Проблеми формування i виконання мiсцевих бюджетiв

Міністерство освіти УкраїниКіровоградський державний технічний університет Факультет економіки Допущена до захисту Завідуючий кафедрою Фінанси та планування підпис д. е. н проф. Плаксов Віктор Антонович 1999 р. ДИПЛОМНА РОБОТАна тему Проблеми формування і виконання місцевих бюджетів Виконавець студент групи ФК - 94 - 2 Подплєтній Валерій Володимирович здав 1999 р. підпис Науковий керівник к. е. н доцент Пальчевич Галина Тадеївна Кіровоград - 1999Кіровоградський державний Затверджую технічний університет Факультет економіки Кафедра Фінанси та планування підпис, прізвище, імя, по батькові Спеціальність 7.050104 1999 р. ЗАВДАННЯ на виконання дипломної роботи студенту Подплєтньому Валерію Володимировичу Факультет економіки група ФК-94-1. Тема дипломної роботи Проблеми формування і виконання місцевих бюджетів затверджена наказом по університету 295-02 від 25 грудня 1998 р. 2. Термін здачі роботи керівникові 25 травня 1999 р. рецензенту 21 травня 1999 р. 3. Назва розділів дипломної роботи Строки виконання 1. Сутність та необхідність місцевих Бюджетів 01.02.99 р. 2. Аналіз формування і виконання місцевих бюджетів на прикладі бюджету Новгород- ківського району 22.02.99 р. 3. Пропозиції щодо вдосконалення процесу формування і виконання місцевих бюджетів 22.03.99 р. 4. Перелік графічного матеріалу таблиці, рисунки Таблиць - 17, рисунків - 5. Консультації з роботи Розділ Консультант Дата, підпис завдання видав завдання прийняв Перший розділ доц. Пальчевич Г.Т. Другий розділ Тимченнко Н.Д нач. бюджетної інс-пекції райфінвідділу Третій розділ доц. Пальчевич Г.Т. 6. Дата видачі завдання 25 грудня 1998 року підпис керівника 7. Завдання прийнято до виконання 28 грудня 1998 року підпис студента ЗМІСТстор. Вступ 1. Сутність та необхідність місцевих бюджетів 1.1 Економічний зміст і структура місцевих бюджетів 1.2 Роль та значення місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку території 1.3 Зарубіжний досвід формування місцевих бюджетів 2. Аналіз формування і виконання місцевих бюджетів на прикладі бюджету Новгородківского району 2.1 Характеристика соціально-економічного стану Новгородківского району 40 2.2 Оцінка процесу складання, розгляду, затвердження та виконання місцевих бюджетів 2.3 Аналіз формування доходів зведеного бюджету Новгородківського району 2.4 Аналіз основних напрямків витрачання коштів з місцевого Бюджету 2.5 Аналіз виконання місцевого бюджету 69 3. Пропозиції щодо вдосконалення процесу формування і виконання місцевих бюджетів 3.1 Проблеми та напрямки зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування 3.2 Удосконалення системи фінансового вирівнювання територій 87 Висновки .96 Список літератури 100 Додатки 103 ВСТУП Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території фіскальна децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

Але реалізація законодавчо закріплено права кожного адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти соїм фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обовязковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.

Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави.

Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоровя населення, засобів масової інформації також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.

На жаль, в цій ланці бюджетної системи зберігається безнадійно застарілий механізм централізованого регулювання вищестоящими органами доходів місцевих бюджетів. Це позбавляє місцеві органи влади фінансової самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території районів, міст, селищ і сіл. Таким чином, сьогодні з особливою гостротою постає проблема вироблення дієвого механізму, який би визначав нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а звідси - видатків кожного виду бюджету, і що саме головне - доходів між різними ланками бюджетної системи.

При цьому питання бюджетної політики, оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємоповязані, і ні один із цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших. Ці та інші питання, повязані з фінансовою самостійністю місцевих органів влади не є новими.

Проте багато з них чекають на своє практичне вирішення.

Саме ця обставина і зумовила потребу у вивчені процесу формування і виконання місцевих бюджетів, ролі планування в процесі використання коштів та етапів проходження бюджетного процесу на місцевому рівні. Тому, зважаючи на складність та неоднозначність проблеми, що досліджується, існують питання, які потребують поглибленого вивчення, а саме - складання місцевих бюджетів в сучасних умовах - питання розмежування доходів і видатків між державним та місцевими бюджетами - проблеми горизонтального фінансового вирівнювання.

Актуальність проблеми місцевих бюджетів і зумовила вибір теми. Метою роботи є вивчення механізму функціонування і виконання місцевих бюджетів та розробка конкретних пропозицій щодо його вдосконалення. Для досягнення цієї мети автор ставить слідуючі завдання - дослідження економічного змісту місцевих бюджетів та їх ролі у соціально-економічних процесах - розгляд процесу складання, затвердження та виконання місцевих бюджетів - критичне вивчення зарубіжного досвіду у вирішенні проблем місцевих бюджетів - дослідження проблем формування і використання місцевих бюджетів - розробка пропозицій щодо вдосконалення існуючого механізму функціонування місцевих бюджетів. Предметом дипломної роботи є теоретичні та практичні аспекти формування та виконання місцевих бюджетів. Обєкт дослідження - бюджет Новгородківського району і в розрізі його територіального-адміністративних одиниць.

Теоретично-методологічну основу написання дипломної роботи складають законодавчі та нормативні акти, що стосуються питань формування та виконання місцевих бюджетів Закони України Про бюджетну систему України , Про місцеве самоврядування , Про Державний бюджет на 1997 рік , Про Державний бюджет на 1998 рік та ін інформаційну - дані Новгородківського районного фінансового відділу, праці О.Д. Василика, К.В. Павлюк, І.В. Сало, І.І. Дяконова, М.І. Деркача, Я.П. Городєєвої та інших вчених-економістів, матеріали періодичного друку, інші джерела інформації. Логіка та методологія дослідження обумовили структуру роботи, яка складається з трьох розділів, вступу та висновків, включаючи додатки та перелік використаної літератури. 1. Сутність та необхідність місцевих бюджетів 1.1 Економічний зміст і структура місцевих бюджетів Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги в економіці належить бюджету.

Він є невідємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики.Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, опосередковує рух грошової маси. Бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку.

Вона бере свій початок у XVI ст коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом країн Європи.

Після воззєднання України з Росією ще майже півстоліття Україна зберігала всі атрибути державності, в тому числі самостійність фінансового господарства.

