рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Раздел Образование
/
Ініціація трансляції. Ініціація - стадія формування комплексу компонентів, необхідного для дізнавання місця і початку процесу трансляції.

Реферат Курсовая Конспект

Выберите учебное заведение

Ініціація трансляції. Ініціація - стадія формування комплексу компонентів, необхідного для дізнавання місця і початку процесу трансляції.

Ініціація трансляції. Ініціація - стадія формування комплексу компонентів, необхідного для дізнавання місця і початку процесу трансляції. - раздел Образование, ЗАГАЛЬНА ВІРУСОЛОГІЯ Це Найбільш Відповідальний Етап У Процесі Трансляції, Заснований На Дізнаванн...

Це найбільш відповідальний етап у процесі трансляції, заснований на дізнаванні рибосомою іРНК і зв'язуванні з її особливими ділянками. Рибосома впізнає іРНК завдяки. “шапочці” на 5’-кінці і сковзає до З’-кінця, поки не досягне ініціативного кодона, з якого і починається трансляція. У еукаріотичній клітині ініціативними кодонами є кодони АУГ чи ГУГ, які кодують валін. З метіоніну починається синтез усіх поліпептидних ланцюгів.

Елонгація трансляції. Елонгація — стадія продовження процесу, що складається з повторюваних дій. Це процес подовження, нарощування поліпептидного ланцюга, заснований на приєднанні нових амінокислот за допомогою, пептидного зв'язку. Відбувається постійне протягання нитки іРНК через рибосому і «декодування» закладеної в ній генетичної інформації. Часто іРНК функціонує одночасно на декількох рибосомах, кожна з яких синтезує ту саму поліпептидну нитку, яка кодується даною іРНК. Група рибосом, що працюють на одній молекулі іРНК, називається полірибосомою, чи полісомою. Розмір полісом значно варіює в залежності від довжини молекули іРНК, а також від відстані між рибосомами. Так, полісоми, що синтезують гемоглобін, складаються з 4-6 рибосом, а високомолекулярні білки синтезуються на полірибосомах, що містять 20 і більше рибосом.

Термінація. Термінація — стадія закінчення процесу трансляції під дією специфічних механізмів. Вона відбувається в той момент, коли рибосома доходить до термінуючого кодона в складі іРНК. Трансляція припиняється, і поліпептидний ланцюг звільняється з полірибосоми. Після закінчення трансляції полірибосоми розпадаються на субодиниці, що можуть увійти до складу нових полірибосом.

Стратегія вірусного генома, що використовує клітинний апарат трансляції, повинна бути спрямована на створення механізму для придушення трансляції власних клітинних іРНК і для виборчої трансляції вірусних іРНК, які завжди знаходяться в значно меншій кількості, чим клітинні матриці. Цей механізм реалізується на рівні специфічного впізнавання малою рибосомальною субодиницею вірусних іРНК, тобто на рівні формування ініціюючого комплексу. Оскільки багато вірусів не придушують синтез клітинних іРНК, у заражених клітинах виникає парадоксальна ситуація: припиняється трансляція величезного фонду функціонально активних клітинних іРНК, і на рибосомах, що звільняються, починається трансляція одиночних молекул вірусних іРНК. Специфічне впізнавання рибосомою вірусних іРНК здійснюється за рахунок вірусоспецифічних ініціативних факторів.

Реплікація генома вірусів

Реплікація вірусних ДНК. Механізм реплікації геному ДНК-містких вірусів в основному подібний з механізмом реплікації клітинної ДНК (Рис. 15). Оскільки типи і форми вірусних нуклеїнових кислот дуже різноманітні (ДНК, РНК, двоспіральні й односпіральні, лінійні і кільцеві молекули), то і механізми їх реплікації теж різні. Віруси різних родів і родин мають різні способи передачі генетичної інформації і реплікації.

Синтез вірусних ДНК здійснюється за допомогою ДНК-полімераз, джерела яких можуть бути різні. Так, в адено- і герпесвірусів, що містять двоспіральні молекули ДНК, у складі віріонів немає ДНК-полімераз, тому на одній з ниток її синтезується іРНК і транслюється в рибосомах при синтезі ДНК-полімерази. Далі завдяки участі цього ферменту з нуклеотидів клітини синтезується і будується друга комплементарна нитка ДНК, у результаті чого утворюються нові двоспіральні молекули ДНК. Процес реплікації молекул ДНК продовжується доти, поки в клітині не нагромадиться кількість, необхідне для численного потомства вірусної частки, що проникнула в клітину.

Рис. 15. Реплікативний цикл ДНК – геномних вірусів. Після адсорбції (1) вірус проникає в клітину шляхом злиття з мембраною (2), нуклеокапсид транспортується до ядерної оболонки (3), і вірусна ДНК ( вДНК) проникає в ядро, де починається її транскрипція (4). В результаті трансляції вірусного геному синтезуються ранні білки (5), включаючи регуляторні протеїни, вірусні полімерази і матричні білки. Вірусна полімераза проникає в геном клітини (6), де запускає синтез молекули ДНК дочірніх популяцій (7). Частина вірусної ДНК транскрибується клітинною РНК-полімеразою (8), що індукує синтез пізніх білків (9), необхідних для зборки дочірніх популяцій (10); останні залишають ядро, відбруньковуються від його мембрани (11) і включають її фрагменти в склад власної оболонки (12). Зрілі віріони транспортуються через цитоплазму і залишають клітину через комплекс Гольджі або після вибуху клітини.

Реплікація одноланцюгових вірусних ДНК. Одноланцюгові вірусні ДНК у парвовірусів синтезуються по принципу комплементарності з проміжної реплікативної форми (ПРФ). У складі віріонів парвовірусів як структурний компонент є ДНК-залежна ДНК-полімераза. За допомогою цього ферменту за принципом комплементарності на вірусній односпіральній ДНК (плюс-нитці) утворюється одна комплементарна їй мінус-нитка. Надалі на цій двоспіральній структурі синтезуються дочірні плюс-нитки (матрицею для них є мінус-нитки).

Реплікація односпіральних вірусних РНК (пікорна- корона- і арбовірусів). Реплікація вірусних РНК здійснюється без безпосередньої участі клітинних ДНК (Рис.16). Це підтверджується тим, що придушення синтезу ДНК і клітинної іРНК на матриці ДНК клітини не впливає на репродукцію багатьох РНК-містких вірусів.

Як відомо, одноланцюгові інфекційні РНК вірусів містять у собі всю генетичну інформацію, необхідну для синтезу вірусоспецифічних білків, і є, таким чином, інформаційними (іРНК) з матричними функціями. Після проникнення цих вірусів у клітину їх інфекційні РНК надходять безпосередньо в рибосоми і індукують синтез вірусних білків, у тому числі РНК-реплікази, які каталізують реплікацію самих вірусних РНК.

В односпіральних молекул РНК із кодуючими і матричними функціями (плюс-РНК) процес реплікації відбувається таким чином, що на вихідній вірусній молекулі РНК (на плюс-нитці) за участю ферменту РНК-реплікази синтезується друга комплементарна мінус-нитка РНК, у результаті чого,утворюється двоспіральна реплікативна форма РНК. Інформація з плюс-РНК у рибосоми для синтезу вірусних білків передається безпосередньо плюс-РНК. Численні плюс-нитки вірусних інфекційних РНК увійдуть потім у нові частки
вірусного потомства.

Развернуть

Открыть в широком формате

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ЗАГАЛЬНА ВІРУСОЛОГІЯ

ПОСІБНИК... ЗАГАЛЬНА ВІРУСОЛОГІЯ Автор ТАШУТА СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Ініціація трансляції. Ініціація - стадія формування комплексу компонентів, необхідного для дізнавання місця і початку процесу трансляції.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

N—1)2+2, де п >2.
Ця формула добре погоджується з фактами n = 2, 12 капсомерів: фаг ФХ174; n = 3 42 капсомера: вірус поліоми; n = 4 92 капсомера: реовірус; n = 5 162 капсомера: ві

Alphaherpesvirinae.
Члени цієї підродини характеризуються широким спектром хазяїнів, відносно коротким репродуктивним циклом, швидким поширенням по клітинній культурі, ефективним руйнуванням заражених клітин і здатніс

Gammaherpesvirinae.
Спектр хазяїнів, експериментально встановлюваний для вірусів цієї підродини, обмежується тваринами тих же родин чи загонів, з яких виділений природний вірус. In vitro усі віруси цієї підродини здат

Класифікація родини PARVOVIRIDAE
Парвовіруси є одними із самих дрібних ДНК містких вірусів тварин. Їх віріон має в діаметрі 18— 26 нм і складається тільки з білка і ДНК (рис. 45, 46). В родину Parvoviridae входять три роди:

Родина коронавірусів (Соrоnaviridae) включає в себе два роди: Сoronavirus та Torovirus.
В рід Torovirus включають торовіруси людини, ВРХ, коней, свиней, овець, кіз, кроликів і мишей, які дотепер залишаються мало вивченими. Характерною рисою коронавірусів є ши

Класифікація.Родину флавівірусів складають два роди – рід Flavivirus та рід Pestivirus.
*Класифікація родини ORTHOMYXOVIRIDAE Віруси мають особливу спорідненість до мукополісахаридам і глікопротеїдам (зокрема, із клітинними рецепторами, що містять сіалову кислоту). Крім того,

Paramyxovirus, Morbillivirus, Rubulavirus.
1. Рід Paramyxovinis включає параміксовіруси птахів (9 типів), і віруси парагрипу (4 типи). Усі представники володіють нейрамінідазною активністю. Типовий представник роду - вірус

Класифікація родини REOVIRIDAE
Реовіруси являють собою велику групу вірусів, паразитуючих в організмі ссавців, птахів, кліщів, комах та рослин. Назва родини пов’язана з висловом Respiratory enteric viruses, оскі

Родина тогавірусів включає два роди : рід Alphavirus та рід Rubivirus.
Рід альфавірусів включає збудники арбовірусної групи А (27), зокрема віруси західного, східного і венесуельського енцефалітів коней, а також вірус синдбіс, віруси лісу Сем лики, Ге

Популяційна структура вірусів
Центральним об'єктом генетичного дослідження вірусів є вірусна популяція. Це вірус певного виду, який розмножується в природній або експериментальній чутливій системі і проходить в ній значну кільк

Негенетичні взаємодії вірусів. Вони включають явища фенотипічного змішування, негенетичну реактивацію, комплементацію, стимуляцію й інтерференцію.
Фенотипічне змішування спостерігається при одночасній репродукції двох генетично різних вірусів і виявляється утворенням віріонів з генотипом одного з вихідних штамів, але які мают

ПАТОГЕНЕЗ НА КЛІТИННОМУ РІВНІ
Позаклітинний віріон біологічно інертний. Ця інертність зберігається до того часу, поки віріон не проникає в клітину і вірусний геном не почне функціонувати як самостійна генетична структура. Лише

Гостра і хронічна інфекції
В залежності від динаміки розвитку інфекційного процесу продуктивна та абортивна інфекції поділяються на гостру і хронічну. При гострій інфекції в зараженій клітині відбувається утворення вірусного

Цитопатологія вірусних інфекцій
Деструкція клітини, що виникає при літичній інфекції, називається цитопатичним ефектом (ЦПЕ), або цитопатичною дією віруса (ЦПД). Звичайно, ці терміни застосовують для позначення морфологічних змін

Вірусна інфекція клітинних популяцій.
In vivo та in vitro вірус звичайно взаємодіє не з поодинокими клітинами, а з клітинними популяціями. В результаті виникає досить складна гетерогенна система, в якій вірусна інфекція може протікати

ПАТОГЕНЕЗ НА РІВНІ ОРГАНІЗМУ
Стадії патогенезу вірусних інфекцій. В патогенезі вірусних інфекцій розрізняють такі стадії: 1) проникнення вірусу в організм; 2) первинна репродукція віруса в мі

Локалізація вірусу в організмі
Після проникнення в організм і дисемінації з кров'ю, лімфою або нейрогенним шляхом вірус досягає певних тканин, де відбувається його основна репродукція. Здатність вірусу розмножуватися в певних ти

Пошкодження чутливих клітин
Основним проявом вірулентності вірусу є деструкція чутливих клітин у тканинах - мішенях і виникнення внаслідок пошкодження тканин фізіологічних змін в організмі. В деяких випадках ураженню тканин с

Класифікація вірусних інфекцій
В основу класифікації вірусних інфекцій покладено 4 фактори: 1) генералізація інфекції; 2) тривалість інфекції; 3) прояв клінічних симптомів захворювання; 4) вид

Класифікація вірусів по тропізму
Дерматропні віруси: натуральна віспа людини, ящур, везикулярний стоматит, вісповакцина, везикулярна екзантема свиней, везикулярна хвороба свиней, інфекційний ларинготрахеїт птахів,

Особливість противірусного імунітету
Фактори і механізми противірусного імунітету мають свої особливості, що відрізняють їх від імунних реакцій у відношенні бактерій та інших патогенних агентів тваринного і рослинного походження. Ці

Віруси як антигени.
Віруси як антигени принципово не відрізняються від інших повноцінних антигенів, наприклад, бактерій і токсинів, і є стимуляторами клітинних і гуморальних вірусних реакцій. Антигенна будова

Вірусіндуковані антигени
Заражені клітини містять звичайно, крім віріонів, різні вірусні білки-антигени. Ці антигени виникають в результаті надлишкового синтезу вірусних компонентів, що не увійшли до складу віріонів потом

Клітинні фактори противірусного імунітету
Противірусний імунітет залежить передусім від функції імунокомпетентних клітин, тобто клітин, які здійснюють імунні реакції. Імунокомпетентні клітини розпізнають вірусні антигени, утворюють по відн

Клітинна основа імунітету
Імунна система. Вона складається з мільярдів лімфоцитів. За імунітет відповідальні лімфоцити — одна з груп лейкоцитів. Вони містяться у великих кількостях у крові і лімфі й у спеці

Механізм виникнення, поширення і передачі вірусних інфекцій
Вірусні хвороби характеризуються певним епізоотичним процесом, який у своїй основі спрямований на збереження у природі збудника. Епізоотичний процес проявляється у виникненні, поширенні і зникненн

ІНАКТИВОВАНІ ВАКЦИНИ
Інактивовані вакцини – складні по складу препарати. Виробництвоїх вимагає великої кількості вірусу. Наприклад, у виробництві інактивованої протиящурної вакцини використовуються реактори ємністю до

СУБОДИНИЧНІ (МОЛЕКУЛЯРНІ) ВАКЦИНИ
Відомі три методи створення субодиничних вакцин. Перший складається в одержанні великої кількості вірусу, його очищенню і виділенні імуногенних субодиниць (“спліт-вакцини”), однак цей спосіб досить

Інтерферон та інші противірусні препарати.
Для профілактики і лікування вірусних інфекцій використовують вакцинацію або синтетичні противірусні препарати, ІФН ( їх індуктори), імуномодулятори. Однак, активна імунопрофілактика ефективна по в

Таблиця 8. Основні групи препаратів, що використовуються для лікування вірусних інфекцій.
Захворювання Препарати етіотропні імуномо-дулюючі патогенетичні і симптоматичні Аден

А. Препарати, інгібуючі адсорбцію і депротеїнізацію вірусів.
1. Анти - gp 120 і рекомбінантні (гібридні)CD молекули інгібують розмноження ВІЛ в культурах клітин. Механізм дії обох препаратів укладається в тому, що вони зв'язують

Таблиця. 9. Спектр противірусної активності препаратів.
П Р Е П А Р А Т И Показання до використання Адапромін Грип А і В Азидотимідін ВІЛ -

ІФН І типу.
Основний біологічний ефект його - пригнічення синтезу вірусних білків. Він також здатен діяти на інші етапи репродукції вірусів, включаючи такий шлях виходу зрілих вірусів як брунькування. Під дією

Таблиця. 12. Спектр противірусної активності препаратів ІФН.
Нозологічні форми Препарати ІФН А. Ефективність підтверджено клінічно Гепатит В Гепатит С Гепатит Д Герпес генітальни

Синтетичні вакцини.
1. Класифікація і типи вакцинних препаратів.Вакцинопрофілактика займає провідне місце у боротьбі з багатьма вірусними та бактеріальними захворюваннями людини і твар