Лаоцзи. Осягнення шляху. Даосизм

Одна з легенд стверджує, що підґрунтям для виникнення буддизму в Індії були проповіді Лаоцзи, який переселився туди. Існують версії, що цей філософ мав родинний зв’язок з Буддою.

Про смерть мудреця є кілька версій: згідно з лаоською традицією Лаоцзи – безсмертний; інші припускають, що він покинув Китай, попрямував до Індії і там став учителем Сіддхартхи Гаутами, який після цього досяг просвітлення. Прихильники цієї теорії вважають, що місце смерті Лаоцзи невідоме; є також версія, що філософ помер і був похований у Китаї в усипальні разом зі своєю матір’ю.

Основні погляди Лаоцзи викладені в єдиній його книжці “Дао де цзин”. Історичне становище, у якому з’явився трактат, характеризується різкими змінами в суспільстві Стародавнього Китаю. У ході розвитку рабовласницьких відносин пережитки общинно-патріархальних відносин у політичному ладі, суспільному порядку, у побуті та звичаях – усе, що залишилося від старого суспільства, зазнало краху. У суспільному житті Стародавнього Китаю виникли різні філософські школи. Ідеї Лаоцзи відображали пасивний протест бідних, розорених, пригнічених або нестійких за своїм суспільним статусом соціальних верств китайського суспільства.

“Дао де цзин” – “Книга про шлях і його прояви”, або “Книга про шлях і доброчинність”, або “Канонічна книга про дао і де”. У цьому трактаті пропонується принцип “у-вей” ( Ш Ш– “неді-яння”) як засіб досягнення дао (ЙЕ – “шлях”) через практику де – правильної дії, що ділиться на дві частини. Перша частина називається “Дао цзин” (“Канон дао”), друга – “Де цзин” (“Канон де”). Незважаючи на невеликий обсяг, книжка “Дао де цзин” стала однією з найважливіших і шанованих у Китаї. За дві тисячі років її вважали і політичним трактатом, що має на меті знищити конфуціанство, і книжкою, що містить вищу мудрість і керівництво з лаоської йоги, тощо. Унаслідок стислої, поетичної форми тексту вона викликала багато інтерпретацій.

Дао і де. Зміст твору розкривається за допомогою двох ієрогліфів – дао і де. Оскільки ієрогліфічне письмо відрізняється від письма буквами тим, що кожний із них містить думки, ми не можемо віднести дао і де ні до понять, ні до образів. Дао – це шлях, яким слідують усі речі. Існує шлях кухарського мистецтва, шлях воїнського мистецтва тощо. В “І-цзині” він витлумачується як закономірність, закон. Лаоцзи надає цьому поняттю універсального, усе-

охоплюючого змісту, розглядаючи його як спосіб усього сутнього, основу світу, “корінь неба і землі”, “матір усіх речей”. Якщо людина “осягнула шлях” якогось діяння, то воно виходить у неї легко і без зусиль. Дао існує саме по собі й не вимагає для свого існування нічого іншого. Ми “дивимося на нього і не бачимо; слухаємо його і не чуємо; ловимо його і не можемо впіймати”. Дао виконує свою роль природно, не змушує жодну істоту втручатися в її життя, дає змогу розвиватися; постійно перебуває в русі, не вступає ні з ким у боротьбу, не прагне нікого захопити, не вважає свою діяльність заслугою, не домагається панування над іншими. Така дія дао є вищим законом природи й суспільства. Осягнення дао не є пізнання, швидше, це містичне самозаглиблення та інтуїтивне споглядання.

Речі не завжди слідують своїм шляхом, таке відхилення від істинної природи призводить до нещасть і катастроф.

Де – природний потенціал дао, сила, доброчинність. Лаоцзи розумів під де природну здатність досягати досконалості. Та це має відбутися мимовільно, спонтанно, оскільки будь-яка свідома спроба опертися на знання чи тренування призведе до протилежного результату. Де – це дао окремих речей, конкретний життєвий шлях тієї чи іншої людини, який вона обрала з огляду на загальні уявлення й зробила законом свого життя. Подібно до того, як людина життєвими виборами формує й виховує себе, асимілюючи або відкидаю-чи певні зовнішні реалії, так і всеосяжне дао входить у неї лише настільки, наскільки людина хоче чи здатна його асимілювати. “Створювати і виховувати суще... – ось що зветься глибинним де”. Його треба постійно вдосконалювати, доводячи довершеність де до рівня вселенського дао.

Світоглядну основу поглядів Лаоцзи становить копія стародавнього китайського космосу, виконана в пластиці понять-ієроглі-фів Піднебесної з проповіддю дійсного, природного, спонтанного життя, яке не вимагає зусиль і цілком ґрунтується на власних природних ритмах.

Головні ідеї:

 Розвиток Космосу’відбувається відповідно до певних зразків і принципів, які неможливо чітко визначити. Можна все ж назвати їх, хоча і не зовсім точно, дао, або шлях.

 До де не можна прагнути, воно виникає спонтанно, природно.

 Найкращим способом реалізації дао в зовнішньому світі є принцип “у-вей” – ненавмисна активність.

 Не варто прагнути до надмірної освіченості, підвищення ерудиції чи майстерності, навпаки, треба повернутися до стану “необробленого дерева” або стану “немовляти”.

 Усі протилежності невіддільні, комплементарні, взаємодіють одна з одною.

 Найкращий принцип вирішення проблем стосовно дао – це відмова від агресії, що не варто розуміти як заклик до здавання і підкорення – потрібно оволодіти ситуацією, не прикладаючи надто багато зусиль.

 Присутність у суспільстві жорстких нормативних етичних систем – наприклад конфуціанства (про яке ви дізнаєтеся в наступному параграфі) – свідчить про те, що в ньому є проблеми, які така система тільки посилює, будучи не в змозі їх вирішити.

У “Дао де цзині” Лаоцзи ввів принцип “у-вей”, за яким вчинки здійснюються ненавмисно, самі собою, щоб за ними не стояло прагнення чи острах щось здобути чи втратити, страх зганьбити себе чи, навпаки, бажання прославитися.

За Лаоцзи, правило – це те, що щось диктує, а не те, що не відповідає правилу, забороняє. Більше того, правило – це щось таке, що диктує щось не зовсім природне.

Мислитель зазначав, що коли прагнеш до навчання, то щодня набуваєш чогось нового, коли ж прагнеш до дао, то щодня чогось позбуваєшся.

Усі біди й нещастя народу від знань, вони – вороги простоти і природного плину життя відповідно до законів природи. Лаоцзи стверджував, що народом потрібно управляти, а не допускати його до знань: “У давнину ті, хто наслідував дао, не просвітлювали народ, а робили його неосвіченим”. Він уважав, що важко управляти народом, у якого багато знань. Тому управління країною за допомогою знань приносить їй нещастя, а без них – приводить країну до щастя.

Філософ критикував і заперечував тогочасну освіту. Істинна освіта для мислителя – це розвиток людини, яка іде своїм природним шляхом – дао.

•4

Лаоцзи вважав, що в основі всього є рух, постійні зміни, постійний розвиток різних форм. Важливими началами, головними смислами механізму еволюції світу, які, за Лаоцзи, повинна осягнути людина, є спонтанність розвитку, самоорганізація, безкінечна різноманітність Всесвіту, що й визначає роль людини у світі.

Основний сенс учення Лаоцзи – орієнтація людини й людства в цілому на проникнення в природні ритми та закони Космосу, пізнання їх, злиття з ними, підкорення їм. За його вченням, потрібно сприймати історію людства і життя окремої людини як поступове стихійне самоспоглядання, саморозуміння і самореалізацію ними себе як космічних явищ. Отже, мислитель уважав, що людина має дотримуватися гасла “Пізнай самого себе”. Пізнання законів, які управляють життям людей, і є її освітою.

У світі, згідно з ученням китайського філософа, існує природна ієрархія, яка відповідає ієрархії рівнів законів, як; управляють поведінкою людей, суспільством і Космосом у цілому. Згідно з Лаоцзи, існує дві категорії мудреців. Істинні мудреці знають таємницю природного дао і діють за принципом недіяння. Вони є людьми з “вищим де”. Удавані мудреці діють із напруженням сил, наперекір дао – це люди з “нижчим де”. Саме удавані мудреці поширюють хибні знання й невігластво.

Знання – істинні і хибні.Очевидно, Лаоцзи вважав, що людські знання завжди нижчі й менш досконалі, аніж ідеї, ідентичні істинному дао, як би люди не наближалися до нього. Це трактування природного шляху розвитку пов’язане з тим, що ідеал Лаоцзи обернений у минуле і майбутнє, а не в теперішнє, що сприймається критично. Соціальною базою раннього даосизму були менш стійкі низькі верстви суспільства, які, як правило, були менш освіченими, для яких у повсякденному житті на освіту високого рівня не було попиту.

У далекому минулому суспільство, за Лаоцзи, розвивалося природним шляхом, але з виникненням держави та встановленням законів починається відхилення від істинного для людини шляху. Мета людини – повернутися на природний шлях своєї еволюції.

Головним винуватцем порушення законів природи Лаоцзи вважав “мудрування”, яке він розумів як у широкому, так і в негативному плані одночасно. Через мудрування з’являється надмірність як у суспільстві, так і в житті окремих людей: “Коли буде знищена ученість, тоді не буде і смутку”; “Хто, маючи знання, робить вигляд, що не знає, той вище від всіх. Хто, не маючи знань, робить вигляд, що знає, той хворий”.

Лаоцзи не виступав проти знань взагалі й необхідності пізнання, навпаки, він пропагував необхідність пізнання дао, а також уважав, наприклад, корисним вивчення інших країн для пізнання своєї держави та інших традицій, визнаючи можливість і цінність осягнення загальних закономірностей навіть через їх окремі прояви.

У книжці він звертається до ролі органів відчуття людини, але не розглядає їх як головне джерело знань про навколишню дійсність. Вони є нездатними правильно сприйняти зовнішні подразники. П’ять кольорів притуплюють зір, п’ять звуків притуплюють слух, п’ять смакових відчуттів притуплюють смак.

Мудрець наголошував на тому, що виховувати, формувати людину потрібно з дитинства, поступово, попереджуючи негативні прояви: “Те, що ще не показало ознак, легко направити... Дію треба починати з того, чого ще немає. Встановлення порядку треба починати тоді, коли ще немає сум’яття. Адже велике дерево виростає з маленького, дев’ятиповерхову башту починають будувати з при-горшні землі, подорож у тисячу лі починається з одного кроку”.

Ідеалом людини в Лаоцзи був “досконаломудрий”, який “...постійно вміло рятує людей і не покидає їх... Отже, він є вчителем недобрих, а недобрі – його опорою. Якщо (недобрі) не цінують свого вчителя і досконаломудрий не любить свою опору, то вони, хоча і (вважають) себе розумними, занурені в сліпоту”.

Мудрець не потребує даних практичного досвіду. Він пізнає світ і закони природи розумом, спогляданням. Процес розмірковування мудреця значною мірою будується на методі пізнання за аналогією. Лаоцзи стверджував, що за однією сім’єю можна пізнати й інші. Основою пізнання в нього є одиничні факти (пізніше в європейській філософії це буде названо методом індукції). Дао пізнається шляхом вишукування єдності в багатоманітній дійсності.

На його думку, мудрець повинен іти за народною творчістю. Він вчиться в тих, які не мають знань, і йде тим шляхом, яким ішли інші, дотримується природності речей і не насмілюється діяти самовільно.

Мислитель проповідував гуманістичні ідеї, що мали загальнолюдську цінність, принципи добра та справедливості. Він був переконаний, що небесне дао ставиться однаково до всіх і підтримує добрих людей: “Людина, яка має вищу доброчесність, так

само як і вода, повинна селитися ближче до землі; її серце повинне слідувати внутрішнім поривам; у ставленні до людей вона повинна бути дружелюбною; у словах повинна бути щирою; в управлінні (країною) повинна бути послідовною; усправах повинна іти від можливостей...”

Людинолюбство – основа основ у практичній діяльності мудреця. Він висунув ідею загальної любові, яка стосується тільки багатостраждального народу й не направлена на багатіїв і правителів, що порушують дао.

В основі суспільного устрою, за Лаоцзи, не має бути насилля й примусу. Добрі люди прагнуть до порозуміння. Свобода і злагода – невід’ємні природні основи суспільства, які диктуються небесним дао.

Ідеальний правитель повинен бути скромним, йому потрібно відмовитися від розкоші, надлишку, марнотратства. У своїх діяннях він має бути тотожним дао, повинен дозволити дао бути провідним, а самому бути керованим.

Учення Лаоцзи мало величезний вплив на всі сфери китайської культури і науки – літературу, мистецтво, військову доктрину, медицину, астрономію тощо. Головна мета філософії Лаоцзи полягає в піднесенні творчої сутності людини до рівня могутності природного буття. Для цього філософ запропонував своєрідну концепцію формування й розвитку особистості, яка втілюється за межами освіти, організованої державою.

Підкреслюючи відносність і недостатність знань для пізнання дійсності, критикуючи мудрування, Лаоцзи закликав не прагнути до надмірної ерудованості, а, дотримуючись принципу “у-вей” – недіяння, заглиблюватися в суть одиничних речей, пізнавати закони природи й слідувати своєму дао. Помічниками на такому шляху можуть стати “досконаломудрі” – істинні мудреці, які, за мислителем, є вчителями для інших.

Засуджуючи насилля, пригнічення, війни, критикуючи соціальну несправедливість, Лаоцзи відмовляється від освіти та досягнень цивілізації з вимогою повернення до суспільних установок минулого. Засвідчуючи численні кризи в суспільстві, його вчення пропонувало утопічні ідеї радикальних змін, на які суспільство піти вже не могло. Водночас глибина думок філософа вплинула на багатьох його послідовників. Його ідеї самопізнання, пізнання свого шляху, важливість глибинних знань, цінність моральних якостей, які формуються не під тиском законів, а є природними для людини, людинолюбство не втратили актуальності й у наші дні.

Велике значення вчення Лаоцзи полягає також у тому, що він першим в історії думки розвинув концепцію глобального зв’язку

суспільних, політичних і правових явищ із Космосом і його основними законами, звернув увагу на фундаментальні проблеми таємниці існування людини і людства, зв’язок із ними політико-правової реальності.

) апитання і рік.і авдання

1. Які соціальні передумови виникнення вчення Лаоцзи?

2. У чому суть поняття дао?

3. Що становить світоглядну основу поглядів Лаоцзи?

4. Розкрийте сутність принципу “у-вей”.

5. У чому полягає даоський принцип недіяння, або бездіяльності?

6. Що є істинною освітою за Лаоцзи?

7. У чому полягає основний смисл учення Лаоцзи? Яке його значення?

8. Філософська класика.Прочитайте і поясніть висловлювання Лаоцзи:

“Хто знає інших – той розумний. Хто знає самого себе – той

мудрий”.

“Хто пересилює інших – той сильний. Хто пересилює себе – той

могутній”.

“Хто уміє бути задоволеним – той багатий”.

“Хто не турбується про життя, мудріший за того, хто цінує життя”.

“Хто розуміє, той мало що знає, хто багато знає, той не розуміє”.

“Якщо відкинути ученість – не буде і печалі”.

“Якщо не вихваляти талантів, то люди і не змагатимуться”.