Основні організаційні форми міжнародної співпраці підприємств

Загострення конкуренції та глобалізація міжнародного бізнесу зумовили необхідність пошуку нових форм міжнародного співробітництва для досягнення конкурентних переваг. Тому в 80-і та особливо в 90-і роки минулого сторіччя між фірмами різних країн почали створюватися інтегровані структури, аби досягти того, що стало майже неможливим для окремо взятої організації.

Аналіз вищеподаних потреб, цілей, дає змогу сформулювати та виділити основні мотиви створення міжнародних інтегрованих структур:

1. Доступ на закордонні ринки, що в свою чергу забезпечує зниження ризику через встановлення співпраці з іншими фірмами та поділ ризику з ними; прискорення освоєння нових ринків; покращення умов для експорту (своєчасне реагування на торгівельні обмеження); досягнення переваг від розширення сфери діяльності (ефект масштабності); кращий доступ на місцевий ринок товарів та послуг; отримання регіональних економічних переваг.

2.Доступ до ресурсів та підвищення ефективності.

У результаті спільної діяльності знижуються ви­трати на інновації, оновлення, технології; сучасні засоби виробництва; потужну мережу продажів; отри­мання торговельної марки.

3. Підвищення компетенції. Організації починають взаємодіяти з конкурентами, щоб розподілити знання та створити нові форми знань. Особливо важливою є інформація про досвід, вимоги, потреби споживачів.

Однією з найпоширеніших форм міжнародної ділової співпраці в останні десятиліття стали міжнародні стратегічні альянси (МСА).

Міжнародний стратегічний альянс - це відносно тривала міжорганізаційна угода із співробітництва, яка передбачає спіль­не використання ресурсів та (або) структур управління двох чи більше самостійних фірм із декількох країн для реалізації за­вдань, пов'язаних з місією кожної з них.

До міжнародних стратегічних альянсів відносяться: функці­ональні угоди за спільними науково-дослідними та дослідни­цько-конструкторськими роботам (далі НДДКР); з розвитку та вдосконалення виробництва (консорціуми); угоди про участь в активах із створенням нової організації (спільні підприємства) і без створення нових організацій (придбання частки участі, обмін акціями).

В відповідності до цілей створення міжнародних стратегіч­них альянсів, менеджер може вибрати різні форми співпра­ці: від повного злиття до незалежних трансакцій відкритого ринку.

Таким чином, сама по собі та чи інша форма міжнародного альянсу не веде до успіху, а забезпечує лише основу для його функціонування. Міжнародні стратегічні альянси - міжфірмові угоди — можуть мати різні форми:

1. Участь в активах без створення організації: через угоду на придбання меншої долі акцій та по обміну акціями — це добровільні відносини між двома фірмами, в яких одна компанія купує значну, але менше 50 %, частку капіталу для спільної діяльності, на відміну від прямих портфельних інвестицій. Представники таких альянсів вважають, що ця форма зміцнює відносини, сприяє особистому взаєморозумінню між вищими керівниками фірм-партнерів, є додатковим засобом захисту проти ворожих дій інших компаній, дає можливість одній фірми впливати на рішення іншої. Проте в багатьох країнах існують законодавчі обмеження діяльності МСА, покликані захищати права міноритарних акціонерів.

2. Участь в активах із створенням нової організації — спільні підприємства. Спільні підприємства забезпечують спільну, але не обов'язко­во рівну власність та контроль над використанням активів. Спільні підприємства узгоджена діяльність двох та більше партнерів для досягнення єдиної мети як із створенням юридичної особи, так і без цього. Характерною відмінністю сучасних спільних підприємств є те, що партнери співпрацюючи у виробництві конкретного продукту в окремій країні, можуть виступати як конкуренти на інших ринках.

3. Контрактні довгострокові угоди:

функціональні угоди — формальні угоди без пайової участі та створення спільних підприємств. Це проекти, у яких спів­працюють компанії з кількох видів діяльності: виробництво, НДДКР, використання технологій, дистрибуція та інше. Так, за подібних угод сторони передають ресурси для спільної діяльнос­ті, але не беруть участі у розподілі прибутку. Часто такі угоди є передумовою подальшого створення спільних підприємств чи альянсів із пайової участю;

неформальні угоди - асоціації із співробітництва між кі­лькома фірмами, які передбачають негласну домовленість між конкурентами в умовах олігополії (картелі) з ціноутворення або у просуванні товару. Вони інколи стають предметом антимонопольного розслідування. Таке співробітництво ґрунтується на дові­рі, є результатом взаємних, інтересів, часто реалізується між фір­мами на рівні лінійних менеджерів середньої ланки.

4. Ліцензійні угоди та франчайзинг як МСА. Ліцензійні угоди не є стратегічними альянсами, якщо вони не передбачають дов­гострокової передачі технології, продукції або досвіду між парт­нерами.

Організації завжди стикаються з проблемою: розробляти тех­нологію самостійно чи придбати її. У випадку, якщо придбання ліценції передбачає також довгострокове співробітництво та отри­мання номінального проценту головною фірмою партнера-ліцензіара, то це - МСА. Наведена форма співпраці є поширеною у фармації (через технологію, постачання інгредієнту) чи в автомо­білебудуванні (деталі для автомобіля).

5. Франчайзинг передбачає довгостроковий характер фінансових та майнових відносин між франчайзором та франчайзіатом. Франчайзинг як форма МСА дає змогу головній організації зрос­тати швидше та з меншими капітальними витратами, ніж за тра­диційних способах організації бізнесу.

Взагалі говорячи про стратегічну співпрацю, слід зазначити що, усі стратегічні альянси можуть бути розділені на:

1. Національні стратегічні альянси (НСА) - передбачають належність усіх партнерів до однієї країни.

2. Міжнародні стратегічні альянси (МСА) - передбачають належність партнерів до кількох країн.

Одночасно можна навести приклад інтеграції (гібриду, об'єднання) НСА та МСА у країнах ЄС. Намагаючись захистити спільний ринок Європи від вторгнення продукції США та Японії, провідні національні фірми Європи створили консорціуми для реалізації спільних стратегічних проектів та науково-технічних програм: інформаційні технології, впровадження нових техноло­гій та композиційних матеріалів в обробну промисловість, розви­ток телекомунікацій.

Таким чином, створюючи МСА, організації країн передба­чають конкретні вигоди: американці застосовують японський досвід, проникають на закритий японський ринок; японці, до­лаючи психологічний бар'єр у роботі з іноземцями в одній ко­манді, вступають у МСА через необхідність реалізації страте­гічно важливих цілей. Стратегічні альянси відіграють важливу роль у розвитку майже усіх галузей світової економіки.

Цілі міжнародної інтеграції:

Ø доступ до нових ринків (за рахунок усунення правових обмежень входження на іноземний ринок (союзи ТНК з фірмами та урядами країн ), відкриття нових ринків збуту та ресурсів, підвищення ефективності використання виробничих можливостей.)

Ø доступ до нових джерел ресурсів (потреби у сировині, виробничих потужностях, будівлях, фінансових ресурсах, персоналі, а також до інформаційних та технологічних ресурсів – знання про ринок, особливості ділової середи, ділову практику, результати наукових досліджень тощо)

Ø досягнення конкурентних переваг (компанії у зв’язку з конкуренцією, як створюють інтегровані структури бізнесу для удосконалення своїх знань)

Ø підвищення ефективності (виробництво переноситься туди, де витрати нижче, ефект масштабу);

Ø зниження ризиків (дія у рамках МСА, фірма може договоритися з партнерам про розділення ринку на сфери впливу; МСА у порівнянні з одинокою фірмою може зменшити ризик кожного з партнерів шляхом розділення етапів великого проекту між декількох учасників, диверсифікації номенклатури товарів, забеспечення швидкого входу на ринок, більш коротких строків окупності проекту, зниження витрат).