Шш—шшш—т § 4. ЦІЛІ І фуНКЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ

відповідальності

Особа в громадянському суспільстві завжди зацікавлена в гаран­туванні державою непорушності її прав і свобод, гарантіях законності і захисті правопорядку, відновленні порушених прав, запобіганні пра­вопорушенням шляхом реалізації регулятивної, охоронної та виховної функцій права. Це поряд з прагненням суспільства до справедливої оцінки правових вчинків осіб з боку суспільства і держави визначає соціальну цінність і зміст юридичної відповідальності, які відображе­но в її цілях та функціях.

Якщо право має своєю метою створити узгоджену систему правопо­рядку, а правопорушення завжди його руйнують, то мета юридичної від­повідальності за їх вчинення має бути одним з проявів загальних цілей і принципів права, втілених в його функціях — регулюванні та охороні суспільних відносин. Тому цілі юридичної відповідальностіможна розглядати як визначення, формулювання того соціального ефекту, ре­зультатів, до яких прагне суспільство і юридично визначає від його імені

Розділ 22. Юридична відповідальність

держава (законодавчо і шляхом правозастосовної, правоохоронної діяль­ності) у випадках вчинення винною особою правопорушення.

Цілі юридичної відповідальності можна поділяти на такі, що мають загапьносоціальне та індивідуальне (для конкретного правопорушника) значення.

Юридична відповідальність якраз і забезпечує реалізацію насам­перед охоронної функції права. Загальносоціальна мета юридичної відповідальності полягає в охороні існуючого ладу та суспільного по­рядку (забезпеченні порушеного публічного інтересу). Конкретна (щодо правопорушника) мета юридичної відповідальності — держав­не примушування особи поводитись у будь-яких правових ситуаціях відповідно до встановленого законом правового порядку шляхом по­карання винного, визначення правових наслідків для нього.

До загальносоціальних належать цілі, що відображають ставлення суспільства в цілому до правопорушень та певні його очікування. До таких цілей можна віднести:

а) захист правопорядку — спрямована на підтримування суспіль­
ства як цілісного організму в стійкому стані, в якому його розвиток,
динаміка спрямовані відповідно до його головних правових вимог;

б) гарантування (забезпечення) принципу непорушності прав
і свобод людини і громадянина;

в) запобігання правопорушуваності (злочинності) як аномальному
явищу, її профілактика на загальносоціальному рівні (шляхом право­
вого виховання та правової пропаганди, просвітницької діяльності
і под.). Отже, виховання є і метою, і засобом досягнення загальної
мети юридичної відповідальності як справедливого і очікуваного сус­
пільством реагування з боку держави на правопорушення.

До індивідуальних (для конкретного правопорушника) цілей мож­на віднести такі, які трансформують загальні цілі відповідальності до рівня конкретної особи правопорушника:

а) відновлення порушених суб'єктивних прав і свобод суб'єктів права — фізичних і юридичних осіб. Інакше кажучи, мета відповідаль­ності на рівні конкретного охоронного правовідношення не може бути звужена тільки до відплати правопорушнику за скоєне ним. Головним для особи, чиї права і інтереси, нормальні суспільні зв'язки порушено, полягає в їх поновленні, створенні впевненості людини в тому, що Держава, притягуючи до відповідальності правопорушника, гарантує охорону, захист і поновлення порушеного протиправною поведінкою стану особи;

Частина п 'ята. Реалізація права

б) компенсація особі завданої їй правопорушенням матеріальної
і моральної шкоди;

в) покарання правопорушника. Це завжди державно-примусове,
законне обмеження прав винної особи, яке виражається в позбавленні
її певних цінностей (особистих, духовних, матеріальних), що їй на­
лежали. Проте покарання правопорушника не може бути самоціллю
суспільства і держави;

г) превенція (попередження) вчинення нових правопорушень кон­
кретною винною особою (приватна превенція). Превентивне значення
має якраз покарання, спрямоване на запобігання новому правопору­
шенню винною особою в майбутньому. Воно також сприяє вихованню
даного правопорушника і усвідомленню ним принципу невідворотнос­
ті юридичної відповідальності.

Мета юридичної відповідальності виявляється на рівні конкретних галузей права, що містять у собі певні правові можливості реагування на правопорушення.

Наприклад, метою покарання за кримінальним правом є не тільки кара (тобто застосування комплексу обмежень прав та свобод засудже­ного, які забезпечать його виправлення), а й виправлення, тобто такі істотні зміни особи злочинця, що засвідчать про позбавлення негатив­них настанов і зумовлюють готовність жити, не порушуючи закон.

Метою матеріальної відповідальності є відшкодування (компенса­ція) шкоди, завданої винними діями працівника власнику майна (ро­ботодавцю). Заходи матеріальної відповідальності є правовідновлюю-чими, тому їх неможливо замінити якимись іншими заходами, а особа, яка завдала шкоди, зобов'язана її відшкодувати.

Мета дисциплінарної відповідальності — забезпечення трудової дис­ципліни, а доцільність її застосування визначається самим роботодавцем (тобто він за законом має право за наявністю підстав накладати дисциплі­нарні стягнення, керуючись власним розсудом і законом, ураховуючи всю попередню працю робітника і доцільність застосування заходу). Заходи дисциплінарної відповідальності є насамперед каральними (наприклад, об'явлення догани працівнику чи звільнення з роботи).

Цілі юридичної відповідальності будь-якого рівня конкретизують­ся в її функціях,які відображають основні напрямки її впливу на суспільство і особу, характеризують її сутність та призначення в суспиіьстві. Ці функції пов'язані з цілями відповідальності, зумов­лені ними і містять засоби їх реалізації. До головних функцій юридич­ної відповідальності належать такі.

Розділ 22. Юридична відповідальність

1. Штрафна (каральна) — відображає напрямок покарання винної особи, який свідчить про негативну оцінку вчинку правопорушника державою та намір держави запобігти вчиненню нових порушень. Вона здійснюється уповноваженим суб'єктом, з одного боку, шляхом обме­ження прав і свобод правопорушника (наприклад, судове обмеження права винної особи на заняття певними видами діяльності), а з друго-_г0 — покладення на нього такі нові юридичні обов'язки та обтяження, яких до вчинення правопорушення він не мав (наприклад, перебувати за вироком суду в місцях позбавлення волі, на виправних роботах).

2. Правовідновлююча — спрямована на відновлення незаконно по­рушених прав. Частіше за все така функція «працює» у випадках при­тягнення до майнової (матеріальної, цивільно-правової) відповідаль­ності. Особливістю правопоновлюючої відповідальності є також те, що вона полягає в примусовому виконанні обов'язків, які мала вико­нати винна особа, але не виконала їх протиправно. Примусове стяг­нення збитків з правопорушника поновлює права потерпілої сторони шляхом компенсування її втрат винною особою. Саме тому таку функ­цію ще називають компенсаційною.

3. Виховна — спрямована на сприйняття усіма громадянами цін­ності права, виховання поважливого ставлення до нього з боку сус­пільства, зростання правової активності з метою запобігання право-порушуваності (загальна превенція), а також на виховну корекцію заходами юридичної відповідальності поведінки особи, що вже вчи­нила правопорушення, з метою запобігання вчиненню нею нових протиправних діянь (приватна превенція).

■■ § 5. Принципи юридичної

відповідальності

Принципи юридичної відповідальності— це такі вимоги до неї, які визначають їїзміст, функцій, підстави, гарантії, процедури здійснення.

Форма закріплення принципів юридичної відповідальності може бути як прямою (шляхом безпосереднього фіксування в тексті нормативно-правового акта), так і опосередкованою іншими джерела­ми права.

Юридична відповідальність повинна перш за все відображати за­гальнолюдський принцип справедливості. Він передбачає, що:

Частина п 'ята. Реалізація права

а) умови, підстави притягнення до юридичної відповідальності та
її здійснення визнаються рівними для всіх суб'єктів, які вчинили од­
накові правопорушення. Отже, принцип справедливості в інституті
юридичної відповідальності є втіленням вимог загальноправового
конституційного принципу правової рівності, який урівнює різних осіб
відносно умов відповідальності, процесуальних прав (на захист,
об'єктивний судовий розгляд справи та ін.);

б) юридична відповідальність спрямована перш за все на понов­
лення прав, свобод і законних інтересів, порушених винною особою,
що означає, наприклад, обов'язок винного відшкодувати шкоду, за­
вдану протиправним вчинком правам інших суб'єктів. Такий обов'язок
покладено і на державу, яка зобов'язана відшкодовувати матеріальну
і моральну шкоду особам, які були засуджені безпідставно, а пізніше
реабілітовані. Це цілком відповідає змісту принципу правової держави
щодо взаємної відповідальності держави і особи;

в) санкція як наслідок вчинення правопорушення завжди має відпо­
відати рівню соціальної небезпечності, тяжкості протиправного вчинку;

г) за вчинене правопорушення повинна відповідати тільки та осо­
ба, яка його вчинила, за умов, що її вину доведено: «Юридична відпо­
відальність особи має індивідуальний характер» (ч. 2 ст. 61 Конститу­
ції України). Особу можна притягнути до юридичної відповідальності
лише за її власну поведінку, а за дії інших осіб вона не відповідає (ви­
няток — протиправна поведінка неповнолітніх, які завдали майнової
шкоди власникові майна, за цивільним правом «ретранслюється»
в юридичну відповідальність їх батьків);

ґ) не має зворотної сили закон, що встановлює чи посилює відпо­відальність. Тобто, заборонено притягати до відповідальності особу на підставі нового закону, який встановлює юридичну відповідальність за певні шкідливі вчинки, але набрав чинності після того, як особа їх вже скоїла, і на час вчинення правопорушенням формально не вважа­лося. Навпаки, засуджена особа звільняється від відповідальності за певний злочин у разі набрання чинності нового закону, який скасовує караність такого діяння.

д) слід ураховувати всі обставини, що обтяжують та пом'якшують
відповідальність. КК, наприклад, містить перелік таких обставин, при­
чому останній не є вичерпним. Відтак, суддя має право вважати за
пом'якшуючу обставину і будь-яку іншу, не передбачену статтею;

є) визначення заходів відповідальності (покарань і стягнень) не повинно переслідувати мету принижування людської гідності, тобто

Розділ 22. Юридична відповідальність

державно-примусові заходи мають грунтуватися на принципі гуманіз­му, який виключає можливість вибору жорстких, негуманних заходів впливу на винну особу;

ж) можливість застосування до винної особи лише одного покаран­ня за вчинення нею одного правопорушення. Отже, недопустимо по­єднувати дві і більше відповідальностей за одне окреме правопору­шення. Це заборонено. Іноді дане правило в науці розглядають як окремий принцип — недопустимості подвійної відповідальності за одне правопорушення, слушно посилаючись на ст. 61 Конституції Україні.

Відповідальність здійснюється на основі принципу законності. Згідно з ним як правопорушення розглядаються лише ті діяння, які на даний час прямо передбачені чинним законодавством (юридична під­става). Відповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом правопорушеннями.

Притягнення суб'єкта до юридичної відповідальності можливе тільки за:

- реально вчинене діяння, (дію або бездіяльність), а не за намір
його вчинити;

- діяння, вчинене винною деліктоздатної особою.
Застосування заходів відповідальності допускається виключно

в межах санкцій охоронних норм права.

Притягувати до відповідальності мають право тільки уповноваже­ні суб'єкти, які повинні додержуватися вимог матеріальних охоронних і процесуальних норм, детально зафіксованих у законах.

Принцип невідворотності відповідальності означає, що правопору­шення повинно неминуче за будь-яких умов тягти за собою відповідаль­ність правопорушника. Якщо правопорушення вчинене, а відповідаль­ність не настала, то це спричиняє шкоду авторитету закону, влади, а відтак, і свідомості суспільства, провокуючи в ньому почуття впев­неності у можливість за власним бажанням і попри суспільним ціннос­тям порушувати закон. Тому головний зміст принципу невідворотності відповідальності полягає в тому, що без законних підстав ніхто не може бути звільнений від відповідальності ні за яких умов.

Принцип доцільності втілюється як принцип відповідності заходів покарання, державно-правового впливу цілям юридичної відповідаль­ності. Такі заходи мають відповідати тяжкості вчиненого правопору­шення з урахуванням вимоги індивідуалізації відповідальності (коли

Частина п 'ята. Реалізація права

вибір державно-примусового заходу покарання обґрунтовується і пов'язується із специфікою властивостей особи правопорушника, ступенем суспільної небезпечності його вчинку, колом обставин вчи­неного правопорушення.

Принцип доцільності гарантується правом правоохоронних, судо­вих органів обирати і застосовувати найбільш доцільний захід впливу (санкцію) до винної особи, забезпечити індивідуалізацію примусових заходів. Саме для цього законом передбачено різні види санкцій (аль­тернативних, відносно-визначених), які дозволяють ураховувати кон­кретні умови вчинку і індивідуальність винної особи. А це дає можли­вість досягти цілей відповідальності (виховання, корекція поведінки особи та ін.) саме тому, що вона покладена на конкретного правопо­рушника, який відповідає особисто, а примусові заходи до нього є мак­симально індивідуалізованими.

Принцип доцільності також передбачає обов'язок державних ор­ганів вирішувати питання про можливість пом'якшення мір відпові­дальності або відмову від їх застосування, якщо можливо досягти мети юридичної відповідальності без застосування державно-примусових заходів. Отже, головне полягає не в тому, яку саме буде обрано міру відповідальності, а в питанні про те, чи забезпечить за­стосування такої міри до конкретної особи досягнення суспільно зна­чущих цілей юридичної відповідальності.

»—я- Контрольні запитання

1. Назвіть ознаки юридичної відповідальності.

2. Поясніть зміст поняття «підстави юридичної відповідаль­ності».

3. Які підстави виключають настання юридичної відповідаль­ності?

4. Проаналізуйте головні цілі та функції юридичної відпові­дальності.

5. Як співвідносяться поняття «юридична відповідальність» та «державний примус»?