Види і форми контролю міжнародних корпорацій

Контроль як елемент системи міжнародного менеджменту характеризується різноманіттям форм, типів та видів. Типологія контрольних спостережень в управлінні міжнародним бізнесом наведено на рис. 8.1.

 

Рис. 11.1. Система класифікації мита

Адвалорні мита -підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання ціни товару, при цьому змінюються лише обсяги надхо­джень до бюджету

Специфічні мита - простіші в адмініструванні та не потребують визначення митної вартості товару, але рі­вень захисту внутрішнього ринку залежить від коливан­ня ціни на товар

Автономні (генеральні) - вводяться на основі односторонніх рішень органів державної влади країни; їх ставки є найвищими. Такі мита застосовуються до товарів, що імпортуються з країн, з якими певна країна не має укладених торговельних угод, які б визначали характер торговельного режиму;

Конвенційні - встановлюються на базі двосторонніх або багатосторонніх угод між країнами, в яких передбачається надання на взаємній основі режиму найбільшого сприяння; є нижчими, ніж автономні;

Преференційні - пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять із країн, які користуються торговельними преференціями.

Імпортні (ввізні) — нараховується на товари при їх ввезенні на митну територію держави;

Експортні (вивізні) — накладаються на експортні товари під час їх вивозу за межі митної території держави;

Транзитні — накладаються на товари, які перевозяться транзитом через територію держави.

Імпортний митний тариф — це інструмент торго­вельної та протекціоністської політики держави, який вимагає індивідуального підходу до обґрунтування мита за кожним конкретним товаром на основі аналізу національних та інтернаціональних витрат і цін.

Експортне мито нараховується на товари при їх ви­везенні за межі митної території держави

Вивізне мито застосовується країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою.

Транзитні мита фактично вже не застосовуються, оскільки кожна країна намагається використовувати власні транспортні засоби при міжнародних перевезен­нях та розвивати транспортну інфраструктуру, а викори­стання таких мит могло б скерувати транспортні пото­ки через території інших країн.

Сезонні — застосовуються для регулювання торгів­лі продукцією сезонного характеру

Спеціальні — застосовуються як засіб захисту на­ціонального товаровиробника у таких випадках:

Ø коли товари ввозяться на митну територію країни в обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкоду національному товаровиробнику;

Ø як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

Ø як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зов­нішньоекономічної діяльності та (або) зачіпають інтереси країни;

Антидемпінгові — застосовуються, якщо на територію країни ввозиться товар, який є об'єктом демпінгу;

Компенсаційні — застосовуються щодо імпорту тих товарів, під час виробництва яких застосовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.

Постійні — ставки мита встановлені органами дер­жавної влади, не можуть змінюватися залежно від обставин;

Змінні — ставки мита можуть змінюватися у вста­новлених органами державної влади випадках, на­приклад, у зв'язку зі зміною рівня світових цін

Номінальні — митні ставки, які вказані у митному тарифі;

Ефективні — реальний рівень мит на кінцеві товари, встановлені з урахуванням рівня мит на ім­портні вузли та деталі цих товарів

У світовій практиці регулювання міжнародної тор­гівлі існують і такі інструменти, як тарифні квоти. Одні економісти їх відносять до групи митно-тарифних регулятивних заходів, інші — до нетарифних, зокрема, кількісних.

Тарифні квоти — інструменти, які передбачають ввезення певної кількості товарів за пільговими ставками мита, а понад цю кількість — за звичайними, вищими ставками

Тарифна ескалація— підвищення рівня митного обкладення товарів зі зростанням їх доданої вартості.

Тарифна ескалація у розвинених країнах стимулює виробництво сировини у країнах, що розвиваються, і консервує їх технологічну відсталість, оскільки лише із сировинною продукцією, митне обкладення якої мінімальне, вони реально можуть пробитися на ринок.

Тарифна ескалація застосовується практично в усіх країнах світу. Однак формальне її використання може призвести до непередбачуваних результатів. Підвищення митних ставок на ввіз продукції з високою доданою вартістю, яка не виробляється у певній країні (наприклад, на технологічне обладнання), але яка широко застосовується у виробництві, може негативно вплинути на конкурентоспроможність національних виробників через зростання їх витрат у зв'язку з подорожчанням імпортної продукції.

У практиці міжнародної торгівлі ці заходи одержали узагальнену назву «нетарифні обмеження».

Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі належать до нетарифних обмежень. Особливо активно нетарифні засоби регулювання торгівлі вико­ристовують промислово розвинені країни, на які при­падає 70 % загального обсягу світової торгівлі, де з до­помогою нетарифних заходів регулюється до 20 % обсягу імпорту.

Будучи менш відкритими, ніж мит­ні тарифи, нетарифні бар'єри дають більше можливостей для довільних дій урядів і посилюють невизначеність у міжнародній торгівлі.У зв’язку з цим одним із най­важливіших завдань, які стоять перед СОТ, є поступо­ве скасування кількісних обмежень чи так звана тари­фікація

Варто зазначити, рішення щодо переліку багатьох видів нетарифних бар'єрів — предмет багатосторонніх перегово­рів, деякі з них можна вважати так званою сірою зоною, яка не регулюється жодними угодами. Усе це створює серйозні проблеми для експортерів.

Важливо визначити, які саме засоби потрібно відносити до нетарифних. Загалом до них належать усі заходи, що не складають зміст тарифних обмежень.

За характером діїнетарифні заходи поділяють на кількісні, приховані, фінансові, неекономічні

За рівнем юридичного забезпечення нетарифні об­меження поділяють на дві групи:

1. формальні, які зафіксовані у законодавчих актах і нормативно-розпорядчих документах — кількісні та подібні специфічні обмеження, нетарифні зобов'язання та пов'язана з ними політика, що впливає на імпорт, дер­жавна участь у торгівлі, обмежувальна ділова практика, митні процедури і практика їх застосування, технічні бар'єри.

2. неформальні, які вводяться як результати дій уря­ду чи похідні від політики і практики органів держав­ного управління — бар'єри, які виникають із адміні­стративних процедур та неопублікованих нормативно-розпорядчих документів, ринкової структури, політики й практики дій органів державної влади, соціальних та культурних установ.

Найрозповсюдженіші у сучасній практиці регулю­вання нетарифні обмеження містять такі заходи:

1) Кількісні обмеження й адміністративні заходи— обмежувальна практика на рівні органів державного управління, імпортні квоти, експортні обмеження, ліцензування, добровільні обмеження експорту, валютні обмеження та заходи валютного і фінансового контролю, заборони, внутрішні ви­моги про обов'язкове використання національних товарів при виробництві готової продукції.

2) Фінансові заходи— субсидії й інші дотації експортерам, система державних замовлень, а також дискримінаційна податкова, фінансова, валютна політика та політика регулювання платіжних балансів і валютних курсів, що створює переваги для окре­мих потоків торгівлі чи перешкоджає їх руху.

3) Технічні бар'єри у торгівлі— санітарно-ветеринарні норми і стандарти в тих випадках, коли вони утруднюють експорт чи імпорт товарів або безпосередньо дискримінують іноземні товари, про­мислові стандарти і вимоги безпеки, вимоги тор­говельні знаки, екологічні норми і вимоги;

4) Неекономічні заходи— умови зовнішньоеконо­мічних, зокрема, зовнішньоторговельних угод, торговельні режими.

Нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі поширені й застосовуються в усіх країнах світу.