рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави - раздел Образование, Рабінович П. М. Основи Загальної Теорії Права Та Держави. Видання 5-Те, Зі Зм...

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176 с.

 

ЗМІСТ

ЧАСТИНА ПЕРША

ПРАВА ЛЮДИНИ І ПРАВОВА ДЕРЖАВА (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ)

Тема 1 Основні права людини як загальносоціальне явище

1. Право як загальносоціальне явище

2. Поняття основних прав людини

3. Класифікація основних прав людини

4. Міжнародно-правові засоби, призначені для забезпечення і захисту основних прав людини

5. Основні тенденції розвитку прав людини

6. Основні права дитини

7. Загальносоціальні обов'язки людини

Тема 2 Права нації (народу) і права людини

1. Основні права нації (народу)

2. Види основних прав націй

3. Міжнародно-правові засоби, спрямовані на здійснення і захист прав нації

4. Специфічні права національних меншин

Тема З Правова держава як гарант здійснення та захисту прав людини — загальнолюдський соціально-політичний ідеал

1. Основи концепції правової держави

2. Основні загальні ознаки правової держави

З, Правова держава як держава соціальної демократії

ЧАСТИНА ДРУГА

СУЧАСНІ ДЕРЖАВИ СОЦІАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА

ХАРАКТЕРИСТИКА)

Тема 4 Поняття, соціальна сутність і причини виникнення держави. Види держав за їх сутністю

1. Загальне поняття й ознаки держави

2. Виникнення держави

3. Види типів держав за їх сутністю

4. Функції держави

Тема 5 Сутність сучасних держав соціально-демократичної орієнтації

1. Майбутня держава соціально-демократичного типу: сутність і передумови

2. Поняття і види держав соціально-демократичної орієнтації

3. Внутрішні завдання і функції держав соціально-демократичної орієнтації

Тема 6 Форми держав

1. Загальні поняття й елементи форми держави

2. Види державного правління

3. Основні види державного устрою

4. Основні види державного режиму

Тема 7 Механізм та апарат держави

1. Загальна характеристика механізму держави

2. Загальна характеристика апарату та органів держави

3. Принципи і риси апарату держав соціально-демократичної орієнтації. Його склад

Тема 8 Держава у політичній системі суспільства

1. Загальнотеоретична характеристика політичної системи суспільства

2. Загальнотеоретична характеристика елементів політичної системи

3. Політична система суспільства соціально-демократичної орієнтації

4. Форми взаємодії органів держави з громадськими об'єднаннями і трудовими колективами

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

МЕХАНІЗМ ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ (ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА)

Тема 9 Права людини і суб'єктивне юридичне право

1. Право як волевиявлення держави. Об'єктивне і суб'єктивне юридичне право

2. Юридичне право як засіб конкретно-історичної інтерпретації та реалізації прав людини

3. Суб'єктивне юридичне право та юридичний обов'язок

4. Правовий (юридичний) статус особи

5. Права людини і права громадянина

Тема 10 Правові відносини

1. Загальна характеристика правових відносин

2. Суб'єкти правовідносин

3. Об'єкти правовідносин

4. Юридичні факти

Тема 11 Об'єктивне юридичне право та інші соціальні регулятори

1. Загальне поняття й ознаки об'єктивного права

2. Об'єктивне юридичне право та правосвідомість

Тема 12 Об'єктивне юридичне право у соціальній системі суспільства

1. Деякі співвідношення

2. Взаємозв'язок держави і права

3. Функції права (правового регулювання)

Тема 13 Історична типологія об'єктивного юридичного права. Сутність права соціально-демократичної орієнтації

1. Типологія права

2. Основні принципи об'єктивного юридичного права

3. Перехідний тип права соціально-демократичної орієнтації

4. Конкретно-історичні та інші принципи права

Тема 14 Правотворчість. Зовнішні форми об'єктивного права

1. Загальна характеристика правотворчості

2. Форми права

3. Правотворчість держав соціально-демократичної орієнтації

4. Нормативно-правові акти

5. Юридичні властивості нормативно-правових актів

6. Чинність нормативно-правових актів

Тема 15 Правова система і система права. Система законодавства та систематизація нормативно-правових актів

1. Правова система: поняття і різновиди

2. Система права та її структура

3. Система законодавства

4. Систематизація законодавства

Тема 16 Правові (юридичні) норми

1. Загальна характеристика правової норми

2. Структура правової норми

3. Норма права і стаття закону

4. Види правових норм

Тема 17 Правомірна поведінка і реалізація правових норм. Законність та правопорядок

1. Загальна характеристика правомірної поведінки

2. Загальна характеристика реалізації правових норм

3. Загальна характеристика законності та правопорядку

4. Загальносоціальні гарантії законності

5. Юридичні гарантії законності

Тема 18 Застосування правових норм

1. Загальна характеристика застосування правових норм

2. Правозастосовні акти

3. Загальна характеристика правозастосовної діяльності

4. Застосування правових норм за аналогією у разі прогалини в законодавстві

Тема 19 Тлумачення правових норм

1. Загальна характеристика тлумачення правових норм

2. Інтерпретаційно-правові акти

Тема 20 Юридична відповідальність за правопорушення

1. Загальна характеристика правопорушень

2. Причини правопорушень

3. Юридична відповідальність

Тема 21 Правове регулювання суспільних відносин та його ефективність

1. Загальна характеристика правового регулювання

2. Предмет, метод і типи правового регулювання

3. Механізм правового регулювання

4. Техніка правовою регулювання (юридична техніка)

5. Ефективність правового регулювання

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

ПРАВОЗНАВСТВО ТА ЙОГО МЕТОДОЛОГІЯ

Тема 22 Правознавство (юридична наука): загальнотеоретична характеристика

1. Поняття і структура юридичної науки

2. Предмет юридичної науки

3. Функції юридичної науки

Тема 23 Методологія юридичної науки

1. Поняття і склад методології правознавства

2. Сучасні проблеми перетворення методології вітчизняної юриспруденції

 

 


ЧАСТИНА ПЕРША

ПРАВА ЛЮДИНИ І ПРАВОВА ДЕРЖАВА (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ)

Тема 1 Основні права людини як загальносоціальне явище

У сучасному світі немає суспільства, в якому б не використовувалося, не культивувалося поняття права. Тому правильне розуміння явищ, які ним відображаються, безпосередньо набуває світогляд­ного значення. Світогляд людини не може бути по­вним, досконалим, якщо у ньому відсутні знання щодо сутності права. Проте «участь» у його форму­ванні — не єдиний прояв реального значення по­ложень, викладених у даному розділі.

