рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Економічна думка епохи промислового капіталізму

Економічна думка епохи промислового капіталізму - раздел История, Історія економіки та економічної думки   Промисловий Переворот Породив Низку Проблем, Які Вимагали Осм...

 

Промисловий переворот породив низку проблем, які вимагали осмислення і пояснення і які не находили їх у теоретичній системі А. Сміта. Система вимагала подальшого розвитку й удосконалення, тим більш, що окремі її елементи (наприклад теорія вартості) так і не знайшли переконливого вирішення. Людиною, яка взяла на себе труд подальшого розвитку ідей класичної школи в умовах формування індустріальної системи став англійський економіст Давид Рикардо (1772–1823).

Автор низки статей, брошур і памфлетів на економічні теми, Рікардо головну свою працю «Початки політичної економії і оподаткування» опублікував у 1817 році, визначивши її головне завдання як вивчення законів, що керують розподілом створеного продукту між класами суспільства.

Відправним пунктом аналізу стає проблема вартості, оскільки розподіляється створена вартість і відбувається це в процесі обміну. Основою обмінюваності Рікардо, як і його попередники, вважає працю, причому на перший план у нього висуваються витрати праці. Якісні розходження різних видів праці, як він сам пише, не представляють для нього інтересу. Це явище відносно постійне і не впливає на формування цінових пропорцій. А відносна вартість, тобто пропорції обміну, саме і цікавлять Рікардо. Він хоче з'ясувати, чому шматок сукна обмінюється на два шматки полотна, а не на три чи півтора. Ці пропорції, як вважає він, залежать від співвідношення кількостей витраченої праці. Якщо вони змінюються, то в тій же пропорції змінюється і відносна вартість товарів. На виготовлення шматка сукна може бути витрачено і 6 годин, і 60 годин, а шматка полотна – і 3 години, і 30 годин. Це не має значення. Важливе лише співвідношення, яке в обох випадках складає 1:2. Якщо ж шматок сукна стане рівним чотирьом шматкам полотна, це буде означати: або для виготовлення сукна треба було більше праці, або для виготовлення полотна – менше праці, або діяли обидві причини.

Отже, завдання зводиться до того, щоб навчитися визначати пропорції обміну, тобто знайти деяку «ідеальну міру вартості», яка б дозволила визначити, яка цінова пропорція «правильна», а яка ні. У спробах знайти таке мірило Рікардо звертається до витрат праці, здійснених у гірших умовах виробництва, посилаючись на те, що в сільському господарстві умови виробництва на гірших за якістю ділянках дійсно є ціноутворюючими.

Як і Сміт, Рікардо наштовхується на ряд протиріч у трудовій теорії вартості, зокрема, на необхідність пояснити, як при дотриманні принципу еквівалентності при обміні між робітником і підприємцем виникає прибуток. Вирішення цієї проблеми Рікардо пропонує вже в рамках своєї теорії розподілу доходів. Цю проблему він також намагався вирішувати з позицій трудової теорії вартості. Якщо вартість створюється тільки працею, то зарплата і прибуток є двома частинами однієї величини і можуть змінюватися лише в протилежних напрямках. Що стосується ренти, то вона виступає як різниця між загальною вартістю і сумою зарплати і прибутку, а отже, також може змінюватися тільки за рахунок інших доходів. Твердження про протилежну спрямованість руху різних доходів – відмітна риса теорії розподілу Рікардо, який не поділяє позиції Сміта про можливість одночасного їхнього зросту у процесі збільшення суспільного багатства.

Заробітна плата розглядалася як плата за працю, обумовлена вартістю засобів існування працівника і його родини. Але тенденцією її руху є прагнення до мінімуму засобів існування працівника. Причиною цього є швидший темп росту населення порівняно з темпом зросту засобів його існування. Внаслідок цього на ринку праці пропозиція постійна і стійко перевищує попит, а отже, ціна праці (зарплата) буде утримуватися на мінімальному рівні.

Але якщо зарплата прагне до прожиткового мінімуму, то вона буде складати лише частину створеної робітником вартості. Іншу частину, яка залишилася після відрахування зарплати, складає прибуток. Таким чином, як вважає Рікардо, вирішується протиріччя трудової теорії вартості, яка приводить до порушення принципу еквівалентності обміну. Еквівалентність при обміні між робітником і підприємцем усе-таки порушується, але порушується «законно», оскільки відбувається це під впливом природного закону народонаселення.

Що ж стосується розміру прибутку, то хоча його абсолютні значення можуть зростати, норма прибутку, тобто його співвідношення до заробітної плати, яка показує частку прибутку в загальній вартості, має тенденцію до зниження. Причиною цього стає зріст мінімуму заробітної плати через те, що власники землі вимагають ренту, а це веде до здорожчання сільськогосподарської продукції, яка складає основну частину споживчого кошику.

Таким чином, земельна рента – це данина, якою власники землі обкладають одержувачів інших доходів. Але механізм її утворення визначається природними закономірностями. Для того, щоб забезпечити продовольством постійно зростаюче населення, потрібно втягувати в господарський оборот усе нові і нові земельні ділянки. Спочатку займають кращі за якістю землі, а потім – менш родючі і віддалені. Але обробляти гірші землі будуть тільки в тому випадку, якщо виторг від продажу отриманої на них продукції покриє витрати і принесе прибуток, який не менший від середнього. Це можливо лише тоді, коли ціна орієнтована на покриття більших витрат на гірших землях. Але тоді між ринковою ціною продукту землі і витратами на її отримання на кращих і середніх за якістю ділянках виникає різниця, яка і складає основу земельної ренти. У такому випадку гірші ділянки ренти не приносять, оскільки там ціна дорівнює витратам плюс прибуток на капітал. Але при наступному збільшенні потреби в сільськогосподарській продукції в оборот будуть задіяні ще менш зручні землі і тоді ціноутворюючими стануть витрати їх обробки, а на попередній гіршій ділянці утвориться рента. Крім того, різниця у витратах виникає через те, що кожне нове капіталовкладення забезпечує спадаючу віддачу, що також є однією з причин утворення ренти. У цілому ренти зростають, оскільки суспільству доводиться докладати усе більше зусиль для виробництва сільськогосподарської продукції, що веде до зросту цін на неї.

Теорія ренти Рікардо цікава ще і тим, що досліджуючи процес ціноутворення в аграрному секторі економіки, він звертається не до середніх значень трудових витрат, які виявляються ринком, а до граничних, які складаються на гірших ділянках. Це було провісником появи граничного аналізу, який одержить широке поширення тільки з кінця XIX ст.

Заслугою Рікардо є також розробка наукової теорії міжнародного обміну. Цю проблему він аналізує з погляду найважливіших принципів своєї концепції: трудової теорії вартості та економічного лібералізму, який у сфері міжнародних відносин втілювався у необхідності вільної торгівлі («фрітредерство»).

Прихильність до економічного лібералізму знайшла відображення в теорії автоматичного регулювання платіжних балансів, основну ідею якої він запозичав у Давида Юма. Концепція базується на кількісній теорії грошей, яка стверджувала, що внутрішні ціни на товари залежать винятково від кількості грошей, які перебувають в обороті. При цьому не має значення, які це гроші, оскільки має місце золотий стандарт, тобто вільний розмін паперових грошей на золото. Якщо в країні виявилося багато золота, то ціни підвищуються, і в цю країну стає вигідним ввозити товари через кордон. Імпорт перевищить експорт і в торговому балансі утвориться дефіцит. Але збільшення імпорту призводить до відтоку золота з країни, у результаті чого ціни падають, імпорт скорочується, дефіцит зникає, і платіжний баланс врівноважується. При нестачі золота в країні усе відбувається в зворотньому порядку. Умовою такого автоматичного регулювання є абсолютно вільне переміщення з країни в країну як товарів, так і грошей, що мало відповідає реальності.

Рікардо спробував також відповісти на запитання, чому виникає необхідність взаємної торгівлі між країнами. А. Сміт відповідав на це питання просто і щиро: кожна країна спеціалізується на виробництві й експорті тієї продукції, за якою вона має абсолютні переваги перед іншими країнами. Якщо в Шотландії добре росте овес, а в Італії – апельсини, то експортна спеціалізація цих країн очевидна. Але випадки абсолютних переваг не настільки вже часті. Більш типовими є ситуації, коли ті самі товари можуть вироблятися в різних країнах. Чи можлива тоді торгівля між ними? Рікардо відповідає ствердно, звертаючи увагу на те, що орієнтуватися треба не на абсолютні, а на порівняльні переваги, які визначаються зіставленням працевитрат. Тому ця концепція отримала назву теорії порівняльних переваг. Рікардо ілюструє це з допомогою спрощеної моделі «дві країни – два товари». Припустимо, що Англія і Португалія виготовляють і вино і сукно. Витрати на виробництво одиниці продукту представлені в таблиці 6.1.

 

Таблиця 6.1 – Модель «дві країни – два товари»

Країни Витрати на одиницю продукції, год.
вино сукно
Англія
Португалія

 

Португалія має абсолютні переваги і по вину, і по сукну, але виробництво одиниці вина в Англії в 1,5 рази дорожче, ніж у Португалії, а одиниці сукна усього в 1,1 рази. Відповідно по вину Португалія виграє 50 %, тоді як по сукну тільки 10 %. Цей більший виграш Португалії по вину і менший програш Англії по сукну і є порівняльні переваги. Відповідно до них і буде відбуватися спеціалізація. Англія відмовиться від виробництва вина і буде випускати дві одиниці сукна, одну з яких поміняє на португальське вино. При цьому її витрати складуть 200 год., тоді як до спеціалізації витрати складали 220 год. Португалія, відмовившись від виробництва сукна і зосередивши на вині, теж виграє, оскільки витрати на виробництво двох одиниць вина – 160 год., тоді як на одиницю вина й одиницю сукна – 170 год. Обидві країни заощаджують працю і виграють від участі в міжнародній торгівлі.

Теорія Рікардо, незважаючи на деяку її обмеженість, ще і сьогодні зберігає своє значення як основа для побудови моделей міжнародного поділу праці. Вченням Рікардо завершується певний етап у розвитку класичної школи. Вона запропонувала порівняно цілісну картину функціонування ринкової економічної системи на засадах саморегулювання. Намагаючись зрозуміти механізми, які забезпечують рівновагу в процесі обміну товарами і послугами, вона сформулювала поняття вартості як внутрішнього змісту здатності до обміну і намагалася визначити її, щоб мати можливість керувати процесом ціноутворення. Спроби не увінчалися успіхом, що робило систему поглядів класиків незавершеною і вимагало подальших досліджень.

До першої третини XIX ст. зусиллями представників класичної школи економічна наука сформувалася в досить цілісну систему уявлень про те, на основі яких принципів функціонує ринкова економіка. Ці знання давали можливість отримати загальну картину того середовища, у якому відбуваються господарські дії. Але всі деталі господарського механізму і порядок його роботи залишалися не до кінця зрозумілими, а отже, не завжди придатними для практичного використання. Тим часом, у процесі того, як ринкова економічна система утверджувалася і повною мірою розгортала свої можливості, розуміння механізму прийняття рішень ставало усе важливішою проблемою. Виникло протиріччя між потребами господарської практики і можливостями, наданими економічною наукою. Остання могла вже пояснити, що являє собою ринкова економіка, але не цілком чітко могла відповісти на запитання, як вона працює. Найчіткіше це проявилося в ситуації, яка склалася навколо проблеми вартості. Намагаючись знайти внутрішню підставу обміну, класична школа так і не змогла переконливо пояснити, яким чином вартість перетворюється в ціну. Але господарську практику цікавив саме процес ціноутворення, оскільки ціни є найважливішими орієнтирами для прийняття рішень економічними суб'єктами.

Сміт, Рікардо і їхні найближчі послідовники були переконані, що відповісти на запитання про те, як складається ціна, можна тільки проникнувши в глибинну сутність процесу обміну, тобто знайшовши вартість. Однак усі запропоновані варіанти її визначення не давали задовільних результатів: таємниця утворення ціни на основі вартості залишалася не розкритою.

Нездатність теорії адекватно відповісти на запити господарської практики означала кризу економічної науки, вихід з якої почало шукати наступне покоління економістів. Особливість їхніх зусиль полягала у відході від пошуків глибинних основ економічних процесів і зосередженні уваги на більш поверхневих, але конкретніших і очевидніших економічних зв'язках і відповідних їм господарських формах. Такий підхід трохи спрощував ситуацію, але давав можливість отримати конкретніші результати досліджень, і був досить продуктивним. Вчені в даному випадку інтуїтивно дотримувалися принципу, що у сучасній кібернетиці визначається як принцип «чорного ящика». Якщо ми не знаємо суті певного явища, але можемо заміряти інформацію на вході і на виході, то, навіть не розуміючи що відбувається в «чорному ящику», ми маємо можливість встановити кореляційні зв'язки і використовувати ці знання для прийняття практичних рішень. Такий підхід став широко розповсюдженим у дослідженнях економістів першої половини XIX ст.

Відзначаючи цей факт, К. Маркс визначив його терміном «вульгаризація» (від лат. vulgaris – простий, звичайний) і пояснював його класовими інтересами буржуазії, ідеологи якої втратили інтерес до пізнання наукових істин і свідомо ухилялися від проникнення в глибинну сутність економічних процесів з метою апологетики існуючого ладу. Безумовно, класові інтереси мають місце і знаходять своє відображення в теоретичних концепціях. Але навряд чи справедливо на цій підставі всю економічну науку після Рікардо представляти як продукт зусиль «найманих писак», що займаються навмисним перекручуванням істини. Звернення до дослідження більш поверхневих форм навіть за рахунок жертвування глибиною аналізу стало пошуком виходу з того тупика, у якому опинилася класична школа.

Цей пошук тривав за двома основними напрямками. Один, залишаючись вірним основним принципам класичної школи і продовжуючи більшість її традицій, спробував наблизити свої дослідження до нових економічних реалій і зробити їх конкретнішими. Інший – поставив під сумнів ряд основних принципів класичної школи і піддав її серйозній критиці.

Найвизначнішим представником першого напрямку був французький економіст Жан-Батіст Сей (1767–1832). Свою прихильність ідеям класичної школи він втілив у першій роботі «Трактат політичної економії» (1803), у якій пропагує і розвиває вчення А. Сміта. Його захоплює в першу чергу смітовський економічний лібералізм і переконаність у здатності ринкової системи до саморегуляції.

Але в першій половині XIX ст. ця здатність піддається серйозним випробовуванням. Після промислового перевороту чітко проявляється циклічний характер економічного розвитку: періоди підйомів перемежовуються з періодами спадів, які супроводжуються кризою збуту товарів. У цій ситуації особливо актуальною стає проблема відновлення порушеної рівноваги, що й обумовлює особливу увагу до неї з боку Сея. Але перш, ніж перейти до аналізу відтворювальних зв'язків, він торкається центральної для класичної школи проблеми вартості, оскільки мова йде про систему, засновану на відносинах обміну. Сей виходить з того визначення цієї категорії А. Смітом, у якому вартість складалася з доходів: заробітної плати, прибутку, ренти. Розвиваючи це положення, Сей доводить його до повного логічного завершення, представляючи доходи як породження різних факторів виробництва, кожний з який створює свою частку вартості. У викладі Сея процес цей не представляє особливих складностей для розуміння.

У створенні продукту беруть участь три основних фактори: праця, капітал, земля, роль яких якісно однозначна, хоча кількісно їхні частки в виробленому товарі не однакові. Після реалізації вартість розпадається на доходи, кожний з яких є винагородою за роботу того чи іншого фактора: зарплата – праці, прибуток – капіталу, рента – землі.

Теорія трьох факторів виробництва не набагато підштовхнула до вирішення проблеми вартості. Замість одного фактора, який утворить вартість, – праці, пропонувалося три, але питання про те, яким чином витрати цих факторів роблять товари порівнянними, залишалося відкритим.

Але ця теорія зіграла важливу роль у вирішенні низки завдань з пошуку оптимальних комбінацій різних виробничих факторів, які дають найбільший ефект. Залежність результату виробничої діяльності (продукту, доходу) від використовуваних факторів можна представити у вигляді так званої виробничої функції, найпростіший варіант якої є таким:

де Y – продукт (дохід); L – праця; K – капітал; N – земля.

Дослідження функції дозволяє з'ясувати, як впливають зміни кожного фактора на кінцевий результат і знаходити найприйнятніший варіант їх поєднання для кожного конкретного випадку. Цей підхід став основою для наступного розвитку цілого напрямку в економічній науці, що отримав назву факторного аналізу.

Друга теорія, що зв'язана з ім'ям Сея, стосується проблеми реалізації і досягнення загальної економічної рівноваги. Сформульовані ним залежності згодом були названі законом ринків чи законом Сея. Розвиваючи постулат класичної школи про здатність ринкової системи до саморегуляції, Сей висунув твердження про неможливість загальної кризи надвиробництва, оскільки сукупний попит, у кінцевому результаті, завжди збігається із сукупною пропозицією. Відбувається це тому, що для придбання певної речі потрібно спочатку щось продати. Виходить, що пропозиція сама породжує попит. Саме в такому формулюванні, запропонованому Д. М. Кейнсом, викладається в більшості випадків «закон Сея», хоча сам автор формулював його трохи інакше. «Товари обмінюються на товари», писав Сей, маючи на увазі, що кожен товар, який потрапляє на ринок у вигляді пропозиції, несе в собі попит на інший товар, на який хочуть обміняти запропонований. Якщо, наприклад, швець виніс на ринок чоботи з метою обміняти їх на 5 кг м'яса, то одночасно з пропозицією чобіт він приніс попит на м'ясо. Інша пара чобіт несе в собі попит на картоплю і т. д. Чим більше виробляється різних товарів, тим більшим є попит на інші товари, на які їх хочуть обміняти. І якщо певна кількість чобіт не знаходить збуту, це означає, що ще не виготовлено товари, власники яких бажали б обміняти їх на чоботи. Надвиробництво якихось одних товарів означає недостатнє виробництво інших. Тому розбіжність попиту та пропозиції може бути лише частковою і тимчасовою поки те, що було зроблено з надлишком не компенсується додатковим випуском того, чого бракувало. З цього випливало, що загальне надвиробництво неможливе, оскільки брак попиту буде перекриватися додатковою пропозицією: адже кожен товар, який з'являється на ринку, несе в собі попит на щось інше.

Якщо товари обмінюються безпосередньо на товари, то сукупний попит буде дорівнювати сукупній пропозиції тотожно. У цьому варіанті закон інтерпретується як тотожність Сея. Участь у процесі обміну грошей принципово нічого не змінює в тому випадку, коли гроші виконують чисто функцію розрахунку: виручені від продажу одних товарів суми відразу і цілком витрачаються на придбання інших товарів.

Однак гроші, виручені від продажу пропонованих на ринку товарів, можуть бути не відразу і не цілком витрачені на придбання інших благ. У цьому випадку невитрачена частина виручки складе заощадження, що є відрахуванням із сукупного попиту: те, що зберегли, те не витратили, тобто не пред'явили попит. Отже, між сукупним попитом та сукупною пропозицією можлива розбіжність і тотожність Сея не виконується. Але виникнення подібної ситуації викликає відповідну реакцію ринкового механізму. Невитрачені кошти спричиняють збільшення пропозиції на грошовому ринку, наслідком чого стає зниження ставки кредитного відсотка. Низька ставка відсотка, у свою чергу, робить невигідними заощадження в грошовій формі і змушує або витратити їх на придбання певних благ, або інвестувати у виробництво. І те й інше збільшує попит, який відновлює порушену рівновагу. Закон Сея діє, але вже не у вигляді тотожності, а у виді рівності, що припускає можливість тимчасової розбіжності попиту та пропозиції, на що економіка реагує включенням внутрішніх механізмів самонастроювання, які забезпечують вирівнювання цих параметрів.

«Закон Сея» став свого роду символом саморегулюючої ринкової економіки, а ставлення до нього – показником розмежування прихильників і супротивників активного державного втручання в економічне життя. Ще при житті Сея він став предметом гарячих дискусій, у яких взяли участь найвизначніші економісти того часу: Рікардо, Мальтус, Сісмонді. Через сто з зайвим років у полеміку включився Д. М. Кейнс, для якого заперечення «закону Сея» стало відправною точкою його концепції. Порушені Сеєм питання і донині не знайшли однозначного вирішення, оскільки торкаються найфундаментальніших процесів економічного розвитку, складність яких змушує знову і знову відновлювати науковий пошук.

Трансформаційний напрямок еволюції класичної школи знайшов втілення в працях ще одного відомого економіста першої половини XIX ст. англійця Джона Стюарта Мілля(1806–1873). Він безпосередньо був знайомим із класичною школою, оскільки народився в родині економіста Джеймса Мілля, друга і послідовника Рікардо, і виховувався в атмосфері незаперечності авторитету ідей класиків і безумовної до них поваги.

Однак економічна ситуація змінилася, виникли нові проблеми і необхідність їхнього вирішення. У пошуках відповідей Джон Стюарт Мілль прагне максимально зберегти вірність класичним традиціям і в той же час врахувати критику на адресу класичної школи. Ці зусилля втілилися в роботі «Досвід про деякі невирішені питання політичної економії» (1844), а потім у його головній економічній праці «Основи політичної економії» (1848), які стали основним джерелом економічної премудрості для всіх, хто цікавився цим предметом.

Мілль вбачав своє завдання в систематизації нових знань і уявлень про економіку, накопичених після виходу «Багатства народів» Сміта і «Початків» Рікардо. Нові підходи не вписувалися в класичну систему, більше того, вони розкривали її слабкості і нестиковки. Але Міллю хотілося усе об'єднати у єдине ціле, отримати ширшу і загальнішу картину економічного життя. Зробити це на основі єдиних системотворчих принципів виявилося неможливим і тому головним способом вирішення поставленого завдання стає компроміс. Правими виявляються і класики, і ті, хто їх критикує, але кожен правий по-своєму, оскільки торкається різних аспектів такого складного явища, як економіка.

Такий підхід відображений, насамперед, у структурі його «Основ». У Сміта і Рікардо виклад будується навколо єдиного стрижня: ринковий обмін, породжуваний поділом праці, і вартість як внутрішня основа обміну. У Мілля послідовно аналізуються відносно самостійні сфери економічної діяльності: виробництво, розподіл, обмін, економічний розвиток і державна економічна політика. Автономність цих сфер обумовлена тим, що закони, які керують ними, мають різний характер дії. У сфері виробництва їхня дія схожа з проявом природних закономірностей і аналогічна характеру «істин, властивих природничим наукам». Сфера ж розподілу регулюється законами, які є проявом винятково людських прагнень. Тут важливу роль грають думки, бажання, зіткнення інтересів учасників економічного процесу, інакше кажучи, суб'єктивний фактор.

З цих позицій Мілль підходить до вирішення сакраментального для класичної школи питання про підставу обміну товарів. З одного боку, він розділяє концепцію трудової вартості, трактуючи її, щоправда, у дусі теорії витрат виробництва. Ця вартість створюється в ході виготовлення продукту, тобто у виробничій сфері і визначає внутрішню здатність товарів до обміну. Але з'являється вартість лише в процесі обміну як кількісне співвідношення одного товару, пропонованого замість іншого. Тут вона представляє собою категорію обміну і виражається в ціні, яка встановлюється при врівноваженні попиту та пропозиції. Таким чином, Мілль виявляється біля витоків того напрямку в економічній науці, який буде досліджувати процес ціноутворення шляхом аналізу факторів попиту та пропозиції. Формально він не відмовляється від категорії вартості як підстави ціни, але фактично для нього це різні проблеми, які розглядаються навіть у різних частинах його книги, і питання про ціну, по суті, вирішується без залучення поняття вартості. Такий підхід отримає більш широке поширення вже наприкінці XIX ст.

Будучи послідовним прихильником принципу laissez faire і вважаючи відступ від нього безсумнівним злом, Мілль проте припускав втручання держави у випадках, які диктувалися розуміннями доцільності. Він першим звернув увагу на можливі «фіаско ринку», тобто на випадки, коли ринковий механізм неефективний. Як приклад розглядається проблема освіти, отримання якої не може підпорядковуватися винятково правилам купівлі-продажу, а вимагає державної організації системи забезпечення визначеного освітнього мінімуму. Під егідою держави повинна бути проведена серія соціальних реформ: скорочення робочого дня, зрівняння прав чоловіків і жінок, легалізація діяльності профспілок, які в кінцевому результаті повинні призвести до скасування системи найманої праці і заміни її кооперативними об'єднаннями працівників і підприємців, що призвело б до досягнення соціальної справедливості і «...найбільш вигідної з погляду загального блага організації промислового виробництва». Незважаючи на явні ознаки еклектики, у чому неодноразово дорікали Міллю дослідники історії економічних поглядів, його заслуги перед економічною наукою дуже значні і незаперечні.

Він не просто спробував з'єднати різні, найчастіше непоєднувані, підходи і точки зору, але і висловив ряд оригінальних ідей, які стали вихідним пунктом наступних розробок і теоретичних концепцій. Серед них можна відзначити коректніше формулювання «закону Сея» як рівності, а не як тотожності, аналіз цінової еластичності попиту, розробку поняття економії на масштабі і підходи до розуміння альтернативних витрат. Усе це дає підставу погодитися з твердженням Марка Блауга, що «ідеї економістів першої половини XIX ст. дійшли до засновників «нової економіки» другої половини століття саме в інтерпретації Мілля».

Другий напрямок еволюції економічної науки в першій половині XIX ст. пов'язаний зі спробами переглянути деякі основні принципи, на яких базувалася класична школа. Один з таких принципів полягає у твердженні про принципову рівновагу економічної системи, яка автоматично відновлюється у випадку порушення. Система прагне до такого стану і досягає його завдяки дії спонтанних сил, що забезпечують їй гармонічне функціонування.

У правильності цієї тези засумнівався англійський економіст Томас Роберт Мальтус (1766–1834). Навколишній економічний світ не здавався йому настільки довершеним. Він бачив його протиріччя і не збирався їх приховувати. Суперечливість робить систему в принципі неврівноваженою. Вона відчуває дестабілізуючі впливи як з боку сил, що впливають на систему як би ззовні, так і з боку факторів, що є наслідком функціонування самої системи.

Що стосується зовнішніх факторів, які ставлять економіку в скрутне положення, то найважливішим Мальтус вважає невідповідність між темпами росту населення і можливостями забезпечення його засобами до існування. Про наявність такого взаємозв'язку знали давно, але Мальтус, по-перше, звів його в ранг загального і непорушного закону, а, по-друге, спробував визначити кількісні параметри цієї залежності. У 1798 році він публікує книгу «Досвід про закон народонаселення», у якій стверджує, що кількість населення має тенденцію зростати в геометричній прогресії, тоді як засоби існування можуть збільшуватися тільки в арифметичній прогресії. Бурхливий ріст населення обумовлений біологічною здатністю живих істот до розмноження і єдиним реальним його обмежником виступає недостатність продовольчих ресурсів. Виробництво останніх відстає від темпів росту населення, насамперед, у силу дії «закону про зменшення родючості ґрунту», що обумовлює зменшення віддачі від зусиль, докладених для добування їжі.

Результатом такої невідповідності стає поява надлишку населення, що у свою чергу породжує бідність, безробіття, соціальні конфлікти. Уникнути цього можна, лише скоротивши народжуваність. До цього спонукують страх перед голодом і злиднями, а також «моральне приборкування», тобто відмова від ранніх шлюбів, щоб не збільшувати кількість «зайвих» ротів.

Якщо ж цих заходів виявляється недостатньо, то спрацьовують стихійні регулятори: епідемії, голод, війни, що, зменшуючи кількість населення, відновлюють рівновагу. «Людина, що прийшла в зайнятий уже світ,– пише Мальтус, – якщо її не можуть прогодувати батьки і якщо суспільство не має потреби в її праці, не має права на їжу; по суті, вона зайва на землі. На великому життєвому бенкеті природи для неї немає прибору. Природа наказує їй зникнути, і не відкладаючи, сама приведе до виконання свій вирок». Усякого роду соціальна допомога, закони про бідність, добродійність не тільки не вирішують проблему, але лише поглиблюють ситуацію, оскільки пом'якшують тиск факторів голоду й злиднів, що веде до росту населення за межі можливостей забезпечення його засобами до існування.

Свої нерадісні прогнози Мальтус спробував підтвердити посиланнями на фактичні дані про збільшення населення. Розрахунки темпів росту населення Сполучених Штатів Америки, які наведені ним, не зовсім коректні з наукової точки зору, оскільки не розрізняють природній приріст населення і його збільшення за рахунок імміграції. Але слабкість його позиції обумовлювалася не стільки технічними погрішностями в розрахунках, скільки прагненням перетворити окремі тенденції, властиві деяким стадіям розвитку, у загальний закон. Тенденція до бурхливого росту населення аж ніяк не безумовна, хоча у певних умовах вона дійсно породжує серйозні проблеми. Але з ростом життєвого рівня населення, вона змінюється протилежною тенденцією – до уповільнення темпів росту. Тому фактичний приріст населення виявляється значно меншим біологічно можливого. На демографічну ситуацію впливає безліч факторів економічного, соціального, політичного, культурного, релігійного характеру, які по-різному виявляються у різних країнах та регіонах і у різний час. У зв’язку з цим спроба вивести єдиний і універсальний закон народонаселення, придатний для всіх часів і народів, виглядає занадто спрощеною і малопереконливою.

Проте поставлені Мальтусом проблеми зіграли важливу роль у розвитку економічної науки. Він першим звернув увагу на проблему обмеженості ресурсів і її вплив на економічні процеси. По суті, мова йшла про один з аспектів ширшої проблеми – взаємовідношення людини з навколишнім середовищем, значення і гострота якої стануть очевидними значно пізніше. Глибина і важливість порушених Мальтусом питань стала причиною того, що суперечки і баталії навколо його теорії не вщухають донині.

Своє бачення перспектив розвитку економічної системи Мальтус обґрунтовував також аналізом внутрішніх тенденцій її розвитку. Головна проблема, з якою доводиться зіштовхуватися економіці, це незабезпеченість факторами виробництва, як вважали класики, а наявність попиту на прогресивно зростаючий випуск продукції. У закритій економіці, яка не регулюється державою, неможливо реалізувати всю вироблену продукцію за цінами, які покривають витрати. Це обумовлене тим, що робітники, зарплата яких близька до прожиткового мінімуму внаслідок дії закону народонаселення, не можуть придбати всю вироблену ними ж продукцію. Власники ж капіталів, хоча і витрачають частину своїх доходів на споживання, іншу частину зберігають для наступних капіталовкладень.

Для Мальтуса, як і для всіх сучасних йому економістів, заощадження були тотожні інвестиціям, тобто під заощадженнями розумілося «перетворення доходу в капітал». Здавалося б, сукупний попит, що складається зі споживання плюс інвестиції, повинний був забезпечувати повну реалізацію всієї виробленої продукції. Однак інвестиції не тільки створюють попит, але і додаткові потужності, які виготовляють додаткову продукцію в наступні періоди. Якщо споживання й інвестиції залишаються незмінними, то виникає надлишкова пропозиція товарів. Збільшення ж інвестицій веде до перенагромадження капіталу. «Непомірна пристрасть до нагромадження багатств, – пише Мальтус, – повинна вести до того, що продукти виробляються в кількості, яка перевищує можливе їх споживання». Заохочення нагромадження в цих умовах рівносильне заохоченню шлюбів і розмноженню людей в умовах нестачі їжі.

Протистояти цієї руйнівної тенденції могли лише споживчі потреби осіб, не пов'язаних з виробництвом, у яких є доходи, насамперед, земельних власників, що одержують ренту. Свій внесок у розрядку напруги на ринках збуту могла внести і зовнішня торгівля. Але головне – це кошти «непродуктивних споживачів» (державних службовців, духівництва, осіб вільних професій та ін.), що вони отримують за рахунок перерозподілу, витрата яких тільки і здатна вивести економіку зі стану стагнації.

Таким чином, наслідків перенагромадження капіталу можна було уникнути лише за рахунок екзогенного попиту «третіх осіб», тобто тих, хто безпосередньо не брав участь у виробництві товарів. Мальтус, однак, не враховував, що надвиробництво веде до зниження цін, які можуть опускатися нижче рівня, який покриває витрати, що робить капіталовкладення невигідними і знімає проблему перенагромадження навіть без участі «третіх осіб». Але це не означає, що вирішується проблема недостатності попиту. Частина доходів, які не перетворилися в інвестиції, не обов'язково збільшує споживання; вона стає заощадженнями. Те, що Мальтус ототожнював заощадження з інвестиціями, не дозволило йому до кінця зрозуміти глибину проблеми «ефективного попиту». Але, незважаючи на недостатню переконливість аргументації, він був біля витоків того напрямку в економічній науці, який не погодився з ідеєю класичної школи про принципову рівновагу економічної системи та її здатність автоматично підтримувати цю рівновагу.

Критичне переосмислення деяких основоположних принципів класичної школи пов'язане з ідеями ще одного напрямку в економічній науці, який сформувався у першій половині XIX ст. Представники цієї течії звернули увагу на надмірну абстрактність і необґрунтований універсалізм класичної школи, що претендувала на розкриття єдиних і загальних для всіх часів і народів «природних» законів, які управляють господарчими процесами. При такому підході зовсім не враховуються особливості історичного розвитку окремих країн, їх національно-культурні традиції, конкретні умови, у яких формуються господарські інститути і способи їх функціонування. У противагу індивідуалізму класичної школи висувалося поняття нації як єдиного господарського організму, економічні дії якого підпорядковувалися не егоїстичним інтересам особистості, а колективним завданням і цілям. Ці цілі і завдання в різних націй можуть бути різними, а тому вивести єдині принципи і закони, які б в однаковій мірі застосовувалися до всіх, неможливо.

Подібні погляди були близькі представникам тих країн, що відстали у своєму економічному розвитку і не могли конкурувати з більш розвитими у промисловому відношенні державами. Для них визнання загальних економічних законів означало виправдання їх відсталості, що виявлялася наслідком неминучих «природних» процесів, так само як і провідні позиції більш розвинених країн. Твердження, що кожна країна розвивається за своїми законами, посіяло надії на можливість рівноправних відносин, усуваючи фатальну приреченість на економічну відсталість.

Сприятливим ґрунтом для поширення такого роду ідей виявилася Німеччина, що у першій половині XIX ст. була країною політично роздробленою й економічно слаборозвиненою, обплутаною мережею феодальних пережитків. Прагнення до подолання відсталості і більш динамічного розвитку знайшло відображення в поглядах представника прогресивних шарів національної буржуазії Фрідріха Ліста (1798–1846). Свої ідеї він виклав у книзі «Національна система політичної економії» (1841), де, полемізуючи з класичною школою, відстоює право кожної нації на специфічний характер розвитку. Теоретичним обґрунтуванням цього служить його вчення про стадії економічного розвитку. Кожна нація проходить у своєму русі ряд послідовних етапів. Ліст виділяє п'ять таких стадій: мисливську, пастушну, землеробську, землеробсько-мануфактурну, землеробсько-мануфактурно-торгову. Різні країни в даний момент можуть перебувати на різних стадіях розвитку, а тому їхні економіки не можуть підпорядковуватися єдиним універсальним законам.Відповідно до цього має будуватися й економічна політика держави, яка повинна враховувати особливості тієї стадії; на якій перебуває країна, щоб щонайкраще вирішити головне завдання – сприяти розвитку виробничих сил нації. Так, торгові взаємовідносини країн, які перебувають на одній стадії розвитку, можуть дотримуватися принципу вільної торгівлі. Але для країн, які перебувають на різних стадіях, цей принцип не підходить, оскільки менш розвинута країна свідомо програє, не витримуючи конкуренції з боку промислово розвинутіших країн. У цій ситуації для неї більш доречною буде протекціоністська політика, яка захищає молоду вітчизняну промисловість від іноземної конкуренції. Ліст, однак, бачить і негативні наслідки протекціонізму, який створює пільгові умови вітчизняним виробникам, що послабляє для них стимули пошуку найбільш ефективних варіантів економічних рішень. Тому він веде мову про «виховний протекціонізм», який підтримує національну промисловість лише доти, поки вона не зміцніє і не досягне того ж рівня, що і її іноземні конкуренти. Після цього стає можливим і доцільним повернутися до політики вільної торгівлі. Свої висновки Ліст намагається підкріпити докладним описом господарської історії європейських країн, чому присвячена значна частина його книги. Звернення до економічної історії стає важливим аргументом в обґрунтуванні закономірностей господарського життя.

Цей підхід був сприйнятий, розвинутий і в кінцевому рахунку оформлений в особливий напрямок в економічної науці, який одержав назву історичної школи. Його представники, професори німецьких університетів, не просто сприйняли ідеї Ліста про стадійність господарського розвитку і про специфічний для кожної нації характер економічних відносин, але й узагальнили їх у понятті «історичний метод» у політичній економії». Написані ними праці не тільки містять багатий фактичний матеріал з історії господарських форм і інститутів, але і претендують на принципово новий методологічний підхід до аналізу економічних явищ. Суть його полягала у відмові від методу наукової абстракції як способу пізнання і заміні його описом еволюції господарських процесів у різних народів. Тільки простеживши виникнення, розвиток і послідовну зміну різних форм господарської організації суспільства, можна зрозуміти, що являє собою економіка. При цьому стає очевидним, що кожна країна неповторна у своєму розвитку і те, що доцільно для однієї, стає безглуздим для іншої. Тому безглуздо говорити про створення єдиної, загальної для всіх економічної теорії.

Критичне сприйняття концепції класичної школи було характерне також для того напрямку суспільної думки, у основі якого лежала соціалістична ідея. Суть її полягала у переконанні в можливій побудові суспільства всезагальної рівності і справедливості, вільного від засилля, гніту та злиднів. Очевидно, що ідея класичної школи про «природність» і незмінність порядків, які характерні ринковій економіці, вступала в протиріччя з подібним уявленням. Прибічники соціалістичної ідеї багато і переконливо критикували недоліки сучасного їм суспільства, протиставляючи йому моделі соціальної структури, здатної забезпечити справедливість і рівноправність для всіх членів общини. Пропоновані проекти носили умовно теоретичний характер і не були результатом попереднього аналізу закономірностей суспільного процесу. Це були скоріше фантазії на тему можливостей майбутнього щастя, засновані більше на вірі, ніж на раціональних доказах. Не випадково біля витоків цієї ідеї лежать релігійні уявлення про рух до реалізації божественного задуму шляхом випробувань і удосконалень. Результатом цього руху повинно стати Боже царство, у якому встановляться загальний мир і благоденство. Подібні вірування характерні для багатьох світових релігій, особливо на ранніх етапах їхнього формування. Згодом ці ідеї відтворювалися в ученнях релігійних єресей, які дорікали офіційній церкві у відступі від первісного божественного задуму, а в особі найбільш радикальних своїх представників ратували за побудову Божого царства на землі.

Однак першим завершеним проектом соціалістичного суспільного устрою, не пов'язаним з релігійними віровченнями, стала книга англійського мислителя, письменника і державного діяча Томаса Мора(1478–1535) «Утопія» (повна назва: «Дуже корисна, а також цікава, воістину золота книжечка про найкращий державний устрій і про новий острів Утопія»), яка вийшла у 1516 році. За формою це – художній твір, розповідь якогось моряка Гітлодея про погляди, звичаї і спосіб життя, побачені ним на невідомому острові Утопія. Фантастичність і нереальність того, що описувалося, Мор підкреслює і назвою острова («утопія» – грец. «місце, якого немає») і ім'ям оповідача («гитлос» – грец. «порожня балаканина»). Він не претендує на реалізацію свого проекту на практиці. Мова йде лише про його уявлення про ідеальний суспільний пристрій. Але ці уявлення виявилися настільки типовими для соціалістичних проектів, що всі їх стали об'єднати поняттям «утопічні».

Однією з найхарактерніших рис цих проектів було негативне ставлення до приватної власності. У ній утопісти бачили джерело всіх бід і нещасть сучасних їм суспільств і пропонували замінити її колективними і суспільними формами власності. Загальна власність припускала і відповідний спосіб розподілу: продукт, який належав усім, розподілявся централізовано за зрівняльним принципом, чим і досягалася бажана рівність. Такий підхід до власності і розподілу, природно, породжував проблему стимулів до праці. Якщо створений продукт належить всім і кожному гарантована рівна з іншими його частка, то відкіля візьметься зацікавленість у напруженій роботі для збільшення багатства? Вихід вбачався в обов’язковості праці. У різних авторів соціалістичних проектів ця обов'язковість досягалася різними шляхами. Т. Мор припускав наявність особливого виду наглядачів («сіфогрантів»), які зобов’язані були контролювати участь всіх громадян у роботі. Більш пізні утопісти покладали основні надії на свідомість і почуття відповідальності, що роблять неможливим ухилення від суспільно корисної діяльності.

Творча праця на загальну користь, як і все життя суспільства, строго організовані, регламентовані і відбуваються за планом. Кожний виконує доручену йому роботу, відповідно до завдань змінює вид діяльності (у того ж Мора кожен житель Утопії незалежно від роду занять зобов'язаний два роки відробити в сільському господарстві), за строго визначеними нормами одержує належну йому частку продукту. Планомірна організація виробництва, розподілу і споживання продукту виключала, як правило, товарно-грошову форму економічного зв'язку. Обмін замінявся безпосереднім централізованим розподілом; гроші або виключалися узагалі, або замінялися сурогатами-квитанціями, які дають право на отримання своєї частки із суспільних складів.

Утопічні проекти суспільного устрою з'являлися час від часу в різних країнах, як правило, у періоди загострення соціальних конфліктів (революції, повстання, війни), коли проблема нерівності і несправедливості ставала особливо актуальною. Вершиною утопічної думки став період після Великої французької революції, коли зі своїми проектами суспільної перебудови виступили три видатних соціалісти-утопісти – Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур'є і Роберт Оуен.

Клод Анрі Сен-Сімон де Рувруа (1760–1825), нащадок однієї з найдавніших аристократичних родин Франції, переживши бурхливі події Французької революції, дійшов висновку, що проголошені нею ідеали свободи, рівності і братерства можуть бути реалізовані лише за умови докорінної перебудови суспільства на соціалістичних засадах. Свої уявлення про майбутнє суспільство загальної рівності і справедливості він виклав у низці праць, серед яких – «Листи женевського жителя до сучасників», «Про індустріальну систему», «Нове християнство».

Сен-Сімон уперше спробував обґрунтувати об’єктивну необхідність руху до соціалізму посиланням на процес історичної еволюції. Людство проходить ряд послідовних етапів у своєму розвитку, причому кожен наступний прогресивніший за попередній. Оскільки сучасне йому суспільство було далеким від ідеалу, воно закономірно повинно було змінитися більш прогресивним суспільним ладом. Рушійною силою зміни історичних етапів є боротьба класів. Саме боротьбою дворянства і третього стану пояснює він французьку революцію. Але вона не вирішила остаточно проблеми класових антагонізмів.

Сучасне йому суспільство складається з двох основних класів: бездіяльних власників і трудящих індустріалів. Перші отримують паразитичні доходи – ренту та відсоток – шляхом експлуатації тих, хто одержує трудові доходи, до яких він відносить зарплату і прибуток. У майбутнім суспільстві, яке Сен-Сімон називає індустріальною системою, буде відсутнім паразитичне привласнення, оскільки ліквідується його основа – приватна власність. Праця буде загальною: усі будуть зайняті або фізичною, або розумовою працею і будуть брати участь у створенні достатку. Положення людей буде визначатися їхніми здібностями, а доход кожного – внеском у загальну справу. На зміну анархії виробництва прийде планомірна його організація, метою якої буде «можливо більш корисне поєднання всіх окремих робіт в області наук, мистецтв і ремесел». Регулюючим центром стане держава, яка поступово втрачатиме свої політичні функції, залишаючи за собою лише функції «управління речами», тобто виробництвом і розподілом.

Разом з тим для досягнення достатку варто заохочувати розвиток усіх видів господарств, спонукуючи заповзятливість «спокусою приватних вигод». Приватна власність, таким чином, не ліквідується беззастережно, а зберігається в тій мері, у якій вона стимулює ефективнішу працю. Рух до нового суспільства буде реалізовуватися шляхом поступових мирних перетворень, на основі досягнення матеріального добробуту, з одного боку, і духовного перевиховання силою переконання й особистого прикладу, з іншого. Сен-Сімон звертався до Наполеона, потім до Людовика XVIII, закликаючи їх зрозуміти ті вигоди, які принесе індустріальна система і сприяти її впровадженню, але розуміння не зустрів. Послідовники Сен-Сімона перетворилися в релігійну секту, які намагалися представити його вчення у вигляді нової релігії, але симпатіями і популярністю не користувалися.

Інший варіант соціальної утопії представлений Шарлем Фур'є (1772–1837). Якщо Сен-Сімон спробував дати загальну картину майбутнього соціалістичного суспільства, то Фур'є зосередив свою увагу на деталях, докладно досліджуючи первинну ланку цього суспільства. У низці праць, серед яких виділяються «Трактат про домашню і землеробську асоціацію», «Новий господарський і соцієтарний світ», він скрупульозно описує всі деталі виробництва і побуту в осередках, що були їм називані фалангами. Фаланги будуються за принципом асоціації, тобто добровільного об'єднання людей, які живуть і працюють разом. Власність усуспільнена в масштабах асоціації, фонд засобів якої утворюється із внесків членів товариства.

Праця є загальною і обов'язковою, організованою на основі принципу зміни видів праці. Фур'є різко критикує пороки капіталістичної спеціалізації, яка робить працівника рабом його професії і перетворює працю в монотонне й обтяжне заняття. Тому в майбутньому суспільстві передбачена часта зміна діяльності. Кожний член фаланги послідовно виконує ряд завдань (сеансів), працюючи в полі, у майстернях, на біржі, займаючись науками і мистецтвом. Настільки ж детально регламентований і побут: сон, дозвілля, прийом їжі. Споживання раціоналізоване й усуспільнене. Задовольняються лише розумні потреби в межах встановлених норм і, за можливістю, колективно. Домашнє господарство замінене громадським харчуванням і обслуговуванням. Індивідуальній розкоші протиставлена пишність суспільних споруд і свят.

Своєрідно організований в системі Фур'є розподіл створеного продукту. Він здійснюється у вигляді виплати дивідендів на акції, якими володіють усі члени асоціацій. Акції можуть бути трьох видів: отримані у вигляді винагороди за працю, за вкладену в співтовариство власність і за особливі здібності і таланти. Неминучу при такій системі нерівність у доходах Фур’є намагався компенсувати більш високими дивідендами, які виплачувалися по трудових акціях.

З економічної точки зору модель Фур'є була обґрунтована досить слабко і непереконливо. При досить скромному і зрівняльному споживанні в членів фаланг будуть залишатися значні заощадження від їхніх доходів. Як вони будуть використовуватися – незрозуміло. Яких-небудь відрахувань чи податків не передбачалося. Але тоді не зрозумілими були джерела створення суспільних фондів споживання, яким приділялася дуже важлива роль у цьому суспільстві. Не зрозуміло також, як повинна вирішуватися проблема накопичення. При відсутності централізованих фондів кошти на накопичення могли утворюватися лише шляхом купівлі акцій за рахунок індивідуальних заощаджень. Але в такому випадку одержувачі великих доходів будуть мати можливість концентрувати у своїх руках більшу кількість акцій і про бажану рівність уже не могло бути і мови.

Крім того, не зовсім зрозуміло, чи були можливими взагалі купівля-продаж акцій, оскільки не визначеними були роль і масштаби товарно-грошових відносин усередині фаланг. З одного боку, фалангісти одержують усе необхідне із суспільних фондів шляхом колективного споживання. З іншого боку – вони одержують доходи в грошовій формі, одним з видів занять є робота на товарній біржі. Майже не торкається Фур'є і питання про взаємовідносини між фалангами. Між ними існує поділ праці й обмін, але ні державної влади, ні якихось загальнонаціональних інститутів не передбачалося, що дозволяло розглядати Фур'є як одного з попередників анархізму.

Ідеї утопічного соціалізму знайшли благодатний ґрунт не тільки в післяреволюційній Франції, яка роздиралася соціальними протиріччями, але й в Англії, де ці протиріччя були породжені наслідками промислового перевороту. Найяскравішою фігурою серед носіїв цих ідей став Роберт Оуен(1771–1858). На відміну від інших утопістів, він не тільки пропонував проекти соціальних перетворень, але і намагався реалізувати їх на практиці. Спочатку він проводить експеримент на ткацькій фабриці в шотландському містечку Нью-Ленарці, яка належала йому. Створивши робітникам елементарні людські умови праці і побуту (коротший робочий день, прийнятні житла, пенсії і допомоги, дитсадки і ясла для дітей), він досягає разючих результатів у вигляді росту виробництва і соціального оздоровлення. Потім він створює на території США колонію-комуну «Нова гармонія», де намагається організувати виробництво і побут на комуністичних засадах відповідно зі своїми уявленнями про цей суспільний устрій.

Згідно з цими уявленнями, суспільство повинне складатися з трудових кооперативних громад, де люди спільно працюють і спільно володіють засобами виробництва. Праця високопродуктивна і приваблива, оскільки базується на широкому використанні машин і новітніх досягненнях науки і техніки, які рятують її від важких і монотонних операцій. У Роберта Оуена, як і у Фур'є, передбачена зміна видів праці, участь у багатогранній діяльності громади, яка включає розумову і фізичну, промислову і сільськогосподарську працю.

Витрачена праця створює вартість, яка повинна розподілятися між учасниками господарського процесу відповідно трудового внеску кожного. Працівник одержує еквівалент своїх трудових витрат. Капіталізм, як вважає Оуен, порушує принцип справедливого обміну за витратами праці, оскільки власники засобів виробництва бажають отримати прибутки і ренти. Вони не доплачують робітникам того, що їм належить, і засобом такого пограбування стають гроші. Це штучне мірило, будучи посередником при обміні, маскує порушення еквівалентності і дозволяє одним привласнювати частину результату праці інших. Щоб ліквідувати цю несправедливість, необхідно, по-перше, відмовитися від приватної власності, щоб не було мотиву гонитви за прибутком, і, по-друге, ввести прямий обмін відповідно затрат праці за квитанціями, на яких буде зазначена їх кількісна міра. Ідея «робочих грошей» була досить широко поширена серед прихильників трудової теорії вартості, але особливістю підходу Р. Оуена було те, що він пов'язував її реалізацію з обов'язковою ліквідацією приватної власності.

Спроба на практиці реалізувати свої ідеї в «Новій гармонії» закінчилася повним провалом. Зрівнялівка у розподілі підривала стимули до ефективної праці, а обмін відповідно трудових витрат привів до надлишку одних продуктів, які не користалися попитом, і дефіциту інших. Громада збанкрутувала економічно, поглинувши майже весь особистий капітал Оуена і викликавши в багатьох розчарування в самій ідеї. Але сам він вважав, що невдача пов'язана з недостатньою духовною готовністю до нового способу життя. «Структура комуністичних поселень буде доти невдалою,– писав Оуэн,– доки не вдасться створити інші нрави».

Незважаючи на те, що експеримент у цілому не мав успіху, низка починань Оуена втілилалася в конкретні форми, яким визначено було довге життя. Він стояв у витоків кооперативного руху, був організатором однієї з перших британських профспілок, деякі його ідеї були використані в таких сучасних наукових напрямках, як ергономіка і соціальна інженерія.

Ідеї утопічного соціалізму поширилися не тільки в Західній Європі. Своєрідним варіантом цієї ідеї був розроблений представниками революційно-демократичного напрямку російської суспільної думки: Олександром Івановичем Герценом, Миколою Платоновичем Огарьовим, Миколою Гавриловичем Чернишевським. Відмінною рисою їхніх соціалістичних уявлень було те, що створення суспільства рівності і справедливості вони пов'язували із селянською громадою, у природі якої, на їхню думку, були закладено колективістські і соціалістичні засади. Тому проектований ними соціалізм, на відміну від західноєвропейського, був селянським, оскільки саме із селянством пов'язувалися надії на соціалістичні перетворення. Крім того, ці перетворення припускали більш радикальні засоби свого здійснення. Шлях до соціалізму лежав не через мирну пропаганду і силу приклада, а через селянську революцію, яка насильно повинна змести старі порядки, розчистивши шлях для нового суспільства.

Соціалісти-утопісти зіграли важливу роль у розвитку економічної думки. Вони вперше звернули увагу на те, що економічні проблеми не можна розглядати ізольовано від проблем соціальних. Модель «економічної людини», запропонована класичною школою, не вичерпує всієї складності суспільних відносин. Існують інтереси великих груп людей – класів,– зіткнення яких визначає хід людської історії. Проходячи ряд етапів у своєму розвитку, людство рухається шляхом прогресу, переходячи від менш досконалих до більш досконалих форм своєї організації.

Проекти побудови довершеного суспільства, які пропонувалися утопістами, були багато в чому наївні, фантастичні і не витримували перевірки практикою реального життя, але саме прагнення забезпечити людям гідне життя, вільне від скитань і кричущої несправедливості, було привабливим і викликало симпатії. Соціалістична ідея в її утопічному варіанті залишалася привабливою, але нездійсненною мрією і для того, щоб довести її життєздатність, потрібна була наукова теорія, здатна обґрунтувати можливість і умови її практичної реалізації. Про спробу створення такої теорії мова йтиме в наступному питанні.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Історія економіки та економічної думки

Національний технічний університет.. Харківський політехнічний інститут..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Економічна думка епохи промислового капіталізму

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Протокол № 3 від 28.12.2009 р
  Харків НТУ «ХПІ» 2010 УДК 930.33 + 330.8(075.8) ББК 65г. І–89   Рецензенти:   Є. М. Воробйов, доктор ек

Взаємозв’язок історії економіки та економічної думки
  Економічна думка розвивається на базі досягнутого рівня продуктивних сил. Прийнято вважати, що економічна реальність практично в однобічному порядку впливає на економічну науку. На

Періодизація історії господарського розвитку суспільства та історії економічної думки
  Періодизація – встановлення певних хронологічних послідовних етапів в економічному розвитку суспільства; форма систематизації історичного знання. Вона не зводиться до простого, волю

Цитати та документи
  Т. В. Копнін[8] Науки виникають не шляхом декларацій, а в результаті відкриття фундаментальних закономірностей, на основі яких створюється метод для вив

Виберіть правильну відповідь
1. Перелічіть елементи, складові логічної структури історико-економічної науки: а) закономірності; д) джерела інформації; б) об'єкт і предмет дослідження; е) школи, теорії, ідеї;

Список літератури
1. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе ; пер. с англ. – 4-е изд. – М. : Дело Лтд, 1994. Введение. 2. Бродель Ф. Время мира. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV–XV

Формування первісного ладу у світі й на території сучасної України
  Первісна епоха була найбільш тривалою в історії людства. Якщо уявити історію людства у вигляді доби, то виявиться, що держави з містами, писемністю, складно організованим суспільств

Господарство країн Давнього Сходу
  Історія давньої цивілізації охоплює період із середини IV тисячоріччя до н. е. до падіння Західної Римської імперії в V ст. н. е. Приблизно із середини IV–II тисячоріччя частина люд

Економічна думка Давнього Сходу
  Економічна наука з'являється зі становленням ринкової економіки, але коріння її йдуть у давню давнину. Аналіз окремих сторін економічної діяльності існував ще в країнах Древнього Сх

Цитати та документи
С. П. Крашенінніков [7] Кресала їх були дощечки, на яких по краях накручені дірочки, кругленькі із сухого дерева палички, вертячи які, у ямочках вогонь діставали. Вони

Виберіть правильну відповідь
1. Вік економіки сучасного суспільства: а) 500 тис. років; б) 320 тис. років; в) 40–50 тис. років. 2. Первісній економіці властиві наступні характеристики: а) самий трива

Список літератури
1. Березин И. С. Краткая история экономической мысли : учебн. пособие. – М. : Изд. РДЛ. – 2000. – Гл. 1. 2. Економічна історія : навч. посібник / за ред. С. І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк.

Осьовий час» і його роль у формуванні Східної й Західної цивілізації
  У період становлення людського суспільства й ранніх цивілізацій панувало міфологічне мислення, де людина ще не виділяла себе із природного світу. Це час німецький філософ К. Ясперс

Східна цивілізація і її характеристика в осьовий час
  Серед цивілізацій, що виникли на планеті, величезне значення для розвитку економіки й культури Південно-Східної Азії мала індійська цивілізація. Найбільшого розквіту давньоіндійська

Західна цивілізація й господарський розвиток античних держав
  Античність – особливий період в історії й культурі Давньої Греції й Давнього Риму. Саме в цих країнах рабовласницький спосіб виробництва, що тривав там із середини I тисячоріччя до

Цитати та документи
Артхашастра[10] Хай цар висловлює свою прихільність тим, хто будує корисні для місцевості зрошувальні споруди, мости на дорогах і споруди, що прикрашають села і захищаю

Виберіть правильну відповідь
1. Нове в «осьовому часі»: а) людина усвідомлює буття в цілому, самого себе й свої межі; ставить перед собою вищі цілі; б) у цю епоху розроблені основні категорії, які ми використ

Список літератури
1. Березин И. С. Краткая история экономической мысли : учебн. пособие. – М. : Изд. РДЛ. – 2000. – Гл. 1. 2. Гусейнов Р. М. Экономическая история. История экономических учений : учебник / Р

Генезис та основні риси феодального господарства. Форми феодального землеволодіння
  Феодальна господарська система була характерна для тривалого періоду людської історії, що одержав назву Середньовіччя. У цю епоху склалася своєрідна система господарських відносин,

Середньовічне місто. Розвиток ремесла і торгівлі
  Середньовічне господарство за своєю суттю було аграрним і натуральним. Однак повністю обійтися без обміну воно не могло, і необхідність обміну ставала тим більш явною, чим більше ро

Формування феодальних відносин у Київській Русі
У VIII–IX ст. на землях, де жили східнослов’янські племена полян, деревлян, дреговичей та інші, проходив процес перетворення племінних утворень у територіальні – князівства з центрами у укріплених

Економічна думка епохи Середньовіччя
Формування і розвиток економічної думки раннього західноєвропейського середньовіччя визначалося створенням нових господарських відносин, виникненням нових політико-етнічних спільнот. Економічний св

Титул LIV
1. Якщо хто лишить життя графа, присуджується до уплати 6000 солідів. Кодекс законів Київської Русі – «Руська Правда» 18. Правда установлена руськои зем

Статут паризьких ткачів вовни
Кожен паризький ткач вовни може мати у своєму домі два широких станки і один вузький, а поза домом він не може мати жодного, якщо він не хоче мати його на тих же правах, на яких міг би мати його

Виберіть правильну відповідь
1. Укажіть поняття, внутрішньо не властиві феодалізму: а) раби; е) феодали; б) селяни; є) фабрика; в) наймані робітники; ж) натуральне господарство г) купці; з)

Список літератури
1. Березин И. С. Краткая история экономической мысли : учебн. пособие. – М. : Изд. РДЛ. – 2000. – Гл. 3 2. Історія економічних учень : підручник / Л. Я. Корнійчук, Татаренко Н.О., Поручник

Економічні передумови та наслідки великих географічних відкриттів
У кінці XV ст. у надрах феодальної економічної системи у країнах Західної Європи все активніше розвиваються ринкові зв’язки і відносини. Феодали масово переходять на грошову ренту, що примушує селя

Первісне нагромадження капіталу
Становлення та розвиток товарних відносин робило необхідним перехід від дрібного виробництва до крупного, що здатне було забезпечити масове виробництво товарів для ринку, який ставав регулярною фор

Еволюція аграрних відносин в Україні в козацько-гетьманський період
Після розпаду ранньої феодальної держави – Київської Русі, довгого періоду міжусобних війн, навал кочівників українські землі з кінця XIV ст. опинилися у складі Великого князівства Литовського, а п

Нагромадження капіталу
  З XVI ст. в економіці країн Західної Європи відбувається низка серйозних якісних зрушень, які свідчать про зміну типу економічної системи. Централізовано керована система феодальног

Цитати та документи
Тордесільянсський договір між королями Іспанії і Португалії про розділ світу (7 червня 1494 року) …Високі сторони, що домовляються, через вищеназваних представників дом

Виберіть правильну відповідь
1. Які з перелічених явищ відносяться до передумов, а які до наслідків Великих географічних відкриттів? а) «революція цін»; б) колоніальні захоплення; в) утворення Османс

Список літератури
1. Белоусов В. М. История экономических учений: учебное пособие / В. М. Белоусов, Т.В. Ершова. – Ростов н/Д: Феникс, 1999. – Розд. 1. – Тема 2; Хрестоматия. 2. Березин И.С. Краткая история

Цивілізації
  У результаті процесів, що мали місце у ході первісного нагромадження капіталу, були створені умови для суттєвих змін у сфері виробництва, як сільськогосподарського, так і промислово

Промисловий переворот, його наслідки і особливості у різних країнах
  Мануфактура з її ручною ремісничою технікою забезпечила перший етап переходу до масового виробництва, яке відповідало потребам ринку. Але досягнення нею границь своїх виробничих мож

Економічне вчення марксизму
  Перша половина XIX ст. у країнах Західної Європи ознаменувалася остаточним утвердженням ринкової економічної системи, яка після промислового перевороту розвивалася на власній матері

Цитати та докумети
К. Маркс [8] Машина, от которой исходит промышленная революция, заменяет рабочего, действующего одновременно только одним орудием, таким механизмом, который разом опери

Виберіть правильну відповідь
1. Промислова революція це: а) перехід від привласнювального господарства до відтворювального; б) ліквідація цехової системи організації виробництва; в) перехід від ручно

Список літератури
1. Бродель Фернан. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. Т. 3. Время мира. – М. : Прогресс, 1992. 2. Всемирная история экономической мысли. Т. 2. – М. : Мысль, 1988. 3

Західної Європи та США на прикінці XIX–початку ХХ ст
Після завершення промислового перевороту розвинуті країни світу вступають в період індустріалізації, яка відбувається на основі науково-технічної революції. У виробництво масово впроваджуються числ

Методологія маржиналізму та його основні школи. Американська та кембриджська школи маржиналізму
  Наприкінці XIX ст. на зміну класичній політичній економії остаточно прийшла маржинальна економічна концепція, яка з часом стала основою для неокласичної економічної теорії. Ця зміна

Інституціоналізму
Наприкінці XIX століття в економічній науці виникає новий – соціальний – напрямок, представники якого досліджували соціальні аспекти розвитку господарства. Виникнення соціального напрямку було обум

Інституціоналізм та його головні напрямки
На межі ХIХ–ХХ ст. у США виникла нова течія економічної думки - інституціоналізм. Він був реакцією вчених-економістів США на панування монополій у ринковій економіці з їх необмеженим свавіллям. Ця

Цитати та документи
М. І. Туган-Барановський [9] Товариства підприємців з 'явились як природний наслідок взаємної боротьби капіталістів. Шляхом цих товариств капіталізм намагається ввести

Виберіть правильну відповідь
1. Який період слід вважати початком другої технічної революції у країнах Західної Європи: а) 40 роки XIX ст.; г) 90 роки XIX ст.; б) 70 роки XIX ст.; д) початок XX ст. в

Список літератури
1. Австрийская школа в политической зкономии: К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер. – М. : Экономика, 1992. 2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. – М. : Дело ЛДТ, 1999. – Гл. 8 –

Вплив промислового перевороту та аграрних реформ на становлення ринкового господарства в Україні
  Промисловий переворот в Україні почався у 30–40 роках і завершився у 70–80 роках XIX ст. Запізнілий початок промислового перевороту в Україні обумовлено в основному залишками феодал

Розвиток ідей класичної політекономії, соціалізму та маржиналізму в Україні
  Економічна думка України була нерозривно пов'язана з економічною думкою Росії. Більш того, багатьох економістів важко вважати виключно українськими або російськими, надто складні та

Цитати та документи
М. Туган-Барановський [10] Із трьох основних класів капіталістичного господарства тільки один клас найманих робітників (пролетаріат) працею добуває свої доходи, а доход

Виберіть правильну відповідь
1. На який із ключових факторів розвитку капіталізму ліквідація кріпацтва в Україні вплинула найбільше? а) технічна революція; б) концентрація капіталу; в) ріст масштабів

Список літератури
1. Белоусов В. М. История экономических учений: учебное пособие. / В. М. Белоусов, Т. В. Ершова. – Ростов н/Д. : Феникс, 1999. – Гл. 6. 2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе; пер

Економічні наслідки Першої світової війни
  Перша світова війна була глобальним воєнним конфліктом, який відбувався перш за все в Європі та тривав з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918 року. У неї було втягнуто 38 держав з нас

План Ч. Дауеса
  Структурні зміни, пов’язані з мілітаризацією економіки у провідних країнах світу, призвели до вкрай нерівномірного галузевого розвитку, що стало причиною нетривалої інтенсивної екон

Світова економічна криза 1929–1933 рр
  До кінця 20-х років економічна система провідних капіталістичних країн досягла високого рівня складності. Механізми ринкової саморегуляції (так звана «невидима рука») перестали прац

Економічна теорія конкуренції Е. Чемберліна, Дж. Робінсон
  Активний процес монополізації світового виробництва, зумовили розвиток теорії монополістичної і недосконалої конкуренції. Засновником теорії монополістичної конкуре

Економічне вчення Дж. М. Кейнса
  У 1936 році англійський економіст Дж. М. Кейнс опублікував роботу «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», де обґрунтував неможливість само

Виберіть правильну відповідь
1. Версальський мирний договір прийнято у: а) 1918 р.; б) 1919 р.; в) 1922 р.; г) 1924 р. 2. План Ч. Дауеса передбачав: а) посилення репараційного тиску; б) нада

Список літератури
1. Бартенев С. А. Экономическая история: учебник. – М. : Экономистъ, 2004. – Гл. 5. 2. Березин И. С. Краткая история экономического развития : учебн. пособ. – М. : Русская деловая лит-ра,

Світова система господарства у другій половині ХХ ст
  Після другої світової війни в розвитку індустріальної цивілізації відбулися зміни, пов’язані зі збільшенням території і населення так званої світової соціалістичної системи, розпадо

У 50–70 роках ХХ ст
  У повоєнні роки стартові умови для стабілізації та розвитку національних господарств були різними. Сама друга світова війні завдала народам багатьох країн великих людських жертв та

Особливості економічних систем і форм господарювання провідних країн. Моделі національної економіки у світовій економічній системі
  Практично у всіх країнах Заходу після другої світової війни була сформована змішана економічна система з різними балансами щодо втручання держави й ринку. Проте, в кожній країні мет

Напрями розвитку світової економічної думки у 50–70 роках ХХ ст.: неокейнсіанство, неокласика, неолібералізм, інституціоналізм
  Післявоєнний швидкий та якісно новий прогрес народного господарства країн знаходив своє відображення в розвитку економічної науки, який не міг не відбити конфліктний, суперечливий і

Цитати та документи
Римский договор о создании ЕЭС от 25 марта 1957 г. (выдержка) Статья 2. Сообщество имеет задачей осуществлять путем создания общего рынка и постепе

Виберіть правильну відповідь
1. У якій з капіталістичних країн у 50–70-х рр. ХХ ст. частка державного сектору була найбільшою: а) Англія; б) Франція; в) ФРН; г) США. 2. Основною причиною другої світової війни

Список літератури
1. Эрхард Л. Благосостояние для всех. – М.: Начала-Пресс, 1991, гл. 6. 2. Ярцева Н.В. Современные концепции экономической мысли. Учебное пособие // http://irbis.asu.ru/mmc/econ/u_sovrcon/6

Останньої третини ХХ–початку ХХІ ст
  В останній третині ХХ століття відбулося посилення процесів інтернаціоналізації, інтеграції та глобалізації. Інтернаціоналізація – об’єктивний процес, засн

Посткейнсіанства та нового кейнсіанства
  Під час кризи 73–75 рр. ХХ ст. відбувалося поєднання скорочення обсягів виробництва, збільшення рівня безробіття та зростання темпів інфляції, тобто спостерігалася стагфляція – явищ

Третини ХХ – початку ХІ ст. на розвиток економіки провідних країн світу
  70-ті рр. ХХ ст. ознаменувалися суттєвими змінами в усіх сферах суспільного життя: крім економічної кризи 73–75-х рр., що потрясла майже весь світ, розпочався другий етап третьої на

Сучасні неокласичні економічні концепції. Монетаризм
  Кризові явища 1970 років, коли державне регулювання економіки, спрямоване на управління попитом, вже не відповідало наявним реаліям нового етапу науково-технічної революції й сучасн

Еволюція інституціоналізму у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст
  Інституціоналізм виник в США ще наприкінці ХІХ ст. як відповідь на суттєві зміни в економічній системі і пройшов у своєму розвитку кілька етапів. Сформувавшись в окрему течію у 30-т

Неоінституціоналізм та його основні напрямки
  Як особлива економічна теорія неоінституціоналізм набув визнання у 80−90-х рр. XX ст. Основними представниками його є Нобелівські лауреати 1991 р. Рональд Коу

Виберіть правильну відповідь
1. Питання впливу розподілу доходів на процеси суспільного відтворення досліджувалось представниками: а) англійського посткейнсіанства; б) американського посткейнсіанства;

Список літератури
1. John Black. A Dictionary of Economics. Oxford, New York. – Oxford University Press, 2002. – 523р 2. Stiglitz J., Greenwald B. Towards a New Paradigm in Monetary Economics.– Cambridge: C

Становлення радянської моделі господарювання та її відображення в економічній науці
  На початку ХХ ст. економіка України, яка входила у склад Російської імперії, відчувала усі ті проблеми, що були характерні для економіки всієї країни. Країна залишалася аграрною, де

Становлення адміністративно-командної системи і її відображення в українській економічній думці
  У кінці 20-х років в економічній політиці Радянської держави був взятий курс на прискорене завершення індустріалізації, яка була зупинена першою світовою війною і революцією. Вибран

Україна в умовах кризи радянської тоталітарної системи господарювання та спроби її реформування
  У другій половині 40-х років головним завданням економічного розвитку економіки України, як і всієї країни, було відновлення зруйнованого війною господарства. На це були спрямовані

Цитати та документи
В. І. Ленин. [5] Наша задача теперь – провести именно демократический централизм в области хазяйства, а ….централизм, понятый в действительно демократическом смысле, п

Виберіть правильну відповідь
1. План побудови економіки соціалістичного суспільства включав: а) створення монополістичних об’єднань типу трестів, концернів; б) становлення трудової приватної власності селян н

Список літератури
1. Валовой Л. Экономика: взгляды разных лет. Становление. Становление, развитие и перестройка хозяйственного механизма. – М. : Наука, 1989. 2. Економічна історія: Навч.посібн. / За ред. С.

Стан економіки України на момент проголошення незалежності
  Наприкінці 80-х років економіка України уявляла собою частину народногосподарського комплексу СРСР. Командно-адміністративна система передбачала повну підпорядкованість економіки Ук

Радикальні економічні перетворення другої половини 90-х років
  Реальні економічні перетворення почалися після проголошення керівництвом української держави курсу на створення державно-регульованої соціально-спрямованої ринкової економіки. Для п

Теоретичні дослідження українськими вченими проблем ринкового реформування економіки України
  Розглянута вище запропонована постсоціалістичним країнам у 90-ті роки концепція трансформації економіки, авторами якої були західні вчені, розкривала завдання реформ, методи та скла

Цитати та документи
І. Лукінов [6] Реформувати будь-яку систему можна по-різному, обираючи для цього як створювальні, так і руйнівні або змішані моделі. В інтересах людини та суспільства в

Виберіть правильну відповідь
1. Становлення ринкової економіки, з точки зору монетаристів, проходить через фази: а) фінансової стабілізації; б) становлення ринкових інститутів; в) структурного корект

Список літератури
1. Гальчинський А. Інноваційна стратегія українських реформ / А. Гальчинський, В. Геєць, А. Кінах, В. Семіноженко. – К.: Знання України, 2002. – 336 с. 2. Геєць В. Деякі порівняльні ознаки

Додаток Б
  БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВЧЕНИХ А Аквінський, Фома (1225–1274) – один із найблискучіших вчених середньові

Тематика рефератів
1.Предмет і метод історії економіки та економічної думки Історія економії та економічної думки як наука. Предмет дисципліни як історія становлення й розвитку суспільного виробництва

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги