Розділ 1. Поняття про операційну систему. Історія розвитку ОС

Розділ 1. Поняття про операційну систему.
______________ Історія розвитку ОС_______________

Операційна система (ОС) - це група програм, які здійснюють завантаження ПК, та керують його роботою протягом всього сеансу, аж до відключення живлення. Операційні системи бувають:

• однозадачні - це такі ОС, в яких одночасно може бути запущена на виконання лише одна задача (програма);

• багатозадачні - це такі ОС, в яких одночасно може бути запущено на виконання декілька задач, що будуть виконуватись паралельно, незалежно одна від одної.

До однозадачних ОС відносять так звані клони DOS, до них відносяться: MS-DOS, DR-DOS, PC-DOS і деякі інші. До багатозадачних відносяться: OS/2, WINDOWS NT, WINDOWS 95 та інші.

У окрему групу можна виділити ОС, що спеціально розроблені для робочих станцій та серверів, до яких відносяться: UNIX, LINUX, SIRIUS,WINDOWS NT, Novell NetWare

І ІН.

Для ПК типу Macintosh розроблені свої типи ОС, найбільш поширена з яких, Мас OS.

При першому знайомстві з ПК цей матеріал даного розділу можна упустити і повернутись до нього після засвоєння основних термінів різних ОС.

Серед всіх перерахованих ОС "найстарішою" є UNIX, яка розроблена понад ЗО років тому. Пройшовши такий довгий шлях, ця ОС зараз доведена практично до досконалості. Вона надзвичайно високопродуктивна та надійна. Але разом з тим основним її недоліком є дуже високі вимоги до апаратного забезпечення ПК.

Перші ПК, створені в другій половині 70 років, були побудовані на 8-розрядних мікропроцесорах Intel 8080, Motorola 6800, Zolog 2-80 і використовували відповідні примітивні ОС. Найпопулярнішою операційною системою того часу для персональних комп'ютерів була 8- розрядна СР/М-80 (Control Program for Microcomputers) фірми Digital Research.

Вже на початку 80, з'являються 16-розрядні комп'ютери, для яких потрібна була нова операційна система. Фірма Digital Research не була готова запропонувати IBM 16-розрядну операційну систему. Тим часом маленька на той час програмістська компанія Microsoft, керована молодим енергійним програмістом Білом Гейтсом (Bill Gates), встигла придбати права на 16-розрядну систему 86-DOS у компанії Seattle Computer Products.

Гейтс переконав IBM перейти на виробництво ПК на базі 16 розрядного процесора. Так з'явився альянс корпорації IBM з фірмою Microsoft, що визначив подальшу долю розвитку IBM -сумісних ПК. Завдяки цьому фірма Microsoft з часом, перетворилась у найбільшу в світі фірму з виготовлення програмного забезпечення.

Абревіатура DOS означає Disk Operation System - дискова операційна система. Програми розроблені для СР/М-80, виявилось достатньо легко модифікувати для роботи під 86-DOS. Microsoft переробила 86-DOS і під маркою MS-DOS запропонувала фірмі IBM. .

Таким чином у серпні 1981 року почалося постачання комп'ютерів IBM PC з операційною системою DOS під назвою PC-DOS 1.0, яку пізніше почали називати MS-DOS 1.0.

Інтерфейс користувача MS-DOS з першої версії був орієнтований на використання командної стрічки символьного режиму. Починаючи з цієї версії, всі команди DOS розбиті на два типи - зовнішні, записані в окремі виконавчі файли, і внутрішні, код та імена яких вмонтовані в командний процесор. Введено спеціальний файл AUTOEXEC.BAT, який при завантаженні система автоматично виконує певну послідовність команд.

Для роботи MS-DOS 1.0. потрібно 64 К пам'яті, сама система займала всього 8 К на диску. Для завантаження програм і обробки даних система дозволяла користуватися 640К з 1 М адресного простору мікропроцесора 8088, це на той час було дуже багато. Дана ОС підтримувала тільки один тип магнітних носіїв - 5,25-дюймові дискети ємністю 160 К (SS).

В травні 1982 року була випущена PC-DOS 1.1, яка дозволяла працювати з двосторонніми дискетами ємністю 320 К. Потрібно сказати, що контракт з IBM не дозволяв фірмі Microsoft пропонувати MS-DOS іншим виробникам персональних комп'ютерів, і тому влітку 1982 року ту ж саму версію ОС під ім'ям MS-DOS 1.25 було випущено для Texas Instruments, Compaq Computer та інших фірм, які приступили до виготовлення IBM PC - сумісних комп'ютерів.

MS-DOS 2.0 була випущена в березні 1983 року разом з комп'ютером IBM PC XT, працювала з дискетами об'ємом 360 К і 10-мегабайтними жорсткими дисками. З появою дисків таких розмірів, виникла потреба у впорядкуванні інформації. Тому у цій версії введено поняття каталогу та ієрархічної деревовидної структури каталогів. У MS-DOS 2.0 з'явилась можливість завантажувати в ОП додаткові драйвери для роботи із тими пристроями вводу-виводу, підтримка яких ядром операційної системи не передбачена. Поряд із цим з'явився файл CONFIG.SYS, в який можна було вносити параметри конфігурування ОС.

Версія MS-DOS 2.0 займала 24 К оперативної пам'яті і вимагала для роботи 128 К вільної пам'яті. Найбільш стабільною серед реалізацій MS-DOS другого покоління була версія MS-DOS2.il.

MS-DOS, версій третього покоління, з'явились одна за одною MS-DOS 3.0 (серпень 1984 p.), MS-DOS 3.1 (листопад 1984 p.), MS-DOS 3.2 ( грудень 1985 p.) і MS-DOS 3.3 (квітень 1987 р.) - стало важливим етапом в історії розвитку MS-DOS. З одного боку, система
увійшла в добу свого найбільшого розквіту і отримала широке розповсюдження, особливо
версія MS-DOS 3.3, а з іншого реально окреслила межі можливостей MS-DOS. Тоді стало
зрозумілим, що не так довго чекати того часу, коли MS-DOS зійде з ринку операційних
систем.

Звичайно, нове покоління MS-DOS мало багато вдосконалень. Наприклад, MS-DOS 3.2 підтримувала 3-дюймові 720-кілобайтні дискети і логічні розділи жорстких дисків об'ємом до 32 М, a MS-DOS 3.3 підтримувала 3-дюймові 1,44-мегабайтні дискети. В порівнянні з минулими версіями вона була більш надійною і стабільною.

Початок морального старіння MS-DOS

Як і всі попередні версії MS-DOS 3.3, не могла працювати з додатковими ресурсами мікропроцесорів 80286 і випущеного вже на той час 80386, використовуючи все ті ж 640 К оперативної пам'яті. Причиною такого консерватизму була основна вимога до нових версій цієї ОС - всі вони повинні були успішно працювати з програмами, випущеними в період існування більш старих версій. Це вже тоді сприяло зародженню перших ознак морального старіння MS-DOS.

Ще одним недоліком MS-DOS був надзвичайно примітивний користувацький інтерфейс, який замикався на командній стрічці. Тоді, як на ринку вже з'явився комп'ютер Macintosh фірми Apple з надзвичайно зручним графічним користувацьким інтерфейсом (Graphics User Interface, GUI), що мав вигляд набагато кращий ніж командна стрічка IBM.

Графічний інтерфейс і захищений режим OS/2 та Windows

Фірма Microsoft вела самостійні розробки в області графічного інтерфейсу користувача, і в 1985 році нею була випущена перша версія графічного середовища Windows (для MS-DOS). Існуючі тоді IBM PC-сумісні комп'ютери, не могли забезпечити повноцінне функціонування графічного середовища. Тому Windows, яку вдалося створити у 1985 році, виглядала досить примітивно.

Розуміючи, що для нових моделей комп'ютерів IBM час вимагає принципово нової операційної системи, IBM і Microsoft приступили до роботи над OS/2 - операційною системою для IBM PC - сумісних персональних комп'ютерів на мікропроцесорах 80286 і 80386. OS/2 не повинна була працювати на машинах з мікропроцесорами 8088/86, її метою було використання всієї адресної пам'яті, захищеного режиму і багатозадачних можливостей мікропроцесора 80286. У перспективі планувалось забезпечити і графічний користувацький інтерфейс. Для проходу на існуючий ринок програмного забезпечення, необхідно було забезпечити сумісність OS/2 з MS-DOS.

Продаж нової операційної системи почався в листопаді 1987 p. Microsoft постачала MS-OS/2, що працювала на будь-яких IBM PC-сумісних комп'ютерах. Головними рисами OS/2 стало використання захищеного режиму мікропроцесора 80286, із адресуванням до 16 М пам'яті і витісняюча багатозадачність (preemptive multitasking) з можливістю одночасного виконанням до 12 програм.

Вимоги сумісності з додатками для MS-DOS не були виконані до кінця, деякі програми для MS-DOS не працювали під OS/2. Одночасно могла виконуватися тільки одна MS-DOS - задача у спеціальному режимі, що емулював реальний режим мікропроцесора 8086. OS/2 потребувала для роботи З М оперативної пам'яті, що було для того часу досить складно.

Версія OS/2 1.1 отримала графічне багатовіконне середовище Presentation Manager.

Тим часом Microsoft продовжувала розвивати власне графічне середовище. Випущено версії Windows/286 і Windows/386 (Windows 2.x), що вже були працездатні. Ці оболонки мали також власний графічний інтерфейс для роботи з прикладними програмами, але могли використовувати тільки нижні 640 К пам'яті MS-DOS і розширену пам'ять.

Як OS/2 Presentation Manager, так і Windows запропонували користувачеві віконний інтерфейс, де кожній виконуваній програмі відводиться екранне вікно, яке може займати частину екрану або весь екран. Програми, спеціально спроектовані для таких віконних середовищ, можуть користуватися всіма їх перевагами. Вигляд користувацького екрану з вікнами різних прикладних програм, що перекриваються, досить яскраво демонструють можливості середовища в одночасному використанні декількох програм і передачі даних між ними. Користувач працює з додатком, який знаходиться у "верхньому вікні", але простим натисканням миші на іншому вікні, він може активізувати другу програму.

У 1989 році з'явились IBM OS/2 1.21. Графічний інтерфейс Presentation Manager цих версій був перероблений і став "тривимірним". З'явився новий додаток для виконання операцій з файлами і каталогами - File Manager. OS/2 1.2 могла підтримувати нову файлову систему HPFS - High Perfomance File System. Переваги високопродуктивної файлової системи дуже важливі для серверів і роботи із серйозними базами даних. Не менш важливою властивістю HPFS є підтримка довгих імен файлів.

Але жодна з перерахованих версій Windows і OS/2 не мала особливого успіху на ринку. Для роботи більшості популярних прикладних програм було достатньо 640 К оперативної пам'яті. Тому користувачі не спішили переходити на нову операційну систему, продовжуючи користуватись DOS. Фактичним стандартом залишались комп'ютери з програми для MS-DOS і сама MS-DOS 3.3. Це вимагало подальшого розвитку MS-DOS.

MS-DOS 4.0, яка була представлена у липні 1988 року, підтримувала розділи жорсткого диску об'ємом більше 32 М. З'явились нові сервісні засоби - драйвер програмного кешування, для пришвидшення доступу до жорсткого диску SMARTDrive, команда MEM для перегляду вмісту оперативної пам'яті, нові можливості керування режимами пристроїв введення-виведення командоюМООЕ, графічна оболонка для керування файлами і програмами MS-DOS Shell.

Але в MS-DOS 4.0. було багато помилок, листопадовий випуск цієї системи з номером версії 4.01, також не захопив покупців. Фірма Digital Research, яка виступала у ролі конкурента Microsoft на ринку операційних систем, запропонувавши MS-DOS - сумісну систему DR DOS 3.41, також не мала особливого успіху. Більшість користувачів IBM PC віддавало перевагу MS-DOS 3.3, яка добре працювала і задовольняла усі потреби.

На кінець 1990 року IBM і Microsoft планували випуск 32-розрядної версії OS/2 2.0 для комп'ютерів з мікропроцесорами не нижче 80386. Фірма Microsoft паралельно вела другий проект - розробку нової версії Windows. Удосконалена версія Windows, стала використовувати захищений режим мікропроцесора 80386, та графічний інтерфейс користувача, що дуже відрізнявся від інтерфейсу OS/2 Presentation Manager.

В той же час, 1990 році, була випущена OS/21.3, що мала підвищену швидкодію, більш досконалу, але, ще не довершену, підтримку MS-DOS - доповнень і потребувала для роботи всього 2 М пам'яті. Важливим кроком було включення в OS/2 системи масштабування PostScript-шрифтів Adobe Type Manager, традиційних програм для професійної видавничої діяльності.

Та головною подією 1990 року був випуск графічної операційної оболонки Microseft Windows 3.0, яка стала кращим продуктом року. Все ж, крім приємного графічного користувацького інтерфейсу середовище Windows являє собою значний комплекс послуг. Windows використала весь об'єм пам'яті, що адресується мікропроцесорами 80286, 80386 і вище. З 32-розрядними мікропроцесорами і при наявності не менше 2 М пам'яті Windows 3.0 може використовувати віртуальну пам'ять. Windows мала і багатозадачні можливості, правда, не з розділенням, а з кооперативним (cooperation) використанням процесорного часу. Мінімальний об'єм оперативної пам'яті, при якому Windows може хоч як-небудь функціонувати, складав 1 М.

І все ж Windows не була повноцінною операційною системою, вона добудовувала ядро і командний процесор системи MS-DOS власним ядром і графічним інтерфейсом.

З 1990 р. фірма Microsoft сконцентрувала свої зусилля на власній концепції "операційної системи 90-х". До осені 1990 договір про спільні розробки IBM і Microsoft було розірвано. В результаті ні та, ні інша фірма не випустили на ринок 32-розрядну операційну систему ні в 1990, ні в 1991 році.

В червні 1991 року випущено MS-DOS 5.0. У цій версії було значно покращено управління пам'яттю, удосконалено оболонку MS-DOS Shell, яка має можливості переключення між виконуючими програмами. Драйвер верхньої пам'яті HIMEM.SYS і драйвер емуляції розширеної пам'яті EMM386.EXE фактично прийшли в MS-DOS 5.0 з Windows 3.0, а менеджер програм оболонки MS-DOS Shell був створенний на основі технології переключення MS-DOS-задач стандартного режиму Windows.

Крім того, в MS-DOS 5.0 з'явилось Qbasic (повноекранний інтерпритатор мови BASIC), утиліта редагування командної стрічки Doskey, ліцензовані в фірмі Central Point Software програми профілактики і відновлення видалених файлів і відформатованих дисків, а також деякі подібності системи допомоги.

PC-DOS 5.0, паралельно випущена фірмою IBM, була практично ідентична MS-DOS 5.0. другою альтернативною MS-DOS 5.0 фірми Digital Research вже випущена версія DR DOS 5.0, що пропонувала навіть більше утиліт і можливостей керування пам'яттю, а практично одночасно з MS-DOS 5.0 з'явилась DR DOS 6.0. Але DR DOS представляла інтерес для витончених користувачів. До того ж при роботі з даною операційною системою могли виникати проблеми з Windows.

32-розрядні операційні системи

Початок 90-х років характеризувався дуже швидким розвитком впливу Microsoft Windows, до того ж не тільки на програмному, але і на апаратному ринку. Зростав попит на ПК з конфігурацією, достатньою для комфортної роботи з Windows, тобто з мікропроцесором не нижче 386 і об'ємом пам'яті не менше 4 М.

В той час Microsoft заявила про те, що вона планує випустити в 1992 році 32-розрядну операційну систему нового покоління. На початку новий проект називався OS/2 3.0, потім -- New Technology (скорочено - NT).

В квітні 1992 року IBM виготовила нову версію системи OS/2, яка повинна була послабити позиції Microsoft на ринку операційних систем. Апаратні потреби OS/2 2.0 були досить великі - мікропроцесор не менш 80386 і не менш 4 М пам'яті. Зате нова версія OS/2 була повністю 32-розрядною - ядро, драйвери пристроїв і система управління пам'яттю використовували переваги 32-розрядної організації мікропроцесорів. Це забезпечило високу продуктивність роботи системи. Крім того, для OS/2 2.0 був розроблений новий графіч-ний інтерфейс користувача Workplace Spell.

Незважаючи на це, користувачі від OS/2, перш за все потребували забезпечення повної підтримки програм для MS-DOS і Windows, що успішно було впроваджено. Паралельно могла виконуватись будь-яка доцільна кількість (точніше, до 240) MS-DOS- і Windows- програм в режимі "справжньої" багатозадачності OS/2.1 все ж були проблеми. Не всі MS-DOS- і Windows-додатки стабільно працювали під OS/2 2.0. Вбудована підтримка Windows 3.0 виявилась досить повільною і не дозволяла працювати в 386-му розширеному режимі Windows. На більшості відеоадаптерів доводилось працювати з Windows- програмами на повному екрані Windows, а не у вікні Workplace Shell.

У квітні 1992 року з'явилась нова версія Windows. З цього моменту Windows офіційно іменується операційною системою. Інтерфейс Windows 3.1 був трохи покращений, частково були посилені можливості керування екранними об'єктами мишкою. Динамічний обмін даними між додатками тепер підтримувався безпосередньо Windows. В систему ввійшли засоби мультимедіа, які раніше ставились окремо в пакет Windows Multimedia Extensions. Для розширення видавничих можливостей в Windows була вбудована підтримка системи масштабування шрифтів True Туре.

Windows 3.1 залишилась 16-розрядною системою і пропонувала два режими роботи -стандартний і 386-й розширений. Все це привело до того, що з середини 1992 року розвиток Windows-ринку фактично стосувавсяся вже лише Windows 3.1, і все більше додатків випускалось саме для Windows 3.1, а не для попередніх версій.

Таким чином, хоч OS/2 2.0 і Windows 3.1 і з'явились практично одночасно, першочергове значення відразу отримала нова версія Windows. IBM, яка не чекала настільки швидкого переходу користувачів до Windows 3.1 і шрифтів True Туре, програла ще один раунд, і ринкова ініціатива залишилась у Microsoft.

Поява Windows NT

Восени 1993 року вийшла нова 32-розрядна операційна система від Microsoft, отримавши назву Windows NT (New Technology). Треба сказати, що з цією системою Microsoft дуже широко розмахнулась, включаючи професійні сіткові можливості, роботу на звичайних і багатопроцесорних IBM PC - сумісних машинах і комп'ютерах з архітектурою RISK (з мікропроцесорами MIPS R4000 і DEC Alpha АХР).

В Windows NT можна було виконати програми для Windows NT, Windows, MS-DOS, а також додатки для символьного режиму OS/2 1.x. Система підтримувала FAT (від DOS, WINDOWS), HPFS (від OS/2) і власну файлову систему NTFS. Випущено версії Windows NT Workstation 3.1 для персональних комп'ютерів (робочих станцій) і Windows NT Advanced Server 3.1 для серверів. Для роботи Windows NT 3.1 потрібно було не менше 12 М оперативної пам'яті.

Windows NT - це універсальна операційна система, яка є повним рішенням для сіткової архітектури "клієнт-сервер" і різних апаратних платформ. Тобто, це ОС принципово іншого класу, ніж Windows, OS/2 і будь-які DOS. Оптимальним "настільним" рішенням ПК, для звичайного користувача, залишились Windows і MS-DOS, тоді як Windows NT, створено для професійної роботи в комп'ютерних мережах.

Паралельно розроблялась друга операційна система з новим інтерфейсом користувача і ще більш досконалим рівнем сервісу - майбутня 32-розрядна версія Windows.

Довший час вона була відома як проект Chicago. Було об'явлено, що Chicago, на відміну від попередніх версій Windows, буде повною операційною системою, а не оболонкою, яка завантажується з-під MS-DOS.

В 1993 році практично без повідомлення була видана Windows 3.11. Різницю між Windows 3.1 і Windows 3.11 важко виявити на перший погляд. Вона в основному полягає в тому, що нова версія Windows, була розроблена, як сіткова версія, для робочих груп і tomv отримала назву Windows 3.11 Workstation.

IBM вдалось в 1993 році досягнути певного успіху з новою версією своєї операційної системи. OS/2 2.1 включала ліцензійний код Windows 3.1 і підтримувала 386-ий розширений режим роботи. Набір драйверів пристроїв був збільшений. Були також виправлені помилки попередньої версії. Робота MS-DOS- і Windows- програм під OS/2 2.1 стала стабільною, так що проблеми із сумісністю були вирішені. Принциповим нововведенням для OS/2 2.1 було її мультимедіа - розширення. Крім того, IBM видала дешеву версію OS/2, яка не включала ліцензійний код Windows, а використовувала раніше встановлену на комп'ютері версію Windows 3.1, яка називалась OS/2 for Windows. Темпи продажів OS/2 2.1 реально зросли.

Правда об'єм продажів Microsoft Windows залишився на порядок (в 10 раз!) більшим. Microsoft продовжувала розвивати також MS-DOS. В квітні 1993 року була видана MS-DOS 6.0, в якій виявилось багато додаткових зручностей і декілька нових службових програм, як оригінальних, так і ліцензійних. Серед них: програма DoubleSpace для динамічного стискування даних, система оптимізації використання оперативної пам'яті Mem Marker, які ліцензовано у фірмі Symantec, дефрагментатор диску і програма резервного копіювання, які ліцензовані у фірмі Central Point antivirus.

Версія MS-DOS 6.2 (жовтень 1993 року) містила вдосконалену програму DoubleSpace і нову утиліту ScanDisk для перевірки коректності дискових даних і виправлення помилок. IBM також видала в 1993 році нову версію PC-DOS 6.3. Фірма Digital Research до того часу була придбана фірмою Novell. Саме Novell видала наступну версію DR DOS під іменем Novell DOS 7, в яку була включена система Personal NetWare для організації однорангової локальної мережі, після чого звернула роботи по DOS.

Останні версії MS-DOS вийшли в 1994 році. Весною була видана MS-DOS 6.21, без системи стиснення DoubleSpace. Це було пов'язано із виникненням юридичних протиріч між корпорацією Microsoft і фірмою Stac Electronic, виробником всесвітньовідомого пакету стискування дискових даних Stacker. В червні 1994 року видано MS-DOS 6.22 із програмою стискування DriveSpace, яка не порушує патентного законодавства і прав фірми Stac Electronics. Після кінцевого вирішення судових проблем було збережено право на існування всіх версій MS-DOS 6.x і програм стискування даних, які входять у їх склад. MS-DOS 6.22 - це перша із операційних систем Mictosoft, в стандартну версію яких вбудована підтримка російських кодових сторінок і російського алфавіту на дисплеї і клавіатурі. Зрозуміло, що це - остання версія MS-DOS.

OS/2 і Windows 95

Восени 1994 року з'явились нові версії систем Windows NT: Windows NT Server 3.5 і Windows NT Workstation 3.5, більш продуктивні і менш вимогливі до апаратного забезпечення (8 M оперативної пам'яті), ніж Windows NT 3.1.

В жовтні 1994 року фірмою IBM була випущена нова версія OS/2 для Windows, а в лютому 1995 вийшла аналогічна їй повна версія системи, яка включала ліцензійний код Windows 3.11 для робочих груп. В офіційній назві нової версії OS/2 з'явилось, ще одне слово '^агр"-"надсвітлова швидкість". OS/2 Warp працює на комп'ютерах з 4 M оперативної пам'яті, графічний інтерфейс Workplace Shell, ще більш удосконалений, а конфігурація системи стала значно простішою і зручнішою.

OS/2 Warp вельми проста і зручна в користуванні, а вбудовані в неї можливості Plug and Play дозволяють значно спростити конфігурування апаратного забезпечення, особливо плат PC Card. Крім цього, з OS/2 Warp має декілька додатків, а також інтегрований офісний пакет IBM Works і цілий набір телекомунікаційний програм.

Восени 1995 року нарешті випущено комерційну версію 32 розрядної, багатозадачної ОС Windows 95, випуск якої декілька разів до цього переносився. Ця ОС є самостійною і не вимагає для своєї роботи модулів DOS. Сам DOS виконується як окрема задача (MS DOS Prompt). Вона має вдосконалену файлову систему VFAT, що дозволяє використовувати довгі (до 255 символів) імена файлів.

Паралельно велися розробки по створенню нової версії ОС Windows NT, які привели до появи в 1996 та 1998 роках версій 4.0 та 5.0 ( Workstation та Server). Вони отримали інтерфейс, який схожий на графічний інтерфейс Windows 95. Ці версії значно надійніші в роботі, мають потужну систему захисту інформації, здатні організувати локальну мережу за стратегією клієнт-сервер. Windows NT повністю 32-розрядна операційна система, тоді як Windows 95 в ряді випадків все ще використовує 16-бітний код звертання.

На початку 1997 року випущено нову, вдосконалену версію Windows 95, що отримала назву Windows 95 OSR2 (OEM Service Release 2). В цій версії усунено багато помилок попередньої Windows. Основне нововведення - використання 32-розрядної файлової системи FAT32, за допомогою якої доступний розмір логічного диску може перевищувати 2Г і досягати 8Г. В FAT32 мінімальний розмір файла, що надається операційною системою - 4К, тоді, як раніше він складав 32К. Це нововведення дає можливість набагато ефективніше використовувати дисковий простір у випадку наявності на диску великої кількості дрібних файлів.

25 червня 1998 року фірма Microsoft представила нову операційну систему -Windows 98. Дана версія має такі нововведення:

• підтримка технології ММХ і графічних карт AGP,

• підтримка універсальної послідовної шини USB,

• можливість одночасного використання двох дисплеїв на одному ПК,

• значно менший час завантаження прикладних програм та виходу з ОС,

• інтегрованість для роботи в Internet,

• нові програми для керування енергоспоживанням.

Вивченню операційної системи Windows 98 присвячено частину 7 даного посібника.

 

Розділ 2. Основи MS-DOS

Операційна система MS-DOS (Microsoft Disk Operation System) є однією з найпопулярніших ОС дляІВМ-сумісних ПК на основі 80386, чи більш раннього процесора. Вона пред'являє невисокі вимоги до апаратного забезпечення ПК, зокрема:

• процесор 8086, або новіший;

• 512К оперативної пам'яті;

• необов'язковим є ЖМД;

• будь-який тип відеосистеми.

• ОС MS-DOS випробувана часом (див. попередній розділ) і тому є досить надійною в роботі. Поряд з цим, основними недоліками MS-DOS, є однозадачність та відсутність графічного інтерфейсу користувача. Як сказано вище, MS-DOS в своєму розвитку пройшла 6 основних етапів (версій). В даному посібнику розглядатиметься MS-DOS версії 6.2х.

• Основою DOS є файлова система.

• Файл - це набір однотипної інформації, яка зберігається на диску під окремим іменем. Ім'я файлу буває повним та коротким. Повне ім'я має такий формат :

• <ім'я файлу>.<розширення> <розмір> <дата> <час>

• а коротке:

• <ім'я файлу>.<розширення>.

• <Дата> і < час - календарна дата та час створення файлу, або його останньої модифікації.

• <Розмір> - об'єм, який займає на диску файл в байтах.

• <Ім'я файлу> - це набір літер латинського алфавіту, цифр або спеціальних символів до 8.

* ? + <пропуск> ./ І < >

В іменах файлів не рекомендовано використовувати символи національних алфавітів.

<Розширення> - це набір літер латинського алфавіту, цифр або спеціальних
символів (аналогічно до імені) до 3, що визначає тип файлу.
Розширення є не обов'язковим, але бажаним елементом в імені файлу.
Відповідно до розширень є такі типи файлів:

.txt текстові файли, записані в DOS форматі;

.exe .com виконуючі файли, які можна запустити на виконання;

.bat пакетні (командні) файли - текстові файли, в яких записані

 

1.2.3. Режим із багатьма користувачами

11 и и і всі звикли до режиму застосування комп'ютера, коли користувач задає інформацію за допомогою клавіатури (інтер-та інший режим). У цьому випадку основний час витрачається на введення цієї інформації, центральний процесор у цей час про-СТОЮЄ. Так, перші телетайпи, що використовувалися для введення даних, забезпечували швидкість уведення 11 символів за секунду. Застосування сучасних клавіатур істотно не збільшило швидкість, тому що вона обмежена можливостями людини. Контролер клаві­атури дозволяє передавати процесору не кожен символ, а повністю введений рядок, що робить можливим за необхідності виправляти задані символи до їх передавання для обробки. Використання потужних процесорів для обчислень в інтерактивному режимі неефективне. Для збільшення продуктивності обчислювальної системи один процесор використовується для роботи з кількома користувачами. Кожному користувачеві система виділяє відрізок (квант) часу. Якщо користувачів не дуже багато, і використову­ється потужна обчислювальна система, то в кожного користувача виникає ілюзія монопольної роботи з цією системою. Тут постають додаткові проблеми, пов'язані з обслуговуванням користувачів: авторизація користувача, пріоритетне або безпріоритетне обслу­говування, розподіл загальних пристроїв, наприклад, принтерів, між користувачами і т.д. І хоча з появою потужних персональних комп'ютерів проблема режиму з багатьма користувачами стала менш актуальною, все ж ця задача й досі стоїть на порядку денно­му; крім того, аналогічні задачі доводиться розв'язувати при ви­користанні мереж. Отже, актуальною залишається задача захисту від взаємного впливу всіх взаємодіючих і конкуруючих модулів.

Використання процесора з квантуванням часу називається режимом розподілу часу. Для сучасних ОС режим квантування застосовується під час роботи додатків (процесів) і їхніх окремих функцій (потоків).

Таким чином, наступна функція операційної системи — керу­вання процесами і потоками в режимі квантування часу. Ця функ­ція виконується модулем керування процесами (Process manager).

1.2.4. Керування пам'яттю

Для безпечного використання мультипрограмного режиму і режиму з багатьма користувачами необхідно координувати роз­поділ нам'яті між окремими додатками і модулями ОС. Цю коор­дннацію виконує модуль керування пам'яттю. Цей модуль керує також розподілом пам'яті для потреб самої ОС. У зв'язку з тим, що В якийсь момент часу оперативної пам'яті для виконуваних про­грам, може не вистачити, інші програми можуть бути витиснені на цупкий диск. Після їх повторного завантаження адреси даних і функцій можуть змінитися. Операційна система забезпечува­ти правильний доступ до даних після їхнього повторного заванта­ження і правильний виклик функцій.

Таким чином, код у програмі повинен бути позиційно не­залежним, в іншому разі модулі ОС повинні коректувати його у випадку зміни адреси завантаження. Сучасні процесори забез­печують позиційну незалежність коду на апаратному рівні. На­приклад, для процесорів типу Intel у команді переходу задається відстань між адресою команди, що йде слідом за командою пере­ходу, і міткою, куди треба перейти. У цьому випадку переміщення програми не спричиняє необхідність зміни команд переходу. Мо­дуль керування пам'яттю повинен також забезпечити ефективний і простий метод виділення — звільнення пам'яті додаткам, доступ до всього наявного адресного простору, захист у залежності від прав доступу до пам'яті. Модуль керування пам'яттю (Memory manager) є одним із найскладніших модулів ОС. Від ефективності алгоритмів керування пам'яттю істотно залежить ефективність ОС у цілому.

 

1.2.5. Системи реального часу

Такі системи застосовуються для керування різними технічними об'єктами, такими, наприклад, як верстат із числовим програмним керуванням. Характерною особливістю таких систем Є обмеження на гранично допустимий час, протягом якого повин­на бути виконана та або інша програма, що керує об'єктом, — и іншому випадку можлива аварія. Таким чином, критерієм ефективності для систем реального часу є їхня здатність витримувати заздалегідь задані інтервали часу між запуском програми ii одержанням результату (керуючого впливу). Цей час називається часом реакції системи, а відповідна властивість системи —реактивністю.

Наступна функція ОС, що характерна для систем реального часу, — забезпечення виконання сервісних функцій протягом заздалегідь заданого інтервалу часу. Системи реального часу и цьому посібнику не розглядаються.

1.2.6. Робота в мережі. Серверні операційні системи

Наприкінці 70-х років минулого століття почали бурхливо розвиватися комп'ютерні мережі — як локальні, так і глобальні, що значною мірою пов'язано зі здешевленням комп'ютерів. Було Створено стек (набір) протоколів¹ TCP/IP, використовуваний нині не ТІЛЬКИ н мережі Internet, але й дуже популярний у локальних мережах. Першою операційною системою, в якій ці протоколи були повноцінно реалізовані, стала UNIX. Таким чином, UNIX ;ti звичайної системи розподілу часу перетворилася на мережну ОИСТему, здатну взаємодіяти по мережі з іншими ОС.

Наявність локальних мереж, насамперед, забезпечує мож­ливість спільного використання компонентів обчислювальної системи високої вартості. У цьому випадку компоненти загального користування зосереджуються на сервері (цупкі диски, принтери), доступ до них здійснюється з ПК через мережне устаткування. Операційна система забезпечує керування реєстрацією користу­вачів, формування і надійне транспортування пакетів у мережі. Оскільки в мережі можуть бути комп'ютери з різними операцій­ними системами, ОС повинна підтримувати стандартні протоколи для формування й передавання пакетів. Отже, чергова функція операційної системи — підтримка роботи з локальною, корпора­тивною і глобальною мережею Internet.

Призначення серверної ОС — керування додатками, що об­слуговують усіх користувачів корпоративної мережі, а нерідко і зовнішніх користувачів. До таких додатків слід віднести:

• сучасні системи керування базами даних;

• засоби керування мережами і засоби аналізу подій у мережі;

• служби каталогів (сховище облікових записів усіх користу­вачів мережі, клієнтів, серверів і додатків, доповнених засобами конфігурування мережі, підключення віддалених користувачів і керування віддаленими комп'ютерами);

• засоби обміну повідомленнями;

• групові роботи;

• корпоративні брандмауери;

• сервери додатків різного призначення.

Для таких ОС найважливішими є вимоги надійності й про­дуктивності.

Мережні ОС повинні обов'язково забезпечувати мож­ні мість кластеризації, тобто використання для виконання однієї іі тієї ж задачі однотипних комп'ютерів, які поділяють між собою завантаження.

Особливого значення набувають можливості дублювання і резервування інформації. Оскільки сервери, як правило, не ви­микаються і працюють безупинно, необхідне забезпечення можливості підключення нової апаратури і програмного забезпечення без перезавантаження системи.

У зв'язку з тим, що питання, пов'язані з мережами і мережними ОС, викладаються в окремих дисциплінах, у цьому посібни­ку мережні ОС не розглядаються.

1.2.7. Надання послуг безпеки

У сучасних умовах усебічного використання обчислювальних систем, у тому числі й для електронного документообігу, проблема безпеки даних набуває все більшої актуальності. Надання послуг безпеки починається з реєстрації користувача. З кожним користу­вачем ОС пов'язує його обліковий запис, у якому задаються права користувача. Політикою безпеки визначаються правила задаван­ня і зміни паролів, блокування облікових записів тощо. Якщо дозволяє файлова система, для кожного її компонента (файла, папки, логічного диска) можуть бути встановлені права і режими доступу. В ОС убудовано сучасні криптографічні алгоритми, що дозволяють у будь-якому додатку виконувати формування циф­рового підпису¹, шифрування даних і файлів. Операційна система може забезпечувати можливість прозорого шифрування² файлів і папок. Таке шифрування виконується, наприклад, при вико­ристанні файлової системи ЕРБ. Для забезпечення можливості використання сучасних криптографічних методів ОС містить за­соби створення центрів сертифікації для керування ключами.

Отже, наступна функція ОС — забезпечення послуг безпеки. Оскільки захист інформації викладається в окремій дисципліні, питання забезпечення послуг безпеки сучасними операційними системами в цьому посібнику не розглядаються.

1.2.8. Підтримка багатопроцесорного оброблення

Сучасні сервери, як правило, є багатопроцесорними система­ми. Такі системи звичайно складаються з набору запам'ятовуваль­них пристроїв і кількох центральних процесорів, що працюють під керуванням однієї ОС. Усі процесори звичайно мають доступ до будь-якої ділянки пам'яті будь-якого запам'ятовувального при­строю. Для забезпечення максимальної продуктивності таких сис­тем ОС повинна ефективно виконувати розпаралелювання потоків самої операційної системи і користувачів. При розпаралелюванні в багатопроцесорній системі значно ускладнюються проблеми синхронізації. Покажемо це на простому прикладі. Нехай проце­сор записує дані, оновлені дані знаходяться в кеші цього процесо­ра і переписуються в оперативну пам'ять не відразу. Як забезпечи­ти використання цих даних іншим процесором? Чергова функція операційних систем — підтримка багатопроцесорного оброблення. Сучасні операційні системи підтримують багатопроцесорну ро­боту. Оскільки ОС UNIX використовується досить тривалий час для великих обчислювальних систем (mainframe), що, як прави­ло, є багатопроцесорними, вона допускає одночасну роботу з 256 і більше процесорами.

Операційні системи фірми Microsoft вико­ристовувалися донедавна тільки на персональних ЕОМ, для яких підтримка багатопроцесорного режиму була неактуальною. На­ближення за обчислювальною потужністю комп'ютерів, на яких використовуються обидва типи ОС, привело до того, що сучасні ОС фірми Microsoft (після WINDOWS'98) також підтримують багато­процесорний режим роботи. Операційна система WINDOWS'2003 може працювати із системами з числом процесорів не більше .

Багатопроцесорне оброблення може бути забезпечене у двох режимах:

• Симетрична система (symmetric multiprocessing — SMP) — усі потоки можуть виконуватися на будь-якому процесорі, тобто процесори розглядаються як однакові. Усі процесори розді- ють один адресний простір з погляду його доступності. Заува- [мо, що в таких системах достовірність даних забезпечується на іратному рівні. Саме такий режим реалізований у WINDOWS.

Слід зазначити, що хоча можливість доступу до будь-якої ді- нки пам'яті дійсно забезпечується такими системами, але час :тупу залежить від місця розташування цієї ділянки. Так, час ;тупу до «своєї» пам'яті значно менший, ніж до «чужої». Така істивість пам'яті називається NUMA (Non uniform Memory Ac­s') — неоднаковий доступ до пам'яті. Отже, ОС для забезпечення ксимальної продуктивності повинна враховувати і цей фактор.

• Несиметрична система (asymmetric multiprocessing — MP) — операційна система вибирає один процесор для виконан- потоків ядра (master processor), а інші процесори використову- ься для потоків користувальницьких додатків.

Операційна система, що підтримує багатопроцесорність у си- гричному режимі, повинна забезпечити можливість виконання *ь-якого потоку додатка на кожному з доступних процесорів, •ому числі потоків одного додатка. У цьому випадку потрібні цйні засоби синхронізації. Тільки такий режим використання езпечує збільшення швидкодії системи зі збільшенням числа зцесорів (масштабування).

· Підтримка 64-бітових процесорів

У наш час широко впроваджуються 64-бітові процесори. Це іачає не тільки розширення адресного простору і збільшення идкості виконання команд, але й використання нових принципів сонання програм. На зміну уявному паралельному виконанню жим розподілу часу) приходить справжнє розпаралелювання. дулі ОС, що залежать від процесора, повинні бути написані мо- о 64-бітового процесора, інші модулі якнайповніше мають ура- іувати всі його можливості, і паралельне виконання — у першу ігу. Існують ОС, що використовуються винятково для 64-бітових щесорів (АІХ), сучасні ОС підтримують роботу з процесорами >го класу.

1.2.10 Інтерфейс між ОС і користувальницькими додатками

Для забезпечення можливості використання функцій ОС у користувальницьких програмах застосовуються спеціальні функції, називаються системними викликами (СВ). Системні виклики

є проміжною ланкою між користувальницьким режимом і ре­жимом ядра (у LINUX використовується термін «обгорткова функція»). У цих функціях виконується перевірка правильності параметрів і виклик функцій модулів ОС. Ці функції дозволяють найефективніше виконувати такі операції, як керування розподі­лом пам'яті, керування файлами, синхронізація й ін. Фактично при використанні для цих цілей функцій мов високого рівня ефек­тивність знижується, тому що всі ці функції викликають відповід­ні функції ОС. Множина всіх системних викликів ОС називається програмним інтерфейсом ОС (Application Programming Interface — АРІ), Для виклику системних функцій (системних викликів) у де­яких ОС використовуються спеціальні команди. Так, у DOS для виклику системної функції використовувалася команда перери­вання природного ходу виконання програми (команда INT 21Н), де 21Н задає шістнадцятковий номер оброблювача переривання. Сама викликувана функція задавалася номером, що записувався в регістр ЕАХ. Для сучасних ОС системний виклик не відрізня­ється від виклику звичайних функцій. Приклад системного ви­клику для WINDOWS — функція CreateFile, для UNIX-подібних систем — функція Open.

Для визначення вимог до АРІ застосовують стандарти IEEP"s Portable Operating Systems based on UNIX (POSIX) і X/Open's Com­mon Applications Environment (CAE). Як видно з назви першого стандарту, він базується на UNIX. Використання цих стандартів дозволяє застосовувати однаковий вихідний код для різних ОС. Сучасні операційні системи, як правило, задовольняють цим стан­дартам.

АРІ сучасних ОС містить у собі велике число функцій. Опис функцій WIN АРІ для великої кількості ОС WINDOWS наведено, наприклад, у MSDN. Для ґрунтовного вивченпя особливостей WIN АРІ рекомендуємо звернутися до підручника [3].

1.3. Функції типових операційних систем

Підведемо підсумки огляду основних функцій ОС. До них на­лежать:

• приймання команд або завдань спеціальною мовою сцена­ріїв і їхнє виконання;

• виділення пам'яті й завантаження програм, що підлягають виконанню;

• виділення часу процесора для виконання програми;

• розподіл пам'яті між компонентами ОС і додатками корис­тувача, захист їх від взаємного впливу;

• розподіл зовнішніх пристроїв між компонентами ОС і до­датками користувача;

• керування всіма фізичними пристроями з метою забез­печення максимальної продуктивності обчислювальної системи і (або)користувача;

• планування й диспетчеризація задач з урахуванням заданої дисципліни обслуговування;

• керування процесами та потоками в режимі квантування часу;

• підтримка роботи з локальною і корпоративною мережами та мережею Internet;

• захист даних від несанкціонованого використання;

• підтримка 64-бітових процесорів.

 

 

[Немає системного диску або на системному диск помилка. Змініть диск і натисніть довільну клавішу)

· Якщо системний диск знайдено, передається управління його Boot Record. Boot Record знаходиться на диску файл io.sys і передає йому управління.

· Файл io.sys шукає на диску config.sys і встановлює з ^ттього файла конфігурацію ОС. Якщо такий файл не знайдений, приймається стандартна конфігурація.

· На наступному етапі io.sys ш^ає на диску файл command.com і передає йому управління. Command.com підключає внутрішні команди DOS, після чого шукає файл autoexec.bat, який автоматично запускає всі необхідні програми. На цьому завантаження закінчується. Якщо autoexec.bat не знайдено, виводиться повідомлення, яке пропонує змінити системну дату та системний час. Після цього виводиться стрічка запрошення в DOS і процес завантаження закінчується.

2.3. Дії при зависанні ПК

Інколи, внаслідок неправильних дій користувача, або помилок в операційній системі чи прикладних програмах, комп'ютер не реагує на команди клавіатури. Такий стан ПК називається "зависанням". Вивести його з цього стану можна одним з трьох способів:

1. Натиснути комбінацію клавіш Ctrl+Break. Ця дія припиняє виконання завислої програми чи команди і повертає користувача в ОС. Якщо ця операція неефективна, переходимо до другої дії.

2. "Гаряче перезавантаження" ПК. Для цього слід натиснути комбінацію клавіш Ctrl+Alt+Delete. При цьому припиняється виконання завислої програми (команди) і перезавантажується операційна система. Нове завантаження починається з Boot Record.

3. "Холодне перезавантаження" ПК. Натиснути кнопку Reset або HDD на системному блоці ПК, а в разі її відсутності вимкнути на деякий час живлення. При цьому здійснюється повне перезавантаження ПК.

 

 

 

При будь-якому варіанті перезавантаження втрачається вся незбережена на диску інформація.

 

2.4. Логічна організація дисків

Кожен диск, що використовується на ПК має своє ім'я. Імена дисків - це одна латинська літера і знак ":" після неї. Дисководи іменуються, починаючи з літери "A". MS-DOS дозволяє використовувати до чотирьох дисководів, та переважно використовують один чи два ("А:" та "В:"). Вінчестер та інші приводи іменують, починаючи з літери "С:", навіть у випадку

відсутності дисководів. Коли дисководів в ПК три-чотири, то вінчестер чи інший привід іменується з наступної літери.

Для систематизації інформації на вінчестері, який на відміну від дискет містить великий об'єм інформації, часто його умовно розбивають на диски, які називають логічними. Сам вінчестер, дискети та інші носії, називають фізичними дисками. Розбиття вінчестера на логічні диски здійснюється по циліндрах, починаючи з зовнішнього. Диск "С:" завжди починається з нульового циліндру і закінчується на N ( наприклад, 10). Наступний диск починається з N+1 циліндру і закінчується M (наприклад, з 11 по 55).

Логічний диск "С:" є основною зоною вінчестера (Primary), а інші логічні диски -розширеною (Extended). Основна зона вінчестера має статус А, тобто вона є заванта­жувальною.

Інформація про адреси логічних дисків та зони вінчестера записана у так званій таблиці розділів (Partition Table).

За допомогою таблиці розділів можна зарезервувати простір для різних операційних систем. Наприклад, DOS і OS/2 можуть завантажуватися на одному комп'ютері. Диск, що - працює з DOS може містити до чотирьох розділів, але тільки один з них може бути активним у кожний момент часу.

Таблиця розділів знаходиться в головному завантажувальному записі (Master Boot Record - MBR), який містить дані про те, який з розділів є активним і використовується для завантаження системи. У головному завантажувальному записі зберігається також інформація про розташування завантажувальних записів як операційної системи активного розділу, так і решти операційних систем встановлених на вінчестері. При завантаженні, комп'ютер використовує цю інформацію для операційної системи, що відповідає даному розділу. Якщо на вінчестері немає інших операційних систем крім DOS, то розділ DOS, можна розмістити на весь фізичний диск. MBR на вінчестері має фізичні координати 0,0,1 (0-сторона 0-циліндр 1 -сектор) і займає один сектор (512 байт).

За таблицею Partition Table, на вінчестері, знаходиться завантажувальний сектор, або іншими словами блок початкового завантаження (Boot Record - BR) першого логічного диску. BR є також на початку кожного логічного диску вінчестера. Дискети не мають логічного розбиття, тому в них початкові координати займає саме BR. Блок початкового завантаження завжди займає на диску один сектор (512 байт).

Завантажувальний запис включає в себе блок параметрів BIOS (ВРВ). В ньому міститься інформація про фізичну характеристику диску, необхідну драйверам пристроїв. Вона включає в себе такі параметри:

• версія DOS (8 байт);

• число байт в секторі (2 байти);

• число секторів в кластері (1 байт);

• число зарезервованих секторів, що використовуються для системної області (2 байти);

• число копій FAT (1 байт);

• число записів кореневого каталогу (2 байти);

• число секторів на диску (2 байти);

• байт опису носія (1 байт);

• число секторів на FAT (2 байти);

• число секторів на доріжку (2 байти);

• число головок запису - зчитування (2-4 байти);

• число схованих секторів (2 байти).

В завантажувальний запис також входить інформація про місце знаходження системних файлів. У випадку їх відсутності, записана текстова фраза:

"Non system disk or system disk error. Replace and strike any key when ready"

Після BR на диску знаходиться таблиця розміщення файлів - File Allocation Table (FAT). DOS використовує FAT для зберігання інформації, необхідної для доступу до файлів, записаних на диску. FAT можна представити як таблицю, яка складається з двох колонок: у першій розміщений послідовний список кластерів з області даних диску, а в другій - список кодів, які дають спеціальну інформацію про кожний кластер. Якщо кластер--використовується для зберігання даних певного файлу, то в другій колонці міститься номер наступного кластера цього файла (дані, які належать одному файлу, не обов'язково містяться у послідовних кластерах). В протилежному випадку лінійка другої колонки може містити один з наступних записів:

(0)00ОН - кластер, що незайнятий інформацією і доступний для зберігання

даних;

(F)FF7H - кластер має дефект і не може бути використаний для

зберігання даних;

(F)FF0-(F)FF6H - кластер зарезервований і не може використовуватися для

зберігання даних; (F)FF8-(F)FFFH - останній кластер даного файлу.

На мал.2.1. показано, як записи у FAT об'єднуються в логічні ланцюжки. Файл Б починається в кластері 2, продовжується в кластері 8. Наступний використовуваний цим файлом кластер -11. За ним кластер 12, де, згідно FAT, файл закінчується. Файл Б розбитий на 4 кластери, два з яких відділені один від одного. Таке розміщення файлу не на послідовних" кластерах називається фрагментацією. Файл А займає кластери 3, 4, 6, 7, 9 і 10. У цій послідовності пропущений кластер 5, тому що він є дефектним, і кластер 8, використовуваний файлом А.

FAT настільки важлива, що DOS зазвичай створює дві її копії. Перша копія є робоча, а друга резервна і контрольна (порівняльна). Для адресації інформації в DOS на різних за об'ємом дисках використовують два типи FAT:

• 12 бітна FAT, на кожну адресу відводиться 12 біт (3 шістнадцяткові цифри ) -використовується в основному для дискет;

 

Номер	Записи у
кластера	FAT
	bad
	end
	end

• 16 бітна FAT (4 шістнадцяткові цифри). Інші операційні системи використовують свої таблиці розміщення інформації на диску. Так, наприклад, в Windows 95 -VF AT, та VFAT32 (OSR2 та Windows 98); Windows NT -NTFS; OS/2 -HPFS.

В наступних за FAT секторах розміщений кореневий каталог (Root Directory). Кореневий каталог - це спеціальне місце на диску, де міститься список файлів та каталогів.

Його величина не може бути змінена, але вона пропорційна загальному об'єму диску. Наприклад, максимальна кількість записів в кореневому каталозі жорсткого диску - 512, або 1024 в залежності від його типу.

Якщо диск системний, перші два записи в кореневому каталозі - це імена системних файлів. BR використовує ці записи, коли завантажується операційна система. Кожний запис в кореневому каталозі має довжину 32 байти і може містити інформацію про файли або підкаталоги.

Завантажувальний запис, таблиці розміщення файлів та кореневий каталог утворюють системну область диску. За системною областю знаходиться область даних, в якій розміщується вся записана інформація. Порядок слідування інформації строго не визначений, але нова інформація завжди записується в перші вільні кластери.

 

2.5. Поняття про каталог. Ієрархічна структура каталогів

Каталог - це спеціальний файл, в якому міститься список файлів та інших каталогів. Г )ім вищенаведених атрибутів існує ще один спеціальний атрибут файлу, що називається Directory (каталог). Коли файл має такий атрибут, то він вважається каталогом. Попередні твердження не поширюються на поняття "кореневий каталог", який описано вище.

Кожен каталог, як і звичайний файл, має своє ім'я. Винятком є кореневий каталог, який не має імені. Ім'я каталогу надається за тими ж правилами, що і файлам. Не рекомендується надавати в імені каталогу розширення, для чіткого розмежування між звичайними файлами та каталогами.

Основне призначення каталогів - систематизувати розміщення файлів на диску. Всі каталоги мають ієрархічну (деревоподібну) структуру.

 

 

 

Мал. 2.2

 

Приклад структури каталогів зображено на мал. 2.2. На диску є один головний список кореневий каталог, якии не має імені, і умовно позначається символом (следж). Каталоги, що знаходяться в кореневому, називаються каталогами першого рівня: К1, К2. КЗ. Кожен з них є також списком, який містить файли та інші каталоги. Каталоги, що містяться в каталозі першого рівня називаються каталогами другого рівня (К11, К12, К21 і т.д.), які в свою чергу містять свої файли і каталоги третього рівня (К111, К221, К222) і т.д. Отримуємо ієрархічну структуру, яку через зовнішню схожість на дерево називають деревовидною. Каталог, в якому ми в даний момент знаходимось, називається активним. Текучий каталог даного диску - це каталог, який був останній раз активним на цьому диску.

К111 по відношенню до К11 називається підкаталогом, а К1 по відношенню до К11- надкаталогом.

Шлях, який потрібно пройти, щоб перейти з одного каталогу в інший, називається маршрутом.

· При написанні шляху використовують такі правила:

· При переміщенні в надкаталог ставляться дві крапки ". .".

· При переході в підкаталог пишемо ім'я каталогу, куди переміщаємось.

· Окремі ділянки шляху розділяють значком (следж).

· Якщо следж поставити на початку шляху, то це означає перехід в кореневий каталог.

 

 

Приклад 1. Активний кореневий каталог. Вказати шлях до К111.

Розв'язок:К1К11К111 ~

Приклад 2. Активний каталог К111. Вказати шлях до К12.

Розв'язок: .К12 або K1K12

Приклад 3. Активний каталог КЗ 1. Вказати шлях до К222.

Розв'язок: ....К2К22К222 або K2K22K222

2.6 Стрічка запрошення в DOS та введення команд

Як було сказано вище, операційна система MS-DOS, характеризується відсутністю графічного інтерфейсу. Екран DOS-режиму представляє собою чорний фон, на якому знаходиться спеціальна стрічка, яку називають стрічкою запрошення в DOS (або командною стрічкою). Це інформаційна стрічка, в якій вказується активний диск та шлях до активного каталогу, що закінчується знаком ">", за яким знаходиться курсор у вигляді підкреслення "_". Курсор вказує позицію, в яку потрібно вводити команди. Введення кожної команди DOS закінчується натискуванням клавіші Enter.

Стрічка запрошення в DOS: С:К1К12>

Ця стрічка повідомляє, що активним є диск С:, каталог К12, який є підкаталогом каталогу першого рівня К1

 

 

Розділ 3. Внутрішні команди MS-DOS

 

Всі команди, що використовуються в MS-DOS поділяють на дві групи:

• внутрішні команди;

• зовнішні команди.

Внутрішні команди записані в командний процесор (command.com). Оскільки, цей файл при завантаженні ПК автоматично завантажується в оперативну пам'ять і постійно знаходиться там, то внутрішні команди можуть виконуватися на будь-якому ПК з операційною системою MS-DOS.

Зовнішні команди, на відміну від внутрішніх, записані в окремих файлах, імена яких співпадають з назвою команд. Тобто для їх виконання необхідна наявність одноіменних файлів на диску. Ці команди розширюють можливості ОС, виконуючи додаткові та сервісні функції.

Слід зауважити, що для того щоб дана зовнішня команда виконувалась, потрібно, щоб відповідний їй файл не просто знаходився на ПК, а був присутній в активному каталозі, або в кореневому каталозі системного диску, або щоб шлях до нього був вказаний у спеціальній команді файлу autoexec.bat.

3.1. Команди для роботи з каталогами в MS-DOS

Для зміни активності диску в MS-DOS використовують команду:

<ім'я диску:> J

При заданні цієї команди відбувається перехід на вказаний диск у його текучий каталог.

Команда: С: J

виконує перехід в текучий каталог диску С:.

Для роботи з каталогами в MS-DOS використовують наступні команди:

Команда перегляду каталогу

Дана команда призначена для перегляду вмісту каталогу, тобто списку файлів та підкаталогів, що містяться в ньому. Формат команди:

dir [шлях] [ключі] J

3.3. Сервісні внутрішні команди в MS-DOS

Крім команд для роботи з каталогами та файлами в MS-DOS є ще група внутрішніх команд, які виконують загальні сервісні та інформаційні функції. До цих команд відносяться:

• CLS - очищення екрану. За цією командою відбувається очищення екрану від тексту інформації, при цьому залишається лише стрічка запрошення в MS-DOS, яка розміщується у верхньому рядку екрану.

• DATE - видача інформації про системну дату та її зміна. Виводиться текуча дата:

Current date is Sat 21.03.1998 Enter new date (dd-mm-yy): ( Текуча дата Субота 21.03.1998 Введіть нову дату (дд-мм-рр):) при цьому курсор поміщається в окреме поле (після ":"), де пропонується записати нову дату в форматі "день-місяць-рік". У випадку, коли дату не потрібно міняти, одразу натискуємо J. Текучу "дату можна поміняти відразу при заданні команди. Для цього вказуємо такий формат команди:

DATE [дд-мм-рр] J

• TIME - видача інформації про системний час, та його зміна. При виконанні цієї команди виводиться текучий час:

Current time is 14:38:51,51 Enter new time:

(Текуча час 14:38:51,51 Введіть новий час:)

де в позицію курсору, вводимо новий час в форматі "гг:хх:сс". Якщо текучий час міняти не потрібно, то слід натиснути J, не ввівши нового. Текучий час можна поміняти відразу при задані команди, для цього вказуємо такий формат команди:

TIME ' [гг:хх:сс] J

• VER - видає версію DOS.

• VOL - вилає мітку та серійний номер диску:

Volume in drive С is DISKl_VOLl Volume Serial Number is 2361-05BD. Мітка диску - це набір латинських літер або цифр і символів до 11 (але обов'язково починаючи з літери), що дає диску умовне ім'я.

• VERIFY on/off - вмикає (on) або вимикає (off) верифікацію інформації. Верифікація - це порівняння копії з оригіналом на ідентичність, при копіюванні

(перенесенні). Проводиться для підвищення надійності при записі інформації на диски, при виконанні операцій копіювання (перенесення).

3.4. Спеціальні символи, що використовуються в командах MS-DOS

В командах MS-DOS можна використовувати спеціальні символи, які використовуються в парі із стандартними внутрішніми командами.

Найбільш поширеною є команда-символ перенаправления виводу інформації. Наприклад, коли задати команду:

dir Windows /р

відбудеться звичний для всіх перегляд по сторінках каталогу Windows.

Але, коли задати команду:

dir Windows /р > a.txt

то вивід на екран результатів роботи команди не відбудеться, а список файлів і каталогів перейде у файл a.txt, який пізніше можна буде переглянути як файл. При чому, якщо на диску раніше вже був файл з таким іменем, то вся інформація з нього знищиться, а запишуться туди результати виконання останньої команди. Коли на диску такого файла ще не існувало, то він створиться.

Для того, щоб записати у даний файл інформацію і при цьому, не знищити попереднього вмісту файла, використовують значок ">>":

dir Windows /р>> a.txt

У випадку, коли файл з таким іменем вже існує, нова інформація перепишеться в кінець цього файлу.

Досить часто символ перенаправления інформації використовують для перенаправления результатів роботи команди на зовнішні периферійні пристрої, наприклад на принтер:

dir DOS /о > prn type proba.txt > prn

Команди, що зображені вище, виводять результати перегляду каталогу (файлу) не на екран, а перенаправляють їх на принтер.

Досить часто використовується символ "І" (конвейєр), призначення якого, буде описано в наступньому розділі посібника.

Розділ 4. Зовнішні команди та утиліти MS-DOS

Поняття про зовнішні команди та чим вони відрізняються від внутрішніх розглянуто на початку попереднього розділу, тому перейдемо до безпосереднього перегляду найбільш важливих з них.

FDISK Options Current fixed disk drive: 1 Choose one of the following: · Create DOS partition or Logical DOS Drive · Set active partition · Delete partition or Logical DOS Drive · Display partition information

4.1. Утиліта FDISK

Для розбиття вінчестера на логічні диски (створення Master Boot Record) використовують програму fdisk. Ця програма створює основну Primary та розширену Extended зону, встановлює статус завантажувальної зони та розбиває розширену зону на логічні диски.

При запуску програми відкривається меню з чотирьох пунктів (мал. 2.3.). Для вибору

одного з пунктів використовується цифра, що відповідає йому.

Перший пункт (Create DOS partition or Logical DOS Drive) - це створення основної і розширеної зон в ЖМД, та розбиття розширеної на логічні диски.

Мал. 2.3. Початкове меню fdisk

Enter choice: [1]

Другий (Set active partition) - це встановлення статусу A (Status Able), тобто зони, з якої проводиться завантаження ПК.

Третій (Delete partition or Logical DOS Drive) - це знищення розділів.

Четвертий (Display partition information) - видача інформації з таблиці розділів.

Для вінчестера, що вже має логічне розбиття, щоб встановити нову таблицю розділів, необхідно, попередньо знищити всі старі розділи за допомогою 3-го пункту. Причому, знищення проводимо в порядку протилежному до створення. Відкривається вікно показане на мал. 2.4., де спочатку вибирають третій пункт (Delete Logical DOS Drive(s) in the Extended DOS Partition), для знищення логічних дисків в розширеній зоні. Після чого вибирають другий пункт (Delete Extended DOS Partition), для знищення розширеною зони. А вже в кінці вибираємо перший пункт (Delete Primary DOS Partition), для знищення основної зони. Delete DOS Partition or Logical DOS Drive Current fixed disk drive: 1 Choose one of the following:

• Delete Primary DOS Partition

• Delete Extended DOS Partition

• Delete Logical DOS Drive(s) in the Extended DOS Partition

Мал. 2.4. Меню знищення таблиці розділів

Якщо вінчестер ще не має таблиці розділів, то спочатку вибираємо перший пункт, для її створення. Відкривається підменю (мал. 2.5.). Спочатку вибираємо перший підпункт (Create Primary DOS Partition).

Create DOS Partition or.Logical DOS Drive

Current fixed disk drive: 1

Choose one of the following:

• Create Primary DOS Partition

• Create Extended DOS Partition

• Create Logical DOS Drive(s) in the Extended DOS Partition Enter choice: [i]

Мал. 2.5. Підменю створення таблиці розділів

Програма перепитує, чи відводити весь дисковий простір під основну зону DOS. Коли потрібно встановити ще розширену зону для логічних дисків, то потрібно натиснути "N". В результаті програма перепитає, скільки потрібно відвести мегабайт дискового простору для основної зони. Потрібно ввести число, що відповідає об'єму створюваної основної зони в мегабайтах.

На наступному етапі потрібно вибрати другий пункт меню (Create Extended DOS Partition), де вказують скільки мегабайт дискового простору слід відвести під розширену зону.

Тоді вибирають третій пункт (Create Logical DOS Drive(s) in the Extended DOS Partition), де по черзі вказують розміри кожного логічного диску зокрема.

Після створення логічних дисків натискають <Esc>, повертаючись в головне меню програми.

В головному меню вибирають другий пункт меню (Set active partition), де встановлюють, яка саме зона буде завантажувальною (із статусом А).

Вибравши четвертий пункт (Display partition information), можна отримати інформацію про розділи, логічні диски та їх розміри.

Після розбиття вінчестера програмою Fdisk проводять форматування кожного логічного диску командою (див. наступний параграф):

format <ім'я диску:>

При форматуванні диску с: вказують також ключ/S, який робить диск системним.

4.2. Форматування дисків програмою FORMAT

Форматування - це процес розбиття диску на сектори, доріжки, та створення Boot ecord, таблиці FAT і порожнього кореневого каталогу. Форматування буває трьох видів:

1. Повне (безумовне) форматування (DOS-format) - переформатовуються
(створюються) всі сектори і доріжки та створюється системна область диску (BR, FAT,
Rood directory).

2. Безпечне форматування (Safe-format) - створюється новий Boot Record, FAT, та кореневий каталог, а решту секторів і доріжок лише перевіряються на наявність фізичних дефектів. Причому попередня копія системної області записується на останню доріжку диску, у спеціальний схований файл Mirror. За допомогою зовнішньої команди Unformat цю інформацію, у разі потреби можна відновити після форматування. Звідси і походить назва цього типу форматування.

3. Швидке форматування (Quick-format) - створюються Boot Record, FAT і кореневий каталог, але, на відміну від попереднього виду формату, не проводиться перевірка інших секторів та доріжок на вия'влення фізичних дефектів.

Цей тип форматування використовується в тому випадку, коли користувач впевнений у відсутності на диску фізичних дефектів.

В DOS для форматування дискет використовується зовнішня програма format, яка має такий формат запису:

 

format <диск:> [/ключі]

За замовчуванням, команда format проводить безпечне форматування. Але, коли диск ще був не форматований, або коли при форматуванні змінюється об'єм диску (кількість секторів та доріжок), то проводиться повне форматування. При форматуванні логічних дисків вінчестера, майже завжди проходить безпечне форматування, крім випадку, коли диск, ще був не форматований.

Для проведення, примусового, безумовного форматування потрібно, в команді format, додатково задати ключ/Е/. А для швидкого форматування задають ключ/Q.

Коли в команді format не вказати об'єм, на який форматуємо диск, то форматування проводиться на той об'єм, на який розрахований дисковод. Для вінчестера об'єм не вказують ніколи. Вказання об'єму здійснюється ключем Яіччсло. Але цей ключ можна вказувати лише для стандартних об'ємів:360К, 720К, 1.2М, 1.44М, 2.88М. Щоб вказати нестандартний об'єм диску, потрібно задавати два ключі: /1::число - вказує кількість доріжок; /п:число - вказує кількість секторів в диску.

При виборі кількості секторів та доріжок, слід пам'ятати, що добуток секторів на доріжки, повинен дорівнювати об'єму диску в кілобайтах (n х t=f). Нижче наведено кількості доріжок та секторів, що слід вказувати для різних об'ємів дисків:

Об'єм /f	/п	И	спеціальні ключі
160 К	-	-	/1 /8
110К			/1
320 К	-	-	/8
360 К*			-
480 К			-
720 К*			-
800 К			-
1200 К*			-
1360 К			-
1440 К*			-
1500 К			-
1700 К			-
2880 К*	-	-	-

 

Ключ /f можна вказувати, лише для об'ємів 360К, 720К, 1200К, 1440К, 2880К

 

Не рекомендується форматувати дискети розиіром 3,5 дюйма на об'єм менший ніж вони розраховані.

 

В команді format можна вказувати наступні ключі: /ґгчисло - вказує об'єм, на який буде форматуватись диск; /п:число - вказує кількість гек-тгтід п гтмпь-v-

It:число - вказує кількість доріжок в диску; Is - робить диск системним;

/Ь - резервує на диску місце під системні файли, але не копіює їх;

Iu - проводить безумовне форматування;

/q - проводить швидке форматування;

/у:мітка - задає мітку диску при форматуванні.

/1 - форматує диск як односторонній;

18 - форматує диск за стандартом 8 секторів на доріжку;

Іс - якщо вказати цей ключ, при безпечному форматуванні всі сектори, які

помічені як дефектні, перевіряються, чи вони дійсно дефектні. Коли задати команду format, з'являється повідомлення:

Insert new diskette for drive A: and press ENTER when ready... (Вставте нову дискету в дисковод А: і натисніть ENTER при готовності...) Виконуємо дії, описані в повідомленні, в результаті виводиться повідомлення:

Checking existing disk format. Formatting 1.44M ( Тестую можливість такого формату диску) Якщо форматування неможливе то виводиться про це повідомлення. Найпоширеніша помилка, коли форматування неможливе, якщо пошкоджено 0-доріжка, де записується системна область. Без системної області функціонування дисків, звичайно, не можливе. При таких помилках видається повідомлення:

Invalid media or Track 0 bad - disk unusable. Format terminated. (Пошкоджена системна область, або 0-доріжка погана - диск непридатний. Форматування припинено) Досить часто може виникати повідомлення:

Write protect error Format terminated. (Захищено від запису Форматування припинено) Потрібно зняти захист з дискети і розпочати форматування спочатку. У випадку, коли форматування можливе, появляється інформаційна стрічка, де вказано, скільки процентів диску вже відформатовано (98 percent completed.). По завершені форматування виводиться повідомлення:

Format complete. ( Фопмат v ванн я тяспшрнп )

У випадку, якщо при форматуванні вказано ключ /&, тобто створеня системного диску, тс додатково виводиться повідомлення:

System transferred

(Систему передано)

На наступному етапі програма пропонує задати мітку зщску до 11 символів (крім випадку коли мітка задана ключем /V в команді format):

Volume label (11 characters, ENTER for none)? (Мітка диску (11 символів, ENTER без мітки) Коли мітку диску задавати не потрібно, то, не вводячи її, натисніть ENTER. По завершен форматування виводиться зведена інформація про диск:

1 457 664 bytes total disk space 375 296 bytes used by system 52 296 bytes bad sectors 1 031 368 bytes available on disk 512 bytes in each allocation unit. 2 114 allocation units available on disk. Volume Serial Number is 1A46-0ADE

Тут може вказуватись:

• загальний розмір диску (1-ша стрічка);

• розмір, який займають системні файли, (2-га стрічка);

• об'єм, який займають дефектні кластери (3-тястрічка);

• кількість байт, доступних для запису інформації (4-та стрічка):

• кількість байт в одному кластері (5-та стрічка);

• кількість кластерів на диску (6-та стрічка);

• серійний номер диску (7-ма стрічка). Останнє повідомлення команди format:

Format another (Y/N)? ( Формату вати інший диск( Y/N) ?) Коли задати " Y", то програма знову запропонує вставновити дискет}' в дисковод і розпочаті форматування нової дискети ще раз на той ж об'єм, що і попередня. При відповіді "N", робот; команди завершується.

 

4.3. Відновлення інформації після форматування. Команда UNFORMAT

 

При безумовному форматуванні вся інформація, що була на диску, знищується відновленню не підлягає, оскільки кожен байт інформації занулюється. Проте, колі проводиться безпечне, або швидке форматування, інформація на диску фізично не знищується, а лише обновляється системна область. А оскільки попередня системна область знищується, то втрачаються адреси інформації на диску, отже вона невидима для DOS, тобто вважається знищеною. При безпечному форматуванні попередня копія системної області записуєтья у спеціальний невидимий файл Mirror на останню доріжку диску. В DOS є спеціальна програма (Unformat), що зчитує цей файл, і в разі потреби, може відновити "стару" системну область, а значить інформацію на диску. Єдина умова, щоб на диск після форматування, не записувались нові файли, оскільки ймовірність відновлення тоді зводиться до мінімуму, так як ці файли можуть записатись поверх файлів, що існували до форматування.

Для відновлення інформації після форматування, задаємо команду в такому форматі:

unformat <ім'я диску: > J

 

4.4. Створення системного диску

На ПК дуже важлива роль відводиться системним дискам, тобто таким дискам, з ^ких проводиться завантаження комп'ютера та керування його роботою до відключення живлення. Зрозуміло, що зробити диск системним, простим копіюванням системних файлів неможливо, оскільки його системні файли повинні знаходитись на певному, чітко визначеному місці, а спеціальна інформація повинна міститись в Boot record (Розділ 2 даної частини).

Як видно із теми форматування дисків, це можна зробити за допомогою команди Format, задавши ключ /S. Але ця операція зв'язана із знищенням всієї інформації, що раніше була на диску, тому використання цього способу обмежене. В DOS є спеціальна команда, що дозволяє зробити диск системним, не форматуючи його. Для цього задаємо:

Sys <диск1:> <диск2:>

<днск1:> - диск, звідки переносимо системні файли;

<диск2;> -диск, куди переносимо системні файли.

Команда SYS, крім того що записує системні файли в потрібне місце, щей модифікує Boot record, повідомляючи в ньому, що диск системний.

Для того, щоб зробити дискету системною, коли в нас системний диск С: вінчестера, Адаємо команду:

sys с: a:J

Коли запис системних файлів пройшов успішно і диск став системним виводиться повідомлення:

System transferred

( Систему передано)

4.5. Копіювання дисків (ГМД)

 

Команда copy, яку ми розглянули раніше здійснює пофайлове копіювання інформації. Проте в DOS є команда, що копіює цілі диски (дискети). До того ж копіювання проводиться посекторно, тобто кожен сектор однієї дискети копіюється на відповідний йо- у сектор іншої. Це особливо зручно при копіювання дискет з інсталяціями програм, що мають різні ступені захисту від копіювання.

Ця команда має такий формат:

diskcopy <диск1:> <диск2:> [/ключі]

<диск 1: > -диск-оригінал:

<диск2:> -диск-копія.

Ключі, що використовуються в команді diskcopy: /1 - копіювати тільки одну 0-сторону дискети; N - верифікація інформації при копіюванні; /т - використовувати для копіювання лише оперативну пам'ять.

Якщо на комп'ютері є лише один дисковод, то задається команда, в якій замість диску-оригіналу, та диску-копії вказано ім'я одного дисководу, наприиклад:

diskcopy а: а: При такій команді виводиться повідомлення:

Insert SOURCE diskette in drive A: Press any key to continue . . . (Вставте диск ДЖЕРЕЛО в дисковод А: Натисніть довільну клавішу для продовження...), виконуємо вказану дію і натискаємо довільну клавішу. Інформація починає зчитуватись з диску у пам'ять, при цьому виводиться:

Copying 80 tracks, 18 sectors per track, 2 side(s)

Reading from source diskette . . . (Копіюється 80 доріжок, 18 секторів, 2 сторони Читання із дискети джерела...) Вміст дискети поміщається у пам'ять ПК, а в разі потреби - у тимчасові файли на вшчестер-^. після чого виводиться повідомлення:

Insert TARGET diskette in drive A:

Press any key to continue . . . (Вставте диск ЦІЛЬ в дисковод А : Натисніть довільну клавішу...). Витягуємо перший диск з дисководу, та встановлюємо туди диск для копії і натискаємо клавішу. Інформація починає записуватись із пам'яті на цільову дискету, при цьому виводиться повідомлення:

Writing to target diskette . . .

(Запис на цільову дискету...). Після закінчення операції копіювання виводиться повідомлення:

Do you wish to write another duplicate of this disk (Y/N)?

(Ви бажаєте писати інший дублікат цього диску ( Y/N)?). Коли дати відповідь "Y", то програма запропонує вставити ще одну дискету ЦІЛЬ (TARGET), для створення ще однієї копії даного диску. При відповіді "N", виводиться ще одне повідомлення:

Copy another diskette (Y/N)?

(Копіювати ще одну дискету (Y/N)?)

При ствердній відповіді ("Y"), програма запропонує вставити, ще одну дискету ДЖЕРЕЛО (SOURCE) для копіювання і операція копіювання повністю повториться. Коли дати відповідь "N",'to робота програми закінчиться.

Для порівняння двох дискет на ідентичність в DOS служить інша коранда, яка має ^формат:

diskcomp <диск1:> <диск2:> [/ключі] В команді використовують наступні ключі: /1 - порівнюється тільки одна 0-сторона дискети; /8 - порівнюються тільки перші 8 секторів кожної доріжки.

Коли на ПК встановлено один дисковод, то послідовність дій така ж як і при копіюванні дискет з одним дисководом.

 

4.6. Команда перегляду та зміни мітки диску

 

Як вже було сказано, в DOS є внутрішня команда VOL, що дозволяє переглядати мітку активного диску. Але дана команда не дозволяє цю мітку поміняти. З цією метою в DOS існує зовнішня команда label, яка дозволяє не лише переглянути мітку заданого диску, але й змінити її.

Формат команди:
£ label [<диск:>] [<мітка>]

<диск:> - вказується ім'я диску на якому потрібно переглянути або змінити мітку диску, якщо не вказати, то переглядається (міняється) мітка на активному диску;

<мітка> - вказується мітка, яку потрібно встановити на даний диск, якщо не вказати, то виводиться поточна мітка і пропонується ввести нову:

Volume in drive С is DISKl_VOLl Volume Serial Number is 2361-05BD Volume label (11 characters, ENTER for none)? Якщо не вводити мітки, а натиснути ENTER, то програма пропонує знищити поточну:

Delete current volume label (Y/N)?

(Знищити текучу мітку ( Y/N)?), коли натиснути "Y", то мітку буде знищено, "N" - попередня мітка диску збережеться.

4.7. Отримання інформації про диск" з допомогою команди CHKDSK

Програма chkdsk шукає в таблиці FAT і структурі каталогів помилки, які перешкоджають доступу до файлів і видає про них повідомлення. Chkdsk знаходить також на диску так звані втрачені кластери і вказує їх адреси та кількість.

Втрачений (згублений) кластер - це кластер в якому записано інформацію (частина файлу), а в таблиці FAT не вказано його належність до жодного файлу.

Причиною появи втрачених кластерів є незавершені операції копіювання, перенесення або запису на диск. Коли, наприклад, при копіюванні, кластер вже записався на диск, а в таблиці FAT, ще не зареєструвався і виникла аварійна ситуація (зависання ПК, зникнення живлення та •-ін.), то він буде втрачений (згублений).

Команда chkdsk не тільки виявляє втрачені кластери, але й дозволяє виправляти цю помилку. Для цього в команді потрібно вказати ключ /f. При цьому всі втрачені кластери записуються у файли з розширенням chk. Потім ці файли можна переглянути. У випадку, коли даний файл є частиною певного тексту, його можна в подальшому використовувати. В іншому випадку, якщо він є частиною двійкового (програмного) файлу, то повернути його до використання практично неможливо. Тому такі файли можна знищити, для економії дискового простору.

Крім вищесказаного команда chkdsk видає певну інформацію про диск. Команда chkdsk задається в такому форматі:

chkdsk [диск:] [/f]

Коли не вказати ім'я диску, то команда виконується для активного диску. При виконанні команди, видається інформація, подібна до показаної на мал. 2.6.

В першій стрічці виводиться мітку диску та дата і час її створення. Наступна стрічка це серійний номер даного диску. Після цього виводиться інформація про знайдені помилки. ^N Наприклад, на мал. 2.6. вказано, що знайдено помилки, але не задано ключа/f, тому вони не будуть виправлені (Errors found, F parameter not specified. Correction will not be written to disk). На диску знайдено 3 втрачених кластери, в двох ланцюгах (файлах). Вони займають 98304 байти на диску.

Далі вказується:

• загальний об'єм диску (total disk space);

• кількість і об'єм, який займають на диску невидимі файли (hidden files);

• кількість і об'єм, який займають на диску всі каталоги (directories);

• Volume DISK1_VOL1 created 17.04.1997 9:55 Volume Serial Number is 2361-05BD Errors found, F parameter not specified Corrections will not be written to disk • • 3 lost allocation units found in 2 chains. 98 304 bytes disk space would be freed • • 1 331 134 464 bytes total disk space 102 268 928 bytes in 2 108 hidden files 17 858 560 bytes in 543 directories 964 984 832 bytes in 8 520 user files 245 923 840 bytes available on disk • • 32 768 bytes in each allocation unit 39 116 total allocation units on disk 5 998 available allocation units on disk • • 655 360 total bytes memory 544 416 bytes free • • Instead of using CHKDSK, try using SCANDISK. • SCANDISK can reliably detect • and fix a much wider range of disk problems. •

 

Мал. 2.6. Приклад виконання команди chkdsk

• кількість і об'єм, який займають всі файли на диску (user files);

• об'єм вільного місця на диску (bytes available on disk);

• кількість байт інформації, що поміщається в один кластер (bytes in each allocation unit);

• кількість кластерів на диску (total allocation units on disk);

• кількість кластерів на диску, не заповнених інформацією (available allocation units on disk);

• об'єм основної оперативної пам'яті (total bytes memory);

• об'єм вільної основної оперативної пам'яті (bytes free).

Останній абзац інформації, що видається командою chkdsk, повідомляє, що команда chkdsk, не може усунути багатьох дискових помилок, тому для лікування дисків від помилок краще застосувати спеціалізовану програму scandisk (Instead of using CHKDSK, try nsing SCANDISK. SCANDISK can reliably detect and fix a much wider range of disk problems).

4.8. Пошук та виправлення помилок на диску програмою

SCANDISK

Всі помилки, що виникають на дисках, можна поділити на два типи, це:

логічні - помилки, що виникають на програмному рівні внаслідок неправильних дій, або

збоїв при роботі, програм та команд, зависань ПК, та інших аварійних ситуацій під час виконання

програм;

фізичні - помилки, що виникають на апаратному рівні внаслідок фізичних пошкоджень диску, або його старіння.

Якщо логічні помилки, можна виправити, то фізичні - програмним способом виправленню не підлягають. їх лише можна виявити і помітити, щоб в майбутньому, вони не стали причиною непередбачуваних втрат інформації.

В MS-DOS є універсальна програма, що призначена якраз, для лікування (виправлення), більшості, логічних помилок і пошуку фізичних. Ця програма - scandisk.

Як було сказано вище, програма scandisk, це більш універсальна програма для лікування помилок, ніж chkdsk. Вона здатна виправити понад 95% різновидів логічних помилок, що можуть виникнути на дисках. Для запуску програми задаємо команду:

scandisk [диск:] [ключі] J, при цьому з'являється вікно програми показане на мал. 2.7.

Microsoft ScanDisk

ScanDisk is now checking the following areas of drive D: ü Media descriptor ü File allocation tables n Directory structure File system Surface scan Pause More Info Exit

Мал. 2.7. Вікно SCANDISK (види тестів)

У вікні виводиться список із п'яти видів тесту.

Програма scandisk проводи іь такі види тестів:

Media descriptor - перевірка блоків початкового завантаження Mast Boot Record та Boot Record);

File allocation tables - перевірка таблиць розміщення файлів (FAT);

Directory structure - перевірка цілісності дерева каталогів, та структури каталогів;

· File system - пошук помилок в структурі файлів;

· Surface scan - тестування фізичної поверхні диску.

 

Тест, який завершено, відмічається зліва символом "V", а той що виконується в даний момент - "п".

Коли на одному із тестів виправлено помилки, то з'являється запис "Fixed". В нижній частині вікна є три кнопки:

• Pause - тимчасова зупинка роботи програми;

• More info - виведення інформації про типи тестів;

• Don't Fix It - не виправляти помилку;

У випадку, коли на одному із етапів тестування виявлено помилку, програма повідомляє про це і пропонує:

• Fix It - виправляти помилку;

• Don't Fix It - не виправляти помилку;

• Exit - вийти з програми.

Якщо вибрати Fix It, то програма пропонує попередній стан диску записати у спеціальний файл, що називається файлом відкатки (undo file). Завдяки цьому файлу, можна відновити попередній стан диску (до лікування). Адже трапляються випадки, коли внаслідок неправильного лікування можуть виникнути небажані результати. Наприклад, це можливе при лікуванні дискети нестандартного формату. Тому програма пропонує:

• Save drive А - записати файл відкатки на диск А:;

• Save drive В - записати файл відкатки на диск В:;

• Skip undo file - не створювати файла відкатки.

Розглянемо тепер, які види помилок виявляє scandisk на кожному етапі тестування: 1. Media descriptor

Scandisk може виявити розділ, який є в таблиці Partition Table, але реально не існує на диску. Слід бути обережним при відповіді, оскільки в даному розділі може знаходитись інформація. Тому, при такій помилці, краще попередньо створити файл відкатки.Може також виявити дефект в завантажувальній області Boot Record, такі диски як правило не зчитуються при звертанні до них. Таку помилку слід лікувати без вагань, при цьому особливої потреби в Створені файлу відкатки не має.

2.File allocation tables

Програма може виявити пошкодження в одній з копій FAT. В основному це стосується випадку, коли перша та друга копії таблиці не співпадають Scandisk запропонує скопіювати одну копію поверх іншої (другу поверх першої). Але при лікуванні такої помилки, обов'язково потрібно створити файл відкатки, оскільки можна скопіювати пошкоджену копію поверх "доброї" (якщо помилка в другій копії). Якщо пошкоджені дві копії, то Scandisk тут не допоможе.

3. Directory Structure

Як було відмічено в розділі "Основи MS-DOS", каталог - це той же файл, але із спеціальним атрибутом directory. Бувають випадки, коли каталог втрачає цей атрибут. Така помилка виявляється на даному тесті і Scandisk пропонує визначитись чи це каталог (directory), чи файл (file). При виправленні цієї помилки рекомендується створити файл відкатки.

На даному етапі тестування трапляється ще одна поширена помилка, це "заплетення" іерева, коли каталог з певним іменем дублюється сам в собі велику кількість раль. Така Чюмилка виникає, при неправильному виконанні операції копіювання або перенес*.... ;инці типу NC, коли робиться спроба скопіювати (перенести) каталог сам в себе. При лікуванні такої помилки scandisk обрізує підкаталоги, що знаходяться після 8-10 ступеня вкладеності.

4.File System

Одним із основних принципів організації файлової системи ь DOS є принцип відповідності файлу певному кластеру. Він полягає в тому, що в одному кластері не може знаходитись одночасно два файли. Бувають випадки, що в таблиці FAT, внаслідок помилок запису, задано належність одного кластера відразу двом файлам (кажуть: файли "перехрещуються"). В такому випадку краще спочатку виправлень не робити, а вийти з scandisk,

зробити копії обидвох файлів і лише тоді проводити лікування даної помилки.

Крім цього, на даному етапі тестування відбувається пошук втрачених кластерів (див. попередній розділ). Коли виявлено втрачені кластери, то програма пропонує:

• Save - записати їх у окремі файли з розширенням chk;

• Delete - знищити втрачені кластери.

Після завершення описаних вище чотирьох тестів виводиться вікно, яке повідомляє, що пошук логічних помилок на диску закінчено. При цьому пропонується, провести тестування поверхні диску на виявлення фізичних помилок. Якщо ви з цим згідні, то виберіть кнопку "Yes".

Коли запущено тестування поверхні диску, то з'являється вікно із, так званою, bitmap-картою диску. Bitmap-карта - це карта, де всі кластери на диску умовно об'єднані в блоки, які відображаються у вигляді прямокутників.

В нижній частині вікна відображається хід виконання тесту поверхні. Якщо знаходяться блоки, що містять погані кластери, то програма перепитує, чи відмічати (Mark) їх, як погані (Bad). В подальшому помічені кластери не використовуються ОС, і прикладні програми в них інформацію не записують.

В команді scandisk можна використовувати такі ключі:

/all - діагностує і виправляє помилки на всіх логічних дисках;

/autofix - здійснює виправлення помилок без перепитування;

/checkonly - здійснює тільки діагностику помилок без їх виправлення;

/custom - виконує програму з тими параметрами, що записані в конфігураційному файлі scandisk.ini;

/nosave разом з /autofix, - знищує втрачені кластери (без запису їх в файли); /nosummary разом з /checkonly чи /autofix - не видає тексту результатів діагностики чи лікування;

/surface - автоматично виконує тест поверхні, без перепитування; /mono - конфігурує scandisk для використання з чорно-білим дисплеєм.

4.9. Встановлення атрибутів файлів командою ATTRIB

Поняття атрибутів файлів ми вже розглянули, тому тут буде розглянуте тільки питання встановлення та зняття атрибутів. Ці операції' виконуються командою attrib. Формат даної команди наступний:

attrib [+ або - ім'я атрибуту] [диск:шлях][ім'я] [Is]

Знак "+" використовується при встановленні, а "-" для зняття певного атрибуту. Ім'я атрибуту вказується по першій букві його англійської назви:

A (Archive) - архівний;

R (Read only) - тільки для читання;

Н (Hidden) - невидимий;

S (System) - системний.

Якщо не вказано ім'я атрибуту, то здійснюється перегляд текучих атрибутів вказаного файлу чи каталогу.

[Ім'я] - це ім'я файлу (шаблон), чи ім'я каталогу. Якщо ім'я не вказано, то вважається що це шаблон *.* (всі файли).

На каталог можна встановити атрибут невидимий (hidden).

Ключ Is дозволяє встановлювати чи знімати атрибути на файлах, які розміщені у всіх

підкаталогах текучого каталогу. Наприклад, для того щоб встановити атрибути архівний і тільки для читання на всі текстові файли кореневого каталогу диску А, необхідно виконати таку команду:

attrib +A+R A:*.txt

4.10. Структура оперативної пам'яті ПК. Видача інформації про
оперативну пам'ять командою MEM

Пам'ять в персональному комп'ютері буває:

• оперативна (RAM - Random Access Memory);

• постійна (ROM - Read Only Memory).

Постійна ROM пам'ять - це пам'ять в якій знаходиться BIOS та його програми. її вміст при роботі ПК не змінюється. Для зміни інформації, що знаходиться в ROM використовують спеціальні електронні програматори.

Оперативна (RAM) пам'ять - це пам'ять в яку копіюються програми, при запуску, і де вони знаходяться у процесі роботи ПК. В неї також поміщають дані для прикладних програм, які працюють в даний момент. Принцип зберігання інформації в оперативній пам'яті полягає в. нагромадженні зарядів певними носіями (описано в першій частині даного посібника). За рахунок цього швидкодія оперативної пам'яті достатньо висока (одиниці - десятки наносекунд). Але при вимкненні живлення носії зарядів розряджаються і це приводить до втрати інформації. Звідси і походить назва даного типу пам'яті - "оперативна".

Оперативна пам'ять сучасного персонального комп'ютера має складну будову (мал. 2.9.).

 

 

Expanded

 

Мал.2.9. Структура оперативної пам'яті

Перші персональні комп'ютери мали 512, а згодом 640 К оперативної пам'яті. IBM PC побудований на базі процесора 8086 мав вже адресацію до 1 М оперативної пам'яті.

Для цього ПК створено операційну систему MS-DOS 1.0, де для роботи програм відводились адреси пам'яті до 640 К. Решта пам'яті використовувалась для системних потреб (для відеоадаптера, клавіатури, контролера портів вводу-виводу і т.д.).

Перших 640 К назвали основною пам'яттю (Conventional), а решту пам'яттю верхніх регістрів (Upper Memory Block - UMB, або просто Upper). Підтримуючи традицію перших 8 розрядних операційних систем, нижні 64 К основної пам'яті зарезервували для самої операційної системи і назвали її нижньою пам'яттю (Low). В нижню пам'ять, як правило, прикладні програми не завантажуються, оскільки вона містить файли та драйвери ОС. Сучасні версії DOS займають в пам'яті приблизно 60К, тобто охоплюють практично всю нижню пам'ять.

Для забезпечення сумісності з попередніми версіями DOS, цей принцип поділу пам'яті збережено і в сучасних ОС. Тому програми, які працюють під DOS не можуть використовувати пам'ять з адресами вище ЇМ.

Пам'ять верхніх регістрів (Upper), займає адреси від 640 до 1024 К, тобто її об'єм складає 384К. В цю пам'ять, при запуску ПК, перш за все копіюється BIOS, створюючи так звану дзеркальну копію BIOS. За адресами вище BIOS поміщаються драйвери деяких зовнішніх пристроїв (контролерів дисплею, клавіатури і т.д.). Решту частина Upper- пам'яті, що не зайнята BIOS та драйверами називається резервною (Reserved). В перших моделях IBM PC вона використовувалась, як відеопам'ять. Оскільки її об'єм був незначний і не задовольняв зростаючих вимог до відеосистем, то відеопам'ять почали розміщувати на платах відеоадаптерів (частина 1.).

В зв'язку з тим, що копія BIOS і його драйвери займають в пам'яті незначний об'єм, то доцільно вільну частину Upper-пам'яті використати для зберігання даних. Тому, одне з важливих завдань конфігурування ОС - створити таку конфігурацію, щоб якомога більша частина драйверів і програм була розміщена в Upper-пам'яті. Цим самим звільняється більше основної пам'яті для інших програм і даних.

У ПК з процесором 80286 виникла нова пам'ять High (верхня) величиною 64К, яка займає адреси від 1024 до 1088К. Вона виникла при проектуванні процесора 80286, внаслідок помилки в адресації. її успадкували всі наступні покоління ПК, для забезпечення сумісності. Верхню пам'ять можна використати для зберігання даних і програм, оскільки використовується адресний простір безпосередньо, без переключення режимів роботи процесора. Тобто, вона теж може використовуватися програмами DOS. Але використання даної пам'яті допускається тільки однією програмою. Найчастіше такою програмою є сама DOS, коли частина її коду (приблизно 45К) поміщається у верхню пам'ять, залишаючи в нижній лише основне ядро (15К).

а Отже пам'ять з адресами від 0 до 1088К може використовуватися DOS і її програмами. Інші області пам'яті для DOS недоступні і використовуються іншими ОС.

В зв'язку з тим, що прикладні програми вимагали все більшого об'єму оперативної пам'яті в ПК з процесором 80286 вперше було реалізовано додаткову (expanded) пам'ять. Для неї фірмами Lotus, Intel і Microsoft розроблено специфікацію Expanded Memory Specification (EMS). Сукупність програмно-апаратних засобів дозволяє зберігати в даній пам'яті дані, але не дозволяє поміщати в неї програми. Конструктивно додаткова пам'ять виконана на спеціальних мікросхемах, що розміщені на додатковій платі, схожій до контролера чи адаптера. Ця плата встановлена на слоти розширення материнської плати. Оскільки доступ до інформації, яка знаходиться в додатковій пам'ятті здійснюється по відносно повільній шині.

то така пам'ять не набула значного поширення.

Принцип дії додаткової пам'яті побудовано за технічним принципом, відомим, як зміна сторінок, або як переключення сторінок всередині Upper пам'яті. В Upper пам'яті виділяється 64К вікно (Page Frame), через яке відображається 4 довільних 16К сторінки додаткової пам'яті, що необхідна в даний момент. Обмін між додатковою і сторінко^ Upper пам'яті здійснюється по спеціальному каналу зв'язку (Channel of Connection) (мал. 2.9.).

Таким чином, процесор "вводиться в обман" оскільки, з допомогою віртуальної адресації він звертається до даних у вікні, хоча насправді їх фізичні адреси не належать адресному просторові процесора.

Для усунення вищенаведених недоліків додаткової пам'яті, вперше, в ПК з процесором 80386 було реалізовано розширену (Extended) пам'ять. Для цього типу пам'яті фірмами Lotus, Intel і AST розроблено специфікацію для даного типу пам'яті - extended Memory Specification (XMS). Ця нова специфікація визначає, як правила доступу до самої розширеної пам'яті так, і додаткової, а також можливість емуляції (перетворення) розширеної в додаткову.

Технічно доступ до розширеної пам'яті здійснюється шляхом переходу процесора з реального в захищений режим. В захищеному режимі вся доступна пам'ять адресується, як суцільний простір. Доступ до розширеної пам'яті здійснюється поблочно.

В процесорах 80386SX для розширеної пам'яті виділено адресний простір до 16М, а в 80386DX і новіших моделях до 4Г.

 

Для отримання інформації про оперативну пам'ять на ПК (зайняту та вільну) в ОС DOS використовують зовнішню команду mem. Формат команди mem наступний:

mem |ключі]

При виконанні команди mem без вказання ключів видається інформація про вільну (Free) та зайняту (Used) пам'ять у всіх її типах (Мал.2.10) 3 даного малюнку видно, що, наприклад, основної пам'яті (Conventional) - всього (Total) 640К, з них зайнято (Used) -108К і вільно (Free) - 532К.

Нижче виведено інформацію про всю пам'ять (Total Memory), і пам'ять до межі ЇМ (Total under ЇМ) - фактично Conventional плюс Upper без Reserved.

Крім цього, вказано розмір найбільшої виконуючої програми, що знаходиться в пам'яті (Largest executable program size), найбільший вільний блок в пам'яті верхніх регістрів (Largest free upper memory block), а також вказано чи розміщена MS-DOS в верхній пам'яті (MS-DOS is resident in the high memory area).

В даній команді використовують такі ключі:

/с - видає на екран список завантажених в пам'ять програмних модулів (резидентних програм), з вказанням їх об'єму в різних областях пам'яті. Наприклад (мал.2.11) файл command.com займає в основній пам'яті 7К (7 472 байти).Після таблиці показаної на мал. 2.11 з'являється таблиця Memory summary, що показана на мал. 2.10. /d - видає на екран карти стандартної і верхньої пам'яті, тобто повні відомості про розподіл блоків пам'яті під програмні модулі, а також внутрішні драйвери і різні системні області, що використовуються в пам'яті (мал. 2.12.).

 

Memory Туре Total Used Free Conventional 640K Upper 320K Reserved 64K Extended (XMS) 31 744K Total memory 32 768K 829K 31 939K Total under 1 MB 960K 108K 532K 109K 111K 64K OK 548K 31 196K 829K 31 939K 217K 643K Largest executable program size 532K (545 168 bytes) Largest free upper memory block 10K (10 560 bytes) MS-DOS is resident in the high memory area.

Мал. 2.10. Інформація про ОП

 

 

Name	Total		Conventional	Upper Memory
MSDOS	61 520	(60K)	61 520 (60K)		(OK)
DISPLAY	18 064	(18K)	18 064 (18K)		(OK)
НІМЕМ	1 120	(1K)	1 120 (1K)		(OK)
IFSHLP	2 864	(3K)	2 864 (3K)		(OK)
SETVER		(1K)	832 (1K)		(OK)
WIN	3 712	(4K)	3 712 (4K)		(OK)
GUARD	10 080	(10K)	10 080 (10K)		(OK)
vmm32	4 272 (4K)	4 272 (4K)		(OK)
COMMAND 7 472	(7K)	7 472 (7K)		(OK)
Free	545 168 (532K)	545 168 (532K)		(OK)

Мал. 2.11. Інформація про резидентні програми

 

Карта пам'яті має такі розділи:

Segment - сегментний адрес блоку (пам'яті, номер першої частини (сегменту), адреси в шістнадцятковій системі)

Total - розмір блоку пам'яті в сегментах;

Name - ім'я програмного модуля, що знаходиться в даному блоці; Туре - тип вмістимого блоку пам'яті.

Може також бути Region - номер регіону верхньої пам'яті. Вміст блоків пам'яті може містити:

 

Conventional Memory Detail: Segment Total Name Type 1 024 (1K) Interrupt Vector (OK) ROM Communication Area (1K) DOS Communication Area 1 424 (1K) IO System Data     CON System Device Driver     AUX System Device Driver     PRN System Device Driver     CLOCKS System Device Driver     A: - D: System Device Driver     COM1 System Device Driver     LPT1 System Device Driver     LPT2 System Device Driver     LPT3 System Device Driver     CONFIG$ System Device Driver     COM2 System Device Driver     COM3 System Device Driver     COM4 System Device Driver 000C9 5 184 (5K) MSDOS System Data 0020D 75 856 (74K) IO System Data (OK) COMMAND Data 5 728 (6K) COMMAND Program 01A79 1 440 (1K) COMMAND Environment 01AD3 (OK) MEM Environment 01AE7 90 464 (88K) MEM Program 030FD 454 704 (444K) MSDOS --Free-

Мал. 2.12. Карта основної пам'яті

Interrupt vector -вектори переривань;

ROM

Communication Area - область зв'язку BIOS з постійним запам'я­товуючим прист­роєм;

DOS

Communication Area - область зв'язку DOS;

System Data -системні дані;

System program -системну програму, тобто компонент DOS;

System Device Driver - внутрішній драйвер;

Installed Device=iM'fl встановлений зовнішній драйвер;

Program-програми;

Data - дані для програми;

Environment - копію оточення DOS;

Free - вільну область.

Нижче, після карти пам'яті, виводиться стандартна таблиця Memory summary, показана на малюнку 2.10.

її - виводить адреси вільної пам'яті (мал2.13.) і їх сумарний об'єм. Також виводиться список регіонів верхньої пам'яті з вказанням для кожного з них:

• номера регіону (Region);

• розмір найбільшого вільного блоку верхньої пам'яті в регіоні (Largest Free);

• сумарний об'єм вільних блоків верхньої пам'яті в регіоні (Total Free);

• розмір регіону (Total Size). Розміри блоків пам'яті і регіонів наводяться в

десятковій системі числення в байтах (точно і наближено).

Free Conventional Memory: Segment Total

01AD3 320 (OK) 01AE7 90 464 (88K) 030FD 454 704 (444K) Total Free: 545 488 (533K) Free Upper Memory

 

 

Мал. 2.13. Карта вільної пам'яті

COMMAND is using the following memory:

Segment Region Total Type

01900 304 (OK) Data

01913 5 728 (6K) Program

01A79 1 440 (1K) Environment

Total Size: 7 472 (7K)

Мал.2.14. Карта пам'яті для модуля

/т <назва модуля> - видає карту пам'яті для вказаного модуля (програми). Наприклад, на малюнку 2.14 показано карту пам'яті для модуля command (файлу command.com). В даній таблиці

виводиться:

· сегментна адреса блоку пам'яті (Segment Region);

· номер регіону (тільки для верхньої пам'яті), де знаходиться блок пам'яті (Region);

· розмір блоку пам'яті в байтах (в дужках дається заокруглене значення) (Total);

· тип вмістимого блоку пам'яті (Туре);

загальний розмір, що займає модуль блоку пам'яті, тобто розмір області пам'яті, що виділяється для нього (Total Size).

Найчастіше для модуля виділяється по одному блоку для розміщення інформації кожного типу (Program, Environment, Data).

/р - виводить інформацію в команді mem посторінково.

4.11. Фоновий друк командою PRINT

В MS-DOS є спеціальна команда, яка здійснює фоновий друк документів. Фоновий друк - це друк документів паралельно з роботою інших команд чи програм. При цьому встановлюють чергу на друк, тобто порядок в якому повинна друкуватись дана послідовність документів. Потім можна працювати з іншими програмами, в той час як резидентно працююча програма print буде виконувати роздруковування документів, що задані в чергу на друк.

Команда print має наступний формат запису:

PRINT [/D:пристрій] [/В:розмір] [/Шмпі] [/М:шп2] [/БіімпЗ] [/С>:кільк] [[шлях]ім'я [...]] [ключі],

де:

Ю:пристрій - встановлює назву пристрою куди направляти на друк. В якості пристрою можуть бути послідовні СОМ1+СОМ4, паралельні LPT1-^LPT3 порти або PRN, що відповідає LPT1. Коли даний параметр не вказати, то по замовчуванню приймається LPT1;

/В:розмір - встановлює об'єм буфера в пам'яті, де повинні зберігатись дані перед тим, як направлятись на принтер. Мінімальне значення, по замовчуванню 512 байт, хоча можна вказувати до 16384 байти;

Ш:імп - вказується максимальна кількість імпульсів, яку повинен очікувати принтер для доступу. Це значення, можна вказувати, від 1 до 255, але по замовчуванню встановлюється 1;

/М:імп2 - вказується максимальне число імпульсів, яке потрібно для друку символу^ на принтері. Це значення також, повинно бути в межах від 1 до 255, але по замовчуванню,- тут приймається, 2;

/S:iMn3 - встановлює, скільки імпульсів програма відводить для одного сеансу зв'язку ПК з принтером при фоновому друку. Це значення має бути в межах від 1 до 255, але по замовчуванню - 8;

/Q-.кільк. - встановлює максимальне число файлів, що можна встановити в чергу на друк. По замовчуванню це значення рівне 10, хоча можна вказувати в межах від 4 до 32 файлів;

[шлях]ім'я - вказується ім'я, та в разі потреби шлях до файлу, що задається в чергу на

друк;

В команді print можна вказати такі ключі:

It - виключити всі файли з черги на друк;

/с - виключити файли, що вказані після ключа, з черги на друк;

/р - добавити файли, що вказані після ключа, в чергу на друк.

4.12. Інші зовнішні команди MS-DOS

Команда покрашеного копіювання хсору

Зовнішня команда DOS хсору (extended copy) є розширеним варіантом команди copy, але тільки по відношенню до копіювання файлів в двійковому режимі. Вона додатково забезпечує:

• виділення файлів, які необхідно копіювати не тільки за шаблоном, але й за де-якими іншими характеристиками;

• копіювання віток дерева каталогів;

• копіювання файлів нульової довжини ("порожніх" файлів).

Ще однією перевагою команди хсору є використання нею при своєму функціонуванні, всієї вільної оперативної пам'яті завдяки чому процес копіювання здійснюється значно швидше.

Формат цієї команди такий:

хсору [шлях1]ім'я1 [шлях2][ім'я2] [ключі]

шляхі - шлях звідки здійснюється копіювання;

ім'яі - ім'я файлу, каталогу чи шаблон для групи файлів, що копіюються; шлях2 - шлях до каталогу, куди здійснюється копіювання.

Якщо в командній стрічці заданий один аргумент, то він є початковим і визначає файли, які будуть копіюватися (файли-оригінали). В такому випадку копіювання відбувається в активний каталог.

При виконанні команди, коли шлях2 закінчується існуючим каталогом копіювання
^збувається в нього. А якщо шлях2 закінчується іменем, що не існує, то програма перепитує:
- Does DOC specify a file name

or directory name on the target (F = file, D = directory)? (Ім'я DOC, є іменем,файлу чи каталогу в шляху куди (F = файл, D ^каталог) ?) Якщо у відповідь на поставлене запитання, вказати F (файл), то у попередній в шляху каталог буде скопійовано даний файл, що отримає нове ім'я. При виборі D (каталог) буде створено підкаталог з вказаним ім'ям, куди буде поміщено копійований файл. Ключі в команді хсору означають:

/Y - замінити існуючі файли без запиту на підтвердження користувачем; /-Y -завжди видає запит на підтвердження користувачем запису інформації поверх існуючої;

/А - скопіювати з виділених за шаблоном тільки ті файли, які мають атрибут Archive, тобто, можливо ще не резервувались системними засобами. При цьому атрибути файлів-^ригіналів не модифікуються;

/М - аналогічна до попередньої, але після копіювання атрибутів Archive у оригіналів знімається, чим встановлюється факт наявності їх резервної копії. Ключі /А і /М несумісні;

/D: дата - скопіювати з виділених за шаблоном тільки ті файли, які створенні або модифіковані не раніше вказаної дати. Дата задається згідно з правилами, загальноприйнятими для DOS;

/Р - перепитувати користувача для підтвердження на створення кожного файла-дублікату;

/S- вказує копіювати не тільки файли, з даного каталогу, але і файли у всіх його підкаталогах з врахуванням шаблонів і ключів;

/Е - копіювати, якщо є порожні каталоги.

Команда перенесення файлів

Серед зовнішніх команд DOS можна виділити команду, що дозволяє переносити файли - move. Перенесення - це процес копіювання файла з наступним знищенням його на старому місці.

Команда перенесення файлів має наступний формат:

move [шлях1]ім'я1,[шлях2]ім'я2 шлях куди [ключі] шляхі, шлях2 шляхи, звідки здійснюється перенесення файлів ім'яі, ім'я2 і т.д. шлях куди - шлях куди будуть перенесені вказані файли.

Дана команда має можливість також перейменовувати каталоги, при цьому формат команди наступний:

move [шлях]ім'я1 ім'я2 [ключі] ім'яі - старе ім'я, а ім'я2 - нове ім'я каталогу. В даній команді можна використовувати такі ключі: /Y - встановлює перепитування для запису файлів поверх існуючих; /-Y - переписує поверх існуючих файлів, без видачі перепитування.

 

Команда перегляду дерева каталогів

Якщо необхідно переглянути дерево каталогів, то можна використати зовнішню команду tree, яка має такий формат:

tree [/f[

Ключ /F дозволяє переглядати вітки дерева каталогів разом з файлами, які в них розміщені.

Команда знищення віток дерева каталогів

Для знищення каталогу з підкаталогами і файлами, які є в них, використовують команду deltree. Формат запису цієї команди такий:

deltree [диск:]шлях [[диск:]шлях[...]] [/Y]

Дана команда дозволяє одночасно знищити декілька віток дерева каталогів, при цьому шляхи до них вказуються в команді послідовно, через пропуск.

Ключ /Y забороняє видачу перепитування при виконанні команди, тобто інформація знищується відразу після натиснення клавіші Enter.

Команда deltree не знищить каталог, якщо в ньому є файли з атрибутами Read only, або System.

 

Команда порівняння файлів на ідентичність

Для порівняння файлів на ідентичність використовується команда fc (file compare). Вона має такий формат запису: fe [шлях1]ім'я1 [шлях2]ім'я2 /ключі

В цій команді можна використовувати такі ключі:

/А - виводить на дисплей тільки першу і останню стрічку, з файлів, які відрізняються один

від одного;

/В - виконує двійкове (побітове) порівняння для виконуваних файлів; /С - ігнорує різницю між великими і звичайними символами; /L - порівнює файли, як ASCII текст, тобто по стрічках;

/LBn - дозволяє ігнорувати всі неспівпадання в файлах до стрічки з п номером; /N - відображає номери рядків при ASCII-порівнянні; /Т - не відрізняє символи пропусків і табуляції;

AV - стискує незаповнений простір в файлі (мітки табуляції і пропуски) для порівняння; /пппп - вказує кількість послідовних рядків, котрі обов'язково повинні співпадати.

 

Команда видачі інформації порціями

Часто при виводі на екран результатів виконання певних команд DOS, інформація не поміщається в одну екранну сторінку, що створює певні незручності при її перегляді. Тому в DOS існує зовнішня команда more, яка дозволяє виводити інформацію на екран по сторінках (порціями). Ця команда задається одночасно з іншими командами, в кінці командного рядка через символ "|" (конвеєр).

Наприклад, для виводу порціями на екран дерева каталогів разом з файлами, потрібно виконати команду:

tree Ii I more

Команду more можна використати, як команду перегляду файлу по сторінках, для цього задаємо її в такому форматі:

more [шлях]ім'я

 

Наприклад, для того, щоб переглянути файл proba.txt в кореневому каталозі
активного диску потрібно задати команду: more proba.txt

Команда сортування інформації

Як відомо, серед великих об'ємів інформації шукати потрібну легше, якщо вона посортована. Тому в DOS створено зовнішню команду sort, яка результати дії певної команди виводить в посортованому вигляді. В такому випадку команда sort використовується одночасно з іншими командами, у форматі, аналогічному до формату команди more, тобто через символ

конвейєр ("І"). Наприклад, для перегляду каталогу по алфавіту, потрібно задати команду: dir I sort

Причому в одній спільній команді можна використати як more так і sort, одночасно.

Наприклад, для перегляду каталогу по сторінках, одночасно посортувавши список імен файлів (підкаталогів) по алфавіту, потрібно задати команду: dir I sort I more

Потрібно зауважити, що при заданні такої команди, спочатку потрібно задавати sort, а тоді more.

Для перегляду текстового файлу, із одночасним сортуванням стрічок в ньому, команду можна задати в такому форматі:

sort [шлях1]ім'я1 [> шлях2][ім'я2] [ключі] шляхі - шлях до файлу, який потрібно переглянути; ім'яі - ім'я файлу, який потрібно переглянути; шлях2 - шлях до каталогу, куди слід помістити посортований файл; ім'я2 - ім'я файлу, що утвориться після сортування. Ключі, що використовуються в команді sort:

/г - встановлює зворотній порядок сортування інформації (від "Z " до "А", або "9" до"0").

 

Команда роздрукування графічних екранних сторінок

Інколи виникає необхідність роздрукувати на принтері копію з екрану. Це можна зробити клавішею PrintScrn. Але, дія цієї клавіші поширюється лише на текстові екранні сторінки. Для друкування графічної інформації з екрану DOS використовується зовнішня програма graphics.

Це резидентна програма, що завантажується в пам'ять, при задані команди в наступному форматі:

graphics [ключі]

Коли програма знаходиться в пам'яті, в необхідний момент, потрібно натиснути комбінацію клавіш Shift+PrintScr і вигляд графічного екрану буде роздруковано на принтері. В команді graphics можна використовувати такі ключі:

/г - встановлює режим друкувкання в позитиві, тобто чорний колір роздруковується.^ як білий, а білий - навпаки;

lb - встановлює режим друкукання в кольоровому позитиві: /led - задається для дисплеїв на рідких кристалах.

 

Далі наведено перелік всіх зовнішніх команд та утиліт MS-DOS. за виключенням спеціалізованих команд та драйверів, що використовуються лише в пакетних та спецфайлах.

append - дозволяє програмам відкривати файли даних, в певних каталогах, так, наче ці файли знаходяться в активному каталозі;

attrib - встановлює атрибути на файли та каталоги;

chkdsk - видає інформацію про диски та помилки на них;

command - завантаження командного процесора (внутрішніх команд);

debug - відлагодження виконуючих програм та редагування інформації в оперативній

пам'яті;

defrag -оптимізація розміщеня файлів на дисках шляхом їх дефрагментації;

deltree - знищення вітки дерева каталогів (каталогів з підкаталогами та файлами в

них)

deloldos -знищує файли попередніх версій MS-DOS, після інсталяції версії MS-DOS 6.22.

diskcomp - порівняння дискет на ідентичність;

diskeopy -копіювання дискет, з метою отримання точних їх дублікатів; doskey - дозволяє запам'ятовувати та редагувати попередні команди в командній стрічці;

drvspace - програма стискування (компресії) інформації на диску; edit - внутрішній редактор DOS, для створення та редагування командних, спецфайлів інших простих текстів файлів;

expand - розширення та розпаковування стиснутих файлів з метою приведення їх до

робочого стану;

fasthelp - видає допомогу по конкретних командах, заданих, як командна стрічка (більш стисла допомога ніж в програмі help);

fc - порівняння файлів на ідентичність;

fdisk - програма логічного розбиття вінчестера на диски та зони;

find - швидкий пошук стрічок в тексті файла чи файлів;

format - форматування логічних та фізичних дисків;

graphics -роздруковування графічних екранних сторінок на принтері;

help - отримання допомоги за будь-якою командою DOS;

interlnk - з'єднує два ПК через паралельні або послідовні порти, для спільного використання їх дисків, та портів принтера, при цьому даний ПК встановлюється як підлеглий (клієнт);

intersvr -з'єднує два ПК через паралельні або послідовні порти, для спільного використання їх дисків, та портів принтера, при цьому даний ПК встановлюється, як головний і сервер);

label - встановлює та змінює мітку на дисках;

loadfix (If) - забороняє завантаження програм в нижню пам'ять (перші 64К); mem - видає інформацію про оперативну пам'ять та програми, що в даний момент в ній знаходяться;

memmaker - оптимізує конфігурацію операційної системи, та розміщення програм в оперативній пам'яті;

mode - конфігурує порти та зовнішні пристрої (швидкість передачі даних по сітках та модему, перекодовує символи клавіатури і т.д.);

- more - видає інформацію порціями (посторінково)

move - перенесення файлів або перейменування каталогів;

msav - здійснює пошук та лікування комп'ютерних вірусів на ПК;

msbackup - забезпечує захист файлів від знищення, створюючи копії знищених чи змінених файлів у своєму невидимому каталозі;

mscdex - забезпечує доступ до файлової системи CD-ROM дисків в DOS-режимі;

msd - програма, що здійснює діагностику ПК та пристроїв введення-виведення інформації;

power - програма, що проводить управління живленням пристроїв ПК у режимі економії енергії;

print - задає фоновий друк документів на принтері;

qbasic - оболонка мови програмування qbasic;

replace - замінює файли в цільовому каталозі на файли з іншого каталогу; restore - відновлення файлів, що були створені в MS-DOS версій з 2.0 до 5.0; scandisk - проводить лікування дисків від логічних помилок, та визначає фізичггг помилки;

sort - проводить сортування інформації, що є результатом дії іншої команди;

subst - здійснює переозначення імен дисководів;

sys - робить диск системним без проведення форматування;

tree - виводить дерево каталогів;

undelete - відновлює файли, знищенні командами DOS;

vsafe - резидентна програма, що постійно контролює оперативну пам'ять та дискові операції, з метою профілактики комп'ютерних вірусів;

хсору - покращене копіювання файлів та каталогів.

Розділ 2. Завантаження та вихід з NC.
Інтерфейс оболонки

Для завантаження оболонки NC необхідно знайти на диску каталог, де знаходиться файл NC.EXE перейти до нього і задати команду NCJ.

Якщо шлях до цього каталогу вказаний у файлі AUTOEXEC.BAT, то оболонку можна завантажити з будь-якого каталогу, набравши команду NCJ.

Для виходу з оболонки натискаємо клавішуЕІО. Відкривається діалогове вікно, в якому вибираємо кнопку YesJ або клавішу Y, на клавіатурі. Якщо клавішу F10 натиснуто випадково, то можна вибрати один із варіантів:

1) вибираємо кнопку NoJ;

2) натискаємо літеру N;

3) натискаємо ESC.

Для завантаження оболонки необхідно, щоб в одному каталозі були присутні хоча б такі файли: NC.EXE, NCMAIN.EXE, NC.MSG. Якщо одного з цих файлів не буде оболонка не завантажиться.

Повний пакет оболонки NC5 займає приблизно 5 M на диску (близько 100 файлів).

Для завантаження оболонки існують такі вимоги до ресурсів ПК:

• процесор не нижче 80286,

• не менше 640 К оперативної пам'яті,

• хоча б 254 К місця на диску.

Після завантаження оболонки ми отримаємо вигляд екрану зображений на малюнку 3.1 Верхню стрічку оболонки NC займають шляхи до текучих каталогів (позиція 1 на мал. 3.1.).

Текучим - називається каталог, вміст якого висвічується в даній панелі. Над цими шляхами може відображатись верхнє меню NC, яке викликається клавішею F9. І Нижче меню знаходяться дві панелі NC, які називаються ліва (позиція 2 на мал. 3.1.) та права (позиція 3 на мал. 3.1.) панелі. В кожній панелі висвічується список файлів і підкаталогів текучого каталогу.

Панель в якій знаходиться курсор, називається активною, а каталог, вміст якого показано в даній панелі називається активним.

В нижній частині кожної панелі знаходиться стрічка mini status (позиція 4 на мал.3.1.) - це стрічка, яка вказує ім'я файла або каталогу, на якому останній раз знаходився курсор, а також його розмір, дату та час створення (для файлів).

Нижче панелей знаходиться стрічка запрошення в DOS (позиція 5 на мал. З.1.), яка вказує шлях до активного каталогу і є аналогом командної стрічки DOS. Ця стрічка призначена для введення команд в режимі DOS. Тут знаходиться ще один курсор, який називається нижнім.

Найнижчий рядок екрану займає підказка про

призначення функціональних клавіш NC (позиція 6 на мал. 3.1.). Інколи цей рядок називають нижнім меню. В ньому вказані назви функціональних клавіш і команди, які виконуються при ї_л натискуванні. При натискуванні Ctrl або Alt автоматично рядок підказки змінюється і вказує на команди, які виконуються для комбінації цих клавіш з Ctrl або Alt.

Оскільки в NC є два курсори, то для їх переміщення застосовують різні способи.

Для переміщення верхнього курсору служать клавіші стрілок —>, Т, і на клавіатурі. Переміщення між панелями здійснюється клавішею ТАВ. По панелі можна також здійснювати переміщення клавішами:

Home - на початок панелі;

End - в кінець панелі;

Page Up - на сторінку вверх по панелі;

Page Down - на сторінку вниз по панелі.

Для виконання певної програми необхідно перемістити курсор в панелі на файл, який потрібно завантажити і натиснути J. Так само роблять, якщо потрібно ввійти в каталог. У випадку коли в стрічці запрошення в DOS є вже якась інформація, то замість того щоб потрапити в каталог сприйметься інформація із стрічки запрошення в DOS. Щоб зберегти цю інформацію в стрічці, і все ж ввійти в каталог потрібно натиснути комбінацію клавіш Ctrl+PageDown.

Для того, щоб вийти з каталога, потрібно перемістити курсор на початок каталогу (на символ ". .") і натиснути J. Натиснувши комбінацію клавіш Ctrl+PageUp, можна вийти з каталога, не переміщаючись на початок панелі. Для виходу в кореневий каталог, з підкаталога будь-якого рівня, можна натиснути комбінацію клавіш Ctrl+"", незалежно від того, каталог якого рівня був активним.

Каталоги в панелях NC зображені великими буквами, а файли - малими.

Якщо верхній курсор знаходиться в панелі в чотири колонки, або панелі погашені, то для переміщення нижнього курсора служать клавіші <—, —>. В іншому випадку, використовують такі комбінації клавіш:

• Ctrl+S - для переміщення на символ вліво,

• Ctr+D - для переміщення на символ вправо,

• Ctrl+A - на слово вліво,

• Ctrl+F - на слово вправо,

• Ctrl+Home - на початок стрічки запрошення в DOS,

• Ctrl+End - на кінець стрічки запрошення в DOS.

Для знищення сиМвола в стрічці запрошення в DOS, використовують такі комбінації клавіш:

• Ctrl+H або Backspace - зліва від курсора,

• Ctrl+G або Delete -над курсором, а також

• Ctrl+W - слова зліва від курсору,

• Ctrl+T - слова справа від курсору,

• Ctrl+K - знищення інформації від курсору до кінця стрічки запрошення в DOS,

• Ctrl+Y або Esc - для знищення всієї інформації в стрічці запрошення в DOS. Часто, при написанні командної стрічки, виникає потреба набирати в ній імена файлів

і каталогів, які, як правило, вже є в списку в панелях. Щоб полегшити процес набору команди, в NC є можливість копіювання цих імен в командну стрічку. Для цього слід встановити курсор на потрібне ім'я і натиснути Ctrl+J, або Ctrl+J, але при цьому необхідно, щоб це ім'я було відділене пропускром спереду (в стрічці запрошення в DOS).

В NC, є можливість виводити попередні виконані команди в стрічку запрошення в DOS, для їх повторного виконання. Для цього натискаємо комбінацію клавіш Ctrl+E. Таким ^іином, послідовно можна вивести до 10-15 останніх виконаних команд. Якщо, при цьому ^и зайшли за далеко, то можна рухатись по командах в зворотньому напрямку, видавши наступну команду, після даної, комбінацією клавіш Ctrl+X.

Набагато зручніше не виводити попередні команди по черзі, а показати список цих команд і тоді вибрати в ньому потрібну. Для виведення списку 10-15 останніх команд використовується комбінація клавіш Alt+F8. При цьому, переміщаючись курсором по списку можна вибрати потрібну і натиснути J для її виконання. Якщо команду слід відредагувати, то натискають F4, після чого в текст команди можна внести будь-які зміни.

Для переміщення на інший диск використовують такі комбінації клавіш:

• в лівій панелі - Alt+Fl,

• в правій панелі - АИ+Р2.

При цьому з'являється вікно із списком дисків, де вибирають потрібний і натискають J, або літеру, яка відповідає імені даного диску.

Для переходу на інший диск за допомогою мишки, встановлюють курсор мишки на стрілку і, що знаходиться в верхній частині панелі і натискають ліву клавішу мишки. З'являється список дисків, де вибирають потрібний, натиснувши ліву клавішу мишки.

 

 

Розділ 3. Види панелей в NC. Дії над панелями

В оболонці Norton Commander, є декілька різновидів панелей. Розглянемо їх. 1. Файлова панель - це панель, в якій виводяться списки файлів та каталогів. її використовують найчастіше.

Файлова панель буває двох видів:

• панель в три колонки, в якій виводяться короткі імена файлів - ім'я та розширення (мал. 3.2.а);

• в чотири колонки - виводяться повні імена файлів, а саме: ім'я з розширенням, розмір I Size), дата (Date) та час (Time) створення (мал. 3.2).

 

 

 

 

Для переходу із одного типу панелі в інший:

а) натискаємо F9;

б) вибираємо пункт Left - для лівої панелі або Right - для правої і натискаємо J;

в) в меню вибираємо підпункт Brief - для панелі в три колонки, або Full - для панелі в чотири колонки.

 

 

Панель дерева каталогів - виводить дерево каталогів (мал. 3.3.). Цю панель ще називають панеллю швидкого перегляду каталогу, оскільки ця здатність панелі є основним її призначенням.

При переміщенні по цій панелі в протилежній панелі виводиться вміст каталога, на якому знаходиться курсор. Якщо вміст каталогів не міняється при переміщенні по цій панелі, то потрібно кожен раз натискувати J. Для того, щоб усунути таку незручність, потрібно зайти в пункт MeHioCommands, після чого - в Configuration, де вибрати підпункт Panel Options. Відкриється вікно в якоі^у відмічаємо опцію Auto Change Directories.

Для переходу до панелі дерева каталогів потрібно:

а) натиснути F9 для входження в верхнє меню;

б) вибрати команду Left або Right, в залежності від того в якій панелі будемо виводити дерево;

в) в підменю вибрати команду Tree J.

Панель результатів пошуку– цепанель, в яку виводиться список файлів, які було знайдено при останньому пошуку, командою швидкого пошуку файлів на диску.

Ця панель зображена на малюнку ЗА- В панель результатів пошуку можгга помістити знайдені командою пошуку файли з різних каталогів. Після цього над файлами, що знаходяться в цій панелі можна виконувати будь-які операції, при чому створюється враження, що вони знаходяться в одному каталозі.

Для переходу до панелі результатів пошуку потрібно:

а) натиснутиF9 для входження в верхнє меню;

б) вибрати команду Left або Right, в залежності від того в якій панелі будемо виводити результат;

в) в підменю вибирати команду Find FilePanelJ.

1.Панель перегляду архівного файлу. Для переходу в цю панель є два способи:

1.ий спосіб:

а) встановити курсор на архівний файл і натиснути J.

2.ий спосіб:

а) встановити курсор на архівний файл і натиснути F9, для входження в верхнє меню;

б) вибрати команду Left або Right, в залежності від того в якій панелі будемо виводити дерево;

в) в підменю вибрати команду Compressed file J.

Панель швидкого перегляду файла - панель, в якій відображається вміст файла на якому знаходиться курсор в протилежній панелі. При цьому при переміщенні курсора по іменах файлів автоматично виводиться вміст кожного з них. Коли курсор знаходиться на виконуваному файлі з розширенням СОМ або ЕХЕ, то видається інформація про цей файл (мал. 3.5.а). Для перегляду цього файла доведеться натиснути клавішу F3.

Якщо курсор знаходиться на каталозі, тоді видається інформація про його розмір та кількість файлів і підкаталогів, які в ньому розміщені (мал. 3.5.6).

Для переходу в цю панель використовують один із двох способів:

3.ий спосіб:

а) встановити курсор на потрібний файл і натиснути Ctrl+Q.

4.ий спосіб:

а) встановити курсор на архівний файл і натиснути F9, для входження в верхнє меню;

б) вибрати команду Left або Right, в залежності від того в якій панелі будемо виводити панель;

в) у підменю вибрати команду Quick view J.

6. Панель видачі детальної інформації про каталог (Directory Information) - в цій панелі виводиться найбільш повна інформація про каталог та його розміри. Дана панель показана на мал. 3.6.

 

 

 

 

В панелі Directory Information виводиться інформація про каталог, на якому знаходиться курсор в протилежній панелі, а саме:

• кількість файлів та підкаталогів (роздііг- Totals);

• розмір каталогу (розділ Totals);

• кількість файлів та підкаталогів, які відфільтровані (розділ With Filters); •розмір файлів та підкаталогів, які відфільтровані (розділ With Filters);

• кількість дискет на 1,2М і 1,44Мбайт, які потрібні для того, щоб записати даний каталог.

До того ж, якщо відмітити декілька каталогів, то інформація видається про всі відмічені каталоги або файли. Для переходу в цю панель існує два способи:

• ий спосіб:

а) встановити курсор на потрібний файгГ або каталог, чи відмітити їх і натиснути Ctrl+Z.

• ий спосіб: а) встановити курсор на потрібний файл

або каталог, чи відмітити їх і натиснути F9, для входження в верхнє меню;

б) вибрати команду Left або Right, в залежності від того в якій панелі будемо виводити панель;

в)в підменю вибрати команду Directory Information J.

7. Інформаційна панель (панель Info) виводить інформацію про активну панель (мал 3.1.).

В цій панелі виводиться:

а) назва і версія оболонки;

б) дата створення оболонки;

в) кількість основної оперативної пам'яті ( ... Bytes Memory);

г) кількість вільної основної оперативної пам'яті (... Bytes Free);

Д) загальний розмір даного диску (... total bytes in drive ...);

е) кількість вільного місця на диску (... bytes free in drive ...);

є) кількість файлів (числої) і каталогів (число2) в протилежній панелі та розмір (числоЗ), який займають файли (числої Files and число2 directories use числоЗ bytes);

ж) шлях до каталогу, який зображено в протилежній панелі (in шлях);

з) мітка даного диску (Volume Label: ...);

и) серійний номер диску (Serial Number: ...);

і) вміст файлу dirinfo.

 

 

 

 

Якщо файла dirinfo немає в даному каталозі виводиться повідомлення: No "dirinfo" in this directory.

8. Панель зв'язку по О-модему

В оболонці NC є можливість з'єднати два ПК спеціальним кабельним зв'язком (0- модемом). Здійснюється цей зв'язок по спеціальних кабелях через паралельні або послідовні порти. При цьому можна з'єднати одночасно лише два ПК.

Зв'язок відбувається за принципом Slave-Master. Тобто один із ПК виконує рольМавІег - головного ПК, який повністю "володіє" дисками підлеглого, маючи можливість копіювати переносити знищувати інформацію на залежному ПК. При цьому комп'ютер, що знаходиться в режимі Slave є повністю залежний від Master, його клавіатура на час сеансу роботи заблокована і не може керувати ПК. Master має великий доступ до Slave, та все ж його можливості обмежені. Він не може на підлеглому наприклад:

• завантажити файл на виконання, .

• переглянути файл,

відредагувати файл,

здійснити швидкий пошук файлу на диску і ін.

З'єднання двох ПК по 0-модему застосовується для копіювання (перенесення) інформації значних об'ємів з одного ПК на інший, за умови, що вони розміщені на невеликій віддалі. Не рекомендується з'єднувати ПК по 0-модему, розміщенні на відстані більше 6 м. Для з'єднання двох ПК по 0-модему необхідна синхронна участь користувачів обох

ПК, які виконують наступну послідовність операцій:

На обох ПК заходимо в пункт меню Left або Right.

Вибираємо команду Link.

Відкривається вікно показане на мал. 3.8. В розділах Serial Ports (послідовні порти) або Parallel Ports (паралельні порти) вибираємо порт по якому буде відбуватись зв'язок вашого ПК.

В розділі Select communication mode.' вибираємо статус вашого ПК у зв'язку, аГ саме Master або Slave.

Натискуємо на кнопку Link. При цьому Натискуємо на кнопку Link. При цьому натискування на цю кнопку на обох ПК повинно бути майже одночасне, з інтервалом не більше 4-7 с.

 

 

Мал. 3.8. Вікно Link

Не можна одночасно на двох ПК вибирати Master, або одночасно Slave.

При встановленні зв'язку команда стає недоступною, що свідчить про те, що більше зв'язків встановити неможливо.

У вікні Link є ще кнопка Clone. Вона використовується у тому випадку, коли потрібно зв'язатись з ПК, на якому немає оболонки NC. Тоді на одному ПК вибираємо кнопку Clone, а на іншому задаємо зовнішню DOS - команду mode. При цьому оболонка NC копіюється ^г мінімальній кількості файлів і включається команда Link для нормального зв'язку.

Якщо при спробі встановити зв'язок між ПК, з'явиться червона попереджувальна табличка, це означає, що зв'язок неможливий. Причиною цього може бути:

відсутність контакту в кабелі, або на портах,

несправність порту,

не правильно вказано порт у вікні Link

• різні версії оболонки NC на ПК, що з'єднуються,

 

недостатньо синхронно було натиснуто кнопку Link, у вікну Link.

При усуненні однієї з причин, спробу зв'язку можна повторити.

При роботі в оболонці, часто виникає потреба швидко гасити та висвічувати ту чи іншу панель. Для цього використовують такі комбінації клавіш:

Ctrl+О - погасити дві панелі одночасно, або висвітити їх, якщо вони погашені; Ctrl+Fl - погасити ліву панель, або висвітити її, якщо вона погашена; Ctrl+F2 - погасити праву панель, або висвітити її, якщо вона погашена; Ctrl+P - погасити неактивну панель, або висвітити її, якщо вона погашена; Ctrl+U - поміняти панелі місцями.

При роботі з файлами одного або декількох типів зручніше щоб на екрані висвічувався не весь вміст каталогу, а лише файли потрібного типу. Особливо це зручно для каталогів, які містять велику кількість файлів .

Для цього в NC є спеціальний режим фільтрування інформації в панелі (Filter). Режим Filter вмикається при виконанні такої послідовності дій:

• заходимо в верхнє меню (клавіша F9) і вибираємо пункт Left або Right;

• вибираємо в підменю команду Filter;

• відкривається вікно показане на малюнку 3.9, в якому вибираємо кнопку Load, щоб

зчитати готовий шаблон фільтра;

 

Відкривається ще одне вікно, в якомувибираємо назву фільтра (шаблону) і натискаємо J;

Якщо в списку шаблонів потрібного немає, то у вікні представленому на малюнку 3.9. створюємо його. Для цього в полі Include пишемо шаблони для файлів, які потрібно виводити в панель (шаблони записуються за правилами прийнятими в DOS). Якщо потрібно в одному фільтрі використати одночасно декілька шаблонів, то записуємо їх через пропуск.

Наприклад, якщо потрібно створити фільтр для файлів растрових малюнків, то записуємо в Include:

В полі Exclude записуємо шаблони для файлів, які не потрібно показувати на екрані, серед тих що підлягають під шаблон Include.

Наприклад, якщо потрібно створити фільтр для файлів растрових малюнків, але в цей фільтр не включати файли ім'я яких складається з одного символу, то в полі Include, записуємо шаблони описані вище, а в полі Exclude записуємо шаблон. Тобто серед всіх файлів, що підлягають шаблону Include виключити з фільтра файли з іменем, що складається з одного символу. В полі Exclude, як і в Include, коли потрібно використати декілька шаблонів записуємо їх через пропуск.

Інколи необхідно відфільтрувати файли за датами створення та останньої модифікації, наприклад, показувати лише файли, створені після 1 січня 1998 року. Для таких випадків, використовують розділ File date. В полі After записуємо "найста*- ну" дату створення файла, що буде включена в фільтр, а в полі Before - "наймолодшу". Якщо заповнити лише After, то це буде сприйматись як діапазон дат від вказаної до текучої на даний момент. І, навпаки, якщо заповнити лише поле Before, то сприймається файли із датою створення до вказаної, включно (від "найстарших" дат на ПК). Коли не заповнювати жодне з даних полів, то сприймаються файли з будь-якою датою створення.

Як видно з малюнку 3.9., обмеження можна встановити, також на розміри файлів (розділ File Size). В полі Above вказуємо найменший розмір файлів, а в полі Below - найбільший. Якщо заповнити лише Above, то сприймаються файли з найменшим розміром, вказаним в полі, до найбільших файлів, які є на диску. І, навпаки, коли заповнене лише поле Below, то читаються файли від найменшого розміру (порожні файли - 0-байт) до файлів із вказаним розміром. Ко" не заповнювати жодне з даних полів, то обмеження за розміром не встановлюються.

В розділі Attribute filters можна встановити обмеження на файли за їх атрибутами, а саме Hidden-'невидимий", System-"cHCTeMHHft", Read Оп1у-"тільки для читання", Archive- "архівний". Directory-''каталог", ІЧопе-"без атрибутів". До того ж, якщо одна із опцій не відмічена, то файл, що не має такого атрибуту не буде виводитись в панель. Наприклад, якщо зняти відмітку з опції Hidden, то файли з атрибутом "невидимий" в панелі не показуються. Якщо зняти відмітку з опції Directory, то в панелі не будуть виводитись каталоги.

Після того коли встановлено всі необхідні опції та настройки натискуємо кнопку ОК, або Save, якщо необхідно запам'ятати даний фільтр для його наступних використань. Якщо вибрано Save, то відкривається додаткове вікно, де потрібно відмітити один із порожніх шаблонів і до цього вибираємо кнопку ОК. Відкривається ще одне вікно, де в полі Enter name of new filter вказуємо ім'я створеного фільтру.

Коли на інформацію, що виводиться в панелі встановлено фільтрацію, то у верхній стрічці панелі після шляху до текучого каталогу знаходиться значок " ♦ " та ім'я фільтру.

Якщо потрібно відмінити фільтрування інформації в панелі, викликаємо вікно FilO, де вибираємо кнопку Clear.

Розділ 4. Робота з файлами та каталогами в NC

4.1. Об'єднання файлів в групу

В NC можна працювати, як з окремим фалом чи каталогом, так із групою файлів або каталогів, що дозволяє виконати певну команду одночасно над кількома файлами (каталогами). Для того, щоб утворити таку групу, потрібні файли (каталоги) слід відмітити. У випадку, якщо відмічених файлів (каталогів) в панелі немає, то операції виконуються над тим файлом (каталогом) на якому знаходиться курсор.

Існує два способи об'єднання файлів та каталогів в групу:

• спосіб. Використовують для файлів, які не можна об'єднати за шаблоном або якщо їх

небагато. Для цього стаємо курсором на потрібний файл і натискаємо клавішу INSERT, або праву клавішу мишки. Щоб зняти відмітку, повторно натискаємо INSERT, або праву клавішу мишки.

• ий спосіб. Використовується для файлів, які можна об'єднати за шаблоном. Для цього

натискаємо "+" (плюс) на малому цифровому блоці клавіатури - відкривається вікно, в якому вказуємо потрібний шаблон і натискаємо J. Якщо потрібно зняти відмітку по шаблону натискаємо "-" (мінус) на малому цифровому блоці клавіатури - відкривається вікно, в якому вказуємо потрібний шаблон і натискаємо J. Для того, щоб поміняти відмітку файлів на протилежну, натискаємо "*" (зірочка) на малому цифровому блоці.

4.2. Створення каталогів в NC

Щоб створити каталог в ЫС, потрібно ввійти в каталог, в якому треба створити даний підкаталог, а тоді натиснути клавішу Е7. Відкривається вікно, в якому вказуємо ім'я створюваного каталога і натискаємо

Щоб створити каталог не переходячи до надкаталога створюваного каталогу, потрібно натиснути 8Иі1ї+Е7 і у вікні вказати шлях до створюваного каталогу, так як це прийнято в БОБ, а потім ім'я створюваного каталогу.

4.3. Створення та редагування файлів в N0. Внутрішній редактор

В N0, як і в будь-якій іншій оболонці, для створення та редагування файлів використовується вбудований внутрішній редактор. Це один із найпростіших текстових

 

 

8. Верхнє меню оболонки Norton Commander v.5.0

 

Верхнє меню NC активізується клавішеюF9 і складається з п'яти стандартних пунктів:

· Left - основні команди та операції при роботі з лівою панеллю;

· Files - продубльовані основні функціональні клавіші, а також операції виділення файлів;

· Disk - команди для роботи з дисками;

· Commands - команди спільні для двох панелей, а також сервісні та конфігураційні команди;

. • Right - основні команди та операції при роботі з правою панеллю.

Крім п'яти основних пунктів може бути ще один додатковий, що створюється користувачем.

У верхнє меню можна потрапити також за допомогою комбінації клавіш Ctrl+N (аналог F9). При натискуванні на Shift+F10 не просто активізується верхнє меню, курсор автоматично потрапляє на команду, яка виконувалась останній раз. Для запуску пункту меню курсором переходимо на нього і натискаємо J, або ж потрібно натиснути виділену букву пункту, тоді перехід відбувається автоматично на цю команду (з довільного місця меню) з одночасним запуском цієї програми.

Для відкриття підменю можна також натиснути клавішу 1.

Розглянемо детально кожен пункт меню: Пункти меню Left (Right)

Brief - виведення панелі в три колонки (коротка форма представлення інформації);

Full - виведення панелі в чотири колонки (повна форма представлення інформації);

1.Tree - виведення дерева каталогів в півпанелі (панель швидкого перегляду каталогів);

2.Info - видача інформації про протилежну панель (Ctrl+L);

3.Compressed Files - виведення панелі перегляду вмісту архівного файлу;

4.Find file panel - виведення панелі результатів пошуку файлів;

5.Quick View - виведення панелі швидкого перегляду файла(Ог1+(2);

6.Directory Information - виведення панелі видачі детальної інформації про каталог (Ctrl+Z);

7.Link - з'єднує комп'ютери по 0-модему;

8.On/Off-погасити (висвітити панель (Ctrl+Fl/F2);

Name - сортування файлів за іменами (Ctrl+F3);

1.2..Extension - сортування файлів за розширенням (Ctrl+F4);

1.2..Time - сортування за датою і часом створення (Ctrl+F5);

1.2..Size - сортування за розміром (Ctrl+F6);

1.2..Unsorted - розсортування файлів (Ctrl+F7);

1.2..Re-read - перечитування диску в даній панелі (Ctrl+R);

1.2..Filter - відфільтровування інформації в панелі;

1.2..Drive - перехід на інший диск в даній панелі (Alt+Fl/F2). Пункт меню File

Перші вісім пунктів дублюють функціональні клавіші, а саме:

1.2..Help - отримання допомоги по NC (F1);

1.2..User menu - виклик меню користувача (F2);

1.2..View - перегляд файлу (F3);

1.2..Edit - редагування файлу (F4);

1.2..Copy - копіювання файлів та каталогів (F5);

1.2..Rename or move - перенесення та перейменування файлів та каталогів (F6);

1.2..Make directory - створення каталогу (F7);

1.2..Delete - знищення файлів та каталогів (F8);

1.2..Split Merge - розбиття (поділ) файлів на частини та склеювання;

1.2..File attributes - встановлення та зміна атрибутів файлів;

1.2..Select group - відмітити файли в групу за шаблоном;

1.2..Deselect group - зняти відмітку з файлів за шаблоном;

1.2..Invert selection - зміна відмітки з виділених файлів на невиділені і навпаки;

1.2..Restore Selection - відмінити будь-які відмітки з файлів;

1.2..Quit - вихід з NC. Пункт меню Disk

1- Copy diskette - копіювання дискет;

1.2..Format diskette - форматування дискет;

1.2..Label disk - перегляд та зміна мітки диску;

1.2..Network utilities - виклик мережевих утиліт (Shift+F2);

1.2..Disk cleanup - очищення диску від зайвих файлів (Shift+Fl). Пункт меню Commands

1.2..NCD Tree - швидкий пошук каталога на диску по дереву (Alt+F10);

1.2..Find File - швидкий пошук файлів на диску (Alt+F7);

1.2..History - видає 10-15 останніх команд, що виконувались (Alt+F8);

1.2..EGA Line - переводить з 25 до 43 або 50 рядків на eKpam(Alt+F9);

1.2..System information - видача інформації про комп'ютер та операційну систему;

1.2..Swap panels - поміняти панелі місцями (Ctrl-U);

Panels on/off - погасити обидві панелі одночасно (Ctrl-O);

1.2..Compare Directories - порівняння каталогів;

1.2..Synchronize directories - синхронізація каталогів (Ctrl-F8);

1.2..Terminal Emulation - використання модему в NC;

1.2..Menu File Edit - створення меню користувача в NC;

1.2..Extension File Edit - створення файла nc.ext (extension);

1.2..Editors - встановлення зовнішнього редактора в залежності від розширення файлів;

1.2..Configuration - встановлення конфігурації оболонки NC. Відкривається вікно, яке складається з семи підпунктів меню:

а). Screen - встановлення опції загальних настройок екрану;

б). Panel Options - встановлення настройок для панелей;

в). Screen Savers - встановлення зберігача екрану;

г). Printer/Mouse - встановлення опцій для принтера і мишки, а також порту до якого під'єднується принтер; ,

д). Editor - визначає який редактор викликається на F4 та Alt+F4;

е). Confirmation - встановлення перепитування в NC на певні операції; є). Compression - встановлення опцій для архівування.

 

9. Довідник з використання "гарячих"клавіш в NC

Для зручного пошуку і швидкого виконання певних команд і операцій в оболонці N0 зручно використовувати "гарячі" клавіші і їх комбінації, тому подаємо довідник з використання цих клавішах.

 

 

Клавіші управління нижнім курсором:

Ctrl+S - перемістити нижній курсор на символ вліво.

Ctrl+D - перемістити нижній курсор на символ вправо.

Ctrl+А - перемістити нижній курсор на слово вліво.

Ctrl+F - перемістити нижній курсор на слово вправо.

Ctrl+ Ноше - перемістити нижній курсор на початок стрічки запрошення в DOS.

Ctrl+ End - перемістити нижній курсор на кінець стрічки запрошення в DOS.

Backspace - знищити символ зліва від курсора у стрічці запрошення в DOS.

Ctrl+H- аналогічно Backspace.

Delete - знищити символ над курсором у стрічці запрошення в DOS.

Ctrl+G- аналогічно Delete.

Ctrl+W - знищити слово зліва від курсора у стрічці запрошення в DOS.

Ctrl+ Backspace аналогічно Ctrl+W.

Ctrl+T - знищити слово вправо від курсора у стрічці запрошення в DOS.

Ctrl+K - знищити інформацію вправо від курсора до кінця рядка

запрошення в DOS. Esc - знищити всю інформацію в рядку запрошення в DOS

Ctrl+Y- аналогічно Esc.

Клавіші управління панелями:

Ctrl+O - погасити (висвітити) дві панелі одночасно.

Ctrl+P - погасити (висвітити) неактивну панель.

Ctrl+Fl - погасити (висвітити) ліву панель.

Ctrl+F2 - погасити (висвітити) праву панель.

Ctrl+U - поміняти панелі місцями.

Ctrl+L - висвітити (погасити) інформаційну панель (Info).

Ctrl+Z - висвітити (погасити) панель видачі детальної інформації про каталог

(Directory information).

Ctrl+Q - висвітити (погасити) панель швидкого перегляду файлу (Quick view).

Функціональні клавіші:

F1 Help- отримання допомоги по оболонці.

F2 Menu - виклик меню користувача.

F3 View - перегляд файлу.

F4 Edit - редагування файлу.

F5 Copy- копіювання файлів (груп файлів) та каталогів.

F6 RenMov - перенесення та перейменування файлів (каталогів).

F7 MkDir - створення каталогу.

F8 Delete- знищення файлів (груп файлів) та каталогів.

F9 PulIDn - вихід у верхнє меню.

F10 Quit - вихід з оболонки NC.

 

Комбінації функціональних клавіш:

Розділ 1. Поняття про комп'ютерні віруси.

• •їх класифікація

Перші комп'ютерні віруси (в подальшому - віруси) з'явились на початку 80-х років. Поняття "комп'ютерний вірус" вперше ввів відомий англійський програміст Коуен. Цей термін прозвучав в 1984 році на конференції з безпеки інформації, яка проходила в США.

Кількість комп'ютерних вірусів збільшується з кожним роком. В 1990 році було відомо близько 500 вірусів, в 1992 - 1500, в 1994 - 4000, в 1996 - 8000, 1998- 15000. На цьому розвиток вірусів не зупиняється.

Що ж це за явище - "комп'ютерний вірус" ? Це програма, створена людиною. Жоден вірус, що "працює" на ПК, не може виникнути ні з чого. Він створюється програмістами. Вірус може знаходитись не лише у файлі, з яким переважно асоціюється поняття програми - це може бути просто сукупність машинного коду, що поширюється по комп'ютерній мережі. Але, все Ж - таки, у всіх випадках, цей код створений людиною.

Причин створення вірусів дуже багато. Для декого віруси є їхнім бізнесом. До того ж не тільки для авторів, але й для тих, хто з цими вірусами бореться. Для інших - це хобі. Хобі збирання вірусних колекцій і хобі написання вірусів. З останнього до речі, починав відомий програміст, що займається саме боротьбою з вірусами - Ігор Данилов. Для третіх, створення вірусів - просто спосіб показати свій успіх і незалежність, оскільки в певних колах подібна діяльність просто необхідна для підняття престижу. Ще для когось віруси - покликання, адже бувають лікарі за покликанням, отож, може бути і комп'ютерний лікар за покликанням. Для декого віруси служать приводом пофілософствувати на теми виникнення і розвитку "комп'ютерного життя". Віруси - це навіть стаття Кримінального кодексу.

В багатьох країнах, наприклад, тільки за написання шкідливої програми можливе позбавлення волі терміном до п'яти років, а подекуди і більше. Та для більшості користувачів комп'ютерні віруси - це щоденний головний біль, причина порушень в роботі комп'ютера - ворог номер один.

Вірус - це програма, хоча деякі початківці до цього часу про це не знають. І, очевидно, що шкодити вона може лише програмно, але ніяк не апаратно. Страшні казки про віруси, які вбивають і позбавляють розуму користувачів за допомогою виведення на екран смертельної кольорової гамми, були і залишаються тільки казками. Так само вірус не може пошкодити ніякого пристрою ПК. Отже, не потрібно при виході з ладу певного вузла ПК шукати причину у вірусах. Не існувало, не існує і не з'явиться такий вірус, який би пошкодив апаратну частину ПК. Про це потрібно завжди пам'ятати. Отже однією із характеристик комп'ютерного вірусу є його здатність приносити шкоду програмному забезпеченню ПК. Але це не єдина характеристика вірусів, адже існують віруси, які не займаються нічим, крім саморозмноження.

 

4.10. Швидкий пошук каталогів в NC. Робота з деревом каталогів

Пошук каталогів на диску в NC реалізований дещо по іншому ніж пошук файлів і здійснюється через дерево каталогів.

1.Для здійснення пошуку виконуємо наступні дії:

Натискаємо комбінацію клавіш Alt+F10, при цьому на весь екрані з'являється дерево каталогів (мал. 3.16.).

 

2.У полі Speed Search вказуємо перший символ імені потрібного каталогу. При цьому курсор автоматично потрапляє на каталог, який починається на даний символ імені. Якщо це ще не наш каталог - натискаємо другий символ імені. У разі потреби третій і т. д.

Коли курсор потрапив на потрібний каталог, натискаємо J, при цьому він автоматично відкривається в панелі.

Натиснувши комбінацію клавіш Ctrl+J, можна автоматично перевести курсор на наступний каталог, що починається на символи введені в полі Speed Search.

Каталог активний - в даний момент буде відмічений жовтим (зеленим) кольором. В описаному дереві каталогів крім пошуку можна також виконувати деякі інші операції над каталогами. До них відносяться:

1. Створення каталогу: натискаєо Р7 і в і юлі що утвориться записуємо ім'я нового каталогу.

2.Перейменовування каталогу: встановлюємо в дереві на потрібному каталозі курсор і натискаємо Р6, при цьому на його імені з'явиться курсор, з допомогою якого редагуємо (змінюємо) ім'я каталогу.

3.Знищення каталогу: встановлюємо на ньому курсор і натискаємо клавішу Р8.

В дереві каталогів не можливо знищити каталог, коли він активний (виділений жовтим кольором), або в ньому є інші підкаталоги або файли.

Трапляються випадки, коли дерево каталогів, яке виведене у вікні, не зовсім відповідає реальному дереву каталогів на диску.

Наприклад, один із каталогів знищений користувачем, а його ім'я, ще виводиться в дереві. В таких випадках дерево потрібно повторно просканувати, натиснувши клавішу F2. При цьому отримуємо реально існуюче на диску дерево.

Встановлення та зміна атрибутів файлів через оболонку Norton Commander v.5.0

Для того, щоб в NC змінити атрибути окремого файлу, потрібно: 1. Встановити на нього курсор. 2.Натиснути F9, для входження у верхнє меню.

Операції SPLIT та MERGE

При роботі з файлами досить великих розмірів (декілька мегабайт) часто виникає потреба розбити файл на декілька частин, наприклад для того, щоб… Для розбиття файлу на декілька частин необхідно виконати наступну… • В одній панелі ввійти в каталог куди потрібно помістити розбиті файли.

Встановлення конфігурації Norton Commander у. 5.0

Оболонку Norton Commander, як і будь-яку іншу програму можна настроювати, змінюючи її конфігурацію. В останній версії NC дещо покращено механізм… Отже, для зміни конфігурації Norton Commander версії 5.0., необхідно ввійти у…  

Операційна система та її оточення

2.3.1. Взаємодія ОС і апаратного забезпечення Взаємодію ОС і апаратного забезпечення слід розглядати з двох боків. З одного… Інтерфейс апаратного забезпечення має бути повністю схований від приклад­них програм і користувачів, усю роботу з ним…

Операційна система та її оточення

  Система переривань є основним механізмом, що забезпечує функціонування ОС. За… Апаратне переривання — це спеціальний сигнал (запит переривання, IRQ), що передається процесору від апаратного…