Конспект лекцій З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Конспект лекцій

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

“БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ”

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ДЕННОЇ та заочної ФОРМ НАВЧАННЯ

 

 

ЛУГАНСЬК

 

 

Загальні відомості

Навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності» є нормативною дисципліною, що включається в навчальні плани як дисципліна обов'язкового вибору.

Мета навчальної дисципліни полягає у набутті студентом компетенції, знань, умінь і навичок для здійснення професійної діяльності за спеціальністю з урахуванням ризику виникнення техногенних аварій та природних небезпек, які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до несприятливих наслідків на об'єктах господарювання, а також формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку.

Навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності» займає провідне місце у структурно-логічній схемі підготовки фахівця за освітньо-кваліфікаційним рівнем, оскільки є дисципліною, що використовує досягнення та методи фундаментальних та прикладних наук з філософії, біології, фізики, хімії, соціології, психології, екології, економіки, менеджменту тощо і дозволяє випускнику вирішувати професійні завдання за певною спеціальністю з урахуванням ризику виникнення внутрішніх і зовнішніх небезпек, що спричиняють надзвичайні ситуації та їхніх негативних наслідків.

Завдання вивчення дисципліни передбачає опанування знаннями, вміннями та навичками вирішувати професійні завдання з обов'язковим урахуванням галузевих вимог щодо забезпечення безпеки персоналу та захисту населення в небезпечних та надзвичайних ситуаціях і формування мотивації щодо посилення особистої відповідальності за забезпечення гарантованого рівня безпеки функціонування об'єктів галузі, матеріальних та культурних цінностей в межах науково-обґрунтованих критеріїв прийнятого ризику. В результаті вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» студенти повинні мати такі головні загальнокультурні та професійні компетенції.

Загальнокультурні компетенції охоплюють:

- культуру безпеки і ризик-орієнтоване мислення, при якому питання безпеки, захисту й збереження навколишнього середовища розглядаються як найважливіші пріоритети в житті й діяльності;

- знання сучасних проблем і головних завдань безпеки життєдіяльності та вміння визначити коло своїх обов'язків з питань виконання завдань професійної діяльності з урахуванням ризику виникнення небезпек, які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до несприятливих наслідків на об'єктах господарювання;

- вміння оцінити середовище перебування щодо особистої безпеки, безпеки колективу, суспільства, провести моніторинг небезпечних ситуацій та обґрунтувати головні підходи та засоби збереження життя, здоров'я та захисту працівників в умовах загрози і виникнення небезпечних та надзвичайних ситуацій;

- здатність приймати рішення щодо безпеки в межах своїх повноважень. Професійні компетенції за видом діяльності охоплюють:

виробничо-технологічна діяльність:

- здатність орієнтуватися в основних методах і системах забезпечення техногенної безпеки, обґрунтовано вибирати відомі пристрої, системи та методи захисту людини і природного середовища від небезпек;

- вміння оцінити сталість функціонування об'єкту господарювання в умовах надзвичайних ситуацій та обґрунтувати заходи щодо її підвищення;

- вміння обґрунтувати та забезпечити виконання комплексу робіт на об'єкті з попередження виникнення надзвичайних ситуацій, локалізації та ліквідації їхніх наслідків;

організаційно-управлінська діяльність:

- здатність орієнтуватися в основних нормативно-правових актах в області забезпечення безпеки;

- знання організаційно-правових заходів забезпечення безпечної життєдіяльності та вміння обґрунтувати та забезпечення виконання у повному обсязі заходів з колективної та особистої безпеки;

- вміння забезпечити координацію зусиль виробничого колективу в попередженні виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

проектно-конструкторська діяльність:

- вміння ідентифікувати небезпечні чинники природного та техногенного середовищ і віднайти шляхи відвернення їхньої ура жальної дії використовуючи імовірнісні структурно-логічні моделі;

- вміння оцінити безпеку технологічних процесів і обладнання та обґрунтувати заходи щодо її підвищення;

- вміння обґрунтувати нормативно-організаційні заходи забезпечення безпечної експлуатації технологічного обладнання та попередження виникнення надзвичайних ситуацій;

педагогічно-консультативна діяльність:

- обґрунтування та методичне забезпечення проведення навчання серед працівників та населення з питань безпеки життєдіяльності та дій за надзвичайних ситуацій;

- вміння надати допомогу та консультації працівникам та населенню з практичних питань безпеки життєдіяльності та захисту у надзвичайних ситуаціях;

контрольно-консультативна діяльність:

- оцінювати стан готовності підрозділу до роботи в умовах загрози і виникнення НС за встановленими критеріями і показниками та надавати консультації працівникам організації (підрозділу) щодо підвищення його рівня;

- здатність аналізувати механізми впливу небезпек на людину, визначати характер взаємодії організму людини з небезпеками середовища існування.

 

 

Питання для включення в тематичні лекції з урахуванням профільної підготовки студентів

 

Інжерений профіль

Питання:

- забезпечення техногенної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях;

- стійкість роботи промислового об'єкта у надзвичайних ситуаціях;

- чинники, які впливають на стійкість роботи об'єктів у НС;

- шляхи і способи підвищення стійкості роботи об'єктів;

- забезпечення надійного захисту та життєзабезпечення виробничого персоналу;

- захист технологічного обладнання;

- служба оповіщення і зв'язку цивільного захисту.

 

 

ТЕМА 1

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек.

1. Модель життєдіяльності людини. Головні поняття в БЖД

2. Методологічні основи БЖД.

3. Види небезпек. Класифікація небезпек

 

 

1. Модель життєдіяльності людини. Головні поняття в БЖД

БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина − життєве середовище», в якій людина є суб'єктом - носієм предметно-практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямованої на об'єкт − життєве середовище. Поза межами цієї системи людина є об'єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології та багатьох інших наук. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія тощо.

Система «людина - життєве середовище» є складною системою в тому розумінні, що в неї, як правило, входить велика кількість змінних, між якими існує велика кількість зв'язків. Відомо, що чим більше змінних та зв'язків між ними має система, тим важче ці зв'язки піддаються математичній обробці і виведенню універсальних законів. Складність вивчення систем «людина − життєве . середовище» зумовлюється також і тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні, негативні та гомеостатичні зворотні зв'язки і мають багато емерджентних властивостей. Діяльність людини є предметом наукової дисципліни БЖД. Безпека життєдіяльності людини представляє собою об'єкт і мету цієї дисципліни. Діяльність людини здійснюється в умовах техносфери (виробнича зона) та навколишнього природного середовища (середовище існування) (рис. 1.1).

З одного боку людину оточують земний грунт, повітря, водоймища, рослини, звірі, птахи, риби, мікроорганізми, тобто об'єкти природного походження і створені ними екологічні системи. Природні об'єкти утворюють поля, ліси, гори, ріки, озера, моря, океани, континенти. Це оточення зветься природним середовищем.

З іншого боку людину чи соціапьну спільноту, яка розглядається як суб'єкт системи «людина - життєве середовище», оточують інші люди, інші спільноти, що утворюють соціальне, або соціально політичне середовище по відношенню до

 

суб'єкта системи. Третім компонентом життєвого середовища є техногенне середо­вище − житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура, створена людством за час його існування.

Рис. 1.1. Система «Людина - життєве середовище»

 

 

Таким чином, природне середовище складає земний ґрунт, повітря, водойми­ща, рослини, тварини, сонце, місяць, планети тощо; соціальне, соціально-політичне середовище - форми середовище спільної діяльності людей, єдність способу життя людини; техногенне середовище - житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо).

Прийнято виділяти дві форми взаємодії суспільства і природи, що склалися на сучасному етапі історичного розвитку цивілізації:

• економічна форма - споживання ресурсів природи, тобто використання її для задоволення людиною своїх матеріальних та духовних потреб;

• екологічна форма - охорона навколишнього природного середовища з метою збереження людини як біологічного і соціального організму і його природного середовища існування.

Негативна діяльність людини по відношенню до природного середовища проявляється в наступних напрямках:

· забруднення навколишнього природного середовища:

Під забрудненням довкілля розуміють фізико-хімічні зміни складу природного речовини (повітря, води, ґрунту), які загрожують стану здоров'я і життя людини, а також навколишнього його природного середовища існування.

Щорічно на одного жителя Землі припадає понад 20 т відходів. Основними об'єктами забруднення є повітря, водойми (включаючи Світовий океан), ґрунту. Щодня в атмосферу викидаються тисячі тонн чадного газу, оксидів азоту, сірки, солей важких металів і інших речовин. І лише 10% цих забруднювачів поглинають рослини.

• зміни клімату Землі:

Парниковий ефект виражається в підвищенні температури, зміні погоди і клімату. Вже в наш час, при сучасних антропогенних навантаженнях, кожні 10 років температура підвищується на 0,5 ° С, що підвищує рівень Світового океану через танення льодів за кожні 10 років на 1-1,2 м.

• переміщення великих мас хімічних елементів з надр Землі по її поверхні (видобуток корисних копалин); ,

• зміни ландшафту Землі (будівництво водосховищ, зрошувальних каналів, магістралей тощо).

 

 

Особливості техногенного впливу на природу

Біосфера забруднюється твердими відходами, газовими викидами і стічними водами металургійних, металообробних і машинобудівних заводів. Друга половина XX ст. характеризувалася бурхливим розвитком хімічної промисловості. Свого часу успіхи розвитку хімізації принесли безперечну користь. В даний час стали очевидні негативні наслідки цього процесу.

По-перше, з кожним роком збільшується викид хімічних сполук у навколишнє середовище. За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), з більш ніж 6 млн відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис. сполук, з них близько 40 тис. мають шкідливими для людини властивостями, а 12 тис. токсичні. Кожна люмінесцентна лампа містить 150 мг ртуті. Наприклад, одна розбита лампа забруднює на рівні ГДК 500 тис. м^З повітря.

По-друге, заміна природних матеріалів на синтетичні призводить до цілого ряду непередбачених наслідків. У біохімічні цикли включається великий перелік синтетичних сполук, не властивих для цілинних природних середовищ (ксенобіотики). Наприклад, якщо у водойму потрапляє мило, основою якого є природні сполуки - жири, то вода самоочищається. Якщо ж у воду потрапляють синтетичні миючі засоби, що містять фосфати, то це призводить до розмноження синьо-зелених водоростей і водойма гине.

По-третє, багато хімічні сполуки здатні передаватися по харчових ланцюгах і накопичуватися в живих організмах, внаслідок чого зростає хімічна навантаження на організм людини.

Одним із суттєвих факторів забруднення навколишнього середовища є надзвичайні ситуації, техногенні аварії та катастрофи, в результаті яких негативний вплив виявляється практично на всі компоненти навколишнього середовища.

В останні роки намітилася тривожна тенденція сталого зростання надзвичайних ситуацій, у тому числі техногенних аварій різного ступеня небезпеки і масштабу, викликаних вибухами, пожежами і т. п., І як наслідок - викидами і скидами в навколишнє середовище забруднюючих радіоактивних, хімічних і біологічних речовин.

Розглянемо головні поняття БЖД. «

Безпека життєдіяльності − галузь наукових знань, що вивчає небезпеки і способи захисту від них людини в будь-яких умовах його перебування.

Безпека − стан діяльності, при якому з визначеною імовірністю виключений прояв небезпек.

Діяльність − специфічна людська форма активного відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення. Усяка діяльність містить у собі мету, засіб, результат і сам процес діяльності. Форми діяльності різноманітні. Вони охоплюють практичні, інтелектуальні, духовні процеси, що протікають у побуті, суспільній, культурній, трудовій, науковій, навчальній та іншій сферах діяльності.

Небезпека − процеси, явища і предмети, які здійснюють негативний вплив на життя і здоров'я людини. Це явища, процеси, об'єкти, властивості предметів, здатні у визначених умовах завдати шкоди здоров'ю людини.

Усі види небезпек, що виникають у процесі трудової діяльності, розрізняються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні, соціальні.

Ризик − кількісна оцінка небезпеки. Визначається як частота або ймовірність виникнення однієї події при настанні іншої події. Звичайно, це безрозмірна величина, що лежить у межах від 0 до 1. Може визначатися й іншими зручними способами.

Система − сукупність елементів, взаємодія між якими адекватна меті.

Умови діяльності − сукупність факторів навколишнього середовища, що впливають на людину.

Збиток здоров'ю − це захворювання, травмування, наслідком якого може стати летальний результат, інвалідність і т.п.

Надзвичайна ситуація − подія, при якій відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей і яка може призвести до загибелі людей та значних матеріальних втрат.

Безпека життя особи − це відчуття збалансованого стану на підсвідомому рівні відчуття. Збалансований стан досягається діяльністю. Вимірювання ступеню безпеки може здійснюватись параметричними або непараметричними методами, суб'єктивними або об'єктивними системами оцінювання. Експертні методи оцінки навіть за участю фахівців високого рівня кваліфікації мають певні недоліки.

У міжнародній практиці отримала визнання піраміда базисних потреб людини, яку розробив викладач школи наук поведінки людини Великої Британії 0. Маслоу (Олександр Маслов, емігрант з м. Києва), рис. 1.1. Фізіологічні потреби знаходяться в основі піраміди, потреба в безпеці займає другий рівень, 3 рівень -соціальні потреби, 4 - потреба в повазі і 5 - духовні потреби. Рівні 1 та 2 є первинними, 3-5 є вторинними. У першу чергу мають бути задоволені первинні рівні. При їх незадоволенні відпадає потреба в задоволенні вищих рівнів.

Соціально-культурне призначення Концепції слід розглядати в контексті змістового поля Концепції (основ державної політики) національної безпеки України. Воно полягає в розкритті магістральних напрямів збалансованої взаємодії людини (суспільства) із навколишнім світом, висвітленні ідеологічних, етичних, культурних засобів (механізмів) сталого людського розвитку українського народу і кожного громадянина зокрема, а також у розширенні гуманних меж вияву свободи вибору і практичної дії на тлі підтримки в конструктивному контексті індивідуальної гідності і духовної самореалізації.

Пропонована Концепція сприяє підвищенню рівня безпеки подини в соціально-культурному та природному середовищі, підтворенню соціального капіталу країни, передусім міжлюдських гуманних відносин; дасть змогу особистості повно усвідомити свої можливості у соціально-культурному творенні і відшукати прийнятні форми їх найкращого використання у різних галузях суспільної практики - економічній, соціальній, інформаційній, екологічній, політичній, освітній. Вона також підготовлена для з'ясування більш широких обріїв людського розвитку, соціального благополуччя, природної гармонії.

 

 

Рис. 1.2. Ієрархія потреб

 

Мета Концепції безпеки життя і діяльності людини полягає в докорінному підвищенні рівня фахової підготовки кадрів і просвіти населення в усіх сферах, пов'язаних з забезпеченням здорового і безпечного існування людей, впровадженні індексу людського розвитку в освітянську практику України як інтег­рального параметричного показника безпеки особи, національної безпеки і економічного процвітання країни та визначенні шляхів гуманізації і демократизації суспільних взаємин. В галузі науки та інженерних технологій Концепція передбачає надання питанням безпеки пріоритетного значення.

Основна ідея Концепції безпеки життя і діяльності людини полягає в тому, щоб поєднати наукову і досвідну стратегії пізнання, проектування і реалізації збалансованої взаємодії особи (суспільства) із навколишнім світом, а також підвищити гуманістичний зміст людського розвитку, поліпшити якість і самоефективність життя кожного громадянина.

 

Стан справ з безпеки життя та діяльності людини в Україні

Стан справ з безпеки життя та діяльності людини корелює загальним соціально-економічним статусом держави. За індексом людського розвитку, який є інтегральним показником ООВ Україна посідає 80 місце серед 175 країн світу. Низькі показники індексів тривалості життя і реального ВВП на душу населення. Незмінно високою залишається лише грамотність серед дорослого населення. Соціально-економічний статус України негативно позначився на безпеці як суспільства в цілому, так і окремого громадянина. Незадовільним залишається стан управління екзистенціальними потребами суспільства: має місце неузгодженість та паралелізм у діях органів виконавчої влади, домінантою в її діяльності залишається реагування на надзвичайні ситуації, а не визначений законодавством стратегічний пріоритет запобігання. Фінансування запобіжних заходів здійснюється за залишковим принципом. Посадові особи часто-густо не усвідомлюють, що профілактичний захист людини складає основу сталого розвитку суспільства. Посади у сфері цивільного захисту, безпеки життєдіяльності нерідко обіймають випадкові люди без відповідної освіти. Навчання з безпеки життєдіяльності здійснюють не сертифіковані викладачі.

Проявом організаційних недоліків, недостатньої уваги щодо профілактики та запобігання інцидентів та випадків, є високий рівень антропогенної небезпеки, травматизму та смертності на виробництві і побуті. Згідно офіційним даним, нещасні випадки та професійні захворювання в Україні трапляються у 5-8 разів чистіше, ніж в інших промислово розвинутих країнах. На виробництві гине щорічно порядку 1,5-2 тис. осіб (для порівняння в Німеччині за приблизно такої ж кількості населення - 200 осіб). Поза виробництвом гине щорічно ще приблизно 70 тис. осіб, тобто в 35 разів більше, ніж виробництві (в Німеччині - близько 30 тис. осіб).

Основними причинами високого рівня травматизму, смертності, аварій, катастроф надзвичайних ситуацій є:

− слабке методологічне забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

− недосконалість технічних виробів і, споруд, нових технологій щодо вимог ергономіки, дизайну, енерго- і матеріалоємності, перевищення гранично допустимого вантаження на соціоекосистеми всіх рівнів, зношеність технік.

Серед надзвичайних ситуацій приблизно 26 відсотків становлять пожежі (це без врахування пожеж, які не класифікуються, як НС, але завдають значних матеріальних збитків) і 24 відсотки дорожньо-транспортні пригоди.

Існуючі недоліки системи безпеки людини виникли не сьогодні. Упродовж десятиріч виховувався феномен колективної відповідальності (чи безвідповідальності), людині як особистості відводилась роль гвинтика. Питання безпеки при розробці нової техніки, вибору місця її розташування, громадська думка стосовно доцільності і припустимості будівництва нових екологічно небезпечних конструкцій нехтувались. Тому спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, Чорнобильської АЕС і багатьох інших потенційно небезпечних об'єктів було здійснене всупереч розумній думці громадськості, в т.ч. кваліфікованих науковців, з умов псевдо економічних розрахунків, за всепоглинаючої гігантоманії і гіпертрофованої амбіційності правлячої еліти. Наслідки таких державних рішень прогнозувались опонентами вже н стадії проектів, висловлювалась адекватна тривога щодо експлуатації та утилізації небезпечних виробів. Експерти Ради Європи вважають, що рівень аварійності безпосередньо відображає увагу кожної держави до розв'язання проблеми безпеки людини.

Отже, є підстави констатувати, що: ,

− державна система установ і закладів у сфері безпеки життя та діяльності людей потребує суттєвого вдосконалення;

− ментальність українського народу на цей час сформувалась інфантильною щодо особистої безпеки, відповідальності за своє здоров'я і водночас з перебільшеним уявленням щодо можливостей та ролі державних і місцевих установ у сфері безпеки.

 

 

2. Методологічні основи БЖД. Таксономія, номенклатура, ідентифікація і квантифікащя небезпек

У структурі загальної теорії безпеки принципи і методи дають цілісне уявлення про зв'язки в розглянутій галузі знань.

Принцип − ідея, думка, основне положення. Принципів забезпечення безпеки існує багато. їх умовно поділяють на 4 класи: орієнтуючі, технічні, управлінські,

організаційні.

1. Організаційні принципи - положення, які визначають напрямок пошуку безпечних рішень.

Принцип системності - полягає в тому, що будь-який об'єкт розглядається як елемент системи. Система включає матеріальні об'єкти та відносини між ними. Принцип системності полягає в тому, щоб розглядати явища із системних позицій у їхньому взаємозв'язку і цілісності. Системний підхід до профілактики травматизму полягає в тому, щоб насамперед для конкретних умов визначити сукупність елементів, що утворюють систему, результатом якої є нещасний випадок. Виключення одного або декількох елементів руйнує систему й усуває негативний результат.

Принцип деструкції (від лат. destructio - руйнування) полягає в тому, що система, що призводить до небезпечного результату, руйнується за рахунок виключення з неї одного або кількох елементів. Відомо, що суміш пального і окислювача горить лише у визначеному інтервалі концентрацій. Мінімальна концентрація, при якій можливий вибух, називається нижньою концентраційною межею. Максимальна концентрація, при якій ще можливий вибух, називається верхньою концентраційною межею. Щоб уникнути вибуху, потрібно тим або іншим способом знизити концентрацію нижче нижньої межі або підняти вище верхньої концентраційної межі вибуховості. Іншими словами, потрібно застосувати принцип деструкції, що полягає у цьому випадку у виключенні такої умови, як вибухова суміш.

Принцип зниження небезпеки полягає у використанні рішень, що спрямовані на підвищення безпеки, але не забезпечують досягнення бажаного або необхідного за нормами рівня. Цей принцип у певному сенсі носить компромісних характер. Наприклад, для захисту від уражень електричним струмом застосовують так звані безпечні напруги (12, 24, 36 V). При такій напрузі небезпека ураження стумом знижується. Однак вважати такі напруги абсолютно небезпечними не можна, оскільки відомі випадки ураження людини саме такою напругою.

Принцип ліквідації небезпеки полягає в усуненні небезпечних і шкідливих факторів, що досягаються зміною технологій, заміною небезпечних речовин безпечними, застосуванням більш безпечного устаткування, удосконаленням наукової організації праці та інших способів. Наприклад, ртуть є високотоксичною речовиною. Пропонується у всіх випадках, де це є можливим, ртутні прилади замінювати без ртутними (апарат вимірювання артеріального тиску).

2.Технічні принципи засновані на дії фізичних законів.

Принцип захисту відстанню полягає у встановленні такої відстані між людиною і джерелом небезпеки, при якому забезпечується заданий рівень безпеки. Принцип ґрунтується на тому, що дія небезпечних і шкідливих факторів слабшає за тими чи іншими законами або цілком зникає залежно від відстані. Наприклад, щоб уникнути поширення пожежі, будинки та інші об'єкти розташовують на визначеній відстані один від одного. Ці відстані називають протипожежними розривами. Санітарно-захисні зони створюють для захисту житлових забудов від шкідливих речовин, підвищення рівнів шуму, вібрацій, ультразвуку, електромагнітних хвиль радіочастот, статичної електрики.

Принцип міцності полягає в тому, що з метою підвищення рівня безпеки підсилюють здатність матеріалів, конструкцій і їхніх елементів опиратися руйнівним і залишковим деформаціям від механічних впливів. Наприклад, застосування запобіжних поясів для роботи на висоті, пояс прикріплюється до міцних конструкцій за допомогою карабіна.

Принцип слабкої ланки полягає в застосуванні з метою безпеки послаблених елементів конструкцій або спеціальних пристроїв, що руйнуються при визначених і попередньо розрахованих значеннях факторів.

Принцип екранування полягає в тому, що між джерелами небезпеки і людиною встановлюється перешкода, що гарантує захист від небезпеки. При цьому функція перешкоди полягає в тому, щоб перешкоджати проходженню небезпечних властивостей до робітника. Наприклад, захист від іонізуючих випромінювань за допомогою захисних екранів відповідною товщини та різних матеріалів залежно від сили і природи випромінювань: α, β, γ, нейтрони, УФ.

3.Управлінські принципи визначають взаємозв'язок і відносини між
окремими стадіями й етапами процесу забезпечення безпеки.

Принцип плановості означає встановлення на визначені періоди напрямків і кількісних показників діяльності, тобто на основі контрольних цифр. Планування в області безпеки повинно орієнтуватися на досягнення кінцевих результатів, виражених у показниках, що характеризують безпосередньо умови праці. Інші показники є похідними.

Принцип стимулювання означає облік кількості і якості витраченої праці й отримання результатів при розподілі матеріальних благ і моральному заохоченні.

Цей принцип реалізує такий важливий фактор, як особистісний інтерес.

Принцип компенсації (від лат. compensatio − відшкодування) полягає в наданні різного роду пільг з метою відновлення порушеної рівноваги психічних і психофізіологічних процесів або попередження небажаних змін у стані здоров'я. Наприклад, підвищення тарифних ставок для тих, хто працює на гарячих, важких або шкідливих роботах, приблизно від 13% до 33% і вище. Окрім того, для тих, хто працює в особливо шкідливих умовах, видається безкоштовно лікувально-профілактичне харчування для зміцнення здоров'я і попередження професійних захворювань.

4. Організаційні принципи реалізують з метою безпеки положення наукової організації діяльності.

Принцип захисту часом допускає скорочення до безпечних значень тривалості перебування людей в умовах впливу небезпеки. Наприклад, усі трудящі одержують оплачувану відпустку. Це знімає втому і сприяє поліпшенню здоров'я й підвищенню життєвого тонусу.

Принцип нормування складається із регламентації умов, дотримання яких забезпечує заданий рівень безпеки. Необхідність нормування обумовлюється тим, що досягти абсолютну безпеку практично неможливо. Норми є вихідними даними для розрахунку й організації заходів щодо забезпечення безпеки. При нормуванні враховуються психофізичні характеристики людини, а також технічні й економічні можливості. Наприклад, вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони нормується граничнодопустимими концентраціями (ГДК). ГДК − це такі концентрації, які при встановлені тривалості роботи протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров’я. Ці концентрації є максимально разовими.

Принцип несумісності полягає в просторовому і тимчасовому поділі об'єктів реального світу (речовин, матеріалів, статкування, приміщень, людей), заснованому на обліку природи їхньої взаємодії з позицій безпеки. Такий поділ мас на меті виключити виникнення небезпечних ситуацій, породжуваних взаємодією об'єктів. Наприклад, побутові приміщення ізолюють від виробничих. Виробничі приміщення планують так. щоб виключалося забруднення повітря один приміщень токсичних речовин, що надходять з інших цехів.

Принцип ергономїчностї полягає в тому, що для забезпечення безпеки враховуються антропометричні, психофізичні та психологічні властивості людини.

Наприклад, врахування антропометричних даних при плануванні устаткування, робочих місць, меблів, одягу тощо.

 

Методи забезпечення безпеки

1. Метод просторовий та годинниковий розподіл гомосфери та нокосфери. Гомосфера − робоча зона, де знаходиться людина в процесі діяльності. Нокосфера − простір, у якому постійно існують або періодично виникають небезпеки. Цей метод досягається засобами дистанційного керування, автоматизації, роботизації.

2. Метод нормалізації нокосфери. Досягається шляхом виключення небезпек в нокосфері. Це, насамперед, сукупність заходів, що захищають людину від шуму, газу, пилу, травмування і т.п. засобами колективного захисту.

3.Адаптації людини до відповідного середовища. Цей метод реалізує
можливості профілактичного вибору, навчання, психологічного впливу.

У реальних умовах реалізується комбінація названих методів і принципів безпеки.

Номенклатура − система назв, термінів, уживаних у якій-небудь галузі науки, техніки. У теорії БЖД доцільно виділити кілька рівнів номенклатури: загальну, локальну, галузеву, місцеву (для окремих об'єктів) та ін. У окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів: підприємства, цехи, професії, місця праці тощо. Корисність номенклатур полягає в тому, що вони містять повний перелік потенційних небезпек і полегшують процес ідентифікації. ,

Таксономія − наука про класифікацію і систематизацію складних явищ, понять, об'єктів. Таксономія небезпек − класифікація та систематизування явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдати шкоди людині. Термін «таксономія» запропонував швейцарський ботанік О. Декандоль у 1813р.

За походженням розрізняють наступні типи небезпек: природні, техногенні, антропогенні, екологічні, соціальні, біологічні.

За характером впливу на людину небезпеки можна розділити на 5 груп: механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.

За часом прояву негативних наслідків небезпеки поділяються на імпульсивні і

кумулятивні.

За локалізацією небезпеки бувають: зв'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом.

За завданим збитком: соціальні, технічні, екологічні, економічні.

Сфери прояву небезпек: побутова, спортивна, шляхово-транспортна, виробнича, військова та ін.

Під ідентифікацією розуміють процес виявлення і встановлення кількісних, тимчасових, просторових та інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, спрямованих на забезпечення життєдіяльності.

Ідентифікація небезпеки − процес розпізнавання образу небезпеки, встановлення можливих причин, просторових і тимчасових координат, імовірності прояву, величини і наслідків небезпеки.

Небезпеки мають потенційний характер. Актуалізація небезпек відбувається за певних умов, іменованих причинами. Ознаками, що визначають небезпеку, є: загроза життю; можливість завдання шкоди здоров'ю; порушення умов нормального функціонування органів і систем людини. Небезпека - поняття відносне.

У процесі ідентифікації виявляються: номенклатура небезпек, імовірність їхнього прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток та інші параметри, необхідні для розв'язання конкретної задачі.

Головне в ідентифікації - встановлення можливих причин прояву небезпеки. Цілком ідентифікувати небезпеки дуже важко. Наприклад, причини деяких аварій і катастроф залишаються нез'ясованими довгі роки або назавжди.

Квантифікація − це введення кількісних характеристик для оцінки складних, якісно обумовлених понять. Квантиікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Застосовуються числові, бальні й інші прийоми квантифікації. І найбільш розповсюдженою оцінкою небезпеки є ризик.

В. Маршалл дає наступне визначення: ризик − частота реалізації небезпек.

Кількісна оцінка - це відношення числа тих або інших несприятливих наслідків до їхнього можливого числа за визначений період. Визначаючи ризик, необхідно вказати клас наслідків, тобто відповісти на запитання: ризик чого?

Формально ризик − це частота. Але, власне кажучи, між цими поняттями є істотна різниця, тому що стосовно проблем безпеки про можливе число несприятливих наслідків доводиться говорити умовно.

Індивідуальний ризик характеризує небезпеку певного виду для окремого індивідуума.

Соціальний ризик (точніше - груповий) - це ризик для групи людей. Соціальний ризик - це залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.

 

 

 

 

Рис. 2. Приклад таксономії небезпек

 

Джерелами (носіями) небезпек є природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об'єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об'єктів (приклад: куля вбиває тварину або людину, але не пробиває кам'яну стіну).

Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається повною. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативним наслідкам існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину.

Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації - за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву тощо. Найбільш вдалою є класифікація небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. До четвертої групи віднесено три підгрупи: природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Ця класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.98 р. №1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на НС техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

Окрім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74.

Природні джерела небезпеки − це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин)

Техногенні джерела небезпеки − це передусім небезпеки, пов'язані з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного), транспортних засобів, горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурах та тиску, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання.

Джерелами техногенних небезпек є всі небезпеки, пов'язані з впливом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Наприклад, виведена людьми порода собак − бультер'єр, яка небезпечна не тільки для чужих людей, а навіть для свого господаря, виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії. До соціальних джерел небезпек віднесено небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем людей. Це такі явища, як бродяжництво, проституція, п'янство, алкоголізм, злочинність, тощо. Першоджерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан; погані умови проживання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни. Але більшість джерел небезпек мають комбінований характер:

· природно-техногенні небезпеки − смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель та інші явища, спричинені людською діяльністю;

· природно-соціальні небезпеки - химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та ін.;

· соціально-техногенні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Проте наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов'язково повинна бути спричинена якась шкода чи пошкодження. До цього може призвести конкретний вражаючий фактор.

Уражаючий фактор − це чинник життєвого середовища, який за певних умов завдає шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводить до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори поділяються на: фізичні, в тому числі енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електромагнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що рухаються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, призводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), біологічні (тварини, рослини, мікроорганізми), соціальні (збуджений натовп людей) та психофізіологічні.

Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі й небезпечні.

Шкідливі − це чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання.

Небезпечні − чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

Такий поділ вражаючих факторів ефективно використовується в охороні праці для організації розслідування та обліку нещасних випадків і професійних захворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників і та ін.

За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на: фізичні, хімічні, біологічні та психо-фізіологічні.

Поділ на джерело небезпеки, небезпечну ситуацію та небезпечний фактор проводиться залежно від завдання, яке ставиться, передусім від рівня системи «людина-життєве середовище», яка розглядається. Наприклад, якщо для однієї" конкретної особи або групи людей вражаючим фактором є осколки від вибуху бомби; падіння бомб (бомбування) є небезпечною ситуацією, а літак, з якого здійснюється бомбування, джерелом небезпеки, то для рівня країни чи регіону, в якому ведуться бойові дії, небезпечним фактором є бомби; поява літаків, що несуть бомби - це небезпечна ситуація, а джерелом небезпеки є війна.

Одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вражаючі фактори (газова плита - загроза отруєння, пожежі та вибуху).

Сучасне життєве середовище, навіть побутове, містить багато джерел небезпек - це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання, медикаменти, отруйні й пожежонебезпечні речовини, балкони, що знаходяться на висоті, мисливська чи інша зброя тощо. Для реалізації потенційної загрози необхідна тріада «джерело небезпеки - причина (умова) - небезпечна ситуація».

Небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій області, яка отримала назву небезпечна зона.

Найбільш небезпечна ситуація для людини виникає за таких умов:

· небезпека реально існує;

· людина знаходиться в зоні дії небезпеки;

· людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх або ці засоби неефективні.

 

 

Тема 2

Застосування ризик орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей виникнення та розвитку НС

1. Загальний аналіз ризику небезпек

2. Концепція прийнятного ризику

3. Методи визначення ризику

4. Ідентифікація ризику

 

1. Загальний аналіз ризику небезпек

Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Методи цих аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з них:

Типи аналізу:

- попередній аналіз небезпек (ПАН),

- системний аналіз небезпек (САН),

- підсистемний аналіз небезпек (ПСАН),

- аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО).

Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:

- аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ),

- аналіз дерева помилок (АДП),

- аналіз ризику помилок (АРП),

- прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР),

- аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ),

- аналіз поетапного наближення (АПН),

- програмний аналіз небезпек (ПрАН),

- аналіз загальних причин поломки (АЗПП),

- причинно-наслідковий аналіз (ПНА),

- аналіз дерева подій (АДПд).

Ознайомимось з основами двох наведених вище методик, а саме з попереднім аналізом небезпек (ПАН) і аналізом дерева помилок (АДП).

Попередній аналіз небезпек - це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. Це перша спроба в процесі безпеки систем визначити й класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. Виконується він у такому порядку:

- вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали;

- встановлюють їхні небезпечні й шкідливі властивості;

- визначають закони, стандарти, правила, дія яких розповсюджується на даний об'єкт, систему чи процес;

- перевіряють технічну документацію на її відповідність законам, правилам, принципам і нормам безпеки;

- складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.

Після того, як виявлено головні системи об'єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш детально за допомогою інших методів аналізу.

Базові запитання, які мають бути вирішені:

o який процес / система аналізуються?

o чи залучені до цієї системи люди?

o що система повинна звичайно робити?

o чого система не повинна робити ніколи?

o чи існують стандарти, правила, норми, які мають відношення до системи?

o чи використовувалась система раніше?

o що система виробляє?

o які елементи включено в систему?

o які елементи вилучено із системи?

o що може спричинити появу небезпеки?

o як оцінюється ця поява?

o що і де є джерелами та перешкодами енергії?

o чи існує критичний час для безпечності операцій?

o які загальні небезпеки притаманні системі?

o як може бути покращений контроль?

o чи сприйме керівництво цей контроль?

Аналіз дерева помилок (АДП) − застосовується при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки. Як відомо більшості професійних інженерів з охорони праці, які мають досвід

розслідувань нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються під впливом тільки одного чинника. Через це при аналізі дерева помилок у процесі системної безпеки небажану подію відносять до кінцевої події. Розташовуючи кожний фактор у відповідному місці дерева, дослідник може точно визначити, де відбулись будь-які пошкодження в системі, який зв'язок існує між подіями і яка взаємодія відбулася.

При побудові основного дерева помилок використовують спеціальні символи, які забезпечують аналітика ілюстрованим зображенням події і того, як вона взаємодіє з іншими подіями на дереві. Спеціальна форма символів дає наочність і полегшує побудову дерева помилок.

Виконання аналізу дерева помилок можливе лише після детального вивчення робочих функцій усіх компонентів системи, що розглядається. При цьому слід враховувати, що на роботу системи впливає людський фактор, тому всі можливі «відмови оператора» теж необхідно вводити у склад дерева. Оскільки дерево помилок показує статичний характер подій, розвиток подій у часі можна розглянути, побудувавши кілька дерев помилок.

 

 

2. Концепція прийнятного ризику

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику, суть якої − в прагненні до такої безпеки, яку сприймає суспільство у даний період часу. Ця концепція реалізується через ризик орієнтований підхід (РОП).

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу небезпеку, яку сприймає суспільство у даний час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки й техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні й політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у вказаних сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Із збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем, в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

Сумарний ризик має мінімум при оптимальному співвідношенні інвестицій у технічну й соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Безперечно, не існує абсолютної безпеки, завжди буде існувати деякий рівень залишкового ризику.

Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним, вирішує керівництво держави та конкретного підприємства, установи і організації. Результат цього рішення впливатиме на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце займає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.

Розрізняють індивідуальний і соціальний ризик. Індивідуальний ризик характеризує небезпека певного виду для окремого індивідуума. Соціальний або груповий - це ризик для групи людей. Соціальний ризик може бути визначений як залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.

Величину ризику (R) можна розрахувати за формулою

 

n

R = ----,

N

де п − число нещасних випадків; N − загальна кількість людей.

У табл. 2.1 наведені дані, що характеризують ймовірність фатального результату від різних надзвичайних ситуацій на прикладі США.

 

Таблиця 2.1

Індивідуальний ризик фатального результату на рік, обумовлений різними причинами надзвичайних ситуацій (Арустамов, 2006)

 

N п/п	Причини надзвичайних ситуацій	Індивідуальний ризик
1.	Автомобільний транспорт	3 • 10 -4
2.	Падіння	9 • 10 -5
3.	Пожежі та опік	4• 10 -5
4.	Утоплення	3 • 10 -5
5.	Отруєння	2• 10 -5
6.	Вогнепальна зброя	1 • 10 -5
7.	Верстатне обладнання	1 • 10-5
8.	Водний транспорт	9 • 10 -5
9.	Повітряний транспорт	9 • 10 -5
10.	Предмети, які падають	6 • 10 -5
11.	Електричний струм	6• 10-5
12.	Залізниця	4 • 10 -7
13.	Блискавка	5 • 10 -7
14.	Атомна енергія	2• 10 -10
15.	Усі інші	4 • 10 -5
16.	Загальний ризик	6 • 10 -4

 

 

Існують чотири головних методичних підходів до визначення ризику.

1. Інженерний, що спирається на статистику, розрахунок частот, імовірнісний аналіз безпеки, побудова дерев небезпеки.

2. Модельний заснований на побудові моделей впливу шкідливих чинників на окрему людину, соціальні, професійні групи тощо.

3. Експертний, при якому ймовірність подій визначається на основі опитування досвідчених фахівців, тобто експертів.

4. Соціологічний, заснований на опитуванні населення.

Перераховані методи відображають різні аспекти ризику, тому застосовувати їх необхідно в комплексі.

 

 

3. Методи визначення ризику

При управлінні проектами важливо вчасно звернути увагу на визначення ризику в процесі оцінки доцільності прийняття тих чи інших рішень. Метою аналізу ризику є надання потенційним партнерам необхідної інформації та даних для прийняття рішень про доцільність участі в проекті та розробки заходів по захисту від можливих фінансових втрат.

Організація робіт по аналізу ризиків може виконуватись в наступній послідовності:

1) підбір досвідченої команди експертів;

2) підготовка спеціальних запитань та зустрічі з експертами;

3) вибір техніки аналізу ризику;

4) встановлення факторів ризику та їх значимості;

5) створення моделі механізму дії ризиків;

6) встановлення взаємозв'язку окремих ризиків та сукупного ефекту від їх дії;

7) розподіл ризиків між учасниками проекту;

8) розгляд результатів аналізу ризиків, частіше всього у вигляді звіту.

Аналіз ризиків поділяють на два види: кількісний та якісний. Кількісний аналіз ризику повинен дати можливість визначити число та розміри окремих ризиків та ризику проекту в цілому. Якісний аналіз визначає фактори, межі та види ризиків. Для аналізу ризику використовують метод аналогії, метод експертних оцінок, розрахунково-аналітичний метод та статистичний метод.

Метод аналогій передбачає використання даних по інших проектах, які вже виконані. Цей метод використовується страховими компаніями, які постійно публікують дані про найбільш важливі зони ризику та понесені витрати.

Експертний метод, який відомий як метод експертних оцінок, стосовно підприємницьких проектів може бути реалізований шляхом вивчення думок досвідчених керівників та спеціалістів. При цьому доцільно встановити показники найбільш допустимих, критичних та катастрофічних втрат, маючи на увазі як їх рівень так і ймовірність.

Розрахунково-аналітичний метод базується на теоретичних уявленнях. Хоча прикладна теорія ризику добре розроблена лише для страхового та грального ризику.

Статистичний метод спочатку використовувався в системі ПЕРТ (PERT) для визначення очікуваної тривалості кожної роботи та проекту в цілому. Останнім часом найбільш застосовуваним став метод статистичних випробувань (метод "Монте-Карло").

До переваг цього методу відносять можливість аналізувати та оцінювати різні шляхи реалізації проекту.

Розглядаючи питання методики визначення ризику, слід звернути увагу, що початковим пунктом в аналізі ризику проекту є встановлення невизначеності, притаманної грошовим потокам проекту. Цей аналіз можна проводити декількома шляхами, починаючи з неформального судження до комплексних економічних та статистичних аналізів, що включають самостійні підрахунки до великомасштабних комп'ютерних моделей.

Зупинимось на таких методиках визначення ризику проекту:

1.Аналіз чутливості реагування. Ми знаємо, що більшість із змінних, що
визначають грошові потоки проекту, базуються на ймовірності розподілу, а отже, з
впевненістю невідомі. Також ми знаємо, що більшість їх змінна у ключовій вхідній
змінній величині (такій як обсяг продажу) зумовлює чисту теперішню вартість (ЧТВ)
проекту змінюватись. Метод ЧТВ базується на методології дисконтування грошових
потоків.

Очікувані фіксовані та змінні витрати проекту будемо називати базовими, так як у ході управління вони будуть змінюватись. В аналізі чутливості, ми змінюємо кожну змінну величину на декілька визначених процентних пункти, вище та нижче очікуваної величини, не зачіпаючи інші фактори. Таким чином, визначаємо вплив кожного фактора (обсяг продажу, змінні фактори і вартість капіталу) на значення ЧТВ. Набір значень ЧТВ зображується на графіку разом із змінною величиною, що була змінена. Схема показує графіки чутливості проекту для трьох ключових вхідних змінних величин (чим крутіший нахил, тим чутливіша ЧТВ до змін у змінних величинах. Якщо ми розглядаємо два проекти, то той, який з крутішими лініями чутливості, буде ризикованішим).

3. Аналіз сценарію. Методика аналізу ризику, яка розглядає чутливість реагування
ЧТВ до змін в ключових змінних величинах та можливий інтервал значень цих змінних.
При цьому економіст відбирає "поганий" набір обставин (низька ціна продажу, низький
обсяг продажу, високі змінні витрати на одиницю тощо), базовий та "добрий". Потім
розраховуються ЧТВ при поганих і сприятливих обставинах і порівнюються з очікуваною
ЧТВ або ЧТВ у базовому випадку.

 

Таблиця прикладу розрахунку чистої теперішньої вартості (NPV)

Сценарій	Ймовірність виходу (Рі)	Обсяг продажу, од.	Ціна продажу, грн.	ЧТВ (NPV), тис. грн.
Найгірший випадок	0,25
Базовий випадок	0,50
Найкращий випадок	0,25

 

 

NPV = 0,25х(-5768)+0,5х6989+0,25х23390 = 7900 тис. грн. Стандартне відхилення від NPV дорівнює 10439 тис. грн.

Коефіцієнт варіації ЧТВ проекту можна порівняти з коефіцієнтом «середнього проекту», щоб отримати уявлення про відносну ризиковість проекту. Існуючі проекти корпорації, в середньому, мають коефіцієнт варіації приблизно 1,0. Таким чином, на основі цього виміру ризику проекту менеджери корпорації прийдуть до висновку, що даний проект більш ризикований, чим «середній» проект корпорації.

3. Ринковий ризик (або бета-ризик).
Розглянемо за допомогою прикладу.

Середніми ризиками вважаються ті, що мають тенденцію підніматися й зменшуватися синхронно з розвитком загального ринку. Визначимо рівняння ризику:

де, безризикова ставка прибутку;

потрібна ставка прибутку;

бета-коефіцієнт по прибутку.

Наприклад, = 1,1; = 8%; = 12%. Таким чином, вартість капіталу дорівнює 12,4 %.

Тобто, інвестори дадуть гроші в борг компанії для інвестування в проекти з середнім ризиком тільки у тому випадку, якщо вона сподівається заробити 12,4%, або більше на цих грошах.

Якщо загальний бета-коефіцієнт корпорації знаходиться в інтервалі між 1,1 та 1,5, то його точне значення буде залежати від розміру інвестицій у проект.

Результати розрахунків можна зобразити графічно, де на осі X - ризик (=0,5; 1,1; 1,5), а на осі У - норма прибутку (10%, 12%, 14% . відповідно до розрахунків). Якщо ймовірна норма прибутку даного проекту знаходиться вище прямої, тоді цей проект варто реалізовувати, оскільки його ймовірної норми прибутку більш, ніж достатньо для компенсації ризику, і навпаки. Отже, чим вище бета-ризик, тим більш необхідна норма прибутку для компенсації інвесторам за цей ризик.

4. Визначення точки беззбитковості. Даний показник характеризує обсяг продажу,
при якому виручка від реалізації продукції співпадає з витратами виробництва. Показник
розраховується як на основі графічного методу, так і за математичною формулою. При визначенні даного показника витрати на виробництво продукції поділяються на умовно-постійні (Вп) та змінні (Вз). Відповідно, точка беззбитковості визначається за формулою: де, О - точка беззбитковості, од.

Вп - постійні витрати (не змінюються при зміні обсягу виробництва) на всю програму проекту, грн.;

Ц - ціна одиниці продукції, грн.;

Вз - витрати змінні (змінюються прямопропорційно обсягу виробництва) на од.,

грн.

5. Дерево рішень. Для побудови «дерева рішень» аналітик визначає склад і
тривалість фаз життєвого циклу проекту; виділяє ключові події, які можуть вплинути на
подальший розвиток проекту, та можливий час їх настання; аналітик обирає всі можливі
рішення, які можуть бути прийнятими в результаті настання кожної із подій, та визначає
ймовірність кожного із них; останнім етапом аналізу даних для побудови "дерева рішень"
є встановлення вартості кожного етапу здійснення проекту (вартості робіт між ключовими
подіями) в поточних цінах. На основі даних будується «дерево рішень». Його вузли
представляють ключові події, а стрілки, що їх поєднують - перелік робіт по реалізації
проекту. Окрім того, приводиться інформація відносно часу, вартості робіт і ймовірності
розвитку того чи іншого рішення. В результаті побудови дерева рішень визначається
ймовірність кожного сценарію розвитку проекту, а також чистий приведений дохід (ЧПД)
по кожному сценарію та по проекту в цілому.

Наприклад,

0 - 1 - передінвестиційні дослідження;

1 - 2 - розробка пакета технічної та економічної документації;

2 - 3 - проведення торгів, підписання контрактів тощо;

3 - 4 - реалізація проекту;

4 - 5 - отримання прибутку від першого року реалізації проекту.

В даному прикладі подано спрощений лише один сценарій «дерева рішень», на практиці таких сценаріїв декілька, по кожному з яких визначається їх теперішня вартість, позитивний інтегральний показник якої вказує на можливий ступінь ризику.

6. Метод «Монте-Карло». Цей метод базується на використанні імітаційних
моделей, що дозволяють створити певну кількість сценаріїв, які узгоджуються із заданими
обмеженнями по конкретному проекту. На практиці даний метод можливо застосовуватше
з використанням комп'ютерних програм, що дозволяють описати прогнозні моделі і
розрахувати велику кількість можливих сценаріїв. В якості прогнозної моделі виступають
математичні залежності, отримані при розрахунку показників економічної ефективності (як правило, ЧПД). Повинні бути виявлені всі змінні, що впливають на кінцевий результат, якомога точно з описом ступеню цих залежностей.

 

4. Застосування у розрахунках ризику

Апарат аналізу стану небезпеки

Основні поняття про небезпеки дають змогу перейти до іншого важливого кроку -аналізу стану і розвитку небезпек. Аналіз передбачає використання окремих відповідних методів. Кожний метод дає змогу підійти до вирішення проблем аналізу з різних боків і отримати необхідні результати. Поєднання результатів під час використання сукупності методів створює більш широкі можливості в складанні повної і вірогідної картини виникнення і розвитку небезпек.

 

 

Метод аналізу джерела небезпек

Основою для подальшого розглядання понятійних уявлень є розуміння існування небезпеки за терміном. Весь термін можна розглядати в системі станів: 1) до появи небезпеки; 2) під час появи небезпеки; 3) існування небезпеки; 4) придушення дії небезпеки; 5) ліквідація небезпеки.

1. До появи небезпеки — стан може бути охарактеризований наявністю (чи
відсутністю) джерела небезпек. Аналіз умови існування джерела дає змогу казати — чи
може і коли почнеться дія небезпеки.

Що стримує початок стану ліквідації безпеки (чи, що стримує перехід джерела небезпеки у стан, коли воно буде генерувати ці небезпеки, чи, навпаки, що забезпечує можливість цього переходу).

Відповідними умовами впливу на незмінність стану безпеки є: запобігання появи джерела небезпек; вплив на існуюче джерело з метою недопущення утворення небезпек (неприпустимість подолання умов безпеки); вплив на умови, що породжують виникнення небезпек в його джерелі.

Для цього необхідно знати механізми утворення, існування та генерування небезпек і їх джерел. Знати кінетику (послідовність) їх розвитку, щоб вибрати оптимальне місце і час втручання в розвиток і перебіг подій.

2. Під час появи небезпеки (це стан, коли заходи за змістом пункту 1 не були
виконані) − виникає необхідність мати якомога більше інформації про місце; межі дії;
небезпечний фактор, що діє на людину, середовище; параметри (величину), що оцінює
дію; термін дії; основні характерні риси і властивості фактора; прогнозні уявлення про наслідки небезпеки.

Відповідними діями, що дадуть змогу зменшити вплив появи небезпеки, є використання прогнозів для інформування людей, забезпечення заходів з їх захисту на рівні як колективного, так і особистого; попередження про можливі зміни в умовах життєдіяльності і питаннях оперативного управління, запобігання негативного впливу і поширення небезпеки.

3. Існування небезпеки (її дія) − на цьому стані необхідно визначити епіцентр
(місце) цього існування, простір поширення і характеристику розташування небезпек
(наявність місць з максимумом чи мінімумом характеристик небезпеки), наявність періоду
подальшого розвитку, стабілізації чи зменшення небезпеки.

Відповідними діями є розробка заходів зі зменшення розповсюдження небезпеки на основі вивчення механізмів чи умов, сприятливих цьому поширенню, використання факторів, що стабілізують становище в зонах діючих небезпек і на джерела небезпек.

4. Придушення небезпеки − цей етап визначає методи, заходи і послідовність їх придушення, визначення місць початку придушення (епіцентр, периферія, комбінована дія), можливість появлення та придушення нових небезпечних факторів внаслідок перших дій; зміст запобігань і правил при придушенні нових небезпечних факторів.

5. Ліквідація небезпеки − цей етап дає змогу відновити етап безпеки, визначити на практиці найбільш ефективні засоби подолання небезпеки, механізму її дії і поновити досвід з усіх питань відновлення безпеки.

 

Метод побудови ступеневих моделей небезпек

Другим джерелом небезпек є людина. Небезпека з причини, що ініціює людина, може виникати в результаті її помилок, нерегламентованих дій під час знаходження в небезпечній зоні, внаслідок небезпечних дій чи порушення трудових процесів та іншого.

 

 

Метод вивчення основних і похідних логічних категорій безпеки життєдіяльності

Для розпізнання суті небезпек слід використовувати також метод відбудови взаємодій за допомогою основних і похідних логічних категорій.

 

 

Метод вивчення причин та наслідків дії небезпек

таких важливих видів небезпечних і шкідливих факторів, як сферичне опромінення, ультра- і інфразвукові коливання, рівень ультрафіолетової радіації і ряд інших.

Надзвичайно важливо, щоб було встановлено значення небезпечних і шкідливих факторів відносно рівня, який не утворює будь-яких шкідливостей (фонове значення). Нижня межа вимірювання рівня, що характеризує поріг чутливості вимірювального приладу, має дуже важливе значення, від якого істотно залежить вибір методики вимірювання, а також коштовність і складність засобу вимірювання.

Найбільш прогресивним підходом до вимірювання параметрів небезпечних і шкідливих факторів є дозиметрія. В світовій практиці широко використовуються дозиметри не тільки для оцінки рівня іонізуючих випромінювань, але і віброакустичні, електромагнітні й інші параметри.

Комплексне уявлення про розвиток метрології дає змогу бачити на сьогодні цю науку як єдиний процес "вимірювання — оцінка — прийняття рішень". В цьому випадку кожна складова має значення:

- "вимірювання" - процедура отримання набору параметрів, необхідних і достатніх для однозначного і співвіднесеного розглядання об'єкта, що дає змогу багаторазово використовувати цей набір уявлень;

- "оцінка" - процедура аналізу і вибору альтернатив за рахунок співвідношення будь-яких ознак стану об'єктів з ознаками його розвитку, а також зі змінами навколишнього середовища;

- "прийняття рішень" - процедура затвердження альтернатив, обраних внаслідок оцінювання на основі синтезу можливих рішень.

До основних визначень належить:

- параметр - якісно-кількісна характеристика, що відображає властивості об'єкта на певному рівні знань;

- показник - значення параметрів в якісному чи кількісному вигляді, що характеризує стан об'єкта за цим параметром в розглядуваний термін часу;

- ознака - параметр (ряд параметрів), показник (ряд показників) чи поєднання їх, що необхідні для вирішення конкретного завдання.

Самостійними характеристиками параметра є одиниця і метод вимірювання, якщо вони розрізняються, то параметрів з однією назвою буде стільки, скільки є відмінностей.

Роль метрологічного забезпечення в безпеці життєдіяльності можна визначити як провідну, що дає змогу на етапі оцінки стану безпеки здійснити оцінювання і встановити, в яких умовах запроваджує свою діяльність людина.

Метрологічне забезпечення в галузі безпеки життєдіяльності здійснюється на основі положень ГОСТ 12.0.005-84 "ССБТ. Метрологическое обеспечение в областе безопасности труда. Основньїе положення" стандартів "Государственной системи обеспечения единства измерений (ГСИ)", "Системьі стандартов безопасности труда (ССБТ)", норм і вимог інших законодавчих актів.

З погляду метрології істотно важливе поняття параметру (небезпечного та шкідливого фактора), що вимірюється, і який підлягає кількісному оцінюванню. На відміну від невимірювальних параметрів (що може бути зроблено розрахунковими чи іншими методами) параметри, що вимірюються, контролюються шляхом безпосереднього вимірювання.

У сфері безпеки життєдіяльності все метрологічне забезпечення має базуватися на сукупності санітарно-гігієнічних норм, затверджених Міністерством охорони здоров'я України. Однак, це можливо тільки в умовах, коли встановлені норми задовольняють основні вимоги метрології.

Ці вимоги, насамперед, встановлюють вказівки необхідної точності вимірювань нормованих величин. Відповідно визначаються вимоги до характеристик вимірювальних приладів, методик вимірювань і т. ін. відносно їх точності. Відсутність даних про значеннях точності, що вимагається, чи недостатньо обґрунтовані значення приладів викликають серйозні економічні і соціальні наслідки.

Так, надмірність вимог до точності вимірювань тягне за собою додаткові витрати на проектування, виготовлення, купівлю, експлуатацію і ремонт коштовних, складних і менш надійних приладів підвищеного класу точності. Слід знати, що коштовність приладів з підвищенням точності їх вимірювань веде до різкого зростання ціни. Крім того, виробництво таких приладів в достатній кількості викликає великі труднощі, що заздалегідь програмує їх дефіцитність. Використання високоточних приладів визначає необхідність у кваліфікованому персоналі, а їх ремонт і перевірка також потребує додаткових витрат часу і коштів. Тому, маючи на увазі адаптивні можливості людського організму (а також високий коефіцієнт запасу, прийнятий за установленими санітарно-гігієнічними нормами), слід, за можливості, утримуватися від надлишкових вимог до точності вимірювання.

В ході аналізу санітарно-гігієнічних норм встановлено, що більшість з них взагалі не мають вимог до точності вимірювань. Так, в "Нормах радіаційної небезпеки" НРБ-76/87 та інших не міститься ніяких вказівок про те, з якою точністю мають вимірюватись рівні всіх видів іонізуючих випромінювань. Не доведена необхідна точність вимірювань для

Фактично в цьому випадку можна визначити причини, виходячи з розглядання подій у двох напрямах (перебіг небезпечних подій і порушення відносно функціонування системи управління охороною праці):

- що було першопричиною нещасного випадку;

- що сприяло появі першопричини;

- що дало можливість перетворення першопричини в нещасний випадок;

- що сприяло появі можливості перетворення першопричини в нещасний випадок;

- яке порушення правил і функціонування системи управління охороною праці підприємств стало причиною нещасного випадку"

 

Рис. 6.2 "Дерево причин" (подій) під час нещасного випадку в умовах некерованого руху трактора: XI - агрегатування ускладнено; Х2 - тракторист приходить на допомогу; ХЗ - здійснення агрегатування утруднено; Х4 - тракторист стає між трактором і КТУ-10; Х5 - в тракторі не ввімкнені ручні гальма; Х6 - наявність вібрації від працюючого двигуна; Х7 - машинний двір має уклін; Х8 - трактор наближається до КТУ-10; Х9 -тракторист притиснений до КТУ-10; N - нещасний випадок (травма) (Х7 - фактор, що має постійний характер, інші - випадкові)

 

Метрологічне забезпечення безпеки життєдіяльності

Метрологічне забезпечення безпеки життєдіяльності − це система заходів із розробки і використання наукових і організаційних основ проведення вимірювань; нормативно-технічної документації; методів вимірювань, засобів вимірювань і обробки даних з метою досягнення єдності і необхідної точності вимірювань і контролю параметрів небезпечних і шкідливих факторів.

Заходи з метрологічного забезпечення скеровані насамперед на поліпшення контролю умов життєдіяльності, визначення показників безпеки виробничого обладнання і технологічних процесів, методів вимірювання показників засобів індивідуального захисту.

Звичайно за цим методом побудову розвитку подій починають з останньої стадії, тобто, з факту наслідку дії небезпечного фактора. Доцільно побудувати орієнтований графік - "дерево причин".

"Дерево причин" − це відповіді на послідовно поставлені питання:

- якою попередньою подією X була безпосередньо викликана наступна подія У;

- коли ні, то які ще були події (XI, Х2, ХЗ... Хп), що викликали подію У?

Зміст базових інформаційних елементів, що будують основу аналізу і перебігу небезпечних подій подано в табл. 2.1.

 

Таблиця 2.1. Зміст базових інформаційних елементів, що складають основу аналізу і перебігу небезпечних подій

 

Під час складання "дерева причин" має контролюватися логічна узгодженість подій шляхом простеження ланцюга попередніх подій.

Розлянемо конкретний випадок. У машинному дворі сільськогосподарського підприємства трактор необхідно агрегатувати з КТУ-10. Тракторист за рахунок заднього ходу наблизився трактором до КТУ-10. Коли тракторист вийшов з кабіни щоб приєднати причеп, трактор з працюючим двигуном почав здавати "назад" з причини наявності уклону і притиснув тракториста до КТУ-10.

 

ТЕМА З

Природні загрози та характер їхніх проявів і дії на людей, тварин, рослин, об'єкти економіки

1. Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ;

2. Небезпечні гідрологічні явища. Вражаючі фактори, що ними формуються, характер їхніх проявів та наслідки;

3. Пожежі у природних екосистемах. Вражаючі фактори природних пожеж, характер їхніх проявів та наслідки;

4. Біологічні небезпеки, їх вражаючі фактори;

5. Небезпечні метеорологічні явища, їх негативний вплив на життєдіяльність людей та функціонування об'єктів економіки.

 

1. Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ

В Україні щороку виникає від 100 до 300 надзвичайних ситуацій природного походження.

Землетруси − це сейсмічні явища, які виникають у результаті раптових зміщень і розривів у корі й більш глибоких шарах землі або внаслідок вулканічних і обвальних явищ, коли на великі відстані передаються пружні хвилі. Ділянка землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називається осередком (гіпоцентром) землетрусу, точка на поверхні землі, розміщена над центром осередку землетрусу, називається епіцентром землетрусу.

Осередки землетрусів знаходяться на глибині майже 60 км, а інколи на глибині до 700 км.

Залежно від причин і місця виникнення землетруси поділяються на тектонічні, вулканічні, обвальні й моретруси.

Землетруси захоплюють великі території і характеризуються: руйнуванням
будівель і споруд, під уламки яких потрапляють люди; виникненням масових пожеж і
виробничих аварій; затопленням населених пунктів і цілих районів; отруєнням газами при
вулканічних виверженнях; ураженням людей і руйнуванням будівель уламками
вулканічних гірських порід; ураженням людей і загоранням населених пунктів від
вогнево-рідкої лави; провалом населених пунктів при обваЯьних землетрусах;
руйнуванням і змиванням населених пунктів хвилями цунамі; негативною психологічною
дією. _щ

Багато землетрусів супроводжуються великим людськими жертвами.

Землетрус в Японії 1 вересня 1923 р. − загинуло та зникло безвісті 142 807 осіб, поранено та обпечено −103 733 особи.

7 грудня 1988 р. − землетрус у Вірменії: загинуло 25 тис. осіб, поранено − 32 500.

17 серпня 1999 р. землетрус у Туреччині − 7,8 бала, тривав 45 с, загинуло 2400 осіб, зникли безвісти 20 000, поранено 45 000 осіб.

26 січня 2001 р. землетрус силою 7,9 бала в Індії − загинуло 5000 осіб. Кількість постраждапих залежить від раптовості виникнення стихійного лиха, сили, площі ураження, ступеня руйнування, завалів, зсувів, провалів, затоплення населених пунктів, густоти населення на цій території.

Основними параметрами, які характеризують силу і характер землетрусу, є інтенсивність енергії на поверхні землі, магнітуда і глибина осередку.

Магнітуда − величина зміщення грунту. Зміщення гунту і амплітуда сейсмічних хвиль − це одне й те саме. І чим сильніший розмах хвилі, тим більша магнітуда землетрусу.

Шкала магнітуд (шкала Ріхтера) використовується лише для порівняння землетрусів між собою за їх величиною.

Для оцінювання наслідків землетрусу застосовується шкала оцінювання інтенсивності землетрусу.

Інтенсивність (сила) землетрусу − це ступінь збитків і руйнувань у певному місці на поверхні Землі, спричинених даним землетрусом.

Інтенсивність визначається ступенем руйнування будівель, характером зміни земної поверхні і даними про відчуття, які зазнали люди. Вимірюється інтенсивність землетрусу в балах. Шкала інтенсивності землетрусів укладена на основі узагальнення багаторічних спостережень за наслідками багатьох землетрусів у різних місцях.

Остання шкала застосовується в Україні. При побудові автори шкали виходили з того, що всі землетруси за своєю силою поділяються на 12 балів. Умовно землетруси цієї шкали поділяються на слабкі (І—III бали), помірні (IV бали), досить сильні (V балів), сильні (VI балів), дуже сильні (VII балів), руйнівні (VIII балів), спустошливі (IX балів), нищівні (X балів), катастрофічні (XI балів), сильно катастрофічні (XII балів). Для кожного балу MSK-64 встановлені свої ознаки для визначення сили землетрусів (табл. 1).

 

Таблиця 3.1.

Характеристика сили землетрусу за дванадциінба.тьною системою

Бал	Сила землетрусу	Коротка характеристика
І	Непомітни й струс фунту	Відмічається тільки сейсмічними приладами
II	Дуже слабкі поштовхи	Відмічається сейсмічними приладами Відчувають тільки окремі пюди, які перебувають у повному спокої
III	Слабкий	Відчуває лише невелика кількість населення
IV	Помірний	Розпізнається за легким дрижанням віконних-шибок, скрипом дверей.НЕЇНТ
V	Досить сильний	Під відкритим небом відчувають багато людей, у середині будинків всі Загальний струс будівлі, коливання меблів Маятники годинників часю зупиняються Тріщини віконного скла і штукатурки. Поосипаються ті. хто спав
VI	Сильний	Відчувають всі Картини падають зі стін Окремі щматки штукатурки відколюються
VII	Дуже сильний	Пошкодження (тріщини) у стінах кам'яних будинків. Антисейсмічні, і також дерев'яні будівлі не цошкоджуються
VIII	Руйнівний	Тріщини на схилах і на сухому грунті Пам'ятники зміщуються 3 місць або падають. Будинки сильно пошкоджуються
IX	Спустошли вий	Сильне пошкодження і руйнування кам'яних будинків. Старі дерев'яні будинки перекошуються
X	Нищівний	Тріщини у фунті, інколи до метра шириною Зсуви, обвали зі схилів Руйнування кам'яних будівель
XI	Катастрофі чний	Широкі тріщини в поверхневих шарах je.vi.ii Численні зсуви і обвали Кам'яні будинки майже повністю руйнуються. Сильне викривлення илізничних рейок
XII	Сильно катастрофіч ний	Зміни у гунті досягають великих розмірів. Численні тріщини, збвали, зсуви. Виникнення водоспадів, відхилення течії річок, затопення загат на річках лісах

 

 

У світі щороку відбувається понад 100 тис. землетрусів, з них силою VIII балів у середньому − 2 на рік; VII балів − 70; VI балів − 100; V балів − 1,500 тис; IV бали − З тис; III бали − більше 100 тис; II−III бали − близько 1 тис щодня; І−II бали − близько 8 тис. щодня.

У сейсмонебезпечних районах України загальною площею 290 тис км², з можливою інтенсивністю коливань грунту на поверхні Землі від VI до IX балів (за 12-бальною шкалою), проживає майже 15 млн. населення.

У сейсмічних районах знаходиться майже 300 хімічних і пожежонебез—-печних об'єктів та густа мережа газо-, нафто- і продуктопроводів.

В Україні сейсмоактивні зони на південному заході й півдні: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська. Найбільш небезпечними сейсмічними областями є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим. 290 тис. кв. км території нашої країни з населенням 15 млн. осіб знаходяться у зонах можливих землетрусів.

До дуже небезпечних сейсмічних районів належить Кримсько- Чорноморський район, де за останні два століття було близько 200 землетрусів від IV до VII балів. Епіцентри землетрусів з інтенсивністю VIII−IX балів виникають на відстані 20−40 км від узбережжя на глибині від 10 до 40 км. На Кримському півострові зафіксовано більше ЗО землетрусів, у тому числі в 1927 р. катастрофічний − інтенсивністю VIII балів.

Зсув − зміщення гірських мас вниз по схилу під дією сили ваги. Зсуви утворюються в різних породах внаслідок порушення їхньої рівноваги або послаблення міцності. Вони спричиняються як природними, так і штучними (антропогенними) чинниками. До природних чинників відносять збільшення кута нахилів схилів, підмивання їхніх основ річковими водами, сейсмічні поштовхи та інші. Штучними чинниками є руйнування схилів дорожніми роботами, надлишковий вивіз грунту, вирубка лісу тощо. Згідно із сучасними уявленнями, до 80% зсувів пов'язані з антропогенним фактором. їхня кількість постійно зростає.

Сель −бурхливий болотно-кам'яний потік, який раптово виникає в руслах гірських річок внаслідок інтенсивних злив, танення снігу та льоду, землетрусів, вулканічних вибухів тощо.

За основу класифікації цього явища беруться причини його виникнення: дощовий,
сніговий, льодовиковий, вулканогенний, сейсмогенний, антропогенний. *

Обвал − відрив від падіння великих мас гірських порід. У 80% випадків сучасні обвали пов'язані з антропогенними факторами. Вони виникають в основному при будівництві та в гірських розробках.

Основними ушкоджуючи ми факторами зсувів, селів, обвалів є удари рухомої маси гірських порід, а також завал вільного простору. Внаслідок цього виникають руйнування споруд, об'єктів народного господарства і навіть цілих населених пунктів, загибель людей і тварин.

 

 

2. Небезпечні гідрологічні явища. Вражаючі фактори, що ними формуються, характер їхніх проявів та наслідки

 

До гідрологічних небезпечних явиш, шо бувають в Україні, належать: повені (басейни річок), селі (в горах Криму і Карпат), маловоддя (річки України), підйоми та спади рівня Чорного і Азовського морів. Через останній фактор постійно знижується біологічна продуктивність моря, щорічно гине близько 100 га прибережних територій, з яких значна доля − сільськогосподарські угіддя, створюється складна екологічна та містобудівна обстановка на таких узбережжях. У цих берегових зонах під постійною загрозою перебувають виробничі будівлі, житлові будинки, курортні комплекси, інженерні комунікації, сільськогосподарські поля. Від впливу на узбережжя Чорного і

Азовського морів сильних штормів (у 1969, 1971, 1983, 1992 pp.) одноразові матеріальні збитки становили до 600 млн. гривень.

Причинами руйнування морських берегів є природні фактори, пов'язані з зануреннями Північного ГТриазов'я, а також антропогенні: забруднення водних басейнів і зниження їх продуктивності, зарегульованість твердого стоку рік, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, використання малоефективних, інколи шкідливих берегоукріплювальних заходів і конструкцій при «самозабудовах», будівництво берегозахисних споруд, які не відповідають характеру наявних гідродинамічних процесів, відступи від проектних рішень, порушення протизсувного режиму при забудові терас, безконтрольний вивіз піску з кіс і берегів, інші шкідливі наслідки "господарської"" діяльності на узбережжі.

Затоплення, повінь − це тимчасове затоплення значних територій внаслідок зливи, повеней великих річок, швидкого танення снігу (льоду в горах), руйнування греблі, дамби, великих морських припливів. При затопленні, повені гинуть посіви сільськогосподарських культур, можлива загибель людей, тварин, матеріальних цінностей, руйнування ліній зв'язку і енергозабезпечення, пошкодження житлових будинків і виробничих споруд. 23 % території України знаходяться в зоні природного й техногенного підтоплення. Вірогідними зонами можливих повеней на території України є: − у північних регіонах − басейни річок Прип'ять, Десна та їхні притоки. Лише в басейні р. Прип'ять плоша повені може бути 600−800 −тис. га;

− у західних регіонах − басейни Верхнього Дністра (площа може досягти 100− 130 тис. га), річок Західний Буг, Прут, Тиса та їхніх приток (площа можливих затоплень 20−25 тис. га);

− у східних регіонах − басейни р. Сіверський Донець, з притоками річок Ворскла, Сула, Псел та інші притоки Дніпра;

− у південному і південно-західному регіонах − басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її притоки.

Річки Карпат і Криму в середньому дають 6−7 повеней на рік у будь- який сезон
року, що часто мають катастрофічні наслідки із загибеллю людей і масовими
руйнуваннями. Небезпечним є й те, що повені на гірських річках формуються дуже
швидко, від кількох годин до 2−3 діб. У таких ситуаціях ставляться високі вимоги до
оперативності прогнозування та оповіщення. ,

Катастрофічні повені в Криму і Карпатах у період з 1960 по 2003 р. були 14 разів. За післявоєнний час на Закарпатті сталося багато високих паволків, які завдали значних збитків господарству. Це паводки 1947, 1957, 1970, 1980, 1992 (два), 1993, 1995 (два), 1997 pp. і катастрофічний дощовий паводок 4—8 листопада 1998 p., коли рівні води в річках на 1,8—2,6 м перевищили передліаводкові показники. Під час цього паводку загинуло 17 чоловік, зруйновано або стали непридатними 2695 житлових будинків, 2877 потребували ремонту.

Тривалість таких повеней (затоплень) може бути від 7 до 20 діб і більше. Можливе затоплення до 70 % сільськогосподарських угідь, великої кількості техногеннонебезпечних об'єктів.

Повені Дніпра, Дністра, Дунаю та Сіверського Донця супроводжуються затопленням значних територій, у тому числі сільськогосподарських угідь, де гинуть посіви культур. Це вимагає проведення евакуації населення, сільськогосподарських тварин і машин, посівного матеріалу і кормів.

При таких затопленнях небезпечною є загроза затоплення хімічно небезпечних об'єктів.

У результаті сильних дощів, підвищення рівня фунтових вод виникають сильні паводкові підтоплення у Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Львівській, Дніпропетровській і Рівненській областях.

Головна причина підтоплення − незадовільний стан дренажних систем водовідведення.

Проблема контролю за затопленнями, повенями потребує прогнозу на роки. Захисні заходи від затоплення, повені залежать від соціальних умов, відповідальності й активності населення. Затоплення, повінь можна передбачити, прагнути регулювати їх вплив, але запобігти їм не можна. Сьогодні затоплення, повені − одні з найбільш руйнівних і небезпечних для життя стихійних лих. Свідченням цьому є повінь у Закарпатті в листопаді 1992 p., у результаті якої були затоплені значні території, що прилягають до річки Уж, завдані великі збитки, загинули люди.

Катастрофічна весняна повінь 2001 р. в Закарпатті підняла рівень води вище відмітки осінньої повені 1998 р. Повінь 2001 р. підтопила понад 250 населених пунктів з понад 33,5 тисячами будинків, більше 1,5 тисячі з яких були зруйновані. Для ліквідації повені було залучено 12 160 осіб (без місцевого населення).

При безпосередній загрозі затоплення рішенням начальника цивільного захисту району (об'єкта) приводиться в готовність пункт управління, на якому організовують чергування відповідальних посадових осіб, уточнюють завдання штабу, служб і формувань цивільного захисту.

Із виникненням загрози в зоні затоплення потрібно організувати термінову евакуацію населення, сільськогосподарських тварин і матеріальних цінностей. Населенню повідомляють місця розгортання збірних евакуаційних пунктів, строки прибуття на пункти, маршрути евакуації пішки. У цей період потрібно залучити населення, рятувальні формування до виконання таких основних заходів: відведення води із затоплених місць та їх осушення; завалювання і прибирання напівзруйнованих споруд, які не підлягають відновленню; відкачування води із підвальних та інших приміщень; ремонт пошкоджених водою будівель, комунально-енергетичної мережі, доріг, мостів та інших споруд; очищення затоплених ділянок, сільськогосподарських земель, угідь, територій цехів, тваринницьких ферм, сільських вулиць, дворів та ін.

 

 

3. Пожежі у природних екосистемах. Вражаючі фактори природних пожеж,
характер їхніх проявів та наслідки

Пожежа − неконтрольований процес горіння, який супроводжується знищенням матеріальних цінностей і може призвести до загибелі людей.

Основними ознаками пожежі є вогонь, дим, полум'я, іскри.

На території України щорічно реєструється 2-3 тисячі лісових пожеж.

Залежно від виду лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. А залежно від площі, яка постраждала, на: першого класу (вогонь забирає 0,1 - 0,2 га), другого -мала пожежа (0,2 - 2,0 га), третього - невелика (2,1 - 20,0 га), четвертого - середня (21,0 - 200 га), п'ятого - велика (201,0 - 2000,0 га), шоста - катастрофічна (більше 2000,0 га).

Основними причинами пожеж як природного, так і техногенного характеру залишається необережне поводження з вогнем, порушення технологічних процесів, вимог пожежної безпеки та протипожежних норм під час будівництва і експлуатації об'єктів а обладнання, несвоєчасне проведення планово-попереджувальних ремонтів електрообладнання.

 

 

4. Біологічні небезпеки, їх вражаючі фактори
Мікроорганізми

Серед патогенних мікроорганізмів розрізняють бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, найпростіші.

Найпростіші складаються з однієї клітини. Найчастіше вони живуть у водоймах. Приклади деяких найпростіших тварин: амеба, радіолярія, грегарина, евглена, трипаносома, міксоспоридія, парамеція.

Лише через два сторіччя після відкриття Левенгука вчені встановили, що Найпростіші є збудниками таких важких захворювань, як малярія, сонна хвороба.

Бактерії − типові представники мікроорганізмів. Бактерії, що мають різноманітну форму: кульок (коккі), паличок (бацилли) тощо.

Бактерії всюдисущі і витривалі. їх знаходили у воді гейзерів з температурою близько 100°С, у вічній мерзлоті Арктики, де вони пробули понад 2 млн. років; не гинуть вони й у відкритому космосі, не страшний для них і вплив смертельної для людини дози радіації.

Бактеріальними захворюваннями є чума, туберкульоз, холера, правець, проказа, дизентерія, менінгіт та ін.

Віруси (від лат. virus − отрута) − дрібні неклітинні частки, що складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки). Форма паличкоподібна, сферична та ін. Розмір від 20 до 300 нм і більше. Віруси - внутрішньоклітинні паразити: розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їхній ферментативний апарат і переключають клітину на синтез зрілих вірусних часток. Віруси дрібніші за бактерії у 50 разів. їх не можливо побачити у світловому мікроскопі. їх не затримують найтонші порцелянові фільтри. Віруси поширені всюди. Викликають хвороби рослин, тварин і людини. Вивченням вірусів займається наука вірусологія.

Віруси, на відміну від бактерій, не здатні існувати і розмножуватися самостійно. Кожна бактерія є клітиною, що володіє своїм обміном речовин. Бактерії здатні рости і розмножуватися на штучних живильних середовищах.

Вірусними захворюваннями є віспа, сказ, грип, енцефаліт, кір, свинка, краснуха, гепатит, СНІД та ін.

Число епідемій грипу, як не дивно, з кожним сторіччям зростає. У XV ст. було 4 епідемії, у XVII ст. - 7, у XIX ст. - вже 45.

Рикетсії (від імені американського вченого Ricketts) - дрібні хвороботворні бактерії, розмножуются в клітинах хазяїна (так само, як віруси). Викликають рикетсіози (висипний тиф, ку-лихоманку та ін.) у людини і тварин.

Рикетсіоз − те саме, що ку-лихоманка. Ку-лихоманка (рикет-сіоз Q) - гостра інфекційна хвороба людини і тварин, що спричинюється рикетсіями. Ознаки захворювання; головний біль, слабкість, безсоння, біль у м'язах. У тварин протікає безсимптомно. Людина заражується від тварин.

Спірохети − мікроорганізми, клітини яких мають форму тонких звитих ниток.
Живуть у ґрунті, стоячих і стічних водах. Патогенні спірохети - збудники сифілісу,
поворотного тифу, лептоспірозу та ін. хвороб. Спірохетози, захворювання людини і
тварин, спричинюються патогенними спірохетами. ,

Актиноміцети − мікроорганізми з рисами організації бактерій і найпростіших грибів. Поширені в ґрунті, водоймах, повітрі. Деякі види є патогенними, викликають такі хвороби, як актиномікоз, туберкульоз, дифтерію та ін. Деякі актиноміцети утворюють антибіотики, вітаміни, пігменти і т.п. Використовуються в мікробіологічній промисловості.

 

Гриби

Гриби - відособлена група нижчих істот, позбавлених хлорофілу, яке харчується готовими органічними речовинами. Існує понад 100 тис. видів грибів.

Патогенні гриби викликають хвороби рослин, тварин і людини. Бластомікоз уражає шкіру та легені; Кокцідіомікоз − нагадує грип.

Мікози (від гр. mykes - гриб) − хвороби людини і тварин, що спричинюються паразитичними грибами. Токсичні гриби викликають харчові отруєння людини і тварин, які називають мікотоксикозами.

Найотруйніший гриб на світі − бліда поганка. Отрута блідої поганки не руйнується ні під час кип'ятіння, смаження, ні під час обробки яким-небудь іншим способом. Цей гриб становить смертельну небезпеку для людини. Людина може отруїтися червоним мухомором, але смертельні наслідки рідкісні. Майже кожен їстівний гриб має свого неїстівного або отруйного двійника.

На життя людей уже багато сторіч впливають гриби − паразити рослин. Щорічно людство втрачає через ці гриби близько п'ятої частини світового врожаю рослин.

Паразитичний гриб фітофтора пошкоджує картоплю і може викликати голод. Небезпечним є гриб-паразит споринья. Він росте на колоссях жита. Він міститься у знаменитому і дуже небезпечному наркотикові ЛСД. У людини викликає важке захворювання – «антонов вогонь».

 

Рослини

Ще в давні часи люди помітили, що деякі рослини володіють як лікувальними, так і отруйними властивостями. Як стверджував Парацельс, тільки одна доза робить речовину отрутою або ліками.

Чилібуха. Туземці Південної Америки змащували свої стріли отрутою кураре. її одержували з рослин сімейства логанівих, що містять стрихнін. Потрапляючи в кров, стрихнін викликає параліч спинного мозку і смерть. Найбільш відомий представник цього сімейства - чилібуха (блювотний горіх), що росте в тропіках. Це невелике дерево висотою не більш 15м. Але кураре використовують й з лікувальною метою, наприклад при укусах змій. Уведення кураре в організм як ліків називається кураризацією.

Тютюн. Поява в XV ст. тютюну в Європі пов'язують з ім'ям француза Жана Ніко, що нібито привіз насіння цієї рослини з острова Тобаго. Звідси походить латинська назва тютюну - Nikotiana tabacum. У тютюні присутній отруйний алкалоїд нікотин. Смертельна доза нікотину міститься приблизно в 20 цигарках, але оскільки вона надходить в організм поступово, смерть не настає. Нікотин дуже швидко поширюється в організмі того, хто курить. У мозок він потрапляє через 5-7 с після першого затягування. Смола, яка утворюється при згорянні тютюну, може стати причиною утворення пухлин.

Коноплі. Зі смолистих виділень конопель одержують небезпечні наркотики, відомі як гашиш, маріхуана, анаша, уживання яких призводить до розвитку найтяжчого захворювання - наркоманії.

Мак. Людина почала розводити мак заради їстівних насінь, у яких більше 50% олії.
Але вже в давні часилюди робили надрізи на незрілих коробочках маку, з яких виступав
білий сік (опій, або опіум). Засохлий сік зішкрібували й одержували гіркий коричневий
порошок - опій (опіум). Віддавна, на жаль, опій використовують не тільки як ліки, але й як наркотик. Куріння опіуму забрало тисячі життів курців і навіть було причиною опіумних воєн. Зараз посіви опійних сортів маку заборонені рішенням ООН.

У величезному світі рослин, крім тих, що представляють потенційну небезпеку для людини, є рослини-хижаки і рослини-паразити.

Існує ряд садових рослин, які отруйні або настільки токсичні, що викликають отруєння. Велика частина потерпілих - діти, чиї батьки часто не знайомі з властивостями тих або інших рослин і тому не можуть застерегти дітей від небезпеки.

Дурман. Усі частини цієї рослини містять алкалоїд з наркотичним ефектом: краще висмикнути його з коренем, його легко можна відрізнити за великими воронкоподібними квітками.

Олеандр. Гілки, листя і квіти цієї рослини містять смертельну отруту.

Беладонна. Містить соланін-дуже отруйний навіть у невеликій
кількості.

Картопля. Крім бульби, всі інші частини, особливо паростки, отруйні через вміст соланіну.

Ревінь. Деякі частини цієї рослини містять щавелеву кислоту, що може викликати порушення роботи нирок.

Бузина. Неспілі ягоди, гілки, листи викликають нудоту, блювоту і пронос. Зі спілих ягід можна робити варення, а висушені квіти використовують для приготування відвару.

Дигіталіс (наперстянка). З цієї рослини добувається речовина для лікування серцево-судинних захворювань. Квітки, листя і насіння можуть викликати отруєння і порушення роботи серця.

Конвалія. Має ті ж властивості та ефекти, що й дигіталіс.

Плющ, вовча ягода, лавр, рододендрон, азалія - рослини частково отруйні.

 

Тварини

Розглянемо деяких тварин, що становлять потенційну небезпеку для людини.

Медузи. На морському узбережжі Австралії в 1880 р. медуза морська оса стала причиною загибелі 60 людей. її отрута миттєво паралізує серцевий м'яз. Отруйна також і чорноморська медуза корнерот, хоча й не смертельна.

Скорпіони. Погана слава скорпіона пов'язана з його отруйністю. Для дрібних звірів укус скорпіона смертельний. Для людини укол жала теж небезпечний (виникає пухлина, лихоманка, підвищується температура), але життю не загрожує.

Павуки. Павук каракурт (у перекладі «чорна смерть») довжиною ледве більше одного сантиметра, один із найнебезпечніших. Смертність від його укусів близько 4%. Укус каракурта викликає психічне порушення, біль у всьому тілі, порушення роботи серця й утруднене дихання. Спеціальна протикаракургова сироватка не завжди доступна. У польових умовах рекомендується відразу після укусу припікати ранку сірником. Отрута павука при нагріванні руйнується.

Інші небезпечні павуки (наприклад, тарантул) серйозної загрози для людини не представляють, хоча їх укуси викликають хворобливий стан.

Кліщі. Мало хто відчуває симпатію до цих маленьких істот. Адже вони харчуються кров'ю великих звірів і людини. Кліща, який присмоктався, не можна витягати. Його голівка залишиться в шкірі і викликає запалення, більш небезпечне, ніж сам укус. Краще добре змочити кліща спиртом або одеколоном, і кліщ сам відпаде. Головна шкода кліщів -не в їхніх укусах, а в хворобах, що вони переносять, наприклад, кліщовий енцефаліт. Надійним захистом від цієї хвороби є щеплення.

Саранча. Небезпечна тим, що знищує врожай, усю рослинність, спричиняючи голод.

Акули і скати. За різними оцінками фахівців нараховується від 250 до 350 видів акул.

Велика біла акула, або кархародон, має репутацію людожера.

Мако − близька родичка кархародона, трохи менше за неї, але не поступається їй у кровожерності. Нападає не тільки на плавців, але атакує і човни.

Тигрова − найчастіше зустрічається у тропічних водах. При довжині 9 м і звичці плавати на мілководді вона становить серйозну небезпеку для плавців. Поїдає тигрова акула і своїх родичів.

Китова акула − найбільша риба у світі. її довжина досягає 12 м, а вага −15т. Китова акула та гігантська акула, яка небагато поступається їй за розмірами, наймиролюбніші з акул.

Акула бачить світ у чорно-білому кольорі і погано чує. На голові в акули є додатковий орган - так звані клітини Лоренцині, за допомогою яких вона відчуває зміну тиску, електромагнітної проникності і температури.

За офіційною статистикою, від акул щорічно гине приблизно 35 людей. Акули іноді нападають на людину не тільки у відкритому морі, але і на глибині 1−1,5 м, недалеко від берега.

Піранії. Це невеликі, до 30 см у довжину, рибки, що живуть у річках і озерах Південної Америки. Піраньї нападають на все живе, що є в межах їхньої досяжності: великих риб, домашніх і диких тварин, людину. Алігатор - і той намагається уникати зустрічі з ними.

Пастухи, що переганяють худобу через річки, де водяться піраньї, змушені віддавати їм на розтерзання одну з тварин. Доки піраньї розправляються з жертвою, інші успішно переходять на протилежний берег.

Електричні риби. До них належать близько ЗО видів електричних скатів, електричний вугор, електричний сом. Характерною рисою цих тварин є наявність у них електричних органів. Напруга електричних зарядів досягає 220 В, а в електричних вугрів -навіть 600 В. Пк відомо, така напруга небезпечна для людини.

Земноводні. У джунглях Південної Америки живе жаба кокоі. Це маленька істота, яка вміщується в чайній ложці. її отрута в тисячі разів сильніша за ціаністий калій й у 35 разів сильніше за отруту середньоазіатської кобри. Отрути однієї жаби вистачило б для того, щоб умертити 1500 людей. Це найсильніша отрута 3 відомих тваринних отрут. Через шкіру вона не проникає, але будь-яка подряпина може призвести до лиха.

Отруйні ящірки - ядозуби, або хелодерми, мають сильнодіючу отруту, від якої швидко гинуть дрібні тварини. Небезпечна отрута і для людини. З декількох десятків вкушених хелодермами людей біля третини загинуло.

Змії. Найотруйнішою змією на Землі тривалий час вважався австралійський тайпан. Усі відомі випадки укусу людини тайпаном закінчувалися загибеллю.

За новими дослідженнями більш отрутними вважаються тигрові і морські змії.

Гюрза − велика гадюка, довжиною до 2 м. її укус може бути смертельний для людини.

Королівська кобра, або гамадриад, найдовша отруйна змія на Землі. Рекордна довжина становить 5,7 м. Укушена нею людина вмирає швидко, усього через півгодини після укусу.

Цікаві кобри, що плюються. Плюються вони отрутою, що вилітає тонкими цівками з зубів під тиском м'язів. Дальність плювка - 2-3 м, заряд - до 4 мг отрути, плювки дуже влучні. Підряд кобра може зробити до 30 плювків.

Крокодили. Серед крокодилів виділяють 3 сімейства: алігаторів, справжніх крокодилів і гавіалів. Крокодили можуть напасти раптово. Тому знаходитися в безпосередній близькості від крокодила людині дуже небезпечно.

Ссавці (звірі). Єдиними звірами на нашій планеті, що мають отруту, вважають єхидн та качкодзьобів.

Хижаки − леви, гієни, тигри, леопарди й інші - за певних умов можуть становити небезпеку для людини.

 

 

5. Небезпечні метеорологічні явища, їх негативний вплив на життєдіяльність людей та функціонування об'єктів економіки.

До метеорологічних небезпечних явищ, що бувають в Україні, належать: сильні зливи (Карпатські та Кримські гори), град (на всій території України); сильна спека (Степова зона); посуха, суховії (Степова та східна Лісостепова зони); урагани, шквали, смерчі (більша частина території); пилові бурі (південний схід Степової зони); снігові _зандри (Карпати); значні ожеледі (Степова зона); сильний мороз (північ Полісся та схід Лісостепової зони); сильні тумани (південний схід Степової зони); шторми, урагани, ураганні вітри, смерчі, зливи, ожеледі й заметілі, сильні тумани (узбережжя й акваторія Чорною і Азовського морів).

Щорічно в Україні буває до 150 випадків стихійних метеорологічних явищ: снігопади, сильні дощі, ожеледі, тумани, рідше пилові бурі, крижані обмерзання. В 2004р. в Україні виникло 2516 НС метеорологічного походження.

Від стихійних метеорологічних явищ зимою і літом частіше потерпаючі. Степова зона, Карпати - від сильних злив, селевих потоків, граду, сильних вітрів, туманів, сильних снігопадів і заметілей.

Тільки за останнє десятиріччя XX ст. в Україні зафіксовано 240 випадків катастрофічних природних явищ метеорологічного походження.

Урагани, бурі, смерчі − це рух повітряних мас з величезною швидкістю (до 50 м/с і більше) і руйнівною силою зі значною тривалістю (табл. 3.4).

Причиною виникнення таких явиш с різке порушення рівноваги в атмосфері, яке проявляється у незвичних умовах циркуляції повітря з дуже ВИСОКИМИ ШВИДКОСТЯМИ повітряного потоку.

 

Таблиця 3.4

Шкала Бофорта для визначення сили вітру

Бал	Швидкість вітру, м/с	Характеристика вітру	Дії вітру
	0—0,5	Штиль	Повна відсутність вітру. Дим із труб піднімається вертикально
	0,6—1,7	Тихий	Дим із труб піднімається не зовсім вертикально
	1,8—3,3	Легкий	Рух вітру відчувається обличчям. Шелестить листя
	3,4—5,2	Слабкий	Шелестить листя, коливаються дрібні гілки. Розвиваються легкі прапори
	5,3—7,4	Помірний	Коливаються гілки дерев. Вітер піднімає пил і папір
	7,5—9,8	Свіжий	Коливаються великі гілки. На воді з'являються хвилі
	9,9—12,4	Сильний	Коливаються великі гілки. Гудять телефонні дроти
	12,5—15,2	Міцний	Коливаються невеликі стовбури дерев. На морі піднімаються хвилі, які піняться
	15,3— 18,2	Дуже міцний	Ламаються гілки дерев. Важко йти проти вітру
	18,3— 21,5	Шторм	Невеликі руйнування. Зриваються труби і че­репиця
	21,6 25,1	Сильний шторм	Значні руйнування. Дерева вириваються з ко­рінням
	25,2— 29,0	Жорстокий шторм	Значні руйнування
	Понад 29	Ураган	Призводить до спустошливих наслідків

 

 

Ураганний вітер − це вітер силою до 12 балів за шкалою Ботфорта, зі швидкістю більше 25 м/с. Буває на більшості території України майже щорічно, частіше на Донбасі, в Криму і Карпатах.

Шквали − це короткочасне різке збільшення швидкості вітру зі зміною його напрямку. Таке посилення вітру (на декілька або десятки хвилин), інколи до 25−70 м/с, частіше буває під час грози, є загрозою для всієї території України. Спостерігається закономірність виникнення шквалів раз на 3−5 років у Київській, Житомирській, Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій. Кіровоградській, Львівській, Херсонській, Харківській, Одеській областях і в Криму.

Пилові бурі − це довготривале перенесення великої кількості пилу і піску сильним вітром зі швидкістю більше 15 м/с і тривалістю від 10 до 24 г од, інколи більше доби.

За кольором та складом пилу, що переноситься, пилові бурі бувають: чорні (чорноземи), бурі й жовті (суглинок, супісок), червоні (суглинки з домішками окисів заліза) і білі (солончаки). Червоні бурі можуть тривати декілька днів. Пил таких бур може підніматися до 1-1,5, інколи до 2−3 км.

Пилові бурі виникають щорічно в Україні в різних областях, але частіше в Степовій зоні. У зимово-весняний період у центральних та східних областях України бувають сніжно-пилові бурі.

Особливо небезпечні пилові бурі для сільського господарства: знищується орний шар фунту, зносяться і руйнуються посіви, засипаються шаром пилу, піску великі території сільськогосподарських посівів, гинуть сільськогосподарські рослини.

Смерч − це сильний вихор, який опускається з основи купчасто- дощової хмари у вигляді темної вирви чи хобота і має вертикальну вісь, невеликий поперечний перетин і дуже низький тиск у своїй центральній частині. Це явище супроводжується грозою, дощем, градом і, досягаючи поверхні землі, втягує в себе все, що трапляється на його шляху − людей, техніку, воду, піднімаючи високо над землею.

Смерчі поділяються за співвідношенням довжини та ширини − на змієподібні (чи лійкоподібні) та хоботоподібні (чи колонкоподібні); за місцем виникнення − на такі, що формуються над сушею і над водою; за швидкістю руйнувань − на швидкі (секунди), середні (хвилини) та повільні (десятки хвилин).

Під час бурі небезпечними с розірвані електропроводи, уламки шиферу, черепиці, покрівельного заліза, тому, перебуваючи просто неба, потрібно якнайдалі відійти від небезпечних місць. ЯюТ^і/буря застала людей у полі, в дорозі, необхідно укритися в яру, у крайньому випадку лягти на землю і щільно притиснутися до неї.

При виході з будинку слід бути обережним; остерігатися обірваних дротів від ліній електропередач, радіо, частин конструкцій та предметів, що нависають на будівлях, розбитого скла. Крім цих рекомендацій, характерних при бурях, всі інші дії населення такі ж, як і при землетрусах.

Не можна виходити на вулицю відразу після бурі, тому що через кілька хвилин шквал вітру може відновитися. Після бурі перевірте, чи немає загрози пожежі. У разі необхідності треба сповістити пожежну охорону .

Сильні снігопади і заметілі − це інтенсивне випадання снігу більше 20 мм за півдоби (визначається шаром талої води), що призводить до погіршення видимості та припинення руху транспорту в середньому снігових опадів − 20−30 мм, інколи до 70, а в Карпатах буває до 100 мм.

Снігові замети утворюються під час інтенсивного випадання снігу при буранах, заметілях. При низових заметілях багато снігу нагромаджується в населених пунктах, на території тваринницьких ферм. Снігом заносяться залізничні й автомобільні шляхи. Порушується нормальне життя населених пунктів. У багатьох районах через великі замети може тимчасово припинитися доставка продуктів харчування і кормів.

Шість населених пунктів Закарпаття перебувають під загрозою снігових лавин. Райони хребтів Горгани, Чорногори, Полонинській у лютому − березні та в період відлиг є лавинонебезпечні, з обсягом снігових лавин до 300−350 тис. м³.

Великі снігопади один раз на три роки спостерігаються в Черкаській, Київській, Вінницькій, Чернівецькій областях і в Криму, а один раз на п'ять років у Чернігівській, Сумській, Дніпропетровській, Рівненській, Тернопільській, Миколаївській і Запорізькій областях.

Майже щорічно виникають заметілі в різних регіонах України, особливо в Донбасі, Криму і Карпатах.

При наближенні снігопадів, буранів, заметілей, важливо, щоб система повідомлення своєчасно попередила підприємства, сільськогосподарські об'єкти та населення.

При загрозі виникнення снігової бурі запобіжні заходи в основномутакі самі, що й при наближенні урагану. Снігова буря може тривати кілька днів, тому необхідно створити запаси продуктів харчування, води, предметі першої необхідності, кормів для сільськогосподарських тварин, обмежиш пересування, закрити школи, дитячі садки і ясла.

Сильні ожеледі − це шар щільного прозорого або матового льоду крапель дощу, мряки або туману. Виникнення такої стихії пов'язане з надходженням південних циклонів, частіше при температурі трохи нижче 0 °С. Вона триває більше 12 годин, інколи до 2−3 діб. Найчастіше буває у грудні − січні, але можлива з листопада до березня.

Сильні ожеледі частіше бувають на Волинській, Подільській височині, в горах Криму і на Донецькому кряжі.

Град − не частинки льоду, різні за розмірами, формою, структурно неоднорідні, випадають із шарувато-дошових хмар у теплий період року. Град завдає великих збитків сільському господарству, особливо від червня до середини вересня, у Криму, Полтавській, Тернопільській, Чернівецькій, Луганській, Сумській, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській і Одеській областях, на Волині, Поділлі й Приазовї.

Тумани. З'являються в основному в холодну пору року − у жовтні − квітні. Особливо поширені у гірських районах Карпат і Криму, інколи і на Південному березі Криму. В цих районах близько 100 днів бувають з туманами, а з сильними − до 80. На Приазовській, Придніпровській, Волинській, Подільській височині й Донецькому кряжі з туманами бувають близько 80 днів, а з сильними до 30. У Степовій зоні, на рівнині південної частини тумани бувають ЗО днів на рік, а сильні − до 20 днів.

Сильний дощ − з кількістю опадів більше 50 мм на рівнинній території і 30 мм у гірських районах, тривалістю до 12 годин. Такі дощі (зливи) в Україні бувають щорічно на значній території, але частіше в горах Криму і Карпат. 10−11 червня 2002 р. сильний дощ у Івано-Франківській та Львівській областях підтопив 384 садиби, пошкодив 27 мостів, 29,5 км автомобільних доріг, 3 км берегоукріплень, внаслідок чого утворилось 6 зсувонебезпечних ділянок.

Сильна спека − підвищення температури до + 35 °С і вище. Це явище характерне дня степової зони і особливо небезпечне для сільського господарства.

Суховії − це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. У таких умовах посилюється випаровування, різко зменшується волога в ґрунті, і це призводить до в'янення та загибелі сільськогосподарських культур. Впливу суховіїв зазнають Степова і частково Лісостепова зони України.

Посухи − виникають при тривалому періоді без опадів, підвищеній температурі й низькій вологості повітря. Погіршується ріст, а часто відбувається і загибель сільськогосподарських культур, особливо у південній частині Степової зони.

Блискавки призводять до загорання будинків, тваринницьких приміщень, виробничих будівель і споруд, скирт сіна і соломи, загибелі людей і тварин, руйнування ліній зв'язку і електромережі.

Сила струму при грозовому електричному розряді може бути від 10 000 до 40 000 А. Внаслідок удару блискавки у людини трапляються зупинка серця.

опіки тіла, пошкодження голови та інших життєво важливих органів. Смертність від електричного грошового розряду залежить від того, який орган уражений. При грозі небезпечні металеві конструкції і вироби, оскільки вони проводять електричний струм на значні віддалі. Навіть невеличкі металеві ювелірні прикраси можу ть бути джерелом небезпеки.

Блискавка може вбити і в приміщенні, якщо людина знаходиться біля металевої (наприклад, водопровідної) труби або електромережі. Часто блискавка попадає в телевізійні антени, через це для зниження ризику ураження при загрозі телевізор доцільно вимкнути. Небезпечною є і телефонна мережа. Під час грози не слід триматися за металеві предмети, навіть якщо не парасолька, рушниця та ін. Рибалки під час грози теж у небезпеці, оскільки довге вудлище − ціль для електричного грозового розряду.

Якщо блискавка вдаряє в землю і струм досягає людини або тварин, то між ногами виникає різниця потенціалів, що може призвести до смерті. Через це, коли почалася гроза, людині необхідно сісти, ноги тримати разом, руки покласти на коліна. Мокрий одяг проводить електрострум краще, ніж людське тіло, тому сухий одяг небезпечний для людини. Мокрий одяг відводить електричний заряд від тіла людини, при цьому вона може одержати опіки, але внутрішні органи залишаться нсураженими. Будь-яка гумова ізоляція між тілом і землею може бути корисною (взуття тощо). Захисний ефект при ударі блискавкою мають шини автомобіля. Наражаються на велику небезпеку механізатори, які працюють під час грози у полі на відкритих тракторах, комбайнах.

Для запобігання ураження блискавкою людей рекомендується під час грози дотримуватись таких простих правил: уникати відкритих місць і високих дерев; ноги тримати разом, а руки − на колінах; вологий одяг це захист від серйозних травм; якщо людина у воді, треба швидко вийти на берег; краще знаходитися всередині автомобіля і не торкатися його металевих частин. Потерпілому від блискавки необхідно надати першу допомогу. При потребі зробити штучне дихання і закритий масаж серця.

 

ТЕМА 4

Техногенні небезпеки та їхні наслідки. Типологія аварій на потенційно-небезпечних об'єктах

1. Класифікація, номенклатура вражаючих факторів техногенних небезпек

2. Пожежна безпека

3. Радіаційна безпека

4. Хімічна безпека

 

 

1. Класифікація, номенклатура вражаючих факторів техногенних небезпек

Небезпеки техногенного характеру

Справжня техносфера з'явилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово розширити технічні можливості людини, давши їй змогу швидко пересуватися по земній поверхні і створювати світове господарство, заглибитись у земну кору та океани,(в) піднятися в атмосферу, (г^створити багато нових речовин. Виникли процеси, не властиві біосфері:

- отримання металів та інших елементів,

- виробництво енергії на атомних електростанціях,

- синтез невідомих досі органічних речови$

Потужним техногенним процесом є спалювання викопного палива.

У зв 'язку з використанням все більших енергетичних потужностей люди змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причому найчастіше в межах міст та інших населених пунктів. Йде просторова концентрація синтетичних хімічних сполук (їх кількість досягла 400 тисяч), більша частина котрих отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення Навколишнього середовища, Знищення лісів, опустелювання, все більше людей гине внаслідок аварій на виробництві і транспорті.

Аварії, спричинені порушенням експлуатації технічних об'єктів, за своїми масштабами почали набувати катастрофічного характеру вже в 20−30-х роках XX ст. Вплив цих аварій деколи переходить кордони держав і охоплює цілі регіони. Ліквідація наслідків таких аварій потребує великих коштів та залучення багатьох спеціалістів.

Аварія − це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті,
території або акваторії загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування
будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи
завдає шкоди довкіллю.

Згідно з розмірами, та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються великими жертвами.

Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище зумовив розподіл їх за видами.

Види аварій

2. Аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище; 3. Пожежі та вибухи; 4. Аварії на транспорті та ін.

Класифікація надзвичайних ситуацій на території України

1.1. Загальнодержавного рівня 1.2. Регіонального рівня 1.3. Місцевого рівня

Сучасний тероризм

Сучасні змі показують терористичні акти досить однобоко: або із політичним підтекстом, або із релігійним. Розмах терористичної акції або цілої їх… Існують кілька підходів щодо класифікації типів тераризму. Виділяють фізичний,…  

Технологічний тероризм

У XXI столітті виникла ситуація з великою вирогідністю зростання технологічного тероризму. Технологічний тероризм проявляється в проведенні терористичних актів на підприємствах, аврії на яких можуть створити загрозу для життя і здоров'я населення та викликати значні екологічні наслідки.

Значну небезпеку для населення міст становить сховища нафтопродуктів і хімічно небезпечних речовин: хлор, аміак, бензол, азотна^рчана кислота тощо.

 

Екологічний тероризм

Факт доступності для терористів складних видів зброї і вибухових систем становить потенційну загрозу заподіянню збитків навколишньому середовищу. Використання великомасштабних вибухових пристроїв проти різних об'єктів (місця поховання радіактивних відходів, АЕС, ТЕС, насосні станції на нафто-, газо- та водопроводах) можуть мати величезні наслідки. Слід зазначити, що будь-яка вели/G? масштабна тероретична акція призводить до значних екологічних наслідків.

Кібертероризм

Використання комп'ютерних технологій з метою порушення суспільної рівноваги, залякування населення, вплив на прийняття рішень органами влади для досягнення політичних або інших цілей, а також напад комп'ютерні мережі, обчислювальні центри, центри керування військовими мережами і медичними установами, банківськими та іншими установами. Ш Uyui'.fbii'tip'-n iiMtlsZi'tfiJi іНШУй** л-'іт - я-Електромагнітний тероризм

Цей вид тероризму пов'язаний з використанням електротехнічних пристроїв для створення електромагнітного випромінювання і полів високої напруги з метою впливу на конкретні технічні засоби і системи. Внаслідок такого електромагнітного впливу буде дезорганізована робота або повне виведення з ладу. Такий вид тероризму є складовою частиною інформаційної війни одних країн проти інших.

 

Прояви тероризму

- напади на державні або промислові об'єкти; - захоплення державних установ або посольств; - захоплення літаків та інших транспортних засобів;

Управління силами та засобами ЦЗ під час НС

1. Порядок надання населенню інформації про наявність загрози виникнення НС;

2. Загальна характеристика рятувальних робіт;

Здійснення санітарно-протиепідемічних заходів.

Порядок надання населенню інформації про наявність загрози виникнення НС

Для спрощення машинної обробки інформації класифікатор визначає оригінальний код кожної надзвичайної ситуації, що складається з 5 цифр, які вказують… До надзвичайних ситуацій техногенного характеру (код 10000) належать групи (в… транспортні аварії (катастрофи - 10100);

Загальна характеристика рятувальних робіт

Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводять з метою: порятунку людей та надання допомоги ураженим, локалізації аварій та усунення… Рятувальні роботи включають: розвідку маршрутів висування формувань і об'єктів робіт;

Здійснення санітарно-протиепідемічних заходів

Спеціальна обробка включає знезараження різних поверхонь і санітарну обробку особового складу формувань і населення. Знезараження транспортних… У залежності від застосованих супротивником сучасних засобів ураження та… 1) дезактивація;