А. Традиційні жанри - раздел Образование, Основи теорії літератури Історично Найдавніша Релігійно-Обрядова Лірика (Яка Мала Насамперед Ре...
Історично найдавніша релігійно-обрядова лірика (яка мала насамперед релігійне призначення і виконувалася під час певних обрядів). Це зокрема:
1. Гимн (гр. hýmnos — хвалебна пісня) — хвалебна пісня на честь якогось божества, героя або урочистої події.
2. Псалмú(псалóм, або псáльма)(гр. psalmos — пісня) — релігійні пісні, створені біблійним царем Давидом та ще кількома давньогебрейськими авторами і вміщені у Старому Заповіті.
3. Ода (гр. ōidē ) — хвалебна пісня або вірш про якусь видатну особу чи подію. Цей жарнр був вельми популярним в античній літературі. Оди писали на честь богів та героїв. Зрідка зустрічається цей жанр і в українській літературі („Ода князю Куракіну” І. Котляревського, „Ода совісті” І. Драча).
З часом деякі з цих жанрів переосмислювалися. Так, гимн (або слáвень) сьогодні — пісня-символ держави; жанр псалмів продовжує розвиватися (цикл Т.Шевченка та Ліни Костенко «Давидові псалми», «Псалми степу» Є.Маланюка).
Досить давня т.зв. кастова лірика, що поширювалися у середовищі привілейованої суспільної верстви (касти). Сюди належать такі жанри:
4. Альба(прованс. alba — світанок) — пісня про таємне побачення рицаря-трубадура з дамою серця — дружиною сеньйора, про неминучу розлуку закоханих на світанку.
5. Серенáда(від італ. sera — вечір) — пристрасна пісня про кохання, що виконувалася ввечері шанувальником під вікном дами під акомпанемент гітари чи мандоліни.
6. Епіталáма(гр. epithalámios — шлюбний, весільний) — весільний вірш на честь молодих.
7. Епітáфія(від гр. ері — над і táphos — могила) — надмогильний поетичний напис, що вшановував покійного.
Цей жанр розвивається і в сучасній українській літературі, набувши при цьому переважно іронічного забарвлення (цикл В.Симоненка «Мандрівка по цвинтарю»).
З розвитком сатири пов’язані
8. Епігрáми(гр. epigramma — напис) — невеликі дотепні вірші з несподіваною, ґраційно завершеною кінцівкою (пуантом), які висміювали певні вади людей чи суспільства. Серед авторів епіграм — Платон, Сапфо, Р.Бернс, Г.Смотрицький, А.Пушкін, І.Франко, В.Cамійленко, В.Симоненко та ін. В українській літературі твори цього жанру називають ще шпигáчки (збірка М. Лукаша „Шпигачки”).
Деякі жанри лірики своїм походженням пов’язані з розвитком строфи:
9.Станци.
10. Тріолети.
11.Ронделі.
12. Сонетитощо.
Про них скажемо далі, розглядаючи строфіку.
Одним з найдавніших жанрів є також
13. Пісня—це невеликий поетичний твір, призначений для співу.
Пісня має куплетну будову. Куплетомтут іменується строфа. Куплет складається з двох або чотирьох рядків, які між собою римуються. Пісні з куплетною будовою часто мають прúспіви(це рядки, що повторюються після кожного куплета).
Найхарактерніша особливість пісні – єдність слів і мелодії. Мелодія залежить від змісту, настрою пісні. Якщо йдеться про щось радісне, жартівливе, то й мелодія весела, пришвидшена; коли ж передається людське горе, тяжкі переживання, мелодія теж добирається сумовита, сповнена болю.
Розрізняють пісні народні та літературні. Народні поділяються на
♣ обрядові (колядки, щедрівки, веснянки, весільні);
♣ соціально-побутові (козацькі, чумацькі, кріпацькі, рекрутські, стрілецькі, пісні УПА);
♣ родинно-побутові (пісні про кохання, родинне життя, жартівливі).
Окремий пласт фолькльорної лірики — народні пісні літературного походження, котрі, маючи конкретних авторів, сприймаються вже як народні: «Їхав козак за Дунай» С.Климовського, «Ой, я дівчина полтавка» І.Котляревського, «Дивлюсь я на небо» М.Петренка ін.). З часом на перший план вийшли літературні пісні («Думи мої...», «Заповіт», «Зоре моя вечірняя» Т.Шевченка, «Не пора», «Червона калино...» І.Франка, «Пісня про рушник» А.Малишка, «Лебеді материнства» В.Симоненка, «Мамина вишня» Д.Луценка).
Особливий різновид пісні — ромáнс— невеликий вірш про кохання та музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом (серед українських авторів романсів — Леся Українка, М.Кримський, С.Чекаленко, О.Олесь, Ліна Костенко). Поступово романс трансформувався (у 60—80-ті роки ХХ ст.) в авторську, або бáрдівську пісню — коли митець пише слова, музику пісні і сам виконує її, найчастіше у супроводі гітари. Серед найвідоміших піснярів (бардів) у Росії — Б.Окуджава, В.Висоцький, в Україні — В.Морозов, А.Панчишин, С.Щербачов (Тризубий Стас), Е.Драч.
Вельми популярними в класичній ліриці були також такі жанри, як:
14. Елéгія(гр. elegeia — журлива пісня) — вірш, пройнятий настроями журби, смутку, у ньому часто звучить скарга на життєві негаразди, містяться гіркі роздуми про швидкоплинність людського життя.
Визнаними майстрами елегії були Архилог, Тибулл, Катулл, Овідій, Ронсар, Мільтон, Новаліс, Пушкін.
В українській літературі елегія бурхливо розвивається в добу романтизму — твори А.Метлинського, В.Забіли, М.Петренка, Т.Шевченка («Думи мої...» «Чого мені тяжко...», «Зоре моя вечірняя...» «Я не нездужаю, нівроку...», «Не завидуй багатому...»). Класичним зразком елегії є вірш Л.Глібова «Журба».
Елегійні мотиви проступають у творах І.Франка (надто у збірці «Зів’яле листя»), Лесі Українки, О.Олеся, В.Сосюри, М.Рильського, І.Світличного, В.Симоненка, В.Стуса, Н.Левицької-Холодної та ін.).
Суто слов’янським різновидом елегії є дýмка— короткий ліричний вірш елегійного, іноді баладного змісту. Започаткував цю форму А.Метлинський, вдавався до неї О.Афанасьєв-Чужбинський, М.Петренко, Т.Шевченко («Нащо мені чорні брови...», «Тяжко-важко в світі жити...»), а також деякі білоруські (Ф.Богушевич, Я.Купала) та польські (Б.Зелеський) поети.
15. Ідúлія (грецьк. eidyllion – замальовка, невелика віршова пісенька) – невеликий, переважно віршовий твір, у якому поетизується сільське життя. І. з’явилася в давньогрецьку добу. В українській поезії першим до цього жанру звернувся Л. Боровиковський („Подражаніє Горацію”). Класичний зразок ідилії – вірш Т. Шевченка „Садок вишневий коло хати...”.
16. Послáння — публіцистичний вірш у формі листа-звернення до певної особи (чи багатьох осіб). Фундатором цього жанру називають римського поета І ст. до Різдва Христового Горація, який у «Посланні до Пізонів» виклав свої погляди на поетичну творчість та правила мистецтва.
Ознаки послання:
♣ образ адресата;
♣ настанова на спілкування з ним автора;
♣ композиційно-стильова форма «зверненого слова».
В українській літературі цей жанр широко представлений: «Посланіє до єпископів» І.Вишенського, «До Основ’яненка», „Гоголю”, «Посланіє» Т.Шевченка, «Сідоглавому» І.Франка, «Собі самому», «Прощай, мій зошите...» В.Симоненка та ін.
17. Лірична поема –великий переважно поетичний твір, у якому розгортається широка панорама почуттів, переживань і думок героя, а епічний сюжет відсутній („Кавказ” Т. Шевченка, „Слово про рідну матір” М. Рильського).
18. Курйóзні вірші (від фр. curieus – цікавий, дивовижний) – поетичні твори, що мають незвичайний зовнішній вигляд.
Особливо захоплювалися ними староукраїнські письменники (насамперед у добу бароко). Існувало багато різновидів такої поезії:
♣ У тексті фігурного віршарядки різної довжини розміщувалися у формі чаші, зірки, хреста, меча тощо.
♣ У творах різновиду „рак”(або паліндрóм)добиралися такі слова, щоб під час читання кожного рядка зліва направо і навпаки виходив той самий текст.
♣ В азбучному віршікожне слово починалося з наступної літери алфавіту.
♣ В акровíрші (грец. akros – крайній, зовнішній і лат. versus – поворот, повтор, рядок),абоакростихý перші (іноді останні чи середні) літери кожного рядка, коли їх читати згори вниз, утворюють слово або фразу, найчастіше ім’я того, кому вірш присвячується.
Традиція курйозної поезії продовжилася у ХХ ст.: у творчості футуристів, передовсім Михайля Семенка (1920-і роки) та в сучасній так званій зоровій поезії, або візіопоезії (В. Трубай, М. Сорока, М. Король, М. Луговик, О. Софієнко, М. Стрельбицький). Кілька зразків зі збірки М. Стрельбицького "Під небом Коновалюка".
Фігурний вірш:
А
тут
стояв
обеліск
жертвам
з дощок
Кропива
виросла
і росте
Україні
Годуйте
поросят
жаливою
стрясає
повітря
Лозунги
слоґани
літають
витають
узримії
Семірко
буквиць
живі ще
Світовидно
Рак: І розчиню я вікна ранків, я – юнич зорІ.
Акровірш:
21 червня. Федір Літній – пора грозова
Федір Літній – пора грозова,
небесами зірки ходять древньо,
хід небесний у барвах схова
повінь строф молодадерзновенно.
Прогриміло, ага, синусоїд дива!
Федір Літній – пора грозова.
Все темы данного раздела:
Природа мистецького таланту.
Лише талановиті митці породжують справді досконалі, вагомі твори. Якщо людина талановита, це значить вона має особливу, витончену душевну організацію, творчі здібності. Серед ц
Натхнення
Як твердять філософи і психологи, наш душевний світ (або психіка) складається із двох частин: 1) свідомого – це осмислення людиною довколишнього світу і себе, власног
Асоціативне мислення
Усі ми більшою або меншою мірою володіємо асоціативним мисленням. Цей дар дається кожній людині, лишень у ході життя одні його розвивають, інші притуплюють.
У чому ж суть а
Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ.
Т.Шевченко).
І день йому милий, і солодка нічка.
(М.Шашкевич)
Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справ
Естетична функція
Якщо уважно придивитися до довкілля, легко переконаєшся, що цілий Всесвіт (від сніжинки, листка дерева до Сонячної системи й галактик) будується, розвивається за законами краси. Але у повсяк
Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ
а) раціонально;
В и х о в н а ф у н к ц і я.
З огляду на свою природу, на допіру названі функції мистецтво здійсняє на людину потужний виховний вплив. Але який і як саме?
Сприймаючи з захопленням художній твір, ми (час
УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя
У повсякденній дійсності усе – речі, явища, звичаї, умови, ми самі – постійно змінюється, так само усе – добре й лихе, веселе й сумне, світле й темне, корисне й шкідливе –
П а т о с.
Поштовхом до створення будь-якого мистецького полотна є складна сув’язь почуттів автора, котру іменують патосом. Пáтос (гр.pathos – почуття, пристрасть) – пристрасне пережив
Категорії “прекрасне – потворне”.
Спостерігаючи, художньо відтворюючи життя, митець виділяє в ньому два протилежні полюси – прекрасне і потворне і відповідно між ними розгруповує життєві явища. Інколи навмисне для ос
Категорії “комічне – трагічне, героїчне”.
У життєвому потопі митець виділяє також явища комічні і трагічні, знову ж таки часом задля виразности згущуючи їх.
Комічне(від гр. komikos – смішний) – це життєва
Ф а н т а з і я.
Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява,
Х р о н о т о п.
У художньому творі автор пришвидшує або пропускає несуттєві події, побіжно окидає поглядом чи й оминає другорядні картини, об'єкти, речі. Натомість зосереджує пильну увагу на подіях і об’є
УІІ. Митець і суспільство
1. Точки дотику між літературою і суспільством.
Художня література – явище суспільне за своєю сутністю, оскільки
1) досліджує суспільне
А. Вплив суспільного середовища на письменника.
Походження, виховання, суспільне становище митця значною мірою визначають його світогляд, глибше – світосприймання, а відтак його естетичний ідеал, навіть ті чи інші прикмети його сти
Б. Вплив письменника на суспільство.
Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплюючись улюбленими літературними (не реальними, а
С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і
Свобода, тобто здатність володіти, розпоряджатися собою, діяти відповідно до власної природи, є основою людини як богоподібного духовної істоти. Навіть якщо забезпечити людину матеріа
Х. ЗМІСТ І ФОРМА ТВОРУ. СКЛАДНИКИ ЗМІСТУ.
У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні.
Змісттвору — це житт
Триєдина жанрова класифікація
У літературознавстві найчастіше застосовують триєдину жанрову класифікацію творів: рід, жанр, жанрова форма. У межах кожного роду (способу вираження художнього змісту) виділяються окр
А. Архаїчні жанри.
1. Міт(гр. mythos — слово, переказ) — давні сказання про творення світу, богів, надприродних істот, життя перших людей («Прометей», «Геракл», «Троянська війна», «Перун», «Ве
Б. Тематична класифікація лірики.
Про розгляді новочасної лірики (ХІХ—ХХ ст.) частіше використовується тематична класифікація. За нею виділяють такі жанри:
1. Громадянськалірика — у якій ідет
Суміжні жанри
Усі жанри поступово розвиваються, змінюються, в основному за рахунок злиття двох чи кількох. Отож, поруч з епосом, лірикою та драмою в літературі часто зустрічаються твори, у яких поєднуютьс
Складники композиції.
Як і людське тіло чи, скажімо, дерево, — художній твір складається з великої кількості нерозривно взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле.
Отож, розглядаючи форму твору (тіло), н
А. Загальна характеристика сюжету
Твори, які належать до різних родів, мають відповідно і різні композиційні особливості. Найхарактерніша спільна ознака епічних та драматичних творів — сюжетність.
Сюжé
Б. Сюжетні вузли
В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли.
Ці етапи (вузли) такі:
1. Експозúція
В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й
ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова.
Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і
Лексика художнього твору.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загал
А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, зве
Б. Другий фігуральний тип.
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури.
4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення,
В.Третій фігуральний тип.
9. Анáфора(грец. anaphero — піднесення), або єдинопочаток — повторення на початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових с
А. Явища евфонії та какофонії
Фόніка(грец. phōneo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови.
Фонічні засоби (алітерації, асонанс
Б.Фоносимволіка
Звуки мови самі собою можуть мати і символічне значення. Зрозуміло, одні й ті ж звуки у різних авторів чи навіть у різних творах одного й того ж автора можуть мати різне значення. І тут особ
ХІV. Основи віршування
Найхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікáція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це —
З історії рими.
Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У
Основні функції рими
1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору.
2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у
Естетичні якості рим
Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у в
А. Антична система віршування.
Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу.
У древньогрецькій і латинс
Б. Фольклорне віршування
Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний.
Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично роз
Г. Тонічна система
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.
Ця система віршування досить рідкісна й давня, ви
Силабо-тонічна система віршування.
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ
Двоскладові стопи
1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.
Трискладові стопи
1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/.
2.
Строфіка.
Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована
А. Звичайні строфи.
1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:
Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.
Б.-І.Антонич.
2.
Б.Романські строфи
Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встан
В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .
Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семи
Г. Довільний вірш та верлібр
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що склад
Пісенька про Лялю-Бо
Ляля-Бо
вибирає любо
проповідує любе
і кохає Лі Бо
лю бо лю
болюболюболю
бо
голова в Лялі-Бо —
українська
&n
ХУІ. Стиль доби
Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті п
ХVІІ. Авторський стиль. Методи. Напрями. Течії. УгрупОвання. Школи.
Вивчаючи історичний розвиток літератури, ми спостерігаємо, як у різні епохи змінюються теми художніх творів, характерні образи, жанри, а також погляди письменників на життя, принципи і способи його
Реалістичний метод
♣ передбачає зосередження уваги передусім на конкретній, видимій, матеріальній реальності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо
Фольклор
Першим напрямом в історії українського мистецтва слова був фольклор[83]. У літературному процесі він посідає окреме місце як цілісний, своєрідний організм.
Термін
А. Монументалізм
Монументалізм[85]панував у ІХ – ХІ ст. Для мистецтва цього стилю характерні
1) масштабність, величавість, суворість;
2) зосередження уваги
Б. Орнаменталізм
Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма:
1. Мозаїчність композиції та багатотематичніст
Перехідний період (ХІV— поч. ХV ст.).
Вплив орнаменталізму зберігся і в наступній, так званій перехідній добі (ХІУ- поч. ХУ ст.). Це був період переписування давніх творів та укладання книг-зводів. Звід
Ренесанс
А. Загальноєвропейський ренесанс (ХІУ-ХУІ)
У середині другого тисячоліття у країнах Європи (передовсім південних) на зміну середньовіччю приходить нова епоха – ренесанс
Класицизм
А. Загальноєвропейський класицизм[109] (ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Найбурхливішого розвитку цей напрям набув у Франції уже з ХVІІ ст., дещо
А. Загальноєвропейський вимір
Цей напрям став засадничим цілковитим запереченням класицизму, – як високого, так і низького, бурлескного. Чільні ознаки романтизму[119] такі:
1.Коли просвітництво вважало за основн
Б. Український вияв напряму
Український романтизм підготувала вже культура бароко, в основі якої була ідея непересічної особистості. Інше потужне джерело – українська народна творчість, особливо думи і козацькі
А. Суть і риси напряму
Первісно (з ХVІІІ ст.) слова «реаліст», «реалізм[121]» вживалися в повсякденному мовленні й позначали тверезий, практичний тип мислення на противагу ідеалістичному, мрійницькому. З кінця 20-х років
Б. Особливості українського реалізму
Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму?
Ми вже зауважували, що реалістичний тип світосприймання
А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму
Цей напрям зародився в європейській культурі в останній чверті ХІХ ст. у надрах реалізму (насамперед натуралізму) і водночас став його принциповим запереченням. Розвиток модернізму[
Б. Екзистенціалізм
Найбільш цілісною й стійкою філософсько-естетичною системою з тих, що виробилися у рамцях модернізму став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Серед найвідоміших попе
В. Етапи модернізму
Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі (у часовій послідовності), то можна виділити, три етапи його розвитку.
1. Декаданс (від фр. decadence — з
Г. Деякі особливості українського модернізму
1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії
А. Неоромантизм
У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст.(неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дій
Б. Неокласицизм
Свого часу вибух революційно-безбожного ренесансу породив протидію — реформацію з її відродженням християнських вартостей. І розквіт неоромантизму з його бурхливо-стихійною, анархічною, норморуйнів
В. Символізм
Як підказує сама назва, сутність течії полягає у символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього, трансцедентного змісту. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку символіс
Г. Імпресіонізм
Означення течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Започаткувався імпресіонізм[151] у французькому малярстві (К.Моне, О.Ренуар, Е.Деґа, Е.Мане), розв
Д. Неореалізм
Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним
Е. Футуризм
Це перший і, вочевидь, найяскравіший вияв авангардистської тенденції в модернізмі. Як вважається, футуризм[159] заснував у 1909 р. італійський поет Марінетті [160]. Ц
Сюрреалізм
Сюрреалізм[168] — авангардистська течія, котра існує від початку 20-х років до сьогодні, зародилася у літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва.
Сам терм
ХІХ. Художність твору
Визначальною мірою якості, досконалості, цінності мистецького твору є рівень його художності. Отож бодай у найзагальніших рисах розкриємо це поняття — художність.
Ра
ХХ. Аналіз художнього твору
Художність як серцевина літературного твору безпосередньо зумовлює і спосіб, шлях його вивчення, себто аналіз.
Художній аналіз– це осмислення мистец
Аналізу епічного і драматичного творів
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання і видання твору (при потребі).
3. Життєва основа (ті ре
Аналізу ліричного твору
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання твору (при потребі).
3. Жанр твору (громадянська, інтим
Новости и инфо для студентов