Ренесанс - раздел Образование, Основи теорії літератури А. Загальноєвропейський Ренесанс (Хіу-Хуі)
У Середи...
А. Загальноєвропейський ренесанс (ХІУ-ХУІ)
У середині другого тисячоліття у країнах Європи (передовсім південних) на зміну середньовіччю приходить нова епоха – ренесанс[88], або доба Відродження.
З ХІV-XV ст. поступово багатіють і стають провідною верствою суспільства вільні мешканці міст – купці та ремісники. Вони утверджують нові життєві цінності:
♣ особиста свобода людини, право самій розпоряджатися своєю долею;
♣ збагачення, матеріальний достаток (як економічна основа незалежності);
♣ активність, вольовитість, підприємливість;
♣ радощі й насолоди земного існування.
Для успішної господарської діяльності необхідно добре знати і вміти використовувати природне довкілля. Тому в цю епоху почали жваво розвиватися природничі й математичні науки, було здійснено грандіозні географічні й астрономічні відкриття: експедиції Васко да Гама, Магеллана, Колумба відкрили шляхи в Індію, Австралію, Америку, довели, що Земля – це куля. Астрономи Коперник, Бруно та Галілей дійшли висновку, що Земля – лише одне з небесних тіл, які рухаються довкола Сонця.
Бурхливого розвитку набула світська освіта. Повсюдно відкривалися школи, університети.
Ширенню науки й освіти посприяла з’ява книгодрукування. У 40-х рр. ХV ст. німецький ювелір Йоган Ґутенберг винайшов спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, створив ручний словолитний пристрій і друкарський прес. Навчальні, художні й довідкові книжки почали виходити з 1447 р.
В освіті, книговиданні, літературі поступово занепадає латинь, котра неподільно панувала в добу середньовіччя, натомість посилено розвиваються, стають літературними національні мови.
Отже, якщо в добу середньовіччя панував культ віри, зосередженості на духовному, то тепер утвердився культ практичного знання, зосередженість на матеріально-побутовому, суспільно-економічному. Відбулося також звільнення людини від надмірної церковної опіки. Бога, світ духовний почали мислити у конкретних, людиноподібніших формах. Це в одних випадках робило віру інтимнішою, щирішою, в інших – приземлювало, навіть штовхало до наївного атеїзму.
Найпомітнішою рисою цього періоду стало відродження традицій античності – звідси й назва епохи. Після захоплення турками Константинополя 1453 р. до Італії переїхали візантійські науковці – хранителі античної мудрості. Це пожвавило інтерес в Італії, а потім і в інших країнах Європи до спадщини давньогрецьких та римських філософів, науковців, митців. Багато рис античного світосприймання виявилися суголосними ідеалам нового часу: незалежність, гідність, фізична досконалість людини, різнобічність розвитку, дієвість, закоханість у красу світу, настанова на земне щастя.
Ідеологічною основою ренесансу стали дві взаємопов’язані, та водночас протилежні концепції[89]: гуманізм[90] і реформація.
Гуманістами називали тих діячів Відродження, котрі, на противагу католицькій церкві, проповідували культ земного щастя. У їхньому розумінні людина – не грішна й низька істота, а досконала і прекрасна; вона є найвищою цінністю життя, має право на всебічний розвиток, щастя і свободу. Так само довколишній світ – не „вмістилище печалі”, а прекрасний рай. Завдяки гуманістам ідеалом доби стала особистість, всебічно розвинута на основі розуму, який нібито може все. Природу як реальну, видиму досконалість було протиставлено Богові – недосяжному для розуму, а значить – сумнівному.
Фактично гуманізм став протилежною крайністю щодо похмурого середньовічного католицького світогляду. З метою усунути крайності, поєднати цінніші традиції старого й нового у ХVІ ст. виникає реформація – рух за оновлення церкви. У кількох країнах Європи (Німеччині, Чехії, Швейцарії, Англії та ін.) утверджується нова – протестантська– церква.
Головні догмати[91] протестантизму:
♣ людина має право на щастя не лише на тому світі, але й тут, на землі;
♣ людина може й має право спілкуватися з Богом не тільки через церкву, а й безпосередньо, сама;
♣ побожність людини полягає у щирості й істинності віри, а не в сліпому дотриманні обрядів;
♣ єдиним джерелом віри є Біблія, а не її тлумачення богословами.
Як бачимо, реформація теж спирається на індивідуалізм, але не егоїстичний, скерований на саму людину (як то в гуманізмі), а духовний (настанова на безпосередній зв’язок людини з Богом). Коли гуманізм проповідував повноту земного, матеріально-побутового життя, то реформація прагнула життя, яке було б цілком збудоване на релігійній основі. Античності вона протиставила раннє християнство, сáме до нього хотіла повернути людство.
Цілком об’єднувало гуманізм і реформацію хіба єдине – критика середньовіччя та католицької церкви.
Ренесанс – доба небаченого доти розквіту мистецтва. Розвивалися насамперед малярство, архітектура, скульптура. Адже заможні міщани замовляли будинки й палаци, картини і статуї. Найбільшим замовником стала католицька церква – під впливом гуманізму і вона стала схилятися до думки про красу людини і світу, про цінність, духовне значення мистецтва. З’являлися також меценати[92], що фінансували митців.
Серед визначальних прикмет мистецтва цієї доби:
1) збагачення світськими (позацерковними) жанрами, темами й мотивами – побутовими, пейзажними, еротичними тощо;
2) ідеалізування сили, краси. Активності людини, всебічної повноти життя;
3) очевидна перевага реалістичного методу (типу творчості);
4) орієнтація на взірці античної культури.
Скажімо, в архітектурі епохи середньовіччя переважали вузькі, загострені форми, високі стіни похмурих, строгих храмів і зáмків – щоб людина відчувала себе мізерною перед величчю Бога і тягнулася до Нього вгору. Ренесанс приніс нову архітектуру: просторі храми й палаци, заповнені повітрям і світлом, прикрашені розписами і скульптурами. Часто використовується розкішний античний декор[93], колони, арки, бані.
Тріумфальну ходу ренесанс почав з Італії, незабаром поширився і в Англії, Франції, Німеччині, інших країнах Європи. Найвидатніші постаті доби відродження в Італії: письменники Ф. Петрарка (1304 – 1374), Дж. Бокаччіо (1313 – 1375), Данте Аліґ’єрі (1265 – 1321); філософ Джордано Бруно (1548 – 1600); скульптор і художник Мікеланджело Буонаротті (1475 – 1564), художник Рафаель Санті (1483 – 1520), Леонардо да Вінчі (1452 – 1519). Вершиною ренесансу у Франції став роман „Ґарґантюа і Пантаґрюель” Ф. Рабле (1434 – 1553); в Іспанії роман „Дон Кіхот” Мігеля де Сервантеса (1547 – 1616); в Англії – драми В. Шекспіра (1564 – 1616).
Отже, ренесанс прославився двома безсумнівними здобутками – розкріпаченням людини і розквітом мистецтв. Але приніс він і чимало прикрих проблем. Так, звільнення від диктату церкви часто оберталося зреченням усіх моральних норм. Індивідуалізм нерідко виливався у примітивний егоїзм, активність – у жорстоку конкуренцію і злочинність. Суперечки між католиками і протестантами переростали у затяжні кровопролитні війни („Тридцятилітня війна”). Болісним було руйнування старого світогляду і вироблення нового, хитання у вірі. Усе це робило життя людини – незалежно від її стану й достатку – вельми напруженим та небезпечним.
Б. Українське відродження ( кінець ХУ- поч. ХУІІ ст.)
В Україні ренесанс проіснував недовго і виявився мало. До цього призвели дві причини: зовнішня (суспільно-історична) і внутрішня (духовна).
♣ Зовнішня причина – колоніальний гніт. Ослаблена монголо-татарською навалою та міжусобними чварами князів і бояр, Україна до середини ХІV ст. цілком втратила державність. Її поступово окупували, розділили між собою сусідні держави: Закарпаття поглинула Угорщина, Буковину – Молдавія, більшу частину Право- і Лівобережжя – Литва.
Панування Литви було ще не найбільшим лихом: більшість міст одержали магдебурзьке право (широкі можливості самоврядування0, литовці не боролися з українськими звичаями і традиціями, навпаки, самі приймали їх, часто переходили у православну віру. Староукраїнська книжна мова стала офіційною у всьому Великому князівстві Литовському.
Ситуація змінилася після Люблінської унії[94] 1569 р., за якою Литва об’єдналася з Польщею в одну державу – Річ Посполиту. Під тиском королівського уряду Литва змушена була віддати Польщі українські землі – Волинь, Підляшшя, Київщину, Брацлавщину. Для України почалися найпохмуріші часи. Завівши тут польські порядки, шляхта (польське дворянство) намагалася цілковито спольщити і покатоличити наш народ, аби безперешкодно визискувати. Це, закономірно, призвело до масової денаціоналізації вищих верств суспільства, а відтак – і занепаду православної церкви та культури.
♣ Внутрішня причина – ренесанс як спосіб життєустрою, мистецький стиль, раціоналістичний, реалістичний за методом, виявився не вельми суголосним послідовно романтичній українській душі.
З огляду на ці дві причини українська культура і в ХІV, і ХV, навіть у ХVІ – ХVІІ ст. залишалася ще під значним впливом середньовічної візантійської традиції. Вона вже була віджилою, схоластичною[95], проте сприймалася багатьма книжниками-патріотами як рідне дітище, що його треба берегти й обороняти від культурного наступу Заходу (так сприймалися спольщення й окатоличення). Але цілком відгородитись від віянь нового часу теж не можна було.
Отож, для українського ренесансу характерні такі особливості:
1) він не здобув перемоги над середньовіччям, як, скажімо, в Італії, а панували дві епохи водночас, ніби два потоки в одній річці;
2) він здобув значно більше поширення у суспільно-культурному житті, аніж у мистецтві, літературі.
Все темы данного раздела:
Природа мистецького таланту.
Лише талановиті митці породжують справді досконалі, вагомі твори. Якщо людина талановита, це значить вона має особливу, витончену душевну організацію, творчі здібності. Серед ц
Натхнення
Як твердять філософи і психологи, наш душевний світ (або психіка) складається із двох частин: 1) свідомого – це осмислення людиною довколишнього світу і себе, власног
Асоціативне мислення
Усі ми більшою або меншою мірою володіємо асоціативним мисленням. Цей дар дається кожній людині, лишень у ході життя одні його розвивають, інші притуплюють.
У чому ж суть а
Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ.
Т.Шевченко).
І день йому милий, і солодка нічка.
(М.Шашкевич)
Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справ
Естетична функція
Якщо уважно придивитися до довкілля, легко переконаєшся, що цілий Всесвіт (від сніжинки, листка дерева до Сонячної системи й галактик) будується, розвивається за законами краси. Але у повсяк
Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ
а) раціонально;
В и х о в н а ф у н к ц і я.
З огляду на свою природу, на допіру названі функції мистецтво здійсняє на людину потужний виховний вплив. Але який і як саме?
Сприймаючи з захопленням художній твір, ми (час
УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя
У повсякденній дійсності усе – речі, явища, звичаї, умови, ми самі – постійно змінюється, так само усе – добре й лихе, веселе й сумне, світле й темне, корисне й шкідливе –
П а т о с.
Поштовхом до створення будь-якого мистецького полотна є складна сув’язь почуттів автора, котру іменують патосом. Пáтос (гр.pathos – почуття, пристрасть) – пристрасне пережив
Категорії “прекрасне – потворне”.
Спостерігаючи, художньо відтворюючи життя, митець виділяє в ньому два протилежні полюси – прекрасне і потворне і відповідно між ними розгруповує життєві явища. Інколи навмисне для ос
Категорії “комічне – трагічне, героїчне”.
У життєвому потопі митець виділяє також явища комічні і трагічні, знову ж таки часом задля виразности згущуючи їх.
Комічне(від гр. komikos – смішний) – це життєва
Ф а н т а з і я.
Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява,
Х р о н о т о п.
У художньому творі автор пришвидшує або пропускає несуттєві події, побіжно окидає поглядом чи й оминає другорядні картини, об'єкти, речі. Натомість зосереджує пильну увагу на подіях і об’є
УІІ. Митець і суспільство
1. Точки дотику між літературою і суспільством.
Художня література – явище суспільне за своєю сутністю, оскільки
1) досліджує суспільне
А. Вплив суспільного середовища на письменника.
Походження, виховання, суспільне становище митця значною мірою визначають його світогляд, глибше – світосприймання, а відтак його естетичний ідеал, навіть ті чи інші прикмети його сти
Б. Вплив письменника на суспільство.
Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплюючись улюбленими літературними (не реальними, а
С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і
Свобода, тобто здатність володіти, розпоряджатися собою, діяти відповідно до власної природи, є основою людини як богоподібного духовної істоти. Навіть якщо забезпечити людину матеріа
Х. ЗМІСТ І ФОРМА ТВОРУ. СКЛАДНИКИ ЗМІСТУ.
У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні.
Змісттвору — це житт
Триєдина жанрова класифікація
У літературознавстві найчастіше застосовують триєдину жанрову класифікацію творів: рід, жанр, жанрова форма. У межах кожного роду (способу вираження художнього змісту) виділяються окр
А. Архаїчні жанри.
1. Міт(гр. mythos — слово, переказ) — давні сказання про творення світу, богів, надприродних істот, життя перших людей («Прометей», «Геракл», «Троянська війна», «Перун», «Ве
А. Традиційні жанри
Історично найдавніша релігійно-обрядова лірика (яка мала насамперед релігійне призначення і виконувалася під час певних обрядів). Це зокрема:
1. Гимн (гр. hý
Б. Тематична класифікація лірики.
Про розгляді новочасної лірики (ХІХ—ХХ ст.) частіше використовується тематична класифікація. За нею виділяють такі жанри:
1. Громадянськалірика — у якій ідет
Суміжні жанри
Усі жанри поступово розвиваються, змінюються, в основному за рахунок злиття двох чи кількох. Отож, поруч з епосом, лірикою та драмою в літературі часто зустрічаються твори, у яких поєднуютьс
Складники композиції.
Як і людське тіло чи, скажімо, дерево, — художній твір складається з великої кількості нерозривно взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле.
Отож, розглядаючи форму твору (тіло), н
А. Загальна характеристика сюжету
Твори, які належать до різних родів, мають відповідно і різні композиційні особливості. Найхарактерніша спільна ознака епічних та драматичних творів — сюжетність.
Сюжé
Б. Сюжетні вузли
В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли.
Ці етапи (вузли) такі:
1. Експозúція
В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й
ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова.
Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і
Лексика художнього твору.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загал
А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, зве
Б. Другий фігуральний тип.
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури.
4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення,
В.Третій фігуральний тип.
9. Анáфора(грец. anaphero — піднесення), або єдинопочаток — повторення на початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових с
А. Явища евфонії та какофонії
Фόніка(грец. phōneo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови.
Фонічні засоби (алітерації, асонанс
Б.Фоносимволіка
Звуки мови самі собою можуть мати і символічне значення. Зрозуміло, одні й ті ж звуки у різних авторів чи навіть у різних творах одного й того ж автора можуть мати різне значення. І тут особ
ХІV. Основи віршування
Найхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікáція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це —
З історії рими.
Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У
Основні функції рими
1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору.
2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у
Естетичні якості рим
Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у в
А. Антична система віршування.
Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу.
У древньогрецькій і латинс
Б. Фольклорне віршування
Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний.
Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично роз
Г. Тонічна система
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.
Ця система віршування досить рідкісна й давня, ви
Силабо-тонічна система віршування.
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ
Двоскладові стопи
1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.
Трискладові стопи
1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/.
2.
Строфіка.
Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована
А. Звичайні строфи.
1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:
Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.
Б.-І.Антонич.
2.
Б.Романські строфи
Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встан
В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .
Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семи
Г. Довільний вірш та верлібр
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що склад
Пісенька про Лялю-Бо
Ляля-Бо
вибирає любо
проповідує любе
і кохає Лі Бо
лю бо лю
болюболюболю
бо
голова в Лялі-Бо —
українська
&n
ХУІ. Стиль доби
Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті п
ХVІІ. Авторський стиль. Методи. Напрями. Течії. УгрупОвання. Школи.
Вивчаючи історичний розвиток літератури, ми спостерігаємо, як у різні епохи змінюються теми художніх творів, характерні образи, жанри, а також погляди письменників на життя, принципи і способи його
Реалістичний метод
♣ передбачає зосередження уваги передусім на конкретній, видимій, матеріальній реальності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо
Фольклор
Першим напрямом в історії українського мистецтва слова був фольклор[83]. У літературному процесі він посідає окреме місце як цілісний, своєрідний організм.
Термін
А. Монументалізм
Монументалізм[85]панував у ІХ – ХІ ст. Для мистецтва цього стилю характерні
1) масштабність, величавість, суворість;
2) зосередження уваги
Б. Орнаменталізм
Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма:
1. Мозаїчність композиції та багатотематичніст
Перехідний період (ХІV— поч. ХV ст.).
Вплив орнаменталізму зберігся і в наступній, так званій перехідній добі (ХІУ- поч. ХУ ст.). Це був період переписування давніх творів та укладання книг-зводів. Звід
Класицизм
А. Загальноєвропейський класицизм[109] (ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Найбурхливішого розвитку цей напрям набув у Франції уже з ХVІІ ст., дещо
А. Загальноєвропейський вимір
Цей напрям став засадничим цілковитим запереченням класицизму, – як високого, так і низького, бурлескного. Чільні ознаки романтизму[119] такі:
1.Коли просвітництво вважало за основн
Б. Український вияв напряму
Український романтизм підготувала вже культура бароко, в основі якої була ідея непересічної особистості. Інше потужне джерело – українська народна творчість, особливо думи і козацькі
А. Суть і риси напряму
Первісно (з ХVІІІ ст.) слова «реаліст», «реалізм[121]» вживалися в повсякденному мовленні й позначали тверезий, практичний тип мислення на противагу ідеалістичному, мрійницькому. З кінця 20-х років
Б. Особливості українського реалізму
Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму?
Ми вже зауважували, що реалістичний тип світосприймання
А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму
Цей напрям зародився в європейській культурі в останній чверті ХІХ ст. у надрах реалізму (насамперед натуралізму) і водночас став його принциповим запереченням. Розвиток модернізму[
Б. Екзистенціалізм
Найбільш цілісною й стійкою філософсько-естетичною системою з тих, що виробилися у рамцях модернізму став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Серед найвідоміших попе
В. Етапи модернізму
Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі (у часовій послідовності), то можна виділити, три етапи його розвитку.
1. Декаданс (від фр. decadence — з
Г. Деякі особливості українського модернізму
1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії
А. Неоромантизм
У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст.(неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дій
Б. Неокласицизм
Свого часу вибух революційно-безбожного ренесансу породив протидію — реформацію з її відродженням християнських вартостей. І розквіт неоромантизму з його бурхливо-стихійною, анархічною, норморуйнів
В. Символізм
Як підказує сама назва, сутність течії полягає у символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього, трансцедентного змісту. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку символіс
Г. Імпресіонізм
Означення течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Започаткувався імпресіонізм[151] у французькому малярстві (К.Моне, О.Ренуар, Е.Деґа, Е.Мане), розв
Д. Неореалізм
Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним
Е. Футуризм
Це перший і, вочевидь, найяскравіший вияв авангардистської тенденції в модернізмі. Як вважається, футуризм[159] заснував у 1909 р. італійський поет Марінетті [160]. Ц
Сюрреалізм
Сюрреалізм[168] — авангардистська течія, котра існує від початку 20-х років до сьогодні, зародилася у літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва.
Сам терм
ХІХ. Художність твору
Визначальною мірою якості, досконалості, цінності мистецького твору є рівень його художності. Отож бодай у найзагальніших рисах розкриємо це поняття — художність.
Ра
ХХ. Аналіз художнього твору
Художність як серцевина літературного твору безпосередньо зумовлює і спосіб, шлях його вивчення, себто аналіз.
Художній аналіз– це осмислення мистец
Аналізу епічного і драматичного творів
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання і видання твору (при потребі).
3. Життєва основа (ті ре
Аналізу ліричного твору
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання твору (при потребі).
3. Жанр твору (громадянська, інтим
Новости и инфо для студентов