МАКЕТУВАННЯ І ВЕРСТКА

Петренко В.Р., Олада Т.В., Стрижак А.А.

МАКЕТУВАННЯ І ВЕРСТКА

Навчальний посібник

Е видання

 

Кременчук 2006

Петренко В.Р.,Олада Т. В., Стрижак А.А.

Кременчук: КУЕІТУ, 2006.371 с. 100 екз. Рецензенти:Міхальов О.І., д.т.н., проф.., зав. кафедрою інформаційних… Левикін В.М., д.т.н., проф., зав. кафедрою ІУС Харківського національного університету радіоелектроніки;

Види видань

Виходячи з характеру інформації, її цільового призначення та читацької (слухацької, глядацької) аудиторії, умовно виділимо такі види видань: · газетно-журнальні; · рекламні;

Шрифт

Поняття та характеристика шрифту

Шрифт (нім Schrift, від schreiben — писати): повний комплект друкарських літер певного типу й рисунку, необхідний для набору будь-якого… Шрифти створюються художниками у відповідності до: вибраного задуму; … Шрифти характеризуються: гарнітурою: об`єднанням різних за кеглем та нарисом, але однакових за характером…

AG-Benguiat

AG-CenturyOldStyle

Кегль шрифту

  Рис. 7.5. Кегль шрифту

PostScript-шрифти

Рис. 7. 7. Результат збільшення розміру напису, виконаної растровим шрифтом … Тому у видавничій справі використовуються масштабовані шрифти, опис яких складається мовою PostScript. У мові…

Запитання до самоконтролю

2. Які основні вимоги до шрифту? 3. Які Ви знаєте шрифти та їх поділ за графічною основою? 4. Що таке кегль шрифту?

Десять основних правил набору

2. Символи тексту повинні належати одній гарнітурі. Не допускається заміна якого-небудь символу іншим, подібним за накресленням. 3. Нормальний пробіл між символами є атрибутом гарнітури шрифту і зазвичай не… 4. Оптимальний пробіл між словами відповідає напівкруглій шпації. Розмір цього пробілу в пунктах дорівнює половині…

Довжина рядка

Якщо ж виділене під рядок місце таке велике, що дозволяє розмістити більш ніж 50-60 символів, то можна використовувати один з наступних прийомів. … По-перше, можна вибрати більший кегль і завдяки цьому залишитися в рамках… По-друге, можна вибрати шрифт з більш широкими літерами, прагнучи, як і раніше, не вийти за рекомендовану межу. А…

Ширина колонки

Відповідно до цього правила можна визначити граничне число колонок на аркуші залежно від ширини літер вживаного шрифту, тобто залежно від кегля і… Вирівнювання (виключка) Будь-який абзац при верстці можна оформити одним з наступних способів: вирівнюванням по лівому краю, вирівнюванням по…

Формування перенесень

Повністю відмовитися від розбиття і перенесення слів неможливо, оскільки при малій ширині колонки це призведе до дуже великих проміжків між… Великі проміжки між словами в тексті з'являються зазвичай тоді, коли… Міжлітерні просвіти

Запитання для самоконтролю

1. Що таке довжина рядка?

2. Що таке ширина колонки?

3. Що таке вирівнювання?

4. Як відбувається формування перенесень?

5. Що таке інтерліньяж?

6. Як виконати підгонку тексту?

8.2. Технічні особливості набору тексту

Абзацним відступом називають фрагмент тексту, що складається з одного чи декількох речень, зв'язаних між собою за змістом. У письмовому чи друкованому тексті для виділення абзацу варто його набрати з нового рядка і закінчити, як правило, неповним рядком. Причому, зазвичай перший рядок абзацу набирають з відступом. У типографській і видавничій практиці цей відступ не зовсім вірно називають «абзацом».

У текстовому наборі абзацні відступи повинні бути строго однаковими (з точністю до 1 п.) у всьому виданні, незалежно від кегля набору окремих частин тексту.

Рівність абзацних відступів може бути порушено лише в тих випадках, коли за іншими технічними правилами потрібно вирівняти початок текстових рядків, наприклад, у перерахуваннях з числами розмір абзацного відступу зберігається в найбільшого числа, а в числах, що складаються з меншої кількості цифр, відступ збільшується. Це ж правило зберігається при наборі виносок із зірочками. Але цей відступ має бути обмеженим в межах однієї полоси.

Кінцевим рядком називають останній рядок абзацу. У типографській практиці кінцевими називають також рядки, після яких є приклади, формули і т.п., набрані з нового рядка. Найчастіше кінцеві рядки бувають неповними, тобто текст у них не займає повного формату і виключається вліво. Однак окремі кінцеві рядки можуть бути і цілком зайняті текстом.

Текст кінцевого рядка має бути в 1,5-2 рази більше розміру абзацного відступу, тобто містити не менше ніж 5-7 літер. Якщо так не виходить, необхідно увігнати залишок тексту в попередні рядки чи вигнати з них частину тексту. Це правило не стосується кінцевих рядків у математичних викладках, коли текст може бути зовсім коротким, наприклад «і», «чи» і т.п.

Не рекомендується рядок, що передує кінцевому, закінчувати перенесенням; кінцевий рядок, як правило, повинен починатися повним словом.

Неповний кінцевий рядок має бути менше заданого формату, хоча б на кегель шрифту, у іншому випадку кінцевий рядок варто зробити повним. Якщо текст у виданні набирається без абзацних відступів, то всі кінцеві рядки обов'язково повинні бути неповними.

Не можна набирати в кінцевих рядках тільки скорочення («і т.п.») чи тільки цифри зі скороченими позначеннями.

Набір закінчення текстових рядків

При наборі заборонено залишати наприкінці текстових рядків слова з однієї-трьох літер, якщо вони починають речення (невірно «...У || якомусь...», «...При || допомозі...»), не слід також залишати наприкінці рядка однолітерні сполучення, що знаходяться усередині речення(невірно «...і || після цього...», «...з || нового...»). Не допускається набір у різних рядках ініціалів (невірно «...А. || С. Пушкін...»), ініціалів і прізвищ (невірно «...М. В. || Гоголь...»), хоча перенесення прізвища дозволено (можна «Т. Г. Шев- || ченко...»), скорочень і прізвищ (не можна «...проф. || Стус...»), цифр і стосовних до них скорочень або знаків (не можна «25 || %», «...250 || квт». Не можна розбивати в різні рядки загальноприйняті скорочення «і т.п.», «і ін.», «тобто» і т.п. Наприкінці рядка не може бути залишена цифра з дужкою або із крапкою з перерахувань. Усі розділові знаки і знаки винесення обов'язково залишають наприкінці рядка (за винятком тире, що починає пряму мову).

Набір перенесень слів

Перенесення в наборі виконуються в точній відповідності з діючими правилами граматики, але з урахуванням обмежень, установлених технічними правилами набору. За правилами набору рекомендується по можливості уникати перенесень; заборонено робити перенесення більш ніж у чотирьох рядках підряд (при наборі на дуже малі формати — до 3 кв. — більш ніж у п'ятьох рядках); не рекомендується також закінчувати п'ять рядків підряд різними розділовими знаками (дефісом, крапкою, комою, двокрапкою і т.і.). Якщо все-таки такі порушення мають місце, то наступні три-чотири рядки повинні бути набрані без перенесень. Не можна робити перенесення у всіх видах заголовків, що набираються окремими рядками з виключкою, уліво або вправо, а також перенесення, що викликають двозначні тлумачення слів або утворять неблагозвучні частини слів.

Відбиття розділових знаків.

Не ставиться крапка в заголовці і підзаголовці, відділеному від тексту (якщо підзаголовок набраний у підбір, крапка цілком доречна), наприкінці підрисункового підпису, у заголовці таблиці й усередині її. При відокремленні десяткових часток від цілих чисел краще ставити кому (0,158), а не крапку (0.158), як прийнято на Заході та й у мовах програмування.

Крапку і кому в тексті ніколи не відбивають від попередніх знаків, знак десяткового дробу не відбивають від попередньої та наступної цифр. Крапку з комою, двокрапку, окличний і знак запитання не відбивають від попередніх літер. Часто плутають дефіс і тире. Дефіс (-) — це коротка риска, яка використовується в складних словах, наприклад: жовто-блакитний, що-небудь, Олімпіада-2006 і т.п.. Дефіс ніколи не відбивається пробілами, окрім випадків, коли він в словах, набраних врозрядку, але не як знак перенесення. Тире — це знак, що використовувався у цім реченні. Довге тире завжди відбивається пробілами з двох сторін. Довге тире не може стояти на початку рядка, якщо це не пряма мова. В принципі, довге тире має відбиватися пробілами фіксованої ширини, щоб при виключці по формату вони не розтягувалися. Коротке тире використовується при вказівці межі діапазону (10–15 градусів, XІX–XX століття ) або як знак «мінус». Пробілами не відбивається.

Тире усередині тексту відбивають із двох сторін на 2 п. (вузький, нерозривний пробіл), між цифрами в значенні «до» тире від цифр не відбивають (125-199). На початку прямої мови тире відбивають від наступних слів на вузький пробіл. Лапки від заключених у них слів не відбиваються.

У газетному і журнальному наборі переважно лапки «ялинки» (як тут), а „лапочки” — для рукописних шрифтів і дитячих видань. Традиційні комп'ютерні лапки («обидві верхні») неприпустимі — це все рівно, що набирати російський текст латинськими літерами.

Дужки в текстовому наборі

Дужки в текстовому наборі — круглі прямі, круглі курсивні і квадратні — ніколи не відбивають від закритих у них слів, а від слів за дужками відбивають звичайними міжслівними пробілами. Усі розділові знаки, що зустрічаються в основному тексті, завжди набирають за закриваючою дужкою (іноді з цього правила роблять виключення для знаків запитання, оклику та три крапки). Розділові знаки від дужки, що закривається, не відбивають. У випадку, коли текст у дужках закінчується крапкою як знаком скорочення, то її обов'язково залишають усередині дужки, а якщо це кінець речення, то за дужкою ставлять другу крапку.

Знаки відсотка, градуса, хвилини і секунди

Знаки відсотка (%), градуса (°), хвилини (') і секунди ('') застосовують тільки разом з відповідними до них числами; при вживанні їх без чисел, знаки повинні бути замінені словами. Зазначені знаки ніколи не відбивають від чисел, що їх стосуються, а від іншого тексту відбивають міжслівним пробілом. Якщо знаки належать до декількох чисел, то їх ставлять тільки після останнього з них. Якщо знаки градуса, хвилини і секунди належать до чисел, що містять у собі десятковий дріб, то їх ставлять після останньої дробової цифри. У виразах типу °З, °ДО знаки градуса від символу не відбивають.

Скорочення

Усі літерні абревіатури набирають прямим шрифтом без крапок і без розбивки між літерами, складноскорочені слова і графічні скорочення набирають як… Літерні скорочення одиниць фізичних величин набирають малими літерами (крім… Індекси і показники, що зустрічаються в скороченнях, ніколи не відбивають від стосовних до них знаків (кГ/мм2).

Що називають оптичною серединою полоси

Особливості набору на іноземних мовах Для народів національностей, що використовують латинський алфавіт, розмір… Англійський

Французький

Лапки відбивають від слів і знаків 2-пунктовими шпаціями: « Journal « Набираючи французький текст, не можна роз'єднувати перенесенням… У французькому тексті числівники набирають цифрами, багатозначні числівники розбивають на класи комами, десяткові…

Польський

Розділові знаки : ; ! ? відбиваються від попередньої літери тонкою шпацією.

У польському тексті при перенесенні слова розділяють по складах. Не відокремлюють з'єднання літер, що утворять один звук: cz, аz, dz, st, ch, sz.

Використовують два види лапок „ “ і « «, але в одному виданні використовують тільки один вид.

Чеський

Розділові знаки : ; ! ? відбиваються від попередньої літери тонкою шпацією.

У чеському тексті при перенесенні слова не можна розділяти on і з'єднання приголосних ch, nt, sk, sf, sn (їх переносять у наступний рядок).

В основному використовують лапки „ “, дозволяється використовувати також лапки « «, у яких вістря звернені усередину.

Угорський

Використовують лапки двох видів „ “ і « «, у яких вістря звернені усередину. 8.3. Набір формул Особливості набору формул.

Запитання для самоконтролю

1. Які особливості набору тексту?

2. Які основні правила набору титулів?

3. Які особливості набору на іноземних мовах?

4. Які особливості набору формул?

5. Які особливості набору віршів?

Верстка

Версткою називають виробничий процес складання (монтажу) книжкових, журнальних і газетних полос заданого формату з підготовленого набору усіх видів… Верстка — один з основних процесів поліграфічного виробництва, у ході якого… Комп'ютеризація видавничої діяльності, що збіглася за часом із соціальними змінами в країні, відкрила доступ до…

Десять основних правил верстки

2. У початкових полосах величина спуска окремих частин тексту повинна дорівнювати одній четвертій висоти полоси. У кінцевій полосі текст повинен… 3. Колонтитули розташовують на усіх внутрішніх полосах у межах заданої висоти… 4. Норму і сигнатуру ставлять на всіх перших полосах, крім титульних. Сигнатуру з зірочкою ставлять на третій полосі…

На яких полосах видання не ставлять колонцифри

Верхні колонцифри (з колонтитулами, колонлінійками або без них) не ставлять на всіх спускових (початкових) полосах. Нижні колонцифри не ставлять на… Колонтитули, основні правила їх набору і розташування Колонтитулами називають текстові рядки, які розташовані над основним текстом кожної полоси, що поліпшують оформлення…

У яких випадках на полосах видання не ставлять колонтитула

Колонлінійки і правила їхнього застосування Колонлінійками називають лінійки–прикраси, які розташовуються на кожній полосі… У якості колонлінійок застосовують різні лінійки і прикраси, як правило, на повний формат рядку набору, але іноді і на…

Верстка складних видань

Якщо строфи вірша відокремлюють одна від одної втяжками, то додатковими пробілами їх не розділяють. Строфи, розділені пробілами, повинні бути відбиті одна від одної на кегельну… На кожному розвороті розбивка строф повинна бути однаковою. Для журнальних, газетних, інформаційних видань і видань…

Запитання для самоконтролю

1. Які особливості верстки?

2. Які основні вимоги до зверстаних полос?

3. Що розуміємо під однаковістю верстки?

4. Які Ви, знаєте правила верстки заставки?

5. Які Ви, знаєте правила набору і верстки перерахуваннь?

6. Які Ви, знаєте правила набору і верстки цитат?

7. Які Ви, знаєте правила набору і верстки приміток

8. Які Ви, знаєте правила набору і верстки виносок?

9. ? Які Ви, знаєте правила набору і верстки додаткових текстів?

Багатоколонкова верстка

При багатоколонковій верстці (часто використовується при верстці журналів, а також при виданні словників, енциклопедій і довідників) кожен стовпчик… Наприклад, не можна починати колонку кінцевим рядком і закінчувати абзацним;… У деяких журнальних виданнях досить часто використовується прийом верстки полоси із колонок різного формату. Це…

Запитання для самоконтролю

1. Які особливості багатоколонкової верстки?

2. Що таке колонтитули та колонцифри і їх правила верстки?

3. Як зверстуються рубрики у багатоколонковій верстці?

4. Які правила верстки таблиць та формул при багатоколонковій верстці?

5. Які особливості верстки ілюстрацій?

Верстка таблиць

Таблицею називають текстовий та цифровий матеріал, згрупований у вигляді горизонтальних рядків і вертикальних стовпчиків, що розділені лінійками і… Стовпчиком називають текстовий або цифровий матеріал, розташований один під… Графою називають елемент таблиці, що складається із укладеної інформації в лінійки колонки та вертикальних пробілів…

Формат таблиць

Подовжні розстібні клаптикові таблиці можна набирати на повний формат двох суміжних полос зі збільшенням кожної половини на 1-2 циц. для виходу на… При дво- або багатоколонковому наборі формат клаптикових таблиць має бути… Формат рядків у поперечних таблицях має дорівнювати висоті полоси, а висота таблиці має бути меншою ширини полоси хоча…

Верстка клаптикових таблиць

Клаптикові таблиці з нумерацією і при наявності в тексті посилань типу: «див. табл.» можуть бути розташовані в будь-якому місці розвороту, але, як… Неповноформатні клаптикові таблиці (набрані на знижений формат) виключають… Клаптикові таблиці не слід розташовувати відразу після формули безпосередньо або перед нею, поруч з рисунком (має бути…

Запитання для самоконтролю

1. Які основні частини таблиць?

2. Які основні вимоги до набору таблиць?

3. Які основні вимоги до верстки таблиць?

4. Як використовують лінійки у таблицях?

5. Які основні технічні правила набору надзаголовкової частини таблиць?

6. Що таке клаптикові таблиці та у якій спосіб їх верстають?

7. Які особливості набору і верстки виводів?

9.5. Верстка ілюстрацій

Головні особливості ілюстративної верстки

Ілюстративною версткою називають верстку видань, що містять зображення. Можна виділити два типи таких видань — видання, у яких рисунки розташовують на вклейках, не прив'язуючи їх до опису в тексті (це належить до багатьох творів художньої літератури, літератури по мистецтву і т.п.), і видання, у яких рисунки зверстують безпосередньо в текст, з яким вони тісно пов'язані за змістом і розташуванням (це характерно для наукової, технічної, навчальної та довідкової літератури).

Рисунки є найважливішим елементом художнього і поліграфічного оформлення видань, тому для ілюстративної верстки діють технічні правила, порушення яких різко знижує якість видання. Основні правила — це єдність оформлення усього видання, тобто заборонено в одному виданні застосовувати різні види ілюстративної верстки (наприклад, відкриту і закриту: розташовувати зображення однакового формату в оборку і врозріз і т.п.); точне дотримання звідності верстки (будь-яке зображення разом з підписом має бути кратне по висоті цілому числу рядків основного тексту); найкраще з погляду на зручне читання розташування зображень на полосах (рисунки, що не займають повної полоси, завжди розташовують на оптичній середині); погоджене розташування зображень на полосі і на розвороті (будь-яка полоса чи розворот із зображеннями повинні являти собою єдине художнє ціле), а у виданнях, де текст тісно пов'язаний з малюнками, також строге узгодження розташування малюнків щодо тексту (зображення має розміщуватись на одному розвороті з посиланням на нього і, як правило, після посилання).

У зв'язку з викладеним, ілюстративна верстка вимагає надзазвичай високої кваліфікації верстальника, наявності в нього не тільки професійних знань і навичок, але і гарного художнього смаку.

Основні види верстки ілюстрацій в книжково-журнальних виданнях

Вид ілюстративної верстки визначається характером розташування у виданні неповноформатних (не займають повну полосу) зображень.

Розрізняють чотири основних види ілюстративної верстки:

· відкрита верстка — зображення у виданні розташовуються угорі або внизу кожної полоси та стикаються із текстом однією стороною при зверстці врозріз чи двома сторонами при зверстці в оборку — рис. 9.3(а);

· закрита верстка — зображення у виданні розташовуються усередині тексту полоси і стикаються із текстом двома сторонами при зверстці врозріз чи трьома сторонами при зверстці в оборку — рис. 9.3 (б);

· глуха верстка — зображення в багатоколонковому наборі розташовуються усередині тексту і стикаються з ним усіма чотирма сторонами — рис. 9.3 (в);

· верстка зображень на полях — ілюстрації малого формату зверстуються поза текстом — рис. 9.3 (г).

Проміжними видами верстки зображень можна вважати верстку ілюстрацій з виходом на поле — відкриту (д) чи закриту (є). Для окремих видань верстають зображення з виходом на поле так, щоб при обрізці видання з трьох сторін зрізалася деяка частина рисунка, тобто рисунок у готовій книзі не повинен мати навіть найменшого поля. Такий спосіб верстки називають версткою зображення «під обріз» (д).

Майже у всіх ілюстрованих виданнях зустрічаються рисунки, розташовані на окремих полосах; зверстка їх, як правило, не залежить від виду верстки неповноформатних малюнків (тобто однакова для відкритої, закритої чи глухої верстки), однак, якщо всі ілюстрації у виданні зверстуються з виходом на поле «під обріз», то рисунки, що розташовуються на полосі повинні бути оформлені так само. Не слід порушувати стильової єдності у виданні, змішуючи в ньому різні види ілюстративної верстки.

 

 

Рис. 9. 3. Варіанти розташування ілюстрацій у тексті

 

Забезпечення правила звідності верстки при зверстці ілюстрацій

Для забезпечення звідності верстки ілюстрація разом з підписом під нею (текстівкою), відбиттям підпису від малюнка, а також відбиттями зображення від тексту повинна мати висоту, кратну кеглю рядків основного тексту. Це стосується як до зображень, які зверстані врозріз, так і до зображень, які укладаються в оборку. При зверстці зображень у нижній чи верхній край полоси (відкрита верстка) зовнішнє відбиття повинно бути таким, щоб відповідний край полоси був рівним, тобто контури малюнка повинні збігатися з контурами текстових рядків. Для напівтонових зображень з фацетами, відповідний фацет має бути випущений у верхнє чи нижнє поле, для штрихових зображень у рамці верхня чи нижня лінійка рамки повинна розташовуватися по верхній лінії шрифту першого рядка чи лінії шрифту нижнього рядка відповідно. У цих випадках при установці підпису і відбиттях підпису повинна бути кратність висоти малюнка основному кеглю, не враховуючи випущених у поле частин кліше. Для ілюстрацій, що займають усю полосу, загальну висоту полоси роблять точно такою ж, як для всіх текстових полос; якщо полосне зображення укладається в рамку, то формат рамки строго відповідає формату текстової полоси (крім випадку зверстки всіх зображень з виходом на поле).

Правила зверстки рисунків стосовно тексту

У виданнях, де зображення безпосередньо пов'язані з текстом (а таких переважна більшість), як правило, ілюстрації мають розташовуватись за посиланням на них в тексті, причому на тому ж розвороті, де знаходяться посилання. Це правило не завжди легко виконати, особливо у випадках, коли у виданні багато малюнків.

Проте, завжди варто намагатися розташовувати ілюстрації стосовно посилань у такий спосіб:

· якщо посилання виявилося на парній полосі зверху, то рисунок треба розташувати на цій же полосі;

· якщо посилання на парній полосі внизу, то рисунок розташовують на непарній полосі (той же розворот).

Коли посилання на непарній полосі розташовані внизу, допускається розташування малюнка на тій же полосі над посиланням. Але краще (якщо це можливо), повернувши трохи назад, або вигнати рядок з посиланням на наступну парну полосу, або увігнати кілька рядків для того, щоб посилання розташувалося над малюнком. Не можна зверстувати зображення наприкінці розділу чи глави перед заголовком наступного розділу (глави), також не слід ставити ілюстрації на кінцевих полосах (як виняток припустимо залишити рисунок на кінцевій полосі технічної книги, якщо посилання на нього розмістилося на тій же полосі).

У безвихідних випадках, коли неможливо шляхом увігнання чи вигнання рядків правильно розташувати зображення стосовно посилання на нього (наприклад, посилання внизу непарної полоси і при вигонці попадає на кінцеву полосу), припустимо (хоча і вкрай небажано) трохи відірвати рисунок від посилання (наприклад, перемістити на наступний розворот), додавши до посилання слова «див. стор. ###». Таке ж може статися, якщо підряд йдуть кілька дрібних ілюстрацій, а тексту для їх оборки недостатньо. У цих випадках збирають такі рисунки на полосу (часто в рамці) і для окремих рисунків, відірваних від посилання, також додають до посилання вказівку на сторінку, де розташовані ілюстрації.

Як уже відзначалося раніше, крайні лінії зображення і тексту повинні збігатися. Це стосується, зокрема, і напівтонових зображень, які зверстуються в оборку. Фацети, які з’явилися скраю полоси, повинні бути розташовані на полі.

 

Оборка — частина полоси набору, що має звужений формат, для зверстки збоку ілюстрації чи таблиці.

Не рекомендується робити оборки менше ніж 1,5 кв. чи 27 мм, тому що формування рядків дуже затрудняється, якщо місткість рядка менше 25-30 знаків, що у свою чергу призведе до рідких рядків, довгих пробілів і слів, набраних ніби врозрядку. У результаті чого оборки виходять рваними і неохайними.

Для колонок рекомендується встановлювати ширину в межах 3,5-7 кв., чи 63-126 мм при кеглях 10 і 12 п.

Правила зверстки зображень врозріз

Врозріз з текстом зверстують зображення, формат яких дорівнює формату рядків набору, а також трохи менші (мінімальний розмір оборки малюнків установлюється видавництвом для кожного видання; якщо рисунок менше формату рядків набору, але залишок від формату менше ніж мінімально дозволена оборка, то зображення зверстують врозріз) чи трохи більші від формату рядків набору (перевищення формату допускається, як виняток, і не більше ніж на 1 кв.) зображення.

Ілюстрацію, розташовувану врозріз, при відкритій верстці встановлюють угорі чи внизу полоси. У цих випадках дуже погано, коли зображення (особливо прямокутне напівтонове чи в рамці) не відповідає формату рядків набору і порушує прямокутність полоси. При закритій верстці зображення врозріз його завжди розташовують на оптичній середині полоси, тобто так, щоб над малюнком разом з його підписом розмістилося приблизно три восьмих, а під ним — п'ять восьмих усіх текстових рядків.

При зверстці зображення врозріз над ним не можна залишати абзацний рядок, а текст під ним не може починатися кінцевим рядком.

У залежності від загального характеру оформлення видання ілюстрації, які зверстуються врозріз та мають неповний формат рядків набору, розташовують (найчастіше) по центру формату, або усі в лівий край. При цьому лівий край зображення і тексту повинні збігтися, тобто фацети напівтонових зображень випускають у ліве поле. Окремі ілюстрації, що мають більший, ніж рядок набору, формат, припустимо верстати з виходом на поле (як правило, рівномірно по обидва боки). Якщо у виданні рисунки верстають з виходом на поле чи «під обріз», то вихід здійснюють цілком на зовнішньому полі.

Ілюстрації, по висоті близькі до загальної висоти полоси, краще зверстувати на окремій полосі. Мінімальна кількість тексту, що може бути підверстана до такого малюнка, — 3-4 рядка при відкритій верстці, і при закритій верстці — 2-3 рядка над малюнком і — 4-5 рядків під ним.

Правила зверстки ілюстрацій в оборку

Рисунки, значно менші за форматом, ніж рядки набору, зверстують з оборкою текстом з однієї сторони (а при глухій верстці — із двох сторін). Мінімальний формат оборки визначається видавництвом; зазвичай він дорівнює 2-3 кв., ще має бути враховане відбиття малюнка від тексту збоку — приблизно 1 циц. (з умовою, що формат оборки був кратним цицеро).

Якщо є лише одне зображення в оборку, то його завжди розташовують до зовнішнього краю полоси, тобто на парній полосі — ліворуч, а на непарній — праворуч, на оптичній середині полоси по висоті — при закритій верстці, і в нижньому чи верхньому краї полоси — при відкритій верстці. І в цьому випадку необхідно дотримуватися точної граничної лінії полоси — краї прямокутних зображень мають збігатися з видимим краєм тексту на полосі.

В оборці не можна розташовувати рубрики і формули. Як виняток у технічних виданнях допускається залишати в оборці рубрику, набрану в підбір з текстом. Розмір абзацного відступу в оборці має дорівнювати абзацним відступам, прийнятим у виданні. У зв'язку з малим форматом рядків оборки при виключці рядків допустиме збільшення міжслівних пробілів до кегельної. Не можна починати оборку з кінцевого рядка і вставляти абзацний рядок в останньому рядку оборки.

Для зображень, що мають складну конфігурацію, часто роблять східчасту оборку. При східчастій оборці не рекомендується робити східці менше ніж по 3-4 рядки основного тексту. Між східцями не можна збільшувати міжрядковий інтервал.

Як зверстати два рисунки

Якщо на одній полосі розташовані два рисунки малого формату, їх можна розмістити поруч, врозріз з текстом. При цьому, якщо вони не займуть повного… Якщо два рисунки, розташовані врозріз, істотно відрізняються за висотою, то їх… Вплив розташування матеріалів на розвороті й обороті полоси на ілюстративну верстку

Запитання для самоконтролю

1. Які є види верстки ілюстрацій в книжково-журнальних виданнях?

2. Яким чином забезпечити дотримання правил звідності верстки при верстці ілюстрацій?

3. Які правила зверстки рисунків стосовно тексту?

4. Які правила зверстки зображень врозріз?

5. Які правила зверстки ілюстрацій в оборку?

6. Як зверстати на полосі два рисунки?

7. Який вплив розташування матеріалів на розвороті й обороті полоси на ілюстративну верстку?

8. Як зверстати підпис під малюнком?

 

10. Ілюстрації

10.1. Теорія кольору

Зараз ми розглянемо ще одну важливу тему, без знання якої просто неможливо працювати з графічними програмами і програмами верстки. Зазвичай , кожен із вас знає, що таке колір. Разом з тим, якщо спробувати дати визначення поняттю «колір», то виявиться, що зробити це не так просто. Викликано це наступними причинами. По-перше, сприйняття кольору — процес індивідуальний для кожної людини і залежить від множини, яка не підлягає моделюванню факторів (зовнішньої освітленості, сприйняття кольору оком й ін.). По-друге, колір неможливо виміряти безпосередньо (як масу чи відстань), оскільки з погляду фізики колір, що ми бачимо, це відбита об'єктом частина видимого спектра.

Однак для комп'ютерних технологій і поліграфії вимагаються більш точні способи опису й обробки кольорів з урахуванням специфіки галузі, так звані колірні моделі.

Колірні моделі

Колірна модель — це сукупність абсолютних або відносних параметрів кольору, що дозволяють однозначно описати даний колір у колірному просторі, що використовується.

Наявність великого числа колірних моделей викликано різною фізичною природою кольору, що застосовується на різних етапах підготовки видання. На моніторі ми бачимо колір, що випромінюється екраном, а на папері — колір, відбитий аркушем паперу. Для опису кольорів, утворених різними методами, і призначені колірні моделі.

RGB

Ця модель одержала свою назву за першими літерами англійських слів Red (Червоний), Green (Зелений), Blue (Синій). Будь-який колір у моделі RGB утворюється шляхом змішування в різних пропорціях трьох базових кольорів: червоного, зеленого і синього. Колір у цій колірній моделі описується трьома значеннями в діапазоні від 0 до 255. Кожне значення відповідає одному з базових кольорів і вказує на його вміст у даному кольорі. Значення записують у наступному порядку: червона, зелена і синя складові. Наприклад, чистий червоний колір у моделі RGB представлений у такий спосіб: 255, 0, 0 (рівень червоного максимальний, а зелена і синя складові відсутні). Зелений колір можна записати як 0, 255, 0, а синій — як 0, 0, 255.

Оскільки модель RGB описує кольори, що випромінюються, чистий чорний колір повинен мати параметри 0, 0, 0 (жоден колір не випромінюється, усі складові рівні 0). Білий колір відповідає максимуму випромінювання — рівень кожної складової максимальний, колір має параметри 255, 255, 255. З цієї причини модель RGB називається адитивною.

Ми розглянули поки що тільки п'ять кольорів. Інші кольори можна одержати, змінюючи рівень кожної складової з кроком 1. Наприклад, задавши максимальні рівні червоного і зеленого кольорів, ми одержимо жовтий колір (255, 255, 0).

У тривимірній системі координат колірну модель RGB можна представити у вигляді куба (рис. 10.1)

Рис. 10.1. Модель RGB

Точка початку координат відповідає чорному кольору (Black). У найближчій до вас вершині куба рівні всіх трьох складових максимальні — це точка білого кольору (White). Діагональ, що з'єднує точки чорного і білого кольорів, — шкала сірого (Grayscale). Вона містить 256 відтінків сірого. Саме це число відтінків найбільше використовується в комп'ютерній графіці. Вершини куба, що розташовуються на осях, відповідають червоному, зеленому і синьому кольорам (Red, Green, Blue). У цих точках відповідні складові мають максимальні значення. І, нарешті, три вершини, що залишилися, відповідають кольорам, утвореним шляхом змішування двох основних кольорів: червоного і зеленого, червоного і синього, зеленого і синього. Це жовтий (Yellow), пурпурний (Magenta) і блакитний (Cyan) кольори відповідно.

У колірній моделі RGB працюють монітор і сканер.

CMYK

На відміну від моделі RGB, ця модель описує кольори, отримані в результаті відбиття світла об'єктами. Модель CMYK називається субтрактивною, оскільки кольори в цій моделі утворюються шляхом вирахування з чорного кольору: Cyan (Блакитний), Magenta (Пурпурний), Yellow (Жовтий). Ці кольори є базовими для цієї колірної моделі. Вони утворюють так звану поліграфічну тріаду і називаються тріадними. На відміну від моделі RGB, у колірній моделі CMYK рівень складових задається значеннями в діапазоні від 0 до 100% (хоча величина 100% у моделі CMYK відповідає 255 одиницям у моделі RGB). Оскільки колірна модель CMY (а зараз ми говоримо саме про неї, тому що на даний момент розглядалися тільки три кольори) є оберненою моделі RGB, то при змішуванні двох субтрактивних кольорів результуючий колір виявляється більш темним, ніж вихідні, а при змішуванні всіх трьох складових повинен виходити чорний колір. Білий колір — це повна відсутність фарби (рівні всіх складових дорівнюють 0).

У тривимірній системі координат колірну модель CMY також можна представити у вигляді куба (рис. 10.2.).

Рис. 10.2. Модель CMY

У точці початку координат рівні всіх складових дорівнюють кольору (White). Найближча до вас вершина куба — це точка чорного кольору (Black). У ній рівні всіх трьох складових мають максимальні значення. Діагональ, що з'єднує точки білого і чорного кольорів, — це шкала сірого (Grayscale). Вершини куба, що розташовуються на осях, відповідають блакитному, пурпуровому і жовтому кольорам (Cyan, Magenta, Yellow). У цих точках рівні відповідних складових мають максимальні значення. На трьох вершинах, що залишилися, розташовуються кольори, що утворяться у результаті змішування двох базових кольорів: блакитного і пурпурового, блакитного і жовтого, пурпурового і жовтого. Це синій (Blue), зелений (Green) і червоний (Red) кольори відповідно.

Однак практика показала, що колірна модель СMY не підходить для друкованих процесів, оскільки вона розрахована на ідеальні фарби. Реальні фарби відрізняються від ідеальних, причому, зазвичай ж, у гірший бік. Через наявні домішки за допомогою трьох базових фарб (Cyan, Magenta, Yellow) не можна одержати весь колірний діапазон. Це призводить, зокрема, до того, що при змішуванні трьох цих фарб замість чорного кольору утвориться брудно-коричневий. Для усунення даного недоліку до трьох фарб додали четверту — чорну (Black), і колірна модель одержала назву CMYK — Cyan, Magenta, Yellow, Blaск. У слові Black використовується не перша літера, а остання, щоб уникнути плутанини з кольором Blue моделі RGB. Таким чином, чорний колір у моделі CMYK утвориться за допомогою тільки однієї складової — чорної (0, 0, 0, 100), хоча іноді застосовують так званий «суперчорний» (0, 100, 0, 100 чи 100, 0, 0, 100). Користуватися «суперчорним» кольором (100, 100, 100, 100) не варто, оскільки при такій кількості фарби відбувається перезволоження паперу і фарба проступає на інший бік аркуша.

Зона застосування колірної моделі CMYK — повноколірний друк, з нею працює більшість пристроїв друку.

HSB

Колір у моделі HSB описується за допомогою трьох параметрів: Hue (Тон), Saturation (Насиченість) і Brightness (Яскравість).

Параметр Hue характеризується положенням на колірному колі і визначається величиною кута (від 0 до 360°). Параметр Saturation визначає насиченість кольору. Збільшення насиченості призводить до збільшення концентрованості кольору, а зменшення — до його розбілення. Параметр Brightness визначає ступінь освітленості чи затемненності кольору.

Цю модель можна представити у вигляді циліндра, у якому контур основи (коло) відповідає вісі зміни параметра Hue, радіус основи— вісі зміни параметра Saturation, а бічна сторона — вісі зміни параметра Brightness

(рис. 10.3.).

Ця модель більше, ніж інші відповідає традиційному сприйняттю кольору людиною і найбільш проста в розумінні: спочатку можна визначити колірний тон, а потім задати йому насиченість і яскравість.

Недоліком моделі є необхідність перетворювати зображення в модель RGB для зображення на екрані монітора чи в модель CMYK для наступного друку.

Рис. 10. 3. Модель HSB

Lab

Колірна модель Lab була розроблена Міжнародною комісією з висвітлення (CIE) для усунення недоліку вищеописаних колірних моделей. Зокрема, вона покликана стати апаратно-незалежною моделлю, тобто визначати колір незалежно від типу пристрою (монітора, принтера і т.п.).

Колір у даній колірній моделі визначається трьома параметрами. Це світлість (L) і два хроматичні компоненти: а — параметр, що змінюється від зеленого до червоного кольору, і b — параметр, що змінюється від синього до жовтого. Значення параметрів а і b задаються числами, що знаходяться в діапазоні від -128 до 127. Світлість змінюється в діапазоні від 0 до 100%. Максимальне значення світлості відповідає максимальній яскравості кольору і навпаки.

Для параметра а значення -128 відповідає зеленому кольору, а +127 — червоному. Для параметра b значення -128 — це синій колір, а значення +127 — жовтий. Усе це за умови, що L дорівнює 100%.

Дана колірна модель використовується в багатьох програмах як проміжний варіант при перетворенні однієї колірної моделі в іншу. Наприклад, колір моделі RGB спочатку перетворюється в модель Lab і лише потім — у CMYK, оскільки модель Lab має найбільше колірне охоплення в порівнянні з іншими моделями.

На рис. 10.4. дана порівняльна характеристика охоплення колірного діапазону різними колірними моделями.

Як видно з рисунка, колірні охоплення моделей RGB і CMYK трохи відрізняються: самі яскраві кольори моделі RGB неможливо передати за допомогою колірної моделі CMYK, а для самих темних кольорів моделі CMYK немає аналогів у моделі RGB.

 

 

Рис. 10.4. Порівняльна - характеристика колірних моделей

Якщо говорити про можливу кількість представлених кольорів, то тут на першому місці знаходиться кольоровий слайд. Колірне охоплення монітора вужче, ніж у кольорового слайда (у монітора проблеми з відображенням чистого блакитного і чистого жовтого кольорів). Ще більш вузьке колірне охоплення мають пристрої друку (тут проблеми з дуже яскравими кольорами і кольорами низької щільності).

Високоточні колірні моделі

Високоточні колірні моделі були створені з метою досягнення більш високої якості друку, ніж друк з використанням колірної моделі CMYK. Такі моделі будуються шляхом додавання до чотирьох кольорів моделі CMYK додаткових кольорів (зазвичай двох). До таких моделей належать моделі Hexachrome і Big-gamut CMYK.

У моделі Hexachrome друк здійснюється шістьма кольорами: до кольорів моделі CMYK додані два кольори — Green (зелений) і Orange (жовтогарячий).

У системі Big-gamut CMYK передбачені додаткові друковані форми для стандартних базових кольорів.

Однак високоточні колірні моделі поки що не одержали поширення через складність друку шістьма кольорами.

Плашкові кольори

Плашковим називається колір, для друку якого використовується заздалегідь приготовлена фарба (на відміну від колірної моделі CMYK, де колір утворюється шляхом змішування чотирьох базових кольорів).

Плашкові кольори ще називають кольори за каталогом (тобто фарби, які готові до використання), оскільки вибір кольору здійснюється за допомогою спеціального каталогу, наданого фірмою-виготовлювачем фарб.

Перевагою плашкових кольорів перед тріадними є більш висока точність передачі кольору. Недолік їх полягає в необхідності виводу для кожного плашкового кольору окремої плівки, що може істотно збільшити вартість друку. Крім того, за допомогою плашкових кольорів не можна відтворити фотографії.

Резюме

Для опису кольору в поліграфії і комп'ютерній графіці використовують різні колірні моделі: RGB, CMYK, HSB, Lab та ін. Модель RGB описує випромінювання кольору, з нею працюють монітор і сканер. Модель CMYK ‑ колір, що утворюється в результаті відбиття світла об'єктами, використовується при друці. Колір у моделях RGB, CMYK утвориться шляхом змішування базових кольорів. При друці застосовуються також плашкові кольори, для яких є готові фарби.

10.2. Формати файлів зображень

Знання файлових форматів і їх можливостей є одним із ключових факторів у підготовці видань до друку, підготовці зображень для web і в комп'ютерній графіці взагалі. Так, сьогодні немає такого калейдоскопа розширень, як на початку 90-х, коли кожна компанія-виробник редакторів зображень вважала своїм обов'язком створити свій файловий тип, а то і не один, однак це не означає, що усі потрібно зберігати в TIFF, а стискати JPEG'ом». Кожний, із форматів, що сьогодні затвердилися, пройшов природний добір, довів свою життєздатність і потребу. Усі вони мають якісь характерні риси і можливості, що роблять їх незамінними в роботі. Знання особливостей, тонкостей технології важливо для сучасного дизайнера так само, як для художника необхідно розбиратися в розходженнях хімічного складу фарб, властивостях ґрунтів, типів металів і породах дерева.

Нижче наведено перелік найбільш поширених форматів файлів зображень:

· GIF (CompuServe Graphics Interchange Format)

· JPEG (Joint Photographic Experts Group)

· PNG (Portable Network Graphics)

· TIFF (Tagged Image File Format)

· Adobe PostScript

· EPS (Encapsulated PostScript)

· PDF (Portable Document Format)

· Scitex CT

· Adobe Photoshop Document

· Adobe Illustrator Document

· Macromedia FreeHand Document

· CorelDRAW Document

· PICT (Macintosh QuickDraw Picture Format)

· WMF (Windows Metafile)

· BMP (Windows Device Independent Bitmap)

· RTF (Microsoft Rich Text Format)

Усі графічні дані в комп'ютері можна розділити на дві великі групи: растрову і векторну.

Векторна графіка

Вектори здійснюють математичний опис об'єктів відносно точки початку координат. Простіше кажучи, щоб комп'ютер накреслив пряму, потрібні координати двох точок, що з`єднуються по найкоротшій, для дуги задається радіус і т.п. Таким чином, векторна ілюстрація (приклад зліва) це набір геометричних примітивів. Більшість векторних форматів можуть так само містити впроваджені у файл растрові об'єкти або посилання на растровий файл (технологія OPI). Складність при передачі даних з одного векторного формату в інший полягає у використанні програмами різних алгоритмів, різної математики при побудові векторних і опису растрових об'єктів.

OPI (Open Prepress Interface) — технологія, розроблена фірмою Aldus, що дозволяє імпортувати не оригінальні файли, а їхні образи, створюючи в програмі лише копію низької виділивності (ескіз) з посиланням на оригінал. У процесі друку на принтер, ескізи підмінюються на оригінальні файли. Застосування OPI— технології, замість простого впровадження (embedding) дає можливість заощаджувати ресурси комп'ютера (насамперед, пам'ять), помітно підвищуючи його продуктивність. OPI — технологія є основною при роботі з імпортованими графічними файлами в таких програмах, як FreeHand і QuarkXPress, широко застосовується і в інших продуктах.

Векторні формати

EPS

Формат EPS (Encapsulated PostScript) підтримується більшістю програм верстки і графічного редагування. Він створений фірмою Adobe як вихідний формат для друку графічних зображень. Якщо вам необхідно зберегти зображення для використання його у програмах верстки, таких як QuarkXPress, Adobe Illustrator або PageMaker, використовуйте формат EPS. Формат EPS часто використовують для експортування файлів із кольороділеними оригіналами зображень CMYK з однієї програми в іншу. Якщо ви передаєте файл із зображенням для друку в друкарню, то зазвичай використовується формат EPS.

Метафайл windows

Але формат WMF не так багатий художніми можливостями, як EPS. Не застосовуйте його, якщо хочете працювати з кольороділенням, тому що цей формат не… Рекомендуємо використовувати формат Windows Metafile для перенесення простих… Растрова графіка

Формат растрованого зображення

TIFF

У видавничому світі найпопулярнішим растровим форматом є TIFF (Tagged Image File Format), створений фірмами Aldus і Microsoft. У колірних моделях RGB і CMYK формат TIFF підтримує до 16,7 млн. відтінків (24 біт), і кожна програма редагування фотозображень підтримує цей формат.

Існують декілька варіантів TIFF, але поки немає програми, що підтримує їх всі. Для забезпечення сумісності ми рекомендуємо використовувати нестиснуті файли TIFF.

 

Створення зображень. Сканування.

· оригінальні векторні або графічні рисунки; · скановані зображення; · колекції цифрових фотографій на CD-дисках;

Порада

& Перед виконанням цієї операції обов'язково виконайте калібрування монітора (наступний розділ), оскільки, якщо монітор відображає колір з перекручуванням, настроювання сканера буде марним і навіть шкідливим.

Техніка сканування

У сканері оригінал освітлюється лампою, а яскравість світла вздовж однієї лінії фіксує лінійка сенсорів, кожен з яких створює один піксель зображення. Лампа і лінійка пересуваються вздовж оригіналу і процес покроково повторюється. Сенсори перетворюють величину освітленості в електричну напругу, яка надходить до аналого-цифрового перетворювача, звідки у пам'ять передаються оцифровані дані. Кольорове сканування здійснюється так само, як і монохромне, тільки кожен піксел створюється трьома датчиками з червоним, синім та зеленим світлофільтрами.

Оптичні роздільні здатності вздовж і упоперек поля сканування можуть не співпадати, адже поперечна залежить від кроку подачі, а поздовжня — від щільності розташування сенсорів на лінійці. Їх кількість, що припадає на одиницю довжини, називається оптичною роздільною здатністю сканера. Звичайні сканери забезпечують 300, 600 або 1200 ppi (відповідно 12, 24 та 48 точок на міліметр). При роздільній здатності 600 ppi та довжині лінійки 8,5 дюймів (стандарт А4) вона містить 5100 сенсорів для кожного з трьох кольорів. Для зміни розрізнення застосовують математичну інтерполяцію, тобто обчислення проміжних значень за опорними точками.

Якість сканера визначається не лише геометричними характеристиками та експлуатаційними зручностями, а й динамічним діапазоном світлопередачі, який визначається як різниця між найяскравішою та найтемнішою ділянками. Недостатній динамічний діапазон спричиняє втрату деталей, особливо на темному фоні. Для кодування розширеного діапазону доводиться передбачати значний запас глибини кольору, який потрібен у ході подальшої обробки, для компенсації вад сканування. Поділ сканерів на класи за світлопередачею ілюструється таблицею 10.1.

 

Класифікація сканерів за світло передачею. Таблиця 10.1.

Класи сканерів	Динамічний діапазон	Глибина кольору, біт на піксель
Для конторських робіт	2,2-2,5	24 = 8 х 3 кольори
Для простих художніх робіт	2,8-3,2	36 = 12 х 3
Планшетні високої якості	3,4-3,9	48 = 16 х 3
Барабанні	3,4-4,0	“

Нарешті, якість зображення залежить від характеристики сканованого оригінала: оптичної щільності, яка виражає здатність містити тонові переходи. Оптична щільність, рівна n, означає ослаблення світла в 10n разів. Чим більша частина потоку поглинається, тим більше візуальної інформації може містити відповідний носій. Максимальне значення досягається лише прозорими високоякісними оригіналами; для непрозорих оригіналів оптична щільність, рівна 2.5, вже недосяжна. Характеристики типових оригіналів наведені в таблиці 10.2.

Таблиця 10.2

Оригінал	Оптична щільність
Газетний папір	0,9
Крейдяний папір	1,5-1,9
Фотознімки	2,3
Слайди, негативи	2,7-4,0

 

Найпоширенішим способом отримання зображень є сканування зображень з фотографій, слайдів, газет, журналів і ін. друкарських видань, але цей спосіб є найскладнішим, оскільки вимагає певних знань.

Установки сканера

При скануванні встановлюються наступні величини:

Гама — це коефіцієнт нелінійного спотворення. При збільшенні значення гамми графік перетворюється на криву, вигнуту вгору. У такому разі світла зона тонів на проекції збільшується, темних — зменшується, що зробить зображення більш світлим. Зменшення значення гамми спричиняє за собою відповідне затемнення зображення.

При скануванні світлих знімків гама повинна бути зменшена в порівнянні з лінійною, темних — збільшена.

Режим сканування

· Grayscale — це чорно-білий напівтоновий 8-бітовий режим, що дає 256 градацій сірого кольору. Зазвичай в цьому режимі сканують півтонові… · Bitmap — це режим сканування чорно-білих штрихових ілюстрацій, таких як… · Halftone Screen — це режим, при якому півтонове зображення раструється і перетворюється у Bitmap-зображення.

Запитання для самоконтролю

1. Що відбувається у процесі сканування?

2. Як виставити установки сканера?

3. З якою виділивністю потрібно сканувати?

4. Що таке оптична та інтерпольована виділивність?

Муар

Муар — темні плями на зображенні. Для компенсації муару розроблені спеціальні технології. Якщо вас цікавить питання, звідки з'явився цей термін, то муар є французькою технікою впресовування хвилеподібних узорів в тканину.

Звідки береться муар?

Візьміть два гребінці з різним кроком зубів, покладіть один на один і спостерігайте муар, поки не набридне. Приблизно те ж саме виникає при скануванні журнальних фотоілюстрацій. По суті справи, сканування тотожно модуляції сигналів у вузлах сітки сканера яскравістю вузлів друкарського растра. В загальному вигляді виходить твір двох модульованих синусоїд (грат) з різним періодом просторових коливань. Одна гармоніка може мати більший період, рівний сумі періодів обох грат, що і викликає муар. Друга завжди має період, рівний модулю різниці періодів грат і відлітає геть, тому що не може бути реалізована при заданій виділивності сканування. До речі, теорема Kотельникова непогано визначає необхідні умови для бездефектного відновлення картинки. Вона свідчить, що для відновлення форми кривої, освіченої модульованим коливанням з періодом Т, достатньо виконувати відлік з періодом >=Т/2. Дещо приблизно, але це так, тому що практичний розрахунок деяких процесів показав, що осциляції, які присутні в муарі, - результат надмірної виділивності. Подібні явища дуже добре моделюються рядами Фур`є.

Як прибрати муар?

Найпростіший спосіб у Photoshop`і запустити фільтр Median. Є спосіб поскладніший, необхідно сканувати наскільки сил вистачить у щонайбільшій оптичній виділивності. Оригінал потрібно класти під кутом 15 градусів це загальновідомий трюк (якщо кути нахилу растра в оригіналі стандартні).

Результат тягнете у Photoshop, копіюєте шар і працюєте з усіма фільтрами, що працюють, у тому числі — локальне розмиття, Dust & Scratches, канальні операції.

Методика усунення муару з скануючих растрових зображень.

2. Відкриваєте картинку в Adobe PhotoShop. В Preferences у Adobe PhotoShop інтерполяція повинна бути Bicubic. 3. Вирівнюєте картинку (Image => Rotate Canvas => Arbitrary =>… 4. Виконуєте угрупування => Crop (зазвичай це потрібно).

Запитання для самоконтролю

1. Що таке муар?

2. Як прибрати муар?

3. Які фарби CMYK впливають на муар?

11. Колір

11.1. Системи кольорів. Ділення кольору.

Ділення кольору, або конвертація RGB — CMYK

Що примушує нас бачити кольоровий об'єкт таким, який він є?

Коли біле світло падає на кольоровий об'єкт, то із усіх складових видиме світло електромагнітних хвиль об'єкт відображає лише світло певних довжин хвиль, які і сприймаються оком, а інші хвилі поглинаються об'єктом. У випадку, якщо кольоровий об'єкт знаходиться на прозорій плівці, він пропускає цей колір і поглинає всю решту.

Тепер давайте подивимося, як повний спектр білого кольору — з довжинами хвиль від 400 до 700 нм — ділиться на три широкі зони: червону, зелену і синю (RGB), які відповідають «первинним» кольорам.

«Червоний» об'єкт, згідно цього визначення, відображує/пропускає «червоне» світло і поглинає «зелене» і «синє» світло.

«Зелений» об'єкт відображує/пропускає «зелене» світло і поглинає «червоне» і «синє» світло.

«Синій» об'єкт відображує/пропускає «синє» світло і поглинає «червоне» і «зелене» світло.

Принцип кольороподілу полягає в розкладанні багатоколірного оригіналу відповідно до вмісту в ньому «червоних» «зелених» і «синіх» компонентів (RGB) з подальшим використанням знайдених компонентів при отриманні друкарського зображення (рис. 11.1).

Спосіб, який при цьому використовується, називається субтрактивним синтезом (subtractive process). Для більшої наочності можна роздивитись кольороподіл у фотографії. Спробуємо зрозуміти, що відбувається, коли перед фотографованим об'єктом розташовується фільтр одного з трьох первинних кольорів, а отриманий після проходження через фільтр сигнал реєструється.

Кожний з фільтрів пропускає світло тільки «своєї» групи довжин хвиль і затримує світло двох інших колірних груп. Тим самим, кожна колірна група розміщується на кольороподіленому негативі у відповідній позиції.

1. Червоний фільтр пропускає на негатив червоне світло, затримуючи зелене і синє. Червоні компоненти об'єкта реєструються на негативі (тобто викликають почорніння); сині і зелені компоненти не реєструються, залишаючи ділянки негативів прозорими.

2. Зелений фільтр пропускає зелене світло на негатив, затримуючи червоне і синє. Зелені компоненти сприймаються негативом; червоні і сині не сприймаються.

3. Синій фільтр пропускає синє світло на негатив, затримуючи червоне і зелене. Сині компоненти сприймаються; червоні і зелені — ні.

При отриманні позитивних зображень (або контактного друку форм) з кожного з цих негативів ситуація міняється на зворотну. Одержуємо наступне розташування додаткових (двозональних) кольорів.

 

 

Рис. 11.1 Принцип кольороподілу.

 

1. Негатив, знятий через червоний фільтр: контактний діапозитив або форма, отримана з цього негатива, тепер містять позитивне зображення, в якому відображувалися зелено-сині компоненти об'єкта.

2. Негатив, знятий через зелений фільтр: контактний діапозитив або форма, отримана з цього негатива, містять позитивне зображення з червоно-синіми компонентами.

3. Негатив, знятий через синій фільтр: контактний діапозитив або форма, отримана з цього негатива, містять позитивне зображення з червоно-зеленими компонентами.

Кожний контактний діапозитив (форма) може потім дати один із складових елементів при друці:

1. Контактний диапозитив/форма з негатива, знятого з червоним фільтром, дає блакитний колір (= зелений + синій).

2. Контактний диапозитив/форма з негатива, знятого із зеленим фільтром, дає пурпурний колір (= червоний + синій).

3. Контактний диапозитив/форма з негатива, знятого з синім фільтром, дає жовтий колір(= червоний + зелений).

Четвертий, чорний компонент чотириколірного комплекту може бути отриманий при фотографуванні оригіналу через жовтий, або гамма-фільтр, який підсилює темні ділянки нейтральних кольорів і контур зображення.

У ході послідовного друку при точному поєднанні кольорів в області зображення, кольори, присутні в кожній з фарб, синтезуються (знов збираються разом) для отримання ефекту повноколірного зображення.

Кожна з основних фарб в наборі відображає відповідні їй дві зони спектру і поглинає третиною; так, наприклад, шар блакитної фарби відображає синій + зелений і поглинає червоний, тоді як шар жовтої фарби відображає червоний + зелений і поглинає синій. Коли один шар друкується поверх іншого, перший шар фарби поглинає червоне світло, другий шар фарби поглинає синій колір – залишається зелений, який відображається обома шарами фарб. Саме цей колір і виходить в результаті при накладенні двох фарбових шарів один на одного. Іншими словами, кожна з «двоколірних» фарб «віднімає» третій колір з падаючого білого світла.

Але насправді ані фільтри, ані фарби не можуть точно поглинати або відображати відповідну область спектру, і необхідна додаткова колірна корекція, щоб компенсувати неповноцінність кольороподілу.

Після того як документ створений, першим етапом технологічного ланцюжка, у кінці якого ви одержите друковану продукцію, є ділення кольору.

Колірним поділом називається розкладання кольорового зображення з режиму RGB на чотири складові фарби CMYK, які потім з'єднуються при друці, утворюючи багатоколірне зображення. Тобто цей процес поділу зображення на основні кольори для того, щоб зображення було надруковане для кожного кольору окремою друкарською формою.

Багато відтінків, створених колірною системою RGB, не вдається передати при друці. Тому нерідко прекрасні фарби малюнка на моніторі після друку виявляються блідими. Перехід з RGB в CMYK здійснюється через спеціальні програмні фільтри, де враховуються всі майбутні установки друку: система основних тріадних фарб, коефіцієнт розтиску точки, баланс фарб, спосіб генерації чорного кольору, а також максимальний рівень фарби і інші установки. Кольороділення — дуже складний процес, тому якість готового зображення багато в чому залежить від досвіду оператора, правильного калібрування всієї системи і майстерності друкаря.

Діленням кольору називають процес розбиття електронного варіанту зображення на окремі колірні шари за числом фарб, які використовуються при друці (зазвичай їх чотири, інші випадки будуть розглянуті нижче). Для кожного шару, створюється окремий аркуш чи плівка, калька (застосовується при друці, що не вимагає високої якості). Зображення виводиться на плівки у відтінках сірого (не в кольорі!). Чим більш насиченим є колір складової, тим чорніше зображення на відповідній плівці.

Наприклад, якщо ви виконайте ділення кольору зображення темно-зеленого квадрата, колір якого представлений у моделі CMYK як 100-20-50-0 (Cyan — 100%, Magenta — 20%, Yellow — 50%, Black — 0%), то одержите наступні зображення на плівці Cyan — цілком чорний квадрат (оскільки в темно-зеленому кольорі присутній 100% кольору Cyan), на плівці Magenta — ясно-сірий квадрат, на плівці Yellow — більш насичений сірий квадрат, плівка Black буде порожня, так як чорний колір у нашому квадраті відсутній.

Кольороподілене зображення — це одноколірне зображення, отримане на екрані монітора видавничої системи чи на твердому носії (на лавсановій плівці, чи фотоплівці формному матеріалі) після поділу на окремі кольори багатоколірного зображення оригіналу в процесі кольороподілу. Кольорокоригування — зміна колірного змісту зображення оригіналу відповідно до вимог замовника, технологічного процесу й інших причин чи виправлення фотоформ, отриманих у результаті кольороподілу. Передання кольору — психологічно точне відтворення на відбитку кольорів і колірних відтінків оригіналу при порівнянні зображень оригіналу і відбитка в однакових умовах освітленості. При підготовці кольорових оригіналів до поліграфічного репродукування чорний колір при друці кольорових зображень теоретично не потрібний. Він повинен виходити на відбитку автоматично при накладенні трьох тріадних друкарських фарб (блакитна, пурпурова і жовта). Вони беруться у певних кількостях відповідно до балансу «по сірому» кольору, і за умови максимального за нормою подання фарб у процесі друку. Однак, на практиці на папері виходить темно-коричневий відтінок при незначних порушеннях балансу «по сірому». Тому в тріаду була введена чорна фарба. Поява «зайвого» кольору змусила шукати закономірність його появи і відтінків, у яких він повинен перебувати. Розходження в способах чотирифарбового кольоровідтворення пов’язані саме зі способами генерації (створення) зображення на фотоформі для чорної фарби.

Нині існує три технології кольороподілу:

1. Традиційна технологія — кольороподіл зі скелетною градацією чорного;

2. Технологія UCR (Under Color Removal);

3. Технологія ICR (GCR, Gray Component Replacement).

Традиційна технологія кольороподілу — зі скелетною градацією чорного. При цій технології чорний колір наноситься поверх трьох тріадних кольорів у найтемніших ділянках. Головна незручність такого кольороподілу пов’язана з тим, що максимальний рівень фарби на найтемніших ділянках відбитка сягає 400% — по 100% для кожного кольору. У друці це обертається потребою ретельно просушувати кожен аркуш паперу або використовувати противідмазувальні порошки і рідини, щоб уникнути відмазування або перетискування фарби на наступний паперовий аркуш.

Технологія UCR відома і як технологія віднімання від чорного. Суть технології полягає у заміні в процесі виготовлення кольороподілених фотоформ (друкарських форм) трьох колірних фарб тріади, що є присутні в одному елементі кольорового оригіналу, на еквівалентну кількість чорної фарби на її кольороподіленій фотоформі (друкарській формі). При друкуванні кольорових, особливо темних зображень найбільші проблеми виникають у найтемніших місцях зображення, тому резонно зменшити кількість тріадних фарб (CMY) у тих місцях, де буде нанесена чорна фарба, скоротивши тим самим їхню сумарну кількість. Тому метод одержав назву «віднімання від чорного кольору». При його використанні всі тони, що складаються з рівної кількості тріадних фарб (так звані «нейтральні», ахроматичні тони), виявляються ще і дуже чутливими до балансу по сірому кольору і при друці доводиться уважно стежити за його дотриманням. Тому технологію UCR при кольоровідтворенні застосовують головним чином до темних кольорів, практично не впливаючи на інші відтінки.

Технологія ICR — високошвидкісний багатоколірний аркушевий і ролевий друк, який оголив проблему — відмащування і сушіння. Доцільний й економічно вигідний розв’язок цієї проблеми при репродукуванні кольорових зображень було знайдено з використанням технології мінімізації кольорових друкарських фарб і їх еквівалентною заміною чорною фарбою у місцях зображень, де колірний тон створюється за рахунок потрійного накладення кольорових фарб. У традиційному синтезі кольору на відбитку є всі колірні відтінки, а також сірі і чорні тони, їх одержують на відбитку з трьох кольорових фарб із невеликим (до 70%) додаванням чорної фарби (скелетна чорна). Цей синтез кольорового зображення на відбитку, де кожен колір складений з чорної з додаванням тільки однієї чи максимум двох кольорових друкарських фарб, прийнято визначати в англійській технічній літературі терміном ICR (GCR, Gray Component Replacement) або з використанням мінімальної кількості всіх трьох фарб UCR (Under Color Removal). Сутність технології ICR полягає у тому, що чорний компонент присутній практично в усіх відтінках кольорового зображення за винятком чистих кольорів, а не тільки в темних нейтральних тонах. У системі ICR відтінки створюються лише трьома або меншою кількістю фарб, причому одна з них — завжди чорна. При такому способі кольоровідтворення максимальний рівень фарби не перевищує 300%. На практиці повний, або максимальний, ICR-метод зазвичай не застосовується. До трьох фарб — дві кольорові і чорна фарби — все-таки додається небагато четвертого кольору. Однак, цього виявляється досить для одержання високоякісного зображення. Цим прийомом користуються нечасто, як правило, у зображеннях, які потребують насиченості в темних відтінках зображення і чорному кольорі. Програмні засоби сучасних комп’ютерних видавничих систем дають змогу вибрати різні варіанти технології ICR з наявних варіантів або створити власну криву генерації чорного кольору. У вітчизняній літературі технологія ICR відома і як технологія мінімізації кольорових фарб (МКФ) за рахунок чорної (ахроматичний синтез). Мінімізація кольорових фарб, як і технологія ICR — це технологія автотипного синтезу кольорового зображення в процесі друку на поліграфічному відбитку, при якому всі тони, які містять ахроматичний (сірий) складник (від білого до чорного) кольору, синтезуються чорною фарбою з мінімальним додаванням однієї, двох чи трьох кольорових тріадних фарб (жовтої, пурпурової і блакитної). Процес зі стовідсотковою заміною сірого складника в кольорових відтінках на чорну фарбу не здійснюється з багатьох причин. Це і мала «чорність» чорної фарби, і складності створення окремих кольорів із застосуванням еквівалентної заміни при різних сортах друкарського паперу, тріад друкарських фарб, послідовності нанесення фарб у друці, способів друку — одноколірний спосіб друку (друк «по сухому»), чотирифарбовий (друк «по мокрому»), 2+2 (друк на двофарбових машинах). Треба підкреслити, що технологію МКФ не можна застосовувати однаково до всіх оригіналів. Основна мета її застосування — полегшення процесу друку, особливо на чотирифарбових і п’ятифарбових аркушевих і ролевих друкарських машинах, тобто «по мокрому», коли створені передумови до відмащування, що сильно погіршує якість відбитків і робить проблематичним раціональне використання друкарських машин через вимушене зниження швидкості друку, а звідси і зниження продуктивності машини. Практика показує, що не для всіх зображень при друці спостерігається відмащування. Це явище виникає в залежності від багатьох факторів. Наприклад, від тональності і фарбовості самого зображення на відбитку, від застосовуваних тріад фарб, додаткових добавок до них, від швидкості друку, від типу застосовуваного паперу (крейдований, офсетний), від типу сушильного пристрою і від ряду інших факторів, не кажучи про порушення технологічної дисципліни, режимів роботи, а також про стан друкарського устаткування. Як значимі з основних факторів серед цієї безлічі при нормалізованому процесі друку можна виділити два: тональність і фарбовість самого зображення оригіналу, і тип друкарського паперу при друці «по мокрому». Друкування на крейдованих паперах «по мокрому» зображень, які містять великі ділянки чорних, маслинових і коричневих тонів, завжди супроводжується відмащуванням, якщо фотоформи виготовлені за традиційною технологією кольороподілу, де чорні, сірі і зачорнені тони створюються за рахунок накладення трьох кольорових друкарських фарб із додаванням до 70% чорної фарби. Таким чином, на окремих місцях зображення на відбитку товщина фарбового сумарного шару сягає до 4 мкм. При цьому, сума відносних площ друкарських елементів чотирифарбового відбитка в темних ділянках сягає 350-360%, тобто три кольори по 95% і чорна до 70%. Звідси і всі біди: відмащування, зниження швидкості друку, поганий баланс по сірому і в остаточному підсумку — погана якість друкованої продукції і низька продуктивність друкарської машини. При впровадженні технології МКФ у початковій стадії завжди виникає питання про те, як слід виконати зменшення кількості кольорових фарб на відбитку. Виходячи з цих завдань, зменшення кольорових фарб на 30-60% із центром 50% може оцінюватися як високе. Як уже відомо, переваги МКФ, а саме, зниження відмащування, стабілізація коливань по кольору сірих тонів і зменшення витрат фарб виявляються тим сильніше, чим більше зменшення кількості кольорових фарб у темних тонах. За дослідженнями UGRA кількість кольорових фарб після зменшення не повинна бути менша за 25-40%, причому на крейдованому папері варто прагнути до нижньої межі, а на натуральному (некрейдованому) папері — до верхнього граничного значення. На газетному папері ця кількість не повинна бути меншою за 50%.

Технологія МКФ має низку економічних і технологічних переваг. Нижче перелічені тільки деякі з них.

Економічні переваги технології МКФ:

— зменшення витрат кольорових фарб (до 30%);

— швидше йде суміщення і приправка, менше відходів паперу (швидше встановлюється насиченість кольору і баланс по сірому);

— зменшення витрат енергії на сушіння, завдяки зменшенню кількості фарби на відбитку. Технологічні переваги технології МКФ:

— оскільки на більшості кольорових відбитків велика частина кольорових фарб замінена чорною, то коливання величини розтискування крапок менш критичні для відтворення кольору;

— сумарна товщина колірних шарів не перевищує 3 мкм замість 4-х при звичайній технології і, таким чином, зменшена імовірність відмащування і перетискування;

— збереження нейтральності за кольором сірих тонів, тому що нейтральність створена в основному однією чорною фарбою (стабільність балансу по сірому тону);

— характерний для коричневих тонів, створених чотирма фарбами, муар зменшується, оскільки коричневі відтінки створюються з двох кольорових і чорної фарб;

— розширення колірного охоплення завдяки використанню друкарських фарб з вузькозональними спектральними характеристиками;

— стабільність колірного тону зображення в тиражі, оскільки зачорнені кольори дають зміни лише по світлому, а коли для зачорніння кольору використовується третя кольорова фарба, у процесі друку відбувається зрушення колірного тону;

— ефект метамеризму (видимі розходження при висвітленні відбитка різними джерелами світла) зводиться до мінімуму, оскільки чорна фарба не піддається впливу метамеризму;

— проблеми з суміщенням фарб у процесі друкування зменшуються, оскільки чорне переважає і покриває більшість контурів, і ділянок зображень; контури й окремі штрихи створюються теж тільки однією чорною фарбою;

— проблема переходу («захоплювання») фарби в процесі багатоколірного друкування зменшується, тому що при синтезі темних тонів загальну кількість кольорових фарб значно зменшено;

— стає можливим використання тоншого паперу, оскільки кількість фарби на відбитку менша;

— контроль і керування кольором менш критичні, оскільки колір зазвичай складений двома кольоровими фарбами плюс чорна фарба, що застосовується тільки для затемнення відтінку отриманого кольору.

Роль балансу по сірому в технології МКФ

Технологія МКФ відома і знаходить застосування в традиційному автотипному друці при виготовленні фотоформ. Але заміна кольорових фарб не перевищує 30% при виготовленні фотоформ на фотоустаткуванні шляхом застосування спеціально виготовленої для цієї мети маски, що зменшує кількість кольорових фарб тільки в ділянці сірих тонів зображення оригіналу. Застосування комп’ютерних видавничих систем створює основу для максимального використання можливостей технології репродукування кольорових зображень із застосуванням технології МКФ і сприяє вирішенню економічних проблем і проблем якості зображення, поставлених високошвидкісним кольоровим аркушевим і ролевим офсетним друком. При записі кольороподілених растрових фотоформ за технологією МКФ особливу роль виконує програма балансу кількості кольорових фарб. Три кольорові фарби в сірих, чорних і зачорнених колірних тонах зменшуються відповідно до балансу сірих тонів. Отже, неправильний баланс може призвести до зміни кольору самого зображення на відбитку. Це порушення особливо яскраво виявляється при репродукуванні пейзажних і видових сюжетів натуральної зйомки (на пам’ятних кольорах), а також репродукції художніх картин (образотворчі оригінали). Величини відносних площ растрових елементів балансу «по сірому» для кольороподілених растрових діапозитивів, з використанням при друкуванні фарб європейської тріади, наведені в програмах з кольороподілу. Ці співвідношення величин растрових елементів закладені й у трифарбовому полі шкал, застосовуваних для контролю пробного і тиражного кольорового тріадного друку. На відбитках це поле шкали повинне бути сірим. Це гарантує правильний баланс фарб при друці і відповідність кольорів на оригіналі і репродукції при правильному записуванні фотоформ. Невиконання вимог нормалізації процесу друку зводить нанівець усі переваги технології МКФ, через порушення колірної структури зображення на відбитку, і дає нікудишню якість відтворення кольорових зображень. При освоєнні технології МКФ стимулами є якість репродукції, полегшення процесу друку, підвищення продуктивності й освоєння нової. Хоча при застосуванні технології МКФ усі її переваги виявляються в друці, для операторів стимул освоєння нового є домінуючим.

Методика освоєння технології МКФ

Для правильного освоєння технології МКФ треба починати запис кольороподілених растрових фотоформ із запису чорно-білого півтонового оригіналу. Програмування виконують як і при запису кольорових зображень. Після градаційного налаштовування виконують замість кольорової корекції перевірку балансу по сірому у світлих півтонах, тінях і глибоких тінях. Здійснюють запис фотоформ чотирьох фарб (жовтої, пурпурової, блакитної і чорної) для традиційної технології друку і за технологією МКФ із різним відсотком віднімання. Разом із зображенням оригіналу записують і сіру півтонову шкалу. Після запису фотоформ треба провести на монтажному столі аналіз комплектів фотоформ, записаних у різних технологіях. Друк пробних відбитків чи виготовлення кольоропроби повинні бути виконані, як і для тиражних робіт. Контроль і оцінка якості пробного друку (кольоропроби) проводять за шкалами контролю. Контроль за зображенням у цьому експерименті повинен бути виключений, що особливо важливо методично. Отримані пробні відбитки (кольоропроби) аналізують усі дільниці, виконавці і керівники виробництва, які освоюють технологію МКФ. Аналіз і оцінку пробних відбитків виконують на основі зіставлення зображень оригіналу і репродукції з аналізом растрованих фотоформ. Визначення і введення параметрів МКФ при виготовленні кольороподілених фотоформ і є сутність програмування технології МКФ. Параметри МКФ такі:

А. — Рівень віднімання. Це та кількість блакитної фарби на діапозитиві, виражена у відсотках відносної площі растрових елементів, з якої починається зменшення трьох кольорових фарб. Цей рівень може перебувати в інтервалі 5-95%. Нижня межа — це цілковите віднімання кольорових фарб, тобто МКФ дорівнює 100%, а верхня межа 95% — це традиційна технологія запису фотоформ зі скелетної чорної без застосування МКФ. Практика показала, як було відзначено раніше, що МКФ, нижча за 15-25% по кольорових фарбах нераціональна, оскільки спостерігається поява помилкових контурів, зображення стає плоским, мозаїчним, різким, знижується його контраст і соковитість. Присутність певної мінімальної кількості трьох кольорових фарб на темних ділянках зображення, де теоретично може друкуватися тільки чорна фарба, додає зображенню соковитість, глянець, м’якість, оксамитовість чорного кольору. Треба підкреслити що, чим нижчий рівень віднімання (вживають також терміни «пункт перегину», «пункт заходу»), тим більш непередбаченим стає тон кольору в ділянках зображення, де колір створюється за рахунок чорної фарби з додаванням трьох кольорових фарб, навіть при вирахуванні кольорових тільки з-під чорного.

В. — Фарбовість, де проводять зменшення кольорових фарб. Це колірний тон тих ділянок зображення, де при застосуванні МКФ колір створюється за рахунок чорної фарби з додаванням визначених мінімальних кількостей трьох кольорових фарб.

С. — Компенсація трьох кольорових фарб чорною; це та кількість чорної фарби, що повинна замінити зменшену кількість трьох кольорових фарб без порушення колірного тону і контрасту зображення. Ця кількість чорної фарби приблизно дорівнює блакитній для півтонів і тіней, тобто при заміні, коли блакитна фарба більш, ніж на 50%, залишається. Коли віднімання значніше і залишається блакитною менше, ніж 50%, замінна кількість чорної складає 75% і менше відсотків від зменшеної кількості блакитної і тим менше, чим менше блакитної залишається після віднімання. Отже, еквівалентна кількість чорної фарби, замінна трьох кольорових без втрати контрасту і кольору по-різному на різних градаційних рівнях, що визначає і градаційну характеристику діапозитива чорної фарби і її початок. Градаційна характеристика діапозитива чорної фарби залежить також від інтенсивності застосовуваної чорної фарби, від якості паперу і від послідовності нанесення фарб і місця чорної в цій послідовності при друці «по сухому», «по мокрому» чи «2+2». Еквівалентна кількість чорної фарби при застосуванні технології МКФ ефективно й оперативно можна визначити за шкалами колірного охоплення, надрукованими з використанням чорної.

D. — Максимальна кількість блакитної фарби. У ділянці максимальної оптичної щільності, тобто в ділянці «чорне» оригіналу. Це та кількість блакитної фарби, виражена у відсотках щодо площі растрових елементів на кольороподіленому діапозитиві, яка залишається після зменшення кількості кольорових у зоні «чорне» на зображенні оригіналу.

Е. — Градаційна характеристика чорної фарби. У технології МКФ чорна фарба виконує провідну роль. І якщо в традиційній технології чотирифарбового друку вона абрисна, «скелетна», контурна, то в МКФ вона «довга». У структурі зображення, створеного традиційною технологією чотирифарбового друку, чорна фарба не створює зображення. Вона тільки підкреслює дрібні деталі, збільшує контраст, створює «удари». При МКФ чорна фарба створює структуру зображення, а кольорові фарби лише його розфарбовують, створюють кольорові фонові ділянки. Градаційна характеристика чорної фарби визначається формою кривої, величинами мінімальної і максимальної відносної площі растрових елементів на діапозитиві й у залежності від ділянок, де ці величини створюються на зображенні оригіналу. Принципово, вони визначаються в такий спосіб: форма кривої залежить від сюжету записуваного оригіналу і від вимог, що висуваються до відбитка. Максимальна величина растрових елементів дорівнює 75-100% у ділянках зображення оригіналу, де повинно відбутися максимальне зменшення трьох кольорових фарб; мінімальна величина растрових елементів дорівнює 3-5% у сірих ділянках зображення оригіналу, де починається рівень зменшення кольорових фарб, у «пункті перегину». У іншому випадку, якщо чорна введена раніше, зображення зачорнюється, якщо пізніше, то на зображенні виникають помилкові контури через порушення його структури, тому що до рівня віднімання структура зображення створюється за рахунок трьох кольорових фарб, а далі за рахунок чорної фарби. Кольорові фарби виконують щодо структури зображення тільки допоміжну роль. Якщо програмування градаційної характеристики чорної фарби утруднено на зображенні оригіналу, його проводять за сірою шкалою, попередньо «прив’язавши» зображення до шкали визначенням «біле» і «чорне» оригіналу на шкалі. На практиці початок чорної фарби (2-3%) виставляють на ділянці зображення, що має насичений чистий блакитний колір.

Принципи застосування технології МКФ

До загальних принципів застосування технології МКФ при записі растрових кольороподілених діапозитивів з кольорових прозорих (слайди), непрозорих (кольорові фотографії) і мальованих оригіналів можна віднести такі положення:
— застосування технології МКФ є ефективним лише для оригіналів із сюжетами, які містять багато темних тонів, близьких до чорного кольору, і в традиційному синтезі ці колірні тони створюються з жовтої, пурпурової і блакитної фарби в кількості понад 15% для кожної з них за величиною растрових елементів на діапозитивах;

— при застосуванні технології МКФ нема потреби гнатися за використанням максимальних можливостей. Досить, щоб сума растрових елементів на діапозитивах для ділянки D-чорне на зображенні оригіналу не перевищувало 240-260%;

— якщо зображення мальоване з чітко вираженими чорними контурами на білому тлі, максимальна величина растрових елементів на діапозитиві чорної фарби допускається і 100%. Цей рівень визначають за сірою шкалою. Частіше в таких випадках градаційна характеристика дуже крута з великим підйомом у тінях і відсутністю або дуже малим підйомом у півтонах. Цей випадок характерний при записі зображень для коміксів;

— значне віднімання кольорових фарб, коли зображення темне, але кольорові зачорнені тони містять дуже багато кольорових градацій у тінях. Таким чином, хоча віднімання і буде з великим відсотком, але крутість градаційних кривих на діапозитивах кольорових фарб збережеться, що забезпечить створення градації в тінях за рахунок кольорових фарб без порушення кольору й розміру зображень. Це характерно для темних слайдів з картин, виконаних кольоровими, але насиченими і забрудненими фарбами, що зберегли чітко відмінні від чорного тону кольорові градації;

— коли зображення виконане з насичених кольорів, які на репродукції відтворюються тільки двома кольоровими фарбами по 100% за участю третьої кольорової в кількості менше 50% по растрових елементах на діапозитиві, такі кольори, як червоний, зелений, синій, темно-жовтогарячий, темно-зелений, то використання технології МКФ є неефективним через порушення колірної гами. У таких випадках записують растрові діапозитиви для традиційного тріадного синтезу з дуже уважним проведенням кольорокорекції на базі даних шкали колірного охоплення. Можна використовувати і технологію UCR з дуже крутою градаційною кривою діапозитива чорної фарби і з максимальними растровими елементами на діапозитиві до 75%. Чорна фарба працює тільки в тінях як прорисовуюча і не бере участі у створенні темних кольорових полів;

— технологія МКФ потребує нормалізованих формних і, особливо, друкарських процесів, індивідуальний підхід при визначенні глибини мінімізації для кожного сюжету й особливої уваги при визначенні форми градаційних характеристик растрових діапозитивів кольорових фарб у тінях;

— визначення форми градаційної кривої на діапозитиві чорної фарби це особливе мистецтво і залежить від досвіду оператора і від форми градаційної кривої;

— при використанні технології МКФ особливу увагу необхідно приділити формі градаційної характеристики діапозитива чорної фарби й особливо її початку;

— кольорокоректуру треба виконувати, базуючись не тільки на своєму досвіді й інтуїції, але в основному на шкалі колірного охоплення чотириколірного синтезу, де зміни величин растрових елементів в інтервалі 0-95% на діапозитивах стосуються не тільки кольорових, але і чорної фарби.

Вивід плівок здійснюється або на лазерний принтер з роздільністю 300, 600 dpi чи 1200 dpi, або на цифровий фотоскладальний автомат — пристрій високоякісного виводу з роздільністю зазвичай 2450 dpi. На принтері зображення формується плямами тонера, а на цифровій фотоскладальній машині — фотометодом, при якому точки на світлочутливій емульсії формуються світловим променем.

Чи потрібно виводити макет на цифровому фотоскладальному автоматі в друкарні, якщо його можна вивести самотужки на принтері з досить високою роздільністю? Так, обов'язково. Результати друку з оригіналів-макетів, випущених на лазерному принтері, зазвичай набагато гірші, ніж після виводу оригіналу-макета на фотоскладальному автоматі. Особливо це стосується до кольорової продукції.

Для опису процесу растрування використовуються наступні терміни.

Растр — це сукупність квадратних комірок, на які розбите зображення (растрова сітка на друк не виводиться).

Пляма — для лазерного принтера — це найменша частка тонера, яка наноситься на поверхню паперу, а для фотоскладального автомата пляма — це зерно емульсії, нанесене на негатив (фотоплівка) чи позитив (фотопапір).

Точка являє собою сукупність плям. Точки розташовуються в центрах комірок растра.

Виділивністю пристрою виводу (виміряється в dpi — точках на дюйм) називається максимальна кількість плям, що цей пристрій може нанести на одиницю довжини носія. Ця величина варіюється від 300 dpi у лазерних принтерів до 2450 dpi у цифрових, фотоскладальних автоматів.

ПОРАДА

& Відтінок сірого кольору визначається розміром напівтонової точки — чим більше точка, тим темніше буде здаватися колір, і навпаки. Отже, робимо висновок — точність передачі відтінків сірого визначається розміром точок растра, що підтримуються пристроєм.

Лініатура растра

Растр характеризується двома параметрами: лініатурою і кутом нахилу.

Лініатура растра — це частота розташування ліній растра, що вимірюється в лініях на дюйм (Ipi). Кут нахилу растра визначає кут нахилу ліній растра по горизонталі. Нахиляти лінії растра потрібно для того, щоб растрування зображення не було помітним.

При монохромному друці кут нахилу растра зазвичай складає 45°. Це забезпечує найкраще маскування його лінійної структури.

Фотографічний метод растрування дозволяє відтворити практично будь-яке число розмірів точок, поза залежністю від обраної лініатури растра. При цифровому методі растрування число розмірів точок растра обмежено роздільністю пристрою виводу. Однак число розмірів точок також визначається тим, скільки плям міститься в комірці растра. Тому число плям, а разом з ним і число розмірів точок растра можна збільшити, збільшивши розмір комірок растра. Іншими словами, при зменшенні лініатури растра збільшується число переданих відтінків сірого кольору.

11.2. Поліграфічні растри

Поліграфічні растри, техніка поліграфічного репродукування і відтворення кольору це те, без достатніх знань про що Ви найближчим часом просто не зумієте прогресувати в професійному плані. Нижче приведене найкоротше введення в суть питання, що припускає, що Ви згодом як мінімум звернетеся до документації, що супроводжує фотоскладальну техніку, відвідаєте читальний зал Політехнічної бібліотеки і т.д.. для продовження самоосвіти. Англійське слово Screen, що напевно не один раз зустрічалося Вам у діалогових вікнах різних графічних програм, означає в даному контексті параметри поліграфічного растра — графічної структури, що представляє собою точки різної площі, розташовані з деяким визначеним кроком, і машинного друку напівтонових зображень. Основними параметрами поліграфічного растра (тими, принаймні, що Ви можете задати в PageMaker або QuarkXPress) є його лініатура і кут повороту. Глянувши через потужну лупу на кольорову чи чорно-білу журнальну фотографію, Ви відмітите, що зображення складається з кольорових чи чорно-білих точок різної величини, що мають стовідсоткову щільність. Чорно-білі зображення відтворюються одним растром, поверненим, як правило, на кут 45°. Кольорові зображення складаються з кольорових чотирьох точок розгорнутих стосовно один одного растрів — для чорної, жовтої, пурпурової і блакитної фарб. Більшість пристроїв для растрування — RIP'и — дають чорний (BlасК) растр, повернений на кут 45°, жовтий (Yellow) растр, повернений на кут 0° (чи 90°), кути ж повороту двох растрів, що залишилися, пурпурового (Magenta) і блакитного (Cyan), варіюються в залежності від застосованої фірмою-виготовлювачем фотоскладального устаткування технології растрування і можуть мати іноді дуже «дивні» значення, що дають проте найкращі результати на даному фотоскладальному автоматі. Стандартними значеннями лініатур растрів для друку середньої якості є лініатури в 120 і 150 ліній на дюйм. Коли діалогове вікно вивідного пристрою запитує у Вас дані величин, Screen Angle чи Screen Values, це значення саме цих величин — лініатури і кута повороту кожного кольору відтвореного растра, що бере участь у процесі. У минулому (ще кілька років назад) для одержання на паперовому відбитку напівтонових зображень (фотографій, наприклад) застосовувалися цинкові кліше. Растр на фотоплівках, які використовувалися для експонування покриваючого цинкову пластину світлочутливого шару, виходив при перезніманні оригіналів фотографій репрокамерою, у якій між фотоплівкою й об'єктивом знаходилася скляна растрова пластина, що виконувала в ті часи функції сучасних RIP'ів. Англомовні друкарі називали ці скляні растрові пластини Screens. І сьогодні, задаючи вивідному PostScript-пристрою необхідні значення поліграфічних растрів, Ви виконаєте це, відкликаючись на слово Screen. Чим вище лініатура растра (більше число ліній приходиться на один дюйм), тим гармонійніше і з кращою чіткістю відтворюються на тиражному відбитку напівтонові зображення. При низьких значеннях лініатури растра, які відтворюють напівтонові зображення, точки растра може бути видно неозброєним оком. Ваше бажання вивести на друк свою роботу з можливо більш високою лініатурою растра обмежується, як правило, можливостями пристрою виводу, який Ви маєте. Якщо Ви готуєте файл для високоякісного фотоскладального пристрою, Ви зможете задавати лініатуру растра рівною аж до 175 ліній на дюйм. При виводі на 300-точковий лазерний принтер лініатура растра обмежена 60-ма лініями на дюйм. Причому отримані з лазерного принтера позитиви не зможуть служити навіть навчальним посібником по теорії відтворення півтонів. Побудова растра — задача, що вимагає чималих обчислювальних ресурсів. Маленькі «мазки» і незначна Роздільна здатність лазерного принтера не в змозі виконати її на належному рівні.

Різні картинки, різні растри

Одна з причин, по якій QuarkXPress дозволяє Вам задавати параметри поліграфічного растра, не тільки в діалоговому вікні вивідного пристрою, але і для кожної окремої картинки полягає в тому, що QuarkXPress угадує Ваш можливий намір зверстати видання, у якому різні картинки будуть відтворюватися різними поліграфічними растрами. А навіщо б це? Уявіть собі, що Ви хочете роздрукувати на своєму 600-точковому лазерному принтері полосу, що містить фотографію і кілька рамок з текстом, що мають 50%-не чорне тло. Споконвічно перед Вами дві альтернативи — роздрукувати документ із лініатурою растра 90 ліній, що призведе до того, що сірі заливання в рамках з текстом виявляться занадто грубими, чи роздрукувати документ із лініатурою растра 120 ліній, що призведе до того, що сірі заливання в рамках з текстом будуть виглядати пристойно, а фото «замаститься» через низьку видільну здатність принтера. Ідеальним варіантом для такої ситуації буде призначити растру, яким буде відтворюватися сіре тло рамок з текстом, лініатуру в 120 ліній на дюйм, а растру, яким буде відтворюватися фотографія, — 90 ліній на дюйм. У такому випадку на аркуші паперу виході із PostScript принтера виявляться досить рівні сірі заливання і стосовно гармонійно відтворене фото. Оскільки Ви не можете змінити параметри растра, яким буде відтворюватися тло рамок з текстом, варто задати в опціях друку лініатуру растра, загальну для всього документа, рівну 120 лініям на дюйм, а рамці з зображенням, що містить фотографію, призначити лініатуру растра, рівну 90 лініям на дюйм.

Растрування кольорових зображень

При друці в чотири фарби кольори на папері не змішуються, а друкуються у вигляді точок растра. Точки растра кожної фарби утворююь розетки. Таким… З цієї причини отримані при ділені кольору чорно-білі зображення повинні бути… Правило для визначення кутів растра таке: між лініями растра темних кольорів повинно бути мінімум 30°, між лініями…

Gamma (гама)

Це значення описує середню яскравість екранних кольорів. Менші значення (до 0.75) роблять зображення більш темним, великі (до 3.00) — більш світлим. Ідеальне значення гами рівно приблизно 1,80.

White Point (Білий Колір). Це значення описує максимальну колірну температуру самого яскравого кольору, який може бути відтворений вашим монітором. Значення відлічується за шкалою Кельвіна і відповідає температурі, при якій так зване «абсолютно чорне тло» стає білим. Точне значення цього параметра можна з'ясувати у фірми-виробника монітора або при допомозі спеціального пристрою — наприклад, такого як аналізатор кольору Minolta CRT Color Analyzer CA-100 вартістю $10.000.

Phosphos (кінескоп)

Це меню призначено для установки типу екрану вашого монітора. При роботі з телевізійними моніторами потрібно вибирати пункт NTSC, у всіх інших випадках правильне значення визначається документацією на монітор. Ambient light (освітленість).

Цей пункт дозволяє указати, наскільки яскраво освітлений ваш монітор зовнішніми джерелами світла. В темних приміщеннях (значення Low) програма PhotoShop робить зображення менш яскравим, а в світлих (значення High) — збільшує його яскравість. Калібрування в діалозі Gamma відбувається таким чином: встановіть монітор в такому місці, де на нього не падало би пряме світло. Бажано захистити монітор козирком, щоб верхнє освітлення не падало на екран. Монітор необхідно потримати включеним не менше ніж півгодини для того, щоб він прогрівся; виберіть зображення, по якому буде здійснюватися калібрування. Воно повинне мати якомога більше відтінків; задайте в контрольній панелі колір робочого столу нейтрально-сірим (50%) для того, щоб не порушувалося колірне сприйняття зображення, відкрийте файл і вручну виставіть бажану яскравість і контрастність, порівнюючи зображення на моніторі з оригіналом; відкрийте діалог Monitor Setup; укажіть тип монітора, значення гами (рекомендується 1,8), температуру свічення білої точки, тип використовуваного люмінофора (або координати червоного, синього і зеленого кольорів за системою CIE, які зазвичай указуються на коробці монітора або в супровідній документації), а також ступінь освітленості робочого приміщення: низьку, середню або високу. Зважте на те, що кращий результат виходить при роботі у затемнених приміщеннях з рівномірно розсіяним світлом; в опціях Monitor Setup виберіть Calibrate, відкрийте відповідний діалог і розташуєте його так, щоб він не закривав файл калібрування, але і не виходив за межі екрану. В діалозі Calibrate вказується значення гамми для роботи із зображенням. Зазвичай воно приймається рівним 1.8, що найбільш точно відповідає сприйняттю людським оком надрукованого зображення. Потім повзунком встановлюється значення балансу сірого кольору так, щоб змінюючи колір сірі прямокутники максимально наближалися по яскравості до контрольних сірих прямокутників, що не змінюють свій відтінок. Після цього включається позиція White Pt і трьома повзунками задається колір паперу, на якому буде надруковано зображення. Позиція Black Pt налагоджує чорний колір. Опція Balance дозволяє налагоджувати колірний баланс по максимальній наближеності до сірого кольору. У разі необхідності ще раз корегується значення гами. Діалог Gamma оснащений командою Preview, що дозволяє змінити зображення відповідно до зроблених установок. Закінчивши налаштування параметрів монітора, натисніть на клавішу Enter. Програма PhotoShop автоматично скоректує зображення на екрані у відповідності зі встановленими вами значеннями. Описана процедура служить для первинної налаштування монітора і орієнтована на режим RGB. Надалі монітор настроїться шляхом порівняння екранного зображення з пробним друкарським відтисненням.

Запитання для самоконтролю

1. Які параметри вікна налагодження монітора Ви знаєте?

2. Які значення описує гама?

3. Коли застосовується модель RGB?

4. Коли застосовується модель CMYK?

5. Коли застосовується модель HSB?

6. Коли застосовується модель LAB?

7. Які Ви знаєте високоточні колірні моделі?

8. Для чого застосовують плашкові кольори?

9. Які типи сканерів Ви знаєте?

10. Як виконати калібрування сканера?

11. Як виконати калібрування монітора?

Макетування

Макет — це набір правил, згідно з якими розташовуються елементи сторінки. Таким чином, макет — це основа верстки. Макет допомагає не тільки… Порада Якщо ви розробляєте макет періодичних видань, прагніть робити це так, щоб згодом легко було зберігати відповідний…

Колонки

Одноколонкові макети зазвичай застосовують для ділових документів. Це бізнес-план, звіт, лист, сторінки довідника. У таких публікаціях дизайн менш різноманітний. Тут будуть доречні великі поля… ПОРАДА

Створення начерку макету

У видавничій практиці віддавна існує практика створювати видання в різноманітних пропорціях ширини й довжини (формат видання). Поступово видавці… Так у Європі формати паперу, що випускаються промисловістю і використовуються… Всі формати серії представляють собою похідні від основного формату DIN А0, має розміри 1189 мм х 841 мм. Якщо…

Поради по макетуванню.

Складіть план майбутнього документу. Чим простіше, тим краще. Дотримуючись цього правила, зробите менше помилок. Крім того, прості макети виглядають… Загальне правило: не використовуйте більше трьох спеціальних друкарських… Ваш макет повинен створювати чітке уявлення про характер документу. Якщо ви компонуєте рекламне повідомлення про…

Елементи дизайну

При роботі над дизайном майбутньої публікації можна використовувати велику кількість різних елементів. Найпоширеніші з них наведені нижче.

Випуск за обріз

Цей елемент макета представляє собою текст, рисунок або лінію, які будуть виходити за межу полоси після її обрізання. Подібні елементи можуть стати дуже ефективним засобом дизайну.

Буквиця (drop cap)

Це велика заголовкова літера, що спускається вниз на декілька рядків. При цьому текст обтікає її. Використовується як елемент оформлення, що підкреслює початок тексту або його підрозділів (див. рис.12.2).

Рис.12. 2 Буквиця.

Виворотка (reversed out text)

Текст «вивернутий навиворіт», наприклад білий текст на чорнім тлі.

Куля (bullet)

Мітка пункту списку. Кружок розміром в напівкруглу шпацію отримав вельми широке розповсюдження як мітки пунктів списків. Проте не варто обмежуватися тільки цим символом. Символ у вигляді залитого квадратика або ромба виглядає навіть більш солідно, ніж кружок. Порожнистий квадратик створює враження «дрімаючої сили». Трикутник не так важкий, як квадрат. Стрілки усилюють основне призначення мітки: «дивись сюди!». В деяких гарнітурах шрифтів, наприклад в гарнітурах Zapf Dingbats і Wingdings, є ще ряд геометричних фігур.

Волан

Воланом називається текстова виямка. Якщо в колонку вставляються рисунки або інший текст, то її межі змінюються таким чином, що текст розташовується навкруги вставки, як би «огортаючи» її. Волани можуть бути прямокутними, багатокутними або криволінійними залежно від цілей дизайнера і можливостей програми макетування.

Лінійки (rules)

Елементи оформлення видання, що представляють собою горизонтальні або вертикальні лінії, відділяючі елементи макета один від одного. Лінійки додають полосі закінчений вигляд. Для залучення уваги можна підкреслити заголовок або провести лінію там, де закінчується один розділ тексту і починається інший. Лінійки застосовуються також для розділення самостійних частин полоси.

Рамка (printing rule)

Лінія, що обмежує растрорований фон, частину тексту або ілюстрації.

Елементи книги

Рис.12. 3. Елементи книги 1 — клапан суперобкладинки; 2 — форзац; 3 — фронтиспис; 4 — титульний аркуш; 5… Модульна сітка

Колонки, стиль, або поля

Текст, розташований у вузьких колонках, важко читати, оскільки доводиться переводити погляд з кінця одного рядка на початок іншого з дуже великою… Бічні колонки можна використовувати для розташування фотографій або для… Стилі — це немовби банк даних по шрифтовому оформленню документа, це могутній засіб автоматизації праці дизайнера.…

Галузевий стандарт ГСТУ 29.1-97.

Таблиця 12.1

Ширина шпальт повинна становити 1 3/4 6 1/2 кв. Проміжок між шпальтами повинен становити 8-12 п. (допускається 6-24 п.). Під час застосування… Під час фотоскладання для втягнення чи витягнення рядка допускається на… У журналах, що друкуються способом глибокого друку, не рекомендується використання шрифтів контрастних гарнітур.

Журнали можуть випускатися способом офсетного чи високого друку.

Ілюстрації, що друкуються окремо від тексту, залежно від характеру вміщеної в них інформації, можуть бути віддруковані іншим, ніж текст, способом… Популярні та науково-популярні журнали для дітей повинні бути віддруковані… Фарбовість науково-популярних і популярних журналів може складати 4+4, 4+2, 4+1, 2+2, 2+1 чи 1 + 1 фарби.

Друк

До основних видів друку належать високий, глибокий, плоский (офсет). Всі інші види вважаються спеціальними, не основними. На сьогоднішній день найбільш популярні офсет, флексографія і трафаретний спосіб друку. Стисло розглянемо основні види друку.

Високий друк

Впровадження гнучких повноформатних форм з маленькою глибиною пробільних елементів (0,4-0,7 мм) дозволило високому друку залишитися актуальним і до… До переваг високого друку можна віднести достатньо простий друкарський процес,… Флексографія

Плоский друк

Щоб на друкарській формі досягався ефект відштовхування фарби, використовуються два методи, засновані на різній взаємодії поверхні друкарської форми… · У традиційному офсеті друкарська форма покривається зволожуючим розчином,… · У сухому офсеті (офсет без зволоження) поверхня формового матеріалу покрита силіконовим шаром, що забезпечує…

Глибокий друк

Напівтони на відтисненні виходять за рахунок зміни товщини барвистого шару (різна глибина друкарських елементів на формі змінюється залежно від… Трафаретний друк (шовкографія) При трафаретному друці передача зображення на віддукований матеріал проводиться з друкарської форми (трафарету), яка є…

Фрейми

Фреймами (Frames) називаються об'єкти різної форми, призначені для розташування тексту чи графіки. Відмінною ознакою фрейму є розташовані в ньому пересічні лінії рис.14.1.

Максимальна ширина текстових фреймів дорівнює 21 дюйму.

Якщо текст відображувався тільки частково в текстовому фреймі, то, щоб текст відображувався повністю, змініть розміри фрейма (рис.14.1) або перемалюйте екран, змінивши параметри перегляду.

Якщо межа текстового фрейма не задана, то вона відображується на екрані сірим кольором і не виводиться на друк. Щоб межа не відображувалася на екрані, виберіть команду Перегляд => Заховати направляючі.

Текст в складному правильному багатокутному фреймі може вийти за внутрішні межі фрейму. У цьому випадку змініть відступи тексту від меж фрейма.

При експорті публікацій у формат HTML експортується тільки вміст фрейму; його межі і заповнення не експортуються. Таким чином, порожні фрейми не експортуються в HTML.

Типи фреймів.

У програмі PageMaker можна створювати фрейми трьох типів: прямокутні, овальні і багатокутні (рис.14.1):

інструмент Reсtangle frame (Прямокутний фрейм);

-інструмент Ellipse frame (Овальний фрейм);

-інструмент Poligon frame (Багатокутний фрейм).

Створення фреймів

Створити фрейм дуже просто: досить активізувати інструмент, що дозволяє одержати потрібну форму, і перемістити покажчик миші при натиснутій лівій кнопці. Щоб додати фрейму правильну форму (круглу чи квадратну), у процесі рисування слід утримувати натиснутою клавішу [Shift].

Урізноманітити форми фреймів дозволяє команда Element/Rounded Cornel (Елемент/Округлені кути), що округлює кути у прямокутних фреймів. У peзультаті її активізації відкривається діалогове вікно Rounded Corners (Округлені кути)(рис.14.2) у якому обирається варіант округлення.

 

Рис. 14.2. Діалогове вікно Rounded Corners (Округлені кути)

 

Існує два способи створення багатокутних фреймів. Перший спосіб полягає у виконанні послідовних натискань клавіші «миші» у тих позиціях, де повинні знаходитися вершини фрейму. Щоб завершити побудову такого об'єкту, необхідно зробити останнє натискання у початковій точці. Тоді початкова і кінцева точки з'єднаються і ми одержимо замкнутий контур. Якщо виконати подвійне натискання не в початковій точці контуру, то побудова багатокутника завершиться, і ми одержимо фрейм із незамкнутим контуром.

Розглянемо другий спосіб побудови багатокутників. Він досить простий: фрейм рисується протяганням «миші» при активному інструменті Polygon frame (Багатокутний фрейм). За замовчуванням створюються багатокутники із шістьма сторонами. Якщо вас не влаштовує такий вигляд багатокутного фрейму, змініть для нього передустановки. Це можна зробити в діалоговому вікні Polygon Settings (Багатокутник)(рис.14.3), що відкривається внаслідок активізації команди Element/Polygon Settings (Елемент/Багатокутник).

 

Рис.14.3. Діалогове вікно Polygon Settings (Багатокутник).

 

Кількість сторін багатокутника визначається шляхом уведення числового значення у поле Number of sides (Число сторін) або переміщення відповідного повзунка.

Багатокутник зовні буде схожий на зірку, якщо збільшити значення глибини променів у полі Star inset (Глибина променів). І в цьому випадку для установки значення можна скористатися повзунком. Як виконувані вами установки впливають на вигляд майбутнього багатокутника, демонструється в полі Preview (Зразок).

Фрейми: добро чи зло?

Чи потрібні вони в PM або це просто необхідність у конкурентній боротьбі супроти Кварка? Саме так багато хто з нас ставить запитання про фрейми.

Жорстка верстка за допомогою фреймів і вільна верстка (за що так люблять PM) все ж таки відрізняються одна від одної. І у одного й у другого способу верстки є як переваги, так і недоліки. Нас ніхто не примушує верстати в даній програмі тільки так і не інакше. Ми маємо можливість вибору, тобто можливість верстати саме тим способом, який нам здається більш природним і зручним.

Отже, виходячи з принципу вільної верстки, спробуємо визначити, у яких же випадках нам вигідно і зручно використовувати фрейми. Перше, що необхідно- це використовувати можливість верстки складних по конструкції текстових блоків.

Друге, для чого їх зручно використовувати — це в газетно-журнальному виробництві, коли наперед відомо, що даний абзац(и) повинен бути поміщений на деякому тлі або в рамці, але місце для нього ще не визначено і тому в процесі верстки він може «переходити» з місця на місце. У цьому випадку дуже зручно розмістити цей текст у фреймі і потім змінювати тільки розмір самого фрейма. При цьому все оформлення блоку залишається таким, яким ми його вже задали.

 

Зображення у публікації

Зображення можна включити в публікацію у вигляді об'єкта, або у фрейм. Зображення у вигляді об'єкта може бути незалежним або прив'язаним до тексту. Після вставки у вигляді об'єкта зображення розміщене на сторінці в натуральну величину. Зображення у фреймі обмежене його розмірами і за межами фрейму не відображується.

Для перенесення зображення з першоджерела до публікації використовується команда, File/Place (Файл/Помістити), в результаті активізації якої відкривається діалогове вікно Place (Помістити).(рис.3.1.3).

Зображення як об'єкт.

Перед виконанням команди File/Place (Файл/Помістити) переконайтеся, що не виділено жодного фрейму. Тоді при виборі графічного файлу в діалоговому вікні place (Помістити) відразу буде встановлений потрібний вам перемикач — As independent graphic (Як вільне зображення). Якщо ж перед активізацією цієї команди покажчик знаходився в тексті чи був виділений фрейм, ви зможете вставити зображення як вільне, але вам доведеться виконати додаткову дію для того, щоб змінити перемикач.

Вибравши файл із потрібним зображенням, натисніть кнопку Open (Відкрити). Покажчик миші відобразиться у вигляді куточка з перекресленим квадратом. Установіть такий покажчик у позиції вставки зображення і виконайте натискання лівої кнопкои миші. У результаті зображення появиться на сторінці.

14.3. Позиціонування та упорядкування об'єктів

Позиціонуванням називаються операції розташування об'єктів на сторінці, а також визначення їх позицій стосовно один одного. У програмі PageMaker до операцій позиціонування можна додати дублювання об'єктів, в тому числі багаторазове, їхнє вирівнювання, розподіл, зміну порядку, угрупування і розгрупування, блокування і розблокування.

Порядок розташування об'єктів.

Об'єкти на сторінці розташовуються у певній послідовності, навіть якщо вони не мають точок перетинання. Послідовність залежить від порядку створення об'єктів: об'єкт, створений останнім, завжди залишиться на передньому плані.

Для зміни порядку проходження об'єктів у стосі передбачені чотири команди, що знаходяться в меню Element/Arrange (Елемент/Монтаж):

Вирівнювання і розподіл об'єктів

У процесі верстки документа вам напевно доведеться вирівнювати об’єкти. Один об'єкт легко розташувати у потрібному місці, задавши відповідні параметри. Якщо ж об'єктів багато, задача ускладнюється. Однак реалізувати це не складно завдяки командам вирівнювання і розподілу, навіть якщо вони мають різні розміри або значно розрізняються за формою.

Параметри вирівнювання і розподілу об'єктів визначаються у вікні Align Object (Розмістити об'єкти)(14.4.), що відкривається в результаті команди Element/Align Object (Елемент/Розмістити об'єкти) або [Ctrl+Shift+E]. Дана команда доступна, якщо виділені хоча б два об’єкти.

Рис. 14.4. Об'єкти у стосі

14.4. Розташування об’єктів на сторінці.

Шари

Шари — один із засобів організації матеріалу в програмі PageMaker. Шар можна порівняти з аркушем прозорої плівки. Крізь верхній шар видні об'єкти, розташовані на нижніх шарах. Непрозорі об'єкти верхнього шару частково чи цілком перекривають об'єкти, що знаходяться на нижніх шарах.

Шари дуже зручні при роботі з великим числом об'єктів у публікації; завдяки їм з'являється можливість незалежного створення і редагування елементів публікації, потрібно тільки розмістити їх на різних шарах. Наприклад, розташувавши текстовий матеріал на одному шарі, а зображення — на іншому, можна відключити шар із зображеннями і завдяки цьому полегшити oбробку тексту.

Нові шари.

Для роботи із шарами в програмі PageMaker призначається команда Layers (Шари). Вони відкриваються в результаті активізації команди Window/Show Layers (Вікно/Показати шари) чи натискання клавіш [Ctrl+8].

За замовчуванням нові публікації, а також публікації, створені у більш ранніх версіях програми PageMaker, складаються з одного шару з ім'ям [Default] ([Базовий шар]), що неможливо ні видалити, ні перейменувати.

Створити новий шар дозволяє команда New Layer (Новий шар), що знаходиться в контекстному меню палітри Layers (Шари). Щоб відкрити це меню, слід натиснути клавішу миші на кнопці зі стрілкою, розташованою в правому верхньому куті палітри. Для створення шарів призначена також кнопка з зображенням загнутого аркуша в нижній частині палітри. Який шлях ви б не обрали, відкриється діалогове вікно New Layer (Новий шар)(рис.14.5), у якому потрібно задати ім'я шару і вибрати для нього колір. Зазначеним вами кольором буде пофарбований квадрат ліворуч від назви шару в палітрі Layers (Шари). Колір шару використовується для розфарбування маркерів виділення об'єктів, що знаходяться на ньому. За базовим шаром закріплений чорний колір, тому і маркери виділення на ньому чорні. Така колірна диференціація необхідна для того, щоб відразу можна було визначити, на якому шарі знаходиться об'єкт, з яким ви в даний момент працюєте.

Рис. 14.5. Вікно команди Layers (Шари)

 

У нижній частині вікна знаходяться два перемикачі . Позначка Show Layer (Показати шар) дозволяє керувати відображенням об'єктів створюваного шару. Якщо установити його, то об’єкти відобразяться на екрані, а якщо ні — стануть невидимими. Позначка Lock Layer дозволяє закріпити редагування матеріалів на шарі, тому при створенні шару його встановлювати не потрібно (інформацію про закріплення шарів ви знайдете також у параграфі «Режими шарів»).

Кожен шар існує на всіх сторінках публікації, у тому числі на Шаблонових. Таким чином, якщо при редагуванні сторінки 1 ви зробите невидимим Шар 3, він стане невидимим і на всіх інших сторінках.

Редагування шарів.

До змінюваних параметрів шару належать його ім'я і колір. Ці параметри можна варіювати в будь-якому шарі, крім базового. Для цього в контекстному меню Layers (Шари) потрібно вибрати команду Layer Option (Параметри шару), коли відкриється діалогове вікно Layer Option (Параметри шару). Це вікно нічим не відрізняється від діалогового вікна New Layer (Новий шар).

Видалення.

Будь-який шар, крім базового, можна видалити, за допомогою команди (Видалити шар) контекстного меню палітри Layers (Шари) або кнопки у нижній частині. І в тому і іншому випадку на екрані з’явиться діалогове вікно Delete Layer (Видалити шар), у якому програма PageMaker попросить підтвердити видалення шару і запитає, що робити з розташованими об'єктами. Можливі два варіанти:

• елементи будуть переміщені на шар, зазначений вами у списку Моve items to (Перемістити елементи на).

• елементи шару будуть вилучені на всіх сторінках публікації. Це відбудеться при виборі позиції Delete items on all pages from layer(s) (Видалити елементи шару з усіх сторінок). Якщо шар, що видаляється, порожній, то зазначені установки не мають значення.

Розташування об'єктів на шарах

Працювати із шарами дуже просто: виділіть шар в палітрі Layers (Шари) і розмістіть на ньому будь-які об'єкти.

При розташуванні об’єктів на шарах потрібно враховувати такі моменти:

• у межах одного шару об'єкти розташовуються відповідно до порядку створення;

• на сторінках публікації об'єкти шаблону відображаються на задньому плані незалежно від того, який шар вони займають на шаблонній сторінці;

• згруповані об'єкти, а також фрейм і його вміст, завжди знаходяться на одному шарі. Якщо поєднати в групу об'єкти, розташовані на різних шарах, то усі вони будуть перенесенні на той шар, де знаходиться самий верхній із них.

Працюючи з багатошаровим документом, ви зможете виділити об'єкт на будь-якому шарі, лише клацнувши на ньому мишею. Програма PageMaker автоматично активізує той шар, на якому розташований виділений об'єкт.

Запитання до самоконтролю

1. Які, ви знаєте основні властивості PageMaker?

2. Що таке фрейми?

3. Як розташувати зображення у публікації?

4. Як відбувається позиціонування та упорядкування об’єктів?

5. Як виконується вирівнювання та розподіл об’єктів?

6. Яке визначення у об`єкта шар?

7. Як відбувається зміна параметрів шару?

Робота з текстом

Імпорт тексту в публікацію програми PageMaker можливий завдяки фільтрам імпорту. Фільтром називається програма, що інтерпретує текст в іншому… У більшості випадків програма PageMaker забезпечує коректну інтерпретацію… У процесі імпорту вам не доведеться вибирати фільтр вручну, PageMaker робить це самостійно, головне, щоб необхідний…

Експорт

Вибір формату, у який потрібно перетворити виділений фрагмент, здійснюється в полі File Type(Тип файлу). Зона Export (Експортувати) містить перемикачі, за допомогою яких вказується… • Entire Story (Весь матеріал) — весь текст із поточного фрейму;

Кегль

Розмір шрифту чи кегль, поряд з гарнітурою, є найважливішим параметром символів, що впливає на зручність читання тексту. От чому варто уважно ставитися до підбору значень цього параметра. У програмі PageMaker кегль можна задати декількома способами:

У списку Type-size (Розмір) палітри Control (Керуюча).

У підменю Size (Розмір) меню Турe (Тип). У даному випадку на екран виводиться перелік стандартних значень кегля. Якщо жодне з них вам не підходить, виберіть позицію Other (Інший), унаслідок чого відкриється діалогове вікно Other Point Size (Замовлений кегль), у якому можна задати будь-який кегль шрифту.

У полі Size (Кегль) діалогового вікна Character Specifications (Параметри шрифту), що відкривається в результаті активізації команди Type/Character (Текст/гарнітура) чи натискання клавіш [Ctrl+T]. Тут поряд з кеглем можна задати інші параметри символів

Накреслення

1. Кнопки палітри Control (Керуюча). 2. Підміню Type Style (Типи стилів) меню Турe (Текст), у якому представлені… — Normal — нормальне, клавіатурний аналог — [Ctrl+Shift+npопуск]

Атрибути форматування абзацу

Абзацом називається частина тексту між двома маркерами абзаців — символами, що не друкуються, а вводяться при натисканні клавіші [Enter]. Примусовий розрив рядка (комбінація клавіш [Shift+Enter]) не призводить до створення нового абзацу, текст лише переноситься на новий рядок.

До параметрів форматування абзацу належать вирівнювання (виключка), абзацний відступ (новий рядок), інтерліньяж, відбиття, буквиця, лінійки і т.д.

Виключка

У програмі PageMaker передбачені п'ять видів виключки: Left (По лівому краю) — текст вирівнюється по лівій межі блоку чи по межі лівого поля чи… Right (По правому краю) — текст вирівнюється по правій межі блоку або по межі… Center (По центру) — текст вирівнюється щодо лінії, що проходить крізь середину текстового об'єкта;

Буквиця

Буквицею називається збільшена перша літера абзацу, що сигналізує про початок великого розділу тексту.

Щоб створити буквицю, потрібно активізувати інструмент Text (Текст), установити курсор у будь-якому місці абзацу і виконати команду Utilities/Plug-in/Drop Cap ( Сервіс/Доповнення/Створити буквицю). У результаті відкриється діалогове вікно Drop cap (Буквиця).

Керування рядками абзацу

Програма PageMaker надає в розпорядження користувачів засоби, що дозволяють керувати розміщенням абзаців на сторінці. Вони знаходяться у діалоговому… Щоб заборонити перенесення частини абзацу на наступну сторінку чи в іншу… З документа варто виключати висячі рядки. Існує два типи висячих рядків: початковий (Widow) і кінцевий (Orphan).

Автоматичне розташування перенесень

Як і всі програми верстки, PageMaker має засоби автоматичного розташування перенесень. Цінність програми PageMaker підвищує можливість автоматичного розташування перенесень у текстах російською мовою (за умови, що встановлено словник російської мови).

Розглянемо, які етапи необхідно пройти, щоб задати в програмі PageMaker автоматичне розташування перенесень.

Насамперед варто вказати словник, що відповідає мові тексту, з яким ви працюєте. Ця установка виконується у полі Dictionary (Словник) діалогового вікна Paragraph Specifications (Параметри абзацу), що відкривається при активізації команди Type/Paragraph (Текст/Абзац) чи натисканні клавіш [Ctrl+M]. Підтвердіть установку, клацнувши на кнопці ОК (Так).

Далі слід виконати команду Type/Hyphenation (Текст/Перенесення), унаслідок чого на екрані відобразиться діалогове вікно Hyphenation (Перенесення), у якому і визначаються параметри розташування перенесень.

Запитання до самоконтролю

2. Як виконується експорт тексту? 3. Які, ви знаєте атрибути форматування символів? 4. Як визначається інтерлін’яжу?

Завантаження тексту до зверстаного документу

Розглянемо перший випадок. Припустимо, після того як ви підготували публікацію, з'ясувалося, що в її середину необхідно помістити деякий фрагмент… Тепер опишемо ситуацію, коли текст, що вставляється, є доповненням до… Додавання сторінок

Шаблони

Основна шаблонна сторінка. При створенні нового документа автоматично формується шаблонна сторінка або… Перехід на шаблонну сторінку

Лабораторна робота №1 Adobe Page Maker 7.0

Тема: Adobe Page Maker 7.0. Завантаження Page Maker і створення нової публікації.

Мета: Ознайомлення з можливостями налаштувань Adobe Page Maker 7.0

Теоретичний матеріал.

Для виконання даної лабораторної роботи студентам необхідно ознайомитися зтеоретичним матеріалом за темою «Програма Adobe Page Maker 7.0» (Розділ 1.PageMaker 7.0).

Програма завантажується стандартним чином Пуск=>Програми=>Adobe=>PageMaker 7.0 => Аdоbе Page Maker 7.0 .

Хід роботи.

1. Створення нової публікації. Для створення нової публікації виконайте команду Файл => Новий. Відкриється діалогове вікно установки параметрів сторінок нової публікації. Ознайомтеся з можливостями налаштувань в цьому вікні: — Задайте формат (вибравши із списку Формат) та орієнтацію сторінок (Книжкова — вертикальна, Альбомна — горизонтальна, виберіть Книжкова). Якщо публікація одностороння (друк тільки з одного боку аркуша), то опцію «Двостороння» треба вимкнути. Зробіть нову публікацію двосторонньою. Для двосторонньої публікації зручно задати показ розвороту сторінок (Розворот). Опція «Нова нумерація сторінок» задається у тому випадку, коли хочуть почати незалежну нумерацію сторінок для публікації, що є частиною книги з різною нумерацією. Встановіть кількість сторінок «20». Кнопкою «Номера» відкривається вікно для вибору варіанту нумерації сторінок (якщо вона буде згодом встановлена). У полі «Роздільна здатність» треба встановити Роздільна здатність друкуючого пристрою, на якому буде проведено друк кінцевого оригінал-макету, а у полі «Скомпонувати для принтера» — найменування самого цього пристрою. Ці параметри надалі будуть використовуватися програмою автоматично, наприклад, для визначення виділивності графіки. Це не виключає можливості друкувати проміжні результати на принтерах із більш низькою роздільністю. Після підтвердження «Так» відкриється вікно із сторінками нової публікації. Змінити щойно задані для цієї публікації налаштування (окрім кількості сторінок) можна, скориставшись командою Файл => Параметри документа. Для зміни кількості сторінок можна cкористатися командами Макет => Видалити сторінки (Вставити сторінки). Перегортати сторінки можна за допомогою команди Макет => Перейти до сторінки, а також натисканням клавішею миші на відповідній піктограмі з номером сторінки внизу екрану.

2. Управління масштабами зображення сторінок. Пункт меню містить команди вибору масштабу зображення (Збільшити. Зменшити. Реальний розмір. Ціла сторінка. Монтажний стіл. Масштаб...). Найбільш часто доводиться перемикати між масштабами (Реальний розмір і Ціла сторінка), тому корисно запам'ятати клавіатурні еквіваленти цих команд — [Ctrl+1] и [Ctrl+0] відповідно. Крім того, можна виконувати подвійне натискання клавішею миші на інструменті із зображенням руки — це дає масштаб. Ціла сторінка і подвійне натискання клавішею миші на інструменті із зображенням лупи — перемикання на масштаб 1:1 (Реальний розмір). Можна використовувати інструмент із зображенням лупи для багаторазового збільшення дрібних деталей.

3. Знайомство з командами налаштування екрану. Пункт меню «Перегляд» містить також команди управління деякими елементами екрану. Команда => Показати лінійки/Сховати лінійки (Вмикає/Вимикає лінійки) на екрані. Режим (Вирівняти по лінійках) дозволяє розмістити направляючі точно за поділами лінійок. Ввімкніть цей режим і переконаєтеся, що направляючі, які можна «витягнути» з лінійок, «липнуть» до поділів лінійок. Команда (Закріпити нуль) дозволяє закріпити точку початку координат. Команда (Показати Направляючі/Сховати направляючі — ввімк./вимк.) відображення направляючих на екрані. Команда (Вирівняти по направляючим — режим ввімк./вимк). вирівнювання («прилипання») об'єктів до направляючих. Командою (Закріпити направляючі) їх позиція стає фіксованою (щоб випадково не зсунути).

4. Налаштування меж колонок. Командою Макет => Межі колонок можна задати багатоколонковий режим тексту на поточній сторінці. Якщо сторінка подвійна, то доступна опція «Роздільна установка лівої і правої сторінок». Коли вона активна, то програма дозволяє задати різну кількість колонок для лівої і правої частин розвороту двосторонньої сторінки. Опція (Налаштування макета) дозволяє вже розташований текст (якщо він є на момент виконання команди) розмістити по заново створених колонках. Отримані межі колонок можна зміщувати за допомогою миші (як і направляючі), це дає можливість отримати неоднакові колонки.

Завдання. Встановіть режим, коли на екрані видно лінійки і задано вирівнювання по лінійках, початок координат не закріплений, видно направляючі і вони не закріплені, режим вирівнювання по направляючих скасований. Видаліть сторінки, залишивши 15 сторінок.

5. Сторінки–шаблони. Сторінки-шаблони повинні містити ті елементи публікації, які мають бути на усіх або більшості сторінках. Це дозволить не створювати такі об'єкти окремо для кожної сторінки, а створити один раз на сторінках-шаблонах. Щоб перейти на сторінки-шаблони, натисніть мишею на символах Л,П в лівому нижньому кутку екрана. Відкриються сторінки-шаблони.

На сторінках-шаблонах встановіть початок координат (наприклад, в точці перетину лінії розрізу сторінок з лінією верхнього поля) і закріпіть початок координат. Для цього краще за усе використовувати режим вирівнювання по направляючих, тоді початок координат «липне» до ліній полів і країв сторінки. Розмістіть горизонтальні і вертикальні направляючі (2-3 горизонтальні і вертикальні). Встановіть багатоколонковий режим: задайте 2 колонки на правому шаблоні і 3 на лівому.

На шаблонах можна помістити будь-які графічні і текстові елементи, якщо вони повинні бути на усіх сторінках публікації. Наприклад, розмістимо маркери нумерації сторінок:

активізуйте інструмент «літера (Т)» з меню інструментів і виконайте «клацання» мишею в тому місці сторінки, де повинен знаходитися її номер (окремо для правого і лівого шаблонів). Коли побачите курсор, натисніть комбінацію клавіш [Сtrl+Shift+3]. На шаблонах з'являться маркери нумерації ЛШ і ПШ. На звичайних сторінках ви згодом побачите номери сторінок, виконані активним на даний момент стилем шрифту. Закріпіть направляючі і початок відліку. Намалюйте маленький прямокутник в правому верхньому кутку правого шаблона. Перегляньте звичайні сторінки публікації. Ви повинні бачити на них елементи шаблонів.

Якщо на деяких сторінках (наприклад, на першій) елементи шаблона не потрібні, то шаблон можна відключити саме на конкретних сторінках. Для цього треба відкрити ту сторінку, де шаблон не потрібен (перейдіть на стр.1), викликати палітру шаблонів командою (Вікно — Показати сторінки-шаблони), і натиснути клавішу миші по рядку (Без шаблону). Щоб повернути елементи шаблона, достатньо «клацнути» мишею по рядку (Основний шаблон). Тут же можна створити нові шаблони (окрім головного). Для створення нового шаблону «клацніть» мишею по значку сторінки, яку перегортаєте внизу зліва в палітрі (Шаблони). У вікні, що появилося, уведіть ім'я шаблону і можна змінити поля і кількість колонок (встановіть 1 колонка). Натисніть (Так). Програма автоматично перемикається на створення нового шаблона. Наприклад, нарисуйте на правій сторінці у правому верхньому кутку невеликий еліпс. Закінчивши створення шаблона, перейдіть до тієї сторінки ( перейдіть до 15), де ви хочете застосувати новий шаблон. Тепер клацніть по рядку з ім'ям нового шаблона. Він буде застосований до даної сторінки. Можна застосувати шаблон і до цілого діапазону сторінок. Для цього клацніть Кнопкою меню керівника палітри (Шаблони) і виберіть команду (Застосувати), призначте в діалоговому вікні діапазон сторінок, наприклад, 12-15. (Так). Перейдіть на стор.13 і переконайтеся, що до неї був застосований указаний підсвічуванням шаблон. На окремих сторінках можна також видаляти або переміщати непрочитані елементи шаблону (направляючі, межі колонок, початок координат) інструментом (Стрілка Переміщення) або зміна інших (друкованих) елементів шаблона можливе тільки на сторінках-шаблонах. Переконайтеся в цьому, змінивши положення напрямниць на окремих сторінках (перед цим треба тимчасово відключити режим їх закріплення). На сторінці 4 встановіть одноколонковий режим (командою Макет => Межі колонок, виконавши її, знаходячись саме на цій сторінці). Відновити помилково змінені (видалені) елементи шаблона можна командою Макет => Скопіювати направляючі шаблона. Виконайте відновлення колонок на стор.4.

Розташування на сторінках-шаблонах направляючих, меж колонок, початку координат і т.п. називається створенням модульної сітки публікації.

6. Розташування тексту. Перед початком вправи перевірте, щоб команда (Макет => Автозаповнення) не була активна (якщо вона активна, тобто з «позначкою», то вимкніть її, якщо не активна - клацніть на порожньому місці сторінки).

Відкрийте сторінку публікації, на якій ви будете починати розташування тексту.

Розташований текст буде мати той шрифт, який активний на даний момент. Відкрийте сторінку публікації, на якій ви будете починати розташування тексту.

Текст буде мати той шрифт, який активний під час його розміщення. Тому виконайте команду Текст => Шрифт і виберіть кирилізований шрифт (інакше українськомовний текст буде неправильно кодуватися) в списку (Гарнітура).

Для розташування тексту потрібно виконати команду Файл => Помістити. Відкривається вікно для вибору файла, що містить потрібний текст. Тут треба відкрити потрібний диск і каталог, а потім натисненням клавіші миші указати файл. Внизу цього ж вікна є наступні опції:

· «Як новий матеріал» — потрібно вибирати в тому випадку, якщо текст розміщується вперше;

· «Замість цілого матеріалу» — потрібно включити, якщо ви хочете замінити вже розташований матеріал його оновленою версією;

· «В існуючий текст» — застосовується для вставки нової у вже розташований текст; щоб опція була доступна в розміщеному тексті повинна бути позначена точка вставки (курсором);

· «Імпортувати формат» — зберегти початковий формат тексту;

· «Змінити лапки» — прямі лапки змінити на похилі;

· «Читати стильову розмітку» — зберігати початкові стилі розміщуваного тексту;

· «Зберегти кодування» — зберегти розташування тексту в кадрах.

Після натиснення (Відкрити), якщо формат вибраного файла відрізняється від формату Page Maker, відкривається вікно імпорту тексту.

Воно містить опції:

«Видалити зайві повернення каретки в кінці кожного рядка» — ця опція корисна для текстів, які були створені в редакторах, де для переходу на новий рядок використовується [Enter] — (тобто створюються непотрібні символи переходу на новий рядок, які бажано прибрати).

«Між абзацами» — опція дозволяє видалити порожні абзаци тексту, що імпортується.

«Залишити таблиці», списки і відступи без змін.

«Замінити 3 або більш пропусків табулятором» — замість указаної кількості пропусків скрізь по тексту буде вставлений символ табуляції важливо перевірити, чи правильно активізований тип кодування — для текстів, створених редакторами в середовищі Windows (окрім Блокнота) повинен бути вибраний Текстовий файл Windows. Після натиснення (Так) в цьому вікні знову відкривається вікно публікації.

Тепер ви маєте можливість перейти на ту сторінку, де повинен розміщуватися текст, якщо ви ще не зробили цього. Перейдіть на сторінку 2. Курсор має вигляд піктограми розташування тексту. «Клацніть» мишею у місці початку розташування тексту (або при натиснутій кнопці миші «нарисуйте» прямокутний текстовий блок). Якщо текст помістився не повністю, то про це свідчить нижній маркер текстового блоку, що має вигляд червоного трикутника. Клацніть на цьому маркері, курсор знову має вигляд піктограми завантаження. Продовжуйте розташування тексту, послідовно заповнюючи колонки сторінок публікації. Коли текст буде повністю розміщений, то його нижній маркер набуде вигляду порожнього «вушка». Розташування тексту може здійснюватися в одному з трьох режимів: автоматичному (заданий режим Макет => Автозаповнення), ручному (при натиснутій клавіші миші текстові блоки «рисуються» вручну; має місце, коли режим Автозаповнення відключений) або напівавтоматичному (текст розміщується автоматично до кінця колонки, а потім треба вручну перемістити курсор в місце розташування наступного блоку; має місце, коли режим Автозаповнення відключений і натиснута клавіша Shift). Перемикання з автоматичного або ручного режиму на напівавтоматичний досягається натисненням клавіші і подальшим натисненням клавішею мишею в місці подальшого розташування тексту. Перемикання з автоматичного режиму на ручний і назад досягається при натиснутій клавіші [Ctrl].

Вимкніть режим автозаповнення і почніть розташування тексту, що міститься у файлі (у відповідності до теми документу) в напівавтоматичному режимі, починаючи з вільної колонки заповніть 2-3 колонки. Потім ввімкніть автоматичний режим заповнення. Продовжуйте розташування тексту. Зверніть увагу, що в цьому режимі програма добавляє сторінки, яких бракує, поки не розмістить весь текст. Цей режим доступний тільки на сторінках публікації, але не на монтажному столі і не на сторінках-шаблонах.

7. Розташування графічних зображень. Розташування графічних зображень так само, як і розташування тексту, починається з команди Файл => Помістити. У вікні для вибору файла потрібно вказати файл, що містить необхідний рисунок і дати підтвердження на його розміщення. Залежно від того, у якій ситуації виконується команда Помістити, графічне зображення може бути вільним або вкладеним. Якщо ця команда виконується в той момент, коли не позначена точка вставки (курсор) у жодному текстовому блоці, то зображення поміщається як вільне, тобто його можна переміщати за допомогою миші незалежно від інших матеріалів. У цьому випадку після підтвердження на розташування на сторінці публікації курсор буде мати форму розташування графічного зображення і треба натиснути клавішу миші ним в місці бажаного розташування рисунка. Якщо позначена точка вставки в якому-небудь текстовому блоці на момент виконання команди Помістити, то зображення поміщається як вкладене. Воно стає своєрідним символом даного тексту і переміщається по рядку при введенні і видаленні символів тексту. Обидва типи зображень можна масштабувати при активному інструменті «стрілка» за допомогою миші, використовуючи маркери зображення. Якщо при цьому вимагається зберегти початкові пропорції зображення, то треба натиснути клавішу [Shift] і не відпускати її до кінця масштабування. Якщо пропорції вже спотворені, то натиснувши і злегка змінивши розмір, можна; відновити початкові пропорції. Щоб масштабування відбувалося з урахуванням роздільної здатності принтера, потрібно також тримати натиснутою клавішу [Ctrl]. Для вільних зображень можна виконати процедуру обтікання їх текстом. Для цього треба виокремити зображення, яке заздалегідь можна помістити над текстом, при активному інструменті, а потім виконати команду Елемент => Обтікання текстом в діалоговому вікні вибрати тип обтікання і натиснути (Так). Можна також використовувати команди Елемент => Монтаж => На передній план, На задній план, Зсунути вперед, Зсунути назад для розташування зображень по шарах.

Розмістіть у публікації як вільне зображення із файла //server/student/*.tif (необхідно мати зображення до відповідної теми). Помістіть його в будь-якому тексті з використанням функції обтікання. Розмістіть той же рисунок як вкладене зображення у іншому місці тексту. Вивчіть можливості переміщення і зміни розмірів обох типів зображень.

Розмістіть зображення з файлів *.tif із своїх власних тек.

Розмістіть одне з цих зображень поверх іншого. Одне із зображень помістіть під текстом.

8. Зв'язані файли. Зв'язки дозволяють автоматично переносити зміни, зроблені в зовнішньому файлі, до пов'язаного з ним елементу публікації. Копії усіх текстових файлів зберігаються в публікації. У випадку з графічними файлами в публікації копіюються файли розміром менш 256К. Якщо розмір файла більший, то вам надається вибір: берегти в публікації повну копію (займає дуже багато місця), або тільки екранну версію (вона займає менше місця, а інформація для друку береться із зовнішнього файлу). Зазвичай вибирають другий варіант. При цьому для оновлення або перевизначення зв'язків між елементом публікації і його зовнішнім файлом або для отримання інформації про зв'язаний файл треба виконати команду Файл => Зв'язані файли.

• Відкрийте це вікно і вивчіть його. Тут перераховані всі зовнішні файли, розташовані у даній публікації. Кнопкою (Режим) відкривається вікно, де можна встановити опцію (Обновляти автоматично). У цьому випадку зміни в початкових файлах будуть автоматично переноситися до публікації. При виборі варіанту (Попереджати перед оновленням) при внесенні змін програма буде інформувати вас про це, щоб ви могли підтвердити зміни або відмовитися від них.

• «Клацніть» мишею на імені будь-якого зовнішнього файла. Тепер доступна кнопка (Інформація), натиснувши на яку, ви отримаєте інформацію про вибраний файл (з якої теки і коли узятий, розмір, чи змінювався зовнішній файл і чи проведено оновлення).

• Кнопка (Вимкнути) для виділеного файла дозволяє виключити його з числа зв'язаних, після цього програма перестає стежити за його оновленням. Якщо в публікації виділити елемент, зв'язки якого вас цікавлять, то з меню Елемент потрібно вибрати команду (Інформація про зв'язки) або (Режим зв'язку) — для зміни режиму зв'язків конкретного вибраного елемента.

9. Збереження публікації. Зберегти публікацію можна командою Файл => Зберегти або Зберегти як. Команда (Зберегти як) застосовується, якщо необхідно змінити ім'я, формат або інші опції збереження публікації, що вже зберігалася раніше. Виконання цієї команди дозволяє також зменшити розмір публікації в байтах на диску. Якщо ви внесли зміни у публікацію, яка вже має ім'я, і хочете їх зберегти, то можна скористатися командою (Зберегти). При цьому вікно для збереження, вже не буде виводитись, а публікація буде збережена в тому вигляді, в якому вона є на екрані. Команда (Відновити) повертає публікацію до стану останнього збереження командою «Зберегти» або «Зберегти як». Окрім цього виконання команди Відновити при натиснутій клавіші Shift дозволяє повернути публікацію до останнього з проміжних станів.

• Командою (Зберегти як) або (Зберегти) — при першому збереженні відкривається вікно, в якому слід ввести ім'я нової публікації, відкрити диск і теку, призначену для збереження, а також правильно набудувати наявні опції. У зоні (Тип файла) можна вибрати варіант зазвичай ї публікації — «Публікацію» — вийде файл з розширенням pmd або «Шаблон» — вийде з розширенням pmt. У останньому випадку буде створений шаблон, який можна буде використовувати, як і інші шаблони (при відкритті шаблонів видається не сам файл, а його копія, яку можна використовувати як заготовку для подальшої роботи);

«Без додаткових файлів» — зберігається тільки публікація (якщо в ній були зв'язані файли, і ви переносите її в інший каталог, то зв'язані файли залишаться на колишньому місці);

«Файли для видаленого друку» — в цьому випадку всі файли, необхідні для друку (у тому числі зв'язані і спеціальні) поміщаються до одного каталогу;

«Всі зв'язані файли» — всі зв'язані файли поміщаються до одного каталогу з публікацією.

Завдання. Збережіть публікацію як «ПрізвищеЛаб№1(Публікація)». Закрийте її (Файл => Закрити). Відкрийте публікацію, яку ви зберегли (для цього зробіть Файл => Відкрити). При цьому ви можете відкрити копію або оригінал.

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання.

1. Які основні параметри налаштування програми Adobe Page Maker?

2. Як створити сторінки-шаблони?

3. Як створити фрейм?

4. Які параметри фрейма?

5. Як виконується робота зі сторінками: додавання, видалення, переміщення?

6. Які поняття майстра-шаблона документа?

7. Як виконати зв'язування текстових блоків у ланцюжки?

8. Як увести інформацію у текстові блоки?

9. Як імпортувати текстові документи з інших програм?

 

Лабораторна робота №2 Adobe Page Maker 7.0

Тема: Створення колонок

Мета: Набути навичок роботи із колонками при створенні публікації.

Теоретичний матеріал.

У програмі PageMaker багатоколонкова полоса формується в такий спосіб: спочатку сторінка поділяється на колонки, а потім текст розподіляється по цих колонках. Колонку можна створити для окремої сторінки (розвороту) чи для всієї публікації. В другому випадку їх необхідно формувати на шаблонній сторінці.

Для створення колонок призначена команда Layout/Column Guides (Макет/Межі колонок). Унаслідок її активізації завантажується діалогове вікно Column Guides (Межі колонок ). Тут визначаються такі ключові параметри багатоколонкової полоси, як кількість колонок (поле Number of columns) і інтервал між ними (поле Space between columns).

Після введення зазначених даних і натискання кнопки (ОК) — (Так) програма PageMaker створить задане число однакових колонок на рівній відстані одна від одної. На сторінці публікації межі колонок позначаються направляючими.

Ширину готових колонок зручно змінювати шляхом перетягування їх межі за допомогою миші. При цьому пари ліній, що утворюють середник, переміщаються разом.

Якщо робота ведеться з розворотом сторінок, у діалоговому вікні Column (Межі колонок) з'являється позначка Set left and rigth pages separately (Роздільна установка для лівих і правих сторінок), що дозволяє по-різному встановити багатоколонкові полоси на лівій та правій сторінках. Унаслідок чого у вашому розпорядженні виявляються дві пари полів Number of columns (Кількість( колонок) і Space between columns (Середник)): одне — для лівої сторінки, а друге для правої. Таким чином, для двох розташованих поруч сторінок ви можете задати різну кількість колонок і різні інтервали між ними.

Опція Adjust layout (Настроювання макету) доцільно встановлювати в тих випадках, якщо створенню колонок передувало розташування на сторінці рядку тестових чи графічних об'єктів і ви хочете, щоб програма відкоригувала розташування і розміри.

Хід роботи.

1. Імпортуйте текст (текст за темою варіанту) на сторінку і розмістіть його в трьох колонках.

Перед імпортуванням тексту необхідно перейти на шаблонну сторінку. Для цього активізуйте команду Layout/Go to Page (Макет/ Перейти до сторінки) чи натисніть клавіші [Ctrl+Alt+G], унаслідок чого на екрані відобразиться діалогове вікно Go to Page (Перейти до сторінки). Установіть перемикач Go to (Перейти до) у положення Master Page (Сторінка-шаблон).

2. Створіть на шаблонній сторінці три колонки, скориставшись Layout/Column Guides (Макет/Межі колонок).

Поверніться на сторінку документа за допомогою уже відомого вам діалогового вікна Go to Page (Перейти до сторінки), тільки цього разу установіть перемикач Go to (Перейти до) у позицію Page number (Номер сторінки) і введіть номер потрібної сторінки у спеціальне поле. От і все готово до імпорту тексту.

3. Активізуйте команду File/Place (Файл/Помістити) і виберіть для імпорту текстовий файл достатнього обсягу (текст не повинен поміститися на одну сторінку публікації PageMaker). Варто враховувати, що без спеціального фільтра вам не удасться імпортувати текст із редактора Word .

4. Натисніть кнопку Open (Відкрити). Позиціонуйте покажчик миші у лівому верхньому куті першої колонки і виконайте «клацання» мишею мишею.

Ви побачите, що текст доданий тільки в одну колонку. Зверніть увагу на індикатор переповнення у вигляді червоної стрілки, розташований на нижній межі текстового об'єкта. Він свідчить про те, що текст не помістився цілком у дану область. Для подальшого розташування тексту вам будуть потрібні засоби заповнення.

Існує три методи заповнення колонок текстом:

1. Ручний — вам доведеться розташовувати текст у кожній колонці вручну;

2. Автоматичний — програма PageMaker сама розподіляє текст по колонках і додає при необхідності потрібну кількість сторінок;

3. Напівавтоматичний — комбінація з перших двох варіантів.

Для включення режиму автозаповнення активізуйте в меню Layout (Макет) команду Autoflow (Автозаповнення). Потім виділіть текстовий об'єкт, у якому не міститься текст (якщо він ще не виділений), і виконайте «клацання» мишею на індикаторі переповнення. Унаслідок цей покажчик миші буде мати вигляд куточка з хвилястою лінією. Виконайте «клацання» мишею у лівому верхньому куті наступної колонки. Весь текст автоматично розміститься в колонках, причому PageMaker самостійно додасть необхідну кількість сторінок, якщо буде потрібно.

Розглянемо тепер послідовність дій при заповненні колонок текстом вручну. Виділіть текстовий об'єкт, у якому не міститься текст. Переконайтеся в тому, що команда Autoflow (Автозаповнення) відключена, і клацніть на індикаторі переповнення. У даному випадку покажчик миші перетвориться в куточок із суцільними лініями. Виконайте «клацання» мишею в лівому верхньому куті другої колонки. У результаті фрагмент тексту буде доданий тільки до другої колонки. Для вставки тексту до наступної колонки необхідно повторити ці операції, і так доти, поки не буде відображена вся текстова інформація. Даний спосіб зручний, якщо масив тексту має невеликий обсяг і розміщується на полосі непослідовно, а фрагментами.

Для установки режиму напівавтоматичного заповнення не передбачена, окрема команда. Щоб працювати у ньому, після «клацання» мишею на маркері переповнень слід утримувати натиснутою клавішу [Shift]. Покажчик миші в цьому режимі має вигляд куточка із пунктирною хвилястою лінією. У напівавтоматичному режимі заповнення текстом відбувається, як і в ручному режимі, з тією лише різницею, що відпускання [Shift] призводить до включення того режиму заповнення, що застосовувався останнім, а при натисканні клавіші [Ctrl] активізується третій, що залишився. Режим напівавтоматичного заповнення тим і зручний, що забезпечує можливість швидкого переходу на різні режими заповнення. Який режим є поточним, легко визначити по вигляду покажчика.

4. Установіть режим автозаповнення, активізувавши команду Autoflow (Автозаповнення) меню Layout (Макет)

5. Виділіть текстовий об'єкт, клацніть покажчиком миші на маркері переповнення і виконайте «клацання» мишею у лівому верхньому куті другої колонки. Весь текст буде розташований у колонках, причому PageMaker додасть сторінок у разі потреби.

6. Для відключення заповнення варто активізувати будь-який інструмент.

7. Завдання збережіть у власну теку з іменем файлу LAB_2_NAME

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання

1. У який спосіб створюється багатоколонкова верстка?

2. Яка послідовність розташування тексту у колонках?

3. Як відбувається розрахунок розмірів простору, необхідного для розташування матеріалу?

4. Які знаєте режими заповнення колонок текстом?

5. Які ви знаєте методи верстки колонтитулів і колонцифр?

 

Лабораторна робота №3 Adobe Page Maker 7.0.

Тема: Adobe Page Maker 7.0. Робота з текстом в публікації.
Стилі в публікації.Графічні об'єкти програми і робота з кольором.

Мета: Придбати навички роботи із текстом, стилями в публікації та графічними об`єктами.

Теоретичний матеріал.

Перед виконанням даної лабораторної роботи студентам необхідно ознайомитися з темою «Робота з текстом в Adobe Page Maker 7.0» (Розділ 1 стор.199).

Хід роботи. (Частина 1)

1 .Налаштування в програмі Page Maker.

Вікно основних установок відкривається Командою Файл => Установки => Основні. Вивчіть їх, змінюючи налаштування .

• У полі (Система вимірювання) виберіть основні одиниці вимірювання. У полі (Вертикальна лінійка) можна встановити одиниці вимірювання для вертикальної лінійки, відмінні від основних. Має сенс вибрати для вертикальної лінійки варіант (Замовлена) і ввести значення, рівне інтерліньяжу. В цьому випадку можна буде вирівняти базові лінії тексту по поділах вертикальної лінійки, якщо встановити опцію (Вирівняти) по лінійках з меню (Перегляд).

• У полі (Виділяти підсвічуванням) можна встановити наступні опції: (Рідкі/щільні рядки) — виділити рядки, у яких програма не змогла встановити задані інтервали між рядками або між словами; (Висячі рядки) — виділити рядки, де програма не змогла виконати задані у вікні команди Текст => шрифт установки по контролю висячих рядків.

• У полі (Зображення) на екрані пропонуються три варіанти відображення графіки:

a) у вигляді плашок — замість імпортованих графічних зображень в цьому випадку буде виводитися тільки сірий фон, що дозволяє поліпшити швидкодію на попередніх етапах роботи;

b) стандартні — низька Роздільна здатність для імпортованої графіки;

c) з високою роздільністю — висока виділивність.

• У полі палітра (Керування) можна задати крок зсуву по горизонталі і вертикалі для кнопок зміни позиції і розмірів палітри.

• У полі (Направляючі) можна вибрати варіант розташування напрямниць: «Вперед» — на передньому плані або «Назад» — позаду тексту.

• У полі (Збереження) пропонується два варіанти збереження інформації в програмі: «Швидко» — швидке збереження і «Компактно» — вимагає більшого часу, але файл займає менше місця на диску. Кнопкою (Додаткове) — відкривається вікно додаткових налаштувань.

• У зоні (Екранний текст) в полі «Замінити плашками символи» указується розмір шрифту, починаючи з якого усі менші шрифти будуть відображуватися на екрані у вигляді прямокутників, а не окремих символів.

• У зоні (Редактор матеріалів) зберігаються установки для текстового режиму Page Maker.

• У зоні (Зображення) задається розмір зображення (64К), починаючи з якого для великих зображень програма береже в публікації не саме зображення, а тільки його екранну копію. Якщо ви виконаєте налаштування, поки ще не відкрита жодна публікація, то вони будуть стосуватися усіх публікацій, які будуть створюватися. Якщо ви виконаєте налаштування, коли відкрита яка-небудь публікація, то налаштування будуть відноситися тільки до неї.

Задайте налаштуванн , які ви будете застосовувати до усіх або більшості публікацій. Для цього: закрийте всі публікації;

• Задайте розглянуті вище установки бажаним для вас чином;

• задайте шрифт за умовчанням (виберіть кирилізоваий — приставка Cyr) командою Текст => Гарнітура);

• дозвольте перенесення (Текст => Перенесення, Так);

• виберіть український словник, інакше не будуть працювати перенесення, для цього виконайте Текст => Абзац і в списку Словник виберіть Український;

• з меню (Вікно) визначте палітри, якими ви зазвичай будете користуватися.

2. Робота з текстовими блоками. Текст публікації розміщується в текстових блоках. Найменший текстовий блок складається з одного символу. Великий матеріал може займати в публікації декілька текстових блоків, зчеплених один з одним. Якщо у «вушку» текстового блоку знаходиться знак +, то це означає, що даний блок зчеплений з іншим блоком. Для виділення текстового блоку використовується інструмент «стрілка». За допомогою миші можна переміщати текстові блоки. Щоб перемістити текстовий блок на іншу сторінку, можна тимчасово помістити його на поверхню монтажного столу, а потім перейти до потрібної сторінки і перемістити текст з монтажного столу на цю сторінку.

·Відкрийте раніше збережену публікацію. Переконайтеся в тому, що текстові блоки можна переміщати за допомогою миші. Використовуйте кутові маркери виділеного блоку для зміни розмірів текстового блоку за допомогою миші. Для зміни висоти текстового блоку можна також встановити курсор у «вушко» і при натиснутій кнопці миші змістити межу блоку. Переконайтеся в тому, що при зменшенні розмірів текстового блоку текст, який не помістився в блоці, «виштовхується» в наступний за ним зчеплений блок і т.д., а в останньому із зчеплених блоків при його маркіровці нижній маркер має вигляд червоної стрілки, тобто є нерозташований текст. Закінчіть розташування цього тексту.

Розбиття зчепленого матеріалу на незв'язані текстові блоки. В деяких випадках при верстці наявність великого зчепленого матеріалу заважає його оперативній компоновці. Тоді потрібно із зчепленого матеріалу виділити той текст, який повинен бути незалежним.

·Активізуйте інструмент «Т» у палітрі інструментів. Виділіть (протяжкою при натиснутій клавіші миші текст, який повинен стати незалежним блоком, а потім виконайте команду Редагування => Вирізати). При цьому виділений текст буде розташований у «буфері» Windows. Потім клацніть на будь-якій сторінці вдалині від інших текстових блоків, щоб відзначити місце для створюваного блоку (або можна при натиснутій клавіші миші «нарисувати» межі нового текстового блоку). Виконайте команду Редагування => Вклеїти. Відмаркирований раніше текст стане незалежним блоком. Переконайтеся в цьому по відсутності значків + в його «вушках».

Включення незалежного текстового блоку у зчеплений матеріал.

· При активному інструменті «Т» відмаркеруйте незалежний текстовий блок, створений в попередньому завданні. Виконайте команду Редагування => Вирізати. Позначте точку вставки у зчепленому матеріалі («натисненням клавішею» мишею). Виконайте команду Редагування => Вклеїти. Відмаркирований незалежний текст стане частиною зчепленого матеріалу.

Створення і редагування тексту в програмі Page Maker.

Режим верстки і текстовий режим роботи.

У програмі Page Maker можна працювати над створенням і редагуванням тексту не тільки в зазвичай му режимі відображення сторінок публікації (він називається режимом верстки), але й у вікні вбудованого текстового процесора (цей режим називається текстовим).

В режимі верстки створювати й редагувати текст можна за допомогою інструменту «Т». Для цього треба при активному інструменті «Т» натиснути клавішу миші в будь-якому місці сторінки (тоді створюється блок з межами від поля і до поля), або при натиснутій кнопці миші виділіть текстовий блок. Налаштування атрибутів шрифту досягається командами з меню (Текст). Якщо будь-яка з цих команд виконується тоді, коли ніде не позначена точка вставки і не виділений жоден блок, то установка буде виконуватися як установка за умовчанням (тобто буде розповсюджуватися на всі створювані згодом тексти). Якщо позначена точка вставки, то установка дійсна для символів, що вводяться. Щоб змінити готовий текст, його слід відмаркерувати при активному інструменті «Т», а потім виконати необхідну команду.

Завдання. Створіть невеликий текст довільного змісту за допомогою інструменту «Т», послідовно ознайомтеся з командами з меню (Текст => Гарнітура) для вибору однієї з доступних шрифтових гарнітур; «Кегль» — для установки кегля шрифту (розмір в пунктах); «Інтерліньяж» — для вибору інтерліньяжу (міжрядкового інтервалу), тут в більшості випадків потрібно встановлювати варіант «Авто» для створення пропорційного інтерліньяжа, що забезпечує найкраще сприйняття; «Ширина символів» — для установки ширини символів (ширини рамки, описуваної навкруги кожного символа); «Трекінг» — для установки варіантів трекінга. (міжсимвольного інтервалу); «Зображення» — для вибору типу зображення; «Шрифт»— для установки вищезазначених і деяких інших характеристик тексту (наприклад, кольори); «Абзац» — налаштування атрибутів абзацу (тут в полі «Відбиття» встановлюється відстань перед абзацом і після нього; в полі «Словник» можна вибрати один із встановлених в програмі словників, який буде використаний при перевірці орфографії для цього абзацу). Опція «Всі рядки разом» повинна бути для тих абзаців, рядки яких не повинні розбиватися при форматуванні; опція «Нова колонка (сторінка)» означає, що абзац повинен бути розміщений, починаючи з нової колонки (сторінки); опція «Включити у зміст» повинна бути активізована для абзаців, які повинні ввійти до складу змісту, що автоматично генерується; опція «Утримати Х рядків наступного абзацу» означає, що в кінці колонки за даним абзацом обов'язково повинні слідувати Х рядків наступного абзацу; опції «Висячі рядки на початку (кінці) абзацу» означають, що забороняється виникнення указаної кількості висячих рядків (рядків, що виявилися ізольованими від іншого тексту абзацу) в кінці (початку) колонки відповідно; кнопкою (Інтервали) у цьому вікні можна увійти до вікна налаштувань для міжслівних, міжлітерних інтервалів і кернінга; кнопкою «Лінії» можна увійти до вікна для оформлення абзацу горизонтальними лініями. «Відступи/табуляція» — для налаштування відступів і табуляції; «Перенесення» — для налаштування перенесення «Так» — дозволити перенесення, «Ні» — заборонити; «Виключення» — для установки типу вирівнювання.

Текстовий режим роботи. Перемикання з режиму верстки в текстовий режим здійснюється Командою Редагування => Текстовий режим. Якщо ця команда виконується, коли відмаркерований текст або позначена точка вставки (встановлений курсор), то відкривається вікно текстового процесора, що містить вибраний текст, який можна редагувати. Якщо вимагається створити новий текстовий блок, то потрібно виконати команду перемикання в той момент, коли жоден існуючий текст не відмаркирований. У цьому випадку відкривається нове вікно текстового процесора і можна вводити новий текст. У текстовому режимі текст будь-якої гарнітури відображується системним, заданим в установках програми, шрифтом. Часто за умовчанням шрифт в текстовому режимі буває некирилізованим — при цьому ви не можете використовувати кирилицю у вікні текстового процесору. У цьому випадку потрібно закрити публікацію (заздалегідь збережену) і виконати команду Файл => Установки, відкриється вікно установок програми. Натисніть на кнопку (Додаткові), потім у полі «Редактор матеріалів» навпроти рядка «Шрифт» потрібно вибрати із списку одну з доступних кирилізованих гарнітур і дати підтвердження «Ok» — «Так». Потім треба відкрити публікацію, тепер текстовий режим буде відображувати кирилицю. Після закінчення введення нового тексту при виході у режим верстки командою Редагування => Режим верстки або стандартним закриттям текстового вікна ви отримаєте курсор у вигляді піктограми для розташування тексту — це означає, що вам треба розмістити новий текст на одній із сторінок публікації. Переваги текстового режиму: високошвидкісна словообробка, перевірка орфографії, пошук і заміна тексту і його атрибутів, можливість одночасного використання декількох текстових вікон, відображення недрукованих символів (маркери кінця абзацу, маркери табуляції, пропуски, маркери вкладених зображень, номерів сторінок і входів алфавітного покажчика).

Виконайте наступні дії:

•позначте точку вставки в середині створеного вами в попередньому завданні тексту і перейдіть до текстового режиму;

• проведіть зміни в тексті, переконайтеся в тому, що вивчені вами команди з меню (Текст) працюють і в текстовому режимі (проте такі атрибути тексту, як гарнітура, зображення, колір шрифту та інші відображуються тільки в режимі верстки, хоча задати їх можна і в текстовому). Змініть колір окремих слів (для цього відкрийте палітру кольорів меню Вікно => Показати кольори і, виділивши текст, натисніть по одному з кольорів), поверніться до режиму верстки. Переконайтеся, що задані вами зміни кольору виконані;

• створіть новий текст у текстовому режимі, що містить 3-4 абзаци, в деяких місцях використовуйте клавішу табуляції, окремі слова виділіть курсивом;

• виконайте команду Матеріал => Показати і переконайтеся в тому, що недруковані символи відображуються;

• вивчіть можливості пошуку і заміни в тексті (команди Сервіс =>Найти і Замінити);

• замініть у всьому тексті маркер табуляції на звичайний пропуск, використовуючи таблицю спеціальних символів (див. нижче);

• замініть курсивне виділення слів у всьому тексті на виділення жирним зображенням.

Спеціальні символи в програмі Page Maker.

Стилі і робота з ними.

Під стилем тексту розуміють повний опис характеристик тексту (гарнітура, кегль, зображення та інші характеристики шрифту, а також всі специфікації абзаців). Командою Вікно => Показати стилі — відкривається палітра стилів завантаженої публікації. Вона містить стилі, створені програмою за умовчанням. Щоб призначити абзацу тексту певний стиль, встановіть курсор в потрібному абзаці і виконайте «клацання» мишею на імені того стилю, який ви хочете призначити цьому абзацу (або можна виконати команду Текст => Стиль з подальшим вибором потрібного стилю). Майте на увазі, що стиль може мати в своїй основі некирилізований шрифт, в цьому випадку кирилиця відображується невірно. Із стилями зручно працювати в текстовому режимі, при цьому можна встановити режим відображення імен стилів навпроти кожного абзацу тексту (команда Матеріал => Показати імена стилів — вмикає/вимикає цей режим). Щоб змінити наявний в палітрі стиль або просто переглянути його атрибути, виконайте «клацання» мишею на імені стилю в палітрі стилів при натиснутій кнопці [Ctrl]. Відкриється вікно редагування стилю, в якому можна змінити всі його атрибути. Це вікно відкривається також Командою Текст => Визначити стилі і подальшого натиснення кнопки (Редагувати). Кнопкою (Новий) можна створити новий стиль.

Хід виконання. (Частина 2)

1. Створіть нову публікацію.

2. Створіть у ній новий текст (у відповідності до теми варіанту), в якому застосуйте 5-6 стилів (3 стилі створіть самостійно — стиль Red (червоний колір тексту), стиль Blue (синій колір тексту), стиль Green (зелений колір тексту).

3. Розмістіть в публікації текст за власною темою і зв'яжіть його із створеним раніше текстом в зчеплений матеріал.

4. Відформатуйте заголовки вставленого тексту деякими з ваших стилів.

5. Створіть стиль Test на базі гарнітури Courier New Cyr кегль 18. Виконайте автоматичну заміну кожного стилю, окрім стилю основного тексту, на стиль Test.

6. Графічний інструментарій Page Maker.

Командою Вікно => Показати Інструменти можна викликати на екран меню графічних інструментів програми, якщо воно відсутнє. В цьому меню містяться вже знайомі інструменти — «стрілка» (для маркіровки об'єктів) і «Т»(для створення і редагування тексту). Крім того, є наступні інструменти: «пряма»— для рисування похилих прямих, «вертикальна і горизонтальна пряма», «еліпс» (з клавішею [Shift] —коло), «прямокутник» (з клавішею [Shift] — квадрат), «багатокутник», «лупа», «поворот», останній інструмент — «кадр» (дозволяє отримати кадр растрового рисунка). Створені в програмі графічні об'єкти можуть бути видозмінені за допомогою команд Елемент => Лінія (для зміни параметрів контура), Елемент => Фон або Фон і Лінія. Об'єкт, який повинен бути змінений, перед виконанням цих команд слід відмаркерувати інструментом «стрілка».Щоб змінити колір виділеного об'єкта, можна відкрити палітру кольорів Вікно =>Показати кольори і натиснути клавішу миші по потрібному кольорі. Причому буде призначений або колір контура, або колір заливання, або обидва — це залежить від того, яка з трьох кнопок вгорі зліва палітри «Кольор» активна: 1— змінюється колір контура, 2 — колір заповнення, 3 — одночасно колір заливки і контура виділеного об'єкта. Поряд із кнопками геометричних примітивів (прямокутник, еліпс і багатокутник) є такі ж кнопки, але з хрестиком. За допомогою цих інструментів можна створити об'єкти, які називаються фреймами. Це невеликі текстові блоки відповідної форми. Виберіть кнопку фрейма (наприклад, багатокутного) і нарисуйте, натиснувши на мишу, об'єкт. Виділіть цей об'єкт «стрілкою» і виконайте команду Елемент => Багатокутник. У вікні, що відкрилося, можна поміняти параметри багатокутника, наприклад, кількість кутів. Зробіть 8 кутів - «Так» Потім виберіть інструмент «Т» і натисніть всередині фрейма. Ви побачите курсор. Введіть будь-який текст. Інструментом «стрілка» можна переміщати фрейм. Товщину і стиль рамки можна змінювати командою Елемент => Лінія. Командою Елемент => Фрейм => Параметри фрейма можна відкрити вікно, у якому змінити відстань від тексту до рамки. Фрейми зручно використовувати для створення невеликих текстових блоків заданої форми з рамками і фоном.

Розташування об’єктів на сторінці.

7. Нарисуйте еліпс, коло, прямокутник і квадрат.

8. Відмаркеруйте прямокутник і призначте йому колір Red для заповнення, а контур зробіть товстим і синім. Змініть розміри цього об'єкта. Перемкніть на інструмент «Поворот» і оберніть прямокутник на довільний кут. Відмаркеруйте прямокутник. Виконайте команду Елемент => Округлюючі кути для округлення кутів.

9. Відмаркеруйте відразу всі об'єкти (кожний натискаємо при активній «стрілці», утримуючи [Shift], або обводимо все маркувальною рамкою). Задайте для них одноманітні заливання і контур за допомогою команди Елемент => Фон і Лінія.

10. Намалюйте багатокутник, відмаркеруйте його і виконайте команду Елемент => Багатокутник, тепер ви маєте можливість змінити кількість вершин і глибину кутів

11. Вивчіть команди з меню (Монтаж), які дозволяють розмістити об'єкти, включаючи текст, по шарах і вирівняти їх стосовно один одного (для цього можна використовувати також направляючі і «прилипання» до них). Створіть напис у CorelDraw (червоний) на тлі синьої еліптичної рамки з червоним контуром точно у центрі цієї рамки.

12. Розмістіть у публікації вільне зображення із файла С:\*.tif і відкадруйте його інструментом «кадр», сумістивши отвір інструменту із одним з кутових маркерів зображення, а потім, натиснувши кнопку миші і змістивши її у бік зменшення зображення, відновіть зображення.

Робота з кольором в програмі Page Maker.

Щоб призначити об'єкту колір, слід відмаркерувати його, а потім натиснути клавішу миші на імені потрібного кольору з палітри кольорів. Якщо палітра кольорів відсутня на екрані, то її можна викликати командою Вікно =>Показати кольори. У палітру кольорів будь-якої публікації автоматично включаються 9 кольорів: «папір» — (колір паперу), «поєднання» — (колір міток обрізання і маркерів приведення), «чорний» — (колір незмінного значення кольору), «зелений», «червоний», «синій», «блакитний», «жовтий» і «пурпуровий». Назви «папір» «чорний» і «поєднання», а також привласнені значення кольорів «чорний» і «поєднання» не можуть бути змінені. Інші атрибути кольорів можна змінити. Для зміни імен або атрибутів кольорів треба натиснути клавішу [Ctrl] і, не відпускаючи її, виконати «клацання» мишею на імені того кольору, який ви хочете редагувати. Відкриється діалогове вікно, в якому ви зможете змінити характеристики цього кольору. Окрім цього можна виконати команду Сервіс => Визначити кольори, в діалоговому вікні, що відкрилося, кнопкою (Редагувати) указаний заздалегідь колір можна змінити, кнопкою (Новий) можна створити новий колір — йому потрібно надати ім'я і набудувати колірні складові. Кнопкою (Копіювати) можна копіювати кольори з інших публікацій. Кнопкою (Видалити) — видаляти указані підсвічуванням кольори. Кнопка (Видалити непотрібні) дозволяє видалити невикористані в поточній публікації кольори. Результат виконання зберегти у файл з іменем LAB_3_name.

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання.

1. Як відбувається включення незалежного текстового блоку у зчеплений матеріал?

2. Як створити і редагувати текст у програмі Page Maker?

3. Що таке стилі і як відбувається робота з ними?

4. Як створити новий стиль?

5. Як працювати із графічними блоками?

6. Які основні формати графічних файлів?

7. Як призначити об’єкту колір?

8. Як зкопіювати колір з іншої публікації?

9. Як відбувається розташування об’єктів у публікації?

Лабораторна робота №4 Page Maker 7.0 .

Тема: Page Maker 7.0. Створення змісту і алфавітного покажчика. Збірка великої публікації. Друк.

Мета: Придбати навички та вміння створення змісту, алфавітного покажчика.

Теоретичний матеріал.

Створення змісту відбувається командою Сервіс => Створити зміст. При цьому як пункти змісту згенерують ті абзаци тексту, які мають ознаку «Включити до змісту» (встановлюється в діалоговому вікні, що відкривається Командою Текст => Абзац). Тому заздалегідь потрібно встановити цю ознаку для тих абзаців-заголовків, які повинні бути включені до змісту. Найбільш доцільно встановити цю ознаку для Стилів заголовків, які повинні бути включені до змісту. Після виконання команди Створити зміст ви отримаєте піктограму завантаження тексту змісту. Цей текст потрібно розмістити в кінці або на початку публікації.

Хід роботи

1. Відкрийте або створіть публікацію, що містить достатньо великий текст.

2. Створіть стилі для заголовків і підзаголовків тексту, які мають містити ознаку «Включити до змісту».

3. Призначте створені стилі заголовкам тексту.

4. Виконайте створення змісту. Розмістіть текст змісту в кінці публікації.

Зауваження. Стилі, які програма використовує для створення змісту (відкрийте палітру Стилі, ви побачите стилі, позначені символами [О] — це стилі змісту), часто бувають некирилізованими. Щоб зробити їх кирилізованими, натисніть і утримуйте [Ctrl] і клацніть по рядку стилю, відкриється вікно редагування стилю, клацніть Кнопкою Шрифт, потім виберіть кирилізоваий шрифт.

5. Створення алфавітного покажчика здійснюється командою
Сервіс => Створити покажчик. Проте виконанню цієї команди передує велика підготовча робота із створення входів алфавітного покажчика (тобто тих місць в тексті, на які посилається на покажчик). Перш ніж створювати входи потрібно скласти список алфавітного покажчика. Рекомендується перейти в текстовий режим, оскільки там можна включити режим відображення спецсимволів (у тому числі і входів покажчика). Потім, встановивши курсор на місце тексту, де починається обговорення будь-якої теми, командою Сервіс => Вхід покажчика потрібно створити вхід, відповідний обраній темі. У вікні, що відкривається, можна набудувати тип посилання (пряма — тема + номер сторінки в тексті, де йде обговорення цієї теми, перехресна — посилання однієї теми на іншу тему), вигляд посилання (варіанти можна активізувати), зображення посилання. У полі «Тема» потрібно ввести назву теми, до якої створюється вхід. Якщо перед виконанням команди відмаркерувати слово в тексті, то воно автоматично заноситься в поле «Тема». У полі «Сортувати» вказується варіант написання теми, який буде використовуватися при сортуванні тем за алфавітом (якщо сортувати треба не в тому порядку, як указано в полі Тема). Кнопкою «Тема» відкривається вікно для вибору тем, що вже були (для коректного написання теми, що використовується кілька разів). Кнопкою (Х-посилання) відкривається вікно для добавки перехресних посилань. В програмі припускається три рівні вкладеності покажчика (для цього є три рядки для їх введення). Після створення входів по всіх темах виконується команда Створити покажчик. Кнопкою (Формат) можна набудовувати опції форматування змісту. Отримавши піктограму завантаження тексту, потрібно розмістити текст змісту у публікації.

6.В тексті створіть декілька входів з прямими посиланнями на будь-які теми (для зразку) і створіть алфавітний покажчик. При редагуванні алфавітного покажчика можна скористатися командою Сервіс => Перегляд покажчика (щоб переглянути вже створені входи), при цьому можна додати перехресні посилання. Щоб додати нові входи покажчика, знов потрібна команда Сервіс => Вхід покажчика.

7. Для однієї з тем створіть новий вхід алфавітного покажчика і введіть тему другого рівня. Для іншої теми створіть перехресне посилання. Перегенеруйте покажчик так, щоб його стара версія була замінена новою, тобто виконавши команду Сервіс => Створити покажчик, перевірте, щоб опція «Замінити існуючий покажчик» була активізована. По черзі проваріруйте опції форматування покажчика, кожного разу замінюючи стару версію покажчика на нову.

8. Друк.

Друк здійснюється командою Файл =>Друкувати. У діалоговому вікні, що відкривається по цій команді:

• перевірте вміст поля «Принтер» (там повинен бути вибраний той принтер, на якому ви в даний момент збираєтеся друкувати);

• можна вказувати: кількість копій (в полі Копії);

• опція «Копії в підбір» означає, що друк наступної копії починається тільки після того, як закінчиться попередня;

• «у зворотному порядку» — опція дозволяє змінити властивий принтеру порядок друкування (з початку в кінець або навпаки — використовується, коли друкують парні і непарні сторінки окремо і при друці парних сторінок треба друкувати, починаючи з останньої, щоб не перекладати папір);

• «чернетка» — опція встановлює такий режим друку, при якому імпортовані зображення друкуються у вигляді перекреслених прямокутників).

• у зоні «Сторінки» можна вибрати або друк всієї публікації (Все), або варіант Вибірково (і указати діапазон сторінок (з ... до ...);

• у полі «Друкувати» можна вибрати для друку тільки непарні або тільки парні сторінки;

• щоб надрукувати на кожному аркуші паперу дві суміжні сторінки видання, задайте в діалоговому вікні параметр «Книжкові розвороти»;

• у зоні «Орієнтація» потрібно активізувати або вертикальну, або горизонтальну орієнтацію друкованих аркушів;

• кнопкою «Установка» відкривається вікно налаштувань активного принтера;

• кнопкою «Варіанти» можна визначити додаткові налаштування;

«Масштаб» — можна указати масштаб для друку — від 5% до 1600% ( при цьому частина вмісту сторінки може бути втрачена, якщо не встановити опцію «Розбиття для друку»);

опція «Зменшити по формату» дозволяє «підігнати» розмір сторінки до формату паперу у принтері; опція «Мініатюри» дозволить роздрукувати декілька (за замовчанням 16 — припускає від 1 до 1000) мініатюрних сторінок публікації на одному аркуші паперу для пробного відтиснення, щоб заощадити папір; окрім вмісту сторінок публікації можна надрукувати мітки обрізу сторінки, звідні хрести кольороподілу і т.п. (якщо включити опцію «Друкарські мітки»), але тільки у тому випадку, коли розмір паперу більше, ніж розмір сторінки;

опція «Розбиття» задається у тих випадках, коли сторінку великого формату (межа для сторінок Page Maker 1067х1067 мм) треба надрукувати по частинах на декількох маленьких аркушах паперу. Опції у зоні «Переворот аркуша» доступні тільки для принтерів, що підтримують двосторонній друк;

• кнопкою «Колір» відкривається вікно управління кольором при друці; варіант «Кольороподіл» застосовується для виготовлення кольороподілених плівок (при цьому можна вибрати кольори із списку), у звичайних випадках вибирається «Суміщене відтиснення» (причому можна активізувати Колір/напівтон для кольорового друку або «Всі кольори чорним» для чорно-білого);

• кнопка «Властивості» відкриває вікно спеціальних налаштувань для PostScript принтерів;

• кнопкою «Друкувати» розпочинається процес друку.

Збірка великої публікації.

Збірка книги з декількох публікацій.

Велика книга може складатися з декількох публікацій (наприклад, кожний розділ — окрема публікація). У цьому випадку потрібно вказати програмі, що деякі загальні для всієї книги операції повинні виконуватись по всіх публікаціях книги. Іншими словами, щоб друк книги, і загальний для книги зміст і алфавітний покажчик генерувалися з урахуванням усіх публікацій-складових книги. Необхідно програмі перелік цих публікацій -складових.

1. Для цього виконайте команду Сервіс => Книга.

Цю команду потрібно виконати у кожній із публікацій, з яких можливий друк, створення змісту або алфавітного покажчика цілої книги. Зазвичай зміст і алфавітний покажчик великої книги складають окремі публікації.

2. Таким чином, потрібно відкрити нову публікацію для змісту (а потім аналогічно і для покажчика) і виконати у цій ще порожній публікації команду Книга.

3. Відкриється діалогове вікно, у списку Файли/Каталоги – треба натисненням клавішею миші указати по черзі на кожну із публікацій, які ввійдуть до складу книги (після кожної треба натиснути на кнопку «Вставити»). При цьому всі позначені вами публікації з'являться у списку правої частини вікна. Тут вони повинні бути саме в тому порядку, в якому вони будуть друкуватися. Щоб змінити порядок публікацій у цьому списку, треба виділити публікацію і натиснути на кнопку «Вниз» або «Вгору».

4. Коли список складений, виберіть один з варіантів загальної для всієї книги нумерації сторінок в зоні «Автонумерація» (кожна публікація нумерується так, як вона створювалася; йде єдина нумерація кожної наступної сторінки книги; наступна непарна — нумерація непарних сторінок; наступна парна — нумерація парних сторінок). Закривши (Так) вікно команди Книга, можна перейти до генерації загального змісту (або покажчика).

5. При виконанні команди Створити зміст (покажчик) треба активізувати опцію «Загальний для всіх публікацій книги». При створенні покажчика книги мається на увазі, що за текстом усіх публікацій вже створені входи покажчика.

6. Друк книги можна виконувати з будь-якої публікації книги (заздалегідь виконавши в ній команду Книга). При цьому в діалоговому вікні команди Друкувати буде доступна опція «Друкувати всі публікації книги», яку треба активізувати, щоб надрукувати всю книгу.

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання

1. Як створити стиль для заголовків і підзаголовків тексту?

2. Як включити фрагмент тексту у зміст заголовків?

3. Як створити алфавітний покажчик?

4. Як відбувається планування книги?

5. Як розробити структуру книги на основі декількох шаблонів?

6. Як створити книгу на основі декількох глав?

7. Як здійснити швидке оформлення книг за допомогою стилів?

8. Поняття майстра-глави?

9. Як відбувається створення автоматичних змістів?

10. Як потрібно працювати із предметними покажчиками?

Лабораторна робота №5 Adobe Page Maker 7.0

Тема: Adobe Page Maker 7.0. Проблеми при створенні публікації.

Мета: Набути вміння уникати найпоширеніших проблем при створені публікації.

Теоретичний матеріал.

Починаючи новий проект, створіть цілком нову публікацію та відкрийте безіменну копію шаблона. При необхідності ви можете імпортувати стилі абзаців або кольору із існуючих публікацій. Не створюйте новий проект на основі старої публікації шляхом її перейменування або заміни її вмісту на новий матеріал.

Працюючи над документом великого обсягу, розділіть його на декілька самостійних публікацій. Цей спосіб знижує вірогідність появи проблем, пов'язаних з браком пам'яті, і підвищує ефективність роботи програми PageMaker.

Щоб мінімізувати обсяг файлу, регулярно користуйтеся командою Файл =>Зберегти як... (Див. Збереження публікацій).

Завжди зберігайте публікацію на жорсткому диску вашого комп'ютера. Якщо вам потрібно зберегти публікацію на змінному носії (наприклад, на дискеті, диску), не зберігайте її безпосередньо на зовнішньому пристрої: спочатку збережіть публікацію на жорсткому диску, а потім скопіюйте файл з жорсткого диска на змінний носій. Таким чином, ви дозволяєте системі перевірити коректність файла на змінному носієві.

Створюйте резервні копії ваших публікацій. Серйозні збої устаткування або програмного забезпечення можуть призвести до того, що вам доведеться наново виконувати всю роботу, яку ви своєчасно не зберегли в резервному файлі.

Регулярно консультуйтеся з вашими партнерами в друкарні. Вони допоможуть вам у виборі оптимальних графічних форматів, параметрів друку і виконанні інших вимог, що дозволить вам виконати весь проект без ускладнень.

Працюйте тільки з високоякісними шрифтами PostScript Type 1 або True Type надійних фірм-розробників . Шрифти низької якості можуть призвести до проблем під час друку.

Проблеми при друці.

Як свідчить практика, більшість збоїв при друці пов'язана з імпортованими зображеннями. У зв'язку з цим, якщо у вас виникнуть проблеми при виводі публікації, спробуйте надрукувати її в режимі «Чернетка» (він задається в діалоговому вікні «Друкувати документ»). Якщо друк пройде нормально, тоді причину збоїв потрібно шукати в одному з імпортованих зображень. Щоб визначити, яке саме зображення породжує проблему, надрукуйте публікацію у декілька етапів, виводячи одночасно одну сторінку або певний діапазон сторінок. Якщо таким чином вам вдасться виявити збійне зображення, імпортуйте його наново і повторіть друк. Якщо це не принесе успіху, спробуйте надрукувати зображення з тієї програми, у якій воно було створено. Якщо й у цьому випадку виникнуть проблеми, то вам доведеться самостійно відредагувати зображення так, щоб ви змогли надрукувати його без помилок. Якщо друк публікації у режимі «Чернетка» не принесе результатів, значить причину збоїв потрібно шукати не в зображеннях, а у шрифтах або у текстових елементах.

Порядок виконання друку

1. Перш за все, спробуйте надрукувати публікацію, не завантажуючи шрифти. Щоб зробити це, виберіть команду Файл => Друкувати..., натисніть кнопку «Варіанти» і виберіть із списку «Завантажувати шрифти» варіант «Ніякі». Якщо в цьому випадку публікація буде надрукована без проблем, значить причина збоїв була в одному з шрифтів; щоб усунути її, встановіть шрифт наново. Якщо ж при друці без завантаження шрифтів збій повториться, спробуйте виконати наступну процедуру:

2. Виділіть на першій сторінці (або розвороті) публікації всі текстові об'єкти і виберіть команду Елемент => Недрукований.

3. Виділіть один із текстових об'єктів і повторно виберіть команду Элемент => Недрукований; таким чином виділений об'єкт залишиться єдиним текстовим об'єктом на сторінці (або розвороті), який може бути надрукований.

4. Надрукуйте поточну сторінку або розворот і проаналізуйте отриманий результат.

Повторюйте кроки 1—4 для всіх об'єктів на цій і всіх подальших сторінках до тих пір, поки ви не виявите об'єкт, друк якого викликає проблеми.

5. Виявивши текстовий об'єкт, що породжує проблеми, створіть його заново і спробуйте знову надрукувати сторінку.

Виявлення проблеми:

• визначте, з чим пов'язана у вас проблема: з комп'ютером, програмою або публікацією;

• виникає ця проблема при виконанні того ж завдання на іншому комп'ютері? Якщо ні, то проблема у вашому комп'ютері — в програмному забезпеченні або конфігурації пам'яті. Цілком ймовірно, що раніше встановлені програмні або апаратні засоби конфліктують з програмою Page Maker;

• Виникає ця проблема при виконанні того ж завдання за допомогою іншої програми? Якщо так, то проблема не пов'язана з якою-небудь конкретною програмою. В кожному з цих двох випадків проблема може бути пов'язана з операційною системою. Спробуйте запустити Windows ХХ в режимі захисту від збоїв (Safe Mode);

• Чи виникає ця проблема при виконанні тих же дій в іншій публікації програми Page Maker? Якщо ні, то проблему потрібно шукати в публікації. Надійним способом усунення проблем в публікації є її створення заново крок за кроком:

1. Виберіть команду Файл => Новий... і створіть нову публікацію з параметрами проблемної публікації (розмірами сторінок, полів, колонок і т.п.).

2. Скопіюйте/вклейте або «перетягніть» за допомогою миші елементи першої сторінки (розвороту) старої публікації на першу сторінку (розворот) нової.

3. Створивши заново чергову сторінку (розворот) нової публікації, спробуйте виконати дії, які призводять до виникнення проблем.

4. Якщо ви змогли таким чином відтворити всю публікацію без збоїв, сформуйте заново сторінки-шаблони і застосуйте їх до реальних сторінок.
Цей метод часто дозволяє відшукати і усунути причину проблем. Розв'язання проблем шляхом діагностики публікації В програмі Page Maker передбачено спеціальний діагностичний засіб, що дозволяє виявляти і виправляти невідповідності у структурі файла активної публікації; в процесі діагностики виконується також перекомпонування всього тексту публікації. Виправлення, які програма Page Maker вносить в публікацію, можуть вирішити деякі проблеми, що мають відношення до установлення зв'язків, маркіровки входів алфавітного покажчика, форматування тексту, друку і виконання інших задач.

Щоб виконати діагностику публікації:

1. Створіть копію публікації, в отриманій копії активізуйте інструмент «стрілка»;

2. Натисніть клавіші [Shift]+[Ctrl] (Windows) і виберіть з меню «Текст» команду «Перенесення...»;

3. Визначіть кількість звукових сигналів, поданих системою:

• один звуковий сигнал означає, що перекомпоновка пройшла успішно і PageMaker не виявив помилок, що вимагають вашого втручання.

• подвійний сигнал означає, що Page Maker виявив і виправив одну або декілька помилок.

• потрійний сигнал означає, що Page Maker виявив серйозну помилку, яка не піддається виправленню, або не зміг завершити діагностику через брак пам'яті;

4. Виберіть з меню «Файл» команду «Зберегти як...», щоб переписати публікацію і забезпечити збереження внесених програмою змін, ім’я файлу: LAB_5_Name

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання

1. Що таке резервні копії публікацій?

2. Що таке об`єм публікацій?

3. Які виникають проблеми при друці?

4. Що собою уявляє PostScript шрифт?

5. Що собою уявляє True Type?

6. Яка різниця між PostScript Type 1 і True Type шрифтами?

Лабораторна робота №6 Adobe Page Maker 7.0

Тема: Adobe Page Maker 7.0. Розподіл об'єктів

Мета: Набуття практичних навичок правильного розташування об`єктів в публікації.

Теоретичний матеріал.

Колонтитули

Існує два види: постійний колонтитул — «мертвий» і змінний. Змінні поділяються на рубрикації (відображають заголовки рубрик) і текстові… Де ставляться колонтитули? Розрізняють верхній, нижній та бічний колонтитул. Останній зустрічається украй рідко. Також…

Лабораторна робота №7 Adobe Page Maker 7.0

Тема: Adobe Page Maker 7.0. Розташування об'єктів у шаховому порядку

Мета: Придбати навички точного розташування об`єктів.

Теоретичний матеріал.

Для виконання даної лабораторної роботи ознайомтесь із темою «Позиціонування та упорядкування об'єктів» (Розділ 1 стор. 196)

Розташуйте об'єкти в шаховому порядку в три ряди наступним чином: у першому і третьому рядах — 3 об'єкти, а в другому — 2 об'єкти. Відстань по горизонталі між стовпцями об'єктів — 5 мм, відстань по вертикалі між рядами — 10 мм. Розмір кожного об'єкта складає 20x15 мм (рис. 7.1.)

 

 

Рис. 7.1. Розташування об’єктів у шаховому порядку.

Хід роботи

1. Накресліть прямокутний фрейм розміром 20x15 мм і розмістіть його у верхньому куті сторінки. Скопіюйте об'єкт за допомогою команди => (Редагування/Копіювати).

2. Створіть перший ряд об'єктів, відстань між якими має складати 30 мм (два інтервали між стовпцями об'єктів по 5 мм плюс довжина 20 мм). Виділіть фрейм і активізуйте команду => (Edit/Paste Multiple — Редагування/Вклеїти багаторазово), унаслідок чого завантажиться діалогове вікно Multiple (Вклеїти багаторазово). У поле «Paste... copies» — (Вклеїти ... копій), кількість копій — 2. У полі «Horizontal offset» — (Зсув по горизонталі) величину зсуву по горизонталі — 50 мм. Ця величина отримана в результаті підсумовування наступних значень: 30 мм — інтервал між об'єктами в рядку (як він отриманий, ми вже говорили), 20 мм — довжина самого об'єкта. Vertical offset (Зрушення по вертикалі) уведіть число 0. Натисніть кнопку (ОК). Ви одержите перший ряд об'єктів.

3. Створіть прямокутник у другому рядку. Знову виділіть перший прямокутник у першому рядку, скопіюйте його і відкрийте діалогове вікно (Edit/Paste Multiple — Редагування/Вклеїти багаторазово). У поле Paste... copies (Вклеїти ... копій) уведіть число 1. У поле Horizontal offset — (Зрушення по горизонталі) укажіть величину зсуву копії щодо виділеного прямокутника по горизонталі — 25 (мм). Дана величина отримана в результаті підсумовування наступних значень: 5 мм — інтервал між об'єктами по горизонталі, 20 мм — довжина прямокутника. У поле Vertical offset (Зрушення по вертикалі) уведіть число 25. Це величина зміщення копії по вертикалі, що є сумою наступних значень: 10 мм — інтервал між об'єктами по вертикалі, 15 мм — висота прямокутника. Натисніть кнопку ОК (Так). Ви одержите перший об'єкт у другому рядку.

4. Виділіть прямокутник у другому рядку, скопіюйте його і виконайте вклеювання, задавши зсув по горизонталі на 50 мм (простежте за тим, щоб зсув по вертикалі дорівнював 0). У полі Paste... copies (Вклеїти ... копій) уведіть число 1. У результаті ми одержимо необхідні два об'єкти в другому рядку.

5. Щоб одержати третій рядок об'єктів, виділіть перший рядок цілком і скопіюйте його. Знову виконайте команду багаторазового вклеювання, задавши зсув по вертикалі на 50 мм. Це сума таких значень: 2x15 — висота об'єктів у першому і другому рядках, 2x10 — відстань між рядками. Кількість копій, як і раніше однакова. Зсуву по горизонталі не потрібно. Натисніть кнопку ОК — (Так). Буде створений третій рядок прямокутників, симетричний першому. Завдання виконане.

Завдання збережіть у власну теку з іменем файлу LAB_7_NAME.

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

 

Лабораторна робота №8 Adobe Page Maker 7.0

Тема: Adobe Page Maker 7.0. Використання шаблонів у документі

Мета: Набути навичок роботи із шаблонами.

Теоретичний матеріал.

Для виконання даної лабораторної роботи ознайомтесь із темою «Шаблони».

Створіть документ, що складається з 15 сторінок. Нумерація сторінок повинна починатися з цифри «3».

Помістіть на кожну сторінку верхній і нижній колонтитули у вигляді ліній.

У колонтитул на парних (лівих) сторінках включіть напис «Багатосторінкові документи».

Забезпечте верхній колонтитул на непарних (правих) сторінках у діапазоні номерів 4-9 написом «Частина 1», а в діапазоні 10—17 — написом «Частина 2»

Першу сторінку (під номером 3) залишіть без написів.

Хід роботи

1. Створіть новий документ за допомогою команди => File/New (Файл/Новий). У діалоговому вікні => Document Setup (Параметри документа) установіть перемикачі «Doubled Sides» (Двостороння) і «Facing Pages» (Розворот). У полі «Number of pages» (Кількість сторінок) уведіть значення 15, а у полі Start Page # (Номер першої сторінки) — значення 3. Установіть для всіх полів однакову величину — 15 мм. У полі «Format» (Формат) виберіть формат А4. Натисніть кнопку (ОК) — (Так).

2. Перш ніж приступити до створення верхніх колонтитулів і нумерації сторінок, перейдіть на основну шаблонну сторінку Document Master (Основний шаблон). Для цього виділіть відповідний напис у палітрі Master Pages (Шаблони) і виконайте «клацання» мишею на піктограмі шаблонної сторінки у лівому нижньому куті вікна програми.

3. На лівій сторінці намалюйте горизонтальну лінію довжиною 170 мм. Точне значення довжини можна ввести у полі L (Д) керуючої палітри. Лінію розмістити на відстані 25 мм від верхнього поля. Для цього введіть значення у полі Y (У) керуючої палітри.

4. Центруйте лінію по горизонталі. Цю операцію також можна виконати за допомогою керуючої палітри. Виберіть центральну точку на схематичному представленні лінії і уведіть у полі X значення — 105, тобто координату аркуша формату А4 по горизонталі. Дане значення додатнє, оскільки операція виконується для лівої сторінки розвороту, а точка початку координат знаходиться між сторінками. У результаті центр лінії і центр сторінки по горизонталі збіжаться.

5. Скопіюйте лінію за допомогою команди => Edit/Copy (Виправлення/Копіювати). Виконайте команду => Edit/Paste (Виправлення/Уклеїти), перемістіть лінію на сторінку розвороту і позиціонуйте її там так само, як і на лівій сторінці: у полі Y задайте величину відступу лінії від верхньої Межі сторінки — 40, а у полі X укажіть координату центральної точки лінії — 105, що і у цьому випадку збіжиться з центром сторінки по горизонталі.

6. Тепер створимо нижні колонтитули на обох сторінках розвороту — дві лінії, що відступають від нижнього поля на 10 мм. Виділіть дві наявні у вас лінії і виконайте спочатку команду => Edit/Copy Редагування/Копіювати), а потім => Еdit/Paste Multiple (Редагування/Вклеїти багаторазово). Відкриється діалогове вікно «Paste» (Вклеїти багаторазово). У полі Vertical offset (Зрушення по вертикалі) потрібно вказати на скільки змістити по вертикалі копію щодо оригіналу, величина складає 272 мм: від висоти сторінки в 297 мм віднімайте величину поля (15 мм) і відстань від нього до лінії (10 мм). Величина зсуву по горизонталі повинна дорівнювати нулю.

7. Лінії верхніх колонтитулів потрібно зробити подвійними. Для цього потрібно змінити їхній стиль. Виділіть дві лінії, активізуйте команду => Elemen (Елемент/Лінія) і в підменю виберіть придатний стиль лінії.

8. На лівій сторінці розвороту в межах верхнього колонтитула розмістіть «Багатосторінкові документи». Центруйте цей напис.

9. Задайте автонумерацію сторінок. Установіть курсор у лівому нижньому куті лівої сторінки і введіть колонцифру, натиснувши клавіші [Ctrl+Shift+3]. Колонцифра на правій сторінці розвороту повинна бути симетрична колонцифрі, розташованій на лівій сторінці. Щоб забезпечити таку симетрію, скористайтеся або командою багаторазового дублювання, або командами копіювання/вклеювання з наступною установкою для колонцифри точної координати. Координата X лівої і Х правої колонцифр збігаються і розрізняються тільки знаком. Отже шаблонна сторінка готова.

10. Оскільки напис «Частина 1» повинен бути присутнім не на всіх, а лише на певних сторінках, його необхідно ввести на додатковій шаблонній сторінці. Переконайтеся в тому, що в палітрі «Master Pages» (Шаблони) виділений основний шаблон — Document Master. Створіть копію цього шаблона, активізувавши в меню зазначеної палітри команду => Duplicate(Створити копію). Надайте новому шаблону ім'я New 1.

11. На правому колонтитулі нового шаблонного розвороту розмістіть текст «Частина 1».

12. Дія шаблону New 1 повинна поширюватися на непарні сторінки в діапазоні 4—9. Реалізується це в такий спосіб. У палітрі Master Pages (Шаблони) відкрийте меню й активізуйте команду Apply (Застосувати), унаслідок чого завантажиться діалогове вікно Apply Master (Застосувати сторінку-шаблон). Установіть перемикач Range (Діапазон сторінок) і введіть у спеціальне поле значення 4-9. Тепер на сторінках з четвертої по дев'яту у зоні правого колонтитула буде присутній напис «Частина 1».

13. Тепер залишилося розмістити напис «Частина 2» на непарних сторінках у діапазоні 11—17. І у цьому випадку буде потрібно додатковий шаблон, що зручніше сформувати на основі шаблона New1. Процедура та ж, що і на етапі 12.

14. Створення макета документа завершено.

15. Заповніть макет матеріалом за темою свого варіанту.

16. Завдання збережіть у власну теку з іменем файлу LAB_8_NAME

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання

1. Як виконується робота зі сторінками: додавання, видалення, переміщення?

2. Які основні поняття майстра-шаблона документа?

3. Яка процедура макетування розвороту буклету?

4. Як відбувається зв'язування текстових блоків у ланцюжки?

5. Як увести інформацію в текстові блоки та здійснити імпорт текстових документів з інших програм?

6. Як виконується робота із графічними блоками?

7. Які основні формати графічних файлів?

Лабораторна робота №9 Adobe Page Maker 7.0 .

Тема: Робота з шарами в публікації. Дизайн обкладинки.

Мета: Придбати навички роботи із текстом, стилями в публікації та графічними об`єктами.

Теоретичний матеріал.

Для виконання даної лабораторної роботи ознайомтесь із темами:

· Шари в PageMaker

· Макет нової публікації в PageMaker

· Зображення в PageMaker

· Дизайн обкладинки буклета в PageMaker

· Оформлення внутрішніх сторінок буклета

Створення туристичного путівника по Італії.

У цій лабораторній роботі створимо шестисторінковий буклет, що містить кольорові ілюстрації — туристичний путівник по Італії. На початку роботи необхідно підготувати текстовий та ілюстраційний матеріал. У редакторі Microsoft Word підготуємо текстовий файл italy.doc розміром до 10 Кбайт. Текст повинен складатися з трьох розділів з наступними підзаголовками: «Античні храми», «Міста мистецтв», «Основні визначні пам’ятки Рима». Підготувати вісім кольорових фотографій, оброблених у програмі растрової графіки Adobe Photoshop і записаних у моделі CMYK із форматом TIFF: Photo_0l.tif, Photo_02.tif, Photo_03.tif і Photo_04.tif розміром приблизно 65х65 мм; Art_Rim.tif розміром 125х125 мм; Photo3_l.tif, Photo3_2.tif, Photo4.tif розміром приблизно 40х50 мм, Map_Art.tif розміром приблизно 121х90 мм і один чорно-білий (bitmap) рисунок Plan.tif розміром 30х55 мм. Щоб отримати високу якість при друці у друкарні, ілюстрації повинні бути виконані з роздільністю 300 dpi (якщо друк буде відбуватися з лініатурою 150 lpi).

Шари

Шари — це спеціальний інструмент багатьох графічних і видавничих програм, призначений для розподілу елементів на деякі логічні блоки. Елементи, включені в різні блоки (або розташовані на різних шарах), не залежать один від одного, що робить більш зручним їхнє редагування. Шари дуже зручно використовувати в публікаціях великого розміру для роздільної обробки графічних і текстових об'єктів.

Команди роботи з шарами

Рис 9. 1. Палітра Layers Для роботи з шарами в програмі існує окрема палітра Layers (Шари) (рис. 9.1) яка, як і інші палітри, викликається на…

Дизайн обкладинки буклету

Імпорт і позиціонування зображень Майже на кожній сторінці публікації будуть розташовані як текстові модулі, так… ПРИМІТКА

Кадрування зображень

ПРИМІТКА На практиці встановлено, що збільшення зображення в публікації на 3—7% не… …

УВАГА

Всі установки діалогового вікна Paragraph Specifications (Параметри абзацу) застосовуються до виділеного у текстовому режимі абзацу. Якщо ж діалогове вікно Paragraph Specifications (Параметри абзацу) активізувати за відсутності виділеного текстового абзацу, задані параметри надалі будуть застосовуватися за умовчанням до кожного нового тексту, який буде уводитись тим або іншим способом.

У правій частині вікна нижче за кнопки ОК (Так) і відміну Cancel (Відміна) знаходиться кнопка Rules (Лінійки). Її активізація виводить на екран діалогове вікно Paragraph Rules (Абзацні лінії) (Рис.9.16), в якому можна задати стиль, колір, ширину і інші параметри лінійок.

Рис. 9.16. Діалогове вікно Paragraph Rules

Вікно розподілене на дві частини, що містять цілком ідентичні поля, списки і перемикачі. У верхній зоні при активізації прапорця-заголовка Rule above paragraph (Лінія над абзацом) задаються параметри лінійки, яка рисується програмою над текстовими символами відповідного абзацу. У нижній зоні ті ж самі параметри визначаються для лінії, названої Rule below paragraph (Лінія під абзацом) і розташованою нижче за текстом абзацу. Розглянемо установки, які можна задавати окремо кожній лінійці або, якщо це необхідно, обом разом. У списку Stroke style (Стиль лінії), що розкривається, визначаються стиль і ширина лінії. При виборі значення Custom (Замовлений) відкривається спеціальне діалогове вікно Custom Stroke (Замовлена лінія), у якому у полі Stroke weight (Товщина лінії) можна задати потрібну товщину лінії вибраного стилю в пунктах. Позначка Transparent background (Прозорий фон) визначає стан прозорості фону даної лінії.

Повернемося до основних параметрів абзацних лінійок. За умовчанням створена лінія буде чорного кольору. Для зміни кольору лінії служить список Stroke color (Колір лінії), де можна задати будь-який колір, визначений в палітрі Color (Кольори). У полі Tint (Відтінок) визначається процентний склад вибраного кольору. Нижче розташований перемикач Stroke width (Ширина лінії), що має два стани: Width of text (По ширині тексту) і Width of column (По ширині колонки). За умовчанням активний другий перемикач, і лінія рисується на всю ширину текстової колонки (текстового блоку). При виборі варіанту Width of text (По ширині тексту) лінія встановлюється рівною ширині текстових символів даного абзацу. У зоні Indent (Відступи) знаходяться два поля — Left (Лівий) і Right (Правий) — для вказівки відступів країв лінійки (у міліметрах) від меж тексту або текстової колонки (залежно від варіанту установки перемикача Stroke width (Ширина лінії)).

Окрім установки основних параметрів надається можливість визначити додаткові, а саме задати зсув лінійок по вертикалі стосовно текстових символів. Це можна зробити в діалоговому вікні Paragraph Rule Options (Розташування ліній абзацу), що відкривається кнопкою Options (Варіанти). Інтервал між базовою лінією абзацу і лінійками зверху і знизу визначається в полях Тор above baseline (вище базової лінії) і Bottom below baseline (нижче базової лінії). Потренуйтеся з текстовим абзацом, задаючи йому лінійки різної ширини і кольору та введіть різні значення у поля Тор (Верхнє) і Bottom (Нижнє). Позначка Align Next Paragraph To Grid (Вирівняти наступний абзац по сітці) визначає прив'язку рядків абзацу до ліній сітки.

Розташування тексту

Перейдіть на перший повний розворот публікації (сторінки 2 і 3). Виконайте команду Fit in Window (Підгонка до розміру вікна) з меню View (Перегляд) або контекстного меню (того ж результату можна добитися подвійним натисненням клавішею і миші на значку інструменту Hand (Рука)). Тепер сторінки публікації збільшені до розмірів екрану. Використовуючи інструмент Hand (Рука) з палітри Tools (Інструменти) або смуги прокрутки, змістіть документ так, щоб у центрі екрану опинилась права смуга розвороту.

 

ПОРАДА

& Якщо в публікації вимкнено відображення допоміжних направлячих ліній, виконайте команду View > Show Guides (Перегляд > Показати напрямниці).

 

У лівій «широкій» колонці третьої сторінки публікації повинен починатися основний текст буклету. Він буде продовжений на четвертій та п'ятій сторінках. Для роботи з текстом активізуйте палітру Layers (Шари) і виділіть у ній шар Text. Ви пам'ятаєте, що існують три способи розташування тексту у публікації, і необхідно вибрати один з них, перед тим, як почати імпорт текстового файла. Автоматичний режим в даному випадку не підходить, оскільки текст не повинен займати всі сторінки і колонки документа. Зручніше всього використовувати напівавтоматичний режим, який при включеному режимі автозаповнення дозволяє розташовувати текст тільки в потрібні колонки.

Таким чином, активізуйте позначку Autoflow (Автозаповнення) з меню Layout (Макет). Потім виберіть команду File => Place (Файл => Помістити) і імпортуйте підготовлений текстовий файл. Після того, як програма виконає імпорт тестового файла, курсор миші прийме вигляд кута з хвилястою стрілкою (ознака режиму автозаповнення). Натисніть клавішу [Shift], і хвиляста стрілка стане пунктирною (ознака напівавтоматичного режиму). У такому положенні клацніть мишею вгорі лівої колонки третьої сторінки публікації. Перейдіть на другий повний розворот і, не відпускаючи клавішу [Shift], клацніть вгорі першої колонки четвертої сторінки. Потім таким же чином заповніть другу колонку четвертої сторінки і широку ліву колонку п'ятої сторінки документа.

ПОРАДА

& Якщо текст помістився не весь, не хвилюйтеся. Можливо, для нього за умовчанням заданий дуже великий кегль. Подальше форматування текстових символів виправить положення.

Активізуйте палітру Styles (Стилі) і виділіть стандартний стиль Body Text (Основний текст). Внесемо деякі зміни в його параметри, а потім застосуємо до тексту публікації. У меню палітри виберіть команду Style Options (Параметри стилю) і за допомогою кнопок однойменного діалогового вікна відкоригуйте параметри стилю. Задайте стилю Body Text (Основний текст) наступні параметри форматування шрифту і абзацу:

гарнітуру — PragmaticaC; кегль — 6; інтерліньяж — auto;

зображення — Normal (Нормальне);

вирівнювання тексту — Justify (По формату);

абзацний відступ (відступ першого рядка) — 3 мм.

Після закінчення зміни параметрів стилю Body Text (Основний текст) виберіть інструмент Text (Текст), розташуйте курсор миші у будь-яке місце текстового блоку і виділіть весь текст командою Edit => Select All (Редагування => Виділити все) (або застосуйте комбінацію клавіш [Ctrl+А]). Після цього надайте усьому тексту відкоригований стиль Body Text (Основний текст).

Основний текст ми привели до належного вигляду, тепер необхідно застосувати форматування до підзаголовків розділів. Виділіть перший абзац тексту, що складається із слів «Античні храми», і задайте йому наступні атрибути шрифту і абзацу: гарнітуру — GaramondC; кегль — 12; інтерліньяж — «auto»;

зображення — Bold (Напівжирне) і Italic (Курсив);

колір символів — Blue_1;

вирівнювання тексту — Left (По лівому краю);

відбиття абзацу Before (Перед) — 4 мм, After (Після) — 1 мм;

відступ тексту Left (Зліва) — 3 мм.

Крім того, створіть для нього абзацну лінійку. Вона повинна мати наступні параметри: варіант — Rule below paragraph (Лінія під абзацом); Stroke style (Стиль лінії) — за умовчанням; Stroke weight (Товщина лінії) — 16 pt; Stroke color (Колір лінії) — Yell_1. В додаткових параметрах Paragraph Rule Options (Розташування ліній абзацу) задайте значення 8 мм у полі Тор (Верхнє) above baseline (вище базової лінії).

Створимо новий стиль на основі нових параметрів тексту підзаголовку. Переконайтеся, що абзац із словами «Античні храми» все ще виділений, потім натисніть клавішу [Ctrl] і, не відпускаючи її, клацніть мишею на рядку No style (Без стилю) в палітрі Styles (Стилі). У діалоговому вікні, що відкрилося, Style Options (Параметри стилю) введіть назву нового стилю — NewStyle. У полі Based On (Заснований на) вімкніть No style (Без стилю), а у полі Next Style (Наступний) — Same style (Той же стиль). Новий стиль містить всі атрибути форматування, які має виділений текстовий абзац, тому ніяких змін у його параметри вносити не будемо. Натисніть кнопку ОК (Так). Новий стиль NewStyle з'явиться у палітрі Styles (Стилі). Тепер призначте його першому абзацу тексту (його вигляд при цьому не зміниться) і двом наступним підзаголовкам, розташованим у тексті.

Контури обтікання

Різні графічні об'єкти чи то елементи, які створені у PageMaker, чи вбудовані зовнішні зображення, можуть розташовуватись не тільки на окремих сторінках або у колонках публікації, але й поєднуватися з текстовими блоками. Для того щоб при такому розташуванні текст і графіка не накладалися один на одного, у програмі існує функція Text Wrap (Обтікання текстом). Обтікання текстом — це близьке розташування тексту навкруги контура графічного об'єкта (геометричної фігури, лінії, імпортованого зображення). Цей ефект часто використовують при верстці газетних матеріалів, журналів і книг, у рекламних проспектах і листівках.

Параметри, які визначають взаємне розташування тексту і графіки, встановлюються у діалоговому вікні Text Wrap (Обтікання текстом) (рис. 9.17), яке відкривається командою Element => Text Wrap (Елемент => Обтікання текстом). В зоні Wrap option (Варіант обтікання) розташовано три символічні значки сторінки, які є своєрідними кнопками. Розглянемо їхнє призначення зліва направо:

· активна перша кнопка означає відсутність обтікання. В цьому випадку графічний об'єкт буде або перекривати текст, або знаходитися під ним;

· вибір другого значка включає режим обтікання. При цьому навкруги об'єкта формується прямокутна пунктирна лінія, що є межею, за котру рядки тексту не виходять;

· третій значок це, швидше, не кнопка, а якийсь індикатор стану контура обтікання. По картинці, зображеній на ньому, можна зрозуміти, що він стає активним, коли контур обтікання набуває неправильну форму.

Рис. 9.17. Діалогове вікно Text Wrap

У наступній зоні, Text flow (Розташування тексту), яка буде доступна тільки при включеній функції обтікання, знаходяться три інші значки-кнопки. Вони визначають спосіб розташування тексту навкруги графічного об'єкта (Рис. 9.18):

· текст розташований тільки вище об'єкта, текст, що залишився, переноситься на наступну сторінку або в наступну колонку;

· текст розташовується тільки зверху і знизу об'єкта, залишаючи вільними поля зліва і справа, якими б великими вони не були;

· текст обтікає об'єкт з усіх боків.

 

 

а б в

 

Рис. 9.18. Три способи розташування тексту навкруги графічного об'єкта:
а — текст розташований тільки вище об'єкта;
б— текст розташований зверху і знизу об'єкта;
в — текст обтікає об'єкт з усіх боків

У нижній зоні, Standoff in mm (Відступи у мм), задаються відступи тексту від країв графічного об'єкта для всіх чотирьох сторін. Величина відступів може мати як додатнє, так і від`ємне значення. У останньому випадку текст буде «наповзати» на графічний об'єкт. Активізація позначки Wrap text on layer only (Текст тільки з одного шара), розташованого внизу діалогового вікна, задає обтікання об'єкта тільки текстом поточного шару.

Відступи зони Standoff in mm (Відступи у мм) визначають величини, на які пунктирна лінія контура обтікання знаходиться від меж графічного об'єкта. При зміні цих значень пунктирна лінія буде зміщуватися стосовно об'єкта.

УВАГА

Існує більш простий спосіб позиціонування і масштабування контуру обтікання — за допомогою інструменту Pointer (Стрілка), яким можна «ухватити» будь-яку із сторін контура і змістити її у напрямку, перпендикулярному цій стороні.

------------------------------------------------------------------------------------------------

Форму контура обтікання можна змінювати шляхом перетягування мишею (при виділеному інструменті Pointer (Стрілка)) кутових точок (рис. 9.19).

 

Рис. 9.19 . Контур обтікання неправильної форми, отриманий шляхом переміщення кутових точок

Якщо після такої корекції контуру знов відкрити діалогове вікно Text Wrap (Обтікання текстом), то у зоні Wrap option (Варіант обтікання) виявиться виділеним останній, третій значок, який символізує неправильну форму обтікання. У цьому випадку змінити значення відступів тексту у зоні Standoff in mm (Відступи у мм) неможливо. Можливі тільки варіанти включення режиму обтікання по прямокутному контуру (другий значок у зоні Wrap option (Варіант обтікання)) або взагалі відміна обтікання (перший значок).

Контур обтікання можна змінювати додаванням до нього точок або видаленням непотрібних. Додавання нової точки здійснюється простим натисненням клавішею миші у будь-якому місці пунктирної лінії. Надалі цю точку можна переміщувати, як і початкову (рис. 19.). Видалення точки відбувається за рахунок поєднання двох точок, при цьому одна з них зникає. У такий спосіб можна зменшити кількість точок на контурі обтікання до мінімального числа — трьох.

Перший внутрішній розворот

Останнім, завершальним кроком у створенні буклета є розташування фотографій і підписів до них на внутрішніх сторінках публікації. Почнемо з нового матеріалу — розташування зображення в межах тексту і побудови контуру обтікання для виключення можливості накладення тексту і зображення.

УВАГА

Оскільки графічні об'єкти даної публікації розташовуються на окремому шарі Art, не забудьте зробити його активним, виділивши рядок з його ім'ям в палітрі Layers (Шари).

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Перейдіть на третю сторінку документа, клацнувши на значку з її номером внизу вікна програми; розташуйте її в центру екрану і збільшіть до реального розміру (команда Actual Size (Реальний розмір) з меню View (Перегляд) або контекстного меню).

Імпортуйте в публікацію файл растрової графіки Photo3_0l.tif (команда Place (Помістити)) і помістіть зображення у лівий нижній кут сторінки, де воно встане поверх тексту.

ПРИМІТКА

Виконайте редагування фотографії так, щоб її розміри на сторінці були 35х35 мм. Для цього зображення можна зменшити на 3—7% і частково кадрувати (інструмент Cropping (Кадрування) з палітри Tools (Інструменти)).

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Клацніть на зображенні інструментом Pointer (Стрілка), потім виберіть для виділеного об'єкта команду Element > Text Wrap (Елемент > Обтікання текстом). В діалоговому вікні, що відкрилося, Text Wrap (Обтікання текстом) активізуйте другий значок в зоні Wrap option (Варіант обтікання), який включає режим обтікання по прямокутному контуру. У всіх полях зони Standoff in mm (Відступи в мм) введіть значення 2 мм. Підтвердіть установки вибором кнопки ОК.

Page Maker створить прямокутний контур обтікання навкруги виділеної фотографії (рис. 9.20). Контур не дозволяє тексту розміщуватися у зоні, зайнятій зображенням. У даному випадку текст обтікає фотографію тільки зверху і справа, оскільки лівий і нижній її краї примикають до меж колонки.

 

Рис. 9.20. Прямокутний контур обтікання навкруги імпортованого зображення

Імпортуйте наступний файл зображення, Photo3_ 2.tif, і розмістіть його вгорі правої колонки поверх чорної плашки, як показано на рис.21. По ширині зображення має займати всю колонку, а висота його буде 45—50 мм.

 

Рис. 9.21. Розташування другого зображення вгорі правої колонки поверх чорної плашки

До цієї фотографії ми добавимо підпис. Створіть новий текстовий блок в межах правої колонки сторінки нижче зображення і введіть в нього текст підпису розміром 350—400 символів. Потім виділіть весь текст і застосуйте до нього стиль Body Text (Основний текст) з палітри Styles (Стилі) або із списку палітри, що розкривається, Controls (Керування). Оскільки колір символів цього стилю чорний, значну частину підпису буде не видно на такім же тлі плашки. Змініть колір всього тексту на білий — Paper (Папір). Тепер, навпаки, втрачається та частина підпису, який знаходиться на білому тлі колонки.

Щоб зробити всі символи видимими, виділіть текстовий блок в режимі Pointer (Стрілка) і перемістіть його ліву межу у межі чорної плашки (рис.9.22)

Рис. 9.22 Переміщення текстового блоку підпису у межі чорної плашки

(текст повинен мати відступ 2 мм вправо від лівої межі плашки)

Якщо значок нижньої межі текстового блоку показує, що на сторінці розташовані не всі рядки введеного тексту, «ухватіть» його мишею і потягніть вниз до кінця колонки.

Щоб зробити підпис до фотографії більш «стильним», змініть деякі атрибути шрифту і абзацу. Виділіть весь текст, виконайте вирівнювання рядків абзацу по правому краю, приберіть абзацний відступ і встановіть для всіх символів зображення Italic (Курсив) (рис. 9.23).

Рис. 9.23. Остаточний вигляд третьої сторінки публікації

Останнім штрихом у оформленні першого внутрішнього розвороту буде розташування на лівій полосі великої фотографії античних руїн у Римі. Імпортуйте растрове зображення Art_Rim.tif на другу сторінку публікації і розташуєте його по центру. Потім відкадруйте, так щоб фотографія прийняла розміри сторінки. На рис. 9.24 показаний остаточний вигляд першого внутрішнього розвороту буклета.

Рис. 9.24 Остаточний вигляд першого внутрішнього розвороту буклета

Другий внутрішній розворот

При оформленні другого внутрішнього розвороту будемо виконувати всі ті дії, які описані на попередніх сторінках.

Перейдіть на четверту сторінку документа, клацнувши на значку з її номером внизу вікна програми, розташуйте її в центрі екрану і збільшіть до реального розміру. Імпортуйте у публікацію файл растрової графіки Photo4.tif (команда Place (Помістити)) та розмістіть нове зображення у нижній край активного поля четвертої сторінки посередині між колонками. Виконайте кадрування фотографії, так щоб її розміри стали 35х45 мм.

Побудуйте для зображення контур обтікання з тими ж параметрами, що і для Photo3_l. У даному випадку текст буде обтікати фотографію з трьох сторін: зверху, зліва і справа (рис. 9.25).

Рис. 9.25 Загальний вигляд четвертої сторінки публікації

Використовуючи інструмент Hand (Рука) або горизонтальну смугу прокрутки, змістіть сторінки публікації вліво, так щоб поточною стала п'ята сторінка. Імпортуйте файл Photo5.tif, відредагуйте його розміри до значень 35х35 мм, розмістіть його в правий нижній кут лівої колонки поверх тексту і побудуйте такий же, як і у попередньому випадку, контур обтікання. Наступним кроком буде імпорт у публікацію файла Plan.tif, записаного в bitmap-форматі. Розмістіть його на п'яту сторінку публікації за допомогою команди Place (Помістити).

Ви бачите, що на відміну від всіх попередніх імпортованих фотографій, записаних у форматі CMYK, цей рисунок має прозорий фон. Інакше, чорні точки (піксели) bitmap-зображення видно, а білі ні.

Для чорних точок bitmap-зображення, імпортованого у публікацію Page Maker, можна задавати будь-який колір. Активізуйте палітру Colors (Кольори), потім виділіть інструментом Pointer (Стрілка) і виберіть для нього колір Yell_1. Лінії плану (мапи) стали жовтими (фон залишився прозорим). Помістіть рисунок у верхній правий кут правої колонки поверх чорної плашки (рис. 9.26).

Рис. 9.26 Розташування зображення у верхньому правому куті правої колонки поверх чорної плашки

До рисунку плану або мапи необхідно додати відповідний підпис. Заздалегідь на основі текстового абзацу підпису з третьої сторінки створіть новий стиль Style_New, який буде містити всі атрибути форматування цього тексту. Тепер введіть у нього текст обсягом близько 300 символів. Застосуйте до нового тексту стиль Style_New. У результаті повинен вийти підпис, виконаний у тому ж стилі, що і підпис під рисунком на третій сторінці.

Остаточний вигляд другого внутрішнього розвороту показаний на рис. 9.27.

Кінцеву сторінку створіть самостійно, використовуючи зображення Map_Art — мапа Італії та вихідні відомості будь-якої туристичної аґенції м. Кременчука, зверстані у «підвалі».

Робота над створенням туристичного путівника завершена.

 

Рис. 9.27. Остаточний вигляд другого внутрішнього розвороту

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання

1. Що таке шари у Page Maker?

2. Як застосовувались шари при верстці буклету?

3. Яка послідовність створення макету нової публікації?

4. Як розмістити зображення у Page Maker?

5. Який застосовувався вид верстки зображень для обкладинки буклета?

6. Яка методика оформлення внутрішніх сторінок буклету?

15. Програма Adobe Indesing CS

15.1. Знайомство із програмою.

Аdobe InDesign CS— це нове сучасне програмне забезпечення (ПЗ) для створення професійних макетів сторінок різних видів публікацій.

ПЗ Adobe InDesign CS надає вам нові можливості для експериментів і розкриття творчого потенціалу, високу продуктивність і легкість виконання складних завдань макетування та верстки.

Крім того, дане ПЗ надає можливість працювати без перешкод з ПЗ Adobe Photoshop, Illustrator, Acrobat, InCopy і Dreamweaver, забезпечує високу надійність при використанні наперед заданих налаштувань і колірних профілей, ефективну роботу з підтримкою рідних форматів файлів і можливістю легко друкувати/викладати їх в різних медіа (Internet, радіо, газети).

Творче управління результатом

Аdobe InDesign CS дозволяє легко і творчо створювати оригінальний дизайн сторінок, використовуючи властивість «прозорість шарів». Якщо результат вашої роботи збережений і не пошкоджений, ви можете продовжувати експерементувати і застосовувати результат незалежно до об'єктів або до контенту.

Експорт у формат XHTML

Є можливість створення мультиформатних видань, шляхом експортування контента InDesign документа у формат XHTML, редагування експортованого контента в програмі Dreamweaver CS (доступно окремо) і автоматичне його форматування.

Професійні засоби управління оформленням

Надана можливість створювати прекрасне оформлення, використовуючи професійні засоби управління, включаючи Paragraph Composer, OpenType fonts, drop caps, glyphs, optical kerning, margin alignment.

Робота з таблицями

Управління текстом Ви можете контролювати ваш текст за допомогою нової функції управління, яка… Скриптінг і його можливості

Робота з текстом

Форматування тексту передбачає не просто надання тексту параметрів шрифту, але і створення системи стилів, які дозволяють значно спростити роботу з… З текстом в програмі InDesign працює інструмент Type, розташований в палітрі… Текст у програмі InDesign може розташовуватися тільки в текстових фреймах. Текстовим фреймом можуть бути як звичайні…

Введення тексту

· набрати на клавіатурі; · перенести з буфера обміну. Як вже було сказано вище, інструмент Type дозволяє набирати текст в будь-якому місці документа.

Рис. 15.5. Переповнювання тексту (overset).

 

Якщо ж текст розташовується в декількох текстових фреймах, то символ переповнювання (якщо є умови для його появи) відображувється в останньому текстовому фреймі.

Текстові фрейми можуть бути зв'язані незалежно від того, містять вони текстову інформацію або ні. Це дозволяє більш гнучко користуватися шаблонами документів. Наприклад, після створення проекту періодичного видання у вигляді сукупності зв'язаних текстових фреймів верстальнику залишається лише заповнювати їх кожного разу новими текстами.

Щоб зв'язати текстові фрейми один з одним, необхідно натиснути на маркері на бічній стороні текстового фрейма, потім курсор, який приймає форму ланок ланцюжка, потрібно перенести на інший текстовий фрейм і натиснути клавішу миші. У результаті відбувається перерозподіл тексту між двома фреймами.

Потрібно звернути увагу на те, що у відповідних маркерах з'явилися стрілки, службові символи зв'язаності: зліва вгорі — вхідний маркер (in port), справа внизу — вихідний маркер (out port) (рис.15.6).

Рис.15.6. Службові символи зв’язанності текстових фреймів.

 

Порожні маркери указують на відсутність зв'язків, тобто даний текстовий фрейм може бути початковою або кінцевою частиною матеріалу.

Примітка. Якщо користувач натиснув кнопку «миші» на одному маркері, а потім передумав зв'язувати текстові фрейми, то достатньо включити будь-який інструмент з палітри інструментів або натиснути клавішу Esc, щоб відбулася відміна операції.

Проте самі маркери із стрілками не дають можливості побачити реальні зв'язки. Виконання команди Show Text Threads (Показати лінії зв'язку тексту) з мене View (Перегляд) забезпечує відображення зв'язків у вигляді ліній.

Примітка. Якщо необхідно помістити новий текстовий фрейм між двома зв'язаними фреймами, то потрібно натиснути на вихідному маркері першого текстового фрейма, потім обкреслити новий текстовий фрейм і відпустити кнопку миші. Створений текстовий фрейм буде автоматично пов'язаний з подальшим.

Для розриву зв'язку текстових фреймів необхідно натиснути на маркері із стрілкою, потім курсором, який прийме форму розірваного ланцюжка, натиснути на попередньому або на подальшому текстовому фреймі.

Навігація серед зв'язаних текстових фреймів

У програмі InDesign CS передбачені клавіатурні скорочення, необхідні для швидкої навігації між зв'язаними текстовими фреймами.

Операція	Клавіатурне скорочення
Перехід до наступного текстового фрейма	<CTRL>+<Alt>+<Page Down>
Перехід до попереднього текстового фрейма	<CTRL>+<Alt>+<Page Up>
Перехід до першого текстового фрейма даного матеріалу	<CTRL>+<Alt>+<Shift>+<Page Up>
Перехід до останнього текстового фрейма даного матеріалу	<CTRL>+<Alt>+<Shift>+<Page Down >

Параметри текстових фреймів

Якщо виділити текстовий фрейм за допомогою інструменту Selection (Виділення) або встановити текстовий курсор в межах текстового фрейма, то можна змінювати параметри текстового фрейма за допомогою команди Text Frame Options… (Параметри текстового фрейма) з меню Object (Об'єкт) в однойменному діалоговому вікні (рис.15.7).

У групі Columns (Колонки) можна задати кількість і параметри колонок для тексту в даному фреймі. У полі Number (Число) вказується кількість колонок (від 1 до 40), в полі Widht (Ширина) — ширина колонок, в полі Gutter (Інтервал) — відстань між колонками. Переключення перемикача Fixed Column Width (фіксована ширина колонки) забезпечує збереження ширини колонок при зміні розміру текстового фрейма.

У групі Inset Spasing (Відступи набору) можна визначити відступи тексту від меж текстового фрейма: Top (Зверху), Bottom (Знизу), Left (Зліва) і Right (Справа).

 

Рис. 15.7. Діалогове вікно Text Frame Options.

У групі First Baseline (Перша базова лінія) можна указати параметри першої базової лінії тексту.

У групі Vertical Justification (Вертикальне вирівнювання) можна задати вирівнювання тексту відносно меж фрейма.

Форматування символів

Основним засобом форматування символів в InDesign є палітра Character (рис. 15.8). Вона виводиться на екран командою Character меню Type (клавіатурне скорочення <Ctrl>+<Т>). Якщо палітра вже присутня на екрані, ця команда активізує її.

Рис. 15.8. Вікно палітри Character.

Палітра Character має в своєму розпорядженні власне меню. При виборі команди-перемикача Show Options (Показати параметри) збільшується кількість доступних для редагування атрибутів. Якщо палітра повністю розкрита, ця команда змінює вигляд на Hide Options (Приховати параметри), і при її виборі частина полів стає невидимою.

У першому списку, що розкривається, вибирається гарнітура. У полі списку показана назва гарнітури, активної в даний момент. Щоб вибрати із списку потрібну гарнітуру, потрібно натиснути трикутну стрілку праворуч від поля. Список розкривається і з'являється можливість вибрати потрібну гарнітуру натисканням клавіші миші.

Поряд розташований список зображень, доступних для даної гарнітури. Значення із списку можна вибирати аналогічно вибору гарнітури.

У полі Font Size задається кегль символів. Кегль за умовчанням задається в пунктах.

Палітра Character містить елементи управління шириною, висотою і нахилом символів тексту. Не дивлячись на те, що зміна малюнка літер відноситься до «заборонених способів» верстки, час від часу ця можливість може все таки ставати в нагоді. Цілком допустимо змінити на 5–10% ширину або висоту крупного заголовка, щоб досягти якнайкращого розташування на аркуші . Якщо змінні символи набрані рубаним або рукописним шрифтом, то спотворення просто не буде помітне. Співвідношення ширини і висоти символа даного зображення може бути змінено введенням значень ширини у відсотках в полях Vertical Scale і Horizontal Scale. Початкова ширина і висота приймаються за 100%.

Зміна висоти символа практично збільшує його кегль. Проте програма вважає кегль збільшених букв початковим і не змінює метричні параметри, пов'язані з кеглем. Це дуже зручно, якщо потрібно використовувати в наборі деякі символи більшого розміру. Якщо не задавати для них збільшений кегль, а збільшити висоту і ширину, можна без проблем користуватися автоматичним інтерліньяжем. Якщо ж збільшення розміру одиничного символа рядка відбудеться за рахунок кегля, автоматичний інтерліньяж масиву тексту буде виконаний некоректно.

Також можна змінювати нахил шрифту, вводивши кут відхилення від вертикалі в полі Skew (Нахил). Ця можливість використовується частіше за всього для імітації нахиленого накреслення, якщо воно відсутнє в комплекті шрифту.

Інтерліньяж

Існують декілька способів визначення інтерліньяжу. InDesign вважає інтерліньяжем відстань між базовими лініями сусідніх рядків. Цей параметр задається окремо для кожного символа. Якщо в рядку присутні символи з різним інтерліньяжем, цілісність базової лінії не порушується. Інтерліньяж рядка визначається рівним найбільшому із значень для символів, що входять в цей рядок. Інтерліньяж може бути визначений як безпосередньо введенням числового значення (точний), так і автоматично розрахуватися програмою на основі кегля символів рядка.

Числове значення задається введенням в поле або вибором в списку Leading палітри, що розкривається у палітрі Character. Якщо для масиву тексту заданий точний інтерліньяж, то його значення залишається незмінним при зміні інших атрибутів символів. Якщо в наборі присутні букви, цифри або символи різного кегля або шрифту, для збереження єдиного інтерліньяжу по всьому тексту необхідно ввести точні значення.

Автоматичний інтерліньяж розраховується програмою як відсоток від кегля найкрупнішого символа в рядку. За умовчанням він рівний 120% кегля. Це означає, що при зміні кегля символів міняється і інтерліньяж.

Зсув базової лінії

Зазвичай, базові лінії символів рядка знаходяться на одному рівні. Проте, положення базової лінії кожного символа, можна вільно змінювати, ввівши відповідні значення в поле Baseline shift. За умовчанням зсув базової лінії рівен 0. Він вимірюється в пунктах, проте можна вводити значення в будь-яких одиницях, вони будуть автоматично переведені в пункти. Додатнє значення зсуву відповідає підйому символа відносно інших, від’ємне — опусканню.

Цей прийом дуже зручний, якщо потрібно набрати дроби, а також регулювати положення вкладених в текст ілюстрацій.

Установка мови

У списку Language палітри Character задається мова для виділених символів. У списку знаходяться тільки мови, встановлені в процесі інсталяції InDesign. Вибір мови визначає словник перенесень і перевірки орфографії. Установка мови для кожного символа полегшує набір тексту на декількох мовах. Можна редагувати словник, включаючи в нього терміни, що зустрічаються в текстах (наприклад, при верстці спеціальних книг і журналів).

Підкреслення, регістри, спеціальні символи

Команди меню палітри Character дозволяють задавати додаткові атрибути для символів. Це команди-перемикачі. Коли позначений ними режим активний, в рядку команди вмикається перемикач.

All Caps

Режим «Прописні». При виборі цього режиму всі букви тексту, що форматується, стають прописними.

Small Caps

Superscript (Верхній індекс) і Subscript (Нижній індекс) Активізація цих режимів переводить символи у верхні або нижні індекси. Дані… Underline (Підкреслення) і Strikethrough (Закреслення)

Форматування абзацу

Як і для символів, так і для абзацу можливе задання атрибутів за умовчанням.

Основні налаштування абзацу зібрані в палітрі Paragraph. Ця палітра має два режими — із зменшеним і повним набором керуючих елементів (рис.15.9). Для переходу між режимами використовується команда-перемикач Show/Hide Options (Показати/Скрити параметри) в меню палітри.

За допомогою кнопок і полів введення палітри задається більшість параметрів абзацу. Інші атрибути визначаються за допомогою діалогових вікон, що відкриваються командами меню палітри Paragraph.

Виключення

Завдання виключення проводиться кнопками у верхній частині палітри. Найпоширеніші типи виключення за умовчанням забезпечені клавіатурними скороченнями.

Виключення по лівому краю

Масив тексту вирівнюється по лівій межі колонки з урахуванням відступів і відбиття. Перші символи кожного рядка вирівнюються по вертикалі, останні символи в рядку розташовуються вільно, утворюючи рваний правий край.

Рис. 14.9. Вікно палітри Paragraph.

 

Виключення по правому краю

Дзеркальне відображення виключення по лівому краю.

Виключення по центру

Текст розташовується в середині рядка. Програма обчислює загальну ширину всіх символів даного рядка з урахуванням пропусків і міжсимвольних інтервалів, ділить цю величину навпіл, і суміщає знайдену середину рядка з середньою лінією текстового блоку.

Виключення по формату

Крайні символи в правій і лівій частині рядка розташовуються по межах блоку (з урахуванням відступів і відбиття), а текст рядка рівномірно розподіляється між цими крайніми точками. Останній рядок абзацу не розтягується.

Повне виключення

У перерахованих вище типах тільки перші два — по лівому краю і по формату — забезпечують зручне читання. Вони і використовуються для набору масиву… Для вибору типу виключення можна використовувати також клавіатурні… Виключення із рваним краєм:

All Lines in Paragraph

At Start/End of Paragraph У даному положенні задається мінімальне число рядків на початку і в кінці… Список, Start Paragraph встановлює режим розташування даного абзацу по відношенню до попереднього. У разі вибору…

Установка перенесень

Якщо перемикач Hyphenate встановлений, програма аналізує абзац на предмет необхідності перенесення. Для слова, яке не поміщається цілком на рядку,…  

Hyphenation Zone

Цей атрибут діє тільки на текст з рівним краєм і лише при використанні однорядкової компоновки Single Line Composer. Зона перенесення — це вертикальна полоса, що примикає до правої межі колонки. Якщо слово знаходиться зліва зони перенесення, то воно не переноситься. Якщо частина слова попадає в цю зону, то відбувається перенесення. Якщо слово цілком знаходиться в зоні перенесення, воно повністю переходить на наступний рядок.

Hyphenate Capitalized Words

Якщо цей перемикач вімкнений, автоматичне перенесення застосовується і до слів, надрукованих з великої букви. При вімкненому перемикачі всі подібні слова ігноруються.

Під час підбору параметрів можна відразу відстежувати їхній вплив на текст, вімкнувши перемикач Preview.

Стилі

Термін стиль в InDesign, як і в багатьох інших програмах, означає сукупність параметрів, якій надається певне ім'я. Стиль дозволяє швидко і без особливих складнощів форматувати документи.

Особливістю InDesign є створення стилів не тільки для абзаців, як в більшості програм для верстки, але і для символів.

Розробка системи стилів вимагає значної кількості часу, але система стилів значно спрощує роботу і на етапі верстки, і на етапі редагування. Чим об’ємніше і складніше документ, тим більше часу можна заощадити на використанні стилів.

Створення нового стилю

¾ створити стиль, грунтуючись на фрагменті, що відформатований; ¾ створити стиль вручну. Якщо форматування абзацу вже виконано, тоді, щоб створити стиль на його основі, потрібно виділити фрагмент тексту і…

Надання стилю

Для призначення абзацного стилю одному абзацу достатньо встановити текстовий курсор у межах абзацу і натиснути на рядку стилю в палітрі Styles. Для надання стилю декільком абзацам їх необхідно виділити.

Призначення стилю не відміняє деяких параметрів форматування, наприклад, верхній і нижній індекси, мова, спеціальні символи.

Якщо текст має додаткове форматування по відношенню до змісту стилю, то в рядку даного стилю в палітрі Styles відображується знак плюс (+).

Редагування стилю

Будь-який створений стиль можна у будь-який момент змінити. У цьому випадку одночасно в усі об'єкти, яким призначений даний стиль, будуть внесені відповідні зміни.

Для редагування стилю необхідно виділити рядок стилю в палітрі Styles і виконати команду Styles Options (Параметри стилю) або виконати подвійне натиснення на його рядку.

Після внесення всіх змін і натиснення кнопки ОК змінюється форматування всіх абзаців даного стилю.

Можливо також після внесення змін в стиль зберегти його під іншим іменем, створивши таким чином новий стиль.

Видалення стилю

Робота з графічними об'єктами (Імпорт графічних файлів) Як і текст, графічні файли в InDesign розміщуються у фреймах. Графічний фрейм визначає межу відображення графічного…

Контури обтравки

Обтравочний контур можна створити декількома способами залежно від складності необхідної форми зображення. Якщо форма зображення достатньо проста,… Два основні елементи управління в цьому діалоговому вікні – повзунки Treshold… Поле Inset Frame (Відступ) служить для установки величини відступу відносно обтравочного контура.

Лабораторна робота №1

Тема: Аdobe InDesign CS. Завантаження Аdobe InDesign CS і створення нової публікації. Параметри публікації. Панель інструментів. Головне меню. Типи об’єктів у документі. Перегляд і масштабування публікації. Створеня та редагування шаблона публікації.

Мета: Ознайомлення з можливостями налаштувань Аdobe InDesign CS.

Теоретичний матеріал.

Для виконання даної лабораторної роботи студентам необхідно ознайомитися з теоретичним матеріалом за темою «Програма Adobe Indesing CS» (Програма Adobe Indesing CS. п.15.1,15.2,15.3)

Хід виконання роботи.

1. Створення нової публікації.

Запустіть програму Adobe InDesign (Пуск>Программы>Adobe>Adobe InDesign).

Створіть нову публікацію (File>New>Document або <CTRL>+ <N>). Відкриється діалогове вікно, в якому задаються наступні параметри:

Кількість сторінок (Number of Pages) — 4

Розмір сторінки (Page Size) — довільний (Custom), ширина (Width) — 205 мм, висота (Height) — 280

Розворот (встановити перемикач Facing Pages)

За допомогою палітри Pages перемістіться на шаблон-сторінку А-Master. За допомогою команди Master Options for «А-Master» з меню палітри Pages ви можете поміняти такі властивості шаблона, як префікс, ім'я шаблон-сторінки, базовий шаблон для даної шаблон-сторінки і номер сторінки, до якої застосовується дана шаблон-сторінка.

Для подальшої роботи над макетом треба створити основні елементи на шаблон-сторінці, які будуть потім повторюватися на основних сторінках.

Виберіть Layout>Margins and Columns. Відкриється діалогове вікно, в якому можна указати кількість колонок на сторінці і відстань між ними. У розділі Columns укажіть кількість колонок (Number) —2, відстань між колонками (Gutter) — 5 мм.

2. Створення колонтитулів.

Для того, щоб колонтитули були розміщені симетрично і вирівняні по одному рівню, потрібно скористатися направляючими. Горизонтальні направляючі створюються простим перетягуванням при лівій натиснутій клавіші миші з верхньої горизонтальної лінійки, вертикальні направляючі — відповідно з вертикальної лінійки. Створіть горизонтальну направляючу на рівні 20 мм. Якщо відразу не вдалося помістити направляючу на потрібну координату, можна указати точне значення координати в контрольному рядку, який розташований безпосередньо під текстовим меню. Якщо контрольний рядок за умовчанням не відображується у вікні документа, викликати його можна через меню Window>Control або поєднанням клавіш <Alt>+<Ctrl>+<6>. Натиснувши клавішею миші по направляючій, ви зможете побачити в контрольному рядку її координати і при необхідності змінити їх. Якщо ви не можете перемістити направляючу, то це значить, що встановлена опція закріплення направляючих. Відключити її можна за допомогою меню View>Lock Guides. Якщо направляючі закріплені, поряд із цією командою встановлений перемикач. Команда Lock Guides є і в контекстному меню, що відкривається натисненням правою клавішею миші на направляючій, або у вільному місці сторінки.

Виберіть інструмент Line Tool (Лінія) з палітри інструментів. Уздовж направляючої на висоті 20 мм намалюйте пряму лінію на лівій сторінці — вона буде візуально відділяти колонтитули від тексту. У контрольному рядку вкажіть товщину лінії — 0,5 pt (цей параметр знаходиться в правому верхньому кутку контрольного рядка), тип лінії за умовчанням указується як суцільний (Solid), його змінювати не потрібно, проте можна подивитися, які типи ліній можна намалювати в InDesign.

Повторіть цю ж операцію для правої сторінки.

Виберіть інструмент Rectangle Frame Tool (Прямокутний фрейм) з палітри інструментів. З його допомогою намалюйте фрейм висотою 5 мм і довжиною 60 мм (параметри можна точно указати в контрольному рядку). Розмістіть фрейм в лівому верхньому кутку лівої сторінки. Тепер потрібно надати фрейму чорний колір. Зробити це можна за допомогою кнопок управління кольором з палітри інструментів.

Fill. Зразок заливання об'єкта. Якщо ця кнопка знаходиться на передньому плані, то вибирається і редагується заливання. Якщо об'єкт не має заливання, кнопка помічена косою червоною рискою.

Stroke. Зразок обведення об'єкта. Якщо ця кнопка знаходиться на передньому плані, то вибирається і редагується обведення. Якщо об'єкт не має обведення, кнопка помічена косою червоною рискою.

Наш фрейм повинен бути з чорним заливанням і не мати обведення. Для того, щоб задати йому такі параметри, виділіть фрейм за допомогою інструменту Selection (Виділення), потім зробіть кнопку заливання активною і укажіть чорний колір (чорний колір, градієнт і відсутність кольору — ці три значки розташовані також на палітрі інструментів, трохи нижче кнопок (Fill і Stroke). Перевірте, щоб обведення у фрейма не було.

3. Розташування тексту.

Виберіть інструмент Type Tool (Текст) з палітри інструментів і натисніть ним в середині фрейма. Кнопка Fill стала відображуватися як квадрат з чорною буквою «Т». Двічі натисніть по цій кнопці. Відкриється палітра Colour. В цій палітрі за допомогою повзунка виберіть білий колір або просто введіть в полі відсотків цифру «0». Це означає, що в кольорі тексту буде 0% чорного кольору, тобто текст буде білим. Наберіть текст «Огляд товарних ринків». Виділивши набраний текст за допомогою миші, перейдіть до вибору шрифтів і розміру в контрольному рядку. Укажіть шрифт Europe, зображення Bold, розмір 9 pt, інтерліньяж (відстань між рядками) 10,5 pt. Укажіть, що всі букви повинні бути заголовними (цей параметр також знаходиться на контрольному рядку і позначається двома великими буквами «Т»). Окрім цього параметра можна визначити для тексту також закреслення, підкреслення, верхній і нижній індекси.

Створіть ще один фрейм, але без обведення і заливки. Наберіть в ньому текст «Опт & дистриб’юція». Надайте тексту ті ж параметри, що і в попередньому фреймі, але тільки без зміни кольору. Розташуйте фрейм в правому верхньому кутку лівої сторінки і лівому верхньому куті правої сторінки. Створення і редагування верхнього колонтитула закінчено, тепер можна переходити до нижнього колонтитула.

Для нижнього колонтитула створіть горизонтальну направляючу з координатою 265 мм. Скопіюйте з верхнього колонтитула горизонтальні лінії і розмістіть їх уздовж цієї направляючої. Створіть текстовий фрейм з наступними параметрами: колір тексту чорний, шрифт Europe, зображення bold, розмір 7,5 pt, інтерліньяж 9 pt. Наберіть текст «Торгові Відомості 7 (7) вересень 2008 р.». Розмістіть фрейм в правому нижньому кутку лівої сторінки, а його копію — в лівому нижньому кутку правої сторінки.

Тепер потрібно створити автоматичну нумерацію сторінок. Створіть текстовий фрейм в лівому нижньому кутку лівої сторінки і натисніть в ньому інструментом Type Tool (Текст). Потім перейдіть в меню Type>Insert Special Character>Auto Page Number або просто натисніть поєднання клавіш <Alt>+<Shift>+<Ctrl>+<N>. У фреймі з'явиться буква «А». Це означає, що ви створили для поточного шаблона автоматичну нумерацію сторінок. Виділіть текст і надайте йому наступні параметри: шрифт Europe, зображення bold, розмір 10 pt, інтерліньяж 11 pt, колір тексту — чорний. Повторіть операцію з фреймом для правої сторінки, розмістивши його в правому нижньому кутку.

Шаблон для подальшої верстки сторінок готовий (рис. 15.4.1).

Рис. 15.4.1. Шаблон розвороту.

Збережіть публікацію (File>Save As або <CTRL>+<S>) як «Лабораторна_робота_№1)».
Закрийте її (Файл => Закрити). Відкрийте публікацію, яку ви зберегли (для цього зробіть Файл => Відкрити). При цьому ви можете відкрити копію або оригінал.

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання.

1. Які основні параметри налаштування програми Adobe Indesign?

2. Як створити сторінки-шаблони?

3. Як створити фрейм?

4. Які параметри фрейма?

5. Як виконується робота зі сторінками: додавання, видалення, переміщення?

6. Що таке «майстер-шаблона» документа?

7. Як виконати зв'язування текстових блоків у ланцюжки?

8. Як увести інформацію у текстові блоки?

9. Як імпортувати текстові документи з інших програм?

Лабораторна робота №2

Тема: Робота із текстом. Стилі — визначення, створення, редагування. Імпорт і розташування тексту. Правила зверстки тексту.

Мета: Придбати навички роботи із текстом, стилями в публікації та графічними об`єктами.

Теоретичний матеріал

Для виконання даної лабораторної роботи студентам необхідно ознайомитися з теоретичним матеріалом за темою «Програма Adobe Indesing CS» (п.15.3. Робота з текстом. Стилі.)

Завдання: Зверстати текст у публікацію.

Хід виконання завдання

Запустіть програму Adobe InDesign
(Пуск>Программы>Adobe>Adobe InDesign).

Відкрийте збережену публікацію (File>Open або <CTRL>+<О>) (Лабораторна робота №1).

1. Створення стилю.

Створіть новий стиль абзацу з ім'ям «Заголовок 1-го рівня» (меню палітри Style>New Paragraph Style). Опишіть його.

Закладка General:

Style Name — Заголовок 1-го рівня;

Next Style — Заголовок 1-го рівня;

Закладка Basic Character Formats;

Font Family — Europe;

Font Style — Bold;

Size — 21 pt;

Kerning — Metrics;

Case — Normal;

Leading — Auto;

Tracking — 0;

Position — Normal.

У цій же закладці поставте відмітку Ligatures.

Закладка Advanced Character Format:

Language — Ukrain.

Закладка Indents and Spacing:

Alignment — Centre.

Інші параметри не змінюються.

На основі описаного стилю створіть стиль «Заголовок 2-го рівня», розмір шрифту укажіть 12 pt.

Створіть стиль «Врізка»:

Font Family — Arial;

Font Style — Italic;

Size — 10 pt.

На основі стилю «Заголовок 2-го рівня» створіть стиль «Підзаголовок», виключення абзацу вкажіть вліво (Закладка Indents and Spacing, Alignment — Left).

І, нарешті, створіть стиль «Текст статті» з наступними параметрами:

Font Family — Europe;

Font Style — Normal;

Size — 9 pt;

Alignment — Left Justify;

Отже, система стилів для верстки готова.

2. Робота з текстом.

Відкрийте в Microsoft Word файл text.doc. Скопіюйте з нього частину тексту із статтею (сторінки 1-2). Перейдіть у програму InDesign. За допомогою інструменту Type зобразіть текстовий фрейм і вставте в нього скопійований текст з буфера обміну. Призначте всьому тексту стиль «Текст статті». Потім призначте першому абзацу стиль «Заголовок 1-го рівня», другому абзацу – «Заголовок 2-го рівня», третьому – «Врізка». Знайдіть у тексті три підзаголовки і надайте їм стиль «Підзаголовок». У підпису (останній абзац) вручну вкажіть виключення вліво (Window>Type & Tables>Paragraph). Для зручності процес призначення стилів тексту краще всього робити в текстовому редакторі. Для його виклику виділіть текстовий фрейм за допомогою інструменту Selection і натисніть на ньому правою кнопкою миші. У контекстному меню, що з'явилося, виберіть пункт Edit in Story Editor. Текстового редактора також можна викликати комбінацією клавіш <Ctrl>+<Y>.

Після призначення стилів поверніться на монтажний стіл програми і розподіліть текст по фреймах таким чином, як указано на рис.15.4.2.

Поверніться в Microsoft Word і з файла text.doc скопіюйте текст, що залишився. Виконайте операцію призначення стилів («Текст статті» і «Підзаголовок») і розташуйте текст приблизно так, як показано на рис.15.4.2. Вирівняйте всі текстові фрейми другої статті на одному рівні, перевірте правильність верстки тексту (відсутність висячих рядків і абзаців, правильність перенесень і т.п.). Отже, друга стаття повністю готова. За допомогою інструменту Line проведіть над нею лінію завдовжки 170 мм і товщиною 2 pt (рис. 15.4.2).

Рис. 15.4.2. Зверстаний розворот

До першої статті необхідно добавити ілюстрацію, що буде виконано в наступній лабораторній роботі.

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання.

1. Як відбувається включення незалежного текстового блоку у зчеплений матеріал?

2. Як створити і редагувати текст у програмі Adobe Indesign?

3. Що таке стилі і як відбувається робота з ними?

4. Як створити новий стиль?

 

Лабораторна робота №3

Тема: Аdobe InDesign CS2. Робота з графікою. Імпорт растрових файлів. Графічні фрейми. Зв’язування файлів. Управління зв’язками.

Мета: Придбати навички роботи в публікації з графічними об`єктами.

Теоретичний матеріал.

Для виконання даної лабораторної роботи студентам необхідно ознайомитися з теоретичним матеріалом за темою «Програма Adobe Indesing CS» (п.15.3. Робота з графічними об’єктами.)

Завдання: Зверстати зображення.

Хід виконання завдання.

Запустіть програму Adobe InDesign (Пуск>Программы>Adobe>Adobe InDesign).

Відкрийте збережену публікацію (File>Open або <CTRL>+ <О>) (Лабораторна робота №2)

1. Створення графічного фрейму.

Створіть порожній графічний фрейм по середині лівої сторінки. За допомогою команди Place з меню File помістіть в нього файл image.tif. За допомогою кнопок на панелі приведіть у відповідність розмір фрейма і розмір зображення. Використовуйте кнопку Fit Frame to Content. Це можна зробити також за допомогою контекстного меню (Fitting>Fit Frame to Content).

2. Функція обтікання тексту.

Відкрийте палітру «Обтікання текстом» (Window>Type & Tables>Text Wrap). Виділіть фрейм із зображенням за допомогою інструменту Selection і в палітрі Text Wrap укажіть обтікання текстом Wrap Around bounding box з відступами по 1,8 мм з кожної сторони. Після цього розверстайте текст статті. Сторінки готові (рис. 15.4.3).

 

Рис.15.4.3. Готовий розворот.

Оформлення звіту.

На захист даної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання.

1. Як працювати із графічними блоками?

2. Які основні формати графічних файлів?

3. Як призначити об’єкту колір?

4. Як зкопіювати колір з іншої публікації?

5. Як відбувається розташування об’єктів у публікації?

6. Які існують способи обтіканнязображень текстом?

Лабораторна робота №4

Тема: InDesign CS . Підготовка до друку і друк.

Мета: Придбати навички роботи у підготовці публікації до друку. Вивчити елементи управління і можливості, що надаються програмою InDesign для друку і формування зображень.

Теоретичний матеріал.

За допомогою поліпшених елементів управління друком і підготовкою до друку програми Adobe InDesign CSможна налаштовувати параметри друку незалежно від пристрою виведення. Програма Adobe InDesign CSдозволяє без проблем роздруковувати документи на лазерному або струменевому принтері, на плівці з високою роздільною здатністю або здійснювати виведення з комп'ютера у формувач зображення на друкарських формах. У цій лабораторній роботі ви познайомитеся з тим, як:

· переконатися, що файл InDesign CSі всі його елементи готові до друку;

· вибирати відповідні налаштовування друку для шрифтів і зображень;

· зібрати всі необхідні файли для друку або для передачі в сервісне бюро або в друкарню;

· створити набір попередніх налаштувань друку для автоматизації процесу друку;

· друкувати документи, що містять плашкові кольори.

Передбачається роздруковувати документ на кольоровому струменевому або лазерному принтері для отримання пробного відтиснення, а також на пристроях формування зображень з високою роздільною здатністю, таких як комп'ютерна система виготовлення друкарських форм (computer-to-plate) або фотонабірна машина з виведенням зображень на плівку (film imagesetter).

Навіть якщо у вас немає принтера, або є тільки чорно-білий принтер для отримання пробних відбитків, все одно ви можете виконувати кроки даної лабораторної роботи. У лабораторній роботі будуть використовуватися деякі налаштування друку, які використовуються за умовчанням, які допоможуть краще зрозуміти елементи управління і можливості, що надаються програмою InDesign для друку і формування зображень.

Перед початком роботи відновіть стандартні налаштування програми Adobe InDesign, використовуючи процедуру «Відновлення налаштувань по замовчуванню» (див. п.15.1.).

Хід роботи.

I етап

1. Запустіть програму Adobe InDesign CS (Пуск>Програми>Adobe>Adobe InDesign).

2. Виберіть в меню команду File *Open (Файл * Відкрити), в діалозі, що відкрився, знайдіть файл Лабораторна робота №3.indd на жорсткому диску в теці VS_41, потім відкрийте файл.

3. З'явиться повідомлення, яке інформує про те, що в документі відсутні або змінені зв'язки. Натисніть «мишею» на кнопціDon't Fix (He правити), оскільки ви виправите це на наступному кроці.

4. Виберіть у меню команду File * Save As (Файл * Зберегти як), в діалозі, що відкрився, Save As (Збереження як) в полі введення File name (Ім'я файла) введіть Лабораторна робота_№4.indd і збережіть файл в теці VS_41.

II етап

У програмі Adobe InDesign CSіснують вбудовані елементи управління для контролю доступності всіх файлів, необхідних для формування зображення… 1. Виберіть у меню команду File * Preflight (Файл * Додрукарська… У діалозі, що відкрився, Preflight (Додрукарська перевірка) перегляньте сторінку, що з'явилася, Summary (Звіт)…

III етап

Команду Package (Запакувати) можна використовувати для отримання копії документа програми InDesign і всіх зв'язаних елементів, включаючи зображення… 1. Виберіть у меню команду File * Package (Файл * Запакувати). 2. У діалозі, що з'явився, є застереження про можливі проблеми, виявлені на етапі виконання команди Preflight…

IV етап

Якщо необхідно виконати кольороподіл документів для друку (commercial printing), необхідно скористатися палітрою Separations Preview (Перегляд… 1. Виберіть у меню команду Window * Output Preview * Separations (Вікно *… 2. У списку View (Вигляд) палітри, що відкривається, Separations Preview (Перегляд кольороподілу) виберіть значення…

V етап

Перегляд об'єднаної прозорості

Якщо зображення даної публікації були налаштовані з використанням прозорості, то скористайтесь можливостями палітри Flattener Preview (Перегляд прозорості), щоб визначити вплив прозорості на фінальну версію документа, призначену для друку.

1. Виберіть в меню команду Window * Output Preview* Flattener(Вікно * Перегляд вихідних даних * Контроль прозорості).

2. У списку Highlight (Виділити) палітри, що відкривається, Flattener Preview sid14835802 (Перегляд прозорості) виберіть значення All Affected Objects (Всі об'єкти, що попадають).

3. У списку, що відкривається, Preset (Попередні налаштування ) виберіть значення High Resolution (Висока роздільна здатність). Ці параметри ви будете використовувати пізніше в цій лабораторній роботі при налаштуванні друку файла.

Зверніть увагу, що над деякими об'єктами на сторінці з'явилося червоне підсвічування. Це об'єкти, на які буде впливати прозорість, що використовується в даному документі. Підсвічування може використовуватися для визначення на сторінці зон, на які впливає прозорість, з тим щоб можна було відкорегувати параметри прозорості належним чином.

4. У списку Highlight (Підсвічування) палітри, що відкривається, Flattener Preview (Перегляд прозорості) виберіть значення None (Ні).

1.2.5 Про об'єднання прозорості в ілюстраціях

Кожен раз при друці з програми InDesign або при експортуванні у формат, відмінний від формату Adobe PDF 1.4 (Acrobat 6.0) або PDF 1.5 (Acrobat 7.0), програма InDesign виконує процес, який називається об'єднанням шарів (flattening). При об'єднанні шарів, ілюстрація, в якій використовується прозорість, розрізається на окремі частини для представлення зон перетину у вигляді окремих зон, які є векторними об'єктами, або растровими зонами. При ускладненні ілюстрації (змішування зображень, векторів, тексту, плашкових кольорів, друку з накладенням і таке інше) ускладнюється також і процес об'єднання шарів.

Для зручності об'єднання прозорості програма InDesign CS включає три готові набори налаштувань. Налаштування підібрані так, щоб якість і швидкість об'єднання відповідали обраній роздільній здатності растрових зон прозорості, залежно від призначення документа.

1. Low Resolution(Низька роздільна здатність) - підходить для пробних відтиснень, друкованих на чорно-білих настільних принтерах, а також для документів, призначених для публікації в Web або для експортування у формат SGV.

2. Medium Resolution (Середня роздільна здатність) - підходить для пробних відтиснень, друкованих на настільних принтерах, а також для документів, друкованих на вимогу (print-on-demand) на кольорових PostScript-принтерах.

3. High Resolution (Висока роздільна здатність) - підходить для фінального друку, а також для високоякісних пробних відтиснень, наприклад, для колірних проб.

VI етап

1. Виберіть у меню команду File * Print (Файл * Друк). 2. У списку Printer (Принтер) діалогу, що відкривається, Print (Друк)… Зверніть увагу, програма Adobe InDesign CSавтоматично вибирає файл PPD (PostScript Printer Description files - файли…

Визначення режиму друку зображень

Параметр Send Data (Відправити дані) управляє об'ємом графічних даних розташованих растрових зображень, відправлених на принтер або у файл. Аll (Всі) – відправляються дані з повною роздільною здатністю, що підходить… Optimized Subsampling (Оптимізована під-вибірка) - відправляються тільки ті графічні дані, які необхідні для друку…

Створення нового документа

Рис.16.3. Діалогове вікно New Document Діалогове вікно New Document служить для визначення параметрів майбутнього документа. Уважно розглянемо кожний з…

Збереження документа

У даному вікні потрібно у полі File name (Ім'я файла) ввести ім'я, під яким буде збережений документ, а у полі Save in (Тека) вибрати теку для його… У полі Save as type (Тип файла) можна визначити, яку роль буде грати документ,… Масштабування і навігація

Робота з блоками

Ознакою графічного блоку є присутність ліній, що пересікаються. Інструменти, що надаються QuarkXPress, дозволяють додавати блокам найрізноманітніші… Блоки зручні тим, що ви можете розробити композицію документа ще до… Виділення

Автоматичне створення

Кожний новий документ і кожна добавлена сторінка автоматично забезпечуються текстовим блоком, який за розміром дорівнює полосі набору, якщо в діалоговому вікні New Document (Новий документ) встановлена позначка Automatic Text Box (Автоматичний текстовий блок).

Створення вручну

  Рис. 16.4. Інструменти для створення текстових блоків

Параметри текстового блоку

    Рис. 16.6. Палітра Measurements при активному текстовому блоці і включеному… Після створення текстового блоку і активізації інструменту Content (Вміст) в палітрі Measurements (Вимірювання)…

Рамка текстового блоку

  Рис. 16.10. Діалогове вікно Modify: вкладка Frame

Створення

Інструменти для створення графічних і текстових блоків (останні ми вже вивчили) ідентичні з тією лише різницею, що створюють оболонки для різного… · Rectangle Picture Box — створення графічних блоків прямокутної форми; · Concave-Corner Picture Box — рисування графічних блоків з увігнутими кутами;

Вставка зображень

Рис. 16.11. Діалогове вікно Get Pictur Параметри графічного блоку

Редагування форми блоку

Для редагування форми блоку призначена команда Item/Edit/Shape (Об'єкт/Редагувати/Форма). Активізуйте її чи натисніть клавішу [F10] і дотримуйтесь… · виділіть одну з точок блоку. Кожна точка блоку обмежує сегмент кривої. Якщо… · перемістіть точку за допомогою миші (якщо точка захоплена, покажчик набуває вигляд руки), Ви побачите, що форма…

Резюме

Програма QuarkXPress має досить простий і зручний інтерфейс, одна з основних переваг якого полягає в тому, що багато параметрів об'єктів можна переглядати і задавати безпосередньо в процесі верстки, не відкриваючи діалогове вікно.

Текстова і графічна інформація, що завантажується в QuarkXPress, вміщується в блоки — текстові і графічні. Блок і його вміст розглядаються програмою як окремі об'єкти і можуть оброблятися незалежно.

16.2. Лініїї в QuarkXPress

Лінії — це ефективний нешрифтовий спосіб виділення великих фрагментів тексту (наприклад, абзаців чи колонок ), на які читач має звернути особливу увагу. Виділений текст може бути відкреслений зверху і знизу, або ліворуч чи праворуч, або розташований у рамці. Можливості такого виділення такі, що лінії можуть мати різноманітні стилі.

Для створення ліній у QuarkXPress призначені чотири інструменти: line(Лінія), Bezier Line(Крива Без`є), Freehand Line(Довільна лінія) і Orthogonal Line(Ортогональна лінія). За замовчуванням на палітрі відображаються тільки два інструменти — lineі Orthogonal Line.Інші знаходяться на спливаючих палітрах.

Створення і редагування прямих ліній

Для рисування прямих ліній, розташованих під довільним кутом, призначений інструмент Line(Лінія).

Створення лінії за допомогою цього інструмента виконується в такий спосіб. Необхідно установити покажчик у початковій точці лінії, натиснути ліву кнопку миші і, не відпускаючи її, «протягнути» покажчик до кінцевої точки. Якщо в процесі рисування утримувати натиснутою клавішу [Shift], кут нахилу лінії буде кратним 45°. Довжину і кут нахилу такої лінії легко змінити за допомогою «миші». Досить виділити її інструментом Item (Об'єкт), «захопити» курсором одну з точок і перетягнути її на нове місце.

Якщо в процесі перетягування точки утримувати натиснутою клавішу [Shift], кут нахилу лінії залишиться незмінним.

Зовнішній вигляд лінії визначається за допомогою трьох полів, розташованих у правій частині палітри.

У полі Width (Ширина) вказується товщина лінії.

У полі Line style (Стиль лінії) представлені варіанти оформлення ліній на вибір.

Нарешті, поле Arrowheads (Кінцеві стрілки) містить набір наконечників, які можна прилаштувати до намальованих ліній.

У лівій частині палітри Measurements традиційно визначаються координати об'єкта, у даному випадку точок лінії і також (не в усіх випадках) довжина лінії і кут її нахилу.

У QuarkXPress існує чотири методи визначення місця лінії на аркуші. Усі вони представлені в полі Line Point (Точка лінії). Слід зазначити, що в залежності від обраного методу набір полів у лівій частині палітри Measurements, може бути різним.

Розглянемо методи позиціонування ліній, пропоновані програмою QuarkXPress:

First point — позиціонування лінії шляхом указівки координат її початкової точки в полях XI і Y1;

Midpoint — позиціонування лінії шляхом указівки координат її центральної точки в полях ХС і YC (на лінії ця точка відсутня);

Last point — позиціонування лінії шляхом вказівки координат її кінцевої точки у полях Х2 і Y2;

Endpoints — позиціонування лінії шляхом вказівки координат її обох точок без визначення довжини і кута повороту.

Параметри лінії встановлюються також у діалоговому вікні Modifyна вкладці Line(Лінії) Нагадуємо, що це вікно відкривається за допомогою команди Item/Modify(Об'єкт/Модифікувати).

Поля Style(Стиль), Line Width(Товщина), Arrowheads(Кінцеві стрілки) і Mode(Метод) є дублікатами вже вивчених нами полів палітри Measurements.

Вибір методу позиціонування лінії в полі Mode— First point (Перша точка), Mid point (Центральна точка), Lastpoint (Остання точка), Endpoints (Крайні точки) — призводить до незначних змін на вкладці Line.

При виборі методу First point відображаються поля First Acrossі First Down,у яких установлюються координати X і Y початкової точки лінії. У поле Angle(Кут) можна задати кут нахилу лінії, а в поле Length(Довжина) — довжину лінії.

Рис. 16.14. Вкладка Line діалогового вікна Modify

У результаті вибору методу Mid point чи Last point відповідним чином змінюються назви полів Acrossі Down.

Нарешті, якщо задати метод Endpoints, з'являться поля First Across, First Down, Last Acrossі Last Down,що служать для вказівки координат X і Y початкової і кінцевої точок лінії. Поля Angle(Кут) і Length(Довжина) при цьому зникають.

На відміну від палітри Measurementsу діалоговому вікні Modifyдаються засоби для установки колірних параметрів ліній. Так, у зоні Line(Лінії) можна задати колір лінії (поле Color)і його насиченість (поле Shade),а в зоні Gap(Зазор) — вибрати колір для пробільних елементів пунктирної чи складеної лінії (поле Color),а також задати його насиченість (поле Shade).

Зверніть увагу на позначку Suppress Printout.При друці програма ігнорує лінію, для якої він установлений.

Ортогональні лінії

Інструмент Orthogonal Line— зручний засіб створення вертикальних і горизонтальних ліній. Він дуже простий у застосуванні: необхідно установити покажчик миші в початковій точці майбутньої лінії, натиснути ліву кнопку маніпулятора і, утримуючи її, перемістити покажчик до кінцевої точки. У результаті ви одержите пряму лінію (строго вертикальну чи горизонтальну, що залежить від напрямку переміщення), які б зиґзаґи не виконували мишею.

I за допомогою миші можна виконувати нескладні операції по редагуванню ортогональної лінії (якщо, зазвичай , активізований інструмент Item).Щоб змінити довжину ортогональної лінії, слід установити покажчик миші на одному з вузлів (у цьому випадку покажчик приймає вигляд руки) і перемістити його у напрямку іншого вузла (зменшення) чи (збільшення). Шляхом переміщення вузла угору/униз чи вправо/вліво можна перетворювати горизонтальні лінії у вертикальні і навпаки. Для зміни місця ортогональної лінії по горизонталі або по вертикалі варто встановлювати покажчик не на вузлу, а на самій лінії. Задавати параметри ортогональної лінії можна також у палітрі Measurements.

Рисування ліній від руки

Режим рисування ліній від руки встановлюється за допомогою інструмента Freehand Line.Щоб активізувати цей інструмент, необхідно перенести його зі спливаючої палітри на основну. Далі усе відбувається досить просто: ви натискаєте ліву кнопку миші і, утримуючи її, малюєте, як олівцем на аркуші паперу.

Розглянемо індивідуальні параметри довільної лінії:

· X, Y — координати початкової точки;

· W — довжина умовного прямокутника, що описує лінію;

· H — висота умовного прямокутника, що описує лінію.

Для лінії даного типу ви можете задати і традиційні параметри: товщину, стиль і наконечники. Ці установки виконуються в правій частині палітри Measurements,а також на вкладці Line(Лінія) діалогового вікна Modify,де надається додаткова можливість по визначенню кольору лінії.

Криві Без`є

Інструмент Bezier Lineє самим складним з інструментів, призначених для створення ліній. Підтримка кривих Без`є була реалізована тільки в четвертій версії QuarkXPress. Принципи її побудови запозичені з графічних програм CorelDraw, Adobe Illustrator т.п..

Існує два методи побудови кривої Без`є:

· послідовні «клацання» мишею лівою кнопкою миші (формується ламана);

· «клацання» мишею з протяганням покажчика «миші» (формується гладка крива).

Зазначені методи можна комбінувати при побудові однієї кривої.

 

Параметри кривої Без`є визначаються на вкладці Line (Лінії) діалогового вікна Modify.

Переміщення ліній

Щоб мати можливість переміщати лінії, створені за допомогою інструментів Freehand Line і Bezier Line, необхідно відключити позначку Shape (Форма) чи натиснути клавішу [F10]. Доступ до цієї позначки здійснюється за допомогою команди Item/Edit (Об'єкт/Редагувати). Установка даної позначки забезпечує редагування форми кривої, але унеможливлює її переміщення.

Редагування кривих

Методи редагування кривих, сформованих за допомогою інструментів Freehand line і Bezier Line, цілком збігаються з методами редагування текстових і графічних блоків, створених за допомогою інструментів Freehand Text (Picture) Box і Bezier Text (Picture) Box. Ці методи докладно описані в попередній темі.

Перетворення в блок

Колір ліній Колір ліній визначається в палітрі Color. Ви бачите, що на палітрі доступна… Меню Style: доступ до всіх засобів оформлення

Резюме

Програма QuarkXPress надає ряд інструментів для створення ліній різних типів, а також апарат зручних у застосуванні елементів керування, що дозволяють визначати їхні параметри. Набір ліній, які можна одержати в QuarkXPress, розширюється завдяки можливості розробляти стилі ліній користувача.

16.3. Позиціонування та упорядкування об'єктів

Під позиціонуванням варто розуміти дії, що призводять до точного розташування об'єкта в зазначеному місці. Позицію можна задавати стосовно як сторінки, так і інших об'єктів. До позиціонування належать наступні операції: зміна порядку розташування об'єктів, вирівнювання, розподіл, а також копіювання і дублювання об'єктів. На хід перерахованих операцій впливають такі фактори, як угрупування і блокування об'єктів, що також розглядаються в даному розділі.

Порядок розташування об'єктів

У залежності від порядку створення об'єкти на сторінці розташовуються у певні й послідовності.

Для зміни порядку розташування об'єктів призначені чотири команди меню Item,а саме:

• Send Backward(На рівень назад), чи [Ctrl+Shift+F5];

• Send To Back(На задній план), чи [Shift+F5];

• Bring Forward(На рівень уперед), чи [Ctrl+F5];

• Bring To Front(На передній план), чи [F5].

Розглянемо дію команд Send Backwardі Send To Backна прикладі (Рис.16.17.). Обидві команди застосовані до трикутника.

Рис. 16.17. Порядок розташування об`єктів

У результаті виконання команди Send Backward об'єкт переміщається на один рівень назад, а внаслідок активізації команди Send To Back відразу переноситься на задній план і виявляється за іншими об'єктами.

Команди Bring Forward і Bring To Front діють аналогічним образом, але в зворотному напрямку: при виконанні команди Bring Forward об'єкт переміщається на один рівень уперед, а при виконанні команди Bring To Front стає першим у «стосі» об'єктів.

При наявності на сторінці великої кількості об'єктів виконання команд Send To Back і Bring Forward може бути утруднено.

На рис. 16.18, а і 16.18, б показані об'єкти до і після виконання команди Bring Forward стосовно кола, розташованого на задньому плані. На перший погляд ніяких змін немає. Це зв'язано з тим, що на сторінці є ще і трикутник, який знаходиться на деякій відстані від прямокутника й кола і займає проміжне місця між ними. Якщо сполучити всі об'єкти, результат активізації команди Bring Forward стане помітним: коло передує трикутнику (Рис. 16.18).

 

Рис. 16.18. Дія команди Bring Forward

Для того щоб у даному випадку коло виявилося на передньому плані, перед прямокутником, команду Bring Forwardпотрібно повторити ще раз.

Вирівнювання і розподіл

У процесі верстки нерідкі ситуації, при яких потрібне точне розташування об'єктів. Один об'єкт легко розташувати в потрібному місці, указавши відповідні координати. Задача ускладнюється, якщо об'єктів багато і вони, до того ж, мають різні розміри, що істотно розрізняються за формою. У програмі QuarkXPress передбачені різноманітні способи вирівнювання об'єктів:

• по горизонталі: по лівому краю, по правому краю, по центру;

• по вертикалі: по верхньому краю, по нижньому краю, по центру.

Крім того, існує можливість керувати відстанню між об'єктами, а також задавати рівні відстані між відповідними краями об'єктів. Дану операцію ми будемо називати розподілом.

Для вирівнювання і розподілу об'єктів призначена команда Space/Align (Розподілити/вирівняти) меню Item. Ця команда доступна, якщо виділено не менш двох об'єктів. Діалогове вікно Space/Align Items (Розподілити/вирівняти об'єкти) зображене на Рис. 16.19.

Рис. 16.19. Діалогове вікно Space/Align Items

Позначки Horizontal і Vertical дозволяють задати тип вирівнювання (розподілу): по горизонталі чи по вертикалі. Вирівнювання (як і розподіл) можна виконувати відразу в двох напрямках.

У результаті активізації позначки Horizontal стають доступними елементи керування в лівій зоні діалогового вікна Space/Align Items. У поле Between представлені наступні способи вирівнювання:

· Left Edges — вирівнювання по лівому краю;

· Center — вирівнювання по центру;

· Right Edges — вирівнювання по правому краю;

· Items — розподіл об'єктів, тобто установка однакових інтервалів між ними. Величина інтервалу вказується в поле Space(за замовчуванням.)

При введенні ненульового значення в полі Space,розташоване в зоні Horizontal,включається механізм розподілу по горизонталі. Якщо заданий спосіб вирівнювання Left Edges (по лівому краю), Center (по центру) чи Right Edges (по правому краю), однакова відстань установлюється між лівими краями, центрами чи правими краями об'єктів. Якщо ж обраний спосіб Items, однакова відстань установлюється між об'єктами (по горизонталі).

При установці позначки Verticalстають доступними опції в правій частині діалогового вікна Space/Align Items.

Як і в попередньому випадку, у полі Betweenвказується спосіб вирівнювання (але вже по вертикалі):

· Top Edges — по верхньому краю;

· Center — по центру;

· Bottom Edges — по нижньому краю;

· Items (Об'єкти) — розподіл об'єктів, тобто установка однакових інтервалів між об'єктами. Величина інтервалу вказується в полі Space(за замовчуванням — 0).

При введенні будь-якого значення в полі Space, розташоване в зоні Vertical, включається механізм розподілу по вертикалі. При виборі способу вирівнювання Top Edges (по верхньому краю), Center (по центру) чи Bottom Edges (по нижньому краю) однакова відстань установлюється між верхніми краями, чи центрами нижніми краями об'єктів. Якщо ж заданий спосіб Items, однакова відстань установлюється між об'єктами (по вертикалі).

Приклади вирівнювання і розподілу наведені на рис. 16.20.

Рис. 16.20. Вирівнювання і розподіл об'єктів

Копіювання і дублювання

Оскільки грамотно зверстаний документ характеризується уніфікацією в оформленні об'єктів, у вас неодноразово виникне необхідність в одержанні копій готового об'єкта. У програмі QuarkXPress існує два методи створення копій об'єктів, що будемо називати копіюванням і дублюванням.

Різниця між цими двома процесами полягає в наступному. При копіюванні застосовується буфер обміну, Clipboard. Створена копія заноситься в буфер і зберігається там, поки ви не витягнете її за допомогою спеціальної команди. У такий спосіб програма надає можливість вибрати сторінку для розташування копії. Якщо виконати вставку на вихідній сторінці, копія буде трохи зміщена щодо оригіналу. При дублюванні здійснюється миттєва вставка на тій же сторінці копії об'єкта (надалі — дублікат), що також трохи зміщується щодо оригіналу.

Розглянемо тепер, які засоби застосовуються для виконання описаних процесів. Для копіювання об'єкта (в буфер обміну) призначена команда Edit/Copy (Редагувати/Копіювати), а також комбінація клавіш [Ctrl+C], а для вставки вмісту буфера в документ — команда Edit/Paste (Редагувати /Вставити), що відповідає комбінація клавіш [Ctrl+V]. Дублювання здійснюється за допомогою команди Item/Duplicate (Об’єкт/Дублювати) чи комбінації клавіш [Ctrl+D].

Не забудьте, що об'єкт, який ви хочете скопіювати, попередньо необхідно виділити.

Багаторазове дублювання

За допомогою команди Item/Step and Repeat (Об'єкт/Кроки і повторення), клавіатурний аналог — [Ctrl+Alt+D], можна створити будь-яку кількість копій вихідного об'єкта і розташувати їх у певні й послідовності.

У полі Repeat Count(Кількість повторень) вказується число копій вихідного об'єкта, а у полях Horizontal Offset(Зсув по горизонталі) й Vertical Offset(Зсув по вертикалі) — величина зсуву кожного об'єкта щодо попереднього по горизонталі й вертикалі.

Вправа 1 Багаторазове дублювання

Розмістіть 9 прямокутних блоків розміром 40x20 мм у 3 ряди по 3 блоки у кожному. Відстань між об'єктами по горизонталі повинна бути 10 мм, а по вертикалі — 15 мм

Виконання

2. У палітрі Measurements установіть ширину блоку, рівну 40 мм, і висоту, рівну 20 мм. 3. Відкрийте діалогове вікно Step and Repeat, активізувавши команду Item/Step… 4. Створимо перший ряд блоків. Для цього потрібно додати ще дві копії об'єкта ліворуч чи праворуч від оригіналу (у…

Порядок виконання

2. Створіть текстовий блок у формі кола і задайте для нього розмір 60x60 мм у полях W і Н палітри Measurements. 3. Сполучіть центри створених блоків: а) виділіть обидва блоки й активізуйте команду вирівнювання Item/Space/Align.

Резюме

При розробці композиції сторінки програма QuarkXPress надає у Ваше розпорядження потужні засоби позиціонування, вирівнювання і розподілу об'єктів, що дозволять за мінімальний час розташувати об'єкти необхідним чином: через однакові інтервали, уздовж однієї лінії, з центрами в одній точці і т.і. Функції блокування й угрупування роблять позиціонування особливо зручним. Нарешті, завдяки командам злиття ви зможете конструювати блоки будь-якої форми і ступеня складності.

Взаємне розташування тексту і графіки

Поєднання тексту і графіки — у більшості випадків неминучий процес при верстці документа, оскільки ілюстрації — дуже значимий елемент у багатьох виданнях. Ілюстрації істотно полегшують процес сприйняття тексту і значно поліпшують зовнішній вигляд публікації, дозволяють підкреслити значимість того чи іншого текстового фрагмента, а в деяких випадках полегшують розуміння тексту.

Для оптимального розташування зображень у межах текстового блоку потрібно ознайомитися з таким поняттям, як обтікання.

Обтікання

Основні положення

Обтіканням прийнято називати різні види розташування тексту навколо деякого об'єкта, наприклад малюнка. У QuarkXPress текст може обтікати не тільки зображення, але і будь-які інші об'єкти. Параметри обтікання встановлюються на вкладці Runaround(Обтікання) діалогового вікна Modify(Змінити). Для відкриття вікна саме на цій вкладці необхідно активізувати команду Item/Runaround(Об'єкт/Обтікання) або натиснути клавіші [Ctrl+T]. Набір елементів керування на вкладці Runaroundі їх стан (доступні або недоступні) залежать від типу блоку, для якого ви хочете задати обтікання.

Обтікання зображення текстом можна задати за умови, що графічний блок розташовується поверх текстового (див. «Позиціонування й упорядкування об'єктів»). Варто також враховувати, що параметри обтікання встановлюються не для тексту, а для графічного блоку. Отже, виділяти потрібно саме графічний, а не текстовий блок.

Програма QuarkXPress підтримує різноманітні варіанти обтікання, повний перелік яких представлений у полі Турe (Тип) діалогового вікна Modify. За замовчуванням використовується варіант Item (Об'єкт). При виборі у списку значення None обтікання не виконується. Інтервал між об'єктом і текстом довкола нього можна регулювати. Ця установка виконується в полі Outset (Відступ) або в полях Тор (Зверху), Left (Ліворуч), Bottom (Знизу) і Right (Праворуч), що стають доступними, якщо обтікання здійснюється для блоку прямокутної форми. Підкреслимо, що сказане актуально тільки при виборі варіанта Item у полі Турe.

За замовчуванням текст обтікає графічний блок не з усіх боків. Для усунення цього недоліку потрібно виділити текстовий блок, відкрити вкладку Text діалогового вікна Modify і установити позначку Run Text Around All Sides (Обтікання текстом з усіх боків).

У результаті текст буде розміщуватись з усіх боків, якщо йому вистачить місця в проміжках між блоками.

Як вказувалося, обтікання можна виконувати не тільки для графічних блоків, а також для текстового блоку усередині іншого текстового блоку.

 

 

Вправа 3 Обтікання одного текстового блоку іншим

Порядок виконання

2. Створіть другий текстовий блок розміром 100x50 мм. 3. Заповніть блок текстом на 60—70%. 4. Розмістіть менший текстовий блок усередині більшого. Ви побачите, що маленький блок буде перекритий великим.…

Auto Image (Автоматично)

Далі наведені описи параметрів, які можна встановлювати при виборі варіанту обтікання Auto Image • Noise(Шум). При обтіканні не враховуються дрібні фрагменти малюнка, розмір… • Smoothness(Згладжування). Цей параметр визначає, наскільки точно спостерігається контур малюнка при виконанні…

Робота з текстом

Бажано серйозно підійти до вивчення даної теми, адже знання тонкостей процесів, зв'язаних з обробкою тексту, є ознакою професіоналізму… Імпорт На практиці набір тексту зазвичай здійснюється в текстовому редакторі. Задача верстальника — правильно імпортувати…

Експорт

Рис. 16.22. Діалогове вікно Save Text  

Шрифт

У розпорядження користувачів QuarkXPress надається широкий набір шрифтів. Призначити шрифт і вибрати його вид можна декількома способами:

· у списку Font(Шрифт) палітри Measurements(Виміри) (рис. 16.23);

Рис. 16.23. Палітра Measurements при виділеному тексті

· у підменю Fontменю Style;

·

у полі Fontдіалогового вікна Character Attributes(Атрибути символу) рис. 16.24., що відкривається при виклику команди Style/Character(Стиль/Символ) чи натисканні клавіш [Ctrl+Shift+D].

 

Рис. 16.24. Діалогове вікно Character Attributes

Регулювання міжсимвольних інтервалів

Трекінг

Трекінгом називають регулювання величини проміжку праворуч від кожного символу у виділеному фрагменті. При виконанні трекінга як одиниця виміру застосовується величина em, що відповідає широкому пробілу, рівному ширині великої літери «М» даного шрифту (М-пробілу).

Величина проміжків між символами визначається в полі Trackпалітри Measurements(дане поле знаходиться у центральній частині палітри і має кнопки зі стрілками вліво і вправо), а також у полі Trackдіалогового вікна Character Attributes.За замовчуванням трекінг не виконується, а у відповідних полях має значення 0. Зміна даного значення на 1 (1/200 em) призводить до зміни інтервалу між символами на 0,5% від довжини широкого пробілу. При натисканні кнопок зі стрілками, що знаходяться поруч з полем Trackу палітрі Measurements,значення трекінга змінюється з кроком 10 (1/20 em), що відповідає 5% від довжини широкого пробілу.

Для зміни міжсимвольного інтервалу у виділеному тексті передбачені також спеціальні комбінації клавіш:

• [Ctrl+Shift+{] — збільшення міжсимвольного інтервалу на 1/20 em;

• [Ctrl+Shift+}] — зменшення міжсимвольного інтервалу на 1/20 em;

• [Ctrl+Alt+Shift+{] — збільшення міжсимвольного інтервалу на 1/200 em;

• [Ctrl+Alt+Shift+}] — зменшення міжсимвольного інтервалу на 1/200 em.

Кернінг

Кернінгом називається регулювання величини інтервалу між двома літерами. Для кожної пари літер можна установлювати своє значення кернінга, тобто ми можемо говорити про наявність кернінг-пар. Необхідність у кернінгу викликана тим, що через особливості малюнка деяких літер відстані між ними виходять різними і текст має не дуже привабливий вигляд. Кернінг особливо важливий для великих шрифтів, де розходження в інтервалах більш помітно.

Щоб виконати кернінг для пари літер, потрібно установити курсор між ними, активізувати команду Style/Kern(Стиль/Кернинг), унаслідок чого відкриється діалогове вікно Character Attributes,і вказати у полі Kern Amount(Величина кернінга) необхідний інтервал. При виконанні кернінга, як і трекінга, як одиниця виміру застосовується величина ет. При зміні значення в полі Kern Amount(Величина кернінга) на 1 проміжок між двома виділеними символами змінюється на 1/200 em.

Масштабування

Для масштабування символів передбачені також спеціальні поєднання клавіш: · [Ctrl+]] — збільшення масштабу на 5%; · [Ctrl+Alt-f-]] — збільшення масштабу на 1%;

Кегль

Для визначення розміру шрифту, як і його виду, програма QuarkXPress надає кілька засобів:

• список Size(Розмір) палітри Measurements;

• підменю Sizeменю Style.

Накреслення

• спеціальні кнопки палітри Measurements (підменю Type Style меню Style); • діалогове вікно Character Attributes(Атрибути символу). Доступ до діалогового вікна Character Attributesздійснюється за допомогою команди Style/Character(Стиль/Символ). У…

Буквиця

Параметри буквиці встановлюються на вкладці Formatsдіалогового вікна Paragraph Attributes(команда Style/Formats).Насамперед необхідно активізувати… Уполі Character Countзадається число символів, що будуть оформлені як буквиця.… Табуляція

Практичне завдання

Припустимо, потрібно створити табличку, що складається з трьох колонок У першу чергу, необхідно поставити три мітки табуляції. Потім, перед… Зверніть увагу на те, що ми ще не торкалися питань, пов'язані з нанесенням… Після вирівнювання тексту по мітках табуляції їх розташування можна змінити в такий спосіб. Необхідно виділити весь…

Перетворення тексту в блок

Будь-який текст можна перетворити в графічний блок із можливістю перетворення його в текстовий блок. Варто лише пам'ятати про обмеження, що накладається на цю операцію: у блок можна перетворити тільки один рядок тексту. Перетворення тексту в графічний блок здійснюється за допомогою команди Style/Text to Box(Стиль/Текст у блок). Вихідний текст залишиться без змін, але з'явиться новий об'єкт — графічний блок у вигляді символів тексту (Рис. 1.25.) В отриманому блоці можна розмістити зображення.

Рис. 16.25. Перетворення тексту в графічний блок

Отриманий графічний блок ви зможете перетворити у текстовий за допомогою команди Item/Content/Text (Об'єкт/Вміст/Текстовий). Блоки, створені на основі тексту, обробляються за тими ж принципам, що і блоки, створені за допомогою інструментів типу Freehand і Bezier.

Робота з зображеннями

Імпорт зображень Імпорт зображень у QuarkXPress здійснюється за допомогою команди File/Get… Нижня частина діалогового вікна Get Picture відведена для інформації про імпортований файл. Тут ви знайдете наступні…

Обробка растрових зображень

Варто враховувати, що в програмі QuarkXPress до імпортованого зображення можуть бути застосовані не всі ефекти. Крім того, не всі властивості такого зображення можна піддати зміні. Коло можливостей при обробці імпортованого зображення залежить від його формату.

Вправа 4 Задання кольору

Розглянемо способи зміни кольору растрового зображення. 1. Вставте растрове зображення. 2. У палітрі Colors (Кольори), що виводиться на екран за допомогою команди View/Show Colors (Вид/Показати кольори),…

Шаблони

У багатосторінкових документах багато елементів повторюються на кожній сторінці, у тому самому місці. До цієї категорії належать номери сторінок, верхні й нижні колонтитули, різного роду графічні елементи й т.п. Істотно спростити роботу зі створення такого макета саме й покликані шаблонні сторінки. Адже елементи, створені на шаблонній сторінці, відображаються або на всіх сторінках документа, або на сторінках, що входять до обраного діапазону.

Збереження документа як шаблону

Головна шаблонна сторінка При створенні нового документа одна шаблонна сторінка формується автоматично.… Якщо ви задали формування розворотів у документі (позначка Facing Pages у діалоговому вікні New Document), то для…

Книги

Книга — це набір глав, а глава — це не що інше, як звичайний документ QuarkXPress. Перша глава книги є шаблоном. Параметри форматування, які в ній застосовані це — стилі символів і абзаців, кольору, стилі ліній і т.п. — поширюються на всі наступні глави.

Створення і відкриття книги

Книги створюються за допомогою команди File/New/Book (Файл/Нова/Книга). У результаті її активізації відкривається діалогове вікно New Book (рис. 16.36, рис.16.37). У ньому потрібно вказати ім'я книги, вибрати місце на диску для її збереження і натиснути кнопку Create (Створити). У документі з'явиться вікно нової книги. Файли книг мають розширення .qxb.

Готова книга відкривається за допомогою команди File/Open (Файл/Відкрити). При цьому в полі Турe діалогового вікна Open File (Відкрити файл) повинна бути обрана одна з двох позицій: All QuarkXPress Files (Усі файли QuarkXPress) чи Book. (*.qxb).

Рис. 16.36. Діалогове вікно New Book

 

Рис. 16.37. Палітра Book

Робота з книгою

Ще раз хочеться звернути вашу увагу на те, що перша глава, що поміщається в книгу, є шаблоном для всіх наступних глав. Атрибути, що містяться в шаблонній главі, використовуються у всіх наступних главах книги. Про те, що глава є шаблонною, свідчить буква М ліворуч від її назви в палітрі Book.

Додавання глав

Для додавання глави в книгу призначена кнопка Add Chapter (Додати главу) палітри Book. У результаті її активізації завантажується діалогове вікно Add New Chapter (Додати нову главу) (рис. 16.38), де необхідно вказати файл, що буде включений у книгу як глава.

Рис. 16.38. Діалогове вікно Add New Chapter

Керування главами

Навіть при попередньому плануванні частими є випадки, коли потрібно змінити послідовність глав або скоротити їх кількість. Розглянемо, які засоби керування главами книги надані у ваше розпорядження в палітрі Book:

· кнопка Move Chapter Upдозволяє перемістити обрану главу нагору в списку глав;

· при використанні кнопки Move Chapter Downобрана глава переміщається вниз у списку глав;

· кнопка Remove Chapterслужить для видалення глави з книги;

· за допомогою кнопки Print Chaptersможна вивести на друк одну або кілька глав книги Друку підлягають глави, що мають статус Available (Доступна) або Open (Відкрита). Глави зі статусами Modified (Модифікована) і Missing (Втрачена) надрукувати неможливо. Щоб задати друк декількох несуміжних глав, при їхньому виділенні потрібно утримувати натиснутою клавішу [Ctrl]. Книга виводиться на друк цілком, якщо в момент натискання кнопки Print Chaptersне виділена жодна глава;

· натискання кнопки Synchronizeпризводить до синхронізації глав атрибути форматування шаблонної глави застосовуються до всіх глав книги. Синхронізація не поєднана з видаленням інформації. Навпаки, у кожну главу додаються стилі шаблонної глави. Якщо в главі є стиль, ім'я якого збігається з ім'ям стилю шаблонної глави, збережеться і буде використовуватися стиль, визначений у шаблоні колонок основного поля палітри Bookвідображається інформація про глави книги;

· напівжирною буквою М позначається шаблонна глава в книзі (Master Chapter). За замовчуванням у цій ролі виступає перша глава;

· у колонці Document(Документ) відображаються імена файлів, що містять глави книги, і вказуються шляхи до них;

· у колонці Pages(Сторінки) указуються діапазони сторінок кожної глави книги. При додаванні в книгу нових глав номера сторінки автоматично обновлюються. Це ж відбувається при зміні порядку проходження сторінок;

· важливою є інформація про поточний стан кожної глави, що не вводиться у колонці Status (Статус). Глави можуть знаходитися в наступних станах:

— Available — глава доступна для редагування і може бути відкрита в будь-який момент;

— Open — у даний момент глава відкрита в програмі QuarkXPress (якщо поряд
зі статусом зазначене й ім'я користувача, то робота з главою ведеться по мережі);

— Modified — у главу внесені зміни, як в окремий документ Quark Press, без використання книги;

— Missing — глава не може бути знайдена в тій папці, з якої вона була вставлена в книгу. Якщо глава не вилучена з жорсткого диску, варто виконати подвійне «клацання» мишею на назві книги й у діалоговому вікні вказати нове місцезнаходження папки.

Створення розділів

При створенні документів великого обсягу глави зручно розбивати на розділи. Щоб створити розділи в главі, необхідно відкрити її й активізувати команду Page/Section (Сторінка/Розділ). У результаті відкриється діалогове вікно Section (Розділ).

Рис. 16.39. Діалогове вікно Section

Якщо в главі немає розділів, за замовчуванням установлюється позначка Book Chapter Start (Початок глави книги). У цьому випадку номер першої сторінки чергової глави на одиницю більше номера останньої сторінки попередньої глави.

У результаті активізації позначки Section Start (Початок розділу) стають доступними поля у зоні Page Numbering (Нумерація сторінок) і з'являється можливість створення розділів у главі.

У полі Prefix (Префікс) вказується префікс, яким будуть забезпечуватись номери сторінок. Наприклад, у номерах сторінок додатків можна використовувати префікс «П-»: П-1, П-2 і т.п. Довжина префікса обмежена чотирма символами. Номер для першої сторінки розділу вводиться в полі Number (Номер). Наприклад, якщо перша сторінка розділу повинна як номер одержати латинську букву «С», у полі Number слід увести число 3, оскільки буква «С» — третя в латинському алфавіті.

У полі Format (Формат) представлені різні системи нумерації на вибір:

арабські цифри (1, 2, 3, 4...), римські прописні (I, II, III, IV...), римські рядкові (i, ii, iii, iv...), латинські прописні (А, В, С, D...) і латинські рядкові (а, Ь, с, d...).

Вправа 6 розбивка глави на розділи

Розбийте главу 3 на три розділи: перший повинен охоплювати діапазон сторінок з першої по сьому, другий — з восьмої по п'ятнадцяту, третій — із шістнадцятої по двадцять першу. У підсумку нумерація сторінок повинна виглядати в такий спосіб: перший розділ — .3.1-1... 3.1- 7, другий розділ — 3.2-1... 3.2-8, третій розділ — 3.3-1... 3.3-6.

Хід виконання

1.Створіть новий документ і сформуйте у ньому розвороти, установивши позначку Facing Pages у діалоговому вікні New Document.

2. Вставте 20 сторінок за допомогою команди Page/Insert.

3. Задайте для сторінок авто нумерацію:

a) виконайте подвійне «клацання» мишею на піктограмі шаблона у верхньому полі палітри Document Layout;

b) у зовнішніх нижніх кутах шаблонних сторінок розмістіть текстові поля;

c) активізуйте інструмент Contentі натисніть клавіші [Ctrl+3].

4. Перейдіть на сторінку 1. Відкрийте діалогове вікно Section, активізувавши команду Page/Section. Установіть позначку Section Start. У полі Prefix уведіть 3.1-, де 3 — це номер глави, а 1 — номер розділу. Дані в полях Number і Formats залишіть без змін. Натисніть кнопку ОК. Сторінки будуть перенумеровані.

5. Перейдіть на сторінку 3.1- 7. Знову відкрийте діалогове вікно Section. Установіть позначку Section Start. У полі Prefix уведіть 3.2- . Дані в полях Number і Formats і в цьому випадку не змінюйте. У полі Number значення 1, оскільки нумерація кожного розділу починається з першої сторінки, а в полі Format задана нумерація арабськими цифрами. Натисніть кнопку ОК.

6. Перейдіть на сторінку 3.2-8. Завантажте діалогове вікно Section, активізуйте позначку Section Start і в полі Prefix уведіть 3.3-. Натисніть кнопку ОК. Завдання виконане.

Складання змістів

Структуровані документи великого обсягу прийнято забезпечувати змістом — переліком глав або інших складових частин з призначенням номерів сторінок. Зміст дозволяє полегшити орієнтування читача у виданні. У програмі QuarkXPress передбачені засоби формування змістів. Після створення книги або окремого документа QuarkXPress може скласти зміст, включивши в нього абзаци, для яких попередньо заданий певний стиль.

Завдання стилів змісту

Роботу зі створення змісту потрібно починати ще на самому ранньому етапі підготовки документа — при створенні стилів тексту.

У першу чергу варто чітко визначити структуру змісту: задати число рівнів у ньому. QuarkXPress підтримує створення до восьми рівнів у змісті. Як правило, цього цілком достатньо для будь-якого видання, що навіть має дуже складну структуру.

Після того, як текст завантажений у QuarkXPress і розподілений по блоках, необхідно фрагментам тексту, надати спеціальні стилі, що включаються до змісту.

Формування змісту

Отже, тексту в документі надані стилі. Настав час сформувати зміст. Для цього призначена команда Edit/Lists (Виправлення/Зміст). У результаті її активізації відкривається діалогове вікно Lists for ім'я документа (Зміст для ім'я документа).

Рис. 16.40. Діалогове вікно Lists for

Процес створення нового змісту починається після натискання кнопки New (Новий), унаслідок якого завантажується діалогове вікно Edit List (Редагування змісту) рис.16.41..

 

Рис. 16.41. Діалогове вікно Edit List

У полі Name (Ім'я) уводиться загальний заголовок змісту, а в полі Available Styles (Доступні стилі) вказується, абзаци з якими стилями варто включати у зміст.

Стиль додається в зміст у результаті «клацання» мишею на кнопці Add Styles to List (Додати стиль у зміст), на якій зображена спрямована вправо стрілка. Обраний стиль переміщується в полі Styles in list (Стилі в списку). У цьому полі потрібно виконати наступні установки:

• вибрати в списку Level рівень рубрики в змісті;

• задати в списку Numbering вид нумерації:

— Text only — тільки текст, номери сторінок не проставляються;

— Text Page# — спочатку приводиться текст, а потім ставиться номер сторінки, на якій він розташований;

— Page it. Text — номер сторінки передує тексту;

• виберіть у списку Format As стиль, відповідно до якого будуть відформатовані рубрики змісту. Для кожного рівня можна задати окремий стиль. Якщо установити позначку Alphabetical (За алфавітом), рубрики змісту будуть розташовані за алфавітом.

Додавання змісту в документ

Зміст прийнято розташовувати на початку чи наприкінці документа. Вставка сформованого змісту в документ здійснюється в такий спосіб. Необхідно створити текстовий блок, активізувати інструмент Content і виконати «клацання» мишею на кнопці Build (Побудувати) у палітрі Lists (Зміст). Дана палітра завантажується за допомогою команди View/Show lists (Вид/ Показати зміст).

Рис. 16.42. Палітра Lists

Розглянемо елементи палітри Lists.

У полі Show list Forуказується, зміст якого з відкритих документів повинен відображатися в полі list Name(Ім'я списку). За замовчуванням відображається зміст для поточного документа, тобто обране значення Current Document (Поточний документ).

Поле List Nameмістить список усіх змістів даного документа.

У полі Findможна ввести текст для пошуку в поточному змісті. Знайдений у змісті текст автоматично виділяється іншим кольором.

Відновлення змісту

Не виключено, що після створення змісту до тексту документа можуть бути внесені зміни. У таких випадках зміст потрібно обновляти за допомогою кнопки Update (Відновлення), що знаходиться в палітрі Lists. Якщо зміст уже був виведений на сторінку, його доведеться скласти заново за допомогою кнопки Build (Побудувати), попередньо видаливши старий зміст.

Предметний покажчик

Існують різні види покажчиків. Так, порядок у них може бути не тільки алфавітним, але і хронологічним, а замість термінів можуть бути наведені імена… Покажчиками забезпечуються головним чином документи великого обсягу. Питання,… Доступ до засобів створення

Уведення рубрик

Щоб включити деякий фрагмент тексту в предметний покажчик, необхідно виділити його інструментом Content,унаслідок чого він відобразиться в полі… Новий запис з'являється у стовпці Entries,що знаходиться в нижній зоні палітри… У полі Levelвизначається, який рівень у покажчику займе рубрика, що створюється. У QuarkXPress підтримується до…

Керування рубриками

Для керування рубриками готового покажчика призначені кнопки, зосереджені в нижній частині палітри Index.

Кнопка Find Nextзабезпечує послідовний перехід у документі по тим фрагментам тексту, на основі яких створені рубрики покажчика.

У результаті активізації кнопки Delete видаляється не тільки рубрика покажчика, але і всі зв'язані з нею маркери в основному тексті документа, а також підлеглі рубрики. В останньому випадку програма виводить попереджуюче повідомлення.

За допомогою кнопки Edit (намальований олівець) здійснюється редагування готових рубрик. Перед редагуванням рубрику потрібно виділити в зоні Entries. Процес редагування завершується при виборі будь-якого іншого запису.

Налаштування

Зазначені параметри встановлюються в діалоговому вікні Index Preferences, що завантажується у результаті активізації команди… Діалогове вікно Index Preferences Для зміни кольору маркерів призначена кнопка Index Marker Color, а вибір роздільника здійснюється в зоні Separation…

Вправа 6 Побудова покажчика

Побудувати в документі покажчик, заснований на списку в палітрі Index, дозволяє команда Utilities/Build Index У результаті її вибору завантажується… Розглянемо, які можливості даються у цьому вікні: · тип покажчика, послідовний чи ієрархічний, визначається в зоні Formatза допомогою перемикачів Nested(Ієрархічний) і…

Резюме

Програма QuarkXPress має потужні засоби обробки багатосторінкових документів. Автоматизовано такі трудомісткі процеси, як складання покажчиків різних типів і змістів. Завдяки можливостям формування бібліотек і розробки шаблонів ви зможете легко забезпечити однотипність в оформленні елементів апарата видання.

Лабораторна робота №1

Тема: Макетування та верстка сторінки журнала

Мета: Сформувати уявлення, як зробити видання прийнятним з погляду поліграфічних вимог.

Теоретичний матеріал.

Для випуску журналу змакетуємо рекламну сторінку, присвячену декільком новим продуктам компанії Xerox. На цім прикладі добре видно основні прийоми макетування, які при верстці журналу доводиться застосовувати найчастіше. Основний інструментарій, який використовується у цьому прикладі: QuarkXPress, Adobe PhotoShop, Adobe Іllustrator.

Після редагування на верстку надійшов матеріал про чотири принтери компанії Xerox для малого і середнього офісу. Організовано текстовий матеріал досить просто: заголовок, анотація, назви принтерів з невеликим слоганом біля кожного, їхні технічні характеристики, список партнерів компанії. Разом зі статтею — п'ять малюнків (три TІF і два JPG).

Налаштування інструментарію.

Навіть не задумуючись про характер верстки, по-перше, обов`язково привести всі рисунки до необхідного розміру, формату і, по можливості, до приблизно однакового колірного тону (у цьому випадку — сіро-блакитного). При ближчому розгляді виявилося, що всі зображення гарної якості, але представлені не зовсім «у форматі» — замість того що вимагається 300 dpі в деяких було 180 dpі (зняте цифровою камерою), зате вони великі: 217x145 мм, тому потрібно перетворити їх у необхідний формат. Останній крок — переклад усіх картинок у колірний режим CMYK і збереження у форматі TІF.

Частина 1.

Друга дія при підготовці цієї сторінки до верстки — виготовлення підкладки. Річ у тому , що всі перераховані вище текстові блоки цілком зручно… Передбачаючи, що краї тексту будуть нерівними, потрібно помістити під весь… Відкрийте PhotoShop і у відповідності з усіма правилами створення зображення для застосування в поліграфії, створіть…

Рис. 1.5. Остаточний вигляд

Тепер йдемо від скупчення виробів у центрі, на фірмовій рекламі, навпаки — розміщуємо тільки три принтери, прагнучи зберегти симетрію в їх шаховому розташуванні. Після цього розташовуємо текст, що залишився, тільки двома способами (рис. 1.6.).

Рис. 1.6. Варіанти розташування тексту.

Тому після вичитування, виправивши помилки і зробивши доповнення, виправляємо і деякі помилки компонування. Останні штрихи: додайте освітлення (50%), підкладку під блок «Наші партнери» унизу сторінки, підкресліть назви міст, щоб виглядали чіткіше. А заключний акорд — прокреслення вгорі сторінки тонкою (0,4 пункти) чорною лінією, що упирається в букву Х, — ставить загальний заголовок на місце.

Рис. 1.7. Оригінал-макет сторінки журналу.

Лабораторна робота виконана. Зрозуміло, на цій сторінці (рис. 1.7.) є ще поле для експериментів. Можна, наприклад, помістити на підкладку тіні (темніші або світліші) від зображень, попрацювати над рельєфністю нижнього блоку і т.ін..

Оформлення звіту.

На захист даної лабораторної роботи студент повинен надати в електронному варіанті виконану лабораторну роботу та захистити її в індивідуальному порядку.

Контрольні запитання.

1. Який дизайнерський підхід був використаний у створенні обкладинки журналу ?

2. Які ви знаєте прості й складені кольори, їх використання в макеті?

3. Як відбувалось макетування сторінок у журналі?

4. Як автоматично пронумерувати сторінки журналу?

5. Як виконується розташування елементів макета «під обріз»?

6. Як відбувається вирівнювання й розподіл блоків?

7. Які ви знаєте способи обтікання текстом графічних елементів?

8. Як відбувається вставка й редагування таблиць?

 

16. Словник термінів

Авторський оригінал — повідомлення, підготоване автром для подання в ЗМІ, яке повинно відповідати певним нормам, зафіксованим, зокрема, у стандарті.

Анотація — коротка характеристика тематичного змісту видання (твору), його соціально-функціонального і читацького призначення, форми й інших особливостей.

Базова лінія тексту(Baseline) — умовна лінія, на якій розташовуються букви тексту. Аналог — лінії у зазвичайму шкільному зошиті.

Бібліографічні відомості — основні відомості про видання, що надають йому коротку характеристику й дозволяють відрізнити дане видання від усіх інших.

Бібліографічний покажчик — бібліографічний посібник зі складною структурою, розкритий рубрикацією й апаратом — передмовою, допоміжними покажчиками, змістом, списком скорочень і т.п..

Боковик — перша ліворуч графа таблиці, у якій розташовують підмет таблиці, або назви присудка таблиці.

Верстка — монтаж полос видання заданого розміру зі складених елементів: складальних рядків тексту, заголовків, формул, таблиць, ілюстрацій, репродукцій, прикрас, колонцифр, колонтитулів і т.п..

Висячий рядок — кінцевий рядок абзацу, що стоїть першим на полосі або в колонці, або початковий рядок абзацу, що стоїть останнім.

Вступна стаття — елемент апарату видання, стосовно самостійного твору, у якому широко тлумачиться творчість автора й твір, що публікується, щоб допомогти читачеві краще сприйняти його зміст і форму, розібратися в складностях, познайомитися з історією, видавничою й читацькою долею книги, її оцінками в різні епохи й т.п..

Виключка — розташування неповного набраного рядка по центру, від лівого або правого краю полоси, а також (при комп'ютерному наборі або верстці) — стискання або розтягування набраного рядка до формату набору за допомогою збільшення або зменшення міжслівних або міжбуквених пробілів.

Випускні дані — частина вихідних відомостей, у якій дається виробничо-технічна характеристика видання, дати його проходження у виробництві, назви й адреси видавництва й друкарні. Згідно із проектом нового українського стандарту, випускні дані повинні містити:

· формат паперу та частку аркуша;

· номер ліцензії на видавничу діяльність і дата її видачі;

· дата здачі в набір (при здачі в друкарню підписаного до друку оригінал-макета опускається);

· дата здачі до друку;

· формат видання;

· вид паперу;

· гарнітура шрифту основного тексту;

· основний спосіб друку;

· обсяг видання в друкованих аркушах;

· тираж;

· номер замовлення поліграфічного підприємства;

· назва (ім'я) і повна поштова адреса видавництва (видавця);

· назва й повна поштова адреса поліграфічного підприємства.

Вихідні дані — частина вихідних відомостей видання, що включає три їх основних (обов'язкових) елементи: 1) місце випуску видання; 2) ім'я видавця (назва видавництва); 3) рік випуску видання. Ці елементи приводяться в зазначеній послідовності й становлять зону вихідних даних бібліографічного опису. Їх потрібно розташовувати у нижній частині титульного аркуша.

Вихідні відомості — розташовані на самих примітних місцях видання (обкладинка, титульний аркуш, кінцева сторінка) тексти, що містять основні короткі відомості про видання, його коротку індивідуальну характеристику й індивідуальні шифри, що полегшують його обробку в книгарні й бібліотеці, а також читацький пошук.

Видання — розтиражований в якому-небудь числі ідентичних екземплярів одним з технічних способів твір писемності, ізомистецтва, музики, картографії, що призначено для передачі відомостей й (або) образів читачеві з метою впливу на нього, пройшло редакційно-видавничу підготовку й обробку, що враховує особливості обігу його в споживчому середовищі.

Видавничий оригінал — комплект оригіналів всіх частин видання (тексту, ілюстрацій, зовнішнього оформлення, дублікатів і т.п.), що пройшли вичитування й технічну розмітку й утримуючі всі вказівки для поліграфічного виконання видання — набору, репродукування, друкування, брошуровочно-перепльотних робіт як у самому оригіналі, так й у прикладеній до нього специфікації, макети художнього оформлення й верстки й т.п.

Гарнітура — комплект шрифтів одного рисунка у всіх розмірах і накресленнях.

Гасло— чітке, ясне й стисле формулювання ідеї, зручне для сприйняття й запам'ятовування.

Голівка — у таблиці верхня частина із заголовками боковика й граф на противагу хвосту (боковик і прографка таблиці).

Зверстані аркуші — сформовані в друковані аркуші полоси набору.

Зошит —складова частина блоку видання, отримана в результаті фальцювання друкованого аркуша.

Інтерліньяж — відстань між базовими лініями шрифту.

Кадрування— виділення частини зображення (кадру) при підготовці видавничого оригіналу. Використовується для приведення частини зображення до заданого формату, а також при комп'ютерній обробці окремих деталей зображення.

Кегль — це висота букви або знака із просвітом над ним і під ним.

Кернінг — величина зазора між парою символів. Регулювання кернінгу

(Kerning) здійснюється для шрифтів великого розміру. Вимірюється у долях М-пробілу.

Книга— неперіодичне текстове книжкове видання обсягом понад 48 сторінок, яке може містити повідомлення усіх видів.

Коректура — виправлення в коректурних і пробних відбитках помилок і несправностей, допущених виконавцями при наборі й репродукуванні оригіналів або не помічених автором і видавничими працівниками при підготовці оригіналів, а також відновлення матеріалів, що застаріли за час набору, і такого ж виправлення в самому наборі.

Накреслення — графічний різновид шрифту в межах однієї гарнітури, що відрізняється по щільності (ширині) вічка (нормальне, вузьке, широке), постановці (нахилу) вічка (пряме, курсивне, похиле) і насиченості (світле, напівжирне, жирне).

«Ліхтарик»— дрібна рубрика, що набирається на зовнішніх полях полос: на парній – ліворуч і на непарній – праворуч, у лінію з першим рядком першого абзацу того тексту, що «ліхтариком» озаглавлений; зазвичай виділяється шрифтом.

Логотип— оригінальний символ товару, організації/фірми.

Макет— набраний, зверстаний на комп'ютері й видрукуваний на лазерному принтері текстовий оригінал, що є точним прообразом майбутнього видання (по числу сторінок [полос], абзаців, малюнку шрифту).

Муар— небажаний візерунок, який створено неправильним вибором нахилу ліній растра.

Оригінал-макет кодований — записаний на будь-якому носієві текстовий видавничий оригінал-макет, тобто з командами для повноцінного набору й верстки (з розбивкою на полоси).

Плагін (від англ. plug-in) — незалежно компільований програмний модуль, що динамічно підключається до основної програми, призначений для розширення і/або використання її можливостей. Також може переводитися як «модуль». Плагини зазвичай виконуються у вигляді бібліотек, що розділяються.

Пробіл (Space) — символ, який не друкується і потрібен для розділення слів.

Існують такі види пробілів:

М-пробіл — дорівнює ширині великої букви М для даного кегля шрифта.

Шпація (Кругла шпація)— дорівнює М-пробілу.

Напівкругла шпація — дорівнює половині круглої шпації.

Тонка шпація — дорівнює половині напівкруглої шпації або чверті круглої.

Растр —точкова структура зображення; точки можуть мати круглу, еліптичну й іншу форму.

Резензування — процес письмового розбору й оцінки пропонованого до видання твору для визначення доцільності його випуску, виявлення переваг і недоліків, визначення можливих шляхів удосконалення.

Резидентний шрифт— у лазерних принтерах шрифт, записаний до

пристрою.

Розворот— дві суміжні сторінки аркуша – парна й непарна.

Розрядка— збільшення міжбуквенного простору в слові. Застосовується переважно для значеннєвих виділень у тексті, а також у заголовках і підзаголовках.

Розстібна таблиця— таблиця, зверстана на двох суміжних полосах.

Редагування тексту— будь-яка зміна текстового матеріалу, таке як виправлення, додавання й видалення, або реорганізація структури.

Резюме— короткий виклад змісту твору, надрукований у його кінці, часто на іншій мові, ніж основний текст.

Ретуш— додаткова корекція зображення, що усуває його дефекти

Реферат— короткий виклад сутності якого-небудь питання, твору, зроблений в інформаційних цілях, наприклад, реферат наукової статті, опублікованої в іноземному журналі, і ін.

Ростиск— неправильний спуск полос, що викликає порушення послідовності сторінок у зошиті.

Рубрика— заголовок частини, глави й т.п., що набирається шрифтом, відмінним від основного текстового шрифту.

Рубрикація — система взаємозалежних і супідрядних заголовків видання, що виражають взаємозв'язок і співпідпорядкованість очолюваних ними рубрик (підрозділів).

Спуск полос— розташування окремих полос перед друкуванням у такому порядку, щоб у зфальцьованому аркуші вийшло правильне чергування сторінок

Середник— пробіл між колонками у двох- або багатоколонковому наборі.

Суперобкладинка— паперова обгортка, що прикриває видавниче плетіння або обкладинку книги. Вона тримається на плетінні за допомогою широких країв, що загинаються, — клапанів. Основна мета суперобкладинки — збільшити термін збереження плетіння або обкладинки, але вона служить й елементом оформлення.

Схема— креслення, що передає, зазвичай за допомогою умовних позначок і без дотримання масштабу, основну ідею якого-небудь пристрою, машини й т.п., що відтворює взаємозв'язок їх головних елементів.

Тверда копія— виведені полоси(на папері або на плівці).

Текст— основна частина літературного твору без малюнків, креслень, підрядкових приміток і т.п.

Теплі кольори— відтінки червоного й жовтого.

Тиснення— зображення або напис, видавлені, наприклад, на видавничому плетінні.

Титульний аркуш— перша вихідна сторінка видання, на якій розташовується назва книги, ім'я автора й найменування видавця. Завжди права (непарна) сторінка.

Точка— 1) окремий елемент, з якого складається растрове зображення; 2) синонім поняття піксел або пляма: найменше зображення, що може бути відображено системою на екрані, на фотоматеріалі або на папері. Кількість точок на дюйм – dpi – стандартна одиниця виміру виділивності, виражений у точках або пікселах для фотоскладальних пристроїв четвертого покоління або лазерних принтерів. Чим вище Роздільна здатність (більше точок на дюйм), тим чіткіше отримане зображення.

Трекінг (Tracking) — відстань по горизонталі між сусідніми буквами тексту. Вимірюється у долях М‑пропуску.

Укладач— особа, що склала книгу з творів одного або декількох авторів або зібрала з різних джерел й обробила для друку різні матеріали.

Формат набору — довжина складальної полоси.

Фальцювання— операція брошурувального процесу, що полягає в складанні видрукованих аркушів у зошит.

Фонт— комп'ютерний термін, відповіднийу поліграфічному терміну гарнітура шрифту.

Формат видання— розміри готового (обрізаного й зброшурованого) друкованого видання. Формат видання позначається в міліметрах (наприклад, 170 х 222 мм.).

Формат друкованого паперу— розміри (довжина й ширина) аркуша паперу або ширина рулону паперу. Позначаються в сантиметрах шляхом вказівки ширини й довжини аркуша паперу, з'єднаних знаком множення, або ширини рулону.

Форматування тексту — комп'ютерна видозміна тексту, що відповідає формуванню абзаців, рядків і полос, відповідно до необхідного формату полоси.

Предметний покажчик

Анотація 64,362 Базова лінія тексту 325,362 Боковик 77-83,86,171,361