ПРАВОВА ДЕРЖАВА І ПРАВОВАСИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Права, свободи і обов'язки людини і громадянина

............. § 1.Поняття прав і свобод людини

і громадянина.

їх загальна характеристика

До загальних положень конституційного устрою суспільства і дер­жави належить те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються Конституцією України найви­щою соціальною цінністю. Права, свободи і обов'язки людини і гро­мадянина є складовими елементами правової сутності людини, що виявляється в її відносинах з іншими людьми, громадськими та полі­тичними інститутами, державою.

Права людини виражають і гарантують певну міру (норму) її свобо­ди і відповідальності, яка є формальною, оскільки не повинна залежати від інших характеристик — раси, кольору шкіри, статі, політичних, ре­лігійних та інших уподобань. У цьому сенсі німецький філософ К. Яс-перс виокремлював три можливі типи соціальності і відповідно три способи організації суспільства: по-перше, на засадах приватного інтер­есу ізольованого індивіда; по-друге, органічну цілісність людей, об'єднаних на національних чи духовних засадах; по-третє, формально-правову організацію, де кожен розглядається лише в тому вимірі, в яко­му він рівний будь-якому іншому. Формально-правова організація сус­пільства, як свідчить досвід економічно розвинутих країн, найбільш

Розділ 26. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина

відповідає завданням індустріального та постіндустріального розвитку, оскільки спирається на загальну норму, що передбачає необхідність урахування інтересів автономних соціальних суб'єктів, досягнення со­ціального компромісу. Водночас права людини мають й свій власний зміст — свободу, що визнається вагомим надбанням для гармонійного розвитку як особистості, так і суспільства.

Визнання і юридична захищеність прав і свобод людини і грома­дянина вважаються головною ознакою правової держави, за якою остання відрізняється від іншої організації політичної влади, у тому числі заснованої лише на законі, який може бути за умов авторитарно­го режиму і несправедливим. Саме на фундаменті прав і свобод люди­ни і громадянина засновуються та функціонують інститути правової, демократичної, соціальної держави, яка визнається Конституцією України головним орієнтиром розвитку української державності. Утвердження прав і свобод людини і громадянина розглядається як один з найважливіших пріоритетів у діяльності органів державної влади, інших державно-правових інститутів та органів місцевого само­врядування.

Права людини виступають системотворчою засадою в процесі творення при розробленні окремих законів України, підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують ті чи інші види со­ціальних відносин. Поняття прав і свобод людини і громадянина, безпосередньо пов'язане з гуманістичною сутністю і спрямованістю теорії держави і права, усіх галузей юридичної науки, є одним із центральних її понять, яке концептуально визначає їх зміст і поня­тійну структуру.

Отже, права і свободи людини і громадянина— це правові мож­ливості (надбання), необхідні для існування і розвитку особи, які ви­знаються невід 'ємними, мають бути загальними і рівними для кож­ного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів.

Розглянемо основні ознаки прав і свобод людини і громадянина.

/. Права людини — це її правові можливості (надбання).

Права і свободи людини і громадянина окреслюють певну сферу авто­номного існування (можливостей) індивіда у взаємовідносинах з іншими людьми, суспільством та державою, а тому є невід'ємною складовою його життєдіяльності як члена суспільства. За умов правової державнос­ті дана правова категорія набуває нової якості — юридичного блага, зміст якого полягає у визначенні і гарантуванні певних меж (норм) соціальної

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

свободи/несвободи учасників соціальних взаємовідносин. Правові мож­ливості формуються в перебігу розвитку людини та людської спільноти, і тому кожному історичному етапу соціального розвитку відповідає більша або менша сукупність прав і свобод учасників суспільних від­носин. Тенденцією їх розвитку як певного правового інституту є посту­пове, але невпинне розширення за рахунок включення до переліку прав і свобод людини нових соціальних можливостей. Права і свободи люди­ни і громадянина є критерієм розвитку особи як суб'єкта права, показ­ником рівня правових можливостей людини, а тому й її правової гіднос­ті та культури. Вони є правовим надбанням людини в тому розумінні, що не даруються державою, а здобуваються — на противагу авторитар­ним чи патерналістським запитам державної влади.

2. Права і свободи людини і громадянина визнаються як «при­
родні».

Права і свободи людини і громадянина не можуть бути природними, як, наприклад, частини біологічного організму людини. Але вони визна­ються природними тому, що організоване на цивілізованих засадах суспільство виходить із необхідності та доцільності існування формаль­ної рівності людей, їх рівних можливостей як правових суб'єктів, які не повинні залежати від неправових чинників і тому пов'язуються лише з фактом народження та існування людини. «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах», — проголошує ст. 1 За­гальної декларації прав людини ООН 1948 р. Визнання правової рівно­сті має яскравий гуманістичний сенс, а в практичному аспекті це спри­яє максимальному використанню кожним своїх здібностей, реалізації особистішого потенціалу. Водночас соціальна зумовленість змісту прав і свобод людини і громадянина передбачає їх певні обмеження їх здій­снення, що залежать від рівня економічного, соціального, духовного та культурного розвитку суспільства.

3. Права і свободи людини і громадянина є невід 'ємними.
Передусім вони невід'ємні, оскільки становлять складову частину

особистості, є правовим надбанням людини. Права і свободи є невід-ємними в екзістенціональному сенсі як елемент соціального буття людини, без чого вона не може існувати як суб'єкт суспільних відносин, бути соціально і юридично дієздатною. А в державно організованому суспільстві правова характеристика особи покликана відігравати ви­рішальну роль, оскільки права і свободи людини і громадянина визна­чають найважливіші аспекти життєдіяльності людини в її відносинах з суспільством і державою.

Розділ 26. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина

Держава не дарує права людині, а тому й не може їх відібрати. Держава, що порушує або обмежує права людини, несе за це відпові­дальність. Цей принцип закріплено в Конституції України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого само­врядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх життє­вих повноважень (ст. 56 Конституції України). Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службо­вих осіб (ст. 55 Конституції України).

4. Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нор­
мального існування і розвитку.

Людина як соціальна істота, що позбавлена прав, є не лише без­правною у вузькому юридичному розумінні, а й не має можливостей для задоволення своїх потреб та інтересів. Тому перелік конкретних прав людини охоплює створення умов для задовільного існування і розвитку особи. Яскравим прикладом таких прав є закріплене у ст. 11 Міжна­родного пакту про економічні, соціальні і культурні права право кож­ного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг та житло, право на безперервне поліпшення умов життя, а також зафіксоване в ст. 7 цього пакту право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, яке включає винагороду, що за­безпечується як мінімум всім трудящим: справедливу зарплату, задо­вільне існування для них самих і їх сімей, умови роботи, що відповіда­ють вимогам безпеки і гігієни.

5. Права людини і громадянина мають бути загальними і рівними
для кожного.

Права людини є загальними, оскільки вносять у суспільне життя єдиний (формальний) вимір, який охоплює значну кількість, а в ідеа­лі — всіх людей як суб'єктів права. Відтак, інститут прав людини формується у зв'язку з руйнуванням у суспільстві прошаркових пере­городок на етапі переходу від феодалізму з його жорстким соціальним ранжуванням до буржуазного устрою з його засадничою формальною рівністю для всіх і кожного. В суспільстві, яке суворо поділене на зам­кнуті привілейовані корпорації, не може бути прав людини саме за браком ознаки «загальності».

Але права людини повинні бути не тільки загальними, а й рівними Для кожного, тобто без урахування належності до раси, статі, націо­нальності, релігії, політичних переконань тощо. При цьому правова

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

рівність тлумачиться в міжнародних документах про права людини у двох аспектах: як рівність від народження в гідності і правах та як рівність перед законом і судом.

6. Права і свободи людини і громадянина повинні визнаватися і га­рантуватися державою в обсязі міжнародних стандартів.

Визнання державою прав і свобод людини і громадянина шляхом за­кріплення їх у Конституції та інших законодавчих актах є першим кроком до їх утвердження і реалізації. Однак тільки цим роль держави у сфері прав і свобод людини і громадянина не повинна обмежуватися. Вона має докладати всіх можливих зусиль для гарантування, охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина, що визначає головний напрямок гуманізації держави, її основні цивілізаційні характеристики.

Так, згідно з приписами Конституції України права і свободи люди­ни і громадянина повинні визначати зміст і спрямованість діяльності Української держави, а їх утвердження і забезпечення розглядаються як головний обов'язок держави. Міжнародні стандарти у сфері гарантуван­ня прав людини, їх зміст та обсяг закріплені в основних міжнародних документах про права людини: Загальній декларації прав людини 1948 р., міжнародних пактах про економічні, соціальні і культурні права і про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вони виконують роль взірця, до якого мають прагнути всі народи і держави.

Міжнародні стандарти з прав людини є підставою для міждержав­ного співробітництва з питань їх забезпечення і захисту, діяльності спеціальних міжнародних органів, що спостерігають за додержанням і захистом прав людини, найважливішими з яких є Комітет ООН з прав людини та Європейський суд з прав людини. За умов юрисдикції між­народного законодавства та міжнаціональних інституцій щодо захисту прав і свобод людини, насамперед Європейського суду з прав людини, індивіди набувають нового для себе статусу, стають своєрідними суб'єктами міжнародного права.

__■ § 2. Права і свободи людини

і громадянина в їх історичному розвитку

Родовід прав і свобод людини і громадянина розпочинається від ідеї про природні права, що виникла ще за часів Стародавньої Греції. 450

Роздії 26. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина

у Середньовічній Англії протистояння короля із баронами і лицарями завершилося прийняттям у 1215 р. Великої хартії вільностей, яка об­межувала абсолютну владу монарха і передусім його майнові права, закладала підвалини принципів відповідності вини і покарання, пре­зумпції невинуватості, проголошувала право вільно пересуватися по території Англії, покидати країну та повертатися до неї тощо.

На шляху утвердження прав і свобод людини було чимало яскравих юридичних документів, серед яких такі, як англійська Петиція про права 1628 р. та Білль про права 1689 р. Декларація незалежності США від 4 липня 1776 р. проголошувала, що всі люди створені рівними і всі вони наділені своїм Творцем невід'ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя, і що уряди встановлюються для того, аби забезпечити ці права, а влада виводиться зі згоди тих, ким вони управляють. Французька Декларація прав і свобод людини 1789 р. проголошувала, що тільки невігластво і нехтування правами людини є єдиними причинами суспільних лих. У ній робився акцент на при­родному характері рівноправності і свободи людей і проголошувалися як природні і невід'ємні права на свободу, власність, безпеку і опір пригніченню. Вже в перших 10 поправках до Конституції США, які дістали назву Білля про права, права і свободи людини і громадянина набувають конституційного авторитету.

Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., виходить з того, що саме визнання гіднос­ті, яка притаманна всім людям, і рівних та невід'ємних їх прав є осно­вою свободи, справедливості і загального миру. У 1966 р. ООН приймає два провідних міжнародних пакти про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права, які разом з Декларацією складають так звану Хартію прав людини.

Тільки під егідою ООН за післявоєнні роки було розроблено і при­йнято понад 50 декларацій і конвенцій з питань прав людини. Багато таких документів приймалися й іншими міжнародними організаціями — ЮНЕСКО, Міжнародною організацією праці тощо. На шляху станов­лення сучасного інституту прав і свобод людини помітна роль належить документам конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ, Заключному документу Гельсінської наради держав (1992 р.) і низці інших важливих документів.

Україна ратифікувала основні міжнародні документи про права людини і тому згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства.

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Вперше на конституційному рівні в Конституцію України було включено окремий розділ, спеціально присвячений даній тематиці: «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина». Стаття 3 Загаль­них положень Конституції України, які характеризуються підвищени­ми конституційними гарантіями, закріплює як вихідну засаду правової, демократичної, соціальної державності положення про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визна­ються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії повинні визначати зміст і спрямованість діяль­ності Української держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини розглядаються в Конституції України як головний обов'язок держави. Так, не допускається згідно з Конституцією України внесен­ня до неї змін, якщо вони спрямовані на ліквідацію або обмеження прав і свобод людини і громадянина.

З точки зору часу і конкретно-історичних умов виникнення тих чи інших прав і свобод людини і громадянина прийнято виділяти три їх покоління.

Першим поколінням прав і свобод людини і громадянина є засно­вані на традиційних ліберальних цінностях права і свободи, які визна­чали межі втручання державної влади у сфери громадянського суспіль­ства і особистого життя людей, відображали пафос буржуазних рево­люцій ХУ-ХУШ ст. ст. — право на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед законом, на участь в управлінні державою, на недотор­канність особи тощо.

Друге покоління прав і свобод людини і громадянина пов'язане з боротьбою людей за поліпшення свого соціально-економічного ста­новища та культурного рівня. На межі XX ст. були висунуті нові ідеї соціального реформування суспільства з метою пом'якшення класо­вого протистояння в суспільстві, зменшення різниці між бідністю та багатством. Для цього в Німеччині законодавчо впроваджується єдина система соціального страхування, проголошується право на працю, на соціальне страхування в разі захворювання, по старості тощо. Думка про соціальну захищеність громадян стає провідною серед прихиль­ників соціалістичних та соціал-демократичних політичних течій, ідей соціальної державності. У міжнародно-правових документах, переду­сім у Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, конституціях розвинутих кра­їн Європи та Америки, соціально-економічні права набувають всебіч­ного розвитку і дістають юридичне закріплення.

Розділ 26. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина

Третє покоління прав і свобод людини і громадянина формується після Другої світової війни. До нього належать такі права і свободи, особливість яких полягає в тому, що вони здійснюються не окремим індивідом, а колективно: право на мир, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на соціальний і економічний розвиток, на міжнародне спіл­кування тощо.

- § 3. Види прав, свобод і обов'язків

людини і громадянина. їх система в Конституції України 1996 року

Класифікація прав, свобод і обов'язків людини і громадянина має як пізнавальне, так і безпосередньо практичне значення і може про­водитися залежно від різних критеріїв.

У Конституції України, так само як у конституційному законодавстві багатьох інших країн, застосовуються терміни «право людини» та «сво­бода людини». Ці поняття слід розрізняти. їх термінологічні відміннос­ті сформувалися історично з часів французької Декларації 1789 р., але значною мірою були нівельовані більш пізніми документами про пра­ва людини, зокрема Декларацією прав людини 1948 р.

Передусім слід підкреслити, що між «правами» і «свободами» як юридичними категоріями немає різких відмінностей, оскільки і права, і свободи окреслюють певні можливості людини в різних галузях її життєдіяльності, які гарантуються державою. Проте між ними можна встановити відмінність на основі ступеня визначеності можливої по­ведінки і механізму державного гарантування. Термін «право» засто­совується тоді, коли йдеться про конкретні можливості поведінки (право на працю, на відпочинок, на освіту, на соціальний захист тощо). Коли ж треба підкреслити більший простір вибору варіанту поведінки саме на власний розсуд і під власну відповідальність, використовуєть­ся термін «свобода».

Тож невипадково Конституція України визначає правові можливості людини через «свободу» лише тоді, коли йдеться про реалізацію творчих здібностей, що залежать передусім від потенціалу та рис особистості. З іншого боку, гарантування свободи на відміну від забезпечення права не передбачає якогось певного державного механізму. Основною гаранті­єю свободи є невтручання у сферу її реалізації з боку держави та інших суб'єктів. Таке положення, наприклад, сформульовано у ч. ч. 1, 2 ст. 32

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Конституції України: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особис­те і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення кон­фіденційної інформації про особу без її згоди...».

Інші юридичні можливості людини і громадянина визначаються в Конституції через «право» — можливість конкретної поведінки, що гарантується певними юридичними засобами та формами, в тому чис­лі через «право на свободу» (право на свободу, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань тощо). В остан­ньому випадку свободу слід розуміти як соціологічну категорію, а пра­во — як категорію юриспруденції.

За критерієм належності до громадянства країни слід розрізняти права і свободи людини і права і свободи громадянина.

Такий підхід до розуміння сутності правових можливостей людини і громадянина відповідає проголошеному Конституцією України курсу на визнання людини найвищою соціальною цінністю. Відповідно право­мочними визнаються не тільки громадяни України, а й інші категорії осіб, що перебувають на її території, — іноземні громадяни та особи без громадянства. Так, згідно з ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Тому при формулюванні статей, що стосуються прав і свобод людини, Кон­ституція використовує терміни «кожний», «усі», «ніхто», «особа», «ті, хто». Таким чином, визначаються права і свободи людини як автоном­ного індивіда, реалізація яких обумовлена передусім приватним інтер­есом і здійснюється за допомогою інститутів громадянського суспіль­ства. До таких прав і свобод належать право на життя, на свободу, осо­бисту недоторканність, на вільний розвиток своєї особистості, на сво­боду думки, свободу світогляду і віросповідання тощо.

Разом з тим частина прав і свобод розглядається в Конституції України як юридичні можливості тільки громадян України, правовий статус яких обумовлений наявністю постійного політико-правового зв'язку між особою і Українською державою — громадянством. Тому ці права і свободи громадянина охоплюють сферу взаємовідносин ін­дивіда і держави, насамперед публічних інтересів. Це, зокрема, права і обов'язки, які стосуються участі в управлінні державою: право на громадянство і на зміну громадянства, на свободу об'єднання в полі-

Розділ 26. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина

тичні партії, на участь у референдумах, право збиратися мирно, без зброї, право рівного доступу до державної служби тощо. Крім того, виключно надбаннями громадян Конституція України вважає також деякі неполітичні права і свободи: право на участь у професійних спілках, на соціальний захист, на свободу літературної, художньої, на­укової і технічної творчості, на захист інтелектуальної власності.

Залежно від характеру свободи, відображеної в правах або юри­дичних свободах, розрізняють негативні та позитивні права і свободи людини і громадянина. Якщо свободу розуміють як відсутність при­мусу та обмежень для її реалізації з боку будь-кого і передусім держа­ви, такі права і свободи вважаються негативними. До них слід віднести право на життя, на повагу гідності, на свободу та особисту недотор­канність, на житло, на судовий захист тощо. Негативні права і свободи людини і громадянина вважаються основними в тому розумінні, що є фундаментом для існування людини як такої, розвитку її особистос­ті, а їх визнання і забезпеченість (невтручання з боку держави) є абсо­лютно необхідним для держави, сформованої на засадах демократії і верховенства права. Саме тому в ч. 2 Конституції України встановле­но неможливість обмеження таких прав і свобод людини за будь-яких умов, у тому числі за умов воєнного або надзвичайного стану.

Якщо ж реалізація свободи, вираженої в праві, є неможливою без відповідної забезпечувальної діяльності з боку державних інституцій, то такі правові можливості відносять до категорії позитивних прав і свобод. До них включають так звані «соціальні права», які іноді ще називають соціальними намірами держави: право на працю, відпочи­нок, соціальний захист, охорону здоров'я та ін. Реалізація позитивних прав чи соціальних намірів безпосередньо залежить від рівня еконо­мічного розвитку держави, наявності певних матеріальних ресурсів, виконання державою спеціальних соціальних функцій.

Права і свободи людини і громадянина залежно від спрямованості її потреб особи щодо сфери суспільних відносин поділяються на фі­зичні, особисті, політичні, економічні, гуманітарні та права на соці­альний захист.

До фізичних прав і свобод людини належать право на життя, на свободу та особисту недоторканність, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на охорону здоров'я та медичну допомогу, на достатній жит­тєвий рівень — свій і сім'ї. До категорії особистісних прав і свобод включають право на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, свобо-

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

ду пересування і вибору місця проживання. Політичними правами і свободами людини і громадянина слід вважати право на громадянство, на свободу об'єднань у політичні партії, право збиратися мирно без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, брати участь в управ­лінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самовряду­вання, рівного доступу до державної служби. Розглядають як еконо­мічні права право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право на працю, на підприємницьку діяльність, на заробіт­ну плату, на страйк. Гуманітарні права і свободи людини — це право її на освіту, на користування досягненнями культури і мистецтва, сво­бода творчості, авторські права. До прав на соціальний захист Консти­туція України відносить право на соціальне забезпечення, пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, право на житло.

■' пі ■ і ■■■■■ § 4. Гарантії прав і свобод людини

і громадянина в демократичній, правовій державі

Права і свободи людини і громадянина можуть залишатися декла­ративними, значною мірою знецінюватися за відсутності певних засо­бів гарантування їх реалізації в повсякденному житті людини і сус­пільства. Отже, питання про права людини — це не тільки питання про те, що повинно бути з позицій абстрактних намірів та зобов'язань, а й про те, що реально може бути здійснено індивідом сьогодні в конкрет­них умовах.

Під гарантіями(від франц. §агап1іе — забезпечення, запорука) прав і свобод людини і громадянинарозуміється система загальних (політичних, економічних, духовних та ін.) і спеціально юридичних за­собів та інститутів, спрямованих на створення умов для реалізації прав людини, а також забезпечення їх всебічної охорони та захисту від порушень.

Політичною гарантією прав і свобод людини і громадянина ви­ступаю демократія в найширшому її розумінні — політичний плю­ралізм і багатопартійність, орієнтація різних соціальних сил на цін­ності політичного дискурсу і злагоди, сформована на демократичних засадах виборча система, яка надавала б змогу громадянам реально впливати на вироблення державної політики, брати активну участь 456

Розділ 26. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина

в управлінні державними справами, розробленні ті обговоренні за­конопроектів.

Економічними гарантіями прав і свобод людини і громадянина є соціально-ринкова економіка, рівність форм власності, свобода за­йняття підприємницькою діяльністю, високий рівень продуктивності праці та економічного розвитку суспільства, що дає змогу забезпечити добробут, гідний рівень життя і соціальний захист членів суспільства, подолати такі негативні явища, як бідність, безробіття, низька оплата праці тощо.

Як духовну гарантію прав і свобод людини і громадянина слід роз­глядати панування у свідомості людей і суспільства уявлень відносно того, що саме людина є в цивілізованому суспільстві найвищою цін­ністю, первинним носієм юридичних потреб та інтересів, головним суб'єктом права, навколо прав і свобод якого формується сучасна пра­вова система. Невід'ємною складовою духовних гарантій прав і свобод людини і громадянина виступає повага до права як до необхідного і важливого засобу регулювання соціальних відносин у сучасному суспільстві, законності як оптимального режиму відносин між люди­ною та державою.

До юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина на­лежать правові процедури їх реалізації, право знати свої права і обов'язки, право на юридичну допомогу, в тому числі безкоштовну, на судовий захист, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб, на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діяльністю чи бездіяльністю, встановлен­ня юридичної відповідальності за порушення чи обмеження прав людини.

Юридичними гарантіями прав і свобод людини і громадянина ви­ступає система таких специфічних юридичних конструкцій, як пре­зумпція невинуватості, неможливість зворотної дії закону, що встанов­лює або посилює юридичну відповідальність за правопорушення, неможливість бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Особливим інституціональним гарантом прав людини згідно зі ст. 101 Конституції України є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Вагомою гарантією конституційних прав і свобод в де­мократичному суспільстві визнається доступ громадян до конститу-

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

ційного правосуддя. Тому в багатьох країнах сформувався інститут конституційної скарги, який передбачає можливість особи звернутися до органу конституційної юрисдикції у разі порушення її прав і свобод конкретним законодавчим актом держави. В Україні у громадян від­сутнє право на конституційну скаргу, проте, крім прямих судових про­цедур конституційного контролю щодо захисту прав і свобод громадян, існують і непрямі процедури здійснення цього завдання. Так, Консти­туційний Суд України чітко визначив, що процедура офіційного тлу­мачення Конституції і законів України за запитами фізичних і юридич­них осіб виступає ефективним засобом захисту прав і свобод людини і громадянина.

Міжнародно-правовою гарантією прав і свобод людини і громадя­нина є право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до від­повідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, перед­бачене в абз. З ст. 55 Конституції України. До таких міжнародних структур належать:

1) Європейський суд з прав людини, створений згідно зі ст. 19 Кон­венції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ра­тифікованої Законом України від 17 липня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»;

2) Комітет ООН з прав людини, який уповноважений приймати та розглядати повідомлення від осіб чи груп осіб про порушення прав, передбачених Міжнародним пактом про громадянські та політичні права згідно зі ст. 1 Факультативного протоколу до цього Пакту. Ком­петенція цього комітету з розгляду індивідуальних скарг проти Укра­їни визнана постановою Верховної Ради Української РСР від 25 груд­ня 1990 р. «Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права»;

3) Комітет ООН проти катувань, створений згідно з Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р., визнаною Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26 січня 1987 р. Законом України від 5 листопада 1998 р. «Про зняття застережень України до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання»

Розділ 26. Права, свободи і обоє 'язки людини і громадянина

Україна повністю визнала на своїй території компетенцію Комітету проти катувань одержувати та розглядати індивідуальні скарги осіб на порушення прав, передбачених Конвенцією;

4) Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації, який розглядає індивідуальні скарги щодо порушення прав, передбачених Міжнарод­ною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р. Конвенція набула чинності для Української РСР 7 квітня 1969 р. та діє на території України відповідно до Закону України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України»;

5) Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, який упо­вноважений розглядати повідомлення стосовно порушення прав і сво­бод, передбачених Конвенцією про ліквідацію усіх форм дискриміна­ції щодо жінок, відповідно до ст. 1 та ст. 2 Факультативного протоколу до цієї Конвенції. Дія цього Протоколу на території України визнана Законом України від 5 червня 2003 р. «Про ратифікацію Факультатив­ного протоколу до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок».

Як передбачено у ст. 2 Закону України від 17 квітня 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною. Невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини тягне за собою кримінальну відпо­відальність. На відміну від рішень Європейського суду проблема ви­конання рішень відповідних органів міжнародних організацій по інди­відуальних скаргах (зокрема, Комітету ООН з прав людини, Комітету ООН проти катувань та ін.) не врегульована національним законодав­ством України, що вимагає якнайшвидшого заповнення цієї значної прогалини.

Ухвалені міжнародними судовими установами рішення щодо по­рушення прав людини з боку держави тягнуть за собою процесуальні наслідки. Законодавством України передбачено, що судові рішення в адміністративних, цивільних чи господарських справах підлягають перегляду Верховним Судом України, якщо вони оскаржені з мотивів визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдик­ція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

Слід наголосити на тому, що в умовах формування засад правової, демократичної державності на перший план серед гарантій прав і сво­бод людини і громадянина виступають правова активність суб'єктів

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

права, їх намагання практично реалізувати свої правові можливості — права і свободи, захистити їх у разі порушення. Побудоване на право­вих засадах суспільство — це суспільство, що складається з активних громадян, де закони та інші нормативно-правові акти приймаються в інтересах людей, які спираються у своїй практичній діяльності на приписи правових норм, прагнуть використовувати і захищати свої права і свободи.

Правова активність ґрунтується на безпосередній зацікавленості індивідів та організацій у здійсненні норм права, вона є антиподом правової відчуженості та пасивності, зневіри в силу та ефективність права. Зокрема, з метою підвищення рівня правової активності Кон­ституція України надає кожному право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і про­типравних посягань (ст. 55).

Для цього права і свободи мають стати невід'ємними елементами правової культури особистості і суспільства, що може бути досягнуто лише в процесі довготривалого поступу України на шляху становлен­ня правової державності, акумуляції національною правовою системою загальновизнаних державно-правових гуманітарних цінностей, фор­мування незалежної і авторитетної судової системи захисту прав і сво­бод людини і громадянина. Цей процес має супроводжуватися ціле­спрямованою і копіткою роботою з правового виховання населення і посадових осіб державних органів.

....... .■■■■■■■■■■■і § 5. Юридичні обов'язки людини

і громадянина. їх види

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 р. та ст. 23 Конституції України кожна людина має право на вільний роз­виток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і сво­боди інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому за­безпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Отже, людина має не тільки права і свободи, які надають їй мож­ливості для досягнення щастя і благополуччя, реалізації її всебічних інтересів, а й обов'язки, додержання яких є неодмінною умовою до­сягнення таких цілей. Юридичні обов'язки є необхідним компонентом взаємодії держави, права і особи. Вони є умовою нормального функ­ціонування держави і суспільства, правопорядку, виконання договірних

Розділ 26. Права, свободи і обов 'язки людини і громадянина

зобов'язань. Єдність прав і обов'язків людини і громадянина розгля­дається як один з важливих принципів правового статусу людини і громадянина. Єдність прав і обов'язків виражається: а) в їх соціально-політичній однорідності; б) діалектичній взаємодії як парних категорій; в) спільності цілей, шляхів розвитку; г) гарантованості з боку держави і однаковій зацікавленості в їх здійсненні.

Юридичні обов'язки— це передбачені законодавством вид і міра належної поведінки людини і громадянина, яка гарантується держа­вою.

Категорія соціальної необхідності певної поведінки найбільш повно розкриває сутність правового обов'язку. Вона, з одного боку, вказує, що цей обов'язок існує і розвивається в межах встановленої законом і забезпеченої державою належної поведінки, а з другого — відображає сутність саме правового обов'язку із притаманною йому специфікою — можливістю застосування державного примусу. На відміну від прав і свобод як можливостей певної поведінки особи для задоволення своїх інтересів обов'язок спонукає людину до необхідності діяти пев­ним чином для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших суб'єктів громадянського суспільства.

Змістом юридичного обов'язку є конкретні види належної поведін­ки (наприклад, сплата податків, військовий обов'язок, повернення позики, оплата за надану послугу тощо). Проте юридичний обов'язок вказує не лише на необхідність конкретної поведінки, а й на її міру. Категорії «вид» і «міра» показують внутрішню сутність обов'язку, оскільки безмірних (невизначених) правових обов'язків не існує. Будь-яке право прагне до встановлення чіткого, формально визначеного суспільного порядку. Саме на конкретні вид і міру поведінки поклика­ний орієнтуватися суб'єкт обов'язку, оскільки в противному разі пра­воохоронні органи не зможуть визначити, правомірною чи неправо­мірною є поведінка зобов'язаної особи.

З погляду структурної побудови юридичні обов'язки складаються з чотирьох елементів: 1) необхідності здійснити певні дії; 2) необхід­ності утриматися від здійснення певних дій; 3) необхідності вимагати здійснення чи нездійснення певних дій з боку інших осіб; 4) необхід­ності відповідати за невиконання приписаних дій.

Юридичні обов'язки людини і громадянина класифікують за різ­ними критеріями:

1) за характером зв'язку особи і держави — обов'язки людини (не посягати на права і свободи інших людей, взаємні обов'язки батьків

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

і дітей) і обов'язки громадянина (відбувати військову службу, обов'язки як присяжного засідателя). Тільки громадяни України несуть «тягар» усіх обов'язків, передбачених Основним Законом України, в той час як іноземці та особи без громадянства звільнені від деяких з них (на­приклад, від обов'язку відбувати військову службу);

2) за основними сферами життєдіяльності особи — особисті, по­літичні, соціально-економічні, культурні, екологічні;

3) за способом закріплення — а) прямо закріплені в Конституції України, законодавстві (військовий обов'язок, платити аліменти); б) ті, що випливають із тлумачення положень Основного Закону, за­конодавства (поважати права і свободи, честь і гідність інших громадян, гідно виконувати договірні зобов'язання);

4) за функціональною спрямованістю (дією) — а) дія яких спрямо­вана на охорону і захист конституційного ладу України та його основ;

б) спрямовані на забезпечення законності і правопорядку в державі;

в) спрямовані на розвиток економічної системи, забезпечення еколо­
гічної безпеки країни;

5) за їх адресатами — обов'язки щодо: а) держави (сплата податків, військовий обов'язок); б) суспільства, інших людей, своїх близьких (додержання Конституції і законів України, не завдавати шкоди при­роді, культурній спадщині);

6) за характером здійснення — а) ті, що реалізуються в конкретних правовідносинах (оплата за куплену річ, надану послугу, сплата по­датків і зборів); б) ті, що здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах (додержання Конституції і законів України, цільове використання земель);

7) за формою здійснення — індивідуальні (сплата податків, алі­ментні зобов'язання) і колективні (військова служба);

8) за часом реалізації — постійні (додержання Конституції і законів України, не посягати на права і свободи інших громадян, не завдавати шкоди природі) і тимчасові (військова служба, взаємні обов'язки бать­ків і дітей);

9) за характером забезпечення — обов'язки, для здійснення яких з боку держави: а) вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовна діяльність (обов'язок здобути повну загальну се­редню освіту, відбути військову службу); б) не вимагається особли­вої активності, достатньо підтримання громадського порядку і за­конності (не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей).

Розділ 26. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина

Коло обов'язків людини і громадянина досить широке. У цьому зв'язку можна говорити про професійні юридичні обов'язки (напри­клад, лікарів, педагогів, юристів), обов'язки державних службовців, сімейні, трудові та ін.

З сукупності обов'язків особливо вирізняються конституційні (основні), особливістю яких є те, що людина в них виступає членом суспільства, звільненим від демографічних, індивідуальних та про­фесійних характеристик. Конституційні обов'язки є основними не тільки за формою (тому що вони закріплені в Основному Законі), а й за змістом. Вони опосередковують найбільш важливі, корінні, прин­ципові взаємовідносини, що виникають між суспільством і особою, громадянином і державою.

Основні обов'язки за своїм значенням — це загальні обов'язки, що стосуються кожного громадянина. Однак принцип загальності і рівно­сті не слід тлумачити як несення громадянами всіх, передбачених конституційними нормами обов'язків, оскільки сам зміст окремих із них є таким, що деякі основні обов'язки покладаються не на всіх, а на окрему частину суспільства, окрему категорію громадян. Так, обов'язок відбувати військову службу стосується лише військовозобов'язаних, у той час як обов'язок захищати Вітчизну, її незалежність, територі­альну цілісність, шанування державних символів є обов'язком усіх громадян України. Так само і обов'язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття стосується лише батьків дитини, і тіль­ки в певних випадках, передбачених законодавством, цей обов'язок може бути покладено на піклувальників, опікунів, близьких родичів. Загальність основних обов'язків також означає узагальненість їх фор­мулювань, які деталізуються і розкриваються в нормах поточного за­конодавства.

Основні обов'язки є базою інших юридичних обов'язків, які повин­ні встановлюватися «на основі та на виконання Конституції і законів України», а відтак, на основі конституційних обов'язків. Згідно з ст. 92 Конституції України основні обов'язки громадян регулюються виключно законом.

Для конституційних обов'язків людини і громадянина в Україні характерним є їх тісний зв'язок з вимогами міжнародно-правових пактів про права людини. Так, за Основним Законом України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний роз-

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

виток її особистості (ст. 23). Кожен зобов'язаний неухильно додержу­ватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68). Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ст. 13). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інте­ресам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41). Кожен має право на повагу до його гідності (ст. 28). По­вна загальна середня освіта є обов'язковою (ст. 53).

«і і. .і... ■ Контрольні запитання

1. Дайте визначення прав і свобод людини і громадянина.

2. Вкажіть на відмінності між різними поколіннями прав і сво­бод людини і громадянина.

3. Охарактеризуйте види прав і свобод людини і громадянина, їх систему в Конституції України.

4. Дайте визначення і класифікацію юридичних обов'язків людини і громадянина.

5. Проаналізуйте гарантії прав і свобод людини і громадянина.