Управління інвестиційними проектами

На сьогодні управління проектами - один з найважливіших механізмів ринкової економіки. Методи проектного менеджменту дозволяють ефективно управляти часовими, витратними, якісними параметрами майбутньої продукції та послуг.

Інвестиційний проект треба розуміти як інвестиційну акцію, яка передбачає вкладення певної кількості ресурсів, у тому числі інтелектуальних, фінансових, матеріальних, людських, для отримання запланованого результату і досягнення певних цілей в обумовлені терміни. Фінансовим результатом інвестиційного проекту частіше за все є прибуток/доход, матеріально-речовим результатом - нові або реконструйовані фонди (об’єкти) або придбання і використання фінансових інструментів чи нематеріальних активів з наступним отриманням доходу.

Треба зауважити, що всі проекти є інвестиційними.

У відповідності до рекомендацій ЮНІДО інвестиційний проект містить три фази (рис. 6.1.):

• передінвестиційну фазу (фазу ініціації);
• інвестиційну фазу;
• експлуатаційну фазу.

 

Рис. 6.1. Життєвий цикл інвестиційного проекту

 

1. Передінвестиційна фаза звичайно містить кілька етапів, закінчується розробкою бізнес-плану й прийняттям рішення про початок виконання проекту.

Процеси передінвестиційної фази спрямовані на прийняття рішення про початок фінансування проекту. У рамках даної групи процесів обґрунтовується політична, економічна, військово-технічна, екологічна або соціальна привабливість проекту.

Процеси передінвестиційної фази проекту мають важливе значення як для ініціатора, так і для інвесторів, оскільки раціональніше витратити порівняно невеликі кошти на ретельне вивчення перспективності проекту та за негативного результату відмовитись від ідеї, ніж почати безперспективне підприємство і понести невиправдані або катастрофічні збитки. Витрати на виконання передінвестиційної фази проекту в індустріально розвинених країнах складають приблизно 1,5-5,5% від вартості проекту.

Процеси передінвестиційної фази проекту часто виділяються у самостійний проект і завершуються прийняттям рішення про початок фінансування проекту.

Світова практика виробила певну систему економічних і фінансових розрахунків для аналізу ефективності проектів. Основний обсяг цих розрахунків припадає на передінвестиційну фазу, яка містить наступні процеси:

• дослідження інвестиційних можливостей;
• розробку попереднього техніко-економічного обґрунтування проекту;
• розробку остаточного техніко-економічного обґрунтування проекту;
• розробку бізнес-плану проекту;
• прийняття оціночного висновку (прийняття експертного рішення про фінансування проекту).

Дослідження інвестиційних можливостей. Даний етап є відправною точкою проекту у діяльності, пов’язаній з інвестуванням. Результати даних досліджень повинні показати потенційним інвесторам переваги вкладання коштів у даний проект. У світовій практиці розрізняють:

- дослідження загальних можливостей проекту;

- дослідження можливостей конкретного проекту.

Дослідження загальних можливостей виходить далеко за рамки одного проекту і відноситься до інвестиційної політики держави або регіону. Ці дослідження звичайно включають:

- оцінку можливостей регіону або країни;

- оцінку можливостей галузі;

- оцінку можливостей використання і утягнення у переробку природно-сировинних

ресурсів.

На цьому використання загальних можливостей завершується. Подальші дослідження прив’язані до конкретного проекту.

Дослідження можливостей конкретного проекту - це, по суті, велика науково-дослідна робота, яка проводиться з використанням результатів досліджень загальних можливостей у таких напрямах:

- розміщення підприємства;

- організація виробництва;

- вивчення кон’юнктури ринку.

При необхідності проводяться додаткові дослідження, пов’язані з екологією, соціальними аспектами реалізації проекту і т.п. Склад таких досліджень залежить від змісту проекту.

У результаті досліджень інвестиційних можливостей формуються рамки проекту, виникає кілька альтернативних варіантів його реалізації. Аналіз альтернативних варіантів відбувається за методикою економічних і фінансових розрахунків. Це дозволяє оформити результати досліджень інвестиційних можливостей у вигляді попереднього техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту. Треба зауважити, що можуть бути розроблені кілька попередніх ТЕО для різних варіантів реалізації проекту.

Розробка попереднього і остаточного техніко-економічного обґрунтування проекту. За концептуальним змістом попереднє і остаточне ТЕО досить близькі. Їх відрізняє глибина пророблення проекту, наступне уточнення вихідної інформації і т.п. Розробка ТЕО у два етапи дає можливість ініціатору впевненіше приймати рішення про фінансування або припинення роботи над проектом. Завдання ж стороннього інвестора (комерційного банку, інвестиційного фонду і т.п.) у передінвестиційній фазі полягає в обґрунтованому виборі найбільш привабливого проекту.

Узагальнення світового досвіду інвестиційного проектування, яке було проведено спеціалістами ЮНІДО, дозволило розробити типову структуру попереднього і остаточного ТЕО інвестиційного проекту:

1. Резюме (короткий огляд усіх основних рішень за кожним з питань проекту).
2. Передумови і історія проекту (цілі проекту, відповідність стратегії розвитку підприємства, пільги за податками, вартість вже проведених передінвестиційних досліджень, економічне оточення).
3. Аналіз ринку і концепція маркетингу (можливості збуту, конкурентне середовище, перспективна програма продаж і номенклатура продукції, цінова політика).
4. Місце розміщення з урахуванням технологічних, кліматичних, соціальних, екологічних та інших факторів (радіус збуту продукції, розміщення постачальників сировини і матеріалів, привабливість регіону для інвесторів і т.п.).
5. Проектно-конструкторська частина (визначення виробничої потужності, вибір технології, специфікація обладнання, обсяги будівництва, конструкторська документація, норми витрат сировини, матеріалів, енергоресурсів, трудомісткість і норми обслуговування, графік амортизації обладнання і т.п.).
6. Матеріальні ресурси (потреба, існуюче і потенційне положення з поставками сировини і допоміжних матеріалів та енергоносіїв).
7. Організація та накладні витрати (організаційна схема управління, передбачені накладні витрати).
8. Трудові ресурси (потреба, умови оплати, необхідність навчання).
9. Графік здійснення проекту (терміни будівництва, монтажу і пусконалагоджувальних робіт).
10. Економічна і фінансова оцінка проекту (повні інвестиційні витрати, джерела фінансування, показники економічної і фінансової усталеності проекту).

Усі перелічені розділи ТЕО тісно пов’язані між собою, взаємообумовлені (показники одного розділу є розрахунковою основою для формування відповідних показників в інших розділах). Нарешті, результати всіх розрахунків, які проводяться за певною методикою, акумулюються у завершальному розділі ТЕО - економічна і фінансова оцінка проекту. Вона має ключове значення для прийняття рішення з інвестиційної привабливості проекту і відбору проектів для фінансування.

Сукупність розглянутих розділів є лише укрупненою структурою ТЕО. Розробка кожного розділу ТЕО пов’язана з підготовкою за певною методикою різноманітної і специфічної інформації (збір, розрахунки, перетворення, узагальнення, аналіз), яка, у підсумку, є основою для розробки завершального розділу.

Після того, як у результаті попереднього і остаточного техніко-економічного обґрунтування проаналізована ефективність кожного варіанту проекту, критично оцінені і обраний найкращий із варіантів, приступають до розробки бізнес-плану проекту.

Розробка бізнес-плану проекту. Бізнес-план - це документ, у якому описуються основні аспекти майбутнього проекту, аналізуються проблеми, які можуть виникнути при виконанні цього проекту, а також визначаються способи вирішення цих проблем.

Бізнес-план призначений для ініціатора проекту та інших потенційних учасників проекту, а саме - для залучення потенційних інвесторів. Бізнес-план повинен бути переконливим доказом життєздатності і комерційної привабливості проекту.

Склад бізнес-плану і ступінь його деталізації залежать від розміру ринку збуту, який передбачається, конкурентів і т.д. Але обсяг бізнес-плану не повинен бути надто великим. Саме з цієї причини бізнес-план може бути відхилений потенційним учасником проекту, а саме - інвестором. Вважається, що обсяг бізнес-плану не повинен перевищувати 55-60 сторінок (без додатку).

Будь-який бізнес-план повинен бути стислим та містким і завжди мати подвійний характер. З однієї сторони - це результат науково-дослідної роботи, а з іншої - це маркетинговий інструмент. У відповідності до цих особливостей обирається стиль викладення матеріалів бізнес-плану, який повинен бути діловим, зрозумілим, але не примітивним.

Документ повинен складатися з титульного листа, змісту та загальноприйнятих розділів, в яких стисло і ясно подаються найбільш важливі характеристики проекту.

Необхідно зауважити, що резюме пишеться в останню чергу, тобто після складання бізнес-плану у цілому. Резюме повинно бути стислим (не більше 2-3 сторінок), його розглядають як самостійний рекламний матеріал, призначений для привертання уваги потенційного інвестора. У резюме викладаються основні положення проекту, який передбачається (мета проекту, описання бізнесу і т.д.). Тут же вказується розмір необхідного кредиту, передбачені терміни його погашення, потенційні інвестори, наявність власних коштів і т.д.

Інші розділи бізнес-плану інвестиційного проекту є концентрованим викладом остаточного ТЕО.

Прийняття оціночного висновку (прийняття експертного рішення про фінансування проекту). Оцінка і аналіз ефективності є заключний етап прийняття рішення про початок фінансування проекту.

Оцінка проекту супроводжує розробку проекту з самого початку і до кінця його життєвого циклу.

При оцінці проекту повинні враховуватися і інтереси держави (суспільства), особливо у проектах з участю державних інвестицій. Держава, стимулюючи той чи інший напрям розвитку економіки країни, може підтримувати ідею проекту або відноситись до ідеї нейтрально, або обмежувати прямо чи опосередковано реалізацію проекту майже до самої заборони.

Іншими словами, ефективність інвестицій повинна бути оцінена не тільки з точки зору прибутковості, але й з точки зору доцільності даного проекту для суспільства в цілому, а також для бюджету країни. Для цього здійснюється експертиза проекту, яка полягає в оцінці вірності і ефективності всіх прийнятих рішень, допущень та обмежень.

2. В інвестиційній фазі здійснюється процес формування виробничих активів. Особливістю цієї фази є те, що витрати тут значні та необоротні, а проект ще не приносить доходів.В інвестиційній фазі встановлені часові рамки виконання робіт проекту, а також розміри витрат, які передбачені кошторисом, повинні обов’язково виконуватися.

3. В експлуатаційній фазі забезпечується контроль за виконанням інвестиційних рішень у процесі експлуатації об’єкту інвестування. За час експлуатаційної фази проект повинен окупити вкладені кошти.