Б.Романські строфи - раздел Образование, Основи теорії літератури Деякі Строфи Використовуючись У Літературі Упродовж Століть І Навіть Тисячолі...
Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встановлена норма). Найвдаліші серед канонізованих — романські строфи, тобто ті, які первісно з’явилися в романських літературах (насамперед італійській, еспанській, французькій).
1. Терцúна(італ. terzina, від terza rima — третя рима) — трирядкова строфа п’ятистопового ямба з римуванням а б а, у наступній строфі — б в б і т.д.
Створена ця строфа Данте для «Божественної комедії». В основу цієї поеми автор поклав містику числа 3, увиразнюючи у такий спосіб символ Святої Трійці: поема складається з трьох частин, показує три по три пекельні кола, має по 33 пісні у кожній частині (у першій + 1), нарешті, написана терциною. Певний містичний відблиск цієї строфи зберігся й далі на всіх творах, нею написаних.
В українській літературі терцину використовували П.Куліш, І.Франко (пролог до «Мойсея»), Юрій Клен («Попіл імперії»).
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому яких нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
І.Франко.
2. Секстúна(італ. sextina, від лат. sex — шість) — шестирядкова строфа п’яти шестистопового ямба з римуванням абаавв (укорочена октава). Можуть бути й інші способи римування.
О краю мій! Вечірньої години,
Коли в полях смутна лягає мла,
До тебе серце, як дитина лине,
І кволі руки, наче два крила,
І далеч простираються незриму,
І молодости землю несходиму.
М.Рильський.
3. Октáва(лат. octava — восьма) — восьмирядкова строфа п’яти- або шестистовпового ямба з римуванням: абабабвв (перехресним у шести рядках і суміжним у двох останніх).
Творцем цієї строфи вважається Д.Бокаччо. У ряду майстрів октави — Шиллер, Ґете, Пушкін, П.Куліш, І.Франко, Тодось Осьмачка, Юрій Клен («Прокляті роки»).
Помолимось за тих, що у розлуці
Помруть відірвані від рідних хат.
Помолимось за тих, що у розпуці
Вночі гризуть залізні штаби ґрат.
Що душать жаль у невимовній муці,
За тих, кого веде не страту кат.
Над ними, Господи, в небесній тверді
Простри свої долоні милосердні.
Ю.Клен.
4. Тріолéт(фр. triolet, від лат. trio — троє) — восьмирядкова строфа, у якій повторюються рядки — перший у четвертому та восьмому, другий — у сьомому або перший у четвертому і сьомому, а другий — у восьмому.
І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш от блиском брехні,
І ти лукавила зо мною,
І нетямущому мені
Затрули серце гризотою
Ті ангельські слова твої,
А ти лукавила зо мною.
І.Франко.
5. Рондéль(франц. rondelle — щось кругле, від лат. rotundus — круглий) — тринадцятирядкова строфа на дві рими, у якій тричі повторюється перший рядок і двічі — другий.
Походить з давньофранцузької поезії. Для українського віршування строфа досить рідкісна (відомо кілька ронделів Павла Тичини, сучасного поета Петра Поліщука). 1994 р. М.Боровко[64] видав збірку «Ронделі». Ось один з віршів книги:
Лист Тараса Шевченка братовів Івану
Напитай мені, брате, хату,
Щоб корінням росла з Дніпра
І щоб вікнами для добра
Слала пісню свою багату.
Не торгуйся з вітрами за плату –
Все віддам, що в душі зібрав...
Напитаймені, брате, хату,
Щоб корінням росла з Дніпра.
Передай гайдамаці-сату,
Щоб ватагу почав збирать,
Щоб не смів більше лютий тать
На Вкраїноньку зазіхати.
Напитай мені, брате, хату...
6. Сонéт(італ. sonetto — звучати) — чотирнадцятирядкова строфа п’яти — або шестистопового ямба, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів з римуванням: абабабабввдеед (хоч можливі й інші способи римування).
Зародилася ця строфа у ХІІІ ст. в Італії і проходить через усю історію європейської та світової літератури. Серед найвидатніших майстрів сонета — Данте, Петрарка, Шекспір, Ронсар, І.Франко, Леся Українка, М.Зеров, М.Рильський, І.Бунін, М.Боґданович, Б.-І.Антонич, Є.Маланюк, Анна Ахматова, М.Орест, Д.Павличко, І.Світличний та ін.
За змістом в сонеті перший чотиривірш зазвичай містить у собі тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтезу (т.зв. «сонетний замóк»).
Рими мають бути точні і дзвінкі, кожна строфа — синтаксично викінченою.
Яскравим зразком сонета є вірш Д.Павличка, що, властиво, започаткував шістдесятництво:
* * *
Коли умер кривавий Торквемада,
Пішли по всій Іспанії ченці, → теза
Зодягнені в лахміття, як старці,
Підступні пастухи людського стада.
О, як боялися святі отці,
Чи не схитнеться їх могутня влада! → антитеза
Душа єретика тій смерті рада —
Чи не майне десь усміх на лиці?
Вони самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема. → синтеза
А люди, слухаючи їх, ридали...
Не усміхались навіть крадькома;
Напевне, дуже добре пам’ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!
Постійно відбувається оновлення сонетного канону. Уже Шекспір застосував три чотиривірші та двовірш. Крім того, зустрічаються неканонічні форми сонета.
Це — «хвостаті» сонети — з додатковим рядком; «перевернуті» — започатковані двома тривіршами; «суцільні» — побудовані на двох римах; «безголові» — з одним чотиривіршем і двома тривіршами тощо.
П’ятнадцять сонетів, об’єднаних спільною темою складають вінок сонетів. При цьому перший і останній сонет — маґістральний, або ключовий — складається з перших рядків решти чотирнадцяти сонетів. Вінки сонетів знаходимо у доробку В.Бобинського, М.Вінграновського, Тамари Коломієць, Б.Степанюка, І.Андрусяка, Маріяни Кияновської.
Все темы данного раздела:
Природа мистецького таланту.
Лише талановиті митці породжують справді досконалі, вагомі твори. Якщо людина талановита, це значить вона має особливу, витончену душевну організацію, творчі здібності. Серед ц
Натхнення
Як твердять філософи і психологи, наш душевний світ (або психіка) складається із двох частин: 1) свідомого – це осмислення людиною довколишнього світу і себе, власног
Асоціативне мислення
Усі ми більшою або меншою мірою володіємо асоціативним мисленням. Цей дар дається кожній людині, лишень у ході життя одні його розвивають, інші притуплюють.
У чому ж суть а
Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ.
Т.Шевченко).
І день йому милий, і солодка нічка.
(М.Шашкевич)
Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справ
Естетична функція
Якщо уважно придивитися до довкілля, легко переконаєшся, що цілий Всесвіт (від сніжинки, листка дерева до Сонячної системи й галактик) будується, розвивається за законами краси. Але у повсяк
Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ
а) раціонально;
В и х о в н а ф у н к ц і я.
З огляду на свою природу, на допіру названі функції мистецтво здійсняє на людину потужний виховний вплив. Але який і як саме?
Сприймаючи з захопленням художній твір, ми (час
УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя
У повсякденній дійсності усе – речі, явища, звичаї, умови, ми самі – постійно змінюється, так само усе – добре й лихе, веселе й сумне, світле й темне, корисне й шкідливе –
П а т о с.
Поштовхом до створення будь-якого мистецького полотна є складна сув’язь почуттів автора, котру іменують патосом. Пáтос (гр.pathos – почуття, пристрасть) – пристрасне пережив
Категорії “прекрасне – потворне”.
Спостерігаючи, художньо відтворюючи життя, митець виділяє в ньому два протилежні полюси – прекрасне і потворне і відповідно між ними розгруповує життєві явища. Інколи навмисне для ос
Категорії “комічне – трагічне, героїчне”.
У життєвому потопі митець виділяє також явища комічні і трагічні, знову ж таки часом задля виразности згущуючи їх.
Комічне(від гр. komikos – смішний) – це життєва
Ф а н т а з і я.
Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява,
Х р о н о т о п.
У художньому творі автор пришвидшує або пропускає несуттєві події, побіжно окидає поглядом чи й оминає другорядні картини, об'єкти, речі. Натомість зосереджує пильну увагу на подіях і об’є
УІІ. Митець і суспільство
1. Точки дотику між літературою і суспільством.
Художня література – явище суспільне за своєю сутністю, оскільки
1) досліджує суспільне
А. Вплив суспільного середовища на письменника.
Походження, виховання, суспільне становище митця значною мірою визначають його світогляд, глибше – світосприймання, а відтак його естетичний ідеал, навіть ті чи інші прикмети його сти
Б. Вплив письменника на суспільство.
Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплюючись улюбленими літературними (не реальними, а
С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і
Свобода, тобто здатність володіти, розпоряджатися собою, діяти відповідно до власної природи, є основою людини як богоподібного духовної істоти. Навіть якщо забезпечити людину матеріа
Х. ЗМІСТ І ФОРМА ТВОРУ. СКЛАДНИКИ ЗМІСТУ.
У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні.
Змісттвору — це житт
Триєдина жанрова класифікація
У літературознавстві найчастіше застосовують триєдину жанрову класифікацію творів: рід, жанр, жанрова форма. У межах кожного роду (способу вираження художнього змісту) виділяються окр
А. Архаїчні жанри.
1. Міт(гр. mythos — слово, переказ) — давні сказання про творення світу, богів, надприродних істот, життя перших людей («Прометей», «Геракл», «Троянська війна», «Перун», «Ве
А. Традиційні жанри
Історично найдавніша релігійно-обрядова лірика (яка мала насамперед релігійне призначення і виконувалася під час певних обрядів). Це зокрема:
1. Гимн (гр. hý
Б. Тематична класифікація лірики.
Про розгляді новочасної лірики (ХІХ—ХХ ст.) частіше використовується тематична класифікація. За нею виділяють такі жанри:
1. Громадянськалірика — у якій ідет
Суміжні жанри
Усі жанри поступово розвиваються, змінюються, в основному за рахунок злиття двох чи кількох. Отож, поруч з епосом, лірикою та драмою в літературі часто зустрічаються твори, у яких поєднуютьс
Складники композиції.
Як і людське тіло чи, скажімо, дерево, — художній твір складається з великої кількості нерозривно взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле.
Отож, розглядаючи форму твору (тіло), н
А. Загальна характеристика сюжету
Твори, які належать до різних родів, мають відповідно і різні композиційні особливості. Найхарактерніша спільна ознака епічних та драматичних творів — сюжетність.
Сюжé
Б. Сюжетні вузли
В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли.
Ці етапи (вузли) такі:
1. Експозúція
В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й
ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова.
Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і
Лексика художнього твору.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загал
А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, зве
Б. Другий фігуральний тип.
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури.
4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення,
В.Третій фігуральний тип.
9. Анáфора(грец. anaphero — піднесення), або єдинопочаток — повторення на початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових с
А. Явища евфонії та какофонії
Фόніка(грец. phōneo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови.
Фонічні засоби (алітерації, асонанс
Б.Фоносимволіка
Звуки мови самі собою можуть мати і символічне значення. Зрозуміло, одні й ті ж звуки у різних авторів чи навіть у різних творах одного й того ж автора можуть мати різне значення. І тут особ
ХІV. Основи віршування
Найхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікáція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це —
З історії рими.
Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У
Основні функції рими
1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору.
2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у
Естетичні якості рим
Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у в
А. Антична система віршування.
Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу.
У древньогрецькій і латинс
Б. Фольклорне віршування
Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний.
Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично роз
Г. Тонічна система
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.
Ця система віршування досить рідкісна й давня, ви
Силабо-тонічна система віршування.
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ
Двоскладові стопи
1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.
Трискладові стопи
1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/.
2.
Строфіка.
Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована
А. Звичайні строфи.
1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:
Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.
Б.-І.Антонич.
2.
В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .
Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семи
Г. Довільний вірш та верлібр
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що склад
Пісенька про Лялю-Бо
Ляля-Бо
вибирає любо
проповідує любе
і кохає Лі Бо
лю бо лю
болюболюболю
бо
голова в Лялі-Бо —
українська
&n
ХУІ. Стиль доби
Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті п
ХVІІ. Авторський стиль. Методи. Напрями. Течії. УгрупОвання. Школи.
Вивчаючи історичний розвиток літератури, ми спостерігаємо, як у різні епохи змінюються теми художніх творів, характерні образи, жанри, а також погляди письменників на життя, принципи і способи його
Реалістичний метод
♣ передбачає зосередження уваги передусім на конкретній, видимій, матеріальній реальності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо
Фольклор
Першим напрямом в історії українського мистецтва слова був фольклор[83]. У літературному процесі він посідає окреме місце як цілісний, своєрідний організм.
Термін
А. Монументалізм
Монументалізм[85]панував у ІХ – ХІ ст. Для мистецтва цього стилю характерні
1) масштабність, величавість, суворість;
2) зосередження уваги
Б. Орнаменталізм
Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма:
1. Мозаїчність композиції та багатотематичніст
Перехідний період (ХІV— поч. ХV ст.).
Вплив орнаменталізму зберігся і в наступній, так званій перехідній добі (ХІУ- поч. ХУ ст.). Це був період переписування давніх творів та укладання книг-зводів. Звід
Ренесанс
А. Загальноєвропейський ренесанс (ХІУ-ХУІ)
У середині другого тисячоліття у країнах Європи (передовсім південних) на зміну середньовіччю приходить нова епоха – ренесанс
Класицизм
А. Загальноєвропейський класицизм[109] (ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Найбурхливішого розвитку цей напрям набув у Франції уже з ХVІІ ст., дещо
А. Загальноєвропейський вимір
Цей напрям став засадничим цілковитим запереченням класицизму, – як високого, так і низького, бурлескного. Чільні ознаки романтизму[119] такі:
1.Коли просвітництво вважало за основн
Б. Український вияв напряму
Український романтизм підготувала вже культура бароко, в основі якої була ідея непересічної особистості. Інше потужне джерело – українська народна творчість, особливо думи і козацькі
А. Суть і риси напряму
Первісно (з ХVІІІ ст.) слова «реаліст», «реалізм[121]» вживалися в повсякденному мовленні й позначали тверезий, практичний тип мислення на противагу ідеалістичному, мрійницькому. З кінця 20-х років
Б. Особливості українського реалізму
Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму?
Ми вже зауважували, що реалістичний тип світосприймання
А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму
Цей напрям зародився в європейській культурі в останній чверті ХІХ ст. у надрах реалізму (насамперед натуралізму) і водночас став його принциповим запереченням. Розвиток модернізму[
Б. Екзистенціалізм
Найбільш цілісною й стійкою філософсько-естетичною системою з тих, що виробилися у рамцях модернізму став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Серед найвідоміших попе
В. Етапи модернізму
Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі (у часовій послідовності), то можна виділити, три етапи його розвитку.
1. Декаданс (від фр. decadence — з
Г. Деякі особливості українського модернізму
1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії
А. Неоромантизм
У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст.(неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дій
Б. Неокласицизм
Свого часу вибух революційно-безбожного ренесансу породив протидію — реформацію з її відродженням християнських вартостей. І розквіт неоромантизму з його бурхливо-стихійною, анархічною, норморуйнів
В. Символізм
Як підказує сама назва, сутність течії полягає у символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього, трансцедентного змісту. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку символіс
Г. Імпресіонізм
Означення течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Започаткувався імпресіонізм[151] у французькому малярстві (К.Моне, О.Ренуар, Е.Деґа, Е.Мане), розв
Д. Неореалізм
Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним
Е. Футуризм
Це перший і, вочевидь, найяскравіший вияв авангардистської тенденції в модернізмі. Як вважається, футуризм[159] заснував у 1909 р. італійський поет Марінетті [160]. Ц
Сюрреалізм
Сюрреалізм[168] — авангардистська течія, котра існує від початку 20-х років до сьогодні, зародилася у літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва.
Сам терм
ХІХ. Художність твору
Визначальною мірою якості, досконалості, цінності мистецького твору є рівень його художності. Отож бодай у найзагальніших рисах розкриємо це поняття — художність.
Ра
ХХ. Аналіз художнього твору
Художність як серцевина літературного твору безпосередньо зумовлює і спосіб, шлях його вивчення, себто аналіз.
Художній аналіз– це осмислення мистец
Аналізу епічного і драматичного творів
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання і видання твору (при потребі).
3. Життєва основа (ті ре
Аналізу ліричного твору
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання твору (при потребі).
3. Жанр твору (громадянська, інтим
Новости и инфо для студентов