ЗОНДОВІ МАНІПУЛЯЦІЇ: ПРОМИВАННЯ ШЛУНКА, ШЛУНКОВЕ ТА ДУОДЕНАЛЬНЕ ЗОНДУВАННЯ

Після вивчення теми студент має: Знати:

— мету проведення зондових маніпуляцій;

— види шлункових та дуоденальних зондів;

— особливості промивання шлунка в пацієнтів у непритомному стані; -»- ентеральні та парентеральні подразники підшлункової секреції;

— протипоказання і можливі ускладнення при виконанні зондових маніпу­ляцій;

— беззондові методи дослідження шлункової секреції;

— можливі проблеми пацієнта, наприклад: блювотний рефлекс, відмова від процедури. Сестринські втручання.

Уміти:

— пояснити пацієнту суть маніпуляції і правила підготовки до неї;

— узяти промивні води шлунка для дослідження;

— надати допомогу пацієнту при блюванні. Володіти навичками:

— промивання шлунка пацієнту у свідомому стані (на фантомі);

— проведення дослідження секреторної функції шлунка з ентеральними і парентеральними подразниками (на фантомі);

— виконання дуоденального зондування (на фантомі).

 

Порушення функціональної діяльності органів травлення виникають самперед при захворюваннях травного тракту, печінково-жовчної системщ» підшлункової залози. Найважливіші симптоми функціональних порушень орН ганів травлення — біль у різних ділянках живота, нудота, блювання, відриж­ка, печія, здуття живота, закрепи, проноси.

Блювання (від лат. иотііиз) — рефлекторний акт, який виникає внаслідок] збудження блювотного центру і проявляється викиданням назовні вмісту шлунка.

Блювання може бути центрального походження (виникає при підвищена! внутрішньочерепного тиску — пухлини мозку, гіпертонічна хвороба, струс мозку тощо, — не приносить полегшення) і периферійного (настає після нуди­ти, слинотечі, у блювотних масах наявні залишки їжі з кислим запахом, після настає відчуття полегшення).

Блювання — один із найхарактерніших симптомів захворювань органів травлення. У деяких випадках блювання виникає як захисний рефлекторнгй акт, спрямований на видалення із порожнини шлунка недоброякісної їжі. отруйних, токсичних речовин, кислого шлункового вмісту. За таких причет блювання спроможне поліпшити самопочуття хворого. Блювотні маси частії містять залишки неперетравленої їжі, віддають кислим запахом. Іноді міс­титься домішка жовчі, унаслідок чого вони набувають жовтого кольору.

При шлунковій кровотечі блювотні маси набувають бурого або чорного за­барвлення (колір кавової гущі), а випорожнення стають схожими на дьогоа» (дьогтеподібний кал).

При появі блювання пацієнтові необхідно надати положення сидячи або де-¹ жачи (на боці) у ліжку. З метою полегшення видалення із шлунка блювотнгж мас, зокрема у тяжкохворих, необхідно їх голову розмістити дещо нижче тултИ ба. Блювотні маси слід залишити в посудині до приходу лікаря. За його щж-значенням частину їх відбирають у чисту банку і відправляють для лабораторним діагностичних досліджень. Аби запобігти потраплянню блювотних мас у дихальні шляхи, особливо у тяжкохворих, необхідно регулярно після кожно­го блювання очищувати ротову порожнину за допомогою вологого ватно-марлевого тампона. Біля пацієнта із систематичним або нестримним блюваш-ням доцільно організувати індивідуальний пост.

Промивання шлунка. Особливості промивання шлунка дітям

Показання. Отруєння лугами, кислотами, лікарськими препаратами, грж-бами, солями важких металів, деякі захворювання шлунка (виразкова хворо­ба, гастрит, стеноз воротаря), споживання недоброякісної їжі.

Протипоказання. Органічні звуження стравоходу, гострі стравохідні т шлункові кровотечі, хімічні опіки слизової оболонки глотки тяжкого ступені, стравоходу та шлунка кислотами і лугами (через декілька годин після отруєн­ня), інфаркт міокарда, порушення мозкового кровообігу.

 

Пацієнта саджають на стілець, щільно притискують його до спинки, голову трохи нахиляють вперед. Пра­воруч від нього ставлять посудину з промивною рідиною (відро, кастру­лю), між ногами — таз (відро). Якщо у пацієнта зубні протези, їх зніма­ють. На пацієнта надягають клейон­частий фартух, визначають глибину введення зонда таким чином: до ве­личини відстані від різців до пупка пацієнта додають число, яке відпові­дає ширині його долоні (мал. 102).

Потім у праву руку беруть зонд за кінець, який вводять, і розміщують його між пальцями, як ручку при письмі. Пацієнт відкриває рота (за потреби використовують роторозши-рювач), кладуть зонд на корінь язика і просять зробити декілька ковталь­них рухів при глибокому диханні че-

_„_п „ рез ніс. І відразу енергійним рухом

Мал. 102. Промивання шлунка за до- . _ ,

уводять зонд до мітки. При появі помогою товстого зонда: * .

а - система для промивання шлунка; ^{кашлю аб}° Утрудненому диханні зонд б - визначення глибини введення зонда в швидко виймають і повторюють про-шлунок; в — уведення зонда; г — техніка Д^еДУРУ через декілька хвилин, промивання; ґ — схема промивання Далі лійку з'єднують з вільним

кінцем зонда. Опускають її, злегка нахиливши, нижче рівня шлунка,

при цьому вона наповнюється промивною рідиною. Повільно піднімають лій­ку вище рівня рота пацієнта, тримаючи її у похилому положенні, щоб у шлу­нок не потрапило повітря.

Рідина поступово переходить у шлунок. Під час процедури стежать, щоб частина рідини залишилася в лійці.

Слід пам'ятати, що одноразово в шлунок не можна вводити більше ніж 1 л рідини. Не рекомендується також швидке надходження рідини в шлунок, тому лійку треба піднімати повільно.

При зниженні рівня рідини до звуженого місця на лійці останню опускають над тазом, в який виливається вміст шлунка. За потреби першу порцію про­мивних вод направляють до лабораторії.

Процедуру повторюють до появи чистих промивних вод. Зазвичай для промивання шлунка використовують 8—10 л води або іншої промивної рі­дини.

 

Під час промивання необхідно сте­жити за станом пацієнта і промивни­ми водами. При появі там прожилок крові процедуру припиняють. Якщо промивання шлунка зумовлене отру­єнням кислотами, його необхідно продовжувати.

Дітям, ослабленим і непритомним пацієнтам промивання шлунка про­водять у положенні лежачи на боці з низько опущеною і злегка поверну­тою набік головою (мал. 103). Зонд у шлунок непритомному пацієнту має вводити лікар-реаніматолог, який володіє технікою інтубації трахеї. По завершенні промивання шлунка лійку знімають, швидким рухом ви­ймають зонд, занурюють його в 1 % розчин хлораміну, потім ретельно миють під струменем гарячої води, яку пропускають через трубку і де­кілька разів віджимають згори до низу.

Стерилізують зонд і лійку методом кип'ятіння протягом 15—20 хв, від­так у розібраному вигляді кладуть у переварену холодну воду.

Якщо пацієнт не може проковтну- _{Маж 103}. Промивання шлунка паць ти зонд, його шлунок промивають _ЄНта в положенні лежачи беззондовим методом: дають випити

1—2 л теплого розчину натрію гідрокарбонату і, якщо блювання не настало, спричинюють його шляхом подразнення кореня язика або глотки пальцем або шпателем: процедуру повторюють декілька разів.

Особливості промивання шлунка дітям. Показання. Початкові стадії киш­кових інфекцій, які перебігають із синдромом гастриту або гастроентероколі­ту, та різні види отруєнь.

Для промивання шлунка використовують такі розчини: переварена вода, ізотонічний розчин натрію хлориду, 1 % розчин хлоридної кислоти, 2 % роз­чин натрію гідрокарбонату, 0,02—0,1 % розчин калію перманганату. Темпе­ратура розчину має бути 20 °С. Об'єм розчину залежить від віку дитинж (табл. 40).

Варіанти визначення глибини введення зонда у дитини:

а) відстань від краю зубів до мечоподібного відростка груднини;

 

	Кількість рідини для одноразо-	Об'єм рідини для всього
	вого введення, мл	промивання, мл
Новонароджений
1—3 Mic.	10—30
4—12 Mic.	40—60
1—5 poKiB	100—150	3000—5000
6—10 poKiB	160—_250	6000—8000
Більше 10 років	250—500	8000—10 000

Таблиця 40. Залежність об'єму рідини від віку дитини при промиванні шлунка

б) новонароджений — 20 см, 6 міс. — 25 см, 1 рік — ЗО см, 2 роки — 35 см; старшого віку — 45 см.

Дитину загортають у простирадло, саджають на стілець (маленьких дітей бере на руки помічник або мати).

Для дітей раннього віку використовують тонкий шлунковий зонд або шлун­ковий катетер. Відсмоктування рідини із шлунка дітям раннього віку прово­дять шприцом ємністю 10, 20, 50, 100 мл, старшого, як у дорослих.

Після проведення маніпуляції обробляють зонд: промивання у воді за тем­ператури 40—50 °С протягом 1 хв, далі повне занурювання в 0,5 % розчин пе­рекису водню з мийним засобом за температури 40—50 °С на 15 хв, потім випо­ліскування та кип'ятіння у дистильованій воді протягом 45 хв (із ОСТ 42-2-2-77 з оброблення індивідуальних зондів).

Дослідження секреторної функції шлунка

Для визначення характеру секреторної (кислотоутворювальної) функції шлунка нині використовують зондові та беззондові методи дослідження. До зондових належить багаторазовий (фракційний) метод дослідження за допо­могою тонкого зонда завдовжки 1,5 м, діаметром 3—5 мм. Крім того, готують пробірки, лотки, лійку, шприц ємкістю 20 мл, рушник.

Для збудження секреції шлунка пацієнтові дають сік із капусти, 7 % відвар капусти, м'ясний бульйон, хлібний, кофеїновий, алкогольний та інші пробні сніданки, а також гістамін, пентагастрин та інсулін.

Не рекомендується одержувати шлунковий вміст за допомогою зонда при гіпертонічній хворобі II та III стадії, серцевій декомпенсації, порушенні ди­хання через ніс, ларингіті, загостренні хронічного гастриту або виразкової хвороби і дванадцятипалої кишки, холециститу, розширенні вен стравоходу, аневризмі аорти, схильності до кровотеч, викривленні шийно-грудного відді­лу хребта, вагітності.

Перед дослідженням медична сестра має попередити пацієнта, щоб за день до процедури він повечеряв не пізніше 18-ї години. Кількість їжі має бути об­меженою. У день дослідження пацієнтові не можна пити, їсти, приймати ліки491

 

курити. Дослідження проводять уранці. Беруть шлунковий вміст у спеціаль­ній кімнаті. До початку процедури медична сестра пояснює пацієнтові мету процедури, навчає його глибоко дихати через ніс. Якщо носові ходи забиті слж-зом, необхідно їх почистити. Пацієнт сідає біля столу на стілець, щільно при­тискується до його спинки, голову трохи нахиляє вперед. Медична сестра лі­вою рукою підтримує голову пацієнта, а правою вводить зонд. На вільний кінець зонда прилаштовує шприц ємкістю 20 мл для відсмоктування вмісту шлунка. Тонкий зонд, змочений водою, вводять у шлунок такими ж прийома­ми, як і товстий. Тримають зонд, як ручку при письмі, і вводять за корінь язи­ка, злегка повертаючи його вперед і донизу, внаслідок чого кривизна глоткж сплощується, надгортанник зміщується, звільнюючи шлях для зонда. Пацієн­тові пропонують дихати глибоко через ніс, стримувати блювотні рухи, а слину ■, спльовувати в рушник. При позивах на блювання пацієнт має висувати зонд губами і глибоко дихати через ніс.

Після введення тонкого шлункового зонда одразу ж беруть вміст шлунка, далі протягом 1 год кожні 15 хв відсмоктують шлунковий сік. Потім через зонд у шлунок вводять пробний сніданок. Через 10 хв беруть 10 мл шлункового вмісту, а ще через 15 хв його повністю відсмоктують за допомогою шприца. Далі впродовж 1 год через кожні 15 хв беруть проби вмісту шлунка. Пробірки з одержаним шлунковим вмістом помі­щають у штатив у такому порядку, в якому одержували проби. На кожну пробірку прикріплюють етикетку із зазначенням номера і направляють до лабораторії (мал. 104).

Найсильнішим фізіологічним сти­мулятором шлункової секреції є гіста­мін. Треба пам'ятати, що при гіперто­нічній хворобі, бронхіальній астмі, алергійних захворюваннях його засто­совувати протипоказано. При викорис­танні гістаміну як стимулятора шлун­кової секреції за 15—20 хв до його введення пацієнтові вводять антигіс-тамінні препарати — супрастин або ди­медрол.

Натще беруть уміст шлунка, а потім

Мал. 104. Зондування шлунка за ме­тодом Веретенова—Новикова—М'ясо-

вводять 0,5 мл 0,1 % розчину гістамі- _едова.

ну підшкірно і протягом 1 год кожні 15 хв відсмоктують шлунковий вміст. Ускладнення, що виникають при відсмоктуванні шлункового вмісту за шлункової секреції 0,1 % розчином гіс-допомогою тонкого зонда. При появі таміну

 

Зондові маніпуляції: промивання шлунка, шлункове та дуоденальне зондування

позивів на блювання та кашель зонд потрібно вийняти, дати пацієнтові відпо­чити, спробу ввести зонд у шлунок повторити. При їх повторенні проводять анестезію слизової оболонки глотки, змазавши її 2 % розчином новокаїну або 1 % розчином дикаїну. Спазм стравоходу та глотки усувають, вливши через зонд, який не виймають, трохи теплої води. При появі в шлунковому вмісті значної кількості крові (поява свіжої крові у вигляді прожилок пов'язана з ушкодженням дрібних судин слизової оболонки стравоходу або шлунка зон­дом при його введенні або вийманні) відсмоктування вмісту припиняють. Зонд обережно виймають. Пацієнта заспокоюють, вкладають у ліжко, дають випи­ти 10 % розчин кальцію хлориду, вікасол, а на ділянку живота кладуть міхур з льодом. У емоційно лабільної особи при появі крові в шлунковому вмісті може розвинутися зомління. У такому разі дослідження припиняють, на паці­єнта бризкають холодною водою, дають понюхати тампон, змочений нашатир­ним спиртом.

Нині поширення набув рН-метричний спосіб взяття шлункового соку за до­помогою зонда, на кінці якого розміщена олива із вмонтованими в неї сурм'я-нокаломелевими електродами. Це дає змогу визначити рН шлункового соку в різних його відділах. Застосовують також радіометричне дослідження шлунко­вого вмісту за допомогою електронного приладу, який вводять у шлунок.

Дуоденальне зондування

Дуоденальне зондування здійснюють з діагностичною метою: в одержаних порціях жовчі визначають наявність лейкоцитів, клітин відшарованого епіте­лію, одноклітинних паразитів, жовчного піску. Його виконують також з ліку­вальною метою. Так, звільнення жовчного міхура і печінкових проток від жовчі сприяє усуненню за­стійних явищ, отже — утворенню каменів у жов­чному міхурі і подальшому розвитку запального процесу.

Для проведення дуоденального зондування бе­руть тонкий гумовий зонд завдовжки 1,5 м, діаме­тром 3,5—5 мм, на кінці якого є олива (мал. 105), штатив з пробірками (мал. 106), шприц ємністю

10 або 20 мл, лакмусовий папір або інший індика-нийзонд: •* ^

І _ _гуМова трубка; 2, ^тор' ^ГР^1ЛКУ' Рушник. Протипоказання такі, як і З — металева олива ' ^для дослідження шлункового соку за допомогою

зонда.

Щоб дуоденальне зондування відбулося успішно,

необхідно ретельно підготуватися до нього. За 2—3 дні до цього пацієнтові ре­комендують вилучити з раціону продукти, які зумовлюють здуття кишок (ка­пусту, картоплю, молоко, чорний хліб).

 

Мал. 106. Дуоденальне зондування:

а ■— необхідне приладдя: 1 ■— набір пробірок; 2 — дуоденальний зонд; 3 — роз­чин магнію сульфату; 4 — шприц; б — положення пацієнта

Зондування проводять у спеціально відведеному приміщенні. Під час про­цедури пацієнта не можна залишати самого. Медична сестра пояснює йому хід процедури, заспокоює його. Зондування проводять натще.

Успіх його залежить від того, на яку відстань вводити зонд. На зонді є три мітки: 1-а — на відстані 45 см (відповідає відстані до кардіальної частини шлунка); 2-а — 70 см (відстань до воротаря); 3-я — 90 см (відстань до дванад­цятипалої кишки). При цьому треба враховувати зріст і конституцію пацієнта. У положенні пацієнта стоячи на зонді вимірюють відстань від пупка до різців. Далі пацієнта саджають на стілець, беруть зонд за металеву оливу І, II і III пальцями правої руки і вводять за корінь язика, пропонуючи пацієнтові гли­боко дихати через ніс.

При появі позивів до блювання пацієнт має губами затиснути зонд і глибоко дихати через ніс, після чого намагатися проковтнути зонд до 1-ї мітки. Ковта­ти зонд треба повільно, щоб він не згорнувся. Далі пацієнтові пропонують по­ходити по кімнаті, продовжуючи потроху ковтати зонд до мітки 70 см, або ляг­ти на правий бік і підкласти під голову валик (подушка, яка поставлена ребром, або згорнута ковдра). Поверх валика або подушки необхідно покласти грілку, загорнуту в рушник, щоб не обпекти хворого. Ноги мають бути зігнутими в колінах. Пацієнт продовжує повільно і поступово ковтати зонд (див. мал. 106).

Зонд просувається через воротар шлунка у дванадцятипалу кишку завдяки перистальтиці шлунка протягом 1—1,5 год.

Вільний кінець зонда опускають у пробірку, що міститься в штативі ниж­че узголів'я ліжка пацієнта. Доки олива перебуває в шлунку, із зонда виті­кає мутний шлунковий вміст, який має кислу реакцію (змочений ним синій лакмусовий папір стає червоним), при просуванні її у дванадцятипалу киш­ку починає витікати прозора жовта жовч, яка має лужну реакцію (змочений

 

нею червоний лакмусовий папір стає синім). У міру витікання жовчі кожні 5 хв кінець зонда переносять у наступну пробірку. Якщо зонд згорнувся і жовч не виділяється, його дещо виймають, відтак пацієнт знову його ковтає. Аби з'ясувати чи опинився зонд у дванадцятипалій кишці, застосовують пробу повітрям. За допомогою шприца вводять у зонд (на півсклянки холод­ної води) маслинову олію, 1—2 яєчних жовтки, 20 мл 40 % розчину глюкози тощо.

Уводять незначну кількість повітря. Якщо зонд у шлунку, пацієнт відчуває надходження туди повітря і гурчання. Якщо такі відчуття відсутні, зонд у два­надцятипалій кишці. Іноді зонд тривалий час неможливо просунути до два­надцятипалої кишки внаслідок спазму воротаря. Для купірування спазму можна ввести 100 мл 2 % розчину натрію гідрокарбонату і перетиснути зонд на 10—15 хв, після чого продовжити зондування.

Через 10—20 хв після появи жовчі (порція А) через зонд уводять одну з ре­човин, яка зумовлює скорочення жовчного міхура: ЗО—50 мл 33 % розчину магнію сульфату, підігрітого до 60 °С, розчин сорбіту (1—2 столові ложки); якщо після введення подразника скорочення жовчного міхура не відбуваєть­ся, подразник уводять ще раз.

Магнію сульфат протипоказано призначати при кольках та схильності до проносу.

На 5—7 хв зонд перетискають, вільний кінець його опускають у пробірку. З жовчного міхура починає надходити темна жовч (порція В), а потім світліша — печінкова (порція С).

Процедура дуоденального зондування виснажлива. Якщо протягом 1—1,5 год жовч не з'являється, зондування припиняють і призначають по­вторну процедуру не раніше ніж за 24 год.

Після одержання всіх трьох порцій жовчі зонд виймають, занурюють в 1 % розчин хлораміну, потім кип'ятять протягом 15 хв. Жовч одразу досліджують, адже під дією ферментів клітинні елементи швидко руйнуються.

Слід пам'ятати, що під час проведення зондування можуть виникнути такі ускладнення: поява крові в дуоденальному вмісті (у такому разі треба негайно припинити процедуру); вегетативні реакції (слабкість, запаморочення, зни­ження артеріального тиску, серцебиття). Щоб їх уникнути, потрібно ввести кальцію хлорид, який є антагоністом магнію сульфату.

П'ятифазове дуоденальне зондування дає можливість визначити не тільки характер дуоденального вмісту, а й об'єм окремих частин жовчної системи і тонус її сфінктерів. Набір технічних засобів такий, як і для попередньої про­цедури, а також годинник. Техніка введення зонда така сама, як при звичай­ному дуоденальному зондуванні.

Перша фаза (холедохус-фаза). Загальна жовчна протока і притоки підшлун­кової залози розслаблені; із загальної жовчної протоки витікає незначна кіль­кість світлої жовчі. Тривалість 14—16 хв.

 

Друга фаза. Загальна жовчна протока і протока підшлункової залози закри­ті від часу введення подразника до появи забарвленого жовчю секрету. Трива­лість 3—5 хв.

Третя фаза — жовч А (від розкриття загальної жовчної протоки і протокж підшлункової залози до появи темної жовчі з жовчного міхура). Тривалість 3—4 хв. Виділяється 3—4 мл світлої жовчі з протоки жовчного міхура і загаль­ної жовчної протоки.

Четверта фаза — жовч В (розслаблення сфінктера Люткенса та спорож­нення жовчного міхура). Тривалість 20—ЗО хв. Виділяється 25—45 мл темної жовчі.

П'ята фаза — жовч С (настає наприкінці виділення жовчі В). Об'єм жовчі менший, ніж у четвертій фазі.

Перелік практичних навичок

1. Допомога при блюванні.

2. Уведення шлункового зонда через рот (поведінка пацієнта адекватна).

3. Уведення носошлункового зонда (пацієнт може допомагати, поведінка адекватна).

4. Промивання шлунка за допомогою товстого зонда.

5. Промивання шлунка за допомогою тонкого зонда (діагностичне).

6. Узяття шлункового вмісту для дослідження секреторної функції шлунка (пацієнт може допомагати, поведінка адекватна).

7. Дуоденальне зондування (фракційний спосіб).

Допомога при блюванні

Мета: надання невідкладної допомоги, профілактика потраплення блю­вотних мас у дихальні шляхи.

Підготувати: рушник, ниркоподібний лоток, таз, електровідсмоктувач, грушоподібний балон, клейончастий фартух, 2 % розчин гідрокарбонату на­трію, переварену воду, серветки, тампони.

Послідовність дій

1. Якщо пацієнт у свідомості:

а) усадити його (якщо це можливо), груди прикрити фартухом, дати руш­ник або серветку, до ніг поставити таз, повідомити лікаря;

б) під час блювання підтримувати голову, поклавши долоню йому на лоб;

в) після блювання дати прополоскати рот водою або 2 % розчином гідрокар­бонату натрію, витерти обличчя серветкою;

г) блювотні маси залишити до приходу лікаря.

2. Якщо пацієнт ослаблений або без свідомості:

а) повернути на бік; якщо неможливо змінити положення, повернути голо­ву набік, для запобігання аспірації блювотних мас прибрати подушку;

 

б) видалити зубні протези;

в) шию і груди накрити клейонкою або рушником, підставити до рота паці­єнта ниркоподібний лоток;

г) за потреби відсмоктати блювотні маси з ротової порожнини та носа за до­помогою електровідсмоктувача або грушоподібного балона;

ґ) після кожного акту блювання обробити ротову порожнину водою або 2 % розчином гідрокарбонату натрію.

Примітка: надаючи допомогу при блюванні, медична сестра не має зали­шати пацієнта без нагляду. При блюванні "кавовою гущею" терміново повідо­мити лікаря.

Уведення шлункового зонда через рот (поведінка пацієнта адекватна)

Підготувати: стерильний шлунковий зонд, рушник, серветки, шприц Жане ємністю 60 мл, фонендоскоп, стерильний гліцерин або вазелінове масло, лоток, чисті рукавички, водонепроникний фартух.

Послідовність дій

1. Пояснити пацієнтові хід та суть процедури (якщо це можливо) і отрима­ти згоду на її виконання.

2. Підготувати оснащення (зонд завчасно помістити в морозильну камеру не менше ніж на 1,5 години).

3. Вимити і висушити руки. Надіти рукавички.

4. Запропонувати чи допомогти пацієнту сісти на стілець ближче до спинки. Якщо він не може сидіти на стільці, процедуру можна виконувати в положенні пацієнта лежачи на боці. При цьому голову його розмістити низько.

5. Прикрити груди пацієнта водонепроникним фартухом.

6. Визначити відстань, на яку слід увести зонд: від губ до вушної часточки і вниз по передній черев­ній стінці так, щоб останній отвір зонда був нижче від мечоподібного відростка.

7. Пояснити пацієнту, що під час уведення зон­да можливі нудота і позиви на блювання, які мож­на подавити, якщо глибоко дихати через ніс. Не можна стискати просвіт зонда зубами і висмикува­ти його.

Мал. 107. Уведення 8. Стати праворуч від пацієнта. Запропонувати шлункового зонда через йому відкрити рота, покласти на корінь язика гус-Р°^т то змазаний гліцерином сліпий кінець зонда

(мал. 107).

Примітка: у разі неадекватної поведінки пацієнта (якщо зонд уводять з ме­тою промивання шлунка) слід використовувати засоби фіксації для рук і ніг,

 

голову фіксувати рукою; для утримання рота пацієнта відкритим використо­вувати роторозширювач.

9. Попросити пацієнта зробити декілька ковтальних рухів (якщо можли­во), під час яких обережно просувати кінець зонда в стравохід.

10. Просувати зонд повільно і рівномірно. Якщо зустрічається перешкода -зупинитись і витягти зонд. Повторити п. 9.

11. Продовжувати введення зонда до потрібної відмітки в тому разі, якщо він просувається з невеликим опором.

12. Пересвідчитись у тому, що зонд правильно розмістився в шлунку, ввес­ти в шлунок близько 20 мл повітря за допомогою шприца Жане, вислуховуючи при цьому надчеревну ділянку. Правильне положення зонда підтверджується також аспірацією великого об'єму рідини.

13. Промивати зонд кожні 4 год 15 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

14. Продовжувати процедуру, для виконання якої було введено зонд.

15. Зняти рукавички, вимити та висушити руки після закінчення процедури.

Уведення носошлункового зонда (пацієнт може допомагати, поведінка

адекватна) — мал. 108

Підготувати: стерильний шлунковий зонд діаметром 0,5—0,8 см, руш­ник, серветки, шприц Жане ємністю 60 мл, фонендоскоп, стерильне вазеліно­ве масло чи гліцерин, лоток, чисті рукавички, лейкопластир (1x10 см), затис­кач, ножиці, заглушку для зонда, безпечну шпильку.

Послідовність дій

1. Пояснити пацієнтові хід та суть процедури (якщо це можливо) і отрима­ти його згоду на виконання.

2. Підготувати оснащення (зонд слід тримати в морозильній камері не мен­ше ніж 1,5 години).

3. Визначити найсприятливіший спосіб уведення зонда: притиснути спо­чатку одне крило носа і попросити пацієнта дихати, потім повторити ці дії з іншим крилом носа.

4. Визначити відстань, на яку слід увести зонд: від кінчика носа до вушної часточки і вниз по передній черевній стінці так, щоб останній отвір зонда був нижче від мечоподібного відростка (мал. 108, б).

5. Допомогти пацієнту набути високого положення Фаулера.

6. Прикрити груди пацієнта рушником.

7. Вимити і висушити руки. Надіти рукавички.

8. Добре обробити сліпий кінець зонда стерильним вазеліновим маслом чи гліцерином.

9. Попросити пацієнта трохи закинути голову.

10. Увести зонд через нижній носовий хід на відстань 15—18 см.

11. Попросити пацієнта повернути голову в природне положення.

 

Мал. 108. Уведення шлункового зонда через ніс (пояснення у тексті)

12. Дати пацієнту склянку з водою і трубочкою для пиття. Попросити пити маленькими ковтками, ковтаючи зонд. Можна додати у воду шматочок льоду (мал. 108, в).

13. Допомагати пацієнту ковтати зонд, проштовхуючи його в глотку під час кожного ковтання.

14. Переконатися, що пацієнт може чітко говорити і вільно дихати.

15. М'яко просувати зонд до потрібної позначки. Якщо пацієнт спромож­ний ковтати, запропонувати йому випити води через соломину (коли пацієнт ковтатиме, м'яко просувати зонд).

16. Переконатися в правильному розміщенні зонда в шлунку — увести в шлунок близько 20 мл повітря за допомогою піприца Жане, вислуховуючи при цьому надчеревну ділянку, або приєднати шприц до зонда — при аспірації в зонд має надходити вміст шлунка.

17. У разі потреби залишити зонд на тривалий час: відрізати пластир за­вдовжки 10 см, розрізати його в довжину на 5 см навпіл. Прикріпити лейко­пластир нерозрізаною частиною до спинки носа. Обгорнути кожною розріза­ною смужкою лейкопластиру зонд і закріпити смужки хрест-навхрест на спинці носа, уникаючи натискування на крила носа.

18. Закрити зонд заглушкою (якщо процедура, заради якої було введено зонд, виконуватиметься пізніше) і прикріпити безпечною шпилькою до одягу пацієнта на грудях.

19. Допомогти пацієнту набути зручного положення.

20. Зняти гумові рукавички, занурити їх у дезінфекційний розчин. Вимити і висушити руки.

21. Зробити запис про виконання процедури і реакцію пацієнта.

22. Промивати зонд кожні 4 год 15 мл ізотонічного розчину натрію хло­риду.

 

Промивання шлунка за допомогою товстого зонда

Підготувати: систему для промивання шлунка: два товсті стерильні шлун­кові зонди, сполучені скляною трубкою (сліпий кінець в одного зонда зріза­ний); скляну лійку ємністю 0,5—1 л; рушник; серветки; стерильні пробірки (банки) для промивних вод; посудину з водою кімнатної температури (10 л); кухоль; посудину для зливання промивних вод; рукавички; водонепроникний фартух — 2 штуки; вазелінове масло або гліцерин.

Послідовність дій

1. Пояснити пацієнтові хід і суть процедури і отримати його згоду на вико­нання.

2. Надягти водонепроникні фартухи на себе і пацієнта.

3. Увести товстий шлунковий зонд до встановленої позначки (див. Уведен­ня шлункового зонда через рот — див. мал. 107).

4. Приєднати до зонда лійку, опустити її до рівня шлунка.

5. Тримаючи лійку трохи під нахилом на рівні шлунка, налити в неї 1 л води.

6. Повільно підняти лійку вгору на 1 м. Як тільки вода досягне вічка, опус­тити лійку до рівня колін, не допускаючи виливання води (див. мал. 102).

7. Повторити п. 6 двічі і вилити промивні води в приготовлену стерильну посудину (якщо необхідно, взяти промивні води на дослідження).

Примітка: промивні води беруть на дослідження за призначенням лікаря. У разі підозри на отруєння припікальними отрутами беруть першу порцію про­мивних вод.

8. Повторювати пп. 5, 6, але воду виливати в посудину для зливання про­мивних вод (використовувати приготовлені 10 л води).

9. По закінченні процедури від'єднати і витягти зонд із шлунка, обгорнув­ши його серветкою.

10. Занурити забруднені предмети в посудину із дезінфекційним розчином (якщо використовують дезінфекційні засоби без фіксувальної дії).

11. Зняти фартухи, занурити їх у посудину із дезінфекційним розчином або у водонепроникний мішок.

12. Зняти рукавички. Допомогти пацієнту вмитися і набути зручного поло­ження.

13. Вимити і висушити руки.

14. Написати направлення і відправити пробірки із промивними водами в лабораторію. Решту промивних вод вилити в каналізацію.

15. Зробити запис про проведення процедури і реакцію пацієнта.

Промивання шлунка за допомогою тонкого зонда (діагностичне) — мал. 109

Підготувати: тонкий шлунковий зонд, рушник, серветки, стерильну по­судину для промивних вод, посудину із водою кімнатної температури (10 л), посудину для зливу промивних вод, рукавички, водонепроникний фартух —

 

2 штуки, вазелінове масло чи гліцерин, шприц Жане ємністю 0,5 л, водонепроникний мішок. Послідовність дій

1. Надягти водонепроникні фартухи на себе і па­цієнта.

2. Увести тонкий шлунковий зонд через рот або ніс (див. мал. 102, 107, 108).

3. Приєднати до зонда шприц Жане і потягнути поршень трохи на себе. Від'єднати шприц, повер­нувши поршень у початкове положення.

4. Набрати в шприц 0,5 л води. Приєднати шприц до зонда і ввести воду в шлунок.

5. Потягнути поршень шприца на себе, аспірую-чи введену воду.

6. Повернути поршень у початкове положення, за потреби взяти промивні води на дослідження.

7. Повторити пп. 4—6 двічі і вилити промивні води в посудину для промив­них вод.

Примітка: за підозри на отруєння припікальною отрутою цей етап не про­водять.

8. Повторити пп. 4, 5.

9. Від'єднати шприц від зонда і вилити вміст у посудину для промивних вод.

10. Повторювати пп. 4, 5, 9 доти, доки не буде використана вся вода (10 л), що була приготована для промивання.

11. Після закінчення процедури від'єднати шприц Жане і вилучити зонд зі шлунка, обгорнувши його серветкою.

12. Занурити забруднені предмети в посудину з дезінфекційним розчином (якщо він не дає фіксувального ефекту).

13. Зняти фартухи, покласти їх у посудину з дезінфекційним розчином або у водонепроникний мішок.

14. Зняти рукавички, допомогти пацієнту вмитися і набути зручного поло-

 

15. Вимити і висушити руки.

16. Виписати направлення та відіслати посудину з промивними водами в лабораторію. Решту промивних вод вилити в каналізацію.

17. Зробити запис про проведення процедури та реакцію пацієнта.

Узяття шлункового вмісту для дослідження секреторної функції шлунка (пацієнт може допомагати, поведінка адекватна)

Підготувати: стерильний шлунковий зонд діаметром 0,5—0,8 см, один із стимуляторів секреції, шприц для ін'єкцій (якщо подразник парентеральний),

 

розчин етилового спирту, ватні кульки, рукавички, штатив з пробірками, шприц для взяття шлункового вмісту (якщо немає вакуумної установки, при­значеної для цієї мети). Послідовність дій

1. Пояснити пацієнтові хід процедури та отримати його згоду на її виконання.

2. Підготувати необхідне оснащення.

3. Запропонувати пацієнтові правильно і зручно сісти: щільно притулитися до спинки стільця та трохи нахилити голову вперед.

4. Покласти рушник на груди та шию пацієнта.

5. Визначити відстань, на яку пацієнт має проковтнути зонд (від зросту — в сантиметрах — відняти 100).

6. Надіти рукавички, відкрити пакет, вийняти з нього зонд (зонд до введен­ня мав бути в морозильнику протягом 1,5 години). Узяти його правою рукою на відстані 10—15 см від сліпого кінця, а лівою рукою підтримувати його віль­ний кінець.

7. Запропонувати пацієнту відкрити рота, покласти сліпий кінець зонда на корінь язика, а потім проштовхнути його глибше в глотку: пацієнт при цьому повинен робити активні ковтальні рухи за командою медичної сестри, а слину витирати серветкою.

Примітка: якщо пацієнт закашлявся, негайно вийняти зонд.

8. Далі процедуру проводять різними методами. А. Метод Лепорського:

а) протягом 5 хв вилучати вміст шлунка (І порція);

б) ввести через зонд 200 мл підігрітого до 38 °С ентерального подразника (5 % розчин етилового спирту, м'ясний бульйон);

в) через 10 хв вилучити 20 мл (II порція);

г) через 15 хв вилучити весь залишок пробного сніданку (III порція);

ґ) протягом 1 год вилучати шлунковий вміст (IV, V, VI, VII порції), змінюю­чи пробірки кожні 15 хв.

Б. Метод Веретенова—Новикова—М'ясоєдова (див. мал. 104):

а) вилучити шлунковий вміст натще (І порція);

б) протягом 1 год вилучати вміст шлунка, змінюючи пробірки кожні 15 хв (II, III, IV, V порції);

в) увести через зонд ентеральний подразник, підігрітий до 38 °С;

г) подальше вилучення шлункового вмісту проводити за методом Лепор­ського (див. А, пп. в—ґ)

9. Зняти рукавички, вимити і висушити руки.

10. Доставити в лабораторію всі отримані порції із зазначенням на бланкові відділення, прізвища, імені та по батькові пацієнта (див. бланк).

11. Дезінфекція шлункового зонда:

а) після використання шлунковий зонд замочити у 3 % розчині хлораміну на 1 год. Канал зонда заповнити дезінфекційним розчином за допомогою шпри­ца;

 

Бланк

Дата проведення_

Дослідження шлункового соку №__

_ Відділення_______

 

Час дослі­дження

Натще

Базальна

Залишок подразника

ентераль-ний(+)

паренте­ральний

Годинне напруження

Кількість вмісту

Базальна

Свободна неї

Загальна кислот­ність

Стимульована

Слиз

Жовч

Мікроскопічна

Залишок їжі

Кров мікроскоп.

Подразни­ки (під­креслити): ентеральні

Спирт етиловий 5 % розчин — 300 мл, м'ясний бульйон — 300 мл, 4 % відвар капусти — 300 мл

паренте­ральні

0,1 % розчин гістаміну — 0,08 мг/10 кг, 0,025 % розчин пентага-стрину — 0,1 мл/10 кг; інсулін — 2 ОД /10 кг

 

 

б) зонд промити під проточною водою;

в) знежирити в мийному розчині та ретельно промити канал зонда за допо­могою шприца;

г) повторно промити зонд під проточною водою;

ґ) прокип'ятити у дистильованій воді протягом ЗОхв.

Дуоденальне зондування (фракційний спосіб)

Підготувати: стерильний дуоденальний зонд, штатив з пробірками, енте-ральні подразники: 25—40 мл 33 % магнію сульфату, 40 % розчин глюкози — 50 мл, 40 % розчин ксиліту або сорбіту — 50 мл, маслинову або кукурудзяну олію — 50 мл, два сирих жовтки курячих яєць; парентеральний подразник (пі-туїтрин — 5 ОД), шприц для аспірації, шприц Жане, шприц для ін'єкцій — 10 мл, 10 % розчин кальцію хлориду в ампулах, грілку з теплою водою, руш­ник, фартух, валик, гумові рукавички, клейонку, низьку підставку.

Послідовність дій

1. Пояснити пацієнтові хід процедури та отримати його згоду на виконання.

2. У положенні стоячи визначити відстань, на яку пацієнт має проковтнути зонд, щоб той опинився в субкардіальному відділі шлунка (у середньому 45 см — відстань від пупка до нижніх різців — відповідає першій позначці) та додати довжину долоні пацієнта (відповідає другій позначці на зонді) — орієн­тир дванадцятипалої кишки (або відстань від губ і вниз по передній черевній стінці, щоб олива була на 6 см нижче від пупка).

3. Запропонувати пацієнту сісти на стілець або кушетку.

4. Вимити і висушити руки. Надіти рукавички, покласти рушник на груди та шию пацієнта.

5. Узяти зонд на відстані 10—15 см від оливи, а лівою рукою підтримувати його вільний кінець (до введення зонд мав бути в морозильнику протягом 1,5 год).

6. Запропонувати пацієнту відкрити рота, покласти на корінь язика, а по­тім просунути зонд глибше в глотку. Одночасно пацієнт має робити активні ковтальні рухи. При кожному ковтальному русі зонд проходитиме у шлунок до потрібної мітки.

7. Щоб перевірити місцеперебування зонда, до нього приєднують шприц. Якщо під час аспірації в шприц надходить каламутна рідина жовтого кольору, олива в шлунку, якщо ні — підтягнути зонд до себе і запропонувати заковтну­ти його ще раз.

8. Якщо зонд у шлунку — покласти пацієнта на правий бік, підкласти під таз валик або згорнуту ковдру, а під праве підребер'я — теплу грілку. У такому положенні пацієнт продовжує ковтати зонд до 7—8-ї відмітки. Тривалість за­ковтування — 40—60 хв.

9. Після заковтування зонда до 9-ї відмітки (80—85 см) опустити його віль­ний кінець у пробірку. Примітка: штатив з пробірками установлюють нижче від кушетки.

 

10. За наявності оливи у дванадцятипалій кишці в пробірку надходить золотисто-жовта прозора рідина (лужна реакція) — дуоденальна порція — по­рція А: за 20—ЗО хв надходить 25—40 мл цієї порції (2—3 пробірки).

Примітка: якщо речовина не надходить у пробірку, потрібно перевірити місце перебування зонда за допомогою введення в нього шприцом повітря: якщо зонд у дванадцятипалій кишці, то введення повітря не супроводжується ніякими звуковими ефектами; якщо зонд усе ще в шлунку — при введенні по­вітря відзначаються характерні клекочучі звуки.

11. Після отримання порції А ввести за допомогою шприца Жане подразник (25—40 мл 33 % розчину магнію сульфату або ЗО—40 мл 40 % розчину сорбіту, або жовчогінний засіб, наприклад пітуїтрин — 5 ОД внутрішньом'язово). Пе­ремістити зонд у наступну пробірку. Положення пацієнта лежачи на правому боці.

12. Через 10—15 хв після введення подразника в пробірку надходить по­рція В — міхурова жовч — темна прозора, більш в'язка. Тривалість отримання порції В: за 20—30 хв — 30—60 мл жовчі (4—6 пробірок).

Примітка: для своєчасного виявлення порції С уважно стежити за кольо­ром жовчі при отриманні порції В: у разі появи рідини світлого кольору пере­містити зонд в іншу пробірку. Позначити порції.

13. Перемістити зонд у наступну пробірку для отримання порції С: за 20— ЗО хв — 15—20 мл жовчі — прозора, світла, лимонно-жовтого кольору, менш в'язка (1—2 пробірки).

14. Вийняти зонд повільними поступовими рухами, протираючи його сер­веткою.

15. Помістити зонд у дезінфекційний розчин.

16. Зняти рукавички, вимити і висушити руки.

17. Негайно доставити усі пробірки в лабораторію з направленням, зазна­чивши відділення, прізвище, ім'я та по батькові пацієнта (див. бланк).

Примітка:

1. У разі появи крові в дуоденальному вмісті зондування припинити і пові­домити лікаря.

2. Якщо немає можливості відправити порції жовчі до лабораторії, додати в кожну пробірку 5—8 крапель 10 % розчину формаліну, який припиняє дію ферментів.

3. Якщо перше зондування не дало позитивних результатів, то перед по­вторним зондуванням протягом трьох днів пацієнт приймає один раз на ніч по 6 крапель 0,1 % розчину атропіну сульфату за призначенням лікаря.

Надання допомоги уразі можливого ускладнення. Після введення 33 % роз­чину магнію сульфату в пацієнтів може спостерігатися слабкість, запаморо­чення, серцебиття, зниження артеріального тиску. У такому разі повідомити лікаря і, за його призначенням, увести внутрішньовенно повільно 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду (антагоніст магнію сульфату).

 

Бланк