Механізм виникнення, поширення і передачі вірусних інфекцій
Механізм виникнення, поширення і передачі вірусних інфекцій - раздел Образование, ЗАГАЛЬНА ВІРУСОЛОГІЯ Вірусні Хвороби Характеризуються Певним Епізоотичним Процесом, Який У Своїй ...
Вірусні хвороби характеризуються певним епізоотичним процесом, який у своїй основі спрямований на збереження у природі збудника. Епізоотичний процес проявляється у виникненні, поширенні і зникненні вірусних інфекцій в результаті ланцюгової передачі збудника від заражених тварин сприйнятливим здоровим. Безперервність ланцюга послідовних заражень тварин забезпечує збереження у природі вірусів як біологічних видів, а значить й існування самих вірусних хвороб. У процесі еволюції віруси пристосувалися до паразитування в організмі тварин певного виду і одночасно до умов довкілля в ході постійного переміщення від одного господаря до іншого. Обов'язковою умовою виникнення кожного випадку вірусної хвороби є наявність трьох ланок епізоотичного ланцюга: джерела збудника інфекції, механізму його передачі і сприйнятливого організму.
Джерело збудника інфекції - це заражений організм тварини або люди, де вірус здатний зберігатися, розмножуватися і виділятися в навколишнє середовище або безпосередньо передаватися іншому сприйнятливому індивідууму. Джерелом збудника інфекції є клінічно хворі тварини і люди, вірусоносії в стадії реконвалесценції та латентні вірусоносії. В залежності від джерела збудника інфекції вірусні хвороби поділяються на три групи:1) зоонози, що властиві тільки тваринам і джерелом збудника інфекції є тварина (наприклад чума свиней, африканська чума свиней, африканська чума коней, хвороба Тешена. хвороба Ауескі, чума ВРХ, чума м’ясоїдних, алеутська хвороба норок); 2) антропонози, які характерні тільки людині і джерелом збудника інфекції є людина (наприклад кір, поліомієліт, червона висипка, гепатит А, гепатит В); 3) зооантропонозіні (антропозоонози), які спільні для людини і тварин та джерелом збудника інфекції є тварини і дуже рідко людина, (наприклад сказ, кліщовий енцефаліт, лімфоцитарний хоріоменінгіт, східний, західний і венесуельський енцефаломієліти коней). Найбільш інтенсивним і небезпечним джерелом збудника інфекції являються клінічно хворі тварини при гострому перебігу хвороби. При хронічних інфекціях вірус виділяється у великих кількостях у період рецидивів. Небезпечним джерелом збудника інфекції є тварини при інапарантних і латентних інфекціях, своєчасне діагностування яких досить проблематичне.
З організму віруси можуть виділятися різними шляхами: з калом, сечею, слиною, видихуваним повітрям, витіканням з носа, рота, очей, статевих органів, спермою, ексудатом вогнищевих уражень шкіри і слизових оболонок. Конкретні шляхи виділення вірусів з організму залежать від їх тропізму і патогенезу хвороби, наприклад, віруси грипу ссавців, парагрипу-3 ВРХ виділяються з носовим секретом і видихуваним повітрям; коронавірус і аденовірус ВРХ - з носовими витіканнями і калом; вірус інфекційного ринотрахеїту ВРХ - з виділеннями з носа, очей, статевих органів, спермою, молоком, калом, сечею; ротавіруси ВРХ і свиней, парвовірус собак з каловими масами; вірус сказу - зі слиною; вірус ящуру - зі слиною, лімфою з афт., молоком, сечею, калом; вірус чуми свиней - з сечею, калом, виділеннями з носа і очей.
Строки перебування вірусів в організмі тварини чи людини різні, що залежить від біологічних властивостей збудника, патогенетичних властивостей хвороби та імунологічної реактивності організму. Виділення вірусів з організму може продовжуватися і після зникнення клінічних ознак хвороби в період реконвалесценції. Нерідко після видужання тварини тривалий час залишаються вірусоносіями, представляючи собою небезпечне джерело збудника інфекції. Так вірусоносійство після перенесення хвороби Ауескі становить 6-12 міс., ящуру - від 7-8 міс. до 2 років, інфекційної анемії коней - від 3-5 до 18 років.
Латентні вірусоносії можуть бути серед здорових тварин, які контактували з хворими, нерідко джерелом збудника інфекції для сільськогосподарських тварин слугують дикі тварини, зокрема, при сказі, хворобі Ауескі, ящурі, чумі свиней.
Як вже зазначалося, існують віруси з широким спектром патогенності, що уражають різні види тварин. Сукупність тварин певних біологічних видів, які є природними господарями даного вірусу і забезпечують його розмноження та існування у природі, називається резервуаром збудника інфекції. Об'єкти неживої природи (повітря, вода, корми, предмети догляду), куди віруси потрапляють з виділеннями хворих тварин, слугують лише факторами передачі збудника інфекції, оскільки не можуть бути природним середовищем їх існування.
Таким чином, джерело збудника інфекції - це перша обов’язкова ланка епізоотичного ланцюга, яка забезпечує можливість виникнення і поширення вірусної хвороби. Своєчасне виявлення, знешкодження або ліквідація джерела збудника інфекції є одним з важливих протиепізоотичних заходів.
Навіть при наявності джерела збудника інфекції та сприйнятливих тварин жоден випадок вірусної хвороби не виникне, поки не відбудеться передача вірусу від заражених організмів здоровим. Це здійснюється з допомогою механізму передачі збудника інфекції - еволюційного пристосування вірусів до переміщення від джерела збудника інфекції до здорових сприйнятливих тварин, що забезпечує нові випадки зараження і безперервність епізоотичного процесу.
N—1)2+2, де п >2.
Ця формула добре погоджується з фактами
n = 2, 12 капсомерів: фаг ФХ174;
n = 3 42 капсомера: вірус поліоми;
n = 4 92 капсомера: реовірус;
n = 5 162 капсомера: ві
Alphaherpesvirinae.
Члени цієї підродини характеризуються широким спектром хазяїнів, відносно коротким репродуктивним циклом, швидким поширенням по клітинній культурі, ефективним руйнуванням заражених клітин і здатніс
Gammaherpesvirinae.
Спектр хазяїнів, експериментально встановлюваний для вірусів цієї підродини, обмежується тваринами тих же родин чи загонів, з яких виділений природний вірус. In vitro усі віруси цієї підродини здат
Класифікація родини PARVOVIRIDAE
Парвовіруси є одними із самих дрібних ДНК містких вірусів тварин. Їх віріон має в діаметрі 18— 26 нм і складається тільки з білка і ДНК (рис. 45, 46). В родину Parvoviridae входять три роди:
Класифікація родини PARVOVIRIDAE
Парвовіруси є одними із самих дрібних ДНК містких вірусів тварин. Їх віріон має в діаметрі 18— 26 нм і складається тільки з білка і ДНК (рис. 45, 46). В родину Parvoviridae входять три роди:
Paramyxovirus, Morbillivirus, Rubulavirus.
1. Рід Paramyxovinis включає параміксовіруси птахів (9 типів), і віруси парагрипу (4 типи). Усі представники володіють нейрамінідазною активністю. Типовий представник роду - вірус
Класифікація родини REOVIRIDAE
Реовіруси являють собою велику групу вірусів, паразитуючих в організмі ссавців, птахів, кліщів, комах та рослин. Назва родини пов’язана з висловом Respiratory enteric viruses, оскі
Популяційна структура вірусів
Центральним об'єктом генетичного дослідження вірусів є вірусна популяція. Це вірус певного виду, який розмножується в природній або експериментальній чутливій системі і проходить в ній значну кільк
ПАТОГЕНЕЗ НА КЛІТИННОМУ РІВНІ
Позаклітинний віріон біологічно інертний. Ця інертність зберігається до того часу, поки віріон не проникає в клітину і вірусний геном не почне функціонувати як самостійна генетична структура. Лише
Гостра і хронічна інфекції
В залежності від динаміки розвитку інфекційного процесу продуктивна та абортивна інфекції поділяються на гостру і хронічну. При гострій інфекції в зараженій клітині відбувається утворення вірусного
Цитопатологія вірусних інфекцій
Деструкція клітини, що виникає при літичній інфекції, називається цитопатичним ефектом (ЦПЕ), або цитопатичною дією віруса (ЦПД). Звичайно, ці терміни застосовують для позначення морфологічних змін
Вірусна інфекція клітинних популяцій.
In vivo та in vitro вірус звичайно взаємодіє не з поодинокими клітинами, а з клітинними популяціями. В результаті виникає досить складна гетерогенна система, в якій вірусна інфекція може протікати
ПАТОГЕНЕЗ НА РІВНІ ОРГАНІЗМУ
Стадії патогенезу вірусних інфекцій. В патогенезі вірусних інфекцій розрізняють такі стадії:
1) проникнення вірусу в організм;
2) первинна репродукція віруса в мі
Локалізація вірусу в організмі
Після проникнення в організм і дисемінації з кров'ю, лімфою або нейрогенним шляхом вірус досягає певних тканин, де відбувається його основна репродукція. Здатність вірусу розмножуватися в певних ти
Пошкодження чутливих клітин
Основним проявом вірулентності вірусу є деструкція чутливих клітин у тканинах - мішенях і виникнення внаслідок пошкодження тканин фізіологічних змін в організмі. В деяких випадках ураженню тканин с
Класифікація вірусних інфекцій
В основу класифікації вірусних інфекцій покладено 4 фактори:
1) генералізація інфекції;
2) тривалість інфекції;
3) прояв клінічних симптомів захворювання;
4) вид
Класифікація вірусів по тропізму
Дерматропні віруси: натуральна віспа людини, ящур, везикулярний стоматит, вісповакцина, везикулярна екзантема свиней, везикулярна хвороба свиней, інфекційний ларинготрахеїт птахів,
Особливість противірусного імунітету
Фактори і механізми противірусного імунітету мають свої особливості, що відрізняють їх від імунних реакцій у відношенні бактерій та інших патогенних агентів тваринного і рослинного походження. Ці
Віруси як антигени.
Віруси як антигени принципово не відрізняються від інших повноцінних антигенів, наприклад, бактерій і токсинів, і є стимуляторами клітинних і гуморальних вірусних реакцій.
Антигенна будова
Вірусіндуковані антигени
Заражені клітини містять звичайно, крім віріонів, різні вірусні білки-антигени. Ці антигени виникають в результаті надлишкового синтезу вірусних компонентів, що не увійшли до складу віріонів потом
Клітинні фактори противірусного імунітету
Противірусний імунітет залежить передусім від функції імунокомпетентних клітин, тобто клітин, які здійснюють імунні реакції. Імунокомпетентні клітини розпізнають вірусні антигени, утворюють по відн
Клітинна основа імунітету
Імунна система. Вона складається з мільярдів лімфоцитів. За імунітет відповідальні лімфоцити — одна з груп лейкоцитів. Вони містяться у великих кількостях у крові і лімфі й у спеці
ІНАКТИВОВАНІ ВАКЦИНИ
Інактивовані вакцини – складні по складу препарати. Виробництвоїх вимагає великої кількості вірусу. Наприклад, у виробництві інактивованої протиящурної вакцини використовуються реактори ємністю до
СУБОДИНИЧНІ (МОЛЕКУЛЯРНІ) ВАКЦИНИ
Відомі три методи створення субодиничних вакцин. Перший складається в одержанні великої кількості вірусу, його очищенню і виділенні імуногенних субодиниць (“спліт-вакцини”), однак цей спосіб досить
Інтерферон та інші противірусні препарати.
Для профілактики і лікування вірусних інфекцій використовують вакцинацію або синтетичні противірусні препарати, ІФН ( їх індуктори), імуномодулятори. Однак, активна імунопрофілактика ефективна по в
ІФН І типу.
Основний біологічний ефект його - пригнічення синтезу вірусних білків. Він також здатен діяти на інші етапи репродукції вірусів, включаючи такий шлях виходу зрілих вірусів як брунькування. Під дією
Синтетичні вакцини.
1. Класифікація і типи вакцинних препаратів.Вакцинопрофілактика займає провідне місце у боротьбі з багатьма вірусними та бактеріальними захворюваннями людини і твар
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов