Шшшш—т § 3. ОфІЦІЙНЄ І НЄОфІЦІЙНЄ ГЛуШЧЄННЯ

норм права

Тлумачення здійснюється будь-яким суб'єктом на науковому, про­фесійному чи побутовому рівні і відбиває результати його мислення. Залежно від суб'єктів тлумачення-роз'яснення норм права і вираження наззовні висновків, яких дійшов інтерпретатор у результаті усвідом­лення сенсу норми, тлумачення може бути офіційним або неофіційним, їх висновки можуть зобов'язувати чи не зобов'язувати інших суб'єктів права до певної поведінки.

Тлумачення вважається офіційним,якщо воно здійснюється спеці­ально уповноваженим компетентним в цій галузі органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов 'язку, а результати роз 'яснення набувають спеціальної юридичної форми (по­станови, інструкції) та офіційного значення (мають обов 'язковий ха­рактер своєрідної директиви). При офіційному тлумаченні суб'єкти правозастосовної діяльності та інші суб'єкти права повинні використо­вувати зміст норми права в його точному розумінні, так, як його викла­дено в офіційному інтерпретаційному акті. Для виконавців норми, що офіційно тлумачиться, таке тлумачення завжди є обов'язковим, неза­лежно від того, погоджуються вони з таким роз'ясненням чи ні. Основ­на мета офіційного тлумачення-роз'яснення полягає в забезпеченні єдиного розуміння норм всіма суб'єктами права та їх однакового за­стосування на всій території держави. Від останнього також залежить рівень законності та правопорядку в суспільстві.

Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачен­ня, воно може бути двох видів: нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення — це роз'яснення сенсу та змісту норми права, призначене для його поширення на невизначене коло осіб і ви­падків при вирішенні будь-яких юридичних справ, що регулюються нормами, що були предметом інтерпретації. Таке роз'яснення має аб-

Розділ 25. Тлумачення норм права

страктний характер, тобто його пов'язують не з конкретною ситуацією, суб'єктом чи обставинами, а з ситуаціями типовими, такими, що по­стійно виникають у житті і врегульовані нормами. Отже, результат нормативного тлумачення поширюється на певні види суспільних від­носин, які врегульовані нормою права, і передбачає багаторазовість застосування. Сенс терміна «нормативне тлумачення» — саме в обов'язковості певного розуміння щодо застосування нормативно-правових приписів. Прикладом такого тлумачення є роз'яснення Вер­ховного Суду України, Вищого господарського суду України з питань застосування законів України за певною категорією справ, а не за конкретною справою.

Тлумачення називається нормативним не тому, що це тлумачення норм (будь-яке тлумачення — це завжди тлумачення норм), а внаслідок того, що:

- воно має загальний характер;

- є формально обоє 'язковим при розгляді всіх справ певної катего­рії, які вирішуються на основі норми, що тлумачиться;

- результат такого тлумачення виражено у вигляді обов'язкових для інших суб'єктів інтерпретаційних норм (це «норми про норми»): в них вказується, як правильно розуміти і застосовувати правові норми;

- вони є нормативними, бо містять лише аргументи, підстави на користь певного розуміння норми права.

Навпаки, результат казуального (індивідуального) тлумачення сто­сується тільки застосування норми щодо конкретного випадку. Воно має значення лише для вирішення «казусу», конкретної юридичної справи суб'єктами правозастосовної чи іншої юридичної діяльності і є обов'язковим тільки у зв'язку з розв'язанням саме цієї юридичної справи.

Повернемося до роз'яснень нормативного характеру. Залежно від суб'єктів, що тлумачать нормативно-правовий припис, офіційне нор­мативне тлумачення поділяють на автентичне і легальне. Ці види розрізняють залежно від державних органів, що тлумачать норму, їх місця у структурі державного апарату, різної сили актів тлумачення (інтерпретаційних актів), що ними видаються.

Автентичне тлумачення — це роз'яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, котра підлягає тлумаченню (тобто це автор­ське офіційне тлумачення), наприклад, роз'яснення міністерством сутності та окремих положень певної інструкції, що була ним прийня­та. Таке повноваження державного органу тлумачити норми, що міс-

Частина п 'ята. Реалізація права

тяться в його актах, безпосередньо випливає з його повноважень на видання нормативно-правових актів і не потребує на це будь-якого спеціального дозволу. Особливість такого роз'яснення полягає в тому, що акт тлумачення видається для роз'яснення вже існуючих норм, а не для створення нових. Цей акт, як правило, має такі самі зовнішню форму і юридичну силу, як і нормативний акт, що підлягає тлумаченню. Сила автентичного тлумачення не стільки в його переконливості, скільки в його обов'язковості.

Легальне тлумачення — це роз'яснення, що походить від спеціаль­но уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими нормотворчими органами. Таке тлумачення називають ще делегованим, тобто воно не походить від органу, що видав нормативно-правовий акт. Право тлумачити нормативні приписи є у всіх, але повноваження ор­ганів і посадових осіб, що мають право офіційно роз'яснювати їх сенс, спеціально закріплений у відповідних нормативно-правових актах. Такі повноваження можуть бути постійними або одноразовими. Ре­зультати легального (делегованого) тлумачення, що містяться у відпо­відних інтерпретаційних актах, мають обов'язкову силу тільки стосов­но осіб, що підпадають під юрисдикцію державного органу, судового, фінансового, податкового та інших, що тлумачать норму. Особливо важливе значення для юридичної діяльності має судове тлумачення. Закон (п. 2 ст. 150 Конституції України) відносить офіційне легальне (делеговане) тлумачення Конституції України та законів України, ви­даних Верховною Радою України, виключно до компетенції Консти­туційного Суду України. Відповідно до Закону України «Про судоустрій України» Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення судам з питань застосування чинного українського законодавства.

Оцінюючи правову природу результатів офіційного тлумачення, що здійснюється вищими судовими органами, слід нагадати деякі принципові положення:

а) судові органи не наділені законотворчою функцією;

б) джерелом, що дає привід до видання актів нормативного тлу­
мачення, є узагальнення практики розв'язання справ судовими орга­
нами (згідно з наведеними законами Пленум Верховного Суду «роз­
глядає матеріали узагальнення судової практики і статистики...»; Пре­
зидія Вищого господарського суду «розглядає матеріали узагальнення
практики, аналізує статистику»);

в) приводами та причинами видання актів роз'яснень вищих судових
органів держави є типові помилки кваліфікації, порушення процедури

432 \

Розділ 25. Тлумачення норм права

застосування нормативно-правових актів, нерідко зумовлених саме від­сутністю єдності в розумінні змісту законів, що застосовуються, та ін.;

г) зміст судових роз'яснень звичайно зводиться до рекомендацій того, як слід розуміти термінологію, сенс норми, як кваліфікувати юридичні факти, як саме застосовувати закон; судові роз'яснення не можуть суперечити принципу, згідно з яким суд є незалежним і під­коряється тільки закону;

ґ) акти роз'яснення містять правила, які вказують на певне ро­зуміння законів; вони не можуть містити в текстах нічого нового, що не входить до змісту норми, яка тлумачиться, тобто не повинні місти­ти нормативної новизни; за їх допомогою не можуть змінюватися, доповнюватися чи скасовуватися закони, а лише має розкриватися їх зміст у повному обсязі.

Особливість правової природи актів офіційного легального тлума­чення судових органів полягає в тому, що чинність офіційного тлума­чення поширюється за межі кола тільки судових органів. Наприклад, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України вичерпуються не тіль­ки судами, а й слідчими, суб'єктами, які здійснюють дізнавальну ді­яльність, іншими службовими особами.

Офіційне тлумачення може бути і казуальним, обов'язковим для даної справи, тобто воно застосовується лише у зв'язку з розглядом конкретної юридичної справи (казусу), стосовно саме тих осіб, які мають до справи певне відношення. Для будь-яких інших справ резуль­тати казуального тлумачення формально-юридичного значення не мають і на них не поширюються.

Але необхідність офіційного казуального тлумачення виникає і то­ді, коли нижчі правозастосовні органи, на думку вищих до них, неко­ректно застосовують норми права щодо конкретної справи, порушую­чи закон. Таке тлумачення здійснюється в межах компетенції і повно­важень правозастосовних органів. Тут розрізняють:

а) тлумачення органу, що безпосередньо застосовує в певній процеду­
рі норми права (воно відображене в акті застосування права, стає його
частиною). Наприклад, судове тлумачення, що здійснюється судами при
прийнятті рішень по конкретних юридичних справах, а також адміністра­
тивне, що здійснюється органами виконавчої влади — від центральних
(міністерств, відомств) до місцевих державних адміністрацій;

б) тлумачення органу, що перевіряє законність та обгрунтованість
акта застосування права. Наприклад, перевірка з боку вищого за рівнем
судового органу рішення нижчого суду.

Частина п 'ята. Реалізація права

В цьому сенсі можна розуміти також казуальне тлумачення, яке має обоє 'язкове значення не тільки для конкретної справи, а й для всіх аналогічних справ. Цим пояснюється оприлюдненням рішень по кон­кретних справах в офіційних виданнях.

У таких рішеннях вищих правозастосовних органів міститься зра­зок розуміння законів. Тому правомірно називати їх прецедентами тлумачення правової норми. Рішення, винесені по конкретних справах, набувають загальне значення через їх внутрішню переконливість і ви­ступають як приклади правильного розуміння і застосування закону.

Загальнообов'язковість прецедентів тлумачення ґрунтується на силі, владі розуму. Тому авторитет мають ті прецеденти, які містять у своїй основі переконливе аргументування.

Прецедентами тлумачення виступають звичайно рішення вищих судових інстанцій. Таким чином, інтерпретаційні положення, що міс­тяться в рішеннях по конкретних справах, перетворюються на преце­дент тлумачення. Хоча такі положення формально обов'язкові тільки для конкретної справи, однак нижчі інстанції завжди враховують практику вищих і прагнуть їй слідувати, брати як приклад, зразок ро­зуміння і застосування законів.

Отже, інтерпретаційні положення, що містяться в рішеннях вищих інстанцій по конкретних справах, не залишаючись формально загальнообов'язковими, фактично мають загальнообов'язкове зна­чення, оскільки засновані на правильності їх виведення із закону, на силі авторитету вищих інстанцій.

Ще одна особливість казуального тлумачення полягає в тому, що ця форма тлумачення рівною мірою використовується як при офіцій­ному, так і при неофіційному тлумаченні. Якщо перше має юридичну силу, але формально — тільки щодо конкретної справи, то друге (не­офіційне) взагалі такої сили не має і здійснюється переважно наукови­ми установами, адвокатами, експертами та ін.

Неофіційне тлумаченнянормативно-правих приписів — це таке роз 'яснення їх змісту, що здійснюється будь-яким суб'єктом, при якому результат тлумачення немає обоє 'язкової юридичної сили. Суб'єкт, що тлумачить норму, самостійно, без будь-якого спеціального дозволу оці­нює правову ситуацію, відповідну норму і приймає рішення про пер­спективу настання юридичних наслідків по справі на основі власного уявлення про зміст тих приписів, що він тлумачив. Це тлумачення має форму письмових чи усних порад, пояснень, рекомендацій. Воно здій­снюється недержавними органами й установами, різними науковими,

Розділ 25. Тлумачення норм права

навчальними закладами, групами фахівців-юристів, окремими громадя­нами. Але їх акти, виражені у формах наукових творів, коментарів до законів тощо, не мають обов'язкового характеру и не тягнуть за собою будь-яких юридичних наслідків. Отже, посилатись на результати не­офіційного тлумачення як на нормативну підставу для офіційного ви­рішення справи не можна. Вся відповідальність за вірність інтерпретації покладається лише на офіційного суб'єкта правозастосування. Акти неофіційного тлумачення мають лише таку силу і вагомий вплив, що базуються на професіональному авторитеті фахівців, установ.

Неофіційне тлумачення поділяється на побутове (повсякденне), професійне (компетентне) і доктринальне (наукове).

Побутове (повсякденне) тлумачення — це уяснення і роз'яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридич­ної діяльності. Дійсні результати такого тлумачення обумовлені рівнем правової свідомості, юридичної обізнаності, життєвого досвіду та правової культури громадян.

Таке тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює зміст правових норм з метою їх використання, виконання, додержання, на­дання поради, оцінювання будь-якої життєвої ситуації, що потребує юридичного рішення або просто розширення кола своїх знань.

Професійне (компетентне) тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права — практичні працівники (судді, адвокати, прокурори, посадові особи державного апарату та ін.) для професійного використання його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм.

Особливу роль має доктринальне {наукове) тлумачення норм пра­ва. Воно здійснюється науковцями — фахівцями-правознавцями, на­уковими та дослідними установами в науково-практичних коментарях до законодавства, працях учених-юристів (наукових статтях, моно­графіях, підручниках, посібниках, брошурах, лекціях), обговореннях проблемних питань чинних нормативних актів та їх проектів у пресі, на «круглих столах», телебаченні, сторінках наукових видань.

Таке тлумачення відомо світу з стародавніх часів. У Стародавньо­му Римі роз'яснення римськими юристами законів мало не тільки моральне, а й юридичне значення, впливало на розвиток законодавства. Під час тлумачення вони фактично створювали норми, які набували якостей авторитетності, що межувала з обов'язковістю.

Частина п 'ята. Реалізація права

Сьогодні неофіційне за статусом доктринальне тлумачення не має обов'язкової сили, але суттєво впливає на правотворчу та правозасто-совну професійну діяльність. Цей вплив є зрозумілим. Він ґрунтуєть­ся на авторитеті і переконливості роз'яснень, і, незважаючи на від­сутність їх офіційної обов'язковості, такі тлумачення визнаються в суспільстві найбільш переконливими і обґрунтованими. Саме тому часто висновки неофіційного доктринального тлумачення стають головним змістом офіційного.

Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають обов'язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторитетом і обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем пере­конливості. Але усі вони справляють певний вплив на різні види юри­дичної практики і підпорядковані кінцевій меті —досягти однаковості розуміння змісту правових норм.

■■,■■■■■—»■■» § 4. Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види

Результати тлумачення права як правової форми діяльності держа­ви виражаються в офіційних юридичних актах, які іменуються право-тлумачними (інтерпретаційними) актами. Вже в 60-х роках XX ст. провідні вчені звернули увагу на те, що, крім нормативно-правових та індивідуально-правових актів, у системі юридичних актів самостійне місце посідають акти тлумачення права, які є юридичними засобами одноманітного, узгодженого розуміння та ефективного застосування правових норм.

Інтерпретаційні акти є результатом цілеспрямованої інтелектуаль­ної діяльності компетентного органу держави (наприклад, Конститу­ційного Суду України) чи міжнародної установи (наприклад, Європей­ського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини) щодо осмис­лення дійсного значення правових норм.

Інтерпретаційний акт— це офіційний акт-документ уповнова­женого державного органу чи посадової особи, а також міжнародної установи, чию юрисдикцію визнала Україна, головною метою ухвален­ня якого є тлумачення правових норм, що містить формально-обоє 'язкове роз 'яснення їх змісту.

Особливості юридичної природи інтерпретаційних (правотлумач-них) актів дозволяють виділити такі їх ознаки:

Розділ 25. Тлумачення норм права

1) інтерпретаційні акти розкривають дійсний зміст норм права, виражених у відповідному юридичному акті, та містять вказівки сто­совно належного розуміння правових норм, що має вирішальне зна­чення для їх реалізації. Вони діють в єдності з тими нормативно-правовими актами чи іншими формами права, які містять правові норми, що підлягають тлумаченню, та мають допоміжний характер;

2) інтерпретаційні акти не встановлюють нових норм права, не скасовують та не вносять зміни до чинних правових норм. Здійснюю­чи свої повноваження, суб'єкти офіційної інтерпретації не підміняють законодавця шляхом створення правових норм у процесі тлумачення, у тому числі через заповнення прогалин у законодавстві. З цього при­воду Конституційний Суд України в Рішенні у справі про тлумачення Закону України від 25 березня 1998 р. «Про вибори народних депутатів України» прямо зазначив, що заповнення прогалин у законах не на­лежить до повноважень Конституційного Суду України. Вирішення цих питань є прерогативою органу законодавчої влади — Верховної Ради України;

3) інтерпретаційні акти мають офіційний, формально-обов'язковий характер, що зумовлено наявністю у суб'єкта їх прийняття державно-владних повноважень чи визнаної державою юрисдикції. Обов'язковість цих актів виявляється в тому, що вони містять офіційну, сформульова­ну чи визнану державою позицію щодо розуміння дійсного змісту правових норм і зобов'язують суб'єктів адекватно сприймати норми, що роз'яснюються. При цьому інтерпретаційні акти можуть адресува­тися органам, що застосовують розтлумачені правові норми, а не суб'єктам, дії яких безпосередньо регулюються цими нормами;

4) юридична сила правотлумачних актів пов'язана із чинністю актів, норми яких стали об'єктом тлумачення. Прийняття нового юри­дичного акта чи зміна його окремих положень, які були розтлумачені, ведуть до втрати юридичної сили інтерпретаційного акта, що свідчить про його нижчу юридичну силу від юридичної сили акта, що став пред­метом тлумачення. В ієрархії юридичних актів інтерпретаційні акти слідують за актом, положення якого розтлумачено. їх місце в системі юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які ухвалили інтерпретаційний акт;

5) сфера дії правотлумачних актів збігається зі сферою дії витлу­мачених норм та не може бути ширшою за неї. Дія інтерпретаційних актів у часі визначається чинністю норм права, що підлягають тлума­ченню. Інтерпретаційні акти діють поряд з витлумаченими нормами,

Частина п 'ята. Реалізація права

починаючи з моменту набуття ними чинності. Оскільки тлумачення не виходить за межі правових норм, а лише розкриває їх дійсне значення, то інтерпретаційні акти мають зворотну силу, межі якої визначають­ся моментом набрання чинності юридичним актом, що підлягає тлу­маченню. Ця особливість відрізняє акти тлумачення права від нормативно-правових актів, які не можуть мати зворотну дію, крім випадків, коли це прямо передбачено законом та відповідає правовим принципам (наприклад, у разі, якщо новий закон пом'якшує покаран­ня за певний злочин або декриміналізує діяння).

В інтерпретаційному акті може прямо вказуватися на необхідність перегляду раніше ухвалених рішень, які не відповідають викладеному в ньому тлумаченню норм права. Так, виходячи з наданого ним тлума­чення, Конституційний Суд України в Рішенні у справі за зверненням жителів міста Жовті Води від 25 грудня 1997 р. зазначив, що ухвали судів про відмову в прийнятті позовних заяв жителів міста Жовті Води до Кабінету Міністрів України про виконання зобов'язань, які виникли у зв'язку з придбанням облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., та відшкодування моральної шкоди підлягають пере­гляду в порядку, встановленому ЦПК України.

Інтерпретаційний акт припиняє свою дію у разі його скасування або заміни іншим інтерпретаційним актом, а також у разі припинення дії юридичних актів, положення яких виступали предметом тлумачення.

Названі особливості вирізняють інтерпретаційні акти серед інших юридичних актів, що включають деякі правотлумачні положення. Тлумачення норм права відбувається переважно в процесі судової та іншої правозастосовної діяльності при вирішенні конкретних справ. Відповідно інтерпретаційні положення можуть міститися в різних ви­дах юридичних актів (наприклад, судових рішеннях, відомчих актах тощо). Правотлумачними актами є тільки ті акти, основною метою прийняття яких є роз'яснення змісту відповідних юридичних норм. В усіх інших актах, які містять інтерпретаційні положення, тлумачен­ня виступає лише одним із засобів досягнення мети їх прийняття, якою можуть бути правозастостосування, здійснення конституційного конт­ролю тощо. Ця мета зумовлює віднесення їх до актів відповідного виду (правозастосовних актів, актів конституційного контролю та ін.).

Правозастосовні акти містять як саме юридичне рішення у кон­кретній справі, так і роз'яснення змісту відповідних норм права, що були покладені в його основу. Своє розуміння дійсного значення право­вих норм правозастосовний орган в цьому разі формулює в мотиву-

Розділ 25. Тлумачення норм права

вальній частині акта застосування права. Наприклад, суд апеляційної чи касаційної інстанції включає роз'яснення змісту норми права, що підлягає застосуванню, до мотивувальної частини свого рішення чи ухвали. Таке тлумачення набуває обов'язкової значущості для конкрет­ної справи та осіб, яких вона стосується. При цьому воно має певний вплив і на правозастосувачів під час розгляду та прийняття рішень з усіх аналогічних юридичних справ. З огляду на це в Україні най­ближчим часом має бути створено єдиний реєстр судових рішень, який буде доступний кожному для ознайомлення.

Конституційний Суд України також здійснює інтерпретаційну ді­яльність не тільки у межах спеціальної процедури щодо надання офі­ційного тлумачення, а й під час ухвалення рішень щодо конституцій-ності законів України та інших визначених законом правових актів, а також прийняття інших актів конституційного контролю. В мотиву­вальній частині цих актів можуть міститися правотлумачні положення, так звані правові позиції, в яких розкривається зміст відповідних норм Конституції України та юридичних актів, конституційність яких пере­вірялась.

Наприклад, в мотивувальній частини Рішення Конституційного Суду у справі про приватизацію державного житлового фонду від 28 вересня 2000 р. зазначається, що за змістом ст. 24 Конституції Укра­їни, де йдеться про вільний вибір «місця проживання», під цим слово­сполученням мається на увазі місце проживання громадян за терито­ріальною ознакою (село, селище, місто чи інша адміністративно-територіальна одиниця), а не конкретне жиле приміщення (будинок, квартира, службова квартира). Правотлумачні положення, що містять­ся в актах конституційного контролю, виконують допоміжну функцію, дозволяючи вирішити питання щодо конституційності (неконституцій­ності) того чи іншого юридичного акта, проте їх обов'язковість не обмежується конкретною справою.

Спираючись на види тлумачення права, розрізняють відповідні види інтерпретаційних актів. Залежно від обсягу і характеру право-творчих повноважень органу виділяють акти автентичного тлума­чення (видані «автором» юридичного акта, що тлумачиться, зокрема акти Верховної Ради України, що містять роз'яснення деяких законо­давчих положень) і легальні, або так звані акти делегованого тлума­чення (акти, видані суб'єктом, який має передбачене законодавством спеціальне повноваження на надання офіційного тлумачення правових норм, що видані іншими органами). Такі акти мають самостійне зна-

Частина п 'ята. Реалізація права

чення, їх зміст повністю присвячено роз'ясненню правових норм (зо­крема, акти Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачен­ня Конституції та законів України).

Залежно від наявності нормативних властивостей та характеру обов'язковості інтерпретаційних актів виділяють акти нормативного тлумачення та акти казуального тлумачення. Юридична чинність актів нормативного та казуального тлумачення і сфера їх дії різні. Акти норма­тивного тлумачення мають абстрактний, загальнообов'язковий характер та володіють всіма ознаками нормативності. Ці акти містять норми-роз'яс-нення, які логічно випливають з правових норм, що інтерпретуються.

Провідне місце серед актів нормативного тлумачення посідають рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Зміст цих актів становлять правотлу-мачні положення, які є загальнообов'язковими, що підтверджується положеннями ст. 150 Конституції України та ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України». Нерідко ці акти містять легальні дефі­ніції термінів, що вживаються в законодавстві України, які набувають завдяки ним своєї юридичної визначеності («член сім'ї», «право на правову допомогу», «законодавство» та ін.).

До актів нормативного тлумачення можна віднести й постанови Пленуму Верховного Суду України, а також роз'яснення пленумів ви­щих спеціалізованих судів України. Повноваження Верховного Суду України надавати роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики передбачено ст. ст. 47 та 55 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України». Аналогічні повноваження вищих спеціалізованих судів України передбачені ст. ст. 39 та 44 цього Закону. Роз'яснення Верховного Суду України мають вищу юридичну силу, ніж відповідні роз'яснення пленумів вищих спеціалізованих судів, які у разі необхід­ності можуть бути визнані нечинними Пленумом Верховного Суду України. Отже, правотлумачні повноваження вищих судових інстанцій України мають легальний, нормативний характер.

Акти казуального тлумачення слід відрізняти від актів інших видів, які містять казуальне тлумачення (наприклад, судових рішень, інших правозастосовних актів). Акти казуального тлумачення ухвалюються з метою надання роз'яснень щодо змісту норми права у контексті кон­кретної справи. Ці акти мають обов'язкове значення лише в межах окремої справи та поширюються на осіб, яких вона стосується. Такі акти можуть ухвалюватися уповноваженими органами, до яких звер-

 

Розділ 25. Тлумачення норм права

таються особи за роз'ясненням тих чи інших положень законодавства, що підлягають застосуванню у конкретному випадку (наприклад, будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з пи­тань оподаткування, тобто податкові роз'яснення).

Слід зазначити, що акти казуального тлумачення мають певний вплив на правозастосувачів під час розгляду та прийняття рішень у всіх анало­гічних юридичних справах. Можливість надання тлумачення правової норми, яке відповідає тільки одному випадку, взагалі вбачається досить проблематичною, оскільки норма завжди розрахована на низку однорідних випадків. Як підтвердження цього, Законом України від 21 грудня 2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджета­ми та державними цільовими фондами» передбачено, що платник подат­ків має право безоплатно одержати будь-яке податкове роз'яснення, у то­му числі надане іншому платнику податків з питання, що розглядається. Отже, податкові роз'яснення, надані з конкретних питань тим чи іншим особам, можуть використовуватися іншими платниками податків для розв'язання аналогічних ситуацій. Як підтвердження цього названим За­коном також передбачається, що визнання судом податкового роз'яснення податкового органу недійсними є підставою для використання зазначено­го рішення всіма платниками податків з моменту його прийняття.

Інтерпретаційні акти класифікують і за іншими підставами: за формою вираження (усні та письмові); за суб 'єктами тлумачення (акти різних державних органів та посадових осіб — акти законодавчих, виконавчих чи судових органів, акти органів прокуратури, а також акти міжнародних установ, юрисдикція яких визнана Україною); за назвою та внутрішньою побудовою (структурою) документа (постанови, рішення, ухвали, роз'яснення, висновки тощо); за галузями права (конституційно-правові, кримінально-правові, цивільно-правові та ін.).

Тлумачення потребують не тільки нормативні, а й індивідуальні юридичні акти, особливо ті, які розраховані на тривалу дію, мають юри­дично складний характер, спрямовані на індивідуальну регламентацію суспільних відносин, примусове здійснення прав і обов'язків (індивіду­альні адміністративні акти, рішення юрисдикційних органів, правочини та ін.). ЦК України, який набув чинності з 1 січня 2004 р., містить окрему ст. 213, присвячену тлумаченню змісту правочину. В цій статті вказується на особливості способів тлумачення, що застосовуються при з'ясуванні змісту правочину його сторонами чи судом, а також обставини, з яких необхідно при цьому виходити (зокрема, мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового

Частина п 'ята. Реалізація права

обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору тощо). Таке рішення є індивідуальним інтерпретаційтт актом, який має казуальний характер та обов'язкове значення для сторін договору.

......... § 5. Тлумачення норм права за обсягом

їх правового змісту

Тлумачення норм права за обсягом— це логічне продовження і завершення процесу з 'ясування значення і змісту норм права. Разом з тим воно виступає і як закономірний результат застосування всіх знайомих способів тлумачення (граматичного, логічного та ін.). Тільки дякуючи їх застосуванню, можна відповісти на запитання, чи повністю збігається в даній нормі буква закону з його духом, чи потрібно розу­міти словесний вираз норми, або нормативно-правового акта в цілому в буквальному розумінні, або ж необхідно звузити чи розширити їх зміст. Остаточно відповісти на це питання можна, лише використову­ючи інші методи тлумачення норм права — за обсягом їх правового змісту. Сутність їх полягає у визначенні ступеня відповідності змісту норми права її текстовому оформленню і виразу.

За названим критерієм сформувалися відомі три види тлумачення: адекватне (буквальне), поширювальне (розповсюджувальне) та об­межувальне.

Адекватне тлумачення — це такий вид тлумачення, коли дійсний зміст правової норми повністю збігається з її буквальним офіційним зовнішнім виразом, тобто норму розуміють як таку, що повністю збі­гається із відповідним нормативно-правовим приписом (текстовою формою правової норми). Цей зміст у повному обсязі є зафіксованим у статті нормативно-правового акта і не має якихось труднощів у ро­зумінні змісту норми: він залишається незмінюваним, незважаючи на застосовані способи тлумачення (граматичний, систематичний, логіч­ний та ін.). Буквальне тлумачення свідчить про те, що використані в тексті припису терміни тлумачаться однозначно, тобто дійсний зміст норми права і його текстуальний вираз повністю збігаються.

Наприклад, згідно зі ст. 148 Конституції України Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Дійсний зміст наведеної норми повністю відповідає його мовному

Розділ 25. Тлумачення норм права

текстовому виразу. Крім того, буквально мають тлумачитися терміни, відображені в легальних дефініціях, наприклад, поняття злочину в ст. 11 КК України, поняття підприємництва в Законі України «Про підприємництво» та ін. Неприпустимо поширювально чи обмежуваль­но тлумачити наведені у відповідних законах терміни, бо таке тлума­чення виходить за межі змісту та обсягу самої легальної дефініції.

Поширювальне (розповсюджувальнє, розширювальне) тлумачення — це такий вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж її буквальний текст, зовнішній мовний вираз. Наприклад, згідно з п. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (наміру або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Тлумачення змісту норми є можливим завдяки поширювальному розумінню терміна «особа, яка порушила зобов'язання». Це будь-яка особа — фізична або юридична; громадянин чи людина без громадянства. Не має значення, яке саме зобов'язання порушила особа. Таким чином, тут ураховані усі інші норми ЦК України про учасників цивільних правовідносин, тобто пра­вило, викладене в статті, слід тлумачити поширювально стосовно кола суб'єктів і видів зобов'язань, що порушуються.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) най-модавець передає або зобов'язується передати наймачу майно в користу­вання за платню на певний термін. У даному разі також не має значення, хто саме є наймодавцем (фізична чи юридична особа; власник чи корис­тувач майна; яке саме майно передано в користування) або наймачем. Тобто, текст статті також слід розуміти з урахуванням інших норм цивіль­ного права щодо кола суб'єктів цивільних правовідносин, ознак та видів майна та ін. Отже, і тут є необхідним поширювальне тлумачення.

Отже, якщо текст нормативно-правового припису не повною мірою (неадекватно) відображає зміст і обсяг волі законодавця, то необхідним стає саме такий вид інтерпретації — поширювальний, коли достатньо підстав однозначно і грунтовно вважати, що законотворчий орган, ство­рюючи текст припису, мав на увазі певні факти, ознаки, обставини, жит­тєві ситуації та ін., що охоплюються реальним юридичним змістом норми, але не були визначені чітко в тексті нормативно-правового припису.

Іноді передбачити усі такі обставини та факти в тексті неможливо через величезну кількість зовнішніх проявів цих обставин. Наприклад, КК України перелічує обставини, що пом'якшують відповідальність особи, але цей перелік обставин у законі не є вичерпним, оскільки при

Частина п 'ята. Реалізація права

призначенні покарання суд має право враховувати й інші обставини, що пом'якшують вину, однак неможливо закріпити усі варіанти пом'якшуючих обставин у лаконічному тексті статті.

При такому тлумаченні часто розширювально інтерпретуються незавершені переліки обставин, умов тощо. Такі переліки звичайно закінчуються словами «і т. ін.», «та інші», «та в аналогічних випадках», «і в інших випадках, передбачених законодавством».

Як поширювальне, так і обмежувальне тлумачення пов'язані з тим, що:

- одночасно поряд з нормою, що тлумачиться, в системі чинного законодавства існують інші норми, які можуть поширювати чи звужу­вати її зміст, а це викликає необхідність одночасного застосування систематичного способу тлумачення норм права;

- іноді тексти нормативних актів містять спеціальні терміни, не завжди досконалі з погляду законодавчої техніки, способу мовного викладення, а це ускладнює тлумачення їх змісту, який вклав зако­нодавець у текст нормативно-правового акта;

- суб'єкт тлумачення лише розкриває зміст, дійсний обсяг волі законодавця та робить інтелектуальні висновки про можливість чи неможливість застосування норми, що тлумачиться, до конкретних життєвих обставин, випадків.

Обмежувальне тлумачення — це такий вид тлумачення, який міс­тить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта. Наприклад, згідно з ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружи­ні і чоловіку на праві загальної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав із поважної причини (навчання, ведення домаш­нього господарства, догляд за дітьми, хвороба і т. п.) самостійного заробітку (прибутку). Якщо тлумачити таку норму ізольовано від інших норм, то відповідно до буквального її тексту будь-яке майно, набуте під час шлюбу, є їх сумісною власністю. А якщо тлумачити таку норму у зв'язку з іншою нормою, то розуміння буде іншим і правильним — обмежувальним. Так, у пп. 2, 3 ст. 57 того ж кодексу вказано, що осо­бистою приватною власністю дружини і чоловіка є речі індивідуаль­ного користування, у тому числі цінності, навіть тоді, коли вони були набуті за рахунок загальних засобів подружжя, а також премії, нагоро­ди, які вона, він отримали за особисті заслуги. Підставою обмежуваль­ного тлумачення є дія спеціальної або виключної норми (ст. 57 СК України), яка робить виняток з більш загальної норми (ст. 60 СК Укра­їни). У цьому застосування систематичного способу тлумачення норми

Розділ 25. Тлумачення норм права

дає можливість суб'єкту застосування права суттєво уточнити зміст норми, що тлумачиться. Так, згідно з ст. 7 Закону України «Про Все­український та місцеві референдуми» в референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягай вісімнадцяти років і постійно проживають відповідно на те­риторії України. Але текст ч. З ст. 7 названого Закону вказує на обста­вини, що обмежують зміст наведеної норми, загальну формулу щодо кола суб'єктів, які мають право участі в референдумі, та певні можли­вості її застосування (наприклад, у референдумі не беруть участі пси­хічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними).

Обмежувальне тлумачення може здійснюватися на підставі норм загальної частини будь-якого кодексу завдяки тому, що ці норми є за­гальними, тобто вони належать до всіх інших норм особливої частини, входять до їх змісту і саме тому звужують буквальний зміст їх тексто­вого виразу. Наприклад, стаття Особливої частини КК України містить норму, яка встановлює підстави кримінальної відповідальності за роз­бій. Але звернення до відповідних норм Загальної частини КК України та їх аналіз приводять до висновку про те, що суб'єктом даного зло­чину може бути виключно фізична винна особа, яка досягла віку кри­мінальної відповідальності і є осудною, а не якась інша особа. Таким чином, уяснення змісту норми Особливої частини в повному обсязі передбачає обоє 'язкове урахування вимог, що містяться в усіх інших статтях Загальної частини КК України.

Слід пам'ятати, що в певних випадках поширювальне або об­межувальне тлумачення є неприпустимим. Це стосується поши­рювального тлумачення вичерпних переліків, що містяться в тексті статті нормативно-правового акта; обмежувального тлумачення неза­вершених переліків; поширювального тлумачення положень, які є ви­нятком із загального правила.

■' тім Контрольні запитання

1. Поясніть, чим обумовлена необхідність тлумачення права?

2. Охарактеризуйте граматичний спосіб тлумачення норм права.

3. Чим відрізняються поняття «спосіб тлумачення» та «вид тлумачення»?

4. Охарактеризуйте офіційне тлумачення правових норм і вка­жіть їх види.

5. Дайте визначення поняття «інтерпретаційний акт» та проана­лізуйте його головні ознаки.

Частина шоста