Розділ І. Фінансовий ринок: сутність і основні риси

Розділ І. Фінансовий ринок: сутність і основні риси

Тема 1. Фінансовий ринок і його товари   1. Сутність, роль і місце фінансового ринку в системі економічних відносин.

S = P+I=P*(1+ni).

Множник (1+ni) називається множником ( коефіцієнтом) нарощення суми простих відсотків. Його значення завжди більше одиниці.

При розрахунку суми простого відсотка у процесі дисконтування вартості використовується формула

 

D = S – S* ( 1 / 1+ ni),

 

де D - сума дисконту (розрахована по простих відсотках) за обумовлений період часу в цілому;

S - майбутня вартість коштів;

n - кількість інтервалів нарахування, по яких здійснюється розрахунок процентних платежів, у загальнообумовленому періоді часу;

i - дисконтна ставка відсотка, виражена десятковим дробом.

 

У цьому випадку теперішня вартість коштів (Р) з урахуванням розрахованої суми дисконту визначається за наступною формулою:

 

P = S – D = S*(1 /1+ni).

 

Множник (1/1+ni) називається дисконтним множником (коефіцієнтом) суми простих відсотків, його значення завжди менше одиниці.

 

При розрахунку майбутньої суми внеску (вартості коштів) у процесі його нарощування за складними відсотками використовується формула

 

Sc = P*((1+i)^ⁿ),

де Sc – майбутня вартість внеску (коштів) при його нарощуванні за складними відсотками;

P– первісна сума внеску;

i – ставка відсотка, виражена десятковим дробом;

n – кількість інтервалів, по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, у загальнообумовленому періоді часу.

 

Відповідно сума відсотка (Iс) у цьому випадку визначається за формулою

Iс = Sс – P.

 

При розрахунку теперішньої вартості коштів у процесі дисконтування за складними відсотками використовується формула

 

Pc = S/((1+i)^ ⁿ),

де Pс – первісна сума внеску;

S – майбутня вартість внеску при його нарощуванні за складними відсотками;

i – дисконтна ставка, виражена десятковим дробом;

n – кількість інтервалів, по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, у загальнообумовленому періоді часу.

 

Відповідно сума дисконту (Dс) у цьому випадку визначається за формулою

 

Dс = S – Pс.

3. Переважно облікова ставка використовується при здійсненні операції “облік векселів”. Зміст операції банківського обліку (банківського дисконтування) полягає в наступному: банк до настання строку платежу за векселем або іншим зобов’язанням купує його у власника за ціною меньшою ніж сума, яка повинна бути сплачена за ним у кінці строку, тобто обліковує його з дисконтом. Банк отримує прибуток у вигляді дисконту, а власник векселя – гроші раніше строку.

У цьому випадку виникає необхідність визначення суми, яку необхідно проставити у векселі, якщо відомі теперішня сума боргу, його строк та облікова ставка. У разі використання облікової ставки відсотки за користування позичкою нараховуються на суму, яка підлягає сплаті наприкінці строку позички, тобто на кінцеву (майбутню) вартість.

Якщо облікова ставка d, то за визначенням вона дорівнює

 

D = (S-P)/S.

При розрахунку теперішньої вартості за простою обліковою ставкою використовується формула

 

Р = S(1-dn).

Дисконтування за складною обліковою ставкою здійснюється за формулою

 

Р = S(1-d)^n.

 

Формула для визначення майбутньої вартості за простою обліковою ставкою наступна

S = P/(1-dn).

Нарощування за складною обліковою ставкою відбувається за формулою

S = P/(1-d)^n.

 

Аналогічно до математичного нарощування та дисконтування:

1/(1-dn) та 1/(1-d)^ⁿ - множники нарощування відповідно за простою і складною обліковою ставкою;

(1-dn) та (1-d)^ⁿ – множники дисконтування відповідно за простою і складною обліковою ставкою.

Розглянуті два методи дисконтування (математичне і банківське) приводять до різних результатів, навіть у випадку, коли і = d.Облікова ставка враховує фактор часу більш строго, і при відносно великому терміні векселя зарахування може привести до нульової або від’ємної суми, що позбавлено змісту. Вплив фактору часу посилюється при збільшенні величини ставки. Дана ситуація не виникає при математичному дисконтуванні: при будь- якому терміні часу величина платежу в даному випадку більше за нуль.

При розробці умов контрактів та їх аналізі виникає необхідність у розв'язанні ряду вторинних задач – визначенні терміну позики або розміру відсоткової ставки в тому чи іншому вигляді при всіх інших заданих умовах.

Термін позики.

Необхідні формули для розрахунку терміну позики наведені нижче:

 

n = (S – P) / Pi = (S/ P – 1)/ I;

N = (S – P)/ Sd = (1 – P/ S) /d.

Величина відсоткової ставки

Необхідність у розрахунку відсоткової ставки виникає при визначенні фінансової ефективності операцій і при порівнянні контрактів за їх доходністю, коли відсоткові ставки в явному вигляді не вказані.

При цьому можна скористатися наступними формулами

 

і = (S – P)/ Pn ;

D = (S – P) /Sn.

 

4. У сучасних умовах відсотки переважно капіталізуються не один, а декілька разів на рік – по півріччях, кварталах і т.н. Можна використовувати формулу S = (1+і)^ⁿ. Але на практиці частіше користуються іншим методом розрахунку, оскільки в угодах фіксується річна ставка із зазначенням періоду нарахування, а не ставка за період.

Позначимо j – річна відсоткова ставка, а кількість періодів нарахування за рік дорівнює m. Тоді кожний раз відсотки нараховуються за ставкою j/m. Ставка j називається номінальною відсотковою ставкою.

Нарахування відсотків за номінальною ставкою здійснюється за формулою

S = P(1+j/m)^^N ,

 

де N – кількість періодів нарахування;

j - номінальна річна ставка (десятковий дріб).

 

Якщо N- ціле, тобто N = mn, тоді при встановленні значення множника нарощення (1+j/m)^^N у більшості випадків є можливість користуватися таблицею складних відсотків.

 

Ефективна ставка (дійсна) – це ставка відсотків, яка вимірює той реальний відносний доход, який можна отримати за рік. Іншими словами, ефективна ставка показує, яка річна ставка відсотків дає той же самий фінансовий результат, що і m – разове нарощування в рік за ставкою j/m. У подальших розрахунках будемо позначати ефективну ставку через і.

5. При зміні умов угоди (заміна відсоткової ставки обліковою, простої ставки – складною і т.і.) виникає необхідність оцінити чи варто погоджуватися на запропоновані зміни. Для вкладника не має принципового значення, за якою ставкою банк буде нараховувати відсотки. Для нього головна умова, щоб результат фінансової операції залишився незмінним.

Еквівалентні відсоткові ставки – це такі відсоткові ставки, які за однакових початкових умов дають однаковий кінцевий результат.

Еквівалентність ставок виводиться з рівняння відповідних множників нарощення.

Еквівалентність складної і простої відсоткових ставок:

1+nі_п = (1+і_с)^{^n}:

і_п = ((1+і_с)^{^n} – 1)/n,

 

і_с = ⁿ√1+ni_п –1.

 

Еквівалентність простих відсоткової та облікової ставок:

1/1-dn = 1+ni:

 

d_п = i_п/(1+ni_п),

Iп = dп/(1 – dnп).

Еквівалентність номінальної та ефективної ставок:

(1+і)^{^n} = (1+j/m)^^mn:

 

i = (1+j/m)^^m – 1,

J = m((1+i)^1/m – 1.

6.Контракти, угоди, комерційні операції в більшості випадків передбачають не окремі разові платежі, а безліч розподілених у часі сплат та надходжень. Наприклад, погашення кредиту, грошові показники інвестиційного процесу, страхові внески і т.і., завжди можливо представити у вигляді послідовності (ряда) сплат та надходжень. У фінансовій математиці окремі елементи такого ряду, а іноді і весь ряд платежів в цілому називається потоком платежів (cash flows).

Потік платежів, в якому розмір платежу і інтервал між двома послідовними платежами є постійними, називається фінансовою рентою або ануїтетом.

Прикладами ренти є виплати відсотків за облігаціями, внески по погашенню кредита, виплати страхових премій. У всіх наведених прикладах певні грошові суми сплачуються через рівні інтервали часу.

Фінансова рента описується такими параметрами:

1) член ренти – розмір кожного окремого платежу;

2) період ренти – часовий інтервал між двома послідовними платежами;

3) строк ренти – час від першого до останнього платежу фінансової ренти;

4) відсоткова ставка.

 

Фінансові ренти класифікуються за наступними ознаками:

а) за розміром членів ренти поділяють на постійні (з рівними членами) й змінні. Члени змінних рент можуть змінюватися у часі за законом, наприклад, арифметичної або геометричної прогресії;

б) за вірогідністю сплати членів ренти поділяються на умовні та безумовні. Безумовні ренти підлягають безумовній сплаті, наприклад, погашення кредиту. Сплата умовної ренти залежить від настання певного випадку. Тому число членів такої ренти заздалегідь не відоме (наприклад, число сплат пенсій);

в) за кількістю членів розрізняють ренти з кінцевою кількістю членів ренти(обмежені) та необмежені ренти (наприклад, сплати за облігаційними позичками з необмеженим строком);

г) за моментом сплати платежів виділяють ренти звичайні (постнумерандо) й ренти пренумерандо.

Рента постнумерандо – це рента, платежі по якій здійснюються наприкінці кожного періоду.

Рента пренумерандо – сплати відбуваються на початку кожного періоду.

У більшості практичних випадків кількісний аналіз потоків платежів передбачає розрахунок однієї з двох загальних характеристик – нарощеної суми і теперішньої величини ренти.

Нарощена сума – сума всіх членів послідовності платежів з нарахованими на них відсотками к кінцю строка.

Під теперішньою величиною розуміється сума всіх членів потоку, дисконтованих на певний момент часу, що співпадає з початком потоку платежів або упереджає його.

Ми будемо розглядати звичайні, обмежені фінансові ренти, члени яких не змінюються в часі, платежі здійснюються раз на рік або p- разів на рік, відсотки нараховуються раз або m – разів на рік.

Приклад. Нехай у кінці кожного року протягом 4 років у банк вноситься 1000 грн., відсотки нараховуються в кінці року, ставка 5% річних. У цьому випадку 1-й внесок до кінця строка ренти дорівнюватиме 1000*1,05^{^3}, оскільки відповідна сума перебувала на рахунку протягом 3 років; 2-й внесок дорівнюватиме 1000*1,05^{^2}; 3-й внесок = 1000*1,05. Останній внесок відсотків не приносить, тобто = 1000.

Таким чином, наприкінці строку ренти внески з нарахованими відсотками представляють числовий ряд: 1000*1,05^{^3}; 1000*1,05^{^2}; 1000*1,05; 1000. Нарощувана сума наприкінці строку ренти дорівнюватиме сумі усіх членів цього ряду.

Узагальнюючи числовий приклад, виведемо відповідну формулу для нарощування суми річної ренти. Введемо наступні позначення:

S – нарощена сума ренти;

R – розмір члена ренти;

і– відсоткова ставка;

n – строк ренти (кількість років).

Члени ренти будуть приносити відсотки протягом n-1; n-2; . . .2; 1; 0 років, а нарощувана величина членів ренти складатиме R(1+і)^{^n-1}; R(1+і)^{^n-2} … R(1+і); R. Перепишимо цей ряд у зворотньому порядку. У такому вигляді він являє собою геометричну прогресію із знаменником (1+і) та першим членом R. Знайдемо суму прогресії:

 

S = ( R(1+і)^{^n} – 1) / ((1+i) – 1) = (R(1+і)^{^n} – 1)/і ,

 

де S – нарощена сума ренти постнумерандо.

((1+і)^{^n} – 1)/і – множник нарощування ренти. Його значення табульовані.

Теперішня величина річної звичайної ренти постнумерандо (капіталізована вартість потоку) визначається за формулою

 

P = (R*(1 – (1+i)^-n))/і.

 

Для визначення нарощеної і теперішньої величини ренти пренумерандо використовуються відповідно наступні формули

 

S = ((R(1+і)^{^n} – 1))/і)*(1+і);

 

P = ((R(1+i)^-n)/і)*(1+і).

 

Для визначення нарощеної величини річної ренти з нарахуванням відсотків m-разів на рік використовується формула

 

S = (R(1+j/m)^mn – 1)/(1+j/m) – 1.

Розділ ІІ. Ринок цінних паперів

Тема 3. Цінні папери як фінансовий інструмент   1. Сутність цінних паперів та їх основні властивості.

Особливості українського фондового ринку.

В Україні переважно розвинутий позабіржовий сегмент – ринок фінансових посередників, переважно дилерський. Біржовий сегмент – ринок біржових фірм і банків, переважно брокерський. На… В Україні сьогодні не існує єдиної системи котирування цінних паперів – торги здійснюються окремо на Українській…

Придбання акцій

Підприємства, організації та установи можуть купувати акції за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після сплати податків і відсотків… Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної сплати… Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їхнього наступного перепродажу,…

Ка = (Д/іб) х 100.

Тут Д - дивіденд, %;

і_б - банківський позичковий відсоток , %.

Процес встановлення ціни акції залежно від реального доходу, що вона приносить, має назву капіталізації доходу і відбувається за допомогою фондового ринку;

- балансова вартість акції визначається за формулою

 

С^б = ЧА/N,

де С^б - балансова вартість акції;

ЧА - вартість чистих активів товариства, тобто всі активи мінус борги (кредиторська заборгованість, позичкові кошти, доходи майбутніх періодів);

N - кількість сплачених акцій.

 

За балансовою вартістю реалізуються акції в акціонерних товариствах закритого типу;

- розрахункова курсова вартість акцій використовуються для визначення ціни при продажу акцій у межах товариства або при аналізі діяльності компанії:

 

С ^роз.к = (П/(N х і_б)) х 100,

де С ^роз.к – розрахункова курсова вартість акції;

П - чистий прибуток за рік;

N - кількість сплачених акцій;

і_б - середня ставка НБУ по централізованих кредитах;

 

- інвестиційна вартість акцій визначається у процесі оцінки акцій. Ця вартість є критерієм оцінки доцільності придбання акції або подальшого володіння нею.

 

3. Під оцінкою цінних паперів розумієтьсяпроцес визначення інвестиційної (внутрішньої, дійсної, дисконтованої) їх вартості. Ключовим фактором при оцінюванні будь-якого фінансового інструменту є позитивне співвідношення між ризиком та очікуваним доходом. Це означає, що при здійсненні оцінки цінних паперів враховуються дві величини: норма доходу, яку власник сподівається отримати наприкінці кожного періоду володіння цінним папером, і мінімальна норма доходу (прийнята ставка дисконту), прийнята для інвестора.

Отже очікувана вартість акції для інвестора дорівнює сумі очікуваних у майбутньому дисконтованих доходів.

Розрахована в процесі оцінки інвестиційна вартість цінного паперу порівнюється з його поточною ринковою вартістю і на підставі цього порівняння інвестор дістає висновок про доцільність придбання цінного паперу. Якщо інвестиційна вартість цінного паперу буде більша за його поточну ринкову вартість, то означає, що ринок недооцінив його, але згодою зробить це, тобто такий цінний папір має сенс купувати, оскільки він принесе власнику доход внаслідок збільшення ринкової вартості. І, навпаки, якщо інвестиційна вартість буде менша за поточну ринкову, що це означає, що ринок переоцінив його, але згодом правильно оцінить, тобто такий цінний папір купувати недоцільно.

Оцінка привілейованих акцій

Привілейована акція – де акція, що забезпечує отримання фіксованого дивіденду. Не зважаючи на те, що в дійсності за всіма привілейованими акціями передбачається право викупу і багато з них зрештою погашаються, все таки вони не мають терміну погашення. Отже коли мова йдеться про їх оцінку, то їх можна охарактеризувати як безтермінові цінні папери.

Математична формула для визначення інвестиційної вартості привілейованих акцій має вигляд

 

N

= Σ Др ,

i=1 (1+Ra)^{^n}

 

де - розрахункова інвестиційна вартість привілейованої акції;

- очікувані щорічні виплати дивідендів;

- очікувана мінімальна ставка дисконту ( необхідний рівень прибутковості);

n- останній рік запланованого періоду.

 

=Д_рхFM 2(ra;n),

 

де FM 2(ra;n) - факторний множник (коефіцієнт дисконтування) за додатком 2 фінансових таблиць.

Якщо очікувана мінімальна ставка дисконту є стійкою величиною, рівняння для визначення дійсної вартості акції матиме вигляд

Др /ra.

Оцінка простих акцій Метою придбання простих акцій є одержання прибутку у формі грошової виплати… Оцінка простих акцій набагато складніша, ніж оцінка облігацій чи привілейованих акцій, тому що інвестор не може бути…

Ра. пр. = Д1 * FM 2(ra; n=1) + Д2 * FM 2(ra; n=2) +... .. + Дn * FM 2(ra; n).

 

Оцінка простих акцій з дивідендами, які постійно зростають (модель М.Дж. Гордона):

 

Р^{а. пр.} = (До(1 + q))/(r_a - q),

Р^{а. пр.} = Д₁/(r_a - q),

 

де До - останній виплачений дивіденд на акцію;

Д₁ - очікувана виплата дивідендів на акцію через рік;

q - очікувана середньорічна норма росту дивідендів по акції;

r_a- очікувана норма доходу.

 

Якість акцій визначається за такими показниками:

Ліквідністю

Л = (На*N)/З, де На – номінальна вартість акцій; N – кількість акцій;

Під дивідендною політикою розуміється сукупність використовуваних товариством принципів і методів виплати дивідендів відповідно до його економічних цілей у певний період.

Кращою вважається така дивідендна політика, що максимізує ринкову вартість акцій компанії і приваблює інвесторів. Важливо здійснювати стабільні дивідендні виплати акціонерам, з одного боку, і підтримувати стабільний фінансовий стан компанії – з другого.

Тобто завжди існує певне протиріччя між сумою прибутку, що направляється на виплату дивідендів, і прибутком, що направляється на інвестиції.

У рамках вирішення цього протиріччя виділяються три концепції:

Концепція М.Міллера – Ф.Модільяні.

2) Концепція “Синиця в руці” – М.Гордон, Е.Брігхем, Дж.Лінтнер. Ця концепція виходить з того, що оскільки майбутні доходи будуть колись, а… Прагнення до великих дивідендів притаманне, в основному, тільки дрібним інвесторам, а стратегічний інвестор у певних…

Основні форми виплати дивідендів

     

Придбання облігацій

Підприємства купують облігації усіх видів за рахунок коштів, що знаходяться у їхньому розпорядженні після сплати податків і відсотків за банківський… Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їхнього… Доход по облігаціях цільових позик (безвідсоткових облігаціях) не виплачується. Власнику такої облігації надається…

Ооб = Σ(Доб /(1 + rоб)n + (Ноб / (1 + rоб)N.

 

Тут О^об – облігаційна вартість облігації;

Доб- доход на облігацію, що виплачується раз на рік у вигляді купону або відсотку;

Н^об – номінальна вартість облігації;

rоб - ринкова прибутковість (норма доходу) цінних паперів найбільш ліквідних і надійних (державних облігацій);

N - кількість років до терміну погашення облігації;

n- порядковий номер року.

 

З метою спрощення розрахунків приведеної вартості номіналу облігації і потоку купонних виплат використовуються існуючі таблиці фінансових коефіцієнтів.

У цьому разі формула матиме вигляд:

 

О^об = FM4 (rоб;N) х Доб+ FM2(rоб;N) х Н^об ,

 

де FM 4 (rоб;N) - факторний множник 4, або коефіцієнт дисконтування потоку рентних платежів, що встановлюється при відомих значеннях rоб_, N за додатком 4 фінансових таблиць;

FM 2 (rоб;N) - факторний множник 2, коефіцієнт дисконтування, який визначається за додатком 2 фінансових таблиць.

Інвестор, який володіє конвертованою облігацією, тобто має привілегію, що полягає у можливості обміну облігації на прості акції, вирішує для себе питання про доцільність або недоцільність реалізації останньої.

Обмін облігації на акції має сенс у випадках, коли конверсійна вартість облігації вища за її облігаційну вартість.

Нижній рівень ринкової ціни конвертованої облігації визначається більшою з двох вартісних оцінок (облігаційної і конверсійної) вартості облігації.

4.Інвестори, які придбають облігації, можуть одержати такі види доходу: номінальний, поточний, доход до дати погашення, реалізований доход за визначений час.

Номінальний доход - це відсотковий доход за облігацією. Цей доход є очікуваною нормою доходу, що розраховується, виходячи з номінальної вартості облігації:

 

Д^об._ном. = Н^об. * q,

де Д_ном. – номінальний доход за облігацією;

Н^об. – номінальна вартість облігації;

q – розмір купонної ставки.

Поточний доход - це відношення відсоткового доходу по облігації до поточної ринкової ціни облігації. Поточний доход визначає доход готівкою, який можна одержати при поточній ринковій ціні.

 

Д^об_пот. = (q_об х Н^об)/Р^об_рин.,

 

де Д^об_пот. - поточний доход;

q_об - фіксований розмір купонної ставки по облігації;

Н^об - номінал облігації;

Р^об_рин. - поточна ринкова вартість облігації.

 

Доход до дати погашення є зовнішньою нормою доходу, що визначається відношенням ціни, по якій придбана облігація, до майбутнього потоку виплат відсотків і номіналу. Визначається двома способами: приблизним нарахуванням щорічного доходу і нарахуванням приведеної (дисконтованої) вартості.

Приблизне нарахування щорічного доходу здійснюється за формулою:

 

Д^об_пр. = (q_об + ((Н^об - Ц^об)/n))/((Н^об + Ц^об)/2),

 

де Н^об - номінальна вартість облігації;

n - число років до дати погашення;

qоб - щорічний відсоток по облігації;

Ц^об - поточна ціна облігації.

 

Реалізований доход за визначений період по облігаціях визначається за формулою

 

Д^об_р. = (q_об х Н_об х t)/Т,

де Д_об- відсотковий доход (реалізований доход);

q_об - відсоткова ставка купона,%;

Н^об - номінальна вартість облігації;

t- календарний період, за який обчислюється доход;

Т –загальний період, на який випущена облігація.

 

Тема 6. Вексельний обіг

 

1. Сутність векселя. Вексельний обіг в Україні.

2. Класифікація векселів.

3. Акцепт, аваль і протест векселя.

4. Операції комерційних банків з векселями.

 

1. Вексель – це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Вексель є одним з найстаріших цінних паперів, що обслуговували торгові операції з 12.

На відміну від боргових розписок векселі мають можливість вільно обертатися – за допомогою передатного запису вони можуть переходити від однієї особи до іншої. Це забезпечує векселям можливість:

а) виступати як спосіб кредитування;

б) прискорювати розрахунки між суб'єктами господарювання;

в) виступати інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;

г) заміняти ланцюжок бартерних операцій.

Основними функціями, що виконують векселі в економіці, є:

1) кредитна функція. Постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію (послуги) бере з покупця вексель, тобто боргове зобов'язання оплатити поставлений товар у визначений термін;

2) платіжна функція. Вексель може виступати як засіб платежу. Як платіжний засіб вексель дозволяє одержати гроші не чекаючи строку платежу, вказаного у векселі.

Отже векселі функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов’язання і як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений час,скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його.

Розвиток кредитних інститутів обумовлений можливістю негайного обертання боргових зобов’язань на гроші, що передбачає, у свою чергу, переказування даних зобов’язань третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів.

За час існування векселів склалася спеціальна термінологія вексельного обігу.

Тратта– переказний вексель.

Трасант – особа, яка видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу.

Трасат– платник за переказним векселем.

Ремітент– власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу – комісійну винагороду.

Індосамент– передатний запис на векселі, відповідно до якого вексель передається іншій особі.

Індосант – новий власник векселя.

Алонж –додатковийлист до векселя.

Акцепт– згода на оплату векселя.

Акцептант – особа, що дає згоду на оплату векселя.

Аваль – порука за векселем.

Аваліст – поручник за векселем.

Правові відносини сторін по векселях регулюють норми міжнародного і національного вексельного права. Є держави, вексельне законодавство яких засновано на Женевській системі вексельного права, до числа яких відноситься Україна, і держави з англо – американським вексельним правом. Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Норми вексельного законодавства встановлюють необхідні вимоги до форми боргового зобов'язання, при дотриманні яких воно стає дійсним як вексель.

Вексельний обіг в Україні введено постановою Верховної Ради від 17 червня 1992 року “Про застосування векселів у господарчому обороті України”. У цій Постанові конкретно зроблене посилання на положення Женевської вексельної конвенції, на основі якої в Україні вводиться вексельний обіг. На його базі були видані постанови Кабінету Міністрів і Національного банку, що визначили деякі особливості у використанні векселів. Зокрема, це по – перше, вказівка на виключне право використання векселів юридичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності, по – друге, видача останніми векселів тільки для сплати за продукцію, роботи, послуги ( за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного і комерційних банків України). Крім того, НБУ розробив Порядок проведення комерційними банками операцій з векселями.

Наступним кроком щодо впровадження векселя як інструмента фінансово-господарської діяльності підприємства був Указ Президента України “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності” від 14.09.94 р. Цим Указом було впроваджено в господарську діяльність підприємства простий товарний вексель. Його можна було застосовувати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності.

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був виданий Указ Президента України “Про розширення сфери обігу векселів”, який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов’язань на один вексель. Розмір зобов’язань встановлювався за згодою суб’єктів підприємницької діяльності.

 

2.Векселі, що використовуються в господарському обороті як в Украіні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Вони різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб’єктом, який здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передачі іншій особі, місцем платежу, формами пред’явлення та іншими ознаками. Класифікацію векселів можна подати наступною схемою (схема 6.1).

Векселі казначейські – один з видів державних цінних паперів, що випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:

- для здійснення розрахунків;

- для зарахування в рахунок сплати податків до державного бюджету;

- як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.

Такі векселі випускаються у формі простих векселів на пред’явника зі строком платежу не більше одного року. Відсотки на вексельну суму не нараховуються.

Приватні векселі – емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Терміновість таких векселів – від декількох тижнів до декількох місяців. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія іхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель – має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному викориcтовується для мобілізації грошових ресурсів.

Різновидами фінансових векселів є:

- банківські векселі – виписуються банком або групою банків. Перевагою їх є те, що банківський вексель являє собою засіб платежу, є способом вигідно розмістити капітал, має багаторазовий обіг;

- ціннісні (бронзові) векселі – векселі, що не мають майнового забезпечення. Вони переважно видаються з метою штучного збільшення боргів особи у випадку нездатності її нести відповідальність по зобов’язаннях;

- дружні векселі – векселі, які акцептує хтось по дружніх мотивах і сподівається, що він не буде нести відповідальність по зобов’язаннях.

Товарний (комерційний) вексель – використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем–боржником своїх обов’язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий (соло-вексель) – виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану суму у встановлений час. Тобто оформляючи простий вексель, векседавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя. Прості векселі