Реферат Курсовая Конспект
Лекція 5. Публічно-правові утворення як учасники цивільних правовідносин. - раздел Философия, ОПОРНІ КОНСПЕКТИ ДИСЦИПЛІНИ Цивільне право України частина загальна Тема 6.Публічно-Правові Утворення Як Учасники Цивільних Правовідносин...
|
Тема 6.Публічно-правові утворення як учасники цивільних правовідносин.
1-2. Цивільна правосуб'єктність публічно-правових утворень.Випадки участі публічно-правових утворень в цивільних правовідносини.
Учасниками цивільних відносин можуть бути як суб'єкти приватного так і суб'єкти публічного права.
До суб'єктів публічного права, зокрема, належать держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші соціально-публічні утворення. Оскільки такі утворення є складними організаціями, що виконують різні функції (як у галузі публічного, так і у галузі приватного права), а держава до того ж є носієм політичної влади і суверенітету, то у цивільному праві України вони традиційно не визнаються юридичними особами, а кваліфікуються як особливий вид суб'єктів цивільного права.
Держава та інші соціально-публічні утворення мають цивільну правосуб'єктність, котра охоплює їхню цивільну правоздатність та цивільну дієздатність.
Разом з тим, правосуб'єктність суб'єктів публічного права, нерідко має прояви, не властиві правоздатності фізичних і юридичних осіб. Так особливості цивільної правоздатності держави пов'язані з тим, що вона є також головним суб'єктом публічного права, носієм публічної влади. Вона сама регулює різні, у тому числі й цивільні, відносини, встановлюючи загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів та порядок розгляду суперечок за їх участю. При цьому вона сама визначає і власну цивільну правосуб'єктність, її зміст і межі. Разом з тим, беручи участь у цивільних відносинах, держава має дотримуватися нею ж встановлених правил. Вона не має права використовувати свої владні повноваження для довільної зміни цивільно-правових норм у своїх інтересах або нав'язувати свою волю контрагентам у конкретних цивільних відносинах.
Як суб'єкти цивільного права, держава та інші соціально-публічні утворення мають такий самий правовий статус, що й інші учасники цивільних правовідносин, і так само відповідають за порушення або невиконання своїх зобов'язань, як і інші суб'єкти цивільного права. Тобто, вони діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (статті 167-169 ЦК України).
Цивільна щжвосуб'єктність держави та інших соціально-публічних утворень зумовлена наявністю у них відповідних властивостей, що забезпечують реалізацію цивільної правосу-б'єктності. Зокрема, держава має своє відокремлене майно, що складається з тієї частини державного майна, яка не закріплена за окремими юридичними особами публічного права. Передусім, це майно державної скарбниці, що входить до складу державного бюджету. Майно скарбниці є матеріальною базою самостійної участі держави у цивільних правовідносинах.
Крім того, держава самостійно виступає в цивільному обігу через свої органи. Причому, ці органи або взагалі не мають прав юридичної особи, або, будучи такими, в даних правовідносинах не користуються правами юридичної особи. Дії цих ор ганів вважаються діями самої держави. Наприклад, таким чином, держава діє через Кабінет Міністрів України. Бюджетними коштами розпоряджаються фінансові органи, тому саме вони частіше за все виступають як органи, уповноважені для участі у цивільних правовідносинах від імені держави, зокрема, при випуску державних позик, наданні кредитів тощо.
Держава бере участь у цивільних правовідносинах не як єдине ціле, а як сукупність суб'єктів різних рівнів. Всі вони незалежні один від одного і виступають як самостійні учасники цивільно-правових відносин. У цивільно-правових відносинах як «держава» беруть участь дві категорії суб'єктів: 1) держава Україна, 2) Автономна Республіка Крим.
Що стосується територіальних громад, то у цивільних відносинах вони виступають не від імені держави, а як об'єднання громадян за місцем проживання, що є соціальними утвореннями публічно-правового характеру.
Основні засади участі держави та українського народу у правовідносинах визначені у Конституції України - Основному законі держави.
Держава може мати особисті немайнові права, але лише ті, що не суперечать її сутності, як соціально-публічного утворення, суб'єкта публічного права. Вона також є суб'єктом майнових відносин, зокрема, власником майна, яке знаходиться у державної власності, може набувати окремі права інтелектуальної власності, бути учасником спадкових відносин (наприклад, спад-кувати за заповітом), бути учасником зобов'язальних відносин, наприклад, учасником договору поставки для державних потреб, продавцем у договорі приватизації державного майна, суб'єктом, зобов'язаним до відшкодування шкоди тощо.
Держава приймає участь у зовнішньому обігу у тих випадках, коли зовнішньоторгові відносини встановлюються через торговельні представництва України за кордоном і через інші спеціально уповноважені органи. Права та обов'язки у цьому разі набуває безпосередньо держава, котра виступає як суб'єкт цивільного права (ст. 8 Закону України «Про зовнішньоеко номічну діяльність»). Однак у тих випадках, коли договори вчиняють державні юридичні особи від свого імені, останні виступають як учасники відповідного договору.
Держава може створювати юридичні особи публічного та приватного права, виступаючи як самостійний засновник, або як засновник нарівні з іншими суб'єктами цивільного права. Разом з тим, держава не може створювати такі юридичні особи, які можуть створюватися лише фізичними особами або недержавними юридичним особами (наприклад, громадські організації, політичні партії тощо).
Зайняття господарською (підприємницькою) діяльністю безпосередньо державою, територіальною громадою не допускається, оскільки це суперечить цілям їх існування. У випадках, вказаних у законі, така діяльність може здійснюватися державними та комунальними органами та спеціально створеними для цієї мети юридичними особами.
Правовий статус Автономної Республіки Крим визначений Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим та іншими нормативно-правовими актами. Матеріальною основою участі Автономної Республіки Крим у цивільному обігу є майно (бюджетні та інші матеріальні кошти), яке належить їй і не закріплене за юридичними особами публічного та приватного права, створеними нею.
Автономна Республіка Крим, як і держава Україна може набувати усього обсягу прав та обов'язків учасника цивільних відносин, котрі не суперечать її сутності, як соціально-публічного утворення, що наділений владними та розпорядчими функціями. Вона може мати певні немайнові права, здійснювати речеві права, котрі належать їй, створювати юридичні особи публічного та приватного права, бути учасником цивільних зобов'язань, спадкувати на підставі заповіту тощо.
Відмінність Автономної Республіки Крим від держави Україні, як учасника цивільно-правових відносин, полягає у неможливості самостійного встановлення власної цивільної правосу-б'єктності (Конституція Автономної Республіки Крим затверджується Законом України, який приймається Верховною Радою України). Автономна Республіка Крим не може виступати суб'єктом конфіскації, реквізиції майна, набувачем скарбу тощо.
Територіальною громадою визнаються жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є само стійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Територіальна громада має цивільну правосуб'єктність. Моментом її виникнення є визнання у встановленому законом порядку існування адміністративно-територіальної одиниці.
Матеріальним підґрунтям правосуб'єктності органів місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Територіальна громада може виступати суб'єктом речових правовідносин. Вона є суб'єктом права комунальної власності, може набувати право власності на безхазяйну річ, знахідку, бездоглядну домашню тварину, а також на спадщину, яка визнана судом відумерлою тощо. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад.
Територіальні громади можуть бути учасниками цивільних зобов'язань, здійснювати емісію цінних паперів, створювати юридичні особи тощо, а також виступати суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності.
Органи місцевого самоврядування можуть у межах, визначених законодавством, створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміщувати належні їм кошти у банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів відповідно до закону із зарахуванням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.
Територіальна громада може нести цивільно-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями, а також за шкоду, заподіяну органами та посадовими, службовими особами при виконанні покладених на них посадових (службових) обов'язків.
Держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади здійснюють цивільну дієздатність через свої органи та представників.
Так, згідно ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Наприклад, управління державним майном від імені народу здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради депутатів, а також уповноважені ними державні органи, котрі вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна тощо. Бюджетними коштами розпоряджаються фінансові органи, тому саме вони найчастіше уповноважені для участі в цивільних правовідносинах, зокрема, при випуску державних позик, наданні кредитів тощо.
Держава бере участь в цивільних правовідносинах не як окремо взяте єдине ціле, а як сукупність органів різних рівнів, котрі є незалежними одне від одного і виступають як самостійні учасники цивільно-правових відносин.
Так, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Головне управління Державного казначейства організовує та здійснює виконання державного бюджету; здійснює управління доходами і видатками державного бюджету; проводить операції з наявними бюджетними коштами; здійснює разом з Національним банком і Мінфіном управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та проводить їх обслуговування відповідно до чинного законодавства тощо.
Аналогічним чином здійснюється цивільна дієздатність Автономної Республіки Крим.
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Зокрема, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомоч ності володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Муніципальним законодавством визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема, порядок їхньої участі у цивільних відносинах. Окремі повноваження можуть покладатися на посадових осіб, які наділені відповідною компетенцією у цій галузі.
Держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади можуть виступати у цивільних відносинах не тільки безпосередньо, але й через посередництво інших осіб - представників, якими на підставі спеціальних доручень можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (ст. 173 ЦК України).
Таке представництво може здійснюватися на підставі закону або договору.
У разі, якщо представництво виникає на підставі закону або іншого акта законодавства органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим, територіальної громади, то безпосередньо цим законодавчим актом призначається представник та визначається обсяг його повноважень.
У разі договірного представництва відповідні відносини виникають на підставі договору (доручення, трудового договору тощо), а обсяг повноважень представника визначається домовленістю сторін.
Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади відповідають за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Із загального принципу відповідальності держави за порушення зобов'язань у повному обсязі встановлені винятки. Зокрема, стягнення не може бути звернене на майно: 1) вилучене з цивільного обігу, тобто таке, що не може перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Розпорядження, управління, користування ним ґрунтується на нормах публічного права; 2) закріплене за територіальними громадами або Автономною Республікою Крим; 3) земля та інші природні ресурси, які перебувають у державній чи комунальній власності. Таке звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у державній та комунальній власності, можливе лише у випадках, передбачених законом.
Територіальна громада відповідає за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами належним їй майном, за винятками, встановленими законом. Зокрема, не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями територіальної громади на майно, яке може перебувати у власності вказаного суб'єкта, але не може перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Не допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у комунальній власності, тощо.
Закріплюючи принцип відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами, ЦК, разом з тим, встановлює і принцип «персоналізації» відповідальності зазначених суб'єктів.
Вказаний принцип «персоналізації» відповідальності у залежності від того, про які саме суб'єкти йдеться, має два прояви:
1) розмежування відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад, з одного боку, і створених ними юридичних осіб, з іншого боку. Тут зазначений принцип проявляється у тому, що закон чітко розмежовує відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб: кожний із вказаних суб'єктів самостійно несе відповідальність за своїм цивільно-правовим зобов'язанням. Згідно ст. 176 ЦК держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом. До таких випадків, що є винятком із загального правила, зокрема, належать: додаткова (субсидіарна) відповідальність України, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за зобов'язаннями казенних підприємств та установ; відповідальність цих суб'єктів за дії органів та посадових, службових осіб, які виконують владні завдання та функції тощо. У свою чергу, юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями своїх засновників;
2) розмежування відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад між собою.
У цьому випадку має місце розмежування відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад між собою. Тому, забезпечуючи реалізацію прояву принципу «персоналізації» соціально-публічних утворень, ст. 176 ЦК встановлює три спеціальних правила: 1) держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад; 2) Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад; 3) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим та інших територіальних громад.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Таврійський національний університет ім В І Вернадського... Севастопольський економіко гуманітарний інститут... Філії кафедри історії та теорії держави і права...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Лекція 5. Публічно-правові утворення як учасники цивільних правовідносин.
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов