Словосполучення як синтаксична одиниця

Словосполучення — це така синтаксична одиниця, що утво­рюється поєднанням двох або більше повнозначних слів, пов'я­заних між собою підрядним зв'язком і певними лексико-гра­матичними відношеннями і виражає єдине, але розчленоване поняття. Повнозначні слова, що входять до складу слово­сполучення, нерівноправні: одне з них пояснюване, а друге — пояснювальне. Пояснюване слово називається головним, опор­ним, або стрижневим, а пояснювальне — залежним.

Словосполучення — складне найменування явищ дійсності, в якому повнозначні слова передають окремі деталі, розрізню­ючи ознаки як елементи складного поняття. Це таке поєднан­ня повнозначних слів, яке слугує для позначення явищ дійсності в їх зв'язках і підношеннях. Отже, основною функцією слово­сполучення ( помиї.11 инпа, тобто функція називання. Входячи ришм і окремими снопами до складу речення як елементи його структури, слоінкінніучснняс однією ч основних синтаксичних одиниць.

Ча низкою властивостей словосполучення наближені до ок­ремих слів: І) словосполученню, як і слову, властива номі­нативна функція — воно також означає предмети та явища дійсності, але дає їх повнішу, конкретнішу назву (пор.: лист і лавровий лист, вода і дистильована вода); 2) словосполучення не є комунікативною одиницею, а набуває комунікативної функції лише в реченні, входячи до його складу як структур­ний елемент; 3) словосполучення, подібно до слова, не має пре­дикативних значень та інтонації повідомлення; 4) словосполу­чення має систему форм, або парадигму, яка зумовлена систе­мою форм головного, стрижневого слова (пор., наприклад:роз­порядження декана, розпорядженню декана, розпорядженням декана тощо).

Поряд зі спільними ознаками словосполучення і слово мають низку відмінностей. Найхарактернішими серед них є такі: 1) конкретне словосполучення утворюється у процесі спілкування за певною схемою, тоді як слово існує в мові як готова одиниця; 2) порівняно зі словом словосполучення має складнішу структуру: воно утворюється з двох або більше пов­нозначних слів, поєднаних підрядним зв'язком, одне з яких є головним, стрижневим, а друге — залежним; 3) словосполучен­ня порівняно зі словом конкретніші за характером позначува-них явищ дійсності (див. наведені вище приклади), хоч в окре­мих випадках конкретнішу назву подає слово (пор.: суха тра­ва і сіно).

Слугуючи «будівельним матеріалом» для речення, слово­сполучення тісно пов'язані з ним і мають як спільні, так і відмінні ознаки, зокрема: 1) словосполученню не властиві такі синтаксичні категорії, як предикативність і модальність, що є найхарактернішими ознаками речення; 2) на відміну від речен­ня словосполученню не властива інтонаційна завершеність; 3) якщо словосполучення будується лише за принципом залеж­ності одного компонента від іншого, то для речення властива більша різноманітність синтаксичних зв'язків; 4) словосполу­ченню притаманна лише номінативна функція, а комунікатив­ну воно іігшичнй виконує тільки в реченні; 5) у складі речення словосполучення можуть перебудовуватися і навіть розпада­тися.

У кожній моїй словосполучення організуються по-своєму, т пласі иними їй законами сполучуваності слів. Саме ці законо-мірпості найбільшою мірою визначають специфіку синтакси­су кожної національної мови, в тому числі й мов, найближче споріднених між собою.

§ 6. Синтаксичні відношення у словосполученні

Слова, що входять до складу словосполучень, перебувають у певних семантико-синтаксичних відношеннях, які, у свою чер­гу, ґрунтуються на взаємодії їх лексичних значень і граматич­них форм. Ці відношення зводяться до трьох основних різно­видів: атрибутивних, об'єктних, обставинних.

Залежно від семантико-синтаксичних відношень розріз­няють і три основні типи словосполучень: 1) атрибутивні; 2) об'єктні; 3) обставинні.

В атрибутивних словосполученнях у ролі головного слова виступають іменники або субстантивовані слова, які є на-івами предметів чи опредметнених понять, а в ролі залежно-

го — слова, що розкривають постійні чи змінні ознаки стриж­невих, головних слів, а саме: 1) прикметники (велика земля, ясний місяць, учорашній день, батькова хата); 2) займенни­ки, співвідносні з прикметниками (наш університет, твоя книжка); 3) порядкові числівники (дванадцятий місяць, перша весна); 4) дієприкметники (засохла квітка, виконане завдан­ня); 5) іменники з прийменниками і без них (хата батька, лю­дина в окулярах); 6) прислівники (робота по-новому, екскур­сія нашвидкуруч); 7) інфінітив (уміння розповідати, наказ ви­ступати).

В об'єктних словосполученнях у ролі головного слова можуть виступати: 1) перехідні дієслова, а в ролі залежного — іменники у знахідному (родовому) відмінку без приймен­ника (читати книжку, виконувати завдання, написати листа);

2) інші дієслова, а в ролі залежного слова — іменники в ін­
ших непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них
(малювати олівцем, сказати товаришеві, розмовляти з друзями,
працювати над рукописом), а також займенники (зустрічати
його, турбуватися про когось), числівники (знайти першого),
субстантивовані слона (поважати сміливого, захоплюватися
хоробрим).; 3) іменники чи прикметники, співвідносні з діє­
словами, а в ролі залежного — іменник (готовий до праці —
готуватися до праці, формування світогляду — формувати
світогляд);

Проміжними між об'єктними і атрибутивними є об'єкт­но-атрибутивні словосполучення, в яких залежне слово, вира­жене іменником з прийменником, характеризує головне слово, виражене також іменником: »а матеріалом (мор.: будинок з цег­ли -- цегляний будинок), за наявністю або відсутністю якихось предметів (пор.: людини беї досвіду — недосвідчена людина, птах без крил безкрилий птах, човен з мотором — моторний човен).

В обстніїишіих словосполученнях залежними словами зазви­чай вистунаюіі» прислівники, а в ролі головного можуть бути: 1) дієслова (іти повільно, працювати наполегливо, відповідати добре); 2) прикметники (дуже міцний, надзвичайно уважний);

3) прислівники (надзвичайно близько, дуже погано). У ролі за­
лежного слова у цих словосполученнях можуть виступати та­
кож іменники в місцевому відмінку з прийменниками при
стрижневому (головному) слові, вираженому дієсловом (полю­
вати в лісі, плавати в морі).

Обставинні значення можуть ускладнюватися об'єктними і передавати об'єктно-обставинні відношення. Ці словосполучен­ня є проміжними між об'єктними й обставинними. У них стриж­невим (головним) словом виступає дієслово, а залежним—імен-

ник з прийменником у значенні місця (покласти в кишеню, но­сити за пазухою, тримати в портфелі, капати з даху, падати з дерева).

§ 7. Типи зв'язку слів у словосполученні

Словосполучення будуються на основі підрядного зв'язку між словами, що входять до їх складу. Суть цього зв'язку поля­гає у граматичній залежності одного слова від іншого, за якої наявність залежного (підпорядкованого) слова у певній фор­мі визначається категоріальними властивостями головного, стрижневого (підпорядковуючого). В українській мові розріз­няють три типи підрядного зв'язку: 1) узгодження; 2) керуван­ня; 3) прилягання.

Узгодженням називається такий тип підрядного зв'язку, за якого форми словозміни залежного слова повністю або частково упо­дібнюються до форм стрижневого (головного) слова. Стриж­невим (головним) словом при узгодженні виступають іменник, займенник, співвідносний з іменником, або субстантивоване слово, а залежним — прикметник, дієприкметник, займенник, співвідносний з прикметником, порядковий числівник. Напри­клад: цікава книжки, прочитана книжка, моя книжка, перша книжка. І Ірії узгодженні іміна форми стрижневого (головно­го) слона неминуче зумовлює відповідну зміну залежного. На­приклад: шмовш'і ранок зимового райку, зимовому ранку, зи­мовим ранком і т. ін.

Узгодження може бути повним і неповним. Повним воно є, якщо всі можливі форми залежного слова уподібнюються фор­мам головного (див. попередній приклад). За неповного узго­дження формам стрижневого (головного) слова уподібнюються не всі можливі форми залежного, а тільки їх частина. Так, у сло­восполученнях на зразок місто Одеса, місто Київ узгодження є лише в числі й відмінку і немає в роді (пор.: міста Одеси, міста Кисни, містом Одесою, містом Києвом, у місті Одесі, у місті Кисві і т. ін.), у словосполученнях озеро Балатон, озеро Балхаш узгодження наявне лише в числі (пор.: озера Балатон, озера Балхаш, озером Балатон, озером Балхаш, в озері Балатон, в озері Балхаш).

Керуванням називається такий тип підрядного зв'язку, за
якого головне слово потребує від залежного певної відмінкової
форми, що залишається постійною за будь-якої зміни головно­
го слова; пор., наприклад: читатп^пШаТр^ттщ^чиущіт
читайте, читали б та ін.) ккм^кі^дЩщ]||^|Щ;^
ням, у читанні) книжки. |«у= «осіноз^іса *,*■£■*&<>