рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ХХ. Аналіз художнього твору

ХХ. Аналіз художнього твору - раздел Образование, Основи теорії літератури   Художність Як Серцевина Літературного Твору Безпосередньо Зум...

 

Художність як серцевина літературного твору безпосередньо зумовлює і спосіб, шлях його вивчення, себто аналіз.

Художній аналіз– це осмислення мистецького тексту, визначення його ідейно-тематичної основи, проблематики, побудови, образної системи, а також дослідження засобів творення образів, художньої мови. Інакше кажучи, це відповідь на запитання: що і як сказано у творі, або ж – розкриття художності тексту.

Вдумливий, умілий аналіз має підпорядковуватися законам наукового дослідження, бути якомога об’єктивнішим, арґументованішим, базуватися на фактичному матеріалі.

Всебічний аналіз обов’язково передбачає і певну інтерпретацію[208] , тобто суб’єктивне (власне) тлумачення, оцінку твору читачем-дослідником.

Спосіб вивчення твору (його аналіз) залежить від літературознавчого методу, який обирає дослідник. Скажімо,

біографічний метод передбачає зосередженя уваги на тому, як у творі віддзеркалюється реальна біографія автора. Як автор виражає себе через твір;

культурно-історичний – розгляд художнього твору у взаємозв’язках з культурно-історичним розвитком суспільства;

компаративний – зіставлення твору з творами інших авторів, чужоземних літератур, визначення запозичень, впливів, самобутніх особливостей тощо;

психологічний метод – психологічний аналіз літературного героя і особистості автора;

формальний – пошук технічних (фломальних) прийомів і засобів зображення, якими користувався автор;

структуральний – розчленування тексту на якомога дрібніші частини і визначення зв’язків між ними;

семіотичний – розгляд твору як системи знаків та знакових відношень;

рецептивноестетичний – зосередження уваги на тому, як зображально-виражальні художні засоби твору проектуються на реципієнта (читача), доносять до нього авторський задум.

При будь-якому дослідницькому методі аналіз твору визначають кілька принципів.

В основі аналізу мистецького твору лежить кілька принципів [209].

Перший і визначальний — принцип єдності змісту і форми. Виходячи з цього принципу, необхідно оцінювати твір як ідейно-естетичну, змістовно-формальну (художню) цілісність, розкривати відповідність між окремими складниками твору, гармонію, зорганізовану ідейним змістом.

Наступні засади зумовлені двоїстою природою всього сущого. У людині, а відтак і у творенім нею мистецтві, поєднуються духовне і матеріальне, зміст і форма, незмінне і мінливе. Тому й аналізувати мистецькі твори можна з різних позицій — історичної чи типологічної. Отже, другий — принцип історизму. Він доцільний остільки, оскільки література є явище суспільним, конкретно-історичним. Ця засада предбачає розглядати художній твір у зв’язку з тією епохою, коли він був написаний. Бо на особливості його створення впливали тодішня суспільно-культурна дійсність, літературний процес, напрям, школа, в межах яких твір був написаний, рівень розвитку тогочасної науки, духовності. Також диктується необхідність розглядати твір у зв’язку з тією епохою, яку він досліджує. Вдаючись до позалітературних (історичних, архівних, мемуарних, археологічних тощо) джерел, можна простежити, наскільки глибоко, правдиво, посутньо автор занурився в певну добу.

Третій — принцип художнього типологізму. Він доцільний остільки, оскільки мистецтво проникає у світ духовний, розкриває вічні теми та ідеї, творить красу. Типологія— це класифікація чогось за спільними ознаками. Отже, цей принцип передбачає розгляд літературного твору поза суспільним, культурним контекстом тієї доби, у яку він був написаний, зіставлення, пошук спільного у творах, що виникли в межах різних епох, стилів, націй., а також оцінку твору з позицій вічних художніх критеріїв.

Оскільки ці два підходи — історичний і типологічний — є фактично варіантами опозиції «вічне — минуще», «незмінне — плинне», то абсолютизувати один з них безглуздо. Кращий вихід, безперечно, — у розумному поєднанні обох підходів, хоча залежно від особливостей твору, завдань та вподобань дослідника один із підходів може переважати.

 

Читацька робота над текстом включає в себе кілька етапів:

1. Первісне ознайомлення. Тут важливо зацікавитися твором, емоційно його сприйняти, зримо уявити змальовані картини. Але при цьому не зосереджуймося лише на долях чи переживаннях головних героїв: пам’ятаймо, що перед нами складний, різноярусний текст з цілим рядом проблем чи мотивів.

2. Власне аналіз. Тут уже увага переноситься з емоційно-чуттєвого на інтелектуально-аналітичне сприймання; досліджуються художні рівні твору; дається оцінка його естетичних якостей. Якраз на цьому етапі допоможе залучення наукової та довідкової літератури про автора і аналізований твір; доречним буде також застосування теоретико-літературних понять, умінь класифікувати, зіставляти, протиставляти різні складники твору.

3. Узагальнення. Тут необхідно „зібрати” результати аналізу в цілісне уявлення про твір; подивитися збоку на художній світ автора, виділити в ньому спільне і відмінне зі світами інших авторів.

Підкреслоимо дуже важливий момент: будь-який аналіз покликаний розвивати творчі можливості читача. Задля цього можна використовувати чимало прийомів (скажімо, за Є. Волощук): імітування художніх засобів, які використовував автор; добудовування тексту, його відновлення, розгортання тропа (деталі) в текст і згортання тексту у троп (деталь); трансформування і демонтаж складників тексту; а також моделювання – створення читачем відсутніх в аналізованому тексті фраґментів з метою доповнити його тощо.

 

Є кілька різновидів (способів) аналізу художнього твору. Досить ефективний сюжетний аналіз. Тут учитель сам (чи з допомогою учнів) розкриває сюжет твору, й аналізує жанрову своєрідність та композиційну систему образів, стильові особливості. Цей спосіб аналізу слушно застосувати в середніх класах (6—8) для того, щоби учити дітей бачити художній твір, його жанр, структуру, образи, мовне багатство; а також і в старших (9—11) класах — у тому разі, коли твір надзвичайно складний, учні з ним самотужки ніяк розібратися не зможуть (приміром, «Я (Романтика)» М.Хвильового). Перевага цього аналізу — найефективніше прищеплює юним читачам навички самостійно досліджувати твір, слабина — він вимагає надто багато часу.

Інший різновид аналізу — проблемний. Тут учитель і учні насамперед виділяють основні проблеми твору, ґрунтовно досліджують їх і в процесі цієї роботи фіксують своєрідність, жанрову, композиційну, мовостильову, дають характеристику ключових образів. Цей аналіз досить економний у часі, але він ефективний лише тоді, коли учні вже мають сталі навички самостійного літературознавчого дослідження творів.

І все ж найефективніший, найдоцільніший, хоч і найскладніший — системний аналіз, котрий передбачає розгляд твору, як художньої системи, цілості. Окреслимо докладніше порядок такого аналізу. Як відомо, в літературі існують три основні роди — епос, лірика і драма. Проте якщо поставити за мету ще загальніший поділ, то епос і драму можна об’єднати, адже головний об’єкт відтворення у них спільний — події та їх учасники; об’єкт лірики ж інший — думки і почуття. Таким чином, можемо обмежитися двома схемами системного аналізу твору (звісно, ці схеми умовні, бажані, але не єдиноможливі).

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Основи теорії літератури

Основи теорії літератури... frac сутність літературознавства сутність мистецтва...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ХХ. Аналіз художнього твору

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Природа мистецького таланту.
Лише талановиті митці породжують справді досконалі, вагомі твори. Якщо людина талановита, це значить вона має особливу, витончену душевну організацію, творчі здібності. Серед ц

Натхнення
Як твердять філософи і психологи, наш душевний світ (або психіка) складається із двох частин: 1) свідомого – це осмислення людиною довколишнього світу і себе, власног

Асоціативне мислення
  Усі ми більшою або меншою мірою володіємо асоціативним мисленням. Цей дар дається кожній людині, лишень у ході життя одні його розвивають, інші притуплюють. У чому ж суть а

Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ.

Т.Шевченко).
  І день йому милий, і солодка нічка. (М.Шашкевич) Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справ

Естетична функція
Якщо уважно придивитися до довкілля, легко переконаєшся, що цілий Всесвіт (від сніжинки, листка дерева до Сонячної системи й галактик) будується, розвивається за законами краси. Але у повсяк

Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ а) раціонально;

В и х о в н а ф у н к ц і я.
З огляду на свою природу, на допіру названі функції мистецтво здійсняє на людину потужний виховний вплив. Але який і як саме? Сприймаючи з захопленням худож­ній твір, ми (час

УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя
  У повсякденній дійсності усе – речі, явища, звичаї, умови, ми самі – постійно змінюється, так само усе – добре й лихе, веселе й сумне, світле й темне, корисне й шкідливе –

П а т о с.
Поштовхом до створення будь-якого мистецького полотна є складна сув’язь почуттів автора, котру іменують патосом. Пáтос (гр.pathos – почуття, пристрасть) – пристрасне пережив

Категорії “прекрасне – потворне”.
Спосте­рігаючи, художньо відтворюючи життя, митець виділяє в ньому два протилежні полюси – прекрасне і потворне і відповідно між ними розгруповує життєві явища. Інколи навмисне для ос

Категорії “комічне – трагічне, героїч­не”.
У життєвому потопі митець виділяє також явища комічні і трагічні, знову ж таки часом задля виразности згущуючи їх. Комічне(від гр. komikos – смішний) – це життєва

Ф а н т а з і я.
Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява,

Х р о н о т о п.
У художньому творі автор пришвидшує або про­пускає несуттєві події, побіжно окидає поглядом чи й оминає друго­рядні картини, об'єкти, речі. Натомість зосереджує пильну увагу на подіях і об’є

УІІ. Митець і суспільство
  1. Точки дотику між літературою і суспільством. Художня література – явище суспільне за своєю сутністю, оскільки 1) досліджує суспільне

А. Вплив суспільного середовища на письменника.
Походження, виховання, суспільне становище митця значною мірою визначають його світогляд, глибше – світосприймання, а відтак його естетичний ідеал, навіть ті чи інші прикмети його сти

Б. Вплив письменника на суспільство.
Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплю­ючись улюбленими літературними (не реальними, а

С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і
Свобода, тобто здатність володіти, розпоряджатися собою, діяти відповідно до власної природи, є основою людини як богоподібного духовної істоти. Навіть якщо забезпечити людину матеріа

Х. ЗМІСТ І ФОРМА ТВОРУ. СКЛАДНИКИ ЗМІСТУ.
У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні. Змісттвору — це житт

Триєдина жанрова класифікація
У літературознавстві найчастіше застосовують триєдину жанрову класифікацію творів: рід, жанр, жанрова форма. У межах кожного роду (способу вираження художнього змісту) виділяються окр

А. Архаїчні жанри.
1. Міт(гр. mythos — слово, переказ) — давні сказання про творення світу, богів, надприродних істот, життя перших людей («Прометей», «Геракл», «Троянська війна», «Перун», «Ве

А. Традиційні жанри
Історично найдавніша релігійно-обрядова лірика (яка мала насамперед релігійне призначення і виконувалася під час певних обрядів). Це зокрема: 1. Гимн (гр. hý

Б. Тематична класифікація лірики.
Про розгляді новочасної лірики (ХІХ—ХХ ст.) частіше використовується тематична класифікація. За нею виділяють такі жанри: 1. Громадянськалірика — у якій ідет

Суміжні жанри
Усі жанри поступово розвиваються, змінюються, в основному за рахунок злиття двох чи кількох. Отож, поруч з епосом, лірикою та драмою в літературі часто зустрічаються твори, у яких поєднуютьс

Складники композиції.
Як і людське тіло чи, скажімо, дерево, — художній твір складається з великої кількості нерозривно взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле. Отож, розглядаючи форму твору (тіло), н

А. Загальна характеристика сюжету
Твори, які належать до різних родів, мають відповідно і різні композиційні особливості. Найхарактерніша спільна ознака епічних та драматичних творів — сюжетність. Сюжé

Б. Сюжетні вузли
В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли. Ці етапи (вузли) такі: 1. Експозúція

В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й

ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова. Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і

Лексика художнього твору.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загал

А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, зве

Б. Другий фігуральний тип.
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури. 4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення,

В.Третій фігуральний тип.
9. Анáфора(грец. anaphero — піднесення), або єдинопочаток — повторення на початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових с

А. Явища евфонії та какофонії
Фόніка(грец. phōneo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови. Фонічні засоби (алітерації, асонанс

Б.Фоносимволіка
Звуки мови самі собою можуть мати і символічне значення. Зрозуміло, одні й ті ж звуки у різних авторів чи навіть у різних творах одного й того ж автора можуть мати різне значення. І тут особ

ХІV. Основи віршування
Найхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікáція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це —

З історії рими.
Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У

Основні функції рими
1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору. 2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у

Естетичні якості рим
Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у в

А. Антична система віршування.
Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу. У древньогрецькій і латинс

Б. Фольклорне віршування
Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний. Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично роз

Г. Тонічна система
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи. Ця система віршування досить рідкісна й давня, ви

Силабо-тонічна система віршування.
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ

Двоскладові стопи
1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.

Трискладові стопи
1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/. 2.

Строфіка.
Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована

А. Звичайні строфи.
1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа: Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог. Б.-І.Антонич. 2.

Б.Романські строфи
Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встан

В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку . Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семи

Г. Довільний вірш та верлібр
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр. Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що склад

Пісенька про Лялю-Бо
Ляля-Бо вибирає любо проповідує любе і кохає Лі Бо лю бо лю болюболюболю бо голова в Лялі-Бо — українська &n

ХУІ. Стиль доби
Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті п

ХVІІ. Авторський стиль. Методи. Напрями. Течії. УгрупОвання. Школи.
Вивчаючи історичний розвиток літератури, ми спостерігаємо, як у різні епохи змінюються теми художніх творів, характерні образи, жанри, а також погляди письменників на життя, принципи і способи його

Реалістичний метод
♣ передбачає зосередження уваги передусім на конкретній, видимій, матеріальній реальності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо

Фольклор
Першим напрямом в історії українського мистецтва слова був фольклор[83]. У літературному процесі він посідає окреме місце як цілісний, своєрідний організм.   Термін

А. Монументалізм
Монументалізм[85]панував у ІХ – ХІ ст. Для мистецтва цього стилю характерні 1) масштабність, величавість, суворість; 2) зосередження уваги

Б. Орнаменталізм
Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма: 1. Мозаїчність композиції та багатотематичніст

Перехідний період (ХІV— поч. ХV ст.).
Вплив орнаменталізму зберігся і в наступній, так званій перехідній добі (ХІУ- поч. ХУ ст.). Це був період переписування давніх творів та укладання книг-зводів. Звід

Ренесанс
А. Загальноєвропейський ренесанс (ХІУ-ХУІ) У середині другого тисячоліття у країнах Європи (передовсім південних) на зміну середньовіччю приходить нова епоха – ренесанс

Класицизм
А. Загальноєвропейський класицизм[109] (ХVІІ – ХVІІІ ст.) Найбурхливішого розвитку цей напрям набув у Франції уже з ХVІІ ст., дещо

А. Загальноєвропейський вимір
Цей напрям став засадничим цілковитим запереченням класицизму, – як високого, так і низького, бурлескного. Чільні ознаки романтизму[119] такі: 1.Коли просвітництво вважало за основн

Б. Український вияв напряму
Український романтизм підготувала вже культура бароко, в основі якої була ідея непересічної особистості. Інше потужне джерело – українська народна творчість, особливо думи і козацькі

А. Суть і риси напряму
Первісно (з ХVІІІ ст.) слова «реаліст», «реалізм[121]» вживалися в повсякденному мовленні й позначали тверезий, практичний тип мислення на противагу ідеалістичному, мрійницькому. З кінця 20-х років

Б. Особливості українського реалізму
  Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму? Ми вже зауважували, що реалістичний тип світосприймання

А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму
  Цей напрям зародився в європейській культурі в останній чверті ХІХ ст. у надрах реалізму (насамперед натуралізму) і водночас став його принциповим запереченням. Розвиток модернізму[

Б. Екзистенціалізм
Найбільш цілісною й стійкою філософсько-естетичною системою з тих, що виробилися у рамцях модернізму став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Серед найвідоміших попе

В. Етапи модернізму
  Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі (у часовій послідовності), то можна виділити, три етапи його розвитку. 1. Декаданс (від фр. decadence — з

Г. Деякі особливості українського модернізму
  1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії

А. Неоромантизм
У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст.(неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дій

Б. Неокласицизм
Свого часу вибух революційно-безбожного ренесансу породив протидію — реформацію з її відродженням християнських вартостей. І розквіт неоромантизму з його бурхливо-стихійною, анархічною, норморуйнів

В. Символізм
Як підказує сама назва, сутність течії полягає у символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього, трансцедентного змісту. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку символіс

Г. Імпресіонізм
Означення течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Започаткувався імпресіонізм[151] у французькому малярстві (К.Моне, О.Ренуар, Е.Деґа, Е.Мане), розв

Д. Неореалізм
Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним

Е. Футуризм
Це перший і, вочевидь, найяскравіший вияв авангардистської тенденції в модернізмі. Як вважається, футуризм[159] заснував у 1909 р. італійський поет Марінетті [160]. Ц

Сюрреалізм
Сюрреалізм[168] — авангардистська течія, котра існує від початку 20-х років до сьогодні, зародилася у літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва. Сам терм

ХІХ. Художність твору
  Визначальною мірою якості, досконалості, цінності мистецького твору є рівень його художності. Отож бодай у найзагальніших рисах розкриємо це поняття — художність. Ра

Аналізу епічного і драматичного творів
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору). 2. Історія написання і видання твору (при потребі). 3. Життєва основа (ті ре

Аналізу ліричного твору
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору). 2. Історія написання твору (при потребі). 3. Жанр твору (громадянська, інтим

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги