Б. Тематична класифікація лірики. - раздел Образование, Основи теорії літератури Про Розгляді Новочасної Лірики (Хіх—Хх Ст.) Частіше Використову...
Про розгляді новочасної лірики(ХІХ—ХХ ст.) частіше використовується тематична класифікація. За нею виділяють такі жанри:
1. Громадянськалірика — у якій ідеться про суспільно-національні проблеми й почуття: «Я нездужаю, нівроку...» Т.Шевченка, «Любіть Україну» В.Сосюри, «В букварях ти наряджена...» В.Симоненка.
2. Інтимналірика виражає переживання героя, пов’язані з його особистим життям. Різновиди:
♣ любовна — про кохання як стан душі («Так ніхто не кохав» В.Сосюри) та еротична — про чуттєве тілесне кохання («Знов життя розділив надвоє...» Наталі Лівацької-Холодної);
♣ родинна («Сива ластівка» Б.Олійника);
♣ лірика дружби («Ровесникам» В.Симоненка).
І все ж, зрозуміло, основою цього жанру є саме лірика любовна (передовсім про переживання нерозділеного та трагічного кохання).
Серед найвидатніших творців інтимної лірики — автор біблійної «Пісні пісень» Соломон, Петрарка, Данте, Гафіз, А.Пушкін, А.Ахматова, М.Цвєтаєва.
В українській літературі — Маруся Чурай, І.Франко (збірка «Зів’яле листя»), О.Олесь, П.Тичина, Н.Лівицька-Холодна, Д.Павличко (збірка «Таємниця твого обличчя»), В.Симоненко, Ліна Костенко та ін.
3. Філософськалірика — поетичне осмислення буття, світу, людини, сенсу людського життя, добра і зла ( поезія Ф. Петрарки, В. Шекспіра, Й. В. Ґете, збірки Г.Сковороди «Сад божественних пісней», П.Тичини «Сонячні кларнети», Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки»).
Найхарактернішим різновидом філософської лірики є медитáція(лат. meditatio — роздум) — поетичне міркування над проблемами життя і смерті, над сутністю людської душі.
Якщо власне філософська лірика прагне пізнати істину як таку (у масштабах Всесвіту), то медитація — насамперед внутрішній світ людини у співвідношенні з довкіллям (вірші «Чи не покинуть нам, небого...» Т.Шевченка, «Сад» Ліни Костенко).
4. Релігійналірика тісно пов’язана з філософською. Це — поетичне звернення до Бога, вираження релігійних почуттів і переживань (збірка «Сад божественних пісней» Г.Сковороди, вірші «Ісаія. Глава 35», «Молитва» Т.Шевченка, «Хвилина з Богом» Б.-І.Антонича, „Зорі” А. Казки, «В мені дуже народжується Бог» В.Стуса, «Бабине літо» Наталі Лівицької-Холодної).
5. Пейзажналірика передає роздуми і почуття героя, викликані картинами та явищами природи («Зоре моя вечірняя...», «Над Дніпровою сагою» Т.Шевченка, «Гаї шумлять» П.Тичини, «Важні вітри не випили роси» А.Малишка).
Дослідники (зокрема Клавдія Фролова) виділяють такі основні форми відтворення природи у ліриці:
♣ природа як безпосередня мета зображення;
♣ вияв свого ставлення до природи;
♣ співвіднесення природи і ліричного героя чи суспільства;
♣ метафорично-символічний образ природи.
6. Сатиричналірика — викриття, осмислення засобами сатири (іронія, сарказм, інвектива, ґротеск, бурлеск тощо) вад суспільства чи людини («Всякому городу нрав і права» Г.Сковороди, «Кавказ» Т.Шевченка, «Сідоглавому» І.Франка, «Злодій» В.Симоненка, збірка «Веселий цвинтар» В.Стуса).
Межі між різними жанрами лірики невиразні, часто в одному вірші поєднуються кілька жанрів (у вірші «Садок вишневий коло хати...» Т.Шевченка переплітаються пейзажна і громадянська лірика — змальовано картина української природи, показано природній спосіб життя та родину як основу гармонії суспільства; вірш «Лебеді материнства» являє собою єдність інтимної (родинної) та громадянської (патріотичної) лірики.
Ліричні вірші часом об’єднуються в цикли. Поетичний цикл ( від грец. – коло, колесо, обертання) – це група творів, що об’єднані однією темою, настроєм, місцем або часом написання.
Специфічний жанр лірики – парόдія (грец. parodia – пісня навиворіт, перероблена на смішний лад). Це – гумористичний чи сатиричний твір, у якому імітується, комічно наслідується творча манера певного автора з метою висміяти її.
Зародилася в античну добу. В Україні відомі фольклорні пародії („Лист запорожців до турецького султана”) і літературні ( у творчості „мандрованих дяків”, В. Самійленка, К. Буревія, Л. Мосендза, Остапа Вишні, О. Ірванця та ін.).
Пародія поширена як у ліриці, так і в епосі та драмі. Пародійність може бути визначальною рисою твору („Дон Кіхот” М. де Сервантеса; „Ґарґантюа і Пантаґрюель” Ф. Рабле, „Енеїда” І. Котляревського, творчість поетів літературного гурту „Бу-Ба-Бу” – Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака).
З пародією безпосередньо пов’язані такі жанри (чи художні прийоми), як бурлеск і травестія.
Бурлéск (від італ. burla – жарт) – жанр комічної пародійної поезії, у якій про високе, піднесене говориться у нарочито гумористичній, часто зневажливій формі або навпаки, про низьке, буденне – у піднесеному стилі („Салдацький патрет”, „Конотопська відьма” Г. Квітки-Основ’яненка).
Травéстія (від італ. travestire - перевдягати) – гумористичний твір, у якому пародійний ефект досягається шляхом перевдягання героїв, перенесенням їх з однієї епохи в іншу, з одного середовища в інше (у поемі „Енеїда” І. Котляревського поєднується бурлеск і травестія).
5. Жанри драми
У староукраїнській літературі розвивалися переважно такі жанри цього роду:
1.Шкільні драми – твори переважно церковно-християнського змісту та на історичні теми, які писали з початку ХVІІ ст. викладачі піїтики (часом у співавторстві зі студентами), а виконували вихованці навчальних закладів під час свят, прийому поважних гостей або наприкінці року (драма „Володимир” Теофана Прокоповича).
2. Інтермéдії(від лат inter – між і medius – середина), або інтерлюдії(від лат. іnter – між і ludus – гра)– це невеликі одноактні п’єси комедійного характеру, що ставилися у перервах між діямисерйозного змісту. В основу сюжетів цих творів покладено переважно анекдоти й комічні оповідання, які віддзеркалювали тогочасний народний побут, соціальні й міжнаціональні стосунки (інтермедія „Найкращий сон” до драми Якуба Гаватовича).
3. Вертéп.Свою назву ці твори одержали від грецького слова „вертеп”, що в перекладі нашою мовою означає „печера”. У Біблії розповідається, що Богоматір Марія народила сина Ісуса в печері (біля міста Вифлеєма), в якій пастухи під час негоди тримали худобу. Це – різновид лялькового театру, дійство, що об’єднувало серйозну, урочисту п’єсу переважно різдвяного змісту і веселі анекдотичні сценки на зразок інтермедій ( вертепна драма „Цар Ірод”).
В цілому ж виділяють такі найхарактерніші драматичні жанри:
1. Трагедія(гр. tragōedia — дослівно: цапина пісня, виростає з жалібних ритуальних пісень, що супроводжували принесення цапа у жертву богові родючості та виноградарства Діонісовіцапина) – драматичний твір у якому зображено зіткнення непримиренних життєвих суперечностей, а незвичайний герой потрапляє в безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними у даній ситуації силами і, як правило, гине.
Українська трагедія зароджується у XVIII ст. (М.Козачинський). Серед найпомітніших зразків цього жанру у вітчизняній літературі — «Переяславська ніч», «Сава Чалий» М.Костомарова «Оборона Буші» М.Старицького, «Украдене щастя» І.Франка, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Гріх», «Між двох сил» В.Винниченка, «Зонá», «Народний Малахій» М.Куліша.
2. Комéдія (від гр. kōmos — весела процесія і ode — пісня) — це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються неґативні суспільні та побутові явища, змальовується смішне.
Комедія зароджується в античній Греції («Мир», «Лісістрата», «Вершники», «Птахи» Аристофана).
В основі комедії лежить смішне— це, за Аристотелем, «певна помилка і потворність, що нікому не причиняє страждань».
Автори комедії свідомо знижують своїх персонажів порівняно з середнім рівнем, що існує в житті. Не маючи належних позитивних якостей, персонажі комедій, одначе, претендують на чільні місця в родині чи суспільстві. Вони намагаються розв’язувати свої проблеми способами, які не підходять у даній ситуації (Возний з «Наталки Полтавки» І.Котляревського).
Класиками європейської комедії вважаються Лопе де Веґа, Кальдерон, Шекспір («Комедія помилок», «Приборкання непокірної», «Багато галасу з нічого»), Мольєр («Тартюф», «Дон Жуан»), Бомарше («Севільський цирульник», «Шалений день, або Одруження Фігаро»).
Витоки української комедії — в інтермедіях та вертепних драмах XVII—XVIII ст. Перші комедії — «Наталка Полтавка» І.Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка. У другій половині ХІХ ст. — «За двома зайцями» М.Старицького, «Мартин Боруля» І.Карпенка-Карого. У ХХ ст. — «Отак загинув Гуска», «Мина Мазайло» М.Куліша, «Фараони» О.Коломийця, «Територія «Б», Або якщо роздягатися — то вже роздягатися» О.Миколайчука-Низовця.
Класичним різновидом комедії є водевіль(фр. vaudeville — первісно: міська глумлива пісенька) — легка комедійна переважно одноактова п’єса з анекдотичним сюжетом, переповнена жвавими діалогами, піснями, танцями («Москаль-чарівник» І.Котляревського, «На першій гулі» С.Васильченка).
У деяких п’єсах химерно поєднуються прикмети обох жанрів, це — трагікомедії(«Ревізор» М.Гоголя, «Хазяїн» І.Карпенка-Карого, «Останній зойк матріярхату» О.Миколайчука-Низовця, „Прямий ефір” О. Ірванця).
3. Власне драма— драматичний твір, в основу якого покладено хоч і гострий життєвий конфлікт, але без трагічної розв’язки, так само відсутня свідома настанова на комічне.
Зароджується цей жанр також у драматургії античності («Йон» Еврипіда).
Теоретикам драми у XVIII ст. стали Д.Дідро, Мерсьє та Лесінґ. Вони ж як автори започаткували т.зв. міщанську драму («Позашлюбний син» Дідро, «Емілія Галотті» Лесінґа, «Тачка оцетника» Мерсьє) – твори про життя простих людей.
Ця жанрова форма поступово вироджується в мелодраму (гр. mélos — пісня, drama — дія) — п’єсу з очевидним моралізаторством, повчанням, простолінійним поділом героїв на «добрих» і «злих» («Гнат Приблуда» С.Воробкевича, «Циганка Аза» М.Старицького, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М.Кропивницького).
Від початку ХІХ ст. донині бурхливо розвивається в Європі реалістичнадрама (Пушкін, Островський, Л.Толстой, А.Чехов, Ібсен, Ґавитман, Роллан, Чапен, Ґавел).
Крім того, з середини ХХ ст. з’являються такі форми, як екзистенційна драма, що розглядає механізм і сенс людського буття (твори Сартра, Ануя) та драма абсурду, де в брехливих формах показано жалюгідність і безглуздя життя звичайної людини (твори О.Баккета).
В українській літературі нова драма з’являється на початку ХІХ ст. («Наталка Полтавка» І.Котляревського 1819 р.) Об’єктом змалювання українських драматургів того часу ставали переважно любовно-родинні взаємини (твори В.Гоголя, Я.Кухаренка, К.Тополі, Т.Шевченка — «Назар Стодоля», Панаса Мирного — «Лимерівна»).
Поступово ідейно-тематичні обрії вітчизняної драми розширюються, з’являються твори з життя інтеліґенції («Житейське море» І.Карпенка-Карого) про взаємини різних суспільних верств села і міста («Не судилося» М.Старицького, «Нахмарило» Б.Грінченка, «Украдене щастя» І.Франка).
На межі ХІХ—ХХ ст. Леся Українка приносить в українську літературу неоромантичну психологічну драму— з високоінтелектуальними характерами, а також з перенесенням уваги з побутових обставин на психологію героїв («Кассандра», «У пущі»).
Неореалістичну драмузапочаткував у вітчизняному письменництві В.Винниченко. Для його творів був характерний той же психологізм та символізм, але не на екзотичному, а на повсякденному суспільно-побутовому матеріялі («Гріх», «Закон», «Брехня», «Дисгармонія»).
Фундатором української експресіоністичної драми („епічного театру”) став М.Куліш («Зонá», «Патетична соната», «Народний Малахій»).
У ХХ ст. помітно утвердилася драма-притча, яку проймає притчевий алегоризм образів і ситуацій, універсальність (понадчасовість) образів і картин, філософська спрямованість, символічність, широкий підтекс. П’єси цього жанрового різновиду мають повчальний характер, у них не стільки зображається дія, як розповідається про неї, автор спонукає глядачів до роздумів, допомагає їм усвідомити соціальний та культурний досвід людства, пропонує свій ключ до розуміння дійсності („Із життя комах” К. Чапека, „Носороги” Е. Йонеско, „Дракон” Є. Шварца, „Вічний корабель” Л. Мосендза, „Молебник неофітів” В. Барки, „Приречені” Б. Бойчук).
Сьогодні поступово розвивається нова постмодерна драма («Житіє простих» Наталі Ворожбит, «Повернення в Нікуди» Лесі Демської, «Хащі» Ю.Данилюка).
Основи теорії літератури... frac сутність літературознавства сутність мистецтва...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Б. Тематична класифікація лірики.
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Природа мистецького таланту.
Лише талановиті митці породжують справді досконалі, вагомі твори. Якщо людина талановита, це значить вона має особливу, витончену душевну організацію, творчі здібності. Серед ц
Натхнення
Як твердять філософи і психологи, наш душевний світ (або психіка) складається із двох частин: 1) свідомого – це осмислення людиною довколишнього світу і себе, власног
Асоціативне мислення
Усі ми більшою або меншою мірою володіємо асоціативним мисленням. Цей дар дається кожній людині, лишень у ході життя одні його розвивають, інші притуплюють.
У чому ж суть а
Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ.
Т.Шевченко).
І день йому милий, і солодка нічка.
(М.Шашкевич)
Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справ
Естетична функція
Якщо уважно придивитися до довкілля, легко переконаєшся, що цілий Всесвіт (від сніжинки, листка дерева до Сонячної системи й галактик) будується, розвивається за законами краси. Але у повсяк
Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ
а) раціонально;
В и х о в н а ф у н к ц і я.
З огляду на свою природу, на допіру названі функції мистецтво здійсняє на людину потужний виховний вплив. Але який і як саме?
Сприймаючи з захопленням художній твір, ми (час
УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя
У повсякденній дійсності усе – речі, явища, звичаї, умови, ми самі – постійно змінюється, так само усе – добре й лихе, веселе й сумне, світле й темне, корисне й шкідливе –
П а т о с.
Поштовхом до створення будь-якого мистецького полотна є складна сув’язь почуттів автора, котру іменують патосом. Пáтос (гр.pathos – почуття, пристрасть) – пристрасне пережив
Категорії “прекрасне – потворне”.
Спостерігаючи, художньо відтворюючи життя, митець виділяє в ньому два протилежні полюси – прекрасне і потворне і відповідно між ними розгруповує життєві явища. Інколи навмисне для ос
Категорії “комічне – трагічне, героїчне”.
У життєвому потопі митець виділяє також явища комічні і трагічні, знову ж таки часом задля виразности згущуючи їх.
Комічне(від гр. komikos – смішний) – це життєва
Ф а н т а з і я.
Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява,
Х р о н о т о п.
У художньому творі автор пришвидшує або пропускає несуттєві події, побіжно окидає поглядом чи й оминає другорядні картини, об'єкти, речі. Натомість зосереджує пильну увагу на подіях і об’є
УІІ. Митець і суспільство
1. Точки дотику між літературою і суспільством.
Художня література – явище суспільне за своєю сутністю, оскільки
1) досліджує суспільне
А. Вплив суспільного середовища на письменника.
Походження, виховання, суспільне становище митця значною мірою визначають його світогляд, глибше – світосприймання, а відтак його естетичний ідеал, навіть ті чи інші прикмети його сти
Б. Вплив письменника на суспільство.
Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплюючись улюбленими літературними (не реальними, а
С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і
Свобода, тобто здатність володіти, розпоряджатися собою, діяти відповідно до власної природи, є основою людини як богоподібного духовної істоти. Навіть якщо забезпечити людину матеріа
Х. ЗМІСТ І ФОРМА ТВОРУ. СКЛАДНИКИ ЗМІСТУ.
У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні.
Змісттвору — це житт
Триєдина жанрова класифікація
У літературознавстві найчастіше застосовують триєдину жанрову класифікацію творів: рід, жанр, жанрова форма. У межах кожного роду (способу вираження художнього змісту) виділяються окр
А. Архаїчні жанри.
1. Міт(гр. mythos — слово, переказ) — давні сказання про творення світу, богів, надприродних істот, життя перших людей («Прометей», «Геракл», «Троянська війна», «Перун», «Ве
А. Традиційні жанри
Історично найдавніша релігійно-обрядова лірика (яка мала насамперед релігійне призначення і виконувалася під час певних обрядів). Це зокрема:
1. Гимн (гр. hý
Суміжні жанри
Усі жанри поступово розвиваються, змінюються, в основному за рахунок злиття двох чи кількох. Отож, поруч з епосом, лірикою та драмою в літературі часто зустрічаються твори, у яких поєднуютьс
Складники композиції.
Як і людське тіло чи, скажімо, дерево, — художній твір складається з великої кількості нерозривно взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле.
Отож, розглядаючи форму твору (тіло), н
А. Загальна характеристика сюжету
Твори, які належать до різних родів, мають відповідно і різні композиційні особливості. Найхарактерніша спільна ознака епічних та драматичних творів — сюжетність.
Сюжé
Б. Сюжетні вузли
В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли.
Ці етапи (вузли) такі:
1. Експозúція
В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й
ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова.
Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і
Лексика художнього твору.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загал
А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, зве
Б. Другий фігуральний тип.
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури.
4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення,
В.Третій фігуральний тип.
9. Анáфора(грец. anaphero — піднесення), або єдинопочаток — повторення на початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових с
А. Явища евфонії та какофонії
Фόніка(грец. phōneo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови.
Фонічні засоби (алітерації, асонанс
Б.Фоносимволіка
Звуки мови самі собою можуть мати і символічне значення. Зрозуміло, одні й ті ж звуки у різних авторів чи навіть у різних творах одного й того ж автора можуть мати різне значення. І тут особ
ХІV. Основи віршування
Найхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікáція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це —
З історії рими.
Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У
Основні функції рими
1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору.
2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у
Естетичні якості рим
Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у в
А. Антична система віршування.
Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу.
У древньогрецькій і латинс
Б. Фольклорне віршування
Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний.
Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично роз
Г. Тонічна система
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.
Ця система віршування досить рідкісна й давня, ви
Силабо-тонічна система віршування.
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ
Двоскладові стопи
1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.
Трискладові стопи
1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/.
2.
Строфіка.
Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована
А. Звичайні строфи.
1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:
Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.
Б.-І.Антонич.
2.
Б.Романські строфи
Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встан
В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .
Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семи
Г. Довільний вірш та верлібр
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що склад
Пісенька про Лялю-Бо
Ляля-Бо
вибирає любо
проповідує любе
і кохає Лі Бо
лю бо лю
болюболюболю
бо
голова в Лялі-Бо —
українська
&n
ХУІ. Стиль доби
Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті п
Реалістичний метод
♣ передбачає зосередження уваги передусім на конкретній, видимій, матеріальній реальності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо
Фольклор
Першим напрямом в історії українського мистецтва слова був фольклор[83]. У літературному процесі він посідає окреме місце як цілісний, своєрідний організм.
Термін
А. Монументалізм
Монументалізм[85]панував у ІХ – ХІ ст. Для мистецтва цього стилю характерні
1) масштабність, величавість, суворість;
2) зосередження уваги
Б. Орнаменталізм
Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма:
1. Мозаїчність композиції та багатотематичніст
Перехідний період (ХІV— поч. ХV ст.).
Вплив орнаменталізму зберігся і в наступній, так званій перехідній добі (ХІУ- поч. ХУ ст.). Це був період переписування давніх творів та укладання книг-зводів. Звід
Ренесанс
А. Загальноєвропейський ренесанс (ХІУ-ХУІ)
У середині другого тисячоліття у країнах Європи (передовсім південних) на зміну середньовіччю приходить нова епоха – ренесанс
Класицизм
А. Загальноєвропейський класицизм[109] (ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Найбурхливішого розвитку цей напрям набув у Франції уже з ХVІІ ст., дещо
А. Загальноєвропейський вимір
Цей напрям став засадничим цілковитим запереченням класицизму, – як високого, так і низького, бурлескного. Чільні ознаки романтизму[119] такі:
1.Коли просвітництво вважало за основн
Б. Український вияв напряму
Український романтизм підготувала вже культура бароко, в основі якої була ідея непересічної особистості. Інше потужне джерело – українська народна творчість, особливо думи і козацькі
А. Суть і риси напряму
Первісно (з ХVІІІ ст.) слова «реаліст», «реалізм[121]» вживалися в повсякденному мовленні й позначали тверезий, практичний тип мислення на противагу ідеалістичному, мрійницькому. З кінця 20-х років
Б. Особливості українського реалізму
Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму?
Ми вже зауважували, що реалістичний тип світосприймання
А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму
Цей напрям зародився в європейській культурі в останній чверті ХІХ ст. у надрах реалізму (насамперед натуралізму) і водночас став його принциповим запереченням. Розвиток модернізму[
Б. Екзистенціалізм
Найбільш цілісною й стійкою філософсько-естетичною системою з тих, що виробилися у рамцях модернізму став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Серед найвідоміших попе
В. Етапи модернізму
Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі (у часовій послідовності), то можна виділити, три етапи його розвитку.
1. Декаданс (від фр. decadence — з
Г. Деякі особливості українського модернізму
1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії
А. Неоромантизм
У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст.(неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дій
Б. Неокласицизм
Свого часу вибух революційно-безбожного ренесансу породив протидію — реформацію з її відродженням християнських вартостей. І розквіт неоромантизму з його бурхливо-стихійною, анархічною, норморуйнів
В. Символізм
Як підказує сама назва, сутність течії полягає у символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього, трансцедентного змісту. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку символіс
Г. Імпресіонізм
Означення течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Започаткувався імпресіонізм[151] у французькому малярстві (К.Моне, О.Ренуар, Е.Деґа, Е.Мане), розв
Д. Неореалізм
Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним
Е. Футуризм
Це перший і, вочевидь, найяскравіший вияв авангардистської тенденції в модернізмі. Як вважається, футуризм[159] заснував у 1909 р. італійський поет Марінетті [160]. Ц
Сюрреалізм
Сюрреалізм[168] — авангардистська течія, котра існує від початку 20-х років до сьогодні, зародилася у літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва.
Сам терм
ХІХ. Художність твору
Визначальною мірою якості, досконалості, цінності мистецького твору є рівень його художності. Отож бодай у найзагальніших рисах розкриємо це поняття — художність.
Ра
ХХ. Аналіз художнього твору
Художність як серцевина літературного твору безпосередньо зумовлює і спосіб, шлях його вивчення, себто аналіз.
Художній аналіз– це осмислення мистец
Аналізу епічного і драматичного творів
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання і видання твору (при потребі).
3. Життєва основа (ті ре
Аналізу ліричного твору
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання твору (при потребі).
3. Жанр твору (громадянська, інтим
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов