А. Загальноєвропейський вимір - раздел Образование, Основи теорії літератури Цей Напрям Став Засадничим Цілковитим Запереченням Класицизму, – Як Високого,...
Цей напрям став засадничим цілковитим запереченням класицизму, – як високого, так і низького, бурлескного. Чільні ознаки романтизму[119] такі:
1.Коли просвітництво вважало за основну силу пізнання розум, а світ і людину цілком доступними для розумового осягнення, то, на думку романтиків, розум – лише одна зі здатностей людського духа, і то недостатня для глибинного пізнання світу.
2.З огляду на таку настанову розум уже трактувався як не єдиний і не головний засіб пізнання. Романтики дійшли висновку, що основне, глибинне пізнання здійснюється серцем (тобто через почуття та інтуїцію). Отож, мистецтво розглядається тепер поруч з наукою як інший, але не нижчий шлях пізнання.
3.Романтики починають зауважувати та відшукувати у різних царинах буття внутрішні протилежності, антитези. Може, найбільша їхня заслуга в тому, що помітили внутрішню роздвоєність людини, одночасну приналежність її до двох світів – духовного й матеріального; осягнули, що корінь зла – у невмінні чи небажанні людини зрівноважуватипротилежні первини свого єства (духовне – біологічне, емоційне – раціональне, особисте – суспільне, альтруїстичне – егоїстичне тощо). Згадаймо під цим кутом зору хоча б Шевченкові „Гайдамаки”, „Сон”, „Кавказ”, „Посланіє”.
4.Увагу романтиків привертають насамперед виняткові подіїта вольові, героїчнідуховно прекрасні персонажі. У центрі їхньої творчості – душевний світ людини, надто ж позасвідомі вияви психіки – сон, пристрасть, натхнення, одержимість.
5.Якщо просвітники трактували національні традиції, особливості різних народів, зосібна національні мови, як якесь непорозуміння, „пережитки”, „забобони”, принаймні щось незначне, то для романтиків це першорядна цінність, вияв народного духа, душі народу. Націю вони розглядали як єдину природну форму суспільного існування людини. Звідси такий потужний патріотичний патос А. Метлинського, М. Костомарова, П. Куліша, а надто Т. Шевченка.
6. Романтизм також різко змінив суто стильову царинуписьменства. Новий напрям руйнує всю систему приписів класицистичної поетики, вважає, що творчість, форма має бути вільною і визначатися тільки натхненням. У цю добу значно розширилося коло тем і жанрів.
Романтиків цікавлять таємничі сторони життя, вони бачать природу живою, одухотвореною, підкреслюють її тісний взаємозв’язок з людиною. Новому романтичному почуттю природи приступне таємниче в ній, безмежне, нарешті, ті „інші світи”, що сховані за щоденним обличчям природи. Це все є „нічна сторона” природи, що справді приступніша людині вночі. Ніч робиться улюбленою темою романтиків: постає т.зв. „поезія ночі” („Вивідка”, „Між хмарами місяць тихенько котивсь...” Л. Боровиковського, „Покотиполе” А. Метлинського, „Великодня ніч”, „Соловейко”, „Зорі” М. Костомарова, „Причинна” Т. Шевченка). Поширюється фантастична оповідь як намагання відчути, виразити впливи на людину потойбічного, надматеріального („Ніч перед Різдвом”, „Майська ніч”, „Сорочинський ярмарок” М. Гоголя, „Мадей”, „Жулин і Калина” І. Вагилевича, „Утоплена”, „Великий льох” Т. Шевченка).
Нове висвітлення одержала історична тема. Якщо раніше історична література являла собою в основному збірки цікавих анекдотів та авантюр чи замасковані у давні строї відгуки на сучасні (авторам) проблеми, то романтики намагаються зрозуміти й відтворити сенс минулих епох, їхнє неповторне, власне забарвлення та визначити їхнє місце у цілому історичному розвитку. Адже, на думку цих митців, історичний процес не просто складається з окремих людських вчинків, навпаки, він є виявом вищих сил, веде до вищої мети, проте має внутрішній сенс на всіх щаблях свого руху. Не випадково саме в цю добу з’являється перший український історичний роман „Чорна рада” П. Куліша.
Свого часу просвітники завели у глухий кут раціоналістичного моралізаторства релігійну лірику, тепер вона оживає, набуває емоційного забарвлення („Ісаія. Глава 35”, „Марія”, „Осії. Глава 14”, „Молитва” Т. Шевченка).
Набувають вільної форми, змішуються вже наявні жанри: поєднуються поезія і проза, з’являється ліро-епічна поема. Виникають також нові жанри: романтична (байронічна) поема, балада.
Цілком змінюється характер наслідування фольклору: його тепер не обробляють „для салону”, не причепурюють-вихолощують по-просвітницьки, а намагаються відтворити дух справжньої народної пісні.
7. Для романтичної манери характерний суб’єктивізм– визнання множинності істин та намагання знайти і втілити свою власну істину. Також виразно проступають у цій манері індивідуалізм та активна постать автора. Автор у романтичному творі намагається бути людиною всебічною, причетною до найрізноманітніших форм життя; цієї всеохопності романтичний митець досягає часто тим, що стає людиною рухливою, мінливою, постійно змінює свій стиль, характер, інтереси. Іноді навіть свої погляди ( взяти хоч би разючі світоглядові метаморфози[120] М. Гоголя, М. Костомарова, П. Куліша).
8. Зазвичай митець-романтик спочатку з наївною вірою одержимо прагне примирити, згармонізувати опозицію „людина („Я”) – світ”, „людина – суспільство”; силиться відкрити людям очі на неприродність, потворність їхнього способу життя, запропонувати свій рецепт вдосконалення світу. Але досить швидко переконується у марноті своїх зусиль. І тоді його світогляд починає визначати т.зв. „романтична іронія”, тобто неприйняття реального стану речей, наявного життєустрою. Цьому суєтному реальному світові романтик протиставляє буття ідеально досконале, прекрасне, яке – він це інтуїтивно відчуває – існує в іншому, духовному вимірі світу. Через неймовірне страждання митець усвідомлює цілковиту несумісність дійсного і належного, ту величезну прірву, що розділяє дійсне і належне. Власне, саме наслідком романтичної іронії особливо потужної напруги став духовний крах М. Гоголя; не що інше, як вияв тієї ж таки романтичної іронії проступає у якісному переломі творчості Т. Шевченка періоду „трьох літ”.
9. Найхарактерніша риса романтизму – символобачення, тобто митець-романтик розглядає довколишній світ і відтворює його як систему символів, намагаючись у такий спосіб пізнати надматеріальну суть буття. Тому, маючи справу з романтичним твором, завше треба пам’ятати, що тут кожен образ, кожна картина, кожна думка має подвійне значення – безпосереднє і символічне.
Мало романтичне світосприймання і свої небезпеки. Це певна несталість, легковажність, нестримна фантазія, нехтування конкретною „низькою” дійсністю, що заводило часом романтичних митців у царину фантастики, з якої вони з величезними труднощами поверталися до реального життя, а то й назавжди залишалися в тій царині; інколи романтик обмежувався викликаним настроєм, переживанням, не думаючи, не дбаючи про здійснення своїх ідеалів у реальному житті.
Світового значеннянабула творчість представників літературного романтизму
♣ в Англії – Д. Байрона (1788 – 1824), П.-Б. Шеллі (1792 – 1822), В. Скотта (1771 – 1832);
♣ в Німеччині – Г. Ґайне (1797 – 1856), Й. Шиллера (1759 – 1805); у Франції – В. Ґюґо (1802 – 1885), Ф.-П. Шатобріана (1768 – 1848);
♣ у Польщі – А. Міцкевича (1798 – 1855), Ю. Словацького (1809 – 1840);
♣ в Росії – раннього А. Пушкіна (1799 – 1837), М. Лермонтова (1814 – 1841).
Визначні представники романтизму у малярстві – Ф. Гойя, Т. Жеріко, Е. Делякруа; у музиці – Р. Шуман, Ф. Шуберт, Ф. Шопен, Р. Ваґнер, Ф. Ліст.
Все темы данного раздела:
Природа мистецького таланту.
Лише талановиті митці породжують справді досконалі, вагомі твори. Якщо людина талановита, це значить вона має особливу, витончену душевну організацію, творчі здібності. Серед ц
Натхнення
Як твердять філософи і психологи, наш душевний світ (або психіка) складається із двох частин: 1) свідомого – це осмислення людиною довколишнього світу і себе, власног
Асоціативне мислення
Усі ми більшою або меншою мірою володіємо асоціативним мисленням. Цей дар дається кожній людині, лишень у ході життя одні його розвивають, інші притуплюють.
У чому ж суть а
Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ.
Т.Шевченко).
І день йому милий, і солодка нічка.
(М.Шашкевич)
Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справ
Естетична функція
Якщо уважно придивитися до довкілля, легко переконаєшся, що цілий Всесвіт (від сніжинки, листка дерева до Сонячної системи й галактик) будується, розвивається за законами краси. Але у повсяк
Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ
а) раціонально;
В и х о в н а ф у н к ц і я.
З огляду на свою природу, на допіру названі функції мистецтво здійсняє на людину потужний виховний вплив. Але який і як саме?
Сприймаючи з захопленням художній твір, ми (час
УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя
У повсякденній дійсності усе – речі, явища, звичаї, умови, ми самі – постійно змінюється, так само усе – добре й лихе, веселе й сумне, світле й темне, корисне й шкідливе –
П а т о с.
Поштовхом до створення будь-якого мистецького полотна є складна сув’язь почуттів автора, котру іменують патосом. Пáтос (гр.pathos – почуття, пристрасть) – пристрасне пережив
Категорії “прекрасне – потворне”.
Спостерігаючи, художньо відтворюючи життя, митець виділяє в ньому два протилежні полюси – прекрасне і потворне і відповідно між ними розгруповує життєві явища. Інколи навмисне для ос
Категорії “комічне – трагічне, героїчне”.
У життєвому потопі митець виділяє також явища комічні і трагічні, знову ж таки часом задля виразности згущуючи їх.
Комічне(від гр. komikos – смішний) – це життєва
Ф а н т а з і я.
Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява,
Х р о н о т о п.
У художньому творі автор пришвидшує або пропускає несуттєві події, побіжно окидає поглядом чи й оминає другорядні картини, об'єкти, речі. Натомість зосереджує пильну увагу на подіях і об’є
УІІ. Митець і суспільство
1. Точки дотику між літературою і суспільством.
Художня література – явище суспільне за своєю сутністю, оскільки
1) досліджує суспільне
А. Вплив суспільного середовища на письменника.
Походження, виховання, суспільне становище митця значною мірою визначають його світогляд, глибше – світосприймання, а відтак його естетичний ідеал, навіть ті чи інші прикмети його сти
Б. Вплив письменника на суспільство.
Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплюючись улюбленими літературними (не реальними, а
С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і
Свобода, тобто здатність володіти, розпоряджатися собою, діяти відповідно до власної природи, є основою людини як богоподібного духовної істоти. Навіть якщо забезпечити людину матеріа
Х. ЗМІСТ І ФОРМА ТВОРУ. СКЛАДНИКИ ЗМІСТУ.
У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні.
Змісттвору — це житт
Триєдина жанрова класифікація
У літературознавстві найчастіше застосовують триєдину жанрову класифікацію творів: рід, жанр, жанрова форма. У межах кожного роду (способу вираження художнього змісту) виділяються окр
А. Архаїчні жанри.
1. Міт(гр. mythos — слово, переказ) — давні сказання про творення світу, богів, надприродних істот, життя перших людей («Прометей», «Геракл», «Троянська війна», «Перун», «Ве
А. Традиційні жанри
Історично найдавніша релігійно-обрядова лірика (яка мала насамперед релігійне призначення і виконувалася під час певних обрядів). Це зокрема:
1. Гимн (гр. hý
Б. Тематична класифікація лірики.
Про розгляді новочасної лірики (ХІХ—ХХ ст.) частіше використовується тематична класифікація. За нею виділяють такі жанри:
1. Громадянськалірика — у якій ідет
Суміжні жанри
Усі жанри поступово розвиваються, змінюються, в основному за рахунок злиття двох чи кількох. Отож, поруч з епосом, лірикою та драмою в літературі часто зустрічаються твори, у яких поєднуютьс
Складники композиції.
Як і людське тіло чи, скажімо, дерево, — художній твір складається з великої кількості нерозривно взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле.
Отож, розглядаючи форму твору (тіло), н
А. Загальна характеристика сюжету
Твори, які належать до різних родів, мають відповідно і різні композиційні особливості. Найхарактерніша спільна ознака епічних та драматичних творів — сюжетність.
Сюжé
Б. Сюжетні вузли
В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли.
Ці етапи (вузли) такі:
1. Експозúція
В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й
ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова.
Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і
Лексика художнього твору.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загал
А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, зве
Б. Другий фігуральний тип.
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури.
4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення,
В.Третій фігуральний тип.
9. Анáфора(грец. anaphero — піднесення), або єдинопочаток — повторення на початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових с
А. Явища евфонії та какофонії
Фόніка(грец. phōneo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови.
Фонічні засоби (алітерації, асонанс
Б.Фоносимволіка
Звуки мови самі собою можуть мати і символічне значення. Зрозуміло, одні й ті ж звуки у різних авторів чи навіть у різних творах одного й того ж автора можуть мати різне значення. І тут особ
ХІV. Основи віршування
Найхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікáція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це —
З історії рими.
Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У
Основні функції рими
1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору.
2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у
Естетичні якості рим
Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у в
А. Антична система віршування.
Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу.
У древньогрецькій і латинс
Б. Фольклорне віршування
Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний.
Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично роз
Г. Тонічна система
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.
Ця система віршування досить рідкісна й давня, ви
Силабо-тонічна система віршування.
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ
Двоскладові стопи
1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.
Трискладові стопи
1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/.
2.
Строфіка.
Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована
А. Звичайні строфи.
1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:
Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.
Б.-І.Антонич.
2.
Б.Романські строфи
Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встан
В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .
Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семи
Г. Довільний вірш та верлібр
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що склад
Пісенька про Лялю-Бо
Ляля-Бо
вибирає любо
проповідує любе
і кохає Лі Бо
лю бо лю
болюболюболю
бо
голова в Лялі-Бо —
українська
&n
ХУІ. Стиль доби
Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті п
ХVІІ. Авторський стиль. Методи. Напрями. Течії. УгрупОвання. Школи.
Вивчаючи історичний розвиток літератури, ми спостерігаємо, як у різні епохи змінюються теми художніх творів, характерні образи, жанри, а також погляди письменників на життя, принципи і способи його
Реалістичний метод
♣ передбачає зосередження уваги передусім на конкретній, видимій, матеріальній реальності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо
Фольклор
Першим напрямом в історії українського мистецтва слова був фольклор[83]. У літературному процесі він посідає окреме місце як цілісний, своєрідний організм.
Термін
А. Монументалізм
Монументалізм[85]панував у ІХ – ХІ ст. Для мистецтва цього стилю характерні
1) масштабність, величавість, суворість;
2) зосередження уваги
Б. Орнаменталізм
Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма:
1. Мозаїчність композиції та багатотематичніст
Перехідний період (ХІV— поч. ХV ст.).
Вплив орнаменталізму зберігся і в наступній, так званій перехідній добі (ХІУ- поч. ХУ ст.). Це був період переписування давніх творів та укладання книг-зводів. Звід
Ренесанс
А. Загальноєвропейський ренесанс (ХІУ-ХУІ)
У середині другого тисячоліття у країнах Європи (передовсім південних) на зміну середньовіччю приходить нова епоха – ренесанс
Класицизм
А. Загальноєвропейський класицизм[109] (ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Найбурхливішого розвитку цей напрям набув у Франції уже з ХVІІ ст., дещо
Б. Український вияв напряму
Український романтизм підготувала вже культура бароко, в основі якої була ідея непересічної особистості. Інше потужне джерело – українська народна творчість, особливо думи і козацькі
А. Суть і риси напряму
Первісно (з ХVІІІ ст.) слова «реаліст», «реалізм[121]» вживалися в повсякденному мовленні й позначали тверезий, практичний тип мислення на противагу ідеалістичному, мрійницькому. З кінця 20-х років
Б. Особливості українського реалізму
Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму?
Ми вже зауважували, що реалістичний тип світосприймання
А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму
Цей напрям зародився в європейській культурі в останній чверті ХІХ ст. у надрах реалізму (насамперед натуралізму) і водночас став його принциповим запереченням. Розвиток модернізму[
Б. Екзистенціалізм
Найбільш цілісною й стійкою філософсько-естетичною системою з тих, що виробилися у рамцях модернізму став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Серед найвідоміших попе
В. Етапи модернізму
Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі (у часовій послідовності), то можна виділити, три етапи його розвитку.
1. Декаданс (від фр. decadence — з
Г. Деякі особливості українського модернізму
1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії
А. Неоромантизм
У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст.(неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дій
Б. Неокласицизм
Свого часу вибух революційно-безбожного ренесансу породив протидію — реформацію з її відродженням християнських вартостей. І розквіт неоромантизму з його бурхливо-стихійною, анархічною, норморуйнів
В. Символізм
Як підказує сама назва, сутність течії полягає у символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього, трансцедентного змісту. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку символіс
Г. Імпресіонізм
Означення течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Започаткувався імпресіонізм[151] у французькому малярстві (К.Моне, О.Ренуар, Е.Деґа, Е.Мане), розв
Д. Неореалізм
Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним
Е. Футуризм
Це перший і, вочевидь, найяскравіший вияв авангардистської тенденції в модернізмі. Як вважається, футуризм[159] заснував у 1909 р. італійський поет Марінетті [160]. Ц
Сюрреалізм
Сюрреалізм[168] — авангардистська течія, котра існує від початку 20-х років до сьогодні, зародилася у літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва.
Сам терм
ХІХ. Художність твору
Визначальною мірою якості, досконалості, цінності мистецького твору є рівень його художності. Отож бодай у найзагальніших рисах розкриємо це поняття — художність.
Ра
ХХ. Аналіз художнього твору
Художність як серцевина літературного твору безпосередньо зумовлює і спосіб, шлях його вивчення, себто аналіз.
Художній аналіз– це осмислення мистец
Аналізу епічного і драматичного творів
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання і видання твору (при потребі).
3. Життєва основа (ті ре
Аналізу ліричного твору
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання твору (при потребі).
3. Жанр твору (громадянська, інтим
Новости и инфо для студентов