Розподіл прибутку

ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. Управління прибутком торговельного підприємства 1. Економічна сутність та функції прибутку, джерела його формування на підприємстві 2. Розподіл і використання прибутку на торговельному підприємстві 3. Методичні підходи до аналізу та планування прибутку 33 ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ 44 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 46 Вступ Економіка України поступово трансформується у ринкову, визначальними рисами якої є функціонування різних форм власності на засоби виробництва, вільне підприємництво, конкуренція в усіх її формах, ринкове ціноутворення, прибуток та інші категорії, іманентні товарно-ринковому господарству.

Кожний із цих елементів є дуже важливим і необхідним для існування ринкової системи, але однією з найголовніших категорій є прибуток.Це пояснюється насамперед тим, що прибуток виступає первинним фінансовим джерелом і стимулом розвитку суспільного виробництва, передусім на рівні підприємства.

Прибуток – одна з фундаментальних економічних основ сучасності, яка має складну якісну структуру. Як головна рушійна сила ринкової економіки, прибуток забезпечує інтереси держави, власників і персоналу підприємств. За рахунок прибутку підприємств створюються і джерела для формування бюджету, як державного, так і місцевих.Це також створює підстави для розгляду прибутку як фактору збільшення добробуту суспільства і подальшого розвитку національної економіки. Тож можна стверджувати, що прибуток у ринковій економіці і діяльності окремого підприємства має важливе та вирішальне значення.

Саме тому визначення суті прибутку, його джерел ролі й управління ними є актуальними завданнями сучасного етапу переходу до ринкових відносин.Багато авторів розглядають проблеми управління моніторингом прибутку, а саме: Бабо А Бланк І.А Бойчук І.М Грязнова А.Г Завгородній В.П Золотогоров В.Г Ізмайлова К.В Мочерний С.В Покропивний С.В Райзберг Б.А.Рибалкін В.О. та інші. Система упрвління моніторингом прибутку достатньо висвітлена в економічній літературі. Однак, в економічній літературі принагідно висвітлюється практичне значення розробки системи моніторингу формування та використання прибутку в підприємстві. Мета курсової роботи полягає в розробці системи моніторингу прибутку на основі вивчення порядку його формування та використання в підприємстві. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:  проаналізувати та охарактеризувати сучасний теоретичний матеріал щодо розвитку наукової думки про економічну сутність прибутку;  здійснити аналіз процесу формування прибутку в підприємстві;  дослідити процес розподілу прибутку підприємством;  провести аналіз основних показників рентабельності підприємства;  розробити пропозиції щодо покращення системи моніторингу прибутку;  визначити основні шляхи збільшення прибутку підприємства.

Об’єктом курсової роботи є товариство з обмеженою відповідальністю „Олбі - Рос”, яке функціонує в галузі виробництва та торгівлі. ТОВ „Олбі - Рос” створене на підставі рішення його вищого органу від 25 березня 1997 року на основі спільної часткової власності його учасників, а також на базі цілісного майнового комплексу реорганізованого товариства з обмеженою відповідальністю – виробничо – комерційної фірми „БІЛіКА”. Товариство створене з метою здійснення комерційної діяльності, надання послуг населенню та юридичним особам, виконання робіт для одержання прибутку на основі поєднання матеріальної заінтересованості учасників і трудового колективу Товариства.

Діяльність Товариства регламентується законами України „Про підприємництво”, „Про власність”, „Про господарські товариства”, іншим чинним законодавством України, а також установчими договором та цим статутом.

Предметом курсової роботи є процеси формування та розподілу прибутку ТОВ „Олбі - Рос”. РОЗДІЛ 1. Управління прибутком торговельного підприємства 1. Економічна сутність та функції прибутку, джерела його формування В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено притаманною капіталу тенденцією до самозростання.

Прибуток називають об’єктивною економічною категорією товарно-грошових відносин, важливим фінансовим синтетичним показником діяльності підприємства, а також джерелом фінансових ресурсів підприємства, які відіграють вирішальну роль у фінансовому забезпеченні підприємницької діяльності. Також прибуток відносять до складового елементу ринкових відносин, що займає особливе місце в створенні ринку засобів виробництва, предметів народного споживання, цінних паперів. Прибуток відіграє важливу роль у ліквідації бюджетного дефіциту, стабілізації господарства, здоланні кризових явищ тощо. В економічній науковій думці у різні часи формувалися різні погляди на прибуток.

Розглянемо найосновніші з них. Представники французької школи фізіократів (ХVIII ст.) стверджували, що прибуток утворюється у виробничій сфері, проте вони вважали єдиною продуктивною галуззю сільське господарство. Єдиною формою додаткового продукту у них виступала земельна рента, а прибуток і процент розглядалися лише як її частини [13, с.44]. Засновник неокласичної буржуазної економічної теорії Ж.Б. Сей вважав капітал продуктивним: кожний із факторів виробництва (праця, земля, капітал) створює свою частину доходу – капітал приносить прибуток капіталісту, земля приносить ренту землевласнику, а праця – заробітну плату робітникові [13,с.44]. Американський вчений Шумістер у праці „Теорія економічного розвитку” розробив теорію підприємницького прибутку.

Підприємницька діяльність, на його думку, полягає у використанні підприємцем нових комбінацій виробництва.

Це породжує різницю між діючими цінами і витратами, що знижуються.

Ця різниця становить підприємницький прибуток, який виражає цінність підприємницького внеску у виробництво, є показником і умовою економічного розвитку [13,с.45 ]. Шотландський економіст Адам Сміт був першим, хто охарактеризував прибуток як суму, яка може бути витрачена без вилучень капіталу [18,с.56]. Англійський економіст Дж.Хікс уточнив це визначення, стверджуючи, що прибуток – це сума, яку підприємство може витратити протягом певного проміжку часу і в кінці цього проміжку мати той же рівень матеріального добробуту [18, с.57]. Існує також інше трактування прибутку, згідно з яким, прибуток визначається як потенційна можливість підприємства розширювати свій бізнес без залучення зовнішніх джерел фінансування.

Прибуток у цьому розумінні відповідає сумі, яку підприємство протягом звітного періоду може витратити, не зменшуючи свого матеріального добробуту або не погіршуючи свій фінансовий стан [7, с.93 ]. Отже, і це визначення прибутку пов’язане із поняттям матеріального добробуту, а, значить, і для нього характерна така ж неоднозначність, як і для наведених вище. Загалом же прибуток – це сума зростання власного капіталу за звітний період [7, с.92]. К.Маркс вважав, що прибуток у торгівлі – це частина додаткової вартості, створеної в процесі виробництва, яку промисловець оплачує персоналу за те, що він реалізує вироблений товар.

С.Б.Барнгольц – це вчений, який досліджував економічні терміни в радянські часи. Він вважає, що прибуток – це грошова винагорода, яку отримують підприємства після реалізації продукції та покриття затрат на виробництво [11,с.54]. Змістовним є визначення прибутку І.О.Бланка, який стверджує що прибуток – це втілення у грошовій формі чистого доходу підприємства на вкладений капітал, який характеризує його винагороду за здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупними доходами та сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності [4, с.17]. Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально- технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування.

Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні. Дуже поширеним є розподіл прибутку на три види: o бухгалтерський; o економічний; o нормальний.

Бухгалтерський прибуток є різницею між повною виручкою і зовнішніми витратами.

З погляду теорії бухгалтерського обліку до витрат мають входити платежі на придбання машин, обладнання, матеріалів на виплату зарплати робітникам, на амортизацію обладнання.

Фірма виплачує ці гроші зовнішнім постачальникам ресурсів, тому ці затрати називаються зовнішніми витратами. Зовнішні або бухгалтерські витрати охоплюють тільки грошові затрати. Також, фірма може використовувати певні ресурси, що належать їй особисто.Економічний прибуток - це загальна виручка за вирахуванням усіх витрат виробництва (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні й нормальний прибуток підприємця). Коли ж сума грошових надходжень перевищує економічні витрати, то весь залишок нагромаджується у підприємця. Цей залишок (або надлишок) називається економічним або чистим прибутком.

Якщо певне виробництво буде давати підприємцю більший, ніж нормальний (середній) прибуток, то в цю галузь спрямовується капітал з галузей, де прибуток менший від нормального. Це приведе до пониження прибутковості в цій галузі до нормального рівня, якщо попит на товари даної галузі постійний, то більший за масою капітал зможе дати той же прибуток.Джерела утворення прибутку тісно пов’язані з основними видами прибутку: одним із джерел прибутку є реалізація продукції, робіт і послуг.

У цьому випадку прибуток залежить від цін, обсягу виробництва, якості, визнання продукції, рівня витрат; по-друге, джерелом прибутку є реалізація основних фондів та іншого майна підприємств; по-третє, джерелом є результат від позареалізаційних операцій, який визначається як різниця між позареалізаційними доходами і позареалізаційними витратами.З’ясувавши історичне трактування прибутку і його джерела, дамо характеристику основним ознакам прибутку:  прибуток являє собою форму доходу підприємця, який здійснює певний вид діяльності. Ця зовнішня найбільш проста форма вираження прибутку є разом з тим недостатньою для його повної характеристики, оскільки в деяких випадках активна діяльність в будь-якій сфері може і не бути пов’язана з отриманням прибутку (наприклад, діяльність політична, благодійна і тощо);  прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно пов’язана з категорією капіталу, особливим фактором виробництва, і в усередненому вигляді характеризує ціну функціонуючого капіталу;  прибуток не є гарантованим доходом підприємця, який вклав свій капітал в той чи інший вид бізнесу.

Він є результатом лише вмілого та успішного здійснення цього бізнесу.

Але в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій чи об’єктивних причин зовнішнього характеру може не лише не отримати очікуваного прибутку, але й повністю чи частково втратити вкладений капітал, тому прибуток є певною мірою платою за ризик здійснення підприємницької діяльності;  прибуток – це не весь дохід, отриманий в процесі підприємницької діяльності, а лише та частина доходу, що зменшена на суму тих витрат, які пішли на здійснення цієї діяльності;  прибуток є самостійним показником, що виражений в грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов’язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов’язаних з ним основних показників: вкладеного капіталу, отриманого капіталу, отриманого доходу, зазнаних витрат, а також з чинним порядком податкового регулювання.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку велике значення має аналіз впливу на величину прибутку усіх факторів. Їх класифікують за різними ознаками, проте найпоширенішою є класифікація, що зображена на рис. 1.1 Рис. 1.1 Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку Слід зауважити, що класифікація факторів є дещо умовною, оскільки ринкові відносини мають динамічний характер, тобто перебувають у постійному розвитку.

Як зображено на таблиці, внутрішні фактори поділяють на виробничі та позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів виробництва і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів. Виробничі фактори в свою чергу поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: зміни обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через „якісні” зміни: підвищення продуктивності праці обладнання та його якості, застосування прогресивних матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних оборотних засобів, підвищення кваліфікації персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів. До позавиробничих факторів належать постачальницько-збутова та природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту та ін. До зовнішніх факторів відносять природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

Особливістю прибутку в умовах ринку є не накопичення його в грошовій формі, а витрачання на інвестиції та інновації. Повертаючись через них, він забезпечує економічне зростання підприємства та підвищення його конкурентноздатності. У сучасній економічній теорії роль прибутку визначається певною сукупністю характеристик, кожну з яких можна назвати роллю прибутку в економіці. Базуючись на ньому, І.А.Бланк, а також інші економісти, так розглядають значимість прибутку [4, с.19]: Прибуток підприємства є головною метою і рушійною силою підприємницької діяльності. Основним спонукальним мотивом здійснення будь-якого бізнесу, його головною остаточною метою є зростання добробуту власників підприємства.

Характеристикою цього зростання є розмір поточного та вкладеного їх доходу на вкладений капітал, джерелом якого є отриманий прибуток.

Якщо для власників підприємства отримання високого рівня прибутку є досить зрозумілим мотивом підприємницької діяльності, то може виникнути питання – чи є отримання високого прибутку таким самим спонукальним мотивом діяльності найманих менеджерів підприємства та іншого його персоналу? Для менеджерів, що не є власниками підприємства, яким вони керують, прибуток є основним мірилом успіху їх діяльності. Зростання рівня прибутку підприємства збільшує “ринкову ціну” цих менеджерів, що відображається на рівні їх особистої зарплати.

Та навпаки – систематичне зниження рівня прибутку підприємства, яким вони керують, призводить до протилежних результатів в їх особистій кар’єрі, рівні отримуваних доходів, можливостях подальшого працевлаштування.

Це також стосується й іншого персоналу.

Прибутковість підприємства є не лише гарантом їх зайнятості, але й певною мірою забезпечує додаткову матеріальну винагороду їх праці та задоволення ряду їх соціальних потреб.

Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток.У системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів прибутку належить важлива роль. Чим вищий рівень генерування прибутку підприємства, тим менша його потреба в залученні фінансових засобів із зовнішніх джерел і при інших рівних умовах – тим вищий рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції підприємства на ринку.

При цьому прибуток є постійно відтворювальним джерелом та його відтворення в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі. Прибуток є головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства.

Здатність самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини прибутку, тобто його спрямування на приріст активів фірми. Чим вища сума та рівень капіталізації отриманого прибутку, тим більше зростає вартість його чистих активів, тобто активів, сформованих за рахунок власного капіталу, а відповідно, і ринкова вартість підприємства в цілому, що визначається при його продажу, злитті, поглинанні та в інших випадках.

Прибуток є основним захисним механізмом, що обороняє підприємство від загрози банкрутства.Хоча така загроза може виникнути і в умовах прибуткової господарської діяльності підприємства (при використанні невиправдано високої частки позичкового капіталу; при недостатньо ефективному управлінні ліквідністю активів тощо), але при інших рівних умовах, підприємство набагато успішніше виходить з кризового становища при високому потенціалі генерування прибутку.

За рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена частка високоліквідних активів, тобто відновлена платоспроможність; підвищена частка власного капіталу при відповідному зниженні обсягу використовуваних позичкових засобів, тобто підвищена фінансова стійкість; сформовані відповідні резервні фінансові фонди. Прибуток підприємства є найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства.Соціальна роль прибутку відображається передусім у тому, що кошти, які перераховуються в бюджети різних рівнів у процесі його оподаткування, слугують джерелом реалізації різноманітних загальнодержавних і місцевих соціальних програм, що забезпечують “виживання” окремих соціально незахищених або недостатньо захищених членів суспільства.

Крім цього, ця роль проявляється в задоволенні за рахунок отриманого прибутку підприємства частини соціальних потреб його персоналу.Зрештою, певна соціальна роль прибутку виявляється в тому, що він є джерелом зовнішньої благодійної діяльності підприємства, спрямованої на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян. Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему дозволяє поповнювати доходну частину державних бюджетів усіх рівнів, що дає можливість державі успішно виконувати покладені на неї функції та здійснювати заплановані програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу – “багатство держави характеризується рівнем багатства громадян” – також пов’язана із зростанням прибутку підприємства, яке забезпечує зростання доходів його власників, менеджерів і персоналу.

Отже, прибуток відіграє дуже важливу роль необхідного фактора і рушійної сили на мікро- і макрорівні. У діяльності підприємства на сьогодні мають місце декілька видів прибутку в залежності від певних ознак . І. За джерелами формування прибутку, що використовуються в його обліку, виділяють наступні види прибутку: 1) прибуток від реалізації продукції, товарів, послуг – є основним видом на підприємстві, безпосередньо пов’язаним з галузевою специфікою діяльності підприємства.

Аналогом цього терміна виступає термін “прибуток із основної діяльності”. В обох випадках під цим прибутком розуміють результат господарювання від основної виробничо-збутової діяльності підприємства.

Він розраховується таким чином: (1.1) 2) прибуток від реалізації майна являє собою дохід від продажу зношених чи невикористовуваних видів основних фондів і нематеріальних активів, а також надлишково закуплених раніше запасів сировини, матеріалів і деяких інших видів матеріальних цінностей, зменшених на суму витрат, що зазнало підприємство в процесі забезпечення їх реалізації. Розраховується : (1.2) 3) прибуток від позареалізаційних операцій, формально характеризується терміном, однак за своєю сутністю належить до категорії прибутку, оскільки відображається в звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами і зазнаними витратами з цих операцій [ 4, с.20 ]. До позареалізаційних доходів належать: доходи, отримані від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними та зарубіжними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій та інших цінних паперів, що належать підприємству, але випущених сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від здачі майна в оренду, за винятком лізингових операцій, штрафів, пені, неустойки, отриманих за порушення господарських договорів; доходи, отримані у вигляді безворотної фінансової допомоги та інші доходи, що надходять у власність підприємства, від операційної, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом та реалізацію продукції; відсотки, нараховані за сумами коштів, що знаходяться на рахунках в банках тощо. До позареалізаційних витрат належать: штрафи, пені, неустойки, перераховані за порушення умов господарських договорів; збитки минулих років, виявлені в звітному році; збитки від стихійних лих; збитки від списання боргів; дебіторської та кредиторської заборгованості; курсові різниці з валютних рахунків і з операцій у валюті; податки та збори, що внесені на фінансові результати згідно із законодавством.

Прибуток розраховується : (1.3) ІІ. За джерелами формування прибутку у розрізі основних видів діяльності підприємства виокремлюють такі види прибутку: 1) прибуток від операційної діяльності. На перший погляд здається, що ця ознака класифікації ідентична розглянутим вище, але це не так. Лише перші позиції систематизації прибутку за цими ознаками збігаються, оскільки операційний прибуток є результатом операційної (виробничо-збутової чи основної для даного підприємства) діяльності; 2) прибуток від інвестиційної діяльності. Результати відображені частково в прибутку від позареалізаційних операцій – у вигляді доходів від участі в спільних підприємствах, від володіння цінними паперами і від депозитних вкладів; а частково – у прибутку від реалізації майна, оскільки така реалізація активів має характер дезінвестицій і є предметом інвестиційної діяльності підприємства. 3) прибуток від фінансової діяльності – потребує особливого розгляду. Основні грошові потоки по ньому пов’язані із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування, а саме: залученням додаткового акціонерного чи пайового капіталу; емісією облігацій або інших боргових цінних паперів; залученням кредиту в різних його формах, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів і відсотків та погашення зобов’язань із основного боргу.

Здавалось би, що такий зміст грошових потоків не може сформувати прямо прибуток підприємства, оскільки в кінцевому рахунку повертати завжди доводиться більше грошових засобів, ніж отримано.

Разом із тим, у процесі фінансової діяльності як власний, так і позичковий капітал, залучений із зовнішніх джерел, може бути отриманий на більш-менш вигідних для підприємства умовах, що відповідно відобразиться на результатах операційного чи інвестиційного прибутку.

Тому під прибутком від фінансової діяльності розуміють непрямий ефект від залучення капіталу із зовнішніх джерел на умовах більш вигідних, ніж середньо ринкові. Крім цього, у процесі фінансової діяльності може бути отриманий і прямий прибуток на вкладений власний капітал шляхом використання ефекту фінансового леверіджу, забезпечення отримання депозитного відсотка із середнього залишку грошових засобів на розрахунковому чи валютному рахунках тощо [ 4, с.23]. ІІІ. За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють: 1) маржинальний прибуток (Пм), який характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності (ЧД) за відрахуванням суми змінних витрат (ЗВ). Чистий дохід, у свою чергу, дорівнює валютному доходу підприємства від цієї діяльності (ВД), зменшений на суму податкових платежів (ПП) за рахунок нього: Пм= ЧД – ЗВ ; (1.4) ЧД= ВД – ПП (1.5) 2)валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за відрахуванням всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних 3)чистий прибуток характеризує суму балансового прибутку, що зменшений на суму всіх податків та інших платежів до державного бюджету та до позабюджетних державних фондів. Цей прибуток надходить у розпорядження власників підприємства і розподіляється за напрямами використання на власний розсуд.

Чистий прибуток = Балансовий прибуток – Податок на прибуток та інші платежі з прибутку. (1.7) [ 4,с.22 ] ІV. За характером інфляційного “очищення” прибутку виділяють номінальний та реальний його види [ 4, с.25 ]. Реальний прибуток (Пр) характеризує розмір номінально отриманої його суми (Пн), скоригований на темп інфляції у відповідному періоді (Тінф.): Пр= Пн* Тінф. (1.8) V.За періодом формування, що розглядається, виокремлюють: 1) прибуток попереднього періоду – тобто періоду, що передував даному (звітному); 2) прибуток звітного періоду; 3) прибуток планового періоду – це прибуток, що планується у наступному періоді [ 4, с.26 ]. Такий розподіл використовується з метою аналізу і планування для виявлення трендів його динаміки, побудови відповідного базису розрахунків тощо. VІ. За характером використання в складі прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів (чистого прибутку), виділяють: 1) капіталізований прибуток (використовують також термін “нерозподілений прибуток”). Він характеризує суму, спрямовану на фінансування приросту активів підприємства, тобто це та частина прибутку, яка повертається у виробництво чи торгівлю (обіг) для подальшого розширення, а не йде на споживання; 2) спожитий прибуток (або розподілений) – характеризує частину прибутку, витрачену на виплати власникам (акціонерам), персоналу чи на соціальні програми підприємства [ 6, с.37 ]. VII. За значенням підсумкового результату господарювання розрізняють: 1) позитивний прибуток – це означає, що прибуток наявний, тобто він отримується підприємством; 2) від’ємний прибуток – означає збиток, тобто підприємство в такому випадку втрачає вкладені кошти і не отримує винагороду (прибуток) у процесі своєї діяльності [ 6, с.38 ]. Незважаючи на доволі значний перелік викладених вище класифікаційних ознак, він все ж таки не відображає всього різномаїття видів прибутку, що використовуються в науковій термінології і в підприємницькій практиці. 1.2 Розподіл і використання прибутку в підприємстві Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів. Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб: • по-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку у державний бюджет. • по-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. Ефективність політики управління прибутком підприємства визначається не лише результатами його формування, але й характером розподілу. Під розподілом прибутку необхідно розуміти спрямування його на формування доходів бюджетів різних рівнів, на фінансування виробничих, соціальних, економічних програм, погашення кредитів та інші потреби [ 16,с.48]. Іншими словами, розподіл прибутку являє собою процес формування напрямків його майбутнього використання відповідно до мети та завдань розвитку підприємства. Важливим у розподілі прибутку є поєднання бюджетних, госпрозрахункових та особистих інтересів робітників. Зважаючи на це, господарська практика й економічна наука постійно займаються пошуком оптимальних критеріїв розподілу прибутку.

Характер розподілу прибутку визначає багато суттєвих аспектів діяльності підприємства, впливаючи на її результативність. Цей вплив проявляється в різних формах оберненого зв’язку розподілу прибутку з його формуванням у наступному періоді. Важливість ролі характеру розподілу прибутку визначається такими основними положеннями: 1. Розподіл прибутку безпосередньо реалізує головну мету політики управління ним – підвищення рівня добробуту власників підприємства.

Це положення формує пропорції між поточними виплатами власникам доходу на капітал (у вигляді дивідендів, відсотків тощо) і зростанням цих доходів у наступному періоді (за рахунок забезпечення зростання вкладеного капіталу). При цьому власники підприємства самостійно формують ці напрямки задоволення своїх потреб у часі. 2. Розподіл прибутку є основним інструментом впливу на зростання ринкової вартості підприємства.

У прямій формі цей вплив здійснюється через забезпечення приросту капіталу в процесі капіталізації частини розподіленого прибутку, а в непрямій формі вплив забезпечується основними пропорціями цього розподілу.