ІНАКТИВОВАНІ ВАКЦИНИ - раздел Образование, ЗАГАЛЬНА ВІРУСОЛОГІЯ Інактивовані Вакцини – Складні По Складу Препарати. Виробництвоїх Вимагає Вел...
Інактивовані вакцини – складні по складу препарати. Виробництвоїх вимагає великої кількості вірусу. Наприклад, у виробництві інактивованої протиящурної вакцини використовуються реактори ємністю до 2 т для вирощування клітин ВНК-21 і вірусу глибинним методом.
У виготовленні інактивованих противірусних вакцин з кожним роком проблема сировини (біологічної системи, у якій репродукується вірус) здобуває усе більш гострий характер. Зростаючі труднощі одержання первинної культури ниркових і тестикулярних клітин для репродукції вірусів (інфекційного ринотрахеїту, аденовірусної інфекції, вірусної діареї великої рогатої худоби й ін.) спонукують дослідників одержувати чуттєві до цих вірусів лінії перещеплювальних клітин. Протягом багатьох років вважалося неприпустимим застосування клітинних перещеплювальних ліній у виробництві противірусних вакцин у зв'язку з наявністю в таких ліній онкогенних потенцій. Однак зараз накопичений певний досвід, що свідчить про безпеку біопрепаратів, отриманих з використанням перещеплювальних ліній клітин у медичній і ветеринарній практиці.
Тривалий час у багатьох країнах у виробництві протиящурної інактивованої вакцини успішно застосовують перещеплювальну лінію диплоїдних клітин ВНК-21/13. Установлено можливість виробництва вірусних інактивованих вакцин на перещеплювальних лініях гетероплоїдних клітин, наприклад, використання клітин Vero (спонтанно трансформованої лінії клітин нирки зеленої мавпи) для виробництва вакцини проти поліомієліту і сказу чи перещеплювальної лінії клітин 4647 (нирки зеленої мавпи) для репродукції аттенуйованого штаму «Внуково-32» вірусу сказу з метою виробництва концентрованої й очищеної культуральної антирабічної вакцини для медичних і ветеринарних цілей.
У інактивованій цільновіріонній вакцині вірусний геном повинний бути неповоротно переведений у неактивну форму чи зруйнований. Залишкова інфекційність інактивованихвакцин навіть при наявності хімічної чи фізичної інактивації генома може бути обумовлена різноманітними генетичними впливами між окремими інтактними фрагментами нуклеїнових кислот. Тому поняття «убиті вакцини»у деякій мірі умовне. Так, з антирабічної фенол вакцини й інших за допомогою спеціальних методик удається виділити інфекційний вірус. Послідовність інактивації вірусу така: спочатку втрачається інфекційність і лише потім імуногенність препарату, тому в динаміці цього процесу можливий такий проміжний момент, коли зберігається ще деяка кількість інтактних часток вірусу, інфекційність яких уже неможливо виявити звичайним зараженням сприйнятливих тварин у зв'язку з обмеженням їх розмноження переважаючою пропорцією убитих часток. Основна вимога, пропонована до убитих вакцин, — повна і необоротна інактивація генома при максимальному збереженні антигенної детермінанти (ланцюгів поліпептидів, що викликають утворення специфічних антитіл і цитотоксичних лімфоцитів) і імунний захист щеплених тварин. Тому що імунна відповідь обумовлена головним чином білками оболонки віріону чи білками, експресованими на плазматичній мембрані зараженої клітини, то ці з'єднання в умовах інактивації генома або взагалі не повинні піддаватися змінам, або ці зміни повинні лише в незначному ступені впливати на імунну відповідь організму. Тому інактивант повинний необоротно ушкоджувати нуклеїнову кислоту й у мінімальному ступені торкатися білків. При абсолютній інактивації вірусу повинні бути такі зміни генома, що виключають транскрипцію чи трансляцію вірусної РНК чи реплікацію вірусної нуклеїнової кислоти. Інактивація вірусу за рахунок інактивації реплікази, що міститься в капсиді деяких вірусів, у яких геном представлений мінус-ланцюгом, не є абсолютною, тому що функцію реплікази можуть виконувати деякі ферменти хазяїна чи реплікази інших вірусів, які можуть бути присутніми у клітинах під час вакцинації. У ДНК-вмістимих вірусів значна частина ушкоджень генома відновлюється репараційними системами клітини. Повнота інактивації визначається конкретними методами і виражається конкретними цифрами. Задовільним результатом вважається зменшення інфекційності на 8—10 порядків.
Для одержання інактивованих вакцин як інактиванти широко використовуються формалін, гідроксиламін, етанол. бета-пропіолактон, етиленімін і його олігомери, УФ- і гамма-опромінення, температура, а також інші інактивуючі інфекційність вірусів хімічні речовини. Усі реагенти, що використовуються для інактивації вірусів, повинні активно реагувати з компонентами нуклеїнових кислот, тобто бути сильними мутагенами. Тому надлишок інактиванта по закінченні реакції повинний бути цілком вилучений чи переведений у неактивну форму.
Очищення вірусу при одержанні інактивованих вакцин є важливим етапом, тому що убитий вірус не розмножується в організмі, і для одержання досить інтенсивної імунної відповіді необхідно вводити при вакцинації значну кількість вірусного матеріалу. Суспензія вірусу, яка використовується для виготовлення вакцин, звичайно містить значні кількості компонентів клітин, що дають додаткове навантаження на імунну систему організму, тому вірусні суспензії повинні бути максимально очищені від баластових агентів.
ПОСІБНИК... ЗАГАЛЬНА ВІРУСОЛОГІЯ Автор ТАШУТА СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
ІНАКТИВОВАНІ ВАКЦИНИ
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
N—1)2+2, де п >2.
Ця формула добре погоджується з фактами
n = 2, 12 капсомерів: фаг ФХ174;
n = 3 42 капсомера: вірус поліоми;
n = 4 92 капсомера: реовірус;
n = 5 162 капсомера: ві
Alphaherpesvirinae.
Члени цієї підродини характеризуються широким спектром хазяїнів, відносно коротким репродуктивним циклом, швидким поширенням по клітинній культурі, ефективним руйнуванням заражених клітин і здатніс
Gammaherpesvirinae.
Спектр хазяїнів, експериментально встановлюваний для вірусів цієї підродини, обмежується тваринами тих же родин чи загонів, з яких виділений природний вірус. In vitro усі віруси цієї підродини здат
Класифікація родини PARVOVIRIDAE
Парвовіруси є одними із самих дрібних ДНК містких вірусів тварин. Їх віріон має в діаметрі 18— 26 нм і складається тільки з білка і ДНК (рис. 45, 46). В родину Parvoviridae входять три роди:
Класифікація родини PARVOVIRIDAE
Парвовіруси є одними із самих дрібних ДНК містких вірусів тварин. Їх віріон має в діаметрі 18— 26 нм і складається тільки з білка і ДНК (рис. 45, 46). В родину Parvoviridae входять три роди:
Paramyxovirus, Morbillivirus, Rubulavirus.
1. Рід Paramyxovinis включає параміксовіруси птахів (9 типів), і віруси парагрипу (4 типи). Усі представники володіють нейрамінідазною активністю. Типовий представник роду - вірус
Класифікація родини REOVIRIDAE
Реовіруси являють собою велику групу вірусів, паразитуючих в організмі ссавців, птахів, кліщів, комах та рослин. Назва родини пов’язана з висловом Respiratory enteric viruses, оскі
Популяційна структура вірусів
Центральним об'єктом генетичного дослідження вірусів є вірусна популяція. Це вірус певного виду, який розмножується в природній або експериментальній чутливій системі і проходить в ній значну кільк
ПАТОГЕНЕЗ НА КЛІТИННОМУ РІВНІ
Позаклітинний віріон біологічно інертний. Ця інертність зберігається до того часу, поки віріон не проникає в клітину і вірусний геном не почне функціонувати як самостійна генетична структура. Лише
Гостра і хронічна інфекції
В залежності від динаміки розвитку інфекційного процесу продуктивна та абортивна інфекції поділяються на гостру і хронічну. При гострій інфекції в зараженій клітині відбувається утворення вірусного
Цитопатологія вірусних інфекцій
Деструкція клітини, що виникає при літичній інфекції, називається цитопатичним ефектом (ЦПЕ), або цитопатичною дією віруса (ЦПД). Звичайно, ці терміни застосовують для позначення морфологічних змін
Вірусна інфекція клітинних популяцій.
In vivo та in vitro вірус звичайно взаємодіє не з поодинокими клітинами, а з клітинними популяціями. В результаті виникає досить складна гетерогенна система, в якій вірусна інфекція може протікати
ПАТОГЕНЕЗ НА РІВНІ ОРГАНІЗМУ
Стадії патогенезу вірусних інфекцій. В патогенезі вірусних інфекцій розрізняють такі стадії:
1) проникнення вірусу в організм;
2) первинна репродукція віруса в мі
Локалізація вірусу в організмі
Після проникнення в організм і дисемінації з кров'ю, лімфою або нейрогенним шляхом вірус досягає певних тканин, де відбувається його основна репродукція. Здатність вірусу розмножуватися в певних ти
Пошкодження чутливих клітин
Основним проявом вірулентності вірусу є деструкція чутливих клітин у тканинах - мішенях і виникнення внаслідок пошкодження тканин фізіологічних змін в організмі. В деяких випадках ураженню тканин с
Класифікація вірусних інфекцій
В основу класифікації вірусних інфекцій покладено 4 фактори:
1) генералізація інфекції;
2) тривалість інфекції;
3) прояв клінічних симптомів захворювання;
4) вид
Класифікація вірусів по тропізму
Дерматропні віруси: натуральна віспа людини, ящур, везикулярний стоматит, вісповакцина, везикулярна екзантема свиней, везикулярна хвороба свиней, інфекційний ларинготрахеїт птахів,
Особливість противірусного імунітету
Фактори і механізми противірусного імунітету мають свої особливості, що відрізняють їх від імунних реакцій у відношенні бактерій та інших патогенних агентів тваринного і рослинного походження. Ці
Віруси як антигени.
Віруси як антигени принципово не відрізняються від інших повноцінних антигенів, наприклад, бактерій і токсинів, і є стимуляторами клітинних і гуморальних вірусних реакцій.
Антигенна будова
Вірусіндуковані антигени
Заражені клітини містять звичайно, крім віріонів, різні вірусні білки-антигени. Ці антигени виникають в результаті надлишкового синтезу вірусних компонентів, що не увійшли до складу віріонів потом
Клітинні фактори противірусного імунітету
Противірусний імунітет залежить передусім від функції імунокомпетентних клітин, тобто клітин, які здійснюють імунні реакції. Імунокомпетентні клітини розпізнають вірусні антигени, утворюють по відн
Клітинна основа імунітету
Імунна система. Вона складається з мільярдів лімфоцитів. За імунітет відповідальні лімфоцити — одна з груп лейкоцитів. Вони містяться у великих кількостях у крові і лімфі й у спеці
Механізм виникнення, поширення і передачі вірусних інфекцій
Вірусні хвороби характеризуються певним епізоотичним процесом, який у своїй основі спрямований на збереження у природі збудника. Епізоотичний процес проявляється у виникненні, поширенні і зникненн
СУБОДИНИЧНІ (МОЛЕКУЛЯРНІ) ВАКЦИНИ
Відомі три методи створення субодиничних вакцин. Перший складається в одержанні великої кількості вірусу, його очищенню і виділенні імуногенних субодиниць (“спліт-вакцини”), однак цей спосіб досить
Інтерферон та інші противірусні препарати.
Для профілактики і лікування вірусних інфекцій використовують вакцинацію або синтетичні противірусні препарати, ІФН ( їх індуктори), імуномодулятори. Однак, активна імунопрофілактика ефективна по в
ІФН І типу.
Основний біологічний ефект його - пригнічення синтезу вірусних білків. Він також здатен діяти на інші етапи репродукції вірусів, включаючи такий шлях виходу зрілих вірусів як брунькування. Під дією
Синтетичні вакцини.
1. Класифікація і типи вакцинних препаратів.Вакцинопрофілактика займає провідне місце у боротьбі з багатьма вірусними та бактеріальними захворюваннями людини і твар
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов