Екзистенційні передумови використання понять дослідження в українській філософській мові.
Екзистенційні передумови використання понять дослідження в українській філософській мові. - раздел Философия, Вступ до філософії. Філософія як специфічний тип знання Наприкінці Хх Століття Не Можна Не Визнати, Що Теоретико-Філософська Інтерпре...
Наприкінці ХХ століття не можна не визнати, що теоретико-філософська інтерпретація будь-яких феноменів людського буття потребує детального аналізу тих мовних засобів, якими дослідник буде користуватися на протязі такої інтерпретації. Проблема концентрується передусім у запитанні: яке ключове поняття дослідження нам обрати у стихії української філософської мови? Адже від вибору ключового поняття дослідження значною мірою залежить коректність цього дослідження.
Це прекрасно висловив Олександр Потебня, який пише: «Удосконалення думки можливе лише завдяки її оприлюдненню… Немає мови без розуміння, та розуміння можливе лише завдяки словам».[30][30]
Однак мова виступає не просто інструментом філософського дослідження, інтерпретації та опису феноменів людського буття, вона є стихією, в яку треба зануритись для того, щоб прислухавшись до неї, підкоритися її силі.
Отже, якщо ми визнаємо за мовою статус «будівлі Буття» (М. Гайдеггер), ми повинні почути і побачити у стихії мови ті онтологічні передумови, з усвідомлення яких повинне початися будь-яке філософське дослідження.
Однак людина переживає та відтворює світ і своє буття у світі не у мові взагалі, а у конкретній мові – мові тієї чи іншої нації. «…Начала, що розвиваються життям окремих мов та народів, різні й незамінні одне іншим…»[31][31], - пише О. Потебня.
Тому нашим завданням буде прояснення онтологічних коренів понять нашої роботи в українській мові. Ситуація ускладнюється тим, що за певних причин українська філософська мова є нерозробленою; її розгортання потребує звернення до українського буття та до буденного і літературно-художнього вимірів української мови, що відображають і творять це буття.
Слід зазначити, що у процесі розробки української філософської мови з необхідністю буває не тільки використання тих чи інших мовних конструкцій, але й створення їх. Адже «мова в такій же мірі є витвір однієї особи, як і народу».[32][32]
Необхідність творення – актуалізації мови у стихії філософствування – як умови відкритості національного буття і взагалі людського буття – висловив Мартін Гайдеггер: «Мова є будівля буття. В будівлі мови живе людина. Мислителі та поети – хранителі цієї будівлі. Їх варта – здійснення відкритості буття, наскільки вони дають їх слово у своєму мовленні…»[33][33]
Головна проблема нашої роботи є проблема екзистенційної відокремленості людини від самої себе та інших людей на шляху набуття самототожності. В яких поняттях української філософської мови коректно обміркувати таку проблему? Використання поняття “самотність” начебто не викликає сумнівів. Але словники поруч із словом “самотність” ставлять ще “самота”, “самітність” та “одинокість”. Яке із них обрати? В чому різниця між ними? Відповідь на ці питання виходить за межі лише філософії і потребує філософського та екзистенційного наповнення.
На нашу думку ці поняття дуже близькі по смислу, однак не є синонімами. Більше того, вони виражають різні реалії людського буття.
Українське слово “самотність” глибинно пов'язане з більш вкоріненими у безпосередність буття і, напевно, більш давніми словами “самота”, “самотина”.
Самота є стан трагічної викинутості з людського буття. Це перебування віч-на-віч із Долею під тиском зовнішніх обставин – смерть близьких, стихійне лихо тощо. Та на відміну від самотності, самота є зовнішньо-екзистенційний стан, вона не обирається вільно, вона ще не є дійсним фактом самобутності, а тому не доступна для само-рефлексії.
Самота виступає ситуацією, з якої хочеться піти, втекти. Її хочеться зректися. Значною мірою ми переживаємо її як зовнішню нам. Тому ми перебуваємо на самоті.
У самотності неможливо перебувати. У ній можна лише бути. І бути можна лише у самотності, а не на ній. На відміну від самоти, самотність є буттєва межа людини. Вона є стан, ситуація, яку наша мова вловлює через категорію буття, а не перебування. Людина, що знаходиться у самотності, несе в собі усталеність та глибинну усвідомленість, якої ще немає у людини на самоті. Тому самотність є усвідомлена та внутрішньо-екзистенційно поглиблена самота.
Самотність виражає буття людини самої по собі, яке наповнене стражданням, в результаті відчуження від себе та роду, втрати та пошуку самототожності, а тому є надзвичайно екзистенційно напруженим станом і ситуацією.
Слово “самітність” органічно-буттєво тяжіє до слова “самість”. Однак це є ілюзорне набуття самості, набуття поверхнево-егоїстичне. “Самість”, очевидно, таке буття людини самої по собі, в якому відбувається певне з'єднання із собою, тому страждальний момент тут послаблений, на перший план виходить навіть насолода від самототожності; та ця насолода по суті своїй є нарцисичною. Тому у своїх найбільш завершених формах самітність стає самототожністю та самотністю, які виступають лише зовнішніми.
У слові “самітність” не відчувається трагічно-екзистенційна глибина, яка промовляє із безодні слова “самотність”, де сама буква “о” нагадує колодязь. Саме у слові “самотність” українська ментальність виражає поривання до екзистенційно розгорнутого буття, яке кінець-кінцем може вийти за межі егоцентричної “гармонії” самототожності та самозамкненості, що є властивою для самітності. До певної міри можна стверджувати, що самітність – це егоцентрично подолана самотність. Якщо самітність веде до індивідуалізації людського буття з її відокремленням, відособленням та самооб'єктивацією, то самотність приводить персоналізації людини з такими її характеристиками як самотворення та співтворення. Персоналізація, що виступає можливою тенденцією самотності, включає у себе індивідуалізацію – відокремлення як частковий, а тому конструктивний момент.
Не дивно, тому, що слово “самотність” в українській мові виражає буття суб'єктів, особистостей, тоді як “самітність” досить часто виступає ознакою об'єктів.
2. Феномен самотності у філософській культурі нового та новітнього часу.
2.1.Феномен самотності в європейській філософії від Паскаля до К’єркегора.
Тема самотності як окремий лейтмотив філософування виникає у європейській філософській культурі з епохи Нового часу, коли відбувається руйнація переживання онтологічності трансцендентного, яке було характерним для Середньовіччя й Відродження, і людина починає відчувати себе бездомною у безкінечному Всесвіті. Цей процес був яскраво відображений у творчості Б. Паскаля. Тому ми й почнемо розгляд феномену самотності у європейській філософській культурі з творчості цього мислителя.
Розгляд феномену самотності радикально суперечить настановам філософії Нового часу, філософії Модерну. Саме тому Паскаль вступає у опозицію філософії свого часу, стаючи дивовижно самотнім як філософ. Продовження його дискурсу у всій його трагічній глибині ми зустрічаємо лише на межі ХVІІІ та ХІХ століть. Тому майже всі інші автори, яких ми розглянемо у цьому параграфі є представниками ХІХ ст. Звертаючись до їхньої творчості, ми інколи будемо змушені приносити хронологію у жертву логіці – так, скажімо наступним після Паскаля ми розглянемо не Гете, а Шопенгауера, а завершимо не Ніцше, а К’єркегором.
Блез Паскаль був одним з перших мислителів у новоєвропейській культурі, хто відчув дивовижну самотність свого сучасника. З трагічною ясністю він побачив межі гносеологічного оптимізму, йому відкрилося, що людина Нового часу, яка захопилася теоретичним пізнанням і емпіричними доказами, яка відкрила просторову безконечність Всесвіту, перед обличчям цього Всесвіту стала всього лише “мислячою тростинкою”.
У філософії творчості Артура Шопенгауера ми зустрічаємо тему самотності як один із лейтмотивів світорозуміння. Кожна людина самотня вже тому, що вона наповнена волею до життя, яка породжує людей, спрямовує до замкненості лише у своєму шляху життя, лише у своєму родові.
Глибокі роздуми над феноменом самотності ми зустрічаємо у І. В. Гете. Його образ Фауста – це образ мислителя епохи Модерну і, одночасно, це образ мислителя, що руйнує фундаментальні підвалини та настанови Модерну. Таке граничне буття на зламі часів та парадигм і породжує внутрішню самотність Фауста як результат кризи самототожності. Не можна не погодитися з оцінкою образу Фауста, яку дає дослідник творчості Гете А. Білецький: “Фауста першої частини можна, як це роблять деякі ілюстратори, показати у костюмі німецького вченого-гуманіста або шляхетного пана ХVІ ст. Але чим далі розвивається дія, тим менше зустрічаються такі деталі”.[34][34]
Для Серена К’єркегора самотність є результатом виходу людини за межі буденності – у буття героя чи генія. Причому саме геній може позбавити героя його самотності і саме герой дає генію ті сюжети для творчості, які виштовхують самотність із його буття. Це два типи людей, що доповнюють один одного. “Подібно тому як Господь створив чоловіка та жінку, пише С. К’єркегор,- він створив героя, а поруч із ним – поета чи письменника”.[35][35] Лише завдяки герою геній відчуває повноту буття, але при цьому “він є так само щасливим, і не менше ніж той, перший, бо герой – це немов би його власна найкраща сутність, в яку він закоханий; при цьому він радіє, що це все ж не є він, і його любов може насправді бути захопленням”.²
2.2. ХХ століття: проблема самотності у екзистенціалізмі, персоналізмі та комунікативній філософії.
У ХХ ст. проблема самотності передусім звернула на себе увагу представників традиції екзистенціалізму. Більше того, можна стверджувати, що проблема самотності є центральною в екзистенціалізмі. Феномен самотності розглядається крізь призму “граничної ситуації” – як в атеїстичному, так і у релігійному екзистенціалізмі. Причому в релігійному екзистенціалізмі самотність людини у “граничній ситуації” є передумовою осягнення Бога як трансценденції, тоді як в атеїстичному її усвідомлення приводить до висновку про абсурдність людського буття. Персоналістичне трактування самотності близька до релігійного екзистенціалізму, проте у його межах більше йдеться про можливість фундаментальної буттєвої трансформації екзистенції, яка зближує її з трансценденцією.
Ґрунтовний аналіз проблеми самотності зустрічаємо у вченнях представників сучасної комунікативної філософії. Однією з фундаментальних тенденцій цієї філософії є спроба знайти умови побудови інтегральної системи моральних цінностей, які могли б виступити основою тієї конструктивної комунікації, що виводить людину з межі самотності. Дослідник комунікативної філософії А. Н. Єрмоленко так формулює сутність вказаної тенденції: “Представники комунікативної теорії в умовах кризи як релігійного, так і раціоналістичного... світогляду ставлять перед собою мету побудови принципів нової етики, етики відповідальності, яка виконувала б функцію легітимуючої інстанції, що дозволила б здійснити контроль за розвитком сучасного суспільства”.1
Цікавий підхід до проблеми самотності у Мартіна Гайдеггера, який використовує у своїй творчості поняття самотності та усамітнення.
У роботі “Основні поняття метафізики” М. Гайдеггер пов’язує самотність та усамітнення із скінченністю людського існування. “Скінченність не є властивістю, що просто придана нам, але фундаментальний спосіб нашого буття, - пише він. – Якщо ми хочемо стати тими, чим ми є, ми не можемо відкинути цю скінченність, або обдурювати себе на її рахунок, але повинні її зберегти. Додержання її – найтаємніший процес нашого кінцевого буття, тобто нашої найтаємнішої зверненості до кінця”.1
Розгляд феномену самотності займає значне місце у філософії Карла Ясперса. В роботі “Розум та екзистенція” К. Ясперс говорить, що екзистенція протистоїть буттю так само, як особливе та самотнє протистоїть всьому. При цьому К. Ясперс висуває ще одне поняття – єдине, яке несе в собі особливість і разом із тим – з’єднаність із буттям.
Мартін Бубер розглядає проблему самотності як феномен спілкування між людьми, коли вони відносяться один до одного не у системі “Я – Ти”, а у системі “Я – Воно”. Нездатність побачити в іншій людині щось близьке до себе, побачити в ній особистість як унікальний мікрокосм, призводить, за думкою М. Бубера до фундаментальної внутрішньої самотності.
Цікаве розуміння екзистенційних підстав самотності розгортає Жан Бодрийяр. У праці “Система речей” він говорить про спробу позбутися самотності завдяки зв’язку з речами – через уречевлення і передусім – колекціонування.
“Ми не можемо жити в абсолютній самотності, - пише Ж. Бодрийяр, - в тій необоротності, знаком якої є момент народження. Звільнитися від цієї необоротності, яка спрямована від народження до смерті, допомагають нам речі”.2
3. Самотність як проблема психології.
3.1. Зовнішня та внутрішня самотність людини.
Людина може відчувати як внутрішню так і зовнішню самотність. Ці відчуття є наслідком перебування в зовнішній чи внутрішній самотності.
Під зовнішньою можна розуміти самотність, яка є результатом випадкової суперечності людини і соціального середовища. Зовнішня самотність є результатом випадку – катастрофи, що фізично відокремлює людину від інших людей, викидаючи за межі соціуму. Архетипом цієї самотності є самотність Робінзона Крузо. Але зовнішня самотність може бути і наслідком випадку-конфлікту, який розгортається в межах соціуму. У цьому разі відбувається психологічне відокремлення людини від інших людей. І фізична і психологічна форми зовнішньої самотності близькі у тому, що їхні причини виступають стихійними відносно людини. Можливість вийти за межі зовнішньої самотності зводиться до специфічної техніки безпеки, яку можна сформулювати у вигляді усталених загальних правил, тих правил, які не залежать від неповторної специфіки особистості.
На відміну від зовнішньої, внутрішня самотність виступає результатом суперечності людини з собою, яка призводить до втрати та пошуку самототожності і вже на цій основі – до суперечності людини та суспільства. Та саме суперечність людини з собою, породжуючи внутрішню самотність, може стати передумовою дійсного розв'язання самотності людини та суспільства. Як зрозуміти це?
Внутрішня самотність постійно породжується принциповою відкритістю людського буття. Людське буття, як особистісне буття постійно відкрите глибинним змінам. У кожен наступний момент часу особистість стає іншою. Суперечність між попереднім та наступним станами людської особистості, а також між різними вимірами її буття і є фундаментальною передумовою внутрішньої самотності. розв'язанням цієї суперечності виступає знаходження особистісної самототожності, у межах якої концентруються і розгортаються всі унікальні можливості саме цієї людини, яка заперечує самотність безособову – таку, що виявляється лише через причетність до колективу. У результаті є очевидним, що внутрішня самотність може бути самотністю у колективі, у спілкуванні, самотністю з іншим.
Зі всього сказаного випливає, що зовнішню самотність можна назвати випадковою, ситуативною, а внутрішню – екзистенційною.
Зовнішня самотність долається виходом до нового кола спілкування, внутрішня – лише самозміною, опануванням новими виявами самототожності. Вихід за межі зовнішньої самотності може відбуватися завдяки загальним психологічним рекомендаціям; внутрішня самотність непідвладна загальним рекомендаціям, вихід із її простору та часу є завжди унікальним і потребує неповторно-творчого зусилля.
Отже, внутрішня самотність розглядається як корелят комунікативності. Вона породжується відкритим, трансцендуючим характером людського буття – є результатом постійного виходу екзистенції за свої межі. Це призводить до того, що людина постійно стає внутрішньо самотньою по відношенню до попереднього стану свого Я, а також до свого оточення. Другою фундаментальною причиною внутрішньої самотності є принципова біполярність (бівалентність) людського роду – його розділеність на дві статі – чоловічу та жіночу. Вихід за межі внутрішньої самотності можливий лише у внутрішній комунікації. Під внутрішньою комунікацією можна розуміти таку комунікацію, що торкається глибинних смисложиттєвих орієнтацій і має вільний характер. Це, передусім, комунікація з собою як акт самопізнання та самовідтворення, процес діалогу з власним Я. Але внутрішня комунікація є й комунікацією з іншим, в якій інший постає не як об'єкт, “воно”, а як суб'єкт, “ти”. Внутрішня комунікація розгортається як єдність духовної та душевної комунікації і може бути названа особистісною комунікацією.
3.2. Самотність як категорія психології та філософії.
ФІЛОСОФІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ
Зміст
1. Поняття і сутність світогляду
2. Специфіка філософського освоєння дійсності
3. Структура сучасного філософського знання. Функції філософії
ФІЛОСОФІЯ ДАВНЬОГО КИТАЮ
ПЛАН
Філософія давнього Китаю, її першооснови і принципи. Система категорій і понять філософії
Даосизм
Лао-цзи – засновник філософськ
Лао-цзи – засновник філософської школи даосизму
Лао-цзи “Старий мудрець”, “Старе немовля” – давньокитайський філософ, якому приписується авторство на класичний даосизький трактат “Дао де цзин” (деколи навіть сам цей твір називають його іменем “Л
Дао де цзи” – вчення про дао та де
Даосизм походить від назви невеликого за обсягом трактату “Дао де цзи” (“Вчення про дао та де”), автором якого вважають Лао-цзи. “Дао” – вічне і незмінне начало, з
Суть об’єктивного ідеалізму дао
Ієрогліф дао складається з двох частин: шоу – голова і цзоу – йти, тому основне значення цього ієрогліфа – дорога, якою ходять люди, але пізніше цей ієрогліф набув переносного смис
Ідеї діалектики
Лао-цзи, узагальнюючи історичні події, зв’язані з розвитком і занепадом рабовласницького ладу, висунув значну кількість діалектичних ідей.
У творі “Лао-цзи” є багато понять, які мають прот
Луньюй” – канонічне джерело конфуціанства
Учіння Конфуція викладене в книзі “Луньюй”. “Луньюй” – “Судження і бесіди”, “Бесіди і висловлювання”, “Роздуми і висловлювання”, “Аналекти”. Збірник висловлювань Конфуція (6-5 ст. до н.е.), написан
Жень – центральна ідея вчення Конфуція
У вченні Конфуція можна виділити центральну ідею, яка об’єднує його в цілісну систему, цією ключовою ідеєю є жень.
“Жень” – “гуманність”, “людяність”, “милосердя”, “доброта”. Одна з осново
ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
План
Розділ 1. Філософія стародавнього китаю
Розділ 2. Філософія стародавньої шдп
Висновки
Література
Філософія давнього Китаю
Устрій ідеальної держави
В своїй праці Платон велику увагу приділяє питанню устрою держави, а саме те, що правління філософів тісно поєднується з дією справедливих законів.
Справжні філософи, поясн
Висновок.
Після Аристотеля – “Олександра Македонського грецької філософії” – антична філософія втратила свій творчий характер. Древньогрецька культура починає рости в ширину. Вона проникає у всі куточки заво
ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Зміст
РОЗДІЛ І. Основні риси філософії епохи Відродження
§1. Зародження гуманізму
§2. Соціокультурні зміни
§3. Основні проблеми філософії Відродження
РО
ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ ПРОСВІТНИЦТВА
План
Розділ І. Філософські ідеї Просвітництва в різних країнах
Просвітителі західноєвропейських країн
Просвітництво в Росії
Просвітництво в Україні
Розд
Основне питання філософії.
Людвіг Фейєрбах як матеріаліст виступив на філософській арені в самому кінці 30-х років минулого століття. Це був передреволюційний період для батьківщини мислителя - Німеччини. Феодальна система в
Психологічні основи релігійних уявлень.
Головною справою життя і філософії Фейєрбаха була критика релігії, він писав: "... Я в усіх своїх творах ніколи не випускаю із свого зору проблеми релігії і теології; вони завжди були головним
Виникнення релігійного культу.
Значне місце у творах Л.Фейєрбаха відводиться аналізу психологічних основ релігійного культу. Він розкриває взаємозв’язок між почуттями і діями людини, показує як із почуттів, емоційних переживань
Перехід від політеїзму до монотеїзму.
Цікава постановка Фейєрбахом питання про перехід від політеїзму до монотеїзму. Він виходить з живої чуттєвої людини, з її бажань і потреб, відмінність між якими і визначає відмінність, і еволюцію р
Гносеологічні основи релігійних уявлень.
Фейєрбах основну увагу зосереджує на почуттях, емоціях, переживаннях, які виникають у людини під впливом оточуючого середовища. І цим самим він хоче підкреслити відмінність психологічних чи, точніш
Людина, як частина природи.
В центрі інтересів Фейєрбаха і, природно, в центрі всієї його філософії - людина. Вчення його було антропоцентричне. Слова одного з героїв твору Горького: " Людина - це звучить гордо. Все в лю
Вчення про мораль.
Особливо наполегливо Фейєрбах відстоював своє антропологічне розуміння людини у вченні про мораль. Ключем до вірного розуміння моралі є вірне розуміння волі. В основі всієї поведінки людини лежать
Теорія пізнання.
Продовжуючи матеріалістичні традиції, Фейєрбах вніс значний доробок і в теорію пізнання. Він розвиває лінію матеріалістичного сенсуалізму. Реальний світ, за Фейєрбахом, є дійсністю, що чуттєво спри
СПРОБА СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ НЕОФРЕЙДИЗМУ К.Г.Юнга
План
І. Аналіз неофрейдистських поглядів К.Г. Юнга
Формування дуалізму у життєвій філософії Юнга К.Г.
Основні розходження з Фрейдом.
Аналітична п
Джерела філософії А. Шопенгауера.
Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 р. Його мати - видатна німецька письменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у Веймар. В її домі часто бували такі
Волюнтаризм як напрямок філософської думки.
Волюнтаризм – від латинського voluntas – воля (цей термін був введений німецьким соціологом Ф. Теннісом у 1883 р.) ідеалістичний напрямок у філософії, який розглядає волю як найвищ
Визначення поняття волі.
Філософія Шопенгауера різко протистоїть метафізичним поглядам трьох видатних сучасників – Фіхте, Шеллінга та Гегеля. Основне положення філософії Шопенгауера полягає у тому, що воля є "абсолютн
Усього існуючого та джерело зла.
У філософії Шопенгауера з’являються певні труднощі коли він намагається дати відповідь на питання, як співвідноситься воля людей з їхніми тілами. У творі "Про волю в природі" Шопенгауер с
Філософсько-антропологічна позиція.
Сутність філософсько-анропологічної позиції Шопенгауера виявляється, не в спробах створити щось на зразок раціональної психології, а у трактуванні людини, як носія волі та інтелекту. І тут виявляєт
Елементи теорії світового песимізму.
З листів А. Шопенгауера до своєї матері видно риси притаманного йому песимізму, що він проніс через довгі роки. Потрібно, однак, в трактуванні цієї проблеми відокремити психологічні особливості філ
Етичні та естетичні погляди філософа.
Етична програма Шопенгауера на свій лад досить послідовна. Так як Світова воля являє собою джерело зла, то її самознищення повністю морально виправдане і необхідне. Оскільки знищення її можливе тіл
ЛІТЕРАТУРА
Антология мировой философии в 4-х томах. Т 3. Буржуазная философия конца 18 - первых двух третий 19 века. — М.: Мысль, 1970. – 708 с.
Великие мыслители Запада / Пер. с англ. В. Федорина. –
Поняття “аналітична філософія”.
Аналітична філософія – “поняття, яке охоплює різні теорії західної філософії ХХ ст., які склалися в рамках аналітичної традиції. Ця традиція утворилася у Великобританії, США, Канаді, отримала розпо
Аналітична філософія і метафізика
Б.Страуд вважає, що аналітична філософія завжди розглядалася як негативна, критична філософія, як радикальний розрив з метафізичною традицією”. (1,160).
“Метафізика була спробою вийти за м
Філософська герменевтика.
Гадамер стверджував, що філософська герменевтика загалом не є методом і не є теорією пізнання.
В.С.Малахов у парці “До характеристики герменевтики як способу філософствуван
Сучасна релігійна філософія.
4.1. “Лінгвістичний поворот” у філософії релігії.
Філософія релігії невіддільна від проблемної ситуації сучасної західної філософії. Філософія релігії в ши
Проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань
Важливою галуззю сучасного філософсько-епістемологічного дослідження релігії є проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань.
Річ у тім, що в філософській дискусії стосовно рел
ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ П.Д. ЮРКЕВИЧА
Зміст
1. Критика П.Д.Юркевича антропологічного матеріалізму
2. Принцип переходу кількісних змін в якісні в розумінні П.Д.Юркевича
3. Філософія серця – ядр
ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
План
Розділ І Націостановлення українців в дослідженні Ілисяка-рудницького
Розділ ІІ Д. Чижевський - історик української філософії
Розділ ІІІ Проблема етн
ПОЛІТИЧНО-ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ДМИТРА ДОНЦОВА
Зміст
Розділ 1. Основи донцовського світогляду
Розділ 2. Вимоги «чинного» націоналізму Д.Донцова в контексті європейських філософських ідей
Воля, як закон
Основні віхи життя і творчості О. Потебні
В історії вітчизняної суспільної, філософської та лінгвістичної думки помітне місце займає Олександр Опанасович Потебня. Своєрідність творчого доробку якого полягає насамперед у багатогранності йог
Список використаної літератури
Березин Ф.М. История лингвистических учений. – М.: Высш. шк., 1975. – С. 76-98.
Булахов М.Г. Восточнославянские языковеды (библиограф. словарь). – Т.1. – Мн., Изд-во БГУ, 1976. – С. 195-20
ІІ. Філософія мови вченого.
Дослідники історії вітчизняного мовознавства у тридцятилітній науковій філософській діяльності О.О.Потебні виділяють два основні періоди. Перший період (1860-1865 роки), в якому він переважно вивча
Статична та динамічна концепції
1.4. Субстанційна і реляційна концепції
2. ВЛАСТИВОСТІ ЧАСУ
2.1. Об’єктивність та суб’єктивність
2.2. Односпрямованість та незворотність
2.3. Абсолютність та від
ПРОБЛЕМА СВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ
1. Сучасна наука про біологічні передумови виникнення свідомості.
2. Соціальні фактори формування свідомості.
3. Проблема особистості і її самосвідомості.
МОВА ЯК ПРЕДМЕТНЕ БУТТЯ СВІДОМОСТІ
План
Вступ
Розділ І. Поняття мови.
§1.1. Заснування і розвиток основних лінгвістичних традицій.
§1.2. Концепції походження мови.
Розділ ІІ. Мова і свідо
Висновок
Згадаєм ще раз, що саме в мові відбитий весь пізнавальний досвід народу, його морально-етичні, соцiально-естетичні, художні і виховні ідеали. Мова береже історію руху народу на шляху цивілізації ,
Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Суттєвими характеристиками будь-якого способу виробництва є продуктивні сили і виробничі відносини. Як основні параметри механізму його функціонування і розвитку, вони самі зазнають певних змін у ц
Список використаної літератури
1. Андрущенко В.П., Михальченко M.I. Сучасна соціальна філософія. -К.:Генеза, 1996.-368 с.
2. Введение в философию: Учебник для вузов. Фролов И.Т., Арефьева Г.С., Араб-Оглы З.А. й др.-M.:
Структура і функції суспільства.
Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має назву "соціальної структури суспільства&q
Структура і функції суспільства.
Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має назву "соціальної структури суспільства&q
Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування.
Сучасна цивілізація знаходиться в критичному періоді свого розвитку. Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації,
Ідея прогресу в історії. Сенс історії.
Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише кале
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества.- Москва: Мысль, 1982.
2. Бердяев H. Смысл истории.- Москва, 1990.
3. Вебер M. Избранные сочинения.- Москва: Прогресс, 1990.
Генеза та сучасне розуміння.
Поняття духовне, духовність завжди мали у філософії фундаментальне значення, відіграють визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце та призначення у світі, зміст її буття, культура, суспіл
ДУХОВНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬСТВА
Зміст
Розділ 1. Понятійно-термінологічна основа проблеми
Розділ 2. Суспільна свідомість, поняття, структура. Аналіз основних структурних елементів
Розділ 3. Взаємозв'язок
Культура - предмет філософського аналізу
КУЛЬТУРА (від лат. cultura — оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування) - специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах м
A) Символізм. Релігійні течії у філософії.
Кінець XIX - початок XX століття ознаменувався глибокою кризою, що охопила всю європейську культуру, що було наслідком розчарування в колишніх ідеалах і відчуттям наближення загибел
Сучасна культура
Погляди на сучасну культуру
Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні області, сфери: вдачі і звичаї, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи
Об’єктивні та суб’єктивні умови детермінації людського фактора
Проблема об’єктивних та суб’єктивних умов детермінації людського фактора набуває актуальності в сучасних умовах суспільного розвитку, бо мова йде про переоцінку цінностей у відношенні людини, про п
БУТТЯ ЛЮДИНИ В СУСПІЛЬСТВІ
ПЛАН
І. Поняття людини у філософії
ІІ. Буття людини та його цінності
ІІІ. Суспільний характер людського буття
Висновки
Список використан
Функціональні наслідки
Під функціональними наслідками розуміють перетворення шаблонових і творчих компонентів, що утворюються при розв’язанні задач комп'ютерними засобами в порівнянні з традиційними формами. Загальні фун
Онтогенетичні наслідки
В онтогенетичному плані розглядається особистісний розвиток, що зазнає змін під впливом комп'ютеризації. До позитивного особистісного перетворення належать: посилення інтелекту людини за рахунок за
Загальна характеристика
Цілий ряд явищ та процесів у найрізноманітніших сферах життя і діяльності людини може бути віднесений до позитивних наслідків взаємодії людини і персонального комп’ютера, але і значну частину таких
Невідповідність комп’ютера психофізіологічним особливостям людини
Фахівці, що займаються практичним використанням досить складної комп’ютерної техніки, зненацька зіштовхнулися з явищем, коли досить досконалі з погляду техніки комп’ютери при застосуванні на виробн
Зміни в сфері матеріального виробництва
Безпосереднім наслідком комп’ютерної революції скрізь, де вона відбувається, є радикальна зміна соціальних структур. При цьому чітко виявляються її соціогенні функції. Досвід країн, що вже зробили
Зміни темпів духовно-культурного життя суспільства
Соціально-структурні зміни в суспільствах, які пішли шляхом інформаційно-комп'ютерної революції, особливим чином виявляються в духовно-культурній сфері. Ці зміни по-новому ставлять питання про поко
Проблема створення людиноподібних систем
Постійне удосконалення швидкодіючих комп’ютерів, що вирішують складні задачі найрізноманітнішого характеру поставило людину перед тим фактом, що існує значний клас завдань, які допускають автоматич
ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ЗАКОНІВ НАУКИ
Розділ l. Закони науки як ідеальна модель.
Методи пізнання об`єктивних законів.
Розділ 2. Науковий закон і наукова теорія.
Пояснювальна функція наукових з
СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ЯК МЕТОД ПІЗНАННЯ СВІТУ
Зміст
Поняття „системний підхід” і „система”
Системотворчі чинники
зовнішні системотворчі чинники
внутрішні ситемотворчі чинники
Свобода.
В різні періоди історії людства філософи свободу визначали по-різному. Філософ-кінік Діоген, який жив в IV сторіччі до н.е., вважав, що не будь-яка людина вільна, а лише та, яка кожний день готова
Істина.
Людина встановлює свої відносини з світом і іншими людьми за нею ж обраними методами і засобами, пізнаючи об'єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до
СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС І СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ
План
II. Суть суспільного прогресу, його критерії та типи
Суспільний прогрес, його критерії
Типи суспільного прогресу
III. Єдність і різноманітні
Багатоманітність історії
Починаючи з глибокої давнини у свідомості людей появився поділ на "ми" і "вони", на "моє" і "чуже плем'я", на "близький" і "далекий світ"
На порозі у нове тисячоліття
Коли ми думаємо про XXI ст., то уявляємо собі значний розвиток науки і техніки: космічні польоти, біотехнологія, роботи. Але наше майбутнє – дещо складніше, ніж новий, високий рівень розвитку техно
Новости и инфо для студентов