Питання 6.

В укр. літ-урі др. пол. XIX ст. тривав розвиток як прозових жанрів, а саме рос.- та укр.-мовних нарисів, оповідань, повістей, романів, так і жанрів поетичних. Творча спадщина укр. майстрів художнього слова того часу відображає перехід від зумовленої фольклором традиційної родинно-побут. характеристики сільського способу життя до цілеспрямованої розробки актуальної соціальної та національної проблематики. Позначена сполученням художніх методів просвітницького реалізму, сентименталізму і романтизму, еволюція укр. літер. процесу в 1850–1860-х рр. призвела до утвердження в рамках етнографічно-побутової та соціально-побутової течій зумовленого ідейно-естетич. принципом народності класичного реалізму. Провідним теоретиком першої течії, відображаючої згідно постулату етнографічної вірогідності побутово-звичаєвий та морально-побутовий аспекти народного життя, був автор першого укр. істор. роману “Чорна рада. Хроніка 1663 р.” Пантелеймон Куліш (1819 - 1897 рр.) - розробник жанрів істор. та ідилічного оповідань, що в поетичних збірках “Досвітки. Думи і поеми” і “Хутірна поезія” еволюціонував від демократичної апологетики козаччини до її засудження з позицій просвітницько-раціоналістичної доктрини “освіченого абсолютизму”. Засновниця другої течії Марія Вілінська (Марко Вовчок) (1833 - 1907 рр.) збагатила вітчиз. літ-ру жанрами психологічно-побут. і соціально-проблемного оповідання (“Народні оповідання”), соціальної повісті, розвиваючи у пізніх російськомовних повістях і романах ідейно-художні принципи російської різночинсько-народницької белетристики. Одним із засновників вітчиз. жанру художнього нарису Анатолієм Свидницьким (1834 - 1871 рр.) у його першому укр. соціальному романі “Люборацькі. Сімейна хроніка” проаналізовано суспіл. чинники масової денаціоналізації молодої вітчизн. інтелігенції.

У річищі цих течій, в різних жанрах вітчиз. поезії та прози плідно працювали на той час О. Стороженко, Г. Барвінок, В. Забіла, О. Афанасьєв-Чужбинський та ін. Протягом 1870 - 1890-х рр., передусім під впливом представників рос. “натуральної школи”, в укр. літ-рі формувалась народницько-реалістична течія. В повістях і оповіданнях з народного життя (“Микола Джеря”, “Кайдашева сім’я”), історико-патріот. повістях і романах (“Гетьман Іван Виговський”, “Князь Єремія Вишневенький”), першого роману-програми укр. народницького руху “Чорні хмари” прозаїка Івана Левицького (Нечуя-Левицького) (1838 - 1918 рр.) розвинуто принципи соціально-побутової реалістичної течії. Проблеми ролі укр. інтелігенції у громадс. житті, перспектив суспіл. розвитку пореформеного села, нещасливої жіночої долі за капіталіст. устрою порушував ідейній спадкоємець Т. Шевченка, М. Вілінської й І. Нечуя-Левицького, автор першого вітчизн. соціально-психологічного роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Рудченко (Мирний) (1849 - 1920 рр.). Багатогранна творча спадщина Бориса Грінченка (1863 - 1910 рр.) представлена, наприклад, кількома повістями публіцистичн. спрямування про соціальні суперечності пореформеного села та громадс. діяльність активістів народництва (“Серед темної ночі”, “На розпутті”), оповіданнями про руйнівний вплив капіталіст. устрою на етичні засади життя укр. селян (“Серед чужих людей”).

Західноукр. літер-рне життя др. пол. XIX ст. стало однією з найважливіших ланок у розбудові підвалин вітчиз. національної школи худож. слова, засновуючись на опануванні й розробці письменницькими силами Сх. Галичини, Півн. Буковини і Закарпаття творчого досвіду передусім чільних представників романтичного та реалістичного методів у літературах слов’ян. і зах.-європ. народів. На окр. увагу заслуговують літературні спроби попередників і, частково, сучасників класиків західноукр. літератури др. пол. XIX ст. Ю. Федьковича, І. Франка та О. Кобилянської, що представляли москвофільську та народовську течії, як-от: О. Духновича, М.Устияновича, І. Гушалевича, Б. Дідицького, А. Кралицького, К. Климковича, С. і Г. Воробкевичів й ін. Позначений домінантною зумовленістю сюжетно-тематичною специфікою та системами образності вітчизн. фольклору, їхня творчість характер-ється виразним стильовим синкретизмом - різноплановим оригінальним сполученням художніх принципів провідних методів західноєвроп. і слов’янс. літератур, передусім німецьких, польс., російс. сентименталізму і романтизму, заступлених згодом реалізмом, натуралізмом й імпресіонізмом. За несприятливих обставин ізольованості від культ.-мист-го життя Наддніпрянс. України та нерозвиненості нечисленних прозових і поетичних жанрів головно побутового й історичного характеру, згадані письменники зазвичай послуговувались церковнослов’янським “язичієм” і, в осн-ому, його західноукр., власне галицьким, варіантом, - “руським діалектом”.

Найважливішу роль в розбудові вітчиз. літер. процесу др. пол. XIX ст. на західноукр. землях відіграли класики нової укр. літератури Ю. Федькович, І. Франко та О. Кобилянська. Видатний уродженець Буковини, активний учасник вітчиз. культ.-просвітн. руху, почесний член Наукового тов-ва ім. Т. Шевченка і “Просвіти”, поет, прозаїк, публіцист і драматург Осип-Юрій Федькович (1834 - 1888 рр.) - основоположник нової укр. літератури на Буковині. В основному узагальнена на сторінках 4 збірок 1862–1882 рр. поетична спадщина Ю. Федьковича представлена жанровими формами передусім ліричних і громадсько-патріот. віршів, а також баладами і поемами. Його проза - засновані на новелічній структурі етнограф.-побутові та казково-легендарні оповід-я з народ. життя, морально-дидактичні твори для дітей, казки і байки. Найвидатніший діяч західноукр. громадс. і культ.-мист. процесів XIX ст., почесн. член “Просвіти” та Наук. тов. ім. Т. Шевченка, мовознавець, фольклорист, етнограф, історик, поет, прозаїк, драматург та публіцист Іван Франко (1856 - 1916 рр.) є однією з центральних постатей цілого вітчиз. літературн. процесу. Від створюваних невправним “язичієм” у річищі ідейних настанов москвофільства перших юнацьких спроб віршування, як-от сонетів та романтичних поезій з історії Київської держави, він перейшов до знакових у його творчості збірок 1880-х - 1890-х років (“З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, “Мій ізмарагд” й ін.). Значний вплив на становлення Франка-прозаїка справила західноєвроп., передусім, франц. й німец., - натуралістично-реалістична романістика і література польського романтизму. Видатна буковинська письменниця Ольга Кобилянська (1868 - 1942 рр.) сформувалась у ідейно-естетичному річищі німец. та російськ. літературних традицій, згодом еволюціонуючи, зокрема під впливом філософії Ф. Ніцше, до світоглядних орієнтирів західноєвроп. модернізму. Центр. місце у її творчій спадщині першого етапу літер. діяльності (1864 - 1903 рр.) посідають сполучаючі риси соціально-побутового аналізу та неофольклорної міфологізації зразки малої і середньої прози - новели (“Аристократка”, “Мужик”) і психолог. повісті (“Людина”, “Царівна”, “Земля”).

12.12.2012. Лекція 15. Тема 8. Українська культура ХІХ ст.