рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Мірний посуд та робота з ним

Мірний посуд та робота з ним - раздел Химия, Аналітична хімія Загальні положення. Рівноваги Який Мірний Посуд Вживають У Хімічних Аналізах? Одини...

Який мірний посуд вживають у хімічних аналізах?

Одиниці об’єму.Одиницею об’єму в інтернаціональній си­сте­мі одиниць (СІ) є кубічний метр (м3). Вживаємо і дольні оди­ни­ці 1 дм3 = 10‑3 м3 та 1 см3 = 10‑6 м3. По­за­сис­тем­ною оди­ни­цею без об­ме­жен­ня тер­мі­ну використання є літр (л), який тепер при­рів­ню­ють кубічному де­ци­мет­ро­ві. Тер­мін «об’єм» ре­ко­мен­ду­ють, щоб характеризувати про­стір, що займає ті­ло або ре­чо­вина, а «міст­кість» − для об’єму вну­трі­ш­нього про­сто­ру. Термін «єм­ність» вживати не рекомендують.

Посуд, що використовують у титриметрії. Об’єми розчинів у тит­ри­мет­рії ви­мі­рю­ють, за­пов­ню­ю­чи ними посуд відомої міст­ко­сті. У титриметрії використовують колби, піпетки та бюретки. Мір­ни­ми цилін­дра­ми ви­мі­рюю­ть об’­є­ми з меншою точністю, і ми їх тут не розгля­да­ємо.

Посуд (звичайно – мірні колби) називають гра­ду­йованим «на на­пов­нен­ня», якщо його місткість від­по­ві­дає об’ємові рідини всере­ди­ні посуду. Відповідно до їх використання, піпетки та бюретки гра­ду­ю­ють «на ви­ли­ван­ня», їх об’єм відповідає об’­є­мові рі­ди­ни, що ви­ли­ва­єть­ся з заповненого за певними пра­ви­лами посуду, без врахування тієї рідини, що змо­чує стін­ки посуду.

Рис.2.1 Бюретка – довга градуйована трубка од­на­ко­во­го діаметра по всій дов­жи­ні. Її за­кріпляють вертикально у шта­тиві. Вни­зу бюретки – пристрій, че­рез який по­сту­по­во зливають розчин. При­стро­єм є або скля­ний кран, або гу­мова труб­ка зі скляним наконечником, в сере­дину якої вміщують скляну кульку, що перекриває виток роз­чи­ну. Вихід для нього від­кри­ва­ють, від­тя­га­ю­чи гуму, що облягає кульку посередині. На­тис­ку­ють легко, не за діаметром кульки, а за хор­дою, трохи змі­щу­ю­чи на­тиск вгору від кульки. Якщо натиснути ниж­че від неї, а потім відпустити, то повітря може ввійти в час­ти­ну нижче кульки (як при ко­ри­сту­ванні медицинською піпеткою). Пе­ред по­чат­ком рівень розчину встановлюють проти познач­ки «0». Щоб уникнути похибки від паралаксу – такої, коли на об’­єкт та по­знач­ку дивляться косо, під ку­том, − слід спо­сте­рі­га­ти за шка­лою так, щоб лінія від ока до по­знач­ки була під прямим кутом до бюретки.
На рисунку показано як пра­виль­ний відлік (посередині), так і відліки з похиб­ка­ми від па­ра­лак­су. Намагайтесь за­крі­пи­ти бюретку на   Рис. 2.2
     

 

висоті, що від­повідає Ва­шо­му зро­­сту – так, щоб можна бу­ло ди­ви­тись на будь-яку поділку під прямим кутом, мо­же, лише трохи приги­на­ю­чись або вста­ю­чи навшпиньки.

На жаль, на використаному нами типі бю­ре­ток поділки за­над­то ко­рот­кі – не те що кіль­це­ві на колбах чи піпетках! Отже до­во­дить­ся вживати спе­ці­аль­них заходів, щоб змен­шити похибку від паралаксу. За­у­ва­жи­мо, що бюретку жорстко за­кріп­лю­ють на ро­бо­чо­му столі в штативі і вільно ру­ха­ти її від­но­сно ока, як кол­­бу, не можна. Щоб зменшити похибку при роботі, на зви­чай­них бюретках вмі­щують позаду білий ек­ран з чорною горизонтальною сму­гою. Його пе­ре­мі­щу­ють вго­ру чи вниз, аж поки сму­га не роз­мі­сти­ться трохи нижче меніску, що, завдяки оп­тич­ним явищам, виглядатиме як чорний на білому фоні – то­ді від- Рис. 2.3

ек­ран з чорною горизонтальною сму­гою. Його пе­ре­мі­щу­ють уго­ру чи вниз, аж поки сму­га не роз­мі­сти­ться трохи нижче меніску, що, завдяки оп­тич­ним явищам, виглядатиме як чорний на білому фоні – то­ді відлік чіткіший. Спо­сте­рі­га­ти за рівнем розчину зру­чніше на спе­ці­аль­них бюретках таких, де поділки для цілих зна­чень у формі кільця, або з вузь­кою кольоровою сму­гою на бі­ло­му фоні на про­ти­леж­но­му (від спо­сте­рі­гача) боці бю­рет­ки, де, за­вдя­ки зла­мо­ві світла у ме­ні­ску, цю смугу бачимо як ро­зір­ва­ну на 2 за­го­стре­них відтінка прямої, що сходяться у точці відліку.

Ми у практикумі ви­ко­ри­сто­вуємо переважно бюретки місткістю 25 мл та ціною поділки 0,1 мл. З розвитком елек­тро­ніки шкалами витісняються пристрої з чи­сло­вим відліком, але важко уявити просту модифікацію бю­рет­ки в цьому на­прям­і! Прилади зі шкалами створювали так, щоб відстань між по­ділками не була за­ма­лою, щоб не утруднювати відлік. Прагнучи точності, на око роз­би­ва­ють проміжок між по­діл­ками на 3 частини і записують відлік, на­прик­лад,

як 19,23 мл (не спе­ре­чатимемось, чи це не 19,22 мл або 19,24 мл – ці нюанси суб’­єктивні). До речі, об’єм краплі як раз близький до цієї 1/3 відстані між по­діл­ками, отже, титруючи з таким об­лад­нанням – мак­ро­ме­то­дом – ми не на­ма­га­є­мось зменшити об’єм краплі.

Мірна колба – плоскодонна. Рі­ди­на, що налита в кол­бу до по­знач­ки – тон­кого ко­ла нав­кру­ги горла – має займати об’єм, що за­пи­саний на кол­бі, при стан­дарт­ній температурі (20 оС).

 

 

Рис. 2.4.

Заповнюючи колбу, тримаємо її перед собою так, щоб пе­ред­ня та задня частина мітки зливалися перед очима в одну лі­нію, і щоб цієї лі­нії доторкалася нижня опукла частина ме­ніс­ку рідини. Так уни­ка­ють похибки від па­ра­лак­су. Гор­ло колби від­нос­но вузь­ке, малі зміни об’єму по­міт­но впливають на ви­соту ме­ніс­ку і похибки відліку неве­ли­кі. Від­стань від мітки до проб­ки до­стат­ня, щоб зручно перемішу­ва­ти рідину.

 

 

Рис. 2.5 Піпетка з однією рискою – це скляна трубка з роз­ши­ренням посередині. Нижній її кінець від­тяг­ну­то у ка­піляр. На верхній ча­сти­ні ви­трав­ле­но кіль­це­ву мітку. Во­на вказує, до якого місця слід за­пов­нити піпетку, щоб об’єм рідини, що її ви­ли­ва­ють з піпет­ки за пев­ними правилами, відповідав но­міналові. Існують також градуйовані піпетки – вузькі трубки з багатьма поділками. Ці піпетки до­зво­ля­ють вимірювати різ­ні об’єми рідини, як і бюретки. У тит­ри­мет­рії їх за­сто­со­ву­ють лише на до­по­між­них операціях. Використання мірного посуду Перевірка чистоти й очистка посуду Слід використову­вати чистий посуд, без видимих забруднень, і щоб ди­сти­льо­ва­на вода рівномірно сті­кала з її вну­тріш­ньої поверхні, не лишаючи ані крапель, ані жир­них плям, що не змо­чуються водою. Проти жирних плям хромова суміш не завжди ефективна. Кра­щі ре­зуль­та­ти дає змішування її ком­понентів без­по­се­ред­ньо на стін­ках посуду, які спо­чат­ку змочують розчином ди­хро­ма­ту (краще більш розчинного у воді Na2Cr2O7). Над­­ли­­шок розчину ви­ли­ва­ють назад у бан-

ку і у посуд вво­дять невелику кіль­кість концентрованої H2SO4. Кис­лота, змі­шуючись з водою, розігрівається, і сві­жа суміш, утво­рена на стінці, ще й тепла. Су­мі­ш виливають у спе­ці­аль­ну банку (щоб не руйнувати ка­на­лі­за­цій­ні комунікації) і повторно не ви­ко­ри­сто­ву­ють. Звичайно, від бюретки перед миттям від’єд­ну­ємо гумовий кін­чик. Хо­ро­ший миючий засіб – гарячий роз­чин Na2CO3 або Na3PO4, яким можна терти стінки посуду смугою чи­стої ганчірки. Вимиваючи бюретку, ган­чі­ряний тампон за­кріп­лю­ємо на дротяному шом­по­лі.

Виготовлення розчинів. Готуючи розчин, у колбу вмі­щу­ють наважку речовини або порцію її розчину, від­мі­ря­ну пі­пет­кою (дивись нижче). Наважку зважують у бюксі (якщо це розчин чи гігроскопічна речовина), на «го­дин­ни­ко­во­му склі» (скля­ній пластинці у формі кола, з опу­клі­стю, що збирає ре­чо­вину в ниж­ній частині) або у «со­бачці» (мік­ро­про­бірці, що часто для зручності ма­ні­пу­лю­ван­ня має напаяні розгалудження – «лап­ки» і «хвостик»). Наважку зазвичай переносять у мірну кол­бу че­рез воронку, і від­по­від­ним роз­чин­ни­ком (дис­ти­льо­ва­ною во­дою, розчином кислоти то­що) ре­тельно зми­ва­ють (че­рез ту ж воронку) решту речовини зі стінок «го­дин­ни­ко­во­го скла» або про­бір­ки, заповнюючи кол­бу при­близ­но на ¾ її міст­ко­сті.

Виготовляючи розчин, звертаємо увагу на температуру. При точних до­слід­женнях колби з розчинами витримують у тер­мо­ста­тах. Для нас до­сить ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти розчинник, що ви­три­ма­ний у робо­чому приміщенні та прий­няв його температуру, яку вимірюють і, в разі необхідності, вводять у ви­мі­ря­ний об’єм температурні поправки, як описано нижче. Якщо температури во­ди і при­мі­щен­ня відріз­ня­ються, або речовина розчиняється зі значним теп­ло­вим ефектом (на­прик­лад, Na2S2O3·5H2O – з ен­до­тер­міч­ним), то, не до­во­дя­чи роз­чин до мітки, кол­бу витримуємо у примітивному термостаті – великій по­су­ди­ні з во­до­про­від­ною водою, що має температуру приміщення.

Робота з піпеткою. Піпеткою переносять певний об’єм рідини з однієї по­су­ди­ни в іншу. Застосовують або чисту суху піпетку або злегка змо­чену ди­сти­льо­ва­ною водою, якою її ви­ми­ли. В останньому випадку слідкують, щоб во­да не попала в посудину з розчином: витирають піпетку зовні шматочком філь­тру­валь­ного паперу, зразу втягують у неї трохи розчину, спо­лос­ку­ють ним пі­пет­ку і ви­ли­вають в окрему посудину. Спо­лос­ку­ван­ня повторюють тричі.

Працюючи з піпеткою, уникають тримати рукою її се­ред­ню розширену частину, де міститься більша частина розчину, бо інакше розчин нагріється і йо­го об’єм зміниться. Піпетку беруть за верхню частину великим і среднім паль­ця­ми правої руки і, тримаючи піпетку вертикально, зануюють її кінець у розчин. Від­со­су­ючи повітря через верхній отвір піпетки, затягують у неї порцію розчину трохи вище мітки. Хоча досвідчений хімік вміє затягнути розчин і власним ротом, все ж, особливо працюючи з їдкими та отруйними розчинами, повітря слід від­со­су­ва­ти не­ве­лич­кою гумовою грушею.

