Реферат Курсовая Конспект
Шшшшшшшшшмшш Контрольні запитання - раздел Образование, Загальна теорія держави і права 1. Що Таке Принцип Права? 2. Наведіть Класифікацію Принципів Права....
|
1. Що таке принцип права?
2. Наведіть класифікацію принципів права.
3. Які загальнолюдські (цивілізаційні) принципи діють у праві?
4. Назвіть загальні принципи права.
5. Наведіть приклади принципів права будь-якої галузі.
РОЗДІЛ 13 ■тім—............ ■...... ............... і
Правове регулювання суспільних відносин
__ § 1. Поняття правового регулювання суспільних відносин
Необхідною умовою існування і гармонійного розвитку кожного суспільства, справедливого задоволення інтересів всіх його членів є встановлення і підтримування у стосунках між ними певного порядку. Частково це забезпечується за рахунок прямого впливу на поведінку людей різноманітних стихійно-природних, біологічних і соціальних чинників (наприклад, кліматичних умов, біоритмів, природного добору, демографічних процесів та ін.). Однак основне навантаження у виконанні зазначених функцій лягає на спеціально пристосовану до особливостей суспільного буття розгалужену систему соціального регулювання, важливе місце в якій посідає правове регулювання.
Правове регулювання здійснюється через складну взаємодію багатьох правових явищ: правотворчості, правових норм та актів їх застосування, правовідносин, правосвідомості, правової культури та ін. Власне саме в цьому — здатності забезпечувати ефективне юридичне регулювання суспільних відносин — і полягає головне призначення як кожного окремого із названих правових феноменів, так і утворюваної ними в їх єдності правової системи суспільства. Отже, правове регулюванняможе бути охарактеризоване як здійснюваний за допомогою юридичних засобів процес упорядкування суспільних відносин з метою
Частина третя. Загальне вчення про право
забезпечення певної сукупності соціальних інтересів, які вимагають правового гарантування.
Сутність будь-якого соціального регулювання (правового, морального, заснованого на звичаях, релігійного, естетичного та ін.) так чи інакше полягає у цілеспрямованому визначенні на нормативному та індивідуальному рівнях відповідно до завдань такого регулювання форм і меж дозволеної та необхідної поведінки соціальних суб'єктів у певних життєвих ситуаціях, а також у стимулюванні фактичного додержання ними цих установлень. Водночас правове регулювання має й низку специфічних властивостей, не притаманних (або лише частково притаманних) іншим видам соціального регулювання.
Перш за все серед таких властивостей слід відзначити державну забезпеченість правового регулювання, яка виявляється в активній участі держави в процесах правоутворення та сприяння подальшій реалізації правових норм. Зокрема, саме держава в особі її уповноважених органів встановлює за власною ініціативою та остаточно формулює (у разі їх ініціювання іншими суб'єктами правоутворення) переважну більшість діючих у суспільстві юридичних приписів, забезпечує впорядкування, юридико-технічну досконалість та періодичне оновлення нормативно-правового матеріалу, здійснює контроль за своєчасним та точним виконанням правових норм, організує (через діяльність розгалуженої системи судових та інших юрисдикційних органів) усунення невизначеності з правових питань (наприклад, шляхом встановлення та реєстрації фактів, що мають юридичне значення) та розв'язання суперечок (конфліктів) між суб'єктами права, що виникають у процесі реалізації його норм.
Важливе значення для ефективної дії права мають різноманітні державні заходи, спрямовані на поширення серед населення правових знань, його ознайомлення з наявними юридичними механізмами задоволення та захисту зацікавленими особами своїх інтересів, формування у суспільстві поважного ставлення до правових інституцій.
Виключною формою державного забезпечення правового регулювання, до якої звертаються переважно у разі свідомого ухилення деяких осіб від виконання своїх обов'язків є притягнення зазначених суб'єктів до юридичної відповідальності, а також застосування до них інших заходів державного примусу.
Водночас слід відмітити, що при всій значущості ролі держави в організації правового регулювання суспільних відносин вона не є монополістом в його здійсненні. У відповідних межах та формах
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
в правовому регулюванні беруть участь й інші суб'єкти, зокрема, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, комерційні організації, трудові колективи, третейські суди, комісії з трудових спорів на підприємствах і навіть окремі громадяни. Наприклад, органи місцевого самоврядування відповідно до Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» володіють власною правотвор-чою компетенцією з встановлення конкретного переліку та визначення розміру і порядку сплати місцевих податків та зборів; у сфері трудових відносин широкі можливості в їх правовому врегулюванні мають профспілки, які уповноважені узгоджувати з власниками і адміністрацією підприємств низку питань, що стосуються умов праці та соціального захисту працівників. При цьому, враховуючи помітне посилення на сучасному етапі розвитку суспільства тенденцій до подальшої диференціації та ускладнення соціальних відносин, що унеможливлює концентрацію повноважень з управління суспільними справами виключно на державному рівні, можна прогнозувати подальше підвищення значення правового регулювання за участю зазначених суб'єктів.
Державна забезпеченість правового регулювання, суверенний характер влади держави багато в чому зумовлюють й такі особливі риси правового регулювання, як його загальність та єдність.
