рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Є Д И Н Е І Б О Г П Л О Т И Н А

Є Д И Н Е І Б О Г П Л О Т И Н А - раздел Религия, БОГДАН ЗАВІДНЯК. Щаблі любови до Бога. (204/5-270) Такого Впливу, Якого Справив На Всю Хри...

(204/5-270)

Такого впливу, якого справив на всю християнську містику Плотин, не справив, мабуть, жодний інший мислитель до нього, ні Платон, ні Аристотель. Після теодицейних прозрінь, викладених у Святому Письмі агіографами, після теорій Платона і Аристотеля, Плотин пропонує дивовижну систему мислення над долею людини, походження сущого, що увінчується потребою у містичному єднанні з Правитоком.

 

Можна довго шукати спільні аспекти плотинівського мислення з християнським (і їх чимало), пов’язувати їх між собою, і це виявиться плідною справою. Проте Плотин назавжди залишиться у античному мисленні, в класичних його зразках мислення про всесвіт, душу, але й Бога. Так, у нього не знайдемо виразного персоналістичного думання, “стандартної” онтології, бо у нього неповторне діалектичне мислення[232] і генологічний тип метафізики, але те, що приваблює нас до плотинізму, так це нестримний пошук жаданого Праджерела всього: ума, краси, істини, Сущого у Своїй вседосконалости, і захоплююча мандрівка до Нього усіма видами морально-активної людської діяльности. П’ятдесят чотири трактати “Еннеад” Плотина відкривають перед нами таку можливість на теоретичному філософському рівні, тож оминути їх не можна[233].

Але чим можна було підкорити серця християнських містиків з боку плотинівського вчення? Перш за все, наголосом на світі вічних ціннощів, де вирує життя Духа, Ума та Душі, а нехтується світ матерії, тобто – крайнім спірітуалізмом. Тоді, чуйним аскетично-містичним вченням, згідно якого можна здійматися по щаблях буттєвих рівнів і приходити душі до Єдиного. Те, що християнські містики під Єдиним розуміли Боже таїнство не підлягає сумніву. Це вже завдання істориків філософії і плотинознавців з’ясовувати Бог (чи боги) у відношенні до світу природи у Плотина дають змогу розглядати його систему як пантеїстичну, чи ні. А ще – ідеалом споглядальника і аскезою.

Тож світ вічних ціннощів займає найвищу сходинку буття всесвіту: від Істини, Блага, Краси, Буття аж до таємничого Єдиного. Тільки волевиявлення душі дозволяє процес сходження до Нього. Душа є необхідною любов’ю Бога (вона любить Його по своїй природі); мислення є біполярним бажанням, направленим на самих себе, щоб вернутись до Абсолюту.

До Нього душа повертається такими шляхами[234]:

а) очищенням (кáтарсісом) через чесноти, яким відповідають чотири головні чесноти Аристотеля (чесність, справедливість, мужність і повздержність). Це підготовча стадія для проведення морального життя, на якій душа здіймається над чуттєвим світом і вгамовує свої бажання, пізнаючи через своє ставлення до них себе;

б) творчим спогляданням, завдяки якому душа прагне бачити у недосконалостях матерії світ Ідей. На цьому щаблі найчистішою з-поміж мистецтв є музика, адже вона легко переносить душу до цього ідеально-гармонійного світу. Так само й споглядання красивих предметів дає змогу відчути чистоту платонівської любови. Тож, до творчого споглядання душа приходить через абстрактне мислення;

в) філософією, завдяки якій можна навчитись споглядати ідеальні сутності, вловлювати чіткі образи думки, на відміну від оманливого і блідого прояву феноменів світу. Саме діалектичним мисленням Платона досягається краса умовидного бачення;

г) екстатичним єднанням людської душі з Богом через позбавлення оков власної скінченної природи і теозис.

Плотин описує це сходження до вічного Праджерела у своїй захоплюючій манері філософського викладу:

 

“8. Коли ми вдивляємось у Нього, тоді ми досягаємо мети і спочину, не втрачаючи мелодії, танцюючи богонадхненний танок довкола Нього.

9. В цьому танку душа бачить джерело життя і виток Ума, начало сущого, причину добра, корінь душі: всі вони не вилилися з Нього , в тому значенні, що не вичерпали Його; адже не мають ваги; бо інакше, народжені Ним будуть смертними. Але вони вічні, оскільки їхнє начало завжди те саме, не розділюючись у них, але будучи цілковито в собі. А тому перебувають і вони, як триває і світло, якщо вічно світить Сонце. Адже вони не відсікаються від Нього і не існують окремо [...] Натомість ми існуємо більш повніше від усього, схиляючись до Нього, і наше добро – Там, а перебування далеко від Нього є вичерпання буття. Душа Там вгамовується, і бути поза собою для душі – зло, адже вона здіймається у чисте місце, де немає зла. Там вона мислить, і не знає пристрастей. Там її істинне життя, адже наше земне життя, життя поза Богом, є тільки слідом життя, що відображає оте Життя. Воно є енергією Ума. Ця енергія народжує богів, і в мовчазному доторканні з Добром вона творить красу, справедливість і чесноту. Цим вагітніє душа, коли наповнюється Добром, це – її початок і мета. Початок – тому що вона приходить Звідти, мета – тому що її добро Там. [...] Справжній предмет нашої любови – Там, з Ним ми можемо бути, любити Його, і, беручи участь в Його Житті, володіти по сутности предметом любови, не загортуючи Його у взяте ззовні тіло. [...] Отож, слід відкласти інші речі і перебувати тільки в Ньому, і ставати тільки Ним, відсікаючи все зайве, що обіймає нас. Слід наполягти і відійти звідси, слід повстати на ті речі, що сковують нас, щоб всеціло ми могли обійняти Його і не мати більше жодної частини, яка б не доторкнулась до Нього. Той, хто бачить Там і Його, і себе, бачить правильно. Він бачить себе у Славі, повним умовидним світлом, позбавленим ваги, легким, тим, що завершив поставання, а ще краще сказати, сущим – богом. Тоді він полум’яніє, а коли знову набере ваги, то немов би згасає. 10. Але чому ж цей спостерігач не вічно перебуває Там? Бо ще не повністю звільнився від земного світу”[235].

 

Тоді вже не буде у потойбіччі двох, а буде єдиний, сам “бачачий” себе самого у єднанні з “видимим” Праджерелом – Єдиним, так, як образ переходить до свого зразка.

 

“А тому споглядання нелегко передати словами, адже яким чином назвати Його іншим, якщо він не бачить Його Там, коли споглядає Його хоч і іншим, але єдиним із собою?”[236].

 

Начало можна бачити тільки завдяки присутності цього Начала, як і сходити до Єдиного може душа, що є єдиною.

Тепер більш прискіпливо розглянемо теодицейну думку Плотина, яка обґрунтована у нього доволі чітко. Першоначало як Бога мислитель розуміє не тільки як досконале, надчуттєве і надрозумове, а як невимовне (–ÖÖ0J@<) і надсутнісне (ßBgk@bF4@<). Людині не дано мати якогось виду знань про Нього, не дано Його мислити. Як же тоді про Нього довідується сам Плотин? На його думку, Бога ми зустрічаємо у пошуку, який сповнює спрагнена душа, не вдоволяючись емпіричним пізнанням і мовою понять. Розрізняючи апофатичний і катафатичний види Богопізнання, душа схиляється на бік апофатики. Адже розум ніде не знаходить для себе задовільної відповіді, хіба що за межами пізнання, по той бік (gBXig4<") думки і світу буття.

 

Але є ще один доказ того, що розум здатний виявляти сходження за свої межі тоді, коли він себе перевищує у екстазі (§PFJ"F4H) і торкається Бога, сповнюючись позитивним видом знання про Нього. Бог, який розпізнається як маєстат і океан досконалости, є понад будь-яким апофатичним чи катафатичним визначенням. Тоді Його личить назвати Єдиним у досконалости (J@ ª<), Благом (J@ •("h`<), якому суще може завдячувати своє походження. Алеж досконалість не знає меж, а добро в абсолюті не буде таким, коли не поділиться ним з кимось і не переступить свої межі. Тож Плотин весь свій філософський талант відводить на апологетику Єдиного, підкреслюючи Його незмінність (на взір аристотелівського Бога) та невичерпність: як джерело наповняє ріки, само нічого не втрачаючи, як сонце осяває темну атмосферу, само не темніючи, як квітка невичерпно сповнює все оточуюче своїми пахощами, так само і Єдине проливається або випромінюється поза себе від надлишку або багатства своєї досконалої повноти, незмінно перебуваючи в собі.

 

“Єдине -- це могуття усіх речей; якщо його б не було, то нічого б не існувало, ні Ума, ні першого, ні загального Життя. Те, що є понад життям, є причиною життя; активністю життя, що є усіма речами, не є першою, а випливає з Нього як із першоджерела. Уявляється одне таке джерело, яке не має жодного начала (окрім себе самого), яке поширюється не дивлячись на те, що ріки вичерпуються, випливають з нього, разом протікають перш ніж розійтися в різних напрямках, але кожна вже знає, куди її понесуть потоки. Або Єдине розуміється як життя велетенської рослини, яке вона пережила, тоді коли її начало скінченне і не поширюється на ціле, а те начало таке, мов міцно врослося корінням.”[237].

 

“Воно таке, що Йому неможна надати предикати: не буття, не сутність, не життя, але те, що є понад цими речами. Якщо ви схопите Його, звільнивши від буття, то сповнитесь подиву. Линучи до Нього, виникаючи в Ньому, знаходячи в Ньому мир, все більше і глибинніше починаєш Його розуміти, впізнаючи Його через участь з Ним і умовид Його величі за посередництвом речей, які існують після Нього і завдяки Йому”[238].

 

Всі стани Ума (;@ØH), які утверджуються Єдиним, сходячи від Нього, можна розуміти як думки про Єдине, виражені у множині або полічені числом. Плотин це сходження від Єдиного називає еманативним процесом, коли найперше в Єдиному розрізняється думка (<`0F4H) і буття (@ÛFÊ"), той хто мислить і кого мислиться (<@0J`<). Для Ума Єдине є понад всім, є статичне (FJVF4H), тотожнє собі самому (J"LJÒJ0H), на відміну від нього (Ума), перебуваючого у мисленному русі і гетерогенного до Єдиного. Тільки таким чином повнота Єдиного під дією Ума здатна поділятись на світ Ідей (iÎF:@H <@0J`H). У функцію Ума входить звертатися до Єдиного своїми Ідеями. Але хто ж живе реально цими звертаннями і рухом поза сферою Єдиного і Ума (які все таки є ідеальною сферою), коли не Душа? Виходить, що є ще інша форма розрізнення, а не тільки відмінність між Єдиним і Умом. Так, і цією формою є живий порух Світової Душі, її особисте життя поза Єдиним, Котре, водночас, є предметом її палкого бажання. Душа прагне єднання з Єдиним, розпізнаючи в Ньому підставу всього реального (тобто всього відмінного від самого Єдиного). Тож Плотин пропонує триіпостасний розподіл Першоначала: Єдине, Ум і Душа (JkgÃH •kP4i"Â ßB@FJVFg4H). Водночас і душа поділяється на вищу – споглядальну умову Єдиного, і нижчу – природу (nbF4H), звернену до матерії, безликої потенції (Див.: у нас розділ “Про зло у Плотина” в третій частині трактату). Душа сповнена обов’язком споглядати Єдине, сходити до Нього у своїй моральній чистоті, без якої вона не знатиме Бога. Тож щаблями чуттєвого світу до ідеального, умовидного і до Бога душа покликана до єднання з Ним. Проте без чеснотливого життя Бог виявиться порожнім звуком. Такою є етично-містична місія душі, згідно мудрости Плотина.

Думку Плотина про триіпостасність Першоначала (або вчення про три начала) перейняли Порфірій, Ямвліх та Прокл. Останній належав до числа представників пізнього неоплатонізму і був чи не найвідоміший з них. Тож Прокл Діадох[239] (412-485) додав до вчення Плотина троїчний або тріадичний діалектичний закон, відкритий ним, – розподіл, по якому відбувається розвиток всесвіту: а) життя у єдності, б) вихід з Єдиного внаслідок відмінності від Нього і в) повернення до Єдиного завдяки подібності до Нього. Як відомо Прокл називає ці щаблі відповідно: :@<Z, BDÎ@*@H і ¦B4FJk@nZ. Таких тріад зустрічається чимало, оскільки є велика кількість сущих умів, звернених до досконалого Єдиного Ума. Тобто завжди є а) те, що мислиться, б) предмет думки і його схоплення у своїй цілості, і в) щось, що належить тільки до умовидної сфери – мислиме. Мовою оригіналу ці ноетичні поняття, як у Плотина, так і у Прокла приймають такий вигляд: <@gJ`<, <@gJ`< ž:" i"Â <@gk`< і <@gk`<. Тобто до тріади можуть належати: буття, життя і мислення. Опускаючись по тріадичних щаблях приходимо до тріадичного життя як Світової Душі, так і великого числа сущих, наділених душею. Проте, вертаючись до характеристики Єдиного у Прокла, на відміну від Плотина, мислитель вважає, що надсутнісне Число є первинніше надсутнісного Ума, але й сам Ум не народжується безпосередньо з Єдиного, а існує або у безмежній множині “абсолютних одиниць” (“енад”, які є богами[240]), або у надсутнісному Числі, що є прямим відображенням Єдиного. Таке сходження Ума від Єдиного, у Прокла, має ще й те відмінне значення, яке проявляється у з’ясуванні походження зла, що обґрунтовується мислителем, як відмова від ведення умовидного життя. На відміну від Плотина, причиною зла не вважатиметься матерія, а – занедбане інтелективне життя душі, її моральна деградація. В силу вищості душі, її харизми єднатися з Єдиним, Прокл вивищує її над розумовою активністю у ній самій, оскільки само Єдине є понад Світовим Умом. Так “тріадичне мислення” допомагає мислителеві знаходити потаємні містичні сфери і відкривати властивості як Єдиного – Бога, так і людської душі – “образу і подоби” Божої, та вести боговгодне аскетичне життя самітника. На його думку, до Першоначала душа повинна сходити по трьох основних щаблях: а) любови (ªkTH), б) пошуку Істини і в) віри і діл (теургії), щаблях, які не надто відрізняються від ідеалу Богопізнання Плотина. Щоправда Прокл молився до Сонця і творив гімни богам, все своє життя поклавши на вівтар пізнання Істини.

 

 

“С И С Т Е М А Т Р И Н І Т А Р Н И Х К І Л”

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

БОГДАН ЗАВІДНЯК. Щаблі любови до Бога.

БОГДАН ЗАВІДНЯК... Щаблі любови до Бога Містично досвідна філософія Бога...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Є Д И Н Е І Б О Г П Л О Т И Н А

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Богдан Завідняк. Щаблі любови до Бога. Містично-досвідна філософія Бога. - Львів: Місіонер, 2010.- 1001 с.
  Діалектика любови, засвідчена святоотцівською та схоластичною думкою у цій монографії, є спробою побудови містично-досвідної теодицеї у її класичному вираженні. Не спираючись на упо

В І Д А В Т О Р А
  Віддаючи на суд читачеві цю книгу з теодицеї, і перш ніж почую його думку про неї, вважаю за потрібне подати декілька зауваг. Шлях до Істини пролягає через самозаглиблення,

УВІЙШОВ У НЕЗНАНЕ
  Entreme donde no supe...   Ступив колись-то, навмання, В незнане я котрогось дня, Що вище всякого знання.

ТЕМНА НІЧ ДУШІ
  Noche oscura del alma...   Ніч яка була темна, Де сум і тендітна любов паленіла – О, в щасті б

ТА ЇЇ Т И П О Л О Г І Я
  Німецький філософ Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц (1646-1716) ввів назву Teodicea щоб вказати на цю частину філософської теології, яка веде мову про “право і оправдання бога” (t

Енріко Берті Джованні Реале
Отож, у ХХ столітті з боку прихильників аристотелівської системи, і тих, які визнають за Аристотелем високий авторитет науковця, висувається думка про те, що Бог у Аристотеля володіє всіма ознаками

Б О Г У Д А В Н Ь О Г Р Е Ц Ь К О М У М И С Л Е Н Н І
  Звичайно, тут ми не зможемо приділити увагу всім школам античного полісу, а тільки основним теодицейним побудовам філософії Давньої Греції, не наважуючись на детальний огляд теорети

Т Е О Г О Н І Я” Г Е С І О Д А
  Вести мову про світ давньогрецької думки слід починати з міфології і Олімпу грецьких божеств. Давні греки вважали, що перші чотири начала: Хаос, Земля, Тартар і Любов паную

У І О Н І Й С Ь К И Х Ф І Л О С О Ф І В
  Стародавній Мілет, столиця острова Самос у Еґеї, став колискою натуралістичної думки Давньої Греції. З ним ми пов’язуємо ім’я великого природознавця Талеса Мілетського (638-548 до Р

Г А Р М О Н І Я С Ф Е Р” У В Ч Е Н Н І П І Ф А Г О Р А
(бл. 570-498 до Р. Хр.)   Про життя засновника назви “філософія” існують три біографії авторів III-IV ст. після Хр.: Діогена Лаертського, Порфірія і Ямвліха.

Чи існував Піфагор?
  Про Піфагора виразно говорить Геракліт, коли той виступав проти біціпітів (тобто проти тих філософів, які припускали дуалізм між найвищим Принципом і чуттєвою реальністю); Емпедокл

Піфагорейське вчення
  Вчення Піфагора можна відновити за допомогою Анаксімена і Філолая. Можливо, що Анаксімен був вчителем Піфагора; а Філолай – був тим учнем, який мабуть першим популяризував вчення св

Л О Г О С Г Е Р А К Л І Т А
(бл. 540-бл. 480 до Р. Хр.) На думку К. Ясперса, Геракліта з Ефесу[69] слід віднести до “найбільших філософів” людства. Його життя майже постійно проходить під па

Вчення Геракліта
  Геракліт був пізнім іонійським філософом (народився два роки перед смертю Анаксімандра). Про його філософію ми довідуємося завдяки збереженим фрагментам його творів і різноманітним

Б О Г О П І З Н А Н Н Я В Ш К О Л І Е Л Е А Т І В
  Школа елеатів походить від назви міста Елея, що було засноване близько 540 року перед Хр. у південній Італії (100 км на південь від Неаполя) греками. Римлянами це місто звалося Вель

К С Е Н О Ф А Н З К О Л О Ф О Н У П Р О Б О Г А
(540-450 до Р.Хр. по Дільсу, 565-473) Мислитель Ксенофан[71] відомий як поет і філософ елейської школи. Із дев’яносто років життя, провівши мандрівне життя рапсода, 67 про

У Е М П Е Д О К Л А
(бл. 483-423 до Р. Хр.) Як відомо, Емпедокл[75] є автором поеми “Про природу” (Peri physeos), проникливої і сповненої глибокого філософського змісту про два “божест

Г О М Е О М Е Р І Я” Т А “Н У С” У А Н А К С А Г О Р А
(бл. 500-428 до Р. Хр.)   Засновник антиантропоморфного вчення про Бога, Анаксагор[90] народився в іонійському місті Клазомені, що в Малій Азії. Написав твір

Д Е М О К Р І Т І “А Т О М І С Т И Ч Н Е” Б О Ж Е С Т В О
(бл. 470/469-395/IV ст. до Р.Хр.)   “Велику радість викликає споглядання прекрасного, що міститься в речах”. Демокріт[91]

Б О Г М Е Т А Ф І З И К И “Л Я М Б Д А” У А Р И С Т О Т Е Л Я
(384-322 до Р. Хр.)   Торкаючись корпусу творів Аристотеля[110] слід мати на увазі що перу цього великого і знаного філософа належать різножанрові трактати[1

Джованні Реале
Тепер ми безпосередньо підійшли до розгляду Теоса, що займає центральне місце “Метафізики” Лямбда. Ось це захоплююче безсмертне міркування Аристотеля про Бога:   “Так

Б О Г С Т О Ї К І В
Антична Стоя[120] для европейського дослідника була відкрита щойно в ХІХ ст. завдяки працям К. Ваксмута (Wacksmuth K., Commentationes I et II de Zenone Citiensi et Cleanthe Assio, Götti

У А П О С Т О Л А П А В Л А
  Всі отці Церкви і великі богослови надають великого значення окресленим нижче словам апостола Павла у посланні до Римлян (1, 18-23):   “18. Бо гнів Божий відк

Ф І Л О Н А О Л Е К С А Н Д Р І Й С Ь К О Г О
(20/10 до Р. Хр. – 40 після Р. Х.) Важливу справу, щодо пояснення Старого Завіту в ключі висновків давньогрецької філософії, яку ще на зорі християнства розпочав Філон Юде

Про мотив “переселення” у Філона
  На думку Філона, Мойсей усвідомлював, що “у порядку всесвіту існує активна і пасивна причини, де під активною розуміється універсальний розум, цілковито чистий і відсторонений, який

У О Р І Г Е Н А
(бл. 185-254/5)     Слідуючи у теодицейній проблематиці за великими олександрійцями Філоном та Климентом, Оріген[241] обминав одну з головних ї

І “Н О В А Ф І Л О С О Ф І Я” Л Ю Б О В И
(бл. 330-379)   Св. Василій Великий[244] як і його ближчі друзі по каппадокійській школі багато чого перейняли від філософії давньої Греції та неоплатонізму

М І С Т И Ч Н О Г О Б О Г О С Л О В ’ Я
Цей розділ міг би служити замінником теорії агностицизму, якому приділяється чимало уваги у підручниках з теодицеї. Але з огляду на те, що під агностицизмом у філософії прийнято розуміти відмову у

С В. М А К С И М А І С П О В І Д Н И К А
(бл. 580-662)   Уродженець Константинополя, з родини аристократів, “вчитель молитви” св. Максим[281] отримав добру філософську освіту, вступивши на службу се

Сан Хуан де ла Крус
  Такою є мудрість “таємничого богослов’я” і аргументи, які воно висуває. Здавалося б вирок його величності розуму підписано раз і назавжди Хуаном де ла Крусом. Але слід зважити на то

М І С Т И Ч Н А Л Ю Б О В Д О Б О Г А
У “П І С Н І П І С Е Н Ь” (VI-IV ст. до Р. Хр.[294]) Література: Ширшу бібліографію див. Le Cantiqu

Проблема зла
  Бог не є причиною зла, зауважує св. Авґустин. За Плотином (Енеад., І, 8) він визнає першу частину його обґрунтування, але не ототожнює зло з матерією, адже й вона сотворена Б

С Е В Е Р И Н А Б О Е Ц І Я
(480-526)   Or se tu l’occhio della mente trani Di luce in luce dietro alle mie lode, Già dell’ottava con sete ri

Особа Боеція
Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій[324] народився в Римі близько 480 року, Походив із відомого роду Аніціїв які ще в ІV столітті прийняли християнство. Його батько, Флавій Нарсет Манлій, займав в

Характеристика богословських трактатів Боеція
Богословські трактати Боеція постали від 519 по 523 роки[338], про які пригадував Кассіодор. На думку св. Томи ці трактати слід подавати в такій систематичній послідовності:  

Трактат: De Trinitate: тринітарна онтологія
Передісторія тринітарного таїнства. Основною тайною християнської віри є Таїнство Пресвятої Тройці[342]. Перш ніж відстоювати цю таємницю від єретичних поглядів[343] і завдяки велик

Трактат: De hebdomadibus
Третій, справді більш метафізичний трактат Боеція, нам відомий під різними назвами. Окрім найчастіше вживаної, якою є De hebdomadibus (Гебдомади), до нас дійшли наступні: Quomodo s

Трактат: De fide catholica
  На даний час існує сумнів щодо авторства Боеція, проте, саме в цьому творі подається загальна картина християнського догматичного вчення і його богослов’я. Тут він не проводить розр

Філософія саме християнська?
  Справді, на думку Л. Обертелло[403] її направленість є християнською; А. Лосєва[404] – Боецій “світський християнський філософ”; Б. Мондіна – «мова йде про зразковий твір християнсь

Авґустин і Боецій
  Мабуть доречно торкнутись теми висвітлення впливів через пролиття світла на твір який ми довго обминали, але без якого християнська інтелектуальна концепція Боеція була б неповною і

Існування Бога
  У богословських трактатах, як ми вже згадували, Боецій тим чи іншим міркуванням зауважував потребу у доведенні існування Бога, проте строго аргументованих доказів там не наводить. З

Висновок
  Боецій – останній з римлян і перший із схоластів. Він справді являється останнім представником класичної і християнської філософії в латинському світі. Після нього, на Заході, який

Історія читання Боеція у середньовіччі
  Тему впливу Боеція на літературу Середніх віків детально висвітлював Голєніщев-Кутузов[422]. Натомість, в цьому розділі нас цікавить розгляд впливу “Opuscula Sacra” на розвит

Витоки і джерела філософського мислення на Русі
Подібно до того, як антична культура стала першоосновою європейської цивілізації, так само „золотим віком” і фундаментом існування як нації українського народу, на думку М. Грушевського, була доба

Проблема Віри і Розуму
  Два шляхи могла обирати людина на шляху до Богопізнання – шлях, запропонований папою Григорієм Великим: «Та віра не має ціни, якій людський розум приносить докази», – тож головна ро

Теодицейні погляди
  В ключі святоотцівської традиції підходили до вирішення проблеми Богопізнання і в часи Київської Русі. Елементи апофатизму, трансценденталізму та іманентизму знаходимо на сторінках

Критика св. Томою Аквінським аргумент св. Ансельма
  Як відомо, в Суммі Богословській св. Тома вказує на слабі сторони формулювання св. Ансельма[503]: а) не всі ті, що вимовляють слово «Бог» думають, що воно оз

Е Т А П И С Х О Д Ж Е Н Н Я Д О Б О Г А
У Р І Ш А Р А С Е Н - В І К Т О Р С Ь К О Г О [505]   (1123-1173) Перш ніж розпочати знайомство з мислителем, чиє ім’я ми винесли у

Рішар Сен-Вікторський
(Фрагм. мініатюри Джованні ді Паоло)   І ось чому. У Рішаровому трактаті De Trinitate зустрічається концепція rationes necessariae (необхідних

Баварська державна бібліотека. Мюнхен.
На питання “Особа Пресв. Трійці” – якою вона є” (quale quid sit, буквально “що це таке”) можна відповісти, якою є вона по сутності. На питання: з якого джерела вона бере своє існування, слід з’ясов

Гуго Сен-Вікторський
  Ведучи споглядальне життя вікторіанці зуміли пережити глибоке єднання з Богом не тільки у memoria Dei. Справді, концентруючи свою увагу на Бозі, вони проводили релігійне, гли

Б О Г У А Л А Н А Л І Л Л С Ь К О Г О
(1120/30-1202/03)   На самоочевидних аксіомах визнаний мудрець, професор Паризького університету Алан Ліллський[558] зумів, відштовхуючись від поняття “Монад

Теодицея Дунса Скота
(1266-1308)   Дунс Скот[606] визначає Бога як Нескінченне Суще в Дії (ens infinitum in actu). З усіх схоластів цей мислитель палко захоплювався наведе

С В. Т О М И А К В І Н С Ь К О Г О
(1225-1274) Обійти увагою славні “quinque viae” св. Томи Аквіната[618] не посміє жодний фахівець теодицеї, і ми не будемо робити винятку. Література щодо ц

Св. Томи Аквінського. Ілюстрація фраґменту енцикліки папи Лева ХІІІ “Aeterni Patris”. Галерея Канделябрів. Ватикан.
  “Людський розум для пізнання істини віри, яка може бути цілковито відома тільки тим, хто бачить божественну сутність, може зібрати якісь правдоподібні докази. Проте їх зовсім не дос

Фра Бартоломео. Портрет св. Томи Аквінського.
  Та все ж, коли б ми слова св. Томи про те, що є щось найправдивішого, найгарнішого і найшляхетнішого (як найвищий ідеальний рівень у даному описі) прийняли у планівському значенні,

Джессі. Спокушання св. Томи Аквінського.
  Окрім трансцендентальних понять, які служать за опертя для доказу, можна ще скористати з прикмет, які наближені до цих понять; н.пр. життя, віра, сила і з ними злучена активність не

П О Н Я Т Т Я Б У Т Т Я
Св. Тома Аквінський є великим систематиком всього попереднього християнського мислення, яке заявило про себе до часу в якому йому довелось жити і вести осмислене та боговгодне чернече життя. До так

Алегорія Богословського Диспуту із словами Ісуса Христа, зверненими до св. Томи Аквінського: “Томо, ти добре про мене написав”.
    “Наш розум у процесі думання може простягатись до нескінченности. Про це свідчить те, що якої б кількости не було задано, наш розум завжди може подумати про щось біл

Б О Г У Ф Р А Н Ц И С К А С У А Р Е С А
(1548-1617) Тоді, коли у середньовіччі теологія не розлучалася з містикою, а, навпаки, черпала з неї надхнення, у “другій схоластиці”, з появою творів Франциско Суареса, м

У Н І К О Л А Я К У З А Н С Ь К О Г О
(1401-1464)   У книзі “De docta ignorantia” (“Про вчене незнання”[672]) Кузанський[673] виводить існування чистого, невизначеного буття, як абс

О Б Ґ Р У Н Т У В А Н Н Я Р Е Н Е Д Е К А Р Т А
(1596-1650) З “Метафізичними розмислами” (1641, 1649) Рене Декарта[675] теодицея отримує нового апологета доказів на існування Бога і творця метафізики як філософії

Б О Г Б Е Н Е Д И К Т А С П І Н О З И
(1632-1677) На початку ХХ ст. німецький філософ Р. Ойкен так оцінив вчення видатного голандського мислителя Баруха Бенедикта Спінози[678]:   “Може у

А Р Г У М Е Н Т Б Л Е З А П А С К А Л Я
  (1623-1662)   Як відомо Блез Паскаль[685] відмовився мислити як Декарт, хоч сам теж був математиком і філософом[686]. Декартівське “cogito er

Deum meum et Deum vestrum [690].
“Твій Бог буде моїм Богом”[691]. Забуття світу і всього, окрім Бога. Його можна знайти тільки шляхами, вказаними Євангелією. Велич душі людської. “Праведний Отче

О Т Ф Р І Д А В І Л Ь Г Е Л Ь М А Л Я Й Б Н І Ц А
(1646 – 1716) Згідно Ляйбніца[706], існування Бога пізнається апріорним шляхом, тож за точку виходу мислитель обирає розум:   “Тільки сам Бог або не

А К А Д Е М І Ї X V I I С Т.
В українській історіографії доволі цілісно і всебічно висвітлена золота сторінка діяльности професорів Києво-Могилянської академії та їхні філософські погляди, щоб спинятись на них окремо. Дослідни

С Т Е Ф А Н А Я В О Р С Ь К О Г О
(1658-1722) Отож, розвиток природної теології на Україні неможливо собі уявити не врахувавши досвід попередників, а вони були і писали філософські трактати також і з цієї

В Т Е О Ф А Н А П Р О К О П О В И Ч А
(1677-1736)   На думку Теофана Прокоповича, Бог є в природі та речах, як зберігаюча причина всього, як Предічний Ум, Вічна Істина, Першопричина і Творець сві

В Г Е О Р Г І Я К О Н И С Ь К О Г О
(1717-1795)   У другій книзі “Філософія надприродна, або метафізика” Георгій Кониський[719] сформулював наступні чотири докази існування Бога:  

Г Р И Г О Р І Я С К О В О Р О Д И
(1722-1794)   Знанням текстів Святого Письма відзначається творчість самобутнього і непересічного українського мислителя Григорія Саввича Сковороди[723]. В.

Д О К А З І М М А Н У Ї Л А К А Н Т А
(1724-1804) У творі письменника Михайла Булгакова в ході дискусії на Патріарших ставках Михайло Олександрович Берліоз відкидає всі існуючі докази існування Бога, яких, на

С. К’єркеґор
  Данський релігійний мислитель Сьорен К’єркеґор[783] народився в Копенгагені, як він писав у “Щоденнику”, “всупереч Божій волі та внаслідок злочину”. Зворушлива любовна драма з нареч

Філософські крихти”. Факсиміле К’єркеґора.
  Стрибок, який сповнює метафізика був йому відомий не з чуток. Тож не дивно, що історики християнської філософії присвячують йому окремі розділи, як, н. пр., о. Б. Мондін у своїй мон

Виступ К’єркеґора за катедрою
  Як суперечить його екзистенціалізм із духом систематичного теологічного екзистенціалізму К. Барта та П. Тілліха, з одного боку, а з другого – світському характеру філософського екзи

Феномен любови у К’єркеґора
  У багатьох своїх творах данський філософ не обминає увагою феномен любови, надаючи йому два виміри: психологічний і Божественний. У першому, людина яка любить іншу намагаєт

П Р О Д О С В І Д М І С Т И К І В
(1859-1941) Після прочитання автобіографічної книги про св. Терезу Авільську філософ Едіта Штайн (1891-1942) відкрила для себе одну істину: справжніми експертами у вірі є

D E U S S E M P E R M A I O R” Е Р І Х А П Ш И В А Р И
(1889-1972) Еріх Пшивара (Przywara)[829] народився в польському місті Катовіце 12 жовтня 1889 р. В дев’ятнадцять років він вступив до новіціату отців єзуїтів в Екзатені (E

Н О В О Г О Б О Г О П І З Н А Н Н Я
(1889-1973) Уродженець Парижа Ґабріель Марсель[833] навчався філософії в Сорбоні (1906-1909). Під керівництвом Л. Лєві-Бруля захистив тезу “Метафізичні ідеї Кольріджа по в

O R D O A M O R I S” М А К С А Ш Е Л Е Р А
(1874-1928) Видатний німецький філософ-аксіолог Мак Шелер[837] був відомим захисником ідеї християнської любови.   Згідно Шелера, філософський метод

У Н І К О Л А Я Б Е Р Д Я Є В А
(1874-1948)   Примат свободи над буттям, на думку видатного російського мислителя Бердяєва[841]слід вважати точкою виходу його філософії. Ось як він

У П ’Є Р А Т Е Й Я Р А Д Е Ш А Р Д Е Н А
(1881-1955) У ХХ ст. вчення французького богослова П’єра Тейяра де Шардена[843] нагадує грандіозну по духу і задуму систему, рівну творчому задуму св. Томи Аквінського.

У П Е Р С О Н О Л О Г І Ї Р О М А Н О Ґ В А Р Д І Н І
(1885–1968)   У віці чотирьох років свого життя, уродженець м. Верони (Італія) Романо Ґвардіні[849] разом з батьками виїхав до Німеччини, де й отримав освіту

Об’явлення
  У творі “Релігія і об’явлення” Ґвардіні показує, що без божественного об’явлення існування людини є неповне. Він висуває різні напрямки в яких людина може набувати досвід обмежень (

Р О М А Н А І Н Ґ А Р Д Е Н А
(1893-1970)   Учень Едмунда Гуссерля, оригінальний польський мислитель-онтолог, автор відомого трактату “Спір про існування світу” Р. Інґарден[863] ба

І М О В Ч А Н К А П Р О Б О Г А
(1889-1976)   Перш ніж говорити про теодицею найбільшого метафізика ХХ століття Мартіна Гайдеґґера[866], розумно було б зняти усі звинувачення у атеїзмі, яки

Д І Т Р І Х А Ф О Н Г І Л Ь Д Е Б Р А Н Д А
(1889-1977) Гільдебранд[880]народився в Італії у Флоренції в родині відомого німецького скульптора Адольфа фон Гільдебранда. Вивчав філософію у Мюнхенському та Ґьотінґенсь

Едітою Штайн
Згідно Штайн, перш за все існує суттєве погодження між Гуссерлем і св. Томою, у спробі практикування філософії як строгої науки: обидва вважали, що завдання філософії було б невичерпним, як

Едіта Штайн. Наука Хреста.
    Життя і творчість двох святих – Хуана де ла Круса і Терези Авільської стали для Едіти Штайн – св. Терези Бенедикти від Хреста, предметом глибинних роздумів над зв’яз

У П А В Л А Є В Д О К І М О В А
(1901-1970)   Православний богослов і філософ Павло Миколайович Євдокімов[915] народився 2 серпня 1900/1901 р. в Санкт-Петербурзі в родині військового. Навча

Твори Ганса Урса фон Бальтазара
  ТРИЛОГІЯ (TRILOGIE): (Herrlichkeit. Eine theologische Ästhetik; I. Schau der Gestalt; II. Fächer der Stile: 1. Klerikale Stile. 2. Laikale Stile; III/1. Im Raum der Metaph

Т А Н Е О Т О М І С Т І В
  У ХХ-му столітті серед багатьох великих відкриттів, розщеплення ядра і освоєння космосу, було здійснене не менш важливе відкриття – оригінальність метафізики св. Томи, як нової мета

С В. Т О М И А К В І Н С Ь К О Г О
(1884-1878)   У філософії Жильсон зосередив свою увагу на св. Томі Аквінському, який у світі християнської думки був визнаний найбільш представовим. Вже у 19

Б О Г О П І З Н А Н Н Я У Ж А К А М А Р І Т Е Н А
(1882-1973)   Марітен був найбільш авторитетним представником неотомізму: хоча сам називав себе томістом, і був тим, хто наважився у світському середо

А Н Т О Н І Н А С Е Р Т І Я Н Ж А
(1863-1948)   Справжнім томістом був домініканин Антонін-Далмас Жільберт Сертіянж (Antonin-Dalmace Sertillanges). Він розпочав свою філософську кар’єру у 190

Режіналь Ґарріґу-Ляґранж
  Сорок років пропрацював на “Анжелікумі” в Римі (з 1909 р.)отець Ляґранж (Réginald Garrigou-Lagrange)[953], домініканин, проф.догматичногобогослов’я. Перші дві його праці нося

Р Е Ґ І С А Ж О Л І В Е
(1801-1966)   Отець Реґіс Жоліве (Régis Jolivet) проживав і працював у Ліоні. Жоліве був великим знавцем творчости як св. Авґустина, так і св. Томи. Щ

Т О М І З М А Й М Е Ф О Р Е С А
(1898-1983)   Форес (Aimé Forest) був президентом філософської спілки у Лангедоку, членом філософської спілки у Лювені. Його головні твори, які розгля

Т О М І З М Ж О З Е Ф А Д Е Ф І Н А Н С А
(1904-2000)   Отець Де Фінанс (Joseph De Finance) у 1955 році був покликаний викладати на Ґреґоріанському університеті в Римі загальну етику (до 1974 року) і

Н Е О Т О М І З М Д Е З І Р Е М Е Р С Ь Є
(1851-1926)   Кардинал Дезіре Жозеф Мерсьє (Desiré Mercier) збудував три важливі установи: “La société de philosophie de Louvain”

А Г Н О С Т И Ц И З М У
(1878-1944)   Одним із найбільш типових представників неотомізму перших десятиліть ХХ століття був отець Жозеф Марешаль (Joseph Maréchal), який вбачав

Ф Е Р Н А Н Д В А Н С Т Е Н Б Е Р Ґ Е Н
(1904-1993)   ОтецьФернанд Ван Стенберґен(Fernand Van Steenberghen) так само, разом із Де Вулфом, один із найбільших тлумачів філософії Середньовіччя (Класич

Л У Ї С Д Е Р Е Й М Е К Е Р
(1895-1970)   Бельгієць Луїс де Реймекер (Louis de Raeymaeker) очолював Institut Supérieur de Philosophie (від 1949 по 1965 рік), де займав каф

В Ц А Р И Н І П Р И Р О Д Н О Ї Т Е О Л О Г І Ї
  Неотомізм в Італії шириться Католицьким університетом св. Серця в Мілані. Метафізика буття розкривалася у дослідженнях Амато Масново і Софії Ванні Ровіґі. Але головна заслуга у відк

А М А Т О М А С Н О В О
(1880-1955)   Отець Амато Масново не прагнув ототожнювати істину із вченням, яке б її містило всередині томістичних текстів. На його думку там містяться деяк

С О Ф І Я В А Н Н І Р О В І Ґ І
(1908-1990)   Будучи найбільш яскравим асистентом Масново, Софія Ванні Ровіґі (Sofia Vanni Rovighi) була яскравим дослідником середньовічної філософії, але й

Ф Р А Н Ч Е С К О О Л Д Ж Я Т І
(1886-1962)   Отець Франческо Олджяті (Francesco Olgiati) і отець Августин Джемеллі у 1920 році заснували католицький університет св. Серця в Мілані, на взір

У С Т А В О Б О Н Т А Д І Н І
(1903-1990)   “Неокласиком”, а не “неотомістом” називав себе Ґуставо Бонтадіні (Gustavo Bontadini), знавець метафізики, про що свідчать самі його твори: S

У К А Р Л А Р А Н Е Р А
(1904-1984) Професор теології в Інсбруку, Мюнхені та Мюнстері, єзуїт Карло Ранер[975] був автором низки філософських творів, таких як Дух у світі (1939) та Слуха

У Б Е Р Н А Р Д А Л О Н Е Р Ґ А Н А
(1904-1984) Канадський філософ і теолог, який належав до ордену єзуїтів у англосаксонському світі Бернард Лонерґан[977] справив неабиякий вплив на формування сучасної теол

Ф Р Е Д Е Р І К А К О П Л С Т О Н А
(1907-1994)   Філософ, неотоміст, отець-єзуїт Фредерік Коплстон[978] – історик філософії та відомий західний теолог ХХ ст. Нам випадає тут вести мову про ньо

У К О Р Н Е Л І О Ф А Б Р О
(1911-1995)   Отець Корнеліо Фабро (Cornelio Fabro[983]) відомий своїми метафізичними трактатами, якому належить заслуга у відкритті оригінальності онтософії

К А Р О Л Я В О Й Т И Л И
(1920-2005) Папа Іван Павло ІІ був не тільки видатним теологом, а й філософом і поетом. Талант лірика доказує його цикл “Пісня про Таємного Бога” з якого приведемо тільки

Папа Іван Павло ІІ і отець Корнеліо Фабро. 1985 р. Б.
  Польський філософ Тадеуш Штіцен, один із упорядників видання папи, який перейняв кафедру моральної філософії Люблінського католицького університету, на презентації цього видання у В

У Ц А Р И Н І П Р И Р О Д Н О Ї Т Е О Л О Г І Ї
(нар. 1926)   Автор трьохтомного видання[988], яке побачило світ у видавництві отців домініканців у Італії, не потребував би якогось особливого знайомства з

Відзначення наукової діяльности отця Баттісти Мондіна урядом Італії.
  До метафізики проф. Мондін має особливий пієтизм. Ось як він сам зізнається в цьому у передмові до книги:   «Між філософськими предметами метафізика, разом із

Й О З Е Ф А З А Й Ф Е Р Т А
(нар. 1945) Професор Йозеф Зайферт (J. Seifert)[990] – представник австрійської філософії, член Папської академії, засновник Інтернаціональної філософської академії

У Г А Р В Е Я К О К С А
(нар. 1929) Ціною відмови від традиційного Богопізнання мислителі “теології смерти Бога” (death-of-God-Theology) такі як Дітріх Бонгеффер (1906-1945), Джон Робінсон

Р У С Ь К О Ї Ф І Л О С О Ф І Ї Х Х С Т О Л І Т Т Я
  У руській філософії теодицея сприймається як шлях Боголюдства, оскільки включає у Богопізнавальну сферу антроподицею. Серцевиною руського мислення у ХХ столітті явля

Володимир Соловйов
  Ось характерні риси цієї «нової» метафізики. Панування зовнішнього досвіду має змінитись пануванням внутрішнього досвіду. Прийняття за точку відліку всього конкретний

Про Абсолютне Буття у Семена Франка або містичний реалізм
(1877-1950)   Семен Людвигович Франк[996], за визначенням історика філософії В. Зеньковського – найвидатніший руський філософ і зірка першої величини світово

Свобода Абсолюту
  Свобода Абсолюту проявляється на рівні двох скінчених форм, які протистоять одна одній. Первинна свобода – якій характерна непередбачувальність, притаманна безпосередньому са

Проблема зла
  Саме «тріщини у Всеєдинстві», що приводять до протистоянь окремих його елементів, є джерелом і причиною зла. Тут Франк повторює Соловйова. Натомість Бердяєв вважав, що не прийнявши

І С Н У В А Н Н Я Б О Г А
  Коли професори Києво-Могилянської академії схилялися до традиційних доказів існування Бога, то творчість Григорія Савича Сковороди може служити містком до побудови самобутньої місти

Р Е Л І Г І Й Н И Х М И С Л И Т Е Л І В – П О Е Т І В
У цьому розділі ми поведемо мову про пережиття досвіду Бога у релігійних мислителів-поетів, адже відомо, що у багатьох філософів виникала необхідність у написанні поезій “зізнань” про Бога, а це їх

ГІМН ДО БОГА-ОТЦЯ
  Чи Ти пробачиш гріх моїх батьків, Що є моїм, хоч не моя вина є? Чи Ти пробачиш гріх, в якім я жив І ще живу, хоч сам себе картаю

БОГ У НІМЕЦЬКІЙ РЕЛІГІЙНІЙ ПОЕЗІЇ ХІХ-ХХ СТ.
  Тепер познайомимося із німецькомовною релігійною поезією в контексті теодицейних поглядів, а їх чимало. Так, відомий поет Фрідріх Шіллер в 1798 році створив поезію “Щастя”,

Пензля Йоаннеса Шпріка (1838).
  Тож, щоб краще запізнатись з її досвідом Богоспілкування, як авторки релігійного циклу “Духовний рік”, познайомимось глибше з традицією, з якої вона вийшла. Як вже зазначал

О мука без передиху
Від задоволення й гордині, Як тихо гризе і стиха Червоточить, як в деревині.   Свідоме поетичне “нерозпізнавання” Новалісом (на приклад

І невимовний неба солод
В душі моїй постав повік.[1078]   Низку релігійних віршів залишили сучасники Дросте – Клеменс Брентано (1778-1842), у циклі Недільні Євангелія [1079]

Зсилаєш нас сюди й не подаєш
Своєї цілі. Хто збагнути в силі? А все ж твоя це воля, щоби йшли ми, З чим доля нас влаштовує, авжеж.[1092]   чи  

НІЧОГО БІЛЬШЕ
(Nic więcej)   Napisał “Moj Bóg” ale przekreślił, bo przecież pomyślał ...   Написав “Мій Б

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги