Класифікація інвестицій та інвесторів

1. Інвестиції класифікуються за наступними ознаками:

За об’єктами вкладення капіталу розділяють реальні, фінансові інвестиції, а також інвестиції у нематеріальні активи.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у відтворення основних засобів, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об’єкти, які пов’язані із здійсненням операційної діяльності підприємства чи поліпшенням умов праці і побуту персоналу.

Фінансові інвестиції - це вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином у цінні папери, з метою отримання прибутку.

Інвестиції у нематеріальні активи - це вкладення коштів у наукові дослідження, підготовку кадрів, рекламу, купівлю ліцензій на використання патентів.

За характером участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладення капіталу. Прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу в статутні фонди інших підприємств. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції передбачають вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (через фінансових посередників).

За відтворювальним напрямком виділяють валові, реноваційні та чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, який інвестується у відтворювання основних засобів і нематеріальних активів у визначеному періоді.

Реноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, який інвестується у просте відтворювання основних засобів і нематеріальних активів, які амортизуються. У кількісному вираженні реновацій інвестиції прирівнюються до суми амортизаційних відрахувань у визначному періоді.

Чисті інвестиції характеризують обсяг капіталу, який інвестується у розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів. В кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, яка зменшена на суму амортизаційних відрахувань.

По відношенню до підприємства-інвестора виділяють внутрішні і зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції - це вкладення капіталу у розвиток операційних активів самого підприємства-інвестора.

Зовнішні інвестиції - це вкладення капіталу у реальні активи інших підприємств чи у фінансові інструменти інвестування, які імітуються іншими суб’єктами господарювання.

За періодом здійснення виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції підприємства.

Короткострокові інвестиції - це вкладення капіталу на період до одного року.

Довгострокові інвестиції - це вкладення капіталу на період більше одного року.

За сумісністю здійснення виділяють незалежні, взаємозалежні та взаємовиключні інвестиції.

Незалежні інвестиції - це вкладення капіталу у такі об’єкти інвестування, які можуть бути реалізовані як автономні.

Взаємозалежні інвестиції - це вкладення капіталу у такі об’єкти інвестування, у яких черговість реалізації чи подальша експлуатація залежить від інших об’єктів та може здійснюватися лише у комплексі з ними.

Взаємовиключні інвестиції - це вкладення капіталу у такі об’єкти інвестування, які можуть бути реалізовані як альтернативні.

За рівнем доходності виділяють наступні види інвестицій:

Високодохідні інвестиції - це вкладення капіталу в інноваційні проекти чи фінансові інструменти, у яких очікуваний рівень інвестиційного чистого прибутку суттєво перевищує середню норму прибутку на інвестиційному ринку.

Середньодохідні інвестиції - це вкладення капіталу в інноваційні проекти чи фінансові інструменти, у яких очікуваний рівень інвестиційного чистого прибутку відповідає середній нормі прибутку на інвестиційному ринку.

Низькодохідні інвестиції - це вкладення капіталу в інноваційні проекти чи фінансові інструменти, у яких очікуваний рівень інвестиційного чистого прибутку значно нижче середньої нормі прибутку на інвестиційному ринку.

Бездохідні інвестиції - це вкладення капіталу в інноваційні проекти чи фінансові інструменти, у яких очікуваний рівень інвестиційного чистого прибутку інвестор не пов’язує з отриманням прибутку. Такі інвестиції переслідують мету отримання соціального, екологічного та інших видів неекономічного ефекту.

За рівнем інвестиційного ризику виділяють наступні види інвестицій:

Безризикові інвестиції - це вкладення коштів у такі об’єкти інвестування, за якими відсутній реальний ризик утрати капіталу чи очікуваного доходу та практично гарантовано отримання розрахункової суми чистого інвестиційного прибутку.

Низькоризикові інвестиції - це вкладення коштів у такі об’єкти інвестування, за якими ризик значно нижче середньоринкового.

Середньоризикові інвестиції - це вкладення коштів у такі об’єкти інвестування, за якими ризик приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції - це вкладення коштів у такі об’єкти інвестування, за якими ризик суттєво перевищує середньоринковий. Особливе місце у цій групі займають так звані спекулятивні інвестиції, які характеризуються вкладенням капіталу у найбільш ризикові проекти чи інструменти інвестування з найбільшим рівнем інвестиційного доходу.

За рівнем ліквідності інвестиції підприємства підрозділяються на наступні види:

Високоліквідні інвестиції. До них відносяться такі об’єкти (інструменти) інвестування, які можуть бути швидко конвертовані у грошову форму (зазвичай, у строк до одного місяця) без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості. Основним засобом високоліквідних інвестицій підприємства є короткострокові фінансові вкладення.

Середньоліквідні інвестиції. До них відносяться такі об’єкти (інструменти) інвестування, які можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості у строк від одного до шести місяців.

Низьколіквідні інвестиції. До них відносяться такі об’єкти (інструменти) інвестування, які можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості через значний час (у строк від шести місяців та більше). Основним видом низьколіквідних інвестицій є незавершені інвестиційні проекти, реалізовані проекти з застарілою технологією, акції маловідомих підприємств, що не котуються на фондовому ринку.

Неліквідні інвестиції. До них відносяться такі об’єкти (інструменти) інвестування, які самостійно не можуть бути реалізовані (вони можуть бути продані на інвестиційному ринку лише у складі цілісного майнового комплексу).

За формами власності капіталу, що інвестується, виділяють приватні, державні і змішані інвестиції.

Приватні інвестиції - це вкладення капіталу фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності.

Державні інвестиції - це вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних рівнів та державних не бюджетних фондів.

Змішані інвестиції - це вкладення капіталу, як приватного, так і державного, в об’єкти інвестування підприємства.

За характером інвестування капіталу в інвестиційному процесі виділяють первинні інвестиції, реінвестиції і дезінвестиції.

Первинні інвестиції являють собою використання знов сформованого капіталу за рахунок як власних, так і позикових коштів.

Реінвестиції являють собою повторне використання капіталу в інвестиційних цілях при умові попереднього його визволення у процесі реалізації раніше обраних інвестиційних проектів, товарів чи фінансових інструментів.

Дезінвестиції являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обігу без наступного використання в інвестиційних цілях (наприклад, для покриття збитків підприємства). Їх можна охарактеризувати як негативні інвестиції підприємства.

За регіональними джерелами залучення капіталу виділяють вітчизняні та іноземні інвестиції.

Вітчизняні інвестиції є вкладенням національного капіталу (господарств, підприємств чи державних органів) в об’єкти інвестування резидентами даної країни.

Іноземні інвестиції є вкладенням капіталу нерезидентами (юридичними чи фізичними особами) в об’єкти (інструменти) інвестування даної країни.

За регіональним напрямом капіталу, що інвестується, виділяють інвестиції на внутрішньому та міжнародному ринках.

Інвестиції на внутрішньому ринку характеризують вкладення капіталу як резидентів, так нерезидентів на території даної країни.

Інвестиції на міжнародному ринку характеризують вкладення капіталу резидентів даної країни за межами внутрішнього ринку.

За галузевим напрямом інвестиції розділяються відповідно до класифікатору.

 

2. Інвестори класифікуються за наступними ознаками:

За напрямами основної господарчої діяльності розрізняють індивідуальних і інституціональних інвесторів.

Індивідуальний інвестор являє собою юридичну чи фізичну особу, яке здійснює інвестиції для розвитку своєї основної операційної діяльності.

Інституціональний інвестор являє собою юридичну особу - фінансового посередника, який акумулює кошти індивідуальних інвесторів для операцій з цінними паперами. Основними інституціональними інвесторами виступають інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсіонні та взаємні фонди.

За цілями інвестування розрізняють стратегічних та портфельних інвесторів.

Стратегічний інвестор характеризується як суб’єкт інвестиційної діяльності, який ставить за мету купівлю контрольного пакету акцій для забезпечення реального управління підприємством відповідно до власної концепції стратегічного розвитку.

Портфельний інвестор характеризується як суб’єкт інвестиційної діяльності, який вкладає власний капітал у різноманітні об’єкти (інструменти) інвестування виключно з метою отримання прибутку. Такий інвестор не ставить за власну мету реальну участь в управлінні розвитком підприємствами-емітентами.

За орієнтацією на інвестиційний ефект інвесторів розділяють на:

Інвестор, який орієнтований на поточний інвестиційний доход. Такий інвестор формує свій інвестиційний портфель переважно за рахунок короткострокових фінансових вкладень, а також окремих довгострокових інструментів інвестування, які приносять регулярний поточний доход (наприклад, купонних облігацій).

Інвестор, який орієнтований на приріст капіталу в довгостроковій перспективі. Такий інвестор вкладає свій капітал переважно в реальні операційні активи підприємства, а також у довгострокові фінансові інструменти інвестування (акції, довгострокові безкупонні облігації і т.п.).

Інвестор, який орієнтований на неекономічний інвестиційний ефект. Такий інвестор вкладає свій капітал в об’єкти інвестування і ставить перед собою соціальні, екологічні та інші неекономічні цілі, а також не розраховує отримати прибуток.

За відношенням до інвестиційних ризиків інвесторів підрозділяють наступним чином:

Інвестор, який не схильний до ризику. Таким терміном характеризують суб’єктів інвестиційної діяльності, які уникають здійснення середньо- та високоризикових інвестицій, незважаючи на справедливе відшкодування рівня ризику додатковим доходом.

Інвестор, який раціональний до ризику. Цим терміном характеризують суб’єктів інвестиційної діяльності, які згодні приймати на себе інвестиційний ризик тільки у тому випадку, якщо він буде справедливо компенсований додатковим доходом.

Інвестор, який схильний до ризику. Цим терміном характеризують суб’єктів інвестиційної діяльності, які схильні приймати на себе інвестиційний ризик навіть у тих випадках, коли він недостатньо справедливо компенсований додатковим доходом.

За належністю до резидентів виділяють вітчизняних і іноземних інвесторів. Такий розподіл інвесторів використовується підприємством у процесі здіснення сумісної інвестиційної діяльності.