На початку 20-х років XVII ст. уряд царської Росії почав стягувати значні суми видатків у своє розпорядження. Можна вважати, що з цього часу настав період, який тривав 280 років, коли Україна стала колонією, змушеною вносити на потреби метрополії більше, ніж четверту частину свого національного доходу.

Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну системи 1918-1922 рр Спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд спробували оволодіти бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху. Про повну державну незалежність, а водночас, і про власний бюджет ні ті, ні інші питання не ставили.

В умовах існування Радянського Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах.

Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між територіями всередені республіки. Як незалежна держава Україна склала проект державного бюджет тільки на 1992 рік. Бюджету належить важлива роль у фінансовій системі держави.

Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин.

За його допомогою перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню.

Бюджет є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому. Бюджет є складною економічною категорією, оскільки являє собою систему економічних відносин, які складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу і використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.

Ці відносини мають слідуючу структуру - між державою і підприємствами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету - між державою і населенням в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу - між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дає змогу зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах.

Бюджетні відносини, що відображають зміст державного бюджету, функціонують у визначених формах - суспільних і організаційних. І саме завдяки організаційним формам стає можливим використання бюджету, як інструменту управління економікою. Так, організаційними формами функціонування бюджетних відносин є конкретні види бюджетів державний бюджет, бюджет Автономної Республіки АР Крим і місцеві бюджети . Втілюючи внутрішньобюджетні відносини в зазначених формах, держава організовує бюджетні взаємовідносини по централізації бюджетних ресурсів в розпорядження органів влади, які наділені правом представляти інтереси держави і від її імені здійснювати певні функції. За допомогою організаційних форм держава вибудовує внутрішньобюджетні відносини стосовно форм державного і адміністративно-територіальнгого устрою.

Сформовані бюджетні взаємовідносини одержують матеріально-речове втілення у відповідних фондах грошових коштів, створюваних у розпорядженні органів державної структури.

Впливаючи на процеси формоутворення бюджетних відносин шляхом зміни принципів, методів, способів формування доходів і видатків, їх регулювання і т.п держава коректує встановлені бюджетні взаємовідносини, регулює канали проходження бюджетних потоків, уточнює пропорції розподілу централізованих ресурсів і забезпечує управління внутрішньобюджетними відносинами, а через бюджетні відносини - економічними процесами.

Таким чином, завдяки організаційним формам внутрішньобюджетних відносин стає можливим використання бюджету для забезпечення міжтериторіального розподілу суспільного продукту, регулювання народногосподарських пропорцій, управління економічними процесами на макро- і мікрорівні. Стосовно визначення поняття місцеві бюджети в економічній літературі немає єдиної точки зору. В перші роки організації бюджетної системи місцеві бюджети розглядались як сукупність завдань, доручених місцевим органам, і сукупність коштів, котрими вони володіють для їх задоволення.

В Положенні про фінанси 1926 р. дається таке трактування Місцеві фінанси складають частину єдиної системи фінансів СРСР і знаходяться в безпосередньому віданні місцевих Рад та їх виконавчих комітетів . Аналогічне визначення поняття місцеві фінанси дає професор В.Н. Твердохлібов 50, С.122 . Н.А. Ширкевич так визначає сутність місцевих бюджетів Це частина основного річного фінансового плану країни - державного бюджету, крім того, місцеві бюджети утворюють централізований фонд грошових коштів місцевих Рад, котрим вони розпоряджаються з метою здійснення заходів, які щорічно передбачаються планом економічного і соціального розвитку 50, с.123 Деякі вчені за основу визначення місцевих бюджетів приймають територіальний принцип, розгладаючи їх як бюджети окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Ряд економістів характеризують місцеві бюджети як економічні відносини. Наприклад, І.Н. Ходорович характеризує місцеві бюджети як сукупність економічних відносин, що забезпечують фінансову базу місцевих Рад щодо розвитку і утримання головним чином галузей господарства, які безпесередньо спеціалізуються на підвищенні доброту населення 50, с.118 . А Н.В. Василєва визначає місцеві бюджети як обумовлену адміністративно-територіальним поділом і бюджетним устроєм частину економічних відносин у суспільстві, повязаних з формуванням, розподілом і використанням фондів грошових коштів, призначених для задоволення суспільних потреб . 10, С.16 . Усе наведене вище свідчить про різні підходи до трактування поняття місцевих бюджетів, що, в свою чергу, позначається на визначенні ролі місцевих бюджетів у фінансовій системі держави.

Розгляд різних поглядів щодо визначення поняття місцевих бюджетів дозволяє охарактеризувати їх як сукупність економічних відносин, які сприяють територіальному перерозподілу національного доходу країни та забезпечують створення фінансової бази місцевих Рад. На думку автора, при дослідженні проблеми місцевих бюджетів, їх необхідно рохглядати у двох аспектах.

По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування.

По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються між місцевими та державним бюджетами, а також усередені сукупності місцевих бюджетів. Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування, місцеві бюджети - це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають доходну й витратну частини, в їх основі покладено принципи забалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети - це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території. Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме відносини між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на даній території відносини між бюджетами і населенням даної території, що складаються при мобілізації й витраченні коштів місцевих бюджетів відносини між місцевими бюджетами різних рівнів щодо перерозподілу фінансових ресурсів відносини між місцевими бюджетами і державним бюджетом.

Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку.

Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією та Законом України Про місцеве самоврядування в Україні від 27.05.97р активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів. В кінцевому підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення.

Місцеві бюджети є основним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, що спрямовуються на суспільне споживання.

Через місцеві бюджети суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному і соціальному розрізах. Разом з іншими ланками бюджетної системи місцеві бюджети є одним з головних інструментів реалізації на практиці програми економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому. Важливим при розкритті економічної сутності бюджету є розгляд його функцій розподільчої, контрольної, функції по забезпеченню існування держави.

Прояв розподільчої функції зумовлений тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва.

Основним обєктом бюджетного розподілу і перерозподілу є чистий дохід, що створюється в суспільстві. Через розподільчу функцію бюджету відбувається зосередження грошових коштів в руках держави і їх подальше використання з метою задоволення суспільних потреб. Розподіл і перерозподіл грошових коштів відбувається між окремими галузями і сферами діяльності, між окремими групами населення.

В результаті розподілу і перерозподілу здійснюється формування основних фондів грошових ресурсів - державного і місцевих бюджетів, фондів соціального страхування, фондів зайнятості та ін. Важливим питанням посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимального співвідношення між різними ланками бюджетної системи. Із загальнодержавного бюджету фінансується понад 61,1 відс. усіх витрат.

Спостерігається тенденція до збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, що може позитивно вилучити на розвиток системи місцевого самоврядування та на використання бюджетних коштів в цілому. Контрольна функція бюджету заключається в тому, що при формуванні доходів фінансовий контроль здійснюється за правильністю здіймання різних видів податків, мобілізацією інших джерел доходів, дотриманням встановлених пропорцій між ними, визначенням податкової бази. При витрачанні бюджетних коштів контролюється ефективність їх використання за цільовим призначенням.

Фінансовий контроль здійснюється за виробництвом, розподілом і споживанням сукупного суспільного продукту і національного доходу. Функція бюджету по забезпеченню існування держави ставить своєю ціллю створення матеріально-фінансової бази функціонування держави, утримання апарату управління країною, законодавчої, виконавчої влади, правоохоронних органів. Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їх призначенні, а саме - формування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади - розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства - контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств та організацій, підвідомчих цим органам влади.

Як економічна категорія, місцеві бюджети відображають обумовлену адміністративним поділом і бюджетним устроєм держави сферу економічних відносин суспільства, повязаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади і призначених для соціально-економічного розвитку конкретних регіонів країни. У відповідності з Законом України Про бюджетну систему України від 29.06.95р. бюджетна система нашої держави складається з державного бюджету, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів в Україні відносять бюджети областей, міст республіканського підпорядкування, міст обласного підпорядкування, міст районого підпорядкування, районів в містах , сільські та селищні бюджети.

Структура бюджетної системи України відображена на рис. 1.1 Бюджет АР Крим обєднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Криму. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України є зведеним або консолідованим бюджетом України. Він використовується для аналізу і визначення економічного і соціального розвитку України. Консолідований державний Рис. 1.1 Структура бюджетної системи України Бюджети вищого рівня обєднуються з нижчестоящими певної території з метою аналізу економічного розвитку і мають назву зведених бюджетів так само державний бюджет обєднується з бюджетами областей, бюджетом АР Крим та бюджетами міст республіканського підпорядковування Києва та Севастополя . Бюджет області - це обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядковування.

Бюджет району обєднує районний бюджет, бюджети міст районого підпорядкування, селищні та сільські бюджети.

Останні створюються за рішеннями районих, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Держава, як вже зазначалось, використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню.

В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Складна структура місцевих бюджетів України, а також необхідність встановлення раціонального взаємозвязку між державним і місцевими бюджетами висуває завдання визначення принципів і умов оптимального розподілу доходів між різними ланками бюджетної системи.

При розподілі доходів між ланками і видами бюджетів повинні дотримуватися слідуючі вимоги - єдність бюджету і державного плану економічного і соціального розвитку України - забезпечення кожного бюджету стійкими доходами, які тісно повязані з економічною, соціальною і екологічною ситуацією регіону. В цьому проявляється активний вплив бюджету на прискорення темпів розвитку економіки та покращення соціальної обстановки в регіоні - збалансованість кожного бюджету незалежно від обсягу його закріплених доходних джерел - підвищення зацікавленості державних і місцевих органів в успішному виконанні планів надходжень загальнодержавних доходів і зборів податкових і неподаткових на території відповідної місцевої Ради народних депутатів - забезпечення рівномірності надходження коштів і усунення можливих касових розривів внаслідок неспівпадання термінів здійснення видатків і отримання доходів. Доходи між основними ланками бюджетної системи України розподіляються у відповідності із загальнодержавним законодавством, всередені ланки - у відповідності з рішеннями місцевих органів влади.

Головною передумовою розподілу доходів бюджету слугує єдність його доходної бази, яка дозволяє регулювати бюджетні ресурси таким чином, щоб в необхідних випадках надавалась допомога бюджетам, котрі її потребують, і разом з цим здійснювались заходи загальнодержавного значення.

При розподілі доходів приймається до уваги підвідомчість обєднань, підприємств, організацій. Значній частині місцевих бюджетів України передаються фінансові засоби для забезпечення їх збалансованості. Це досягається шляхом надання вищестоящими бюджетами нижчестоящим бюджетам сум відрахувань від загальнодержавних податків і доходів. Республіканський бюджет АР Крим, місцеві бюджети України забезпечують фінансування заходів соціального і економічного розвитку відповідних територій або населених пунктів, які здійснюються органами державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.

На сьогоднішній день формувння бюджету АР Крим, місцевих бюджетів регулюється Законами України Про бюджетну систему України , Про місцеве самоврядування , законами і декретами України про оподаткування.

Слід зазначити, що міжбюджетні відносини в Україні включають такі основні елементи власні, закріплені та регулюючі доходи, нормативи відрахувань від регулюючих доходів, дотації, субвенції, субсидії, внески до державного бюджету України, бюджетні позички, міжбюджетні взаєморозрахунки.

Власні доходи - це доходи, які належать місцевому органу влади, формуються на підвідомчій йому території на основі рішень цього органу. Перелік власних доходів в Україні законодавчо не визначений.У практиці міжбюджетних взаємовідносин власні доходи обєднуються з поняттями закріплені доходи . Закріплені доходи - це доходи, які повністю або певною частиною на довгостроковій основі закріплюються за тим чи іншим бюджетом.

Перелік закріплених доходів місцевих бюджетів визначається чинним законодавством. Регулюючі доходи - це доходи, які на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України. Перелік регулюючих доходів визначається законодавством України про бюджетну систему і про місцеві органи влади.Уточнення переліку регулюючих доходів здійснюється у щорічних законах про державний бюджет України. Склад регулюючих доходів представлений на рис. 1.2 Рис. 1.2 Структура регулюючих доходів Нормативи відрахувань від регулюючих доходів, зокрема, від загальнодержавних податків і зборів, до бюджетів встановлюють пропорції розподілу цих доходів у відсотках між різними рівнями бюджетної системи.

Склалася певна пркатика регулювання бюджетних доходів. На державному рівні воно визначається нормативами розподілу доходів між державним бюджетом України і бюджетами областей, міст Києва та Севастополя.

Закон Про бюджетну систему України у редакції 1995р. дещо інакше визначив характер регулювання бюджетних доходів. Зокрема, згідно зі ст. 16 подальшому перерозподілу підлягають доходи, закріплені за бюджетами АР Крим, областей, міст Києва та Севатополя.У Законі України Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування і в новій редакції Закону України Про місцеве самоврядування , ухваленій у 1992р термін власні доходи не вживався.

У Законі Про бюджетну систему України , прийнятому в редакції 1995р поняття власні доходи вживається в контексті забезпечення принципу самостійності бюджетів усіх рівнів, включаючи і державний бюджет України. Згідно зі статею 4 вказаного Закону самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до чинного законодавства України. Але законодавство України не дає детального переліку власних доходів місцевих бюджетів. Немає у ньому і чітко визначених норм щодо порядку формування та використання власних доходних джерел. Лише Закном Про бюджетну систему Української РСР у редакції 1990р. ст. 13 встановлювалося, що місцеві Ради утворюють резервні фонди за рахунок власних доходів і частини перевищення доходів над видатками бюджетів нижчих рівнів, які можуть передаватися на договірних і компенсаційних засадах вищій Раді для фінансового збалансування названих бюджетів шляхом дотацій і субвенцій. На практиці це фактично не застосовується. Тому проблема власних доходів потребує детальнішої розробки у законодавсті України. Власні доходи - це доходи, які формуються на підвідомчій відповідному місцевому органу влади території і щодо яких місцеві органи влади мають законодавчу ініціативу.

Власні доходи і закріплені доходи - це різні доходи, і їх не слід ототожнювати.

До власних доходів відносяться місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належать місцевій владі, та деякі інші. Частина власних доходів місцевих бюджетів - вкрай незначна, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів залишається поки що декларованим.

У 1990р. в українському законодавсті зявилося поняття закріплені доходи місцевих бюджетів . Закріплені доходи - це доходи, які закріплюються за певним бюджетом.Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів. Перелік доходів, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, установлений Законом Про бюджетну систему Української РСР від 5 грудня 1990р. Але даний Закон не визначив порядку розподілу цих доходів між рівнями місцевих бюджетів. Усі законодачі акти наступних років також не вирішили питання закріплених доходів. Були різні тлумачення цієї категорії, скорочувався перелік закріплених доходів. Прийнятий у 1995р. Закон Про бюджетну систему України лише частково вирішив проблеми закріплених доходів місцевих бюджетів. Повноваження органів місцевого самоврядування згідно з цим законом навіть звужуються.

Перелік закріплених доходів місцевих бюджетів залишається нестабільним. У прийнятій в 1996р. Конституції України термін закріплені доходи не згадується. Стосовно обласних і районних бюджетів ст. 143 Конституції передбачає такі норми щодо порядку їх формування, які, по суті, виключають наявність закріплених доходів цих бюджетів. Проблема доходних джерел, які б надходили до місцевих бюджетів на стабільній основі, залишається таким чином відкритою.

Вона має вирішуватися шляхом впровадження власних доходів і регулюючих доходів місцевих бюджетів. Власні доходи мають складати основну частину дохідної бази місцевих бюджетів усіх рівнів разом з обласними і районними.

З цією метою доцільно ще раз повернутися до визначення конституційних норм стосовно формування місцевих бюджетів. Поняття регулюючі доходи запозичене Україною із бюджетної практики колишнього СРСР. Регулюючі доходи - це доходи, які розподіялються між різними рівнями бюджетної системи.

Нині регулюючі доходи становлять основу надходжень до місцевих бюджетів України. Уточнення переліку регулюючих доходів місцевих бюджетів здійснюється у щорічних законах про державний бюджет України. Закон Про бюджетну систему України у редакції 1995р. черговий раз уніс зміни до переліку регулюючих доходів та форм бюджетного регулювання. Згідно з ними окремі доходи стануть певною мірою закріпленими і регулюючими одночасно.Це стосується податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, плати за землю, доходів від приватизації державного майна та деяких інших. Що ж стосується розмірів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів, які надходять до місцевих бюджетів, то вони визначаються Верховною Радою України, виходячи із відповідних соціально-економічних нормативів, бюджетної забезпеченості населення території і стану місцевих джерел доходів. Склад доходів, що формують республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, сільські та селищні бюджети, як вже зазначалося, регулюється Законом України Про бюджетну систему України , прийнятому в 1995 році. Згідно цього закону в доходи республіканського бюджету АР Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів зараховується - частина податку на додану вартість, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік, але не менш, як на 20 відсотків З 1997 року податок на додану вартість в повній сумі зараховується до Державного бюджету України частина акцизного збору, яка визначається Законом України про Державний бюджет України на наступний рік, але не менш як на 20 відсотків - податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності крім комунальної і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 70 відсоткам від ставки, передбаченої чинним Законодавством для відповідної категорії платників, та 100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності - частина прибуткового податку з громадян - 70 відсотків податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування - плата за землю, що дорівнює 10 відсоткам від ставки, передбаченої Законодавством України до республіканського бюджету АР Крим та обласних бюджетів і 70 відсотків - до Київського і Севастопольського міських бюджетів - надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, що проводяться за рішеннями відповідних Рад народних депутатів, згідно з Законами України - частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік - відрахування, дотації і субвенції з Державного бюджету України - надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня - дивіденди, одержані від акцій і цінних паперів, що належать державі а акціонерних товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня - інші надходження, встановлені законами України. У доходи районних бюджетів, міських міст обласного підпорядкування бюджетів в порядку, на умовах і в межах, встановлених Законами України, зараховується - податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності крім комунальної і підпорядкування у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня, та 100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня - прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня - плата за землю до районних бюджетів у розмірах, визначених Радою народних депутатів вищого рівня, і 60 відсотків - до міських бюджетів міст обласного підпорядкування - податок на нерухоме майно громадян - місцеві податки і збори, крім винятків, передбачених законодавством України - частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається Радою народних депутатів вищого рівня - надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня - відрахування, дотації і субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня - інші надходження. У доходи районних у містах бюджетів зараховується такі ж доходи, як і до районних, міських міст обласного підпорядкування бюджетів, крім податку на нерухоме майно громадян.

Найслабкішою ланкою Закону Про бюджетну систему України є визначення доходної бази всіх рівнів місцевих бюджетів, крім республіканського бюджету АР Крим та обласних бюджетів. По суті, за ними повністю закріплені податок на нерухоме майно громадян якого ще не затверджено Верховною Радою України , надходження від оренди і продажу майна комунальної власності, збори й інші неподаткові доходи, місцеві податки і збори.

Якщо в цілому питання дохідної бази обласних бюджетів значною мірою знайшло своє вирішення в Законі, то дохідна база всіх нижчих рівнів місцевих бюджетів - районних, міських міст обласного підпорядкування , районних у містах, міських міст районного підпорядкування , сільських та селищних - встановлюється Верховною Радою АР Крим та Радами народних депутатів вищого рівня для кожного нижчого.

Таке становище сьогодні викликає найбільше нарікань і є причиною протиріч між місцевими Радами різних рівнів. Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів є дотації, субвенції і субсидії. Дотації - форма централізованого регулювання доходів і видатків підприємств, організацій, установ, а також бюджетів, планові витрати котрих перевищують отримані доходи, у вигляді надання грошових коштів, які компенсують збитковість. Таке додаткове надання коштів може спрямовуватися на покриття збитків підприємств і організацій, як виробничої , так і невиробничої сфери, а також на збалансування місцевих бюджетів. Субвенції - цільова допомога, вид державного сприяння місцевим органам влади або окремим галузям господарства, яка надається для вирішення певних задач.

Субсидії - фінансова допомога, яка надається частіше всього за рахунок коштів державного бюджету місцевим органам влади, юридичним і фізичним особам, іншим державам.

Розрізняють прямі і непрямі субсидії. Що ж стосується видатків місцевих бюджетів, то вони відображають ті ж самі економічні відносини, що і видатки державного бюджету.

Це ті економічні відносини, які виникають у звязку з розподілом централізованих грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади.

В Законі України Про бюджетну систему України вказано, що кошти місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених місцевими Радами народних депутатів 34, С. 602 . Згідно цього закону із місцевих бюджетів здійснюються видатки на - фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоровя, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що знаходяться у підпорядкуванні виконавчих органів влади АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій - утримання місцевих органів державної влади і самоврядування - фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів - фінансування інших заходів. В обласних, міських міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування і районних бюджетах утворюються резервні фонди виконавчих органів обласних, міських, районних Рад народних депутатів у розмірі до 1 відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів. Слід також зазначити, що видатки всіх бюджетів згідно Закону Про бюджетну систему України поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище обєктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків. Видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення фінансування структурної перебудови народного господарства субвенції та інші видатки, повязані з розширеним відтворенням.

Нині вже очевидно, що існують певні протиріччя між процесами формування місцевих бюджетів і їх виконання.

Вони полягають в тому, що чинна практика формування місцевих бюджетів зберегла в своїй основі попередні державні функції планового керівництва народним господарством, тоді як виконання місцевих бюджетів здійснюється в реальних умовах ринкової економіки перехідного періоду зі всіма притаманними їй негативними атрибутами зростанням інфляції, підвищенням рівня безробіття, падінням життєвого рівня населення . В результаті на сьогоднішній день місцеві бюджети різних рівнів перетворені практично в умовні кошториси, в яких спостерігається постійне неспівпадання доходної та видаткової частин, що не сприяє покращенню економічної ситуації та реалізації соціальних програм при переході до ринку.

Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів. 1.2 Роль та значення місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку територій. Важливою передумовою побудови демократичної держави є фінансова незалежність органів місцевого самоврядування.

Фінансовий бік незалежності місцевих органів влади є визначальним адже від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку їх реальні владні функції.Механізм перерозподілу бюджетних коштів між різними ланками бюджетної системи, що діяв раніше, не відповідав принципам самостійності та фінансової незалежності місцевих органів влади. Переважали в основному адміністративні методи управління, внаслідок чого відносини між центральними та регіональними органами влади мали адміністративний характер.

Централізація управління економікою повязана з мобілізацією і розподілом через центр переважної частини матеріальних і фінансових ресурсів. Якщо це необхідно на протязі короткого періоду часу для реалізації конкретних програм, то таке постійне становище призвело до того, що в одних регіонах виховувалось утриманство, економічна безвідповідальність, а в інших, внаслідок постійного стягування ресурсів зявляється незацікавленість у кінцевих результатах свої діяльності. Тому сьогодні в перехідний для економіки України період питання фінансової децентралізації та економічної самостійності регіонів стають особливо гострими.

Ступінь фінансової незалежності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян.

Держава не може успішно розвиватись та економічно процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади.

Це обєктивна необхідність формування нових економічних відносин.

Фінансову незалежність місцевого самоврядування треба розглядати насамперед як економічний простір для його діяльності у межах певної території на принципах економічної ефективності та економічної доцільності. Пріоритетною умовою в даному разі повинна бути сукупність територіальних інтересів, що відображають особливості економічних і соціальних умов регіону. Отже, під фінансовою незалежністю місцевого самоврядування розуміється можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку даної території, що входять до компетенції відповідного рівня місцевого управління. Передумовою фінансової незалежності місцевого самоврядування є розумна, з точки зору економічної доцільності, децентралізація влади і адекватний розподіл повноважень, відповідальності,а отже, і фінансово-економічної бази між центром і регіонами, місцевими органами управління. Межі фінансової незалежності місцевого самоврядування зажди повинні визначатись у законодавчому порядку, тобто закон повинен чітко окреслювати функції місцевого самоврядування і відповідно до них джерела ресурсів, які становитимуть фінансове забезпечення цих функцій. Ступінь децентралізації у визначенні податків та прийнятті рішень залежить від політичних, економічних та інституційних особливостей країни, а також від тієї ролі, яка в ній відводиться органам місцевої влади.

Проте розподіл функцій істотною мірою залежить від оцінних суджень та емпірічних наслідків, що важко піддається перевірці. Тенденція до децентралізації відповідальності за виконання доходної та видаткової частин місцевих бюджетів у країнах з перехідною економікою часто призводить до ситуації, коли визначення видатків місцевих органів влади випереджає вирішення питання про забезпечення ресурсами для їхнього фінансування.

Що ширшою є сфера повноважень місцевої влади, то вищою повинна бути частка державних надходжень, яка розподіляється на користь місцевих органів влади. Універсальної моделі фінансування, яка була б однаково прийнятною для всіх країн, не існує. Проте у Європейській хартії з питань місцевого самоврядування встановлено такі принципи фінансування місцевої влади В рамках національної економічної політики місцеві органи влади повинні мати право на забезпечення власними фінансовими ресурсами, ними вони могли б у межах своїх повноважень вільно розпоряджатися.

Фінансові ресурси місцевої влади повинні відповідати обсягам її повноважень, встановленим конституцією або законодавством.

Щонайменше частина фінансових ресурсів місцевої влади має надходити від місцевих податків і виплат, ставки яких, у визначених межах, вона повинна мати право встановлювати.

Фінансові системи, на яких базуються ресурси, доступні місцевій владі, повинні бути відповідним чином диверсифікованими і життєздатними, щоб дозволяти їм максимально відстежувати реальну еволюцію видатків на виконання своїх завдань.

Підтримка фінансово слабше забезпеченої місцевої влади має здійснюватися через створення програм фінансового вирівнювання або інших аналогічних заходів, спрямованих на підтримку впливу нерівномірності розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягаря, який вона змушена нести.

Зазначені програми та заходи не повинні обмежувати свободу дій місцевої влади в межах її повноважень.

Місцева влада має бути відповідно поінформована щодо того, яким чином здійснюється розподіл ресурсів, що потрапляють у її розпорядження.

По можливості субсидії, що надаються місцевим органам влади, не повинні бути спрямовані на фінансування окремих проектів. Надання субсидії не повинно обмежувати свободу дій місцевої влади в межах її повноважень.

Для отримання позик для інвестування капіталу місцева влада мусить мати доступ до національних ринків капіталу у межах визначених законодавством 12, с.496 . Законодавче закріплення функцій місцевого самоврядування повинно знайти відображення насамперед у конституції держави.

Але, на жаль у Конституції України чітко не сформульовано фундаментальних положень щодо місцевого самоврядування, як це зроблено в конституціях більшості європейських країн. Прийняття ж в Україні Закону Про місцеве самоврядування в Україні та Закону Про бюджетну систему в Україні є важливим кроком у наближенні до загальноприйнятих стандартів щодо самоврядування й управління. Проте ще цілий ряд важливих питань реального забезпечення незалежності місцевих органів чекає свого вирішення.

Насамперед це стосується фінансової бази місцевого самоврядування - місцевих бюджетів. Для аналізу роді місцевих бюджетів в соціально-економічному розвитку регіонів та їх місця у бюджетній системі України потрібні їх кількісна та якісна характеристика.

Про співвідношення місцевих бюджетів із макроекономічними показниками, передусім із валовим внутрішнім продуктом ВВП , свідчать дані таблиці 1.1 Таблиця 1.1 Співвідношення обсягу місцевих бюджетів із ВВП Показники Роки 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1998 ВВП, млрд. крб. 167,1 299,4 5032,7 148 273,0 1203 769,0 5451 600,0 805,1 млрд. грн 779,4 млрд. грн. Витрати республікансь-кого бюджету АР Крим та місцевих бюджетів, млрд. крб. 21,1 30,7 726,2 22562,1 191 061,8 954 654,9 117,7 млрд. грн. 946,8 млрд. грн. Питома вага витрат рес-публіканського бюджету АР Крим та місцевих бюджетів у ВВП, відсотків 12,6 10,3 14,4 15,2 15,9 17,5 14,6 12,2 Наведені в таблиці 1.1 дані свідчать, що через місцеві бюджети у 1995 році перерозподілялася майже пята частина ВВП. Причому до 1995 року спостерігалася тенденція до зростання обсягів перерозподілу ВВП через місцеві бюджети.

Так, якщо у 1990 році питома вага місцевих бюджетів у ВВП становила 12,6 відсотка, то у 1993 році 15,2, у 1994 році - 15,9, у 1995 році - 17,5 відсотка.

Однак в 1996 році питома вага витрат місцевих бюджетів у ВВП зменшилась до 14,6 відс а в 1997 році вона склала 12,2 відс. Це повязано із змінами в державному регулюванні розподілу доходів між різними ланками бюджетної системи та свідчить про посилення державного впливу на процес мобілізації коштів та розподіл між різними рівнями влади.

Тому питання щодо пошуку оптимального варіанту співвідношення між державними та місцевими бюджетами залишається актуальним.

Але слід відмітити, що саме зростання ролі місцевих бюджетів у перерозподілі ВВП є свідченням посилення впливу органів місцевого самоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів у регіонах і в державі в цілому. Необхідно враховувати, що мобілізація та використання коштів місцевих бюджетів повязані з інтересами різних соціальних груп населення, підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського і соціального життя.

Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів є аналіз співвідношення обсягів місцевих бюджетів із загальними витратами зведеного бюджету таблиця 1.2 Таблиця 1.2 Співвідношення обсягу місцевих бюджетів із витратами зведеного бюджету Показники Роки 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996, млрд.грн 1998 млрд. грн Видатки, млн. крб зведеного бюджету 43,8 97,9 1919,7 572 48,8 630 647,0 243 027,0 34,1 31,6 - державного бюджету 22,7 67,2 1193,5 346 86,7 439 585,2 1475 621,1 22,4 21,9 - республіканського бю-джету АР Крим та міс-цевих бюжетів 21,1 30,7 726,2 225 62,1 191 061,8 954 654,9 11,7 9,6 Питома вага видатків у зведеному бюджеті України, відс державного бюджету 51,7 68,8 62,2 60,6 69,9 61,1 65,4 69,9 - республіканського бю-джету АР Крим та місцевих бюджетів 48,3 31,4 37,8 39,4 30,3 39,3 34,4 30,1 Наведені дані свідчать, що до 1994 року спостерігались надмірна централізація у витрачанні бюджетних коштів і звуження фінансових можливостей органів місцевого самоврядування, що мало негативні наслідки - значно затримувало розвиток регіонів, оскільки за рахунок місцевих бюджетів здійснюється фінансування народно-господарської та соціально-культурної сфер діяльності регіонів. В 1995 році у місцевих бюджетах зосереджувалося 39,3 відсотка обсягу витрат зведеного бюджету. Це свідчить про те, що в цьому році відбулася певна децентралізація у відносинах між ланками бюджетної системи.

Однак, починаючи з 1996 року питома вага видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті країни неухильно знижується, що свідчить про подальше посилення впливу центральних органів влади на розподіл коштів. Так, в 1996 році частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України із 38,9 відс. підвищилась до 34,4 відс а в 1997 році вона склала 30,1 відсотка. На користь фінансової децентралізації, як однієї з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади свідчать дані про виконання фінансових планів, а саме Державного бюджету України, бюджету АР Крим і місцевих бюджетів. Так, станом на 20 вересня 1998р. доходи зведеного бюджету України становили 17852,8 млн. грн. Із них до державного бюджету надійшло 10034,3 млн. грн з яких 334,2 млн. грн. отримані як офіційні трансферти.

Доходи бюджету АР Крим і місцевих бюджетів на вказану дату становили 9058,5 млн. грн. Структура доходів зведеного бюджету склалася так доходи державного бюджету становили 54,3 відс доходи бюджету АР Крим та місцевих бюджетів - 45,7 відс. від доходів зведеного бюджету.

Планувалося ж відповідно 68,9 відс. та 31,1 відс. Тобто перекоси у виконанні дохідної частини державного і місцевих бюджетів очевидні рис 1.3 . Планова Фактична Рис. 1.3. Структура зведеного бюджету України за доходами станом на 20.09.1998 року відсотки Причому це явище не випадкове - спостерігається стала тенденція щодо надання переваг платникам податків розрахункам із місцевими бюджетами.

Причин і пояснень цьому можна знайти безліч Так, станом на 20.09.1998 року доходну частину державного бюджету виконано на 47.6 відс місцевих на 77,1 відс. Без сум офіційних трансфертів, що передаються до державного та місцевих бюджетів, картина ще більш вражаюча.

До місцевих бюджетів мобілізовано 88.1 планових річних доходів, до державного - лише 47,3 відс. Тобто існує обєктивна зацікавленість місцевих керівників у поновленні місцевої скарбниці навіть за рахунок зменшення до державної. Проблема виконання бюджетів у регіонах викристалізувалась і потребує вирішення.

Будь-який вольовий захід у тому числі законодавчого характеру , спрямований на досягнення паритетності у підходах до використання державного і місцевих бюджетів, приречений на невдачу.

Лише заходи, які заохотять місцеві органи влади до пропорційного виконання державного і місцевих бюджетів, дадуть ефект.

Наведені вище дані підтверджують висновок про те, що роль місцевих бюджетів у фінансуванні видатків територій вже в найближчому майбутньому повинна зрости. Що ж стосується питань, повязаних із функціонуванням місцевих бюджетів, то вони потребують глибокого аналізу й наукового обгрунтування.Тут неможливі будь-які раз і назавжди встановлені рекомендації. Місцеві бюджети - категорія дуже динамічна, тому їх дослідження необхідно здійснювати з урахуванням багатьох факторів, що впливають на економічне життя держави.

Цьому насамперед сприяють розвиток демократичних засад в управлінні державою, зміни у структурі економіки, рівень соціальних гарантій населенню, зміна вікової, професійної структури населення.Неабияк впливає на формування й використання коштів місцевих бюджетів рівень економічного розвитку окремих регіонів. Місцеві бюджети мають свою внутрішню структуру та характерні відмінності. Так, незважаючи на те, що на сьогодні налічується місцевих бюджетів усього понад 14 тис а найчисельнішу групу становить сільські й селищні бюджети - більш, як 10 тис понад 72 відсотки всіх витрат місцевих бюджетів здійснюється через обласні бюджети їх 24 та бюджети міст загальнодержавного і обласного підпорядкування їх 223 .Нині витрати республіканського бюджету АР Крим та обласних бюджетів становить 26,5 відсотка від загального обсягу витрат місцевих бюджетів, а бюджетів міст загальнодержавного та обласного підпорядкування - 45,9, районних бюджетів - 19,4 відсотка.

Значно меншу частку становлять витрати інших видів місцевих бюджетів сільських - 4,5 відсотка, міст районного підпорядкування - 1,9 відсотка, селищних - 1,8 відсотка рис. 1.4 . Із наведених даних видно, що найбільш чисельну групу складають бюджети районів, що обєднують районні, селищні, сільські та міст районного підпорядкування, які є базовими у бюджетній системі країни. Через них мобілізується і використовується майже третина всіх ресурсів місцевих бюджетів. Проте сьогодні саме в цій ланці місцевих бюджетів існує найбільше питань, які потребують свого вирішення.

Насамперед, це питання закріплення за ними постійних джерел доходів, а також питання вдосконалення взаємовідносин як з державним бюджетом, Рис. 1.4 Розподіл витрат місцевих бюджетів за видами бюджетів так і з обласними.

Усе це свідчить, що при подальшому реформуванні бюджетної системи проблеми місцевих бюджетів необхідно розвязати не взагалі, а з урахуванням особливостей і чіткого розмежування функцій між окремими ланками місцевих бюджетів. Диференціація функцій має залежати від рівня розвитку кожного з цих бюджетів у бюджетній системі держави.

Реалізація цього положення вимагає визначення розміру гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць.Забезпечення такого рівня має здійснюватись з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу і використання фінансових ресурсів, створюваних на відповідній території і перерозподільчих регіональних процесів. 1.3 Зарубіжний досвід формування місцевих бюджетів. Розгортання кризи платежів досить суттєво відбилось на фінансових можливостях держави, котра внаслідок цього в багатьох випадках виявилась неспроможною забезпечити вирішення навіть поточних проблем. Помітно посилилась напруженість у взаємовідносинах центральних і місцевих влад. Тому зрозумілим є посилення інтересу до пошуку оптимальної моделі розподілу фінансових ресурсів в межах перегляду загальної концепції податкової політики в Україні.Діючий Закон Про систему оподаткування від 18 лютого 1997 року передбачає 35 видів податків, зборів і обовязкових платежів. Із яких 16 віднесені до місцевих в цьому відношенні законодавча влада лише продублювала прийнятий в 1993 році декрет Кабінету Міністрів Про місцеві податки і збори . Серед основних загальнодержавних податків та зборів - податок на прибуток підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок із доходів громадян, державне мито, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел та інші. До місцевих податків віднесені готельний збір, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за виграш у бігах на іподромі, податок з реклами, збір за право використання місцевої символіки, комунальний податок та деякі інші. Вже навіть навіть просте перерахування розкриває досить сумнівне фіскальне значення місцевих платежів. Практика застосування місцевих податків в Україні показала, що вони не мають суттєвого значення при формуванні місцевих бюджетів. У звязку з цим значна кількість місцевих органів влади навіть не використовують в повній мірі свої повноваження щодо введення таких податків і зборів. Як і раніше, надходження від загальнодержавних податків розподіляються між центральними і місцевими органами влади.

До того ж центр не тільки диктує правила розподілу податків, але й постійно змінює їх. Доволі замкнутий і нестабільний розподіл коштів між місцевими бюджетами різних рівнів, так як здійснюється він в умовах відсутності стабільних нормативів. При регулюванні місцевих бюджетів недостатньо враховується рівень економічного розвитку областей і районів.В контексті вищесказаного безсумнівний інтерес являє собою досвід розподілу податкових надходжень в демократично організованих державах.

У більшості країн оподаткування населення на користь центральних і місцевих влад історично розвивалося цілком самостійно. Наприклад, у Великобританії нараховується 13 тисяч місцевих бюджетів, і бюджети вищестоящих адміністративних одиниць не являються зведеними по відношенню до нижчестоящих.

В Німеччині зведений державний бюджет не затверджується, а публікується як статистичний матеріал. На протязі ХХ сторіччя спостерігалась чітка тенденція скорочення питомої ваги місцевих податків у сукупних податкових надходженнях.

Однак в останній час, зважаючи на зростання обсягу та складність завдань, які вирішуються на місцевому рівні, ситуація почала змінюватися. Певну роль у цьому зіграли і вимоги Європейської хартії самоврядування 1985 року частина фінансових ресурсів самоврядування повинна надходити у вигляді місцевих податків і зборів. В деяких країнах місцевій владі відкривається доступ до більш ефективних податкових джерел.

Так, оподаткування доходів компаній на користь місцевих органів влади в провінціях Канади коливається від 3 до 17 відс. В США оподаткування індивідуальних доходів штатами знаходиться на рівні 7 відс. В Данії місцевий прибутковий податок дає біля 2 3, а в Норвегії - 93 відс. всіх місцевих податкових надходжень.

В цілому місцеві податки складають в загальній сумі доходів місцевих бюджетів Австрії 72 відсотка, США - 58, Японії - 55, Франції - 48, Німеччини - біля 40, Англії - 38. У питанні встановлення місцевих податків майже всюди діє принцип органи самоврядування користуються правом податкової ініціативи в межах, установлених національним законодавством.

Хоча наявність власних джерел фінансових надходжень у місцевого самоврядування закріплено не тільки в чинному законодавстві, але в деяких країнах - і в Конституціях. У більшості розвинутих країн податковою ініціативою в межах своїх конституційних повноважень володіють органи державної влади субєктів федерації. В Канаді субєкти федерації - провінції - мають право регулювати ставки другорядних податків, крім основного місцевого податку - на нерухомість. Як правило, передбачена можливість застосування досить значної кількості місцевих податків у Франції - більше 40, Німеччині - 55, Італії - біля 70, Бельгії - біля 100. Але зазвичай національне законодавство регламентує, які місцеві податки можуть стягуватися, як їх розраховувати і збирати, лишаючи на розсуд місцевої влади лише визначення ставок податків. Проте чимало органів місцевої влади обмежені у виборі ставок податку, навіть якщо вони самостійно здійснюють розрахунки і стягнення місцевих податків. Існує тенденція з боку центрального уряду до встановлення обмежень на свободу вибору ставок місцевих податків, а також визначення переліку пільг і скидок.

Ступінь розподілу функцій між бюджетами всіх рівнів залежить від державного устрою федеративності чи унітарності. У федеративних країнах, які характеризуються наявністю додаткової, так званої субцентральної ланки в державному управлінні і, відповідно, в бюджетній системі бюджетів членів федерації , розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи виражений сильніше. Бюджети членів федерації несуть більше відповідальності за фінансування соціально-економічного розвитку регіонів країни субєктів федерації . В унітарних державах розподіл функцій між ланками бюджетної системи в цілому слабкіший, ніж у федеративній державі. Однак, в залежності від розмірів і адміністративно-територіального поділу країни, її політичних, історичних і національно-культурних традицій принципи розподілу функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи можуть досить суттєво відрізнятися.

Так, наприклад, у Великобританії більша частина соціально-економічних послуг населенню надається на місцевому рівні і фінансується із місцевих бюджетів. Аналогічна картина спостерігається в Швеції, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Люксембурзі. В Італії, однак, розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи дуже розмитий практично відсутній і численні соціально-економічні послуги фінансується із всіх трьох рівнів бюджетної системи.

Важливою структурною характеристикою бюджетної системи держави є ступінь її централізації. Певний вплив на структуру бюджетної системи в цьому сенсі має ступінь централізації влади в країні, що знову-таки закріплено її державним устроєм. У федеративних державах централізація влади і бюджетної системи значно нижча, ніж в унітарних.

Однак, в звязку з тим, що в бюджетних системах розвинутих країн відсутня організаційна єдність, частка центрального бюджету в консолідованому бюджеті не визначає ще частки всіх інших головним чином місцевих бюджетів. При високій питомій вазі бюджету центрального уряду частка місцевих бюджетів може досить сильно коливатись таблиця 1.3 Іншим важливим показником централізації децентралізації бюджетної системи є частка трансфертів бюджету центрального уряду в бюджети місцевих органів влади.

За їх питомою вагою в поточних доходах названих бюджетів можна робити висновок про ступінь їхньої залежності від центральної адміністрації. Оберненим показником є ступінь фінансової автономії місцевих бюджетів від бюджету центральної адміністрації. Вона розраховується шляхом ділення власних закріплених доходів місцевого бюджету на його поточні доходи і виражається у відсотках.

Необхідно підкреслити, що власні доходи місцевих бюджетів в демократично розвинутих країнах є в прямому розумінні власними, тобто такими, що не входять до складу доходів вищестоящих бюджетів і, таким чином, не регулюються зверху.

Статистичний аналіз показує, що в світі є ряд держав, в яких місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією, тобто практично не залежать або слабо залежать від бюджету центральної адміністрації. Це Ісландія, США включаючи штати , Люксембург, Ісландія, Австрія, Швеція. В зазначених країнах фінансова автономія місцевих бюджетів знаходиться в інтервалі від 99,2 до 72,8 відс. відносно.

У Німеччині, Японії, Франції, Фінляндії, Бельгії і Данії фінансова автономія місцевих бюджетів коливається від 68 ло 56 відс. Основу їх фінансової автономії складають місцеві податки і місцеві надбавки до загальнодержавних податків, тому застосування терміну податкова автономія стосовно місцевих бюджетів вищезгаданих країн цілком правомірно. Так, в США податкові джерела частково розподілені. Федеральному уряду належить виключне право на мито та поштові збори. Органи влади штатів та місцеві виконавчі органи збирають податки на майно, податки на продаж, платежі за реєстрацію автотранспорту, видобування корисних копалин, санітарні послуги. Інші податки - на власність і доходи юридичних і фізичних осіб, спадщину та дарування, акцизи - можуть використовуватися усіма рівнями влади на свій розсуд.

На рівні штатів основними джерелами податкових надходжень є обовязкові внески по соціальному страхуванню 21 відс податок з продаж 20 відс прибутковий податок 19 відс індивідуальні акцизи 10 відс Автономія місцевих бюджетів в США, Швейцарії і скандинавських країнах забезпечується в основному стягуванням прямих місцевих податків прибутковий і майновий, або податок на спадкоємну нерухому власність . В США, наприклад, прямі місцеві податки складають 79,8 відс. поточних.