І міжнародне право

значення, а також наукові колекції, колекції книг, архівних матеріалів чи репродукцій цінностей, зазначених вище; б) бу­дівлі, головним і справжнім призначенням яких є зберігання чи експонування рухомих культурних цінностей, як-от музеї, великі бібліотеки, сховища архівів, а також укриття, призна­чені для зберігання у випадку збройного конфлікту рухомих культурних цінностей; в) центри, де є значна кількість куль­турних цінностей '. Отже, термін «культурні цінності» вклю­чає як рухомі, так і нерухомі пам'ятки і є ширшим за значен­ням, ніж термін «культурна спадщина», який включає пере­важно нерухомі об'єкти.

Під реституцією, як правило, розуміють відновлення ста­ну речей, який існував на момент вчинення дії, що завдала шкоди, тобто повернення чи відновлення матеріальних цін­ностей у натурі². На відміну від цього терміна, на думку Ю. Шемшученка та В. Акуленка, поняття «повернення» сто­совно культурних цінностей означає не тільки юридичний обов'язок повернути законному власникові цінності, що по­страждали, а й односторонній акт доброї волі щодо такого повернення ³.

Процес реституції регулюється як міжнародним, так і вну­трішньодержавним правом. У міжнародному праві, а саме між­народному гуманітарному праві, проблеми реституції куль-1 турних цінностей неодноразово були в центрі уваги Гене­ральної Асамблеї ООН. Так, Резолюції 3187 від 1973 р., 3391 від 1975 р., 32/18 від 1977 р., 38/34 від 1983 р., 42/7 від: 1987 р., 48/15 від 1993 р. та низка інших присвячені повер­ненню або реституції культурних цінностей країнам їх похо­дження.

Важливу роль відіграє Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Міжурядовий комітет зі сприяння поверненню культурних цінностей краї­нам їх походження шляхом сприяння двостороннім перегово­рам з метою повернення або реституції культурних цінностей, складання описів рухомих культурних цінностей, обмеження незаконної торгівлі культурними цінностями та поширення інформації серед громадськості⁴. Гаазька Конвенція ЮНЕСКО

¹ Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 р. // ВВР СРСР.- 1957.- № 3 (870).- Ст. 54.

²Шемшученко Ю.,Акуленко В. Вступ // Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 2: Правова охорона культурних цінностей.- К.: Юрінком Інтєр, 1997.- С. 24.

³Там само.

⁴ Резолюція ГА ООН 50/56 від 11 грудня 1995 р. «Повернення або реституція культурних цінностей країнам їх походження» // Там само.-С. 72.

1954 р. про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Паризька Конвенція ЮНЕСКО 1970 р. про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, підтвердили, що міжнародне співробітництво є одним з найді­євіших засобів забезпечення охорони культурних цінностей. Вони визначили обов'язки держав-учасниць та право держав зве­ртатися по допомогу до ЮНЕСКО. В Конвенції 1954 р. у ст. 28 договірні сторони зобов'язуються вживати в рамках свого кримі­нального законодавства всіх заходів, необхідних для викриття та піддання кримінальним чи дисциплінарним санкціям осіб, незалежно від їхнього громадянства, які порушили або нака­зали порушити цю Конвенцію ', іншими словами, передбача­ється універсальна юрисдикція за порушення Конвенції.

Згідно з аналізованою Конвенцією сторони зобов'язуються поважати культурні цінності, розташовані на їх території, а та­кож на території інших високих договірних сторін; забороняти, відвертати і, якщо необхідно, припиняти будь-які акти крадіж­ки, грабежу або незаконного привласнення культурних ціннос­тей у будь-якій формі, а також будь-які акти вандалізму щодо вказаних цінностей (ст. 4). Конвенція застосовується у випадку оголошення війни або будь-якого іншого збройного конфлікту як міжнародного, так і неміжнародного характеру (ст. 18-19).

Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобі­гання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 р. конкретизує суть і характер поняття культурних цінностей та визначає запобіж­ні заходи, пов'язані з юридичними процедурами ввезення і вивезення культурних цінностей, створенням національних служб охорони культурної спадщини тощо ². Згідно зі ст. 11 «вважаються також незаконними примусові вивезення і пе­редача права власності на культурні цінності, які є прямим чи опосередкованим результатом окупації країни іноземною державою». На цій основі, як пропонує В. Вечерський, Укра­їна повинна проголосити, що в період з 1921 року (Ризький договір) до 1991 року Українська держава перебувала під оку­пацією Росії (у формі СРСР) та частково Польщі (1923-1939), Румунії (1918-1940) і Чехо-Словаччини (1919-1944), та за­жадати від цих держав реституції культурних цінностей ³.

¹ Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного
конфлікту.- Вказ. праця.

² Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незакон­
ному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цін­
ності // Україна в міжнародно-правових відносинах.- Вказ. праця.-
С 119-128.

³ Вечерський В. Реституція культурних цінностей // Пам'ятки України.—
1994.- № 1-2.- С. 6.

права людини і л г і міжнародне право І О О

Головним судовим органом ООН є Міжнародний Суд ООН, що складається з колегії незалежних суддів (15 членів), які обираються терміном на 9 років. Суд розглядає суперечки між державами з їхньої згоди і виносить консультативні висновки з юридичних питань. Іноді ці суперечки опосередковано тор­каються прав громадян. Ні індивіди, ні міжнародні організа­ції не можуть звертатися з позовами до МСС. Міжнародні між­урядові організації, що є спеціалізованими установами ООН, можуть звертатися до МСС для отримання консультативних висновків з правових питань, включно з питаннями прав лю­дини. Неурядові організації такого права не мають.

Обов'язкова юрисдикція МСС може бути визнана держава­ми в односторонньому порядку відповідно до п. 2 ст. 36 Стату­ту МСС в результаті спеціальної заяви про визнання обов'яз­кової юрисдикції. Однак кількість держав, які таку заяву зро­били, дуже незначна. Серед постійних членів Ради Безпеки ООН тільки Велика Британія визнала обов'язкову юрисдик­цію МСС на основі п. 2 ст. 36 Статуту.

Обов'язкова юрисдикція Суду також може бути визнана шляхом укладення міжнародних договорів, які передбачають вирішення спорів, що виникають у зв'язку з тлумаченням та застосуванням цих договорів, шляхом звернення до МСС.

Україна є учасником Статуту Міжнародного Суду з 1945 р., однак представника України у складі Суду немає. Як зазнача­лось вище, Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 14 березня 1989 р. було знято застереження, зроблені Укра­їнською РСР про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжна­родного Суду ООН щодо спорів про тлумачення й застосуван­ня низки міжнародних договорів з прав людини \ тобто Укра­їна визнала обов'язкову юрисдикцію Міжнародного Суду ООН щодо скарг стосовно конвенцій з прав людини, що означає, що будь-яку скаргу на порушення Україною Міжнародної кон­венції з прав людини буде прийнято до розгляду в Міжнарод­ному Суді ООН ².

Підсумовуючи, зауважимо, що роль міжнародних правоза-хиснах механізмів, їх ефективність багато в чому визначають­ся міжнародним кліматом в цілому. У наш час цей клімат сприяє зміцненню міжнародних організацій і, зокрема, міжнародних органів у сфері захисту прав і свобод людини.

¹ Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 14 березня 1989 р.
«Про зняття зроблених раніше застережень Української РСР про невизнання
обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН щодо спорів про тлумачення
й застосування ряду міжнародних договорів» // Міжнародні договори
України.- Т. 1: 1986-1990.- К., 1997.- С. 215-216.

² Ісакович С. Механізм діяльності ООН щодо захисту прав людини //
Укр. часопис прав людини.- 1994.- № 1.- С. 27.

________ 136