Заповнивши піпетку, закривають верхній отвір вказівним паль­цем пра­вої руки і виймають її з посудини з розчином. Послаблюючи обереж­но на­тиск паль­ця, випускають надлишок роз­чи­ну до міт­ки – зви­чай­но, у допоміжну посудину (якщо зовсім зняти па­лець, то важ­ко піймати ту мить, коли його слід повернути). Зов­ні­шня по­верх­ня піпетки, що перед тим була занурена у розчин, зви­чай­но мок­ра, і цю додаткову краплю не слід приєднувати до відміряного розчину. Крап­лю знімають, доторкнувшись за­зда­ле­гідь при­го­то­ва­ною смуж­кою філь­тро­валь­ного паперу до бічної по­вер­хні піпетки (до отвору не торкаємось, щоб не спричинити про­ско­ку повітря у піпетку!). Нарешті пі­пет­ку вносять у посудину, в яку відмірюють порцію роз­чину, і тримаючи вертикально, від­пус­ка­ють палець, щоб роз­чи­н віль­но стікав. Ви­ду­ва­ти роз­чин не слід. Час вільного витікання наведено у таблиці.

Зливши розчин, чекають 15 с. і торкаються кінцем на­хи­ле­ної пі­петки до вну­тріш­ньої стінки посудини, в яку зливали розчин. Розроб­ле­но піпетки, в які рі­ди­ну на­би­рають і виливають, на­тис­ка­ю­чи кнопку поршня.


Таблиця 2

Час витікання рідини (за стандартом ДСТУ)

 

Місткість, см3 Час вільного витікання, с
Піпетки Бюретки
1 клас 2 клас 1 клас 2 клас
35-40 30-40 40-55 30-50
25-30 15-25 30-45 15-40
25-30 15-25    
25-30 15-25    
25-30 15-25    

 

Відбір аліквоти. Різні етапи методики вимірювання уз­год­жу­ють за ве­ли­чи­ною вхідного і вихідного сигналів. На по­чат­ко­вих ета­пах методики хі­міч­ного аналізу сигнал передається ма­те­рі­аль­ним но­сі­єм – порцією речовини, чи то ана­лі­ту, чи по­в’я­за­ного з ним продук­ту. Такий сигнал підсилюють різ­но­ма­ніт­ни­ми методами концентру­ван­ня, що впливають на концентрацію, от­же, на діючу пор­цію речо­ви­ни. А якщо сигнал потрібно по­сла­би­ти? З фізики ві­до­мо, що в елек­­трич­них вимірюваннях сигнал часто послаблюють спе­ці­аль­ни­ми ­схемами з пре­ци­зій­них ре­зисто­рів (звернули увагу на так званий «по­ділювач напруги»?). У хі­міч­но­му аналізі сигнал послаблюють, по­ді­ля­ючи порцію ре­чо­ви­ни, найчастіше відбіром аліквоти. Ось його суть: порцію ре­чо­ви­ни спочатку роз­во­дять у мірній колбі, а потім пі­пет­кою від­би­ра­ють точно виміряну частину цієї порції. Якщо ре­чо­ви­ну роз­ве­ли у колбі міскістю Vк = 200,00 мл і ві­ді­бра­ли пор­цію (алі­кво­ту) піпеткою міскістю Vп = 20,00 мл, то аліквота містить (Vп / Vк) = = 0,1000 ви­хід­ної речовини. Розраховуючи ре­зуль­та­ти ана­лі­зу, не забувайте це «алі­кво­тне відношення». Радимо його об­чи­сли­ти для Вашо­го комплекту посуду і за­пи­са­ти на першій сто­рін­ці лабораторного жур­налу.

Аліквоту часто вживають, щоб з меншою трудомісткістю дослі­дити від­тво­рю­ва­ність певних етапів методики аналізу. З од­но­го роз­чи­ну у колбі можна відібрати і дослідити не одну, а де­кіль­ка (на­приклад, 2 чи 3) «паралельних алі­квот». Від­тво­рю­ва­ність вивчають ста­ти­стич­ною обробкою результатів, що від­по­ві­да­ють цим пара­лель­ним аліквотам. У де­я­ких алгоритмах ме­то­дик вказують, що за резу­льтат аналізу приймають се­ред­нє з 2 чи 3 аліквот. Проте відборові алі­кво­ти, як і будь-якому ета­по­ві ме­то­ди­ки вимірювання, властиві свої похибки. Тому, стан­дар­ти­зу­ю­чи роз­чи­ни титрантів у подальших роботах, намагаємось уник­ну­ти відбору алі­кво­ти, вживаючи «зраз­ко­ву речовину» з до­стат­ньо великою мо­ляр­ною масою. Похибки попе­ред­ніх етапів ана­лі­зу (наприклад, зважування на­важ­ки) не впливають на від­тво­рю­ва­ність аналізів аліквот, залишаючись сис­те­ма­тич­ною скла­до­вою похибки для усіх цих аліквот.

Робота з бюреткою. Бюретка – основний прилад у тит­ру­ван­ні. Чи­сту бю­рет­ку принаймні двічі опо­ліс­кують розчином тит­ран­ту, за­ли­ва­ючи його зверху. Як­що економити розчин, ре­тель­но ополі­ску­ють стінки, похитуючи лійки, і ви­ли­ва­ють пор­цію «промивного» розчину, що ще не заповнила всієї бю­рет­ки. По­тім бюретку запов­ню­ють розчином через невелику лійку. У ниж­ній частині бюретки – у скляному кінчику і під гу­мою – не повинно бути бульбашок повітря. Їх видаляють, зливаючи не­ве­ли­ку пор­цію розчину через відігнутий вго­ру нижній кінець або наповнюючи 1‑ий раз бюретку знизу – як піпетку.

Перед кожним титруванням бюретку заповнюють до верхньої поділки «0». Титрують повільно, щоб титрант пов­ні­стю стікав зі сті­нок. Під кінець тит­рант додають окремими краплями, слідкуючи за ін­ди­ка­цією. Вправ­ля­ю­чи­сь з бю­рет­кою однією рукою, дру­гою хитають колбу для тит­ру­ван­ня, перемішуючи її вміст. Закінчивши тит­ру­ван­ня, чекають щонайменше 30 с. (поки титрант пов­ні­стю не збіжить зі стінок) і реєст­рують показання.

Закінчивши роботу, бюретку не залишають з роз­чи­ном. Її ре­тель­но про­ми­ва­ють дистильованою водою, і якщо для бю­рет­ки від­ве­дено постійне робоче місце, заповнюють водою і ли­ша­ють у шта­ти­ві, накривши зверху ковпачком. В умовах прак­ти­ку­му дово­диться піс­ля роботи воду виливати і бюретку укладати в шафу, за­крив­ши від пилу кінець паперовим ковпачком.


– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Аналітична хімія Загальні положення. Рівноваги

імені В Н Каразіна.. Аналітична хімія Загальні положення РІВНОВАГИ..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Мірний посуд та робота з ним

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ПРОГРАМА
"АНАЛІТИЧНА ХІМІЯ" для студентів біологічного факультету денної форми навчання     Харків - 2010

АНАЛІТИЧНА ХІМІЯ. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ І ВИЗНАЧЕННЯ
Аналітична хімія – це наукова дисципліна про методи, засоби й загальну методологію здобуття інформації про якісний i кількісний склад матеріальних об'єктів на основі дослідження хі

Класифікація методів аналізу, що грунтується на кількості речовини аналіту
Метод Маса аналіту, г Об’єм розчину проби, мл Кількість речовини аналіту Макроаналіз 1 – 10

Методи аналітичної хімії
Метод аналізу – універсальний і теоретично обґрунтований спосіб визначення складу об’єкту, це сукупність принципів, на яких базується аналіз без конкретних посилань на об’єкти та компоненти.

ЯКІСНИЙ АНАЛІЗ. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Метою якісного аналізу є виявлення окремих елементів та іонів, що входять до складу речовини. Якісний аналіз здійснюють хімічними, фізико-хімічними фізичними або біологічними методами. Хі

Характерні групи атомів у органічних реагентах
Солетворні групи атомів Комлексотворні групи атомів Карбоксильна ‑ СООН Спиртова або фенольна

Використання органічних реагентів у аналізі
Реагент Формула Об’єкти, що визначають Якісний аналіз Кількісний аналіз Алізарин

ЗАКОН ДІЇ МАС. АЛГЕБРА ХІМІЧНИХ РЕАКЦІЙ
Хімічна рівновага. Зворотні реакції проходять як у прямому, так і у зворотному напрямах. Рівновага встановлюється, якщо ці зміни взаємокомпенсуються. Рівноважний склад – сук

Алгебраїчний підхід при записі рівнянь хімічних реакцій
Розглянемо реакцію загального вигляду 0 D aj Aj, (12) де S – символ суми, j – н

Позначення констант рівноваг
Реакції (загальний вигляд та приклади) Позначення Примітки 1. Константи стійкості комплексів

Лінійні комбінації реакцій
Ми вже мали змогу звернути увагу, що рівняння приєднання кількох протонів до багатозарядного аніону (або кількох лігандів до іону-комплексоутворювача) характеризуються загальною константою, яка дор

Ускладнення у визначенні областей переважання
Якщо послідовність усіх N ступінчатих констант спадна, K1 > K2 > . . . > KN, то у всіх N+1 реагентів і

Метод матеріального балансу при розрахунках рівноважного складу розчинів
При розчиненні у воді сполук – сильних електролітів (які повністю розпадаються на іони) – за умови іони, що утворюються у розчині не вступають в інші реакції, рівноважний склад частково можна описа

Приклади обчислень рівноважних концентрацій розчинів за схемою Комаря М. П.
Розглянемо приклад 2, який наведено в розділі «Метод матеріального балансу» Розв’язання. При розчиненні солі HCOOAg у воді – у розчині будуть такі

Буферні розчини
  Якщо для розчину характерна властивість зберігати значення будь-якої рівноважної концентрації (активності) при його розведенні або додаванні до нього інших реактивів, то такий розчи

Розрахунки рН буферних розчинів.
Розглянемо кілька прикладів. Приклад 1. Визначити рН буферного розчину, який приготували змішуванням розчинів: 55 мл оцтової килоти (с0(HAc) = 0,15 моль/

Приготування буферних розчинів із заданим рН
Буферний розчин із заданим рН з відомою парою буферуючих компонентів можна приготувати трьома способами: - змішуючи в необхідному співвідношенні кількості речовини; розчини слабкої кислоти

Взаємодія катіонів із деякими реагентами
Іон Реагент SO42- Cl- OH- NH3.

Pеaкцiї катіонів l-ї аналiтичної групи
  Реактив Ag+ Hg22+ Pb2+ HCl (розведе-на), хлориди

Мікрокристалоскопічна реакція на кальцій
Розведена H2SO4 та розчини сульфату утворюють із катіонами Са2+ голчасті кристали гіпсу, CaSO4 ×2 Н2О. На предметне скло нанесі

Peaкції катіонів 2-ї aнaлiтичної групи
  Реактив Ва2+ Sr2+ Ca2+ Н2SO4 та сульф

Алюміній
4.1.1. Осадження Al(OH)3(s), його амфотерність. У пробірку налийте 3 краплі розчину Al(NO3)3 й додайте 3 краплі розчину амі

Реакції катіонів 4-ї аналітичної групи
  Реактив Fe2+ Fe3+ Bi3+ Mn2+ Sb(III) та Sb(V)

А група катioнів
Катіони 5-ї групи Cu2+, Cd2+, Ni2+, Co2+, Mg2+, Нg2+ у лужному середовищі в присутності Н2О2 (в умовах відокр

Реакції катіонів 6-ї аналітичної групи
  Реактив K+ Na+ NH4+ NaHC4O4

Проби на присутність аніонів‑відновників.
а) До 3-4 крапель розчину додайте 1-2 краплі розчину з c(H2SO4) = 1 моль/л, 1-2 краплі розчину I2 у KI та 6-8 крапель розчину крохмалю. Якщо розчин знебарвлю

Систематичний якісний аналіз аніонів
88) Які особливості якісного аналізу аніонів порівняно з аналізом катіонів? 89) Назвіть групові реагенти і склад груп систематичного аналізу аніонів. 90) Що таке «водяна витяжка»

Модуль 1.
Приклади розв’язання задач 1. Запишіть значення констант наступних рівноваг: 1)1) H2AsO4- D HAsO42- + H+

Теорія похибок і статистична обробка результатів вимірювань
При проведенні експериментальних досліджень вимірювання повторюють кілька (n) разів – отримують паралельні значення вимірюваного параметру: x1. x2 …xn

Теоретичні значення Q – критерію. при різних довірчих імовірностях Р
  n Q( n. P ) P = 0.90 p = 0.95 p = 0.99 0

Таблиця 2
Значення критерію грубої похибки β n β α = 0.05 α = 0.

Значення t-критерію Стьюдента
f p 0.90 0.95 0.99 0.995 0.999 6.3130

Таблиця 4
значення критерію фішера, F (f1, f2, P = 0,95 ).

Терези і принцип зважування
Масу речовини m вимірюють, зважуючи речовину. Вага Р є про­пор­цій­ною масі P = mg, де g – прискорення сили тяжіння. Зважуючи, силу притягування порівнюють із в

Конструкція аналітичних терезів
У сучасні аналітичні терези вмонтовано інтерфейси, що спо­лу­ча­ють устрої. У них повністю автоматичне внутрішнє градуювання з урахуванням температури, пристрої для тарування у всьому діапазоні зва

Порядок зважування на терезах типу ВЛР-200.
Увага! Вмикати терези слід при закритих бокових шторках. Ставити об’єкт зважування на ліву шальку, а гирі – на праву. Змінювати навантаження можна тільки при вимкнутих

Умови висушування деяких кристалогідратів
Кристалогідрат Умови висушування Над безводяною сіллю Маса водя­ної пари (мг / л) BaCl2.2H2

Загальні відомості
У та­ких ме­то­дах хі­міч­но­го ана­лі­зу, як гра­ві­мет­рія та так зва­ні фі­зи­ко-хі­міч­ні ме­то­ди, ви­ко­рис­то­ву­ють гра­ду­йо­воч­ну за­леж­ність між скла­дом об­’єк­та та фі­зич­ною влас­т

Перевірка місткості посуду
Загальні засади. Згідно ДСТУ, допускають такі відхилення від номінальної місткості (± см3)   для колб  

Таблиця 3
Ефективна густина води, r*, г/дм3, що використовується у перевірці мірного посуду, та сума поправок (А + В + С) , г/дм3 t,

Поправки для об’ємів (в см3), що виміряні мірним посудом (каліброваним для температури 20 °С), якщо ним користуються при різних температурах
Ви­мі­ря­ний об’­єм, см3 Температура, оС

Кислотно-основне титрування
Методики грунтуються на кислотно-основних пе­ре­тво­рен­нях – пе­ре­да­чі іону водню від аналіту до титранту або навпаки. Тит­рантами зазвичай є силь­ні кислоти або сильні ос­но­ви (луги), ана­літа

Реактиви й обладнання
Хлороводнева кислота, стандартизований розчин c(HCl) = 0,1 моль/л; Бромкрезоловий зелений, розчин із масовою часткою w » 0,1 % у водно-етанольній суміші (8:2 за об'ємом); Б

Комплексонометричне титрування
Реакції комплексоутворення здавна є основою деяких тит­ри­мет­рич­них визначень. Так, іони га­ло­ге­ні­дів визначають тит­ру­ван­ням комплексоутворювачем – іонами Hg2+ (

Окислювально-відновлювальне титрування
В окислювально-відновлювальному титруванні або ана­літ A є від­новлювачем (і у титруванні окислюється), а тит­ран­т T – окис­лювачем (і у титруванні відновлюється), або навпаки, ана­літ A є окислюв

А. Стандартизація за наважками кристалічного іоду
2А. Реактиви й обладнання: Тіосульфат натрію, розчин c(Na2S2O3.5H2O) » 0,1 моль/л у сві­жо­про­кип’­я­че­ній дистильова

Б. Стандартизація за наважками дихромату калію
2Б. Реактиви й обладнання: Тіосульфат натрію, розчин c(Na2S2O3.5H2O) » 0,1 моль/л, як у пункті 2А; Дихромат ка

Кислотно-основне титрування
Приклади розв’язання задач Приклад 1. Наважку бури (Na2B4O7·10H2O) масою 0,3221 г розчинили у воді. На титрування одержаного ро

Комплексонометричне титрування
Приклади розв’язання задач Приклад 1. Наважку сплаву, що містить цинк та мідь, масою 0,8512 г розчинено й об’єм розчину доведено до 100 мл. При визначенні сумарної кількос

ЕЛЕКТРОХІМІЧНІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ
В основі електрохімічних методів лежать процеси на електродах або в міжелектродному просторі при виникненні потенціалу або при пропусканні електричного струму через розчин. Електродний процес – гет

Теоретичні основи потенціометрії
Для вирішення аналітичної задачі потенціометричні вимірювання можна проводити двома способами. Перший спосіб – пряма потенціометрія, полягає в тому, що в досліджуваний розчин занурюють необхідний і

EACх= Eх= EAB(lACх / lAB).
Із цих рівнянь можна отримати, що Eх = Eст(lACх / lACст), де lACхтаlACст –

Результати вимірювань оформлюємо у таблицю
  № розчину с(NaF), моль/л lgс(F-) е.р.с., мВ   &nb

Шпателі, скляні палички.
3. Хід роботи Наважку зразка (mo), що містить близько 0,1 г заліза, розчиня­ють при нагріванні у 20 мл концентрованої хлорводневої кислоти. Якщо розчинення неп

Атомна спектроскопія
Атомна спектроскопія– фізичний метод, що грунтується на залежності між складом речовини та випромінюванням чи поглинанням світла у певних умовах. Емісійний спектральний аналіз грун

Атомно-емісійний метод аналізу
Лабораторна робота № 4.1. Визначення калію та натрію в мінеральних водах методом полум'яно-емісійної спектрометрії. Мета роботи: 1. Визначити масов

Спектрофотометрія
Спектрофотометричні методи аналізу базуються на законі Бугера, який виражають рівнянням , де I

Визначення загальної кількості летких фенолів у стічній воді у перерахунку на C6H5OH.
Мета роботи: 1. Ознайомитися з основними етапами методики спектрофотометричного аналізу домішок органічних речовин. 2. Освоїти алгоритм вимірювань на фотометрі. 3. Визначит

Вибрані кінетичні методи аналізу
  У багатьох методах аналізу до стану рівноваги до­водять хі­міч­ні перетворення, за якими аналіт переводять у інші сполуки, що формують вихідний сиг­нал (масу чи об’єм, випромінюванн

Сутнiсть методики
Щоб визначити мiкрокiлькості альдегідiв, використовують ре­ак­цiю окислення п-фенiлендiаміну пероксидом водню, на яку альде­гіди дiють як каталiзатори. Схема механізму реакцiї (за нинiшнiми уявленн

Алгоритм методики
2.1. Прилади й реагенти Фотоелектроколориметр; Секундомiр; Вимiрювальнi колби мiсткiстю 50 мл; Піпетки мiсткiстю 5 мл; Піпетки с подiлками мiсткi

Алгоритм методики
2.1. Прилади та реагенти Фотоелектрокалориметр КФК з мікропроцесором; Вимiрювальнi колби мiсткiстю 50 мл; Пiпетки мiсткiстю 2 мл; Пiпетки з подiлками мiст

Хроматографічні методи аналізу
  У таких процесах розділення компонентів, як екстракція, у випадках, коли коефіцієнти розподілу між фазами для різних компонентів мало відрізняються один від одного, відокремити їх у

Біологічні та біохімічні методи аналізу
Біологічні методи аналізу базуються на тому, що для життєдіяльності; росту, розмноження й взагалі нормального функціонування живих істот необхідне середовище певного хімічного складу. При зміні цьо

Приклади використання біологічних методів для визначення різних сполук
Індикаторний організм Сполука, яку визначають Cmin, P = 0,95 Мікроорганізми мкг/мл

Таблиця 2
Приклади використання ферментів для визначення їх субстратів (I) і інгібіторів (II) Клас ферментів Індикаторна реакція

Неорганічні ліганди
OH‑, гідроксид ‑ іон   H+ lg Kw = { ‑13,997; D H = ‑55,81

Органічні ліганди: аміни
C2H7NO, H2N‑CH2‑CH2‑OH, 2‑аміноетанол H+ lg KH

Органічні ліганди: карбонові кислоти
CH2O2, HCOOН, мурашина кислота; ліганд HCOO‑, форміат-іон H+ lg KH = {

Органічні ліганди: амінокислоти
C2H5NO2, H2N-CH2-COOH, амінооцтова кислота (гліцин); ліганд: H2N-CH2-COO‑, L‑,

Інші органічні ліганди: оксими, тіоли тощо
CH4N2S, тіосечовина H2N-C-NH2 ÷ê S Ag+

Відновні напівреакції
Aglg K(Ag2+ + e‑ Û Ag+) = 32,62 [I=4], Eo = 1,929 B lg K(2 AgO(s) + H2

Індикатори
(а) кислотно-основні індикатори Бромкрезоловий синій, L (синій) ® HL+ (жовтий): lg KH ={ 4,80 [20 о

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги