рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Раздел Образование
/
Родина тогавірусів включає два роди : рід Alphavirus та рід Rubivirus.

Реферат Курсовая Конспект

Выберите учебное заведение

Родина тогавірусів включає два роди : рід Alphavirus та рід Rubivirus.

Родина тогавірусів включає два роди : рід Alphavirus та рід Rubivirus. - раздел Образование, ЗАГАЛЬНА ВІРУСОЛОГІЯ Рід Альфавірусів Включає Збудники Арбовірусної Групи А (27),...

Рід альфавірусів включає збудники арбовірусної групи А (27), зокрема віруси західного, східного і венесуельського енцефалітів коней, а також вірус синдбіс, віруси лісу Сем лики, Гета, Чикунгунья та ін. До роду рубівірусів належить поки-що лише один представник – збудник червоної висипки (людини).

ГЕНЕТИКА ВІРУСІВ

ПРО СТРУКТУРУ І ФУНКЦІЮ ВІРУСНОГО ГЕНОМА

У соматичних клітинах кожного біологічного виду в нормі є строго визначений набір хромосом. Кожна хромосома є парною. Набір хромосом подвійний (диплоїдній), а в зрілих статевих клітинах - одиничний (гаплоїдний). При мітозі відбувається подвоєння хромосом і звичайно рівний розподіл їх між клітинами.

Вірусам, як і більш досконалим організмам, притаманні спадковість і мінливість. Дослідженням саме цих властивостей займається генетика вірусів. Зміст і специфіка цієї наукової дисципліни визначається біологічними особливостями вірусів, з яких найважливішими є відносна простота організації, надзвичайна різноманітність генетичного матеріалу і популяційна структура.

У вірусів існує рівень організації, який знаходиться вище рівня організації індивідуальної вірусної частки (віріону). Це є популяційний рівень. Вірус, що розмножується в організмі господаря, в біологічному плані представляє собою не механічне скупчення віріонів, а певне суспільство з ознаками і властивостями популяції. Еволюція, гомеостаз, регуляція чисельності та інші важливі процеси, що відбуваються у вірусних популяціях, здійснюються на основі біологічних і генетичних законів. Ці закони вивчає спеціальний розділ генетики вірусів - популяційна генетика. Вона займає особливе місце в генетиці вірусів.

У вищих організмів сфера дослідження класичної, молекулярної і популяційної генетики чітко розмежована. Класична і молекулярна генетика вивчають структуру і функцію генетичного матеріалу на рівні особини, гена і молекулярних структур, а популяційна - на рівні популяції. У вірусів у переважній більшості випадків вивчається не окремий віріон і його геном, а величезна за чисельністю вірусна популяція і генетичні явища, що відбуваються в ній, а також популяція генів, молекулярних структур і генних продуктів. Генетичне і молекулярне дослідження вірусів проводиться на популяційній основі. Кінцева мета генетичного дослідження вірусів - розуміння деталей структури і функції вірусного генома і кожного з генних продуктів.

Генетичний апарат вірусів на відміну від клітинного генома надзвичайно різноманітний. Він представлений як ДНК, так і РНК, які бувають одно - і дволанцюгові, лінійні фрагментовані і кільцеві, плюс - нитчасті і мінус – нитчасті. Геном вірусів тварин гаплоїдний, за винятком ретровірусів, які мають диплоїдний геном, представлений двома ідентичними молекулами одноланцюгової плюс - нитчастої РНК, що з'єднані між собою водневими зв'язками. Функціональна роль такої організації генома невідома.

В спадковому апараті вірусів, як і в інших організмів, використовується триплетний генетичний код. Це означає, що три нуклеотиди в одноланцюгових молекулах або три пари нуклеотидів в дволанцюгових молекулах нуклеїнові кислоти, які утворюють триплет, або кодон, кодують одну амінокислоту. Кодуюча здатність вірусного генома визначається його молекулярною масою, яка коливається в межах ( 1,6 - 250) х 10⁶ Д для ДНК і ( 2,5 - 12) х 10⁶ Д для РНК.

Найдосконалішим генетичним матеріалом у вірусів є дволанцюгова ДНК. Подвійний запис генетичного коду забезпечує глибокий консерватизм спадковості і створює передумови для збереження основних видових властивостей. Крім того, ланцюги ДНК характеризуються високою міцністю і утворюють відносно крупні молекули, які вміщають більше генетичної інформації в порівнянні з РНК. Тому саме ДНК відповідає потребам прогресивної еволюції, що веде до ускладнення структури і функції біологічних систем. Якщо як критерії еволюційного розвитку розглядати кодуючу здатність генома, то очевидно, що ДНК - вмістні віруси просунулися по еволюційних шаблях значно дальше, ніж РНК - вмістні.

Можливість збільшити ємність генома РНК - вмістних вірусів лімітується величиною 2,5 х 10⁶Д для одноланцюгових і 12 х 10⁶Д для дволанцюгових РНК. Це обмеження зумовлено відносно низькою фізичною і хімічною стабільністю молекули РНК, що спричинено не міцним фосфодиефірним зв'язком на основі рибози і вільним станом значної частини аміногруп азотистих основ. Максимальні розміри молекули РНК обмежені також механізмом її взаємодії з рибосомами . Збільшення ємності генома РНК - вмістних вірусів еволюційно йшло за рахунок не зростання розмірів молекули РНК, а структурних змін. Результатом цього процесу є фрагментована будова і відносно більша кодуюча здатність генома ортоміксо-, арена-, бунья-, рео - і бірнавірусів. Фрагментований геном РНК - вмістних вірусів відноситься до великих еволюційних досягнень і представляє собою вершину розвитку РНК - вмістних генетичних структур. За своєю біологічною суттю цей тип організації спадкового матеріалу нагадує хромосоми, які виникли в результаті еволюції ДНК - вмістних генетичних систем. Перевага фрагментованого генома полягає в тому, що в декількох фрагментах РНК, кожен з яких не досягає критичного розміру, міститься такий об'єм спадкової інформації, збереження якого не може забезпечити ціла молекула РНК. Крім того, наявність фрагментів створює передумови для здійснення рекомбінацій, в основі яких лежить обмін крупними блоками спадкового матеріалу. Цей унікальний механізм служить для РНК - вмістних вірусів з фрагментованим геномом могутнім джерелом спадкової мінливості, що забезпечує їх генетичну пластичність.

Ген у вірусів - це одиниця структурної і функціональної спадковості, яка представляє собою ділянку ДНК або РНК, що кодує як правило, один білок. Продуктами генів є структурні і неструктурні вірусні білки, в тому числі ферменти, які входять до складу віріону або утворюються в зараженій клітині і беруть участь в інфекційному циклі.

Сукупність всіх генів вірусу називається геномом. Не дивлячись на те, що вірусний геном за молекулярною масою в 10⁵- 10⁶разів менший від клітинної ДНК (1,8 х 10¹² Д), він успішно конкурує і примушує клітину функціонувати за генетичною програмою вірусу.

Кількість генів у ДНК - вмістних вірусів коливається від 3 до 160, а у РНК - вмістних - від 5 до 15. У вірусів з фрагментованим геном кожний фрагмент представляє собою один ген.

Сукупність генетичних ознак ( або генетичної інформації) вірусу називається генотипом. Він визначається структурою спадкового матеріалу - ДНК або РНК, тобто послідовністю нуклеотидів в молекулі нуклеїнової кислоти. Генотип є постійною властивістю вірусу, проте, він може змінюватися внаслідок мутацій, що відбуваються в геномі.

Сукупність генетичних ознак вірусу, які проявляються в конкретних умовах навколишнього середовища, називається фенотипом. В ньому ніколи не реалізуються всі генетичні можливості розвитку вірусу. Фенотип вірусу - це окремий випадок прояву функції вірусного генома в конкретних умовах довкілля. Фенотип не є постійною властивістю вірусу, він може змінюватися в процесі репродукції вірусу, а також в результаті мутацій. Наприклад, патогенність являється генетичною ознакою вірусу. Фенотипічним проявом патогенності є вірулентність - ступінь патогенності. Ця ознака значно варіює в різних системах, що залежать від особливостей штаму і методу його підтримання і введення в організм. Так, вірус жовтої гарячки - пантропний і високовірулентний для людини і мавп, але при серійних пасажах в ЦНС білих мишей стає нейротропним і непатогенним для природних господарів.

Развернуть

Открыть в широком формате

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ЗАГАЛЬНА ВІРУСОЛОГІЯ

ПОСІБНИК... ЗАГАЛЬНА ВІРУСОЛОГІЯ Автор ТАШУТА СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Родина тогавірусів включає два роди : рід Alphavirus та рід Rubivirus.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

N—1)2+2, де п >2.
Ця формула добре погоджується з фактами n = 2, 12 капсомерів: фаг ФХ174; n = 3 42 капсомера: вірус поліоми; n = 4 92 капсомера: реовірус; n = 5 162 капсомера: ві

Ініціація трансляції. Ініціація - стадія формування комплексу компонентів, необхідного для дізнавання місця і початку процесу трансляції.
Це найбільш відповідальний етап у процесі трансляції, заснований на дізнаванні рибосомою іРНК і зв'язуванні з її особливими ділянками. Рибосома впізнає іРНК завдяки. “шапочці” на 5’-кінці і сковзає

Alphaherpesvirinae.
Члени цієї підродини характеризуються широким спектром хазяїнів, відносно коротким репродуктивним циклом, швидким поширенням по клітинній культурі, ефективним руйнуванням заражених клітин і здатніс

Gammaherpesvirinae.
Спектр хазяїнів, експериментально встановлюваний для вірусів цієї підродини, обмежується тваринами тих же родин чи загонів, з яких виділений природний вірус. In vitro усі віруси цієї підродини здат

Класифікація родини PARVOVIRIDAE
Парвовіруси є одними із самих дрібних ДНК містких вірусів тварин. Їх віріон має в діаметрі 18— 26 нм і складається тільки з білка і ДНК (рис. 45, 46). В родину Parvoviridae входять три роди:

Родина коронавірусів (Соrоnaviridae) включає в себе два роди: Сoronavirus та Torovirus.
В рід Torovirus включають торовіруси людини, ВРХ, коней, свиней, овець, кіз, кроликів і мишей, які дотепер залишаються мало вивченими. Характерною рисою коронавірусів є ши

Класифікація.Родину флавівірусів складають два роди – рід Flavivirus та рід Pestivirus.
*Класифікація родини ORTHOMYXOVIRIDAE Віруси мають особливу спорідненість до мукополісахаридам і глікопротеїдам (зокрема, із клітинними рецепторами, що містять сіалову кислоту). Крім того,

Paramyxovirus, Morbillivirus, Rubulavirus.
1. Рід Paramyxovinis включає параміксовіруси птахів (9 типів), і віруси парагрипу (4 типи). Усі представники володіють нейрамінідазною активністю. Типовий представник роду - вірус

Класифікація родини REOVIRIDAE
Реовіруси являють собою велику групу вірусів, паразитуючих в організмі ссавців, птахів, кліщів, комах та рослин. Назва родини пов’язана з висловом Respiratory enteric viruses, оскі

Популяційна структура вірусів
Центральним об'єктом генетичного дослідження вірусів є вірусна популяція. Це вірус певного виду, який розмножується в природній або експериментальній чутливій системі і проходить в ній значну кільк

Негенетичні взаємодії вірусів. Вони включають явища фенотипічного змішування, негенетичну реактивацію, комплементацію, стимуляцію й інтерференцію.
Фенотипічне змішування спостерігається при одночасній репродукції двох генетично різних вірусів і виявляється утворенням віріонів з генотипом одного з вихідних штамів, але які мают

ПАТОГЕНЕЗ НА КЛІТИННОМУ РІВНІ
Позаклітинний віріон біологічно інертний. Ця інертність зберігається до того часу, поки віріон не проникає в клітину і вірусний геном не почне функціонувати як самостійна генетична структура. Лише

Гостра і хронічна інфекції
В залежності від динаміки розвитку інфекційного процесу продуктивна та абортивна інфекції поділяються на гостру і хронічну. При гострій інфекції в зараженій клітині відбувається утворення вірусного

Цитопатологія вірусних інфекцій
Деструкція клітини, що виникає при літичній інфекції, називається цитопатичним ефектом (ЦПЕ), або цитопатичною дією віруса (ЦПД). Звичайно, ці терміни застосовують для позначення морфологічних змін

Вірусна інфекція клітинних популяцій.
In vivo та in vitro вірус звичайно взаємодіє не з поодинокими клітинами, а з клітинними популяціями. В результаті виникає досить складна гетерогенна система, в якій вірусна інфекція може протікати

ПАТОГЕНЕЗ НА РІВНІ ОРГАНІЗМУ
Стадії патогенезу вірусних інфекцій. В патогенезі вірусних інфекцій розрізняють такі стадії: 1) проникнення вірусу в організм; 2) первинна репродукція віруса в мі

Локалізація вірусу в організмі
Після проникнення в організм і дисемінації з кров'ю, лімфою або нейрогенним шляхом вірус досягає певних тканин, де відбувається його основна репродукція. Здатність вірусу розмножуватися в певних ти

Пошкодження чутливих клітин
Основним проявом вірулентності вірусу є деструкція чутливих клітин у тканинах - мішенях і виникнення внаслідок пошкодження тканин фізіологічних змін в організмі. В деяких випадках ураженню тканин с

Класифікація вірусних інфекцій
В основу класифікації вірусних інфекцій покладено 4 фактори: 1) генералізація інфекції; 2) тривалість інфекції; 3) прояв клінічних симптомів захворювання; 4) вид

Класифікація вірусів по тропізму
Дерматропні віруси: натуральна віспа людини, ящур, везикулярний стоматит, вісповакцина, везикулярна екзантема свиней, везикулярна хвороба свиней, інфекційний ларинготрахеїт птахів,

Особливість противірусного імунітету
Фактори і механізми противірусного імунітету мають свої особливості, що відрізняють їх від імунних реакцій у відношенні бактерій та інших патогенних агентів тваринного і рослинного походження. Ці

Віруси як антигени.
Віруси як антигени принципово не відрізняються від інших повноцінних антигенів, наприклад, бактерій і токсинів, і є стимуляторами клітинних і гуморальних вірусних реакцій. Антигенна будова

Вірусіндуковані антигени
Заражені клітини містять звичайно, крім віріонів, різні вірусні білки-антигени. Ці антигени виникають в результаті надлишкового синтезу вірусних компонентів, що не увійшли до складу віріонів потом

Клітинні фактори противірусного імунітету
Противірусний імунітет залежить передусім від функції імунокомпетентних клітин, тобто клітин, які здійснюють імунні реакції. Імунокомпетентні клітини розпізнають вірусні антигени, утворюють по відн

Клітинна основа імунітету
Імунна система. Вона складається з мільярдів лімфоцитів. За імунітет відповідальні лімфоцити — одна з груп лейкоцитів. Вони містяться у великих кількостях у крові і лімфі й у спеці

Механізм виникнення, поширення і передачі вірусних інфекцій
Вірусні хвороби характеризуються певним епізоотичним процесом, який у своїй основі спрямований на збереження у природі збудника. Епізоотичний процес проявляється у виникненні, поширенні і зникненн

ІНАКТИВОВАНІ ВАКЦИНИ
Інактивовані вакцини – складні по складу препарати. Виробництвоїх вимагає великої кількості вірусу. Наприклад, у виробництві інактивованої протиящурної вакцини використовуються реактори ємністю до

СУБОДИНИЧНІ (МОЛЕКУЛЯРНІ) ВАКЦИНИ
Відомі три методи створення субодиничних вакцин. Перший складається в одержанні великої кількості вірусу, його очищенню і виділенні імуногенних субодиниць (“спліт-вакцини”), однак цей спосіб досить

Інтерферон та інші противірусні препарати.
Для профілактики і лікування вірусних інфекцій використовують вакцинацію або синтетичні противірусні препарати, ІФН ( їх індуктори), імуномодулятори. Однак, активна імунопрофілактика ефективна по в

Таблиця 8. Основні групи препаратів, що використовуються для лікування вірусних інфекцій.
Захворювання Препарати етіотропні імуномо-дулюючі патогенетичні і симптоматичні Аден

А. Препарати, інгібуючі адсорбцію і депротеїнізацію вірусів.
1. Анти - gp 120 і рекомбінантні (гібридні)CD молекули інгібують розмноження ВІЛ в культурах клітин. Механізм дії обох препаратів укладається в тому, що вони зв'язують

Таблиця. 9. Спектр противірусної активності препаратів.
П Р Е П А Р А Т И Показання до використання Адапромін Грип А і В Азидотимідін ВІЛ -

ІФН І типу.
Основний біологічний ефект його - пригнічення синтезу вірусних білків. Він також здатен діяти на інші етапи репродукції вірусів, включаючи такий шлях виходу зрілих вірусів як брунькування. Під дією

Таблиця. 12. Спектр противірусної активності препаратів ІФН.
Нозологічні форми Препарати ІФН А. Ефективність підтверджено клінічно Гепатит В Гепатит С Гепатит Д Герпес генітальни

Синтетичні вакцини.
1. Класифікація і типи вакцинних препаратів.Вакцинопрофілактика займає провідне місце у боротьбі з багатьма вірусними та бактеріальними захворюваннями людини і твар