рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Тема 5. Громадянське суспільство і держава

Тема 5. Громадянське суспільство і держава - раздел Государство, Тема 5. Громадянське Суспільство І Держава...

Тема 5. Громадянське суспільство і держава

План

Громадянське суспільство: особливості становлення та формування концепції.

Поняття та ознаки громадянського суспільства.

 

Громадянське суспільство: особливості становлення та формування концепції

Отже, суспільство умовно поділяється на дві складові частини, одну з яких називають громадянським суспільством, а другу — органом управління і здійснення політичної влади, тобто державою в її інституціональному розумінні.При такому підході до дослідження соціального устрою громадянське суспільство виступає фундаментом, на якому будується політична система суспільства, функціонують політичні інститути, формується і здійснюється державна влада. Сучасна держава за таких умов розглядається як похідне від суспільних потреб утворення, як одна з найважливіших форм життєдіяльності суспільства, але водночас — така, що охоплює лише відносини, пов’язані з функціонуванням загальнонаціонального інтересу, тобто політичні відносини.

Поняття “громадянське суспільство” дає можливість дослідити демократичний процес формування державної влади, “природна” хода якого має своїм джерелом приватні права індивіда. Приватні форми влади мають бути об’єднаними передовсім у первинних осередках публічної влади, якими є інститути громадянського суспільства. Владні прерогативи цих інститутів трансформуються за посередництвом політичних партій і рухів як громадських структур, спеціально утворених для виявлення та акумуляції політичних інтересів і настроїв населення, у державу як організацію політичної влади в загальнонаціональному масштабі. На рівні політичних партій соціальні потреби і інтереси індивідів та різних соціальних груп перетворюються на політичні завдання і програми, що відбивають певні загальні напрямки розвитку суспільства.

З точки зору інтересів громадянського суспільства держава може брати на себе тільки ті питання сумісної життєдіяльності, які не можуть бути вирішеними ні окремими індивідами, ні на рівні їхніх безпосередніх громадських об’єднань. Такі інтереси становлять прерогативи публічної влади в масштабах всього суспільства, тобто державної влади. За цих умов державна влада розглядається як похідна не тільки від індивідуальних волевиявлень усіх членів людської спільноти, природних прав і свобод людини й громадянина, а й від владних повноважень сукупності громадянських інститутів, створених ними на добровільних засадах для спільної реалізації своїх інтересів.

Поняття “громадянське суспільство” відображає самоврядний потенціал сучасного суспільства, те, у яких межах воно здатне самоорганізовуватися на основі виявлення і реалізації своїх власних потреб, що формуються на фундаменті інтересів як окремих індивідів, так і їх автономних об’єднаннях, котрі мають за визначенням своїм громадську, а не політичну природу. Щодо структурних особливостей державна організація, на відміну від системи самоврядування, засновується на чіткому розподілі суб’єкта і об’єкта владних відносин, характеризується виокремленням певного прошарку людей — державних службовців, що займаються управлінням на постійних професійних засадах, функціонування яких спирається на легальне застосування примусу. Наявність автономного інституту самоврядування, самоврядних громадських організацій обмежує претензії з боку державної влади на всеохоплюючу (тотальну) опіку індивіда та суспільства.

Державні і самоврядні засади в організації суспільних відносин перебувають у своєрідних взаєминах: чим більше коло питань сумісної життєдіяльності вирішується на самоврядних засадах, тим менше такому суспільству доводиться застосовувати примусові заходи, які за таких умов розглядаються скоріше як виняток, ніж як правило. І, навпаки, чим пасивніші громадяни і громадські об’єднання, які теж, до речі, мають сформуватися для того, щоб брати на себе відповідальність за здійснення самоврядних повноважень, тим об’єктивно більшим має бути втручання з боку державної влади.

Тому з точки зору сучасних критеріїв найбільш адекватною й ефективною формою місцевої влади є організоване на автономних засадах місцеве самоврядування, покликане враховувати й реалізовувати насамперед безпосередні інтереси мешканців певної територіальної громади — села, селища, міста. Так, місцеве самоврядування має в Україні власні конституційні засади (ст.7 Конституції України) і розглядається як один з найважливіших критеріїв демократії, показників її зрілості й дієвості.

Поняття “громадянське суспільство” не можна ототожнювати з поняттям “суспільства” в цілому ще й тому, що громадянське суспільство формується історично і відображає певні якісні його характеристики, набуті лише на певному етапі розвитку суспільства, як такої суспільно-політичної організації, що облаштована на засадах демократії і поваги до прав людини. Бачення особливостей громадянського суспільства як відносно відокремленого від суспільства явища, що має власний зміст і структуру, притаманне філософам і юристам, починаючи з середини ХVІІІ століття. Уперше на чіткі відмінності між громадянським суспільством і державою вказав видатний німецький філософ Гегель.

До тих часів, як відомо, панувало уявлення, згідно з яким не розділялись громадські і державницькі засади суспільного устрою, все суспільне вважалось одержавленим і, навпаки, державне — суспільним, а тому й ототожнювалися поняття "держава" і поняття "суспільство". Найяскравішим прикладом такого підходу було бачення сутності давньогрецького полісу, яке охоплювало водночас різні сфери сумісної життєдіяльності людей — економічну, політичну, сімейну, культурну тощо. Тому поліс вважався досить своєрідною формою суспільного устрою, яку визначали як місто-держава, що не є ані державою, ані общиною в чистому вигляді, а людина розглядалася лише як "політична тварина", суб’єкт полісної організації і органічна складова полісу. Або, інакше кажучи, полісна організація сумісної життєдіяльності розглядалася як така, що не передбачала ніяких форм приватного життя людей.

Поступальний історичний розвиток соціальних форм життєдіяльності приводить до їх диференціації, відносного виокремлення та інституціоналізації держави як органу управління суспільством, і на цій основі — до “роздержавлення державності”, коли держава поступово передає, а інститути громадянського суспільства відповідно перебирають на себе повноваження щодо контролю над певними галузями соціальної життєдіяльності. Державного втручання насамперед позбавляється сфера виробництва, що відтепер засновується на приватній власності і комерційних інтересах. У подальшому безпосереднього управлінського контролю з боку держави позбавляються й інші сфери суспільного життя.

Ідеологічним обґрунтуванням цього історичного процесу стають:

1) концепція індивідуалізму, коли людина розглядається як першооснова суспільного та політичного устрою, найвища соціальна цінність;

2) ліберальне розуміння свободи, що не зводить її лише до взаємовідносин між людиною та державою, коли політична свобода розглядається лише як засіб для реалізації особистої свободи;

Дея самоврядування і передовсім — місцевого самоврядування, що передбачає диференціацію й відносну автономію організації та здійснення різних форм публічної влади.

На цих засадах стало можливим концептуально відокремити державу від суспільства, розглядати її як специфічне соціальне явище, що має іманентні ознаки й атрибути, виконує певні службові функції щодо суспільства, визначити реальні можливості державно-владного впливу на суспільні відносини та ступінь його ефективності, встановити оптимальні для функціонування суспільства межі державного втручання в його життєдіяльність і таким чином забезпечити в кінцевому вимірі підконтрольність суспільству державних інститутів. Відтепер держава розглядається як інститут суспільства, що виступає головним інструментом, за допомогою якого воно набуває здатності вирішувати свої актуальні проблеми.

З іншого боку, громадянське суспільство як царина приватної власності та індивідуальних, а тому й егоїстичних інтересів не може бути завершеним, існувати абсолютно, воно має бути зінтегрованим у загальнонаціональну цілісність державністю на засадах сукупного публічного інтересу. За умов функціонування громадянського суспільства така інтеграція досягається не стільки за посередництвом прямого втручання державної влади в суспільні відносини, що характерно передусім для авторитарного правління, скільки за допомогою правових норм, насамперед норм публічного права, які, будучи спрямованими на забезпечення загального інтересу, встановлюють водночас певні “правила гри” для учасників соціального спілкування.

Отже, громадянське суспільство й держава в її інституціональному розумінні являють собою дві невід’ємні складові частини одного явища — суспільства, які не можуть реально існувати одна без одної і про які окремо може йтися тільки в науці.

Держава за будь-яких умов в різні історичні часи і в різноманітних формах здійснювала вплив на функціонування суспільства, і в цьому розумінні існування сучасного суспільства поза межами державної форми організації не є можливим. Як інститути громадянського суспільства, так і державно-владні інститути спрямовані на забезпечення реалізації певних соціальних потреб людини, які в розвиненому суспільстві знаходять своє виявлення в її правах та свободах, одні з яких можуть реалізовуватися у формі громадського спілкування, а здійснення інших вимагає додаткових зусиль з боку державної влади. Становлення соціальної державності в економічно розвинутих країнах передбачає розширення можливостей втручання держави в суспільні відносини, але не для зміцнення авторитарних тенденцій, а з метою забезпечення громадського миру і злагоди в суспільстві, посилення соціального захисту громадян. Окрім того, у будь-якому демократичному суспільстві є такі специфічні відносини, які можуть функціонувати тільки на публічно-владних засадах (злочин — покарання тощо).

Тому проблематику громадянського суспільства можна звести до визначення певної межі одержавлення (неодержавлення) життєдіяльності суспільства, яка б задовольняла і суспільство і державу, що неможливо здійснити без врахування як певних “природних” прерогатив громадянського суспільства, так і об'єктивно необхідної в конкретно-історичних умовах сфери державно-владного впливу. Так само і застосування обох понять — “держава” і “громадянське суспільство” має сенс лише за умови, коли ці поняття набувають свого власного змісту, але розглядаються водночас як такі, що можуть співвідноситися в межах загальної проблематики пошуку оптимальних як громадських, так і політичних параметрів устрою і життєдіяльності суспільства, яке існує у формі держави.

Слід, однак, уточнити, що поняття громадянського суспільства об’єктивно співвідноситься з поняттям саме правової держави, оскільки і перше і друге поняття відбивають найважливіші характеристики та невід’ємні сторони життєдіяльності сучасної демократичної державності: з одного боку, реалізація засад правової держави не може не спиратися на відносно автономні механізми саморегуляції громадянського суспільства, а з другого — органічним доповненням функціонування громадянського суспільства виступають сформовані на формально-правових засадах інститути держави, яка тільки за таких умов може стати правовою. У цьому плані один із засновників концепції правової державності німецький юрист К. Велькер вбачав її підвалини в «правовому громадянському суспільстві», яке безпосередньо поєднує його громадянські та правові засади.

Функціонування розвиненого громадянського суспільства створює можливості для більш адекватного існування права, сутність якого за цих умов стає глибшою і змістовнішою. Право за цих умов формується на теренах громадянського суспільства, що, однак, не виключає потреби набуття за посередництвом державно-владних інститутів таких важливих рис, як ясне і чітке визначення прав, що виникли внаслідок обміну свободою, сумісне визнання сформульованих правил поведінки, можливість їх примусового гарантування. Водночас громадянське суспільство є підґрунтям для практичного здійснення правових норм, де складаються реальні показники соціальної ефективності права.

В Україні формування громадянського суспільства відбувається в особливих умовах.

По-перше, його становлення відбувається тоді, коли проблематика громадянського суспільства вже не є актуальною для країн розвинутої демократії, новітній досвід яких свідчить про необхідність виходу за його межі в напрямку соціальної державності, що передбачає необхідність пошуку складних критеріїв поєднання цих обох процесів, які певною мірою можуть бути суперечливими. Процеси становлення громадянського суспільства в економічно розвинутих країнах Європи та Північної Америки проходили в ХVІІІ — ХІХ століттях, тому ці країни виходять нині на інший етап трансформації суспільної системи, пов'язаної із формуванням соціальної держави, яка передбачає розширення прерогатив державності щодо втручання в суспільні відносини в напрямку проведення державою активної соціальної політики. Внаслідок таких змін формується якісно нова соціальна система, яку зарубіжні політологи називають "суспільством масового споживання, масової культури".

По–друге, становлення громадянського суспільства в Україні має відбуватися за умов творення національної державності, формування власних державних інституцій, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, утворення нових державних органів влади та управління, яких не могло бути за умов перебування в складі колишнього СРСР.

По-третє, формаційна трансформація соціальних пріоритетів передбачає певний перехідний період протиборства різновекторних тенденцій суспільного розвитку, одна з яких спирається на вкорінені впродовж значного історичного періоду стереотипи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована в напрямку визнання гуманітарних цінностей, наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які, однак, практично мало адаптовані українським суспільством.

 

Поняття та ознаки громадянського суспільства

Отже, громадянське суспільство — це сукупність громадських інститутів, що сформовані на добровільних засадах і діють у межах Конституції та законів, за посередництвом яких індивіди вільно реалізують свої основні природні права і свободи.

Розглянемо головні ознаки громадянського суспільства.

Автономний індивід з його персоніфікованими потребами та інтересами є антропологічним виміром, активним чинником як формування окремих інститутів… Індивід, сукупність індивідів, насамперед тих, яких відносять до так званого… 2. Громадянське суспільство відображає факт встановлення елементарного соціального зв'язку між індивідами.

Громадянське суспільство опредмечується у відповідних громадських інститутах, має власний устрій, зовнішню форму свого існування у вигляді різноманітних за своїм конкретним спрямуванням об'єднань індивідів.

Серед цих інститутів — сім'я, церква, приватні чи колективні підприємства, комерційні організації, об'єднання за інтересами, профспілки, органи громадської самодіяльності, громадські організації, політичні партії, недержавні засоби масової інформації. Головною ознакою цих інститутів у контексті даної проблематики є те, що вони утворюються не державою, а самими індивідами, їх реальне функціонування — показник громадянської зрілості суспільства, усвідомлення ним своїх власних потреб, рівня його самосвідомості. Воно відображає реальні можливості форм громадської діяльності, заснованих на своїх власних підставах. Саме від ефективності інститутів громадянського суспільства залежить авторитет та реальні можливості впливу на владні інститути держави.

З огляду на наш предмет, який висвітлює основні закономірності виникнення, функціонування та розвитку держави та права, серед інститутів громадянського суспільства слід виокремити політичні партії та рухи, оскільки вони виступають своєрідною "перехідною ланкою" від потреб і інтересів громадянського суспільства, які від того стають політичними, до організації і здійснення державної влади, про що в подальшому буде сказано більш детально. З одного боку діяльність політичних партій спрямована на сферу громадянського суспільства, звідки акумулюються політичні настрої та сподівання населення, а з другого — на здобуття державної влади і важелів управління в загальнонаціональному масштабі для здійснення політичних настанов та програм, що стосується відтепер безпосередньо проблематики функціонування політичної системи.

6. Громадянське суспільство, його окремі інститути формуються і функціонують на засадах самоврядування.

Індивіди безпосередньо або через утворені ними органи вирішують питання своєї життєдіяльності — добровільно формують певні інститути для колективного задоволення своїх потреб та інтересів, створюють для себе правила поведінки у формі соціальних, насамперед правових норм, якими керуються у своїй діяльності, самостійно приймають спільні рішення і самі їх виконують. Самоврядність забезпечується гарантованою правовими нормами можливістю виявлення ініціативи, активної поведінки, правом на прийняття найбільш оптимального з точки зору інтересів індивідів та їх об'єднань рішення. Загальновизнаним вважається принцип, згідно з яким самоврядні інститути громадянського суспільства повинні діяти в межах Конституції та законів.

7. Відносини громадянського суспільства регулюються правом, яке передбачає унормування свободи та рівності учасників громадянського спілкування.

Відносини громадянського суспільства за своїм визначенням мають бути вільними від прямого управлінського втручання з боку владних інститутів держави, а тому й регулюються правом, яке передбачає формально визначені межі свободи поведінки учасників громадянського спілкування, гарантує їм можливість діяти під власну відповідальність і на власний ризик. Тому нормативна структура громадянського суспільства виступає як результат впорядкування на основі правових норм, насамперед як його правовий устрій.

У цьому плані сам термін "громадянське суспільство" є не досить вдалим, оскільки передбачає за визначенням у якості учасника відносин громадянського спілкування громадянина, а поняття “громадянина” співвідноситься з державою, оскільки під громадянством розуміють як членство в державі, постійний не тільки правовий, але й політичний зв'язок між державою та громадянином. Тому, звісно, громадянин є передусім суб'єктом відносин у контексті з державою. Сфера громадянського спілкування як така, що охоплює саме громадські стосунки та самоврядні інститути на відміну від політичних відносин, безпосереднім суб’єктом яких виступають державно-владні інститути, з точки зору суто юридичних критеріїв ближча до суспільства, побудованого на цивільних (цивільно-правових) засадах, через те що стосунки, які воно охоплює, — власність, підприємництва тощо, регулюються цивільно-правовим методом, нормами приватного, насамперед цивільного права.

 

– Конец работы –

Используемые теги: Тема, Громадянське, суспільство, держава0.067

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Тема 5. Громадянське суспільство і держава

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

Тема 3. Походження держави
План... Публічна суспільна влада при первісно суспільному ладі її ознаки... Основні закономірності виникнення держави Особливості формування держави в різних країнах...

Тема 8. Типологія держави
План... Поняття та ознаки типології держав... а рабовласницька держава...

Тема 2. Теорія держави і права як фундаментальна юридична наука
План... Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних та інших суспільних... Методологія дослідження теорії держави і права...

Тема 10. Демократія як внутрішня форма держави
План... Поняття і соціальна цінність демократії... Форми демократії...

По произведениям Александра Блока «Моя тема - тема о России»
Тема России является центральной в творчестве поэта. Особенно мощно она начинает звучать в его лирике во время переломных событий начала века.… Обращаясь к этому миру, Блок утверждает: “не может сердце жить покоем, недаром… Доспех тяжел, как перед боем. Теперь твой час настал.

Теоретический раздел → Курс лекций → Раздел 1. Информация и информатика. → Тема 1. Понятие информации → Тема 1. Лекция
Сигналы и данные Данные и методы Понятие об информации Кодирование данных двоичным кодом Единицы представления данных Понятия о... Теоретический раздел Курс лекций Раздел...

Лексическая тема: По родному краю. Здравницы Казахстана. Грамматическая тема: Функционально-смысловые типы речи.
Специальность Общая медицина... Кафедра русского языка... Методические рекомендации...

Лексическая тема: По родному краю. Здравницы Казахстана. Грамматическая тема: Односоставные предложения.
Специальность Общая медицина... Кафедра русского языка... Методические рекомендации...

Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ
ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ... ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВ У РІЗНИХ НАРОДІВ СВІТУ ТЕОРІЇ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ...

0.054
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам