рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства

Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства - раздел Политика, Місце І Роль Політики Та Політології Як Науки В Житті Суспільства План: 1. Зм...

Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства План: 1. Зміст і сутність політики та політичного життя в суспільстві 2. Політологія як наука, її категорії, закономірності та методи 3. Функції політології як науки 4. Політика як мистецтво 1. Зміст і сутність політики та політичного життя в суспільстві Що таке політика та політичне життя? Який вид діяльності, відносин між людьми називається політикою? У чому полягають її найбільш суттєві риси, без яких політичні відносини просто не виникають? Політика (гр. politike – мистецтво управління державою) – це одне з основних явищ у системі інших важливих сфер життя суспільства: економічної, ідеологічної, правової, культурної, релігійної тощо. Термін політика завдячує своїм виникненням твору видатного мислителя античного світу Арістотеля про державу, правління й владарювання, що мав назву «Політика». Саме з цього періоду майже до кінця ХІХ ст. політика традиційно трактувалася як учення про державу. І лише за нової доби розвиток політичної думки та положень про державу завершився виділенням цілої системи наук про державу та їх відособленням від політичної науки. Розглядаючи питання про специфіку політики як важливого феномена життєдіяльності суспільства, треба коротко спинитися на розкритті причин її виникнення, становлення, розвитку, на з’ясуванні умов та чинників, без яких її поява взагалі була б неможливою.

Для цього важливо передовсім розглянути питання, до якої сфери життєдіяльності належить політика, з яких причин і як вона виникла. І тільки після цього можна буде розкрити її сутність і якісні відмінності від інших феноменів суспільного життя, її вплив на них і на суспільство в цілому. Політика належить насамперед до сфери духовного життя суспільства, до сфери усвідомлення людьми свого ставлення один до одного, до себе, до світу. Її виникнення було зумовлене цілою низкою об’єктивних чинників у різних сферах суспільного життя, але насамперед – у сфері виробництва та сфері економічних відносин. Вона виникає в період переходу від первіснообщинного життя суспільства до цивілізації. У цей період кровно-родинні відносини первісного суспільства, звичаї, традиції, сила суспільної думки втрачають значення визначальних регуляторів взаємовідносин між людьми, між спільнотами.

Це зумовлюється тим, що вже всередині первісного суспільства на підставі ускладнення та зростання потреб, удосконалення засобів праці, підвищення її продуктивності відбувається відособлення виробника в процесі виробництва; природне «прикріплення» виробника до певних засобів виробництва та виконання ним певних видів праці, спеціалізація праці; виникає сім’я, яка стає суб’єктом виробничої і (в цілому) соціальної діяльності; обмін проникає всередину общини, що призводить до можливості привласнення результатів чужої праці, виникнення майнової нерівності, боргової залежності, можливості використання чужої робочої сили. Складні процеси диференціації всередині первіснообщинного суспільства зумовили потребу в посиленні інтеграційних процесів у всіх сферах його життя.

Кожна з відносно самостійних сторін життя могла функціонувати вже тільки у взаємозв’язку з усіма іншими його сторонами. Інтеграційні процеси зумовлюють зміцнення взаємозв’язків поміж всіма сторонами життя суспільства, поміж суспільством і природою, поміж соціальними суб’єк¬тами, їхніми інтересами, сприяючи становленню суспільства як цілісної системи. Інтегрованим виразом усіх суспільних відносин є суспільний устрій, основу якого становлять панівні в даному суспільстві економічні відносини та інститути, що повинні забезпечувати його функціонування та розвиток.

Роль суспільного устрою в житті суспільства полягає передовсім у тому, що він визначає для даного конкретного суспільства загальний спосіб і характер його життєдіяльності. Він виконує регулятивну функцію стосовно всіх інших сторін суспільного життя.

Як відомо, економічні відносини – це відносини між людьми в процесі виробництва, що зумовлені їхнім відношенням до засобів виробництва та результатів праці й утілюються в конкретно-історичних формах власності, у способах поєднання робочої сили зі знаряддями праці, у формах обміну діяльністю, що визначається суспільним поділом праці і відмінностями місця (становища) осіб, груп, класів у системі виробництва, у формах розподілу, обміну, споживання.

Економічні відносини, будучи соціальною формою, в якій і з допомогою якої здійснюється виробництво, стають водночас передумовою його поступального розвитку.

Саме вони справляють величезний вплив на всі інші відносини історичних спільностей людей – сімейно-шлюбні, побутові, міжособистісні, на відносини суспільства й особистості. Усвідомлення суб’єктами залежності їх життєдіяльності від характеру економічних відносин і від суспільного устрою в цілому знаходить свій вираз у політичній і правовій свідомості. Але політична свідомість не обмежується тільки розумінням залежності людей від характеру економічних відносин.

Оскільки економічні відносини справляють визначальний вплив на всі інші сфери життєдіяльності, то політична свідомість виступає як усвідомлення соціальними суб’єктами свого ставлення до всіх сторін життя суспільства через економічні відносини. Економічні відносини не визначають автоматично особливості життєдіяльності людей.

Але вони справляють величезний вплив на специфіку суперечностей у суспільстві, на характер взаємовідносин між соціальними суб’єктами.

Ось чому в політиці, де центральним питанням постає питання про владу, остання не є самоціллю, а лише засобом або для захисту суспільного ладу з його конкретними економічними відносинами, або для його повалення й заміни іншим. З розкладом первіснообщинного ладу і з переходом до цивілізації відбулося не тільки класове розшарування суспільства, а й загострення суперечностей поміж соціальними суб’єктами через посилення існуючих відмінностей у відношенні до засобів виробництва та результатів праці. Відбулося поглиблення й загострення суперечностей між інтересами різних соціальних суб’єктів. Водночас суспільний поділ праці, соціальна диференціація й посилення нерівності у володінні засобами виробництва і засобами задоволення життєвих потреб створили можливості для вияву таких негативних людських рис, як жадібність, заздрість, нестримна гонитва за багатством, намагання домогтися його будь-якими засобами.

Відтак виникає потреба в новій організації суспільства.

Формування цієї нової організації пов’язане з розробкою особливих правил, норм, настанов, законів, спрямованих на регулювання відносин між людьми, а також зі створенням відповідних органів, інститутів, які б забезпечували виконання цих правил, норм, законів і регламентували поведінку людей у суспільстві. Так відбувається становлення публічної влади, головним органом здійснення якої стає держава.

На цьому рівні розвитку суспільства індивіди перестають бути членами роду, носіями його рис, а стають громадянами, життєдіяльність яких віднині здійснюється в межах розроблених суспільством норм, законів і під контролем суспільства, насамперед – держави. Отже, місце колишніх кровно-родинних зв’язків і відносин займають якісно нові відносини – політичні, які активно впливають на всі інші. Відтак політика виникає як результат об’єктивно зумовленого суспільного поділу праці, зміни характеру відношень людей до засобів виробництва і результатів праці (виникнення приватної власності), утворення в суспільстві соціальних суб’єктів з різними інтересами, зміни форми обміну, споживання. Політика виникла як сфера суспільних відносин, що забезпечує погодження, регулювання, реалізацію інтересів людей за допомогою влади.

Діяльність держави як усередині країни, так і за її межами та ставлення до цієї діяльності класових сил з цього часу стали визначатися поняттям «політика». Уже набагато пізніше, під час бурхливого розвитку демократичних процесів, коли з’явилися нації, а згодом політичні партії та масові суспільні організації, кожна з яких виражала інтереси та настрої багатьох людей, політика набуває нового змісту. Політика виражає докорінні інтереси різних соціальних спільностей, партій, держав і цілі, якими вони керуються.

У всіх сферах, де здійснюється політика, вона має багато форм вияву.

Теорія виділяє дві великі, тісно пов’язані одна з одною сфери політики – внутрішню та зовнішню. Водночас багатоманітність реального життя дає змогу і навіть зобов’язує виділяти у внутрішній і зовнішній політиці більш вузькі, але дуже важливі сфери, такі як: економічна, соціальна, національна, політика розвитку народовладдя, культурна політика тощо. Зрозуміло, що багатоплановість такого важливого суспільного явища, як політика, потребує виокремлювання та розгляду й інших більш конкретних сфер діяльності. Наприклад, тільки у сферу економічної політики входять такі її складові, як науково-технічна, структурна, аграрна, фінансова, інвестиційна, зовнішньоекономічна. Необхідно назвати й такі сфери політики, як економічна, демографічна, кадрова, національна, молодіжна тощо. Кожна з них може бути предметом самостійної теорії політики. Різнобічними є також сфери й напрямки зовнішньої політики, які зумовлюються діючими на міжнародній арені групами держав, політичними, громадськими та іншими суспільними об’єднаннями.

Теорія політики, зрозуміло, не обмежується лише виокремлюванням та оцінкою основних сфер політики, розкриття її структури та завдань.

У політиці необхідно бачити зв’язки між її сферами, їх взаємовплив, взаємодоповнення та механізм їх здійснення. Її важливо розглядати не тільки з погляду структури, а з урахуванням функціональних, тимчасових, довготривалих та інших її аспектів. Еволюційний розвиток політики засвідчує незмінність її фундаментальних засад.

Навіть якщо вони в далекій перспективі й зазнають змін, то тільки разом із реформуванням усієї системи організаційних та регулятивно-контрольних сфер суспільства.А щодо перспективи зникнення політики, як про це мріяли соціалісти-утопісти, то бурхливий сьогоднішній розвиток політичних процесів робить цю перспективу зовсім нереальною навіть у гіпотетичному майбутньому. Якщо колись і не буде держави, що теж проблематично, політика неодмінно залишиться з тими самими суспільними функціями, але з іншими суб’єктами.

Такими соціальними суб’єктами можуть бути асоціації, вільні самокеровані угруповання в межах громадянського суспільства тощо. Але цілком очевидно, що політика як засіб організації й регулювання життя суспільства неодмінно збереже своє значення.

Аналізуючи стан і перспективи розвитку людства, не можна не дійти висновку, що нині найбільш актуальною проблемою політики є її демократизація, гуманізація, наближення до злободенних запитів суспільства і вирішення їх через його (суспільства) прогрес та оновлення.Кількість і складність таких завдань із розвитком людства зростає. Ось чому дальшою перспективою розвитку політики буде її ускладнення, посилення її ефективності та відповідальності. Без усвідомлення цієї методологічної засади не можна зрозуміти зміст та характер політичного життя суспільства. «Політичне життя суспільства» – це загальна систематизуюча політологічна категорія. Перевага поняття «політичне життя» для визначення сфери всього політичного полягає не тільки в тому, що воно уможливлює охоплення всіх елементів, усієї політичної сфери, а й у тому, що воно дає можливість відобразити їхній динамізм та активність. Щоб розкрити сутність та зміст категорії «політичне життя суспільства», проаналізуємо категорію «суспільне життя», котра є більш загальною щодо попередньої. У чому ж полягає сутність суспільного життя? У дослідженні цього явища треба виходити з такого: життя суспільства включає всю багатоманітність суспільних виявів, тобто всю багатоманітність суспільних зв’язків між людьми.

Ці зв’язки виникають як результат діяльності людей, що мають власні інтереси і змушені тому вступати один з одним у необхідний контакт та взаємодіяти. Діяльність, що зумовлена інтересами людей, виступає тут як засіб, з допомогою якого між ними встановлюються суспільні зв’язки, і в такий спосіб вона стає джерелом їхнього суспільного життя.

Завдяки цій діяльності людей суспільні зв’язки перебувають у русі (виникають, розвиваються, переходять у новий якісний стан), інакше кажучи, перебувають у процесі постійного встановлення та відтворення.

А виявляється суспільне життя залежно від особливостей формування різних суспільних зв’язків передовсім як економічне, політичне, соціальне й духовне життя.

Найважливіші види суспільних зв’яз¬ків між людьми відповідають і сферам суспільного життя. Отже (з погляду сутності), суспільне життя можна визначити як процес створювання (відтворення) суспільних зв’язків між людьми.Поняття «політичне життя», аналогічне поняттям «економічне», «духовне», «матеріальне», «релігійне життя» та іншим його видам, застосовується для узагальненої оцінки політичної сфери конкретних епох, країн, суспільств, діяльності й політичної поведінки класів, соціальних верств, груп та окремої людини.

Аналіз політичного життя як суспільного явища дає змогу оцінювати умови, в яких це життя функціонує, ті соціальні, політичні, економічні і духовно-ідеологічні фактори, які його детермінують. Головними факторами, що визначають політичне життя, можуть бути також тип держави, політичний устрій суспільства, його політична організація і культура, структура влади, форми спілкування і т. п. Це дає змогу створити загальне уявлення про політичне життя тієї чи іншої епохи, країни, регіону світу, нації, класу тощо. Політичне життя – це підсистема суспільства, певна цілісність з елементами, видами й формами її вияву як діяльності та спілкування між людьми.

Воно завжди втілюється в конкретно-історичній формі, що зумовлено матеріальними й соціокультурними факторами.Це сукупність усіх політичних явищ, що функціонують у суспільстві. Воно включає соціальних суб’єктів з їхніми потребами та інтересами, їхні відносини та діяльність, політичні інститути, норми, свідомість і культуру, політичну владу й інші компоненти.

Між ними існують певні закономірні зв’язки, їм притаманні специфічні функції, напрямки діяльності. Природно постає питання: у чому ж полягає специфіка такого виду суспільних зв’язків, як політичні? З’ясовуючи це, іще раз зазначимо, що джерелом суспільного життя є діяльність людей, зумовлена їхніми інтересами.А тому специфіка політичних зв’язків визначається особливостями відповідної, тобто політичної діяльності. Говорячи про останню, підкреслимо, що вона, як одна із форм соціальної активності людей, спрямована на реалізацію їхніх політичних інтересів, що стають її джерелом, внутрішнім фактором.

Кінцевою метою будь-якої політичної діяльності є оволодіння державною владою та використання її для захисту своїх життєвих інтересів. Державна влада – це головний предмет політичних інтересів, і тому спрямованість на неї політичної діяльності є суттєвою рисою цієї діяльності, її головною особливістю, що надає їй власне політичної якості. Можна сказати, що ця спрямованість політичної діяльності людей на державну владу є віссю, що на ній тримається все політичне життя суспільства в його різних виявах. Отже, специфіка політичних зв’язків полягає в тому, що вони складаються поміж людьми в процесі такої їхньої діяльності, яка спрямована на оволодіння державною владою й використання її. У цьому полягає головна ознака політичних зв’язків, саме це і відрізняє їх від усіх інших. Політичне життя визначає основні соціальні та політичні структури влади, тип політичної системи, партійних систем, політичної організації суспільства, спосіб правління, тип державного устрою і політичного режиму, стан суспільного порядку тощо. Формування політичного життя перебуває під серйозним впливом культурно-історичних традицій та національних особливостей народу, які проникають у політичний побут державних, суспільних структур або в самоврядування тощо. У формуванні політичного життя людини й суспільства велику роль відіграють економічні, ідеологічні, культурні, правові, релігійні та інші форми суспільних відносин.

На розвиток політичного життя сильний вплив справляє розвиток у даному суспільстві громадських і політичних прав та свобод людини (свобода слова, зборів, совісті тощо). Водночас політичне життя мінливе й динамічне, воно знає періоди піднесень і спадів, апатії та бурхливих вибухів. За умов демократії до активної й добровільної участі в політичному житті (вибори представницьких установ, участь у асоціаціях, партіях, самоврядуванні, масових або групових політичних акціях) залучається значна кількість населення, і його пасивна частина може стати порівняно незначною.

У такому суспільстві політичне життя є стабільним і динамічним. Усі компоненти політичного життя в демократичних суспільствах орієнтовано на забезпечення стабільності системи суспільних відносин і водночас на створення умов для активізації діяльності її суб’єктів. Так, американський політолог С. Ліпсет уважає, що один із головних критеріїв стабільності – збереження та розвиток політичної демократії, забезпечення лояльного ставлення до існуючого державного устрою.

Він зазначає, що стабільність державного устрою, його здатність приймати рішення й забезпечувати їх виконання без відкритого застосування сили значною мірою залежить від законності й ефективності політичних інститутів. Законність пов’язана зі здатністю системи формувати й підтримувати переконання, що її політичні інститути якнайліпше відповідають даному суспільству [1]. Зовсім інакше відбувається політизація життя в суспільствах диктаторського, авторитарного або тоталітарного типу. Формаль¬но в цих суспільствах у політичному житті не бере участі лише мінімальна частина населення, але сама ця участь часто зводиться тільки до виконання державних і партійних розпоряджень.

Як свідчить історична практика нашого минулого, у такій слухняності значну роль відігравала дисципліна страху.

Авторитарне, диктаторське або тоталітарне суспільство з надцентралізованою владою, переслідуванням інакомислячих та масовими репресіями зводить усе політичне життя суспільства до формальних виявів активності. По суті, населення за цих умов у ліпшому разі є політично нейтральним, а здебільшого – відчуженим від пануючої політичної системи. Звернімося тепер до розгляду основних виявів політичного життя суспільства.

Найбільш поширеними й важливими формами політичного життя суспільства є політичні відносини.

Політичні відносини можна визначити як взаємодію соціальних груп, особистостей, соціальних інститутів суспільства стосовно питань влади.

Вони виникають з того моменту, коли одвічна потреба в управлінні та регулюванні соціальних процесів і відносин починає здійснюватися за активної участі держави.Політичні відносини відіграють у суспільстві так само велику роль, як соціальні та економічні: вони характеризують тип суспільної організації, відносини експлуатації, панування та підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. На їхній характер впливають відносини, що складаються між державою і суспільством, владою і народом (тобто відносини функціональної політичної диференціації); відносини між класами, групами та верствами в суспільстві (структурна, соціально-політична диференціація суспільства) та внутрішньогрупові, міжгрупові та між- індивідуальні відносини.

Політичні відносини можуть змінюватися залежно від змін характеру політичного життя і можуть також коливатися залежно від його активізації та спадів. Важливою формою політичних відносин є відносини політики з іншими неполітичними організаційно-регулятивними системами – економічною, правовою, ідеологічною, моральною тощо, які координуються та організовуються через політику. Політичні відносини як форма зв’язку відображають місце політичних суб’єктів у процесі їхньої політичної діяльності. Таке місце визначається політичними інтересами, а точніше – тим, збігаються чи не збігаються ці інтереси.

Залежно від збігу або різниці інтересів люди займають різне становище стосовно один одного, тобто між ними складаються різноманітні політичні відносини, котрі можна звести до двох крайніх, яскраво виражених виявів: політичного співробітництва або політичного суперництва.

Так, наприклад, політичний спектр сучасного українського суспільства складається з різних політичних сил, що засвідчує наявну в Україні різноманітність політичних інтересів. При цьому, як повідомляють засоби масової інформації, виникають то лівоцентристський блок, то правоцентристський, то об’єднання різних демократичних партій, організацій, рухів, тобто, з одного боку, іде формування різних політичних інтересів, політичних сил, а з іншого – процес установлення між ними політичних зв’язків, їхнього об’єднання й розмежування залежно від того, наскільки збігаються або різняться їхні поточні політичні інте¬реси. На кожному конкретному етапі суспільного розвитку різні політичні сили вступають у відносини політичного співробітництва, зберігаючи при цьому свою самостійність, а за необхідності руйнують ці відносини.

Ось чому політичні відносини можна охарактеризувати як форму політичних зв’язків, котрі складаються на підставі збігу або різниці політичних інтересів людей і виявляються в політичному співробітництві або політичному суперництві. У свою чергу, відносини політичного співробітництва і політичного суперництва залежать від рівня розвитку суспільства в цілому і мають конкретні вияви, що свідчать про особливості політичного життя і стан його розвитку.

Так, в епоху менш розвинутого (з демократичного погляду) політичного життя, яке характеризується виявами гострої класової боротьби, особливо в початковий період розвитку капіталізму, політичне суперництво може переважати в політичному житті суспільства й набувати дуже гострої форми аж до відкритого збройного протистояння соціальних сил (збройні повстання, революції, громадянські війни тощо). Але в сучасних цивілізованих державах сформувалися інші механізми вирішення політичних суперечностей, що виключають кровопролиття.

Прагнення до політичного співробітництва, зокрема до політичних компромісів, починає тут переважати. Отже, політичні відносини як одна з основних форм політичних зв’язків у своєму здійсненні та розвитку є найважливішим виявом політичного життя суспільства. Іншою важливою формою політичних зв’язків між людьми є політичні об’єднання.

Вони стали явищами політичного життя, що зумовлене об’єктивною наявністю в суспільстві різних соціальних спільнот.

Маючи стійкий характер, такі спільноти створюють ґрунт для формування єдиних політичних інтересів людей та відповідних політичних об’єднань. Можна виділити дві основні форми таких політичних об’єднань. Одна форма – це політичні об’єднання, які виникли на підставі спільності людей, що проживають на певній території, мають єдине господарське та етнічне життя.Основною формою політичного об’єднання такої територіальної спільноти людей є держава. Інша форма – це політичні об’єднання людей, що зумовлені відповідними соціальними інтересами і склалися в межах даної територіальної спільності, тобто на території даної держави (різні класи, соціальні верстви тощо). Найбільш розвинутими політичними об’єднаннями таких соціальних спільнот є політичні партії. І перша, і друга форми політичних об’єднань мають досить складну внутрішню структуру.

А це означає, що люди в межах цих об’єднань підпорядковані певним правилам, що їхня політична діяльність є певним чином організованою.

Ось чому політичні об’єднання називаються також політичними організаціями. Відтак політичні об’єднання можна охарактеризувати як форму політичних зв’язків між людьми, зв’язків, що створюються на засаді стійкої спільності їхніх політичних інтересів і підпорядковані певним правилам.У сукупності різні політичні об’єднання створюють політичну структуру суспільства, що в ній кожне об’єднання залежно від особливостей його внутрішньої організації займає належне місце. Так, держава (як політична організація) – це такий суспільний механізм, котрий повинен захищати інтереси людей, що проживають на даній території, регулюючи з допомогою правових норм відносини між ними, користуючись для цього в разі необхідності й спеціальними органами примусу.

Саме в цій якості держава стає головним предметом політичних інтересів людей.А засобом оволодіння державною владою для використання її у своїх інтересах є інша форма політичних об’єднань – політичні партії, їхні союзи тощо. Ці партії та союзи як політичні організації мають згуртувати, об’єднати людей у єдину політичну силу, яка уможливила б досягнення їхніх головних політичних цілей. У сучасному українському суспільстві, що рухається по шляху демократизації, процес розвитку політичної структури відбувається дуже інтенсивно.

Поряд із відповідними перетвореннями в самій державі виникають і набирають силу різноманітні політичні партії, союзи, рухи. Між ними (залежно від політичних інтересів) складаються певні політичні відносини, що виявляються як у політичному протистоянні, так і в пошуках шляхів до співробітництва.

Об’єднуючись у різні партії та рухи, громадяни незалежної України вбачають у цьому можливість досягти своїх політичних цілей. Отже, політичні об’єднання людей як форма політичних зв’язків є одним з найважливіших виявів політичного життя суспільства.Найбільш складною формою вияву політичного життя та політичних зв’язків між людьми є політична система суспільства.

Характеру і змісту цієї політологічної категорії присвячено спеціальний розділ нашого посібника. Отже, ми розглянули три основні форми політичних зв’язків, що створюються в процесі політичної діяльності людей і становлять основний зміст політичного життя суспільства: політичні відносини, політичні об’єднання, політичну систему.Формування й функціонування кожної з цих форм відбиває відповідний рівень розвитку суспільства. 2. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА, ЇЇ КАТЕГОРІЇ, ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА МЕТОДИ Процес становлення політології як наукової і навчальної дисципліни в нашому суспільстві дуже затримався.

Проте це сталося не тільки з політологією, а й з багатьма іншими науковими напрямками гуманітарного та природничого профілю. Ще зовсім недавно нігілізм щодо багатьох досягнень світової політичної думки виявлявся в практичній забороні самих термінів «політологія» та «політолог» або у вживанні їх як образливих.

Те саме в колишньому СРСР було і з іншими науками: кібернетикою, генетикою, соціологією. Історія 30–50-х років багато в чому повторилася у 70–80-ті роки, коли заперечення необхідності існування фундаментальної політології аргументувалося тим, що її проблематика начебто повністю вичерпується предметом «наукового комунізму». У колишньому СРСР політичні дослідження тривалий час здійснювалися тільки в рамках філософії, теорії соціалізму, політичної економії, історії тощо. Лише у 70-х роках політичні дослідження починають оформлятися в самостійну науку, причому політологія найдовше мала ярлик «лженауки», оскільки розглядалася як реакція буржуазної ідеології на переможне поширення у світі марксизму-ленінізму. У зарубіжному суспільствознавстві політологія посідає одне з чільних місць. Ще в античній суспільній думці політика поряд з філософією була однією з головних наук. Так, у «Нікомаховій етиці» видатний мислитель того часу Арістотель приділяє їй одне з провідних місць у своїй класифікації наук. В ієрархії Арістотеля політика розглядається як найважливіша наука, оскільки її функція пов’язана з основною суспільною метою – погодженням всезагального добробуту з добробутом окремих людей через управління людським співжиттям. Інші ж науки пов’язані лише із засобами досягнення цієї гармонії [2]. Отже, політичні знання раніше за інших стали об’єктом зацікавлення мислителів минулого, але політична наука у своєму конституюванні, хоч як парадоксально, відстала від інших суспільних наук. Майже до другої половини ХІХ століття політологія була в тіні інших наук: філософії, юриспруденції, історії. Політологія в її сучасному вигляді – це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людської цивілізації. Це сталося в період утвердження індустріального суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеї демократії, яка все більше стає формою організації суспільно-політичного життя.

Демократична організація суспільства, проте, потребує проведення такої державної політики, яка б ґрунтувалася на наукових політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання.

Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки і зокрема політології як науки.

Організаційне оформлення політології відбулося в країнах Заходу лише після Другої світової війни, бо ще до середини ХХ століття в гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. У ті часи тільки право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало в процесі вивчення політичних систем. І тільки після Другої світової війни з’явилися теоретичні праці, в яких предметом політики стало не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології. Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співпрацювати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методології су- спільних наук, чіткіше розмежовуються їхні предметні сфери, установлюється взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики, понять політичного реалізму і т. п.); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та ін.); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих учених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починається видавнича діяльність, з’являються спеціалізовані періодичні видання.

Політична наука стає в розвинених країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними та організованими кадрами дослідників і учнів; виникають міжнародні та національні організації політичної науки [3]. Тривалий час демократично налаштовані політики пояснювали невдачі політичних реформ у колишньому СРСР у 60-і роки та в період так званої перебудови тиском апарату, діями консерваторів. Багато хто й сьогодні в Україні труднощі здійснення політичних перетворень пов’язує з протидією та саботажем старої й нової бюрократії. Що ж, трохи правди в цьому є. Але не менш важлива причина того, що демократизація «пробуксовує», полягає у самовідчуженні рядових громадян від політичних процесів. Соціологічні дослідження, що проведені в Україні різними службами, у тому числі й європейськими, показують низький рівень інформованості основної маси населення відносно найважливіших політичних подій, непідготовленість їх до політичної діяльності, негативне ставлення до політики взагалі, небажання взяти на себе особисту відповідальність за керівництво державою, діяльність політичних партій та організацій. Аналіз громадської думки свідчить, що в Україні досить низько оцінюється політична діяльність партій і рухів, професійна політична діяльність взагалі. Так, соціологічні опитування пока¬зали: позитивно ставляться до професійної політичної діяльності лише 16% респондентів, негативно – майже 51%, 23% не визначились, а 6% до неї цілком байдужі. Характерно, що з віком негативне сприйняття політики як професії посилюється [4]. Політичні партії не справляють відчутного впливу на політичну соціалізацію значних верств населення, їм довіряють лише 10%. Пильну увагу політиці в передачах телебачення приділяють 32%, читає політичні статті в газетах менше ніж половина опитаних, часто відвідують збори політичних партій лише 7%, беруть участь у політичних мітингах 5%, у суспільно-політичній діяльності – 4% громадян [5]. Свобода від політики в нас чомусь ототожнюється зі свободою як такою.

Відтак для успішного втілення в життя політичних реформ, крім змін у економічному та соціальному житті, необхідним компонентом стає й ефективна система політичної освіти та політичного виховання.

Вирішенню цієї проблеми багато в чому має сприяти вивчення політології, організація наукових досліджень політичних процесів. Політика є об’єктом вивчення багатьох гуманітарних дисциплін. У чому ж полягає специфіка політології як науки? Для відповіді на це запитання треба насамперед нагадати, що політику, крім власне політології, вивчають ще п’ять основних типів, або циклів суспільствознавчого знання: філософський, соціологічний, право- і державознавчий, історичний і, нарешті, психологічний. Розглянемо тепер, як розмістилися ці дисципліни в неосяжному просторі політичного життя.

Філософія вивчає політику як феномен світового розвитку та компонент людської цивілізації; соціологію цікавить вплив соціального середовища на політичну сферу, наприклад, питання взаємодії підсистем власності та духовної культури зі сферою владних відносин; правознавство досліджує «прикордонну» сферу правових і державних норм та інститутів; історію цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й описування емпіричних фактів щодо розвитку політичних інститутів та ідей, а психологія звертається до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки людей.

Можна говорити і про цілий комплекс наук, що вивчають політику й виникли на межі власне політологічних та інших суспільствознавчих знань: політичну філософію, політичну соціологію, політичну історію, теорію держави і права, політичну психологію тощо. Разом з такими дисциплінами, як політична етнографія, політична демографія, політична статистика, еко- і біополітологія, цей комплекс знань створює політичну науку, або політологію в широкому розумінні. Поряд з нею існує й політологія у вузькому її значенні – як загальна теорія політики, що становить «душу й серце» політичної науки.

Політологію (загальну теорію політики) відрізняє від інших політичних наук те, що вона не торкається окремих аспектів політики і не вивчає політику поряд з іншими, неполітичними об’єктами.

Специфіка теорії політики полягає в тому, що вона, по-перше, спеціально досліджує політику як цілісний об’єкт і, по-друге, за головний предмет бере групу внутрішніх, іманентно властивих тільки політиці, специфічних закономірностей владних відносин.

Проте єдиного погляду на цю проблему немає. Більше того, існує багато різних визначень науки про політику. Наприклад, західний політолог М.Гравітц пише: «…політичну науку можна визначити як вивчення того, як люди використовують інститути, що регулюють їхнє спільне життя» і як «вивчення ідей, котрі приводять у рух людей» [6]. Американський політолог Г.Лас¬суелл робить висновок: «Політична наука – емпірична дисципліна, зайнята вивченням формування й адаптації влади й дослідженням політичних дій, що стосуються сталих владних структур» [7]. А не менш відомий іспанський політолог Л.С.Саністебан пише, що «…предметом політології як наукової дисципліни є дослідження структури й функціонування політичних систем» [8]. Отже, як загальне визначення предмета політології, можна було б запропонувати таке: політологія у вужчому розумінні (загальна теорія політики) вивчає специфічну групу закономірностей відносин соціальних суб’єктів з приводу влади.

Вихідний теоретичний матеріал пізнання будь-якої науки становлять категорії – найбільш загальні фундаментальні поняття науки, що відбивають найсуттєвіші риси її предмета.

Категорії розкривають або необхідні зв’язки, вузлові пункти науки, або найсуттєвіші елементи її структури.

Як порівняти з іншими суспільними науками, що досліджують проблеми політичного життя, категорії політології мають конкретніший характер. Так, наприклад, проблема свідомості в соціології досліджується як проблема групової свідомості, у теорії держави і права – як проблема правової свідомості, а в політології – як проблема політичної свідомості. Проблема культури як філософська категорія в соціології виявляється як культура тієї чи іншої соціальної спільності, у правознавстві – як правова культура, а в політології – як політична культура з усіма характерними особливостями.

Поряд з філософськими та соціологічними категоріями в політології використовуються й поняття інших гуманітарних наук, наприклад політичний устрій, політичний статус, політична норма, політична етика, політична психологія тощо, а також поняття, які характеризують конкретні сторони та процеси політичного життя суспільства і особистості. До них належать: «політична діяльність», «політична активність», «політична поведінка», «електоральна поведінка», «політичне рішення», «політичні цінності», «політичне лідерство», «політична роль» тощо. Водночас політологія як комплексна й самостійна галузь су- спільних наук не тільки переводить загальні філософські, соціологічні та інші наукові поняття у політичну сферу.

Предметом політології є аналіз сутності політики як цілісного суспільного явища: вияв на макро - та мікрорівні її необхідних структурних елементів, внутрішніх та зовнішніх зв’язків та відносин; визначення основних тенденцій і закономірностей, що діють у різних суспільно-політичних системах; розробка об’єктивних критеріїв соціального виміру політики [9]. Політика в суспільному житті виступає як своєрідна форма теоретичної і практичної діяльності класів, націй, соціальних груп та індивідів, головною метою діяльності яких є завоювання, утримання та використання політичної влади.

Ось чому, на нашу думку, категорія «політична влада» є центральною категорією політології й політики як сфери діяльності. З цього приводу видатний український політолог В. Липинський зазначав, що мета політики – не сам рух, а реалізація політичних прагнень, що породжують його. Без застосування та реалізації влади навіть найліпші прагнення і найблискучіші ідеї не можуть бути втілені в життя і залишатимуться лише ідеями.

Ось чому саме влада дає ключ до розуміння політики, політичних інститутів, політичної системи та інших політичних процесів. Тільки зрозумівши суть влади, її визначальні риси, можна виділити політику й політичні відносини з усієї сфери суспільних відносин.

На сучасному етапі особливої ваги набувають теоретичні дослідження законів політичного розвитку.

У політичній літературі зараз трапляється велика кількість понять, що іменуються «законами». У деяких випадках застосовується обережніше визначення – «закономірність». Слід підкреслити, що тільки цілком під- тверджений закон суспільно-політичного розвитку може й має бути опорою для оцінки ситуації, а тим більше для її прогнозування.

Звичайно, у політиці саме тільки знання навіть найбільш точних законів не дає повного уявлення про реальну дійсність: для цього потрібний ще й всебічний конкретний аналіз конкретної ситуації, її теперішнього стану й минулого.

Закон – це необхідний зв’язок між нинішнім станом ситуації (явища, процесу, системи) і станом, що безпосередньо передував йому та слідуватиме за ним. Звичайно, будь-який закон, у тому числі й природний, рідко буває цілком вичерпним та однозначним, він завжди є статистичним, наближеним, включає велику кількість різних внутрішньо та зовнішньо суперечливих тенденцій. Тим більше це стосується суспільного закону, оскільки на його дію справляє вплив велика кількість різноманітних, у тому числі й випадкових, факторів, що мають об’єктивний і суб’єктивний характер.

Ось чому політологічний закон завжди характеризується досить специфічним співвідношенням абстракції й конкретності і формулюється на достатньо високому рівні узагальнення.

Тільки в цьому разі він може відбивати справді обов’язкові, універсальні зв’язки між явищами.

У політиці не існує жорсткої детермінації, однозначного визначення стану та характеру політичних подій. Не можна обминути високої міри залежності політичних процесів від характеру політичного суб’єкта, особливостей його історичного розвитку, соціальної активності, рівня культури.

Оскільки активно діючих суб’єктів у сфері політичної реальності може бути багато, а вектор їхньої взаємодії не завжди дає очікувані результати, то тут «закон діє скоріше як тенденція, тобто як закон, абсолютне здійснення якого затримується, сповільнюється й послаблюється протидіючими обставинами» [10]. Закони суспільно-політичного життя виявляються через поведінку багатьох людей і часто характеризуються статистичними рисами.

Саме тому передбачити поведінку як великих суспільних груп, так і окремої людини у сфері політики можна лише з певною мірою ймовірності. Слід також мати на увазі, що знання законів політики не дає жодної «таємної влади» над людьми, але дає змогу виявити ті чинники, зв’язки, довготривалі тенденції, які виникають і діють як за межами політики (явища економічної, етнічної, соціальної, культурної та інших сфер життя), так і всередині її, часто визначаючи хід політичних процесів та подій. Серед закономірностей, що відображають вплив зовнішніх факторів, слід виділити політико-економічну закономірність. Ця закономірність відбиває співвідношення між економічним базисом суспільства і політичною владою як елементом надбудови.

З погляду марксизму, політика й відповідна система політичної, державної влади детермінуються розвитком економічних процесів. Економічні інтереси стають соціальною причиною політичних дій. «… Політична влада, – писав К. Маркс, – є тільки породженням економічної влади » [11]. Водночас політична влада, будучи похідною стосовно економічної, характеризується самостійністю, що відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси.

Проте самостійність політичної влади не можна абсолютизувати. Створення культу політичної влади, спроби з допомогою адміністративного примусу «обминути» економічні закони неминуче приречені на невдачу.

Рівень можливого взаємовпливу політики та економіки різні політичні течії уявляють собі по-різному, і в реальній політиці навколо цієї проблеми постійно точиться боротьба.

Усім відома ленінська формула «про першість політики щодо економіки», тобто про спро¬можність політики впливати на найважливіші економічні інтереси.

Ця позиція, проте, визначає тільки такий тип державного впливу на економічне життя суспільства, коли політичні можновладці з до¬помогою планування, розподілу ресурсів, фінансового контролю, добору кадрів та інших заходів ставлять економічну діяльність у жорсткі адміністративно-державні рамки розвитку.

На противагу такому підходу консервативна політична думка взагалі відкидає ідею про можливість і необхідність будь-якого втручання держави в економічне життя.Кредо неоконсерваторів в економіці – це заміна реформістської моделі економічного розвитку монетаристською моделлю, яка зорієнтована на звільнення приватного бізнесу від надмірного державного втручання, усебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва.

З-поміж закономірностей, що відбивають вплив зовнішніх факторів, треба також виділити політико-технологічну закономірність. Нині ніхто не може заперечувати могутнього впливу розвитку техніки на динаміку політичних процесів. Цей зв’язок особливо наочний у таких сферах, як війна з її сьогоднішніми технічними можливостями знищення людства і всього живого на Землі; науково-технічні досягнення в передових країнах і посилення їхнього політичного впливу на міжнародне співтовариство; широке залучення мас до політичних процесів під впливом радикальних технологічних і соціальних зрушень у суспільстві; залежність політичних подій від швидкості поширення й засвоєння інформації тощо. Існує й цілий комплекс закономірностей, що відбивають дію внутрішніх зв’язків та тенденцій політичного життя.

Це передовсім розширення сфери політичного життя й підвищення його ролі в суспільстві, значення народних мас у політичному процесі, у розвитку демократії, самоврядування, у зміні політичних та державних форм. До закономірностей політичного життя належать також: демократизація політичних відносин, зростання ролі «людського виміру» політичних процесів, підвищення ступеня соціалізації, гуманізації політичних відносин, що забезпечують цілісність суспільства.

Усе повніше реалізується тенденція розвитку свободи творчості, свободи спілкування як основних цінностей та орієнтирів функціонування політичного життя, творчого потенціалу особистості, перетворення її в активного суб’єкта політичних процесів. Однією із закономірностей політичного життя слід уважати тенденцію.

– Конец работы –

Используемые теги: Місце, Роль, політики, політології, науки, житті, суспільства0.096

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

Макроекономіка: роль, значення і її місце в системі економічних наук
До автономних інвестицій відносяться інвестиції що не залежать від процентної ставки і перебувають під впливом інших чинників Серед чинників що... Технічний прогрес Технічний прогрес є головним чинником економічного... Рівень забезпеченості основним капіталом Якщо виробничі потужності галузі спроможні повністю задовольняти попит на її...

ПОНЯТИЕ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГИЯ И ИСТОЧНИКИ НАУКИ КОНСТИТУЦИОННОГО ПРАВА. КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО КАК УЧЕБНАЯ ДИСЦИПЛИНА КП ® юридические науки ® общественные науки
ПРИМЕРЫ СОБЫТИЙ И ДЕЙСТВИЙ... Событие смерть Президента РФ новые выборы... Правомерное действие принятие законопроекта в м чтении ГД передачу его на рассмотрение СФ...

Предмет, завдання та структура психології як науки Психологія –наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини
Психологія наука і система знань про закономірності механізми психічні факти і явища в житті людини... Основними механізмами психіки людини є відображення проектування і... Об єктом вивчення психології є психіка як функція мозку Предмет психології закономірності розвитку і проявів...

Тема реферата: Роль государства в смешанной экономике Роль государства в смешанной экономике
Федеральное агентство по образованию... Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования...

Вид занятия: вводная лекция 1.Менеджмент как наука и учебная дисциплина. 2.Роль менеджмента в современном обществе
Введение ч... Учебные цели ознакомление студентов с целями и задачами курса порядком изучения предмета литературой...

Лекция 1. Криминология как наука, ее предмет, методология и место в системе других наук
Предмет криминологии... Цели задачи функции науки... Система методов криминологии...

Академия наук СССР ПАМЯТНИКИ ИСТОРИИ НАУКИ
На сайте allrefs.net читайте: "Академия наук СССР ПАМЯТНИКИ ИСТОРИИ НАУКИ"

История геологии; корифеи отечественной геологической науки и практики (Ломоносов, Карпинский, Вернадский, Ферсман, Губкин, Заварицкий ), их вклад в науку
МИХАИЛ ВАСИЛЬЕВИЧ ЛОМОНОСОВ Вопросам минералогии геологии и горного дела он посвятил целый ряд трудов среди которых наиболее... АЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ КАРПИНСКИЙ В году он защитил диссертацию на звание... В период годы он президент Минералогического общества России Опубликовал работы по палеонтологии...

Роль географической науки в решении важных проблем развития страны. Необходимость комплексного географического изучения страны
Роль географической науки в решении важных проблем развития страны Необходимость комплексного географического изучения страны... Национальный состав населения страны Основные языковые семьи и группы их... Определение по климатической карте и объяснение различий климата в районах городов Сочи и...

Роль географической науки в решении важных проблем развития страны. Необходимость комплексного географического изучения страны.
Современная географическая наука играет важную роль в решении задач развития... Но нельзя составить прогноз изменения природы без учета данных о хозяйственной деятельности людей и ее влиянии на природу Нельзя определить...

0.032
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам