С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і - раздел Образование, Основи теорії літератури Свобода, Тобто Здатність Володіти, Розпоряджатися Собою, Діяти Відповідно ...
Свобода, тобто здатність володіти, розпоряджатися собою, діяти відповідно до власної природи, є основою людини як богоподібного духовної істоти. Навіть якщо забезпечити людину матеріальними статками (комфортом), але при цьому забрати у неї свободу, вона або загине одразу в активному чи пасивному спротиві, або духовно деґрадує[45], кінець-кінцем перестане бути людиною. Разючим свідченням цього – долі окремих осіб і цілих станів в умовах тоталітарного суспільства.
Але якою мірою може бути вільна людина? Дух її (зміст, суть) вільний, тіло ж (форма) – залежне, обмежене. Людина народжується і якийсь час живе залежною (від своїх біологічних інстинктів, від зовнішніх матеріальних умов, від державних, моральних чи релігійних законів), позаяк у ній поки що переважає тілесне. І лише згодом поступово (зрозуміло, на жаль, далеко не кожна людина), оскільки стає істотою духовною, остільки ж і здобуває свободу. Іншими словами, пізнання сутності світу, налаштування себе на хвилю “космічного оркестру”, наближення до Бога робить нас вільними.
Отож і митець, (затим, що творчість – найвища форма духовної діяльності) в принципі може і має бути абсолютно вільним, творити, спілкуватися зі світом, з Богом так, як сам цього воліє. Трагічну розчахнутість митця (втім, як і кожної людини) між свободою духа і поневоленням, безпомічністю тіла яскраво ілюструє Є. Маланюк у вірші “Альбатрос”:
Синів височини – сріблястих альбатросів,
Що над безкраєм хвиль проводять корабель,
Буває, для забав впіймає гурт матросів
Розважити нудьгу серед морських пустель.
Та лиш поставлять їх на палубі, – ці птиці,
Володарі висот, в ту мить стають без сил:
Незграбно шкутильгать почнуть вони і биться,
Обтяжені з боків кінцями зайвих крил.
Крилаті королі! Які ж ви тут комічні!
Могутні в синяві – каліки ви тепер.
Он з люльки одному пускають дим у вічі,
Он дражнять другого, що зовсім вже завмер...
Поете! Ти також є князем висоти,
І тільки угорі – ти і краса, і сила.
Та на землі, в житті ходить не вмієш ти,
Бо перешкодою – твої великі крила
Маючи потенційне право на повну свободу, митець при цьому обов'язково прагне, аби його почули інші люди. Чому? Передовсім тому, щоб у такий спосіб наблизити інших до тих істин, які сам відкрив у спалахах натхнення, вслухуючись у музику “космічного оркестру” (гармонію, красу, довершеність буття), щоби полегшити шлях іншим до досконалости, а значить – і до щастя.
Це прагнення бути почутим неминуче призводить до обмежень у творчості митця. Тоді письменник мусить підкорятися ♣ законам сучасної йому мови, щоби бути почутим, прочитаним; ♣ законам естетики, щоби його ідеї втілилися в художніх образах; ♣ законам художньої літератури, вимогам родів, жанрів, стилів. Крім того, ♣ якщо письменник хоче, щоб його сприйняли конкретні адресати (люди певної нації, суспільної верстви), то мусить пристосовуватися до світогляду, смаків, традицій тих адресатів. Ще одне, ♣ митця обмежує також стиль доби, в атмосфері якого він живе. Скажімо, при всій ориґінальності І. Котляревський залишився у рамках класицизму; у творчості В. Симоненка знаходимо елементи панівного у його час соцреалізму і т. ін.. Нарешті, ♣ існують ще позамистецькі обмеження: у тоталітарному суспільстві – цензура, у демократичному – читацький попит, що диктують письменникові свої вимоги; а також намагання митця здобути творчістю славу, гроші, привілеї. Якщо попередні обмеження усе-таки природні, закономірні, то останнє (позамистецьке) протиприродне, антихудожнє (бо породжене стремлінням не духовним, а тілесним).
Як уже мовилося, інколи з'являються митці, що підіймаються над своєю епохою, долають її обмеження – генії. Але тоді оточення, сучасники не розуміють і не приймають цих митців, у кращому разі помічають лише “вершечок айсберґа”, оболонку геніального творіння. Так, одразу по видрукуванню петербурзька публіка сприйняла українські повісті М. Гоголя “на ура”: читачі весело потішалися кумедними історіями, що там змальовані. Але молодого письменника цей гучний успіх... щодалі більше гнітив, печалив (саме від цього часу Гоголь починає песимістично, апокаліптично сприймати світ). Річ у тому, що письменник, вочевидь, не на такий успіх, не на таке прочитання сподівався. За химерно-вигадливими сюжетами ховалася у нього ідея про гармонійний світ, який єдиний робить лодину щасливою, а зло – безпорадним, жалюгідно-слабким (чорт у “Вечорах на хуторі біля Диканьки”). Скалки цього світу Гоголь помітив навіть уже у спаплюженій, поневоленій Україні і віднайдену модель досконалого буття подарував людству. Але дару того не те що не прийняла – просто навіть не помітила тогочасна (та й пізніших епох) читацька публіка за лискучою сміховито-авантюрною[46] „упаковкою”.
Вельми поверхово потрактували освічені сучасники “Кобзар” Т. Шевченка (тоді одні бездумно ідолопоклонствували перед ним, інші – М. Драгоманов та його наступники – таврували за “примітивізм” та “кричущі суперечності”). Власне, цього поета донині з належною глибиною не прочитано.
Якщо митець починає використовувати творчість як засіб для досягнення матеріяльного, соціяльного добробуту чи вдоволення марнославства, то талант (чуття “космічного оркестру”) зникає, перетворюючись на ремісництво. Так само деформується, зникає талант, коли митець, навіть геній, іде на компроміс із примітивністю, злом своєї доби (з метою порятувати життя собі і (чи) своїм близьким, уникнути переслідувань або навіть зі шляхетним заміром зберігати, показувати заблуканим сучасникам хоча б відблиски світла істини й краси). Найпереконливіше потвердження цієї думки шановний читач знайде у праці В. Стуса “Феномен доби. Сходження на Ґолґоту слави” (К.,1993). Це дослідження про спалахи геніяльності у ранній творчості П. Тичини, його фатальне рішення у вирі протиукраїнського більшовицького терору “й собі поцілувать пантофлю Папи” і спричинений цим рішенням духовний, творчий крах.
Місію митця у суспільстві точно окреслює Т. Шевченко у програмовому вірші “Перебендя”. Перебендя в “Кобзарі” виступає уособленням досконалого, ідеального митця. Звернімо увагу: передовсім він “старий та химерний”. Що це значить? “Старий” – тобто носій вічної, понадчасової мудрості, а також історичної традиції, моральних вартостей, пам'яті, духовного спадку роду, нації. “Химерний” – особистість амбівалентного[47] світосприймання.
Перебендя – людина саме амбівалентна: у його вдачі, настрої поєднається мажор і мінор. Він живе одночасно у двох світах – матеріальному і трансцендентному, виконує два покликання мистецтва: спілкування з “космічним оркестром”, з Богом і одуховлення людей, просвітлення їх, відкритою у процесі того спілкування істиною. А щоб зацікавити авдиторію, повести її за собою, співець мусить, як бачимо, враховувати її інтереси, смаки, запити. Фактично Шевченко обґрунтовує думку про те, що митець – це активний медіум (посередник, місток) поміж Богом і людиною.
Суголосні з Шевченковими міркування щодо суспільного покликання митця висловлював Н. Бердяєв[48]. Мислитель визначав мистецтво (поруч з релігією) як форму боротьби людини з самотністю, з жахом, котрий вона відчуває від холодного, чужого і ворожого світу, форму подолання самотности і віднайдення спорідненого, близького буття, форму прилучення людини до того, що вище за людину, себто до Бога.[49]
УІІІ. Що таке художня література
Один із найяскравіших, найнеповторніших видів мистецтва — література (лат. literatura — написане, рукопис, від litera — буква)[50].
Художня література— це сприймання світу у словесних образах. Інколи на означення словесної творчості загалом (а не лише віршованої) вживають термін «поезія». Вирішальну роль в літературній творчості, як бачимо з означення, відіграє слово, без розуміння його істоти годі осягнути цей вид мистецтва.
Словоє поєднанням певного значення із сукупністю певних звуків усного мовлення чи письмових знаків. Словом, мовою (тобто другою сигнальною системою[51]) серед усіх земних істот володіє лише людина. Будь-яке слово фактично вже є символом (знаком), що виражає загальне в конкретному, духовне в матеріальному. Наприклад, слово «радість» — суто матеріальна річ, яка сприймається слухом (6 звуків) і зором (7 літер), проте рівночасно це знак певного ідеального стану душі. Так само слово «дерево» — матеріальна сукупність звуків та букв, а також — символ ідеального поняття, що склалося в людській свідомості про такий об’єкт дійсності, як дерево. Таким чином, між людиною і світом стоїть посередник (медіум) — мова; і саме цим посередником зумовлене світовідчуття людини.
Здатність до мови, дар слова дані людині для того, щоби вона мала можливість духовно розвиватися, удосконалюватися, виростати зі світу матеріального у світ духовний. Адже тільки завдяки мові можливий будь-який культурний, суспільний, економічний поступ людини.
В історії мовикожної нації розрізняють два періоди і відповідно дві форми – народна і літературна мова. Спочатку існує розмовна народна мова, а потім з піднесенням рівня національної самосвідомості, культури, утвердженням державності поступово розвивається літературна мова. Це – мова науки, публіцистики, художньої літератури, театру, освіти, діловодства тощо.
Окремий ґатунок (різновид) літературної мови – мова художньої літератури, абохудожня, абопоетична мова. Основні її прикмети:
♣ образність;
♣ естетична організація ;
♣ експресивність[52].
Звичайне слово стає образним тоді, коли в ньому виявляється багатозначність, коли воно допомагає щось узагальнити на чуттєво-інтуїтивному рівні. Якщо слово побутове, виробниче, наукове, ділове виконує в першу чергу функцію комунікативну (є засобом зв’язку, спілкування), породжується насамперед розумом і впливає передовсім на розум, то слово художнє породжується переважно чуттям (емоціями) і впливає на чуття, виконує функцію експресивно-естетичну, є засобом відтворення і творення краси.
За допомогою мови людина творить тексти(від лат. textus – тканина, зв’язок, побудова). Це – сполучення речень, які пов’язані за змістом та граматично, об’єднані спільною темою та певною ідеєю. Тексти можуть бути художні, наукові, публіцистичні, ділові тощо.
Деякі слова чи й речення можна зрозуміти лише у контексті. Контéкст(від лат. contextus – тісний зв’язок, з’єднання) – це уривок тексту із закінченою думкою, який дає змогу точно визначити смисл окремого слова чи виразу, що входять до його складу.
У мистецькому творі зміст (ідея, проблематика, образність) передається текстом, підтекстом та надтекстом. При докладному аналізі, осмисленні тексту твору нерідко стає помітним також його підтéкст – прихований, зашифрований автором у формі натяків і недомовок смисл, який може не збігатися з прямим значенням тексту. Скажімо, у підтексті поеми Т. Шевченка „Катерина” прочитується застереження Україні, аби не підкорялася загарбникам, не дала себе занапастити. Підтекст виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, ще й додаткові. Він надає твору багатозначності, уможливлює різне його прочитання. Часом може з’являтися ще й надтекст –смисл, який виникає поза бажанням автора, на основі досвіду, асоціацій самого читача. У літературі модернізму і особливо постмодернізму значення підтексту й надтексту помітно зростає.
Психологічне підґрунтя та природу функціонування мови успішно досліджував О. Потебня[53]. За його спостереженнями, кожне слово складається з трьох елементів: зовнішньої форми ¾ тобто звучання, сукупності певних звуків; внутрішньої форми ¾ уявлення, асоціативного образу того явища, яке виражається у звучанні; змісту ¾ лексичного значення.
Кілька сот тисяч слів будь-якої із сучасних найрозвинутіших мов виникли, «виросли» з невеликого числа коренів (500 ¾ 1000). Механізм лексичного збагачення, «росту» мови криється саме у внутрішній формі слів. Бо кожне нове слово виникло з попереднього (чи попередніх) як образ, троп. Тому всі значення у мові за походженням є образні. Але мова (нехудожня), виконуючи насамперед комунікативну й пізнавальну функції, мусить швидко стирати образне забарвлення слова, уявлення заміняти поняттям. Отже, навіть безóбразне зараз слово обов’язково колись було образним.
Таким чином, визначальною, необхідною властивістю художнього слова є образність. Як наголошував О.Потебня у підсумках своїх філологічних спостережень, художня творчість базується на внутрішній формі слова. Ця внутрішня форма (образ) ¾ завжди приблизність, відносність у значенні слова, завдяки цьому існує поняття поетичності. Якщо ця приблизність, асоціативність значень зникають, щезає поезія. Художнє слово (творчість) покликане не давати готову ідею (зміст), а бути лише засобом для вираження її (себто образом, а не декларацією).
Основи теорії літератури... frac сутність літературознавства сутність мистецтва...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
С в о б о д а м и т ц я т а ї ї м е ж і
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Природа мистецького таланту.
Лише талановиті митці породжують справді досконалі, вагомі твори. Якщо людина талановита, це значить вона має особливу, витончену душевну організацію, творчі здібності. Серед ц
Натхнення
Як твердять філософи і психологи, наш душевний світ (або психіка) складається із двох частин: 1) свідомого – це осмислення людиною довколишнього світу і себе, власног
Асоціативне мислення
Усі ми більшою або меншою мірою володіємо асоціативним мисленням. Цей дар дається кожній людині, лишень у ході життя одні його розвивають, інші притуплюють.
У чому ж суть а
Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ.
Т.Шевченко).
І день йому милий, і солодка нічка.
(М.Шашкевич)
Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справ
Естетична функція
Якщо уважно придивитися до довкілля, легко переконаєшся, що цілий Всесвіт (від сніжинки, листка дерева до Сонячної системи й галактик) будується, розвивається за законами краси. Але у повсяк
Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ
а) раціонально;
В и х о в н а ф у н к ц і я.
З огляду на свою природу, на допіру названі функції мистецтво здійсняє на людину потужний виховний вплив. Але який і як саме?
Сприймаючи з захопленням художній твір, ми (час
УІ. Своєрідність мистецького відтворення потоку життя
У повсякденній дійсності усе – речі, явища, звичаї, умови, ми самі – постійно змінюється, так само усе – добре й лихе, веселе й сумне, світле й темне, корисне й шкідливе –
П а т о с.
Поштовхом до створення будь-якого мистецького полотна є складна сув’язь почуттів автора, котру іменують патосом. Пáтос (гр.pathos – почуття, пристрасть) – пристрасне пережив
Категорії “прекрасне – потворне”.
Спостерігаючи, художньо відтворюючи життя, митець виділяє в ньому два протилежні полюси – прекрасне і потворне і відповідно між ними розгруповує життєві явища. Інколи навмисне для ос
Категорії “комічне – трагічне, героїчне”.
У життєвому потопі митець виділяє також явища комічні і трагічні, знову ж таки часом задля виразности згущуючи їх.
Комічне(від гр. komikos – смішний) – це життєва
Ф а н т а з і я.
Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява,
Х р о н о т о п.
У художньому творі автор пришвидшує або пропускає несуттєві події, побіжно окидає поглядом чи й оминає другорядні картини, об'єкти, речі. Натомість зосереджує пильну увагу на подіях і об’є
УІІ. Митець і суспільство
1. Точки дотику між літературою і суспільством.
Художня література – явище суспільне за своєю сутністю, оскільки
1) досліджує суспільне
А. Вплив суспільного середовища на письменника.
Походження, виховання, суспільне становище митця значною мірою визначають його світогляд, глибше – світосприймання, а відтак його естетичний ідеал, навіть ті чи інші прикмети його сти
Б. Вплив письменника на суспільство.
Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплюючись улюбленими літературними (не реальними, а
Х. ЗМІСТ І ФОРМА ТВОРУ. СКЛАДНИКИ ЗМІСТУ.
У художньому творі, як і будь-якому иншому явищі буття, можна виділити зміст і форму, котрі, зрозуміло, між собою нерозривно пов’язані, взаємозалежні.
Змісттвору — це житт
Триєдина жанрова класифікація
У літературознавстві найчастіше застосовують триєдину жанрову класифікацію творів: рід, жанр, жанрова форма. У межах кожного роду (способу вираження художнього змісту) виділяються окр
А. Архаїчні жанри.
1. Міт(гр. mythos — слово, переказ) — давні сказання про творення світу, богів, надприродних істот, життя перших людей («Прометей», «Геракл», «Троянська війна», «Перун», «Ве
А. Традиційні жанри
Історично найдавніша релігійно-обрядова лірика (яка мала насамперед релігійне призначення і виконувалася під час певних обрядів). Це зокрема:
1. Гимн (гр. hý
Б. Тематична класифікація лірики.
Про розгляді новочасної лірики (ХІХ—ХХ ст.) частіше використовується тематична класифікація. За нею виділяють такі жанри:
1. Громадянськалірика — у якій ідет
Суміжні жанри
Усі жанри поступово розвиваються, змінюються, в основному за рахунок злиття двох чи кількох. Отож, поруч з епосом, лірикою та драмою в літературі часто зустрічаються твори, у яких поєднуютьс
Складники композиції.
Як і людське тіло чи, скажімо, дерево, — художній твір складається з великої кількості нерозривно взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле.
Отож, розглядаючи форму твору (тіло), н
А. Загальна характеристика сюжету
Твори, які належать до різних родів, мають відповідно і різні композиційні особливості. Найхарактерніша спільна ознака епічних та драматичних творів — сюжетність.
Сюжé
Б. Сюжетні вузли
В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли.
Ці етапи (вузли) такі:
1. Експозúція
В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й
ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова.
Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і
Лексика художнього твору.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загал
А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, зве
Б. Другий фігуральний тип.
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури.
4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення,
В.Третій фігуральний тип.
9. Анáфора(грец. anaphero — піднесення), або єдинопочаток — повторення на початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових с
А. Явища евфонії та какофонії
Фόніка(грец. phōneo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови.
Фонічні засоби (алітерації, асонанс
Б.Фоносимволіка
Звуки мови самі собою можуть мати і символічне значення. Зрозуміло, одні й ті ж звуки у різних авторів чи навіть у різних творах одного й того ж автора можуть мати різне значення. І тут особ
ХІV. Основи віршування
Найхарактернішим, найбезпосереднішим виявом словесної творчості є віршування, або версифікáція (від лат. versus — вірш та facio — роблю). Це —
З історії рими.
Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У
Основні функції рими
1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору.
2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у
Естетичні якості рим
Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у в
А. Антична система віршування.
Антúчний, або Метрúчний, або Квантитатúвний вірш розвинувся у древньогрецькій, а потім перейшов і в римську літературу.
У древньогрецькій і латинс
Б. Фольклорне віршування
Ународній творчості склалися дві форми вірша — пісенний і речитативний.
Пісенний вірш. Текст і будова народної пісні пов’язані з мелодією. Тому фрази симетрично роз
Г. Тонічна система
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.
Ця система віршування досить рідкісна й давня, ви
Силабо-тонічна система віршування.
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ
Двоскладові стопи
1. Хорéй, або Трохéй (грец. choréios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі / — È /.
Трискладові стопи
1. Дáктиль (грец. dáktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È/.
2.
Строфіка.
Строфá (грец. strophe — поворот, зміна, коло) — віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням та відмежована
А. Звичайні строфи.
1. Моностúх (гр. monos — один і stichos — вірш) — однорядкова строфа:
Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.
Б.-І.Антонич.
2.
Б.Романські строфи
Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встан
В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .
Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семи
Г. Довільний вірш та верлібр
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що склад
Пісенька про Лялю-Бо
Ляля-Бо
вибирає любо
проповідує любе
і кохає Лі Бо
лю бо лю
болюболюболю
бо
голова в Лялі-Бо —
українська
&n
ХУІ. Стиль доби
Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті п
Реалістичний метод
♣ передбачає зосередження уваги передусім на конкретній, видимій, матеріальній реальності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо
Фольклор
Першим напрямом в історії українського мистецтва слова був фольклор[83]. У літературному процесі він посідає окреме місце як цілісний, своєрідний організм.
Термін
А. Монументалізм
Монументалізм[85]панував у ІХ – ХІ ст. Для мистецтва цього стилю характерні
1) масштабність, величавість, суворість;
2) зосередження уваги
Б. Орнаменталізм
Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма:
1. Мозаїчність композиції та багатотематичніст
Перехідний період (ХІV— поч. ХV ст.).
Вплив орнаменталізму зберігся і в наступній, так званій перехідній добі (ХІУ- поч. ХУ ст.). Це був період переписування давніх творів та укладання книг-зводів. Звід
Ренесанс
А. Загальноєвропейський ренесанс (ХІУ-ХУІ)
У середині другого тисячоліття у країнах Європи (передовсім південних) на зміну середньовіччю приходить нова епоха – ренесанс
Класицизм
А. Загальноєвропейський класицизм[109] (ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Найбурхливішого розвитку цей напрям набув у Франції уже з ХVІІ ст., дещо
А. Загальноєвропейський вимір
Цей напрям став засадничим цілковитим запереченням класицизму, – як високого, так і низького, бурлескного. Чільні ознаки романтизму[119] такі:
1.Коли просвітництво вважало за основн
Б. Український вияв напряму
Український романтизм підготувала вже культура бароко, в основі якої була ідея непересічної особистості. Інше потужне джерело – українська народна творчість, особливо думи і козацькі
А. Суть і риси напряму
Первісно (з ХVІІІ ст.) слова «реаліст», «реалізм[121]» вживалися в повсякденному мовленні й позначали тверезий, практичний тип мислення на противагу ідеалістичному, мрійницькому. З кінця 20-х років
Б. Особливості українського реалізму
Письменства різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму?
Ми вже зауважували, що реалістичний тип світосприймання
А. Світоглядовий ґрунт і риси напряму
Цей напрям зародився в європейській культурі в останній чверті ХІХ ст. у надрах реалізму (насамперед натуралізму) і водночас став його принциповим запереченням. Розвиток модернізму[
Б. Екзистенціалізм
Найбільш цілісною й стійкою філософсько-естетичною системою з тих, що виробилися у рамцях модернізму став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Серед найвідоміших попе
В. Етапи модернізму
Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі (у часовій послідовності), то можна виділити, три етапи його розвитку.
1. Декаданс (від фр. decadence — з
Г. Деякі особливості українського модернізму
1) Насамперед треба пам’ятати загальну прикмету цього стилю доби: у модернізмі, як свого часу в бароко, поєдналися романтичний та реалістичний типи творчості, проте гармонії
А. Неоромантизм
У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст.(неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя і маси, конфлікт мрії і дій
Б. Неокласицизм
Свого часу вибух революційно-безбожного ренесансу породив протидію — реформацію з її відродженням християнських вартостей. І розквіт неоромантизму з його бурхливо-стихійною, анархічною, норморуйнів
В. Символізм
Як підказує сама назва, сутність течії полягає у символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього, трансцедентного змісту. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку символіс
Г. Імпресіонізм
Означення течії походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Започаткувався імпресіонізм[151] у французькому малярстві (К.Моне, О.Ренуар, Е.Деґа, Е.Мане), розв
Д. Неореалізм
Класичний реалізм трансформувався у модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо, через розвиток стильової течії, яку називають соціально-психологічним або романтичним, імпресіоністичним
Е. Футуризм
Це перший і, вочевидь, найяскравіший вияв авангардистської тенденції в модернізмі. Як вважається, футуризм[159] заснував у 1909 р. італійський поет Марінетті [160]. Ц
Сюрреалізм
Сюрреалізм[168] — авангардистська течія, котра існує від початку 20-х років до сьогодні, зародилася у літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва.
Сам терм
ХІХ. Художність твору
Визначальною мірою якості, досконалості, цінності мистецького твору є рівень його художності. Отож бодай у найзагальніших рисах розкриємо це поняття — художність.
Ра
ХХ. Аналіз художнього твору
Художність як серцевина літературного твору безпосередньо зумовлює і спосіб, шлях його вивчення, себто аналіз.
Художній аналіз– це осмислення мистец
Аналізу епічного і драматичного творів
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання і видання твору (при потребі).
3. Життєва основа (ті ре
Аналізу ліричного твору
1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).
2. Історія написання твору (при потребі).
3. Жанр твору (громадянська, інтим
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов