А. Вплив суспільного середовища на письменника. - раздел Образование, Основи теорії літератури Походження, Виховання, Суспільне Становище Митця Значною Мірою Визначають Йог...
Походження, виховання, суспільне становище митця значною мірою визначають його світогляд, глибше – світосприймання, а відтак його естетичний ідеал, навіть ті чи інші прикмети його стилю. Приміром, надзвичайно емоційне, динамічне письмо, основоположний культ сили волі, дії, рішучості (себто волюнтаризм), постійні алюзії [36] на гоголівські теми й образи, захоплення Європою, трагічна роздвоєність між ідеалами більшовицьким та українським у М. Хвильового не в останню чергу спричинені його українсько-російсько-французькими коренями; вихованням у двох контрастних середовищах – інтеліґентському і пролетарському; тим приголомшливим враженням, що справили на майбутнього митця ще в дитинстві українські повісті М. Гоголя; також його юначе захоплення біографією та ідеями Ніцше[37].
При всьому цьому митці часом “зраджують” своє середовище, цураються його. Це трапляється тоді,
1) коли стає невигідно чи й небезпечно відстоювати інтереси, сповідувати ідеали певного суспільного стану і митець обирає легший шлях; або тоді,
2) коли митець у перебігу духовного розвитку змінює свої переконання. Скажімо, абсолютна більшість українських письменників-соцреалістів (І. Микитенко, І. Кириленко, А. Головко, І. Ле, П. Панч, В. Козаченко, Я. Баш та ін.) народилися в селянських сім'ях, і то переважно заможних, але, прийнявши комуністичну ідеологію, у своїй громадській діяльності та творчості перейшли на позиції войовничого заперечення, руйнування цінностей, традицій, устоїв світу села. Яскравий приклад протилежної еволюції – постать Миколи Руденка. Вихідець зі русифікованої шахтарської Луганщини, комсомолець, а потім комуніст, випускник елітного Київського університету, фронтовик, капітан радянської армії, згодом – головний редактор журналу “Дніпро”, секретар парторґанізації Спілки письменників України, віднесений ЦК КПУ до касти найбільш упривілейованих письменників, він поступово переходить на дисидентські, антирадянські позиції. У таких художніх та публіцистичних творах, як “Слідами космічної катастрофи”, “Формула Сонця”, “Шлях до хаосу”, “Хрест”, письменник доводить згубність, людиноненависницьку суть комуністичної ідеології, крім того, стає одним з орґанізаторів та очолює Українську Гельсінську Групу правозахисників, що викривала порушення прав людини в СССР. Наслідки не забарилися: до 1975 р. М. Руденко втратив усі посади й привілеї, був виключений зі Спілки письменників, а 1977 р. засуджений на 12 років концтаборів суворого режиму, де каторжною фізичною роботою та моральними тортурами йому, інвалідові Великої Вітчизняної війни, цілком підірвали здоров'я, поставили на грань смерти. Для посилення морального тиску на письменника незабаром після суду над ним була арештована і ув'язнена на 10 років і його дружина – без жодних на те юридичних підстав.
Інколи спостерігається розрив між раціональною ідеологією і власне мистецьким світовідчуттям письменника: розум, переконання підказують йому одне, а позасвідоме – через інтуїцію, процес символотворення – інше, протилежне. У таких випадках треба розрізняти позалітературні заяви письменника та його твори; навіть і в середині твору – ідею авторську (яку обрав автор, починаючи працювати над твором) та ідею об’єктивну (яка випливає з самої суті сюжету, системи образів, символів твору). Бальзак у своїх публічних виступах, статтях постійно зізнавався у симпатіях до старих феодальних порядків, до аристократії й церкви, а у його творах звучить ідея приречености цих старих форм життя, натомість активно
досліджується герой нової, буржуазної доби – стяжатель, лихвар, підприємець, ділова, активна, сильна людина.
Або візьмімо кіноповість О. Довженка “Земля”. Безсумнівно, митець задумував більшовицький, колективізаторський фільм. Тому й сюжетний каркас сконструював за всіма канонами соцреалізму: біднота, передова комсомольська молодь будує нове колгоспне життя, цьому підло перешкоджає куркульня. Середняк (Опанас Трубенко) ніяк не може визначитися, на чиєму він боці, пережитки приватновласницьких інстинктів не дають йому рішуче порвати зі старим реакційним світом. І ось відбувається чудо (чудо завжди лежить в основі соцреалістичного твору, що зайвий раз підкреслює релігійну, ідолопоклонську природу соцреалізму): підступний злочин куркуля остаточно переконує Панаса, що його шлях – разом з бідняками-комуністами будувати колгосп, боротися проти куркульні. Розв'язка – похорон героя-комсомольця – демонстрація всенародної підтримки колгоспного ладу і поганьблення нікчеми-куркуля, який, відчуваючи свою історичну приреченість (як класу), б'ється в судомах, прагне “вритися, вкрутитись в землю, як хробак”.
Але для експресіоніста, яким за світосприйманням, за стилем був О. Довженко, видима реальність, а отже, й сюжетна канва – лише оболонка, засіб для того, аби виразити (експресіонувати) невидиму суттєву, духовну реальність. Щойно взявся режисер за фільмування, занурився у гармонійний світ природи, села, – як мистецька інтуїція, поетична уява пересилили компартійне замовлення. На перший план самі собою вийшли дві такі характерні для експресіоністичного світопізнання проблеми: 1) суєтно-минуще і вічне; 2) життя і смерть. Відповідну атмосферу створюють уже перші кадри фільму: дівчина під соняшником, замріяно-зажурена, задивлена через усе довколишнє кудись у далечінь; хвилями переливається на вітрі безмежний лан пшениці, а над ним клубочаться буйними бурунами хмари. Усе це було од віку і триватиме без краю в майбутньому. Так з'являється альтернатива минущому – вічність, перед якою бліднуть одноденні суспільні пристрасті, стає очевидною їхня несуттєвість, минущість.
Наступні епізоди лише розвивають цей мотив. Син Василь переконує Опанаса у необхідності соціялістичної перебудови села. Але тут-таки поруч діється й щось инше: у саду на погребні умирає Василів дід Семен, і настрій перших кадрів з дівчиною під соняшником та звихреною від вітру пшеницею вливається в цю дію і в ній посилюється, так що комсомольські роздумування Василя, наче б супроти волі автора, губляться, як щось другорядне й бліде, їх відсуває на другий план образ дідової смерти. Дід Семен хоче з' їсти улюблену грушу, та вже не може – не дає смерть. А поруч у траві під яблунею мале онуча силиться та не може ще двома своїми першими зубками укусити чимале яблуко. Ось вічне сакральне[38] коло життя. Смерть нездатна його розірвати, лише на хвилю з'являється вона болючим дисонансом[39] – і одразу ж тане, мов крижина у теплому сяйві гармонії Вічності.
Кульмінація кіноповісті (і фільму) – нагла смерть Василя – повинна була б підкреслити гостроту соціального конфлікту на селі кінця 20-х років. Проте у цій сцені, оповитій поезією місячної ночі, пройнятій нечутною музикою Василевого танцю кохання, постать убивці відсутня, тільки “щось промайнуло в тіні за мостом”. Усуваючи куркуленка Хому з кадру, Довженко ніби навмисне переносить акцент з конкретно соціяльного на вроджено біологічне, навіть метафізичне, доводить безглуздість, протиприродність ґвалтовної смерти як такої.
Ця сама лінія послідовно продовжена і в картині похорону: ховають Василя, а навколо буяє життя, обважнілі од плодів гілки яблунь торкаються обличчя мерця у високо піднесеній труні. За нею йде все село, лише відсутня Василева мати – саме в цю мить вона народжує нове життя. Закінчується похорон, і “на запилену землю линув дощ – буйний та теплий”. “Було щось невимовне радісне, життєдайне в цьому соняшному дощі, і всі це відчули. Він ніби змив всі рештки смутку і скорботи з людей. В кожній його краплині яскріло обіцяння торжества життя”.
Яка ж об'єктивна ідея “Землі”? Її чітко визначає автор монографії “Олександер Довженко” І. Кошелівець[40]: “Кинувши на полотно екрана поетичну повість про життя і смерть, Довженко закінчив її мажорними акордами хвали життю. “Все йде, все минає...”, мине й страшне лихо, що насувається в подобі колективізації, а життя вічне”. Більшість проникливих глядачів зрозуміла, що “Землею” Довженко засвідчив “невмирущість свого нараду і наче б поставив пам'ятник тій Україні, коло нищення якої заходжувалися більшовики колективізацією”[41].
У такий спосіб ми проілюстрували перемогу художньої творчості над у чомусь хибною чи однобокою ідеологією митця. Але трапляється і зворотний процес: коли ідеологія підпорядковує собі, придушує мистецькість.Так, досить талановитий поет П.Грабовський, сповідуючи реалістично-просвітницькі переконання, за якими література – лише знаряддя у політичній боротьбі, звів свою творчість переважно до римованої публіцистики. Те ж саме можна сказати про творчість В. Еллана-Блакитного, Я. Савченка, О. Слісаренка, Я. Галана та деяких інших авторів.
Ще потворніше виглядає цей процес, коли певна ідеологія не добровільно обирається, “обожнюється” митцем, а, будучи панівною – у тоталітарному суспільстві, – насильно нав'язується митцеві. Проілюструвати таке брутальне нав'язування можна на прикладі долі М.Рильського. Попри всілякі заохочення владою до соцреалістичного письма, попри цькування офіціозною критикою за “буржуазність”, “концерватизм", “безідейність”, поет у творчості 20-х років з подиву гідною послідовністю розкривав мотиви вічної краси, любові, гармонії буття, художньо переосмислював взірці класичного мистецтва. І ось 1931 р. митця кидають у страхітливу Лук'янівську в'язницю (Київ), де піддають жорстоким фізичним і моральним тортурам. Через рік Рильський капітулює перед брутальною силою. Уже 1932 р. виходить його збірка “Знак терезів”, яка разюче різниться від попередніх книг художньою слабиною, соцреалістичними мотивами, ґазетно-аґітковим стилем ( „Знак терезів – доби нової знак”, “Засівна пісня”, “Ленін”, “Деклярація обов'язків поета і громадянина”, “Будова” та ін. вірші). Цим самим чи схожими огидними методами було зламано, “соцреалізовано” більшість талановитих підрадянських митців, що силилися якось зберегти свою творчу індивідуальність, незалежність, дослухалися радше до голосу свого натхнення, як до компартійних директив – М. Куліша, П. Тичину, М. Бажана, В. Сосюру, О. Довженка, Ю. Яновського, М. Стельмаха та ін.
Зрідка з’являються у світовій культурі митці-генії. Вони значно глибне, порівняно з іншими людьми відчувають світ духовний, космічну гармонію, сенс буття. У них принципово інша, аніж у пересічної матеріально-праґматичної людини, система поглядів та цінностей. Тому, закономірно, геній виривається за рамки інтересів, традицій, поглядів, порядків свого середовища і навіть часу.
Геній має ті ж самі творчі здібності (психологічні властивості), що й талант (див. про це у р. ІІІ), лише виявляються вони значно потужніше, сконцентрованіше. Помітна різниця між генієм і талантом зумовлюється єдиним – їхніми стосунками з часом. Звичайний талант підкоряється часові (злободенній кон’юктурі, минущому, мінливому, відносному), геній же долає час, підкоряє собі, власне, творить майбутнє.
Серед митців безсумнівно такого плану – Шекспір, Сервантес, Ґете, Шевченко, Достоєвський, Стус.
Все темы данного раздела:
Природа мистецького таланту.
Лише талановиті митці породжують справді досконалі, вагомі твори. Якщо людина талановита, це значить вона має особливу, витончену душевну організацію, творчі здібності. Серед ц
Натхнення
Як твердять філософи і психологи, наш душевний світ (або психіка) складається із двох частин: 1) свідомого – це осмислення людиною довколишнього світу і себе, власног
Асоціативне мислення
Усі ми більшою або меншою мірою володіємо асоціативним мисленням. Цей дар дається кожній людині, лишень у ході життя одні його розвивають, інші притуплюють.
У чому ж суть а
Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ.
Т.Шевченко).
І день йому милий, і солодка нічка.
(М.Шашкевич)
Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справ
Естетична функція
Якщо уважно придивитися до довкілля, легко переконаєшся, що цілий Всесвіт (від сніжинки, листка дерева до Сонячної системи й галактик) будується, розвивається за законами краси. Але у повсяк
Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ
а) раціонально;
В и х о в н а ф у н к ц і я.
З огляду на свою природу, на допіру названі функції мистецтво здійсняє на людину потужний виховний вплив. Але який і як саме?
Сприймаючи з захопленням художній твір, ми (час
УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя
У повсякденній дійсності усе – речі, явища, звичаї, умови, ми самі – постійно змінюється, так само усе – добре й лихе, веселе й сумне, світле й темне, корисне й шкідливе –
П а т о с.
Поштовхом до створення будь-якого мистецького полотна є складна сув’язь почуттів автора, котру іменують патосом. Пáтос (гр.pathos – почуття, пристрасть) – пристрасне пережив
Категорії “прекрасне – потворне”.
Спостерігаючи, художньо відтворюючи життя, митець виділяє в ньому два протилежні полюси – прекрасне і потворне і відповідно між ними розгруповує життєві явища. Інколи навмисне для ос
Категорії “комічне – трагічне, героїчне”.
У життєвому потопі митець виділяє також явища комічні і трагічні, знову ж таки часом задля виразности згущуючи їх.
Комічне(від гр. komikos – смішний) – це життєва
Ф а н т а з і я.
Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява,
Х р о н о т о п.
У художньому творі автор пришвидшує або пропускає несуттєві події, побіжно окидає поглядом чи й оминає другорядні картини, об'єкти, речі. Натомість зосереджує пильну увагу на подіях і об’є
УІІ. Митець і суспільство
1. Точки дотику між літературою і суспільством.
Художня література – явище суспільне за своєю сутністю, оскільки
1) досліджує суспільне
Б. Вплив письменника на суспільство.
Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплюючись улюбленими літературними (не реальними, а
С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і
Свобода, тобто здатність володіти, розпоряджатися собою, діяти відповідно до власної природи, є основою людини як богоподібного духовної істоти. Навіть якщо забезпечити людину матеріа
Х. ЗМІСТ І ФОРМА ТВОРУ. СКЛАДНИКИ ЗМІСТУ.
У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні.
Змісттвору — це житт
Триєдина жанрова класифікація
У літературознавстві найчастіше застосовують триєдину жанрову класифікацію творів: рід, жанр, жанрова форма. У межах кожного роду (способу вираження художнього змісту) виділяються окр
А. Архаїчні жанри.
1. Міт(гр. mythos — слово, переказ) — давні сказання про творення світу, богів, надприродних істот, життя перших людей («Прометей», «Геракл», «Троянська війна», «Перун», «Ве
А. Традиційні жанри
Історично найдавніша релігійно-обрядова лірика (яка мала насамперед релігійне призначення і виконувалася під час певних обрядів). Це зокрема:
1. Гимн (гр. hý
Б. Тематична класифікація лірики.
Про розгляді новочасної лірики (ХІХ—ХХ ст.) частіше використовується тематична класифікація. За нею виділяють такі жанри:
1. Громадянськалірика — у якій ідет
Суміжні жанри
Усі жанри поступово розвиваються, змінюються, в основному за рахунок злиття двох чи кількох. Отож, поруч з епосом, лірикою та драмою в літературі часто зустрічаються твори, у яких поєднуютьс
Складники композиції.
Як і людське тіло чи, скажімо, дерево, — художній твір складається з великої кількості нерозривно взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле.
Отож, розглядаючи форму твору (тіло), н
А. Загальна характеристика сюжету
Твори, які належать до різних родів, мають відповідно і різні композиційні особливості. Найхарактерніша спільна ознака епічних та драматичних творів — сюжетність.
Сюжé
Б. Сюжетні вузли
В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли.
Ці етапи (вузли) такі:
1. Експозúція
В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й
ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова.
Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і
Лексика художнього твору.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загал
А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, зве
Б. Другий фігуральний тип.
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури.
4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення,
В.Третій фігуральний тип.
9. Анáфора(грец. anaphero — піднесення), або єдинопочаток — повторення на початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових с
А. Явища евфонії та какофонії
Фόніка(грец. phōneo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови.
Фонічні засоби (алітерації, асонанс
Б.Фоносимволіка
Звуки мови самі собою можуть мати і символічне значення. Зрозуміло, одні й ті ж звуки у різних авторів чи навіть у різних творах одного й того ж автора можуть мати різне значення. І тут особ
ХІV. Основи віршування
Найхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікáція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це —
З історії рими.
Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У
Основні функції рими
1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору.
2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у
Естетичні якості рим
Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у в
А. Антична система віршування.
Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу.
У древньогрецькій і латинс
Б. Фольклорне віршування
Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний.
Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично роз
Г. Тонічна система
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.
Ця система віршування досить рідкісна й давня, ви
Силабо-тонічна система віршування.
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ
Двоскладові стопи
1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.
Трискладові стопи
1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/.
2.
Строфіка.
Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована
А. Звичайні строфи.
1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:
Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.
Б.-І.Антонич.
2.
Б.Романські строфи
Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встан
В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .
Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семи
Г. Довільний вірш та верлібр
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що склад
Пісенька про Лялю-Бо
Ляля-Бо
вибирає любо
проповідує любе
і кохає Лі Бо
лю бо лю
болюболюболю
бо
голова в Лялі-Бо —
українська
&n
ХУІ. Стиль доби
Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті п
ХVІІ. Авторський стиль. Методи. Напрями. Течії. УгрупОвання. Школи.
Вивчаючи історичний розвиток літератури, ми спостерігаємо, як у різні епохи змінюються теми художніх творів, характерні образи, жанри, а також погляди письменників на життя, принципи і способи його
Реалістичний метод
♣ передбачає зосередження уваги передусім на конкретній, видимій, матеріальній реальності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо
Фольклор
Першим напрямом в історії українського мистецтва слова був фольклор[83]. У літературному процесі він посідає окреме місце як цілісний, своєрідний організм.
Термін
А. Монументалізм
Монументалізм[85]панував у ІХ – ХІ ст. Для мистецтва цього стилю характерні
1) масштабність, величавість, суворість;
2) зосередження уваги
Б. Орнаменталізм
Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма:
1. Мозаїчність композиції та багатотематичніст
Перехідний період (ХІV— поч. ХV ст.).
Вплив орнаменталізму зберігся і в наступній, так званій перехідній добі (ХІУ- поч. ХУ ст.). Це був період переписування давніх творів та укладання книг-зводів. Звід
Ренесанс
А. Загальноєвропейський ренесанс (ХІУ-ХУІ)
У середині другого тисячоліття у країнах Європи (передовсім південних) на зміну середньовіччю приходить нова епоха – ренесанс
Класицизм
А. Загальноєвропейський класицизм[109] (ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Найбурхливішого розвитку цей напрям набув у Франції уже з ХVІІ ст., дещо
А. Загальноєвропейський вимір
Цей напрям став засадничим цілковитим запереченням класицизму, – як високого, так і низького, бурлескного. Чільні ознаки романтизму[119] такі:
1.Коли просвітництво вважало за основн
Б. Український вияв напряму
Український романтизм підготувала вже культура бароко, в основі якої була ідея непересічної особистості. Інше потужне джерело – українська народна творчість, особливо думи і козацькі
А. Суть і риси напряму
Первісно (з ХVІІІ ст.) слова «реаліст», «реалізм[121]» вживалися в повсякденному мовленні й позначали тверезий, практичний тип мислення на противагу ідеалістичному, мрійницькому. З кінця 20-х років
Б. Особливості українського реалізму
Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму?
Ми вже зауважували, що реалістичний тип світосприймання
А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму
Цей напрям зародився в європейській культурі в останній чверті ХІХ ст. у надрах реалізму (насамперед натуралізму) і водночас став його принциповим запереченням. Розвиток модернізму[
Б. Екзистенціалізм
Найбільш цілісною й стійкою філософсько-естетичною системою з тих, що виробилися у рамцях модернізму став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Серед найвідоміших попе
В. Етапи модернізму
Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі (у часовій послідовності), то можна виділити, три етапи його розвитку.
1. Декаданс (від фр. decadence — з
Г. Деякі особливості українського модернізму
1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії
А. Неоромантизм
У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст.(неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дій
Б. Неокласицизм
Свого часу вибух революційно-безбожного ренесансу породив протидію — реформацію з її відродженням християнських вартостей. І розквіт неоромантизму з його бурхливо-стихійною, анархічною, норморуйнів
В. Символізм
Як підказує сама назва, сутність течії полягає у символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього, трансцедентного змісту. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку символіс
Г. Імпресіонізм
Означення течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Започаткувався імпресіонізм[151] у французькому малярстві (К.Моне, О.Ренуар, Е.Деґа, Е.Мане), розв
Д. Неореалізм
Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним
Е. Футуризм
Це перший і, вочевидь, найяскравіший вияв авангардистської тенденції в модернізмі. Як вважається, футуризм[159] заснував у 1909 р. італійський поет Марінетті [160]. Ц
Сюрреалізм
Сюрреалізм[168] — авангардистська течія, котра існує від початку 20-х років до сьогодні, зародилася у літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва.
Сам терм
ХІХ. Художність твору
Визначальною мірою якості, досконалості, цінності мистецького твору є рівень його художності. Отож бодай у найзагальніших рисах розкриємо це поняття — художність.
Ра
ХХ. Аналіз художнього твору
Художність як серцевина літературного твору безпосередньо зумовлює і спосіб, шлях його вивчення, себто аналіз.
Художній аналіз– це осмислення мистец
Аналізу епічного і драматичного творів
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання і видання твору (при потребі).
3. Життєва основа (ті ре
Аналізу ліричного твору
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання твору (при потребі).
3. Жанр твору (громадянська, інтим
Новости и инфо для студентов