Регулювання ЗЕД

 

Валютне регулювання стосується всіх видів зовнішньоекономічної діяльності, оскільки забезпечує можливість здійснення зовнішньоекономічних операцій завдяки застосуванню відповідного інструментарію. Валютне регулювання є однією з найважливіших складових валют­ної політики, яка охоплює ще й валютний контроль.

Валютне регулювання– це система заходів і засобів (інстру­ментів), що використовуються з метою забезпечення стійкості національної грошової одиниці, підтримки рівноваги платіжного балансу, концентрації валютних цінностей у країні для вирішення її поточних і стратегічних завдань.

Система валютного регулювання включає ринкове, державне і міждержавне регулювання.

Ринкове валютне регулюванняздійснюється в рамках валютного ринку при формуванні попиту і пропозиції валют, вста­новленні їх курсових співвідношень.

Державне валютне регулювання–це така діяльність держави, яка спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядок здійснення угод з валютними цінностями. Пряме державне валютне регулювання здійснюється за допомогою законодавства і нормативних актів виконавчої влади і регламентує міжнародні розрахунки та порядок здійснення валютних операцій міжнародних розрахунків. Непряме державне валютне регулювання здійснюється за допомогою економічних інструментів, спрямованих на регулювання валютного курсу та валютних операцій.

Міждержавне регулювання включає регламентацію діяль­ності міжнародних організацій (МВФ), укладання угод щодо координації валютної політики, встановлення участі і внесків до МВФ.

Першим документом, що встановлював порядок валютного ре­гулювання, був Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991 р.), у 1993 р. порядок валютного регулювання був конкретизований у Декреті Кабміну України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в якому встановлювався режим здійснення валютних операцій на території України, визначались загальні принципи валютного регулювання, функції відповідних установ у цій сфері, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Законодавство валютного регулювання–це сукупність пра­вових норм, що визначають: загальні принципи здійснення операцій у внутрішній економіці та міждержавних розрахунках; державні органи, функцією яких є валютне регулювання та управління валютними ресурсами; права та обов'язки фізичних і юридичних осіб щодо володін­ня, користування та розпорядження валютними цінностями; порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства.

Система валютного регулювання розробляється на національ­ному і міжнародному рівнях. Національна система валютного регу­лювання функціонує на підґрунті національного законодавства, але при цьому враховуються також міжнародні правові норми з тим, щоб забезпечити можливість паритету економічних інтересів учас­ників зовнішньоекономічної діяльності. Національна система валютного регулювання містить такі еле­менти: механізм встановлення валютного курсу; механізм конвертації валют; режим обміну національної валюти на іноземні; валютні інтервенції; режими валютних обмежень; міжнародні розрахунки; систему органів валютного регулювання. На національному рівні функції валютного регулювання здійснює Національний банк та Кабінет Міністрів.

Національна система валютного регулювання базується на на­ціональній валюті — грошовій одиниці країни (national currency), що розглядається як затверджений законодавче платіжний засіб на території країни, яка її випускає (приміром, гривня в Україні, рубль - в Росії, долар - в США, євро - у країнах-членах ЄС).

На міжнародному рівні координацію валютної політики здійснює Міжнародний валютний фонд (МВФ), який має угоди з країнами-учасницями, створює валютні фонди і надає допомогу країнам у випадку загострення фінансових криз, трансформації економік тощо.

Суб’єктами валютного регулюванняє резиденти і нерези­денти, що функціонують у сфері валютних відносин.

Резиденти- фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживан­ня на території України, у тому числі ті, хто тимчасово (не більше року) перебуває за кордоном; юридичні особи на території Украї­ни, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України (підприємства, банки, урядові установи), а також екстериторіальні заклади (посольства, консульства, представництва тощо).

Нерезиденти- фізичні особи (іноземні громадяни, громадя­ни України, особи без громадянства), які мають постійне місце про­живання за межами України, в тому числі ті, які тимчасово (не більше року) перебувають на території України; юридичні особи з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відпо­відно до законодавства іншої держави, у тому числі юридичні осо­би та інші суб'єкти підприємницької діяльності за участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України (зарубіжні фірми, банки, уряди зарубіжних країн).

Об'єктами валютного регулюванняє валютні операції і ва­лютний курс національної грошової одиниці. У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти.

Валютне регулювання є основним змістом валютної політики держави, яка виявляється в таких основних формах:дисконтна; девізна й її різновид — валютна інтервенція; валютні обмеження; диверсифікація валютних резервів; регулювання ступеня оборотності валюти; режим валютного курсу, девальвація, ревальвація.

Дисконтна політика- одна з форм грошово-кредитної політи­ки національних банків, що спрямована на регулювання економі­ки країни шляхом підвищення чи зниження процентних (дисконтних) ставок з метою впливу на попит та пропозицію позичкового капіталу, темп інфляції, а також на стан платіжного балансу і валют­ний курс.

Девізна політика- метод впливу на курс національної валю­ти шляхом купівлі-продажу державними органами валютного регу­лювання іноземної валюти. З метою підвищення курсу національної валюти Центральний банк продає, а для зниження — скуповує іноземну валюту.

На сьогодні девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції,тобто втручання Центрального банку в опе­рації на валютному ринку для того, щоб впливати на курс націо­нальної валюти. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золо­товалютних резервів або за рахунок міжбанківських кредитів.

Диверсифікація валютних резервів-політика держав, банків, монополій, яка спрямована на регулювання структури ва­лютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валют­ної інтервенції і зменшення валютних втрат. Така політика здійснюється шляхом продажу нестабільних ва­лют і купівлі більш стійких валют на світових валютних ринках.

Девальвація- зниження курсу національної валюти стосовно до іноземних валют чи міжнародних облікових одиниць (євро), що призводить до збільшення цін імпортної продукції у вітчизняній валюті.

Ревальвація - підвищення курсу національної валюти віднос­но іноземних валют чи міжнародних облікових одиниць, що обумовлює покращання умов експорту (збільшення виручки від екс­порту у національній валюті).

Валютні обмеження- система державних заходів (законо­давчих, адміністративних, економічних, організаційних) щодо опе­рацій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни. Валютні обмеження можна класифікувати таким чином.

1. Обмеження щодо здійснення поточних операцій: обмеження можливостей експортерів використовувати валютну виручку або обов'язкового (повного або часткового) продажу її Центральному банку; обмеження продажу іноземної валюти імпортерові; регламентація термінів платежів і поставок з експортно-імпор­тних операцій; заборона розрахунків у національній валюті з нерезидентами.

2. Обмеження фінансових операцій: лімітування вивозу іноземної валюти або національної валюти, цінних паперів, золота; контроль за здійсненням інвестицій за кордон; контроль за залученням іноземних кредитів; регулювання інвестицій нерезидентів; обмеження ввозу валюти до країни.

В Україні до валютних обмежень відносяться: обов'язковий продаж експортерами 50% експортної валютної виручки (введена з вересня 1998 p.), регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних операціях, обмежувальний характер продажу валюти імпортеру, контроль за здійсненням інвестицій за кор­доном, контроль за залученням іноземних кредитів, регулювання інвестицій нерезидентів і т.д.

Валютне регулювання здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів та відповідних засобів (інструментів). Засоби валютного регулювання, які використовуються в про­цесі застосування економічних методів регулювання, охоплюють валютний курс, конвертованість валюти та валютні резерви.

Національна система валютного регулювання в Україні містить такі еле­менти:

- механізм встановлення валютного курсу;

- механізм конвертації валют;

- режим обміну національної валюти на іноземні;

- валютні інтервенції;

- режими валютних обмежень;

- міжнародні розрахунки;

- систему органів валютного регулювання.

На національному рівні функції валютного регулювання здійснює Національний банк та Кабінет Міністрів.