Мова науки

Мова вивчається багатьма дисциплінами. Лінгвістика, логіка, психологія, антропологія, семіотика пропонують свої дані до узагальнення у філософській теорії. Під мовою, насамперед, розуміється природна людська мова на противагу штучній, формалізованій мові або мові тварин. Коли вживають термін “мова”, то, як правило, розрізняють два відтінки його значення. Перший – мова як клас знакових систем, осередок універсальних властивостей всіх конкретних мов. І другий – мова як етнічна знакова система, використовувана в деякому соціумі тепер й у певних просторових межах.

Початкові форми наукового пізнання виникли в надрах і на основі повсякденного пізнання, а потім відокремилися від нього. З розвитком науки й перетворення її на одну з найважливіших цінностей цивілізації, її спосіб мислення робить усе більше активний вплив на повсякденне пізнання. Цей вплив розвиває елементи об’єктивного відображення світу, що містяться у повсякденному стихійно-емпіричному пізнанні. Однак між здатністю стихійно-емпіричного пізнання породжувати предметне і об’єктивне знання про світ й об'єктивністю і предметністю наукового знання є істотні розходження.

Насамперед, наука має справу з особливим набором об’єктів реальності, що не зводяться до об’єктів повсякденного досвіду. Особливості об'єктів науки роблять недостатніми для їхнього освоєння і ті засоби, які застосовуються в повсякденному пізнанні. Хоча наука й користується природною мовою, вона не може тільки на її основі описувати і вивчати свої об’єкти. По-перше, повсякденна мова пристосована для опису і передбачення об’єктів, включених у наявну практику людини (наука ж виходить за її межі); по-друге, поняття повсякденної мови нечіткі й багатозначні, їхній точний зміст найчастіше виявляється лише в контексті мовного спілкування, контрольованого повсякденним досвідом. Наука ж не може покластися на такий контроль, оскільки вона переважно має справу з об'єктами, не освоєними у звичайній практичній діяльності. Щоб описати досліджувані явища, вона прагне якомога більш чітко фіксувати свої поняття і означення.

Вироблення наукою спеціальної мови, придатної для опису нею об’єктів, незвичайних з точки зору здорового глузду, є необхідною умовою наукового дослідження. Мова науки постійно розвивається в міру її проникнення в усе нові галузі об’єктивного світу. Причому вона впливає на повсякденну, природну мову.

Поряд зі штучною, спеціалізованою мовою наукове дослідження має потребу в особливій системі спеціальних знарядь, які, безпосередньо впливаючи на досліджуваний об’єкт, дозволяють виявити можливі його стани в умовах, контрольованих суб’єктом. Звідси необхідність спеціальних інструментів і особливої наукової апаратури, що дозволяє науці вивчати нові типи об’єктів за допомогою спостережень, вимірів, експериментів6

Про мову науки кажуть, маючи на увазі специфічний поняттєвий апарат, наприклад, апарат наукової теорії та прийнятні в ній засоби доказу. При цьому залишається проблема більш точного дослідження виразних можливостей мови, а також досить чітке усвідомлення того, які передумови, ідеалізації та гіпотези допускаються, коли вчені приймають ту чи іншу мову. Варто розбиратися й у дозвільних здатностях мови, тобто йдеться про ту принципову можливість, у рамках якої ми щось можемо, а щось і не можемо виразити за допомогою даної мови. З цієї точки зору сам процес просування до істини є також і своєрідною успішністю “виразних можливостей мови”. . Наукова апаратура і мова науки є, насамперед, продуктом вже добутих знань. Але подібно до того як на практиці продукти праці перетворюються на засоби праці, так і в науковому дослідженні його продукти – це наукові знання, виражені в мові або втілені в приладах, – стають засобом подальшого дослідження, здобуття нових знань.

Багато вчених вважають, що сам розвиток науки безпосередньо пов'язаний з розвитком мовних засобів вираження, з виробленням більш досконалої мови і з перекладом знань з колишньої мови на нову. Вчені кажуть про емпіричну і теоретичну мови, мову спостережень і описів, кількісні мови. Мови, використовувані в ході експерименту, називаються експериментальними. В науці чітко проявляється тенденція переходу від використання мови спостережень до експериментальної мови або мови експерименту. Переконливим прикладом цього служить мова сучасної фізики, що містить у собі терміни, які позначають явища і властивості, саме існування яких було встановлено в ході проведення різних експериментів.

У філософії й методології науки звертається особлива увага на логічне впорядкування і стислий опис фактів. Разом з тим, реалізація мовної функції впорядковування і логічної концентрації, стислого опису веде до значної трансформації в значеннєвому, семантичному континуумі, до певного перегляду самої події або ланцюжка подій. Це, в свою чергу, висвітлює новий зміст, спочатку занурений в “море” фактів. Коли описові мови містять у собі претензію вказувати на закономірності, що поєднують дані факти, то в такому випадку кажуть про номологічні мови.

Настільки різноманітна специфікація різних типів мов викликала до життя проблему класифікації мов наукової теорії.Одним з її плідних

6 Див. про це детальніше в темі 4, підрозділі 4.3.1.

рішень був висновок про класифікацію мов наукової теорії на основі її

внутрішньої структури [5]. Таким чином, мови стали розрізнятися з

врахуванням того, в який з підсистем теорії7

Асерторична –мова твердження. З її допомогою формулюються

основні твердження даної теорії. Асерторичні мови поділяються на

формалізовані та неформалізовані. Прикладами перших є будь-які

формальні логічні мови. Прикладами других – фрагменти природних мов,

які містять стверджувальні припущення, доповнені науковими термінами.

вони переважно

використовуються. В зв'язку з цим виділяються такі класи мов:

Модельна мова, що служить для побудови моделей та інших

елементів модельно-репрезентативної підсистеми. Ці мови мають

розвинені засоби опису і також поділяються на формалізовані та

неформалізовані. Формалізовані ґрунтуються на використанні засобів

математичної символіки.

Процедурна мова, яка займає підлеглий ранг класифікації та

служить для опису вимірювальних, експериментальних процедур, а також

правил перетворення мовних виразів, процесів постановки і розв’язання

завдань. Особливістю процедурних мов є однозначність приписів.

Аксіологічна мова, яка створює можливість опису різних оцінок

елементів теорії, має у своєму розпорядженні засоби порівняння процесів і

процедур у структурі самої наукової теорії.

Еротетична мова, що відповідає за формулювання питань, проблем,

задач або завдань.

Евристична мова, яка здійснює опис евристичної частини теорії,

тобто дослідницького пошуку в умовах невизначеності. Саме за

допомогою евристичних проводиться така важлива процедура, як

постановка проблеми.

Така розвинена класифікація підтверджує тенденцію ускладнення

мови науки.

Знак і значення– осьові складові мови. В науці про мову

(лінгвістиці) під значенням розуміється значеннєвий зміст слова. Значення

припускає наявність системи певних змістоутворюючих констант, що

забезпечують відносну сталість структури мовної діяльності та її

належність до того чи іншого класу предметів. У логіці або семіотиці під

значенням мовного вираження розуміють той предмет або клас предметів,

що називається або позначається цим вираженням, а під змістом

вираження – його розумовий зміст.

Знак визначається як матеріальний предмет (явище, подія), що

виступає як представник якогось іншого предмета і використовується для

отримання, зберігання, перероблення і передавання інформації. Мовний

знак кваліфікують як матеріально-ідеальне утворення, яке репрезентує

7 Про ці (принаймні, чотири) підсистеми, і взагалі про складності будови наукової теорії

піде мова у підрозділі 3.5.

предмет, властивість, відношення дійсності. Сукупність даних знаків, особливим чином організована їхня знакова система і утворює мову.

Не менш гострою проблемою є і питання про зв'язок мислення з формами свого вираження у мові. Взаємозв'язок мови і мисленнявизнається найрізноманітнішими лінгвістичними і філософськими напрямками. Однак питання про характер зв'язку і про ту роль, що відіграє кожне з цих явищ у процесі взаємодії, вирішується по-різному.

Той факт, що мислення виражається за допомогою численних мов, які істотно відрізняються одна від одної, послужив підставою для концепцій, згідно з якими мова є визначальною відносно мислення. Такою є точка зору німецького філософа і лінгвіста Вільгельма Гумбольдта(1767–1835) і неогумбольдіанства у двох його гілках: американській та європейській. Згідно з Гумбольдтом, діяльність мислення і мови являє собою нерозривну єдність, однак визначальна роль надається мові. Якщо ми погодимося з Гумбольдтом і визнаємо, що мова визначає і формує мислення, то, оскільки мови різних народів різні, неможливий, виходячи з припущення Гумбольдта, єдиний лад мислення. Наслідком такої теорії є заперечення загальнолюдського характеру мислення, тобто заперечення загального для всіх, хто живе на Землі універсально-понятійного логічного ладу мислення. Однак історична практика фіксує спільність понятійного мислення для всіх сучасних народів, незважаючи на відмінності в мовах. Мова “обтяжує” думку не тільки наявністю матеріально-знакового елементу, на що завжди зверталася особлива увага, але й колективними, інтерсуб’єктивними вимогами до неї. У живому процесі спілкування є смислові загальні для свідомості моменти: передається предметна інформація, виражається оцінка, міститься звернення – все це досить важливі віхи пошукової діяльності мислення і процесу цілеутворення.

Для логічного позитивізму властива позиція, яка часто абсолютизує самодостатність мови. А філософія лінгвістичного аналізу визнає мову як єдину дану людині реальність, і всі філософські проблеми, на думку його прихильників, виникають в результаті нерозуміння мови, її неправильного вживання. Для їхнього вирішення досить описати і обґрунтувати основні вимоги експлікації мовних структур.

2.3. Особливості наукової діяльності (наукового пізнання)

Діяльність людей у будь-якій її формі (наукова, практична й т. д.) визначається цілою низкою факторів. Кінцевий її результат залежить не тільки від того, хто діє (суб'єкт) або на що вона спрямована (об'єкт), але й від того, як відбувається даний процес, які способи, прийоми, засоби при цьому застосовуються. Це і є проблеми методу.

В епістемології науки (тобто теорії наукового пізнання або наукової теорії знання) часто використовується так звана трьохелементна модель пізнання, що включає, крім суб'єкта й об'єкта, також і засоби пізнання.

Якщо історію наукового пізнання розділити на три епохи (як це часто робиться останнім часом) – класичну, некласичну і сучасну (яку називають також постнекласичною), – то пізнавальну ситуацію в кожній з епох коротко можна описати в такий спосіб.

Класична епоха(епоха класичної науки). Ідеалом визнається об'єктивний опис досліджуваного предмета (об'єкта), тобто репрезентація його таким, яким він є “насправді”. У засобах пізнання (наприклад, у способах опису) не повинно бути присутнім нічого від суб'єкта, ніяких суб'єктивних параметрів.

Некласична епоха(епоха некласичної науки). Відмова від об'єктивного опису об'єкта; при описі визнається відносність до засобів пізнання. Вперше це виявилося в релятивістській (відносність до засобів спостереження) і квантовій (відносність до засобів виміру) фізиці.

Сучасна епоха(епоха постнекласичної науки). У цю епоху наука стикається з новим типом об'єктів – з так званими “людиномірними” об'єктами на зразок біосфери, екосистеми і под. Як писав відомий російський філософ В'ячеслав Стьопін(1934), тут має місце «…соотнесённость получаемых знаний об объекте не только с особенностью средств и операций деятельности, но и с ценностно-целевыми структурами. Причем эксплицируется связь внутринаучных целей с вненаучными, социальными ценностями и целями» [6].

Наука – це специфічна діяльність людей, головною метою якої є отримання об'єктивно-істинних знань про реальність. Знання – головний продукт наукової діяльності, але не єдиний. До продуктів науки можна віднести також і наукові методи, прийоми наукового дослідження, а також ідеали і критерії наукової раціональності8

При визначенні науки акцентують увагу на тому, що це особливий спосіб пізнання реальності, що включає в себе як відчутну органами почуттів людини реальність, так і – ще частіше – наукові моделіцієї реальності, які можна перевірити. Звідси витікає, що головною відмінністю того, що називається наукою, від попередніх близьких до неї проявів людського духу, від умоглядного (особливо філософського) усвідомлення світу або від духовного (релігійного) проникнення в суть речей і явищ, служить науковий метод., які можуть запозичатися й іншими сферами діяльності людей. Також до цих продуктів відносяться різні прилади, установки, методики, застосовувані за межами науки (насамперед у виробництві). Наукова діяльність також пов'язана з моральними цінностями.

8 Про наукову раціональність спеціально піде мова в темі 4, підрозділ 4.5.