Аналізу ліричного твору - раздел Образование, Основи теорії літератури 1. Короткі Відомості Про Автора (Насамперед Ті, Що Допоможуть Краще Зрозуміти...
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання твору (при потребі).
3. Жанр твору (громадянська, інтимна, релігійна, пейзажна, філософська лірика тощо).
4. Провідний мотив вірша, його зв’язок з іншими поезіями у збірці й у всій творчості мистця.
5. Композиція твору
6. Ключові образи твору.
7. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору (йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку), як саме?
8. Віршування (види рим, спосіб римування, віршовий розмір, вид строфи), його роль у розкритті провідного мотиву твору.
9. Підсумок (почуття і роздуми, викликані твором).
Деякі коментарі до схеми.
Пункт 5. Варто пам’ятати, що в ліричному творі сюжет витісняється на задній план, натомість вся увага зосереджується на розвитку почуття; виділяють такі композиційні етапи розгортання почуття:
а) вихідний момент у розвитку почуття;
б) розвиток почуття;
в) кульмінація (можлива);
г) резюме, або авторський висновок.
Пункт 6. Найчастіше визначальним у ліриці є образ ліричного героя. Зазвичай поет представляє цей образ від імені першої особи – „Я”. З образом ліричного героя тісно переплітається образ автора, тобто змодельоване письменником уявлення про себе, „маска”, співвідносна з письменником, але не тотожна йому. Ці тонкощі нерідко залишаються поза увагою читачів-початаківців. Особливо коли у творі оповідь ведеться від імені „Я”, вони ототожнюють оповідача і автора (наприклад, характерна помилка: „М. Хвильовий у новелі „Я (Романтика”) розповідає про те, як під час громадянської війни він був чекістом і застрелив рідну матір”). У творі ж з безособовою формою авторської присутності такі початківці взагалі не помічають автора. А тим часом саме образ автора є „віссю” твору – основним засобом орґанізації художньої реальності, єднальною ланкою між цією реальністю і її творцем.
Для того, щоб навчитися розпізнавати образ автора, можна знову ж таки вдатися до кількох ефективних прийомів[211]:
♣ виділення в тексті шарів мови, що не належать героям;
♣ виділення кута (чи кутів) зору на зображуване у творі;
♣ висновки про те, що дає образ автора для розуміння ідейного змісту твору;
♣ моделювання і відновлення коментарів автора до реплік героїв та інше.
Оскільки найбільше проблем у шкільній практиці викликає системний аналіз саме ліричних творів, наведемо приклад такого аналізу — розглянемо вірш
В. Стуса „На колимськім морозі калина...”,що вивчається в 11 класі.
***
На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце, і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тихо олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.
Вивчаючи біографічні відомості про автора, варто насамперед звернути увагу на те, що в умовах комуно-імперського режиму він послідовно відстоював свої патріотичні, вільнолюбні переконання. За це двічі був ув’язнений. Каторгу відбував спочатку в Мордовії, а потім на Уралі. У вересні 1985 р. письменника замучили у табірному карцері.
У пропонованій поезій поєднуються жанрові ознаки патріотичної та пейзажної лірики.
Вірш пройнятий нестерпною тугою за Батьківщиною. Це – провідний мотив твору. Тут помічаємо виразний перегук з невольничою лірикою Т. Шевченка, еміграційними поезіями Є. Маланюка, Наталі Лівицької-Холодної, Т. Осьмачки. Але художнє вирішення теми В. Стус пропонує цілком ориґінальне.
Розглянемо композиційно-образну тканину вірша. У символічному образі колимського морозу угадуємо далеку, безрадісну тюремну чужину, що убиває („морозить”) душу. Уже в першому двовірші Стус вдається до різкого контрасту: калина асоціюється з теплотою, радістю, бо викликає зорові відчуття яскравого кольору, але наступні метафора і епітет „зацвітає рудими слізьми” одразу перекреслюють ці відчуття – тут, у холодній тюремній чужині, ягоди калини схожі на сльози (метафора будується на уподібненні за формою), і то вони „руді” (цим кольором підкреслюється умирання, біль, туга, рудою є закипіла кров).
Таким чином, уже перші образи „мороз – чужина – калина – Україна – сльози (ностальгія)” розкривають поштовх до написання твору: побачивши на чужині калину, поет з жалем згадує рідний край. Це – вихідний момент у розвитку почуття. Уже починається твір антитезою: чужина – Батьківщина. Далі одразу відчувається наростання почуття і кульмінація. Для вираження емоційної напруги Стус використовує
а) неологізм „осонцена днина”: сонце – символ світла, тепла, радості, життя взагалі;
б) метафору „і собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми”. Напевно, тінь калини, відбившись на стіні тюремного подвір’я, створила уявний образ України. Цей образ розкривається символом „собор” (Софія Київська у Стуса завжди втілювала Україну – її мудрість, красу, предковічність, духовність). Епітет „дзвінкий” підкреслює, що той собор живий, величний, сприймається ліричним героєм захоплено. У кульмінації антитеза посилюється: тюрма – Україна.
По цьому поступово відчувається спад почуттів. Зі світу ніжних мрій про Батьківщину повертає ліричного героя до жорстокої реальності пейзаж чужини. Він поданий скупо, лаконічно, для цього використовуються односкладні короткі речення: „Безгоміння, безлюддя довкола, тільки сонце, і простір, і сніг”. Уповільнення інтонації, спад почуття підкреслюється полісиндетоном. Символічний підтекст цієї картини твору розкриває метафора: „І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг”. Цю метафору можна розділити на такі складові: а) порівняння („серце котилося куль-покотьолом”); б) власне метафору („серце котилося”, тобто душа, доля, переконання вели); в) перифраз („ведмежий барліг – замкнутий зловісний простір, тюрма). Протиприродність цього становища несвободи, а також відчай ліричного героя підкреслює ще одна метафора: „І зголілі модрини кричали”. Вона побудована на переплетенні зорового і слухового відчуттів.
Підсумовує вірш резюме: „і зійшлися кінці і начала на оцій чужинецькій землі”. „Кінці і начала” – євангельський вислів, що означає істину, реальну картину буття. Поет у такий спосіб наголошує, що саме безвинна каторга, насильна відірваність від рідного краю допомогли йому збагнути важливу істину: ти, окрема людина, ніколи не будеш щасливою, якщо поневолена твоя вітчизна, страждає у рабстві твій народ. Ще одне прочитання підтексту резюме: лише тут, на каторзі, перевіряється істинність патріотизму, твердість, послідовність переконань.
Майстерна ритміка твору: тристоповий анапест увиразнює динаміку почуття (бо короткий рядок) і водночас сум, тяжкі роздуми. Римування у вірші перехресне, що створює урівноважену ритмічність. Але в кульмінації поступальний ритм порушується спалахом пристрасного почуття, і це виявляється у суміжній римі. Уже самі рими зайвий раз підкреслюють глибинний взаємозв’язок, перегук у групах змальованих образів та антитетичність цих груп: калина – днина – Україна; слізьми – тюрми.
Отже, як бачимо, цей твір яскраво засвідчує основу мистецького світогляду Стуса – послідовний, незламний патріотизм. Водночас текст вражає досконалою художністю, яка виявляється у тому, що кожен засіб у ньому доцільний, скерований на якомога повніше розкриття провідного мотиву. Не випадково Стуса вважають талантом світового рівня та іменують національним сумлінням нашої літератури.
***
Якось Й.Гете зауважив: «Мистецтво є посередником того, чого не можна висловити». Аби чути, розуміти цього посередника, необхідно опановувати секрети художнього слова. І тоді нам вілкриється світ істинної краси й мудрості. А таке відкриття – будьмо певні – винагородить сторицею навіть найзаповзятішу працю.
Використана і рекомендована література:
1. Арістотель. Поетика. – К., 1967.
2. Баран Є. Звичайний читач. — Тернопіль, 2000.
3. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. – Москва, 1975.
4. Безпечний І. Теорія літератури. – Торонто, 1984.
5. Белецкий А. В мастерской художника слова. – Москва, 1989.
6. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. – К., 1998.
7. Бовсунівськиа Т. Феномен українського романтизму. – К., 1998.
8. Веселовский А. Историческая поэтика. – Москва, 1989.
9. Волощук Е. Анализ литературного произведения в школе// Зарубіжна література. – 2001. – Ч. 25-28.
10. Вступ до літературознавства. Хрестоматія. (Упор. Ніна Бернадська). — К., 1995.
11. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – К., 2001.
12. Гете Й. В. Поезія і правда. – К., 1982.
13. Домбровський В. Українська стилістика й ритміка. Українська поетика. — Мюнхен, 1993.
14. Історія української літератури ХІХ століття. У 3-х книгах. — К., 1996.
15. Історія української літератури ХХ століття. У 2-х книгах. — К., 1993—1995.
16. Задорожна С., Бернадська Н. Українська література: запитання і відповіді. — К., 1996.
17. Качуровський І. Фоніка. — К., 1994.
18. Качуровський І. Метрика. — К., 1994.
19. Качуровський І. Строфіка. — К., 1994.
20. Клочек Г. У світлі вічних критеріїв. — К., 1989.
21. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. – К., 1965.
22. Лессінг Г. Е. Лаокоон, або Про межі малярства й поезії. – К., 1968.
23. Літературознавчий словник-довідник (За ред. Р.Гром’яка, Ю.Коваліва, В.Теремка). —К., 1997.
24. Лотман Ю. Анализ поэтического текста. – Ленинград, 1972.
25. Макаров А. Світло українського бароко. – К., 1994.
26. Мала українська енциклопедія актуальної літератури / Упор. В. Єшкілєв та Ю. Андрухович. – Івано-Франківське, 1998.
27. Маланюк Є. Книга спостережень. – К, 1995.
28. Мельник В. Суворий аналітик доби. Валер’ян Підмогильний і вдейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст. – К., 1994.
29. Мовчан Р. Українська проза ХХ століття в іменах. — К., 1997.
30. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ століття. – Луцьк, 1999.
31. Моклиця М. Основи літературознавства. – Тернопіль, 2002.
32. Наєнко М. Романтичний епос. Ефект романтизму і українська література. — К., 2000.
33. Наєнко М. Історія українського літературознавства. – К., 2001.
34. Невінчана Н. Питання теорії літератури// Українська мова та література. – 2003. – Ч. 25-28.
35. Неділько В. Елемент теорії літератури. Конспект лекцій. — К., 1994.
36. Ніколенко О. Теорія літератури у визначеннях, схемах і таблицях. 9-11 кл. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003. – Ч. 6.
37. Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К., 1994.
38. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.
39. Павлишин М., Канон та іконостас. – К., 1997.
40. Панченко В. Урок літератури. — Кіровоград, 2000.
41. Пахаренко В. Українська поетика. – Черкаси, 2002.
42. Пелешенко Ю. Українська література пізнього середньовіччя (Друга половина ХІІІ-ХУ ст). – К., 2004.
43. Потебня О. Естетика і поетика слова. – К., 1985.
44. Противенська О., Мещерянкова М., Теміз Я. Українська література у таблицях і схемах. — Х., 1999.
45. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. — К., 1998.
46. Уэллек Р., Уоррен О. Теория литературы. – Москва, 1978.
47. Українська література у портретах і довідках. — К., 2000.
48. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. У чотирьох книгах. — К., 1993—1995.
49. Франко І. Із секретів поетичної творчості// Зібр. Тв.: У 50 т. – К., 1981. – Т. 31.
50. Хализев В. Теория литературы. – Москва, 1999.
51. Чижевський Д. Історія української літератури. Від початків до доби реалізму. — Тернопіль, 1994.
52. Чижевський Д. Українське літературне бароко. – К., 2003.
53. Шерех Ю. Поза книжками і з книжок. К., 1998.
54. Яременко В. Панорама української літератури ХХ століття // Українська мова та література. — 2001. — Ч. 11.
Все темы данного раздела:
Природа мистецького таланту.
Лише талановиті митці породжують справді досконалі, вагомі твори. Якщо людина талановита, це значить вона має особливу, витончену душевну організацію, творчі здібності. Серед ц
Натхнення
Як твердять філософи і психологи, наш душевний світ (або психіка) складається із двох частин: 1) свідомого – це осмислення людиною довколишнього світу і себе, власног
Асоціативне мислення
Усі ми більшою або меншою мірою володіємо асоціативним мисленням. Цей дар дається кожній людині, лишень у ході життя одні його розвивають, інші притуплюють.
У чому ж суть а
Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ.
Т.Шевченко).
І день йому милий, і солодка нічка.
(М.Шашкевич)
Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справ
Естетична функція
Якщо уважно придивитися до довкілля, легко переконаєшся, що цілий Всесвіт (від сніжинки, листка дерева до Сонячної системи й галактик) будується, розвивається за законами краси. Але у повсяк
Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ
а) раціонально;
В и х о в н а ф у н к ц і я.
З огляду на свою природу, на допіру названі функції мистецтво здійсняє на людину потужний виховний вплив. Але який і як саме?
Сприймаючи з захопленням художній твір, ми (час
УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя
У повсякденній дійсності усе – речі, явища, звичаї, умови, ми самі – постійно змінюється, так само усе – добре й лихе, веселе й сумне, світле й темне, корисне й шкідливе –
П а т о с.
Поштовхом до створення будь-якого мистецького полотна є складна сув’язь почуттів автора, котру іменують патосом. Пáтос (гр.pathos – почуття, пристрасть) – пристрасне пережив
Категорії “прекрасне – потворне”.
Спостерігаючи, художньо відтворюючи життя, митець виділяє в ньому два протилежні полюси – прекрасне і потворне і відповідно між ними розгруповує життєві явища. Інколи навмисне для ос
Категорії “комічне – трагічне, героїчне”.
У життєвому потопі митець виділяє також явища комічні і трагічні, знову ж таки часом задля виразности згущуючи їх.
Комічне(від гр. komikos – смішний) – це життєва
Ф а н т а з і я.
Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява,
Х р о н о т о п.
У художньому творі автор пришвидшує або пропускає несуттєві події, побіжно окидає поглядом чи й оминає другорядні картини, об'єкти, речі. Натомість зосереджує пильну увагу на подіях і об’є
УІІ. Митець і суспільство
1. Точки дотику між літературою і суспільством.
Художня література – явище суспільне за своєю сутністю, оскільки
1) досліджує суспільне
А. Вплив суспільного середовища на письменника.
Походження, виховання, суспільне становище митця значною мірою визначають його світогляд, глибше – світосприймання, а відтак його естетичний ідеал, навіть ті чи інші прикмети його сти
Б. Вплив письменника на суспільство.
Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплюючись улюбленими літературними (не реальними, а
С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і
Свобода, тобто здатність володіти, розпоряджатися собою, діяти відповідно до власної природи, є основою людини як богоподібного духовної істоти. Навіть якщо забезпечити людину матеріа
Х. ЗМІСТ І ФОРМА ТВОРУ. СКЛАДНИКИ ЗМІСТУ.
У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні.
Змісттвору — це житт
Триєдина жанрова класифікація
У літературознавстві найчастіше застосовують триєдину жанрову класифікацію творів: рід, жанр, жанрова форма. У межах кожного роду (способу вираження художнього змісту) виділяються окр
А. Архаїчні жанри.
1. Міт(гр. mythos — слово, переказ) — давні сказання про творення світу, богів, надприродних істот, життя перших людей («Прометей», «Геракл», «Троянська війна», «Перун», «Ве
А. Традиційні жанри
Історично найдавніша релігійно-обрядова лірика (яка мала насамперед релігійне призначення і виконувалася під час певних обрядів). Це зокрема:
1. Гимн (гр. hý
Б. Тематична класифікація лірики.
Про розгляді новочасної лірики (ХІХ—ХХ ст.) частіше використовується тематична класифікація. За нею виділяють такі жанри:
1. Громадянськалірика — у якій ідет
Суміжні жанри
Усі жанри поступово розвиваються, змінюються, в основному за рахунок злиття двох чи кількох. Отож, поруч з епосом, лірикою та драмою в літературі часто зустрічаються твори, у яких поєднуютьс
Складники композиції.
Як і людське тіло чи, скажімо, дерево, — художній твір складається з великої кількості нерозривно взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле.
Отож, розглядаючи форму твору (тіло), н
А. Загальна характеристика сюжету
Твори, які належать до різних родів, мають відповідно і різні композиційні особливості. Найхарактерніша спільна ознака епічних та драматичних творів — сюжетність.
Сюжé
Б. Сюжетні вузли
В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли.
Ці етапи (вузли) такі:
1. Експозúція
В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й
ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова.
Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і
Лексика художнього твору.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загал
А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, зве
Б. Другий фігуральний тип.
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури.
4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення,
В.Третій фігуральний тип.
9. Анáфора(грец. anaphero — піднесення), або єдинопочаток — повторення на початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових с
А. Явища евфонії та какофонії
Фόніка(грец. phōneo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови.
Фонічні засоби (алітерації, асонанс
Б.Фоносимволіка
Звуки мови самі собою можуть мати і символічне значення. Зрозуміло, одні й ті ж звуки у різних авторів чи навіть у різних творах одного й того ж автора можуть мати різне значення. І тут особ
ХІV. Основи віршування
Найхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікáція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це —
З історії рими.
Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У
Основні функції рими
1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору.
2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у
Естетичні якості рим
Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у в
А. Антична система віршування.
Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу.
У древньогрецькій і латинс
Б. Фольклорне віршування
Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний.
Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично роз
Г. Тонічна система
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.
Ця система віршування досить рідкісна й давня, ви
Силабо-тонічна система віршування.
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ
Двоскладові стопи
1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.
Трискладові стопи
1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/.
2.
Строфіка.
Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована
А. Звичайні строфи.
1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:
Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.
Б.-І.Антонич.
2.
Б.Романські строфи
Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встан
В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .
Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семи
Г. Довільний вірш та верлібр
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що склад
Пісенька про Лялю-Бо
Ляля-Бо
вибирає любо
проповідує любе
і кохає Лі Бо
лю бо лю
болюболюболю
бо
голова в Лялі-Бо —
українська
&n
ХУІ. Стиль доби
Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті п
ХVІІ. Авторський стиль. Методи. Напрями. Течії. УгрупОвання. Школи.
Вивчаючи історичний розвиток літератури, ми спостерігаємо, як у різні епохи змінюються теми художніх творів, характерні образи, жанри, а також погляди письменників на життя, принципи і способи його
Реалістичний метод
♣ передбачає зосередження уваги передусім на конкретній, видимій, матеріальній реальності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо
Фольклор
Першим напрямом в історії українського мистецтва слова був фольклор[83]. У літературному процесі він посідає окреме місце як цілісний, своєрідний організм.
Термін
А. Монументалізм
Монументалізм[85]панував у ІХ – ХІ ст. Для мистецтва цього стилю характерні
1) масштабність, величавість, суворість;
2) зосередження уваги
Б. Орнаменталізм
Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма:
1. Мозаїчність композиції та багатотематичніст
Перехідний період (ХІV— поч. ХV ст.).
Вплив орнаменталізму зберігся і в наступній, так званій перехідній добі (ХІУ- поч. ХУ ст.). Це був період переписування давніх творів та укладання книг-зводів. Звід
Ренесанс
А. Загальноєвропейський ренесанс (ХІУ-ХУІ)
У середині другого тисячоліття у країнах Європи (передовсім південних) на зміну середньовіччю приходить нова епоха – ренесанс
Класицизм
А. Загальноєвропейський класицизм[109] (ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Найбурхливішого розвитку цей напрям набув у Франції уже з ХVІІ ст., дещо
А. Загальноєвропейський вимір
Цей напрям став засадничим цілковитим запереченням класицизму, – як високого, так і низького, бурлескного. Чільні ознаки романтизму[119] такі:
1.Коли просвітництво вважало за основн
Б. Український вияв напряму
Український романтизм підготувала вже культура бароко, в основі якої була ідея непересічної особистості. Інше потужне джерело – українська народна творчість, особливо думи і козацькі
А. Суть і риси напряму
Первісно (з ХVІІІ ст.) слова «реаліст», «реалізм[121]» вживалися в повсякденному мовленні й позначали тверезий, практичний тип мислення на противагу ідеалістичному, мрійницькому. З кінця 20-х років
Б. Особливості українського реалізму
Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму?
Ми вже зауважували, що реалістичний тип світосприймання
А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму
Цей напрям зародився в європейській культурі в останній чверті ХІХ ст. у надрах реалізму (насамперед натуралізму) і водночас став його принциповим запереченням. Розвиток модернізму[
Б. Екзистенціалізм
Найбільш цілісною й стійкою філософсько-естетичною системою з тих, що виробилися у рамцях модернізму став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Серед найвідоміших попе
В. Етапи модернізму
Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі (у часовій послідовності), то можна виділити, три етапи його розвитку.
1. Декаданс (від фр. decadence — з
Г. Деякі особливості українського модернізму
1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії
А. Неоромантизм
У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст.(неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дій
Б. Неокласицизм
Свого часу вибух революційно-безбожного ренесансу породив протидію — реформацію з її відродженням християнських вартостей. І розквіт неоромантизму з його бурхливо-стихійною, анархічною, норморуйнів
В. Символізм
Як підказує сама назва, сутність течії полягає у символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього, трансцедентного змісту. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку символіс
Г. Імпресіонізм
Означення течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Започаткувався імпресіонізм[151] у французькому малярстві (К.Моне, О.Ренуар, Е.Деґа, Е.Мане), розв
Д. Неореалізм
Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним
Е. Футуризм
Це перший і, вочевидь, найяскравіший вияв авангардистської тенденції в модернізмі. Як вважається, футуризм[159] заснував у 1909 р. італійський поет Марінетті [160]. Ц
Сюрреалізм
Сюрреалізм[168] — авангардистська течія, котра існує від початку 20-х років до сьогодні, зародилася у літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва.
Сам терм
ХІХ. Художність твору
Визначальною мірою якості, досконалості, цінності мистецького твору є рівень його художності. Отож бодай у найзагальніших рисах розкриємо це поняття — художність.
Ра
ХХ. Аналіз художнього твору
Художність як серцевина літературного твору безпосередньо зумовлює і спосіб, шлях його вивчення, себто аналіз.
Художній аналіз– це осмислення мистец
Аналізу епічного і драматичного творів
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання і видання твору (при потребі).
3. Життєва основа (ті ре
Новости и инфо для студентов