Властивості політики

Визначеність політики як особливої сфери людської життєдіяльності безпосередньо виражається в наявності відповідних специфічних рис і характеристик. У своїй сукупності вони дозволяють відрізнити політику від інших сфер суспільства, побачити межі її існування. Науковці виділяють три групи властивостей політики – онтологічні, морфологічні і процесуальні.

Рис. 1.3. Основні властивості політики

Онтологічні властивості політики раскрывають її сутнісні риси. Зокрема, конкурентність демонструє, що політична взаємодія є результатом зіткнення різних групових інтересів і супутніх їм норм і правил, цінностей і традицій, одним словом, самих різних компонентів владного протиборства. Вона обумовлює постійну боротьбу різних стандартів, цінностей, інститутів.

Асимметричність виражає як тимчасовий характер досягнутого між учасниками політичної гри балансу чинностей, так і неможливість його постійної підтримки, а отже, і рухливість відносин за політичну владу.

Властивість проникнення (інклюзивність) обумовлена здатністю проникати у різні сфери соціального життя, надаючи тим або іншим проблемам справді державного масштабу. Як писав Ф. Брауд, «ніщо по своїй природі не є політичним і все їм може стати. Іншими словами, поряд з проблемами, що вимагають постійної участі держави в регулюванні соціальних процесів (забезпечення безпеки суспільства, підтримка міжнародних зв’язків і ін.), у політиці в кожний даний момент існують проблемні питання, які періодично включаються в поле влади або вимикаються з нього. Тому політика здатна змінювати свій обсяг, внаслідок чого її границі мають деякою мірою умовний характер і залежать від історичного контексту, а також уміння держави побачити ті групові конфлікти, які вимагає його неодмінного втручання. А від характеру усвідомлення політично значимих інтересів безпосередньо залежить обсяг об’єктів державно-владного регулювання, а отже, і обсяг політичної сфери.

Просторові властивості політики (топологичность) є невід’ємною онтологічною властивістю політики. Ця риса характеризує політику як об’ємно-просторове середовище, у якій діяльність суб’єктів, що борються за владу, локалізована в певних пунктах, місцях, ділянках території. Причому в кожному політичному локалітете існують власні можливості для політичної участі й волевиявлення населення, а отже, складаються свої практики, конкретні політичні інститути і структури, способи їхнього функціонування й інші параметри організації політичного життя. Реальна взаємодія цих територіально розділених дільниць політичного життя і становить політичну сферу. Фактично, політика є різновидом фізичного простору, в одних частинах якого складаються інтенсивні політичні відносини, а в інших конкуренція за владу істотно ослаблена, а політика функціонує як сукупність різних позицій політичних суб’єктів (топосов), що роблять ті або інші дії в певних локальних пунктах цього середовища. У контексті цієї властивості політика має такі характеристики, як глибина, ширина і довжина, які фіксують географічні межі і параметри політичного простору, що надає людям можливість боротися за владу. Тому реальна політична напруга може не збігатися з офіційними центрами влади, а одним з резервів посилення компромісності політичного життя є забезпечення територіальної рівномірності поглядів на владу. Не випадково керівники держави постійно роблять поїздки по різних районах країни.

Здатність політики розгортати свої процеси в часі пояснюється її властивістю темпоральності. Часовий вимір політики демонструє особливий тип тривалості існування її інститутів, взаємин правлячої і опозиційної елит, індивідуальних і групових акторов, державних і міжнародних організацій. Зрозуміло, політичний час якісно відрізняється від фізичного, астрономічного часу. Адже люди існують у політиці не тільки в регламентованому режимі життєдіяльності (наприклад, особам, вибраним у парламент або висунутим в уряд, повноваження даються на певний строк; громадяни виконують електоральні функції знов-таки в строго встановлений час і т.д.). Крім своєї функціональної «твердості» політичний час має здатність раптово закінчуватися, «умирати моментальною смертю». Крах правлячого режиму, раптова відставка міністра, політичне вбивство лідера – ці й подібні їм факти говорять про надзвичайну непередбачуваність часового завершення політичних подій. Інакше кажучи, у кожного суб’єкта існує власний термін і ритм життя в політиці. А це ставить акторов перед необхідністю точніше розміряти свої цілі з умовами, мобілізовувати і концентрувати для цього ресурси, зусилля, енергію. З іншого боку, реальні політичні процеси здійснюються відразу в декількох часових діапазонах:

· у рамках реального часу (у них політичні події сприймаються безпосередньо з погляду їх актуальної завершенности);

· у рамках історичного часу (що потребуює узагальнення фактів, певної логіки тлумачення еволюції групи політичних фактів);

· у рамках епохального часу (що оперує значно більше масштабними критеріями оцінки подій, пристосованими для оцінки більших етапів політичної історії не тільки окремих держав, але і континентів).

Отже, певна політична подія може мати різні часові координати, якщо її вимірюють певними миттєвостями або етапами історії людства. Одні події згодом дрібніють, міняють значення, інші высвечивают масштабність того, що відбулося.

Морфологічні властивості політики відображають базові особливості будови і джерела формоутворення політики. У цьому змісті найбільш важливою властивістю є наявність елітарних і неелітарних кіл як основних суб’єктів політики, чиї акції (вчинки) і інтеракції (взаємодії) у сфері публічної влади і формують сферу політичного життя. Кожна із зазначених груп населення виконує спеціалізовані функції: еліти – керування державою і суспільством; неелітарні групи – контроль за діяльністю еліти, корекція державою курсу. На різних стадіях і фазах політичного процесу (наприклад, при прийнятті рішень або зміні політичного режиму за допомогою виборів) може мінятися характер і ступінь узгодження їхніх дій, набір виконуваних ними функцій, їхня питома вага й значення.

Представники різних шкіл і теоретичних напрямків нерідко абсолютузують значення одного із двох суб’єктів політики. Елітисти, приміром, наполягають на тому, що маси не потрібні для виробництва політики. Егалітаристи, навпроти, думають, що маси здатні самостійно формувати поле політики, не прибігаючи до послуг еліт. Однак практика дає більше переконливі аргументи на користь необхідності й елітарних, і неелітарних верств для здійснення політики.

Одним з таких підтверджень є той факт, що елітарних і неелітарних верств з'єднує система представництва соціальних інтересів, наявність якої також характеризує базові властивості політики: реалізація політичних цілей припускає наявність особливих об’єднань і осіб, покликаних професійно виражати й захищати інтереси населення.

Процесуальні властивостіхарактеризують політику як особливий тип людської діяльності. Складність, а часом і неясність взаємин еліти й нееліти, непередбачуваність наслідків дій, що вживаються раціонально, наявність разнонаправленных рухів і багато інших аналогічних фактів, що свідчать про гостроту і інтенсивність конкуренції за державну владу, – всі ці фактори надають політиці характер динамічного явища, обумовлюють виняткову швидкість політичних змін, роблять її винятково мінливою. Політика являє собою найбільше інтенсивно мінливу, внутрішньо рухливу область громадського життя, де постійно зіштовхуються ентузіазм і апатія, підйом і занепад, порушення й депресія. Подібні переломи створюють можливість винятково швидкого, а те й раптової катастрофи статусів суб’єктів, зміни норм і правил політичної гри, звуження або розширення обсягів політичних явищ. Політика органічно пов’язана з опосередкуванням будь-яких дій інститутів, груп, структур, органів влади, опозиції й інших суб’єктів тими або іншими ідейними цілями, що дають якісну оцінку сьогоденню й майбутньому, що припускають та або інша спрямованість у проектуванні суспільних відносин. Із процесуальної точки зору політика є сукупністю ідейно орієнтованих дій різноманітних суб’єктів. Найбільше чітко ця властивість проявляється у зіткненнях цілей і програм правлячих і опозиційних партій; курсу влади, що не користується підтримкою населення, і народних очікувань; протилежності поляризованих політичних культур і ідеологій і т.п.

Чому політика вважається «брудною справою»? Наведемо думку російських політологів В.П. Пугачева та А.И.Соловйова[3], виділяють цілий ряд причин, що пояснюють гадану, а дуже часто і реальну аморальність політики.

1. Отримуючи владу, люди розпоряджаються матеріальними й духовними благами, долями людей. Це дає високий престиж її власникам, тягне до державної «годівниці», прагнення особистої слави і збагачення. Обладающий владою часто має спокусу використовувати її у корисливих цілях, а залежний від її почуває повагу до сильних миру цього, прагнення догодити, підлестити начальству й т.п. Розбещуючий вплив влади на керуючих і керованих наростає в міру її концентрації і посилення безконтрольності. Як говорив відомий англійський історик лорд Д. Актон, «усяка влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно».

2. Політика органічно пов’язана з насущними інтересами людей. У політиці реальні, прагматичні інтереси традиційно стояли на першому плані, виправдуючи хитрість, неправду, убивства й інші аморальні вчинки. Як пошутив із цього приводу один з послів англійського короля Якова І, політик – «це ввічлива людина, що повинна брехати в інтересах своєї держави».

3. Узагальненість, безособовість, показність і опосредкованність здійснення політичних рішень полегшує відступ від моралі. Політичні рішення звичайно приймаються від імені партії, народу, нації, класу й т.п. і стосуються не конкретних особистостей, а досить загальних соціальних груп і об’єднань. Ті, хто приймає рішення, як правило, їх безпосередньо не виконують і часто не бачать і не почувають негативних наслідків своєї політики. Прийняти загальне рішення, наприклад про ліквідацію цілого експлуататорського класу, у моральному відношенні значно легше, ніж самому знищити хоча б одного його представника. Очевидно, що ідеолог червоного терору Ленін, будучи людиною досить вихований і освіченим, навряд чи сам смог би вбити безневинну людину із числа привілейованих класів, вихідцем з яких був і він сам. Однак, діючи як політик, він віддавав накази про узяття і розстріли заручників, радив поставити поперед кулеметів тисячі мирних «буржуїв», розпорядився спалити ціле місто Баку у випадку його захоплення британськими або турецькими військами .

4. Вплив на політику групових цінностей і групової моралі часто суперечить загальнолюдським основам моральності. Протиставлення групових інтересів і цінностей загальнолюдської моральності, підпорядкування моралі політиці на ділі означає руйнування всякої моралі. Яскравий приклад виродження моралі – пропаганда в СРСР як геройського вчинку політичного доносу піонера Павлика Морозова на свого батька. Негативний вплив групових цінностей і інтересів на моральність політиків і політики має місце й у демократичних країнах, де політичні лідери звичайно воліють не виносити сміття із власної партійної або урядової хати, часто приховують непорядні факти.

5. Мультиплікаційний ефект політичних зловживань проявляється в тім, що аморальні дії у вищих ешелонах влади мають властивість множитися, наростати подібно сніжному кому. Реально це проявляється в тім, що аморальний вищий керівник звичайно прагне звільнитися від чесних працівників або зробити їх своїми спільниками, оточує себе бажаними людьми, які, у свою чергу, також плодять собі подібне оточення. Він веде до закритості і виродження правлячої еліти. Його прояви особливо великі в жорстко централізованих політичних структурах зі слабко розвиненими автономією частин і контролем знизу.

6. Орієнтація політики на ефективність, досягнення мети, що призводить до того, що шляхи і засоби їхнього досягнення набувають для членів організація другорядного значення, що полегшує можливість використання керівниками аморальних засобів. Саме за результативність керівництво несе відповідальність перед членами організацій і електоратом. Засоби одержання результатів мало кого цікавлять і звичайно залишаються в тіні.

7. Конфликтность політики, її функціонування як відносин друзів (союзників) – ворогів (суперників) підвищує емоційну ворожість або, щонайменше, напруженість між суб'єктами політики. Ворогам же або суперникам, як відомо, дуже рідко прагнуть робити добро, а це – важлива вимога моральності.

8. Публічність політики, увага до неї з боку суспільства, а також більш високі моральні вимоги, пропоновані громадянами до політичних лідерів обумовлює те, що її головні творці знаходяться постійно на очах у суспільства. Їх уважають не тільки найбільш компетентними, але й кращими, гідними довіри людьми. Через підвищену суспільну значимість діяльності політиків об’єктом суспільних суджень є не тільки їх професійна, але й особисте життя. При цьому судять політиків звичайно більш строго, ніж рядових громадян. Відносно рядових громадян певні негативні факти майже ні в кого не викликають особливого осуду.