ТЕМА 3: Управління підприємствами

1. Сутність процесу управління підприємством.

2. Функції управління, їх характеристика.

3. Методи управління підприємством.

4. Організаційні структури управління.

 

-1-

Як було відзначено раніше, підприємство є складною відкритою, штучною економічною системою, відтак воно повинно підпорядковуватися ряду властивостей.

Власник реалізує свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту чи інших установчих документів. для керівництва господарською діяльністю власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником і трудовим колективом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Трудовий колектив підприємства складається з громадян, які беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших домовленостей, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до ГКУ, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

Рішення із соціально-економічних питань стосовно діяльності підприємств опрацьовуються і приймаються його органами управління за участю трудового колективу.

Таким чином, під управлінням підприємством слід розуміти цілеспрямовану діяльність, яка представляє собою сукупність методів, засобів і форм ефективної координації людей (трудових колективів) для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення виробництва, зростання прибутку тощо).

-2-

Система управління підприємством передбачає диференціацію управлінської діяльності за виконуваними функціями.

До основних функцій управління відносять:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- контроль.

Планування– функція управління, що визначає перспективи розвитку підприємства та його майбутній стан.

Організація– функція управління, метою якої є формування керівної і керованої систем, а також зв’язків і відносин між ними.

Мотивація– функція управління, яка вказує на комплекс причин, які спонукають членів трудового колективу до спільних впорядкованих і узгоджених дій для досягнення поставленої перед суб’єктом господарювання мети.

Контроль– функція управління, яка завершує будь-яку діяльність і представляє собою перевірку, а також постійне спостереження з метою перевірки чи нагляду.

-3-

Під методами управління розуміють способи впливу на окремих працівників чи трудові колективи в цілому, необхідні для досягнення поставлених цілей підприємства.

!!! При цьому слід чітко усвідомлювати призначення делегування повноважень і відповідальності, які несуть всі члени трудового колективу.

Повноваження об’єднують вище керівництво з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу та координування завдань.

Засобом, за допомогою якого керівництво встановлює стосунки між рівнями повноважень, є делегування.

Делегування – передача завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.

Делегування є засобом, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдання. Якщо завдання не делегується іншим працівникам, керівник змушений виконувати його самостійно. Отже, делегування є дією, яка перетворює людину в керівника.

Відповідальність – це зобов’язання виконувати поставлені завдання та відповідати за їх наслідки.

Відповідальність означає, що працівник приймає всі ризики за неналежне виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

Делегування реалізується лише у випадку прийняття повноважень, проте відповідальність не може бути делегована !!! Керівник не може розмежовувати відповідальність, передаючи її підлеглим. Хоча особа, на яку покладена відповідальність за вирішення певного завдання, не обов’язково повинна виконувати його особисто, вона залишається відповідальною за якісне завершення роботи.

Повноваження – це обмежене право щодо використання ресурсів організації та спрямування зусиль підлеглих працівників на виконання певних завдань.

!!! Повноваження делегуються посаді, а не особі, яка займає її в даний момент.

На підприємстві межі повноважень визначаються політикою, процедурами, правилами та посадовими інструкціями, викладеними письмово або передані підлеглому усно.

Повноваження та владу частково ототожнюють. Повноваження визначається як делеговане, обмежене, притаманне даній посаді право на використання ресурсів підприємства. На відміну від цього, влада – це реальна здатність діяти або можливість впливати на ситуацію (тобто, можна мати владу, не маючи повноважень). Іншими словами, повноваження свідчать, що особа, яка обіймає певну посаду, має право робити певні дії. Влада визначає, що вона дійсно може їх здійснити.

-4-

Згідно з теорії і практики управління організаційна структура підприємства повинна забезпечити реалізацію стратегії його діяльності.

Категорія «структура» відображає будову і внутрішню форму системи. !!! Наявність структури – невід’ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо сама структура надає їм цілісності. Структура передбачає відносно стійкі зв’язки, існуючі між елементами організації, і сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

Організаційна структура – конструкція підприємства з формальними чи неформальними вираженням, на основі якої здійснюється управління ним.

Вона охоплює канали влади і комунікації між різними адміністративними службами та працівниками, а також потік інформації, яка передається цими каналами.

!!! Оргструктура забезпечує єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв’язку.

Ланка управління – відокремлений орган (працівник), наділений управлінськими функціями, правами їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління – сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії.

Чим досконалішою є організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва.

Оргструктури мають відповідати наступним вимогам, тобто бути:

- адаптивною (здатною пристосовуватися до змін зовнішнього середовища);

- гнучкою, динамічною ( здатною миттєво реагувати на зміни, вдосконалюватися);

- адекватною (відповідною параметрам керованої системи);

- оптимальною;

- оперативною;

- надійною;

- економічною;

- простою.

Виділяють 2 класи організаційних структур управління виробництвом:

1. Бюрократичні структури.

2. Адаптивні структури.

Бюрократичні (механістичні) оргструктури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, добором кадрів за діловими і професійними якостями.

Концепція бюрократії була сформульована німецьким соціологом М.Вебером на початку ХХ ст. Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії.

Термін «бюрократія» часто асоціюється з канцелярською тяганиною, безплідною діяльністю, яка зазвичай зустрічається у повсякденному житті. Однак першопричиною всіх цих негараздів є не бюрократія як така, а недоліки в реалізації правил роботи та цілей організації, звичайні труднощі, пов’язані з розміром організації, поведінкою працівників.

Характеристики раціональної бюрократії

Зміст окремих характеристик

1. Чіткий розподіл праці, що приводить до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді.

2. Ієрархічність управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.

3. Наявність системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання обов’язків.

4. Об’єктивізм, з яким офіційні особи виконують посадові обов’язки.

5. Найом на роботу відповідно до кваліфікаційних вимог.

 

Далі наведемо найбільш відомі та часто використовувані типи бюрократичних структур.

Лінійний тип організаційних структур управління підприємством

Суть: полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника. Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівнику збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не надають.

Функціональний тип організаційних структур управління підприємством

При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов’язкові для них завдання. Виконання вказівок функціонального органу в межах компетенції є обов’язковими для виробничих підрозділів.

Лінійно-функціональний тип організаційних структур управління підприємством

При такому комбінованому типі оргструктури передбачається, що першому (лінійному) керівнику в опрацюванні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

Комбіновані структури забезпечують такий поділ праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні – консультувати, інформувати, організовувати, планувати.

Заснована на поглибленому розподілі управлінської праці за поставленими цілями. За такої структури управління кожний виробничий підрозділ підприємства має власну розгалужену структуру, яка забезпечує його автономну діяльність, але стратегічні завдання управління мають вирішуватися централізовано.

Можливі три варіанти групування виробничих підрозділів:

- продуктовий (за виробленими товарами, наданими послугами);

- регіональний (територіальний( (за географічним місцем знаходження);

- споживацький (за певними групами споживачів).

 

 

Дивізіональна організаційна структура управління підприємством

 

Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей швидкого реагування на зміни зовнішнього середовища та впровадження нової наукомісткої технології.

Починаючи з 60-х років деякі організації зіткнулися з ситуацією, коли зовнішні умови їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так бурхливо, що недоліки бюрократичних структур управління почали переважати над їх позитивними рисами. Тому організації почали розробляти та впроваджувати більш гнучкі типи організаційних структур.

Матрична організаційна структура управління підприємством

Сучасний ефективний тип структури управління, який створюється шляхом суміщення структур двох типів: лінійної та програмно-цільової.

Матрична оргструктура використовується підприємствами, продукція яких має відносно короткий життєвий цикл і часто змінюється, тобто компаніями, яким необхідно мати високу маневреність у питаннях виробництва та стратегії.

Для забезпечення діяльності в межах матричної структури необхідно створити в основній компанії спеціальні цільові підрозділи, які б об’єднували провідних спеціалістів для спільної розробки основних ідей програми. Керівник програми (проекту) працює з безпосередньо не підпорядкованими йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників. Він в основному визначає, що і коли повинно бути зроблене в межах конкретної програми. Лінійні керівники вирішують, хто і як буде виконувати ту чи іншу роботу.

Конгломератна організаційна структура управління підприємством

Така структура не є сталою і впорядкованою. У цьому випадку організація набуває форми, яка найкращим чином вирішує конкретну ситуацію. Так, в одному відділенні підприємства може використовуватися продуктова структура управління, в другому – функціональна, в третьому – матрична тощо.

Така структура управління надзвичайно популярна серед підприємців в науко ємкісних галузях, де потрібно швидко переходити на нові види продукції та швидко припиняти виробництво застарілої продукції.

Розділ 2 – Ресурсне забезпечення підприємства

в сучасній системі господарювання