Зокрема, загальність правового регулювання полягає в охопленні ним з більшості питань, що визначаються правом, усіх членів та всієї території відповідного державного утворення. Подібне не завжди притаманне іншим проявам соціального регулювання, які часто мають локальний характер та (або) поширюються лише на окремі прошарки населення. Наприклад, дія багатьох традицій, звичаїв не поширюється за межі окремих регіонів держави; постулати певної релігії визначають поведінку тільки тієї частини населення, яка належить до відповідної конфесійної групи.
Що ж стосується єдності правового регулювання, то вона виражається в його моністичності, тобто неможливості одночасного функціонування в певному державно організованому суспільстві одразу декількох не узгоджених поміж собою систем правової регуляції. Тим самим забезпечуються послідовна реалізація в правовому регулюванні принципу юридичної рівності, застосування однакового масштабу правового оцінювання для всіх тотожних за своїм змістом життєвих ситуацій, які потребують юридичної регламентації.
Для порівняння відзначимо, що інші види соціального регулювання не виключають певного плюралізму в оцінці подібних за їх озна-
Частина третя. Загальне вчення про право
нами людських вчинків, що зумовлюється можливістю співіснування в межах однієї людської спільноти водночас декількох відносно незалежних (а іноді і конкуруючих поміж собою) систем моральних, релігійних, звичаєвих, корпоративних, професійних норм. Зокрема, навіть моральні правила поведінки, яким зазвичай притаманний найвищий ступінь універсальності, можуть істотно варіюватися з огляду на належність носія відповідних моральних уявлень до конкретної соціальної страти (представників влади, працівників правоохоронних органів, членів злочинних угруповань, військових, священиків, осіб, що належать до заможних або знедолених верств населення, прибічників різних релігій тощо).
Ще однією специфічною властивістю правового регулювання є його формалізованість, яка виявляється в урахуванні при реалізації правових норм тільки тих соціальних фактів, що передбачені у праві, і навпаки — в ігноруванні всіх інших не відображених у ньому фактичних обставин. Наприклад, згідно із Законом України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство України» (в редакції від 21 липня 2005 р.) право на прийняття до громадянства України мають особи, які визнають і дотримуються Конституції України; подали декларацію про відсутність іноземного громадянства; безперервно проживають на законних підставах на території України останні п'ять років; отримали дозвіл на імміграцію; володіють державною мовою в обсязі, необхідному для спілкування; мають законні джерела існування. Водночас при вирішенні питання про надання громадянства України не беруться до уваги вік, стать, майновий стан, рівень освіти, етнічна належність та інші якості претендентів на його отримання, які з тих чи з інших міркувань не знайшли відповідного законодавчого закріплення.
Відзначена особливість правового регулювання, а також помірність вимог, що висуваються при його здійсненні (зумовлена орієнтацією права на осіб з найбільш типовими соціальними якостями, наявними в усіх або ж у переважної більшості членів суспільства), стали причиною дещо скептичної оцінки деякими вченими здатності права, особливо у його порівнянні з мораллю, визначати певні сторони людської поведінки. Саме з цим перш за все пов'язані відомі визначення права як «етичного», «морального мінімуму».
В більшій мірі, ніж іншим формам соціального нормування, правовому регулюванню притаманна системність, яка передбачає чітку узгодженість дії та взаємну підтримку залучених до нього правових явищ. Так, недодержання заборон, передбачених правовими нормами,
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
тягне за собою виникнення охоронних правовідносин між особою, яка їх порушила, та органами держави, уповноваженими розслідувати зазначені факти. Тим самим створюються умови для прийняття індивідуальних правових актів (постанов слідчого про порушення кримінального впровадження, про призначення експертиз, вироків суду, наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності і под.), що опосередковують з'ясування обставин правопорушення та визначають конкретну міру покарання, яку має зазнати правопорушник. Це ж у свою чергу відкриває можливість застосування до останнього заходів юридичної відповідальності, встановлених як санкція за недо-зволену поведінку.
З системністю та державною забезпеченістю правового регулювання, наявністю широкого діапазону засобів впливу на поведінку соціальних суб'єктів корелює і така особливість правового регулювання, як його результативність. Зазначена риса правового регулювання виявляється у підвищеному (порівняно із станом додержання інших видів соціальних норм) ступені реалізації правових приписів, відносній нечисленності випадків відхилення від встановленого правового порядку.
Правове регулювання є хоча й основним, але не єдиним проявом дії права. В процесі правового регулювання, а також незалежно від нього право справляє інформаційний, ціннісний, виховний та інший духовний вплив на свідомість людей. Наприклад, норми права, що містяться у такому основоположному правовому акті, як Конституція України, не тільки мають суто регулятивне значення, а й можуть слугувати достовірним джерелом інформації про сутність Української держави, структуру та порядок утворення органів державної влади, сприяти формуванню в її громадян певних світоглядних уподобань, виховувати в них любов до Батьківщини, повагу до честі і гідності інших осіб.
До того ж, іноді, правове регулювання здатне викликати і такі соціальні наслідки, які не охоплюються його цілями чи навіть розходяться з ними. Наприклад, намагання законодавця підвищити з метою збільшення надходжень до державного бюджету ставки оподаткування певних видів підприємницької діяльності може поряд з реалізацією намічених завдань стимулювати зростання цін на відповідну продукцію, роботи, послуги (до чого законодавець може і не прагнути), а в деяких випадках призводити й до повного згортання цієї діяльності.
З огляду на викладене правове регулювання слід відрізняти від більш масштабного юридичного явища — правового впливу ь який
Частина третя. Загальне вчення про право
охоплює не тільки цілеспрямоване визначення юридичними засобами характеру поведінки учасників суспільних відносин, тобто власне правове регулювання, а й усі інші форми та напрямки дії права на свідомість та поведінку людей.
Більш конкретно співвідношення правового регулювання та правового впливу розкривається у наведеній нижче порівняльній таблиці.
Правове регулювання | Правовий вплив |
має системний характер, завжди передбачає взаємодію різних правових явищ (засобів правового регулювання); | може здійснюватися й через окремі юридичні засоби (наприклад, тільки через норми права); |
поширюється виключно на суб'єктів права, тобто осіб, для яких правові норми встановлюють певні юридичні права і обов'язки; | поширюється й на інших осіб; |
має обов'язкову природу, спирається на державний примус; | не завжди є обов'язковим та припускає застосування примусових заходів впливу; |
спрямоване тільки на визначення вираженої назовні поведінки людей; | має своїм об'єктом не тільки поведінку людини, а й її свідомість; |
здійснюється із заздалегідь визначеними цілями. | охоплює як передбачувані, так і не плановані наслідки дії права. |
Правове регулювання поширюється (має поширюватися) не на всі стосунки між людьми, а лише на ті суспільні відносини, що утворюють його предмет. Під предметом правового регулювання розуміють суспільні відносини, які можуть регулюватися правом і при цьому потребують такого регулювання. Суспільні тдяос\\\ш можуть регулюватися правом, якщо вони:
по-перше, є свідомими і вольовими, що відповідно передбачає здатність їх учасників розуміти зміст та можливі наслідки своєї поведінки, а також обирати та реалізовувати її певні варіанти;
по-друге, мають певний зовнішній виразу поведінці суб 'сктів цих відносин (без чого не було б можливим забезпечити надійне додержання правових приписів, спрямованих на їх регламентацію). Саме тому, серед іншого, право не регулює думки людей, а також інші прояви їх поведінки, які не піддаються фіксації за допомогою засобів зовнішнього спостереження;
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
по-третє, досить чітко визначені за їх суб'єктами та об'єктами.
З огляду на це правовою регламентацією не можуть охоплюватися соціальні зв'язки з неповністю визначеним суб'єктним складом, як то: відносини, суб'єктами яких виступають такі недостатньо конкретизовані соціальні угруповання, як соціальні класи, етноси, або ж відносини, що складаються з приводу таких об'єктів, як, наприклад, винаходи та відкриття, що не можуть бути належним чином описані.
Певною мірою обсяг суспільних відносин, які можуть виступати предметом правового регулювання, залежить також від рівня правової культури населення, розвитку юридичної науки та юридичної техніки, ефективності юридичної практики та деяких інших чинників.
Що ж стосується потреби у правовому врегулюванні суспільних відносин, яка є ще однією з обов'язкових умов їх включення до предмета правового регулювання, то вона зумовлюється іншими обставинами, і пов'язана перш за все з перебуванням таких відносин у сфері правового регулювання, тобто у царині тих соціальних інтересів, які реалізуються за підтримкою права.
Водночас не всі стосунки між людьми, навіть якщо вони складаються у сфері правового регулювання та можуть бути врегульовані юридичними засобами, вимагають цього. Частина суспільних відносин, що знаходяться у сфері правового регулювання, достатньою мірою впорядковуються іншими, ніж право, соціальними регуляторами, а тому не потребують для свого нормального розвитку ще й правової регламентації. Наприклад, хоча політичні інтереси громадян і охороняються правом, а відтак, і суспільні відносини, через які відбувається їх реалізація, виникають у сфері правового регулювання, деякі з них (зокрема відносини, пов'язані з набуттям членства у політичних партіях, а також політичні відносини внутрішньопартійного характеру), опосередковуються статутними нормами відповідних політичних утворень, тобто неюридич-ними засобами, через що їх правове регулювання є недоцільним.
^■в—^ § 2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим
Суспільні відносини, які регулює право, є вельми неоднаковими за складом їх учасників, об'єктами, змістом, підставами виникнення, змінення та припинення. Через те природно, що кожна з однорідних гРуп таких відносин (цивільних, кримінальних, трудових та ін.)
Частина третя. Загальне вчення про право
об'єктивно вимагає особливих підходів до їх врегулювання. Крім того, обрання певних засобів регулятивного впливу, хоча і меншою мірою, залежить від цілей, які ставить перед собою держава (суспільство) на різних етапах свого існування. Наприклад, правове регулювання відносин власності в нашій країні нині, в умовах розбудови ринкової економіки, докорінно відрізняється від правових форм упорядкування цих відносин, які застосовувалися у радянський період, коли держава прагнула до встановлення жорсткого контролю за розвитком економічних процесів. Перелічені чинники, а також особливості політичної і правової систем суспільства, конкретних сфер суспільного життя, в яких здійснюється правове регулювання, історичний шлях та культурні традиції певного народу та деякі інші обставини зумовлюють в кожному випадку обрання досить специфічних способів, методів та типів правового регулювання суспільних відносин.
Під способами правового регулюваннясуспільних відносин розуміють первинні (тобто такі, що не містять у собі інші більш прості) засоби правового впливу на поведінку людей, пов 'язані з наділенням їх суб'сктивними юридичними правами або покладанням на них суб 'єктивних юридичних обоє 'язків.
Способи правового регулювання поділяються на основні та допоміжні. Для основних способів правового регулювання притаманним є те, що вони можуть застосовуватись як окремо, так і разом з певними допоміжними способами його здійснення. Водночас для врегулювання однієї й тієї самої поведінки неможливе застосування (через їх несумісність) одразу декількох основних способів правового регулювання.
До основних способів правового регулювання належать дозвіл, зобов'язання та заборона.
Дозвіл полягає у наданні особі через визнання за нею відповідного суб'єктивного юридичного права можливості реалізації певного варіанту своєї поведінки. При цьому використання такої можливості не є обов'язковим, а залежить від власного розсуду уповноважених суб'єктів. Наприклад, у ст. 92 СК України передбачена можливість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя укласти шлюбний договір.
Зобов 'язання виявляється у покладенні на учасників регламентованих правом суспільних відносин суб'єктивного юридичного обов'язку активного типу, що спонукає його носіїв до дій, передбачених правовими нормами. Так, ст. 97 КПК України зобов'язує прокурора, слідчого, орган дізнання приймати заяви про злочини, що вчинені або готуються. 214
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
Заборона встановлюється шляхом покладення на особу суб'єктивного юридичного обов'язку пасивного типу, відповідно до якого вона має утримуватися від певних, визначених правом форм поведінки. Зокрема, у ст. 289 СК України міститься заборона особам, які утримують та виховують малолітніх та неповнолітніх дітей, застосовувати до них фізичне покарання.
На відміну від дозволів зобов'язання та заборони не припускають відхилення їх адресатів від варіантів поведінки, що пропонуються у правових нормах.
Допоміжними способами правового регулювання є примус, заохочення, покарання, надання пільг, виключення з переліку обов 'язків, пом 'якшення юридичної відповідальності та ін. Ці способи не мають самостійного регулятивного значення, а використовуються разом з основними способами правового регулювання для посилення та оптимізації їх дії.
Те чи інше сполучення основних і допоміжних способів правового регулювання, наявність (чи відсутність) можливості у осіб, на яких воно поширюється, самостійно встановлювати та уточнювати правові форми їх поведінки, характер підстав, з настанням яких пов'язуються виникнення, зміна та припинення правових стосунків між ними, а також ступінь деталізованості правового регулювання дають уявлення про методи правового регулюваннясуспільних відносин, які використовуються при його здійсненні.
Якщо в правовому регулюванні перевага віддається встановленню обов'язків, обмежується ініціатива суб'єктів права з конкретизації положень юридичних приписів, що визначають їх поведінку, серед юридичних фактів переважають акти одностороннього волевиявлення (наприклад, адміністративні накази), а правова регламентація має суцільний, всеохоплюючий характер, то правове регулювання базується на імперативному методі. Навпаки, якщо в правовому регулюванні ширше, ніж зобов'язання та заборони, застосовуються дозволи, сторони відносин, що їх регулює право, мають змогу відступати від зазначених у правових нормах варіантів поведінки та вільні самі ухвалювати рішення щодо участі в цих відносинах (зокрема, через укладення між собою різноманітних правочинів), а право визначає лише найбільш важливі аспекти їх взаємодії, то правове регулювання засновується на диспозитивному методі.
Поряд з імперативним та диспозитивним методами, які є основними різновидами методів правового регулювання, в ньому можуть за-
Частина третя. Загальне вчення про право
стосовуватися також методи рекомендацій та заохочення, що мають переважно субсидіарний (додатковий) характер.
Рекомендаційний метод полягає у наданні учасникам відносин, які впорядковуються правом, вказівок, що не мають обов'язкової сили, стосовно найбільш раціональних, прийнятних для суспільства і цих осіб форм організації їх взаємодії. Прикладом реалізації даного методу може слугувати розроблення уповноваженими державними органами типових трудових договорів (контрактів) між працівником та роботодавцем, використання яких сприяє усуненню можливих непорозумінь між сторонами трудових відносин ще на стадії їх започаткування.
Заохочувальний метод передбачає стимулювання за допомогою комплексного застосування різних способів правового заохочення такої поведінки суб'єктів права, яка є найбільш бажаною з погляду досягнення цілей правового регулювання.
Типи правового регулюваннявідображають його загальну будову на рівні окремих ділянок суспільного життя (підсфер сфери правового регулювання — економічної, політичної, культурної, військової та інших галузей суспільного життя), які опосередковуються правом. Розрізняють два типи правового регулювання: загальнодозволений і спеціально дозволений.
При застосуванні загальнодозволеного типу правового регулювання можливість певної соціальної поведінки зумовлюється відсутністю її прямої юридичної заборони. У разі, якщо такої заборони не передбачено, то така поведінка вважається правомірною, тобто у цьому разі використовується юридична формула: дозволено все, крім того, що заборонено.
При обранні спеціально дозволеного типу правового регулювання вихідним є нормативне положення, згідно з яким дозволяються лише ті форми поведінки соціальних суб'єктів, що безпосередньо визнаються правовими нормами як припустимі. У цьому разі діє інша юридична формула: заборонено все, крім того, що дозволено.
Зазначені типи правового регулювання втілюють у собі кардинально протилежні підходи до юридичної організації певних ділянок суспільних відносин, а тому не можуть застосуватися при врегулюванні однієї й тієї самої сфери соціальної діяльності.
Застосування конкретного типу правового регулювання визначається характером завдань, які воно виконує у відповідній сфері життєдіяльності суспільства. Зокрема, там, де більш важливим є підтримання високої соціальної активності, максимальної свободи особи (як,
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
наприклад, у сфері підприємництва), має бути реалізований загально-дозволений тип правового регулювання. Якщо ж на перший план виходить потреба у забезпеченні високого рівня впорядкованості суспільних відносин, дисциплінованості їх учасників (як, наприклад, у сфері державного управління), перевага надається спеціально дозволеному типу правового регулювання.
Розглянуті способи, методи та типи правового регулювання дають уявлення лише про його окремі сторони і аспекти. Характеристика ж цих явищ в їх єдності, взаємодії як цілісної системи регулювання досягається за допомогою такої місткої юридичної категорії, як правовий режим. Отже, під правовим режимомрозуміють певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів та типів правового регулювання. Враховуючи ж, що набір цих складових може бути вельми різним, то і діапазон можливих правових режимів є досить широким — від «жорстких», як, наприклад, при регулюванні суспільних відносин, що виникають з приводу реалізації особою права на використання мисливської та іншої зброї, де застосовується спеціально дозволений тип регулювання, на перше місце висувається імперативний метод регулятивного впливу, а домінуючими способами регулювання є зобов'язання та заборони, до відносно «м'яких», як, наприклад, у сфері відносин, що складаються з приводу задоволення індивідами своїх культурних потреб, де використовується протилежний за своєю спрямованістю комплекс правових засобів.
' і § 3. Види правового регулювання
Правове регулювання є досить неоднорідним. Тому для кращого розуміння природи цього явища слід розглянути його основні різновиди. Зокрема, залежно від особливостей правового інструментарію, який використовується в процесі юридичної регламентації суспільних відносин, розрізняють нормативне та індивідуальне правове регулювання.
Нормативне правове регулюванняздійснюється за допомогою юридичних правил поведінки загального характеру, які закріплюються в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах, правових звичаях, і має такі ознаки:
- поширюється не на конкретні життєві ситуації, а на заздалегідь не визначену кількість тотожних за своїми ознаками випадків;
Частина третя. Загальне вчення про право
- адресується колу осіб, не окреслених персонально;
- реалізується за допомогою правових засобів багаторазової дії;
- здійснюється зазвичай протягом тривалого часу без встановлення чітких часових меж.
Індивідуальному правовому регулюваннюпритаманні ознаки, протилежні тим, якими володіє нормативне регулювання, а саме:
- спрямовується на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки;
- поширюється лише на персонально визначених осіб;
- не передбачає повторного застосування одних й тих самих юридичних засобів;
- має переважно короткостроковий характер, припиняється з реалізацією відповідних індивідуальних правових приписів.
У більшості випадків індивідуальне правове регулювання засновується на нормативному та полягає в уточненні, пристосуванні правових норм до специфічних умов їх дії, які неможливо врахувати при здійсненні нормативного правового регулювання. Разом з тим іноді індивідуальне правове регулювання набуває і самостійного значення. Наприклад, у разі виявлення прогалин у праві та застосуванні такого способу їх заповнення, як аналогія права, індивідуальні правові акти виступають як первинні засоби правового регулювання.
До найпоширеніших засобів індивідуального правового регулювання належать рішення, вироки, ухвали та інші ненормативні акти органів судової влади, акти прокурорського реагування, різноманітні приписи правозастосовного характеру, що видаються органами державного управління та органами місцевого самоврядування, керівниками державних і недержавних підприємств, установ, організацій.
Розглянуті види правового регулювання взаємно доповнюють один одного. Зокрема, завдяки їх комбінуванню компенсуються недоліки, притаманні як нормативному (надмірна узагальненість, не завжди достатня оперативність реагування на суспільні потреби), так і індивідуальному регулюванню (непрогнозованість, значний простір для проявів свавілля, суб'єктивізму, потреба кожен раз заново створювати необхідний правовий інструментарій).
За характером розподілу компетенції з юридичної регламентації суспільних відносин правове регулювання класифікують на централізоване і таке, що здійснюється на децентралізованих засадах.
При централізованому правовому регулюванні майже всі повноваження з юридичного вирішення відповідного кола питань концен-
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
труються на рівні вищих та центральних органів державної влади. Так, згідно із ст. ст. 85, 106, 116 Конституції України визначення засад зовнішньої політики Української держави, її представництво в міжнародних відносинах, безпосереднє керівництво та здійснення зовнішньополітичної діяльності віднесено відповідно до компетенції Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.
Децентралізоване правове регулювання, навпаки, передбачає пере-дання багатьох повноважень з врегулювання певних суспільних відносин, включаючи деякі правотворчі можливості, до інших державних та недержавних суб'єктів. Зокрема, у сфері трудових відносин значною компетенцією з питань визначення умов праці та відпочинку робітників наділені трудові колективи, профспілкові органи, адміністрація підприємств; в галузі земельних стосунків широкі можливості із встановлення конкретного правового режиму розпорядження землями, організації землеустрою, вирішення земельних спорів мають органи місцевого самоврядування.
Залежно від порядку формування юридичних засобів, які застосовуються у правовому регулюванні, воно може бути поділене на субординацій^ та координаційне.
Субординаційне правове регулювання має односторонній характер і не передбачає узгодження правових приписів, що при цьому встановлюються з особами, на яких поширюється їх дія. Цей різновид правового регулювання реалізується переважно через видання різноманітних нормативно-правових актів (наприклад, законів та інших нормативно-правових актів з питань оподаткування фізичних та юридичних осіб, про загальний військовий обов'язок), а також шляхом ухвалення на тій самій основі юридичних рішень індивідуального характеру (наприклад, наказ керівника підприємства про накладення на його працівника певного дисциплінарного стягнення).
На відміну від субординаційного координаційне правове регулювання має двосторонній або багатосторонній характер і полягає у встановленні відповідних юридичних правил поведінки на основі консенсусу, в тому числі з залученням до їх формулювання осіб, які в подальшому самі виступають адресатами таких приписів. Прикладом останнього із зазначених різновидів правового регулювання може слугувати спільне прийняття учасниками господарського товариства статуту цього утворення.
Особливе місце в юридичній регламентації суспільних відносин посідає автономне правове регулювання, яке виконує переважно суб-
Частіша третя. Загальне вчення про право
сидіарні функції відносно субординаційного та координаційного правового регулювання. Автономне правове регулювання здійснюється в межах загальнодозволеного типу правового регулювання і поширюється виключно на власну поведінку його суб'єктів, які можуть, не порушуючи прав і законних інтересів інших осіб і не вступаючи в безпосередні зносини з ними, самостійно визначати хоча і не передбачені правом, але при тому юридично не заборонені форми своєї поведінки у правовій сфері. Прикладом такого регулювання може слугувати обрання власником земельної ділянки спеціально не обговореного у земельному законодавстві способу її використання, якщо при цьому не утискаються права і законні інтереси інших землевласників.
■!!■« ■■■■!!■ .і,» § 4. Механізм правового регулювання суспільних відносин
Як вже зазначалося, правове регулювання здійснюється на системних засадах, через взаємодію багатьох юридичних явищ, конкретний порядок якої визначають у правознавстві як механізм правового регулювання.
Механізм правового регулювання має свій склад та структуру. Його склад утворюють правосвідомість, принципи права, юридичні норми, інтерпретаційні та індивідуальні правові акти, правові відносини, заходи юридичного примусу і юридичної відповідальності, а також деякі інші правові явища, які залучаються для реалізації цілей правового регулювання і можуть бути охарактеризовані під цим кутом зору як засоби його здійснення.
Структура механізму правового регулювання виявляється у певній послідовності підключення до правового регулювання зазначених юридичних засобів, у тій чи іншій черговості його обоє 'язкових (тобто таких, які цей процес перебігає кожен раз) та факультативних (в яких виникає потреба при впорядкуванні лише деяких суспільних відносин) стадій.
Правове регулювання розпочинається дещо раніше, ніж дія цього механізму, оскільки воно не тільки охоплює процес безпосереднього визначення правом поведінки людей, а й включає до себе передуючу цьому стадію правової регламентації суспільних відносин. На етапі правової регламентації суспільних відносин різні суб'єкти правоутво-рення формулюють, санкціонують та закріплюють у притаманних правовій системі даної країни юридичних джерелах (нормативно-
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
правових актах, нормативно-правових договорах, адміністративних та судових рішеннях прецедентного характеру, правових звичаях) норми права — юридичні правила поведінки людей загального характеру, які передбачають дозволені та обов'язкові форми їх стосунків у правовій сфері. Власне ж «запуск» механізму правового регулювання відбувається зазвичай у момент набрання зазначеними правовими нормами чинності. Залежно від особливостей конкретних форм (джерел) права, в яких вони викладаються, а також від наявності спеціальних вказівок з цих питань правові норми можуть вступати в дію з моменту їх ухвалення; одразу після їх офіційного оприлюднення; через певний строк після цього; з визначеної дати; через певний строк після їхнього узгодження уповноваженими суб'єктами.
Однак іноді і після початку дії норм права функціонування механізму правового регулювання може блокуватися внаслідок недостатньої чіткості формулювань окремих норм права, що заважає їх розумінню, а відтак, і реалізації таких норм особами, яким вони адресовані. В подібних випадках додатковою умовою спрацьовування механізму правового регулювання є видання нормативних інтерпретаційних правових актів, спрямованих на роз'яснення змісту відповідних юридичних приписів. До найпоширеніших в Україні офіційних нормативних інтерпретаційно-правових актів належать зараз рішення Конституційного Суду України, прийняті з метою тлумачення певних положень Конституції України, постанови пленумів Верховного Суду України, Верховного Суду СРСР (у частині, що не суперечить законодавству України), роз'яснення та інформаційні листи Вищого господарського Суду України з питань вирішення судами деяких категорій юридичних справ, акти Державної податкової адміністрації, що містять тлумачення окремих положень податкового законодавства.
На зазначеній стадії механізму правового регулювання визначається загальний правовий статус учасників суспільних відносин, окреслюється коло їх основних прав та обов'язків, фактична реалізація яких потребує у більшості випадків продовження правового регулювання із застосуванням інших засобів його здійснення. Водночас уже на цьому етапі правового регулювання право здатне впливати на певні прояви соціальної поведінки у рамках правових відносин загального типу.
Перехід до наступної стадії механізму правового регулювання пов язаний з виникненням між суб'єктами права за наявності передбачених правовими нормами обставин (юридичних фактів) індивідуалізованих юридичних зв'язків — правових відносин конкретного
Частина третя. Загальне вчення про право
типу, сторони яких наділяються суб'єктивними юридичними правами і обов'язками. Тим самим забезпечуються необхідна деталізація, уточнення на рівні персонально визначених осіб загальних моделей їх стосунків, описаних у правових нормах. Це дає змогу учасникам таких правовідносин перейти до безпосереднього здійснення моделей поведінки, що становлять зміст реалізації правових норм.
Ще однією стадією механізму правового регулювання є застосування норм права, що може як передувати стадії виникнення конкретних правовідносин, так і відбуватися після неї. У першому випадку застосування правових норм має оперативно-виконавчий характер і пов'язане з виданням правозастосовних актів, що відіграють роль юридичних фактів, яких бракує для встановлення конкретних правових відносин. Наприклад, такі правозастосовні акти, як рішення органів РАГСу про реєстрацію шлюбу між особами, що подали відповідну заяву, є однією з необхідних умов започаткування між ними шлюбних відносин. У другому випадку прийняття актів застосування правових норм спрямоване на усунення обставин, які створюють перепони на шляху реалізації сторонами правових відносин своїх суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Найчастіше такими перепонами виступають різноманітні правопорушення, спори між суб'єктами права стосовно самої наявності та конкретного обсягу їх юридичних прав і обов'язків, певна невизначеність з правових питань (як, наприклад, з питання встановлення батьківства дитини, народженої поза шлюбом).
Дві останні з розглядуваних стадій механізму правового регулювання (виникнення правових відносин конкретного типу та застосування правових норм) мають факультативний характер. Зокрема, правове регулювання може здійснюватись і без подальшого уточнення правового становища особи на рівні конкретних правовідносин, тобто через правові відносини загального типу. Саме таким чином у більшості випадків здійснюється правове регулювання, змістом якого є заборона деяких шкідливих видів соціальної поведінки.
Так само і необхідність у правозастосовній діяльності державних та інших уповноважених державою органів виникає не завжди, а лише тоді, коли внаслідок виняткової важливості певних суспільних відносин, потреби якнайповніше враховувати їх специфіку та усунути перепони для їх нормального функціонування є доцільним застосування ще й засобів індивідуального правового регулювання.
Завершальною стадією механізму правового регулювання є реалізація норм права. На цьому етапі суб'єкти правових відносин здійсню-
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
ють свої юридичні права і виконують покладені на них юридичні обов'язки. Якщо при цьому характер поведінки зазначених осіб узгоджується з вимогами юридичних приписів, мета правового регулювання досягнута, а отже, механізм правового регулювання спрацював.
Особливу роль у правовому регулюванні суспільних відносин відіграє правова свідомість, яка опосередковує всі стадії дії даного механізму, так чи інакше пов'язані із визначення правом свідомо вольової поведінки соціальних суб'єктів. Неабияке значення для функціонування механізму правового регулювання мають також рівень правової культури населення і стан законності у суспільстві, які створюють певне середовище правового регулювання, тим самим підсилюючи або ж, навпаки, знижуючи його позитивний ефект.
шншяшшшшш § 5. Ефективність правового регулювання
Досконалість юридичних засобів, які застосовуються в правовому регулюванні, їх відповідність його цілям та завданням, характеру суспільних відносин, що піддаються юридичній регламентації, а також ступінь фактичної реалізації зазначених намірів відображаються в ефективності правового регулювання.
Під ефективністю правового регулюваннярозуміють зумовлену його організацією конкретну міру результативності правового регулювання, яка виявляється у певному співвідношенні між очікуваними та фактичними наслідками дії права на суспільні відносини.
Ефективність правового регулювання може оцінюватися за різними критеріями. Одним з її можливих показників є з'ясування того, чи забезпечують обрані в процесі правової регламентації суспільних відносин конкретні способи регулятивного впливу на поведінку людей (дозволи, заборони, зобов'язання, рекомендації, заохочення тощо) відповідні ним форми реалізації правових норм (використання, виконання, дотримання). Інший підхід до оцінки ефективності правового регулювання полягає в аналізі того, якою мірою зазначені форми реалізації норм права забезпечують досягнення всього спектра намічених при його плануванні правових цілей: кінцевих та проміжних, основних та вторинних.
Важливим критерієм ефективності правового регулювання є врахування витрат, пов'язаних із досягненням його певного результату. Зокрема, за інших рівних умов більш ефективними вважаються ті за-
Частина третя. Загальне вчення про право
соби правового регулювання, які дозволяють вирішувати відповідні соціальні завдання в більш короткий проміжок часу із залученням меншої кількості людських та матеріальних ресурсів.
Визначення ефективності правового регулювання передбачає також зіставлення позитивних та можливих негативних наслідків дії права на суспільні відносини. Так, аж ніяк не можна визнати ефективною спробу уряду СРСР у середині 80-х років XX ст. обмежити через реалізацію певного комплексу правових заходів вживання населенням алкогольних напоїв, оскільки поряд із незначним зниженням кількості випадків пияцтва та алкоголізму це призвело до істотного скорочення доходів бюджету, значного поширення таких негативних явищ, як наркоманія та самогоноваріння.
Істотне значення для забезпечення ефективності правового регулювання має його поетапний аналіз, що дає змогу з'ясувати, які саме ланки механізму правового регулювання неповною мірою виконують своє призначення та усунути в подальшому ці недоліки.
Ефективність правового регулювання може оцінюватися щодо певних правових норм, на рівні правових інститутів та галузей, права в цілому. Причому, якщо при з'ясуванні ефективності окремих юридичних приписів достатньо використання емпіричних методів пізнання, вивчення конкретних проявів соціальної поведінки, то у всіх інших випадках це вимагає проведення комплексних досліджень, вивчення загальних тенденцій впливу правового регулювання на цілі масиви (сфери) суспільних відносин, стан упорядкованості всього суспільного життя.
Ефективність правового регулювання визначається багатьма чинниками, які можуть бути поділені на декілька груп.
До першої з них належать чинники, які стосуються досконалості нормативної основи правового регулювання, а саме: відповідність юридичних норм загальносоціальним закономірностям та природі суспільних відносин, що утворюють предмет правового регулювання (зокрема, особливостям суб'єктів та об'єктів цих відносин, їх змісту, характеру обставин, які впливають на встановлення, зміну та припинення зазначених соціальних стосунків); додержання при формулюванні і викладенні правових приписів всього комплексу правил та прийомів юридичної (законодавчої) техніки, спрямованих на прийняття логічних за будовою та доступних за змістом нормативно-правових документів; наявність відпрацьованих процедурних механізмів реалізації норм матеріального права (передусім через синхронний розвиток поряд з матеріально-правовими процесуально-правових галузей та
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
інститутів); оптимальність організації системи законодавства, чим значно полегшується орієнтація у наявному масиві нормативно-правових актів як населення, так і фахівців юридичної професії; постійне вдосконалення та своєчасне оновлення законодавства, видання у разі необхідності правових актів інтерпретаційного характеру.
Другу група чинників ефективності правового регулювання утворюють різноманітні обставини, що характеризують стан юридичної практики, у тому числі: якість професійної підготовки та наявність достатніх стимулів для продуктивної роботи фахівців, що виконують обов'язки щодо здійснення правозастосовної та контрольно-наглядової діяльності, організації виконання судових та інших правових рішень; чіткий розподіл компетенції та узгодженість дій різних правових відомств, рівень їх матеріальної оснащеності та авторитету серед населення.
Третя група охоплює чинники, які визначають соціальні передумови правового регулювання, посилюючи або послаблюючи дію права, насамперед: ступінь відповідності інтересів учасників суспільних відносин, що піддаються правовому регулюванню, спрямованості останнього; стан правової поінформованості згаданих осіб; наявність або відсутність значних розбіжностей між правовими та іншими соціальними нормами.
її Контрольні запитання
1. Назвіть та коротко охарактеризуйте риси правового регулювання суспільних відносин, які відрізняють його від інших видів соціального регулювання.
2. Що розуміють під способами правового регулювання та в чому полягає відмінність основних способів від допоміжних способів правового регулювання?
3. Чому в процесі юридичної регламентації суспільних відносин виникає необхідність у поєднанні нормативного правового регулювання з правовим регулюванням, що здійснюється на індивідуальних засадах?
4. Які правові явища входять до складу механізму правового регулювання?
5. Від яких чинників залежить ефективність правового регулювання суспільних відносин?
Частина
четверта
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
ББК УКР я З... Затверджено Міністерством освіти і науки України лист Г від... Рекомендовано до друку вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого протокол від...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Шшшшшшшшшмшш Контрольні запитання
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов