Розділ І. Фінансовий ринок: сутність і основні риси

Розділ І. Фінансовий ринок: сутність і основні риси

Тема 1. Фінансовий ринок і його товари

1. Сутність, роль і місце фінансового ринку в системі економічних відносин. 2. Структура і функції фінансового ринку. 3. Характеристика грошового ринку.

Тема 2. Фінансові обчислення в комерційних угодах

1. Термінологія фінансових обчислень. 2. Нарощування і дисконтування за схемами простих і складних відсотків. 3. Банківське нарощування і дисконтування.

Dс = S – Pс.

3. Переважно облікова ставка використовується при здійсненні операції “облік векселів”. Зміст операції банківського обліку (банківського дисконтування) полягає в наступному: банк до настання строку платежу за векселем або іншим зобов’язанням купує його у власника за ціною меньшою ніж сума, яка повинна бути сплачена за ним у кінці строку, тобто обліковує його з дисконтом. Банк отримує прибуток у вигляді дисконту, а власник векселя – гроші раніше строку.

У цьому випадку виникає необхідність визначення суми, яку необхідно проставити у векселі, якщо відомі теперішня сума боргу, його строк та облікова ставка. У разі використання облікової ставки відсотки за користування позичкою нараховуються на суму, яка підлягає сплаті наприкінці строку позички, тобто на кінцеву (майбутню) вартість.

Якщо облікова ставка d, то за визначенням вона дорівнює

 

D = (S-P)/S.

При розрахунку теперішньої вартості за простою обліковою ставкою використовується формула

 

Р = S(1-dn).

Дисконтування за складною обліковою ставкою здійснюється за формулою

 

Р = S(1-d)^n.

 

Формула для визначення майбутньої вартості за простою обліковою ставкою наступна

S = P/(1-dn)

Нарощування за складною обліковою ставкою відбувається за формулою

S = P/(1-d)^n.

Аналогічно до математичного нарощування та дисконтування:

1/(1-dn) та 1/(1-d)^ⁿ - множники нарощування відповідно за простою і складною обліковою ставкою;

(1-dn) та (1-d)^ⁿ – множники дисконтування відповідно за простою і складною обліковою ставкою.

 

Розглянуті два методи дисконтування (математичне і банківське) приводять до різних результатів, навіть у випадку, коли і = d.Облікова ставка враховує фактор часу більш строго, і при відносно великому терміні векселя зарахування може привести до нульової або від’ємної суми, що позбавлено змісту. Вплив фактору часу посилюється при збільшенні величини ставки. Дана ситуація не виникає при математичному дисконтуванні: при будь- якому терміні часу величина платежу в даному випадку більше за нуль.

При розробці умов контрактів та їх аналізі виникає необхідність у розв'язанні ряду вторинних задач – визначенні терміну позики або розміру відсоткової ставки в тому чи іншому вигляді при всіх інших заданих умовах.

Термін позики.

Необхідні формули для розрахунку терміну позики наведені нижче:

 

n = (S – P) / Pi = (S/ P – 1)/ I;

N = (S – P)/ Sd = (1 – P/ S) /d.

Величина відсоткової ставки

Необхідність у розрахунку відсоткової ставки виникає при визначенні фінансової ефективності операцій і при порівнянні контрактів за їх доходністю, коли відсоткові ставки в явному вигляді не вказані.

При цьому можна скористатися наступними формулами

і = (S – P)/ Pn ;

D = (S – P) /Sn.

 

4. У сучасних умовах відсотки переважно капіталізуються не один, а декілька разів на рік – по півріччях, кварталах і т.н. Можна використовувати формулу S = (1+і)^ⁿ. Але на практиці частіше користуються іншим методом розрахунку, оскільки в угодах фіксується річна ставка із зазначенням періоду нарахування, а не ставка за період.

Позначимо j – річна відсоткова ставка, а кількість періодів нарахування за рік дорівнює m. Тоді кожний раз відсотки нараховуються за ставкою j/m. Ставка j називається номінальною відсотковою ставкою.

Нарахування відсотків за номінальною ставкою здійснюється за формулою

S = P(1+j/m)^^N ,

де N – кількість періодів нарахування;

j - номінальна річна ставка (десятковий дріб).

 

Якщо N- ціле, тобто N = mn, тоді при встановленні значення множника нарощення (1+j/m)^^N у більшості випадків є можливість користуватися таблицею складних відсотків.

Ефективна ставка (дійсна) – це ставка відсотків, яка вимірює той реальний відносний доход, який можна отримати за рік. Іншими словами, ефективна ставка показує, яка річна ставка відсотків дає той же самий фінансовий результат, що і m – разове нарощування в рік за ставкою j/m. У подальших розрахунках будемо позначати ефективну ставку через і.

5. При зміні умов угоди (заміна відсоткової ставки обліковою, простої ставки – складною і т.і.) виникає необхідність оцінити чи варто погоджуватися на запропоновані зміни. Для вкладника не має принципового значення, за якою ставкою банк буде нараховувати відсотки. Для нього головна умова, щоб результат фінансової операції залишився незмінним.

Еквівалентні відсоткові ставки – це такі відсоткові ставки, які за однакових початкових умов дають однаковий кінцевий результат.

Еквівалентність ставок виводиться з рівняння відповідних множників нарощення.

Еквівалентність складної і простої відсоткових ставок:

 

1+nі_п = (1+і_с)^{^n}:

і_п = ((1+і_с)^{^n} – 1)/n,

С = n√1+niп –1.

 

Еквівалентність простих відсоткової та облікової ставок:

 

1/1-dn = 1+ni:

d_п = i_п/(1+ni_п),

Iп = dп/(1 – dnп).

Еквівалентність номінальної та ефективної ставок:

 

(1+і)^{^n} = (1+j/m)^^mn:

i = (1+j/m)^^m – 1,

J = m((1+i)^1/m – 1.

6.Контракти, угоди, комерційні операції в більшості випадків передбачають не окремі разові платежі, а безліч розподілених у часі сплат та надходжень. Наприклад, погашення кредиту, грошові показники інвестиційного процесу, страхові внески і т.і., завжди можливо представити у вигляді послідовності (ряда) сплат та надходжень. У фінансовій математиці окремі елементи такого ряду, а іноді і весь ряд платежів в цілому називається потоком платежів (cash flows).

Потік платежів, в якому розмір платежу і інтервал між двома послідовними платежами є постійними, називається фінансовою рентою або ануїтетом.

Прикладами ренти є виплати відсотків за облігаціями, внески по погашенню кредита, виплати страхових премій. У всіх наведених прикладах певні грошові суми сплачуються через рівні інтервали часу.

Фінансова рента описується такими параметрами:

1) член ренти – розмір кожного окремого платежу;

2) період ренти – часовий інтервал між двома послідовними платежами;

3) строк ренти – час від першого до останнього платежу фінансової ренти;

4) відсоткова ставка.

Фінансові ренти класифікуються за наступними ознаками:

а) за розміром членів ренти поділяють на постійні (з рівними членами) й змінні. Члени змінних рент можуть змінюватися у часі за законом, наприклад, арифметичної або геометричної прогресії;

б) за вірогідністю сплати членів ренти поділяються на умовні та безумовні. Безумовні ренти підлягають безумовній сплаті, наприклад, погашення кредиту. Сплата умовної ренти залежить від настання певного випадку. Тому число членів такої ренти заздалегідь не відоме (наприклад, число сплат пенсій);

в) за кількістю членів розрізняють ренти з кінцевою кількістю членів ренти(обмежені) та необмежені ренти (наприклад, сплати за облігаційними позичками з необмеженим строком);

г) за моментом сплати платежів виділяють ренти звичайні (постнумерандо) й ренти пренумерандо.

Рента постнумерандо – це рента, платежі по якій здійснюються наприкінці кожного періоду.

Рента пренумерандо – сплати відбуваються на початку кожного періоду.

У більшості практичних випадків кількісний аналіз потоків платежів передбачає розрахунок однієї з двох загальних характеристик – нарощеної суми і теперішньої величини ренти.

Нарощена сума – сума всіх членів послідовності платежів з нарахованими на них відсотками к кінцю строка.

Під теперішньою величиною розуміється сума всіх членів потоку, дисконтованих на певний момент часу, що співпадає з початком потоку платежів або упереджає його.

Ми будемо розглядати звичайні, обмежені фінансові ренти, члени яких не змінюються в часі, платежі здійснюються раз на рік або p- разів на рік, відсотки нараховуються раз або m – разів на рік.

Приклад. Нехай у кінці кожного року протягом 4 років у банк вноситься 1000 грн., відсотки нараховуються в кінці року, ставка 5% річних. У цьому випадку 1-й внесок до кінця строка ренти дорівнюватиме 1000*1,05^{^3}, оскільки відповідна сума перебувала на рахунку протягом 3 років; 2-й внесок дорівнюватиме 1000*1,05^{^2}; 3-й внесок = 1000*1,05. Останній внесок відсотків не приносить, тобто = 1000.

Таким чином, наприкінці строку ренти внески з нарахованими відсотками представляють числовий ряд: 1000*1,05^{^3}; 1000*1,05^{^2}; 1000*1,05; 1000. Нарощувана сума наприкінці строку ренти дорівнюватиме сумі усіх членів цього ряду.

Узагальнюючи числовий приклад, виведемо відповідну формулу для нарощування суми річної ренти. Введемо наступні позначення:

S – нарощена сума ренти;

R – розмір члена ренти;

і– відсоткова ставка;

n – строк ренти (кількість років).

Члени ренти будуть приносити відсотки протягом n-1; n-2; . . .2; 1; 0 років, а нарощувана величина членів ренти складатиме R(1+і)^{^n-1}; R(1+і)^{^n-2} … R(1+і); R. Перепишимо цей ряд у зворотньому порядку. У такому вигляді він являє собою геометричну прогресію із знаменником (1+і) та першим членом R. Знайдемо суму прогресії:

 

S = ( R(1+і)^{^n} – 1) / ((1+i) – 1) = (R(1+і)^{^n} – 1)/і ,

де S – нарощена сума ренти постнумерандо.

((1+і)^{^n} – 1)/і – множник нарощування ренти. Його значення табульовані.

 

Теперішня величина річної звичайної ренти постнумерандо (капіталізована вартість потоку) визначається за формулою

 

P = (R*(1 – (1+i)^-n))/і.

 

Для визначення нарощеної і теперішньої величини ренти пренумерандо використовуються відповідно наступні формули

 

S = ((R(1+і)^{^n} – 1))/і)*(1+і);

P = ((R(1+i)^-n)/і)*(1+і).

 

Для визначення нарощеної величини річної ренти з нарахуванням відсотків m-разів на рік використовується формула

 

S = (R(1+j/m)^mn – 1)/(1+j/m) – 1.

Розділ ІІ. Ринок цінних паперів

 

Тема 3. Цінні папери як фінансовий інструмент

1. Сутність цінних паперів та їх основні властивості. 2. Класифікація цінних паперів. 3.Характеристика ринку цінних паперів. Учасники й професіонали фондового ринку.

Особливості українського фондового ринку.

В Україні переважно розвинутий позабіржовий сегмент – ринок фінансових посередників, переважно дилерський. Біржовий сегмент – ринок біржових фірм і банків, переважно брокерський. На… В Україні сьогодні не існує єдиної системи котирування цінних паперів – торги здійснюються окремо на Українській…

Тема 4. Акції як основа формування власного капіталу

1. Акції: сутність, мета випуску, основні характеристики. 2. Визначення вартості акцій. 3. Оцінка акцій.

Придбання акцій

Підприємства, організації та установи можуть купувати акції за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після сплати податків і відсотків… Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної сплати… Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їхнього наступного перепродажу,…

Ка = (Д/іб) х 100.

Тут Д - дивіденд, %;

і_б - банківський позичковий відсоток , %.

 

Процес встановлення ціни акції залежно від реального доходу, що вона приносить, має назву капіталізації доходу і відбувається за допомогою фондового ринку;

- балансова вартість акції визначається за формулою

 

С^б = ЧА/N,

де С^б - балансова вартість акції;

ЧА - вартість чистих активів товариства, тобто всі активи мінус борги (кредиторська заборгованість, позичкові кошти, доходи майбутніх періодів);

N - кількість сплачених акцій.

 

За балансовою вартістю реалізуються акції в акціонерних товариствах закритого типу;

- розрахункова курсова вартість акцій використовуються для визначення ціни при продажу акцій у межах товариства або при аналізі діяльності компанії:

 

С ^роз.к = (П/(N х і_б)) х 100,

де С ^роз.к – розрахункова курсова вартість акції;

П - чистий прибуток за рік;

N - кількість сплачених акцій;

і_б - середня ставка НБУ по централізованих кредитах;

- інвестиційна вартість акцій визначається у процесі оцінки акцій. Ця вартість є критерієм оцінки доцільності придбання акції або подальшого володіння нею.

3. Під оцінкою цінних паперів розумієтьсяпроцес визначення інвестиційної (внутрішньої, дійсної, дисконтованої) їх вартості. Ключовим фактором при оцінюванні будь-якого фінансового інструменту є позитивне співвідношення між ризиком та очікуваним доходом. Це означає, що при здійсненні оцінки цінних паперів враховуються дві величини: норма доходу, яку власник сподівається отримати наприкінці кожного періоду володіння цінним папером, і мінімальна норма доходу (прийнята ставка дисконту), прийнята для інвестора.

Отже очікувана вартість акції для інвестора дорівнює сумі очікуваних у майбутньому дисконтованих доходів.

Розрахована в процесі оцінки інвестиційна вартість цінного паперу порівнюється з його поточною ринковою вартістю і на підставі цього порівняння інвестор дістає висновок про доцільність придбання цінного паперу. Якщо інвестиційна вартість цінного паперу буде більша за його поточну ринкову вартість, то означає, що ринок недооцінив його, але згодою зробить це, тобто такий цінний папір має сенс купувати, оскільки він принесе власнику доход внаслідок збільшення ринкової вартості. І, навпаки, якщо інвестиційна вартість буде менша за поточну ринкову, що це означає, що ринок переоцінив його, але згодом правильно оцінить, тобто такий цінний папір купувати недоцільно.

Оцінка привілейованих акцій

Оцінка простих акцій Метою придбання простих акцій є одержання прибутку у формі грошової виплати… Оцінка простих акцій набагато складніша, ніж оцінка облігацій чи привілейованих акцій, тому що інвестор не може бути…

Ра. пр. = Д1 * FM 2(ra; n=1) + Д2 * FM 2(ra; n=2) +... .. + Дn * FM 2(ra; n).

 

Оцінка простих акцій з дивідендами, які постійно зростають (модель М.Дж. Гордона):

 

Р^{а. пр.} = (До(1 + q))/(r_a - q),

Р^{а. пр.} = Д₁/(r_a - q),

 

де До - останній виплачений дивіденд на акцію;

Д₁ - очікувана виплата дивідендів на акцію через рік;

q - очікувана середньорічна норма росту дивідендів по акції;

r_a- очікувана норма доходу.

Якість акцій визначається за такими показниками:

Ліквідністю

Л = (На*N)/З, де На – номінальна вартість акцій; N – кількість акцій;

Під дивідендною політикою розуміється сукупність використовуваних товариством принципів і методів виплати дивідендів відповідно до його економічних цілей у певний період.

Кращою вважається така дивідендна політика, що максимізує ринкову вартість акцій компанії і приваблює інвесторів. Важливо здійснювати стабільні дивідендні виплати акціонерам, з одного боку, і підтримувати стабільний фінансовий стан компанії – з другого.

Тобто завжди існує певне протиріччя між сумою прибутку, що направляється на виплату дивідендів, і прибутком, що направляється на інвестиції.

У рамках вирішення цього протиріччя виділяються три концепції:

Концепція М.Міллера – Ф.Модільяні.

2) Концепція “Синиця в руці” – М.Гордон, Е.Брігхем, Дж.Лінтнер. Ця концепція виходить з того, що оскільки майбутні доходи будуть колись, а… Прагнення до великих дивідендів притаманне, в основному, тільки дрібним інвесторам, а стратегічний інвестор у певних…

Тема 5. Облігації як основа формування позикового капіталу

2. Класифікація облігацій. 3. Визначення вартості облігацій. 4. Визначення доходу по облігаціях.

Придбання облігацій

Підприємства купують облігації усіх видів за рахунок коштів, що знаходяться у їхньому розпорядженні після сплати податків і відсотків за банківський… Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їхнього… Доход по облігаціях цільових позик (безвідсоткових облігаціях) не виплачується. Власнику такої облігації надається…

Ооб = У(Доб /(1 + rоб)n + (Ноб / (1 + rоб)N.

Тут О^об – облігаційна вартість облігації;

Доб- доход на облігацію, що виплачується раз на рік у вигляді купону або відсотку;

Н^об – номінальна вартість облігації;

rоб - ринкова прибутковість (норма доходу) цінних паперів найбільш ліквідних і надійних (державних облігацій);

N - кількість років до терміну погашення облігації;

n- порядковий номер року.

З метою спрощення розрахунків приведеної вартості номіналу облігації і потоку купонних виплат використовуються існуючі таблиці фінансових коефіцієнтів.

У цьому разі формула матиме вигляд:

 

О^об = FM4 (rоб;N) х Доб+ FM2(rоб;N) х Н^об ,

де FM 4 (rоб;N) - факторний множник 4, або коефіцієнт дисконтування потоку рентних платежів, що встановлюється при відомих значеннях rоб_, N за додатком 4 фінансових таблиць;

FM 2 (rоб;N) - факторний множник 2, коефіцієнт дисконтування, який визначається за додатком 2 фінансових таблиць.

 

Інвестор, який володіє конвертованою облігацією, тобто має привілегію, що полягає у можливості обміну облігації на прості акції, вирішує для себе питання про доцільність або недоцільність реалізації останньої.

Обмін облігації на акції має сенс у випадках, коли конверсійна вартість облігації вища за її облігаційну вартість.

Нижній рівень ринкової ціни конвертованої облігації визначається більшою з двох вартісних оцінок (облігаційної і конверсійної) вартості облігації.

4.Інвестори, які придбають облігації, можуть одержати такі види доходу: номінальний, поточний, доход до дати погашення, реалізований доход за визначений час.

Номінальний доход - це відсотковий доход за облігацією. Цей доход є очікуваною нормою доходу, що розраховується, виходячи з номінальної вартості облігації:

Д^об._ном. = Н^об. * q,

де Д_ном. – номінальний доход за облігацією;

Н^об. – номінальна вартість облігації;

q – розмір купонної ставки.

Поточний доход - це відношення відсоткового доходу по облігації до поточної ринкової ціни облігації. Поточний доход визначає доход готівкою, який можна одержати при поточній ринковій ціні.

 

Д^об_пот. = (q_об х Н^об)/Р^об_рин.,

де Д^об_пот. - поточний доход;

q_об - фіксований розмір купонної ставки по облігації;

Н^об - номінал облігації;

Р^об_рин. - поточна ринкова вартість облігації.

 

Доход до дати погашення є зовнішньою нормою доходу, що визначається відношенням ціни, по якій придбана облігація, до майбутнього потоку виплат відсотків і номіналу. Визначається двома способами: приблизним нарахуванням щорічного доходу і нарахуванням приведеної (дисконтованої) вартості.

Приблизне нарахування щорічного доходу здійснюється за формулою:

 

Д^об_пр. = (q_об + ((Н^об - Ц^об)/n))/((Н^об + Ц^об)/2),

де Н^об - номінальна вартість облігації;

n - число років до дати погашення;

qоб - щорічний відсоток по облігації;

Ц^об - поточна ціна облігації.

 

Реалізований доход за визначений період по облігаціях визначається за формулою

Д^об_р. = (q_об х Н_об х t)/Т,

де Д_об- відсотковий доход (реалізований доход);

q_об - відсоткова ставка купона,%;

Н^об - номінальна вартість облігації;

t- календарний період, за який обчислюється доход;

Т –загальний період, на який випущена облігація.

 

Тема 6. Вексельний обіг

1. Сутність векселя. Вексельний обіг в Україні. 2. Класифікація векселів. 3. Акцепт, аваль і протест векселя.

Акцепт векселя

по-перше, згоду на пропозицію вступити в угоду, укласти договір на умовах, що вже зазначені в пропозиціях; по-друге, напис на векселі, який свідчить про те, що особа, яка зробила напис… по-третє, згоду акцептанта (фізичної чи юридичної особи) власними засобами гарантувати оплату грошових, товарних і…

Аваль векселя

Порука може означати гарантію повного чи часткового платежу. Аваліст, приймаючи на себе відповідальність за виконання зобов'язань іншою особою, є… Аваль оформляється записом на обрізі векселя "вважати за аваль" або… 4.Операції комерційних банків з векселями в Україні здійснюються відповідно до вимог "Порядку проведення банками…

Облік векселів

Сукупність операцій комерційних банків по обліку і переобліку векселів у ринковій економіці утворює обліковий (дисконтний) ринок. Провідні позиції… Облік векселів - це покупка комерційним банком, іншою кредитною установою чи… При обліку векселів відбувається процес авансування грошей власнику векселя, за що справедливо з його стягується…

Застава векселів

  Тема 7. Похідні цінні папери  

Спекуляція ф’ючерсами

Участь спекулянтів у ф'ючерсному ринку є важливою, тому що саме вони забезпечують ринку високу ліквідність. Ліквідність необхідна ф'ючерсному ринку… Висока ліквідність досягається тим, що на ринку постійно знаходиться велика…  

Тема 8. Первинний ринок цінних паперів

1. Емісія цінних паперів. 2. Розміщення цінних паперів.  

Тема 9. Вторинний ринок цінних паперів

2. Правові засади створення і функціонування фондової біржі. 3. Механізм укладання угод на фондовій біржі. Види біржових угод. 4. Сутність біржових індексів.

Відмінності біржового та позабіржового ринку

2. Фондова біржа являє собою організований і регулярно діючий ринок з купівлі-продажу цінних паперів. Як господарський суб'єкт біржа виділяє приміщення для укладання угод з цінними… Основною відмінністю фондової біржі від інших ринкових інститутів є некомерційний характер її діяльності. Основна мета…

Тема 10. Фундаментальний аналіз цінних паперів

1. Сутність і зміст фундаментального аналізу цінних паперів. 2. Рейтингова оцінка емітента та цінних паперів. 3. Портфель цінних паперів: поняття, мета формування та завдання управління.

Рейтинг – це оцінка позиції аналізованого об’єкта за шкалою показників. Він дозволяє встановити на певну дату положення учасників ринку, виявити їх місце серед інших учасників відповідно до наступних критеріїв: фінансовий потенціал, активність, ринкова позиція та ін. У цьому плані рейтинг – орієнтир для учасників ринку, на підставі якого здійснюється вибір стратегії поведінки.

Публікація рейтингу не є порадою купувати або продавати той чи інший цінний папір. Рейтинг – це “інформація до уваги” для інвесторів, керуючих портфелями та інших учасників фондового ринку.

Рейтингу підлягають тільки ті цінні папери, по яких емітент несе фіксовані зобов’язання перед інвесторами (облігації, привілейовані акції, депозитні сертифікати, приватні векселі). У цьому випадку і виникає потреба в оцінці ризиків невиконання даних зобов’язань. Тобто об’єктами рейтингу є переважно боргові цінні папери та привілейовані акції.

Рейтинг оцінює ризик невиконання емітентом своїх зобов’язань, пов’язаних з цінними паперами і, відповідно, ризик втрати основної суми боргу та відсотків (кредитний ризик). Таким чином, рейтинг – це порівняльна оцінка рівня ризику по різних цінних паперах, спосіб співставлення їх між собою за розміром кредитного ризику. Рейтинг цінних паперів іноді називають кредитним рейтингом (тобто порівняльною оцінкою кредитного ризику). Рейтинг не вимірює валютного, процентного ризиків, ризика ліквідності і т.н., не дає оцінки майбутній зміні курсу цінних паперів.

Виділяють дві основні групи об’єктів рейтингових оцінок фінансового ринку – рейтинги цінних паперів і фінансових позицій учасників ринку. Рейтингові агенції поділяють шкалу рейтингу між двома класами цінних паперів: цінними паперами інвестиційної якості (інвестиційними цінними паперами) і спекулятивними цінними паперами.

Серед рейтингів фінансових позицій учасників фондового ринку можна виділити рейтинги активності та рейтинги фінансового стану. Рейтинги, що оцінюють фінансовий стан, будуються на обробці наступної інформації: ризиків даного виду діяльності, кон’юнктури ринку і ринкових позицій емітента, ефективності діяльності, оцінки якості менеджменту та нематеріальних активів (ділової репутації, марки компанії тощо), оцінки стану обліку, доходності, платоспроможності, ліквідності.

Необхідність рейтингів. З одного боку, інвестору необхідні інформаційні посередники, які професійно вивчали б фінансове положення емітента і ставили б своєрідне “клеймо якості” - бальну рейтингову оцінку цінних паперів, що служила б орієнтиром для інвесторів. З другого боку, емітентам також необхідна незалежна оцінка їх цінних паперів, що могла б підтвердити якість цінних паперів на фондовому ринку. Регулятивні органи фондового ринку використовують рейтинги для зниження загального рівня ризику, що несе цей ринок. З цією метою використовуються вимоги обов’язкового рейтингу при емісії певних видів цінних паперів та обмеження на вкладення фінансових інститутів у цінні папери, що мають низький рейтинг.

Згідно з рейтингом інвестиційних агенцій цінні папери залежно від ризику несплати поділяються на класи. При цьому враховуються платоспроможність емітента цінних паперів, обсяг та структура боргу, стабільність грошових потоків. Виділяють наступні класи цінних паперів:

- цінні папери найвищої якості;

- цінні папери дуже високої якості;

- цінні папери високої якості;

- цінні папери середнього класу;

- цінні папери нижче середнього класу;

- цінні папери низької якості;

- спекулятивні цінні папери;

- цінні папери найнижчої якості.

Рейтингові агенції виділяють три види цінних паперів:

1) цінні папери, по яких рейтинг не здійснюється (наприклад, цінні папери емітентів, що існують менше 3-5 років або цінні папери, що емітовані на суму менше певної величини, цінні папери певного виду або строку і т.н.);

2) цінні папери, по яких рейтинг здійснюється за спеціальним проханням емітента (наприклад, компанії, що здійснюють закрите розміщення);

3) цінні папери для масового (стандартного) рейтингу.

Закордонний досвід дозволяє виділити як мінімум два підходи до рейтингової оцінки, що базуються переважно на кількісних чи переважно на якісних показниках.

В основі кількісного аналізу – аналіз фінансових коефіцієнтів за 5 років, оцінка їх динаміки, співставлення їх значення з нормативами для цінних паперів, що мають рейтинг найвищої або вищої якості. Головна мета кількісного аналізу – виявити ступінь покриття ліквідними активами обов’язків емітента, оцінка його здатності генерувати грошові кошти, кількісний прогноз у цій області.

Відповідно до першого, основним показником для розрахунку рейтингів є капіталізація компанії, тобто сумарна ринкова вартість емітованих компанією акцій. Крім того, враховуються й інші характеристики, які можна згрупувати за такими ознаками:

1) результативні показники – розмір чи оборот, обсяг продаж, вартість активів і т.п.;

а) абсолютні показники – прибуток, власний капітал;

б) відносні показники – різні види рентабельності, ефективність інвестицій у цінні папери;

1) показники, що характеризують особливості цінних паперів того чи іншого емітента: наприклад, по акціях – дивіденд, коефіцієнт “ціна-доход”, балансова вартість акції і т.п.;

2) порівняльні критерії – характеризують % зміни різних параметрів.

Якісний аналіз включає оцінку ризику емітента з позицій:

- зовнішнього економічного та регулятивного довкілля (політичні, законодавчі, інфляційні ризики, циклічність економіки);

- галузевої і регіональної належності (стадія життєвого циклу галузі: спад, зростання; стан попиту і пропозиції на продукцію, ступінь конкурентоспроможності, трудові ресурси і т.ін.);

- самого підприємства-емітента (специфіка продукції, стадія життєвого циклу, ринкова ніша, стан основних фондів і технологій, персонал, якість менеджменту, якість продукції, здатність до інновацій).

У країнах з розвинутим фондовим ринком рейтингова оцінка акцій і облігацій використовується широко. Довіра до рейтингів настільки висока, що віднесення цінних паперів до того чи іншого класу само по собі може впливати на їхню вартість. Для емітента рейтинги відкривають доступ до ринків публічного і приватного розміщення капіталу. Для інвесторів завдяки незалежній оцінці рейтинги є важливими індикаторами ефективності капіталовкладень і сприяють підвищенню ліквідності ринку.

В Україні існує певний досвід складання рейтингів емітентів і їхніх цінних паперів. Але довіра до них невисока, тому що за базу розрахунків найчастіше береться неповна чи недостовірна інформація.

3. Портфель цінних паперів – це сукупність усіх цінних паперів, що належать одному інвестору.

При формуванні портфеля цінних паперів інвестор повинен забезпечити безпеку вкладення капіталу в цінні папери, задану прибутковість вкладень, зростання капіталу і його ліквідності.

Під безпекою вкладень розуміється невразливість інвестицій від потрясінь на фондовому ринку і стабільність одержання доходу.

Управління портфелем цінних паперів означає планування, аналіз і регулювання складу портфеля, його формування і підтримка для досягнення поставлених цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності і мінімізації зв'язаних з ним витрат.

Основним принципом оптимізації портфеля цінних паперів є принцип диверсифікованості вкладень, тобто розподіл вкладень між безліччю різних за інвестиційними якостями цінних паперів з метою зниження ризику загальних втрат і підвищення сукупної прибутковості. Крім цього, повинен дотримуватися загальний принцип, що діє на фондовому ринку: чим більший потенційний ризик несе цінний папір, тим більш високий потенційний доход він повинен приносити і навпаки.

Основною причиною того, що інвестори зберігають свої фінансові активи як частину портфеля, а не вкладають усі кошти в одну компанію, є зниження ризику. З погляду інвесторів, для яких цінні папери складають основну статтю прибутку, той факт, що курси окремих цінних паперів зростають або знижуються, не дуже важливий. Найважливішим для інвесторів є прибуток його портфеля і ступінь ризику портфеля.

Прибуток по портфелю

1) очікуваний прибуток по портфелю цінних паперів (Кр) – це питома середня величина очікуваного прибутку по окремих пакетах цінних паперів, що… 2) реалізовані ставки прибутку (к) – прибуток, фактично отриманий за… Ризик портфелю цінних паперів