Немає, ясна річ, людини, котра у своєму буденно­му житті не вживала б таких слів, як «право», «пра­ва», «свобода», «обов'язок» та ін. Адже саме до цих термінів (точніше, до понять, що ними позначаються) вдаються тоді, коли виникає потреба довести обґрунтованість своїх вимог, очікувань, намагання виправ­дати свої вчинки і дії. А переконливість, ефектив­ність застосування у таких випадках зазначених понять і термінів відчутно посилюється, якщо Їх розуміння ґрунтується на наукових висновках та аргументах.

 

1. Право як загальносоціальне явище

У слов'янських мовах словом (терміном) «пра­во» позначаються поняття, які відображають різні соціальні явища. Явище, що виникає та існує неза­лежно від держави, має загальносоціальну приро­ду, є загальносоціальним феноменом. Інше явище, котре має ту ж назву — це наслідок виключно дер­жавної діяльності, втілення її волевиявлення. Зва­жаючи на це, необхідно розрізняти відповідно пра­во загальносоціальне і, так би мовити, спеціально соціальне, умовно кажучи, юридичне.

Загальносоціальне правоце певні можли­вості учасників суспільного життя, які об'єктив­но зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх од­нойменних суб'єктів.

Залежно від виду носіїв цих можливостей роз­різняють права людини; права сім'ї, нації (народу), інших соціальних спільнот (класів, прошарків, груп, громадських об'єднань, трудових колективів тощо); права людства.

Поняття основних прав людини

Отже,по-перше, це певні свободи людини, тоб­то її спроможність діяти певним чином або ж утри­муватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечи­ти…    

Америка

Американська декларація прав та обов'язків людини (прийнята Організацією Американських Держав (ОАД), до складу якої входять понад ЗО держав, у… Американська конвенція про права людини (ОАД, Коста-Ріка, 1969 р.). б)… Міжамериканська комісія з прав людини;

Тема З

Правова держава як гарант здійснення та захисту прав людини — загальнолюдський соціально-політичний ідеал

Практичне значення концепції правової держа­ви зумовлюється тим, що вона концентрує, втілює прогресивні здобутки людства у державно-правовій сфері. Вже саме поняття правової держави є загально цивілізаційним надбанням, загальнолюдською цінністю політико-юридичної практики.

До цієї концепції звертаються зараз у найрізно­манітніших ситуаціях, зокрема при:

організації політичних партій, інших громадсь­ких об'єднань, формулюванні їх політичних вимог, розробці програмних документів;

проведенні публічних політичних акцій — ви­борів, мітингів, демонстрацій, заснуванні друкова­них органів тощо;

виданні та застосуванні законів.

Концепція правової держави дає відправні гума­ністичні орієнтири для вдосконалення й розвитку сучасної демократичної держави (зокрема, в Украї­ні), спрямовує відповідним чином основні напрям­ки діяльності різноманітних державних органів.

Ця концепція може слугувати громадянам як ідеологічне джерело їхніх очікувань і сподівань стосовно держави, для обґрунтування побажань, рекомендацій, вимог щодо її правової політики.

1. Основи концепції правової держави

Здійснення основних прав людини всіма особами, що проживають у певній країні, може забезпечити насамперед відповідна держава: адже тільки вона здатна надати формальної (юридичної) загальнообо­в'язковості тим умовам, які конче необхідні для ви­користання кожною людиною її основних прав. І як­що держава максимальною мірою реалізовуватиме таку здатність, зробить це своєю основною функ­цією, вона може вважатися правовою. Отже, право­ва держава — це держава реальних прав людини.

Правова державаце держава, в якій юридич­ними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав люди­ни. Саме така держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політика-юридичних ідеалів.

Концепція правової держави формувалася в історії політико-правової думки, поступово втілю­ючи кращі гуманістичні здобутки соціальної теорії та практики. При цьому використовувались окремі положення, висловлені такими видатними мисли­телями як Платон і Аристотель, Т. Гоббс і Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо і Ш.-Л. Монтеск'є. Голов­ним фундатором зазначеної концепції цілком за­служено вважається видатний німецький філософ І. Кант (хоча сам він вживав дещо інший терміно­логічний вислів — «правовий державний устрій»), Серед тих, хто підтримував і розвивав ідею право­вої держави наприкінці XIX — початку XX ст., бу­ли українські вчені (зокрема, Б. О. Кістяківський, М. І. Палієнко, С. Дністрянський, А. Малицький, В. Старосольський), відомі юристи-теоретики Росії (В. М. Гессен, С. А. Котляревський, М. М. Корку-нов, Ф. В. Тарановський тощо) і представники ба­гатьох інших країн.

Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави:

1) В єдності, «зв'язці» права і держави первин­ним є право як загально соціальне явище, оскільки воно виникає раніше і незалежно від держави.

2) Держава повинна бути обмежена саме таким правом. Вона пов'язана не тільки законами, які са­ма встановлює (вони, безперечно, обов'язкові і для неї), а й загально соціальним правом — передовсім у процесі законотворчості.

3) Найголовніше призначення такої держави — забезпечити здійснення, охорону та захист основ­них прав людини.

4) Уявлення про правову державу вирішальною мірою залежить від того, яким правом збираються її пов'язати, як саме розуміють права людини. А зміст останніх (як зазначалося раніше) завжди так чи інакше несе на собі відбиток конкретних істо­ричних умов існування людства, а отже, із плином часу цей зміст може зазнавати певних змін, розви­ватися. Відповідно ж до трансформації право ро­зуміння мають дещо оновлюватися і деякі елемен­ти уявлення про правову державу.

5) Правові держави можуть формуватись у неод­накових соціально-економічних устроях, системах. Становлення різних за типами правових держав са­ме за сучасних умов пояснюється тим, що всім таким державам притаманні якісь спільні, однакові соціально-змістовні ознаки. Наявність таких оз­нак — результат того, що в будь-якій сучасній юри­дичній системі у тій чи іншій формі мають місце приписи, які відображають визнання певної самоцінності кожної людини, а також необхідність за­безпечити виживання людського роду в цілому. Є підстави вважати, що за умов зростання глобаль­них, загальнолюдських проблем, у міру нормально­го, еволюційного розвитку загально цивілізаційних процесів питома вага таких ознак правових держав у різних країнах підвищуватиметься.

6) Поряд з тим, оскільки на право розуміння, поширене серед різноманітних соціальних спіль­нот, груп, прошарків конкретного суспільства, неод­мінно накладають відбиток, у кінцевому підсумку, їхні реальні потреби та інтереси, теорія і практика формування правової держави у різних країнах на­вряд чи можуть бути повністю уніфіковані. Крім того, на формування такої держави в окремих країнах за різних умов впливає ряд конкретно-історичних факторів (економічний лад і соціальна структура суспільства, політика правлячого осе­редку суспільства, класу або іншої соціальної гру­пи, історичні, національні, культурні традиції та умови, міжнародна ситуація). Тому в кожному ви­падку слід зважати на цю специфіку, відображаю­чи її, зокрема, шляхом визначення конкретної соціальної сутності відповідної правової держави.

7) Для впровадження у життя панівного в су­спільстві право розуміння держава вдається до різ­номанітних загальнообов'язкових організаційно-юридичних структур, механізмів, процедур (техно­логій) тощо. Всі вони характеризуються, описують­ся, фіксуються, як правило, через формально ви­значені ознаки відповідних дій, фактів, ситуацій. І саме для правової держави специфічним є те, що право розуміння, якому вона підпорядкована, не­одмінно охоплює і певний мінімум формальних оз­нак тих суспільних відносин, котрі одночасно ін­терпретуються як правові. Без певних юридичних процедур правова держава неможлива. Тому остан­ня має характеризуватись і формальними (а не ті­льки соціально-змістовними) властивостями. При­чому обидві названі групи властивостей настільки тісно пов'язуються, поєднуються, переплітаються між собою, що утворюють певну цілісність, розі­рвати, сепарувати яку можна у чистому вигляді лише теоретично, в абстракції.

Отже, для справді правових держав мають бути притаманні як загальні, спільні, так і особливі, своєрідні ознаки, риси. Всі вони можуть бути поді­лені на соціально-змістовні (або так звані матері­альні) і формальні (структурно-організаційні, про­цедурні та ін.).

2. Основні загальні ознаки правової держави

Соціально-змістовні:

1) закріплення в конституційному та інших за­конах основних прав людини;

2) панування у суспільному і державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому основні за­гальнолюдські цінності та ідеали. Наголос саме на пануванні таких законів має на меті підкреслити, що для утворення правової держави замало лише наявності законів як актів представницького орга­ну вищої державної влади. Принципово важливо, щоб вони відповідали зазначеним («матеріаль­ним») показникам і щоб такими актами були вре­гульовані всі основні ділянки, зони суспільного життя (насамперед відносини між громадянами, з одного боку, і органами, організаціями держави — з іншого). Інакше кажучи, стан панування законів характеризується певними якісними і кількісними показниками;

3) врегулювання відносин між особою і держа­вою на основі загально-дозволенного підходу, прин­ципу: «особі дозволено чинити все, що прямо не за­боронено законом»;

4) взаємо відповідальність особи і держави;

5) притаманність усім громадянам високої культури права, зокрема їх обізнаність із життєво необ­хідними юридичними законами, а також уміння і навички їх використання у практичному житті. Формальні:

1) чіткий розподіл функціональних повнова­жень держави між певними спеціалізованими сис­темами її органів — законодавчих, виконавчих, су­дових — на основі підпорядкування саме закону як волевиявленню народу або вищого представниць­кого органу державної влади усіх інших органів держави (принцип розподілу влади);

2) юридична захищеність особи, тобто наявність розвинених та ефективних процедурно-юридичних засобів (механізмів) для вільного здійснення, охо­рони та захисту основних прав людини. Акцент на необхідності саме процедурно-процесуального за­безпечення здійснення прав особи покликаний відзначити ту обставину, що самого лише номіна­льного, «номенклатурного» їх закріплення в тексті Конституції, інших важливих законів для юридич­ної захищеності особи ще не досить. Таке деклару­вання, «називання» саме по собі набуває не більш як формально-пропагандистського значення. Не відповідаючи на запитання, як, яким чином, яки­ми конкретними діями втілити в життя по-іменоване право людини, закон перетворюється лише на обіцянку, декларацію, гасло, програму, але «не до­тягує» до явища власне юридичного;

3) високозначуще становище у суспільному і дер­жавному житті судових органів як, у певному ро­зумінні, вирішальної, найбільш надійної юридичної гарантії прав людини. Таке становище судових ор­ганів — своєрідний «лакмусовий» папірець, щоб оцінити, є держава правовою чи ні. Це пояснюється унікальними, найефективнішими можливостями са­ме цієї «гілки» державного апарату у визначенні того, що є право, правомірність, правда, справедли­вість з будь-якого конфліктного питання. Такі мож­ливості зумовлюються специфікою формування судових органів, їх внутрішньою організацією (струк­турою), змістом повноважень, порядком (процеду­рою) судочинства. До основних показників, за яки­

ми «діагностується» зазначене становище суду, мо­жуть бути віднесені: залежність здійснення право­суддя виключно від закону, відсутність будь-яких позазаконних чинників щодо ухвалення судових рі­шень; доступність судового захисту для громадян, яка характеризується тим, що лише загальнодозволенним принципом регулювання визначається мож­ливість звернутися до суду зі скаргою на порушен­ня, обмеження прав особи; максимально широке ко­ло державних органів, дії та акти яких можуть бу­ти визнані судом незаконними. Важливою умовою доступності судового захисту прав громадян є також його економічність, «собівартість», тобто сума різ­номанітних витрат (матеріальних засобів, коштів, часу, зусиль та ін.), зроблених особою з метою судо­вого захисту її інтересів;

4) неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед державними та гро­мадськими органами.

Лише комплексне поєднання у державі всіх на­ведених ознак — і змістовних, і формальних — да­ло б підстави вважати її правовою.

З, Правова держава як держава соціальної демократії

Основні права людини можуть визнаватися, без­перечно, тільки у демократично організованому сус­пільстві. Відомо, що до провідних характеристик такого суспільства належить не тільки домінування у ньому волі більшості населення, а й визнання та захищеність, непорушність основних прав усіх осіб, включаючи й тих, що становлять його меншу час­тину. Тому й правова держава як держава реальних прав людини може існувати тільки у суспільстві, де існує справжня демократія, тобто повновладдя біль­шості з дотриманням прав меншості.

Такій демократії найбільше відповідає означен­ня «соціальна (суспільна, народна)». А держава, яка існуватиме у такому суспільстві, відповідно, і

буде державою соціальної демократії (тема5). І на­впаки, повноцінна держава соціальної демократії не може не створювати необхідні умови для здійснення та захисту основних прав людини, тоб­то не може не набувати ознак держави правової. Цим і зумовлюється природний, органічний зв'язок процесів формування правової держави і утворення держави соціальної демократії (питання про озна­чену (прогнозовану) державу, а також про грома­дянське суспільство, в якому вона тільки й може сформуватись, зокрема, висвітлюється і в темі 5).

«Правовими» проголосили себе у відповідних конституціях, зокрема, такі держави, якФРН,Іспанія. Бразилія, Центральноафриканська Рес­публіка, Польща, Угорщина, Україна, Росія, Ка­захстан Білорусь. Про «панування (верховенство) права» йдеться у конституційних актах Філіппін, Алжиру. Проте ці конституційні положення відоб­ражають, головним чином, не стільки реальну дійсність, скільки загальну орієнтацію, спряму­вання, прагнення відповідної держави.

 

 

ЧАСТИНА ДРУГА

СУЧАСНІ ДЕРЖАВИ СОЦІАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА

ХАРАКТЕРИСТИКА)

Тема 4

Поняття, соціальна сутність і причини виникнення держави. Види держав за їх сутністю

Значення відомостей, котрі подаються у даній темі, зумовлюється насамперед тим, що вони ма­ють бути неодмінним складовим елементом світо­глядних уявлень кожної людини: адже зараз у світі фактично відсутні суспільства, в яких не бу­ло б держави, які існували поза нею. Тому кожна людина, вступаючи у взаємовідносини з державою, її органами, посадовими особами, повинна мати правильні, науково обґрунтовані уявлення щодо природи, сутності цього надзвичайно важливого, практично значущого соціального явища.

Загальне поняття й ознаки держави

Коментуючи запропоноване визначення (яке, подібно до будь - яких дефініцій, не може претенду­вати на фіксацію всіх аспектів того явища, що… лише такі моменти. По-перше,виникнення та існування держави

Виникнення держави

Первісні людські спільності, які формувались спочатку тільки на кровноспоріднених зв'язках (роди), були, безперечно, соціальне однорідними… Та внаслідок повільного, але неминучого, «не­відворотного» розвитку й… У таких «управлінців», певною мірою вже від­окремлених від «звичайних» членів спільноти, ви­никають, окрім…

Тема 6 Форми держав

спосіб фактичної побудови системи державної вла­ди, тобто про форму держави. Наукові положення, що викладені у даному роз­ділі, дають відповідь на… 1. Загальні поняття й елементи форми держави

Глава держави

Призначення цього органу (президента, мо­нарха) — уособлювати державу, її народ (націю), представляти її у зовнішніх відносинах, координу­вати, узгоджувати діяльність інших структур держави. Для виконання зазначених функцій гла­ва держави формує відповідні служби, організації.

У президентських республіках або дуалістичних монархіях глава держави, крім того, формуючи та очолюючи вищий орган виконавчої влади (уряд), спрямовує його діяльність або ж безпосередньо ке­рує ним.

Виборний глава держави (президент) обирається або всім населенням (переважно у президентських республіках), або ж парламентом чи, принаймні, за його участю (здебільшого у парламентських чи у республіках змішаної форми правління). У ряді держав існує посада віце-президента (США). Органи виконавчої влади

Вони звичайно поділяються навищі (уряд, який у різних країнах має різні власні назви: Рада Мініст­рів, Кабінет Міністрів та ін.),центральні (міністер­ства, інші відомства) тамісцеві (утворювані цент­ральними органами виконавчої влади їхні представ­ництва на відповідних територіях (адміністрації, уп­равління, комітети, відділи, департаменти та ін.).

Ці органи покликані, викочуючи прийняті пар­ламентом закони, здійснювати повсякденне опе­ративне управління відповідними ділянками су­спільного і державного життя.

Уряд формується (починаючи з його глави — прем'єр-міністра) президентом, монархом (відпо­відно у президентській республіці чи в дуалістич­ній монархії) або ж парламентом (у парламент­ській республіці або в парламентській монархії).

У своїй діяльності уряд підзвітний тому орга­нові, який його утворив. Тому зміна домінуючої у парламенті політичної партії (при парламентарній формі державного правління) або обрання прези­дентом особи з іншою політичною програмою, ніж у його попередника, звичайно тягне за собою при­значення нового прем'єр-міністра та й, зрештою, усього уряду, а також значної частини вищого чи­новництва. Що ж стосується місцевих органів виконавчої влади, то їх персональний склад може за­лишитись при цьому майже без змін, оскільки во­ни зобов'язані беззастережно виконувати вказівки вищестоящої адміністрації. Вважається, що на ло­кальному рівні органи державного управління «відділені» від політики і мають бути лояльними до держави, яку б політику вона не проводила. Яс­на річ, домогтися цього на практиці вдається, із зрозумілих причин, далеко не завжди. Дається взнаки, зокрема, соціальна неоднорідність різних прошарків державних службовців (вищої, серед­ньої та нижчої ланок управлінської системи, військових і цивільних посадових осіб тощо).

Судові органи

Основне призначення судових органів полягає у розв'язанні конфліктів, суперечок між суб'єкта­ми права, у захисті та відновленні їхніх прав, у притягненні правопорушників до юридичної відпо­відальності.

У державах соціально-демократичної орієнтації ці органи характеризуються, так би мовити, плюралістичністю (здійснюють конституційне, адміні­стративне, цивільне, кримінальне, арбітражне, військове та інші види судочинства), що дозволяє застосовувати диференційовані процедури для вирішення справ, котрі виникають у різних сферах суспільного життя, а тому відзначаються неабия­кою специфікою.

Прийнято розрізнятиоргани загального і спе­ціального судочинства (наприклад, військові трибунали).

У різних державах стосовно різних судових ор­ганів існують, ясна річ, неоднакові правила щодо формування суддівського корпусу (призначення, затвердження, вибори суддів).

Контрольно-наглядові органи

Хоча ці структури утворюються тими або інши­ми вищими органами держави (парламентом, пре­зидентом чи ін.), проте у системідержавного апарату вони посідають окреме місце маючи власну, чітко визначену компетенцію, вони ві­діграють відносно самостійну роль у державі і су­спільстві. До них належать, наприклад,прокуратура, омбудсмен (уповноваженийпарламенту зпитань прав людини і громадянина).

Ці органи не є ланкою, елементом, частиною якихось інших державних структур і тому можуть розглядатись як окремий різновид органів держави.

Тема 8 Держава у політичній системі суспільства

Оскільки державна діяльність завжди має без­посередньо політичний характер, вона повинна відповідати об'єктивним закономірностям політи­ки, спиратися на них. Ряд таких закономірностей якраз і розкриває теорія політичної системи і політичної організації суспільства, котра є складо­вою частиною науки про об'єктивні закономірності політики — політології.

Тому засвоєння положень, викладених у даній темі полегшує загальну орієнтацію у складній, роз­галуженій мережі різноманітних політичних утво­рень, об'єднань, організацій. Вивчення теорії полі­тичної системи також сприятиме формуванню на­вичок політичного аналізу діяльності держави, опануванню організаційними засобами співпраці, взаємодії державних органів з іншими структура­ми політичної системи суспільства. Оволодіти та­кими навичками мусить кожен юрист, кожна службова особа в державному апараті.

1. Загальнотеоретична характеристика політичної системи суспільства

Держава — хоч і стрижнева, найважливіша, проте не єдина політична організація у суспіль­стві. Вона перебуває, живе в оточенні інших ор­ганізацій, утворень, формувань, які так чи інакше стираються, взаємодіють з нею — співпрацюють або конфліктують, впливають (або прагнуть впли­нути) на державу і водночас зазнають, тією чи

іншою мірою, впливу з її боку. Отже, всі вони, чи прямо, чи більш опосередковано, беруть участь у політиці, у політичному житті суспільства, у полі­тичних стосунках, насамперед з державою. Тому вивчення держави крізь призму цих стосунків доз­воляє поглибити і конкретизувати уявлення про її соціальне призначення і роль у суспільстві, про фактори, якими зумовлюється її діяльність.

Політична система суспільства (у широко­му розумінні) — це система всіх політичних явищ, що існують у соціальна неоднорідному, зок­рема класовому, суспільстві.

Елементи політичної системи суспільства;

- суб'єкти (носії) політики класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів — різноманітні об'єднання, організації (зокрема держава) — і, нарешті, люди (особис­тості);

- політичні відносини, стосунки;

- політична свідомість (політична ідеологія та політична психологія) суб'єктів політики;

- політичні норми загальні правила пове­дінки у політичних стосунках.

Політична система суспільства (у вузькому розумінні) — це система всіх державних і недер­жавних утворень (організацій), громадських об'єд­нань і трудових колективів соціальне неоднорідно­го (зокрема, класового) суспільства.

Політичну систему у вузькому розумінні іноді називаютьполітичною організацією суспільства.

2. Загальнотеоретична характеристика елементів політичної системи

Елементи політичної системи (політичної орга­нізації) суспільства:

- державні утворення органи держави; ор­ганізації, які не мають владних повноважень (під­приємства, установи);

- громадські об'єднання громадські органі­зації (зокрема, політичні партії), органи громадсь­кої самодіяльності, громадські рухи;

- недержавні підприємствата установи;

- трудові колективи.

Механізм політичної владице система всіх організацій та інших об'єднань домінуючої части­ни соціально неоднорідного (зокрема, класового) суспільства, за допомогою яких вона здійснює керівництво всім суспільством.

Механізм політичного опонування (опору)система всіх організацій та інших об'єднань соціально неоднорідного (зокрема, класового) су­спільства, що виражають волю соціальних груп, інтереси яких суперечать існуючій у даному суспільстві політичній владі.

Політична опозиція, яка використовує меха­нізм політичного опонування, поділяється на ради­кальну (вона ставить за мету зміну суспільного ла­ду зокрема форм власності на засоби виробництва, або державного ладу, зокрема форми правління чи державного устрою) і нерадикальну (яка прагне до зміни форм, методів, темпів здійснення державної політики, її певної переорієнтації, до заміни осіб, що очолюють вищі органи держави).

Держава — центр, ядро політичної системи су­спільства. Це зумовлюється тим, що тільки держава:

- виступає офіційним, тобто формальним, представником усього населення, суспільства (хоча в дійсності вона представляє інтереси насамперед певної його частини);

- є уособленням суверенітету народу (нації), природним реалізатором його права на політичне самовизначення;

- здатна забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто перебуває на її території;

- спроможна задовольняти загальносоціальні потреби, виконувати загальносоціальні функції у керівництві суспільством;

- має у своєму розпорядженні специфічний апарат, без якого виконати зазначені функції не­можливо;

- може встановлювати формально-обов'язкові для всіх суб'єктів загальні правила поведінки — юридичні норми;

- володіє владою суверенною, тобтоверховною,повною і самостійною, формально незалежною.

Громадське об'єднанняце добровільне фор­мування громадян (фізичних осіб), створене ними на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод.

Види громадських об'єднань Громадські об'єднання розрізняють:

1} за порядком утворення та формами діяль­ності — громадські організації, органи громадсь­кої самодіяльності, громадські рухи;

2) за критеріями (умовами) членства — об'єд­нання з формально фіксованим (документованим) членством, об'єднання з формально нефіксованим (недокументованим), вільним членством;

3) за кількістю членів (за ступенем залучення населення) — масові та елітарні;

4) за внутрішньою організаційною структу­рою — централізовані (ієрархізовані, внутрішньо субординовані) і децентралізовані; :

5) за соціальною сферою діяльності — політич­ні, економічні, наукові, екологічні, спортивні, ми­стецькі тощо;

6) за територією діяльності — місцеві (об­ласні, міжобласні, міські, районні тощо), загально­державні (зокрема, республіканські), міждержавні (у конфедераціях, союзах, держав), міжнародні (всесвітні, регіональні);

7) за соціально-правовим статусом — легальні (юридичне дозволені, офіційно зареєстровані відпо­відною державою), долегальні (тимчасово незареєстровані), нелегальні (офіційно заборонені від­повідною державою, підпільні);

8) за соціальною значущістю для існування і розвитку суспільства — прогресивні, консерва­тивні, реакційні.

Громадська організаціяце добровільне об'єд­нання людей, яке створене для задоволення та за­хисту суспільних, колективних чи особистих по­треб його учасників і функціонує на засадах рів­ності та самоврядування.

Види громадських організацій:

На громадські організації, безперечно, повністю поширюється схарактеризована вище класифіка­ція громадських об'єднань. Але, крім того, за со­ціальною підставою утворення та залежно від ха­рактеру потреб, для задоволення яких засновують­ся громадські організації, вони поділяються на:

1) організації, які створюються залежно від форм участі громадян у виробництві або в суспіль­ному житті для задоволення суспільних чи колек­тивних потреб (профспілки, політичні партії);

2) організації, які створюються для задоволен­ня особистих потреб (спілка книголюбів, спортив­не товариство).

Політична партіяце добровільне об'єднання громадян, котре виражає волю певної соціальної групи і прагне здобути або утримати державну владу, здійснювати вплив на формування і політи­ку органів держави, місцевого самоврядування від­повідно до своєї програми розвитку суспільства.

Види політичних партій

До видового поділу політичних партій цілком прийнятною є викладена раніше загальна класифі­кація громадських об'єднань. Проте, окрім неї, політичні партії розрізняють:

1) за соціальною спрямованістю програми і діяльності — соціально-демократичні, соціаліс­тичні, народно-демократичні, національно-демокра­тичні, ліберально-демократичні, релігійно- (християнсько) демократичні, комуністичні, націоналіс­тичні тощо;

2) за соціальною базою — партії, які виражають інтереси певного класу або його частини, інтереси певної нації, народності, інтереси прихильників пев­ної релігії чи іншого позакласового і наднаціональ­ного світогляду, інтереси іншої соціальної групи;

3) за методом здійснення своєї програми — ре­волюційні, реформаторські;

4) за представництвом у вищих органах вла­ди — правлячі, опозиційні.

Функції партій:

— представницька — виявлення, відображення й обґрунтування інтересів певної частини суспільства;

- програмна — розробка відповідно до цих інте­ресів політичної програми суспільного розвитку;

- ідеологічна — формування, розвиток і впро­вадження у суспільну свідомість своєї ідеології, вплив на громадську думку;

- владно-конкурентна — участь у змаганні (бо­ротьбі) за державну владу, за її утримання;

- владно-практична — реалізація і захист че­рез державну політику інтересів відповідної части­ни суспільства;

- владно-кадрова — підготовка, добір, висуван­ня кадрів для державного апарату.

Орган громадської самодіяльності — це добро­вільне об'єднання людей, яке створюється при дер­жавній або громадській організації для допомоги у виконанні нею своїх завдань (наприклад, батьків­ський комітет у школі, товариський суд на під­приємстві).

Громадський рухце добровільне об'єднання людей, утворене з метою досягнення значних со­ціальних цілей, яке діє через масові заходи, що ор­ганізовуються його ініціативною групою, керівною інстанцією.

Трудовий колективце об'єднання трудящих підприємства або установи, котре виконує перед­бачені законом, статутом чи договором функції в економічній, соціальній, політичній сферах суспільного життя.

Трудовий колектив є суб'єктом (елементом) по­літичної системи суспільства остільки, оскільки він використовує певні політичні права, закріплені в законі, наприклад, висуває кандидатів у депута­ти представницьких органів державної влади або місцевого самоврядування, бере іншу участь у політичному житті. Для досягнення політичних цілей трудові колективи об'єднуються в асоціації, спілки, федерації.

3. Політична система суспільства соціально-демократичної орієнтації

Принципи функціонування і розвитку політичної системи у суспільстві соціально-демократичної орієнтації:

- забезпечення і захист основних прав людини, зокрема політичних;

- забезпечення і захист прав кожної нації (на­роду), зокрема права на політичне самовизначення;

- забезпечення і захист прав усіх легальних гро­мадських об'єднань, в тому числі політичних партій;

- забезпечення панування засад соціальної де­мократії та самоврядування народу.

Соціальна демократія — це влада більшості населення країни, яка здійснюється через політич­ну систему (організацію) суспільства з дотри­манням основних прав усіх його членів.

Види демократи

1) за формами здійснення — пряма (влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі всього народу або певної соціальної групи); непря­ма (влада… 2) за сферою політичного життя — економіч­на, політична, духовна; 3) за характером соціальних спільностей або ут­ворень, в яких вона функціонує,— демократія у сфері державного життя і…

Тема 9

Права людини і суб'єктивне юридичне право

Праворозуміння зумовлюється, зокрема, багато­значністю слова «право» і надзвичайно важливою роллю в житті кожної людини тих явищ, які відо­бражаються поняттям права і позначаються цим словом.

Положення даної теми аналізують порівняльну специфіку деяких із цих явищ (свобод, можливос­тей людини — з одного боку і правил поведінки, встановлених державою,— з іншого). Завдяки цьо­му, збагачується, розширюється загальне праворозуміння, уточнюються смислові межі поняття пра­ва як фундаментальної категорії юриспруденції.

Таким чином, знання зазначеного матеріалу по­винні увійти до теоретико-методологічного фунда­менту освіти і практики у сфері права.

1. Право як волевиявлення держави. Об'єктивне і суб'єктивне юридичне право

Як назначалось у темі 3, однією з необхідних пе­редумов здійсненності й захищеності прав людини є закріплення їх державою у спеціальних, формально загальнообов'язкових правилах поведінки — так званих юридичних нормах. Тому права людини (суб'єкта), забезпечені саме такими нормами, відоб­ражають поняттям суб'єктивного юридичного пра­ва. А саму систему таких норм відображають понят­тям об'єктивного юридичного права.

Юридичне право єсуб'єктивним остільки, ос­кільки воно характеризує певні можливості (свобо­ди), які належать саме суб'єкту (людині або іншо­му учаснику суспільного життя), а отже, залежать від нього, від його свідомості, принаймні щодо їх використання.

У державно-організованому суспільстві пере­важну частину своїх основних прав людина не мо­же здійснювати, якщо вона не стане носієм суб'єк­тивного юридичного права. В цьому й розкри­вається основне соціальне призначення і основна особистісна цінність такого права. Наділяючи лю­дину суб'єктивним юридичним правом, держава немовби відкриває доступ до здійснення її основ­них, невід'ємних прав.

Юридичне право єоб'єктивним у тому розумін­ні, що державні загальнообов'язкові правила по­ведінки встановлюються та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта (крім автора цих норм), поза нею: вступаючи у суспільне життя, він уже застає «готовими» певні юридичні норми, які виникли до і незалежно від нього, їхнє «життя», їхня доля не залежать від свідомості окремого суб'єкта.

2. Юридичне право як засіб конкретно-історичної інтерпретації та реалізації прав людини

Конкретно-історичне походження тих можли­востей людини, що становлять її основні права, — навіть на всесвітньому, глобальному рівні — ви­значає, безперечно, неоднаковість їх конкретного змісту й обсягу у різних умовах і в різні часи існу­вання людства. Вже тому уявлення про реальне здійснення права не можуть бути змістовно (а не номінальне) універсальними і незмінними. Інша ж причина різночитань у витлумаченні основних прав людини коріниться в тому, що їх розуміння не може не залежати і від своєрідних, специфіч­них інтересів різних народів, націй, класів і чис­ленних соціальних утворень. А серед таких інте­ресів є вже не тільки загальнолюдські, всесвітні, але й особливі, так би мовити, часткові.

Звідси стає ясним, що для закріплення і здій­снення за допомогою об'єктивного юридичного права — внутрішньодержавного (національного) законодавства — основних прав людини набуває надзвичайного методологічного значення розв'я­зання проблеми їх розуміння (осмислювання) відповідними органами держави та іншими суб'єк­тами даного суспільства. Вирішення цієї проблеми має досягатися з урахуванням сучасних положень загальної теорії розуміння (інтерпретації), тобто комплексної галузі знань, яка зветься, за тради­цією, герменевтикою. Спираючись на цю науку, можливо, зокрема, пояснювати (та й передбачати), чому законодавство певної держави, яке фіксує її конкретно-історичне розуміння основних прав лю­дини, досить часто не збігається (причому не стіль­ки термінологічне, скільки у соціально-змістовно­му плані) із закріпленими у міжнародних норма­тивних документах «стандартами» таких прав, а ще більшою мірою — із законами інших держав з цих же питань.

Наслідком такої,так би мовити, герменевтико-юридичної ситуації стає те, що цінності, які у міжнародних документах декларуються, вважа­ються як загальнолюдські (зокрема, основні, не­від'ємні права людини) є такими насамперед за їх назвами, найменуваннями, термінами; проте, при їх реальному здійсненні, втіленні у життя вони на­повнюються цілком конкретним, здебільшого неод­нозначним змістом, а отже, у дійсності функціону­ють не як загально-, а як окремо- (особливо-) людські. Чого варті загальнолюдські назви прав лю­дини — це насправді виявляється лише тоді, коли вони використовуються для розв'язання реальних . життєвих проблем конкретних осіб у конкретно-історичних умовах.

Найбільш виразно, рельєфно така ситуація про­являється тоді, коли в процесі державно-правового (юридичного) регулювання неминуче постає про­блема меж (обмежування) прав людини. Практич­не розв'язання цієї проблеми, як засвідчує практи­ка, ніде і ніколи не було універсальним, одноваріантним, «нерухомим».

Саме законодавство з питань прав людини ос­мислюється (інтерпретується, витлумачується) — наразі як при його створенні, встановленні, так і при застосуванні, втіленні в життя — у такий спо­сіб, аби воно могло стати дієвим засобом, інстру­ментом для досягнення соціально-змістовних цілей тих суб'єктів суспільного життя (соціальних утво­рень, спільностей, формувань, груп, їх індивіду­альних чи колективних представників — як дер­жавних, так і недержавних), котрі є учасниками відносин, що регулюються цим законодавством.

Викладене, проте, не означає, що колізії у внут­рішньодержавному чи міждержавному (міжнарод­ному) правовому регулюванні прав людини (роз­біжності в їх законодавчій регламентації, а також у тлумаченні, застосуванні та реалізації відповідних законів) не піддаються практичному подоланню. Такі колізії розв'язуються, зокрема, шляхом виз­нання і здійснення владної юрисдикції певних ор­ганів, спеціально уповноважених давати обов'яз­кові для зацікавлених суб'єктів роз'яснення відповідних приписів об'єктивного юридичного права — внутрішньодержавного законодавства (скажімо, висновки конституційних судів, інших аналогічних органів державного конституційного судочинства чи нагляду) або ж настанов міжнародно-правових документів (наприклад, рішення Європейського су­ду з прав людини).

Втім, і акти таких органів неминуче відбивають конкретно-історичну правосвідомість тих осіб, що входять до їх складу (принаймні більшості членів цих органів, якщо питання вирішується шляхом голосування, а не на засадах консенсусу). Тому і в даному випадку висловлена ними інтерпретація ос­новних прав людини, якій погодились або змушені підпорядкувати свою діяльність відповідні адресати (суб'єкти), становитиме результати узгодження певних соціальне зумовлених ідеологій, світогляд­них позицій, правосвідомості декількох людей — членів цих органів.

3. Суб'єктивне юридичне право та юридичний обов'язок

Необхідною передумовою виникнення в людини суб'єктивного юридичного права або юридичного обов'язку є її державне визнання як особи право­здатної та, за певних умов, дієздатної. Отже, в той час як держава не «наділяє» людей природними, загальносоціальними правами, юридична право­здатність і дієздатність виникають у них лише в результаті державного волевиявлення.

Правоздатністьце закріплена в законодавс­тві і забезпечувана державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юридичні обов'язки. Отже, це начебто «право на права» (юридичні).

Правоздатність — це мінімально необхідна пе­редумова для того, щоб учасник суспільного життя (людина, об'єднання людей, соціальна спільність) міг вважатися суб'єктом юридичного права.

Суб'єкт праваце носій можливих або реаль­них юридичних прав і обов'язків.

Дієздатністьце закріплена в законодавстві і забезпечувана державою можливість суб'єкта здійснювати свої юридичні права і виконувати обов'язки особистими діями.

Суб'єктивне юридичне право особице за­кріплена в юридичних нормах можливість їі пев­ної поведінки, спрямованої на здійснення відповід­них прав людини.

Володіючи суб'єктивним юридичним правом, особа набуває таких можливостей (свобод):

- самій чинити певні активні дії(право на свої дії);

- вимагати від інших суб'єктів вчинення пев­них дій(право на чужі дії);

- звертатися до держави за захистом, приму­совим забезпеченням свого юридичного права(пра­ва на забезпечувальні дії держави).

Соціальні обов'язки людини, тобто її обов'язки перед іншими людьми, різними соціальними гру­пами, спільнотами, перед своїм народом (нацією) та іншими народами (націями), зрештою, перед усім людством теж повинні забезпечуватися дер­жавою, передусім шляхом встановлення певних юридичних норм. Такі закріплені у державно-обов'язкових (юридичних) правилах поведінки соціальні обов'язки людини відображаються по­няттям юридичного обов'язку особи.

Юридичний обов'язок особи — це закріплена в юридичних нормах необхідність її певної поведін­ки, спрямованої на здійснення відповідного соціаль­ного обов'язку.

Поділ суб'єктивних юридичних прав та юри­дичних обов'язків на види має відповідати насам­перед класифікації основних прав і обов'язків лю­дини. Тому суб'єктивні юридичні права і обов'яз­ки особи поділяються нафізичні, особистісні, культурні, економічні, політичні.

Система таких прав і обов'язків відображається поняттям правового (юридичного) статусу особи.

Правовий (юридичний) статус особи

Правовий статус можебути загальним, спе­ціальним та індивідуальним. Загальний правовий статус складається з ос­новних (конституційних) прав і… Спеціальний правовий статус складається з особливих, своєрідних (додаткових) прав і обов'яз­ків певної групи…

Тема 12

Положення, викладені у даному розділі, про­довжують розкривати місце і роль права у суспіль­ному житті, виявляють різноманітні зв'язки, за­лежності… 1. Деякі співвідношення Будучи одним із неодмінних складників соці­альне неоднорідного суспільства, об'єктивне юри­дичне право існує в…

Тема 13

Практичне значення положень, викладених у да­ній темі, полягає насамперед у тому, що вони впли­вають на формування вихідних, світоглядних засад… Так чи інакше, знання зазначених положень сприятиме забезпеченню гуманності,… 1. Типологія права

Тема 14

Значення наукових положень, викладених у да­ній темі, найбільшою мірою виявляється на прак­тиці тоді, коли доводиться брати безпосередню участь у… Знання, які спираються на згадані положення, становлять, таким чином,… Не менш важливі у практичному відношенні і положення щодо меж дії різних нормативно-право­вих актів. Знання цих меж —…

Форми права

Форма права — це спосіб внутрішньої організа­ції, а також зовнішнього прояву правових норм, який засвідчує їх державну загальнообов'язковість. Відповідно розрізняютьвнутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої… Види зовнішніх форм (джерел) права:

Тема 15

Практичне значення викладених у даній темі наукових положень визначається тим, що вони допомагають більш-менш вільно і впевнено орієн­туватись у… Формуванню або вдосконаленнювмінь, навичок такого пошуку і сприяють… 1. Правова система: поняття і різновиди

Система законодавства

Система законодавства — це система всіх упо­рядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави. Структура системи законодавства — це зумовле­на системою права, інтересами… Структура системи законодавства має дваос­новних різновиди:

Види правових норм

1) за суб'єктом правотварчості — норми ор­ганів державної законодавче* влади; норми гла­ви держави; норми органів державної виконавчоївлади; норми… 2) за предметом регулювання — конституцій­ні, цивільні, адміністративні,… 3) за способом встановлення диспозиції нормами — імперативні (диспозиція формулюється ор­ганом держави); диспозитивні…

Тема 18 Застосування правових норм

Практична спрямованість теорії правозастосування, природно, зумовлюється її безпосередньо прикладним характером. Адже майже всі службові обов'язки професійних юристів зосереджуються, звично, на застосуванні юридичних норм або ж на його забезпеченні. Тому як для майбутніх юристів, так і для осіб, що вже працюють у даній сфері, цей розділ курсу набуває, мабуть, найбільшого прак­тичного значення.

Від рівня засвоєння знань, викладених у даній темі, безперечно, відчутно залежатиме і якість ви­конання юристами своїх професійних функцій.

Значну роль відіграють ці знання і для всіх ін­ших службових осіб — тією мірою, якою останнім доводиться приймати правозастосовні рішення,— а також для окремих громадян, оскільки вони так чи інакше неминуче залучаються до найрізнома­нітніших правозастосовних ситуацій.

Загальна характеристика застосування правових норм

Застосування правових норм — це організацій­но-правова діяльність компетентних органів, уповноважених на це громадських об'єднань або їх службових… Соціальна сутність правозастосовної діяль­ності — встановлення (або зміна чи… Основні риси правозастосовної діяльності:

Тема 19 Тлумачення правових норм

Ґрунтовне засвоєння теоретичних положень щодо тлумачення юридичних норм становить одну з не­обхідних умов правильного з'ясування змісту таких норм як при їх вивченні (зокрема, при здобутті юри­дичної освіти), так і при застосуванні або ж реалізації.

Знання теорії тлумачення права слугує інтелек­туальною базою, основою для практичного ово­лодіння різноманітними методами, способами, прийомами встановлення точного змісту законів, інших нормативно-правових актів.

Отже, положення, ідеї, висновки даної теми курсу загальної теорії права і держави мають пря­мий вихід в юридичну практику, здатні позитив­но впливати на неї.

Загальна характеристика тлумачення правових норм

Отже, соціальне призначення будь-якого тлума­чення права — забезпечити правильне, однозначне (уніфіковане) розуміння змісту юридичної норми всіма,… Тлумачення правової норми — це діяльність щодо з'ясування або роз'яснення… Тлумачення-з'ясування — це внутрішня інте­лектуальна діяльність суб'єкта щодо встанов­лення змісту…

Загальна характеристика правопорушень

Соціальна сутність правопорушення — за­подіяння шкоди тим особистим, груповим чи за­гальносуспільним інтересам, які юридичне захи­щені державою. Склад (елементи) правопорушення: суб'єкт правопорушення — деліктоздатна фі­зична особа (людина) або деліктоздатне об'єднан­ня, які вчинили…

Причини правопорушень

Причини правопорушень розподіляються: 1) за значущістю щодо обумовлювання, детер­мінації правопорушень — на: основні — соціальні явища, яким належить ви­значальна, вирішальна роль у цьому процесі (на­приклад, суперечність…

Тема 21

Матеріал цієї теми — підсумкової у даному роз­ділі курсу — призначений інтегрувати і піднести на новий, більш високий щабель узагальненнятізнання,… Практичне значення загальнотеоретичних уяв­лень про правове регулювання… Завдяки цьому, такі знання істотно полегшують практичну орієнтацію у складному, багатогранному світі юридичних явищ.…

Загальна характеристика правового регулювання

Правове регулювання — це здійснюваний дер­жавою за допомогою всіх юридичних засобів влад­ний вплив на суспільні відносини з метою їх упо­рядкування,… Крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також… У процесі такої «інтегрованої» дії права реалі­зуються всі його функції (тема 12), наразі спеці­ально-соціальні…

Загальнотеоретична характеристика

Юридична наука — це система об'єктивних соціальна значущих знань про закономірності пра­ва і держави (державно-правові закономірності}. Оскільки… У зв'язку з тим, що державно-правові явища мають зазвичай складну будову,… У системі юридичної науки (юриспруденції) можна виділититакі елементи'.

– Конец работы –

Используемые теги: Рабінович, основи, загальної, теорії, права, держави0.088

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник
ЗМІСТ... ЧАСТИНА ПЕРША ПРАВА ЛЮДИНИ І ПРАВОВА ДЕРЖАВА ТЕОРЕТИКО МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ Тема Основні права людини як загальносоціальне явище...

З підготовки і захисту курсових робіт з дисциплін: Історія держави і права України, Теорія держави і права
ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... імені Петра Могили... юридичний факультет...

Понятие отрасли конст. права, её предмет и метод, структура. Место конституционного права в системе Рос. права
Следует различать межд дог ры и соглаш я закл РФ с др суверенными гос вами и внутр дог ры и соглаш я закл м у Фед й и ее суб тами или м у... Юр прецедент также относится к числу исторически устоявшихся ист ков права... Под обычаем как разновид ю соц нормы понимается правило повдения сложившееся на основе пост и единообразного...

Место административного права в правовой системе РФ. Источники и система административного права
Общественные отношения регулируемые административным правом... Методы и функции административного права...

Основы планирования. Теоретические основы управления проектами. Основы планирования. Планирование проекта в MS Project 7
Использованная литература В В Богданов Управление проектами в Microsoft Project Учебный курс Санкт Петербург Питер г...

Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності
Східна деспотія основні риси Три головних відомства управління Ознаки східної деспотії Зосередження всієї повноти влади в руках однієї... Загальна характеристика законів царя Хаммурапі структура Закони Хаммурапі... Суспільний лад Стародавнього Вавилона в часи Хаммурапі Як всяке рабовласницьке держава Стародавный Вавилон знав...

Предмет и метод административного права, его соотношение с другими отраслями права. Система административного права
Данная проблема актуальна и для административного права, которое переживает существенные изменения в последние годы. Закрепление в Конституции… Таким образом термин латинского происхождения (администрация - управление)… Регулированием отношений, возникающих в процессе этой деятельности и занимается административное право.

ОСНОВИ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПЛАНУВАННЯ ЕКСПЕРИМЕНТУ
Рубаненко О Є... Лук яненко Ю В...

Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ
ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ... ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВ У РІЗНИХ НАРОДІВ СВІТУ ТЕОРІЇ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ...

0.047
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам