А. Неоромантизм - раздел Образование, Основи теорії літератури У Цій Течії Відроджуються Традиції Класичного Романтизму Першої Полови...
У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст.(неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дійсності, наскрізний символізм, широке використання контрастів та ін.), але на вищому етапі суспільно-духовного розвитку.
1)Неоромантики мистецьки опановували здобутки нової філософії — концепцію волюнтаризму Шопенгавера-Ніцше, фройдизм із його увагою до позасвідомого, снів, марень, боротьби еротичного (життєствердного) і танатичного (смертоносного) полюсів у людській душі.
2)Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.
3)Вони відмовилися від типізації, натомість повернулися до символізму.
4)Неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякдення (герой драматичної поеми Лесі Українки «У пущі» Річард Айрон). Герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів. Чітко окреслила сутність неоромантичного ідеалу О.Кобилянська у повісті «Царівна». Письменниця наголошувала, що найвищий ідеал краси можна знайти лише в самій людині, але для цього слід передусім бути собі ціллю й «обробляти самого себе, з дня на день, з року до року; різьбити себе, вирівнювати, щоби все було складне, тонке, миле, щоб не осталось дисгармонії ані для ока, ані для серця».
5) Неоромантики зосереджувалися на дослідженні внутрішнього світу людини, через нього старалися прозирнути у світ духовний, трансцедентний (прикметне у цьому зв’язку зауваження Ольги Кобилянської про тенденцію нової літератури: «А тепер звертається все назад до душі і бажає зблизитися невидимому, тонкому світові»).
6) Зовнішні події (також і соціальні) у неоромантиків відступають на задній план; часто вони вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів.
7) До специфічних рис суто українського неоромантизму можна віднести те, що він вивів поняття нації за межі самого селянства, акцентував на провідній ролі інтелігенції. І вбачав цю роль не в тому, щоб інтелігенція ішла, „опускалася” «у народ», а в тому, щоб творла високу культуру і до неї піднімала трудящу людність. Саме ця настанова дозволяла вийти за тісні межі провінційного побутовізму, етнографізму на ширші обрії художнього освоєння світу, зберігши при цьому глибинний національний колорит.
Риси неоромантизму проступають у творах К. Гамсуна, М. Ґорького, Р. Л. Стівенсона, Р. Кіплінґа, Дж. Лондона, Г. Ібсена.
В українській літературі неоромантизм започаткувала Ольга Кобилянська повістями «Людина», «Царівна» та новелістикою, еволюціонував у цьому напрямі І.Франко («Зів’яле листя», «Панські жарти», «Смерть Каїна», «Мойсей», «Украдене щастя»). У цьому стилі працювали також Леся Українка, О.Олесь, М.Вороний, В.Сосюра, Н.Лівицька-Холодна. Виявлявся він (частково чи цілком ) і згодом – у творчості Олеся Гончара, В.Симоненка, Д.Павличка, Ліни Костенко,Ю.Мушкетик та ін.
Неоромантизм можна вважати основою, кореневою системою модернізму. Його прикмети повторюються, так чи так трансформуються в більшості течій напряму, лише кожна течія характеризується окремими особливостями втілення цих прикмет.
Одним з найвиразніших взірців неоромантизму є драма Лесі Українки «Лісова пісня».
Пунктирно означимо найбільш очевидні риси цього стилю у творі.
— Уже сам жанр — драма-феєрія — передбачає поєднання реального і фантастичного, інтуїтивно-символічного; а також особливу потужність ліричного струменя.
— Конфлікт твору — це конфлікт духовно-піднесеного і матеріально-приземленого в душі.
— У «Лісовій пісні» зіставляються два світи — гармонійно-досконалий (втілюється в панорамі одуховленої природи) та дисгармонійно-примітивний (втілюється у житті людського суспільства).
— Ціла тканина драми наскрізь символічна, дослівно всі її персонажі й деталі є знаками певних духовних станів. Так, Перелесник і Той, що греблі рве, символічно втілюють волю, романтичну молодість, чин; Водяник — навпаки — старість, поміркованість, анемічність. Столітній дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини і природи (світу духовного). Глибоко символічна центральні персонажі. Лукаш уособлює людину (є архетипом людини). Власне, у драмі зосереджується вся увага на дослідженні лише його світу. Відповідно дві його грані — духовна і матеріальна — втілюються у двох парах образів: дядька Лева і Мавки; матері і Килини. Тобто — це суто модерністське зображення: не вплив середовища, не зіткнення з тими чи іншими людьми визначають вчинки Лукаша, а, навпаки: коли в Лукашеві переважає духовне, воно втілюється (об’єктивізується) в образах дядька Лева і Мавки, коли переважає матеріальне — воно постає в образах матері і Килини.
— Послідовно неоромантична проблематика твору:
а) Людина і природа. Природу — більш згармонізований світ, аніж людський. Наскрізний художній засіб твору — паралелізм, і його специфічна його форма — психологічний паралелізм: кожна дія починається з ремарки-пейзажу. В ньому сконденсована атмосфера, що незабаром запанує у відповідній дії (рання весна — розквіт кохання у душі Лукаша; пізнє літо — його кохання в’яне; пізня осінь — перемога смерті);
б) Людина і мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме здатність до мистецької творчості є найвірнішою ознакою такої душі. Критерій, сутність, а отже, і мета досконалого мистецтва — у його здатності оживляти, одухотворяти, робити прекраснішим світ і людину, сіяти любов. Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все у лісі, прокидається Мавка, і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання — те, що стане сутністю його буття. Коли ж змінюється Лукашева душа, він втрачає здатність грати. Лише у прикінцевій сцені ця здатність повертається і знову творить чудо, ще більше, як навесні, — тепер уже посеред сніговію його мелодія, всупереч навіть законам природи, перемагає смерть (зиму), приносить у світ тепло, цвітіння, відроджує кохання, щастя — Красу: «Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітчанім гаю, тьмяний зимовий день змінюється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя». Ось диво мистецтва! За словами М.Бердяєва, «тільки у творчості людина стає вільною і богоподібною істотою, прилучається до Бога у творенні світу»;
в) Першопричина людського горя, зла, в самій душі людини: Лукаш тяжко страждає і, зрештою, гине, бо неспроможний зрівноважити у своїм єстві духовне і матеріальне начала;
г) Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиний шлях — християнське прощення, відповідь добром на зло. Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка милосердна до нього, рятує його і дає йому шанс для духовного відродження. Але не сліпа сентиментальність чи слабодухість змушує Мавку прощати, а саме одуховленість, мудрість, тонка чутливість її натури: вона зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його і жаліє, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись». Мавка розуміє, що коли Лукаш зрадив, прирік її на смерть, то тим самим зрадив і себе;
ґ) Сутність кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки і Лукаша, найсвітліші у драмі та й усій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають по-справжньому щасливими, власне, лише тоді починають жити. Лише любов є основою світу, саме вона дає сенс існуванню. Проте, зіставляючи два різко антитетичні образи Мавки і Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до жертовності заради коханої людини, це найтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті;
д) Трагедія зради. Лукаш (архетип людини) має чисту, світлу, прекрасну душу, — це символізує його біла полотняна одежа у 1-й дії. Такою приходить у світ кожна людина. Потім Лукаш зраджує свою чистоту і перетворюється на вовкулаку. Себто, зраджуючи духовне у собі, людина на очах «тваринніє», стає моторошною потворою;
е) Самознищення зла. Поміркуймо, хто робить нещасними матір і килину? Та вони ж самі. Їх егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють усе довкола і їх самих. Усі інтереси скеровані на дбання статків. Однак вони не розживаються, а все убогішають, бо багатство для них — не засіб, а мета. Це накликає Куця і Злиднів (диявольську силу), що вижирають усе в оселі (читай — у душі). Апофеоз самознищення зла у творі — спровоковане килиною цілковите спалення господарства (себто людської моделі життєвого ладу). З лісу (світу досконало-духовного), мати й Килина тікають у село (у світ людський) з надією на щастя. Але й там їм не поведеться, бо втікачки везуть із собою Злиднів. Отже, корінь їхніх нещасть в них самих: у собі вони носять пекло.
є) Впадає у вічі довершеність форми драми. Провідна ідея — утвердження необхідності одухотворення світу людей — реалізується всіма засобами не тільки у змістовій, а й у формальній площині. Експресія, ритм, гармонія відчуваються у всьому — зміні настрою дії відповідно до змін природи, у чергуванні персонажів реальних і фантастичних, у багатстві руху, світла, музики. Красномовний уже той факт, що у структурі «Лісової пісні» на різних рівнях проступає чітка симетричність: дядько Лев — мати, Мавка — Килина.
Все темы данного раздела:
Природа мистецького таланту.
Лише талановиті митці породжують справді досконалі, вагомі твори. Якщо людина талановита, це значить вона має особливу, витончену душевну організацію, творчі здібності. Серед ц
Натхнення
Як твердять філософи і психологи, наш душевний світ (або психіка) складається із двох частин: 1) свідомого – це осмислення людиною довколишнього світу і себе, власног
Асоціативне мислення
Усі ми більшою або меншою мірою володіємо асоціативним мисленням. Цей дар дається кожній людині, лишень у ході життя одні його розвивають, інші притуплюють.
У чому ж суть а
Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ.
Т.Шевченко).
І день йому милий, і солодка нічка.
(М.Шашкевич)
Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справ
Естетична функція
Якщо уважно придивитися до довкілля, легко переконаєшся, що цілий Всесвіт (від сніжинки, листка дерева до Сонячної системи й галактик) будується, розвивається за законами краси. Але у повсяк
Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ
а) раціонально;
В и х о в н а ф у н к ц і я.
З огляду на свою природу, на допіру названі функції мистецтво здійсняє на людину потужний виховний вплив. Але який і як саме?
Сприймаючи з захопленням художній твір, ми (час
УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя
У повсякденній дійсності усе – речі, явища, звичаї, умови, ми самі – постійно змінюється, так само усе – добре й лихе, веселе й сумне, світле й темне, корисне й шкідливе –
П а т о с.
Поштовхом до створення будь-якого мистецького полотна є складна сув’язь почуттів автора, котру іменують патосом. Пáтос (гр.pathos – почуття, пристрасть) – пристрасне пережив
Категорії “прекрасне – потворне”.
Спостерігаючи, художньо відтворюючи життя, митець виділяє в ньому два протилежні полюси – прекрасне і потворне і відповідно між ними розгруповує життєві явища. Інколи навмисне для ос
Категорії “комічне – трагічне, героїчне”.
У життєвому потопі митець виділяє також явища комічні і трагічні, знову ж таки часом задля виразности згущуючи їх.
Комічне(від гр. komikos – смішний) – це життєва
Ф а н т а з і я.
Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява,
Х р о н о т о п.
У художньому творі автор пришвидшує або пропускає несуттєві події, побіжно окидає поглядом чи й оминає другорядні картини, об'єкти, речі. Натомість зосереджує пильну увагу на подіях і об’є
УІІ. Митець і суспільство
1. Точки дотику між літературою і суспільством.
Художня література – явище суспільне за своєю сутністю, оскільки
1) досліджує суспільне
А. Вплив суспільного середовища на письменника.
Походження, виховання, суспільне становище митця значною мірою визначають його світогляд, глибше – світосприймання, а відтак його естетичний ідеал, навіть ті чи інші прикмети його сти
Б. Вплив письменника на суспільство.
Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплюючись улюбленими літературними (не реальними, а
С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і
Свобода, тобто здатність володіти, розпоряджатися собою, діяти відповідно до власної природи, є основою людини як богоподібного духовної істоти. Навіть якщо забезпечити людину матеріа
Х. ЗМІСТ І ФОРМА ТВОРУ. СКЛАДНИКИ ЗМІСТУ.
У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні.
Змісттвору — це житт
Триєдина жанрова класифікація
У літературознавстві найчастіше застосовують триєдину жанрову класифікацію творів: рід, жанр, жанрова форма. У межах кожного роду (способу вираження художнього змісту) виділяються окр
А. Архаїчні жанри.
1. Міт(гр. mythos — слово, переказ) — давні сказання про творення світу, богів, надприродних істот, життя перших людей («Прометей», «Геракл», «Троянська війна», «Перун», «Ве
А. Традиційні жанри
Історично найдавніша релігійно-обрядова лірика (яка мала насамперед релігійне призначення і виконувалася під час певних обрядів). Це зокрема:
1. Гимн (гр. hý
Б. Тематична класифікація лірики.
Про розгляді новочасної лірики (ХІХ—ХХ ст.) частіше використовується тематична класифікація. За нею виділяють такі жанри:
1. Громадянськалірика — у якій ідет
Суміжні жанри
Усі жанри поступово розвиваються, змінюються, в основному за рахунок злиття двох чи кількох. Отож, поруч з епосом, лірикою та драмою в літературі часто зустрічаються твори, у яких поєднуютьс
Складники композиції.
Як і людське тіло чи, скажімо, дерево, — художній твір складається з великої кількості нерозривно взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле.
Отож, розглядаючи форму твору (тіло), н
А. Загальна характеристика сюжету
Твори, які належать до різних родів, мають відповідно і різні композиційні особливості. Найхарактерніша спільна ознака епічних та драматичних творів — сюжетність.
Сюжé
Б. Сюжетні вузли
В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли.
Ці етапи (вузли) такі:
1. Експозúція
В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й
ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова.
Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і
Лексика художнього твору.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загал
А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, зве
Б. Другий фігуральний тип.
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури.
4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення,
В.Третій фігуральний тип.
9. Анáфора(грец. anaphero — піднесення), або єдинопочаток — повторення на початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових с
А. Явища евфонії та какофонії
Фόніка(грец. phōneo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови.
Фонічні засоби (алітерації, асонанс
Б.Фоносимволіка
Звуки мови самі собою можуть мати і символічне значення. Зрозуміло, одні й ті ж звуки у різних авторів чи навіть у різних творах одного й того ж автора можуть мати різне значення. І тут особ
ХІV. Основи віршування
Найхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікáція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це —
З історії рими.
Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У
Основні функції рими
1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору.
2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у
Естетичні якості рим
Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у в
А. Антична система віршування.
Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу.
У древньогрецькій і латинс
Б. Фольклорне віршування
Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний.
Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично роз
Г. Тонічна система
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.
Ця система віршування досить рідкісна й давня, ви
Силабо-тонічна система віршування.
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ
Двоскладові стопи
1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.
Трискладові стопи
1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/.
2.
Строфіка.
Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована
А. Звичайні строфи.
1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:
Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.
Б.-І.Антонич.
2.
Б.Романські строфи
Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встан
В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .
Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семи
Г. Довільний вірш та верлібр
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що склад
Пісенька про Лялю-Бо
Ляля-Бо
вибирає любо
проповідує любе
і кохає Лі Бо
лю бо лю
болюболюболю
бо
голова в Лялі-Бо —
українська
&n
ХУІ. Стиль доби
Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті п
ХVІІ. Авторський стиль. Методи. Напрями. Течії. УгрупОвання. Школи.
Вивчаючи історичний розвиток літератури, ми спостерігаємо, як у різні епохи змінюються теми художніх творів, характерні образи, жанри, а також погляди письменників на життя, принципи і способи його
Реалістичний метод
♣ передбачає зосередження уваги передусім на конкретній, видимій, матеріальній реальності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо
Фольклор
Першим напрямом в історії українського мистецтва слова був фольклор[83]. У літературному процесі він посідає окреме місце як цілісний, своєрідний організм.
Термін
А. Монументалізм
Монументалізм[85]панував у ІХ – ХІ ст. Для мистецтва цього стилю характерні
1) масштабність, величавість, суворість;
2) зосередження уваги
Б. Орнаменталізм
Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма:
1. Мозаїчність композиції та багатотематичніст
Перехідний період (ХІV— поч. ХV ст.).
Вплив орнаменталізму зберігся і в наступній, так званій перехідній добі (ХІУ- поч. ХУ ст.). Це був період переписування давніх творів та укладання книг-зводів. Звід
Ренесанс
А. Загальноєвропейський ренесанс (ХІУ-ХУІ)
У середині другого тисячоліття у країнах Європи (передовсім південних) на зміну середньовіччю приходить нова епоха – ренесанс
Класицизм
А. Загальноєвропейський класицизм[109] (ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Найбурхливішого розвитку цей напрям набув у Франції уже з ХVІІ ст., дещо
А. Загальноєвропейський вимір
Цей напрям став засадничим цілковитим запереченням класицизму, – як високого, так і низького, бурлескного. Чільні ознаки романтизму[119] такі:
1.Коли просвітництво вважало за основн
Б. Український вияв напряму
Український романтизм підготувала вже культура бароко, в основі якої була ідея непересічної особистості. Інше потужне джерело – українська народна творчість, особливо думи і козацькі
А. Суть і риси напряму
Первісно (з ХVІІІ ст.) слова «реаліст», «реалізм[121]» вживалися в повсякденному мовленні й позначали тверезий, практичний тип мислення на противагу ідеалістичному, мрійницькому. З кінця 20-х років
Б. Особливості українського реалізму
Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму?
Ми вже зауважували, що реалістичний тип світосприймання
А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму
Цей напрям зародився в європейській культурі в останній чверті ХІХ ст. у надрах реалізму (насамперед натуралізму) і водночас став його принциповим запереченням. Розвиток модернізму[
Б. Екзистенціалізм
Найбільш цілісною й стійкою філософсько-естетичною системою з тих, що виробилися у рамцях модернізму став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Серед найвідоміших попе
В. Етапи модернізму
Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі (у часовій послідовності), то можна виділити, три етапи його розвитку.
1. Декаданс (від фр. decadence — з
Г. Деякі особливості українського модернізму
1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії
Б. Неокласицизм
Свого часу вибух революційно-безбожного ренесансу породив протидію — реформацію з її відродженням християнських вартостей. І розквіт неоромантизму з його бурхливо-стихійною, анархічною, норморуйнів
В. Символізм
Як підказує сама назва, сутність течії полягає у символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього, трансцедентного змісту. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку символіс
Г. Імпресіонізм
Означення течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Започаткувався імпресіонізм[151] у французькому малярстві (К.Моне, О.Ренуар, Е.Деґа, Е.Мане), розв
Д. Неореалізм
Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним
Е. Футуризм
Це перший і, вочевидь, найяскравіший вияв авангардистської тенденції в модернізмі. Як вважається, футуризм[159] заснував у 1909 р. італійський поет Марінетті [160]. Ц
Сюрреалізм
Сюрреалізм[168] — авангардистська течія, котра існує від початку 20-х років до сьогодні, зародилася у літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва.
Сам терм
ХІХ. Художність твору
Визначальною мірою якості, досконалості, цінності мистецького твору є рівень його художності. Отож бодай у найзагальніших рисах розкриємо це поняття — художність.
Ра
ХХ. Аналіз художнього твору
Художність як серцевина літературного твору безпосередньо зумовлює і спосіб, шлях його вивчення, себто аналіз.
Художній аналіз– це осмислення мистец
Аналізу епічного і драматичного творів
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання і видання твору (при потребі).
3. Життєва основа (ті ре
Аналізу ліричного твору
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання твору (при потребі).
3. Жанр твору (громадянська, інтим
Новости и инфо для студентов