Власне сполучна тканина

Власне сполучну тканину поділяють на волокнисту і сполучну тканину зі спеціальними властивостями.

Волокниста сполучна тканина, як й інші різновиди сполучної тканини, складається з клітин та міжклітинної речовини, об’єм якої значно перевищує об’єм клітин. Міжклітинна речовина утворена основною речовиною та волокнами. Залежно від співвідношення основної речовини й волокон волокнисту сполучну тканину поділяють на пухку і щільну.

Пухка сполучна тканина — одна з найпоширеніших тканин організму (рис. 26). Вона супроводжує кровоносні й лімфатичні судини, нерви, формує сполучнотканинну строму багатьох органів. Основна речовина в міжклітинній речовині цієї тканини займає значно більший об’єм, ніж волокна. Пухка сполучна тканина виконує три основні функції — трофічну, опорну та захисну.

До клітин пухкої сполучної тканини належать фібробласти, гістіоцити, адвентиційні клітини, плазмоцити, тканинні базофіли, адипоцити, пігментні клітини, а також лейкоцити, що мігрують з крові.

Фібробласти — найчисленніші клітини цієї тканини. Вони синтезують і виділяють складові частини міжклітинної речовини (фібрилярні білки та глікозаміноглікани). В ембріогенезі фібробласти розвиваються з мезенхіми, пізніше — з адвентиційних клітин та лімфоцитоподібних стов­бурових клітин. Зрілі фібробласти — це вели­кі (30 – 40 мкм), плоскі клітини з відростками. Периферична частина їхньої цитоплазми слаб­ко забарвлюється барвниками і не має чітких меж. У цитоплазмі є всі органели загального призначення, особливо добре розвинені ендоплазматична сітка і комплекс Гольджі. Кінцевою формою розвитку фібробластів є фіброцити. Це веретеноподібні, не здатні до поділу клітини, з різко зниженою синтетичною активністю, які оточені волокнами міжклітинної речовини.

Гістіоцити — макрофаги пухкої сполучної тканини, що диференціюються з моноцитів крові. У неактивному стані вони мають веретеноподібну чи овальну форму. З органел у їхній цитоплазмі є багато лізосом. У разі проникнення в сполучну тканину сторонніх речовин (мікроорганізми, продукти запалення та ін.), гістіоцити активізуються. При цьому змінюється їхня форма. Вони утворюють псевдоподії і стають здатними до амебоїдних рухів і фагоцитозу. В їхній цитоплазмі з’являються фагосоми — пухирці з фагоцитованими речовинами, які з’єднані з лізосомами. Таким чином гістіоцити забезпечують захисну функцію пухкої сполучної тканини.

Адвентиційні клітини (перицити) розміщені біля кровоносних судин. Це видовжені клітини з відростками та овальним ядром. Вони здат­ні до поділу і диференціації в інші клітини (фібробласти, тканинні базофіли, адипоцити).

Плазмоцити є ефекторними клітинами В-лімфоцитів. Вони мають невеликі розміри, округлу або багатокутну форму. В їхньому ядрі міститься переважно концентрований хроматин, грудочки якого утворюють характерний малюнок — колеса зі спицями або цифри на циферблаті годинника. В цитоплазмі плазмоцитів добре розвинена гранулярна ендоплазматична сітка, що розміщена концентрично і займає більшу частину клітини, та комплекс Гольджі. Плазмоцити продукують iмуноглобулiни, якi через лімфу потрапляють у кров і забезпечують гуморальний імунітет.

Тканинні базофіли — великі клітини, в цитоплазмі яких є багато гранул, що забарвлюються основними барвниками. У гранулах містяться такі речовини, як гепарин і гістамін, що зумовлюють функції тканинних базофілів. Гепарин має протизапальну дію, а гістамін бере участь у розвитку імунних реакцій на зразок алергії.

Адипоцити — це клітини, здатні накопичувати в своїй цитоплазмі резервний жир. Вони мають кулясту форму, і їхні розміри залежать від кількості накопиченого жиру. Незрілі адипоцити містять округле, центрально розміщене ядро, всі органели загального призначення, особливо добре розвинену агранулярну ендоплазматичну сітку та включення жиру у вигляді маленьких крапель. Зрілі адипоцити містять одну велику краплю жиру, яка розтягує клітини, зміщуючи при цьому ядро й цитоплазму до плазмолеми.

Пігментні клітини в сполучній тканині ссавців трапляються рідко. Вони згруповані переважно в судинній оболонці очного яблука та окремих ділянках шкіри (вим’я, мошонка), де утворюють пігментну тканину. Пігментні клітини мають зірчасту або веретеноподібну форму і зерна пігменту в цитоплазмі. Одні з цих клітин здатні синтезувати й накопичувати пігмент, інші — лише накопичувати його.

Міжклітинна речовина пухкої сполучної тканини складається з основної речовини і волокон. Основна речовина має желеподібну консистенцію, несталі в’язкість та хімічний склад. Вона містить неорганічні та органічні речовини, які утворюють складні комплекси. Через основну речовину здійснюється транспорт поживних речовин і продуктів обміну, а також переміщення клітин, здатних до руху. Волокна міжклітинної речовини поділяють на колагенові, еластичні та ретикулярні.

Колагенові волокна мають вигляд хвилястих, спірально покручених або плоских тяжів завтовшки 1 – 10 мкм, які утворюють пучки. Вони не галузяться і не анастомозують між собою. Волокна побудовані з фібрил, що мають видиму під електронним мікроскопом поперечну смугастість і, в свою чергу, утворені мікрофібрилами. Останні побудовані з білка колагену. Колагенові волокна дуже міцні й зумовлюють міцність структур, які вони утворюють. Вони здатні притягувати воду, а при виварюванні утворюють тваринний клей.

Еластичні волокна тонкі (1 – 3 мкм), галузяться і анастомозують між собою. Вони розміщені поодинці, не мають поперечної смугастості й побудовані з білка еластину. Еластичні волокна мають значно меншу міцність, ніж колагенові, однак їм властива висока еластичність — здатність відновлювати свою форму і розміри після розтягування. Вони стійкі до кип’ятіння та дії лугів і кислот.

Ретикулярні волокна за своєю будовою та хімічним складом подібні до колагенових, однак відрізняються від них тим, що не мають поперечної смугастості, не утворюють пучків, анастомозують між собою і галузяться. Ретикулярні волокна утворюють строму більшості органів кровотворення, вони знаходяться в базальних мембранах, навколо кровоносних судин, м’язових і нер­вових волокон. У пухкій сполучній тканині вони трапляються лише в ділянках, де є ретикулярні клітини.

Щільна сполучна тканина характеризується тим, що в її міжклітинній речовині міститься дуже мало основної речовини і вона утворена переважно колагеновими або еластичними волокнами, які щільно прилягають один до одного (рис. 27). Завдяки цьому тканина зумовлює міцність та еластичність сформованих нею структур. Щільна сполучна тканина має мало клітин, які представлені переважно фіброцитами — кінцевими формами фіб­ро­бластів. Фіброцити розміщені між волокнами, не здатні до поділу і характеризуються низькою синтетичною активністю. Між пучками волокон щільної сполучної тканини є прошарки пухкої сполучної тканини, яка супроводжує кровоносні судини і нерви. За рахунок клітинних елементів останньої відбувається ріст і регенерація щільної сполучної тканини. Залежно від орієнтації волокнистих структур щільну сполучну тканину поділяють на оформлену і неоформлену.

Щільна неоформлена сполучна тканина утворює сітчастий шар шкіри, знаходиться в окісті, охрясті та інших місцях. Пучки колагенових волокон цієї тканини мають різні напрямки й утворюють тривимірні сітчасті системи. Крім колагенових ця тканина містить еластичні волокна.

Щільна оформлена сполучна тканина залежно від природи волокон поділяється на колагенову і еластичну.

Щільна оформлена колагенова сполучна тканина утворена пучками паралельно розташованих колагенових волокон, які розмежовані рядами фіброцитів. Окремi колагеновi волокна, обмежені фіброцитами, називають пучками І порядку. Пучки І порядку об’єднуються прошарками пухкої сполучної тканини в пучки ІІ порядку. Останні утворюють пучки ІІІ і навіть ІV порядку. З щільної оформленої колагенової сполучної тканини побудовані сухожилки, фіброзні мембрани, більшість зв’язок та інші утвори.

Щільна оформлена еластична сполучна тканина утворена щільно розміщеними еластичними волокнами і незначною кількістю колагенових волокон. Еластичні волокна не утворюють пучків і анастомозують між собою. Вони розділені фіброцитами й тонкими прошарками пухкої сполучної тканини. З цієї тканини побудовані каркова зв’язка, голосові зв’язки, вона міститься також у стінках артерій еластичного типу.