рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Д О К А З І М М А Н У Ї Л А К А Н Т А

Д О К А З І М М А Н У Ї Л А К А Н Т А - раздел Религия, БОГДАН ЗАВІДНЯК. Щаблі любови до Бога. (1724-1804) У Творі Письменника Михайла Булгакова В...

(1724-1804)

У творі письменника Михайла Булгакова в ході дискусії на Патріарших ставках Михайло Олександрович Берліоз відкидає всі існуючі докази існування Бога, яких, на думку загадкового професора-іноземця Воланда, їх мало б бути п’ять. Саме Кант[760] зумів “спростувати всі п’ять доказів, а тоді, наче в насмішку над самим собою, збудував власний шостий доказ!” В “Енциклопедичному словнику” Брокгавза і Ефрона, який читав автор книги “Майстер і Маргарита” М. Булгаков[761], у статті П. Васильєва філософа Канта названо творцем п’ятого за рахунком доказу існування Бога – морального, на доповнення до чотирьох раніш існуючих: історичному, космологічному, телеологічному та онтологічному. Отож, на думку Канта “в нашій совісті існує безумовна вимога морального закону, який ми самі не творимо і який не виникає від взаємної згоди людей, під видом суспільного добробуту”, і врешті “немає змоги найти який-небудь доказ існування Бога у сфері чистого розуму”. Справді, Кант, будучи автором твору “Єдино можлива підстава для доказу Божого буття” (1763) спростував логічний доказ, п’ятий за рахунком, тож кантівський моральний доказ із п’ятого став зватися шостим. Проти цього доказу виступили філософи, зокрема, Фіхте, Шеллінг, Гегель, але й поет Фрідріх Шіллер (1759-1805) та автор книги “Життя Христа” Давид Фрідріх Штраус (1808-1874). На думку Шіллера, Кант проповідує мораль, яка годиться тільки для рабів. Штраус висміював позицію філософа, який до своєї системи прибудував кімнатину, де би можна було примістити Бога.

 

Справді, за Кантом у підручниках з теодицеї закріпилася назва агностика і “волюнтариста”, з вимогою існування Бога, окрім того, що саме він надав ансельмівському формулюванню назву Онтологічного аргументу. (Хоч ця “заслуга” мала б належати Хрістіану Вольфу, по підручниках якого вишколювався великий філософ). Дивлячись глибше, слід зауважити, що заслуга Канта полягає в тому, що йому вдалось оберегти віру, обмеживши сферу розуму таким чином, що розум більше не мав би виступати проти віри. У згаданому вище творі Канта “Єдино можлива підстава для доказу Божого буття” вже бачився заклик до переходу на великий шлях людського розуму, щоб уяснити собі існування Бога: “Безумовно необхідно переконатися в існуванні Бога; але зовсім не такою ж мірою необхідно доказувати це існування”[762].

Але з’ясуємо положення кантівського обґрунтування у всіх тонкощах його проходження.

Якщо відштовхуватись у розмислі від кантівських постулатів (першого постулату емпіричного мислення: «Те, що узгоджується з формальними умовами досвіду (для інтуіції і для понять) це можливе»[763]. Другого: «Те, що співставляється з матеріальними умовами досвіду (з чуттєвістю) є реальним». ) і від твердження: «якщо певне пізнання хоче відповідати об’єктивній реальності, тобто відноситися до об’єкту і мати у нім значення і сенс, то об’єкт у будь-який спосіб мусить бути даним»[764], то Бог, на думку Канта, не є включений у досвідний зв’язок, ні не підлягає розумінню; тому неможливо мати хоч-якесь теоретичне знання про Нього. Адже, згідно Канта, апріорні поняття, – а такими є дії чистого мислення, – самі по собі є безпідставні, а формальні умови досвіду запевняють тільки просту можливість існування. «Необхідність існування ніколи не можна пізнати по поняттям, але завжди тільки по зв’язку з тим, що є відчутне, згідно універсальних законів досвіду»[765].

Позбавлення суті метафізичної композиції сутности і буття у філософії емпіризму та раціоналізму приводить до того, що буття перестає розумітися як реальна підстава сущого, бо його місце заступає “чиста думка” або емпірична екзистенція, під якою розуміється безпосередній досвід.

Відомо, що Кант стає на позицію мислення, яке сприймається ним як міцна підстава для розуміння феномену буття. Тобто, під трансцендентальним суб’єктом розуміється дія чистого мислення, яке і є основою буття. Так, Бог може розглядатися як ідеал чистого розуму або ідея, якій годі знайти відповідника в реальному світі. Він існує, оскільки Його буття підтверджене практичним розумом.

Тож критика кантівської позиції незабарилася, і неотомістична метафізична думка доволі близько підійшла до інтерпретації кантівської тези: “Кант хоче вірити, що Бог існує; хотіти вірити: це два підставові аспекти необхідності божества, які пропонує Кант. Оце хотіння вірити – це волюнтаризм і віра; такий волюнтаризм, якого, можна сказати, не так цікавить існування Бога, як “моє” бажання у існуванні Бога; тобто, по суті, – це Я, що надає Богові дійсність. А потім, це віра, але не віра об’єктивна, і навіть не вірування у щось – у цім випадку у Бога – який існує поза практичним розумом, а суб’єктивне увірування, яке служить практичному чи моральному життю”[766]. Бог став розумітися Кантом, як ідея, і як самоузаконений практичний розум, але не для “мене” особисто, а як аристотелівський загальний “Теос”. Бог перебуває десь у глибоких штольнях нашої душі, але знайти Його там, означає позбавити Його трансцендентного буття поза людиною, означає закувати Його в етичний досвід раціонального індивіда.

Щоб відшукати загублену “нитку Аріадни” кантівського шляху до Бога, слід переосмислити здобуток парадигми філософії буття у християнській метафізиці і порявняти його з кантівським варіантом.

Так, згідно думки св. Томи Аквінського:

 

«Буття промовляється у два способи; під одним з них розуміється акт буття; під іншим, – єдність, яку знаходить розсудок між двома термінами пропозиції стосовно до предикату і суб’єкту. Взявши буття, у першому значенні, ми не зможемо пізнати буття Бога, не те, що його суть; тоді як це можливо у другому випадку. Справді, нам відомо, що та пропозиція, яку ми формулюємо довкола Бога, коли стверджуємо ‘Бог є’, – правдива. А про це ми довідуємось, виходячи з його створінь»[767].

 

Що ж під існуванням розуміє Кант?

У творі Одиноко можливомий аргумент для доказу існування Бога, Кант наводить приклад:

 

«Уявіть, на ваш смак, якийсь суб’єкт, н. пр. Юлія Цезаря. Зберіть у ньому усі уявні його предикати, не виключаючи часу і місця, і негайно ж побачите, що він однаково може, чи не може існувати з усіма цими визначеннями. Буття що виражає у існуванні у цей спосіб, і в ньому, в цьому герої, могло визначити усі ці предикати не виключаючи одного, і все ж чисто розглядаючи його /цього героя/ як просто можливу річ, що не існує поза цим єством»[768].

 

Тож, припустивши існування Юлія Цезаря як існуючого “можливо”, то його не існує; поняття Юлія Цезаря може бути повним і без включення у його визначення “існування”. Але ж існування не є визначенням або предикатом речі. В можливості однієї повністю визначеної речі не може бракнути якогось атрибуту, через який факт існування не додасть нового атрибуту таким речам, які вже є повністю визначеними. А оскільки загальноприйнято вважати існування як атрибут, то мова не йде, на думку Канта, про атрибут тої самої речі, але про щось властиве думці, що розглядає цю річ.

Зрештою, Кант міркує над тим, чим же є існування:

 

“Існування є абсолютною позицією речі; як можна простежити, в цьому воно відрізняється від кожного іншого атрибуту, що завжди застосовується до певної речі у відносний спосіб. Ідея позиції (улягання) з іншого боку, є абсолютно простою і ототожнюється з ідеєю буття (сущого) загалом»[769].

 

Кантові не залишається нічого іншого, як сплутати буття як існування, з буттям як відношенням між суб’єктом і предикатом:

 

«Коли я кажу: Бог є всемогутнім, мислиться лише це логічне відношення між Богом і всемогутністю, бо останнє є ознакою першого. Нічого іншого я тут не маю на думці. Чи є Бог, тобто, чи абсолютно він розуміється як існуючий, це питання тут зовсім не міститься. Ось чому це буття цілком правильно вживається навіть при таких відношеннях, члени яких, будучи співвіднесені між собою, породжують нісенітницю. Н. пр., Бог Спінози наражений на безперервні зміни. Коли ми уявляємо собі, що Бог у відношенні деякого можливого світу промовляє своє всемогутнє “Нехай буде!” – то цим він, представленому у Його розумі цілому не сповіщає ніяких нових визначень, не добавляє ніякого нового предикату, а лише абсолютно, чи безумовно, зі всіма предикатами допускає той самий рід речей, у якому до того все було покладено лише у відношенні до цього цілого. Відношення любих предикатів до їх суб’єктів ніколи не означає чогось існуючого, бо, в такому випадку, суб’єкт мав би бути вже передбачений в якости існуючого. ‘Бог Всемогутній’ – це покладання повинно залишатися правдивим теж і в судженні того, хто не визнає його буття, якщо він тільки правильно розуміє, в якому значенні я користуюсь поняттям Бога. Однак буття Бога має безпосередньо належати до того способу, яким передбачується його поняття, бо в самих предикатах (Бога) не можна знайти буття. І хоча суб’єкт не передбачується вже існуючим, у відношенні до кожного предиката залишиться незрозуміло, чи він належить до існуючого, чи тільки до можливого суб’єкту. Саме існування не може служити предикатом, якщо я скажу: Бог є існуючою річчю, то здається, ніби я виражаю відношення предиката до суб’єкта. Однак в цьому виразі вже міститься певна неправильність. Кажучи точніше, слід би мовити: щось існуюче є Богом, тобто, існуючій речі належать ті предикати, які, взяті разом, позначуються словом Бог. Ці предикати покладаються у відношенні до цього суб’єкта, однак сама річ зі всіма своїми предикатами розглядається як безумовна»[770].

 

Іншими словами: в існуючому сущому немає нічого більше, як в можливому. Адже існування не є реальним предикатом, і нічого не додає до поняття речі. “Буття є просто позиція речі чи певне визначення саме по собі»[771]. Приклад, який вкарбовується в пам’яті, це приклад із реальними і можливими талерами: 100 реальних талерів не містять нічого більшого від того, що містять 100 талерів можливих; якщо об’єкт додасть щось до поняття, це не було б правильним поняттям цього об’єкту[772]. Тож існування нічого не додає до поняття.

Оскільки немає досвіду Бога, то немає й зв’язку з Ним. Не те, що існування Бога в принципі неможливе, але нам не дано, зауважує Кант, його підтвердити:

 

«Всі старання і труди, потрачені на відоме онтологічне (декартівське) обґрунтування буття вищого Сущого із понять – потрачені на марно, і людина, настільки ж мало може збагатитися знаннями за допомогою одних тільки ідей, як мало би збагатився купець, який бажаючи покращити своє майнове становище, приписав би кілька нулів до своєї суми»[773].

 

Тож судження «Бог є», на думку Канта, не може бути ні аналітичним, ні синтетичним[774].

Щож, Кант не розуміє буття як акт, а як реальне існування, як чисту присутність присутнього. А це та помилка, яка пристає до мислителів, позбавлених знання про “томістичне” розуміння Буття. Тут Буття не включене в обсяг сутности речі, а є поза існуванням речі, до якої належить тільки отримана природа-сутність. Кант уникає мови про сутність, про Буття як акт, а розглядає реальне існування як категорію (але немає іншої категорії окрім гносеологічної). Тут очевидна підміна понять: реальність стає зрозуміла як мислення, що далеко не одне і теж. Мислити можна й про нереальні речі, які від цього не стануть віртуально-реальніші. Існуюча річ приречена носити шати уявного вбрання, іншими словами – неіснувати.

Ось чому й існування Бога не можна пізнати апріорним шляхом, яким слідував св. Ансельм:

 

«Врешті третій постулат стосується матеріальної необхідності існування, а не лише формальної і логічної необхідності зв’язку понять. Оскільки існування предметів чуття не можна пізнати цілковито, а можна пізнати лише до певної міри a priori – по відношенню до другого вже даного існування – і через те, що навіть у цьому випадку ми можемо пізнати тільки те існування, яке має знаходитися десь у контексті досвіду, до якого як частина належить дане сприйняття, - то необхідність існування ніколи не можна зрозуміти з понять: вона завжди пізнається тільки у зв’язку з тим, що сприймається, згідно загальних законів досвіду»[775].

 

В цьому й полягає суть кантівського аґностицизму.

Нам залишається тільки шукати досвід Бога, щоб справдити Його існування. Досвід Бога у містиків для Канта не став переконливим аргументом, яким стане для Берґсона, але не тільки. Пошук досвіду Бога супроводжує серце віруючої людини і її переображення в Ісусі Христі стає правдивим доказом того, що Бог не покидає людину ні на мить. Його гаряче дихання люблячого серця дає змогу робити життя ближніх толерантнішим і радіснішим, і дає змогу скреснути кризі холодної байдужості і мертвої логіки, не кажучи вже про хибні передумови логіки, – завжди доброго органону для добротного метафізичного сходження до вершин буття. Вміння абстрагуватися від реальної речі і бачити підставу цієї речі – це ж серце метафізичного інтелектуального дослідження, яке Кант не бере до розгляду, ризикуючи позбавити себе лаврів великого філософа. Адже він впадає в суттєвий просак, який в цьому місці йому не пробачає сама ж його логіка. Як можна покладатися на інтуїтивне знання чуттєвого досвіду, відмовляючись від методу абстрагування, коли сама видима реальність в такому випадку може сприйматися як неправдива. Існування – це не тільки чуттєва і конкретна досвідна дійсність. Надчуттєва дійсність – це теж дійсність. Якщо не визнається її існування, тоді про філософію не може бути й мови. Очевидно, досвід Спінози для Канта не відіграв великої ролі.

Дев’яності роки XVIII ст. можна назвати “теодицейним періодом”, який пройшов для Канта у розмислах про Бога. В невеликій за розміром статті філософа “Про марноту всіх філософських спроб теодицеї” (1791) обґрунтування існування “доброго” Бога ризикує припинитися раз і назавжди. Багатостраждальний Іов, як чесний чоловік зізнається в тому, що він не знає чому його спіткало стільки лиха. Значить Бог все робить так, як вважає за потрібне. А коли так, то чому ж тоді у світі є зло, коли Бог добрий? Епікур, Г’юм, Ляйбніц, як ми вже зауважували, піднімали цю “дилемну” тему, але так її загострювати, як Кант, їм не вдавалося. Доба тріумфу Мінерви потребувала жертв, суд над якими здійснював розум. Світ досвіду був на стороні філософа, бо Іов уникав зла і робив добро. Теодицейні погляди його біблійних друзів схилялись до тієї думки, що Іов таки провинився перед Богом, який не карає невинних.

Невже в людині живе “радикальне зло”? – залишається обдумати до кінця цю тему Канту. Але навіщо це зло? Невже для того, щоб спонукати до розумового і вдумливого життя, сповненого моральними діями? Ось чому тоді неможливою є побудова теодицеї, оскільки воля Божа є непізнаваною, а значить трансцендентною і тією, що не впливає на вибір людини. Що не заважає бути чистим серцем перед Богом, і ґрунтувати віру на моральності. Звучить парадоксально для ортодоксального розуму, але це кантівське формулювання стало епохальним для “релігії доброго способу життя” – “релігії моралі” (“практичного розуму”), що основана на філософії моралі. На думку Канта, людина має сама себе робити доброю або злою[776]. Показовою є поезія Канта під характерною назвою «Віра і діло» (Glaube und Tat):

 

За чим в житті ми йдем, це вкриє глиб пітьми;

Що нам робить як слід, свідомі тільки ми.

Ніяка напасть, смерть не викраде надію,

Хто вірить, щоб радіти з віри, справ цю дію.”

 

Тут мислитель, мабуть, мав на увазі слова з Євангелії: “віра без діл мертва”. Якщо так, то моральна позиція Канта матиме й Новозавітні корені.

Щож, теологія протестантизму в особі Канта почала знаходити собі етичне підґрунтя, щоб протистояти догматичній позиції католицької Церкви.

Розглянемо його теодицейні уподобання крізь призму його іншого твору: “Релігія в межах тільки розуму” (1793), написаного після трьох критик[777] і, як продовження згаданої вище статті “Про марноту всіх філософських спроб теодицеї” .

На думку Канта у цій “четвертій” критиці, розум обмежений, звужений до фрагментарного бачення речей, і це очевидний факт. Ця обмеженість зауважується навіть в тому, що розум відмовляється приймати за правду таке явище, як диво, тим самим не сприймаючи очевидність релігійного досвіду. Справді, світська наука йде своїм, незалежним від релігії шляхом, і цей шлях є одним із факторів несприйняття Бога (другим таким фактором, на думку св. Томи Аквінського, є факт існування у світі зла). Щоправда, таке розрізнення між науковцями і віруючими цілком уявне, адже є й віруючі вчені, і їх таки більше[778]. Тож філософія відкриває факт обмеженості теоретичної істини, яка виступає тільки певним фрагментом цілості. Хоч, понад будь-яким раціональним пізнанням Кант вивищує Бога як ноумен, крайнє поняття. Як зауважує В. Лазарєв “цим встановлюються права віри (у Канта – права “практичного розуму”) і заперечуючим чином відкриваються двері містиці. Такий погляд ставить Канта на голову вище від раціоналістичного богослов’я, в якому все піддається доказу, все бачиться у світлі розуму і сам Бог, за посередництвом “доказів” Його буття виявляється поміщений у межах розуму”[779]. Проте, на думку цього дослідника, така заслуга була б бажаною, бо ж насправді, Кант мав інший задум. Адже він сам раціоналізує віру, не приймає нераціональної віри, змушує віру шукати собі пристанок біля порогу богині Мінерви – того ж розуму. Таким чином богослов’я як наука сама потрапляла в межі релігії розуму, а віра ставала її заручницею.

Це правда, що у світлі свободи людина має право йти філософським шляхом назустріч Богу, право знайти Його, або – ні. Для Канта, Бог – це “наділений владою моральний законодавець поза людиною”[780]. Моральний порядок та моральний закон і є сам Бог, тож, згідно Канта, в межах розуму поміщена мораль, етика, а не релігія. Але ж Бог є над законом, є Любов, яка здіймається над етичною свідомістю. Як можна любити закон і обов’язок більше, ніж Бога? У Святому Письмі знаходимо підтвердження тому факту, що Бог дивиться на серце людини, і велить робити Йому назустріч такі кроки, які не пояснити у світлі тільки моральних приписів. Розважмо: праведний Іов страждає у зрілому віці свого життя, але ніхто не є безгрішний, і це правда. Тож “випробовування”, які спали на голову Іова можуть знайти своє пояснення у площині цієї “небездоганности” будь-якої людини. Але ж як пояснити той факт, коли страждають зовсім маленькі діти, які не мають змоги випробувати свою моральну свободу. Хіба кантівська мораль врятує їх від тої чи іншої природної вади? Тут, знову ж таки, онтологічна сутність людини полягає у скінченному характері її тілесної природи, здатної залежати від природних факторів (наприклад, нестача мінералів, авітамінози, приводять до псуття зубної емалі, що викликає біль і видиме страждання). Світ духовної людини супроводить і світ матеріальних елементів і природних феноменів. Розуміти під ними дух Божий не можна, бо це “заперечення у терміні”. Уповання на власні сили у протистоянні силам природи справді властиве героїчному характеру людини. Досвід великих медиків людства багатий на такі приклади. Але який лікар не визнає свою безсилість перед “професійною” помилкою і не зізнається у своєму серці в тому, що є вища сила, яка не чекає збігу обставин, а приходить на допомогу людині у молитовному єднанні з нею. Життя людини – це велике поле, і зустрічаються на ньому як темні, так і світлі сторони, як низини, так і верхи, як падіння, так і злети. Тут ініціатива на боці людини, адже Бог не насаджує у цьому випадку своєї волі, а виступає захисником морального права, – таки відгукується на людську біду. Але, так само, хіба розважно поступати, коли маючи змогу прохати у вищих сил заступництва перед бідою, натомість стоїчно від неї відмовитися, як це сталося у випадку з теодицейним нігілізмом у Канта. Вища сила Божа – поступає добре, коли не втручається у ті справи, з якими може справитися сама людина, бо інакше – свобода людини зазнала б значного ущемлення і переросла б у бунт проти “сваволі” Бога. Коли ж наша свобода є такою, що приводить до нещасть, тоді є можливість порятунку, і вручати свою свободу Богові, здавшись на Його волю. Досвід людини знає чимало тому яскравих прикладів, коли релігійна людина жертвує Богові себе і свою волю. “Зроби мене вільним від мене!” – це прохання людини, яка усвідомила свою сваволю у вчинках, бо не в силі поступати так, як велить їй совість, вдаючи, що вона мовчить. Ми захоплюємося перед духом таких святих людей, бо не шукають своєї волі, а волі Божої. Але, звісно, не всі люди здатні займати таку духовну позицію, бо не мають сили волі і міцного переконання у правоті Бога і довіри у Його заступництво. Боговтілення і зближення Бога з людиною – це Євангельська мораль, і дивно, чому кьоніґсберґський мислитель обмина увагою страждання і жерту “новозавітнього” Ісуса Христа, а показує свою позицію у непереконливому світлі релігійно-політичного протистояння і людської логіки. Саме так розуміється ця позиція біографами Канта, але, мабуть, тільки щоб вигородити оцю її слабку сторону. Сімдесятилітній філософ, ризикнувши стати перед вічним Суддею без адвокатів, явно поспішив заручитися тільки своїм переконанням, але такою була епоха – “доба Мінерви” дихала у його вікно. Потепління у щирих стосунках із Богом для людства наступлять вже нескоро. Богиня розуму підкорила силу волі людини надовго.

Очевидно напрошується відповідь кантівській теодицеї: видавати бажане за дійсне, навіть з апологетичною метою, ніскільки не прикрашає ум філософа. Бог філософів перестає бути справжнім Богом, хоч з таким патосом Він завжди звеличений у емінентному богослов’ї, починаючи від “Ареопагітиків”, де є вище будь-якого добра. Тільки у світлі цього методу можна спростувати кантівські апорії, але й раціональні шаради філософів Нового часу. Натомість Бог філософів має право на існування і проявляє себе завжди у правдивій філософії, яка усвідомлює своє релігійне покликання. Кант доказав неспроможність існування філософії поза релігією і засвідчив, що філософія не має права бути незалежною від неї. Натомість, пакт із наукою підриває авторитет філософії і цілковито знищує її.

 

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

БОГДАН ЗАВІДНЯК. Щаблі любови до Бога.

БОГДАН ЗАВІДНЯК... Щаблі любови до Бога Містично досвідна філософія Бога...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Д О К А З І М М А Н У Ї Л А К А Н Т А

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Богдан Завідняк. Щаблі любови до Бога. Містично-досвідна філософія Бога. - Львів: Місіонер, 2010.- 1001 с.
  Діалектика любови, засвідчена святоотцівською та схоластичною думкою у цій монографії, є спробою побудови містично-досвідної теодицеї у її класичному вираженні. Не спираючись на упо

В І Д А В Т О Р А
  Віддаючи на суд читачеві цю книгу з теодицеї, і перш ніж почую його думку про неї, вважаю за потрібне подати декілька зауваг. Шлях до Істини пролягає через самозаглиблення,

УВІЙШОВ У НЕЗНАНЕ
  Entreme donde no supe...   Ступив колись-то, навмання, В незнане я котрогось дня, Що вище всякого знання.

ТЕМНА НІЧ ДУШІ
  Noche oscura del alma...   Ніч яка була темна, Де сум і тендітна любов паленіла – О, в щасті б

ТА ЇЇ Т И П О Л О Г І Я
  Німецький філософ Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц (1646-1716) ввів назву Teodicea щоб вказати на цю частину філософської теології, яка веде мову про “право і оправдання бога” (t

Енріко Берті Джованні Реале
Отож, у ХХ столітті з боку прихильників аристотелівської системи, і тих, які визнають за Аристотелем високий авторитет науковця, висувається думка про те, що Бог у Аристотеля володіє всіма ознаками

Б О Г У Д А В Н Ь О Г Р Е Ц Ь К О М У М И С Л Е Н Н І
  Звичайно, тут ми не зможемо приділити увагу всім школам античного полісу, а тільки основним теодицейним побудовам філософії Давньої Греції, не наважуючись на детальний огляд теорети

Т Е О Г О Н І Я” Г Е С І О Д А
  Вести мову про світ давньогрецької думки слід починати з міфології і Олімпу грецьких божеств. Давні греки вважали, що перші чотири начала: Хаос, Земля, Тартар і Любов паную

У І О Н І Й С Ь К И Х Ф І Л О С О Ф І В
  Стародавній Мілет, столиця острова Самос у Еґеї, став колискою натуралістичної думки Давньої Греції. З ним ми пов’язуємо ім’я великого природознавця Талеса Мілетського (638-548 до Р

Г А Р М О Н І Я С Ф Е Р” У В Ч Е Н Н І П І Ф А Г О Р А
(бл. 570-498 до Р. Хр.)   Про життя засновника назви “філософія” існують три біографії авторів III-IV ст. після Хр.: Діогена Лаертського, Порфірія і Ямвліха.

Чи існував Піфагор?
  Про Піфагора виразно говорить Геракліт, коли той виступав проти біціпітів (тобто проти тих філософів, які припускали дуалізм між найвищим Принципом і чуттєвою реальністю); Емпедокл

Піфагорейське вчення
  Вчення Піфагора можна відновити за допомогою Анаксімена і Філолая. Можливо, що Анаксімен був вчителем Піфагора; а Філолай – був тим учнем, який мабуть першим популяризував вчення св

Л О Г О С Г Е Р А К Л І Т А
(бл. 540-бл. 480 до Р. Хр.) На думку К. Ясперса, Геракліта з Ефесу[69] слід віднести до “найбільших філософів” людства. Його життя майже постійно проходить під па

Вчення Геракліта
  Геракліт був пізнім іонійським філософом (народився два роки перед смертю Анаксімандра). Про його філософію ми довідуємося завдяки збереженим фрагментам його творів і різноманітним

Б О Г О П І З Н А Н Н Я В Ш К О Л І Е Л Е А Т І В
  Школа елеатів походить від назви міста Елея, що було засноване близько 540 року перед Хр. у південній Італії (100 км на південь від Неаполя) греками. Римлянами це місто звалося Вель

К С Е Н О Ф А Н З К О Л О Ф О Н У П Р О Б О Г А
(540-450 до Р.Хр. по Дільсу, 565-473) Мислитель Ксенофан[71] відомий як поет і філософ елейської школи. Із дев’яносто років життя, провівши мандрівне життя рапсода, 67 про

У Е М П Е Д О К Л А
(бл. 483-423 до Р. Хр.) Як відомо, Емпедокл[75] є автором поеми “Про природу” (Peri physeos), проникливої і сповненої глибокого філософського змісту про два “божест

Г О М Е О М Е Р І Я” Т А “Н У С” У А Н А К С А Г О Р А
(бл. 500-428 до Р. Хр.)   Засновник антиантропоморфного вчення про Бога, Анаксагор[90] народився в іонійському місті Клазомені, що в Малій Азії. Написав твір

Д Е М О К Р І Т І “А Т О М І С Т И Ч Н Е” Б О Ж Е С Т В О
(бл. 470/469-395/IV ст. до Р.Хр.)   “Велику радість викликає споглядання прекрасного, що міститься в речах”. Демокріт[91]

Б О Г М Е Т А Ф І З И К И “Л Я М Б Д А” У А Р И С Т О Т Е Л Я
(384-322 до Р. Хр.)   Торкаючись корпусу творів Аристотеля[110] слід мати на увазі що перу цього великого і знаного філософа належать різножанрові трактати[1

Джованні Реале
Тепер ми безпосередньо підійшли до розгляду Теоса, що займає центральне місце “Метафізики” Лямбда. Ось це захоплююче безсмертне міркування Аристотеля про Бога:   “Так

Б О Г С Т О Ї К І В
Антична Стоя[120] для европейського дослідника була відкрита щойно в ХІХ ст. завдяки працям К. Ваксмута (Wacksmuth K., Commentationes I et II de Zenone Citiensi et Cleanthe Assio, Götti

У А П О С Т О Л А П А В Л А
  Всі отці Церкви і великі богослови надають великого значення окресленим нижче словам апостола Павла у посланні до Римлян (1, 18-23):   “18. Бо гнів Божий відк

Ф І Л О Н А О Л Е К С А Н Д Р І Й С Ь К О Г О
(20/10 до Р. Хр. – 40 після Р. Х.) Важливу справу, щодо пояснення Старого Завіту в ключі висновків давньогрецької філософії, яку ще на зорі християнства розпочав Філон Юде

Про мотив “переселення” у Філона
  На думку Філона, Мойсей усвідомлював, що “у порядку всесвіту існує активна і пасивна причини, де під активною розуміється універсальний розум, цілковито чистий і відсторонений, який

Є Д И Н Е І Б О Г П Л О Т И Н А
(204/5-270) Такого впливу, якого справив на всю християнську містику Плотин, не справив, мабуть, жодний інший мислитель до нього, ні Платон, ні Аристотель. Після теодицейн

У О Р І Г Е Н А
(бл. 185-254/5)     Слідуючи у теодицейній проблематиці за великими олександрійцями Філоном та Климентом, Оріген[241] обминав одну з головних ї

І “Н О В А Ф І Л О С О Ф І Я” Л Ю Б О В И
(бл. 330-379)   Св. Василій Великий[244] як і його ближчі друзі по каппадокійській школі багато чого перейняли від філософії давньої Греції та неоплатонізму

М І С Т И Ч Н О Г О Б О Г О С Л О В ’ Я
Цей розділ міг би служити замінником теорії агностицизму, якому приділяється чимало уваги у підручниках з теодицеї. Але з огляду на те, що під агностицизмом у філософії прийнято розуміти відмову у

С В. М А К С И М А І С П О В І Д Н И К А
(бл. 580-662)   Уродженець Константинополя, з родини аристократів, “вчитель молитви” св. Максим[281] отримав добру філософську освіту, вступивши на службу се

Сан Хуан де ла Крус
  Такою є мудрість “таємничого богослов’я” і аргументи, які воно висуває. Здавалося б вирок його величності розуму підписано раз і назавжди Хуаном де ла Крусом. Але слід зважити на то

М І С Т И Ч Н А Л Ю Б О В Д О Б О Г А
У “П І С Н І П І С Е Н Ь” (VI-IV ст. до Р. Хр.[294]) Література: Ширшу бібліографію див. Le Cantiqu

Проблема зла
  Бог не є причиною зла, зауважує св. Авґустин. За Плотином (Енеад., І, 8) він визнає першу частину його обґрунтування, але не ототожнює зло з матерією, адже й вона сотворена Б

С Е В Е Р И Н А Б О Е Ц І Я
(480-526)   Or se tu l’occhio della mente trani Di luce in luce dietro alle mie lode, Già dell’ottava con sete ri

Особа Боеція
Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій[324] народився в Римі близько 480 року, Походив із відомого роду Аніціїв які ще в ІV столітті прийняли християнство. Його батько, Флавій Нарсет Манлій, займав в

Характеристика богословських трактатів Боеція
Богословські трактати Боеція постали від 519 по 523 роки[338], про які пригадував Кассіодор. На думку св. Томи ці трактати слід подавати в такій систематичній послідовності:  

Трактат: De Trinitate: тринітарна онтологія
Передісторія тринітарного таїнства. Основною тайною християнської віри є Таїнство Пресвятої Тройці[342]. Перш ніж відстоювати цю таємницю від єретичних поглядів[343] і завдяки велик

Трактат: De hebdomadibus
Третій, справді більш метафізичний трактат Боеція, нам відомий під різними назвами. Окрім найчастіше вживаної, якою є De hebdomadibus (Гебдомади), до нас дійшли наступні: Quomodo s

Трактат: De fide catholica
  На даний час існує сумнів щодо авторства Боеція, проте, саме в цьому творі подається загальна картина християнського догматичного вчення і його богослов’я. Тут він не проводить розр

Філософія саме християнська?
  Справді, на думку Л. Обертелло[403] її направленість є християнською; А. Лосєва[404] – Боецій “світський християнський філософ”; Б. Мондіна – «мова йде про зразковий твір християнсь

Авґустин і Боецій
  Мабуть доречно торкнутись теми висвітлення впливів через пролиття світла на твір який ми довго обминали, але без якого християнська інтелектуальна концепція Боеція була б неповною і

Існування Бога
  У богословських трактатах, як ми вже згадували, Боецій тим чи іншим міркуванням зауважував потребу у доведенні існування Бога, проте строго аргументованих доказів там не наводить. З

Висновок
  Боецій – останній з римлян і перший із схоластів. Він справді являється останнім представником класичної і християнської філософії в латинському світі. Після нього, на Заході, який

Історія читання Боеція у середньовіччі
  Тему впливу Боеція на літературу Середніх віків детально висвітлював Голєніщев-Кутузов[422]. Натомість, в цьому розділі нас цікавить розгляд впливу “Opuscula Sacra” на розвит

Витоки і джерела філософського мислення на Русі
Подібно до того, як антична культура стала першоосновою європейської цивілізації, так само „золотим віком” і фундаментом існування як нації українського народу, на думку М. Грушевського, була доба

Проблема Віри і Розуму
  Два шляхи могла обирати людина на шляху до Богопізнання – шлях, запропонований папою Григорієм Великим: «Та віра не має ціни, якій людський розум приносить докази», – тож головна ро

Теодицейні погляди
  В ключі святоотцівської традиції підходили до вирішення проблеми Богопізнання і в часи Київської Русі. Елементи апофатизму, трансценденталізму та іманентизму знаходимо на сторінках

Критика св. Томою Аквінським аргумент св. Ансельма
  Як відомо, в Суммі Богословській св. Тома вказує на слабі сторони формулювання св. Ансельма[503]: а) не всі ті, що вимовляють слово «Бог» думають, що воно оз

Е Т А П И С Х О Д Ж Е Н Н Я Д О Б О Г А
У Р І Ш А Р А С Е Н - В І К Т О Р С Ь К О Г О [505]   (1123-1173) Перш ніж розпочати знайомство з мислителем, чиє ім’я ми винесли у

Рішар Сен-Вікторський
(Фрагм. мініатюри Джованні ді Паоло)   І ось чому. У Рішаровому трактаті De Trinitate зустрічається концепція rationes necessariae (необхідних

Баварська державна бібліотека. Мюнхен.
На питання “Особа Пресв. Трійці” – якою вона є” (quale quid sit, буквально “що це таке”) можна відповісти, якою є вона по сутності. На питання: з якого джерела вона бере своє існування, слід з’ясов

Гуго Сен-Вікторський
  Ведучи споглядальне життя вікторіанці зуміли пережити глибоке єднання з Богом не тільки у memoria Dei. Справді, концентруючи свою увагу на Бозі, вони проводили релігійне, гли

Б О Г У А Л А Н А Л І Л Л С Ь К О Г О
(1120/30-1202/03)   На самоочевидних аксіомах визнаний мудрець, професор Паризького університету Алан Ліллський[558] зумів, відштовхуючись від поняття “Монад

Теодицея Дунса Скота
(1266-1308)   Дунс Скот[606] визначає Бога як Нескінченне Суще в Дії (ens infinitum in actu). З усіх схоластів цей мислитель палко захоплювався наведе

С В. Т О М И А К В І Н С Ь К О Г О
(1225-1274) Обійти увагою славні “quinque viae” св. Томи Аквіната[618] не посміє жодний фахівець теодицеї, і ми не будемо робити винятку. Література щодо ц

Св. Томи Аквінського. Ілюстрація фраґменту енцикліки папи Лева ХІІІ “Aeterni Patris”. Галерея Канделябрів. Ватикан.
  “Людський розум для пізнання істини віри, яка може бути цілковито відома тільки тим, хто бачить божественну сутність, може зібрати якісь правдоподібні докази. Проте їх зовсім не дос

Фра Бартоломео. Портрет св. Томи Аквінського.
  Та все ж, коли б ми слова св. Томи про те, що є щось найправдивішого, найгарнішого і найшляхетнішого (як найвищий ідеальний рівень у даному описі) прийняли у планівському значенні,

Джессі. Спокушання св. Томи Аквінського.
  Окрім трансцендентальних понять, які служать за опертя для доказу, можна ще скористати з прикмет, які наближені до цих понять; н.пр. життя, віра, сила і з ними злучена активність не

П О Н Я Т Т Я Б У Т Т Я
Св. Тома Аквінський є великим систематиком всього попереднього християнського мислення, яке заявило про себе до часу в якому йому довелось жити і вести осмислене та боговгодне чернече життя. До так

Алегорія Богословського Диспуту із словами Ісуса Христа, зверненими до св. Томи Аквінського: “Томо, ти добре про мене написав”.
    “Наш розум у процесі думання може простягатись до нескінченности. Про це свідчить те, що якої б кількости не було задано, наш розум завжди може подумати про щось біл

Б О Г У Ф Р А Н Ц И С К А С У А Р Е С А
(1548-1617) Тоді, коли у середньовіччі теологія не розлучалася з містикою, а, навпаки, черпала з неї надхнення, у “другій схоластиці”, з появою творів Франциско Суареса, м

У Н І К О Л А Я К У З А Н С Ь К О Г О
(1401-1464)   У книзі “De docta ignorantia” (“Про вчене незнання”[672]) Кузанський[673] виводить існування чистого, невизначеного буття, як абс

О Б Ґ Р У Н Т У В А Н Н Я Р Е Н Е Д Е К А Р Т А
(1596-1650) З “Метафізичними розмислами” (1641, 1649) Рене Декарта[675] теодицея отримує нового апологета доказів на існування Бога і творця метафізики як філософії

Б О Г Б Е Н Е Д И К Т А С П І Н О З И
(1632-1677) На початку ХХ ст. німецький філософ Р. Ойкен так оцінив вчення видатного голандського мислителя Баруха Бенедикта Спінози[678]:   “Може у

А Р Г У М Е Н Т Б Л Е З А П А С К А Л Я
  (1623-1662)   Як відомо Блез Паскаль[685] відмовився мислити як Декарт, хоч сам теж був математиком і філософом[686]. Декартівське “cogito er

Deum meum et Deum vestrum [690].
“Твій Бог буде моїм Богом”[691]. Забуття світу і всього, окрім Бога. Його можна знайти тільки шляхами, вказаними Євангелією. Велич душі людської. “Праведний Отче

О Т Ф Р І Д А В І Л Ь Г Е Л Ь М А Л Я Й Б Н І Ц А
(1646 – 1716) Згідно Ляйбніца[706], існування Бога пізнається апріорним шляхом, тож за точку виходу мислитель обирає розум:   “Тільки сам Бог або не

А К А Д Е М І Ї X V I I С Т.
В українській історіографії доволі цілісно і всебічно висвітлена золота сторінка діяльности професорів Києво-Могилянської академії та їхні філософські погляди, щоб спинятись на них окремо. Дослідни

С Т Е Ф А Н А Я В О Р С Ь К О Г О
(1658-1722) Отож, розвиток природної теології на Україні неможливо собі уявити не врахувавши досвід попередників, а вони були і писали філософські трактати також і з цієї

В Т Е О Ф А Н А П Р О К О П О В И Ч А
(1677-1736)   На думку Теофана Прокоповича, Бог є в природі та речах, як зберігаюча причина всього, як Предічний Ум, Вічна Істина, Першопричина і Творець сві

В Г Е О Р Г І Я К О Н И С Ь К О Г О
(1717-1795)   У другій книзі “Філософія надприродна, або метафізика” Георгій Кониський[719] сформулював наступні чотири докази існування Бога:  

Г Р И Г О Р І Я С К О В О Р О Д И
(1722-1794)   Знанням текстів Святого Письма відзначається творчість самобутнього і непересічного українського мислителя Григорія Саввича Сковороди[723]. В.

С. К’єркеґор
  Данський релігійний мислитель Сьорен К’єркеґор[783] народився в Копенгагені, як він писав у “Щоденнику”, “всупереч Божій волі та внаслідок злочину”. Зворушлива любовна драма з нареч

Філософські крихти”. Факсиміле К’єркеґора.
  Стрибок, який сповнює метафізика був йому відомий не з чуток. Тож не дивно, що історики християнської філософії присвячують йому окремі розділи, як, н. пр., о. Б. Мондін у своїй мон

Виступ К’єркеґора за катедрою
  Як суперечить його екзистенціалізм із духом систематичного теологічного екзистенціалізму К. Барта та П. Тілліха, з одного боку, а з другого – світському характеру філософського екзи

Феномен любови у К’єркеґора
  У багатьох своїх творах данський філософ не обминає увагою феномен любови, надаючи йому два виміри: психологічний і Божественний. У першому, людина яка любить іншу намагаєт

П Р О Д О С В І Д М І С Т И К І В
(1859-1941) Після прочитання автобіографічної книги про св. Терезу Авільську філософ Едіта Штайн (1891-1942) відкрила для себе одну істину: справжніми експертами у вірі є

D E U S S E M P E R M A I O R” Е Р І Х А П Ш И В А Р И
(1889-1972) Еріх Пшивара (Przywara)[829] народився в польському місті Катовіце 12 жовтня 1889 р. В дев’ятнадцять років він вступив до новіціату отців єзуїтів в Екзатені (E

Н О В О Г О Б О Г О П І З Н А Н Н Я
(1889-1973) Уродженець Парижа Ґабріель Марсель[833] навчався філософії в Сорбоні (1906-1909). Під керівництвом Л. Лєві-Бруля захистив тезу “Метафізичні ідеї Кольріджа по в

O R D O A M O R I S” М А К С А Ш Е Л Е Р А
(1874-1928) Видатний німецький філософ-аксіолог Мак Шелер[837] був відомим захисником ідеї християнської любови.   Згідно Шелера, філософський метод

У Н І К О Л А Я Б Е Р Д Я Є В А
(1874-1948)   Примат свободи над буттям, на думку видатного російського мислителя Бердяєва[841]слід вважати точкою виходу його філософії. Ось як він

У П ’Є Р А Т Е Й Я Р А Д Е Ш А Р Д Е Н А
(1881-1955) У ХХ ст. вчення французького богослова П’єра Тейяра де Шардена[843] нагадує грандіозну по духу і задуму систему, рівну творчому задуму св. Томи Аквінського.

У П Е Р С О Н О Л О Г І Ї Р О М А Н О Ґ В А Р Д І Н І
(1885–1968)   У віці чотирьох років свого життя, уродженець м. Верони (Італія) Романо Ґвардіні[849] разом з батьками виїхав до Німеччини, де й отримав освіту

Об’явлення
  У творі “Релігія і об’явлення” Ґвардіні показує, що без божественного об’явлення існування людини є неповне. Він висуває різні напрямки в яких людина може набувати досвід обмежень (

Р О М А Н А І Н Ґ А Р Д Е Н А
(1893-1970)   Учень Едмунда Гуссерля, оригінальний польський мислитель-онтолог, автор відомого трактату “Спір про існування світу” Р. Інґарден[863] ба

І М О В Ч А Н К А П Р О Б О Г А
(1889-1976)   Перш ніж говорити про теодицею найбільшого метафізика ХХ століття Мартіна Гайдеґґера[866], розумно було б зняти усі звинувачення у атеїзмі, яки

Д І Т Р І Х А Ф О Н Г І Л Ь Д Е Б Р А Н Д А
(1889-1977) Гільдебранд[880]народився в Італії у Флоренції в родині відомого німецького скульптора Адольфа фон Гільдебранда. Вивчав філософію у Мюнхенському та Ґьотінґенсь

Едітою Штайн
Згідно Штайн, перш за все існує суттєве погодження між Гуссерлем і св. Томою, у спробі практикування філософії як строгої науки: обидва вважали, що завдання філософії було б невичерпним, як

Едіта Штайн. Наука Хреста.
    Життя і творчість двох святих – Хуана де ла Круса і Терези Авільської стали для Едіти Штайн – св. Терези Бенедикти від Хреста, предметом глибинних роздумів над зв’яз

У П А В Л А Є В Д О К І М О В А
(1901-1970)   Православний богослов і філософ Павло Миколайович Євдокімов[915] народився 2 серпня 1900/1901 р. в Санкт-Петербурзі в родині військового. Навча

Твори Ганса Урса фон Бальтазара
  ТРИЛОГІЯ (TRILOGIE): (Herrlichkeit. Eine theologische Ästhetik; I. Schau der Gestalt; II. Fächer der Stile: 1. Klerikale Stile. 2. Laikale Stile; III/1. Im Raum der Metaph

Т А Н Е О Т О М І С Т І В
  У ХХ-му столітті серед багатьох великих відкриттів, розщеплення ядра і освоєння космосу, було здійснене не менш важливе відкриття – оригінальність метафізики св. Томи, як нової мета

С В. Т О М И А К В І Н С Ь К О Г О
(1884-1878)   У філософії Жильсон зосередив свою увагу на св. Томі Аквінському, який у світі християнської думки був визнаний найбільш представовим. Вже у 19

Б О Г О П І З Н А Н Н Я У Ж А К А М А Р І Т Е Н А
(1882-1973)   Марітен був найбільш авторитетним представником неотомізму: хоча сам називав себе томістом, і був тим, хто наважився у світському середо

А Н Т О Н І Н А С Е Р Т І Я Н Ж А
(1863-1948)   Справжнім томістом був домініканин Антонін-Далмас Жільберт Сертіянж (Antonin-Dalmace Sertillanges). Він розпочав свою філософську кар’єру у 190

Режіналь Ґарріґу-Ляґранж
  Сорок років пропрацював на “Анжелікумі” в Римі (з 1909 р.)отець Ляґранж (Réginald Garrigou-Lagrange)[953], домініканин, проф.догматичногобогослов’я. Перші дві його праці нося

Р Е Ґ І С А Ж О Л І В Е
(1801-1966)   Отець Реґіс Жоліве (Régis Jolivet) проживав і працював у Ліоні. Жоліве був великим знавцем творчости як св. Авґустина, так і св. Томи. Щ

Т О М І З М А Й М Е Ф О Р Е С А
(1898-1983)   Форес (Aimé Forest) був президентом філософської спілки у Лангедоку, членом філософської спілки у Лювені. Його головні твори, які розгля

Т О М І З М Ж О З Е Ф А Д Е Ф І Н А Н С А
(1904-2000)   Отець Де Фінанс (Joseph De Finance) у 1955 році був покликаний викладати на Ґреґоріанському університеті в Римі загальну етику (до 1974 року) і

Н Е О Т О М І З М Д Е З І Р Е М Е Р С Ь Є
(1851-1926)   Кардинал Дезіре Жозеф Мерсьє (Desiré Mercier) збудував три важливі установи: “La société de philosophie de Louvain”

А Г Н О С Т И Ц И З М У
(1878-1944)   Одним із найбільш типових представників неотомізму перших десятиліть ХХ століття був отець Жозеф Марешаль (Joseph Maréchal), який вбачав

Ф Е Р Н А Н Д В А Н С Т Е Н Б Е Р Ґ Е Н
(1904-1993)   ОтецьФернанд Ван Стенберґен(Fernand Van Steenberghen) так само, разом із Де Вулфом, один із найбільших тлумачів філософії Середньовіччя (Класич

Л У Ї С Д Е Р Е Й М Е К Е Р
(1895-1970)   Бельгієць Луїс де Реймекер (Louis de Raeymaeker) очолював Institut Supérieur de Philosophie (від 1949 по 1965 рік), де займав каф

В Ц А Р И Н І П Р И Р О Д Н О Ї Т Е О Л О Г І Ї
  Неотомізм в Італії шириться Католицьким університетом св. Серця в Мілані. Метафізика буття розкривалася у дослідженнях Амато Масново і Софії Ванні Ровіґі. Але головна заслуга у відк

А М А Т О М А С Н О В О
(1880-1955)   Отець Амато Масново не прагнув ототожнювати істину із вченням, яке б її містило всередині томістичних текстів. На його думку там містяться деяк

С О Ф І Я В А Н Н І Р О В І Ґ І
(1908-1990)   Будучи найбільш яскравим асистентом Масново, Софія Ванні Ровіґі (Sofia Vanni Rovighi) була яскравим дослідником середньовічної філософії, але й

Ф Р А Н Ч Е С К О О Л Д Ж Я Т І
(1886-1962)   Отець Франческо Олджяті (Francesco Olgiati) і отець Августин Джемеллі у 1920 році заснували католицький університет св. Серця в Мілані, на взір

У С Т А В О Б О Н Т А Д І Н І
(1903-1990)   “Неокласиком”, а не “неотомістом” називав себе Ґуставо Бонтадіні (Gustavo Bontadini), знавець метафізики, про що свідчать самі його твори: S

У К А Р Л А Р А Н Е Р А
(1904-1984) Професор теології в Інсбруку, Мюнхені та Мюнстері, єзуїт Карло Ранер[975] був автором низки філософських творів, таких як Дух у світі (1939) та Слуха

У Б Е Р Н А Р Д А Л О Н Е Р Ґ А Н А
(1904-1984) Канадський філософ і теолог, який належав до ордену єзуїтів у англосаксонському світі Бернард Лонерґан[977] справив неабиякий вплив на формування сучасної теол

Ф Р Е Д Е Р І К А К О П Л С Т О Н А
(1907-1994)   Філософ, неотоміст, отець-єзуїт Фредерік Коплстон[978] – історик філософії та відомий західний теолог ХХ ст. Нам випадає тут вести мову про ньо

У К О Р Н Е Л І О Ф А Б Р О
(1911-1995)   Отець Корнеліо Фабро (Cornelio Fabro[983]) відомий своїми метафізичними трактатами, якому належить заслуга у відкритті оригінальності онтософії

К А Р О Л Я В О Й Т И Л И
(1920-2005) Папа Іван Павло ІІ був не тільки видатним теологом, а й філософом і поетом. Талант лірика доказує його цикл “Пісня про Таємного Бога” з якого приведемо тільки

Папа Іван Павло ІІ і отець Корнеліо Фабро. 1985 р. Б.
  Польський філософ Тадеуш Штіцен, один із упорядників видання папи, який перейняв кафедру моральної філософії Люблінського католицького університету, на презентації цього видання у В

У Ц А Р И Н І П Р И Р О Д Н О Ї Т Е О Л О Г І Ї
(нар. 1926)   Автор трьохтомного видання[988], яке побачило світ у видавництві отців домініканців у Італії, не потребував би якогось особливого знайомства з

Відзначення наукової діяльности отця Баттісти Мондіна урядом Італії.
  До метафізики проф. Мондін має особливий пієтизм. Ось як він сам зізнається в цьому у передмові до книги:   «Між філософськими предметами метафізика, разом із

Й О З Е Ф А З А Й Ф Е Р Т А
(нар. 1945) Професор Йозеф Зайферт (J. Seifert)[990] – представник австрійської філософії, член Папської академії, засновник Інтернаціональної філософської академії

У Г А Р В Е Я К О К С А
(нар. 1929) Ціною відмови від традиційного Богопізнання мислителі “теології смерти Бога” (death-of-God-Theology) такі як Дітріх Бонгеффер (1906-1945), Джон Робінсон

Р У С Ь К О Ї Ф І Л О С О Ф І Ї Х Х С Т О Л І Т Т Я
  У руській філософії теодицея сприймається як шлях Боголюдства, оскільки включає у Богопізнавальну сферу антроподицею. Серцевиною руського мислення у ХХ столітті явля

Володимир Соловйов
  Ось характерні риси цієї «нової» метафізики. Панування зовнішнього досвіду має змінитись пануванням внутрішнього досвіду. Прийняття за точку відліку всього конкретний

Про Абсолютне Буття у Семена Франка або містичний реалізм
(1877-1950)   Семен Людвигович Франк[996], за визначенням історика філософії В. Зеньковського – найвидатніший руський філософ і зірка першої величини світово

Свобода Абсолюту
  Свобода Абсолюту проявляється на рівні двох скінчених форм, які протистоять одна одній. Первинна свобода – якій характерна непередбачувальність, притаманна безпосередньому са

Проблема зла
  Саме «тріщини у Всеєдинстві», що приводять до протистоянь окремих його елементів, є джерелом і причиною зла. Тут Франк повторює Соловйова. Натомість Бердяєв вважав, що не прийнявши

І С Н У В А Н Н Я Б О Г А
  Коли професори Києво-Могилянської академії схилялися до традиційних доказів існування Бога, то творчість Григорія Савича Сковороди може служити містком до побудови самобутньої місти

Р Е Л І Г І Й Н И Х М И С Л И Т Е Л І В – П О Е Т І В
У цьому розділі ми поведемо мову про пережиття досвіду Бога у релігійних мислителів-поетів, адже відомо, що у багатьох філософів виникала необхідність у написанні поезій “зізнань” про Бога, а це їх

ГІМН ДО БОГА-ОТЦЯ
  Чи Ти пробачиш гріх моїх батьків, Що є моїм, хоч не моя вина є? Чи Ти пробачиш гріх, в якім я жив І ще живу, хоч сам себе картаю

БОГ У НІМЕЦЬКІЙ РЕЛІГІЙНІЙ ПОЕЗІЇ ХІХ-ХХ СТ.
  Тепер познайомимося із німецькомовною релігійною поезією в контексті теодицейних поглядів, а їх чимало. Так, відомий поет Фрідріх Шіллер в 1798 році створив поезію “Щастя”,

Пензля Йоаннеса Шпріка (1838).
  Тож, щоб краще запізнатись з її досвідом Богоспілкування, як авторки релігійного циклу “Духовний рік”, познайомимось глибше з традицією, з якої вона вийшла. Як вже зазначал

О мука без передиху
Від задоволення й гордині, Як тихо гризе і стиха Червоточить, як в деревині.   Свідоме поетичне “нерозпізнавання” Новалісом (на приклад

І невимовний неба солод
В душі моїй постав повік.[1078]   Низку релігійних віршів залишили сучасники Дросте – Клеменс Брентано (1778-1842), у циклі Недільні Євангелія [1079]

Зсилаєш нас сюди й не подаєш
Своєї цілі. Хто збагнути в силі? А все ж твоя це воля, щоби йшли ми, З чим доля нас влаштовує, авжеж.[1092]   чи  

НІЧОГО БІЛЬШЕ
(Nic więcej)   Napisał “Moj Bóg” ale przekreślił, bo przecież pomyślał ...   Написав “Мій Б

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги