РОЗДІЛ 25 шшмшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшяш

Тлумачення норм права

■і § 1. Поняття тлумачення норм права

Самостійне місце в механізмі правового регулювання суспільних відносин посідає діяльність, спрямована на осмислення норм права, урозуміння їх справжнього змісту. Така діяльність становить тлума­чення норм права, їх інтерпретацію. Особливості правотлумачної ді­яльності зумовили виокремлення окремої галузі знань у курсі філосо­фії права — юридичної герменевтики, тобто вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів.

Термін «тлумачення» (інтерпретація) означає уяснення, роз'яснення, розкриття сутності певного явища. Цей термін не є суто правовим, він використовується також й іншими гуманітарними науками, досягнен­ня яких враховуються при розробленні теорії тлумачення права.

В юридичній науці поняття «тлумачення права» розуміється в двох значеннях:

1) як певний розумовий процес, інтелектуальна діяльність, спря­мована на встановлення змісту норм права. В такому розумінні тлума­чення права виражається в сукупності способів його інтерпретації;

2) як результат зазначеної діяльності, що виражається у тексті, в якому розкривається, відтворюється дійсний зміст відповідних норм права.

Таким чином, тлумачення норм праваможна визначити як ді­яльність, спрямовану на з 'ясування, осмислення дійсного змісту норм права з метою сприяння їх практичній реалізації, а також-результат

Частина п 'ята. Реалізація права

такої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційно-правовому акті.

Необхідність тлумачення права зумовлена особливостями його предмета, а саме:

1) нормативністю права, загальним, абстрактним характером правових норм. Реалізація абстрактної норми права в конкретній жит­тєвій ситуації без з'ясування її змісту виявляється неможливою;

2) формальною визначеністю правил поведінки в юридичному тек­сті, що зумовлює такі обставин, що викликають необхідність тлума­чення:

 

- вживання термінів, які є більш вузькими чи більш широкими, ніж правове поняття, що вони виражають, або вживання слів-синонімів на позначення одного поняття (наприклад, одночасне використання у тексті слів «повинен», «зобов'язаний», «слід», «належить» тощо);

- наявність в юридичних текстах спеціальних юридичних термінів (іпотека, юридична особа, злочин та ін.) та оціночних категорій («тяж­кі наслідки», «моральна шкода» тощо);

- вживання висловів, які вимагають з'ясування можливих варіан­тів поведінки, що ними передбачаються (наприклад, «і так далі», «то­що», «та інше», «інші»);

- недосконалість юридичної техніки, відсутність ясної, точної, зрозумілої мови юридичного акта, двозначність, розпливчатість фор­мулювань;

 

3) системністю норм права, що зобов'язує суб'єкта тлумачення враховувати взаємозв'язок і взаємозумовленість норм права (напри­клад, зв'язок між загальними та спеціальними, конкретизуючими, спеціалізованими правовими нормами); /

4) необхідністю забезпечення органічної єдності/<духу» і «букви» закону.

Тлумачення норм права як діяльність складається з двох основних елементів: уяснення змісту норм права та йогороз 'яснення. Уяснення — це перший та обов'язковий елемент тлумачення права, який полягає у з'ясуванні суб'єктом тлумачення змісту правових норм «для себе». Це внутрішній творчий процес, який відбувається у свідомості суб'єкта тлумачення та не містить зовнішніх форм виразу. Уяснення правових норм є необхідною умовою належної реалізації права в усіх його фор­мах (додержання, виконання, використання, а також правозастосуван-ня), що вимагає від нього максимальної адекватності, повноти та юридичної точності. Тлумачення права може включати тільки стадію

Розділ 25. Тлумачення норм права

уяснення, наприклад, якщо йдеться про урозуміння суб'єктом дійсно­го змісту правових норм при їх додержанні чи використанні.

Проте повною мірою правотлумачна діяльність проявляє себе у роз'ясненні норм права, що є наступною частиною процесу інтерпре­тації права. Роз'яснення здійснюється вже не «для себе», а для інших учасників суспільних відносин, коли суб'єкт інтерпретації в усній або письмовій формі виражає своє розуміння дійсного значення відповідних правових норм. Результати роз'яснення переважно об'єктивуються ззов­ні у відповідних юридичних актах, науково-практичних коментарях, рекомендаціях тощо (наприклад, постановах Пленуму Верховного Суду України, рекомендаціях Вищого господарського суду України, науково-практичних коментарях до кодексів чи інших законодавчих актів).

Правотлумачна діяльність у формі роз'яснення норм права, резуль­татом якої є окремий різновид юридичних актів (інтерпретаційні акти), здійснюється уповноваженими органами держави чи посадовими осо­бами та нерідко становить один з основних напрямків їх діяльності. Так, надання офіційного тлумачення Конституції та законів України виступає одним з вихідних повноважень Конституційного Суду Укра­їни та визначає його правовий статус. Правоінтерпретаційна діяльність уповноважених суб'єктів є самостійною правовою формою діяльнос­ті держави разом із правотворчістю, правозастосуванням, правоохо­ронною діяльністю тощо.

Слід розмежовувати об'єкт тлумачення та безпосередній предмет тлумачення права. Об 'сктом правотяумачної діяльності є норма пра­ва. У розкритті дійсного значення правових норм, з'ясуванні змісту правил поведінки, що їх становить, полягає кінцева мета інтерпретації права. Оскільки правові норми закріплюються та виражаються ззовні в нормативно-правових актах та інших джерелах права, безпосереднім предметом інтерпретації права виступає юридичний текст, який міститься у відповідних джерелах права (нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах тощо). Безпо­середнім предметом тлумачення можуть бути як нормативно-правові акти або інші форми права в цілому, так і окремі правові приписи (статті, пункти, абзаци нормативно-правового акта тощо). В деяких випадках предметом правотлумачної діяльності виступають й відпо­відні матеріали, пов'язані з виданням та функціонуванням тих чи інших форм права (тексти законопроектів, програми політичних партій, сте­нограми засідань, на яких було ухвалено відповідні юридичні акти, матеріали практики тощо). Вони дозволяють дійти обґрунтованого

Частина п 'ята. Реалізація права

висновку щодо дійсного змісту норм права, втілених у відповідному юридичному тексті, визначити не тільки «букву», а й «дух» закону або іншого акта, що підлягає тлумаченню.

Під «буквою» закону розуміють буквальне значення юридичного тексту, що містить норми права (положень нормативно-правового акта, міжнародно-правового договору тощо). «Дух» закону передає дійсний зміст норм права, що містяться у відповідному акті, з урахуванням правових принципів, на яких він ґрунтується, в їх субординації між собою. Врахування «духу» закону дозволяє більш точно розкрити зна­чення його «букви», її зміст, який може бути більш широким чи більш вузьким, ніж буквальне текстуальне вираження норми. Наприклад, розкриваючи дійсне значення норми права, яка сформульована як «судді незалежні та підкоряються тільки закону», слід розуміти, що термін «закон» вживається тут у широкому значенні як синонім зако­нодавства, всієї сукупності законодавчих актів України.

Протягом строку чинності правових норм їх «буква» може залиша­тися незмінною, але «дух» може зазнавати істотних перетворень. Ви­значаючи в такому разі дійсне значення норми права, необхідно врахо­вувати наявність двох тенденцій в правотлумачній діяльності — ста­тичної і динамічної. У межах статичного підходу (школа намірів, школа текстуалістів тощо) дійсне значення норми права з моменту її ухвалення і протягом всього періоду її чинності визнається незмінним у часі. За такого підходу в процесі тлумачення підлягає з'ясуванню «воля історичного законодавця» або «воля закону», тобто те значення норми права, що було вкладено в неї органом, який її ухвалив, на мо­мент прийняття ним відповідного юридичного акта.

За динамічного підходу в теорії тлумачення права (телеологічна школа, еволюційне тлумачення) дійсне значення норм права може еволюціонувати з перебігом часу. Правотлумачна діяльність спрямо­вана на з'ясування «волі актуального законодавця», тобто значення, що надається правовій нормі суспільством на відповідному етапі роз­витку з урахуванням потреб соціуму та мінливих умов суспільного життя. При розкритті дійсного значення норм права слід ураховувати соціально-політичні зміни, що сталися з моменту ухвалення юридич­ного акта, та розкривати їх зміст відповідно до вимог сьогодення.

Характерним прикладом такого підходу є тлумачення Європей­ським судом з прав людини положень Європейської конвенції про за­хист прав людини та основоположних свобод, зокрема, ст. 2 Конвенції «Право на життя». Згідно з абз. 1 ст. 2 Європейської конвенції «право

Розділ 25. Тлумачення норм права

кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом перед­бачене таке покарання».

Протягом багатьох років це положення тлумачилось як обов'язок держави не посягати на життя людини та заборона нелегітимного по­збавлення життя, тобто обов'язок «не вбивати». Впродовж останнього десятиліття новітнє прецедентне право Європейського суду дало по­штовх для розвитку ідеї щодо обов'язку держави захищати право людини на життя, у тому числі від посягань з боку третіх осіб. Суд ухвалив, що від держави може вимагатися вживання певних заходів для забезпечення ефективного здійснення права на життя, зокрема проведення ефективного офіційного розслідування усіх випадків, коли особу було вбито внаслідок застосування сили, незалежно від того, чи представники державних органів несуть за це відповідальність.

Як статичний, так і динамічний підходи мають свою теоретико-прикладну цінність: перший спрямований на забезпечення максималь­ної правової стабільності, визначеності та передбачуваності рішень правозастосовних органів; другий має на меті досягнення максималь­ної відповідності між чинними нормами права та суспільним життям, яке під впливом політичних, економічних, культурних та інших чин­ників змінюється швидше, ніж позитивне право.

При цьому слід мати на увазі, що первинний зміст норми права, яка виступає об'єктом тлумачення, визначається правотворчим органом під час ухвалення відповідного юридичного акта та виражається в його «букві». Тому дійсне значення норми права, що інтерпретується, має виходити з тексту юридичного акта як форми її існування та не може повністю відриватися від свого текстуального виразу. Розкриття «духу» закону можливе лише у межах його «букви». Інакше правотлумачна діяльність може перетворитися на пряму правотворчість та призвести до стирання меж між різними правовими формами діяльності держави і компетенцією відповідних державних органів та установ.

У той же час «дух» закону не може залишатися незмінним за умов істотних перетворень у суспільно-політичному житті країни, тому тлумачення правових норм може розрізнятися на різних етапах. Ура­хування динаміки суспільного життя при з'ясуванні тлумачення норм права виступає необхідною передумовою здійснення основної функції права — забезпечення оптимальної врегульованості суспільних від­носин на відповідному етапі їх розвитку.

Частина п 'ята. Реалізація права

її § 2. Способи тлумачення норм права

Уяснення — головний зміст тлумачення — це процес одержання «для себе» вичерпного уявлення про дійсний зміст, сутність та сенс норми, тобто про сформульовану в нормативному приписі державну волю. Уяснення здійснюється за допомогою певних способів.

Спосіб тлумачення— це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і практиці використо­вуються різні способи тлумачення норм права.

Граматичний (мовний, текстовий) спосіб тлумачення норм права — це уяснення їх змісту, що базується на даних граматики, лексики, філоло­гічних наук. Зміст норм досліджується з погляду їх текстової форми. Граматичне тлумачення є початковим та відправним серед усіх способів тлумачення, оскільки юридичні норми існують тільки в мовній формі. Прийоми дослідження спрямовані на з'ясування значення окремих слів, термінів, змісту норми залежно від розміщення у тексті сполучників, роз­ділових знаків, прийменників. Причому, при тлумаченні жодне слово або граматичний знак, що міститься в тексті закону, не можуть залишатися поза тлумаченням. Наприклад, актуальним є виявлення значень сполуч­ників. Залежно від їх значення при формулюванні окремих складових частин норми її гіпотеза, диспозиція чи санкція можуть бути простими, складними і альтернативними. Для останньої характерним є використан­ня саме розділових союзів. Особливо актуальним є розмежування єдналь­них і розділових сполучників за своїм призначенням. Так, згідно з ст. 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Логічним є правило ч. 2 цієї статті, відповідно до якого не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Граматичне тлумачення є первинним, воно розпочинається з ана­лізу мовної форми виразу норми права, яку відображено в тексті нормативно-правового акта. Граматичний спосіб ураховує розбіжнос­ті між буквальним текстом і справжнім змістом юридичних норм.

Завдання тлумачення і його успішне розв'язання залежать від знан­ня суб'єкта пізнання (законодавця), який формулює норму у вигляді приписів статті, прагнучи до техніко^юридичної досконалості тексту. Правозастосовувач аналізує текст нормативно-правового акта, керую­чись вимогами граматики, синтаксису, морфології, етимології. Такий підхід потребує:

Розділ 25. Тлумачення норм права

1) розмежування видів єднальних і розділових сполучників, якими користувався законодавець у текстах статей із простими, складними і альтернативними гіпотезами, диспозиціями та санкціями. Наприклад, якщо санкція будь-якої статті Особливої частини КК України перед­бачає можливість обрати за вчинення злочину один з декількох видів покарань до винної особи (наприклад, штрафу або обмеження волі на певний строк), то, відповідно до правил граматики, використаний тут сполучник «або» є розділовим, а зазначена санкція говорить про аль­тернативний характер покарання за вчинення одного злочину;

2) урахування доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприк­метників. Наприклад, текст «виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо... вчинила злочин...» (п. 1 ст. 27 КК України) тлумач розуміє так: суб'єкт злочину не може відповідати за дії, вчинені іншими учасниками злочину. Ви­користовуються також спеціалізовані терміни як певний засіб законо­давчої техніки.

Отже, тлумачення норм передбачає урахування особливостей мови права та відповідних правил мовного тлумачення. Сутність їх у такому:

а) термінам, що використовуються в тексті, надається значення, то­
тожне тому, яке вони мають у літературній мові, тобто вони використо­
вуються як загальновживані. Винятком є використання термінів, яки
законодавчо визначені в нормах — дефініціях (це різні поняття, що міс­
тяться в статтях закону, наприклад, «злочин», «сім'я», «громадянин» та
ін.). Відтак, якщо у тексті закону зафіксовано певне значення слова або
виразу (словосполучення), то тлумачити в юридично значущій діяльнос­
ті їх необхідно виключно в такому саме значенні. Слід додати, що якщо
в законі однакові терміни використовуються неодноразово (наприклад,
«юридична особа», «заповіт», «угода» та ін. — в ЦК України; «батьки»,
«діти» — в СК України; «громадянин» — в конституційних законах та
ін.), то їх не можна тлумачити в різному значенні, за винятком випадків,
коли це визначено в самому законі. З іншого боку,різним термінам без­
підставно не можна надавати одного й того самого значення (наприклад,
поняттям «громадянин» та «фізична особа»);

б) значення терміна, виразу, що встановлені законом у будь-якій
галузі права, не може вільно поширюватися на інші галузі (наприклад,
поняття «член сім'ї» в житловому і сімейному законодавстві мають
різний зміст, юридичний статус і сферу використання). Неприпустимо
тлумачити норми, ігноруючи окремі слова, оскільки це може викриви­
ти сенс норми. Наприклад, якщо з поняття «крадіжка» вилучити слово

Частина п 'ята. Реалізація права

«таємна», то воно розчиниться в інших поняттях, що їх застосовує за­конодавець: «пограбування» або «розбій».

Особливого значення у вітчизняній законотворчій практиці остан­німи роками набуває спеціально-юридичне тлумачення, яке застосову­ється для уяснення змісту нормативно-правових приписів, в яких ви­користовуються спеціальні терміни та словосполучення юридичних понять. Наприклад, ст. 32 КПК України спеціально містить приписи, що роз'ясняють значення таких термінів, як «суд», «слідчій», «про­токол», «учасники процесу», «обвинувач» та ін.

Логічне тлумачення норм права є таким способом уяснення, яке базується на використанні законів і правил формальної логіки. При цьому інтерпретатор, з одного боку, не виходить за межі тексту закону, а з другого — аналізує логічну структуру та внутрішні зв'язки між частинами нормативно-правового припису та нормативного акта в ці­лому. Зміст логічного способу тлумачення розкривають і конкретизу­ють певні прийоми, а саме:

а) логічне перетворення, або перебудова тексту з відновленням
членів речення, що їх бракує, для того щоб уникнути двозначності чи
невизначеності тексту. Наприклад, текст «напад з метою заволодіння
майном громадян... карається позбавленням волі...» слід уточнити
і розуміти: «особа, що вчинила напад з метою заволодіння майном
громадян... карається...» Завдяки застосованому логічному прийому
перетворення йдеться вже не тільки про об'єктивну сторону, а й про
суб'єкта злочину;

б) виведення норм з норм (їх логічний розвиток). Для виведення
окремих положень (висновків) із загальних норм застосовується індук­
ція. Наприклад, з тексту юридична чи фізична особа «відшкодовує
шкоду, завдану їх робітником під час виконання ним трудових (служ­
бових) обов'язків» (ст. 1172 ЦК України) випливає, що будь-яка уста­
нова, підприємство чи організація (ательє, фабрика, мале підприємство,
підприємець та ін.) зобов'язані відшкодувати шкоду;

в) аналогія. Цей прийом застосовується тоді, коли законодавець не
дає вичерпного переліку обставин, ознак і вживає при цьому звороти
«та інші», «в аналогічних випадках». Наприклад, у ст. 66 КК України
зазначається, що при призначенні покарання суд має право враховува­
ти й інші обставини, визначаючи їх такими, що пом'якшують вину;

г) висновки з понять, зокрема з обсягової інтерпретації (тлумачення
у висновках, що вказують на належність предметів та явищ на підста­
ві застосування поняття до певного класу правових явищ). Наприклад,

Розділ 25. Тлумачення норм права

ознаки, що відбиті в понятті «юридична особа» (ст. 80 ЦК України), у сукупності вказують на певний клас правових явищ, який охоплює зміст цього поняття, що у свою чергу дозволяє відносити невизначену безліч державних та недержавних організацій до даного класу суб'єктів права, тобто до класу юридичних осіб, і відповідно враховувати в пра-вотворчій та правозастосовній практиці особливості юридичного ре­жиму таких суб'єктів.

Використовуються й інші прийоми логічного способу тлумачення норм.

Систематичний спосіб тлумачення норм права полягає у викорис­танні системного підходу під час аналізу норм права, окремих статей та в цілому законів. Увага дослідника зосереджується на пошуку го­ловного змісту норми права, що тлумачиться, шляхом визначення міста цієї норми серед норм даного нормативного акта та її порівнян­ня з чинними нормами інших інститутів і галузей права. При цьому враховується і визначається тип зв'язків між нормами.

Систематичне тлумачення застосовується для того, аби краще зро­зуміти зміст і призначення норм, розташованих у різних частинах і підрозділах системи права, і враховує: а) місце нормативно-правових приписів у нормативію-правовому акті, інституті, галузі законодавства; б) логічні зв'язки між нормами. При цьому аналізуються зв'язки норми, що тлумачиться, з нормами інших статей того самого акта, інших нормативно-правових актів різних інститутів і галузей права. Наприклад, у тексті припису «суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності» (ст. 323 КПК України) уяснення такої норми пов'язано із змістом інших норм про принципи судочинства, по­рядок дослідження доказів, допит підсудного, свідків, потерпілого та ін., закріплених у КК та КПК України. У такий спосіб ураховуються логічні зв'язки між нормами (зв'язки залежності, доповнення, конкретизації, уточнення, обмеження тощо). Цими зв'язками є:

а) зв'язки між нормою, що тлумачиться, та нормами, що роз­кривають зміст терміна, який у ній вживається. Це або легальне визна­чення (дефініція), або приписи, які перелічують коло суб'єктів, пред­метів, явищ, що складають це поняття. Наприклад, коло та ознаки осіб, Що займаються підприємницькою діяльністю, їх права і обов'язки ви­значаються поняттям «суб'єкт підприємницької діяльності» (ст. 2 За­кону України «Про підприємництво»). Аналіз статей інших актів про підприємництво (закони України «Про господарські товариства», «Про

Частина п 'ята. Реалізація права

підприємства» та ін.) переконує, що під «суб'єктами підприємницької діяльності» розуміються як громадяни України, так і особи без грома­дянства;

б) зв'язок норми, що тлумачиться, з оперативними нормами, які
можуть припиняти дію норм, чи остаточно скасовувати чинні нор­
мативні приписи, чи поширювати їх дію на нове коло відносин,
суб'єктів, територій, чи пролонговувати їх дію на новий строк;

в) зв'язки відсильної'та інших статей. Застосування законодавцем
відсилочного способу викладення норми створює такий нормативно-
правовий припис, який не повністю перелічує всі ознаки правила,
а відсилає до інших статей того самого нормативно-правового акта.
Норма, що тлумачиться, може бути повністю зрозуміла інтерпретатору
тільки за умови «поєднання» змісту відсильної статті із змістом таких
приписів нормативного акта, до яких вона прямо відсилає. Тобто, текст
відсильної статті вказує, що її норма не викладена в цьому тексті по­
вністю і для розуміння її змісту в логічно завершеному вигляді необ­
хідно враховувати статтю, до якої відсильна норма відсилає;

г) зв'язок між загальними і спеціальними нормами. Сутність тако­
го зв'язку полягає в тому, що правила поведінки, визначені у загальних
нормах, часто потребують врахування особливих ситуацій в спеціаль­
них нормах, і, як правило, ці особливості закріплюються у вигляді
винятків з загальних норм.

Ефект від використання систематичного способу тлумачення в то­му, що він допомагає законодавцю і правозастосовувачу виявляти та заповнювати прогалини і колізії (суперечності) в законодавстві, визна­чити формально існуючі застарілі норми права для їх подальшого скасування законодавцем. Іноді систематичне тлумачення розглядаєть­ся як прояв (форма) логічного тлумачення.

Історичний спосіб тлумачення норм права (ретроспектива) допо­магає встановити їх зміст норми права, враховуючи умови їх виник­нення, факти, пов'язані з історією виникнення норми, що тлумачиться. Особливість даного способу полягає в тому, що інтерпретатор вико­ристовує джерела, які перебувають за межами системи права (конкретно-історичні умови, соціально-економічна і політична атмосфера, обста­вини, причини, чинники, що викликали прийняття відповідних норм права, встановлюються за документами з архівів, стенограм обгово­рення проектів відповідних нормативно-правових актів органів, шо займалися підготовкою законопроектів, матеріалів, що надруковані в пресі та інших засобах інформації тоді, коли проекти обговорювалися,

Розділ 25. Тлумачення норм права

до них робилися зауваження та пропозиції, схвалювалися чи відхиля­лися).

При цьому слід мати на увазі те, що сьогодні умови та атмосфера, які існували на момент прийняття закону, можуть оцінюватися пред­ставниками політичних сил з урахуванням їх нових інтересів, а також різними верствами населення, інакше, ніж вони оцінювались законо­давцем. Наприклад, по-різному тлумачилися ними зміни до Конститу­ції України 2004 р.

Своєрідним проявом використання історичного способу тлумачен­ня можна вважати й конкретно-соціологічне тлумачення, яке полягає в установленні змісту нормативно-правових приписів з урахуванням не тільки історичних обставин прийняття закону, а й тих реальних умов життя суспільства, в яких норма права функціонує. Таке тлумачення може позитивно вплинути на оцінку відповідності старого припису новим умовам життя суспільства і стимулювати необхідний своєчасний рух законодавця до оновлення законодавства.

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права полягає в аналізі змісту правового припису шляхом виявлення і розкриття цілей прийняття правової норми у співвідношенні з нею граматичної і ло­гічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

Не тільки встановлюється мета окремої норми в приписі, що під­лягає тлумаченню, а й враховуються цілі всього нормативного акта. Такі цілі містяться в текстах преамбул конституцій та законів (їх про­грамні положення), визначальних початкових статтях кодексів — нор­мативних приписах, що містять законодавчо визначені цілі відповідних інститутів та галузей законодавства.

Як найбільш раціональний спосіб регулювання суспільних відно­син норма права завжди потребує осмислення її змісту з боку різних осіб, зміст же, у свою чергу, — це не тільки внутрішній логічний зміст (поняття, явища, що осягаються розумом), а й розумна підстава регу­лювання суспільних відносин, тобто в процесі тлумачення мають одно­часно розкриватися обидва аспекти змісту. Отже, призначення інтер­претації полягає також у з'ясуванні цільової спрямованості нормативно-правових приписів, міжнародно-правових документів тощо. Відомо, що ступінь зрозумілості закону не може бути однаковим для різних суб'єктів права: для осіб, що мають багаторічний професійний досвід тлумачення і застосування норм, і для усіх інших. Так, зміст нормативно-правового акта, що містить важливі загальносоціальні, політичні,

Частина п 'ята. Реалізація права

соціально-культурні та інші завдання (наприклад, конституційні акти), звернутого до багатьох суб'єктів, з преамбулою, що роз'яснює цілі регулювання, його необхідність, є більш доступним для розуміння громадян, ніж прикладні мета та зміст акта, призначеного для вузько­го кола суб'єктів (наприклад, інструкції та інші нормативні акти для службового користування).