рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Становлення адміністративно-командної системи і її відображення в українській економічній думці

Становлення адміністративно-командної системи і її відображення в українській економічній думці - раздел История, Історія економіки та економічної думки   У Кінці 20-Х Років В Економічній Політиці Радянської Держави ...

 

У кінці 20-х років в економічній політиці Радянської держави був взятий курс на прискорене завершення індустріалізації, яка була зупинена першою світовою війною і революцією. Вибраний курс наштовхнувся на принципи ринкової економічної системи, що призвело до згортання непу.

Необхідність прискореної індустріалізації породжувалася, з одного боку, складною міжнародною ситуацією: ізоляцією радянської держави і загрозою нової інтервенції, а з другого боку, очікуванням світової революції, в якій перша соціалістична держава повинна була зіграти авангардну роль і тому повинна була мати відповідні можливості. У зв’язку з цим поставала, по-перше, проблема пошуку джерел коштів для індустріалізації, а по-друге, їх централізованого використання саме на ці цілі.

Щоб одержати кошти за рахунок внутрішніх нагромаджень, треба було починати індустріалізацію з легкої промисловості, де оборотність коштів більш швидка, а потім накопичені кошти спрямовувалися у важку промисловість. Така модель, що використовувалася західними країнами, вимагала достатньо довгих термінів, що не відповідало завданням прискореного завершення індустріалізації. Не приходилося розраховувати і на іноземні позики і інвестиції, бо Радянську державу більшість країн світу не визнавали.

У таких умовах єдиним джерелом коштів могло стати їх перерозподіл з сільського господарства як основної галузі економіки. З цією метою були знижені ціни на сільськогосподарську продукцію при тому, що ціни на промислову продукцію були значно вищими («ножиці цін»). Дешеве зерно йшло на експорт, виторг від якого спрямовувався на закупівлю обладнання для заводів, які будувалися у гірничодобувної, металургійній, машинобудівній галузях.

Селяни за зниженими цінами продавати хліб відмовлялися, внаслідок чого у 1927/1928 рр. виникла криза хлібозаготовлення. Влада використала це для того, щоб звернутися до адміністративно-командних методів управління економікою. Зібрані кошти централізовано направлялися на вирішення завдань індустріалізації. Основним методом централізованого господарювання стало загальнодержавне планування.

Перший п’ятирічний план (1928/29–1932/33) був складений у двох варіантах: відправному і оптимальному. Він був ретельно пророблений і достатньо обґрунтований. Завдання полягало в тому, щоб при виконанні влучити у «вилку» між двома варіантами. В промисловості було заплановано побудувати 1500 нових підприємств, більшість яких була побудована. Серед них Штерівська і Зуєвська електростанції, а також Дніпрогес – найбільша у Європі того часу електростанція. В Донбасі введено у дію 53 нових шахти. Споруджені гіганти металургії «Азовсталь», Запоріжсталь», «Криворіжсталь». У 1931 році запрацював Харківський тракторний завод, побудований від закладання першого каменя до випуску першого трактора за 15 місяців. Були реконструйовані машинобудівні заводи в Луганську, Харкові, Києві, побудовано Краматорський машинобудівний завод. Нові сучасні підприємства виникли і в легкій та харчовій промисловості.

Однак у ході виконання планові завдання були скореговані у бік різкого збільшення. Таке необґрунтоване збільшення призвело до того, що економіка надірвалася і не було виконано навіть мінімальних завдань. Так, в кінці п’ятирічки було заплановано виплавити чавуну за відправним варіантом 7 млн т, а за оптимальним – 10 млн т. Скорегований план ставив завдання виплавити 17 млн т. Реально було виплавлено 6,2 млн т. Подібна ж картина була і за іншими важливими показниками. В цілому по промисловості картина відображена в табл. 12.1.

 

Таблиця 12.1 – Темпи зросту промислової продукції у першій п’ятирічці (%)

  Роки п’ятирічки
  1-й 2-й 3-й 4-й 5-й
Відправний варіант 21,4 18,8 17,5 18,1 17,4
Оптимальний варіант 21,4 21,5 22,1 23,8 25,2
Річні плани 21,4 32,0 45,0 36,0 16,5
Фактичне виконання 20,0 22,0 20,0 14,7 5,5

 

Тим не менш, 1 січні 1933 року було проголошено, що перша п’ятирічка виконана за 4 роки і 3 місяці.

Ті ж самі тенденції були характерними і для Другої п’ятирічки (1933–1937), і для передвоєнних років Третьої п’ятирічки (1938–червень 1941).

У плани було включено низку нереальних і необґрунтованих завдань, які не були виконані. Знижувалася ефективність. Ентузіазм перших років (ударництво, стаханівський рух) змінився апатією робітників, які не одержували віддачі від своєї праці. Погіршилося матеріальне становище населення. З другого кварталу 1928 року була введена карткова система розподілу продуктів.

Провали економічної політики намагалися звалити на «ворогів народу» і шкідників. Було організовано кілька показових судових процесів («Промпартія» та ін.), почалися масові репресії, однією з цілей яких було одержати масу дешевої робочої сили для «великобудів».

Криза хлібозаготовлень створила суттєві труднощі на шляху індустріалізації. Ситуація погіршувалася тим, що масовий експорт зерна на світовий ринок співпав з «великою депресією» 1929–1933 рр., коли мало місце надвиробництво сільськогосподарської продукції. Доводилося продавати зерно за демпінговими цінами. Щоб одержати таке дешеве зерно треба було взяти його у селян, але вони за бросовими цінами не бажали його продавати. Необхідно було позбавити селян почуття власника і забирати продукцію не у кожного селянина окремо, а у колективу. У зв’язку з цим був взятий курс на колективізацію селянства.

Процес «соціалістичних перетворень на селі» передбачався і раніше. Про це В. І. Ленін писав у статті «Про кооперацію» у 1923 році. Але його здійснення передбачало поступовість, добровільність, різноманітність форм.

Ще у березні 1927 року у постанові ЦВК і РНК СРСР відзначалося, що найбільш масовою формою колективізації є найпростіші виробничі об’єднання (товариства сумісної обробки землі, машинні товариства), а Перший п’ятирічний план передбачав до кінця п’ятирічки (1933 р.) об’єднати у колективні господарства 18–20 % селянських господарств.

У квітні 1927 року Й. Сталін – Генеральний секретар ЦК ВКП(б) – відзначив, що індивідуальні селянські господарства у справі постачання промисловості продовольством та сировиною відіграють і відіграватимуть у найближчому майбутньому переважну роль. Але вже у січні 1928 року під час поїздки до Сибіру він ставить перед партійним активом питання про розгортання створення колгоспів і радгоспів не в перспективі, а негайно і критикує місцевих партійних робітників за небажання приймати репресивні міри. Головна причина такої позиції – кризи хлібозаготівель 1927 року.

У виступі на червневому Пленумі ЦК 1928 року Сталін різко виступив проти тих, хто пропонував «відновлювальні» ціни на сільськогосподарську продукцію, тобто ціни, які хоча б відшкодовували витрати. Він визнавав, що селяни обкладаються даниною, але вона необхідна в інтересах індустріалізації. Виступи Сталіна у Сибіру і на червневому Пленумі ЦК були опубліковані тільки у 1949 році у зібранні творів. Тоді ж у відкритій печаті Сталін критикував «рецидиви продрозверстки», «незаконні обшуки», закритті базарів, виступає за «деяке підвищення ціни на хліб». Таким чином, у відкритій печаті проголошувалося те, що відкидалося у закритих виступах.

В резолюції XVI партійної конференції (квітень 1929 року) говорилося, що в найближчі роки основний приріст сільськогосподарської продукції даватимуть індивідуальні селянські господарства, що вони не вичерпали своїх можливостей , і що партія повинна сприяти подоланню їхньої технічної і культурної відсталості та розширенню їх посівних площ.

Але у виступі на конференції аграрників-марксистів (грудень 1929 р.) Сталін заявив, що «дрібноселянське господарство не тільки не здійснює у своїй масі розширеного відтворення, але рідко має можливість здійснити просте. Чи можна двигати прискореними темпами нашу індустрію? Ні не можливо». Насправді у 1928 році продукція сільського господарства у порівнянні з 1922 роком збільшилася вдвічі (за наступні 12 років, до червня 1941 р. вона зросла всього на 10 %). У тому ж виступі було поставлено завдання «ліквідації куркульства як класу». Чітких критеріїв віднесення до куркульства не існувало. Після революції і громадянської війни різко збільшився прошарок середнього селянства, яке хазяйнувало на своїй землі. Заходи щодо розкуркулювання фактично були спрямовані проти них. Спочатку були різко підвищені податки, а потім перейшли до адміністративних заходів.

Куркульські господарства поділялися на три категорії:

а) «контрреволюційний актив» – підлягав арешту і ув’язненню у табори;

б) найбільш багата частина сільського населення («підкуркульники») – підлягали виселенню з сім’ями у віддалені райони;

в) просто заможні селяни – підлягали переселенню за межі колективних господарств у межах району.

Кількість тих, що підлягали розкуркулюванню орієнтовно мала досягати 5 % селянських господарств. Фактично вона досягала 15–20 %.

Цікава картина склалася щодо темпів колективізації. 1927 р. – 0,8 % колективних господарств; 1929 р. – 6,9 %; 1930 р.: січень – 21,5 %, березень – 55 %, серпень – 22,6 %; 1931 р. – 52,7 %; 1932 р. – 61,5 %; 1937 р. – 93 %. Як пояснити різке падіння темпів у середині 1930 р.?

Колективізація викликала різке незадоволення селянства. Тактичним маневром стали опубліковані у газеті «Правда» у березні–квітні 1930 року статті Сталіна «Запаморочення від успіхів» та «Відповідь товаришам колгоспникам». Відзначивши успіхи колективізації, Сталін визнавав «перегини» , зваливши всю провину на місцевих робітників. Після цього, з березня по серпень відсоток колективних господарств впав більш ніж вдвічі: з колгоспів вийшло кілька мільйонів дворів. Відтік був би ще більшим, якщо б при вступі у колгосп багато хто з селян не порізав худобу, і якщо б при виході повертали ту землю, якою вони володіли до колективізації.

Прийшлося повертати «на круги своя». Вже у вересні 1930 р. у обкоми і крайкоми партії було направлено листа ЦК «Про темпи подальшої колективізації і про заходи щодо укріплення колгоспів», де ставилося завдання завершити колективізацію у 1932–1933 роках. При цьому єдиною формою колективних господарств ставала сільськогосподарська артіль (колгосп). У 1932 році їх частка становила 96 % колективних господарств.

Наслідки колективізації були разючими. З 1928 по 1934 рр. поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 45 %, свиней – вдвічі, коней – вдвічі. На відновлення поголів’я 1928 року знадобилося: по великій рогатій худобі – 31 рік (у 1959 р.), по свиням – 26 років (у 1953 р.), по вівцям – 29 років (у 1957 р.). Навіть у роки війни скорочення поголів’я було меншим.

В цілому рівень сільськогосподарського виробництва впав на чверть. У 1933 році в ряді районів, що виробляли зернові – Україна, Північний Кавказ, Кубань, Південний Урал – почався голод, який призвів до численних жертв.

Щоб запобігти масовій втечі у міста, у 1932 році була впроваджена паспортна система, причому сільські мешканці паспортів не одержали. На під’їзних шляхах до міст виставлялися загороджувальні загони.

Практично весь врожай, що вилучався, більшою частиною йшов на експорт (див.табл.12.2).

 

Таблиця 12.2 – Динаміка валового збору експорту зерна

  1930 р. 1931 р.
Валовий збір 835 млн ц 685 млн ц
Експорт 484 млн ц 518 млн ц

 

Як результат реалізованої економічної політики, склалася адміністративно-командна система управління господарством, яка була закріплена постановою від 5 грудня 1929 року. Було ліквідовано госпрозрахункові трести і замінено державними підприємствами. Главки і раднаргоспи ліквідовані і замість них були створені наркомати, якими забезпечувалася жорстка управлінська вертикаль. Госпрозрахунок перестав розповсюджуватися на окремі підприємства, а також на відносини з збутовими організаціями. Збут і постачання були зосереджені у руках розподіляючої структури – «Держснаб». Припинили бути госпрозрахунковими відносини між керівництвом підприємства і колективом. До 1928 року фонд заробітної плати не планувався, а встановлювався у вигляді договору між дирекцією і колективом. Тепер централізовано планувалися фонд заробітної плати і штат робітників. Весь прибуток підприємств вилучався у бюджет, відкіля виділялися капітальні вкладення, обігові кошти, кошти на потреби підприємства. Були жорстко зафіксовані ціни, які формувалися за витратним принципом: собівартість плюс норма рентабельності, яка встановлювалася плануючими органами. Така система була малоефективною і могла підтримуватися лише посиленням позаекономічного примусу і репресій.

Разом з цим становлення такої системи потребувало також її ідеологічного обґрунтування і виправдання. У зв’язку з цим починає формуватися система поглядів, що одержала назву «політична економія соціалізму». Спочатку, у запалі боротьби з буржуазною ідеологією, яка велася за принципом протиставлення всього соціалістичного всьому капіталістичному, набула поширення так звана «обмежувальна версія» визначення предмету політичної економії. Вважалося, що об'єктом вивчення даної науки можуть бути тільки стихійно виникаючі відносини, де глибинна сутність і форми її прояву не збігаються. Соціалістичні ж виробничі відносини, будучи свідомими колективними діями, є ясними і прозорими, а тому не вимагають глибокого наукового аналізу, покликаного знайти закономірності за зовнішніми проявами, що їх псують. Тому заміна стихійної товарно-капіталістичної економіки планомірно організованим виробництвом буде означати «кінець політичної економії». Її замінять описові і нормативні дисципліни, задача яких – роз'ясняти і прокоментувати рішення урядових та господарських органів. Подібні ідеї розвивалися, зокрема, у роботі одного з відомих теоретиків партії більшовиків Миколи Івановича Бухаріна (1888–1938) «Економіка перехідного періоду» (1920), де стверджувалося, що економічна теорія – це наука про неорганізоване товарне господарство. Така точка зору залишалася загальноприйнятою до початку 30-х рр., коли із закінченням перехідного періоду сформована адміністративно-командна система стала відчувати гострішу потребу в теоретичному виправданні свого існування. Цю задачу повинна була виконати наука, покликана розкривати закономірності будівництва і функціонування нового суспільного ладу. Право на існування такої науки було визнане, вона отримала назву «політична економія соціалізму» і стала самостійним розділом вузівського курсу політекономії.

Однак у трактуванні предмету цієї науки ще відчувався вплив «обмежувальної версії»: економічним законам соціалізму, на противагу капіталістичним закономірностям, було відмовлено в об'єктивності, що ототожнювалася зі стихійністю. Вважалося, що закони соціалістичної економіки є продуктом свідомої діяльності суспільства, вони створюються і змінюються соціалістичною державою.

Тим часом необхідність ідеологічного виправдання методів «соціалістичного будівництва» і сформованої на основі цього будівництва економічної системи робила зручнішою версію про об'єктивну обумовленість всього, що відбувається. У зв'язку з цим серцевиною методологічної бази теорії соціалізму стає ідея закономірності, що розуміється як підпорядкованість дії сукупності ієрархічно взаємозалежних законів, які регулюють різні сфери суспільного, у тому числі економічного життя. Така точка зору поступово викреслювалася у ході економічних дискусій, організованих у зв'язку з підготовкою підручника «Політична економія».

За підсумками дискусії 1951 року були висловлені зауваження Першим секретарем ЦК ВКП(б) Йосипом Віссаріоновичем Сталіним(1879–1953), які потім були видані окремою брошурою під назвою «Економічні проблеми соціалізму в СРСР» (1952 р.). Висловлені в ній положення стали офіційно визнаним трактуванням економічної теорії соціалізму, закріпленим у надрукованому в 1954 році підручнику політичної економії.

Предметом політичної економії соціалізму визнавалася система виробничих відносин першої фази комуністичного способу виробництва, підпорядкована дії сукупності економічних законів. Останні поділялися на загальні для всіх формацій та специфічні, які діють в межах певної суспільно-економічної формації.

Економічні закони соціалізму мають об'єктивний характер, але специфіка їх дії в тому, що люди можуть свідомо підпорядковувати свою діяльність їх вимогам. Крім того, деякі загальні закони за соціалізму обмежують сферу свого впливу (наприклад, закони товарного виробництва).

Виділялося поняття «основного економічного закону» формації, який визначав мету виробництва і засоби її досягнення. При соціалізмі таким вважалося «забезпечення задоволення постійно зростаючих матеріальних і культурних потреб всього суспільства шляхом безупинного зростання й удосконалювання соціалістичного виробництва на базі вищої техніки».

Особлива роль приділялася відносинам власності на засоби виробництва, які розглядалися як економічна основа соціалізму, що визначає природу всієї системи виробничих відносин. Соціалістична власність існувала в двох формах: загальнонародній (державній) і кооперативно-колгоспній, котрі в перспективі повинні були злитися в одну комуністичну форму власності.

Не обійшли увагою і розподільчі відносини, яким був присвячений особливий закон – закон розподілу за працею. Він ґрунтувався на марксистському твердженні про необхідність на першій фазі комуністичної формації зіставити ступінь праці і ступінь споживання. Така необхідність диктувалася, по-перше, недостатнім рівнем розвитку продуктивних сил, які не дозволяли здійснити розподіл за потребами; по-друге, соціальною неоднорідністю праці, тобто тим, що суспільство не однаковою мірою має потребу в праці кваліфікованій і некваліфікованій, розумовій і фізичній та змушено оцінювати ступінь своєї потреби, по-різному винагороджуючи різні види праці. Основною формою винагороди є заробітна плата, яка, хоча і виплачується в грошовій формі, не виступає еквівалентом вартості робочої сили, а становить ту частину фонду особистого споживання, яку суспільство має можливість і вважає за необхідне надати працівнику з урахуванням його внеску в сукупні трудові витрати. Інша частина – це суспільні фонди споживання.

Найважливішою специфічною особливістю соціалістичної системи господарства вважається планомірний характер її функціонування. Такий тип організації виробництва і розподілу ґрунтувався на факті передачі засобів виробництва у власність всього суспільства. Володіючи і розпоряджаючись всіма наявними ресурсами, суспільство отримувало можливість свідомо регулювати свої економічні дії, що і реалізувалося у практиці складання загальнодержавних планів. Директивний характер цих планів давав підставу оголошувати їх основним засобом перетворення суспільних відносин згідно з поставленими цілями. Такий телеологічний підхід (від грецьк. telos – ціль) до планування був досить розповсюдженим серед радянських економістів 20–30-х рр. Його взяли за основу складання перших п'ятирічних планів, що призвело до волюнтаристичного і необґрунтованого завищення планових завдань, виникнення серйозних диспропорцій між найважливішими народногосподарськими агрегатами – споживанням, нагромадженням, експортом – і в остаточному підсумку робило ці плани нездійсненними.

Сталін, який у 30-х рр. був ініціатором форсованого виконання планів, перекачування коштів з одних народногосподарських галузей в інші, незважаючи на порушення рівноваги й оптимальності, у «Економічних проблемах...» вирішив взяти в союзники об'єктивну закономірність. Існує, – пише він, – об'єктивний економічний закон планомірного пропорційного розвитку народного господарства, що виникає як противага закону конкуренції та анархії виробництва за капіталізму. Його не слід плутати з практикою планування як суб'єктивною діяльністю із складання планів. Таке трактування давало можливість, з одного боку, виправдовувати існування централізовано-керованої економіки, посилаючись на об'єктивну необхідність такого господарювання за соціалізму, з іншого боку – списувати всі промахи і невдачі на невміння застосовувати закон із повним знанням справи і діяти відповідно його вимогам.

Закон планомірного пропорційного розвитку був включений до складу обов'язкових закономірностей, які характеризують соціалістичну економіку, і став предметом подальших теоретичних обговорень. В ході обговорень велися суто схоластичні суперечки про співвідношення планомірності та пропорційності, про планомірність як «елементарну клітинку» соціалістичного господарського організму і т. п. З іншого боку, обговорювалися питання техніки планування та її вдосконалення: вибір оптимальних показників, поєднання поточних і перспективних планів, розробка цільових програм розвитку окремих напрямків. Було зроблено спробу розробки системи оптимального функціонування економіки («оптимальний план») з використанням деяких постулатів, запозичених з маржиналістської концепції: максимізація корисності, обмеженість ресурсів. У 1975 році лауреатом Нобелівської премії за роботи в цьому напрямку став Леонід Віталійович Канторович (1912–1976) –єдиний з радянських вчених-економістів.

Однією з найбільш гострих проблем політичної економії соціалізму, яка формувалася, стало питання про місце і роль товарно-грошових відносин в економічній системі соціалістичного суспільства.

У класичній марксистській традиції соціалістичний лад вважався несумісним з товарним виробництвом. Найбільше чітко ця думка була висловлена Енгельсом у «Анти-Дюрінгу». «Оскільки суспільство візьме у володіння засоби виробництва, то буде усунуто товарне виробництво, а разом з ним і панування продуктів над виробниками». Щоправда, і Маркс, і Ленін припускали можливість використання товарно-грошової форми економічного зв'язку в перехідний період для забезпечення цілісності багатоукладної економіки. Однак в умовах перемоги соціалізму передбачався перехід спочатку на прямий продуктообмін, а потім і повна відмова від товарних форм зв'язку. Економічна політика, яка проводилася в роки «воєнного комунізму», формувалася певною мірою під впливом подібних уявлень. Тезу про відмирання товарних відносин і ліквідацію грошей було включено у Програму партії, прийняту на VIII з'їзді РКП(б). Зусилля економістів були спрямовані на вирішення питань організації безгрошового господарства і пошуки нової форми організації господарського обліку, який би виключав вартісну оцінку. Спеціальна комісія на чолі зі старим членом партії більшовиків, згодом академіком Струмиліним С.Г. (1877–1974) розробляла методику обліку в одиницях трудових витрат (тредах).

Практика, однак, показала, що налагодити більш-менш нормальний господарський процес без використання товарної форми зв'язку неможливо. Визнанням цього факту став перехід до НЕПу.

Використання товарно-грошових форм економічного зв'язку – відновлення торгівлі, перехід промислових підприємств на комерційний розрахунок, вдало проведена грошова реформа – дозволили досить швидко подолати катастрофічні наслідки війн та революцій і вийти за основними економічними показниками на рівень довоєнного 1913 року. Це свідчило про великі потенційні можливості подібної форми господарювання.

Однак у теорії, як і раніше, заперечувалася необхідність товарно-грошових відносин за соціалізму, а НЕП розглядався як обхідний маневр у період будівництва соціалізму в дрібноселянській країні в умовах розрухи і відсталості. Такі ідеї отримали нове життя, коли з кінця 20-х рр. розпочалася форсована індустріалізація, масова колективізація у сільському господарстві, згортання НЕПу. Однак цілком відмовитися від використання товарно-грошових форм вже не вдалося, хоча і використовувалися заходи для їх істотного обмеження.

У сфері теорії така ситуація призвела до зсуву акцентів у дослідженні проблеми: від тверджень про чужорідність товарного виробництва природі соціалізму переходили до з'ясування причин його збереження. Однією з перших версій стала так звана «обліково-розподільча» концепція, згідно з якою різноякісність праці і необхідність визначити міру кожного в розподілі відповідно до його трудового внеску породжує необхідність зводити різні види праці до одного показника, яким може бути тільки вартість, що відбиває суспільно необхідні витрати праці. Звертається до цієї проблеми і Й. Сталін у «Економічних проблемах соціалізму в СРСР». Він пише, що товарне виробництво і закон вартості зберігаються на деякий період і за соціалізму, обслуговуючи потреби цього суспільства. Причини такого становища вбачаються в недостатньому рівні розвитку продуктивних сил, що не дозволяє однаковою мірою усуспільнити всі засоби виробництва. У промисловості вони знаходяться у власності держави, яка виступає представником усього суспільства. У сільському господарстві основна форма власності – кооперативна. Тому взаємини між двома секторами не можуть будуватися інакше як на основі відшкодування витрат, тобто за принципом товарного обміну.

Сталін, звичайно, знає, що кооперативною власність колгоспів можна назвати суто номінально. Основні засоби виробництва – земля, машинно-тракторний парк – офіційно належать державі. Що ж стосується продукції, то і нею колгоспи по суті не могли розпоряджатися, оскільки основну її частину змушені були здавати державі за так званими заготівельними цінами, які жодного відношення до відшкодування витрат не мали. Однак він робить вигляд, що колгоспи дійсно є кооперативними організаціями і розпоряджаються своєю продукцією як власністю. Вони, пише Сталін, «…не хочуть відчужувати свої продукти інакше, як у вигляді товарів, в обмін на які вони хочуть отримати потрібні їм товари» (Цікаво, хто їх запитував, чого вони хочуть і чого не хочуть?!). Звідси випливав висновок про необхідність товарного обміну і супутнього йому грошового господарства доти, поки не виникне єдина загальнонародна форма власності.

Але товарне виробництво за соціалізму – це особливий тип товарного виробництва. Ця особливість полягає в тому, що сфера його дії обмежена предметами особистого споживання, оскільки під час їх обміну відбувається зміна власника. Засоби виробництва, а також робоча сила не є товарами, а облік собівартості продукції, калькуляція доходів і витрат підприємств, визначення їхньої рентабельності – «це всього лише формальна сторона справи». Таке трактування було пануючим аж до кінця 50-х рр., коли в ході відновлених дискусій, незважаючи на відсутність єдиної точки зору щодо причин існування товарного виробництва за соціалізму, сфера його дії була поширена і на засоби виробництва, а специфіка його вбачалася не стільки в обмеженості сфери поширення товарних відносин, скільки в зміні їх соціального змісту.

Надалі дискусії перемістилися в площину вирішення проблеми співвідношення планомірності та товарності. Підґрунтям суперечок була загострена проблема пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва, яка виходила на перший план внаслідок вичерпання джерел екстенсивного зростання. «Товарники» вбачали вихід у більш активному залученні до управління економікою ринкових важелів з метою стимулювати віддачу від залучених факторів виробництва. «Антитоварники» інтуїтивно відчували в цьому небезпеку для командно-адміністративної системи і завзято доводили несумісність соціалізму та товарного виробництва, у кращому випадку відводячи останньому роль підлеглого елемента, який поступово витісняється планомірністю.

Теоретичні суперечки товарників і антитоварників мали високоабстрактний і відсторонений характер і багато в чому нагадували описані Джонатаном Свіфтом у «Подорожах Гуллівера» баталії «гостроконечників» і «тупоконечників», які безкомпромісно з'ясовували питання про те, з якого кінця, гострого чи тупого, розбивати варене яйце. Але за цими абстракціями стояла реальна проблема: система «державного соціалізму» підходила до межі своїх виробничих можливостей і вимагала або заміни, або серйозного реформування.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Історія економіки та економічної думки

Національний технічний університет.. Харківський політехнічний інститут..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Становлення адміністративно-командної системи і її відображення в українській економічній думці

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Протокол № 3 від 28.12.2009 р
  Харків НТУ «ХПІ» 2010 УДК 930.33 + 330.8(075.8) ББК 65г. І–89   Рецензенти:   Є. М. Воробйов, доктор ек

Взаємозв’язок історії економіки та економічної думки
  Економічна думка розвивається на базі досягнутого рівня продуктивних сил. Прийнято вважати, що економічна реальність практично в однобічному порядку впливає на економічну науку. На

Періодизація історії господарського розвитку суспільства та історії економічної думки
  Періодизація – встановлення певних хронологічних послідовних етапів в економічному розвитку суспільства; форма систематизації історичного знання. Вона не зводиться до простого, волю

Цитати та документи
  Т. В. Копнін[8] Науки виникають не шляхом декларацій, а в результаті відкриття фундаментальних закономірностей, на основі яких створюється метод для вив

Виберіть правильну відповідь
1. Перелічіть елементи, складові логічної структури історико-економічної науки: а) закономірності; д) джерела інформації; б) об'єкт і предмет дослідження; е) школи, теорії, ідеї;

Список літератури
1. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе ; пер. с англ. – 4-е изд. – М. : Дело Лтд, 1994. Введение. 2. Бродель Ф. Время мира. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV–XV

Формування первісного ладу у світі й на території сучасної України
  Первісна епоха була найбільш тривалою в історії людства. Якщо уявити історію людства у вигляді доби, то виявиться, що держави з містами, писемністю, складно організованим суспільств

Господарство країн Давнього Сходу
  Історія давньої цивілізації охоплює період із середини IV тисячоріччя до н. е. до падіння Західної Римської імперії в V ст. н. е. Приблизно із середини IV–II тисячоріччя частина люд

Економічна думка Давнього Сходу
  Економічна наука з'являється зі становленням ринкової економіки, але коріння її йдуть у давню давнину. Аналіз окремих сторін економічної діяльності існував ще в країнах Древнього Сх

Цитати та документи
С. П. Крашенінніков [7] Кресала їх були дощечки, на яких по краях накручені дірочки, кругленькі із сухого дерева палички, вертячи які, у ямочках вогонь діставали. Вони

Виберіть правильну відповідь
1. Вік економіки сучасного суспільства: а) 500 тис. років; б) 320 тис. років; в) 40–50 тис. років. 2. Первісній економіці властиві наступні характеристики: а) самий трива

Список літератури
1. Березин И. С. Краткая история экономической мысли : учебн. пособие. – М. : Изд. РДЛ. – 2000. – Гл. 1. 2. Економічна історія : навч. посібник / за ред. С. І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк.

Осьовий час» і його роль у формуванні Східної й Західної цивілізації
  У період становлення людського суспільства й ранніх цивілізацій панувало міфологічне мислення, де людина ще не виділяла себе із природного світу. Це час німецький філософ К. Ясперс

Східна цивілізація і її характеристика в осьовий час
  Серед цивілізацій, що виникли на планеті, величезне значення для розвитку економіки й культури Південно-Східної Азії мала індійська цивілізація. Найбільшого розквіту давньоіндійська

Західна цивілізація й господарський розвиток античних держав
  Античність – особливий період в історії й культурі Давньої Греції й Давнього Риму. Саме в цих країнах рабовласницький спосіб виробництва, що тривав там із середини I тисячоріччя до

Цитати та документи
Артхашастра[10] Хай цар висловлює свою прихільність тим, хто будує корисні для місцевості зрошувальні споруди, мости на дорогах і споруди, що прикрашають села і захищаю

Виберіть правильну відповідь
1. Нове в «осьовому часі»: а) людина усвідомлює буття в цілому, самого себе й свої межі; ставить перед собою вищі цілі; б) у цю епоху розроблені основні категорії, які ми використ

Список літератури
1. Березин И. С. Краткая история экономической мысли : учебн. пособие. – М. : Изд. РДЛ. – 2000. – Гл. 1. 2. Гусейнов Р. М. Экономическая история. История экономических учений : учебник / Р

Генезис та основні риси феодального господарства. Форми феодального землеволодіння
  Феодальна господарська система була характерна для тривалого періоду людської історії, що одержав назву Середньовіччя. У цю епоху склалася своєрідна система господарських відносин,

Середньовічне місто. Розвиток ремесла і торгівлі
  Середньовічне господарство за своєю суттю було аграрним і натуральним. Однак повністю обійтися без обміну воно не могло, і необхідність обміну ставала тим більш явною, чим більше ро

Формування феодальних відносин у Київській Русі
У VIII–IX ст. на землях, де жили східнослов’янські племена полян, деревлян, дреговичей та інші, проходив процес перетворення племінних утворень у територіальні – князівства з центрами у укріплених

Економічна думка епохи Середньовіччя
Формування і розвиток економічної думки раннього західноєвропейського середньовіччя визначалося створенням нових господарських відносин, виникненням нових політико-етнічних спільнот. Економічний св

Титул LIV
1. Якщо хто лишить життя графа, присуджується до уплати 6000 солідів. Кодекс законів Київської Русі – «Руська Правда» 18. Правда установлена руськои зем

Статут паризьких ткачів вовни
Кожен паризький ткач вовни може мати у своєму домі два широких станки і один вузький, а поза домом він не може мати жодного, якщо він не хоче мати його на тих же правах, на яких міг би мати його

Виберіть правильну відповідь
1. Укажіть поняття, внутрішньо не властиві феодалізму: а) раби; е) феодали; б) селяни; є) фабрика; в) наймані робітники; ж) натуральне господарство г) купці; з)

Список літератури
1. Березин И. С. Краткая история экономической мысли : учебн. пособие. – М. : Изд. РДЛ. – 2000. – Гл. 3 2. Історія економічних учень : підручник / Л. Я. Корнійчук, Татаренко Н.О., Поручник

Економічні передумови та наслідки великих географічних відкриттів
У кінці XV ст. у надрах феодальної економічної системи у країнах Західної Європи все активніше розвиваються ринкові зв’язки і відносини. Феодали масово переходять на грошову ренту, що примушує селя

Первісне нагромадження капіталу
Становлення та розвиток товарних відносин робило необхідним перехід від дрібного виробництва до крупного, що здатне було забезпечити масове виробництво товарів для ринку, який ставав регулярною фор

Еволюція аграрних відносин в Україні в козацько-гетьманський період
Після розпаду ранньої феодальної держави – Київської Русі, довгого періоду міжусобних війн, навал кочівників українські землі з кінця XIV ст. опинилися у складі Великого князівства Литовського, а п

Нагромадження капіталу
  З XVI ст. в економіці країн Західної Європи відбувається низка серйозних якісних зрушень, які свідчать про зміну типу економічної системи. Централізовано керована система феодальног

Цитати та документи
Тордесільянсський договір між королями Іспанії і Португалії про розділ світу (7 червня 1494 року) …Високі сторони, що домовляються, через вищеназваних представників дом

Виберіть правильну відповідь
1. Які з перелічених явищ відносяться до передумов, а які до наслідків Великих географічних відкриттів? а) «революція цін»; б) колоніальні захоплення; в) утворення Османс

Список літератури
1. Белоусов В. М. История экономических учений: учебное пособие / В. М. Белоусов, Т.В. Ершова. – Ростов н/Д: Феникс, 1999. – Розд. 1. – Тема 2; Хрестоматия. 2. Березин И.С. Краткая история

Цивілізації
  У результаті процесів, що мали місце у ході первісного нагромадження капіталу, були створені умови для суттєвих змін у сфері виробництва, як сільськогосподарського, так і промислово

Промисловий переворот, його наслідки і особливості у різних країнах
  Мануфактура з її ручною ремісничою технікою забезпечила перший етап переходу до масового виробництва, яке відповідало потребам ринку. Але досягнення нею границь своїх виробничих мож

Економічна думка епохи промислового капіталізму
  Промисловий переворот породив низку проблем, які вимагали осмислення і пояснення і які не находили їх у теоретичній системі А. Сміта. Система вимагала подальшого розвитку й удоскона

Економічне вчення марксизму
  Перша половина XIX ст. у країнах Західної Європи ознаменувалася остаточним утвердженням ринкової економічної системи, яка після промислового перевороту розвивалася на власній матері

Цитати та докумети
К. Маркс [8] Машина, от которой исходит промышленная революция, заменяет рабочего, действующего одновременно только одним орудием, таким механизмом, который разом опери

Виберіть правильну відповідь
1. Промислова революція це: а) перехід від привласнювального господарства до відтворювального; б) ліквідація цехової системи організації виробництва; в) перехід від ручно

Список літератури
1. Бродель Фернан. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. Т. 3. Время мира. – М. : Прогресс, 1992. 2. Всемирная история экономической мысли. Т. 2. – М. : Мысль, 1988. 3

Західної Європи та США на прикінці XIX–початку ХХ ст
Після завершення промислового перевороту розвинуті країни світу вступають в період індустріалізації, яка відбувається на основі науково-технічної революції. У виробництво масово впроваджуються числ

Методологія маржиналізму та його основні школи. Американська та кембриджська школи маржиналізму
  Наприкінці XIX ст. на зміну класичній політичній економії остаточно прийшла маржинальна економічна концепція, яка з часом стала основою для неокласичної економічної теорії. Ця зміна

Інституціоналізму
Наприкінці XIX століття в економічній науці виникає новий – соціальний – напрямок, представники якого досліджували соціальні аспекти розвитку господарства. Виникнення соціального напрямку було обум

Інституціоналізм та його головні напрямки
На межі ХIХ–ХХ ст. у США виникла нова течія економічної думки - інституціоналізм. Він був реакцією вчених-економістів США на панування монополій у ринковій економіці з їх необмеженим свавіллям. Ця

Цитати та документи
М. І. Туган-Барановський [9] Товариства підприємців з 'явились як природний наслідок взаємної боротьби капіталістів. Шляхом цих товариств капіталізм намагається ввести

Виберіть правильну відповідь
1. Який період слід вважати початком другої технічної революції у країнах Західної Європи: а) 40 роки XIX ст.; г) 90 роки XIX ст.; б) 70 роки XIX ст.; д) початок XX ст. в

Список літератури
1. Австрийская школа в политической зкономии: К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер. – М. : Экономика, 1992. 2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. – М. : Дело ЛДТ, 1999. – Гл. 8 –

Вплив промислового перевороту та аграрних реформ на становлення ринкового господарства в Україні
  Промисловий переворот в Україні почався у 30–40 роках і завершився у 70–80 роках XIX ст. Запізнілий початок промислового перевороту в Україні обумовлено в основному залишками феодал

Розвиток ідей класичної політекономії, соціалізму та маржиналізму в Україні
  Економічна думка України була нерозривно пов'язана з економічною думкою Росії. Більш того, багатьох економістів важко вважати виключно українськими або російськими, надто складні та

Цитати та документи
М. Туган-Барановський [10] Із трьох основних класів капіталістичного господарства тільки один клас найманих робітників (пролетаріат) працею добуває свої доходи, а доход

Виберіть правильну відповідь
1. На який із ключових факторів розвитку капіталізму ліквідація кріпацтва в Україні вплинула найбільше? а) технічна революція; б) концентрація капіталу; в) ріст масштабів

Список літератури
1. Белоусов В. М. История экономических учений: учебное пособие. / В. М. Белоусов, Т. В. Ершова. – Ростов н/Д. : Феникс, 1999. – Гл. 6. 2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе; пер

Економічні наслідки Першої світової війни
  Перша світова війна була глобальним воєнним конфліктом, який відбувався перш за все в Європі та тривав з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918 року. У неї було втягнуто 38 держав з нас

План Ч. Дауеса
  Структурні зміни, пов’язані з мілітаризацією економіки у провідних країнах світу, призвели до вкрай нерівномірного галузевого розвитку, що стало причиною нетривалої інтенсивної екон

Світова економічна криза 1929–1933 рр
  До кінця 20-х років економічна система провідних капіталістичних країн досягла високого рівня складності. Механізми ринкової саморегуляції (так звана «невидима рука») перестали прац

Економічна теорія конкуренції Е. Чемберліна, Дж. Робінсон
  Активний процес монополізації світового виробництва, зумовили розвиток теорії монополістичної і недосконалої конкуренції. Засновником теорії монополістичної конкуре

Економічне вчення Дж. М. Кейнса
  У 1936 році англійський економіст Дж. М. Кейнс опублікував роботу «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», де обґрунтував неможливість само

Виберіть правильну відповідь
1. Версальський мирний договір прийнято у: а) 1918 р.; б) 1919 р.; в) 1922 р.; г) 1924 р. 2. План Ч. Дауеса передбачав: а) посилення репараційного тиску; б) нада

Список літератури
1. Бартенев С. А. Экономическая история: учебник. – М. : Экономистъ, 2004. – Гл. 5. 2. Березин И. С. Краткая история экономического развития : учебн. пособ. – М. : Русская деловая лит-ра,

Світова система господарства у другій половині ХХ ст
  Після другої світової війни в розвитку індустріальної цивілізації відбулися зміни, пов’язані зі збільшенням території і населення так званої світової соціалістичної системи, розпадо

У 50–70 роках ХХ ст
  У повоєнні роки стартові умови для стабілізації та розвитку національних господарств були різними. Сама друга світова війні завдала народам багатьох країн великих людських жертв та

Особливості економічних систем і форм господарювання провідних країн. Моделі національної економіки у світовій економічній системі
  Практично у всіх країнах Заходу після другої світової війни була сформована змішана економічна система з різними балансами щодо втручання держави й ринку. Проте, в кожній країні мет

Напрями розвитку світової економічної думки у 50–70 роках ХХ ст.: неокейнсіанство, неокласика, неолібералізм, інституціоналізм
  Післявоєнний швидкий та якісно новий прогрес народного господарства країн знаходив своє відображення в розвитку економічної науки, який не міг не відбити конфліктний, суперечливий і

Цитати та документи
Римский договор о создании ЕЭС от 25 марта 1957 г. (выдержка) Статья 2. Сообщество имеет задачей осуществлять путем создания общего рынка и постепе

Виберіть правильну відповідь
1. У якій з капіталістичних країн у 50–70-х рр. ХХ ст. частка державного сектору була найбільшою: а) Англія; б) Франція; в) ФРН; г) США. 2. Основною причиною другої світової війни

Список літератури
1. Эрхард Л. Благосостояние для всех. – М.: Начала-Пресс, 1991, гл. 6. 2. Ярцева Н.В. Современные концепции экономической мысли. Учебное пособие // http://irbis.asu.ru/mmc/econ/u_sovrcon/6

Останньої третини ХХ–початку ХХІ ст
  В останній третині ХХ століття відбулося посилення процесів інтернаціоналізації, інтеграції та глобалізації. Інтернаціоналізація – об’єктивний процес, засн

Посткейнсіанства та нового кейнсіанства
  Під час кризи 73–75 рр. ХХ ст. відбувалося поєднання скорочення обсягів виробництва, збільшення рівня безробіття та зростання темпів інфляції, тобто спостерігалася стагфляція – явищ

Третини ХХ – початку ХІ ст. на розвиток економіки провідних країн світу
  70-ті рр. ХХ ст. ознаменувалися суттєвими змінами в усіх сферах суспільного життя: крім економічної кризи 73–75-х рр., що потрясла майже весь світ, розпочався другий етап третьої на

Сучасні неокласичні економічні концепції. Монетаризм
  Кризові явища 1970 років, коли державне регулювання економіки, спрямоване на управління попитом, вже не відповідало наявним реаліям нового етапу науково-технічної революції й сучасн

Еволюція інституціоналізму у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст
  Інституціоналізм виник в США ще наприкінці ХІХ ст. як відповідь на суттєві зміни в економічній системі і пройшов у своєму розвитку кілька етапів. Сформувавшись в окрему течію у 30-т

Неоінституціоналізм та його основні напрямки
  Як особлива економічна теорія неоінституціоналізм набув визнання у 80−90-х рр. XX ст. Основними представниками його є Нобелівські лауреати 1991 р. Рональд Коу

Виберіть правильну відповідь
1. Питання впливу розподілу доходів на процеси суспільного відтворення досліджувалось представниками: а) англійського посткейнсіанства; б) американського посткейнсіанства;

Список літератури
1. John Black. A Dictionary of Economics. Oxford, New York. – Oxford University Press, 2002. – 523р 2. Stiglitz J., Greenwald B. Towards a New Paradigm in Monetary Economics.– Cambridge: C

Становлення радянської моделі господарювання та її відображення в економічній науці
  На початку ХХ ст. економіка України, яка входила у склад Російської імперії, відчувала усі ті проблеми, що були характерні для економіки всієї країни. Країна залишалася аграрною, де

Україна в умовах кризи радянської тоталітарної системи господарювання та спроби її реформування
  У другій половині 40-х років головним завданням економічного розвитку економіки України, як і всієї країни, було відновлення зруйнованого війною господарства. На це були спрямовані

Цитати та документи
В. І. Ленин. [5] Наша задача теперь – провести именно демократический централизм в области хазяйства, а ….централизм, понятый в действительно демократическом смысле, п

Виберіть правильну відповідь
1. План побудови економіки соціалістичного суспільства включав: а) створення монополістичних об’єднань типу трестів, концернів; б) становлення трудової приватної власності селян н

Список літератури
1. Валовой Л. Экономика: взгляды разных лет. Становление. Становление, развитие и перестройка хозяйственного механизма. – М. : Наука, 1989. 2. Економічна історія: Навч.посібн. / За ред. С.

Стан економіки України на момент проголошення незалежності
  Наприкінці 80-х років економіка України уявляла собою частину народногосподарського комплексу СРСР. Командно-адміністративна система передбачала повну підпорядкованість економіки Ук

Радикальні економічні перетворення другої половини 90-х років
  Реальні економічні перетворення почалися після проголошення керівництвом української держави курсу на створення державно-регульованої соціально-спрямованої ринкової економіки. Для п

Теоретичні дослідження українськими вченими проблем ринкового реформування економіки України
  Розглянута вище запропонована постсоціалістичним країнам у 90-ті роки концепція трансформації економіки, авторами якої були західні вчені, розкривала завдання реформ, методи та скла

Цитати та документи
І. Лукінов [6] Реформувати будь-яку систему можна по-різному, обираючи для цього як створювальні, так і руйнівні або змішані моделі. В інтересах людини та суспільства в

Виберіть правильну відповідь
1. Становлення ринкової економіки, з точки зору монетаристів, проходить через фази: а) фінансової стабілізації; б) становлення ринкових інститутів; в) структурного корект

Список літератури
1. Гальчинський А. Інноваційна стратегія українських реформ / А. Гальчинський, В. Геєць, А. Кінах, В. Семіноженко. – К.: Знання України, 2002. – 336 с. 2. Геєць В. Деякі порівняльні ознаки

Додаток Б
  БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВЧЕНИХ А Аквінський, Фома (1225–1274) – один із найблискучіших вчених середньові

Тематика рефератів
1.Предмет і метод історії економіки та економічної думки Історія економії та економічної думки як наука. Предмет дисципліни як історія становлення й розвитку суспільного виробництва

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги